Відновлення національно-духовних традицій в сучасному язичництві

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Відновлення національно-духовних традицій в сучасному язичництві

І.В. Богдановський

Вступ

У західних країнах діяльність нових і нетрадиційних релігійних громад вивчалася Е. Баркер, Ч. Глоком, Ф. Зімбардо, Т. Лейном, М. Ляйппе, Д. Макдауеллом, С. Хассеном, М. А. Уїльямом, У. В. Чамберсом, Д. Майклом, М. Д. Лангоуні, Т. Розаком, М. Уолтером, Ф. Чалдіні та іншими вченими. В сучасній Росії дослідженню нетрадиційних релігійних організацій присвячені роботи Є. Г. Балагушкіна, Л. І. Григор'євої, О. Л. Дворкіна, Е. М. Мірошникової, Л. Н. Митрохіна, Б. З. Фалікова та ін. вченими. Серед українських досліджень цієї проблематики ґрунтовним розумінням специфіки неокультів привертають до себе увагу праці В. С. Єленського, К. В. Кислюка, В. І. Лубського та Л. О. Филипович. Слід зауважити, що дослідницькі підходи до вивчення нетрадиційних релігій й організацій є досить неоднозначними. Поляризація думок зумовлена як відмінністю методологічних позицій і методик дослідження феномену нетрадиційної релігійності (що пояснюється суперечливістю та новизною цього феномену); так і конфесійною або політичною ангажованістю ряду дослідників.

Починаючи з середини ХХ ст., ми можемо спостерігати багато спроб відродження давніх релігійнодуховних традицій, які робляться адептами рідновірсько-язичницьких релігій. Але сучасне язичництво має інший вигляд, ніж те, що існувало в дохристиянські часи. Таким чином, під неоязичництвом ми розуміємо нові або реконструйовані стародавні язичницькі учення і духовні практики. Зауважимо, що термін "неоязичництво" уживається в основному світськими релігієзнавцями та послідовниками світових релігій, а самі прихильники цієї релігійної течії ставляться до його використання негативно, вважаючи за краще говорити про "рідновір'я", "відьомство" і т. п. Адже ідеологи неоязичництва, як правило, виводять основи своїх вірувань і культу з традицій, коріння яких йде в глибоку старовину. Серед найбільш відомих у світі неоязичницьких релігій слід згадати "Вікку", "Асатру" та "Інгліїзм". В Україні неоязичницькі організації репрезентовані "РУН-вірою" та ін. рідновірськими громадами.

Основна частина

Найбільш поширеною в світі неоязичницькою релігією є Вікка. Її основою є відьомство, що на практиці проявляється в культовому шануванні сил і духів природи, а також у виконанні магічних обрядів. Вікка стала популярною в 1954 році завдяки відомому окультисту Джеральду Гарднеру. Він стверджував, що Вікка є традицією стародавнього чаклунства, яка таємно існувала протягом багатьох століть. Вікканці не визнають жодних священних книг, проте їх більшість шанує текст "Книги Тіней" Д. Гарднера та праці знаменитого окультиста ХХ ст. Алістера Кроулі. Оскільки не існує централізованої вікканської організації і загальноприйнятих догматів, вірування окремих груп практикуючих віккан можуть істотно відрізнятися. Зазначимо, що останніми роками термін "Вікка" використовують досить широко, позначаючи ним будь-які форми магічного відьмування, наприклад, "Ремесло Кочрейна" та ін.

У більшості вікканців існують культи Рогатого Бога і Триєдиної Богині, яких вони вважають проявами духовної сутності природи. Бог іноді символічно ототожнюється з Сонцем, а Богиня з Місяцем. Рогатому Богу приписують сексуальність, агресію, несамовитість, пристрасть до полювання. Його називають різними іменами: Кернуннос, Пан, Ато, Карнайна та ін. Зауважимо, що радикально налаштовані вікканки-феміністки, які ненавидять усе чоловіче, Бога не шанують. Проте усі без винятку вікканці шанують Богиню, яку називають Триєдиною, пов'язуючи три форми її прояву (як "Діви", "Матері" і "Старої") з трьома місячними фазами. Ключовим уявленням адептів Вікки є те, що Богиня і Бог можуть проявляти себе в особових формах через тіла жриці і жерця, за допомогою ритуалу, що символізує сходження Місяця або Сонця. Феміністичні напрямки Вікки Богиню найчастіше ототожнюють з єгипетською Ізидою [1].

Вікканці вірять в реінкарнацію, проголошуючи, що душа, щоб достатньо навчитися і вдосконалитися, утілюється декілька разів. Відповідно, себе вони вважають втіленнями колишніх відьом і відьмаків. Душа в очікуванні наступної реінкарнації нібито відпочиває на Іншому Світі або в Країні Вічного Літа. Багато вікканців вірять в здатність входити в контакт з померлими, які живуть в Іншому Світі за допомогою медіумів.

Вікканці виголошують магічні заклинання для лікування, для привернення любові й багатства або для звільнення від негативних впливів. Вікканці вважають, що в магії проявляються закони природи, які ще не відкриті сучасною наукою. Вони приймають класичну філософсько-магічну ідею про існування п'яти елементів. Магічний символізм присутній в багатьох вікканських церемоніях, наприклад, при створенні магічного кола. Чотири основні матеріальні елементи співвідносять із сторонами світла: повітря на Сході, вогонь на Півдні, вода на Заході, земля на Півночі, а дух, відповідно, в центрі. П'ять елементів співвідносяться з п'ятьма вершинами пентаграми, які, так само, вказують на 5 країв людського тіла, відображаючи ідею, що кожна людина є мікрокосмом (маленькою копією великого всесвіту). В середині очищеного магічного кола вікканці призивають "Духів-Хранителів": Півночі, Сходу, Півдня і Заходу, а потім звучать магічні заклинання до Богині і Бога. Зазвичай в колі присутній вівтар, на який поміщаються магічні інструменти: атам, жезл, пентакль, чаша, мітла, казан, свічки, пахощі й ніж з білою ручкою, який називається болин. Після завершення ритуалу відплачується подяка Богині і Богові, а також Хранителям, і коло "руйнується". Поширеною також є практика чаклунства в голому вигляді, який називається "небесним одягом".

Ще однією важливою церемонією вікканців є Хендфастінг (англійською мовою перекладається як сплетення рук), що, по-суті, є вікканським весіллям. При укладенні постійного шлюбу головною обітницею вікканців є "Бути разом, поки живе любов в серцях", на противагу християнській обітниці "Поки смерть не розлучить нас". Існує також особливий обряд, що проводиться над новонародженими і дітьми молодшого віку, вікканінг, який покликаний представити малюка Богові і Богині, щоб забезпечити їхній захист і заступництво.

Вікканці також відзначають вісім свят Колеса Року. Серед них є два основні цикли. По-перше, це чотири великі свята, що позначають зміну пір року і які збігаються із стародавніми кельтськими вогненними святами; по-друге, це інші чотири (менш важливі) свята, літнє і зимове сонцестояння, а також весняне й осіннє рівнодення.

Внаслідок поширення в масовій свідомості негативних асоціацій та побоювань, які пов'язані з чаклунством та відьмами, більшість вікканців, з остраху перед можливими переслідуваннями, практикують магію таємно. Приблизна оцінка кількості вікканців у всьому світі на початку ХХІ ст. близько 800 тисяч (в США 130 тис., в Англії 40 тис. і т. д.). В Україні послідовників вікканства небагато. Крім того, свою належність до цієї віри вони найчастіше не афішують, оскільки в нашому суспільстві до чаклунів ставляться переважно негативно. В нашій країні вікканці діють без офіційної реєстрації. Їх головний сайт wicca. com. ua.

Основним напрямом скандинавського рідновір'я є Асатру. Це слово перекладається як "віра в асів" (нормандських богів). Інша назва цього руху одинисти, оскільки верховним богом пантеону Асатру є Один. Асатру є модернізованим варіантом релігії дохристиянських скандинавів. Першу свою общину одинисти зареєстрували в Ісландії ще 1973 року. Окрім Ісландії зареєстровані общини Асатру діють також в Данії і Норвегії. В Україні декілька общин Асатру існують у вигляді громадських організацій й не мають офіційного статусу.

Адепти Асатру не визнають жодних священних книг. Їхня віра ґрунтується на обожнюванні сил природи, а також на відновленні традицій і фольклору корінного населення скандинавських країн. Згідно віровченню цієї релігії, люди наділені божественною сутністю, що перебуває поза їхньою свідомістю, але ця сутність здатна взаємодіяти із людиною і матеріальним світом й проявляється через поєднання з природою. Такого поєднання можна досягти через шанування й прославлення богів і богинь, які є кровними родичами людей. неоязичництво вікка асатра інгліїзм

Прихильники цієї неоязичницької релігії вважають, що добро і зло не є вічними і незмінними сутностями. Визнається потойбічне життя душ, проте на цих уявленнях увага не концентрується, оскільки вважається, що це існування є вищим за людське розуміння. Культова практика Асатру є символічною магією рун (магічних узорів і літер давнього скандинавського алфавіту). В Асатру їх вважають стародавніми символами, що представляють різні сили всесвіту. Ідеологія Асатру популяризується завдяки деяким комп'ютерним іграм, наприклад, Warcraft.

У державах СНД набув найбільшого поширення той тип неоязичництва, який заснований на інтересі до стародавніх, дохристиянських слов'янських вірувань, рідновір'ї. Рідновір'я не має єдиної організаційної структури і підрозділяється на десятки автономних організацій і груп, погляди адептів яких суттєво відрізняються одна від одної. Розглянемо більш уважно основні напрями рідновір'я.

В Росії найбільш помітною течією рідновір'я є Інгліїзм, який заснував Олександр Юрійович Хиневич. Наприкінці 1992 року він зареєстрував першу релігійну общину інгліїнгів, яка називалась "Місцева слов'янська община Капища Веди Перуна староруської інгліїстичної церкви православних старовірів-інглінгів". Діяльність цієї та інших інгліїнських общин побудована на принципах, закріплених в їхніх Священних Писаннях, "Слов'янсько-арійських Ведах" серії книг, які є, на думку послідовників О. Ю. Хиневича, перекладами сучасною російською мовою стародавніх слов'янських текстів. Засновник інгліїзму проголосив, що Жерці-охоронці (з якими йому нібито вдалося встановити містичний контакт), відкрили йому, що Ніч Сварога (період негативного впливу різних чинників космічного походження) закінчилася у 1996 році. Відповідно, "тепер настав час розповісти людям про знання, які охоронялися відунами багато тисяч років" [2].

Інгліїнги сповідують політеїзм. Одним з важливих богів інгліїзму є Рід. Він об'єднує в собі всіх предків людини, ставить завдання людині перед її втіленням на Землі (Мідгарді) і є суддею на одному з трьох посмертних судів. Визнаються також й інші боги. Ними вважаються початкові інформаційні структури (закони всесвіту), які персоніфікуються в ролі персонажів інгліїстських Вед. Більшість імен богів запозичені з язичництва стародавніх слов'ян (Дажбог, Сварог, Велес, Перун та ін.), із скандинавської міфології (Один, Тор, Валькірія та ін.), з римського пантеону (Веста), а також з індуїзму (Агні, Індра та ін.).

Дев'ять головних морально-етичних основ інгліїзму проголошують необхідність розвитку освіти, духовності, співчуття, покаяння, терпіння, миролюбності, любові до ближнього, цілеспрямованості, а також здатності переносити випробування. Інгліїнги постять на сьомий день свого дев'ятиденного тижня. Під час обрядів учасники осяюють себе "Святим знаменом". Для цього великий, безіменний пальці і мізинець правої руки збираються разом, а два що залишилися також збираються разом і розпрямляються. Потім складені разом вказівний і середній пальці додаються спочатку до лоба, потім до очей (спочатку до лівого, потім до правого), потім до рота. Під час служб співаються гімни, такі як "Гімн Бога Купала", "Гімн Святої Землі", "Гімн Вогню" та ін.

О. Ю. Хиневич (він тепер називає себе Патером Дієм Коловратом) підрозділяє людей на типи за кольором шкіри, запевняючи, що ці типи розрізняються хромосомною структурою, "психоматрицями" й "енергетичною структурою". На думку засновника інгліїзму, за останніми двома показниками білі люди значно випереджають інших. За подібні расистські переконання, а також за організацію правоекстремістської групи, використання символіки й обрядовості, що містить елементи нацизму (наприклад, свастику-коловорот, вітальний жест з підняттям правої руки і т. ін.), в грудні 2008 року О. Ю. Хиневичу були висунені судові звинувачення. Суд визнав його винним, а організацію інгліїстів було заборонено. Проте в березні 2011 року всі звинувачення з О. Ю. Хиневича були зняті, а судимість скасовано. Хоча на теперішній час ідеологія інгліїзму в Росії визнана екстремістською, а діяльність громад інгліїнгів заборонено, осередки цієї організації й досі існують в країнах СНД напівлегально. Декілька нечисленних общин інгліїнгів діють в Україні, але жодна з них не має державної реєстрації.

В Україні рідновір'я почало поширюватися лише з початку набуття її політичної незалежності. Різні форми неоязичництва є популярними, насамперед, в тих колах інтелігенції, які переймаються ідеями національного відродження. Адже частина наших співвітчизників вважає відновлення прадавніх язичницьких вірувань необхідною умовою зростання національної свідомості. На сьогоднішній день в Україні функціонує більше ста двадцяти громад різних рідновірських напрямів [3].

Витоки українського неоязичництва пов'язані з іменем Володимира Шаяна та заснованої ним релігійної течії "Рідна Віра". У 1943-му році В. Шаяном було створено організацію, яку він назвав "Орденом Лицарів Бога Сонця". Але ця громада проіснувала недовго, й у 1945 році В. Шаян створив "Орден Бога Сонця", висвятивши 12 перших його членів. Опинившись після Другої світової війни в еміграції, В. Шаян й надалі творив свою релігійну систему, водночас продовжуючи свої наукові дослідження. Після смерті В. Шаяна, його учні у 1987 р. опублікували ці дослідження з рідновірства, об'єднавши їх в роботі "Віра Предків Наших". Перша громада Української Рідної Віри з'явилась у 1981 році у місті Гамільтон (Канада). Її члени видають журнал "Українське Відродження".

Засновником найбільшої релігійної течії рідновірів РУН-Віри (повна назва "Об'єднання Синів і Дочок України рідної Української Національної Віри") є Лев Силенко. Офіційне проповідування РУН-Віри в середовищі українських емігрантів почалося 1964 року, з якого Л. Силенко видавав часопис "Рідна Віра". У кожному з десяти номерів "Рідної Віри" друкувалися матеріали "Мага Віри", яку було оголошено Святим письмом українських рідновірів. У 1979 році "Мага Віра" вийшла окремою книгою обсягом 1427 сторінок [4]. В грудні того ж року в Чикаго оформилась перша громада РУН-Віри, яка отримала від влади США статус релігійної. На теперішній час громади ("станиці") рунвірців діють в США, Канаді, Австралії, Англії та інших країнах, де проживають українці. Центром РУН-Віри є собор святої матеріУкраїни, який розташований в місті Спрінг Глен (штат Нью Йорк, США).

Головним символом рунвірців є тризуб, який вони називають "Трисуттям" або "Знаменом Дажбожим". Емблема РУН-Віри Трисуття у Сонці символізує три основи життя: Нав (Дух), Яв (Матерія) і Прав (правила духовного і матеріального життя). Духівництво РУНВіри називається рунтатами і рунмамами. Обряд висвячення-благословення проповідників-рунтат вперше було здійснено 1974 року особисто Л. Силенком. Він також створив обряди освячення дитини, вінчання молодих, поховання спочилого та ін. Наприклад, існує обряд посвячення юнаків у косаки. Наголошується, що в давнину воїнів скіфів та їхніх попередників гітісів називали "косаками", бо вони мали косу на поголеній голові. І багато років потому ця традиція зберігалась, коли українських юнаків стригли, лишаючи лише чуб (косу), як символ відваги й благородства [5].

РУН-Віра підкреслює свій монотеїстичний характер. Дажбог в ній оголошується уособленням самовладної всевишньої сили. Рунвірці визнають 17 Заповідей: 1. Розумій і люби Бога по-рідному. 2. Не поклоняйся чужоземним поняттям Бога. 3. Самоудосконалюй розум, душу і тіло. 4. Вір у себе. 5. Люби родичів своїх. 6. Виховуй дітей своїх у дусі Рідної Віри. 7. Шануй духовність предків своїх. 8. Шануй свята Рідної Віри. 9. Не самозабувайся на чужині. 10. Не обмовляй. 11. Живи для добра Вітчизни. 12. Будь правдивим свідком. 13. Обороняй свої скарби і не привласнюй чужі. 14. Не люби ворогів народу твого. Не будь рабом. 15. Не залишай у біді приятеля твого. 16. Не зневірюйся. 17. Люби дітей свого і чужого народу. Впроваджуються власні молитви. Наприклад, до Дажбога "Дажбоже, ти святий дух народу мого". Наведемо її зміст: "Дажбоже мій, єдиний ти, як білий світ єдиний життя тобі присвячую своє, щоб багатів і здраствував мій рід. Єдиний ти, як рідна мати єдина люблю тебе, щоб кращала й багатішала любов. Єдиний ти, як рідна Вітчизна єдина освячуюсь тобою, щоб всюди і завжди бути собою. Слава тобі, Дажбоже мій!" [6].

Рунвірці впевнені, що коріння народів білої раси оформилося на берегах Дніпра. Звідси 6000 років тому виходили роди й племена, які запалили вогнища культури і цивілізації усіх інших народів. Наприклад, коли трипільці прийшли до Месопотамії, то принесли туди високу культуру землеробства. До Індії трипільці принесли усні "Веди", складені 5-6 тис. років тому в Україні-Оріяні. Виведення рідновірами існування українства ще з часів трипільської культури дає їм підстави наголошувати на культурно-етнічній зверхності українців. Їх погляди знаходять підтримку частини науковців. Наприклад, Олександр Поліщук, який є директором Історикоархеологічного музею "Прадавня Аратта-Україна", називає його "музеєм національної ідеї". Він зазначає, що символом національної української ідеї є свастика як знак індоєвропейців або арійців. Українці в цьому музеї постають нащадками могутньої, найбільш стародавньої, духовно найрозвиненішої хліборобської арійської цивілізації. Відповідно, українці проголошуються не лише людьми першого сорту, а й, взагалі, вищими людьми в світі. Цей вид етно-національного міфу має яскраво виражене націоналістичне спрямування. Адепти неоязичництва в Україні часто висувають вимогу "побудови "української України" через звільнення від пагубного впливу нав'язаної іудео-християнської культури і повернення до істинного коріння нашого народу" [7].

До християнства рунвірці ставляться негативно. Тут проявляються антисемітські настрої адептів цієї релігії. Ісуса Христа Л. Силенко вважав історичною особою. Проте, на його переконання, оголошення Ісуса Богом у місті Нікеї в 325 році відбулося лише з політичних мотивів, щоб імператор Костянтин міг називатися помазаником (Христом) і представником Бога на Землі. Негативно рунвірці ставляться також до князя Володимира, якому дорікають, що він зрадив віру своїх предків й започаткував на Русі-Україні тисячолітнє рабство. Проте 1 березня 1996 року Л. Силенко оголосив початком нового 10996 Дажбожого року, який, на його переконання, підвів риску під епохою панування ери християнства на Україні. На знак зречення християнства посвячені в РУН-Віру змінюють імена на слов'янські: Миролюб, Святослав, Ярослав, Богдана, Києслав, Світомир, Любомира, Лель, Лада, Зореслава, Оріянка та ін.

З 1990 року сповідники РУН-Віри почали відкрито діяти в Україні. У вересні 1991 р. було зареєстровано статут першої громади РУН-Віри в Києві. Протягом наступних двох років утворюються громади рідновірів по всій Україні. З 1995 р. в Україні виходять часописи "Рідна Віра" й "Світло Оріяни". Нині в Україні діє понад п'ятдесят громад рунвірців, загальне керівництво якими здійснює священнослужитель київської громади "Дажбог" Б. Островський.

У 1993 року в Україні була зареєстрована рідновірська громада, члени якої визнають себе послідовниками В. Шаяна. Ця організація має назву "Православна Громада українських рідновірів". Її очолює волхвиня Зореслава (д. філос. н., проф. Галина Сергіївна Лозко). Дякуючи зусиллям пані Зореслави в травні 2001 року було зареєстроване Об'єднання Рідновірів України.

Наявна в нашій державі ще одна течія рідновір'я Рідна Українська Віра (РУВ). 1994-го року кілька вінницьких громад неоязичників вирішили створити Собор Рідної Української Віри (СРУВ). Головою духовного правління СРУВ було обрано Орія Безверхого, який написав власні віроповчальні книги, наприклад, "Рідну Віру", "Волховник рідновіра" тощо. Серед усіх неоязичницьких культів СРУВ відрізняється більшою толерантністю до інших течій рідновірства. СРУВ узяв собі за мету з'єднати воєдино вчення В. Шаяна, Л. Силенка та інших рідновірів. Адепти цієї організації вважають, що Поділля це особлива територія, тому що саме тут збереглось багато пам'яток дохристиянської культури. 15 червня 2003 р. на священній для усіх рідновірів горі Богит було урочисто проголошено про відродження споконвічної релігії українців-русичів, яку названо було "Рідною Православною Вірою" (РПВ). На сьогоднішній день існує більше десяти громад РПВ. Цю конфесію очолює Володимир Куровський, з титулом Його Світлість Верховний Волхв Рідної Православної Віри.

Висновки

В сучасному світі відбувається активне поширення етнічних рідновірсько-язичницьких неокультів. Це є наслідком, по-перше, зростання націоналістичних настроїв (які є захисною реакцією на експансію мультикультуралізму, глобалізму, споживацьких цінностей і т. ін.); а по-друге, поширення й популяризації екологізму й, відповідно, пантеїстичних поглядів на природу і космос. Більшість неоязичницьких організацій характеризуються, насамперед, націоналістичною спрямованістю. Їхні лідери проголошують, що у пошуках своєї національно-культурної ідентичності людина, якщо вона послідовна у цьому своєму прагненні, неминуче має розірвати свій зв'язок зі світовими релігіями на користь релігії національної. Це призводить до пошуків язичницьких коренів віри і формування на їх основі загальнонаціональної релігії. Діяльність неоязичницьких організацій і культів викликає негативну реакцію насамперед з боку прихильників традиційних релігій, які закликають представників вітчизняної влади вживати жорсткі санкції аж до повної заборони. Проте, на наше переконання, лише у тому випадку, коли діяльність членів неоязичницьких релігійних громад починає загрожувати громадському порядку і має ознаки приниження національної гідності представників певних народів, кримінальних та інших правопорушень, представники державних правоохоронних органів повинні втручатися й припиняти цю діяльність. А переслідувати людей лише через їхній незвичні світоглядні переконання або спосіб життя представники владних установ вільних й демократичних держав, в яких панує принцип верховенства права, не повинні.

Література

1. Дворкин А. Л. Сектоведение. Тоталитарные секты. Опыт систематического исследования. 3-е изд., перераб. и доп. Нижний Новгород: Изд-во Братства во имя св. кн. Александра Невского, 2003.

2. Неоязычество на просторах Евразии: [сб. науч. раб. / науч. ред. В. А. Шнирельман]. М. : Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2001.

3. Звіт про мережу церков і релігійних організацій в Україні станом на 1 січня 2011 року / Затверджено наказом Держкомнацрелігій від 28 лютого 2011 р. № 09. Режим доступу до документа: http://www.irs.in.ua/files/statistic/2011.01.01_zvit_f1.pdf.

4. Силенко Л. Мага Віра: Рідна Українська Національна Віра. Святе письмо. Велике світло волі: співвідношення віри, науки, філософії, історії. Нью-Йорк : Оріяна, вид. об-ня Синів і дочок України. Рідні Укр. Нац. Віри, 1979.

5. Нові релігії України / [редкол.: А. М. Колодний (голова) та ін.]. К. : УАР, 2010. (Серія "Історія релігії в Україні: у 10-ти т."). Т. 8.

6. Силенко Л. Священна книга обрядів: требнік. РУН-віра. К. : Обереги, 1991.

7. Новікова К. Між міфом та національною ідеєю. Обличчя сучасного українського націоналізму. Режим доступу до тексту: http://www.religion.in.ua/main/analitica/12282-mizh-mifom-ta-nacionalnoyu-ideyeyuoblichchya-suchasnogo-ukrayinskogo-nacionalizmu. html.

Размещено на Allbest.ru