Мораль лицарства та чернецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Мораль лицарства

2. Чернецька мораль

Література

Вступ

Середньовімччя -- період європейської історії від 5 століття (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації (кінець 15 століття -- початок 16 століття). За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько 9-11 ст.). Середньовіччя як загальносвітовий період в історичному розвитку країн Азії, Північної Африки, Америки є дискусійним питанням. Зараз панує думка, що середньовіччя як явище є суто регіональним, але цим словом часто користуються для опису подій, що сталися 500-1500 років тому незалежно від регіону та специфіки.

Роль релігії і церкви в середньовічному суспільстві

Середньовічне суспільство, як організм з клітин, складалося з безлічі соціальних станів (соціальних прошарків). Людина за народженням належала до одного з них і практично не мала можливості змінити своє соціальне становище. З кожним таким станом були пов'язані своє коло політичних і майнових прав і обов'язків, наявність привілеїв або їх відсутність, специфічний уклад життя, навіть характер одягу. Існувала сувора станова ієрархія: два вищі стани (духовенство, феодали -- землевласники), потім купецтво, ремісники, селяни (останні у Франції об'єднувались у «третій стан»). Чітку формулу вивів на рубежі X -- XI століть єпископ французького міста Лана Адальберон: « одні моляться, інші воюють, треті працюють…». Кожен стан був носієм і відповідного типу культури. Могутнім об'єднуючим чинником в таких умовах були релігія і церква. Визначальна роль християнської релігії і церкви у всіх галузях суспільного і культурного життя складала принципову особливість європейської середньовічної культури. Церква підпорядкувала собі політику, мораль, науку, освіту і мистецтво. Весь світогляд людини середньовіччя був теологічним (від грецького «теос» -- бог). Чим же можна пояснити таке виняткове положення релігії в середньовічному суспільстві? Одну з відповідей на питання дає сам зміст християнського віровчення. Воно виникло з боротьби і взаємного впливу безлічі філософських і релігійних течій. Якщо говорити про первинне християнство, то однією з головних ідей, що забезпечили широке поширення нової релігії, була ідея рівності людей -- рівність як гріховність істоти перед всемогутнім і всемилостивим богом -- але також рівність. Християнство, виникнувши в колоніях Древнього Риму, в середовищі рабів і вільновідпущених, з самого початку не було релігією якого-небудь одного народу, воно мало наднаціональний характер. Як релігійне вчення, християнство засновується на трьох головних ідеях:

· ідеї гріховності усього людського роду, зараженого первородним гріхом Адама і Єви;

· ідеї порятунку, який необхідно заслужити кожній людині;

· ідеї спокутування всіх людей перед богом, на шлях якого стало людство завдяки стражданням і добровільній жертві Ісуса Христа, який з'єднав в собі як божу, так і людську природу.

У первинному християнстві дуже сильна була віра в швидке друге пришестя Ісуса Христа, Страшний суд і кінець грішного світу. Однак час ішов, нічого подібного не відбувалося, і на місце цієї ідеї приходить ідея утіхи -- замогильного воздання за добрі або погані вчинки, тобто пекла і раю. Засади офіційного церковного світогляду середньовіччя було закладено на межі IV--V ст. в працях Августина, згодом прирахованого до образу святих. Він розробив вчення про «божественну благодать», згідно з яким церква є посередник між богом і людьми («єдинорятівна роль церкви»). Тільки церква залучає людей до бога. Як хранительниця «божої благодаті», вона може дати людині спокутування гріхів. Згідно з Августином, весь хід історії приречений божественним промислом, тому людина є не в силах його змінити і грішно навіть намагатися це зробити. Треба покірливо приймати як багатство, так і бідність, вони -- наслідок першородного гріха Адама і Єви. Цей же гріх спотворив людський розум, відтоді він має шукати собі опору у вірі. Звідси -- постулат: «Вір, щоб розуміти», який проголошував пріоритет віри над розумом. До кінця античності християнство являло собою розвинену світоглядну систему. Було вироблено «символ віри» -- короткий виклад основних догматів християнської церкви. До нього ввійшли догмат про «троїчність бога», який є єдиний і, разом з тим, складається з трьох осіб -- Бога-отця, Бога-сина і Бога-духа Святого, догмат про воскресіння Христа і інші. Перші християнські общини вирізнялися демократизмом, однак досить швидко служителі культу -- духовенство, або клір ((грец. клЮспт -- жереб), спочатку їх вибирали по жеребу) перетворюються в сувору ієрархічну організацію. Спочатку найвище положення в клірі займали єпископи. Римський єпископ став домагатися визнання за ним першості серед всього духовенства християнської церкви. Наприкінці IV- початку V сс. він став іменуватися Папою і поступово придбав владу над всіма іншими єпископами Західної Римської імперії. Християнська церква стала іменуватися католицькою, що означає всесвітня. Вже в останні століття існування Римської імперії християнство з релігії пригноблених перетворюється в державну релігію. Папа оголосив себе «намісником Христа на Землі», на ту ж роль претендував патріарх Константинопольський, у церкві виявилося два організаційні центри. У 1054 р. Папа римський і патріарх Константинопольський прокляли один одного. При загальній релігії церква розкололася на західну -- римо-католицьку і східну -- православну. В умовах краху Західної Римської імперії, швидкого утворення і такого ж швидкого розпаду «варварських» королівств, постійного перекроєння кордонів, потім феодальній роздрібненості, церква виявилася найорганізованішою силою, своєрідним островом «порядку у безладді». Мабуть, найбільш стабільною державою Європи була Папська область -- середня Італія, що перейшла в VIII ст. під безпосереднє правління римських пап (і яка існувала до XIX с.). Саме для обґрунтування права на владу в цій державі було створено легенду про «Костянтиновий дар»: ніби римський імператор Костянтин, переносячи столицю до Візантії, своїм наступником в Римі залишив Папу.

Політичний вплив папства розповсюджувався на всю Європу. Дуже довго тільки папа призначав єпископів до всіх країн. Церква широко використала систему покарань (в тому числі проти правителів): «відлучення», що ставило людину поза церквою, «анафему» -- урочисте публічне накладення прокляття, «інтердикт» -- заборону відправляти культ на цілій території і інші. Обрання Папи з XI с. стало проходити на особливих зборах кардиналів, без найменшої можливості втручання світської влади. Приблизно третина всіх орних земель в Європі належала церкві, всі держави виплачували «десятину» (десяту частину податків, що збираються) на її користь. У католицькій церкві до Х с. встановлюється звичай безшлюбності (целібату) духовенства. Цей звичай тісно зв'язав стани феодалів і духовенства: в сім'ях феодалів старший син звичайно успадковував земельну власність, а другий ставав священиком.

1. Мораль лицарства

релігія мораль лицарство чернецтво

Історія лицарства пов'язана з історією центральної й західної Європи 8-16 століть, тоді лицарями називали представників привілейованого шару, основним заняттям яких була військова справа й захист території рідної країни. Але історично зложилося так, що крім військових подвигів, лицарство привнесло в моральну скарбничку людства такі поняття, як гідність, почуття боргу, кодекс честі. Більшість відомих лицарських орденів залишилися в століттях не тільки як військові, але і як духовні ордена із власними системами цінностей, виховання й самовдосконалення особистості.

Лицарство от уже кілька сторіч, як зійшло з історичної арени. Але й сьогодні про людині шляхетному, щедрому душею й вірним боргу говорять - "він справжній лицар". Адже лицарські заповіді охоплюють усі сторони життя - це й захист слабких, і любов до Родини, і безстрашність у небезпечних ситуаціях, і вірність релігійним поглядам, і нерушима міцність слова.

Якщо ви мають намір іти по шляху самовдосконалення й виховання в собі чеснот, властивих лицареві - дерзайте! І помніть про ту відповідальність, яку накладає на вас цей розв'язок.

Лицарство середніх віків було так само далеко від ідеї лицарства, як фактична ієрархія католицької церкви від містичної Церкви Христової. Лицарство - вічне за своїм завданням. Воно внесло в світ героїчні цінності - цінність жертовної честі й жертовної вірності. У лицарстві кувалася особистість. Буржуазний світ нових часів прагнув підмінити лицарство міщанством, лицарські чесноти - міщанськими. І думав буржуазний світ, що лицарство поховане навіки як породження темного середньовіччя, що відродитися воно не може. Але загибель лицарства була б загибеллю високого духовного загартування особистості. Дух лицарства продовжує жити як вічна протилежність духу буржуазному. Лицарська мораль і мораль буржуазна залишаться на віки, до кінця століть найглибшими протилежностями, що є ворожими. Категорії лицарства й буржуазності - категорії релігійно-метафізичні, а не соціально-історичні, вони перебувають у мінливих одіяннях різних часів. Лицарство залишається вічним завданням людського духу, що переживають старі одяги лицарства середньовічного. І в нашу буржуазну епоху з новою силою коштує перед вершинами людства завдання створення духовного лицарства, лицарства в Духу. У нашу епоху можливе відродження лицарських орденів у новому дусі. Дух лицарства покликано зберігати справжній, небесний аристократизм моральних цінностей. Що всяка цінність аристократична - це одкровення лицарського духу. Лицарство становить справжню, таємничу ієрархію, ієрархію жертовну й тому невидиму світу буржуазному, підлеглому своєї видимої, але неправильної ієрархії. Лицарська мораль - мораль цінності, і тому вона глибоко протилежна всієї буржуазно-демократичної моралі благополуччя й улаштування, моралі "останніх людей". Демократизм (у метафізичному, а не соціальному змісті слова) глибоко буржуазен, тому що ставить благополуччя й улаштування людей вище цінності, кількість вище якості, середньо- загальне вище індивідуального, розподіл вище творчості. Аристократична (у метафізичному, а не соціальному змісті слова) мораль є мораль цінності, якості, індивідуальності, творчості. Усяке зниження цінності, якості, індивідуальності, творчості в ім'я середньо- загального, кількісного, в ім'я благополуччя, улаштування й розподілу є гріх перед Богом і перед божественним у людині.

Середньовічний лицар мав бути міцним, сильним, хоробрим і вірним у служінні ідеалам свого лицарського ордена. Лицарі служили королям, храмам (тамплієри) баронам, графам і іншим поважним особам. Це мальтійські лицарі, розенкрейцери, тамплієри, та ін. У кожного лицарського ордена був свій лицарський статут і свої етичні святині. У кожного лицаря був свій прапор, герб, девіз, щит, меч, реліквії, раритети й атрибути лицарської гідності. Життя лицаря належало королеві, душа - Богу, любов - прекрасній дамі, честь - нікому. Лицар повинен володіти прийомами кінного й пішого бою. Лицар мав бути поблажливим до повалених супротивників: не бити в спину, не добиватись, щоб визнав себе переможеним.

Лицарська мужність - висока моральна якість, що характеризується поведінкою й моральним виглядом воїна, якому властиві сміливість, стійкість, витримка, спритність, самовідданість і почуття власної гідності.

Лицар повинен був знати Біблію й бути захистом і опорою ідеалів християнського віровчення.

Лицар повинен був бути вірний статуту свого ордена.

Дійсний шляхетний лицар - воїн, захисник ідеалів християнської Біблії й зразок вольових чеснот. Він повинен був дотримувати правил моральної пристойності не тільки в спілкуванні з дамами, дітьми, священиками, але й із бранцями.

Лицарська мораль ґрунтується на початках, суперечних один одному. Феодальна (вірніше - васальна) мораль пропонує лицареві дотримувати клятви вірності своїм товаришам, своєму сеньйорові й васалові. Законом по перевазі є вірність; лояльний той, хто зберігає вірність; лояльність є вірність своєму слову; чесна людина - разом і вірний, і хоробрий. Між людьми, зв'язаними вірністю, не повинно бути сварок. По строгій логіці, якщо виникає незгода між васалом і його сеньйором або навіть між васалами того самого сеньйора, вони повинні передати справу на розв'язок сеньориального суду, складеного з перів васала. В ім'я вірності васал може заклинати сеньйора виявити йому правосуддя; сеньйор може вимагати своєї людини до себе на суд. Творити суд сеньйор надає своїм людям; він повинен бути "урівноваженим вагами для виконання того, що розв'язав суд". Таким чином, усякий дворянин може одержати суд рівних собі й зобов'язано підкорятися їхньому вироку.

Лицарські гідності:

* Сміливість - не піддавайся страху. Навіть відступаючи, зберігай ясність розуму й силу духу.

* Справедливість - не кривдь нікого, наносячи образу або не шануючи по справедливості, як велить борг.

* Милосердя - будь щедрий душею і м'який серцем, як личить шляхетній людині й переможцеві.

* Щедрість - поділися матеріальним з нужденними; поділися духовним із близькими; поділися знаннями із шукаючими.

* Вірність - будь відданий своєму слову; будь відданий своїй справі; будь відданий своєму другові; будь відданий своїй любові.

* Шляхетність - не соромся помилок - соромся відсутності каяття; не соромся незнання - соромся небажання знати; не соромся доброти - соромся байдужості.

* Надія - знай: поки ти живий, усе можна змінити до кращого.

* Сила - знай: точка опори, яка допоможе перевернути мир, тільки в тобі.

* Скромність - наслідуй Ісуса й Сократа.

1. Що таке сміливість?

* Сміливість - смілива поведінка; рішучість.

* Сміливість - це опір страху й контроль над страхом, а не відсутність страху.

* Сміливість - це здатність ухвалювати адекватні розв'язки незалежно від наявності страхів.

* Сміливість - одна із кращих вольових і моральних якостей, властивих людині; саме зі сміливості виникає готовність захищати інтереси свої, своїх близьких, своєї справи й своєї країни.

* Сміливість - це вміння тверезе оцінити ситуацію й себе в ній, і узяти гору над емоціями (страх, непевність і т.д.).

* Сміливість - це вміння побрати на себе відповідальність; тільки сміливі люди виграють битви й управляють державами в епоху змін.

* Сміливість - це зворотна сторона обережності й антагонізм стосовно нерозсудливості.

* Сміливість - це розумні витрати фізичних і моральних сил людину: сміливець знає, за що коштує "покласти життя", а що можна просто не помітити.

* Сміливість - це сила. Смілива людина не має потреби в самоствердженні, він твердо й спокійно знає, на що здатний.

Переваги сміливості:

* Сміливість забезпечує незалежність - від думки юрби.

* Сміливість забезпечує впевненість - у власних силах.

* Сміливість забезпечує волю - від гнітючого почуття страху.

* Сміливість забезпечує радість - велику радість бути собою.

* Сміливість дає надію - на краще майбутнє.

Прояв сміливості в повсякденному житті:

* Екстремальні ситуації - сміливість допомагає перемагати у військових походах і виживати в екстремальних ситуаціях. Тільки той, хто не втрачає голів від страху, може урятуватися сам і врятувати інших людей.

* Побудова сімейних відносин - смілива людина вміє викликати повага в молодших і стать для них гарним прикладом для наслідування.

* Патріотичне виховання - смілива людина завжди готова встати на захист своєї країни й уміє прищепити любов до Родини підростаючому поколінню.

* Допомога слабким, немічним і нужденним - смілива людина душевно щедра; йому є, чим поділитися з нужденним. Смілива людина завжди готова допомогти тому, хто потрапив у лихо.

Як навчитися бути сміливим:

* Сміливість, як будь-яка навичка, може бути розвинена. Для цього необхідно систематично працювати над викорінюванням страхів, і одночасно вишиковувати якість сміливості.

* Смілива людина завжди певен у собі. Але працює й зворотне правило: повірте в себе - і ви придбаєте сміливість!

* Заняття спортом - спорт не тільки робить тіло більш сильним, гнучким і спритним, спорт дає людині впевненість, а, отже - сміливість.

* Якщо в людини є страх (фобія) - те він може перемогти його методом "від противного". Що страшить темряви - входячи в темну кімнату, робить крок до знаходження сміливості;, що страшить висоти - піднімаючись по приставних сходах, стає смелее.

* Поважай чужу думку, але будь готів уідстоювати своє - от позиція по-справжньому сміливої людини.

* Порок недоліку - Боягузтво | повна відсутність сміливості

* Порок надлишку - Нерозсудливість | надлишок сміливості при недоліку розважливості

Крилаті вираження про сміливість:

* Сміливість міста бере.

* Сміливий там знайде, де боязкий втратить.

* Сміливе слово підтримує серце.

* Краще битися орлом, чим жити зайцем.

* На сміливого собака гавкає, а боягузливого - кусає.

* У країні, де є порядок, будь сміливий і в діях, і в мовах. У країні, де немає порядку, будь сміливий у діях, але обачний у мовах.

2. Що таке справедливість?

* Справедливість - це поняття про винн вимога, що містить у собі, відповідності діяння й воздаяния. Зокрема , ця відповідність прав і обов'язків, праці й винагороди, заслуг і їх визнання, злочину й покарання.

* Справедливість - слушне відношення до кого- л., чому- л.; безпристрасність.

Справедливість - це логічна оцінка дії відповідно до критеріїв, зафіксованих у загальноприйнятій і обов'язковій нормативній системі - законі.

* Справедливість - це готовність пожертвувати особистим для досягнення суспільного блага.

* Справедливість - це апеляція до сукупності цінностей, які вважаються більш високими, чому ті, що знайшли втілення в законі.

* Справедливість - це те, що з'являється з першими джерелами соціальних відносин. Справедливість завжди соціальна.

* Справедливість - те, до чого завжди прагнуть державна й судова системи; але що століттями залишається недосяжним ідеалом.

* Справедливість - одна з найважливіших моральних проблем сучасності. Це історично мінливе явище, яке в нових умовах здобуває нові якості.

Переваги справедливості

* Справедливість дає сили - для боротьби зі злом у всіх його проявах.

* Справедливість дає надію - на досягнення суспільства можливостей, рівних для кожного.

* Справедливість дає волю - від упередженості й необ'єктивності: слушна людина до однакових випадків ставиться однаковим образом, незалежно від статусу людей, які фігурують у цих випадках.

* Справедливість забезпечує впевненість - у власних силах і у власній правоті.

Прояву справедливості в повсякденному житті:

* Ознаки справедливості - згода й взаємність. Де є згода - там завжди є присутнім і справедливість; це вірно й для взаємності.

* Революційні ситуації - усі революції у світі відбувалися в ім'я справедливості в суб'єктивному розумінні тих, хто робив ці революції.

* Сімейний уклад - за старих часів більша родина збиралася за столом і всі члени родини по черзі черпали ложкою їжу із загальної тарілки: так проявлялася справедливість.

* Правова система - коли суд виносить свій розв'язок по тому або іншій справі й дає правове визначення тому або іншому вчинку, кожний учасник справи чекає справедливості.

* Соціальний лад - турбота про немічні, про старих і дітей є прояв соціальної справедливості.

Як навчитися бути слушним

* Одержання знань. Справедливість базується на знаннях моральних принципів і критеріїв правового обладнання суспільства.

* Інтерес до навколишнього. Слушна людина чуйна до оточуючих людей і навколишньому світу.

* Вироблення власного світогляду. Справедливість не несе значеннєвого навантаження сама по собі, але осмислена як явище в якійсь системі координат. Світогляд - от та система координат, у якій проявляється справедливість.

* Боротьба. Борючись із проявами беззаконня (несправедливості) людей наближається до справедливості.

* Порок недоліку - Несправедливість | повна відсутність справедливості

* Порок надлишку - Догматизм | 'застигла' справедливість, зведена в абсолют

Крилаті вираження про справедливість:

* Справедливість - вища із усіх чеснот.

* Будь слушний, і будеш щасливий.

* У щасті діяти справедливо завжди легше, чим у нещастя.

* Справедливість - це істина в дії.

* Усі люди на планеті ратують за справедливість, однак багато прагнуть її лише для самих себе й геть-чисто забувають про неї, коли справа торкнеться інших.

3. Що таке милосердя?

* Милосердя - жалісливе, доброзичливе, турботливе, любовне відношення до іншій людині.

* Милосердя - готовність із жалю надати допомогу тому, хто в ній бідує.

* Милосердя - це божественна полегкість і абсолютна вдячна милість до людині.

* Милосердя - це всепрощаюча любов, яка снисходит до нас, навіть якщо ми її зовсім не заслужили.

* Милосердя - це лише нестійка уявна вистава, доти , поки вона не реалізована в справах.

* Милосердя - найвища форма любові до близького.

Переваги милосердя:

* Милосердя надає можливість - наблизитися до розуміння церковних заповідей.

* Милосердя дає сили - їх вистачає навіть для прощення ворогів.

* Милосердя дає впевненість - у правильності справ і вчинків, викликаних цим почуттям.

* Милосердя дає радість - радість відмовитися від негативних емоцій.

Прояву милосердя в повсякденному житті:

* Євангеліє від Матфея; Послання апостола Павла римлянам - милосердя втілюється в співчутливому відношенні до людей і протиставляється зневазі.

* Добродійність - послідовне милосердя припускає не просто доброзичливість, але й розуміння іншої людини й діяльна участь у житті іншого. У суспільному житті служіння така участь може з'являтися у формі добродійності.

* Молитва - молитва за грішника кращий приклад милосердя.

* Правосуддя - умовне покарання за реальний злочин є ні що інше, як милосердя до злочинця.

Як розвити в собі милосердя

* Читання. Читання релігійної літератури (це справедливо стосовно будь-якої релігії) учить милосердю.

* Участь у благодійних акціях. Діюче милосердя легше проникає в душу й закріплюється в ній.

* Напрям думок. Практикуючи свідому відмову від осуду кого-небудь, людей вчиться милосердю.

* Чуйність і уважність до навколишнього світу. Тільки той, хто здатний "розчути" почуття іншої людини може бути по-справжньому милосердним.

* Порок недоліку - Байдужість | повна відсутність милосердя

* Порок надлишку - Уседозволеність | перекручене розуміння милосердя

Крилаті вираження про милосердя:

Наше серце часте захлопується перед благаннями бідняків з таким стукотом, що його чутно на небесах.

Кістка, кинута собаці, не є милосердя. Милосердя - це кістка, поділена із собакою, коли ти голодний не менше її.

Холод милосердя є мовчання серця; полум'я милосердя є ремство серця.

Хто повний милосердя, неодмінно має мужність.

Дійсне милосердя - це бажання приносити користь іншим людям, не думаючи про винагороду.

4. Що таке щедрість?

* Щедрість - властивість щедрого; значна, широка матеріальна допомога, дарунок.

* Щедрість - якість, що позначає морально зроблену захід в обігу з особистим майном, що представляють цінність для інших.

* Щедрість - це відкритість індивіда іншим, готовність ділитися з ними як своїм матеріальним достатком, так і здатностями, знаннями, щиросердечними силами.

* Щедрість - це заперечення егоїзму діями, учинками й думками.

* Щедрість - це багатство душі. Тільки той, хто має, здатний віддавати.

* Щедрість - одне із кращих морально-етичних якостей, які властиві людині.

* Щедрість - це готовність ділитися не тільки тим, що необхідно іншим, але й тим, що необхідно тобі самому.

Переваги щедрості

* Щедрість забезпечує можливості - для особистісного росту.

* Щедрість забезпечує багатство - у першу чергу, щиросердечне.

* Щедрість забезпечує визнання - рідка людина здатна засудити й очорнити щедрість.

* Щедрість забезпечує впевненість - у власних силах і можливості допомогти тем, кому допомога необхідна.

* Щедрість забезпечує незалежність - від матеріального.

Прояву щедрості в повсякденному житті:

* Обдарування. Людина, що робить подарунок іншому - щедрий.

* Навчання. Гарний учитель, як і гарний духовний пастир, ділиться з учнями не тільки знаннями, але й власною душею.

* Допомога нужденним. Допомагаючи людям, у тому числі займаючись добродійністю, людей проявляє щедрість.

* Сімейні відносини. Гарні батьки щедро обдаровують своїх дітей любов'ю, учачи і їх у свою чергу бути щедрими.

Як навчитися бути щедрим

* Щедрість - це моральна якість людину. Тверезо оцінюючи себе, працюючи над собою можливо виховати в собі щедрість.

* Відношення до рідних і близьким. Людей, щедрий до своїх рідних, улюблених, близьким людям, привчається бути щедрим і до всіх інших.

* Добродійність. Займаючись добродійністю людей, проявляє не тільки милосердя, але й щедрість.

* Навчання. Щедрим може бути той, у кого є, що віддати навколишнім. Чим більше в людини знань - тем більшим кількість знань він може поділитися, виявивши щедрість.

* Робота. Для того щоб ділитися матеріальним достатком, необхідно цього достатку досягтися. Людина, що знайшла справу по душі й активно працює, скоріше виявить щедрість, ніж ледар, що перебивається "із квасу на хліб".

* Уважність до навколишніх. Тільки та людина здатна виявити щедрість, який зауважує тих, кому це в цей момент необхідно.

* Порок недоліку - скнарість, повна відсутність щедрості.

* Порок надлишку - марнотратність, непотрібний надлишок щедрості, що граничить із неповагою до себе.

Крилаті вираження про щедрість:

* Щедрість не знає кордонів.

* Щедра людина - це той, хто дає потребуючій людині потрібну річ у потрібний час.

* Поважати того, хто щедрий, а не того, хто може бути щедрим.

* Щедрість, особливо якщо вона супроводжується смиренністю, завойовує серця.

* Дохід робить людину щедрим.

5. Що таке вірність?

* Вірність - соціально ратифіковане довіра конкретній людині або принципу, яке виражається у відданості.

* Вірність - відданість кому-небудь, підпорядкування своєї поведінки будь-чиїм інтересам.

* Вірність - це вибір, вільний і усвідомлений.

* Вірність - це готовність бути з людиною й у горі, і в радості.

* Вірність - це готовність відстоювати свої переконання.

* Вірність - це відповідальність перед іншою людиною, застава його довіри до тебе.

* Вірність - це одне із кращих моральних якостей чоловіка- воїна й жінки- охоронниці вогнища.

* Вірність - це чисте почуття, позбавлене економічної складовій.

Переваги вірності:

* Вірність забезпечує силу духу - протистояти всім спокусам.

* Вірність забезпечує опору - у житті, любові й служінні боргу.

* Вірність дає волю - від спокус.

* Вірність надає можливості - виконувати всі взяті на себе зобов'язання.

* Вірність дає поштовх - особистісному росту.

Прояву вірності в повсякденному житті:

* Прийняття присяги. Воїн, що ухвалює присягу, у такий спосіб клянеться у вірності не військовому командуванню, але інтересам своєї країни. Президент, що ухвалює присягу, так само присягає інтересам держави.

* Сімейний союз. Вірність у цьому випадку розуміється як одне із проявів любові і є запорукою міцності моногамного сімейного союзу.

* Мучеництво. Священики, що загинули за віру, але, що не зрадили її - символ вірності.

* Система цінностей. Виробити свою власну систему цінностей під силу лише людині, що має переконання, і вірному цим переконанням.

Як навчитися бути вірним

* Вірність - не стільки якість, скільки поведінка, отже, цій поведінці можна навчитися.

* Розвиток. У розвитку людей удосконалює всі свої кращі якості й знаходить усі нові можливості. Це справедливо й стосовно вірності.

* Відповідальність. Якщо людина добровільно побрала на себе якесь зобов'язання - виконуючи його й долаючи труднощів він вчиться бути вірним собі й своєму слову.

* Сімейний уклад. Бути гарним прикладом для підростаючого покоління, для власних дітей можна, тільки якщо бути вірним інтересам родини. Таке положення дає сильний стимул для збереження вірності.

* Порок недоліку - Зрадництво | відсутність вірності і її антагонізм

* Порок надлишку - Завзятість в оманах або пороках | перекручене поняття вірності

Крилаті вираження про вірність:

Невірного ти іншому не клич. Мінливий чи гідний любові?

Зрадництва відбуваються найчастіше не по обміркованому наміру, а по слабості характеру.

Хто у вірності не клявся ніколи, той ніколи її й не порушить.

Вірність друга потрібна й у щастя; у лиху ж вона зовсім необхідна.

Що таке шляхетність?

* Шляхетність - височина мотивів поведінки людину, їх "спорідненість благому". Як правило, під шляхетністю маються на увазі природні добрі прояви внутрішньої сутності людину, не обумовлені якими-небудь законами, заборонами, правилами або приписаннями.

* Шляхетність - це поблажливість, - до тим, хто обдарований менше.

* Шляхетність - це розуміння, - того, що каждый заслуговує справедливості.

* Шляхетність - це доброта, - до тим, хто бідує найбільше .

* Шляхетність - це щиросердечна чистота, - висока моральність і чесність.

* Шляхетність - це готовність простягнути руку допомоги кожному, хто в цьому бідує, це тверда воля й міцна віра.

* Шляхетність - це вміння й готовність відповідати за свої слова, справи й розв'язку.

Переваги шляхетності:

* Шляхетність забезпечує волю - від низинних почуттів, спонукань і вчинків.

* Шляхетність дає сили - для добрих справ.

* Шляхетність забезпечує відкритість - шляхетній людині нема чого соромитися й нема чого приховувати.

* Шляхетність надає незалежність - від думки юрби.

Прояву шляхетності в повсякденному житті:

* Одного разу на прийманні в герцога Гастона Орлеанского пропали його улюблені золотний годинник з боєм. Хтось із присутніх запропонував: "Потрібне закрити двері й усіх обшукати!" Герцог відповів: "Навпаки, добродії, усе вільні. Скоро годинник почав бити й видадуть того, хто їх привласнив: йому буде ніяково…" (иcторический факт; XVІІІ століття).

* Прощення. Прощення провини завжди є акт шляхетності.

* Добродійність. Людей, що займається добродійністю, надходить шляхетно.

* Релігійні обряди. Обряд відпущення гріхів після сповіді - прояв божественної шляхетності (милості).

* Відповідність слів і вчинків. Слова шляхетної людини не розходяться з його вчинками.

Як досягтися шляхетності:

* Шляхетність - сукупність декількох високих моральних якостей людину. Щоб зростити в собі шляхетність необхідна невпинно трудитися; самовдосконалюватися, розбудовуючи свої кращі якості й пригнічуючи гірші.

* Відмова від осуду. Відмовляючись від осуду кого-небудь, людина робить шляхетно; він не ставить себе у вище положення стосовно того, кого міг би засудити.

* Допомога навколишнім. Допомагаючи навколишнім, не обов'язково більш слабким або нужденним, людей привчається віддавати; це - одне із проявів шляхетності.

* Обдуманість обіцянок. Людей шляхетна не побере на себе нездійсненних зобов'язань, щоб не підвести того, хто буде на нього сподіватися.

* Співпереживання. Чуйність до навколишніх, готовність співпереживати й підтримувати - поведінка шляхетної людини.

* Порок недоліку - Низькість, зрадництво | антагоністи шляхетності

* Порок надлишку - Снобізм, зарозумілість, претензійність | гра в шляхетність, що не має нічого загального з дійсною шляхетністю

Крилаті вираження про шляхетність:

* Істинно шляхетні люди нічим не хизуються.

* Шляхетний чоловік турбується про праведний шлях і не турбується про бідності.

* Шляхетна людина не пам'ятає старого зла.

* Той істинно шляхетний, хто легко вибачає омани людей, і в той же час так боїться зробити що-небудь дурне, начебто він ніколи нікого не вибачав.

7. Що таке надія?

* Надія - емоційне переживання, що виникає при напруженому очікуванні бажаного події, що й передбачає ймовірність його здійснення.

* Надія - психосоціальна якість, сполучене з почуттям базисної довіри, що служить фундаментом для усвідомлення змісту свого існування.

* Надія - це стан душі, - довіра життя й очікування від неї тільки приємних сюрпризів.

* Надія - це та соломинка, яка дозволяє знайти вихід навіть із самих складних ситуацій.

* Надія - це чеснота, загальна для всіх релігій і тісно пов'язана з поняттям віри; втратити надію означає похитнутися й у вірі.

* Надія - це самий оптимістичний спосіб розуміння миру.

Переваги надії:

* Надія дає енергію - для праці, навчання; для життя.

* Надія дає впевненість в епоху змін - у тому, що всі зміни на краще.

* Надія надає можливості - для досягнення цілей.

* Надія надає волю - для дій.

* Надія забезпечує відкритість - людям, подіям, миру. Людина, позбавлений надії, по суті своєї "людей у футлярі".

* Надія дає звільнення - від страху перед можливими труднощами.

Прояву надії в повсякденному житті:

* Здоров'я. Людей, що живе з надією, легко долає навіть серйозні хвороби, здатні погубити песиміста.

* Віра. Людей, яка з надією дивиться в особу долі й вірить у кращий результат будь-якої справи - непереможний, навіть якщо фізично повалений.

* Праця. Надія на успіх - двигун кар'єри; людей, яка байдужа до результату власної роботи, ніколи не досягнеться кар'єрних висот.

* Екстремальні ситуації. Надія в екстремальних ситуаціях здатна додати сили. Згадаєте притчу про дві жабах, одна з яких втопила в молоці, а друга збила молоко в масло й урятувалася!

Як навчитися надії

* Надія - це не якість характеру, але спосіб взаємодії з навколишнім світом. Можна навчитися правильної взаємодії - можна навчитися й надії.

* Читання духовної й світської літератури. Читання духовної літератури вчить сподіватися на вищі сили; читання світської літератури відповідного змісту вчить сподіватися на себе; і та, і інша вчать сподіватися на краще майбутнє.

* Запам'ятовування. Людей, що очікує гарної події - свята, народження дитини - сподівається. Емоційний стан, викликане присутністю надії, можна запам'ятати, і перенести на інші ситуації.

* Професійна діяльність. Робота з надією на гарний результат набагато ефективніше. Ставте перед собою конкретні невеликі завдання, вирішуйте їх і одержуйте від цього радість - так ви навчитеся сподіватися на краще.

* Адресна допомога нужденним. Допомагаючи конкретній людині, що потрапила в лихо, ви даєте йому надію й самі вчитеся сподіватися на краще.

* Порок недоліку - зневіра, повна відсутність надії й один з біблійних гріхів

* Порок надлишку - самовпевненість, надлишкова надія на власні сили

Крилаті вираження про надію:

* Де вмирає надія, там виникає порожнеча.

* Поки є життя - є й надія.

* Надія це сон наяву.

* Навіть якщо я навчу сподіватися хоч однієї людини, я жив не дарма.

* Коли немає радості, тоді надія на майбутню радість - теж радість.

8. Що таке сила?

* Сила - є здатність прояву якої-небудь діяльності, характерна ступенем, спрямованістю, напруженістю прояву цієї діяльності. Сила - джерело кожної діяльності або явища.

* Сила волі - сила самоконтролю, що використовується для того, щоб подолати непродуктивні імпульси й досягтися важких цілей.

* Сила духу - це діяльна рішучість іти до мети, долаючи будь-які перешкоди.

* Сила волі - це здатність працювати над собою, долаючи негативні або низинні прояви власного эго.

* Сила - це усвідомлення того, що людина сам відповідальний за кожний свій учинок.

* Сила - величезне благо, якщо вона спрямована на добрі справи, і величезне зло - якщо на низинні.

* Сила - це не стільки біцепси, скільки знання.

* Сил - це здатніст до ді; энергия, що самовосполняемая, души

Переваги сили:

* Сила забезпечує рух - до наміченої мети.

* Сила дає поштовх - як до духовного, так і до фізичної дії.

* Сила дає усвідомлення - власних особистісних можливостей.

* Сила надає можливості - допомагати тим, хто слабкіше духом або тілом.

* Сила забезпечує волю - від усього, що обмежує ріст особистість.

Прояву сили в повсякденному житті:

* Спортивні змагання. Спортсмени демонструють як фізичну силу, так і духовну (у вигляді рішучого настроя на перемогу).

* Віра. Чим сильніше віра людини - тим більше він довіряє життя.

* Небезпечні ситуації. У небезпеці сильна людина не втрачає цілковитий самовладання , він виживає сам і допомагає вижити іншим.

* Навчання. "Сила - у знаннях". Чим більшими знаннями має людей, тем сильніше його можливості переконання в будь-якій дискусії.

* Сімейні відносини. Уособленням сили в родині завжди був чоловік - у складних ситуаціях саме до нього йдуть за допомогою й радою.

* Допомога нужденним. По-справжньому сильна людина душевно щедра й завжди готовий прийти на допомогу тем, кому це необхідно.

Як стати сильним:

* Сила - умовна величина, якої виміряються як духовні, так і фізичні сили людини. Сила досягається вправами.

* Заняття спортом. Планомірні тренування зміцнюють тіло й силу волі людину.

* Утвір. Одержання нових знань додає людині сили думки й характеру.

* Справа. Займаючись улюбленою справою, вирішуючи поставлене перед собою завдання, людей направляє на неї свою силу. Після того, як завдання вирішене, сила вертається йому сторицей. Відбувається "самопідзарядка" силою: чим більше людей вкладає, тим більше й одержує.

* Робота над собою. Усвідомлення тих якостей і властивостей характеру, з якими необхідно боротися, і планомірна робота в цьому напрямку формують силу волі.

* Готовність іти на поступки. Сильній людині немає потреби доводити свою силу - коли справа не йде про принципи, а лише про побутові ситуації, сильний спокійно йде на поступки.

* Участь у суперечках. Уміння відстоювати власну позицію - доля сильних духом. Беручи участь у суперечках, людей виробляє в собі цю силу.

* Порок недоліку - М'якотілість | повна відсутність сили.

* Порок надлишку - Агресивність | надлишок сили, що приводить до сумних наслідків навіть у тому випадку, якщо ціль дії була благою.

Крилаті вираження про силу:

* Нехай ворог тобі видасться мишею, але ти май силу тигра.

* Розум силу дає, сила сміливістю наділяє.

* Ніхто не знає, які його сили, поки їх не испробует.

* Сила росте в саду терпіння.

* Сильний той, хто валить, сильніше той, хто піднімається.

9.Що таке скромність?

* Скромність - уміння зіставити свою самооцінку з оцінкою оточуючих людей.

* Скромний - помірний у всіх вимогах, смиренний; лагідний і невимогливий за себе;, що не ставить особистість свою наперед, що не мріє про себе; пристойний, тихий в обігу.

* Скромність - це відсутність прагнення до розкоші; скромній людині для комфорту досить малого.

* Скромність - це відсутність наміру звеличувати себе; скромна людина щиро цікавиться навколишніми не менш, а найчастіше більш ніж собою.

* Скромність - це повага до прийнятих у суспільстві норм моралі й моральності.

* Скромність - це готовність визнавати й поважати гідності інших людей.

Переваги скромності:

* Скромність дає волю - від самовпевненості й марнославства.

* Скромність дає можливість - вчитися в оточуючих людей, переймаючи їх кращі якості.

* Скромність забезпечує незалежність - від зайвого комфорту й розкоші.

* Скромність забезпечує стимул - до досягнення більшого; скромна людина вважає, що перш ніж люди оцінили його як особистість, він повинен досягтися результатів у своїй справі.

Прояву скромності в повсякденному житті:

* Слухання. Людей, яка любить і вміє із щирим інтересом слухати співрозмовника, скромний.

* Поступки. Уступаючи у звичайних побутових ситуаціях, людей проявляє скромність і повага до навколишніх.

* Добродійність. Людей, що займається добродійністю этого, що й не афішує, демонструє цілий ряд чеснот; скромність - одна з них.

* Сімейне виховання. Виховуючи в дитині щирий інтерес до оточуючих людей, і пригнічуючи прояву егоїзму, батьки виховують у ньому скромність.

Як досягтися скромності:

* Скромність - це багато в чому результат виховання й результат внутрішньої роботи людину над собою. Скромність підконтрольна людині, і її можна виховати в собі, усіляко уникаючи марнославства.

* Відносини з рідними. Проявляючи повагу й повага до старших, інтерес до рівних і турботу про молодші - людей розбудовує в собі скромність.

* Інтерес до оточуючих людей. Скромній людині щиро цікаві навколишні; у кожного з них є, чому повчитися. Цікавлячись людьми й не випинаючи власне "я" людей учиться скромності.

* Допомога нужденним. Допомагаючи тем, кому це необхідно, і не очікуючи віддачі у вигляді слави, людей проявляє скромність.

* Поблажливість до помилок. Скромна людина не хизується освіченістю й не вказує навколишнім на їхні прорахунки; будь те незнання якої-небудь літературної цитати або ж неправильний вибір столового приладу для поїдання риби.

* Порок недоліку - Марнославство | повна відсутність скромності

* Порок надлишку - Самознищення | зведена в абсолют скромність, зворотний бік гордині

Крилаті вираження про скромність

* Часто скромність ухвалюється за слабість і нерішучість, але коли досвід доведе людям, що вони помилилися, то скромність надає нову принадність, силу й повага характеру.

* Будь-якому молодцю скромність до особи.

* Скромність - прикраса мудрості.

* Скромний не той, хто байдужий до похвал, а той, хто уважний до осуджень.

2. Чернецька мораль

Сутність відлюдного ладу полягала в тому, що ченці, перебуваючи під керівництвом свого головуючого - авви (з єврейського - батько), по-своєму організовували своє приватне життя і самі добували засоби існування.

Моральна теологія - це наука, яка є частиною теології і яка методично представляє людське покликання у світлі Об'явлення та зобов'язання, що випливають з цього покликання. Мета морального богослов'я: 1. Вказати ідеал християнського релігійно-морального життя людини у світлі Божого Об'явлення. 2. Вказати шлях досягнення ідеалу.

Моральна теологія в Святому Письмі шукає цінностей і норм людської поведінки, які подані у вигляді наказів та заборон. Але Біблія не є підручником моральної теології, хоча безсумнівно моральна проблематика займає в ній важливе місце. Треба ці норми і принципи віднайти, вказати, впорядкувати, систематизувати. Саме це і є завданням моральної теології. Якщо моральна теологія здійснюватиме два аспекти свого завдання, вона відповідатиме соборовому спрямуванні, яким є: виходити з Святого Письма і показувати велич покликання вірних в Христі і їх обов'язок приносити плід любові

Моральна теологія та етика. Ці дві дисципліни мають багато спільного, але й відрізняються між собою. Різняться джерелом. Етика як філософська наука спирається на природних джерелах, на розумі та досвіді. А моральна теологія є наукою, що випливає з віри в Боже Об'явлення, спирається на надприродне джерело. Тому інший критерій правдивості проголошуваних тез. Інша є також мета: мета етики чисто природна (досконалість), мета моральної теології - це надприродна мета, довести до єдності з Богом. Але обидві дисципліни є нормативними науками, формулюють норми поведінку, хоча кожна по-своєму їх обґрунтовує. Спільний є також предмет досліджень - моральність. Буття і дія взаємно проникаються. З точки зору християнської віри християнин в своєму бутті є з'єднаний з Христом, це впливає на його дію. Тому суттєвим “мотором” дії християнина є благодать і влиті чесноти. Тому основою є благодать, з якою людина має співпрацювати. Але благодать завжди базує на природі, підносить її. Таким чином моральна теологія доставляє етичним знанням глибшої мотивації, але також надає етичним нормам більшої ефективності, благодать надає людській поведінці надприродного значення.

Моральна теологія та біблійні науки, патрологія і теологія духовності. Є тісний зв'язок між моральною теологією та біблійними науками, зокрема біблійною теологією. Моральна користає насамперед з результатів біблійної теології, якщо йдеться про біблійні моральні поняття та універсально важливі моральні норми. Біблеїстика дає змогу добре зрозуміти біблійні тексти, а завдяки герменевтичним знаряддям - зрозуміти їх в сучасному контексті. Важливим є тут також вклад окремих біблійних авторів в будуванні основ християнської моралі. Специфічне значення для моральної теології має патрологія - свідоцтво віри Отців Церкви і найстарших церковних спільнот. Треба однак брати до уваги суспільно-історичний контекст, в яких такі твори повставали.

Серед інших теологічних дисциплін треба згадати про теологію духовності званою також теологію внутрішнього життя). Вона представляє процес реалізації християнської святості в її онтичному і моральному аспекті. І тому часто користає з даних моральної теології. Та й взагалі вони мають багато спільних проблем. Адже завданням моральної теології є також представлення морального зросту християнина, аж до стану досконалості.

Етика середньовіччя формувалася на основі Біблії та законах церкви. Постає питання, чи задовольняли церковні цінності людей середньовіччя, адже епоху середньовіччя називають темними віками? Над цим питанням дискутують вже багато століть, безліч філософів та богословів, але досі не має єдиної думки. Хоча, відомо, що етика середньовіччя була спрямована на духовність людини. Середньовічній людині не потрібно було спиратися на внутрішній досвід, їй було потрібно жити по етиці зовнішнього досвіду і не сумніватися в ньому. У середньовіччі відбулася своєрідна сакралізація етики християнства. Тобто еталоном моральності були люди, які жили по приписам Біблії та церкви. Водночас, середньовіччя постало перед проблемою формування фанатичної релігійної етики. Релігійна етика середньовіччя спотворила цінності ранньохристиянської моралі. Що впродовж всієї епохи лише підтверджувалося тим, що фанатизм перетворився в релігійний психоз, церква стала палити та вішати людей нізащо! І людям набридла псевдо- релігійна мораль середньовіччя. Тому на зміну середньовіччя прийшла нова епоха - епоха Відродження, яка знаменувала початок морального гуманізму.

Специфіка офіційної християнської моралі. Якщо антична етика, що мала характер розумовий і натуралістичний, грунтувалася на спрощеному розумінні людини (у досконалій людині ірраціональна частина повинна перебувати, зокрема, за Арістотелем, під повним контролем раціональної, що забезпечить їй, як “розумній істоті”, “міру щастя”), то усвідомлення того, що окрема, жива, реальна, “цілісна” людина є не тільки сила, свобода, розум, а й водночас - слабкість, залежність, постійне боріння між добром і злом. Усвідомлення всього цього приходить в античний світ разом із християнством. Втікаючи від приниження і зневаги, образ і експлуатації, людини знаходить порятунок і духовний прихисток у християнських общинах. Але натомість від неї вимагаються покора, смиренність, страждання та милосердя, що, по суті, стояло на перешкоді її власного моральнісного самовизначення.

Зазначається, що така неоднозначність моральної ситуації, що була характерною для епохи Середньовіччя, знаходить своє відображення у християнському вченні про свободу. На відміну від язичницьких богів, підвладних неминучій долі, Бог християн - необмежено свободний. Такому Богові відповідає людина, яка володіє дарованою їй Творцем свободою волі. Вона є вільною у виборі ступати їй на шлях добра чи зійти з нього на шлях зла та гріха. Свобода - божественна прерогатива - стає чеснотою людини.

Але водночас свобода морального вибору нівелюється проголошенням Церквою людини ареною боротьби між Богом та Дияволом, внаслідок чого людина перестає належати сама собі, втрачаючи власну свободу.

Показовими в цьому сенсі є проповіді францисканського церковника середини та третьої чверті ХІІІ ст. Бертольда Регенсбургського, у яких людина зі своїми чеснотами та вадами постає ареною постійної суперечки та суперництва, боротьби між Богом та Дияволом, силами добра і зла.

Арена боротьби між Богом та Дияволом на землі - людина - навіть після своєї смерті стає ставкою в їх останній вирішальній суперечці на небі. Так, середньовічне мистецтво надзвичайно багате зображеннями фінальної сцени земного існування людини, коли душа померлого - ще перед тим, як переможець відведе її у рай чи пекло - стає предметом суперечки між Сатаною та архангелом Михаїлом. Ця сцена, насамперед, підкреслює пасивність існування людини, те, що вона перестає належати сама собі.

У контексті аналізу офіційної християнської моралі дисертантом досліджується така особливість духовного життя епохи Середньовіччя, як повчальність та моралізаторство. Проповіді самозречення в ім'я віри, подвижництва в ім'я спасіння світу, що погруз у розпусті, - моральний ідеал, що пропагувався в численних “житіях” святих, викладеннях Біблії, псалтирях, “моралізуючих” травниках, “прикладах”, сценах з іконографії.

Спираючись на здобутки сучасної медієвістики, виходячи з аналізу “народної” культури Середньовіччя, реальної картини впливу християнського віровчення на становлення моральності середньовічної людини, дисертант робить висновок, що вплив християнства на моральнісне життя людини періоду високого і пізнього Середньовіччя насправді був не таким уже й значним. Людина народжувалася і жила в атмосфері християнства безальтернативно. Це, в свою чергу, породжувало автоматизм і поверховість її релігійної поведінки. Поступово формувався стан “подвійності” життя середньовічної людини: з одного боку, вона брала участь у релігійних ритуалах; з другого боку, реальні соціальні відносини, що і здійснювали вирішальний вплив на моральність людини, демонстрували невідповідність дій Церкви до проголошених нею норм та принципів людського співжиття.

Окрім того, елементи християнської релігії спліталися й синтезувалися у свідомості пересічної середньовічної людини з могутнім пластом міфологічних вірувань та уявлень про світ, які багато в чому і визначали її моральнісну поведінку.

Отже, середньовічна людина у своєму моральнісному становленні перебувала під впливом і християнської церкви, і залишків старої язичницької релігії, що зумовлювало специфічність розвитку її моральної самосвідомості. Середньовічний Захід виявився розколеним у своїх релігійних уподобаннях. Такий стан речей з плином часу перестав влаштовувати церковну еліту, і згодом наступив період насильницького нав'язування християнства широкому загалу, що викликало з боку останнього цілком природну негативну реакцію - несприйняття його доктрини, бажання ухилитися від домагань церковників. Така складна моральна ситуація була характерною не тільки для сільського населення середньовічної Європи, у середовищі якого були особливо живучими залишки старої язичницької релігії. Вона була характерною і для інших суспільних верств, ставши одним із факторів, що зумовили напрацювання особливого комплексу моральних установок світських прошарків середньовічного суспільства.

Література

1. Егоров Д. Н. «Культурная история Средних веков», М, 1918

2. «История европейского искусствознания. От античности ло 18 века», М, 1963

...