Географічна складова виникнення та поширення релігій (релігієзнавчий порівняльний аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 291.11+ 911.3.30

Географічна складова виникнення та поширення релігій (релігієзнавчий порівняльний аналіз)

Cпеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Самарова Лариса Ричардівна

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства і всесвітньої культури Севастопольського військово-морського інституту ім П.С. Нахімова.

Захист відбудеться 27 червня 2008 року о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розіслано "19" травня 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор філософських наук, професор Л.Г. Конотоп

АНОТАЦІЯ

Самарова Л.Р. Географічна складова виникнення та поширення релігій (релігієзнавчий порівняльний аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

Дисертація присвячена релігієзнавчому аналізу взаємодії навколишнього середовища і релігії. Аналіз розвитку наукових поглядів на географічний фактор і аналіз сучасної екологічної ситуації показує необхідність нового осмислення ролі цього фактора в релігієзнавчих дослідженнях. У дисертації здійснена спроба подолати однобічність у дослідженнях і показати діалектичний процес взаємодії релігії та географічного середовища.

У роботі аналізується вплив навколишнього середовища на різні типи релігій, розглядається роль географічного фактора в розвитку і поширенні релігійних поглядів. Зазначається, що навколишнє середовище тим більше впливає на релігійні погляди, чим слабкіша технологічна база даної культури. У сучасних світових релігіях цей вплив доводиться складно, хоча й збереглися факти, які засвідчують цей вплив.

У дисертації висвітлюється місце людини і природи в основних релігійних системах світу. Обгрунтовано, що космології є певним архетипом релігійної екологічної етики. Дослідження містить аналіз типів стосунків людини і природи, що формуються відповідно до її місця в споконвічній релігійній картині світу.

У дисертації також досліджуються сучасні екологічні етики, пропоновані теологами різних релігійних систем, виявляється специфіка цих етик.

Ключові слова: географічний фактор, навколишнє середовище, природа, взаємодія навколишнього середовища і релігії, релігійні екологічні етики.

АННОТАЦИЯ

Самарова Л.Р. Географическая составляющая возникновения и распространения религий (религиоведческий сравнительный анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. Киевский национальный университет имени Т.Г.Шевченко, Киев, 2008.

Диссертация посвящена религиоведческому анализу взаимодействия окружающей среды и религии. Анализ развития научных взглядов на географический фактор и анализ современной экологической ситуации показывает необходимость нового осмысления роли данного фактора в религиоведческих исследованиях. В данной диссертации была осуществлена попытка преодолеть односторонность в исследованиях и показать диалектический процесс взаимодействия религии и географической среды.

В работе анализируется влияние окружающей среды на различные типы религий, рассматривается роль географического фактора в развитии и распространении религиозных воззрений. В диссертации отмечается, что окружающая среда тем больше воздействует на религиозные взгляды, чем слабее технологическая база данной культуры. В современных мировых религиях это влияние трудно доказуемо, но, тем не менее, сохранились факты, свидетельствующие об этом влиянии. Несмотря на то, что возник новый этап религиозного сознания и действия, преемственность в ритуалах и культах сохраняется во многих современных религиях. В мировых религиях эту преемственность можно проследить в изображениях рая и ада, а также в почитании природных святынь. В работе выявляются причины разнообразия религиозных представлений о загробной жизни, их связь с географической средой, родиной возникновения религии, анализируются наиболее популярные природные святыни, которые свидетельствуют о прямой связи религии с окружающей средой.

В диссертации исследуется место человека и природы в основных религиозных системах мира. Анализ первоисточников выявил, что космологии являются определенным архетипом религиозной экологической этики. В диссертации анализируются типы отношений человека и природы, формирующиеся согласно его месту в изначальной религиозной картине мира. Сравнительные анализ места человека и природы показал, что в иудейской, христианской и мусульманской традиции человек стоит над природой, которая отдана Богом ему в пользование. Этой точке зрения противостоит традиция восточных религий даосизма, индуизма, буддизма, родовых и племенных религий, когда человек уравнивается в правах с природой. Однако исследование современной ситуации во многих странах показывает, что происходит отступление от экологических принципов, закрепленных в религиозных учениях. В диссертации также исследуются современные экологические этики, предлагаемые теологами различных религиозных систем, выявляется специфика этих этик.

Ключевые слова: географический фактор, окружающая среда, природа, взаимодействие окружающей среды и религии, религиозные экологические этики.

ANNOTATION

Samarova L.R. Geographical constituent of origin and distribution of religions (religious comparative analysis). - Manuscript.

Dissertation for receiving a scientific degree of a candidate of philosophical science, specialization 09.00.11 -Religious studies. - T.Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2008.

Dissertation is devoted the religious analysis of co-operation of environment and religion. The analysis of development of scientific looks on the geographical factor and analysis of modern ecological situation shows the necessity of new comprehension of role of this factor in religious researches. An attempt to overcome one-sidedness in researches and show the dialectical process of co-operation of religion and geographical environment was carried out in this dissertation.

The influence of environment on different types of religions is analyzed in this work, the role of geographical factor is examined in development and distribution of religious views.

It is noted in dissertation, that environment affects religious looks the more the weaker technological base of this culture is. This influence is difficult to prove in modern world religions, but nevertheless there are facts testifying this influence.

The place of man and nature is explored in dissertation on the basis of religious systems of the world. The analysis of original sources exposed that certain archetype of religious ecological ethics is cosmology. The types of relations of man and nature are analyzed in dissertation, formed in accordance to his place in the primordial religious picture of the world.

In dissertation the modern ecological ethics are also explored, offered by theologies of different religious systems; the specific of these ethics are explored.

Keywords: geographical factor, environment, nature, co-operation of environment and religion, religious ecological ethics.

релігія племінний екологічний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах залежність людини від природних факторів відчутно збільшилась. Зростаючий вплив на природу змінює саму природу, а, отже, і умови життя людей. Людство намагається знайти вихід із кризи, у яку воно себе загнало, з'ясувати глибинні причини катастрофи, виробити спільну для людства екологічну ідеологію. Для вирішення цих питань необхідно поєднати зусилля учених різних галузей науки. Прямо або опосередковано навколишнє середовище впливає майже на всі сторони життя людини. Воно суттєво позначилось і на формуванні релігійних уявлень. Релігійні погляди перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з навколишнім середовищем, із могутніми феноменами природи і тими враженнями, які їхня сприятлива або руйнівна дія породжує у свідомості людей.

Вплив навколишнього середовища на релігійні погляди населення ще недостатньо вивчено, хоча наша дійсність сповнена численними прикладами цього впливу. Питання про міру залежності соціальних процесів від природних умов, про взаємодію навколишнього середовища і релігії усе більше хвилюють сучасних релігієзнавців. Сьогодні вчені шукають відповіді на такі питання: як вплив навколишнього середовища виявляється в родових і племінних релігіях, чи могло навколишнє середовище вплинути на ідейний зміст світових релігій, яке місце займає природа у вченнях родових, етнічних і світових релігій, як інтерпретувалися відповідні тексти священних писань протягом історії, яким чином ця інтерпретація позначилась на формуванні стереотипів поведінки, на безпосередньому ставленні людини до природи.

Релігія, як частина культури, відіграла суттєву роль у формуванні взаємовідносин людини і світу природи. Сучасна людина живе стереотипами, виробленими протягом століть під впливом релігійних вчень. В українській релігієзнавчій науковій літературі питання про взаємовплив природи і релігії ще недостатньо опрацьоване. Дослідження проводилися здебільшого представниками географічної науки. Вивчення взаємодії навколишнього середовища і релігії дає можливість виявити глибинні зв'язки релігії з природою, проаналізувати можливі причини кризи, що виникла між людиною і природою, зробити внесок у формування екологічної етики. Україна не є стороннім спостерігачем у вирішенні цих проблем, вона шукає шляхи гармонізації своєї політики з європейським екологічним процесом. Тому одним із найважливіших завдань нашої держави стає екологізація промисловості, громадського життя, а головне свідомості людей.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до досліджень кафедри українознавства і всесвітньої культури Севастопольського військово-морського інституту з вивчення релігійного феномена як чинника духовного життя України в контексті планової теми “Шляхи удосконалення філософсько-світоглядних засад освіти та педагогічної майстерності науково-педагогічних працівників” (0104U010154).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз місця географічної складової в процесі виникнення та формування духовно-релігійних засад життя суспільства, зокрема, на основі вивчення різних релігійних вчень проаналізувати взаємодію навколишнього середовища і релігійно-світоглядних систем.

Виконання поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань:

проаналізувати еволюцію наукових поглядів щодо впливу географічного фактора на розвиток суспільства в цілому і релігії зокрема, розкрити об'єктивне бачення цієї проблеми;

визначити ступінь впливу природних факторів на формування і поширення родових і племінних релігій та релігій стародавніх цивілізацій, дослідити прояви зв'язку світових релігій із навколишнім середовищем;

проаналізувати ставлення людини до природи в різних релігіях, що сформувалося в межах певних релігійних вчень;

виявити значення космологічних уявлень у процесі взаємодії географічного чинника і релігії;

розглянути традиційні та сучасні екологічні етики основних релігійних вчень світу, визначити їх специфіку, ввести їх основні категорії та поняття в сучасну релігієзнавчу науку.

Об'єктом дослідження є процеси взаємодії навколишнього середовища і релігії.

Предметом дослідження є безпосередні впливи географічного середовища на релігію і впливи релігій опосередковано через людину на навколишнє середовище.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження має міждисциплінарний релігієзнавчий характер і проведене на стику географії релігій, екології релігії й історії релігії. Методологічну основу дисертації становлять загальні принципи наукового дослідження - об'єктивність, історизм, світоглядний плюралізм, а також специфічно релігієзнавчі - позаконфесійність, толерантність, принцип герменевтичного підходу.

Комплексний характер дослідження вимагає застосування і таких методів, як цілісності і системності, компаративного аналізу і синтезу. На основі методів систематизації, аналізу, узагальнення висвітлюється еволюція поглядів на географічний фактор у наукових дослідженнях, систематизуються факти впливу навколишнього середовища на різні релігії. Завдяки компаративному аналізові релігійних вчень визначається місце людини і природи в різних релігійних картинах світу, порівнюються різні екологічні етики. У дослідженні проводиться аналіз впливу теологічних і наукових поглядів на розвиток релігійних екологічних етик.

Теоретико-методологічною основою роботи слугують дослідження сучасних українських релігієзнавців В. Бондаренка, Т. Горбаченко, Є. Дулумана, М. Заковича, Л. Кондратика, А. Колодного, Л. Конотоп, Ю. Кушакова, В. Лубського, О. Марченка, І. Мозгового, І. Огородника, В. Панченко, О. Предко, М. Рибачука, О. Сагана, О. Сарапіна, П. Сауха, М. Стадника, Л. Филипович, Є. Харьковщенка, В. Цвиха, Н. Чечель, М. Лубської, І. Богочевської, І. Кондратьєвої.

Дисертація ґрунтується на загальному аналізі першоджерел (Корана, Біблії), праць вітчизняних, російських і зарубіжних дослідників: С. Рудницького, О. Шаблія, С. Павлова, С. Токарєва, Л. Васильєва, Н. Фоміної, В. Орлова, Ю. Аверьянова, С. Сафронова, Г. Ріншеде, А. Хульткранца, П. Герліца, М. Клекера, У. Творушка, М. Харріса та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній релігієзнавчій науці здійснено об'єктивний і системний аналіз впливу географічного фактора на виникнення та формування релігійних уявлень і процесу зворотнього впливу релігійних екологічних етик на навколишнє середовище.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що дослідження проведене на стику двох протилежних парадигм: “географічного нігілізму” і “географічного детермінізму”, що надає роботі міждисциплінарного і новаторського характеру.

Проведене дослідження дозволяє обґрунтувати ряд положень, що відрізняються науковою новизною:

- аналіз еволюції наукових поглядів щодо впливу географічного чинника на соціальну сферу і стан сучасного суспільства, дозволяє зробити висновок про те, що в цей час необхідно переглянути ставлення, яке стосується географічного фактора й сформувалося в результаті критики геодетермінізму. Але, з одного боку, не можна визнати цілковито точку зору представників “географічного детермінізму”, з іншого боку, - неприпустимий “географічний нігілізм”. Наростаюча в сучасних умовах екологічна криза показала, що жодна із крайніх позицій не є продуктивною. Сьогодення, що характеризується формуванням нового мислення, переходом від економічної парадигми до екологічної, змушує визнати, що недооцінка географічного фактора призводить до відставання наукових пошуків від викликів сучасності;

- вплив навколишнього середовища найбільш виразно присутній у племінних і родових релігіях, де ще досить висока залежність людини від природних умов і де спостерігається первинна інтеграція релігії в навколишнє середовище, пристосування елементів культу до природних умов регіону. У більш розвинутих релігійних системах, а також у світових релігіях спостерігається вторинна інтеграція релігії, пристосування її до соціальної сфери, на яку у свою чергу впливає навколишнє середовище. Вплив географічного фактора у світових релігіях відбивається опосередковано в народних синкретичних елементах культу, природних святинях, описуваннях картин раю і пекла;

- порівняльний аналіз уявлень про потойбічне життя дозволяє стверджувати, що різноманіття картин потойбічного світу визначається багатством ландшафтів нашої планети, картини раю і пекла вказують на район виникнення тієї чи іншої релігії, є ніби спалахами культурно-географічних образів у релігіях, певним доказом земного походження релігійного феномена;

- аналіз першоджерел і наукової літератури дозволяє зробити висновок, що формування взаємовідносин людини зі світом і природою пов'язане з космологіями, уявленнями про виникнення, зміну і майбутній розвиток світу. Відповідно до первісного порядку, описаного в космологіях, природа або обожнюється, або зрівнюється в правах з людиною, або надається їй в користування. Космології формують спосіб ставлення людини до природи, і водночас, стають поведінковим архетипом життєдіяльності людей;

- порівняльний аналіз відносин між людиною і природою в релігійних картинах світу показує, що сформувалося два полярних стереотипи взаємодії людини з природою: симбіоз з навколишнім середовищем або її господарське використання. Іудейська, християнська і мусульманська традиції ставлять людину над природою і санкціонують релігійними рекомендаціями необмежене її використання. Цій точці зору протистоїть традиція східних релігій: даосизму, індуїзму, буддизму, родових і племінних релігій, де природа сакралізується, а людина зрівнюється в правах з нею;

- аналіз релігійних етик і сучасної наукової літератури приводить до висновку, що не варто однозначно провину в екологічній катастрофі покладати лише на християнство. Дослідження сьогоднішньої ситуації в країнах, де домінують буддизм та індуїзм, показує, що під впливом різних факторів відбувається відхід від традиційних релігійних норм життя. Зміни в духовному житті суспільства, що доповнюються економічною відсталістю і гігантським приростом населення, руйнують симбіоз із природою, призводять до небачених за розмірами екологічних катастроф у даних регіонах. З іншого боку, представники християнства сьогодні очолюють світовий екологічний рух і є найбільш послідовними захисниками навколишнього середовища.

Теоретичне значення і практичне значення дослідження полягає в тому, що дисертація становить релігієзнавчий аналіз проблеми взаємозв'язку навколишнього середовища і релігії, оскільки до цього часу питаннями природного середовища і релігії займались переважно представники географічної науки. В дисертації здійснено комплексне дослідження взаємовпливу навколишнього середовища і релігії. Це дає можливість подолати стереотипи стосовно впливу географічного середовища на соціальні процеси, що склались внаслідок критики географічного детермінізму.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що це дослідження становить комплексне висвітлення проблеми взаємозв'язку навколишнього середовища і релігії, що дозволяє уникнути однобічності в оцінці цих відносин і відкриває перспективу подальшого пошуку ідей в цьому напрямку. Воно примушує по-новому подивитись на проблему оточуючого довкілля і на способи подолання екологічної катастрофи, які переважно приховані у нашій свідомості, у набутих протягом століть стереотипах поведінки і ставленні до природи. Проведене дослідження сприятиме пошуку екологічної ідеології, як в національному, так і загальнолюдському масштабі.

Основні положення дисертації можна використати для написання наукових праць, посібників, спецкурсів з релігієзнавства, екології й географії релігій, історії релігій.

Особистий внесок здобувача.. Дисертація є самостійною роботою. Висновки і положення, що мають наукову новизну, зроблені самостійно на основі результатів, отриманих автором в процесі дослідження.

Апробація результатів дисертації.. Головні положення і висновки були апробовані на міжнародних наукових конференціях: “Релігія і громадянське суспільство в Україні” (Чернівці, 2004); “Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві” (Чернівці, 2005); “Ломоносівські читання” (Севастополь, 2007р.); „Значимість, функція і структура в гуманітарному пізнанні” (Севастополь, 2007); „Історія релігій в Україні” (Львів, 2008).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження опубліковані у п'яти статтях у фахових наукових виданнях і тезах виступів на п'яти наукових конференціях.

Структура й обсяг дисертаційної роботи відповідають меті дослідження, його завданням, а також обумовлені комплексним аналізом проблеми. Дисертація включає вступ, три розділи, поділених на підрозділи, висновки і список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 183 сторінки, з них 165 сторінок основного тексту, список використаної літератури становить 18 сторінок і містить 249 позицій.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, визначені об'єкт і предмет дослідження, його мета і завдання, наукова новизна. У вступі також визначені теоретико-методологічні основи дисертації, представлені результати апробації і практична значущість цих результатів.

Перший розділ дисертації “Взаємодія природи і релігії як об'єкт наукового дослідження” присвячений еволюції наукових поглядів на проблему взаємозв'язку навколишнього середовища і природи від найдавніших часів до наших днів. У цьому розділі проаналізований ступінь розробки цієї проблеми, розглянути найважливіші географічні школи в їх розвитку від географічного детермінізму, поссібілізму до ідей географічного нігілізму.

Думки про вплив географічного середовища на зовнішність і характер людини висловлювали вже античні філософи і географи - Геродот, Гіппократ, Фукідід, Протагор, Полібій. Мілетські натурфілософи поклали початок космогонічним уявленням про природу, стверджуючи, що із хаосу утворюється гармонійний космос (порядок), якому повинна відповідати подібна ж поведінка людини, видатні досягнення античної культури породили уявлення про гармонію людини і природи.

Середні віки внесли свою специфіку в розуміння цієї проблеми. Географічна думка в цю добу розвивалася в основному в двох напрямках. Перший напрямок, церковно-теологічний, що цікавився, головним чином, питаннями поширення християнства і місіонерської діяльності церкви. Інше теологічне вчення - “біблійна географія”, що вивчало біблійні місця і біблійний час.

Однак тільки епоха великих географічних відкриттів надала серйозного стимулу розвитку ідей географічного детермінізму. У 16-18 ст. французькі вчені Ж. Боден, Ш. Монтеск'є, а також англієць Г. Бокль намагалися географічними факторами пояснити відмінності між країнами і народами.

Географічний детермінізм спочатку мав прогресивний характер, оскільки замінив собою ідею про божественний характер суспільних законів і активізував зацікавлення учених у вивченні природи і природних факторів. Значний внесок у розвиток географічних ідей зробили представники німецької школи І. Гердер, А. Гумбольдт, К. Ріттер.

У другій половині 19 ст., у зв'язку з розвитком соціології, географічний детермінізм поступово втрачає свій прогресивний характер, його ідеї використовують для обґрунтування реакційних теорій про природні причини відсталості колоніальних народів, для виправдання колоніальної політики. Він поступово змінюється так зв. географічним поссібілізмом, коли геосередовище надає людині необхідний набір можливостей для розвитку. Ці думки висловлювали М. Блок, Л. Февр, Ф. Бродель. Однак ідеї геодетермінізму продовжували захоплювати вчених, у тому числі й релігієзнавців.

Дослідженнями впливу навколишнього середовища на релігійні уявлення людей на початку 20-го ст. займалася представниця географічного детермінізму Еллен Семпл, котра вивчала механізми зародження монотеїстичних релігій і первісних вірувань. Е. Семпл спробувала обґрунтувати, що природні умови впливають не тільки на релігійні уявлення людей, але й на форму релігії.

У другій половині 20 ст. набула популярності геопсихологічна теорія, яку представляє німецький учений В. Хельпах. В. Хельпах досліджував вплив окремих явищ (погоди, клімату, ландшафту) на духовне життя. На думку вченого, вплив природних умов відбився на різній інтенсивності культу і відмінностях у способі мислення.

В Україні проблему впливу географічного середовища на соціальне і політичне життя країни досліджував видатний український учений, з 1929 року академік АН України С. Рудницький. С. Рудницький намагався простежити вплив геофактора на етносоціальні процеси, зокрема, на процес побудови держави. Український учений спробував залучити нове знання із сфери географії та через його призму осмислити і пояснити історичні та політичні процеси на українських теренах. При цьому вчений не абсолютизував геофактор, а вважав його важливою складовою процесу формування держави.

У першому розділі розглядаються і погляди представників російської географічної школи - Л. Мечникова, С. Соловйова, В. Ключевського. Проблеми впливу природних факторів на етногенез розробляв оригінальний російський мислитель Л.Н. Гумільов. На думку вченого виникнення і подальший розвиток етносів залежить, передусім, від природних, а саме - космічних факторів.

У 60-х роках 20 ст. ідеї геодетермінізму продовжила екологія релігії - напрямок, що виник в межах історії й етнографії релігії. Фундатором цього напрямку є шведський етнограф і історик релігії Аке Хульткранц. Екологія релігії виявляє і досліджує опосередкований вплив природи на релігійні уявлення, коли природнє середовище надає матеріал для релігійних дій і вчень. Загострення екологічних проблем висунуло на перший план вивчення зворотнього зв'язку, тобто впливу релігії через культуру, соціальну організацію суспільства на навколишнє середовище. Сьогодні дослідження екології релігій обмежуються народами, що живуть в основному за рахунок полювання і рибальства. У складних релігійних системах вплив навколишнього середовища важко доводиться.

Ідеї геодетермінізму і географічних теорій тривалий час зазнавали жорсткої критики, що в результаті, спричинилось до появи в науці географічного нігілізму. Внаслідок цього вчені взагалі почали ігнорувати географічний фактор у своїх дослідженнях через острах повернутися на позиції географічного детермінізму. Наслідки географічного нігілізму відчуваються в наукових дослідженнях дотепер.

Після другої світової війни в багатьох країнах розвинувся науковий напрямок, який займається дослідженнями в галузі взаємовідносин географії й релігії, названий пізніше „географією релігій”. У Німеччині його представниками були П. Фікелер, К. Троль, М. Швінд, у Франції - П. Дефонтен, у США Е. Ісаак, Д.Е. Софер. В цей час, у цій галузі науки, домінує концепція М. Бюттнера, який розробив так звану “Бохумську модель”, побудовану на міждисциплінарності географії релігій. Як інтердисциплінарний напрямок у науці, географія релігій характеризується взаємними впливами релігії й географічного простору. Німецькі вчені відзначають, що географія релігій є одним із найскладніших напрямків як у географічній науці, так і в релігієзнавстві. Дуже часто публікації на цю тему є лише побічним продуктом інших досліджень і дотепер ще не вироблені єдині методологічні принципи дослідження і теорія, на яку можна було б спиратися. На ці ж недоліки звертає увагу й американський вчений Д.Е. Софер. Симпозіуми, що проводились за дослідженнями в галузі релігії й навколишнього середовища, становлять строкаті зібрання різноманітних тем.

У першому розділі здійснюється також аналіз наукової літератури, яка стосується багатьох питань в цієї дисертації. В Україні географія релігій ще знаходиться на етапі становлення, визначення свого місця в системі географічних наук і релігієзнавства. В історії української науки деякі аспекти взаємозв'язку географії й релігії розглядалися в працях С. Рудницького, А. Кримського, Д. Антоновича. Сучасні дослідження з географії релігії знаходяться в стадії напрацювань. Як самостійна суспільно-географічна дисципліна географія релігій сьогодні в Україні представлена в працях О.І. Шаблія, С.В. Павлова, К.В. Мєзєнцева, О.О. Любіцевої.

Аналіз наукової літератури показує, що у вітчизняній науці тема взаємовпливу навколишнього середовища і релігії залишається все ж поза межами серйозних наукових досліджень, як географічних, так і релігієзнавчих. Багато хто із вищезгаданих українських учених у своїх працях торкаються лише деяких аспектів взаємозв'язку релігії і навколишнього середовища. Дотепер у вітчизняних наукових дослідженнях ще відсутній системний аналіз впливу географічного фактора на процес виникнення і формування релігій.

Основні дослідження проводяться нині за кордоном переважно німецькими й американськими вченими, географами, антропологами, релігієзнавцями - Г. Ріншеде, П. Герліцем, М. Клекером, У. Творушка, А. Хульткранцем, М. Харрісом, Д.Е. Cофером та ін.

Це дослідження становить, насамперед, релігієзнавчий аналіз цієї проблеми. У роботі висвітлюється як вплив навколишнього середовища на виникнення і формування релігій, так і опосередкований вплив релігійних вчень - через людську діяльність на природу, акцент робиться на релігійних екологічних етиках.

У другому розділі “Вплив географічного фактора на формування релігійних уявлень” показано яким чином і в якій мірі навколишнє середовище впливає на формування релігійних уявлень у різних релігійних системах, як географічний фактор спричинився до поширення релігій.

У першому параграфі “Географічний чинник як каталізатор виникнення і поширення релігійних систем” йдеться про способи поширення релігії й про вплив географічного фактора на цей процес. Варто підкреслити, що в сучасному релігієзнавстві розрізняють експансивну дифузію релігії й дифузію шляхом міграцій або місіонерства. Експансивна дифузія підрозділяється у свою чергу на контактну й ієрархічну.

Аналіз релігій показав, що географічна складова відіграє значну роль при контактній дифузії релігії і при дифузії шляхом міграцій. При цьому географічний фактор є одним із багатьох інших, котрі впливають на цей процес. У цьому зв'язку в дисертації зазначається, що часто етноси, розселяючись, підшукували ландшафти для життя подібні до рідних і приносили із собою на нові землі й свої вірування.

Вплив географічного фактора на релігії лише в одиничних випадках відбувається прямо, безпосередньо, коли предмети природи стають об'єктами релігійного шанування, у більшості випадків, географічна складова впливає на релігії опосередковано через численні культурні фільтри.

Необхідно зазначити, що при цьому йдеться про вплив на структуру релігії, а не на її ідейний зміст. Порівняльний аналіз релігій дозволяє систематизувати вплив географічного фактора на різні релігії. В цей час одержала визнання систематизація впливу географічного середовища на релігії шведського релігієзнавця А.Хульткранца, який виділяє первинний і вторинний ступені інтеграції релігії в навколишнє середовище. Вплив навколишнього середовища на релігію є очевидним у всіх первинних, родоплемінних культурах, тому що технологічна база в цих культурах надзвичайно слабка, щоб протистояти могутньому тискові навколишнього середовища. На цьому етапі спостерігається первинна інтеграція релігії унавколишнє середовище, коли релігійні елементи пристосовуються до природних умов життя і побуту народів, що живуть родоплемінним ладом. Шаманізм і усі форми мисливської магії сформувалися як характерні релігійні форми для даних кліматичних умов, як еволюційний розвиток із конкретних умов, які, у кінцевому підсумку, надають надто обмежений ряд можливостей.

Географічні умови відіграють неабияку роль і у подальшому розвитку релігійних уявлень. Цей вплив чітко простежується у формуванні племінного бога. У цьому випадку має місце вторинна інтеграція релігії, коли географічний фактор впливає спочатку на соціальну сферу, сприяючи консолідації племен, формуванню розвинутого родоплемінного ладу, що у свою чергу є передумовою виникнення спільного божества. При вторинній інтеграції релігійний зміст віри і ритуали пристосовуються до соціальної структури, що знаходиться в прямому контакті з навколишнім середовищем.

Аналіз релігій стародавніх цивілізацій Шумеру, Єгипту, Хараппської цивілізації, а також релігій античних держав і кочівницьких народів приводить до висновку, що ці релігії щільно зв'язані з географічним регіоном, з первісними віруваннями, оскільки містять багато елементів тотемізму, анімізму. Зв'язок з навколишнім середовищем, вплив географічного фактора помітний і на прикладі розвитку культу жертвопринесення, коли жертвували, як правило, найбільш дорогі для даного регіону продукти харчування.

В другому параграфі “Трансформація культурно-географічних образів у процесі формування уявлень про потойбічний світ” аналізуються картини раю і пекла в родоплемінних релігіях, у релігіях перших цивілізацій і світових релігіях. У параграфі розкриваються причини розмаїтості релігійних уявлень про потойбічне життя, їх зв'язок з географічним середовищем, регіоном виникнення релігії.

У світових релігіях, фактично, не можливо знайти приклади прямого впливу на них географічного фактора. Однак свідченнями зв'язку із “землею”, із географічним регіоном формування тієї або іншої світової релігії є картини потойбічного світу і природні святині. Незважаючи на те, що вплив географічного фактора переломлюється через численні культурні фільтри, картини раю і пекла копіюють географічні умови регіону, де виникла релігія, і при цьому є своєрідними „спалахами” культурно-географічних образів у релігіях.

У третьому параграфі “Природні святині - результат впливу навколишнього середовища на релігії” аналізуються найбільш популярні природні святині, які свідчать про прямий зв'язок релігії з навколишнім середовищем і які існують у всіх релігіях світу. Природні святині є прикладами того, як образи реальності географічного простору перетворюються в об'єкти релігійного шанування. Як правило, природні святині в кожній окремій релігії являють собою явища й об'єкти природи, що властиві конкретним ландшафтам.

Найбільш розповсюджений у релігіях світу культ гір, печер, джерел, каміння, рослин і звірів. У параграфі також аналізується, чому той або інший природний об'єкт піддається релігійному шануванню.

У третьому розділі “Порівняльний аналіз екологічних етик у релігійних вченнях Заходу і Сходу” розглядається місце людини і природи в основних релігійних системах світу, аналізується, що вплинуло на ставлення людини до природи, розглядаються релігійні екологічні етики.

У першому параграфі “Космологічні системи як архетипи релігійної екологічної етики” йдеться про те, яке місце в поведінкових стереотипах людини щодо природи відіграють космології, уявлення про виникнення, зміну і подальший розвиток світу. Космології при цьому представляються певним архетипом відносин між людиною і природою, висхідним зразком поведінки.

Аналіз першоджерел показав, що за місцем людини у світовому порядку всі релігії підрозділяються на два типи. Релігії першого типу не виділяють людину з природи, вони зрівнюють її в правах з нею. До цього типу відносяться родоплемінні релігії, індуїзм, буддизм, даосизм.

Релігії другого типу, - іудаїзм, християнство, іслам, ставлять людину над природою, роблять її господарем над нею. Відповідно до типу релігій - формуються і форми відносин до природи. У першому випадку, має місце “симбіоз” із природним оточенням, у другому - господарське використання природи.

У першому параграфі аналізується також місце людини в космологіях родоплемінних релігій. При цьому підкреслюється, що природа посідає центральне місце в їх релігійних культах і обрядах, що людина є частиною природи так само, як і тварини та рослини, і своєю релігійною діяльністю вона намагається зберегти гармонію в навколишньому світі, прагне за допомогою ритуалів відшкодовувати те, що вона взяла у природи. Наголошується на екофільності світогляду первісних мисливців і збирачів, які пробували примирити необхідність використання природи заради їжі й залежність від неї, з прагненням зберегти природу в первозданному виді.

В другому параграфі “Своєрідність екологічних етик релігійних систем Сходу” аналізуються релігійні „картини світу” в даосизмі, індуїзмі і буддизмі, а також місце природи і людини в релігійних екологічних етиках стародавніх релігій Сходу. У параграфі підкреслюється спільне в східних релігіях, і характеризуються специфічні риси кожної окремої релігії. Східні релігії об'єднує те, що відповідно до їх вчення, людина відчуває себе частиною Всесвіту, частиною природи і космосу, а не чужинцем, туристом і тим більше паном у земному світі.

Відповідно до космології даосизму, первинна енергія, що своєю концентрацією створила людину, після її смерті може утворити все, що завгодно. Це сформувало позицію даосів щодо свого існування. Природа, у свідомості даоса, є досконалою, усе створене нею необхідне, і не повинне піддаватися зміні. Особливістю даосизму є уявлення про рівновагу і гармонію, цілісність мислення, тобто саме те, чого не вистачає західному розумінню цієї проблеми. Однак треба зазначити, що відносини між природою і людиною в даосизмі більш міцні і радикальні, ніж у християнстві. У даосизмі людина не має привілеїв, але і не несе відповідальності за природу.

У релігії індуїзму відмінності між людиною і тваринами мають не субстанціональний, а градаційний характер, градація пояснюється послідовністю виникнення богів, людини і природи. У центрі індуського світогляду стоїть жертва в якості ритуалу і благодійника. Жертва складає основу творіння, вона покликана служити регенерації, відновленню втраченої єдності. Джерела цього знаходяться в індійських уявленнях про створення світу, що пов'язані із жертвопринесенням.

У параграфі підкреслюється, що наріжним каменем індуської етики є „ахімса”, вчення про ненанесення шкоди живим істотам. Ця установка в ході розвитку індуїзму набула характеру дружелюбного ставлення до всіх живих істот, що, у свою чергу, призвело до вкоріненого в релігії вегетаризму. Однак послідовне ненасильство стосовно живих істот виявилося не можливим, тому що індуська культура відзначається певною амбівалентністю. „Ахімса” існує в індуській релігійній свідомості поряд із кривавою жертвою, очевидно жертовний культ глибоко пустив коріння в релігійну свідомість індусів і має більший пріоритет, ніж ідеал „ахімси”. Особливе місце в індуїзмі приділяється шануванню природних об'єктів, що у свідомості індусів є сакралізованими, такими, що несуть благодать людям. Шанування, насамперед корови, а також змій, рік, дерев є одним зі стовпів індуїзму з його атавістичними міфами і ритуалами, які навчають, що природа єдина, тому що вона є житлом для всіх живих істот.

У буддизмі, що генетично пов'язаний з індуїзмом, містяться подібні уявлення про місце людини і природи. Відповідно до його вчення, немає нічого вічного, є тільки процес постійного народження і згасання. У зв'язку з цим, у буддизмі, В якому від “ансамблю” дхарм залежить, що утвориться: людина або камінь, говориться не тільки про “споріднення” між людиною, тваринами, але і рослинами та неорганічною природою. Буддійська екологічна етика представляє дійсність як вічний процес, що єднає людей, тварин, рослин у вітальний біокосмос, усі ланки якого рівнозначні і залежать одне від одного. Якщо ж буде ушкоджена хоча б одна ланка в цьому ланцюзі, то передача потоку енергії перерветься і круговорот зупиниться.

Однак не слід забувати, що відповідно до буддійської теорії, навколишнє середовище зі своїми подразниками і сприйнятливістю людських почуттів, є причинами будь-якого страждання, від якого треба звільнитися. Природа заважає людині позбутися від страждання. У зв'язку з цим було б невірно очікувати від традиційного буддиста особливої активності щодо захисту природи. Для нього поліпшення стану життя можна досягти тільки шляхом більш високої моральності внаслідок внутрішньої революції, а не шляхом зовнішнього прогресу. Екологічні проблеми тільки підтверджують тезу Будди Гаутами про те, що коріння кризи криються в людських потребах і жадобі. Буддійські теологи вважають, що потрібна нова орієнтація, якесь “раціональне” бажання.

У параграфі підкреслюється, що почуття екологічної рівноваги в природі властиве з давніх часів індійським релігіям, а не є продуктом розвитку морально-етичних уявлень європейців. У параграфі вказуються також відмінності в двох головних течіях буддизму - „хінаяні” і „махаяні” відносно розуміння місця людини і природи.

У третьому параграфі “Особливості і специфіка екологічних етик релігійних систем Заходу” розглядається місце людини і природи в ранньому іудаїзмі, християнстві й ісламі. Ці релігії поєднує те, що Біблія і Коран позбавили тварин, рослин, зірок та інших природних елементів їх божественної сили і зробили їх об'єктами одного єдиного Бога. Людина є при цьому подобою Бога, його намісником на землі і стоїть над усім створеним. У Старому Завіті немає поняття “природа”, світ розуміється, насамперед, як життєвий простір людини. Тому, виходячи з історії про створення світу, не можна говорити про рівноправність творіння, про солідарність людини з іншим світом. Однак у Священних Писаннях цих релігій є чимало місць, що інтерпретуються сьогодні як екологічні, вони відбивають тугу за станом райського миру поміж природою і людиною, що був на початку часів, і за Золотим Віком, що очікується наприкінці.

Особливістю раннього іудаїзму є відносно бережліве ставлення до навколишнього середовища, яке сьогодні можна розглядати як природоохоронне. Географічне розташування Стародавнього Ізраїлю, стан ґрунту, обмежені господарські можливості спонукали іудеїв саме до такого ставлення до навколишнього середовища.

Однак, у середні віки спостерігається відхід від екологічних принципів у зв'язку з розсіянням іудеїв. Іудеї, що живуть у християнських і ісламських країнах, поступово втрачають власність на землю, займаються усе більше торгівлею і ремеслом. Цей розвиток призвів до єврейського homo oeconomicus, фахівця з фінансових справ, який обслуговував багату верхівку в ісламських і християнських країнах і втратив свої екологічні знання і принципи.

Християнство, що вийшло з лона іудаїзму, має подібні ідеї, що стосуються взаємодії природи і людини. Однак однобічній біблійній точці зору на людину як володаря природи протиставляється інша, християнська - людини як охоронця творіння Божого.

Так, у Новому Завіті відзначається, що Христос посланий на землю, щоб внести мир у світ, і наприкінці часів він відновить рай, який був спочатку. Християнські теологи підкреслюють, що згідно традиції Старого Завіту, Бог уявляється тільки трансцендентним, відірваним від свого творіння і підноситься над ним.

У Новому Завіті Бог через Ісуса Христа ввійшов у світ, у своє творіння, став іманентним йому і тісно зв'язаним з ним. За християнським вченням, Творець в особі Ісуса Христа сам став творінням і, в цьому сенсі, злився з природою. Творіння, до якого увійшов Творець і за яке людина несе відповідальність, можна назвати “святим”.

Слід підкреслити, що, на жаль, християни не виконали свій обов'язок у збереженні творіння Божого. Егоїзм і безперервна гонка за усе більшим благополуччям на шкоду природі є яскравим прикладом того. Поставивши людину над природою, Бог підкреслив її важливість. У зв'язку з цим екологічну етику християнства можна впевнено назвати “антропоцентричною”. Захист навколишнього середовища сьогодні, в більшій мірі, є захистом людини, це захищає, в першу чергу, здоров'я людини, її життєві умови від наслідків екологічної катастрофи. Однак останнім часом одержує поширення й інша точка зору щодо збереження природи. Відповідно до неї тварини, рослини, а також повітря, вода повинні охоронятися заради них самих. Людина при цьому не є мірою всіх речей, вона не стоїть в центрі творіння. Клаус Міхаель Мейєр-Абіх назвав таку етику фізіоцентричною або біоцентричною.

Ісламська етика, подібно до інших монотеїстичних релігій є антропоцентричною. Але на відміну від іудейсько-християнської традиції Бог не розділяє владу з людиною. Коран жорстко вказує на тимчасове перебування людини у світі. Хоча людина в ісламській традиції і поставлена над природою, все ж вона постійно мусить пам'ятати, що право користування природою обмежене, і вона несе відповідальність за свої справи перед Богом. Ісламські географи і теологи інтерпретують екологічні проблеми як прояв людської жадоби внаслідок порушень релігійних норм Корана. За їх думкою, екологічна катастрофа є наслідком моральнісної кризи. Рівновага, що створена Богом у цьому світі, інтерпретується сьогодні з екологічної перспективи. Істинний мусульманин шанує і захищає не красу землі, як відносну природу, а Бога як Абсолюта. У зв'язку з цим можна говорити також про теоцентричну етику в ісламі.

У третьому параграфі особлива увага приділяється образам природи в контексті Священних Писань. Рослини і тварини слугують метафорами в Корані, через які Аллах надсилає людині свої знамення. Особливе місце в Корані приділяється оживленню мертвої землі, що не є дивним для пустельних земель, а також описові культивованої рослинності й оазисів у пустелі. Географічні особливості регіону вплинули і на яскраві описи раю в Корані, що нагадує собою оазис в пустелі. Опис раю супроводжує, як якийсь архетип, майже усі висловлення Корану про природу. Чудо оживання мертвої землі є однієї з основних тем ісламської натурфілософії.

У Новому Завіті рослини й тварини також виконують символічні ролі. Природа, в зв'язку з цим, є частиною людства, а людство - частиною природи. Й те й інше - взаємозалежне і взаємообумовлене. Природа у Священних книгах створила тло, на якому змогла розвиватися біблійна антропологія.

Аналіз екологічних релігійних етик родоплемінних, національних і світових релігій дозволив виявити особливості кожної релігії щодо означення місця людини і природи в ній, дослідження показало також, як релігійні заборони, рекомендації санкціонували певне ставлення до природи. Слід зазначити виняткову роль християнства в порушенні балансу “людина - навколишнє середовище”. У той час як на Сході в суспільній свідомості народів закріпилося шанування сакралізованої природи, на Заході протестантизм передіндустріальної доби зробив ставку на збагачення, що призвело до безмежної експлуатації природних ресурсів.

Однак сьогодні все частіше лунають голоси на захист християнства, наголошуюється, що християнська віра в Бога захищала природу від експлуатації і руйнування, від ставлення до неї як до об'єкта дослідження. Сучасні дослідження призводять до висновку, що було б помилковим покладати провину за порушення балансу з природою тільки на християнство. Особливістю глобальних катастроф є їх складний комплексний характер. Дослідження сучасних екологічних релігійних етик дозволяє зробити висновок, що представники християнства є найбільш активними учасниками світового екологічного руху за порятунок природи.

У “Висновках” підбиваються підсумки результатів дослідження.

1. Аналіз наукових вчень і теорій розвитку географічної думки дозволяє зробити висновок про неспроможність ідей географічного нігілізму. Глобальні проблеми викликали певну реакцію суспільної свідомості, яка почала підходити до розуміння важливості географічного чинника в дослідженнях, до оцінки місця людини в природі. Наше сьогодення, яке характеризується формуванням нового мислення, переходом від економічної парадигми до екологічної, примушує вчених переглянути своє ставлення до географічного фактора, який становить важливу складову походження і розвитку релігій.

2. Аналіз наукової літератури показав, що у вітчизняній науці тема взаємовпливу навколишнього середовища та релігії ще недостатньо висвітлена, як у географічних, так і в релігієзнавчих дослідженнях. Дотепер не знайшов відображення у вітчизняних наукових працях комплексний аналіз впливу географічного фактора на різні релігії.

3. Досліджуючи ступінь впливу навколишнього середовища на релігії, можна зробити висновок, що на різних етапах розвитку релігії воно має свою специфіку. Найбільш сильний вплив навколишнього середовища виявляється на первинній і архаїчній стадіях релігії. Так звана “первинна інтеграція” релігії спостерігається нині у народів, культура яких ґрунтується на полюванні і збиральництві. У більш розвинутих релігійних системах має місце “вторинна інтеграція”, коли зміст віри і ритуали пристосовуються до соціальної структури суспільства, що, у свою чергу, знаходиться в прямому контакті з навколишнім середовищем.

4. Аналіз процесів виникнення, розвитку і поширення релігій показав, що географічна складова відіграє значну роль при контактній дифузії релігії й при дифузії шляхом міграцій.

5. Необхідно підкреслити, що в деяких випадках спостерігається прямий вплив географічного середовища на релігію. Частіше всього в результаті підключення різних культурних фільтрів цей вплив має опосередкований характер.

6. Аналіз першоджерел і релігієзнавчої дослідніцької літератури показав, що розмаїтість уявлень про потойбічне життя визначається розмаїттям ландшафтів нашої планети, картини раю і пекла копіюють регіон походження релігії й є спалахами культурно-географічних образів у релігійних системах.

7. Проведений у дисертації аналіз першоджерел показав, що формування ставлення людини до світу і природи пов'язане з космологіями, які є матрицями поведінкових стереотипів людини щодо природи.

8. Аналіз місця людини і природи в релігійних картинах світу призводить нас до опозиції “Захід - Схід”. Цивілізація Сходу, вважається, в цілому “екофільною” і не здатною породжувати глобальні екологічні проблеми, оскільки в релігійно-філософській картині світу людина злита з природою, вона її невід'ємна частина. Навіть в ісламі, який генетично пов'язаний з іудаїзмом і християнством, але розвинутий в східній традиції, твердий монотеїзм не уподобляє людину з Богом. У мусульманській традиції Аллах негативно ставиться до культу наживи, тим більше за рахунок порушення балансу з природою.

9. Однак у зв'язку з комплексним характером глобальних катастроф не можна однозначно визначити причину кризи. Ситуація в країнах, де домінують індуїзм, буддизм показує, що в цих регіонах відбуваються відхилення від релігійних приписів, індустріалізація за західним зразком в цих країнах вступає в протиріччя з традиційним укладом життя. Зміни в духовному житті суспільства, які доповнюються економічною відсталістю і гігантським приростом населення, руйнують симбіоз із природою, приводять до небачених за розмахом екологічних катастроф у цих регіонах.

10. Необхідно підкреслити, що джерела екологічної кризи знаходяться, насамперед, у свідомості людей. Пошуки альтернативних шляхів розвитку людства незмінно змушують вчених звернутися до духовної культури людини. Сьогодні відповідальність людини за ввірений Богом світ стає не просто релігійною вимогою, але ця відповідальність має бути внутрішньою потребою. Настає час всебічного переосмислення взаємодії релігійних систем з природою і оточуючим середовищем. Діалектичні процеси, що відбуваються між природною, соціальною і релігійною сферами набувають актуальності та вагомості у світлі гострих екологічних проблем сьогодення, а тому вимагають подальшого всебічного дослідження.