Актуальність дослідження міфу: соціокультурний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальність дослідження міфу: соціокультурний аспект

Ставицький А.В.

Міф належить до кола тих наукових проблем, які розбурхують розуми і викликають багаторічні дискусії. І хоча базові поняття культури рідко проблематизуються, в сучасних умовах ми маємо справу саме з таким випадком, коли спроби звести міф до суми історичних помилок людського розуму переплітаються з думкою, що « міфологія несе в собі всю пристрасть і поетичність, на які тільки здатний людський розум» [1,с.6].

Між тим слід зазначити, що література по даній темі - від робіт загального порядку до конкретних досліджень по різних приватних питаннях - величезна і постійно збільшується. Однак, на жаль, більша частина наявних з даної теми публікацій відображає сформовані в науці й суспільстві забобони. І тому, незважаючи на інший підхід у розгляді міфу, що виник в JQX столітті, починаючи з робіт філософів (Ф.Шеллінг, Ф.Ніцше) і лінгвістів (М.Мюллер, А.Потебня, А.Веселовський), а також ряд видатних досліджень міфу, зроблених окремими вченими в XX столітті (Е.Кассірер, Дж.Кемпбелл, К. Леві- Строс, А. Лобок, А. Лосев, Ю. Лотман, К.-Х.Юнг, М.Еліаде), онтологічно міф для науки і суспільства продовжує залишатися багато чому загадкою.

Недарма в ході самопізнання людства міф, спочатку означав справжнє сказання про всі священні першоречі і першоподії, поступово під впливом логіки, поміняв своє значення на протилежне. І став розумітися, як брехня, вигадка, неправда, ілюзія, оскільки логікою не сприймався. Саме тому спроби « звільнити від чар» світ і відокремити його від міфу робилися ще з часів розквіту Еллади, коли з ірраціонального Міфу виділився побудований на принципах раціональності Логос. Але риси міфічного переживання щодо всіх значущих явищ у людства збереглися. А, починаючи з XX століття, вони стали знаходитися навіть у науці, ознаменувавши процес тотальної реміфологізації. І хоча не можна сказати, що наука війну з міфом програла, її можливості по боротьбі з міфологіями виявилися багато в чому дуже перебільшеними.

Почасти це пов'язано з тим, що міф переважно приймається дослідниками, як якась постійна даність без перевірки його на смислову, семантичну, логічну і нормативну визначеність у рамках цілого. До того ж пропоновані дослідження здебільшого стосуються окремих деталей. Проте, всіх їх об'єднує констатація того, що міф повернувся. Так, на думку більшості вчених, світ захлиснула хвиля міфотворчості. І створилося враження, що з « царства раціоналізму і науки» він зробив крок у нову « міфологічну» епоху. При цьому залишалося неясним, чи то це явище для нас нове, чи то воно відбувалося завжди, але для нашого сприйняття як би не існувало? Адже були серед дослідників і ті, хто стверджував, що міфи нікуди не зникали. Просто людина, керуючись пріоритетом раціональності, сама переконала себе в тому, що їх позбулася, тим самим лише сприяючи новій міфотворчості. А тепер за це й розплачується.

У свою чергу такий підхід змушував заново ставити вже здавалося б зняті питання. Чи може людина подолати міф, спираючись на наукові знання? Створюється сучасний міф « з волі людини» [2,с.З] або виникає незалежно від неї? Як взагалі виникає міф і чому людина займається міфотворчістю? Що це їй додає, а чого позбавляє? Як людині ставитися до міфу: непримиренно боротися з ним чи спробувати використати міфотворчість собі на благо?

Відтак, щоб виправдатися перед громадськістю, вчені спочатку намагалися пояснити « виникнення сучасної міфології» не власними, навіяними міфом раціональності, помилками, а низинними інстинктами неосвіченого натовпу. У результаті з'явилося безліч наукоподібно сформульованих ідей, один із зразків яких ми нижче наводимо: « На відміну від стародавнього міфу, що володів онтологічним статусом, сучасний міф - це соціальне похідне, чиє життя і смерть інспіровані надіями і фрустраціями суспільної свідомості» [2,с.4]. У ньому довільною установкою дослідника міф позбавляється свого онтологічного статусу і обмежується сферою, за межі якої йому виходити заборонено. Ось тільки не зрозуміло, чи можна причини виникнення сучасних міфів звести лише до « надій і фрустрацій суспільної свідомості» ? Наскільки безперечно позбавлення сучасного міфу його онтологічного статусу лише на тій підставі, що він « інспірований надіями і фрустраціями суспільної свідомості» ? Хто його тоді інспірує? He людина чи що? І чим він керується при цьому? Робить він це свідомо чи міфотворчість в значній мірі несвідомий процес? Чи можна джерела сучасного міфотворчості блокувати, а механізм його функціонування зруйнувати або подолати, якщо онтологічної основи під ним немає? Судячи з усього цього не виходить. Але тоді маємо інше: мало того, що подібного роду ідеї засновані на компрометуючих себе знаннях, поприте вони ще й перекривають можливість для інших досліджень, оскільки головні відповіді, на міркування їх прихильників, вже дані і тема повністю розкрито. Але питання все ж лишилися. І на них обґрунтованого пояснення чомусь немає.

Отже, міфотворчість не можна звести до « соціальної похідної», ігноруючи особливості свідомості, адже що в його основі лежать не тільки « надії та фрустрації». І тоді таку позицію треба вважати плодом поверхневого підходу до аналізу механізму міфотворчості, що дозволяє його послідовникам на міфі самостверджуватися у своєму невігластві і насаджувати в науковому середовищі свій міф про те, що міфи народжуються тільки з людських страхів і слабкостей, і вмирають, коли вони подолані.

Тож, виходить одне з двох: або боротьба з міфом була явно недостатньою і велася не тими засобами, або вона сама по собі виявилася безперспективною, оскільки теж стала однією з основних форм міфотворчості. Проте, відповісти на це запитання однозначно не вдається, тому що таємниця міфотворчості прихована не в міфі, а в людині, яка його творить. Навіщо вона це робить? Чому? З якою метою? Чим визначається характер і спрямованість міфотворчості? Що впливає на моральний вибір людини на користь тих чи інших міфів? Свідчить це про висоту його помислів чи низькі інстинкти? А оскільки повернення міфу було визнано одним з найпомітніших рис і явищ нового століття, багатьох дослідників хвилює питання реміфологізації, що відбувається: ми повертаємося до міфу чи міф повертається до нас? І можливо, насправді ніякого повернення не було, як з відкриттями Зигмунда Фрейда: до людини не повернулася підсвідомість, а просто людина відкриває міф для себе наново? Чи може повертатися те, що нікуди не дівалося? Просто вивчення древніх міфів все частіше підштовхувало дослідників до розуміння того, що міфи, якими жили древні, аж надто схожі на аналогічні явища, якими люди живуть і дотепер. Так поступово прийшло розуміння сучасного міфу, який хоча й істотно відрізняється від архаїчного, але має з ним одну природу.

Щоправда, наростання сучасної реміфологізації все ще за традицією пояснюється переважно пануванням епохи т. зв. « постмодерну», а також глобальними трансформаціями, які відбуваються у світі, в сфері розвитку культури, науки, технологій, міжцивілізаційних відносин.

Втім, незалежно від ставлення до міфу людей науки, у світі все більше усвідомлюється і стверджується розуміння, що міф така ж даність нашої свідомості, як мова і наука, залишається непорушним фундаментом всієї світової культури. Це розуміння лише зміцнює впевненість дослідників сучасного міфу в тому, що міфологічний універсум не зник, не був подоланий ні наукою, ні суспільством, а лишень змінив спосіб свого вираження, зробивши його більш прихованим, стійким, гнучким і опосередкованим.

До того ж, хоча в конкретному практичному плані міф може бути проігнорований, склалося так, що він став тісно пов'язаним фактично з усіма проблемами життєдіяльності людини і суспільства, з його моральними цінностями і соціальними ідеалами, з його духовністю, спонукаючи до роздумів, що спосіб і зміст міфотворчості народу безпосередньо пов'язаний з його існуванням. У новому вигляді міф постає як символічно організоване системне знання, як « діалектично необхідна категорія свідомості і буття», що втілює символіку єдності, яку потрібно вивчати системно, в усій повноті проявів його різноманіття, засобами всіх наук, що досліджують міф, не втрачаючи при цьому його цілісності. Міф є певним чином організована знакова система, за допомогою якої світ пізнає сам себе. Константна структура, без якої, мабуть, існування людини й людства є просто неможливим.

Так, задовольняючи соціокультурну потребу в цілісному знанні, міф, організовує та регламентує життя людини, вказуючи людям правила соціальної поведінки, зумовлює систему ціннісних орієнтацій, полегшує переживання стресів, породжуваних критичними станами природи, суспільства й індивідуума. До того ж в міфах зосереджений життєво важливий для існування людства ресурс стійких і постійно в різних формах повторюваних у часі цінностей, без актуалізації яких подальше існування і розвиток людства є неможливим.

Отже, якщо міф повернувся чи зумів зберегти себе, як явище, незважаючи на постійну боротьбу з ним, значить, він людині потрібен, а його змістовна оцінка та обрані суспільством засоби боротьби виявилися в значній мірі помилковими і потребують суттєвої корекції. У результаті, проблема міфу і соціальної міфотворчості, ії роль і особливості, можливості й наслідки знову виходять на передній план гуманітарних досліджень. Ось тільки якісних змін у характері досліджень за рідкісним винятком, на жаль, не відбулося.

Можливо, складність вирішення цієї проблеми полягає в тому, що міф, як особливий тип знання і універсальна система ціннісних уявлень, належить до числа тих досліджуваних наукою явищ, які в рамках якої-небудь єдиної наукової спеціальності не можуть бути навіть коректно поставлені. Адже міф є одним з найбільш всеосяжних і універсальних понять людства. Відтак, значить, будучи основою цілісності у свідомості, міф потребує розуміння себе, як цілісності. Тому проблема онтологічного розуміння міфу при збереженні його смислової єдності через установку на синкретизм виходить на перший план, тому що локальні підходи до універсального об'єкту завідомо однобічні.

У свою чергу, постановка проблеми, як відкриття нового аналітичного простору, вимагає визначення структури актуалізації. Структура актуальності включає в себе онтологічні та ситуативні, концептуальні та прикладні, особистісні та соціальні, цивілізаційні та глобальні аспекти, які розгортаються в рамках існуючого соціального простору в режимі соціодинаміки взаємодії світу, культури й науки.

В основі проблеми актуальності постає питання про те, що дає міф світу, соціуму, людині, епосі, науці? І хоча він має на увазі багатоаспектність, щодо вказаних явищ, то можна зазначити, що через міфи, свої і чужі, вони пізнають себе та інших. Пізнають і змінюють в той бік, у який вважають за потрібне. Причому, цей вплив відбувається негласно, опосередковано, гомеопатично, в режимі« м'якої сили» відповідно до стратегії непрямих дій. А якщо врахувати, що, крім здійснення процесу осягнення себе у часі щодо інших, міф виступає, як тип соціального кодування і механізм духовної самоорганізації суспільства, який надає осмисленість всього людського існування, зрозуміло, що міф буде актуальним завжди. Тому цілком логічно сприймати його, як своєрідне втілення вічної актуальності буття через постійну спрагу людини в трансценденції.

Отже, міф, як об'єкт пізнання, актуалізує себе постійно, а актуальність заявленої теми має для науки і суспільства невідворотній характер. При цьому, слід врахувати, що, хоча в силу своєї універсальності і пластичності міф завжди сприймався, як проблема, лише тепер його починають усвідомлювати, як механізм вирішення проблем. Іншими словами, на даний момент в науці склалися умови для грамотного поєднання наукової логіки з міфічної інтуїцією на благо науки й людей, тому що наука дозріла, щоб зрозуміти міф і себе в міфі, і через це змінити своє ставлення до нього, знаменуючи ту стадію онтологічного прояву самого міфу, коли його можна оцінювати, як єдине.

У свою чергу актуальність теми вибудовується в комбінації « людина-соціум - цивілізація - світ» в системі відносин між особистістю і владою, яка, починаючи з сім'ї і закінчуючи державою, включає в себе питання демократії і свободи, глобальної цивілізаційної біфуркації на тлі загострення боротьби за ресурси і новий світовий порядок, як образ світу, який треба буде ще відвойовувати і утверджувати. Боротьби за глобальний проект нової моделі суспільства і людини, в якій якимось дивним чином відбивається проблема ставлення до міфу вже тому, що всі питання, які хвилюють людей, виявляються в зоні впливу міфів і стають об'єктами міфологізації, знаменуючи собою « збирання» значущої для суспільства інформації на граничному для його розуміння рівні сенсу, аж до міфологізації міфу та загалом культури.

Відтак, нев'януча актуальність вивчення міфу визначається його онтологічної сутністю, новими уявленнями про міф і новими можливостями науки в його вивченні, а також глобальними проблемами сучасності, які вимагають якісного перегляду культурної парадигми загальноцивілізаційного розвитку і підводять до висновку, що філософія життєустрою і філософія науки без аналізу соціального міфотворчості будуть неповноцінними. У свою чергу за ним стоїть усвідомлення того, що кожна людина і суспільство загалом сприймають навколишній світ міфологічно настільки, наскільки він для них є чуттєво сприйманим, особистісно вистражданим і пережитим. І, значить, синдром якоїсь відстороненості, коли людина ставилась до міфу, як до чогось помилкового, і спочатку і однозначно порочного, в науці і в суспільстві поступово долається. Паралельно з цим приходить розуміння того, що виростає з почуттів, бажань і страхів міф не більше порочний, ніж люди, які його породжують.

Аналізуючи викладене, з одного боку, міф був і залишається одним з найбільш складних і привабливих об'єктів дослідження незалежно від епохи. І тому його вивчення буде актуальним завжди. З іншого боку, інтерес до міфу в науці і в суспільстві за останні роки настільки швидко зріс, що нам доводиться перевідкривати міф для себе заново. Значною мірою цьому сприяє системний прорив у гуманітарних науках, що співвідноситься з виникненням квантової фізики чи теорії психоаналізу. У свою чергу нові відкриття визначають інші можливості - від формування нової загальнолюдської світоглядної парадигми до дослідження онтологічних основ психіки і психотехнологій, які розвиваються на її основі. І наука намагається їх повного мірою використовувати.

Разом з тим, проблема вивчення міфу, як цілого, оголює потребу в синтетичних знаннях і методиках, в дослідженнях на стику наук, певною часткою наукового синкретизму і священнодійства, де синкретичність поєднується з синтезом образного і розумового, метафори і поняття, з синтетичною роботою думки і уяви. Причому, в такому вигляді дослідження міфів може розумітися, як практика міждисциплінарних і інтеграційних досліджень соціального смислоутворення, актуальність яких в нових умовах буде тільки зростати.

міф соціокультурний знання суспільство

Список використаних джерел

1. Нейл Ф. Мифы и легенды. Расшифрованные послания и символы в работах великих мастеров / Филипп Нейл. - Харьков, Белгород: Изд-во Клуб семейного досуга, 2009. - 128 с.

2. Игнатьева М.Н. Социально-философский анализ гендерного мифотворчества: дис. на здобуття наук, ступеня канд. филос. наук спец.: 09.00.11 « Социальна философия» / М.Н.Игнатьева. - Кемерово, 2006. - 205 с.

Размещено на Allbest.ru