Релігія дохристиянської Русі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Релігійна дохристиянська культура Стародавньої Русі - цікавий, але мало вивчений масив багатовікової історії нашого народу. Зараз дохристиянські вірування прийнято називати язичництвом. Цей термін охоплює широкий спектр вірувань народу з найдавніших часів: уособлення природи, віру в духів, культи предків, магію, чаклунство, знахарство. Язичництво вважається релігією багатобожжя, хоча у слов'ян існувало і поняття єдиного Бога - головного батька всіх богів.

Людині в давнину було дуже важливо, щоб всі види його діяльності - державна, господарська, військова, сімейна - перебували під заступництвом вищих сил. До VI століття, коли з'явилися перші письмові відомості про слов'ян, у них почала складатися більш-менш стійка релігійна система, в якій за кожним божеством закріплювалися певні функції. Система ця була багатоступеневою, і боги займали в ній вищу сходинку. Вони наділялися найбільшою силою і владою, найбільш загальними і важливими функціями - одні володіли природними явищами, інші господарською діяльністю людей, треті допомагали в війнах, під владою четвертих були суспільні відносини. Від волі богів залежали життя і благополуччя людини. Тому богам ставили дерев'яні і кам'яні ідоли (кумири), їм поклонялися і приносили жертви.

Слов'янське язичництво розвивалося по різних напрямках: одні племена вірили в сили космосу і природи, інші - в Рода і Рожаниць, треті - в душі померлих предків і духів (Одухотворені сили); четверті - в тотемних тварин-пращурів.

Культура Київської Русі - яскраве явище європейської середньовічної культури. Київська Русь залишила помітний слід у світовій історії. Вона проіснувала з IX до середини XIIІ ст. То була одна з найбільших монархій раннього Середньовіччя, яку можна порівняти хіба що з імперією Карла Великого. В часи свого найвищого розквіту вона простягалася від Чорного до Балтійського моря і Льодовитого океану, від Закарпаття до Волго-Окського межиріччя.

Цінні відомості дають нам археологія, лінгвістика, фольклористика, етнографія. Археологія дозволяє робити висновок про рівень розвитку продуктивних сил, уявляти вигляд поселень і жител полян та їх сусідів, предметів праці та побуту, якими вони користувалися, прикрас, які вони носили, зброї, якою захищали рідну землю. Дослідження при розкопках культових споруд і предметів дозволяє робити висновки і про релігійні переконання слов'ян. Слова «будинок», «рілля», «худоба», «страва» , назви знарядь і військового обладунку, прикрас з міді і бронзи, золота і срібла свідчили про рівень розвитку господарства, а слова «бог», «світобудова», «світ» та інші релігійні поняття - про рівень духовної культури. Близька до лінгвістики фольклористика, в свою чергу, простежує джерела усних історичних оповідей. Їх відгомони збереглися в казках, сюжетами яких були розповіді про золоте, срібне і залізне царства, про царя золотого царства героя Світозара, який переміг у поєдинку страшного Змія, та інші.

Вивчення культури Київської Русі у всьому її багатстві і різноманітті можливе тільки на основі комплексного використання всіх існуючих історичних джерел.

1. Культура дохристиянської Київської Русі

релігійний дохристиянський язичництво обряд

Основою культури Київської Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов'янських племен. Археологічні матеріали свідчать, що до середини I тисячоліття нашої ери в господарському укладі слов'ян давно вже переважало землеробство - підсічно-вогневе в поліській зоні й орне - у лісостеповій зоні. Для обробки землі предки сучасних українців застосовували плуг і соху, використовували тяглову силу волів і коней. До цього часу в лісостепу давно переважало двопілля - одне поле засівалося, а друге залишалося під паром. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво (лісове бджільництво) для основного населення Русі стали до того часу підсобними, хоч і дуже важливими, промислами.

Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір. Недаремно в усній народній творчості склалися оповіді про кожум'як - людей умілих, сильних і відважних. Усього ж дослідники нараховують у названий час в давньоруських містах від шістдесяти до ста різних ремісничих спеціальностей. Спеціалізація при цьому йшла не за матеріалом, а за готовим виробом: мечники, щитники, сідельники, ювеліри займали в містах цілі вулиці. Щоб виготувати свій виріб від початку до кінця, кожний з майстрів повинен був володіти принаймні декількома спеціальностями.

Торгівля продуктами сільського господарства і ремесла, що зароджувалася, спочатку мала характер обміну як всередині общини, так і між племенами та землями. Згодом зародилися товарно-грошові відносини. Про це свідчать скарби срібних римських, візантійських і арабських монет.

Торгівля на Русі здійснювалася не тільки з Візантією і країнами Сходу, але і з Північною і Західною Європою, куди руські купці везли свої і східні товари.

Поступовий і неухильний розвиток східних слов'ян обумовив розкладання первісних відносин. Хоч економічною основою суспільства була родова власність общини на землю, все ж мала сім'я починає відігравати дедалі значнішу роль. Літопис "Повість временних літ" свідчить, що у східних слов'ян переважала парна патріархальна сім'я, багатоженство зустрічалося рідко.

Родова община називалася «мир». За спостереженнями середньовічних західних письменників, крадіжка і обман у слов'ян зустрічалися настільки рідко, що вони не замикали своїх скринь з добром. Члени общини були пов'язані круговою порукою, діяв закон кровної помсти. Пізніше традиційне (звичаєве) право було нелегко замінити державним. Процес впровадження першого писаного закону «Руської правди» (ХІ-ХІІ ст.) супроводжувався численними конфліктами, описаними літописом.

Як і в інших народів, князівська влада у слов'ян на стадії розкладання суспільного ладу і військової демократії підкорялася раді старійшин і загальним племінним зборам. Зазвичай князя обирали або призначали для відсічі зовнішнього ворога, але по мірі формування князівських дружин з молодців, готових за командою вдатного ватажка “пошукати собі честі, а князеві слави” в набігах на сусідні території і племена, його фактично стала обирати дружина. Навіть у Х ст. великий князь київський Святослав відмовив у проханні матері, княгині Ользі, прийняти християнство, посилаючись на свою дружину.

Більшість воїнів ішла в похід піхотою, маючи лук і стріли, невеликі щити і списи. Важкого обладунку, на відміну від середньовічних рицарів, у слов'янських воїнів не було. У бою, як відмічає Прокопій Кесарійський, слов'яни були мужні і безстрашні. У IX-X ст. широко використовуються такі види зброї і спорядження, як важкі мечі, метальні машини (мортири, катапульти), кистені на ланцюгу або ремені, бойові сокири, булави, дротики. Пізніше з'явилася кіннота, використовуються кольчуга, шолом. Давньоруські воїни уміло влаштовували засідки, могли довго переховуватися під водою, дихаючи через тростинку. Іноді вони навмисне кидали здобич, щоб переслідувачі зайнялися її розподілом: тоді слов'янські воїни раптово нападали на ворога. З перетворенням князівської влади у спадкову і її зміцненням дружина поступово стає частиною державного апарату.

Протягом сторіч у східних слов'ян нагромаджувався багатий досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Довгий час як головний будівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку доступна. У центрі поселень знаходилися «гради», які служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Більшість споруд у слов'янських "градах" споруджувалася зі зрубів - колод, укладених в чотирикутні вінці. Зі зрубів будувалися і прості хати, і 2-3-поверхові тереми, зруби закладалися в основу кріпосних валів.

Вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини не просто задовольняли потреби людей, але й прикрашали їх життя. Характерним для творів прикладного мистецтва був рослинний орнамент, на відміну від геометричного візантійського.

Особливо вражають високою естетикою і технікою виконання ювелірні вироби. Були відомі і застосовувалися чорніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустація, техніка скані (узори з тонких металевих ниток) і зерні (прикраси з напаяних дрібних металевих кульок).

2. Релігія дохристиянської Русі

релігійний дохристиянський язичництво обряд

На жаль, письмові джерела з історії східнослов'янських релігійних уявлень бідні. Вони дозволяють скласти лише загальне уявлення про основні етапи розвитку язичництва. Привертає увагу,насамперед так звана «Мова філософа», яка була поміщена Нестором у «Повісті временних літ» (986). Цей пам'ятка визначає три основні етапи розвитку релігійних вірувань:

§ Шанування духів.

§ Поклоніння первобогам (Духам-богам).

§ Поклоніння багатьом богам (політеїзм).

2.1 Перший етап (раннє язичництво) - шанування духів

За релігійним уявленням, дух - це безтілесна «нематеріальна» сила, яка створює або певним чином впливає на стан природних явищ. Язичництво розвивалося згідно еволюції людського суспільства шляхом «нашарування» одних вірувань на інші. Тому переважання нових культів не означало загибелі старих.

Втіленням злих сил виступали:

Відьма - надприродна істота, знаюче різні способи впливу на потойбічні сили. Були уявлення про «чорних» відьом, «сірих», «білих» відьом.

Упир - уособлення темних і ворожих сил природи. Їх основне заняття - висмоктувати кров у людей, молоко у корів. Упирі мають і риси духів, розпорядників різних сфер: вони не лише п'ють кров, але й крадуть день, насилають неврожай.

Демон - переважно злий дух, який з'являється миттєво і, зробивши яку-небудь шкоду, безслідно зникає.

Вурдалак - людина,який може перевтілюватися у вовка, вести вовчий спосіб життя і полювати на живих людей, але через бажання знову стати людиною здатний утримуватися від злих вчинків.

Домовик - дух дому, домашнього вогнища. Береже добробут і затишок житла, якщо ж застане безлад, починає бешкетувати зі своєю подругою Нічкою, довершуючи його. Домовики люблять домашніх тварин, особливо кішку й козу, але бояться сорок.

Дворовік - береже дух господарства, якщо воно в порядку.

Лісовик - дух лісу. Є у вигляді чоловіка, який не має тіні. Під опікою лісовика знаходяться лісові звірі.

Мавка - душа дівчини,померлої насильницькою смертю, найчастіше утоплениці. Мавки бувають лісові,польові, гірські, річкові.

Водяник - втілення водної стихії в образі водного царя. Зображувався старим, довгобородим дідом,який панує над русалками.

Русалка - водне істота в дівочій зовнішності з довгими розпущеними косами і риб'ячим хвостом.

Перелесник - літаючий дух, заманюють жінок і дівчат в ліс, спокушає їх і забирає силу і красу. З'являвся в подобі красивого, палкого юнака з чорними бровами і блискучими очима.

Польовик - дух, що в полі. Дбайливому хліборобові він допомагав зберігати і примножувати урожай, а у ледачого плодив гризунів і розводив бур'яни.

Отже, можна виділити наступні особливості уявлень про духів:

- віра в духів пов'язує їх існування з чуттєво сприймаючими образами - відьмами, упирями, домовиками, дворовік, лісовиками, русалками, здатними до різного роду перевтілень;

- духи позбавлені індивідуальних зв'язків з тілесними об'єктами. Предмет віри все більше проявляється у вигляді самостійної надприродною сутності;

- людина наділяє духів великою кількістю функцій, ніж, скажімо, фетиші, тотеми, душі, віра в яких існувала раніше, але духи діють лише в порівняно вузьких сферах, мають обмежений рід занять;

Вірування в духів було тією основою, на якій пізніше з'явився первинний матеріал для виникнення образів духів - богів.

2.2 Другий етап - поклоніння первобогам (духам - богам)

Образ первобога у східних слов'ян складається в кінці трипільської культури. Ім'я первобога - Рід. Він представлявся творцем (батьком) всього живого, розпорядником долі богів і людей. Рід народжує Білобога і Чорнобога.

Білобог - головний бог добра, удачі, справедливості, щастя; був творцем трьох життєвих сил - землі, води і світла; захисником людей, повелителем інших богів; батько і чоловік Коляди - богині неба.

Чорнобог - головний бог зла, покровитель темних істот, володар підземного царства; перебуває в постійному протиборстві з Білобогом; батько і чоловік Мари - богині ночі й зла. Чорнобог зображувався одягненим в броню.

Виразниками добра і зла в язичництві були Вирій і Пекло.

Вирій - осередок добра - Царство богів, праведних душ і птахів. Це божественний острів у Всесвіті, де розташоване Озеро живої води.

Пекло - осередок зла - підземне царство злих темних сил і грішних душ, що складається з 12 ярусів. Ці яруси розміщені один під одним і сполучені криваво-червоними переходами -горловинами. Чим більше гріхів має душа, тим нижче вона падає і тим страшніше її муки. Звідси походять зло і страждання, сюди приходять ті, хто служив злу,щоб страждати за це.

На цьому етапі виникають нові міфологічні уявлення про світ і людину, які були передані в спадок русичам. Зазнавши метаморфози і втрати, вони, в свою чергу,вплинули на політеїстичне язичництво, яке почало формуватися в Київської Русі.

2.3 Третій етап - поклоніння багатьом богам (політеїзм)

«Велесова книга» зберегла для нас згадку про сорока богів. Їх імена записані в 72 варіантах. «Велесова книга» - набір дощечок з дерева, на яких стародавніми буквами записані слов'янські тексти. Знайдена вона в 1919р. на Харківщині і вивезена в Бельгію. Рукопис оповідає про походження східних слов'ян, їх стародавньої історії, про світогляді та релігійні погляди наших предків.

Один з головних богів вирія - Сварог. Це бог неба і вогню, а також ремесел, ковальської справи та ковалів. Його назва, ймовірно, походить від давньоіндійського «сварг», що означає небо, сонце, сонячне світло. Сварога вважають також опікуном шлюбу та сімейного щастя. Він зображувався батьком дітей - богів Сваржічей, які від його імені правили світом. Був його сином і бог сонця - Дажбог.

Дажбог (Даждьбог) утворене з двох слів: «дай» і «бог». Дажбог - носій добра, багатства, світла і життєвої сили. Він не тільки зігріває землю, але й стежить за тим, як на ній виконується встановлений його батьком Сварогом порядок.

Поруч з Дажбогом і його батьком Сварогом по виконуваних функцій стояв бог вогню і сонячного світла,покровитель хліборобства Світовид. Ці три божества протегували земним загальнолюдським основам життя, тісно пов'язаним між собою: сонцю і світлу, небу і землі, праці і хлібу, плуга і пшениці.

Перун - бог родючості, блискавок і грому. Він - творча сила, що оживляє все, що дарує дощ, а пізніше - ще й бог-воїн, покровитель війська. У Київській Русі Перун розумівся як князівсько-дружинний бог.

Стрибог - бог вітрів і руху, його подих - це вітер, за допомогою якого відбуваються всі змінив світі. Вважається, що Стрибог був дідом, родоначальником вітрів.

Ярило - бог весняного пробудження, розквіту природи і продовження роду. Народна традиція зображає цього бога як молодого хлопця в білому одязі на білому коні. З вінком на голові,пучком житніх колосків у правій руці, людською головою - у лівій. Ярило уособлював торжество життя над смертю. Це бог, який засипав на зиму і прокидався навесні.

Хорс - божество небес. Походження образу і етимологія слабо з'ясовані. Вважався богом сонця, але не виключено, що ідентифікувався з «нічним світилом» - місяцем, поклоніння якому було поширене серед слов'ян.

Симаргл - бог-охоронець земних плодів, посівів і землеробства взагалі. Він був тісно пов'язаний з вірою в могутність коренів рослин. Зображення Симаргла у вигляді переплетення гілок і листя прикрашало старовинні книги.

Мокоша - жіноче божество. Ім'я Мокоші виводять від слів мокнути, мокрий. І спочатку її шанували як богиню вологи, води, тому й родючості. Пізніше зміст цього культу значно змінився і конкретизувався, в образі Мокоші знайшло уособлення соціально виражене явище - богиня стала розумітися як покровителька дому, сім'ї, життєвих благ і добробуту.

Третя група язичницьких богів розкриває образ життя людей.

Доброму життєвому початку символізували наступні боги:

· Берегиня - охоронниця житла і сім'ї;

· Баба - здоров'я і родючості;

· Велес - бог земного добробуту, опікун торгівлі, покровитель домашньої худоби;

· Жива - жіночого щастя;

· Купало - бог літнього сонця, родючості та радості, злагоди й любові;

· Радогост - торгівлі і подорожей;

· Лада - богиня весни, любові та добробуту;

· Порядок - бог вірного подружнього життя;

· Леля - веснянка;

· Лель - бог кохання;

· Ор - землеробства;

· Своб - волі;

· Слава - перемоги, удачі;

· Троян - будівництва;

· Тур - сили і лицарства;

· Чур - божество, яке охороняє домашнє вогнище, рід.

Протистояли добрим началам такі сили, як: Чорт, Пек.

Поклоніння язичницьким богам часто виражалось у жертвуванні їм тварин, а подекуди й людей. У здійсненні цих релігійних обрядів головна роль належала жерцям як виконавцям волі богів, зберігачам таїнств віри. Таких людей називали волхвами, відунами, кудесниками, чародіями. Жертви богам приносилися у спеціальних місцях - капищах, де стояли вирізьблені з дерева або каменю статуї богів - кумири або ідоли. Наприклад, за часів Володимира Великого статуя Перуна була дерев'яною з срібною головою та золотими вусами. Головне капище Києва знаходилось на Старокиївській горі, неподалік від княжого двору. Жерці під страхом смерті мали підтримувати перед кумиром головного бога вічний вогонь.

Релігійні свята давніх слов'ян супроводжувались різними «ігрищами». Ігрища були невід'ємною частиною богослужіння язичників. Їх починали, як правило, після жертвоприношень. Також важливим елементом язичницьких богослужінь були трапези - ритуальне спільне прийняття їжі учасниками релігійних дійств.

Взагалі всі визначні події в природі та житті людини й суспільства відзначались у давніх русичів певними обрядами. Їх можна умовно розділити на цикли сімейних, календарних та трудових обрядів. Наприклад, сімейні обряди та ритуали в образно-символічній формі відзначали певні етапи в житті людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім'ї, народження дитини, її повноліття, смерть когось із членів сім'ї і т.д. Основні елементи цього циклу - родильні, весільні та поховальні й поминальні обряди. Сімейні обряди та ритуали тісно стикалися з магічними заходами, котрі мали забезпечити сім'ї та окремій людині щастя, багатство та плодючість, захистити її від злих сил.

Календарні свята й обряди - складний фольклорний комплекс, в якому поєднувались раціональний досвід і релігійно-магічні вірування. До його складу входили зимові, весняні, літні та осінні свята, обряди і звичаї. Обов'язковими компонентами календарних свят давніх русів-українців були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування, драматичні сценки, розваги, спортивні змагання тощо. Свята супроводжувались виконанням календарно-обрядових пісень, приурочених до кожної пори року: зимові колядки та щедрівки, веснянки, купальські, обжинкові пісні та інші.

Взаємозв'язок свят і праці має традиції, що сягають доісторичних часів. Традиційна трудова обрядовість була тісно пов'язана з календарним циклом сільськогосподарських робіт. Обряди неодмінно супроводжували початок оранки, сівби, вигін худоби на пасовище, закінчення жнив тощо. Ці традиції та обряди були справжньою школою для підростаючого покоління. У процесі виконання ритуальних дій дитина здобувала перші трудові навички.

Давньоруські обряди були дуже мальовничими. Наприклад, на свято Купала (Купайла), яке відзначалося в найтеплішу пору року, коли день найдовший, наряджали вінками та стрічками деревце, яке називалося Мариною. Робили з соломи також куклу і одягали її, як дівчину. Вона називалась Купало. Марину та Купало ставили біля води, перед ними накривали стіл з їжею та напоями. Неподалік розкладали вогнище, навколо якого водили хороводи та стрибали через вогонь. Потім Купало топили, і всі купалися. Дівчата ворожили, спускаючи вінки на воду. Всі ці дії були сповнені магічного змісту. Так, наприклад, стрибання через вогонь та купання знаменували очищення від всього злого і мали дарувати людині здоров'я. Стіл перед Мариною та Купало був своєрідним жертвоприношенням.

Із розвитком раціональних знань магічні обряди поступово втрачали свій первісний зміст, все більше набуваючи розважального та естетичного характеру. В такому вигляді деякі з цих обрядів дійшли до наших часів (колядування, Масляна та ін.). Але в житті давніх слов'ян обряди та магічні ритуали займали дуже важливе місце. Вони були часткою їх світосприйняття та самовираження, засобом захисту від злих сил природи та забезпечення здоров'я й добробуту.

Висновки

Духовна культура дохристиянської Русі не була «примітивною», як іноді стверджують богослови. Вона вбирала специфічні риси своєї епохи і пізніше чимало її досягнень були запозичені християнством: рукоділля, витвори декоративного мистецтва, елементи старої дерев'яної архітектури в кам'яній, старі орнаменти в книгах. Навіть деякі обряди, заклинання, свята з язичницької релігії перейшли до християнства (Івана Купала - Іоанн Хреститель, Перун - Ілля-Пророк, Велес - Власій, Сварог - святі Кузьма та Дем'ян тощо).

Протягом сторіч у східних слов'ян нагромаджувався багатий досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Довгий час як головний будівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку доступна. У центрі поселень знаходилися «гради», які служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Більшість споруд у слов'янських «градах» споруджувалася зі зрубів - колод, укладених в чотирикутні вінці. Зі зрубів будувалися і прості хати, і 2-3-поверхові тереми, зруби закладалися в основу кріпосних валів.

Вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини не просто задовольняли потреби людей, але й прикрашали їх життя. Характерним для творів прикладного мистецтва був рослинний орнамент, на відміну від геометричного візантійського.

Особливо вражають високою естетикою і технікою виконання ювелірні вироби. Були відомі і застосовувалися чорніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустація, техніка скані (узори з тонких металевих ниток) і зерні (прикраси з напаяних дрібних металевих кульок).

Список використаної літератури

1. Орест Субтельний. Історія України. Видання третє, перероблене і доповнене. К., «Либідь», - 1993.- 718 с.

2. Кононенко А. Персонажі слов'янської міфології. - К., - 1993. - 218 с.

3. Дорошенко Д. Нарис Історії України. «Дніпрова хвиля» - К., - 2001.

4. Юрій М. Історія світової та вітчизняної культури. - К., - 2007. - 445с.

5. Бокань В. Історія культури України. - К., - 2001.

Размещено на Allbest.ru