Містичні досвід і практика в концепції обоження

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата релігієзнавчих наук

Спеціальність: Релігієзнавство

Київ, 2007 рік

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Новітній ренесанс української культури є невідокремлюваним від дослідження ґенези національних за духовними та ментальними чинниками форм філософського та релігійного мислення. Підвалини вітчизняної філософської думки у її раціоналістичному та релігійно-містичному виявах, виникнення гуманістичних та реформаційних ідей у філософії українського бароко, специфічний напрямок “філософії серця”, розпочатий Іларіоном, Г. Сковородою та П. Юркевичем, своїм корінням глибоко пов'язані з греко-візантійською традицією православного християнства, взагалі, та концепцією ісихазму, - зокрема. Вчення ісихастів в історико-філософській перспективі позначилося значним впливом на формування парадигми світорозуміння та інтерпретації дійсності, яка була закладена у підґрунтя розвитку національних філософських традицій. Розриви у вітчизняному духовному і політичному розвиткові, які прагнемо сьогодні подолати у процесах національного відродження, передбачають необхідність відновлення історичної значущості традиції ісихазму, визначення її сутності та реальної ролі в становленні та розвитку вітчизняної культури.

Проте, це є неможливим без його неупередженого та об'єктивного історико-філософського аналізу.

Існує низка теоретичних проблем історико-філософського та філософсько-теоретичного кшталту, пов'язаних із визначенням ролі духовно-містичного досвіду у процесах становлення та розвитку філософсько-релігійних та метафізичних європейських концепцій різних історичних періодів. Історичне та типологічне дослідження експлікацій та трансформацій феномену містичного досвіду в традиціях піфагореїзму, платонізму, неоплатонізму, класичної йоги, тибетського буддизму, дзену, даосизму і конфуціанства, кабали, гностицизму і маніхейства, суфізму і мітраїзму та середньовічних містичних вченнях залишається і досі вагомою та актуальною проблемою історико-філософського дискурсу.

Досвід феноменології та екзистенціалізму вказує на необхідність відродження ціннісних підстав філософствування та якісного оновлення концептуального пошуку через діалектичний синтез раціонально-логічних та ірраціонально-інтуїтивних модусів свідомості. В світлі такого підходу містичний елемент постає невід'ємною частиною цілісного мислення, а дослідження ролі містичного досвіду в житті людини набуває філософсько-методологічного обґрунтування.

В сучасних дослідженнях містичного досвіду в традиції ісихазму це, специфічне з огляду на інваріанти його історико-філософської концептуалізації вчення, розглядається з позицій актуальних філософських підходів: у світлі синергетики, антропологічних та екзистенційних проблем. При цьому, подеколи суттєво трансформується філософський зміст та історична оригінальність символіко-категоріальної системи ісихастської концепції, що свідчить про потребу встановлення критеріїв об'єктивної історико-філософської інтерпретації містичної складової ісихастської традиції.

Ступінь наукової розробленості проблеми.

Дослідження феноменів містичного досвіду та містичної практики в традиції ісихазму може надати імпульс до пошуку нових антропологічних модусів існування особистості в світі, пов'язаного з необхідністю сучасного осмислення взаємодії раціональних та нераціональних складових різноманітних культурних дискурсів. Адже, всупереч традиційним християнським концепціям, адепти та послідовники містичного християнства протягом тривалого часу розробляли, підтримували та поширювали оригінальне вчення щодо самоорганізації духовного досвіду “живої”, конкретно існуючої особистості. Цей аспект надає християнській містиці глибоко індивідуалістичного забарвлення, представляє її у якості однієї із версій еволюційної стратегії самореалізації індивіда, що і становить значний науковий інтерес. Існує низка доробків дослідників, які аналізують традицію інтерпретації ісихазму, з огляду на його взаємозв'язок з містичним досвідом та практикою, перспектива історико-філософських пошуків пропонується в працях О. Васильєва, Н. Жиртуєвої І. Концевича, В. Кравченко, О. Лосєва, В. Лоського, І. Мейєндорфа, Г. Острогорського, І. Соколова, М. Стрельбицького, Ф. Успенського, П. Флоренського, О. Яцимирського. У контексті пошуків нової методології аналізу антропологічної цілісності індивіда, містичний досвід проаналізовано в працях О. Пліхтяка, Л. Теліженко С. Хоружого. Такі науковці як Б. Кадомцев, С. Курдюмов, І. Пригожин, Я. Любивий, Г. Хакен у підґрунтя аналізу містичного досвіду покладають концепцію синергійного синтезу, а дослідники Ю. Завгородній, Л. Конотоп, Ю. Шабанова інтерпретують його як практику метафізичного і феноменологічного теоретично-філософського дискурсу. Вагомий внесок у дослідження містичного досвіду та містицизму належить не тільки російським дослідникам П. Блонському, О. Введенському, П. Мініну, Б. Чичеріну, а й таким закордонним ученим як У. Джеймс, Р. Зенер, Е. Нойман, Р. Отто, У. Стейз, Д. Судзукі, У. Уейнрайт.

У дисертаційному досліджені застосовано методологічні принципи та досвід історико-філософського та філософсько-теоретичного аналізу провідних вітчизняних вчених А. Бичко, Б. Бичка, І. Бичка, М. Булатова, М. Верникова, В. Горського, А. Єрмоленка, А. Ішмуратова, Л. Левчук, В. Литвинова, В. Ляха, М. Мокляка, В. Нічик, В. Пазенка, Н. Поліщук, М. Поповича, К. Райди, В. Рижка, В. Табачковського, Н. Хамітова, В. Шинкарука, В. Ярошевця.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідної роботи кафедри філософії, соціології та права Слов'янського державного педагогічного університету “Буття людини (соціально-філософський аспект)” і затверджена на засіданні кафедри філософії, соціології та права (Протокол № 6 від 25.12.2002 р.).

Об'єкт дослідження - духовно-містичні досвід і практика в контексті формування ісихастської концепції обожнення.

Предмет дослідження - історико-філософські процеси формування та розвитку містико-культурологічної традиції ісихазму.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дослідження є осмислення і виявлення ролі духовно-містичного досвіду та духовно-містичної практики в концепції обожнення.

Досягнення поставленої мети дослідження передбачало вирішення таких завдань:

1) виявити головні теоретичні проблеми дослідження феноменів духовно-містичного досвіду і духовно-містичної практики в сучасній історико-філософській науці;

2) визначити спектр особливостей, структуру та значущість духовно-містичної практики ісихазму як гілки східного православного християнства;

3) дослідити специфіку концептуалізації системи історико-філософських уявлень в традиції ісихазму;

4) розкрити особливості духовно-містичної інтерпретації філософсько-релігійної догматики у вченнях Максима Сповідника та Григорія Палами;

5) осмислити роль духовно-містичного досвіду і практики як феноменальних модусів у створенні специфічних параметрів існування людини доби середньовіччя.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження було здійснене на межі історії філософії з філософією релігії, психологією, феноменологією та історією релігії. Тому в дослідженні окрім загальних методів гуманітарного аналізу (порівняння, аналізу й синтезу, абстрагування, узагальнення), використовувалися і спеціальні методи науково-філософського та історико-філософського аналізу (феноменологічний метод - у дослідженні специфіки містичного способу пізнання реальності, метод філософської компаративістики - у дослідженні та порівнянні різних типів містично-філософських та містично-релігійних учень, метод системно-функціонального аналізу - у дослідженні ролі духовно-містичного досвіду та практики в ісихазмі) тощо. Методологічною основою дисертаційного дослідження постав комплекс культурологічних методик, діахронічний та синхронічний аналіз, який забезпечив осмислення історично і типологічно відмінної за характером імплантації містично-духовного досвіду у філософське та релігійне мислення, що дозволило виявити специфічні риси різних етапів розвитку духовної культури.

Наукова новизна дослідження полягає в цілісній історико-філософській реконструкції місця та ролі містичного досвіду і практики в концепції обоження, яка характеризує традицію ісихазму. В процесі дослідження отримано низку висновків, яким притаманна наукова новизна:

- З'ясовано, що ісихастська православна традиція, як тип християнської містики, онтологічне укорінена та ідейно пов'язана з перед початками містичної філософії та доведено, що містичні досвід та практика в ісихазмі відтворюють елементи аналогічні до давня ведійських, буддистських, даоських традицій, спрямованих на усвідомлення й опанування стану цілісності існування, тілесно-душевного синтезу з Абсолютом.

- Виявлено на підставі всебічного та цілісного дослідження понять “містицизм”, “містика”, “містичний досвід”, “містична практика”, “містичний стан”, що різноплановість їх тлумачення в сучасній історико-філософській науці обумовлена розбіжністю домінуючих світоглядних, методологічно-теоретичних і соціокультурних засад.

- Доведено, що в ісихазмі духовно-містичний досвід покладається в основу теорії, згідно з якою містика є компонентом, який характеризує практику ісихастської аскетики. Встановлено, що в ісихазмі містичний досвід інтерпретації і розуміння реальності має синкретичний і поліваріантний характер, тобто він є як досвідом індивідуальної самоорганізації життєдіяльності подвижника, досвідом філософсько-релігійного мислення.

- Виявлено, що згідно з концепцією ісихазму, репрезентованою у працях Григорія Палами, основними способами розпізнавання світу є “містичне осяяння” та “містичне видіння”, які формують містагогіку як метод інтерпретації християнської символіки.

- З'ясовано, що притаманний ісихазму розподіл містичної практики на теологічно-пізнавальну діяльність та практику психофізіологічної трансформації індивідом власного стану засвідчує історичну унікальність ісихастської концепції, яка своєрідно поєднує тисячолітні традиції середньовічної та після середньовічної європейської містики, філософії і релігії.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Теоретичне значення дисертації полягає у визначенні сучасних проблем дослідження головних понять релігійно-містичної та містико-філософської парадигми інтерпретацій та розуміння буття, у з'ясуванні шляхів їх вирішення, у здійсненні аналізу специфіки формування загальноєвропейської традиції містично-релігійних учень, містичної філософії та містицизму, у встановленні критеріїв історико-філософського аналізу здійсненої в межах ісихазму концептуалізації греко-візантійської традиції православного християнства, відмінною рисою якої є залучення духовно-містичного досвіду до релігійної практики. Результати дисертації створюють теоретичні та методологічні передумови для подальшого аналізу феноменів духовно-містичного досвіду та містичної практики у наукових розвідках.

Практичне значення дисертації полягає, насамперед, в уточненні методологічних засад, які є важливими для подальшого дослідження філософської та релігійно-філософської спадщини вітчизняних філософів та діячів православної церкви. Завдяки введенню до наукового обігу суттєвих уточнень, дослідження істотно поглиблює сучасні уявлення про розвиток греко-візантійської традиції православної релігійної філософії та про ісихазм як теоретичне підґрунтя національного вітчизняного мислення. Набуті результати дослідження відкривають низку альтернативних підходів щодо визначення сутності і специфіки містичного досвіду у процесах розбудови світоглядних та метафізичних філософських концепцій. Матеріали та висновки дисертації можуть бути використаними в навчальних курсах з історії філософії, історії української філософії, релігієзнавства, філософії релігії, культурології, українознавства, а також у спецкурсах із психології релігії, релігійних етичних систем тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійним та оригінальним. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно та позначені системністю й цілісністю висвітлення.

Апробація результатів дисертації. Концептуальні положення та висновки дисертаційного дослідження репрезентовані автором на міжнародних, національних та регіональних конференціях, серед яких: Всеукраїнська науково-практична конференція “Духовна культура як домінанта українського життєтворення” (м. Київ, 22-23 грудня 2005 р.), міжвузівська науково-практична конференція студентів та молодих учених “Соціально-політичні та культурні тенденції розвитку у сучасному світі” (м. Донецьк, 14 березня 2003 р.), II Філософсько-богословські читання “Православ'я у світовій культурі” (м. Дніпропетровськ, 18-19 листопада 2004 р.), XVIII Читання пам'яті засновника Львівсько-Варшавської філософської школи К.Твардовського “Філософ і філософія в сучасному світі і форми присутності та відповідальності” (м. Львів, 10-11 лютого 2006 р.), Дні науки філософського факультету Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 р.).

Результати дослідження використовувалися у підготовці програми з курсу “Філософія” та його викладанні у Слов'янському державному педагогічному університеті. Результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданні кафедри філософії, соціології та права Слов'янського державного педагогічного університету і на засіданні відділу історії зарубіжної філософії Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у трьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, які затверджені ВАК України. Концептуальні положення репрезентовані автором у тезах, представлених на п'яти конференціях, серед яких міжнародні, національні та регіональні.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації зумовлена метою та логікою дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів (дев'яти підрозділів), висновків дисертаційного дослідження та списку використаних джерел з 185 найменуваннями. Загальний обсяг дисертації - 178 сторінок, з них 159 сторінок - основного тексту.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, виявляється ступінь наукової розробки, визначається предмет, об'єкт, з'ясовується мета й висуваються завдання, характеризуються методологічні засади дисертації, розкривається її наукова новизна, з'ясовуються питання теоретичної та практичної значущості роботи, відображається апробація результатів дослідження.

У першому розділі “Дослідження понять “езотерика”, “містика”, “містицизм”, “містичний досвід”, “містична практика”, “містичний стан” як теоретична проблема сучасної історико-філософської науки” розглядається стан вивчення теми у науковій літературі, головні методологічні підходи і теоретичні проблеми дослідження головних понять езотеричної філософії та містицизму.

У першому підрозділі “Філософсько-теоретичні та соціально-культурні передумови необхідності дослідження містично-духовного досвіду та практики ісихазму в сучасних умовах” аналізуються різні підходи до історико-філософського аналізу містичної традиції в цілому, та зокрема ісихазму. Контекст дослідження містичного досвіду та практики у межах проблематики антропологічної цілісності індивіда репрезентовано у працях О. Пліхтяка, Л. Теліженко, С. Хоружого. Наукові праці, в яких основою аналізу феномену містики покладається концепція синергійного синтезу, належать таким дослідникам як Б. Кадомцев, С. Курдюмов, Я. Любивий, І. Пригожин. Перспективи дослідження містичного досвіду в межах метафізичного і феноменологічного теоретично-філософського дискурсу окреслено в наукових доробках Ю. Завгороднього, Л. Конотоп, Ю. Шабанової. Основу подальшого дослідження взаємозв'язку містичного досвіду з езотеричними, релігійними та філософськими проблемами, складають також ідеї російських дослідників П. Мініна та В.М. Розіна і таких закордонних учених як У. Джеймс, Р. Зенер, Е. Нойман, Р. Отто, У. Стейз.

Феномен містичного досвіду є унікальним історичним надбанням духовно-психологічного життя багатьох народів та цивілізацій.

Особливого значення він набував в періоди соціальних трансформацій, пов'язаних з кризами і катаклізмами, переоцінкою цінностей та світоглядних орієнтирів.

В умовах сьогодення, коли за визнанням багатьох західних та вітчизняних теоретиків на загальнопланетарному рівні відбувається перехід від так званого індустріального суспільства до суспільства інформаційного, а на вітчизняних теренах болісно і проблематично суспільство “розвинутого соціалізму” трансформується у соціально-економічну та політичну систему розвинутої демократії, містичний досвід знову починає бути предметом посиленої уваги як на рівні суспільної, повсякденної свідомості, так і на рівні теоретичних, наукових досліджень. Відновлення сенсу світоглядно-релігійних концептів містичного характеру, які відіграли певну роль у процесах розвитку наукового, філософського і теологічного мислення, дослідження специфіки існування людської істоти в різних історичних контекстах й необхідність пошуків засобів подолання ситуацій, які загрожують дезінтеграцією антропологічної цілісності, відновлення методологічного балансу між раціональними та нераціональними способами пізнання, проблеми ідеологічного та культурологічного характеру, пов'язані зі спробами використання містичних практик в періоди кризових станів розвитку суспільства, визначаються як такі, що обумовлюють необхідність і актуальність дослідження.

У другому підрозділі “Історико-філософські проблеми формування, інтерпретації та розуміння понять “містицизм”, “містика”, “містичний досвід”, “містична практика”, “містичний стан”” на підставі дослідження ідей, репрезентованих у працях С. Аверінцева, М. Бердяєва, П. Гуревича М. Еліаде, А. Ішмуратова, С. Капранова, В. Кравченко, Дж. Кріскі, О. Лосєва, Ф. Олмонда, Р. Парріндера, Р. Пулена, Ф. Стааля С. Спенсера, Є. Трубецького, Є. Торчинова, І. Тантлевського, Дж. Фергюсона, О. Чанишева та інших учених і філософів, зазначається, що формування змісту та використання головних понять містичної філософії та містицизму мають власну історико-філософську специфіку. Проблема їх інтерпретації та визначення, незважаючи на значну кількість критико-аналітичних та дослідницьких праць, присвячених цій тематиці, так і залишається чи не найголовнішою перепоною на шляху до отримання достеменних й загальновизнаних наукових результатів. Ці поняття формуються у контексті історичного розвитку мислення та духовних практик людини. Містика і містичний досвід як феномени духовної діяльності людини залучаються до релігійно-філософського дискурсу в ситуації необхідності подолання суперечностей західноєвропейського теологічного мислення.

Проте, аналіз історико-філософського контексту становлення містичних вчень треба доповнити досвідом феноменології та екзістенціальної філософії відносно концептуалізації альтернативних підходів до визначення природи та специфічних рис ірраціональної складової парадигм світогляду та світосприйняття, у відповідності до яких містика та містицизм є формою ментальних можливостей індивіда, які, актуалізуючись у сфері духовно-душевної діяльності, спрямовуються на сприйняття, усвідомлення та відчування світу. Звертаючись до спрямування свідомості, яка конституює таку діяльність, розглядаючи її інтенційність та предмет такої інтенційності, сферу “священного” ми виходимо на рівень феноменологічного дослідження містики та містицизму.

Тим більше, що історія філософії надає підстави стверджувати: містика як напрямок філософського мислення й містичне пізнання протягом тривалого історичного часу були достатньо плідним матеріалом та засобом для розвитку багатьох наукових дисциплін. Що стосується філософського мислення - прикладом тут можуть бути і піфагореїзм, і платонізм, і неоплатонізм, і середньовічна релігійна метафізика, і класичний німецький ідеалізм тощо.

Різноплановість розуміння та інтерпретації зазначених феноменів обумовлюється над теоретичним, світоглядним, або метафізичним рівнем, на якому функціонує дослідницьке мислення, і де вибудовується відповідна методологія і теоретичні принципи дослідження.

У третьому підрозділі “Проблема вибору методології дослідження містицизму, містичної філософії та її категоріального апарату” здійснено аналіз методів історико-філософської компаративістики, історико-філософського парадигмального, структурного, феноменологічного та інтраверсивного підходів.

Протиставлення містичного і метафізичного, так само як і метод їхнього синтезу у історико-філософській компаративістиці дозволяє виявити гносеологічні та онтологічні особливості містично-духовного досвіду у процесі пізнання та житті людини. Надзвичайно важливим аспектом визначення сенсу категоріальної системи й понять містичної філософії та містицизму є і методологія виокремлення історичної специфіки змісту і значення предмету дослідження, оскільки на відміну від раціоналістичного мислення феномени, породжені поза логічним усвідомленням часто мають історично відмінні значення й сенс.

Зазначено, що методологію історико-філософського порівнювання треба доповнити феноменологічним та інтраверсивним методами аналізу, які дозволяють дослідити містику як певну форму ментальних можливостей індивіда, котрі, актуалізуючись у сфері духовної діяльності, спрямовуються на усвідомлення та відчуття світу, та забезпечують визначення специфіки пізнання сакрального, священного у містиці - як особливого процесу, що здійснюється через внутрішню трансформацію самосвідомості людської істоти в містичній практиці. З'ясовано, що дихотомія священного і мирського, яка конституює онтологію містично-релігійного світорозуміння, дозволяє говорити про духовно-містичний досвід та практику як про феномени, які у відповідності з містичними уявленнями відкривають можливості перенесення онтологічних форм просторово-часової визначеності людського буття.

Другий розділ “Містична філософія та містицизм як культурно-історичні феномени” присвячено висвітленню історико-філософського та культурно-історичного контексту становлення містичної філософії, представленого в містичних традиціях Давнього Сходу (класична йога, тибетський буддизм, дзен, даосизм, конфуціанство), античних концепціях піфагореїзму, платонізму, неоплатонізму та у низці середньовічних містичних вчень.

У першому підрозділі “Передпочатки містичної філософії та містицизму в контексті світової культури” зазначається, що феноменологічний метод дослідження містичного досвіду дозволяє у сфері розвитку свідомості виявити межу, яка відокремлює “концептуалізовану” форму містики, про-містичне і перед-містичне мислення від синкретичної свідомості, яка в період пізньої архаїки об'єднувала містичні та міфологічні мотиви у поетико-метафоричному витлумаченні реальності, а містичний тип свідомості “завершується” разом з трансформацією смислів архаїки у смисли пост архаїчного ґатунку. Останні і починають орієнтувати людину на особистісне переживання священного як стратегічну лінію розвитку релігійно-містичного досвіду. Остаточне подолання архаїчного типу свідомості й містичного мислення пов'язується з філософією неоплатоніків, і, зокрема, Плотіна, який остаточно стверджує, що істинним благом для душі є приналежність людської істоти до Духу. Містика трьох типів: моністична, дуалістична, й ієрархічна, з одного боку, розвиває, а, з іншого - долає структуризацію свідомості, яка культивувалась у її архаїчному типі. Моністичний тип містики, специфічною особливістю якої є відмова визнавати онтологічний статус за матеріальною реальністю, історично виникає й ідейно розвивається в південній та південно-східній Азії в межах релігійних концепцій брахманізму, буддизму та даосизму. Ісихазм має до цих концепцій надзвичайну дотичність, зокрема, до буддистського вчення щодо специфічної енергетичної сутності світу й людської істоти, щодо смислів, що орієнтують на подолання межі між Абсолютом (священним) та узвичаєним існуванням людини, кінцевою метою якого є абсолютна онтологічна гомогенність. Аналогічною до буддистських духовних практик є ісихастська містична практика обоження, яка полягала в тому, щоб виробити в свідомості єдину мету, своєрідний устрій почуттів, думок та серця, який би синтезував свідомість і сприяв би досягненню стану “антропологічної цілісності” та самодостатності існування.

У другому підрозділі “Специфіка європейської традиції містичної філософії та містицизму” досліджується становлення і розвиток західноєвропейської традиції містичної філософії та її взаємозв'язок з ісихазмом. Унікальний синтез ідей середньовічної схоластики, християнських містиків та античних мислителів, унаочнений текстами Я. Бьоме, Майстера Екхарта, Г. Сузо, І. Таулера та розглядається не тільки як результат кризи раціоналізації християнства, або ж “надбудова” над “онтологічним підґрунтям” містичних ідей давньогрецького і давньоримського світу, але і як специфічне відгалуження в історичному розвитку містичних ідей Сходу в оригінальному європейському поєднанні апофатизму і катафатизму.

Зазначається, що розвиток західноєвропейської філософії середньовіччя мав у своєму підґрунті, перш за все, римо-католицьку теологію, містичні традиції якої поєднувалися з раціоналістичною методологією, яка з часом починає домінувати в схоластиці. Християнський містицизм виокремлюється у відносно самостійний напрямок. Натомість греко-візантійська християнська традиція покладає містику як сутнісний елемент своєї цілісності, за для якої вирішального значення набуває прагнення безпосереднього споглядання Божественного в інтуїтивному містичному акті одкровення. Західноєвропейська, римо-католицька лінія розвитку середньовічного богослов'я, прямуючи до створення раціоналізованої теології, історично сприяла розвиткові містичних учень як певної опозиції схоластиці. Містика поступово почала набувати за церковного, індивідуалістичного характеру, при цьому містичні мотиви зосереджуються в працях та ідеях окремих представників східноєвропейського богослов'я. Отже, православна містична традиція, що підтверджується і М. Бердяєвим, знаходиться набагато ближче до традиції німецької містики XIV століття, аніж ідеї латинської католицької містики. Відомий містик Екхарт, саме через ствердження у своїй філософській системі понять “Не-буття” та “Ніщо” в якості означників “виходу” онтологічного мислення за межі буття, через конституювання заперечення засобу наближення до більш цілісного відтворення сутності Божественного, солідаризується з апофатизмом греко-візантійської містичної традиції, і, зокрема, ідеями Діонісія Ареопагіта, християнським неоплатонізмом, Максимом Сповідником, Григорієм Паламою та іншими адептами ісихазму.

У третьому підрозділі “Ісихазм як православна східна гілка містичної філософії християнства. Поняття обоження” доводиться, що ісихазм є втіленням християнської містичної ідеї обоження. Ісихастська містично-духовна практика постає як дворівнева структура духовного сходження індивіда до його цілісності. Аскетика і містика є складовими одного процесу, пов'язаного з різними рівнями організації ієрархічних смислових систем, які характеризують відношення людини до Бога, природи до трансцендентного світу.

Відзначається низка концептуальних аналогій між ісихастською містикою та містикою періоду першого християнського чернецтва IV століття, з містичними ідеями неоплатонізму, гностицизму, маніхейства та давньогрецької культури. Екзегетичний метод інтерпретації Св. Письма, який був призначений для усвідомлення та інтерпретації різних смислів Св. Письма й використовувався Климентом Олександрійським, Ериугеною, Дидимом Сліпцем, порівнюється з містагогією як методологічним компендіумом Максима Сповідника та Григорія Палами. З'ясовано, що в ісихазмі концептуалізовано досвід месаліанства, маркіонітства та інших єретичних різновидів молитовної практики, які, свого часу, формувалися на теренах Афона та Фесалонікії, проте його філософсько-релігійну сутність слід вбачати не стільки у молитовній практиці, скільки у пошуках співвіднесеності між особистісним містичним одкровенням та існуванням світу. Дисертантом з'ясовується, що основою ісихастської антропологічної концепції виступає онтологічний принцип необхідності обоження, який є стрижневим елементом в аксіологічній системі ісихазму, зорієнтованої на пошуки своєрідного синтезу світорозуміння індивіда та світоглядної системи соціуму в цілому.

В результаті аналізу містичного дискурсу ісихастів виявлено, що поняття обоження постає в ньому як “просвітництво серця”. Воно є осередком не тільки свідомості, але й несвідомого, не тільки душі, але й духу, не тільки духу, але й тіла, не тільки зрозумілого, але й незбагненого. Пізнання за допомогою серця визначається в ісихазмі як “розумне бачення”, “розумне діяння”.

А найважливішим моментом цього “діяння” і вважалося “введення розуму в серце”, оскільки сутність і зміст ісихії інтерпретувалися в якості таємничої і раціональної праці з перебудови душі в “стан відкритості”, тобто, готовності до сприйняття благодаті.

Розділ третій “Роль духовно-містичного досвіду та містичної практики в ісихастській традиції” складається з трьох підрозділів, в яких дисертантом досліджено концептуальні засади, функціональні особливості та антропологічні і світоглядні аспекти містичного досвіду та практики як визначальних чинників становлення ісихастського вчення про обоження людської істоти.

У першому підрозділі “Специфіка формування концептуальних основ і зміст богословського вчення Григорія Палами. Містичний досвід в інтерпретації та переосмисленні релігійних догматів” доводиться, що один з найвідоміших представників ісихазму Григорій Палама заради догматичного підтвердження “живого досвіду віри”, абсолютно містичне за своєю сутністю вчення про “нетварне Світло Перетворення Христового” - Фаворське світло, - феномен якого є суто містичний. Стверджуючи, що людська істота здатна “доторкнутися” до Божественного світла, й набути відчуття моменту “надприродного богоявлення”, Григорій Палама пише про “містичні осяяння”, за допомогою яких людська істота утаємничено “поєднується з Богом”, отримує понад природні й невимовні споглядання, причому не як здобувач сенсу священних символів, не як дослідник Святого Письма, а як істота, “прикрашена творчою красою й осяяна Божественним світлом”. Тому первовихідні, аксіоматичні поняття, у відповідності до вчення Діонісія Ареопагіта, ісихаст Палама відносить до понять, сутність яких є, на його думку, “недовисловлюваною й несхоплюваною”, тобто - містичною. Відповідно й способом їх пізнання проголошує спосіб містичного осяяння, або ж містичного видіння. За їхньою допомогою, на думку Палами, людина набуває здатність бачити як розкриваються речі:

- “сутнісні, майбутні, ті, що ми їх відчуваємо, осягаємо розумом, матеріальні й нематеріальні, випадкові, й кожного разу це відбувається по-різному;

- причому все розкривається у відповідності до сили зору й у відповідності до сенсу та призначення речей”.

Містичний стан інтерпретувався ісихастами як стан, у якому людська істота окрім певного морального очищення неначе перевищує себе саму, залишаючи поза своїми думками та сприйняттям усе те, що відноситься до світу почуттєвого, повсякденного, “тварного”. Саме такий стан психологічної, моральної, духовної й фізичної кондиції індивіда і отримав у їх ученні назву “безмовності” чи “ісихії”.

Безумовно, розподіл містичної практики у цій дисертаційній праці на практику пізнавальної, або ж пізнавально-богословської діяльності та містичну практику як практику молитовно-фізичної трансформації індивідом власного психоемоційного та духовного стану є прийомом суто теоретичним, умовним.

У змісті аскетичної практики ісихазму можна виокремити низку аспектів, своєрідних “елементів”, або ж етапів шляху людської істоти до “обоження”. Зокрема, відіграють визначну роль:

- етап “очищення серця” як осередку духовного, релігійного життя людини;

- “сполучення” розуму і серця, тобто - “зведення” розуму в серце;

- етап особливої концентрації уваги, “тверезіння свідомості”;

- елемент безупинної молитви, як звернення до “прикликання Імені Божого”, як реально-містичного феномену, що здатний підвищити сили людської істоти;

- етап самого “явлення подвижнику нетварного Фаворського світла” як найвищого ступеня Богопізнання.

Містичні мотиви, містичний досвід є тією сферою, в якій формуються і з якої випливають усі пояснення раціонально незрозумілого явища Божественного світла, яке проголошується “джерелом заповітного й не пояснюваного знання божественних таємниць”, трансцендентним як для розуму людини, так і для чуттєвого сприйняття, яке розкриває християнам таїну благодаті.

У другому підрозділі “Містичний досвід та обоження в антропологічних і світоглядних вимірах ісихазму” досліджується застосування містичного досвіду у розбудові ісихастської антропологічної концепції, в якій поняття містичного означує специфічну реальність, через яку індивіду, що існує у світі профанного, відкривається можливість пізнання сакрального існування Бога. Згідно з концепцією ісихазму кожна людина впродовж свого життя була повинна, а, скоріше, покликана усвідомити реальний стан свого існування - сприйняти та навчитись відрізняти три його складові: тіло, душу й дух, спізнати властиві кожній з них рівні існування й сили, дослідити себе як поле боротьби Всесвітнього Добра та зла, побачити свою найглибшу природу в своєму серці і зробити свій Вибір - всі свої думки, дії та сили спрямувати на одухотворення, або ж обоження тіла. Тому тіло людини, в інтерпретаціях Григорія Палами, може бути і тілом плотським, і тілом душевним, і тілом духовним. Вибір кожного складається в добровільнім прилученні до Тіла Христового - нового утворення, результату земного існування усіх людей, своєрідної Божої таємної цілі відносно людей та суспільства.

Дисертант з'ясовує, що ісихастська практика, спрямована на внутрішню гармонізацію людської особистості, через узгодження діяльності серця, тіла та розуму, засобами осягнення містичного досвіду, акцентує позитивний зміст поняття містичного в антропологічних та світоглядних вимірах буття людини.

Стверджується, що ісихастські ідеї бога подібності та обоження людини постають на тлі історико-філософського контексту, сформованого на основі античної ідеї про співвідношення макро та мікрокосму, християнської традиції дихотомічного розподілу на божественне і тваринне життя, ідеї про трихотомізм та чотирьохвимірність складу людської істоти. Через інтерпретацію сутності взаємодії серця, розуму, душі та духу в людині історично сформувалася специфіка ісихазму як містичної гілки православного християнства, концептуально окреслювалися його головні світоглядні принципи, формувалося філософсько-богословське теоретичне підґрунтя для розвитку майбутньої, вітчизняної версії “філософії серця”.

У третьому підрозділі “Містично-духовна практика та обоження в процесах здобування антропологічної цілісності” акцент історико-філософського аналізу переноситься на дослідження структурних особливостей ісихастської містично-духовної практики, яка складається з елементів пізнавальної діяльності, пов'язаної з вивченням священних текстів, та діяльності містичної, націленої на молитовно психологічну трансформацію індивідом власного стану.

Досліджено розроблений у межах ісихазму підхід до подолання суперечностей у дихотомії священного та профанного, який полягає в утвердженні сфери містичного в якості виміру маніфестації священного у світі профанного. Автором дисертаційного дослідження встановлюється, що поєднання містичного досвіду з ідеєю обоження призводить до формування специфічної світоглядної позиції, згідно з якою Божественне є принципово відкритим для людського пізнання саме через переживання містичного. Загалом в ісихазмі містичний досвід є також і досвідом релігійного, теологічного і богословського мислення, досвідом містичного філософствування, або ж містичної філософії, який з результатами індивідуальної самоорганізації життєдіяльності подвижника, та перенесення ним певних антропологічних змін має відношення тільки з огляду на можливо індивідуальний характер суб'єктів процесу самого мислення.

Антропологічні погляди ісихастів можна умовно розділити на три основні теми: вчення про людину, її “склад”, її бога подібність й призначення. Зміст цих складових стає зрозумілим у світлі ісихастського релігійно-філософського вчення про сутність, енергії та поставу, яке пояснює тогочасні греко-візантійські уявлення про “божественне” та “внутрішнє” (душевне) життя та духовну природу людської істоти.

Тема бога подібності розкривається в ісихазмі через розрізнення образу і подоби. Загалом, розрізнення образу та подоби - це патристична традиція, що своїми джерелом має ідеї св. Іринея Ліонського, Климента Олександрійського, Еріугена, Максима Подвижника, св. Григорія Низьського та інших діячів православної церкви. Гідність власного образу людська істота набуває ще за свого першого творіння, натомість досконалість подоби - наприкінці земного існування. Людина сама повинна здобути її завдяки гідній праці наслідування Божих заповідей, оскільки можливість цієї досконалості надається їй спочатку через гідність образу, а досконалість подоби вона повинна “отримати” згодом завдяки належному виконанню своїх обов'язків.

Однією з важливих ідей ісихастів, є ідея про те, що саме володіння “земним тілом”, підносить людину на більш високий рівень розвитку. Коли людина звертається до свого внутрішнього світу, вона повинна намагатися привести до стану ісихії лише ті почуття, які підпадають під негативний вплив зовнішніх чинників, натомість ті, що сприяють позитивним станам душі, людина повинна залишити такими, якими вони є.

Визначено, що онтологічною основою ісихастської антропології є ідея про “необхідність обоження людини”, яке реалізується через стадіальне осягнення ієрархізованої семантики містичного, котре пов'язується з досягненням відповідної до кожного етапу кореляції елементів людської особистості: серця, розуму, тіла, тощо. Процес, при якому відбувається “введення розуму в серце” набуває в ісихастській традиції важливого значення щодо виходу людини на рівень здобуття “антропологічної цілісності”.

Висновки

Основними висновками дисертаційної роботи є:

1. Різноплановість розуміння і тлумачення понять “езотерика”, “містика”, “містицизм”, “містичний досвід”, “містична практика”, “містичний стан” зумовлюється теоретичним та парадигмально-світоглядним рівнем, на якому вибудовується відповідна методологія і теоретичні принципи дослідження та інтерпретації даних концептів.

2. Спираючись на традицію залучення містичного досвіду до філософського дискурсу, реалізованої у піфагореїзмі та неоплатонізмі, у межах середньовічної релігійно-філософської думки, формується специфічно європейський феномен - містична філософія, одним із аспектів історико-філософської специфіки якої є конституювання та концептуалізація містичного досвіду у сфері духовної реальності людини.

3. В результаті дослідження з'ясовано, що ісихазм є напрямком греко-візантійського християнства, унікальність якого полягає в залученні містичного досвіду до духовно-релігійної практики, яка втілює в собі синтез рефлексивно-пізнавальної та ритуально-практичної діяльності подвижника, світоглядна концепція якого засновується на ідеї обоження людської істоти через пізнання містичних смислів.

4. Здійснений аналіз специфіки формування концептуальних основ і змісту філософського вчення Григорія Палами дозволяє стверджувати, що він відстоював позиції поза раціонального містичного підходу до визначення головних принципів і категорій загально світоглядної й теоретичної системи греко-візантійського православного напрямку релігійної філософії. Вчення про сутність Бога, про сутність та енергії, про природу Фаворського світла, бога подібність людської істоти, Божу благодать та обоження розбудовується у межах загальносвітової традиції конституювання духовно-містичного досвіду, яка акцентує утаємниченість та містичний характер релігійної символіки. В концепції Григорія Палами містичне осяяння та містичні видіння розробляються в якості способів пізнання світу і світобудови, осягнення реальності та сутності процесів, що в ній відбуваються, засобів інтерпретації християнської символіки шляхом “входження” до містичної реальності трансцендентного Абсолюту. містицизм духовний релігійний

5. В ісихазмі містичний досвід є досвідом містичного філософствування, що дає підстави для визначення ісихастського вчення в якості специфічної релігійно-філософської антропологічної концепції, яка вибудовувалася як теоретична основа індивідуальної самоорганізації життєдіяльності подвижника, скерованої на досягнення антропологічної цілісності через пізнання містичних смислів не тільки на рівні індивідуальної духовної практики, але й на рівні інтелектуально-теологічного мислення.

6. Стрижневим загально-світоглядним принципом ісихазм обрав принцип “необхідності обоження”, який визначав головну церковну ісихастську ідею щодо поведінки індивіда в суспільстві, створюючи ідеал синтезу індивідуального світорозуміння та світоглядної системи суспільства. В історико-філософському аспекті “необхідність обоження” постає в якості підґрунтя для створення світоглядної концепції, яку можна порівняти з українською версією “філософії серця”, оскільки вона орієнтувалася на пошук трансцендентних, відносно раціональності, основ гармонізації індивідуального буття людини.

Публікації

1. Неня Г.О. Містичний шлях у парадигмі сучасного символізму // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 41. - К.: Український Центр духовної культури, 2004 р. - С. 144-155.

2. Неня Г.О. Духовно-містичний досвід та практика в традиції ісихазму // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Інституту філософії імені Г.С. Сковороди та Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка. - Вип. 14. - Київ-Полтава, 2005. - С. 161-171.

3. Неня Г.О. Ісихазм як специфічна православна світоглядно-богословська концепція містичної філософії християнства // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 53. - К.: Український центр духовної культури, 2006 р. - С. 88-97.

4. Неня Г.О. “Філософія серця” Григорія Палами як джерело історично-культурологічних витоків духовної культури України // Духовна культура як домінанта українського життєво-творення. - Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Ч.1. - К.: ДАКККіМ, 2005. - С. 82-84.

5. Неня Г.О. Методологічні проблеми дослідження містичної філософії // Дні науки філософського факультету - 2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2006. - Ч.III. - С. 149-150.

6. Неня Г.О. Специфіка формування концептуальних основ і зміст філософського вчення Григорія Палами. Містичний досвід в інтерпретації та переосмисленні релігійних догматів. // Дійсність - думка - дослід. Матеріали 3-ї загально-університетської наукової конференції молодих учених (30-31 березня 2006 року). - Слов'янськ: Видавничий центр СДПУ, 2006. - Вип. 3. - 182 с.

Размещено на Allbest.ru