Роль та місце міфології у культурній історії людства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Роль та місце міфології у культурній історії людства

Вступ

З найдавніших часів людина спрямовувався до «перших початків» і до «кінцевим причин», пристрасно бажав пізнати таємниці початку (народження, виникнення) і кінця (вмирання, зникнення). Причому, очевидно, тут має місце не тільки (і не стільки) теоретичний інтерес. Це питання глибоко екзистенційні. Ледве тільки людина починає усвідомлювати себе, він стикається з фактом смерті, власної кінцівки. Цей факт не може залишити людини розумної в спокої. Саме слово «міф» має давньогрецьке походження й означає саме «переказ», «сказання». З'ясувалося, що в основі священних книг християн, мусульман, буддистів також лежать різні, перероблені міфологічні перекази. Що дивно: виявилося, що на певній стадії історичного розвитку більш-менш розвинена міфологія існувала практично у всіх відомих науці народів, що деякі сюжети і оповідання в тій чи іншій мірі повторюються в міфологічних циклах різних народів.

1. Поняття міфу

Якщо розглядати значення слова «міф», то його можна визначити як своєрідний спосіб або деякий канал, по якому одне покоління передавало іншому накопичений досвід, знання, цінності та культурні блага. При чому, так як передача знань була від людини до людини (так як на ранньому етапі зародження міфології писемність була відсутня), то це був не об'єктивний спосіб передачі, щось втрачалося, щось прикрашати і т.д.

Кожна подія знаходить індивідуальність, вимагає свого опису і тим самим пояснення. Подібне єдність, можливе лише у формі своєрідного оповідання, належного способу відтворити і переживають подія і розкрити його причинний обумовленість. Саме такий «розповідь» і мають на увазі, коли вживають коли вживають слово «міф». Іншими словами, розповідаючи міфи, древні люди використовували принципово відрізняються від звичних нам методи опису та інтерпретації. Роль абстрактного аналізу грала метафоричне ототожнення.

Міфологією називають і науку про міфи. Міфотоворчість важливим явищем у культурній історії людства. У первісному суспільстві міфологія представляла основний спосіб розуміння світу, а міф виражав світосприйняття й світорозуміння епохи його створення. «Міф як початкова форма духовної культури людства представляє природу і самі суспільні форми, вже перероблені несвідомо-художнім чином народною фантазією». Міф - в літературі - створення уяви колективної загальнонародної або індивідуальної фантазії, узагальнено відображає дійсність у вигляді чуттєво-конкретних персоніфікацій і морського, олюднених істот, які іноді у деяких людей переломлюються (втілюються) в свідомості як цілком реальні.

Міф зазвичай суміщає в собі два аспекти - діахронічний (розповідь про минуле) і синхронічному (відношення сьогодення і майбутнього). Таким чином за допомогою міфу минуле зв'язувалося з сьогоденням і майбутнім, і це забезпечувало духовний зв'язок поколінь.

Міф - це перша форма духовного освоєння світу, його образно-символічне відтворення і пояснення Міф впорядковує у свідомості світ, перетворює хаос у космос і тим самим створює можливість розуміння світу як якогось організованого цілого, представляє його в простій і доступній формі.

У міфі образно-символічне відтворення і пояснення завжди виливається в розпорядження дій. Як зазначав відомий англійський етнограф Б. Малиновський, міф, як він існував в первісній общині, - це не історія, яку розповідають, а реальність, якій живуть. Це не інтелектуальна вправа або художня творчість, а практичне керівництво до дій первісного колективу. Завдання міфу не перебуває в тому, щоб просто дати людині якесь знання або пояснення. Міф служить для виправдання певних суспільних установок, для санкціонування певного типу вірувань і поведінки.

Міфи стверджували прийняту в даному суспільстві систему цінностей, підтримували і санкціонували певні норми поведінки. І в цьому сенсі вони були важливими стабілізаторами суспільного життя. Однак цим не вичерпувалася стабілізуюча роль міфології.

міф фантазія діахронічний

2. Функції міфу

Дослідники в області міфології виділяють і такі функції міфу:

- Аксіологічна (міф є засобом самовихваляння і наснаги);

- Телеологічна (у міфі визначаються мета і сенс історії, людського існування);

- Праксеологічна, реалізована в трьох планах: прогностичному, магічному і творчо-перетворювальної (тут часто згадують думка Н.А. Бердяєва про те, що історія - «творений міф»);

- Комунікативна (міф є сполучною ланкою епох і поколінь);

- Пізнавальна і пояснювальна;

- Компенсаторна (реалізація та задоволення потреб, які реально, як правило, нездійсненні).

Для міфу надзвичайно специфічні ототожнення генезису і сутності, тобто власне заміна причинно-наслідкових зв'язків прецедентом. В принципі, в міфі співпадає опис моделі світу і розповідь про виникнення його окремих елементів, природних і культурних об'єктів, про діяння богів і героїв, що визначили його нинішній стан (а потім вже про інші події, біографії міфологічних персонажів). Нинішній стан світу - рельєф, небесні світила, породи тварин і рослин, спосіб життя, соціальні та релігійні інституції, знаряддя праці, прийоми полювання і приготування їжі і т.д. і т. п. - все це виявляється наслідком подій давно минулого часу і дій міфологічних предків, богів. Розповідь про події минулого служить у міфі засобом опису устрою світу, способом пояснення його нинішнього стану. Міфічні події виявляються <цеглинками> міфічної моделі світу. Міфічний час є час <початкове>, <раннє>, <перші>, це <правремя>, час до часу, тобто до початку історичного відліку часу. Це час першопредків, першотворення, первопредметов, <час-сновидінь> (за термінологією деяких австралійських племен, тобто час одкровення в снах), сакральне час на відміну від наступного профанного, емпіричного, історичного часу. Міфічний час і заповнюють його події, дії предків і богів є сферою першопричин всього подальшого, джерелом архетипових первообразов, зразком для всіх наступних дій. Реальні досягнення культури, формування соціальних відносин у історичний час і т. п. проектується міфом в міфічний час і зводиться до однократним актам творіння.

Найважливіша функція міфічного часу і самого міфу - створення моделі, прикладу, зразка. Залишаючи зразки для наслідування і відтворення, міфологічний час і міфічні герої одночасно випромінюють магічні духовні сили, які продовжують підтримувати установлений порядок у природі і суспільстві; підтримання такого порядку також є важливою функцією міфу. Ця функція здійснюється за допомогою ритуалів, які часто прямо інсценують події міфічного часу і навіть включають іноді рецітірованіе міфів. У ритуалах міфічний час і його герої не тільки зображаються, але і якби відроджуються з їх магічною силою, події повторюються і святах. Ритуали забезпечують їх <вічне повернення> і магічний вплив, що гарантують безперервність природних і життєвих циклів, збереження колись встановленого порядку. Міф і ритуал складають дві сторони - як би теоретичну і практичну - того ж феномена. Однак поряд з міфами, що мають ритуальний еквівалент, є міфи, що не мають такого еквівалента, так само як і ритуали, позбавлені свого міфологічного двійника.

Категорія міфічного часу особливо характерна для архаїчних міфологій, але трансформовані уявлення про особливу початковій епосі зустрічаються і у вищих міфологіях, іноді як ідеальний <золотий вік> або, навпаки, як час хаосу, підмет подальшої космізаціі. В принципі, міф націлений на зображення перетворення хаосу в космос.

Згодом, в епічних пам'ятках міфічний час перетвориться в славну героїчну епоху єдності народу, могутньої державності, великих воєн і т. п. У міфологіях, пов'язаних з вищими релігіями, міфічний час перетворюється в епоху життя і діяльності обожнених пророків, засновників релігійної системи та громади. Поряд з часом початковим в міфи проникає і уявлення про кінцевий часу, про кінець світу (есхатологічні міфи). Виникають <біографії> богів і героїв, описується їх життєвий цикл і головні подвиги і т. п. Однак міфічний час залишається основною категорією міфу, також як міфи творіння і міфи пояснювальні (етіологічні) є найважливішим; найбільш фундаментальним і типовим виглядом міфотворчості.

Знаменно відмінність, яка тубільці роблять між «істинними оповідями» і «вигаданими». Дві категорії розповіді являють собою «сказання», тобто відносяться до ряду подій, що відбулися у віддаленому, вельми давнє минуле. Хоча персонажі міфів в основному є богами і надприродними істотами, а персонажі казок героями і наділеними чарівними властивостями тваринами, у тих і інших є щось спільне: вони не належать світу повсякденного.

І проте тубільці усвідомлювали, що сказання ці зовсім різні. Ті, що мають відношення до міфу, зачіпають їх безпосередньо, тоді як казки та байки оповідали про такі події, які навіть коли вони привносили зміни в світ (анатомічні та фізіологічні особливості деяких тварин), не змінювали спадку людського як такового14.

Міфи дійсно повідомляли не тільки про походження світу, тварин, рослин і людини, але й про найважливіші події, слідом за вчиненням яких людина стала тим, чим він є в даний час, смертним істотою тієї чи іншої статі, організованим в суспільство і вимушеним, щоб вижити, працювати відповідно до певних правил. Світ і людина існують тільки тому, що надприродні істоти творили «на початку всього». Але після утворення світу і появи людини відбулися інші події, і людина, в його теперішньому вигляді, є прямий результат цих міфічних подій, він створений цими подіями. Він смертна, так як щось сталося в той час. Якби цього не сталося, людина не була б смертним: він міг би існувати як завгодно довго, як камінь; міг би, подібно до змії, періодично скидати шкіру і, отже, міг би оновлювати своє життя, тобто нескінченно починати її знову.

Міф про походження смерті розповідає про те, що відбулося в той час, і розповідь цей пояснює, чому людина смертна. Точно так само, якщо яке-небудь плем'я живе рибальством, то насамперед тому, що в незапам'ятні міфічні часи якесь надприродна істота навчило їх предків ловити і готувати рибу. Міф розповідає історію про те, як це надприродна істота ловило рибу, і цим самим відкриває нам якийсь божественний акт, одночасно передаючи людям це вміння і пояснюючи, чому плем'я повинно здобувати собі прожиток саме таким чином. Подібних прикладів можна навести багато. Але вже наведені показують, чому для первісної людини міф має виключно важливе значення, тоді як казки та байки аж ніяк немає. Міф знайомить його з первісними, основоположними «оповідями», що стверджують людини екзистенційно, а все, що має відношення до його існування і способу перебування в цьому світі, стосується його самим безпосереднім чином. Нижче нам стане зрозуміло, як це своєрідне світогляд впливає на поведінку первісних. Якщо сучасна людина вважає, що він є результат історії, то представник архаїчного суспільства вважає себе породженням цілого ряду міфічних подій. Ні той, ні інший не вважають себе раз і назавжди «створеними» і «зробленими» остаточно, подібно, наприклад, інструменту, знаряддю праці. Сучасна людина може міркувати таким чином: я виявився таким, яким склався до теперішнього часу, в результаті цілого ряду подій, що відбулися, але ці події виявилися можливими тому що 8000-9000 років тому людина почала обробляти землю, в зоні стародавнього Близького Сходу розвинулися цивілізації великих міст, Олександр Македонський завоював Азію, імператор Август заснував Римську імперію, а Галілей і Ньютон зробили революцію в наших уявленнях про Всесвіт, відкривши шлях науковому прогресу і розквіту промисловості і виробництва, потім відбулася Французька революція, після наполеонівських воєн умами європейців оволоділи ідеї свободи, демократії і соціальної справедливості і так далі. Подібно до цього, представник первісного суспільства може міркувати таким чином: я виявився таким, яким склався до теперішнього часу, внаслідок того, що до мене стався цілий ряд подій. Але слідом за цим він відразу ж додає: події ці здійснилися в міфічні часи, і тому вони представляють сакральну історію, так як дійовими особами цієї драми виявляються не люди, а надприродні істоти. Більше того, якщо сучасна людина, оцінюючи себе як результат скоєння загальної історії, не відчуває себе зобов'язаним пізнати її у всій її цілісності, людина первісного суспільства не тільки зобов'язаний відновлювати в пам'яті міфічну історію свого племені, але час від часу він актуалізує значну її частину. Саме в цьому проявляється найбільше відмінність між сучасною людиною і представником архаїчного суспільства: для першої події незворотні, для останнього це зовсім не очевидно.

Турки завоювали Константинополь в 1453 році, а Бастилія впала 14 липня 1789. Ці події незворотні. Так як дні 14 липня став національним святом французької Республіки, то взяття Бастилії тепер відзначається щороку, але саме це історичне подія не актуалізується. Для людини ж архаїчного суспільства, навпаки, те, що відбулося на початку, може повторитися в силу ритуального відтворення. Тому головне для нього - знати міфи. Не тільки тому, що міфи пояснюють йому світ і спосіб його існування у світі, але, що важливіше, згадуючи і відтворюючи їх, він виявляється здатним повторити те, що боги або герої зробили спочатку. Знати міфи значить наблизитися до таємниці походження всіх речей. Інакше кажучи, людина дізнається не тільки те, яким чином все виникло, але також і те, яким чином виявити це і відтворити, коли все вже зникне.

Було б невірним ототожнювати міфологію з чимось на зразок початкової школи людського освіти, з підготовчим класом науки. Міфологія - це не наївні відповіді на нібито наївні питання первісної людини, які він ставив перед собою або природою. Відповіді людина шукав і знаходив окрім міфів. Він знаходив їх у практичній діяльності. Інакше, повторимо ще раз, він би просто не вижив. Первісна людина розумів природу нітрохи не гірше, ніж ми її розуміємо сьогодні.

Міфологія грала роль ідеології первісного суспільства, того самого «соціального клею». Ідеологічне свідомість - таке свідомість, коли ідеї або фантазії стають реальністю для людини. Керуючись якимись ідеями або принципами, людина може діяти всупереч обставинам, які вважає менш реальними або істотними, ніж породження свого ж свідомості. Ми вже знаємо про детермінують ролі образів. Образ визначає поведінку людини тим більше, чим менше він усвідомлений їм як образ або копія чогось. Тоді образ стає дійсністю, оригіналом, а копією є поведінка людини, її життя. Міфологія як раз і грала роль оригінальних зразків, або моделей, за якими будувалися поведінку людини, його свідомість і життя.

Міфологічні образи служили уявленнями про якості або вчинках, які в іншій формі не можна собі уявити. Спробуйте уявити необхідність виконання боргу. А якщо ви знаєте міфи про Геракла або про Іллю Муромця, якщо ви їх розумієте і вірите їм, то у вас вже готове подання про борг як вищої доблесті чоловіки. Спробуйте уявити собі відплату, яке чекає кожного, хто вчинить злочин проти громадського порядку. Можна уявити відплата у вигляді в'язниці або ешафота. Хоча все це зокрема, і злочинець завжди сподівається їх уникнути. Але є образ Немезіди - богині відплати, від якої неможливо сховатися, оскільки вона знаходиться у свідомості самого злочинця. Немезида і ідея відплати буде жива, поки живий злочинець. Боги міфології є уособлення ідей. Здається, що ідеї не можна бачити, тому що вони є породженням самої свідомості. Але якщо ідеї стають образами, то їх вже можна бачити.

3. Взаємодія міфу й суспільства

Міф - багатошарове і полифункциональное освіту. Складаючись в умовах первіснообщинної формації, нерозчленованої стихійний колективізм, який породжує перенесення на всю дійсність, безпосередньо даних людині, природних відносин родової громади, він постає перед нами як опис деякої сукупності фантастичних істот, що утворюють громаду, пов'язану кровною спорідненістю. Природно-космічні, соц., І виробничі функції распред5лени між цими істотами. При цьому міфічне розповідь приймається міфічним суб'єктом абсолютно не критично, виступаючи як правда, скільки б не неправдоподібно воно виглядало. Міф, отже, виступає для цього суб'єкта як цілком реальний, світ , може бути навіть більш реальний, ніж світ буденний. Але в той же час це світ відчужений відчужений від повсякденного світу. Він одночасно і наочний, чуттєво даний і чарівний, казковий та індивідуально - чуттєвий - і абстрактно-узагальнений і очевидно достовірний, практично дієвий - і надприродний. Головна його функція - регуляція суспільного життя в емпіричному різноманітті, і він виступає тут як саме життя, де злилися воєдино соціальні, ідеологічні і навіть фізіологічні аспекти. Інакше кажучи міфологія - це форма духовного освоєння світу. Саме тому вона, долає, підпорядковує і перетворює сили природи в уяві і за допомогою уяви, вона зникає, отже, разом з настанням дійсного панування над цими силами природи.

Для того щоб ці можливості в достатній мірі реалізувалися, потрібно тривалий розвиток суспільства і самого первісної свідомості. Знадобилося, зокрема, щоб рід міг стати над родом, благородний над підлим , а індивід достатньо виділився з роду, ставши дійсним суб'єктом праці, громадського життя і пізнання, звичайно, в тій мірі, в якій це допускав рівень розвитку суспільства і особистості. Такий розвиток відбувається протягом величезного проміжку часу, коли завершується розвиток прервобитно-общинної формації і відкривається епоха раннього рабовласництва. У цей час здійснюється перехід від збирає та мисливського господарства до виробничого, від каменя до металу, а від фетишизму до аналізу.

Процес розкладання міфу і переходу від нього до інших форм суспільної свідомості чітко простежується саме в Греції. Вихідний пункт цього процесу - міфологія, представлена вже у вторинній формі епосу, а також у, Теогонії Гесіода і прилеглих до неї Теогонія інших авторів, що збереглися в уривках.

«Природу міфологічної свідомості потрібно осмислювати в рамках тієї історичної епохи, в якій воно жило повнокровним життям, було основним способом розуміння світу. Міф виконував різноманітні функції ^«1. З його допомогою минуле пов'язувалося з сьогоденням і майбутні формувалися колективні уявлення того чи іншого народу, забезпечувалася духовний зв'язок поколінь. Міфологія закріплювала прийняту в даному суспільстві систему цінностей, підтримувала, заохочувала певні форми поведінки. Міфологічна свідомість містило в собі також пошук єдності природи і суспільства, світу і людини, вирішення протиріч, гармонії, внутрішньої згоди людського життя.

4. Міф і його роль у становленні культури

З згасанням первісних форм суспільного життя міф як особлива щабель розвитку суспільної свідомості зжив себе, зійшов з історичної сцени. Але не припинився розпочатий міфологічним свідомістю пошук відповідей на особливого роду питання про походження світу, людини, культурних навичок, соціального устрою, таємниці народження і смерті корінні питання всякого світогляду. Їх успадкували від міфу співіснуючі у віках дві найважливіші форми світогляду - релігія і філософія.

Міф є не тільки історично перша форма культури, а й зміни душевного життя людини, що зберігається і тоді, коли міф втрачає своє абсолютне панування. Загальна сутність міфу полягає в тому, що він являє собою несвідоме смислове споріднення людини з силами безпосереднього буття, будь то буття природи або суспільства. Якщо міф виступає як єдина форма культури, то це споріднення призводить до того, що людина не відрізняє сенс від природного властивості, а смислове (асоціативний зв'язок від причинно-наслідкового). Всі одушевляется, і природа виступає як світ грізних, але споріднених людині міфологічних істот - демонів і богів.

Міф - найбільш древня система цінностей. Вважається, що в цілому культура рухається від міфу до логосу, тобто від вигадки й умовності до знання, до закону. У цьому плані в сучасній культурі міф грає архаїчну роль, а його цінності та ідеали мають рудиментарні значення. Розвиток науки і цивілізації часто знецінює міф, показує неадекватність регулятивних функцій і цінностей міфу, сутності сучасної соціокультурної дійсності. Однак, це не означає, що міф вичерпав себе. Міф у сучасній культурі створює засоби і способи символічного мислення, він здатний цінності сучасної культури інтерпретувати через ідею «героїчного», що, скажімо недоступне науці. У цінностях міфу чуттєве і раціональне дані сінкретно, разом, що малодоступне іншим засобам культури XX століття. Фантазія і вигадка дозволяють легко долати несумісність смислів і змісту, тому в міфі все умовно і символічно.

У цих умовах вибір і орієнтація особистості розкріпачується і, отже, використовуючи умовність, вона може досягати високої гнучкості, що, наприклад, майже недоступне релігії. Міф, олюднюючи і персоніфікуючи явища навколишнього світу, зводить їх до людських уявлень. На цьому грунті стає можливою конкретно-чуттєва орієнтація людини, а це один з найпростіших способів упорядкування його діяльності. У ранніх і примітивних культурах такого способу належала провідна роль, наприклад, в язичництві. Але в розвинених культурах подібні явища мають скоріше характер рецидиву або є механізмом реалізації того чи іншого архетипу, особливо в масовій культурі або масовій поведінці. Міфологія часто використовується в XX столітті як підсилювач цінностей, передусім за рахунок їх гіпертрофована та фетишизації. Міф дозволяє загострювати той чи інший аспект цінності, гіперболізувати її, а, отже, підкреслювати і навіть випинати.

міф фантазія діахронічний

Висновок

Отже, ціла епоха духовного життя людства, формування і розквіт стародавніх цивілізацій була царством міфу, створеного уявою і розумом людини. Уява - великий дар природи, дорогоцінний якість людей, їх творча енергія. Воно створило «Іліаду» і «Рамаяну», «Епос про Гільгамеша» і «Енеїду». Воно створило Парфенон і величні єгипетські піраміди, бо, до того як будівельники своїми руками звели їх і зробили фактом реальності, вони вже жили у мрії, у свідомості архітектора.

Свідомість стародавньої людини створило царство міфу. Люди шукали відповіді на хвилюючі їх філософські питання, намагалися розгадати загадки Всесвіту, людини і самого життя. Коли дійсність не давала відповіді, на допомогу приходило уяву. Воно ж задовольняло і естетичні потреби людей.

Головне значення міфів полягає в тому, що вони встановлювали гармонію між світом і людиною, природою і суспільством, суспільством і індивідом і таким чином забезпечували внутрішню згоду людського життя.

Список використаної літератури

1. Орнатський Л.А. Походження і формування поняття «культура», 2003

2. Культурологія. Вітчизняна культура: Учеб. посібник. - Кемерово, 2003

3. Лосев А.Ф. Диалектика Мифа: Мысль, 2001

Размещено на Allbest.ru