Історіософський аналіз уявлень про надприродне у віруваннях слов'янського населення давньої України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 21. 15. 21

ФАТЮШИНА НАТАЛІЯ ЮРІЇВНА

ІСТОРІОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ УЯВЛЕНЬ ПРО НАДПРИРОДНЕ У ВІРУВАННЯХ СЛОВ'ЯНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

Спеціальність 09. 00. 11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ -1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства Київського Національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Лубський В.І. (Київський Національний університет ім. Т. Г. Шевченка, завідуючий кафедрою релігієзнавства).

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор Глушак А. С. (Севастопольський технічний університет, департамент гуманітарних і соціальних наук) кандидат філософських наук, доцент Лозко Г.С. (Національний університет культури і мистецтв; кафедра етнокультурології, м. Київ).

Провідна установа - Волинський державний університет ім. Лесі Українки (м. Луцьк).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України (252001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед специфікою об'єкта дослідження, яким є суттєва ознака релігійного світосприйняття - віра в надприродне в її конкретному історичному оформленні. Йдеться про образи надприродного, осмислення яких в контексті язичницької релігійності видається вкрай важливим з огляду на деякі суперечливі процеси та тенденції в духовному житті сучасної України.

В умовах багатоманітності запропонованих суспільству духовних цінностей особливе значення надається релігійним аксіологічним установкам та принципам. Зокрема актуальним в дослідницьких колах є аналіз змісту суттєвої риси релігійного світосприйняття - віри в надприродне. Однак осягнення феномену віри в надприродне, зазвичай, або обмежується суто богословським баченням проблеми, що зрештою приводить до твердження про незбагненність релігійної віри та її аксіоматичність, або ж задовольняється констатацією та описовістю різних форм віри в надприродне, як правило у християнській традиції.

Натомість одним з найважливіших завдань сучасного релігієзнавства є саме аналіз різноманітних форм релігійної свідомості. Відтак аналітичного розгляду потребує і проблема образів надприродного. З'ясування цієї проблеми в контексті язичницьких вірувань та уявлень слов'янської людності давньої України дає можливість нам більш поглиблено усвідомити витоки багатьох релігійних цінностей з одного боку, а з іншого, - переосмислити світоглядні принципи й ціннісні установки наших пращурів.

Особливо зазначимо, що аналіз давньослов'янських вірувань та уявлень в аспекті розкриття образів надприродного багато в чому проясняє особливості формування світоглядної парадигми давніх українців. І в цьому відношенні висновки запропонованого дослідження повинні посприяти адекватному розумінню ідейного підгрунтя менталітету українського етносу.

Зауважимо також, що процес зростання національної самосвідомості, що прискорився внаслідок здобуття Україною незалежності, значно втрачає без засвоєння духовних скарбів предків. Тим більш, що накопичений духовний потенціал у вигляді язичницьких вірувань та уявлень і їх продукту - міфології загалом збагачує етнофонд української нації, її культурні традиції.

В умовах домінування християнських цінностей в релігійному житті сучасних українців нагальною видається також ще одна спроба подолання поширеної нині негативістської тенденції в питанні ставлення до дохристиянського минулого Русі. Відтак не доцільно на рівні сучасних релігієзнавчих й загалом гуманітарних досягнень твердити про зашкарублість, безбарвність, невизначеність, примітивізм язичницької релігії.

Врівноважений аналітичний підхід до проблеми дохристиянських вірувань та уявлень давніх українців вимагає, по-можливості, адекватного тлумачення феномену давньослов'янського язичництва й розуміння його насамперед як змістовно насиченої специфічними релігійними цінностями культурної традиції, яка вплинула певною мірою і на функціонування християнства в Україні - Русі.

Звісно, що без аналітичного розгляду недостатньо висвітленою постає й проблема “зустрічі” християнства з язичництвом, що знайшла своє відображення у функціонуванні т. зв. православно -- язичницького синкретизму. Крім того, з'ясування змістовних відтінків релігійної традиції східнослов'янської людності дає можливість внести певні корективи в питання осмислення ідейних передумов християнізації Русі.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Запропонована нами тема дослідження входить складовою до комплексної наукової теми: “ Історія релігії в Україні ”, яка протягом десяти років розробляється Відділенням релігієзнавства Інституту філософії НАН України.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження: в світлі історіософського підходу розкрити процес послідовного формування уявлення про надприродне в релігійній традиції народу Давньої України.

Для досягнення поставленої мети дисертант прагне розв'язати такі завдання:

1) Окреслити головні етапи розвитку дослідницької думки з обраної теми дисертації, аналізуючи лише ті праці, автори яких найближче підійшли саме до історіософського осмислення феномену надприродного.

2) З'ясувати змістовну наповненість феномену надприродного та форми вияву його в традиції східнослов'янського язичництва.

3) Розкрити понятійний статус тогочасного суб'єкта уявлень про надприродне та виявити етнічні форми, які набував цей суб'єкт в процесі становлення язичницьких вірувань.

4) Визначити принципи та критерії, згідно з якими проводиться історіософський аналіз феномену надприродного.

5) З'ясувати особливості первісного світорозуміння образів надприродного у вигляді демоністичних уявлень та описати їх форми, принагідно виявляючи їх сутнісні риси.

6) Дослідити теїстичні уявлення давньоруської людності на підставі докладного аналізу змісту найбільш показових персонажів язичницького пантеону богів.

7) В контексті виявлення поліфункціональності найбільш соціально значимих язичницьких богів простежити процес поступового визрівання саме їх деміургічної функції, тобто творильного начала.

Теоретико - методологічні засади та джерельна база дослідження.

При розв'язанні поставлених завдань дисертант виходив з таких загальних дослідницьких принципів як об'єктивність, принцип поєднання історичного та логічного, позаконфесійність. Вимоги безпосереднього історіософського аналізу феномену надприродного зумовили також дотримування автором принципів формаційності, буттєвості та самовизначеності. Крім того, при виявленні змісту релігійних уявлень східних слов'ян, “літописних племен” і русів з'явилась необхідність користатися деякими специфічними принципами. Йдеться, зокрема, про принцип поєднання автохтонного і асимільованого та принцип залежності релігійного від ментального.

Аналіз безпосередніх першоджерел та численних філософських, історичних, лінгвістичних та етнографічних текстів, в свою чергу, зумовив звернення дисертанта до методу аналізу та синтезу, а також методу систематизації й узагальнення.

У дисертації автор послуговувався насамперед літописами, повчаннями київських книжників проти язичників, історичними хроніками. З - поміж безпосередніх першоджерел аналізуються: “Боянів гімн” (ІV ст.), “Книга Коляди” (V ст.), “Велесова книга” (V ст.), слов'янський переклад “Хроніки Йоана Малали” (Х ст.), “Повість врем'яних літ” (ХІ- поч. ХП ст.), “Слово о полку Ігоревім” (ХII ст.), “Слово св. Григорія” більш відоме під назвою “Слово про ідолів” (ХII ст.) та “Слово реченого христолюбцем” (ХІV ст.). При цьому деякі з аналізованих нами першоджерел, переважно у перекладах російського славіста О. Асова, ще не ставали предметами досліджень широкого наукового загалу.

Джерелами для запропонованого історіософського аналізу релігійних вірувань наших пращурів послужили також численні етнографічні фольклористичні, лінгвістичні та суто історичні праці. Особливо корисними виявились підбірка етнографічних текстів під назвою “Українці: народні вірування, повір'я, демонологія” (1991), фундаментальні дослідження російського історика Б. Рибакова, українських дослідників А. Глушака, М. Брайчевського та філологічні розвідки В. Іванова і В. Топорова.

Крім того, джерельною базою історіософського аналізу уявлень про надприродне й водночас теоретико - методологічним знаряддям такого аналізу є релігієзнавчі і деякі філософські дослідження, автори яких висвітлювали феномен надприродного в історичних релігіях та у віруваннях конкретних етносів. В цьому відношенні особливо виділимо праці релігієзнавців С. Токарєва, Ю. Левади, Б. Лобовика, А. Колодного, Г. Лозко і філософа М. Поповича.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в обгрунтуванні того положення, що процес формування язичницької релігійності давніх українців здійснювався шляхом послідовного розгортання змісту демоністичних та теїстичних образів надприродного. При цьому язичницькі теїстичні уявлення про надприродне поступово виникають на основі попередніх - демоністичних, як їх адекватне виповнення.

В межах проведеного дослідження дисертантом висунута низка положень, що складають елементи новизни:

1. У працях релігієзнавців, істориків та філософів в яких висвітлюється проблема дохристиянських уявлень та вірувань де автором виявляється ступінь опрацьованості феномену надприродного та значимість ідейних здобутків дослідників та можливого історіософського аналізу.

2. Домінантою язичницької релігійності є віра в надприродне і її продукт - образи надприродного. Історіософське осмислення змістовної наповненості феномену надприродного дає можливість визнати наявність історично сформованих двох культур, репрезентованих демоністичними та теїстичними образами.

3. Суб'єктом (етносуб'єктом) язичницької релігійності і зокрема притаманних їй уявлень про надприродне на теренах Давньої України є розглянута в динаміці етнічна спільність, що в свій час виділилась з індоєвропейського масиву й поступово склалась в культуротвірну цілісність під назвою “ народ русів “. Відповідно східнослав'янські народи, опісля “ літописні племена “ (анти, венеди, поляни, сіверяни, уличи, древляни, волиняни, бужани, дуліби), а зрештою й руси розглядаються на предмет знаходження в їх світосприйнятті демоністичних та теїстичних образів надприродного.

4. Історіософський аналіз актуалізується через осмислення образів надприродного згідно з певними критеріями якими є: а) характер зв'язку надприродного з природним; б) спосіб його уособлення; в) сфера впливу надприродного на довкілля; г) функціональність надприродного.

5. Демоністичні вірування, які притаманні ще праслов'янам і широко представлені у релігійності слов'янськіх “ літописних племенах “, в цілому знаходяться в межах первісного світорозуміння, особливостями якого слід визнати чітко виражену традиційну успадкованість змісту образів надприродного; “розмитість“ меж між цими образами і реальними предметами; синкретизм зв'язків між природним і надприродним, образом і дією. В структурному відношенні демоністичні уявлення включають в себе на ранній стадії - вірування в злих та добрих духів, на пізній - репрезентованій віруваннями в різноманітні аграрні та астральні божества.

6. Зміст теїстичних уявлень відтворюється завдяки описовим та аналітичним характеристикам конкретних їх форм. В цьому відношенні доцільним є виділення Великого Триглаву - уособлення тристадійного моделювання язичницького космосу, з одного боку, з іншого - символу уподібнення виробничо - господарському циклу давніх слов'ян. Іпостасями Великого Триглава визнаються: Сварог, Перун, Святовіт. Інші, не менш важливі в язичницькому світосприйнятті боги, Дажбог, Хорс, Волос - Велес, Стрибог, Мокош, Симаргл сприймаються як змістовно та історично різноманітні виявлення єдиного бога Всевишнього, вперше з'явленого у релігійній стихії язичництва у формі Великого Триглава.

Теїстичні уявлення східних слов'ян загалом і русичів зокрема характеризуються подвійністю змісту образів богів; перенесенням ознак надприродного на природні і соціальні характеристики яві (земного світу) ; абсолютизації впливу образів надприродного на людину; помітною антропоморфізацією образів богів; їх строкатою поліфункціональністю.

7. В теїстичних уявленнях давніх українців з'являються не лише ознаки творильності, але й змістовні характеристики деміургічної функціональності, притаманної “небесним“ богам Роду, Сварогу, Перуну, Дажбогу. При цьому, образ Рода зафіксований в демоністичній релігійності, в своїй творильній іпостасі перенісся в стихію теїстичних уявлень. В тім деміургічні ознаки зазначених язичницьких богів слід сприймати як творильність ієрархічно нижчого порядку. Адекватне як для язичницької релігійності виповнення творильності пов'язане з особою Всевишнього, різноманітними іменами якого постають розглядувані нами боги.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що отримані автором результати надають можливість відтворити складні та суперечливі процеси формування образів надприродного у східних слов'ян, “літописних племен” та русів. Подібне відтворення актуалізується лише на основі аналітичного бачення проблеми язичницької релігійності.

Крім того, реалізовані автором можливості історіософського аналізу дають змогу запропонувати ефективну методологію для подальших напрямків дослідження будь-яких релігійних вірувань та уявлень.

Одержані висновки дисертаційного дослідження також є певним внеском в подолання негативістської тенденції в питанні висвітлення дохристиянських вірувань людності Русі.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її висновки та матеріали можуть бути використаними при викладанні курсів з релігієзнавства, спецкурсів з історії релігій в Україні, спецкурсу “Дохристиянські вірування в Україні”, а принагідно й при викладанні культурологічних дисциплін.

Апробація результатів дослідження:

Головні ідеї дисертації були висвітлені автором у доповідях та повідомленнях на науковій конференції “Всеукраїнська міжнародна Християнська асамблея” (Київ, 17-18 лютого 1998 р.), у VIII Міжнародному круглому столі “Історія релігії в Україні” (Львів 11-13 травня 1998 р.).

Теоретичні висновки дослідження використовувались дисертантом в ході навчального процесу в Київському університеті імені Тараса Шевченка, зокрема при проведенні семінарів з курсу релігієзнавства з теми: “Початки та ранні форми релігії”, “Основний зміст християнського віровчення та культу”.

Основні положення дисертації відображені в 6 публікаціях автора зокрема в 4 видрукованих статтях в наукових журналах і в 2 тезах наукових конференцій.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, що випливає з мети та поставлених завдань, необхідних для досягнення цієї мети. В структурному відношенні дисертація відповідно складається із вступу, чотирьох розділів по два параграфи в кожному, висновків і списку використаної літератури.

В першому розділі подається огляд дослідницької літератури з питань, історіософії давньоукраїнських вірувань.

В другому розділі пропонується історіософське бачення проблеми феномену надприродного, яке неможливе без з'ясування поняття суб'єкта уявлень про надприродне та предметного поля аналізу уявлень про надприродне. Виявляються також методологічні принципи та критерії запропонованого дослідження.

В світлі з'ясованих смислів основоположних понять та методологічних передумов у третьому розділі докладно розгортаються зміст та форми історично перших демоністичних уявлень східних слов'ян та “літописних племен”.

Четвертий розділ присвячений виявленню змісту теїстичних уявлень давньоруської людності, що виникли на основі демоністичних образів надприродного, а також з'ясуванню їх поліфункціональності з акцентацією на деміургічності.

Висновки дослідження містять узагальнюючі положення, що випливають з історіософського аналізу демоністичних та теїстичних уявлень слов'янського населення території Давньої України.

Основний зміст дисертації

язичницьке вірування надприродне

У вступі подаються пояснення щодо обраної автором теми дисертаційної роботи, обгрунтовується актуальність дослідження, його зв'язок з науковими програмами, визначаються його мета та основні завдання, що випливають з поставленої мети, пропонуються теоретико-методологічні засади, згідно з якими проводиться науковий пошук, позначаються найважливіші першоджерела та стисло характеризуються джерела історіософського аналізу, розкривається наукова новизна дослідження, теоретична і практична значимість одержаних результатів, подаються форми апробації та повідомлення про публікації.

У першому розділі дисертації “Аналітичний огляд джерел та публікацій з питань історіософії давньоукраїнських вірувань” окреслюються основні етапи розвитку дослідницької думки з обраної теми. З одного боку, подається харатеристика джерел якими для історіософського аналізу язичницьких вірувань т. зв. “польові дослідження” релігійності - етнографічні, фольклористичні, археологічні, конкретно-соціологічні, лінгвістичні. З іншого, розглядаються дослідження які водночас є теоретико-методологічним знаряддям такого аналізу. Тобто, аналізуються філософські публікації, в яких висвітлюються питання сутності віри в надприродне в історичних типах релігій та у віруваннях конкретних етносів.

Релігієзнавча цінність “польових досліджень” релігійності полягала, передусім, у зборі матеріалу, описові та попередньому опрацюванні зібраного, - виробленні міфологем тощо. Всі ці дослідження служать фактологічною базою для історіософського осмислення феномену надприродного. З огляду на наявність елементів саме історіософського підходу автором аналізуються етнографічні розвідки Ф. Рильського, релігієзнавчі за змістом праці М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, І. Огієнка, фундаментальні історичні дослідження Б. Рибакова.

У зазначених публікаціях автором особливо виділяються плідні для дисертаційного дослідження: ідея І. Нечуя-Левицького про наявність двох “поверхів” надприрдного, спроби пов'язати зміст і форми релігійності з буттєвістю народного життя у викладі І. Нечуя-Левицького та І. Огієнка, парадигма розуміння земного об'єкта релігійних уявлень не лише як стихійної предметності, а й як самовизначеності особи у І. Огієнка, системний підхід у виявленні генетичності східнослов'янських вірувань (особливо у висвітленні Б. Рибакова).

З праць загальнотеоретичної орієнтації автором аналізуються дослідження, в яких знаходять відображення переважно філософський аналіз феномену надприродного. В цьому відношенні розглядається, насамперед, монографія М. Поповича “Світогляд давніх слов'ян” яка приваблює поданою в ній широкою панорамою сутнісних характеристик дохристиянських східнословянських вірувань; колективна монографія “Релігієзнавство: предмет структура, методологія”, підготовлена науковцями відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України у якій феномен надприродного висвітлюється не лише у філософському та суто релігієзнавчому аспектах, але й у контексті історіософського аналізу релігійних образів, зв'язків та відношень; тематично близькі до завдань нашого дослідження публікації Б. Лобовика в яких з'ясовуються історичні типи надприродного та зміст демоністичних та політеїстичних уявлень репрезентований релігійними образами давніх українців та праслов'ян.

У другому розділі дисертації “Феномен надприродного в історіософському аспекті спочатку з'ясовується понятійний статус суб'єкта уявлень про надприродне та відповідне їм предметне поле. Висвітленню цих питань присвячений перший параграф розділу. Суб'єктом, тобто творцем і носієм релігійності взагалі та уявлень про надприродне зокрема, слід вважати лише суспільно-історичну цілісність - плем'я, народ, націю. При цьому проблема виявлення суб'єкта релігійності органічно поєднується з проблемою предметного поля аналізу надприродного. Предметним полем історіософського аналізу надприродного є сутнісні виміри змісту і форм тих вірувань, якими живуть спільноти в конкретних, історично змінюваних умовах.

В контексті виявлення уявлень про надприродне у віруваннях етносів давньої України історично першим, чітко вираженим предметним полем є демоністичні вірування з більш архаїчними елементами “чуттєво-надчуттєвого” типу формування релігійності. Суб'єктом цих вірувань були праслов'яни, що вийшли з індоєвропейського масиву і розселились в основному у степовій та лісостеповій смугах територіального простору між Дніпром і Карпатами. У часовому вимірі предметне поле аналізу демоністичних уявлень охоплює період від початку мезоліту до часів міді-бронзи (Х тис. - II-І тис. до н. е.).

Історично друге, чітко виражене предметне поле аналізу дохристиянських вірувань наповнене вже політеїстичними (в сутності своїй теїстичними) уявленнями про функціонування яких можна говорити починаючи з межі ер, хоча коріннями своїми вони сягають більш ранніх часів. Суб'єктом цих уявлень були східні слов'яни які уже в II ст. до н. е. - V ст. н. е. -заселяли території більшої частини України. В етногенному відношенні йдеться про т. зв. “літописні племена” (антів, венедів, полян, сіверян, уличів, древлян, волинян, бужан, дулібів) й згодом русів, формування яких відбувалось в надрах праслов'янської спільноти. У часовому вимірі предметне поле аналізу теїстичних дохристиянських вірувань східнослов'янської людності охоплює увесь період І тис. н. е., що, в соціогенному відношенні відповідає процесу розкладу первісного суспільства й зародження та розвитку ранньофеодальних відносин. При цьому формування віри в богів у східних слов'ян започатковуються ще в умовах демоністичної релігійності. З іншого боку, дохристиянські теїстичні уявлення про надприродне не зникають повністю з прийняттям нової віри - вони живуть поруч з нею і в ній, викликаючи складні колізії взаємовпливів політеїстичних і монотеїстичних різновидів релігійних вірувань.

Історіософський аналіз уявлень про надприрдне праслов'ян, “літописних племен” й зрештою русів неможливо провести без визначення принципів, шляхів та парадигм подібного аналізу, що й пропонується автором у другому параграфі.

Загальнозначущими прнципами історіософського аналізу слід визнати: 1) принцип формаційності; 2) принцип буттєвості; 3) принцип самовизначенності. В світлі формаційного підходу на підставі аналізу численних пам'яток дохристиянської доби можна стверджувати про наявність історично сформованих спочатку демоністичних уявлень (віру в духів), що з'явились на грунті ранніх релігійних вірувань і культів, а потім і теїстичних уявлень (тобто віри в богів). Дотримування принципу буттєвості надає можливість окреслити особливості відображення у давньослов'янській релігійності рис суто суспільного, побутового, звичаєвого характеру й навіть виявити історичні нашарування в змісті найбільш значимих образів (наприклад Род як дух і як божество). Застосування принципу самовизначеності суттєво поглиблює аналітичні можливості у виявленні змісту релігійних феноменів немовби зсередини - з точки зору їх структури, іманентних взаємозв'язків, взаємовпливів, визначення тенденцій та закономірностей розвитку власної природи.

В контексті релігійних вірувань та уявлень давніх слов'ян цілком можливим видається застосування й деяких специфічних принципів. Зокрема, слід враховувати у змісті релігійних уявлень праслов'ян та східних слов'ян окрім автохтонного ще й запозичене, асимільоване від інших етноконфесійних впливів (йдеться про принцип поєднання автохтонного й асимільованого) та зважати на пов'язаність уявлень про надприродне з особливостями менталітету етносуб'єкта та його культурною традицією.

Загальнозначущі та специфічні принципи поєднуються з масивом фактичного матеріалу через опосередкованість критеріїв осмислення, в нашому випадку, образів надприродного. Такими критеріями слід визнати: 1) характер зв'язку надприродного з природним; 2) спосіб його уособлення; 3) сферу впливу надприродного на довкілля; 4) функціональність надприродного.

У третьому розділі дисертації “Історіософія демоністичних уявлень праслов'ян та “літописних племен”, автор висвітлює, насамперед питання про особливості функціонування демоністичних образів в контексті первісного світорозуміння. З'ясуванню цього питання присвячений перший параграф розділу. Вихідним положенням служить теза про подібність в цілому пізнавальної діяльності первісних людей і наших сучасників. Відтак, процеси їх мислення відрізнялись лише способами узагальнення та набором найбільш загальних понять.

Зважимо при цьому на деякі особливості первісного світосприйняття. До них належить, насамперед, традиційність образів надприродного і, як наслідок, передача їх тим поколінням, в буттєвих умовах яких уже не продукувались, а лише відтворювались ці образи. Звідси, демоністичні уявлення увібрали в себе певні риси “чуттєво-надчуттєвих” образів з одного боку, з іншого, - проникли в теїстичні вірування, зазнавши звичайно їхніх впливів. По-друге, відзначимо світоглядну “розмитість” меж між давніми образами надприродного й реальними речами, з чим пов'язане було перенесення смислів образів на інші “значення” - у формі уявлення про вселяння духів (демонів) у рослини, води, озера, колодязі і т. п. Зрештою, відзначимо і синкретизм первісного світорозуміння, тобто нерозвинутість, нерозчленованість сприйняття цілого, з одного боку, з іншого - синкретизм в значенні єдності планів природного і надприродного в свідомості, магічного і раціонального в практичній діяльності.

В подальшому, в другому параграфі розділу розкриваються сутнісні риси та форми демоністичних образів. В структурному відношенні демоністичні уявлення включають в себе на ранній стадії вірування в духів (злих та добрих), на пізній - вірування переважно в рожаниць та Рода. Відповідно, спочатку пропонується опис із з'ясуванням сутнісних рис образів “нечистої сили” - упирів, вовкулаків, русалок, відьом та чортів та образів поліморфних добрих духів, пов'язаних здебільшого з культом померлих предків - берегинь, домовиків, лісовиків, польовиків, банників. В змістовному відношенні нижчі демоністичні образи характеризуються: подвійністю форм (переважно це зооморфні істоти з елементами антропоморфізму, хоча й трапляється навпаки) ; обмеженістю своїх функціональних можливостей (демоністичні образи постають розпорядниками різних сфер, вони орудують тим, що є вже створеним) та вузькою сферою їх дії на довкілля.

Більш пізній, демоністичний тип уявлень, пов'язаний з функціонуванням різноманітних аграрних та астральних образів надприродного логічно з'являється на підгрунтті попереднього, - уособлення духів. З поміж цих образів розглядаються рожаниці і Род, Лада (Ладо), Господар, Сонце, Місяць. Для всіх цих вищих демоністичних образів в контексті язичницького світосприйняття характерними є вже тяжіння до антропоморфізації; вони являють собою вже уособлення не лише природних, але й соціальних явищ (подібна тенденція особливо чітко виявляється в образі божества Рода) ; значне розширення сфери їх впливу на довкілля; функціональна обмеженість рамками орудності (лише у Рода з'являється зародкова деміургічність). Крім того, на рівні вищого “поверху” демоністичних уявлень здійснюється символізація образів надприродного і, як наслідок цього, - виникають міфологеми.

Четвертий розділ дисертації “Історіософія теїстичних уявлень давньоруської “людності” містить аналіз змісту, форм та функціональних можливостей теїстичних образів надприродного. Зокрема, у першому параграфі розкривається уособлювальний зміст персонажів теїстичного типу уявлень про надприродне. Змістовна характеристика теїстичних образів розпочинається з вкрай незвичного, на перший погляд, для язичницького світосприйняття усвідомлення концепту триєдності, трисутності, що знаходить відповідне відображення в уявленні про Триглав як своєрідне відтворення тристадійного моделювання світу з одного боку, з іншого - як уособлення трьох ланок виробничо-господарського циклу східнослов'янської спільноти (йдеться про весну, літо й зиму).

Тричленна концепція язичницького світосприйняття є визначальним чинником для реконструкції автором уявлень про ієрархічність давньослов'янських богів. Відтак, іпостасями Триглава є Сварог, Перун і Святовіт. Всі вони постають володарями небесної сфери (вищого світу), свій вплив поширюють на всі явища природи і суспільні буттєві форми, опіковують воїнство і є покровителями певних видів виробничої діяльності язичників. Зокрема, Сварог у язичницькому світосприйнятті, згідно зі свідченнями “Велес-книги” і “Книги Коляди” постає як щонайвища істота, як небесний бог - Дід богів, батько світла й головне, - як джерело Великого Роду. Крім того, Сварог уподіблювався богу вогня й виступав у світогляді давніх слов'ян як подавач культурних благ (навчив людей ковальській справі, ремеслам, плужному землеробству) та як подавач законів (т. зв. “закони Сварога” стосувались навіть встановлення в суспільстві моногамної сім'ї).

Громовержець Перун сприймався язичниками як охоронець небесного світу й, відповідно, шляхом перенесення подібного смислу на світ земний - захисником людей (бог-воїтель, бог-атир), покровителем воїнів, клятвоутримувачем. У язичницькому світосприйнятті можна віднайти і “бінарну опозицію” Перуна якою є представник нижнього, підземного царства - уособлення грубої та неконтрольованої сили Вій. Святовіт шанувався слов'янами як бог світла, й отже, денним світлом покликаний був забезпечувати існування видимого світу, оберігаючи його від пітьми. Крім того, згідно з язичницькими уявленнями, саме Святовіт утримував світ - Вісь Стожар, й звісно, що опікував воїнство.

Дажбог - бог сонця і сонячного світла сприймався слов'янами як покровитель родючості, й відповідно, опікувачем орачів та сіячів. По мірі зростання значення виробництва в господарському житті наших пращурів набуває значимості і культ Дажбога. Поступово із функціонально обмеженого бога денного світила він трансформується у подавача будь-яких благ у суспільстві. Крім того, язичники приписували Дажбогу забезпечення правопорядку.

Солярним богом постає у язичницькому світогляді й Хорс, щоправда його уособлювальний зміст обмежувався сферою денного світла, яке давніми слов'янами не сприймалось як результат сонячного випромінення. Звідси, поняття денного світла усвідомлювалось ними як доповнення чи навіть виповнення світла сонячного. Тому функціонально Хорс забезпечував значимість Дажьбога, його функціональні можливості були необхідними підставами для розгортання відповідних можливостей приписуваних слов'янами Дажбогу.

Велес - скотій бог у язичницькому світосприйнятті постає, насамперед покровителем скотарства, охоронцем худоби і, як наслідок, - покровителем скотарів. Зважимо при цьому на соціогенетичну давність образу Велеса, як уособлення домінуючого в свій час скотарського виду діяльності наших пращурів. Семантика слова “скот” дає достатні для цього підстави вбачати в уособлювальному змісті образу Велеса також бога багатства. З іншого боку, уявлення про скот дивовижним чином пов'язувалось у слов'ян з уявленням про загробний світ як пасовисько на якому один з богів випасає душі померлих. В зв'язку з цим у язичницькому світосприйнятті бог Велес постає розпорядником і повелителем потойбіччя з одного боку, з іншого - уособленням Місяця - цього первинного притулку померлих душ. Відзначається також культуротвірна функція Велеса, й зокрема його опікування поезії, пісенної творчості. З часом, по мірі посилення ролі землеробства в господарському житті слов'ян “скотій бог” набуває й землеробських функцій, стає богом плугатарів та орачів.

На відміну від Велеса Стрибог був обмеженим у функціональному відношенні. У язичницькому світосприйнятті він як бог вітрів в основному забезпечував виконання Перуном функції захисника небесного світу, й відповідно (шляхом смислового перенесення) - світу - земного. Вірогідно також що Стрибог уявлявся й покровителем воїнів, щоправда його опікунство поширювалось лише на морські простори.

Образ богині Макоші сприймається як логічне завершення трансформації стародавнього культу “матері сирої землі”. Архаїчними були й уявлення язичників про Макош як про богиню долі, “щасливого жеребу”. Як жіноче божество Макош визнавалась покровителькою жіночих рукодільних робіт й, насамперед, прядіння. Цілком вірогідним є припущення згідно з яким Макош вважалась язичниками також покровителькою торгівлі.

Зрештою малозрозумілий та суперечливий в оцінках образ бога Симаргла. Він - єдиний з поміж язичницьких богів, який відзначався своєю зооморфністю. Уподібнення Симаргла вогняному вихору, очищающому вогню дає підстави вбачати в ньому бога підземного царства, тобто Наві і, як наслідок, - припущення про нього як про захисника підземного світу. З часом за Симарглом утримується винятково аграрна функція (божество рослинної плодючості). Але захисницькі мотиви зберігаються у видозміненому образі бога як охоронця посівів. І в цьому відношенні Симаргл постає як уособлення “добра з кулаками”.

В цілому теїстичні уявлення східних слов'ян і русів характеризуються подвійністю змісту образів богів у якому знаходить відображення самоусвідомлення людиною своєї буттєвості не лише у природному довкіллі але й у соціумі. В гносеологічному відношенні, для теїстичного типу уявлень показовим є перенесення ознак надприродного на природні і соціальні характеристики земного світу. Відтак можна стверджувати про наявність “чистого” пізнавального акту уявлення.

Теїстичні уявлення у язичницькому світосприйнятті фіксують також абсолютизацію впливу образів надприродного на людину та її довкілля. Також зазначається доволі помітна тенденція орієнтована на антропоморфізацію образів богів у язичницькій свідомості (виняток - лише образ Симаргла).

У другому параграфі розділу розкривається ідея деміургізму на підставі змістовних характеристик творильницької функціональності, притаманної язичницьким богам. У язичницькій релігійності ознаками творильності наділяються переважно ті боги, які уособлювали собою світ небесний верхній. В контексті давньослов'янських вірувань це Род, Сварог, Перун, Дажбог. З них образ Рода був чи не винятковий, який, будучи зафіксований в демоністичній релігійності, в своїй творильній іпостасі перенісся в стихію теїстичних уявлень. А саме, в уявленнях язичників Род породив все, що оточує нас, - все породжене, воно - при Роді. Відповідно, породжене Родом фіксувалось язичником у назві Природа.

Ознаками творильності наділений у язичницькому світосприйнятті й небесний бог Сварог. Він - Твастир, тобто творець світу. Він створив світ, “зварганив” його. Відтак, Сварог постає началом, витоком всього сущного. При цьому, реконструюючи язичницькі уявлення, - він завершує світотворіння, розпочате Родом. В честь виявленої Сварогом творильницької здатості наші пращури урочисто святкували Різдво Світу.

Перун у світогляді давніх слов'ян уявлявся життєдайним божеством, тобто тим богом, який живив земний світ, приводив його у рух. Але деміургічність Перуна була обмеженою. Згідно з язичницькими уявленнями зафіксованими у “Велес-книзі” він світ земний приводив у рух не без допомоги батька Сварога.

Ознака творильності приписувалась язичниками і Дажьбогу. За міфологічними легендами Дажьбог разом з богинею Живою відродили світ земний після Потопу. Відтак Дажьбог переймає творчі творильні можливості від попереднього деміурга - Сварога.

Втім деміургічні риси зазначених язичницьких богів слід сприймати як творильність ієрархічно нижчого порядку. У багатьох язичницьких першоджерелах згадується ім'я Вишнього, Всевишнього, який сотворив численні світи і в кожному з них породив Сварога. В такому разі Сварого постає як творильна іпостась Всевишнього, як адекватне виповнення його деміургічності у цьому земному світі. Після міфічного потопу ім'я Всевишнього стало - Дажьбог. Звідси, цілком вірогідним є припущення про язичницьких богів як описових характеристик чи якостей Всевишнього, - адекватного виповнення творильності. Звісно, що подібна творильність обмежена рамками язичницької релігійності, й отже, позбавлена ознак креаціонізму, властивого розвинутим монотеїстичним релігіям.

Деміургічність є атрибутивною ознакою саме теїстичних уявлень. Але останні не виникають як щось вищеперебуваюче над світом демоністичних уявлень; вони органічно включають в себе багатство феномену надприродного і на рівні демоністичному й, навіть на рівні “чуттєво-надчутєвого” типів вірувань. Тому слушним є звернення до глибинних сюжетів язичницької релігійності, в яких йдеться про елементи творильності взагалі, ті елементи які дивним чином виявляються у теїстичних образах.

Подібні елементи трапляються у поширених інндоєвропейських космологічних сюжетах про Золоте яйце, з якого виникає світ і все створене; про світове дерево - символ єдності трьох світів (у слов'ян таким деревом був явір чи верба) ; про поєднання води (жіночої пасивної сутності) з вогнем (чоловічої активної енергії). Всі ці сюжети в якості необхідного матеріалу були творчо перероблені на теїстичному рівні, вони ввійшли як доповнення до деміургізму язичницьких богів.

Зазаначається також доволі помітна тенденція в становленні деміургічної функціональності. Йдеться про те, що Демони, темні сили намагались наслідувати творильності богів небесних. Але їхня імітація виявилась лише бездарним прислуговуванням Богу й мала негативні наслідки. Тобто в контексті язичницького світосприйняття демони неспроможні на справжні деміургічні акти. Останні пов'язуються лише з образами небесних богів і Всевишнього, зафіксованими на рівні теїстичного типу уявлень.

У висновках подаються узагальнюючі положення, які випливають з розгляду автором язичницької релігійності в аспекті виявлення в ній демоністичних та теїстичних образів надприродного. Відтак зміст основних етапів в процесі становлення та розвитку уявлень про надприродне виявляється в світлі стислих описових та аналітичних характеристик форм образів надприродного з врахуванням супроводжуючих цей процес етнотвірних, культурогенних та соціальних чинників. Принагідно виділяються основні поняття, методологічні принципи і критерії згідно з якими проводиться запропонований у дисертації історіософський аналіз феномену надприродного. При цьому аналітичні характеристики розкриваються у цілковитій узгодженості з критеріями осмислення. Також окреслюються перспективи подальшої розробки зазначеної в дослідженні проблематики. Особливо наголошується автором доцільність подальшого історіософського вивчення язичницької релігійності давньоруської людності.

Основні положення дисертації висвітлені автором у наступних публікаціях:

1. Фатюшина Н.Ю. “Слово Святого Григорія” початки порівняльного підходу до надприродного // Українське релігєзнавство - 1997 р. - № 6. - с. 40 - 43.

2. Фатюшина Н.Ю. Попередник монотеїстичного християнства // Віче. - 1998 р. - № 5. - с. 157-159.

3. Фатюшина Н.Ю. Проблеми історіософського аналізу релігії // Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. Соціологія. Психологія. Вип. 30. -, - 1999. - с. 47-50.

4. Фатюшина Н.Ю. Образ бога-громовержця Перуна в язичницькому світогляді Давньої Русі. // Українське релігієзнавство - 1999 р. № 10. - с. 64 - 67.

5. Фатюшина Н.Ю. Дохристиянські вірування в оцінках київських книжників // Заповідь нову даю вам: любіть один одного. Збірник наукових праць - Київ, 1998 р. - С. 176-177.

6. Фатюшина Н.Ю. Східні слов'яни та праслов'яни як суб'єкт язичницьких вірувань // Історія релігій в Україні. Збірник наукових праць - Львів, 1998 р. - С. 277-278.

АНОТАЦІЯ

Фатюшина Н. Ю. Історіософський аналіз уявлень про надприродне у віруваннях слов'янського населення давньої України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09. 00. 11 - релігієзнавство. - Київський університет імені Тараса Шевченка, філософський факультет. Київ, 1999.

Дисертація є філософським дослідженням язичницької релігійності слов'янської людності давньої України в аспекті виявлення в ній образів надприродного.

В контексті аналітичних можливостей історіософського підходу, його принципів та критеріїв осмислення досліджується феномен надприродного в його сутнісних рисах та історичних формах. Визначаються суб'єкт уявлень про надприродне та предметне поле їх аналізу. Виділяються демоністичний та теїстичний рівні в процесі становлення і розгортання язичницьких вірувань та уявлень. Аналізуються сутність та форми демоністичних образів надприродного та уособлювальний зміст і функціональні можливості його теїстичних образів.

Ключові слова: феномен надприродного, суб'єкт уявлень про надприродне, язичницька релігійність, демоністичні образи надприродного, теїстичні образи надприродного, уособлювальний зміст і функціональність язичницьких духів і богів, деміургічна функція богів.

АННОТАЦИЯ

Фатюшина Н.Ю. Историософский анализ представлений о сверхъестественном в верованиях славянского населения древней Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09. 00. 11 - религиеведение. - Киевский университет имени Тараса Шевченко, философский факультет. Киев, 1999.

Диссертация является философским исследованием языческой религиозности славянской общности древней Украины в аспекте выявления в ней образов сверхъестественного.

В контексте аналитических возможностей историософского подхода, его основополагающих принципов и критериев осмысления исследуется феномен сверхъестественного в его сущностных чертах и исторических формах. Определяется субъект, т. е. творец и носитель представлений о сверхъестественном и предметное поле их анализа. В принципиальном отношении предметным полем историософского анализа сверхъестественного является сущностное измерение содержания и форм тех верований, которыми живут этносы в конкретных, исторически изменяющихся условиях.

В контексте выявления представлений о сверхъестесвтенном в верованиях этносов древней Украины исторически первым предметным полем анализа следует признать демонистические представления с более архаичными элементами чувственно-сверхчувственного типа формирования религиозности. Субъектом этих верований являются праславяне. В структурном отношении демонистические представления содержат в себе на ранней стадии верования в добрых и злых духов, на поздней - верования, связанные преимущественно с культом рожаниц и Рода. В содержательном отношении демонистические представления характерны: идеализацией содержания сверхъестественного фантазийным превращением его в духовную сущность; выходом сверхъестественного за пределы индивидуализированных связей с предметным миром; расширением сферы действия сверхъестественного; ограничение их функциональности.

Исторически второе, ярко выраженное предметное поле анализа отражает наличие политеистических (в сущности - теистических) представлений. Субъектом таковых представлений были восточные славяне, конкретнее “летописные племена” и в дальнейшем русы.

Показателем утверждения в языческом сознании теистических образов сверхъестественного являлась вера во многих богов, с преобладающей тенденцией выделения среди них одного, верховного бога. В содержательном отношении теистических представлений отметим: двойственность содержания образов богов у которых находит отражение самоосознание человеком своей бытийственности не только в природе, но и в социуме; наличие “чистого” олицетворения образов сверхъестественного, антропоморфизацию их, иерархизацию богов, абсолютизацию влияния сверхъестественного на человека и его окружение, формирование демиургической функциональности.

Ключевые слова: феномен сверхъестественного, субъект представлений о сверхъестественном, языческая религиозность, демонистические образы сверхъестественного, теистические образы сверхъестественного, олицетворяющие содержание и функциональность языческих духов и богов, демиургическая функция богов.

SUMMARY

Fatyushina N. The historiosophical analysis of ideas of the supernatural in the beliefs of Slavonic peoples of ancient Ukraine. - Manuscript.

The dissertation for the degree of Candidate of Philosophy (speciality is 09. 00. 11 - religious studies). The Kiyv Shevchenko University, the philosophical department. Kiyv, 1999.

The dissertation is a philosophical investigation of the pagan religiousness of Slavonic peoples of ancient Ukraine in aspect of revealing the images of the supernatural in it.

The phenomenon of the supernatural in essential traits and historical forms is investigated in the context of analytical possibilities of the historiosophical point of view and its principles and criterions of comprehension. The subject of ideas of the supernatural and the subject field are defermined. The demonistic and theistic levels in the process of formation and development of the pagan beliefs and ideas are distinguished. The nature and forms of the demonistic images of the supernatural, the personified matter and the functional of its theistic images are analysed.

Key words: phenomenon of the supernatural, subject of ideas of the supernatural, pagan religiousness, demonistic images of the supernatural, theistic images of the supernatural, personified matter and the functionality of pagan spirits and gods, demiurgical function of gods.

Размещено на Allbest.ru