Аскетичний ідеал в українській православній проповіді сімнадцятого століття: релігієзнавчо-філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 21:172.3

Аскетичний ідеал в українській православній проповіді сімнадцятого століття: релігієзнавчо-філософський аналіз

09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Розумна Оксана Петрівна

КИЇВ 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Національного аграрного університету

Захист відбудеться “24” вересня 2004 р. о 14.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 19 серпня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук О.В. Бучма

православний філософський гріховність

АНОТАЦІЯ

Розумна О.П. “Аскетичний ідеал в українській православній проповіді сімнадцятого століття: релігієзнавчо-філософський аналіз”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11. - релігієзнавство.

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії Наук України, Київ, 2004.

У дисертації здійснюється релігієзнавчо-філософський аналіз християнських цінностей в інтерпретації української православної проповіді сімнадцятого століття, зокрема, аскетичного ідеалу.

Розкриваються сутність та особливості аскетичного ідеалу в православній традиції богослов'я, визначається місце в ній аскетичного вчення. Визначається структура аскетичного ідеалу, згідно з якою розкриваються можливості людини для його досягнення.

В дисертації розкривається зміст поняття “українська проповідницька культура сімнадцятого століття”, визначаються його світоглядні детермінанти, філософське підґрунтя, з'ясовується культурний контекст аскетичного ідеалу в українській проповіді сімнадцятого століття. Він пов'язаний передовсім із духовним вдосконаленням людини, тому не обмежує сферу світської діяльності. Звідси - включеність аскетичних цінностей у систему суспільної ідеології, актуалізація притаманних українській проповіді патріотичних мотивів, пожвавлення державницьких настроїв та зміцнення позицій української церкви.

Ключові слова: проповідь, проповідницька культура, аскетичний ідеал, традиція, ідея обожнення, гнозис, антиномія.

АННОТАЦИЯ

Розумна О.П. Аскетический идеал в украинской православной проповеди семнадцатого века: религиоведческо-философский аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11. - религиоведение. - Институт философии им. Г.С. Сковороды НАН Украины, Киев, 2004.

Диссертация содержит религиеведческо-философский анализ христианских ценностей в интерпретации украинской православной проповеди семнадцатого века, в частности, аскетического идеала.

Раскрываются сущность и особенности аскетического идеала в православной традиции богословия, они, в частности объясняются спецификой и особенностями православной онтологии, гноссеологии, антропологии. В связи с этим выясняется структура аскетического идеала, состоящая из гносселогического елемента, акцентирующего на самопознании человека, антропологического, рассматривающего человека в единстве его земной и божественной природ и волевого, определяющего исключительное место воли в стремлениии к аскетическому идеалу.

Подчеркивается особенное место аскетического идеала в учении именно православном, где больше внимания уделялось мистике, нежели теории.

Аскетический идеал рассматривается как часть общехристианского, аскетическое учение во многих чертах совпадает с православным учением христианской церкви. Это позволяет говорить об аскетизме как неотъемлемой части всех религиозно-философских учений, выступающего в роли религиозной практики. Особенности этой практики зависят от конкретного культурного контекста.

Автор раскрывает понятиe “украинская проповедническая культура семнадцатого века”, рассматривая его как явление, продолжающее традицию православного проповедничества. Как явление украинская проповедническая культура семнадцатого века наполнено особенным смыслом, который объясняется христианскими ценностями, распростаняемыми в то время. В частности, аскетический идеал в проповедях несет иную смысловую нагрузку, чем в византийской модели богомыслия. Не получают развития идеи отшельничества, бесстрастия (апатеи), презрения к миру и мирским заботам. Большее внимание проповедников сосредотачивается не на физическом аскетизме, а на его духовном аспекте - общественная активность, патриотизм, трудолюбие.

Сущность аскетического идеала в украинской проповеднической культуре в некоторых моментах совпадает с традиционной для православного учения интерпретацией: это антиномическое понимание мира и человека и существованием возможности снятия антиномий, что ярко проявляется, в частности, в проповеди М. Смотрицкого “Казання на погреб Л. Карповича”, доминированием иррационального, мистического модуса аскетического идеала в жизни человека, признание возможности спасения с участием таких христианских ценностей, как вера, любовь, милосердие.

Особенность проповедываемого украинскими авторами семнадцатого века аскетического идеала отличалась и национальным своеобразием - присущим украинской проповеди с киеворусских времен патриотическим моментам, вызванным к жизни оживлением государственнических настроений и усилением позиций украинской церкви; это своеобразие проявлялось и в аппеляциях к народной этике, поучениях в традиционно украинском духе, мотиваций с точки зрения здравого рассудка.

Ключевые слова: проповедь, проповедническая культура, аскетический идеал, традиция, идея обожения, гносис, антиномия.

SUMMARY

Rozumna O.P. The Ascetic ideal in The Ukrainian orthodoxy preachining culture of The seventeenth century: religious stadyes-phylosophical analysis. - Manuscript.

The dissertation for the degree of Candidate of Philosophy (spesiality is 09.00.11- religious studies). The Institute of Philosophy by G.S. Skovoroda of AS of Ukraine. Kiyv, 2004.

The religious stadyes-phylosophical analysis of Christian values in the interpretation of the Ukrainian orthodoxy preaching of The seventeenth century, separately of the ascetic ideal, is realized.

The essence and peculiarity of ascetic ideal in the Orthodoxy tradition of theology are exposed, the place of ascetic doctrine in the tradition is located. The structure of ascetic ideal is defend, according to which human possibility for its achievement is revealed.

The content of concept The Ukrainian orthodoxy preachining culture of The seventeenth century is revealed, world outlook conditions and philosophical base are determined, culture context of ascetic ideal in The Ukrainian orthodoxy preachin of The seventeenth century is elucidate. It is connected at first with human moral perfection, that is why it does not limit the sphere of secular activity. Thus there is inclusion of ascetic values in the system of social ideology, vitality of patriotic motives characteristic fore Ukrainian preaching , activating of national mood and strengthen of Ukrainian Church positions.

Key words: preaching, preachining culture, ascetic ideal, tradition, deifying idea, gnosys, antinomous.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Одна з найгостріших проблем сучасності - підміна традиційних духовних цінностей, адаптованих до реального життя, штучно створеними, запозиченими з чужих культур, навіяними або нав'язаними стереотипами масової свідомості. Проте для людства ніколи не втрачала значення потреба в ідеалі самовдосконалення, яке починається із самопізнання. Увага до внутрішніх інтересів людини, до її духовного начала - ось чого потребує сьогодні суспільство. Майбутнє - за науками, що здатні вдосконалити гуманітарну сферу, серед них - релігієзнавство, що розглядає людину як суб'єкта і об'єкта гуманітарного знання.

Актуальність дослідження аскетичного ідеалу зумовлена духовними потребами сучасної людини і суспільства, які сьогодні перебувають у пошуку вартостей і моделей самореалізації.

Важливість дослідження цього ідеалу полягає ще й у тому, що зазвичай аскетизм сприймається у вузькому сенсі - лише як система фізичних самообмежень, не торкаючись духовної суті цього явища. Сутність же справжнього аскетичного ідеалу - у сприйнятті людини як духовно-тілесної цілісності, у її вічному прагненні до вдосконалення обох своїх природ -тілесної і духовної.

У сучасному релігієзнавстві актуалізуються питання етноконфесійності, дослідження взаємозв'язку національного та релігійного чинників у певній культурі. Діяльність вітчизняних науковців у гуманітарній сфері відзначається інтенсивними пошуками власних духовних коренів. Філософсько-релігієзнавчий аналіз аскетичного ідеалу відбувається в контексті української культури сімнадцятого століття, доби активного пошуку шляхів культурного розвитку, вирішення міжконфесійних конфліктів, національного відродження, найвищого розвитку Українського Православ'я як специфічного культурно-історичного феномену. Дослідження історії української духовності сімнадцятого століття детермінують суспільні процеси, що відбуваються всередині нашої держави та поза її межами. Численні міжконфесійні конфлікти, проблеми гармонізації державно-церковних відносин, питання створення Єдиної Української Помісної Церкви неможливо вирішити поза традиційними цінностями українського народу, його історичним досвідом, що формувався в межах православної культури. Адже проблеми, що були актуальними для України сімнадцятого століття, гостро постають і в сучасному українському суспільстві. Дослідження інтерпретацій аскетичного ідеалу в українській релігійній думці дає можливість з'ясувати особливості українського етосу, накреслити шляхи подолання багатьох кризових ситуацій, в яких час від часу опиняється українське суспільство зокрема, і людство в цілому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася у контексті наукових досліджень кафедри філософії Національного аграрного університету, зокрема, теми: “Українське релігієзнавство: філософський вимір”, затвердженою Вченою радою Природничо-гуманітарного навчально-наукового інституту Національного аграрного університету 15 січня 2000 р. (протокол № 3).

Мета дослідження - на основі релігієзнавчо-філософського аналізу аскетичного ідеалу в українській православній проповіді XVII століття виявити його особливості, духовну сутність та рівні впливу на особу і тогочасне суспільство, та на формування Українського Православ'я.

Відповідно до мети дослідження були означені наступні завдання:

виявити сутність аскетичного ідеалу в православній традиції на основі релігієзнавчо-філософського аналізу праць візантійських письменників-патристів, їхніх поглядів на людину як духовно-матеріальну цілісність, можливостей людини подолати власну гріховність;

з'ясувати місце аскетичного ідеалу у справі духовного вдосконалення особи і суспільства, визначити його структурні складові;

простежити генезу розвитку аскетичного ідеалу в православному вченні;

визначити зміст поняття “українська проповідницька культура сімнадцятого століття”, з'ясувати правомірність його використання;

виявити філософські засади проповідництва аскетичного ідеалу в православній Україні ХVІІ століття;

проаналізувати розуміння українськими проповідниками місця аскези в реальному житті людини і суспільства згідно з національною традицією проповідування.

Об'єкт дослідження - українська православна проповідницька культура сімнадцятого століття.

Предмет дослідження - зміст і сутність аскетичного ідеалу в українській православній проповіді XVII століття у релігієзнавчо-філософському вимірі.

Методи дослідження. Релігієзнавчо-філософський аналіз аскетичного ідеалу в українській православній проповіді XVII століття вимагав передусім застосування феноменологічного і герменевтичного методів, які дозволили виявити його специфіку, особливість, сутність та вплив на Українське Православ'я, формування специфічної моделі богомислення й допомогли визначити українську православну проповідницьку культуру як самоцінне оригінальне явище.

Порівняльний метод дозволив встановити суттєве й уникнути другорядного, виявити спільне та відмінне у теологічних інтерпретаціях аскетичного ідеалу. Структурно-функціональний та аналітичний методи допомогли з'ясувати місце аскетичного ідеалу в православній богословській думці та в православній культурі в цілому, визначити вплив православної традиції на українську богословську думку сімнадцятого століття.

Автор виходила також із загальних методологічних принципів наукового аналізу, зокрема, сходження думки від абстрактного до конкретного (поле розуміння аскетичного ідеалу поступово звужується від розгляду місця аскетики в православній проповіді до конкретних форм інтерпретації цього ідеалу у творах українських проповідників першої половини XVII ст.); з принципу єдності логічного та історичного (аскетичний ідеал розглядається в розвитку, в річищі його історичної динаміки, починаючи з витоків православного вчення, обґрунтованих письменниками-патристами, до досліджуваної доби).

Дисертаційне дослідження ґрунтується на таких загальнонаукових принципах, як об'єктивність, історизм, світоглядний плюралізм, системність, та специфічно релігієзнавчих: гуманізм, толерантність, позаконфесійність, світськість.

Наукова новизна одержаних результатів.

Внаслідок дослідницького аналізу наявних оригінальних проповідей найяскравіших представників української проповідницької культури XVII ст. виявлено, що аскетичний ідеал як система релігійних уявлень про можливості людини і суспільства досягти стану залучення до сфери трансцендентного, поєднання з божественним, розвивалася в українській проповідницькій культурі XVII ст. і набувала при цьому рис суспільної ідеології, що мала національний вияв, потяг до патріотизму та народної етики. Ці висновки обґрунтовані й розвинені низкою теоретичних положень, які відзначаються науковою новизною й виносяться на захист:

сутність аскетичного ідеалу в українській православній проповіді XVII століття, що формувалася в контексті православної традиції, полягає в визнанні можливості людини подолати спричинену гріхопадінням роздвоєність на тілесне та духовне; досягнення цього ідеалу передбачало систему тілесно-духовного вдосконалення людини з наголосом на моральному вдосконаленні;

дістало подальший розвиток положення про тріадну структуру доктринальної основи аскетичного ідеалу з його складовими: антропологічною - пов'язаною із специфічним розумінням людини у православній традиції; гносеологічною - що вказує на особливе місце самопізнання на шляху морального вдосконалення християнина та вольової (енергійної), без участі якої неможливий вільний вибір людського розуму і людської природи; ця структура збігається з антропоцентричною доктриною православного вчення;

сутнісна характеристика аскетичного ідеалу виявляється через його структурні складові: доктринально-догматичну (ідеальна людина як духовно-тілесна цілісність, порушена внаслідок гріхопадіння); праксеологічну (відновлення духовно-тілесної цілісності людини завдяки обожненню через виконання низки практик); проповідницьку (потреба поширення доктрини для реалізації її в конкретному житті);

розкриваються такі специфічні особливості української проповідницької культури XVII століття як релігійного феномену, як відкритість і світськість, які проявилися у механізмі саморефлексії, високому рівні освіти та застосуванні наукових знань, переважанні усної форми проповідей, запозиченні методів інтерпретацій із протестантських і католицьких проповідей, їх актуальності, відповідності часові;

своєрідність аскетичного ідеалу в українській православній проповіді ХVІІ століття проявлялася в наголосі на духовному модусі аскетичного ідеалу, в апеляціях до народної етики, наставлянь у традиційному українському дусі, що втілені у системі духовного вдосконалення особистості, яку можна умовно визначити як “аскетичний ідеал”;

особливістю аскетичного ідеалу як системи уявлень про можливості людини до осягнення трансцендентного була потреба реалізації особистості не лише через подвижництво, але й у світському житті, зокрема, через працю, враховуючи свій становий, майновий, громадянський статус, сімейний стан.

Теоретичне й практичне значення дослідження.

Проведене дослідження дало можливість у релігієзнавчо-філософському аспекті з'ясувати особливості такого явища, як “українська проповідницька культура сімнадцятого століття”, та основні її риси, що визначали саме український спосіб інтерпретації головних ідей християнства, відмінний від класичних католицької та православної традицій на основі пропонованих українськими православними проповідниками сімнадцятого століття шляхів досягнення аскетичного ідеалу.

Практичне значення роботи полягає в тому, що основні її положення можуть бути використані в релігієзнавчих дослідженнях, при викладанні курсу “Релігієзнавство”, “Історія філософії України”, а також таких гуманітарних дисциплін, як культурологія, історія культури, історія України та інших. Матеріали дисертації можуть бути корисними при розробці концепцій духовності, культури українців, геополітичних орієнтирів української спільноти.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Основні положення і висновки дисертації оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на:

міжнародній науково-практичній конференції “Християнство на межі тисячоліть (економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти)” (Київ, 15-16 березня 2001 року);

всеукраїнській науково-практичній конференції “Україна в новому тисячоліття очима молодих фахівців” (Миколаїв, 30 березня 2000 року);

всеукраїнській науково-практичній конференції “Християнство і мораль” (Тернопіль, 3 листопада 2001 року);

всеукраїнській молодіжній науковій конференції “Міф у політиці і культурі” (Миколаїв, 3-4 квітня 2003 року).

Матеріали дослідження були використані дисертантом у навчальному процесі з курсів “Філософія”, “Релігієзнавство” у Національному аграрному університеті.

Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри філософії Національного аграрного університету.

Публікації. Основні положення дисертації відображені у чотирьох статтях автора в наукових фахових журналах та у чотирьох публікаціях у збірниках матеріалів та тез наукових конференцій.

Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, зумовленою його метою та поставленими завданнями. Робота складається із вступу, трьох розділів, що послідовно розв'язують завдання дисертації, висновків, бібліографії і додатків.

Перший розділ дисертації присвячений проблемі висвітлення питання аскетичного ідеалу в науковій літературі, мірі вивченості проблеми в філософії та релігієзнавстві. Другий розділ з'ясовує особливості розуміння аскетичного ідеалу у вченні православної церкви та особливості його інтерпретації в проповіді. При цьому розкривається сутність аскетичного ідеалу у православній традиції, розглядається феномен проповідництва як засобу поширення доктринального та практичного структурних компонентів аскетичного ідеалу. Це дозволяє в третьому розділі дослідити, які зміни відбуваються з сутнісним змістом аскетичного ідеалу в українській православній проповіді сімнадцятого століття та визначити національну специфіку цього ідеалу. У висновках підбито результати проведеного дослідження.

Повний обсяг дисертації становить 164 сторінки (без списку літератури і додатків), список використаних джерел включає 237 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” викладено обґрунтування обраної автором теми дисертаційної роботи, з'ясовується актуальність дослідження, визначаються об'єкт та предмет наукового пошуку, його мета, ставляться основні завдання для досягнення цієї мети, розкривається теоретико-методологічна база і наукова новизна дослідження, теоретична і практична значимість отриманих результатів. Зазначено форми апробації результатів дисертаційного дослідження, наводяться повідомлення про публікації, структура роботи.

У першому розділі дисертації “Теоретико-методологічні підходи до проблеми дослідження аскетичного ідеалу” розкриваються принципи і методи, методологічні засади, на підставі яких проводилося дослідження. Окреслено джерельну базу дисертації.

У розділі з'ясовується, що релігієзнавчо-філософський аналіз аскетичного ідеалу, зокрема, в українській православній проповіді XVII століття, має певну наукову базу. Нею є розвідки з релігієзнавства, зокрема, етноконфесійний та культурологічний зріз релігієзнавчих досліджень, запропонований М. Колодним, Л. Филипович, М. Заковичем, А. Чернієм, О. Саганом, який виконав роль методологічної основи дисертаційного дослідження.

Загальні принципи релігієзнавства дозволили залучити до джерельної бази дисертаційного дослідження ряд богословських праць, як представників патристики, так і українських православних проповідників XVII століття. Вагомий внесок у дослідження питання було здійснено українськими та російськими істориками богословської думки XX століття - І. Огієнком, В. Лабою, Я. Москаликом, С. Ярмусем, І. Музичкою, В. Лоським, О. Менем, Л. Карсавіним, С. Булгаковим, Г. Флоровським, погляди яких враховувалися при релігієзнавчо-філософському аналізі аскетичного ідеалу.

Герменевтичний підхід дозволив розглядати розвиток аскетичного ідеалу в православ'ї з урахуванням понять “виток”, “авторитет”, “традиція”. З точки зору герменевтики проаналізовано аскетичний ідеал у православній традиції.

Аналіз наукової бази досліджуваної проблеми доводить, що аскетичний ідеал як об'єкт дослідження в сучасному релігієзнавстві зустрічається досить рідко, а вивчення української проповіді XVII століття в сучасних українознавчих студіях є поодиноким явищем. Зокрема, в українському контексті феномен святості досліджував В.Горський, ідею наслідування Христа в творах П.Могили досліджував С.Головащенко, особливості реалізації східнослов'янської моделі інституту монастирів вивчав В.Климов.

Невелика кількість досліджень з врахуванням етноконфесійної специфіки культури, їх здебільшого теоретичний характер, а також брак досліджень конкретних культурно-релігійних феноменів доводять, що релігієзнавчо-філософський аналіз аскетичного ідеалу в конкретному культурно-історичному контексті виявляється на часі. Він покликаний на прикладах інтерпретацій аскетичного ідеалу в проповіді XVII століття показати розвиток християнської доктрини в конкретних історичних умовах, а також виявити специфічні риси Українського Православ'я, які знайшли своє втілення в українській проповідницькій культурі XVII століття.

Другий розділ дисертації “Аскетичний ідеал в православній проповіді” з'ясовує, що в широкому розумінні аскетичний ідеал є системою уявлень про цілі і шляхи досягнення трансцендентного в житті окремої людини.

У першому підрозділі “Аскетичний ідеал у православній традиції: сутність та особливості” з'ясовується структура аскетичного ідеалу, зокрема, увага зосереджується на такій його частині, як сутнісне ядро. Відзначено, що в християнстві аскетичне вчення розвивається одночасно з розвитком перших богословських концепцій. Дисертантом проаналізовано місце аскетичного вчення у православній богословський думці. При цьому враховано такі особливості православного богослов'я, як:

а) наголос саме на досвідному пізнанні Бога (враховано концепцію про два шляхи пізнання, яка вказує на самопізнання як найбільш досконалий засіб пізнання іманентного і трансцендентного);

б) вчення про несубстанційність зла, що зумовлює сприйняття матерії, світу як створених Богом, але не як царини зла, зло розглядається лише як применшення добра, відділення від нього;

в) погляд на людину як подібну до Бога, наділену душею, і водночас матеріальну, тілесну, наділену людською природою, ці два начала дають підставу говорити про неї як про духовно-тілесну цілісність, порушену внаслідок гріхопадіння;

г) висловлену в православній традиції необхідність досягнення людиною досконалого стану духовно-тілесної цілісності, передбаченого Творцем - людина має наблизитися до сфери божественного і досягти обожнення, у протилежному випадку, діючи згідно з природою та інстинктами, людина обирає земне, чинить гріх;

д) прагнення досягти обожнення, що означає вибір людиною аскетичного шляху вдосконалення, яким повинен йти кожен доброчесний християнин; цей шлях передбачає нижчі і вищі щаблі, тому в аскетичній літературі практики будуються у формі ліствиць, драбин.

Визначено, що саме ці моменти є сутнісними для православної богословської думки.

На основі аналізу особливостей православного богослов'я в аскетичному ідеалі як системі уявлень виділено смислове ядро, доктрина аскетичного ідеалу. Нею є антропологічна концепція православного богослів'я, що визначає людину як духовно-матеріальну цілісність. Вона поєднана з визнанням несубстанційності зла і з вченням про апофатичний шлях пізнання трансцендентного, що спрямовує людину до самопізнання. Наголошується на тому, що рушієм усіх змін визнається воля, яка має силу до онтологічних змін (прихід у світ зла) та змін внутрішньо-особистих (вибір аскетичного подвигу).

З'ясовано, що ця доктрина втілюється в життя через ряд аскетичних практик - поступове сходження ієрархією, “ліствицею” чеснот. Найнижчі чесноти доступні для широкого кола прихожан - праця, піст, молитва. Наступні етапи підкоряються лише обраними - християнськими подвижниками. Найчастіше аскетичний подвиг вимагає усамітнення для досягнення станів гнозису, апатеї, трезвіння, що передують обожненню як кінцевій меті життя християнина.

У другому підрозділі “Аскетичний ідеал як предмет православного проповідування” з'ясовуються особливості аскетичного ідеалу в православних проповідях, зокрема, від Климента Олександрійського до Григорія Палами.

Враховуючи те, що аскетичне вчення, як і будь-яке інше релігійне вчення, передбачає коло послідовників, з'ясовуються форми поширення аскетичного ідеалу в суспільстві, одна з найбільш авторитетних і популярних форм -проповідь. Так аскетичний ідеал стає зразком поведінки в суспільстві. Проповідництво є необхідною складовою аскетичного ідеалу, оскільки останній визначає в реальному житті норми моралі, що регулюють поведінку людини саме як суб'єкта і об'єкта соціального.

Обґрунтовано, що сутнісна характеристика аскетичного ідеалу виявляється через його структурні складові: доктринально-догматичну (ідеальна людина як духовно-тілесна цілісність, порушена внаслідок гріхопадіння); праксеологічну (відновлення духовно-тілесної цілісності людини завдяки обожненню через виконання ряду практик); проповідницьку (потреба поширення доктрини для реалізації її в конкретному житті).

Для аналізу аскетичного ідеалу як предмету православної проповіді досліджується розвиток проповіді від первісної форми, глосолалії, до більш досконалої і раціонально побудованої, дидаскалії, який засвідчує переважання логічного, раціонального викладення християнських цінностей, зокрема, аскетичного ідеалу. Наголошено на тому, що проповідь на Заході апелювала передовсім до розуму, логічного мислення прихожан, у той час як східнохристиянська проповідь робила наголос на емоціях. Це дозволило виділити такі її особливі риси, як містичність та екзегетичність. Авторський елемент у православній проповіді дуже незначний, у зв'язку з чим нерідко проповідь втрачала актуальність. Підкреслено, що часом проповідь як вид усного слова взагалі зникала з православної богослужби, в арсеналі духовного впливу священика залишалися лише читання канонічних текстів.

Наголошується на тому, що християнська проповідь складається з двох обов'язкових моментів: дидактичного та напучувального. Вона становить досконалу форму поширення аскетичного ідеалу, оскільки доктрина аскетичного ідеалу викладається через догматичний елемент, а праксеологічна складова вчення - через напучувальний.

Дисертант виділяє основні етапи у православному проповідництві аскетичного ідеалу:

концепція Климента Олександрійського;

узагальнене Максимом Сповідником аскетичне вчення патристики (Василій Великий, Іоанн Златоуст, Григорій Богослов, Григорій Ніський);

традиція ісихазму (Григорій Палама).

Визначено, що ідеальний християнин Климента Олександрійського може бути не лише духовною, а й світською особою, звільненою від пристрастей, аскетичний ідеал патристичної проповіді - віддалений від світу подвижник, світська людина може тою чи іншою мірою наблизитися до цього ідеалу. Для досягнення стану обожнення Максим Сповідник висуває вимогу поєднання людської та божественної енергій через любов до ближнього, яка увінчується любов'ю до Бога. Григорій Палама проповідує більш складний шлях досягнення аскетичного ідеалу, який супроводжується особливою технікою молитви і, окрім усамітнення, вимагає досягнення особливого стану свідомості - трезвіння, чистого стану розуму, за умови якого й відбувається обожнення - поєднання людської і божественної енергій.

Підсумовуючи викладене у розділі, дисертант зазначає, що проповідництво аскетичного ідеалу у православній традиції розвивається у напрямку до вимоги усамітнення, досягнення стану гнозису, а згодом і синергії. Аскетичний ідеал в інтерпретації православних проповідників стає недосяжним для світської людини концепції ісихазму.

У третьому розділі дисертації “Інтерпретація ідей аскетизму в українській православній проповіді XVII століття” з'ясовується, як аскетичний ідеал інтерпретується в українських проповідях культури бароко, змінюється відносно православної традиції, визначеної в другому розділі.

У підрозділі першому “Українська проповідницька культура XVII століття” аналізується самобутній характер української проповідницької культури XVII століття. Зокрема, з'ясовується, що це явище було покликане до життя рядом чинників як зовнішнього характеру (ситуація гострої міжконфесійної боротьби, впливи католицьких та протестантських культур), так і внутрішнього характеру (криза православ'я, існування традиції проповідування).

Відзначається, що найвидатнішими проповідниками були найбільш освічені і прогресивні діячі Українського Православ'я - К. Транквіліон-Ставровецький, Л. Карпович, П. Могила, І. Галятовський, Л. Баранович, А. Радивиловський - які не лише навчали основам і істинам православного вчення, а дбали про освітній рівень прихожан, високу свідомість, конфесійний та громадянський патріотизм.

Проаналізовано, що українська православна проповідь XVII століття він визначається такими рисами, як “відкритість”, самокритична позиція проповідників; світськість інтерпретацій, що свідчить про якісно новий погляд на зміст Святого Письма, намагання зробити його зрозумілішим, доступнішим, актуальнішим, відповідним часові і проблемам; відкритістю науковим знанням, визнанням потреби освіти широкого кола українців і самих проповідників, відповідає часу і поставленим православними ієрархами завданнями підняти авторитет Церкви.

Українська проповідницька культура визначається як явище, що поєднує національну духовну традицію із традицією Православної Церкви, це явище, глибоко притаманне Українському Православ'ю як етноконфесійному феномену.

У другому підрозділі “Християнський аскетичний ідеал у бароковій проповіді” встановлено, що змістовним наповненням української православної проповіді було питання про можливості людини реалізувати християнський аскетичний ідеал. З'ясовується, що мисленнєва культура України на початку XVII століття формується під впливом ренесансних та гуманістичних ідей. Визначено, що загалом витоками богословських інтерпретацій аскетичного ідеалу в XVII столітті можна вважати: розуміння аскетичного ідеалу в патристичній літературі та в усьому православному дискурсі християнської думки; філософські ідеї Київської Русі; ідеї ренесансного гуманізму; богословські ідеї Реформації. Виявляється, що останні позначилися на антропологічних уявленнях православних проповідників, зокрема, фундаментальна для Ренесансу ідея зближення Бога і світу, покликала до життя уявлення про важливість здійснення земного призначення людини.

Встановлено, що на зміну патристичному розумінню людини як духовно-тілесної цілісності, порушеної гріхопадінням, визнанню потреби відкриття “внутрішньої” людини, приходить піднесення творчого самовияву людської особистості.

Так визначається, що сутнісним ядром аскетичного ідеалу в українській православній проповідницькій культурі була ідея “людини в світі”, пов'язана з визнанням можливостей людини “заслужити” спасіння після смерті, реалізуючись в світському або духовному житті без суворих фізичних обмежень відповідно свого земного покликання. Ця ідея несе навантаження своєрідного серединного поняття в бароковій філософсько-культурній площині, основою якої визнається антиномічне бачення світу. Українська православна проповідь, розвиваючись в контексті загальноєвропейської культури бароко, досить часто пояснює людське буття через взаємосуперечливі поняття.

Виявлено, що найпопулярнішими антиномічними парами є традиційно християнські: “життя” та “смерть”, “гріх” та “праведність”, “природа” та “Бог”, “внутрішнє” і “зовнішнє”, а також нові за своїм змістом: “багатство” та “убогість”, “світське” та “духовне”, “земне” та “небесне”. Продовжуючи візантійську традицію, що запровадила появу ірраціонального поняття, яке б знімало антиномічність, українська проповідницька культура орієнталізує бароковий простір, висуваючи ідею “праведника в світі”, який втілює християнський аскетичний ідеал. Ця ідея примирює традиційний православний аскетичний ідеал, пов'язаний з ісихастським сходженням ієрархією чеснот, практично нереальним для світської особи з наявним соціальнокультурним контекстом розвитку Українського Православ'я на початку XVII століття. Ідея “праведника у світі” стверджує можливість реалізації аскетичного ідеалу як у світському, так і в духовному житті особи з наголосом на соціальному служінні - пастирському, громадянському, конфесійному.

У третьому підрозділі “Шляхи реалізації аскетичного ідеалу в українській проповідницькій культурі XVII століття” відзначено, що шляхами, які українська православна проповідницька культура пропонує йти для досягнення аскетичного ідеалу, були:

складання проповіді і слідування їй (проповідування істин християнського життя в у зрозумілій для мирянина формі; виховання високого рівня свідомості мирянина);

добровільність (внутрішня мотивація вчинків; визнання можливостей власними зусиллями заслужити спасіння);

людяність, соціальність (життя згідно основних християнських чеснот - милосердя, любові до ближнього, гостинності, щедрості);

патріотизм (заслужити спасіння можна підтримуючи Православну Церкву та український народ);

працелюбність (ідея “несення власного хреста”, відповідальність за власну працю не лише перед Богом, а й перед людьми).

Простежено, що серед вимог проповідників повністю відсутні такі, які наполягають на ролі аскетичних практик, поширених в православній традиції з часів існування ідей ісихазму. Боротьба з головними пристрастями - розкошами, марнославством, розпустою, обґрунтовується раціонально, пояснюючи шкоду, яку вони можуть принести мирянинові ще за життя, і користь, яку можна отримати, подолавши їх.

ВИСНОВКИ

Висновки дисертаційного дослідження підбивають підсумки здійсненої роботи, узагальнюють і викладають основні її положення, визначають перспективи подальшого розвитку висвітлених проблем.

Зважаючи на те, що перед сучасною людиною гостро постає потреба самоідентифікації відносно до релігійних ідеалів, одним з яких є християнський аскетичний ідеал відзначено, що дослідження його з врахуванням етноконфесійної специфіки, дозволяє визначити подальші шляхи морального вдосконалення суспільства, вирішення багатьох протиріч конфесійного характеру, формування спільної для всіх українців ідеології. Наголошено, що самобутність Українського Православ'я і значущість його для всього наступного розвитку української релігійної думки виявлена в такому оригінальному явищі, як українська проповідницька культура XVII століття, змістовним наповненням якої і були традиційні для православного християнства ідеали, інтерпретовані відповідно до культурних і соціальних цінностей тієї доби.

Відзначено ряд оригінальних рис української проповідницької культури XVII століття, зумовлених поєднанням релігійного і світського компонентів.

Наголошено, що цінність дослідження аскетичного ідеалу полягає в тому, що він визначається як система уявлень про можливості людини. Саме світськість, соціальність аскетичного ідеалу в інтерпретації українських проповідників актуалізують його дослідження в сучасних умовах.

Вивчення його змістовного наповнення в українській проповіді XVII століття дозволяє оприявнити культурний контекст доби, сутність ідеологічних та світоглядних шукань українського народу в один з переломних моментів його історії. Цей досвід є корисним і важливим у сучасних умовах. Виявлені підходи до релігійної практики можуть бути застосовані для розв'язання актуальних завдань і проблем, що стоять перед українським суспільством: поєднання національних традицій і впливів інших культур, світського прагматизму і християнської моралі, світоглядів православної та інших діючих в Україні конфесій, - у політичному, релігійному, культурному житті сучасної України.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗНАЙШЛИ ВІДОБРАЖЕННЯ У НАСТУПНИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Розумна О. Антропологічна символіка у творах І. Галятовського // Сіверянський літопис, - 1999.- №1. - С. 166-169.

2. Розумна О. “Світ” в українській проповіді сімнадцятого століття // Сіверянський літопис. - 2001. - №1. - С. 69-74.

3. Розумна О. Інтерпретація Святого Письма у творах сучасних проповідників // Студентські наукові студії. - Миколаїв: Миколаївська філія НУ КМА. - 2001. - Вип.1 (4). - С.148-151.

4. Розумна О. Українська проповідь сімнадцятого століття: розуміння місії проповідника (за творами К. Транквіліона-Ставровецького) // Християнство на межі тисячоліть, Київ, 2001;

5. Розумна О. Християнська мораль в сучасній українській проповіді // Християнство і мораль. Науковий збірник. Київ-Тернопіль, Тернопіль: Укрмедкнига. - 2002. - С.82-85.

6. Розумна О. До питання про християнські антиномії у бароковій проповіді // Українське релігієзнавство. - 2002. - №22. - С.74-84.

7. Розумна О. Українська проповідницька культура сімнадцятого століття // Українське релігієзнавство. - 2003. - №26. - С. 90-100.

8. Розумна О. П'ять видів життя та смерті за Мелетієм Смотрицьким // Збірник Харківського Історико-Філологічного товариства. - Том 10. - Харків, 2004. - С.147 - 154.

Размещено на Allbest.ru

...