Релігійний аспект духовних пошуків

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ім. Г.С.СКОВОРОДИ

спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ

на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Релігійний аспект духовних пошуків

(на матеріалах української та російської художньої літератури 60-80-х років)

Звонок Наталія Степанівна

Київ-1999



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному педагогічному університеті ім.
М.П. Драгоманова (кафедра культурології)

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Закович Микола Михайлович,

-завідувач кафедри культурології

НПУ ім. М.П. Драгоманова

Офіційні опоненти:

1.Доктор філософських наук Дулуман Євграф Каленикович -професор кафедри філософії Українського аграрного університету;

2.Кандидат філософських наук Кирюшко Микола Іванович - старший науковий співробітник Інституту етнонаціональних і політичних досліджень НАН України

Провідна установа - Cхідноукраїнський державний університет,

м. Луганськ, кафедра філософії і соціології

Захист відбудеться “ 29 ”червня 1999 р. о “14” год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.161.03 в Інституті філософії ім.
Г.С. Сковороди НАН України (252001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії ім.

Г.С. Сковороди НАН України (252001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат iсторичних наук Надтока Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

духовний пошук особистість філософський

Актуальнiсть теми дослiдження. Духовнi пошуки особистостi як можливість осягнення людської суті в нових конкретно-історичних умовах набувають особливої актуальності. Прагнення до гуманiзацiї суспiльства, утвердження прiоритету загальнолюдських цiнностей стимулює iнтерес до культурного аспекту формування особистостi. Сучасне суспiльство, що перебуває в станi кризи, потребує мислячої, духовно багатої особистостi, яка вiдчувала б вiдповiдальнiсть за соцiально-полiтичний і економiчний розвиток країни, за збереження духовної культури народу. Проголошення Верховною Радою Декларацiї про державний суверенiтет України поклало початок державотворенню української нацiї. А це неймовiрно складне в сучасних умовах завдання потребує невiдкладного розв'язання питань щодо чинникiв формування особистостi. У зв'язку з цим актуальною видається проблема релігійних духовних пошукiв особистостi, що набуває особливого значення останнiм часом, коли помiтне посилення впливу релiгiї на духовнi аспекти становлення Української держави.

У iсторiї культури людства духовнi пошуки по праву можна назвати однiєю з ключових тем. Звернення до неї власне так чи iнакше були дискусiєю про цiлi та цiнностi, спосiб життя та сутність життєрозумiння, пошук смислу життя та iдеалу, яка проходить через всю iсторiю людства. Цим обумовлена потреба у дослідженні релігійних духовних пошукiв особистості з точки зору загострених суперечностей ХХ столiття.

Постановку такої свiтоглядної проблеми, як духовнi, зокрема, релiгiйнi пошуки, здiйснюють мистецтво i лiтература, звичайно, специфiчними порiвняно з фiлософiєю засобами. Процеси, які відбуваються в суспільстві, знаходять своє вираження в художній літературі. Здiйснивши її фiлософський аналiз, можна бiльш чiтко уявити проблеми сучасного буття, зокрема, тi, що виникають у духовнiй сферi.

Актуальність дисертаційного дослідження обумовлена такими чинниками:

- у світоглядному відношенні суспільство перебуває на роздоріжжі: світогляд радянської доби втрачено, а новий світогляд суспільства перебуває у стані формування. Повсякденно політики, вчені, релігійні діячі декларують підвищення ролі релігії у духовному житті особи, але відсутнє розуміння механізму реалізації об'єднуючої функції релігії. Пошук шляхів реалізації цієї функції художніми методами здійснює сучасна художня література, починаючи з 60-х років;

-у соціальному плані вивчення релігійного аспекту духовних пошуків засобами художньої літератури у 60-80-ті роки показує визрівання сучасного розмаїття релігійного життя в надрах радянського суспільства, яке перебувало у глибокій кризі, насамперед духовній;

-у гносеологічному аспекті розуміння пізнавальних інтенцій сучасної людини неможливе без дослідження їх формування протягом останніх десятиріч, що найповніше змальовано саме засобами художньої літератури.

Духовнi пошуки в лiтературi завжди мали антропоцентричну спрямованiсть, оскільки натуралiстичне, соцiально-iсторичне пiдгрунтя релігійних духовних пошуків аналiзується не відокремлено, а у спiввiдношеннi з людиною, як онтологiчний вимiр її духовностi. Релігійні духовнi пошуки постають у дослiдженнi не як предмет теоретичних спекуляцiй, а в життєво-практичному планi морального самовдосконалення особистостi, випробування i становлення людського духу. Оскiльки найактуальнішою частиною духовних пошукiв були i залишаються проблеми, пов'язанi iз особистісним зверненням до Бога, вони й стали об'єктом дослiдження дисертанта.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дослідження є складовою частиною планової теми “Проблеми світоглядного виховання в сучасних умовах”, над якою працює під керівництвом проф. Заковича М.М. кафедра культурології Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова.

Мета та завдання дослiдження. Метою дисертацiї є здійснення комплексного філософського аналізу природи релігійних духовних пошуків, з'ясування їх змiсту і форм прояву в художній літературі 60-80-х років ХХ ст., а також їх впливу на формування моральних якостей і світогляду особистості.

Для досягнення цієї мети автор поставив такі завдання:

- проаналiзувати основні дослідницькі підходи та філософсько-методологічні основи вивчення проблеми;

- з'ясувати сутність і структуру поняття “духовні пошуки” та “релігійні духовні пошуки”;

- на матеріалах української та російської художньої літератури 60-80-х років дослідити чинники, що впливали на вияв і характер релігійних духовних пошуків;

- з'ясувати морально-світоглядну значимість релігійно-духовних пошуків в умовах невизначеності соціально-моральних орієнтирів.

Наукова новизна дослiдження. Філософський аналіз української та росiйської художньої лiтератури 60-80-х рокiв виявив пласт духовних пошукiв, ціннісним центром яких став їх релігійний аспект, спрямований на моральні орієнтири життєдіяльності, на розкриття їх значення в індивідуальному бутті, визначення релігійної віри як смисловизначальної основи на шляху виходу із стану стагнації суспільства і деградації особи, до відтворення зрощеного народною мораллю і збагаченого християнською етикою почуття соборності людської особистості.

В межах проведеного дослідження автором здобуто результати, що складають елементи новизни:

1. Духовні пошуки в суспільстві знайшли відображення в художній літературі, яка зуміла в радянських ідеологічних умовах раніше, ніж це відбулося в філософії, виразити їх сутність. Духовні пошуки були результатом соціально-політичних змін, що відбувалися в 60-80-х роках. Світоглядна орієнтація духовних пошуків особистості сприяла розвитку її життєвої активності, а їх релігійний аспект вів до свободи особистості через духовні пошуки власного “Я” - необхідної умови для набуття смислу життя, подолання прірви між реальним життям і його духовними вимірами ідеєю Бога.

2. Релігійна зорієнтованість духовних пошуків, що мала свої витоки у “богошуканні” початку ХХ ст. і пропонувала як засіб перебудови світу звернення до оновленого християнства, в умовах 60-80-х років виражала начала добра, світла, краси, любові в християнських образах-символах (Собору, Мадонни, Едему, в постатях біблійної і церковної історії), що давало (особливо в українській художній літературі ) відчуття соборності душ і утверджувало соборність народу, нації, України. Водночас духовні пошуки в сфері релігійної свідомості (що здебільшого проявилося в російській художній літературі) набували рис деякої синкретичності: взаємопов'язаність народної віри з християнськими елементами, прагнення до безмежної, анархічно сприймаємої свободи (Распутін, Шукшин).

3. В структурі духовних пошуків їх релігійний аспект мав особистісний вияв, що сприймалося як виклик офіційним тоталітарним ідеалам, доктринізації, всій системі колективного соціуму. Релігійні духовні пошуки були пов'язані з соціально-психологічним, естетичним, моральним аспектами духовних пошуків, оскільки реалізували покликання і спроможність людини бути суб'єктом (а не об'єктом, як того вимагала система) у своїй духовній діяльності, виступали мірилом свободи в реалізації особистості, визначали духовний сенс її буття і позаматеріальний, позаутилітарний інтерес життєдіяльності і зв'язок з трансцендентним.

4. Духовні пошуки 60-80-х років започаткували, а в наступні роки значною мірою стимулювали суспільні трансформації в СРСР через звернення до людини, особи як цінності, до релігійної віри як смисловизначального начала у виході із стану духовного занепаду суспільства. Це був початок повороту, який привів до визнання права релігії на існування в суспільстві. Ці процеси знайшли відображення спочатку в художній літературі, а через неї відбулося стимулювання інтересу до релігії широких верств населення, в першу чергу інтелігенції та молоді.

5. Порівняльний аналіз релігійної зорієнтованості духовних пошуків в українській і російській художній літературі 60-80-х років виявив, з одного боку, риси їх взаємодоповнюваності, окремі елементи діалогу між ними і водночас, з другого боку, віднайшов розходження в постановці ними цілого ряду питань, у пошуку відповідей на них. Так, якщо у російській літературі наявне продовження традицій “богошукання”, невдоволення особистим життям без духовного сенсу буття, анархічне роздвоєння, бунт носіїв цього стану (Распутін, Шукшин, Тендряков та ін.); в українській літературі цього часу віднаходимо утвердження “совісливої пам'яті”, повернення до історичної пам'яті народу, акцентування уваги на вічному, яке будує собори людських душ, із яких виростає соборність нації (О.Гончар), поняття Бога як рушійного духовного чинника, здатного впливати на моральний вибір, релігійне як “святе”, “загальнолюдське” (О. Гончар, Р.Іваничук), Бог як сутність народної релігії, як трансцендентне, що спрямовує людину до зв'язку з мораллю, совістю (В.Дрозд, Г.Тютюнник).

Теоретико-методологічна основа дослідження, джерельна база. Теоретико-методологічною основою дослідження релігійного аспекту духовних пошуків особистості є сучасні досягнення в галузі методології гуманітарних наук, зокрема, релігієзнавства, філософії, історії, етики, психології, а також теорії та історії культури, літератури і мистецтва.

Концептуальною основою дисертації є принцип діалектичної єдності об'єктивних основ релігійних духовних пошуків людини у світі, реалізації цих пошуків, пізнання смислу людського існування.

Автор, грунтуючись на принципах історизму, об'єктивності, світоглядного плюралізму, комплексного дослідження, сходження від абстрактного до конкретного у процесі дослідження, розглядає проблему в діалектичному взаємозв'язку духовності з соціально-політичними процесами конкретного суспільства, історичного періоду. В такому разі релігійні духовні пошуки постають як шлях до формування моральних якостей і світогляду особистості.

Керуючись зазначеними методологічними положеннями, автор використав теоретичний матеріал філософських досліджень, зокрема, філософів кінця ХІХ-поч..ХХ століття В.Соловйова, М.Бердяєва, Є.Трубецького, С.Франка, С.Булгакова, В.Розанова, сучасних вітчизняних досліджень: В.Антоненка, М.Бахтіна, В.Біблера, С.Безклубенка, Є.Бистрицького, С.Великовського, В.Горського, Є.Дулумана, М.Заковича, Е.Ільєнкова, А.Колодного, П.Косухи, Б.Лобовика, О.Онищенка, Д.Чижевського, В.Шинкарука, П.Яроцького, а також досягнень світової філософії: Х.Гадамера, А.Камю, Ортега-і-Гассета, Х.Плеснера, Е.Фромма, М.Хайдеггера, К.Хольтмайєра та ін.

Теоретична значимiсть дослiдження полягає у розгляді уявлень про природу і сутність релігійних духовних пошукiв у художній літературі та розкритті їх значення для формування світогляду особистості. У дослідженні простежено пошук художніми методами шляхів реалізації об'єднуючої функції релігії та еволюцію релігійних духовних пошуків у творчості українських та російських письменників.

Практична значимість дослідження. Матерiали та висновки дисертацiї можуть бути використанi для подальшої розробки проблем світоглядного виховання особи, визначення мiсця та ролi релігії у формуваннi духовності. Вони можуть прислужитися при розробцi лекцiй навчальних курсiв "Iсторiя i теорiя свiтової та вiтчизняної культури", "Основи релiгiєзнавства", "Основи естетики" та "Основи етики", при викладаннi спецiальних курсiв з релігієзнавства, філософії, при написаннi навчальних посiбникiв, а також у просвiтницькiй дiяльностi.

Апробацiя результатiв дослiдження. Основнi iдеї та висновки дисертацiї знайшли вiдображення в шести публiкацiях автора. Крiм того, вони апробованi у виступах на наукових конференцiях:

Hаукова конфеpенцiя молодих вчених - Луганський державний педагогiчний унiверситет, Луганськ, 1999;

Симпозіум “Наука Луганщини у контексті розвитку регіону” - Луганськ, 1999;

Мiжнародна наукова конференцiя "Християнство в контекстi iсторiї i культури України", Київ, 1997;

Hаукова конфеpенцiя молодих вчених - Київський державний педагогiчний унiверситет ім. М.П. Драгоманова, Київ, 1993, 1995;

Наукова конференцiя молодих вчених-релiгiєзнавцiв - Алушта, 1991, 1992.

Результати досліджень відображено у монографії, п'яти статтях, видрукованих у наукових збірниках, тезах опублікованих матеріалів конференцій та двох депонованих роботах.

Структура дисертацiї та послiдовнiсть викладу обумовленi логiкою дослiдження, його метою та завданнями. У першому розділі зроблено огляд основних дослідницьких підходів та визначено методологію дослідження. Поставленi завдання та предмет дослiдження цiлком закономiрно обумовили необхiднiсть розгляду духовних пошукiв, зокрема, їх релігійного аспекту, як життєдiяльностi, у процесi якої самоутверджується окрема особистiсть. На матерiалах iсторiї фiлософiї прослiдковано еволюцiю духовних пошукiв людства (другий роздiл). У третьому роздiлi проаналiзовано релiгiйні духовні пошуки в українськiй та росiйськiй художнiй лiтературi 60-80-х рокiв ХХ ст., показано їх залежнiсть насамперед вiд духовного стану соцiуму. Дисертацiя складається iз вступу, трьох роздiлiв, висновкiв i списка використаних джерел. Обсяг дисертації складає 147 сторінок машинописного тексту, список використаних джерел 194 пункти складає 14 сторінок машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ ДОСЛIДЖЕННЯ

У ВСТУПНІЙ частинi праці обгрунтовується актуальнiсть дослiдження, аналiзується стан розробленостi проблеми, сформованi мета та завдання дисертацiї, визначається наукова новизна дослідження, його теоретичне та практичне значення.

У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ "Основні дослідницькі підходи та філософсько-методологічні основи вивчення проблеми" зроблено огляд літератури та визначено методологію дослідження.

В цілому спектр духовної проблематики, яку розглядає сучасна вітчизняна та зарубіжна наука, дуже широкий. Розробці проблеми ідеального присвятили свої роботи О.В.Булигін, Е.В.Ільєнков, М.О. Ліфшиц та ін., категорії свідомості як найбільш розробленій формі феномену духовного - Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, О.Г.Спіркін, В.П.Тугаринов та ін. Об'єктом дослідження ставали такі компоненти духовного світу людини, як мета та ідеал (В.І.Давидович , О.І.Яценко та ін.), сенс життя (Л.М.Коган, Л.С.Кобелянська, М.Оже, Л.В.Скворцов, В.Франкл та ін.), релігійна свідомість (Б.Лобовик), віра та переконання (В.І.Шинкарук та ін.). Різні аспекти існування духовної культури, особливості її розвитку одержали висвітлення в дослідженнях M.М.Бахтіна, В.С.Біблера, С.І.Великовського, Д.С.Лихачова, Ю.М.Лотмана, В.Я.Проппа та ряду інших вчених. Їх праці дають можливість уникнути однобічних витлумачень духовності. Богошукацтво як специфічна релігійно-філософська течія, окремі його модифікації розглядають у своїх публікаціях М.П. Ласковая, О.С.Онищенко, Н.С.Семенкін та ін.

Взаємовідношенню мистецтва та релігії присвятили свої праці С.Д.Безклубенко, Д.М.Угринович, Є.Г.Яковлєв, світоглядним аспектам літератури, зокрема, тим, що пов'язані з релігійними пошуками, - В.Г.Антоненко, П.І.Косуха та ін. Звернення до творів художньої літератури як об'єкту аналізу поданого дисертаційного дослідження приводить до необхідності використання ряду досліджень з проблем взаємовпливу філософії та літератури, зокрема, праць В.С.Горського та Р.Р.Москвіної.

Характерним напрямком у філософських дослідженнях є розгляд проблеми світоглядного синтезу концептуальних уявлень про світ і людину. Філософські проблеми сенсу буття, ідеалу, дослідження особливостей людської суті в конкретно-історичних формах практики порушено в монографіях В.П.Іванова, І.Ф.Вєдіна, О.Г.Дробницького, О.М.Леонтьєва. В контексті їх праць досліджувані категорії набувають статусу світоглядних.

Слід зазначити, що в 60-80-ті роки в зарубіжній науці спостерігається зацікавленість дослідників проблемою “релігійного” в художній літературі тогочасного СРСР. Так, “питанню християнського в літературі” присвятили свої роботи ряд дослідників: Георг Кляйн (Чікаго, 1971), Роберт Готц (Дармштадт, 1973), Антон Хеніг (Гамбург, 1975), П'єр Арно Бодін (Стокгольм, 1976), Фредерік Лагеман (Кельн, 1977), Ліла Хільда Ванглер (Пітсбург, 1977), Рената Хагер (Берлін, 1978), Геральд Маккельсон (Огайо, 1983), Рената Шепер (Мюнхен, 1985), серед яких перш за все слід виділити роботи Ірени Яблоновської та К.Хольтмайєра .

Спостерігається нова хвиля духовної проблематики у вітчизняній науці 70-80-х років. Це дисертація С.К.Носова (Ленінград, 1970), присвячена проблемі еволюції православної концепції духовного самовдосконалення особистості, дисертація Т.Ф.Косенко (Москва, 1971), що досліджує проблему критики релігійних концепцій смислу життя, дисертація І.І.Карпушина (Москва,1972), яка розкриває проблему взаємовідношення естетичного і релігійного видів свідомості, робота І.Л.Зеленкової (Мінськ, 1978), присвячена російському етичному ірраціоналізму кінця ХІХ-початку ХХ століття, а також наукові дослідження 80-х років: дисертація О.С.Соїної (Новосибірськ, 1988), яка розглядає релігійні духовні пошуки Л..М.Толстого та Ф.М.Достоєвського, а також дисертація Є.С.Трембач (Ленінград, 1989), яка досліджує сенс життя як світоглядну проблему. Цікавим є підхід до вирішення проблеми духовних пошуків особистості у дисертаціях Л.С.Филипович (Київ, 1989) “Філософський аналіз православної богословської концепції моральних рис людини” та О.А.Кисельової (Київ, 1991) “Буттєві основи смисложиттєвих проблем особистості”, які на високому науковому рівні розкривають поставлену проблему.

Важливим для формування методологічного підходу до розгляду духовності в системі факторів формування особистості було вивчення колективних праць, а також праць їх окремих авторів: В.П.Іванова, Є.К.Бистрицького, В.П.Козловського, М.Ф.Тарасенка, В.Г.Табачковського, В.А.Малахова, С.О.Пролеєва, які досліджують ряд основних філософсько-світоглядних та загальнометодологічних питань, аналізують душевно-духовний вимір людського буття як реальності морального самовизначення особистості у світі культури. Цікавими з методологічної точки зору є також дослідження духовного світу особистості, проведені К.О.Абульхановою-Славською та О.С.Анісімовим, для більш глибокого розуміння принципів взаємовідносин філософії та літератури, мистецтва - Р.Р.Москвіної, Є.Г.Яковлєва, А.Тенасе, С.І.Великовського, принципів взаємовідносин релігії та культури - праці С.М.Савельєва та З.А.Тажурізіної.

Цей стислий огляд показує, в яких напрямках йде вивчення духовного світу людини. Однак існує проблема духовних пошуків особистості, зокрема, тих, що пов'язані з релігією, яка ще не стала предметом спеціального аналізу, що й робить дослідження цієї проблеми в означеному аспекті доречною і актуальною. І зовсім нових підходів і оцінок потребують ті твори української та російської літератури 60-80-х років ХХ ст. ,в яких тією чи інщою мірою знайшли відображення релігійні мотиви. Це обумовлюється двома причинами: по-перше, тим, що на початку цього історичного проміжку часу намітилася так звана “відлига” в духовному житті суспільства, а наприкінці його завершувалася не менш славнозвісна “перебудова”.

Принципово важливо, на думку дисертанта, питання правомірності порівняльного аналізу релігійного аспекту духовних пошуків у літературах двох братніх народів, пошук відповіді на яке спирається не тільки на методологію і теорію сучасної компаративістики, але не меншою мірою пов'язаний із конкретно-історичними аспектами вивчення проблеми. Слід зазначити, що порівняльне вивчення творчості митців художнього слова не ставить своїм завданням вияв ідейних аналогій, формальних подібностей та ін. Такий підхід до проблеми не виправдовує ні необхідності порівняльного аналізу, ні його мети. Він насамперед має здійснюватися у вигляді взаємодії позицій, їх діалогічності та взаємодоповнень, що, на думку дисертанта , й визначає специфіку функціонування того чи іншого явища культури в історичному контексті. З точки зору дисертанта, порівняльний розгляд релігійного аспекту духовних пошуків в українській та російській літературах повинен іти якраз цим шляхом, оскільки дві братні літератури в своїх духовних пошуках немов би взаємодоповнювали одна одну. Автор виявив окремі елементи діалогу між двома літературами, тим більше, що інколи, співпадаючи в підсумках,вони розходилися в постановці цілого ряду питань і в самому пошуку відповідей на них. Слід також зазначити, що подане дослідження не претендує на всебічний розгляд проблеми, а зокрема, в плані завдань порівняльного характеру. Широта проблематики, об'ємність матеріалу потребує в рамках дисертаційного дослідження звернення уваги на окремих, найменш розроблених його гранях.

У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ "Сутність та форми буття духовних пошукiв: релiгiйний аспект" визначено сутність проблеми та основнi параметри аналiзу духовних пошукiв. Виходячи з того, що невiд'ємною умовою повноти самоpеалiзацiї ocобистостi є осмислена побудова нею свого життєвого шляху з метою досягнення потаємних цiлей i цiнностей (тобто, мова йде пpо найбiльш високий piвень життєтвоpчостi - осмислення людиною свого пpизначення, виpоблення концепцiї та кpедо, свiдомий вибip цiлей з офоpмленням їх в пpогpаму як систему магiстpальних орiєнтирiв життя, в план як систему цiлей i способiв їх досягнення в певнiй часовiй пеpспективi), якpаз у духовному pозвитку, духовних пошуках людина осягає дiйснiсть свого буття.

В дисертації показано, що в пpоцесi становлення та pозвитку особистостi змiнюється склад свiту людини, що є системою культуpно-icтоpичних пеpедумов людського iснування. У сферi внутрiшнього pозвитку особистостi осмислюються позитивнi надбання людини згiдно поставленим нею життєвiй метi та iдеалу. Людина є єдиною живою iстотою, яка вiдчуває особисте буття як пpоблему, що штовхає її на д у х о в н i п о ш у к и - pозвиток своєї особистостi.

Дисертант доводить, що духовнi пошуки є одним з видiв людської дiяльностi, який охоплює пiзнавальну i цiннiсно-оpiєнтацiйну діяльність. В той же час духовнi пошуки, будучи частиною духовного виpобництва, охоплюють не всю сфеpу життєдiяльностi, але тiльки її певну частину, саме ту, яка мiстить у собi пpоблему вибоpу на основi смислоосягання того чи iншого цiннiсного змiсту свiдомостi - цiнностей, ноpм та iдеалiв, котрим слiдує людина, пpиєднання до духовної культуpи людства, її здобуткiв. Своєpiднiсть духовної культуpи в тому, що складовi її цiнностi необхiднi людинi для задоволення iдеальних потpеб. До сфеpи iдеального належить заpодження питання, пошук вiдповiдi на нього, а також сам pезультат - вiдповiдь, яка пpедставлена в виглядi духовної культуpи.

В ситуацiї невизначеностi, втpати смислу людина нерiдко повнiстю залишається наодинці з собою. Колишнi уявлення пpо свiт i саму себе втpачають смисл, а змiстовна наповненiсть залежить цiлком вiд свiтобудови. Людина одеpжує повну с в о б о д у. В цьому станi вона вiльна вибpати як повну байдужiсть, згоду з вiджилим, так i пошук piзних фоpм забуття чи нових фоpм свiтобудови - її нової смислової наповненостi. Пpотиpiччя мiж людиною i свiтом зануpює людину в стан пошуку, pобить його пpоблемним i цим спрямовує її на пошук власної визначеностi.

Пpи взаємодiї людини з сеpедовищем будь-який вплив людини на нього pеалiзується як у її зовнiшнiй пpактичнiй дiяльностi, так i у внутpiшнiй - пpийняттi певних piшень, пошуках їх, отже, охоплює пpоцес цiлепокладання, мобiлiзацiї сил особистостi на досягнення мети, побудову плану i пpогpами дiяльностi, що на piвнi свiтовiдношення можна визначити як свiтоглядний вибip суб'єкта.

Дисертант підкреслює, що стан духовних пошукiв найбiльш хаpактеpний для особистостi саме у вузловi, пеpеломнi епохи. Людина наполегливо шукає сенс життя. Соцiально- iстоpичним силам, що вiдходять у минуле, буття здається абсуpдним, новi сили шукають вiдповiдi на питання про iстиннi iдеали, пpо вищi цiлi життя, пpо кiнцевий сенс буття. Стаpе суспiльство втpачає сенс, нове суспiльство його знаходить.

Втpата бiльш-менш доступних для огляду оpiєнтиpiв, що хаpактеpно для певних моментiв суспiльного pозвитку, спpичиняє звеpнення до вipи як смисловизначального начала. За умов кризи утопiй (у т.ч.марксистської), тривiалiзацiї утопiчної надiї, що поглиблювалося вiдсутнiстю привабливої i серйозної соцiальної i культурної програми, знаходить мiсце значна актуалiзацiя релiгiйних духовних пошукiв. У релігіях, насамперед у християнствi, pадикально пеpеосмислюються уявлення пpо людину. Особистiсть, яка несе на собi вiдбиток особистостi твоpця, набуває власної самоцiнностi. У християнствi людина знаходить зрозумiлий i для всiх прийнятний людський iдеал. "Специфiчна вiдмiннiсть" релiгiйної форми "cамопiзнання" вiд iнших форм - у вiдсутностi розумiння того факту, що в образi бога людина вдивляється у свiй власний образ. Якщо вiдсутнicть такого розумiння щезає, то замiсть релiгiї ми маємо перед собою зовсiм iншу форму "cамосвiдомостi" - мистецтво (Е.В.Iльєнков).

Найважливiша риса iстинної художньої творчостi полягає в здатностi бути вiдтвоpенням духовного життя епохи, вiдобpажати свiтовiдчуття сучасникiв з позицiї iдеалу. Внаслiдок неможливостi pеалiзацiї у повсякденному життi людини вищих цiлей, сенсу життя з'являється дистанцiя мiж iдеалом i повсякденним існуванням, яка поpоджує стан духовних пошукiв i пpагнення змiнити дiйснiсть шляхом її пеpетвоpення.

Виходячи з вищенаведеного, духовнi пошуки в цiлому дисертант хаpактеpизує не тiльки як пpагнення до чогось нового, як протистояння беззмiстовностi соціальної необхiдностi, "припущення про iснування смислу та осягнення смислу, про можливiсть прориву до смислу через беззмiстовнiсть" (М.Бердяєв), але i як викликаний бентежною pоботою совiстi стан особистостi, невдоволеної iснуючим у життi станом pечей, своєpiдний "бунт pаба" (Камю), який виявляє повеpх вiдмiнностей "метафiзичну солiдаpнiсть" pоду людського, що i визначається Камю як "людська сутнicть". У повсякденних наших iспитах бунт відігpає ту ж pоль, що i декаpтiвське cogito у сфеpi мислення: вiн є пеpша очевиднiсть, яка виштовхує людину iз її самотностi. Вона є загальнiстю, що пpипускає загальну для всiх людей цiннiсть.

Будучи не тiльки фоpмою самоpеалiзацiї людини як пpедставника роду людського, але способом самоутвеpдження окpемої особистостi, що пpоявляється в самовизначеннi, свободi та твоpчостi, якi знаходять своє вiдтвоpення в piзних фоpмах свiдомостi - моpалi, фiлософiї, pелiгiї, мистецтвi, духовнi пошуки містять у собi як етичний, філософський, соцiально-психологiчний, естетичний, так i pелiгiйний (богошукацький) аспект, який набуває особливого значення в епохи "пеpеоцiнки цiнностей".

Релігійний аспект духовних пошуків або “релігійні духовні пошуки” є відтворенням здатності людини бути суб'єктом у своїй духовній діяльності, в історичному розвитку, визначають характер і спрямованість людської діяльності щодо осягнення сенсу буття та ідеалів. Релiгiйнi духовні пошуки ведуться в основному в двох напрямках: зсередини самої релiгiї, та зовнi, що яскраво вiдображається у сферi духовної культури (філософія, мистецтво, художня лiтература тощо).

Аналізуючи генезис релігійних духовних пошуків у історії культури, автор показує, що змiст духовних пошукiв виступає як виправдання дiяльностi та самого iснування людини. Відповідно до рiвня розвитку суспiльства рiзним фiлософським системам притаманний певний рiвень потреби людини у самовизначеннi, а також засiб пiзнання можливостей i шляхiв реалiзацiї цiєї потреби. Релігійні духовнi пошуки постають як показник ступеня свободи у реалiзацiї людської сутi.

У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ "Збереження та примноження традицiй "релiгiйного" в українськiй та росiйськiй художнiй лiтературi 60-80-х рокiв" автор виходить з того, що саме стан фiлософiї та лiтератури є свого роду iндикатором духовностi суспiльства, тому особливо важливими стають духовнi пошуки в фiлософiї та лiтературi у перехiднi епохи "переоцiнки цiнностей". I хоча фiлософськi iдеї не мають прямого концептуального оформлення в художнiх творах, мистецтво постає як процес пошуку та реалiзацiї загальнолюдських iдеалiв, смисложиттєвих проблем, що набуває особливого значення для виховання духовно багатої особистостi.

Досліджуючи значення релiгiйного чинника у контекстi спрямування духовних пошукiв художньої лiтератури, автор аналiзує українську та росiйську художню лiтературу 60-80-х рокiв як лiтературу, котра багато в чому пiдготувала нову духовну ситуацiю 80-90-х, сприяла пробудженню iсторичної свiдомостi народу.

Саме у цей перiод у лiтературi спостерiгається поворот до тiєї концепцiї людини, джерело якої вiдходить до початку ХХ столiття, до духовних пошукiв у суспiльствi того часу. Суть цього повороту в тому, що за пункт вiдлiку в розумiннi життя лiтература стала брати не абстрактнi "закони iсторiї" чи "загальнi цiлi", якi нерiдко виявляються корисливими прагненнями певних соцiальних сил, фактично керуючих суспiльством, а iнтереси конкретних живих людей, якi складають у сукупностi суспiльство. Тому всi тi проблеми, якi розглядає лiтература, торкаються розвитку окремої особистостi.

Поворот лiтератури до людини, до особистостi - це глибинний, свiтоглядний поворот, який, безперечно, виводить лiтературу на новi рiвнi художнього осмислення свiту та людського буття. 60-80-тi роки, часи втрати колишнiх iдеалiв, втрати привабливих перспектив та орiєнтирiв, сенсу буття, як переддень великих суспiльних трансформацій у колишньому СРСР, викликали звернення до вiри як смисловизначального начала, як рятiвного виходу iз стану духовної невагомостi. Це було початком того повороту, який пiзнiше приводить до визнання права релігії на існування в суспільстві. Цi процеси знайшли вiдображення в лiтературi, яка вiдтворила духовнi пошуки цього періоду .

Порiвнюючи ситуацiю 60-х років у колишньому СРСР iз iсторичною роллю перших християн, захiднi вченi (Сайде, Сiмон) стверджують, що саме у цей час iнтерес до релiгiї не тiльки завойовує широкi верстви населення, насамперед iнтелiгенцiю та молодь, але i утверджується у мистецтвi та лiтературi. Духовнi пошуки в суспiльствi - пошук iдеалу, сенсу життя, моральних цiнностей та iн. - поряд із потребою виправдання безрадiсного повсякденного iснування, передусім у старшого та середнього поколiнь, виправдання жертвам та нещастям, якi не передбачалися пропагованим державою оптимiзмом, нерiдко переводиться у сферу релiгiї. Цей пошук ведеться не тiльки всерединi церкви, але також серед тих категорiй населення, якi згiдно з вихованням та способом життя далекi вiд релiгiї i яких можна назвати iндиферентними.

Аналізуючи лiтературу 60-80-х років, ряд дослiдникiв (В.П.Зоц, Й.Майхель, З.А.Тажуризiна, Л.А.Попов, К.Хольтмайер, I.Яблоновська та iн.) звернули особливу увагу на зацікавленість релігійними мотивами письменникiв 60-80-х рокiв. Зокрема, З.Шаховська використовує не лише у вiдношеннi до росiйської класичної, але i до сучасної лiтератури визначення "релiгiйна" або "християнська"; нiмецький вчений О.Люхтерхандт однiєю з ознак "релiгiйного оновлення" в СРСР вважав вибiр релiгiйної теми багатьма iз радянських письменникiв; російські дослiдники неодноразово вiдзначали появу "богошукацьких мотивiв" у сучаснiй лiтературi.

Дисертант доходить висновку, що причиною релігійних духовних пошуків, які спостерiгаються в художній лiтературi 60-80-х рокiв, є також вiдчуття особистiстю беззмістовності iснування, "помилкова цiннiсна орiєнтацiя та самотнiсть у суспiльствi", що пiдкреслює нiмецький дослiдник Й.Майхель, аналiзуючи художню прозу цього перiоду. Розмiрковуючи про моральнi цiнностi, про протирiччя свiдомостi людини, які обумовлені суперечностями самого життя, лiтература все частiше стала i порушувати питання, i давати на них свiй варiант вiдповiдi.

В цілому звернення до релiгiї поряд із утвердженням свiтських цiнностей в ходi духовних пошукiв особистості 60-80-х років продиктовано невизначенiстю людського iснування в "критичну епоху ", а також тим, наскiльки вмiє суспiльство створити умови для вирiшення проблеми духовного розвитку людини шляхом, який не потребує релiгiйної мотивацiї моральних цiнностей та норм поведiнки - тобто свiтським.

Розглядаючи орiєнтацiю на релiгiйнi цiнностi серед духовних устремлiнь людини в українськiй художнiй лiтературi 60-80-х рокiв, автор підкреслює, що для характеристики духовностi української людини важливе значення має аналiз розвитку художньої лiтератури, оскiльки мистецтво i свiтогляд є одними з головних чинникiв, якi впливають на формування української душi. Це залежить значною мiрою вiд того, що, на думку О.Кульчицького, українська психiчна структура визначається своїм емоцiйно-почуттєвим характером, зосередженням довкола "серця".

Українська i росiйська художнi лiтератури 60-80-х рокiв були самобутнiми лiтературними явищами. Українська лiтература 60-х рокiв у творах шестидесятникiв Iвана Драча, Миколи Вiнграновського, Лiни Костенко, Павла Мовчана та iн. - розвивалася в руслi традицiй лiтератури 20-х рокiв, обпаленої вогнем боїв, у яких схрестилися непримиреннi iдеологiї. У 20-х роках боротьба за українську державнiсть зазнала поразки, але туга за iдеалом, iскри живого чуття лишилися у творах багатьох письменникiв України. Iдеал нацiональної самостiйностi лежав поза межами багатьох творiв наших спiввiтчизникiв, але вони ясно бачили цей iдеал i прагнули показати його читачам, вказуючи напрям до нього.

Особливу увагу долi людини, її пошукам у сьогоденнi придiляли у своїх творах Р.Андрiяшик, О.Гончар, Є.Гуцало, В.Дрозд, П.Загребельний, Р.Iваничук, Ю. Мушкетик, Г.Тютюнник, М.Стельмах, Р.Федорiв, В.Яворiвський та iн. У творчостi українських письменникiв визнання цiнностi та суверенностi людини поєднане з визнанням сили морального та суспiльного обов'язку, що знайшло своє втiлення як у розвитку iдеї "загальнолюдського", так i iдеї "нацiонального".

Так, провідною тенденцією у творчості О.Гончара є філософське начало, пов'язане з утвердженням добра, світла, краси, любові (образи-символи Собору, Мадонни), які пронизують віки і створюють духовну пам'ять людства. Письменник показує, що з думкою про вічне будуються собори в людських душах, а із соборів людських душ виростає соборність нації. Вільно творити національну соборність може лише вільний народ. Абсолютною моральною точкою відліку для героїв Гончара є совість, навіть “совіслива пам'ять”, яка, нагадуючи про моральні орієнтири, дає можливість збереження людського суспільства. Дисертант показує, що у прагненні до того, щоб зображення ідеального не призвело до ідеалізації, за основу зображення письменник бере перехрещення численних точок зору, яке формує авторську філософську концепцію світу і людини, в основі якої - утвердження духовності. Поняття “Бога” та “релігійного” у творах українських письменників несе різну смислову навантаженість: роздуми про бога як духовний рушійний чинник, здатний вплинути на моральний вибір суб'єкта (Р.Іваничук), “релігійне” як “святе”, загальнолюдське (О.Гончар), та бог як частина народної релігії, етики, як величина, яка спрямовує людське життя і яка розглядається у нерозривному зв'язку з мораллю, совістю (совість -“страх перед богом” - В.Дрозд, Г.Тютюнник).

Переоцінка суспільних цінностей, утверджуваних десятиліттями монопольного панування офіційної ідеології, логічно передбачає ревізію духовного здобутку майстрів слова. Дисертант показує, що письменники відтворили поступовий перехід від притаманної тоталітарній свідомості чорно-білої картини світу, коли вся багатоманітність суспільних явищ, напружена боротьба ідей та ідеалів зводилася до одного-двох рушійних чинників, проголошених універсальними, до складної і суперечливої живої реалістичної картини світу.

Дисертант доходить висновку, що художники слова намагалися відтворити в людях глибинне, вирощене на принципах народної етики і моралі, християнських моральних заповідях , почуття соборності людських душ. А оскільки здійснення цього завдання можливе лише за умови визнання абсолютної самоцінності особи, вони намагалися це утвердити художніми методами у своїх творах. Дисертант показує це на прикладi романiв Олеся Гончара "Собор", "Твоя зоря", повiстей та оповiдань Григора Тютюнника, оповiдань Володимира Дрозда, повiстi Романа Iваничука "Сьоме небо".

Аналiзуючи духовнi пошуки в творчостi росiйських письменникiв 60-80-тих років, автор підкреслює, що замiсть iдеологiчно правильних вiдповiдей все бiльш звучать роздуми про провину, сенс життя, все бiльшого значення набувають невирiшенi питання. При розглядi цих проблем звучить думка про iснування вищої субстанцiї.

Найчастiше цi поняття зустрiчаються у В.Тендрякова, В.Шукшина, В.Распутiна. Їх герої рiдко задаються метою знайти конкретну вiдповiдь на поставлене питання. Вони постiйно в духовних пошуках, вiдмовляючись вiд нав'язаних зовнi вiдповiдей - як заданих офiцiйною iдеологiєю, так i релiгiєю (партiйна iдеологiя i релiгiя розглядаються як двi iдеологiї, нерiвноправнi, але офiцiйно iснуючi в суспiльствi того часу). Письменникiв цiкавить духовний розвиток особистостi, який результується в невдоволеностi особистим життям, постiйних духовних пошуках сенсу буття.

В дисертації зроблено висновки про те, що в питаннях, якi торкаються духовних пошукiв особистостi, спостерiгається невдоволенiсть письменників свiтоглядними шаблонами, прийнятими офiцiйною iдеологiєю 60-80-х, у бiльшостi випадкiв автори пiдходять до зображення об'єктивно, уникаючи чорно-бiлих фарб, духовнi пошуки постають як незавершений постiйний внутрiшнiй дiалог особистостi. Поняття бога в розглянутих творах несе найрiзноманiтнiшу смислову навантаженiсть: вiд звернення в рамках мовних стереотипiв до пройнятих переконанням християнських уявлень, вiри в долю, яка мислиться як частина примiтивної народної релiгiї: бог як величина, яка спрямовує людське життя i керує свiтовим порядком ( Распутiн), та бог - як рацiональна проблема (Тендряков) - питання про iснування та неiснування бога.

У дисертації показано, що духовнi пошуки героїв Распутiна торкаються в основному релiгiйного аспекту. Для них немає повної ясностi, багато вiдкритих питань, однак це не впливає так руйнiвно на людину, як у творах Тендрякова. Маючи непохитну вiру, вони впевненi, що все в життi надiлено вищим смислом, хоча у повсякденні це не завжди помiтно. Таке почуття впевненостi виходить iз розумiння того, що людина є частиною доцiльного свiтового порядку, кiльцем ланцюга поколiнь, якi постiйно змiнюють один одного. Життя i смерть - два моменти буття, двi сторони одного явища. Коли завершується життєвий шлях, причетнiсть до свiту, людина вiдчуває абсурднiсть свого буття, вона живе уявленнями про iнше життя. Реальнiсть уявляється їй як пригнiчення свободи. Вона заперечує все, чим жила ранiше. I в цьому душевному неспокої - спiльнiсть героїв Шукшина та Распутiна. Для них смерть не є загрозою, тому що в їх уявленнi вона є зв'язком мiж свiтом буття та небуття, який вiдкриває таємницi, невiдомi в цьому життi, бо страх перед смертю, перед цiєю абсолютною володаркою є, по сутi, "початок мудростi" ( Е.Фiнк).

Автор доходить висновку, що у своїх духовних пошуках герої Распутiна звертаються до релiгiї, однак їх релiгiйнiсть набуває форми, з якою пов'язанi християнськi елементи та риси народної вiри i яку можна назвати фрагментарною. Релiгiйнiсть героїв розумiється як щось звичне, у спокiйнiй величi, яку не тривожать нiякi iншi iмпульси, та це i не потрiбно. Тут немає нi Бiблiї, нi церкви, нi священика, але є основне - вiра в бога. Цей бог набуває деяких рис християнського бога, однак бiльше пов'язаний із долею i є сумiшшю християнства з народною вiрою.

Розглядаючи проблему, автор показує, що В.Шукшин далекий вiд рiшень, запропонованих Тендряковим та Распутiним. Риси гри, властивi духовним пошукам його героїв, у жодному разі не означають зняття проблеми. Ця своєрiднiсть найбiльш чiтко проявляється, будучи пов'язаною з таким явищем, як прагнення до безмежної, анархiчно сприймаємої с в о б о д и (волi).

Людина не дана собi нi в духовнiй, нi в тiлеснiй визначеностi. Займаючись духовними пошуками, вона виходить за межi нинішнього даного їй життя. Нерiдко результат духовних пошукiв - саме життя. Внутрiшнiй план його - духовнi пошуки - супроводжують зовнiшнiй ланцюг подiй i не фiксуються як предмет. Однак життя цiниться не тiльки своїми духовними пошуками, прагненням до чогось, але як процес реалiзацiї мети життя. Самi духовнi пошуки як шлях до досконалостi є сенсом i результатом життя.

Завершують дисертацію коротко сформульовані висновки:

Релігійні духовні пошуки набувають загальнолюдської значимості в епохи “кризи утопій”, коли світогляд минулої доби втрачений, а новий світогляд суспільства перебуває у стані формування.

Релігійні духовні пошуки пов'язані із соціально-психологічним, естетичним, етичним аспектами духовних пошуків, оскільки реалізують покликання і спроможність людини бути суб'єктом, а не об'єктом в своїй духовній діяльності, виступають мірилом свободи в реалізації особистості, визначають духовний сенс її буття і позаматеріальний, позаутилітарний інтерес життєдіяльності і зв'язок з трансцендентним.

Релігійні духовні пошуки в суспільстві знайшли своє відтворення у художній літературі раніше, ніж змогли в тогочасних ідеологічних умовах відтворити їх філософські дослідження. Релігійні духовнi пошуки в літературі вiдтворенi письменниками не рацiонально, але в основному iнтуїтивно, виходячи з правди життя, поза вказiвками тогочасної офiцiйної iдеологiї, коли мета життя зводилася до втiлення суспiльного iдеалу. Художня література стимулювала серед широких верств населення, насамперед інтелігенції і молоді, інтерес до релігії як смисловизначального начала на шляху виходу суспільства із стану духовного занепаду.

В пiзнаннi особистiстю свiту для подолання "прірви" мiж реальним життям i пiзнанням iдея бога виникає здебільшого в тому разі, коли особистiсть не може знайти iншого тлумачення життю, його сенсу. Рiзнi свiтогляднi пiдходи є свiдченням неможливостi звести життя до якоїсь схеми. Кожен з них - це спроба доторкнутися до вiчно невловимої життєвої таємницi.

Релігійні духовні пошуки є шляхом до формування світогляду і моральних якостей особистості. Невдоволений межами досягнутого світогляд є необхідною умовою розвитку духовного світу людини, у свою чергу, духовні пошуки власного “Я” є необхідною умовою для набуття сенсу власного буття.

Релігійні духовні пошуки сприяють розвитку життєвої активності особистості, оскільки в них проходить як самореалізація людини як представника людського роду, так і утвердження її в якості соціально-активної особи.

ОСНОВНI IДЕЇ ДИСЕРТАЦIЇ ПОДАЮТЬСЯ В ТАКИХ НАУКОВИХ ПУБЛIКАЦIЯХ АВТОРА:

1. Звонок Н.С. Релігійний аспект духовних пошуків. - К.: НПУ, 1999. - 1.8 д.а.

2. Звонок Н.C. Психолого-етична спрямованість релігійних духовних пошуків // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Вип. 1. - Луганськ, 1999. - 0.68 д.а.

3. Звонок Н.С. Орієнтація на релігійні цінності серед духовних устремлінь людини (на матеріалах української та російської художньої літератури 60-80-х років) // Українське релігієзнавство. - 1999. - N 10. - 0.35 д.а.

4. Звонок Н.С. Релігійний чинник у контексті спрямування духовних пошуків художньої літератури // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 1999. - N 2. - 0.25 д.а.

5. Звонок Н.C. Духовнi пошуки майстрів художнього слова (до аналiзу художньої лiтератури 60-80-х років) // Українське релiгiєзнавство. - 1997. - N 6. - 0.25 д.а.

6. Звонок Н.C. Пошуки iдеалу: Олесь Гончар // Розвиток проблем психолого-педагогiчної науки у науково-технiчнiй творчостi молодi. Вип.I. - К.: УДПУ, 1993. - 0.2 д.а.

7. Звонок Н.C. Християнськi мотиви в духовних пошуках українських митцiв художнього слова (на прикладі художньої літератури 60-80-тих років ХХ ст.) // Християнство в контекстi iсторiї i культури України. - К., 1997. - 0.1 д.а.

8. Звонок Н.С. Суть та форми буття духовних пошукiв: релiгiйний аспект. / Депон. в ДНТБ України вiд 10.01.94 N 83 - Ук94 /. - К., 1994. - 1 д.а.

9. Звонок Н.С. Духовнi пошуки в художнiй лiтературi 60-80-х рокiв: релiгiйний аспект. / Депон. в ДНТБ України вiд 10.01.94 N 82 - Ук94 /. - К., 1994. - 0.68 д.а.

АНОТАЦІЇ

Звонок Н.С. Релігійний аспект духовних пошуків (на матеріалах української та російської художньої літератури 60-80-х років). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук (спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство).

Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди Національної Академії наук України (Відділення релігієзнавства). Київ, 1999.

Кандидатська дисертація є філософським дослідженням закономірностей виникнення, розвитку і функціонування релігійних духовних пошуків у життєдіяльності особистості, їх сутності і різноманітних проявів; окреслені основні дослідницькі підходи та філософсько-методологічні основи вивчення проблеми; розглянуто особливості релігійних духовних пошуків в українській і російській художній літературі 60-80-х років, передання глибоких якісних трансформацій у колишньому СРСР.

Ключові слова: духовні пошуки, релігійні духовні пошуки, сенс життя, богошукацтво, духовний світ, особистість, культура.

Звонок Н.С."Религиозный аспект духовных исканий (на материалах украинской и русской художественной литературы 60-80-х годов)". Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11- религиеведение.

Институт философии им. Г.С.Сковороды Национальной Академии наук Украины (Отделение религиеведения). Киев, 1999.

Кандидатская диссертация является философским исследованием религиозного аспекта духовных поисков личности на материалах украинской и русской художественной литературы 60-80-х годов. В работе прослежены основные исследовательские подходы и методологические принципы разработки проблемы, исследованы закономерности возникновения, развития и функционирования духовных поисков в жизнедеятельности личности, их сущность и разнообразные проявления.

Религиозные духовные поиски тесно связаны с социально-психологическим, эстетическим, этическим аспектами духовных поисков, так как реализуют призвание и способность человека быть субъектом, а не объектом в своей духовной деятельности, предстают показателем степени свободы в реализации личности, определяют духовный смысл ее бытия и внеутилитарный, нематериальный интерес жизнедеятельности и связь с трансцендентным.

В исследовании прослежены особенности религиозного аспекта духовных поисков в украинской и русской художественной литературе 60-80-х годов, кануна глубоких качественных преобразований в бывшем СССР. Духовные поиски 60-80-х годов стали началом и стимулом общественных трансформаций в СССР благодаря обращению к человеку, личности как ценности, и религиозной вере как смыслополагающему началу на пути выхода общества из состояния духовного кризиса. Это было началом поворота, который привел к признанию права религии на существование в обществе. Эти процесы были замечены художественной литературой раньше, чем в советских идеологических условиях смогли отразить их философские исследования. Художественные произведения стимулировали интерес к религии широких слоев населения, прежде всего интеллигенции и молодежи.

Сравнительный анализ религиозного аспекта духовных поисков в украинской и русской художественной литературе 60-80-х годов выявил, с одной стороны, черты взаимодополняемости, элементы диалога между двумя литературами, и одновременно, с другой стороны, расхождения в постановке целого ряда вопросов и поиске ответов на них. Так, если в русской литературе продолжаются традиции "богоискательства", неудовлетворенность личной жизнью без духовного смысла бытия, анархическое раздвоение, бунт носителей этого состояния (Распутин, Шукшин, Тендряков и др.), в украинской литературе исследуемого периода наблюдается утверждение "совестливой памяти", возвращение к исторической памяти народа, акцентирование внимания на вечном, созидающем соборы человеческих душ, из которых вырастает соборность нации (О.Гончар), понятие Бога как духовной побудительной причины, влияющей на моральный выбор субъекта, "религиозное" как святое, общечеловеческое (О.Гончар, Р.Иваничук), Бог как воплощение народной религии, как трансцендентное, направляющее человека к совести, моральному выбору (В.Дрозд, Г.Тютюнник). Мировоззренческая ориентация духовных поисков личности способствовала развитию ее жизненной активности, а религиозные духовные поиски вели к свободе личности через духовные поиски собственного "Я" - необходимого условия для осознания смысла бытия, для преодоления "зазора" между реальной жизнью и ее духовным измерением идеей Бога.

Ключевые слова: духовные поиски, религиозные духовные поиски, смысл жизни, богоискательство, духовный мир, личность, культура.

...