Загальне поняття про міфи і міфологію

2

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний Університет Біотехнологій і Природокористування України

Кафедра культурології

Реферат

на тему:

“Загальне поняття про міфи і міфологію”

Виконав

студент

Сваржевський Б.О

Перевірив

Панталієнко В.В.

Київ 2011

Зміст

Вступ

1. Що таке міф? Походження міфу

2. Основні тематичні цикли міфів і їхній зміст

3. Особливості міфологічного уявлення і риси міфологічного

світогляду

4. Аналіз міфів та їх вплив на сьогодення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Міф є формою прояву міфологічної свідомості, але проектується на всі сфери життєдіяльності. Міфологічна свідомість перехрещується з іншими видами людської свідомості і, таким чином, виникають політичні, економічні, історичні, соціальні міфи. Як невід'ємна частина людської свідомості, міфологічне має свою логіку, особливим чином пояснює оточуючий світ та процеси, що в ньому відбуваються, і найяскравіше воно проявляється в періоди потрясінь, трансформацій і критичних обставин. Міфологічній свідомості, яка сприймає як архаїчні міфи, так і міфи сучасні, притаманна важлива властивість - некритичне ставлення до себе і до змісту міфу, взагалі нерозуміння самого факту його створення й існування. Тому людство постійно перебуває під впливом міфів: соціальних, культурних, національних, політичних. Є три причини необхідності та об'єктивності існування міфів: психологічна, онтологічна та соціальна.

Найважливіші результати у вивченні міфу були досягнуті в ритуалізмі Дж.Фрейзера (серед послідовників - Дж.Харрісон, Ф.Корнфорд, А.Кук, Г.Меррей) і А.Ван Геннепа, який дав поштовх творчості Б.Маліновського (яка не втратила значення до сьогодні). Паралельно з ритуалізмом велике значення мала французька соціологічна школа (Е.Дюркгейм, Л.Леві-Брюль), а також французький структуралізм (Ж.Дюмезель, К.Леві-Строс, серед вітчизняних послідовників - Є.Мелетинський, В.Іванов, В.Топоров, В.Черняк). Величезне значення для сучасного стану філософії міфу має так звана трансцендентальна інтерпретація міфу, біля витоків якої стоїть Ф.В.Шеллінг. Зазнавши впливу романтизму (И.Гримм, К.О.Мюллер, И.Баховен), ця концепція отримала розвиток у працях Е.Кассирера, а потім К.Хюбнера. Варто згадати звертання до міфу психоаналізу (З.Фрейд, К.Г.Юнг, О.Ранк). Певне значення мають інтерпретації, що розглядають міф як результат сприйняття світу примітивним мисленням (Д.Юм, Фонтенель, Вольтер, Дідро, Монтеск'є, Е.Тейлор, Г.Спенсер, Ф.Енгельс, Л.Фейєрбах).

Говорячи про застосування слова і поняття «міф», слід додати, що саме явище міфу вивчається з позицій різних наук, зокрема філософії, загальної і соціальної психології, аналітичної психології і психоаналізу, етнографії, фольклору, естетики, мистецтва, теорії літератури, культурології, а також з позицій різних методів і методологій (історичне, структуралістичне, феноменологічне та ін. методи). Ці підходи в цілому збагачують картину вивчення міфу, але до їх використання треба підходити вкрай обережно, щоб уникнути еклектики.

1. Що таке міф? Походження міфу

Що таке міфи? В повсякденному розумінні - це передусім античні, біблійні і інші старовинні 'казки' про створення світу і людини, оповідання про вчинки давніх богов і героїв Зевса, Апполона, Діоніса, Геракла, аргонавтах, що викрали 'золоте руно', Троянську війну і пригоди Одіссея.

Саме слово 'міф' має давньогрецьке походження і означає саме 'віддання', 'сказання'. Європейським народам аж до XVI-XVII ст. були відомі лише знамениті і досі грецькі і римські міфи, пізніше їм стало відомо про арабські, індіанські, германські, слов'янські, індійські сказання і їхні герої. З часом спочатку ученим, а потім і більш широкій публіці виявилися доступні міфи народів Австралії, Океанії, Африки. З'ясувалося, що в основі священних книг християн, мусульман, буддистів також лежать різноманітні, перероблені міфологічні виддання.

Що цікаво: виявилося, що на певній стадії історичного розвитку більш-менш розвинена міфологія існувала практично у всіх відомих науці народів, що деякі сюжети і оповідання в тій або іншій мірі повторюються в міфологічних циклах різних народів. Так постало питання про походження міфа. Сьогодні більшість учених схиляються до тієї думки, що секрет походження міфа слід шукати в тому, що міфологічне уявлення є найдавнішою формою розуміння і осмислення світу, розуміння природи, суспільства і людини.

Міф виник з потреби давніх людей в усвідомленні оточуючої його природної і соціальної стихії, суттєвості людини.

2. Основні тематичні цикли міфів і їхній зміст

Серед всієї безлічі міфичних оповідань прийнято виділяти декілька найважливіших циклів. Назвемо їх: космогонічні міфи - міфи про походження світу і всесвіту, антропогонічні міфи - міфи про походження людини і людського суспільства, міфи про культурні героїв - міфи про походження і вступ тих або інших культурних благ, есхатологічні міфи - міфи про 'кінець світу', кінець часів. Космогонічні міфи, як правило діляться на дві групи:

- міфи розвитку;

-міфи творіння.

В міфах розвитку походження міфів. В міфах творіння акцент робиться на Всесвіті пояснюється эволюційні твердження про те, що світ створенний перетворенням деякого безформеного первинногостану(вогню, води, повітря, землі) що передує світу і Всесвіту.

Дуже часто ці мотиви співіснують в одному міфі: докладний опис первинного стану завершується докладним оповіданням про обставини творіння Всесвіту.

Антропогонічні міфи є складником міфів космогонічних. Згідно багатьом міфам, людина створюєтся з самих різноманітних матеріалів: горіхів, дерева, пороху, глини. Найчастіше, творець створює спочатку чоловіка, потім жінку. Перша людина звичайно наділена даром безсмерття, але він втрачає його і стає у витоків смертного людства (такий біблійний Адам, вкусивший плодів з древа пізнання добра і зла). У деяких народів існувало твердження про походження людини від предка - тварини (мавпи, медведя, ворони, лебедя).

Міфи про культурних героїв розповідають про те, як людство оволодівало секретами ремесла, хліборобства, осілого життя, користування вогнем - інакше кажучи, як в його життя впроваджувалися ті або інші культурні блага. Самий знаменитий міф подібного роду - давньогрецьке сказання про Прометея, двоюрідного брата Зевса. Прометей (в дослівному перекладі - думаючий раніше', 'що передбачає') наділив разумом жалюгідних людей, навчив їх будувати будинки, кораблі, займатися ремеслами, носити одяг, писати і читати, розрізняти часи року, приносити жертви богам, гадати, впровадив державні начала і правила спільного життя. Прометей дав людині вогонь, за що і був покараний Зевсом: прикутий до гір Кавказу, він терпить страшні муки - орел виїдає йому печінкущодня що, зростає знов.

Есхатологічні міфи розповідають про долю людства, про пришесття 'кінця світу' і настання 'кінця часів'. Найбільше значення в культурно-історичному процесі зіграли есхатологічні подання, що сформулювалися в знаменитому біблійному 'Апокаліпсисі': гряде друге пришесття Христа - Він прийде не як жертва, а як Страшний Суддя, що виводить на Суд живих і мертвих. Настане 'кінець часів', і праведники будуть жити вічно, грішники ж вічно мучитись.

3. Особливості міфологічної свідомості і риси міфологічного світогляду

Сказаного достатньо, щоб підтвердити що сформулювана вище думка: міфи виникли з настійної потреби людей пояснити походження, природу людей, влаштування світу, завбачити долю людства. Сам засіб пояснення має специфічний характер і докорінно відрізняється від наукової форми роз'яснення і аналізу світу. Які ж особливості відрізняють міфологічне уявлення? В міфі людина і суспільство не виділяють себе з навколишньої природної стихії: природа, суспільство і людина слиты в єдине ціле, нерозривне, єдине.

В міфі немає абстрактних понять, в ньому все - дуже конкретно, персоні фіковано,міфологічна свідомість мислить символами. Міф живе в своєму, особливому часі - часі 'першопочатку','першотворення', до якого неприкладні людські виміри течії часу,міф мислить образами, живе емоціями, йому незрозумілі докази розуму, він пояснює світ, виходячи не з знання, а з віри.

Яку же роль грали міфи і міфотворення в історії людського суспільства і людської культури? Вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину. Вони в своєрідній, дуже конкретній формі встановлювали зв'язок між минулим,теперішнім і майбутнім людства, вони є каналом, по яким одна ґенерація передавала іншій накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага.

Сукупність міфів складає основу міфологічного світогляду, властивого первісним народам. На зміну міфологічному світогляду з часом приходить релігійний, філософський і науковий.

Основні риси міфологічного світогляду:

синкретизм -- людина з таким світоглядом сприймає світ як первісно нерозрізнений;, пошук «справжнього» імені Бога.

символізм -- міфи завжди глибоко символічні, мають не лише буквальне, але й опосередковане значення.

генетизм -- сприйняття часу. В давнину час сприймався циклічно, тому старе було ціннішим ніж нове; основне питання -- хто кого породив.

тотемізм -- походження від тварини; проявляється в геральдиці.

анімізм -- віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом.

фетишизм -- речі з магічними силами.

магія -- поєднання слів і дії; віра в те, що на людину можна впливати і словом, і фізично, а на предмети -- тільки фізично; якщо предмети мають душу, то і з ними можна домовитись.

4. Аналіз міфів та їх вплив на сьогодення

Існує чимало легенд, що розповідають про язичницьке походження Олімпійських ігор. Вірити в те, що ці змагання заснували такі міфічні персонажі, як Зевс чи Геракл, або не вірити - це особиста справа кожного. Міф тому і називається «міфом», що зазвичай його персонажі є казковими істотами, а події - результатом людської уяви.

Проте численні документи, що збереглися до сьогодні, відносять появу Олімпійських ігор до 884 року до н. е., коли кровопролитні війни знищували грецькі держави. Одного разу Іфіт, правитель невеличкої країни Еліди, де й знаходилася легендарна Олімпія, попросив Дельфійського оракула порадити, як йому у тих складних умовах зберегти свій народ. На це мудрець відповів: «Треба, щоб ти заснував ігри, які б приносили задоволення богам». Здається, вже одного цього факту достатньо, аби позбавити Олімпійські ігри права на існування.

У місті Олімпія, виникли та проходили й перші Олімпійські ігри.

Були вони на той час не простими спортивними змаганнями (як ми це розуміємо зараз), а найважливішим релігійним обрядом, що присвячувався Зевсу Олімпійському. Найперші Олімпійські ігри відбулися у 776 році до нашої ери.

Спочатку в них брали участь лише місцеві жителі. Але вже з 30-их ігор почали з'їжджатися мешканці з усієї Греції. Варвари (тобто представники підкорених народів) могли бути присутніми на іграх лише як глядачі.

Замужнім жінкам, до речі, за винятком жриць богині Деметри, заборонялося з'являтися на святі під страхом смерті. Дата проведення ігор визначалася особливою комісією. Про це всі грецькі держави сповіщалися спеціальними послами - спондофорами. З цього моменту розпочиналася екехерія - священне перемир'я, що тривало два місяці (апполоній та парфеній за грецьким календарем), коли всі військові дії повністю припинялися. Область Еліда (де й знаходилося місто Олімпія) ставала “священною зоною світу”, у яку ніхто не мав права вступати зі зброєю.

Випадки порушення екехерії були дуже рідкі і наказувалися накладенням штрафу або забороною брати участь у Іграх, що для греків тих часів було досить суворим покаранням. Спортсмени та їх тренери з'їжджалися у Олимпію за місяць до початку Ігор. Самі ж ігри у 5 столітті до нашої ери тривали 5 днів.

Перемога у Олімпійськії іграх для давніх греків була дуже важливою подією. Ім'я, що урочисто оголошувалося на Олімпійських іграх, ставало відомим всьому грекомовному світові.

Рік же проведення чергової Олімпіади часто називався його ім'ям.

Крім того, імена переможця-олімпіоніка та його батька, а також назва батьківщини переможця висікалися на мармурових плитах, що виставлялися у Олимпії для загального огляду.

А починаючи з 60-ої Олімпіади на їх честь почали навіть установлювати статуї.

Давні греки вважали перемогу знаком прихильності бога Зевса до цієї людини, тому на своїй батьківщині переможець-олімпіонік інколи навіть вважався божеством. З 720 року до нашої ери атлети, що раніше виступали у набедрених пов'язках, почали змагалися оголеними. У Олімпію з'їжджалися художники та поети. З 50-ої Олімпіади затвердився звичай читати на Олімпійських іграх літературні твори та вірші.

На рубежі 4-3 століть до нашої ери історик Тимей Сіцілійський запропонував вести літочислення згідно з часом проведенням Олімпіад.

Таким чином, кожні чотири роки почали називати окремою назвою, розмічаючи час від однієї ігри до іншої (Олімпійські ігри проходили кожні чотири роки).

Але у 2 столітті до нашої ери Олімпійські ігри почали втрачувати своє значення і згодом знову перетворилися у подію місцевого значення.

А майже через три століття - у 394 році вже нашої ери - декретом римського імператора Феодосія I Великого Олімпійські ігри як "поганська" дія були заборонені. Знову відновилися Олімпійські ігри лише у квітні 1896 року у Афінах.

Саме там відбулася перша Олімпіада, що поклала початок сучасному олімпійському руху.

Так, у Греції був встановлений прекрасний звичай: у найскладніші моменти міжусобної боротьби всі без винятку залишали зброю і прямували до Олімпії, щоб спостерігати за ходом атлетичних ігор. Згодом Олімпійські ігри стали подією загальнонаціональною, що об'єднала всю Грецію. А до їхньої появи, як ми знаємо, ця держава складалася з багатьох ворогуючих між собою країн.

Тож Олімпійські змагання тих часів - це насамперед засіб припинити кровопролиття, змусити греків подивитися в очі ближньому й збагнути, що поряд не ворог, а співвітчизник. І лише після цього можна говорити про релігійні ритуали та жертви, якими супроводжувалися турніри. Їх було справді багато, але це не дає підстав виступати проти сучасних Олімпійських ігор, адже вони згодом перетворилися з «видовища для богів» на спортивні змагання.

Лише з початку XIX століття спорт отримав у Європі загальне визнання і виникло бажання організувати щось подібне до Олімпійських ігор. Свій слід в історії залишили локальні ігри, організовані в Греції у 1859, 1870, 1875 і 1889 роках. Хоча вони і не дали відчутних практичних результатів для розвитку міжнародного олімпійського руху, але стали поштовхом до формування Олімпійських ігор сучасності, які зобов'язані своїм відродженням барону П'єру де Кубертену.

Сучасні Олімпійські ігри швидко набули всесвітню популярність. Підготовка до них стала справою державного масштабу. Олімпіади воістину змінювали міста, у яких вони проводилися, і послужили могутнім стимулом розвитку масового фізкультурного і спортивного руху.

Висновки

Міфологія древніх греків була одним із самих чудових явищ у культурі средиземноморских народів. Міфологія досить сильно впливала на становлення релігійної думки в Древній Греції. Дослідники виділяють три основних періоди в розвитку давньогрецької міфології: хтонічний, чи доолімпійський, класичний олімпійський і пізній героїчний. Погляди, характерні для хтонического періоду, склалися в грецькому суспільстві задовго до дорійського завоювання XII ст. до н. е. і навіть до виникнення перших ахейських держав. Не збереглося джерел, у яких би ці погляди були представлені повно і послідовно. Тому приходиться використовувати окремі архаїчні образи чи міфологічні епізоди, що випадково відбилися в текстах, що відносяться до значно більш пізнього часу.

Підхід до міфу як до реальності - символічної, логічної, онтологічної чи релігійної (зокрема в концепціях Е.Кассирера, К.Леві-Строса, Б.Маліновського, Л.Леві-Брюля, М.Еліаде, К.Хюбнера, О.Лосєва), дозволяє, з одного боку, щонайкраще узагальнити ті знання про примітивні суспільства й історичні міфології, що були накопичені за останні сторіччя, а з іншого - зрозуміти закономірності міфологічного мислення і структури суспільного устрою міфічних культур. міф легенда язичницький

Незважаючи на чисельність історичних і етнічних міфологій, ми говоримо про міф у кожному з цих незліченних випадків. Тобто, під міфом розуміється деяка, не пов'язана з конкретним часом форма, яка щоразу набуває іншого змісту. На основі аналізу міфологій аборигенів Полінезії та Австралії показана помилковість сформованого за радянських часів погляду, відповідно до якого локальні міфології являють собою еклектичні зібрання розрізнених міфів “на усі випадки життя”. Різні міфи в локальній міфології (пов'язані з обрядами поховання, ритуалами ініціації, магічними формулами, тотемізмом тощо) є насправді аспектами міфологічної системи. Саме вона і може називатися міфом конкретної соціальної групи. Локальний міф виступає як єдина система різних уявлень, що охоплюють всі аспекти діяльності примітивного суспільства. Міф реальний для своїх адептів, а міфічні образи очевидні для міфологічної свідомості.

В першу чергу це підтверджується тією роллю, яку відіграють у міфологічному суспільстві міфи, названі “онтологічними”, тобто міфи про “початок усього” і діяльність першопредків “на початку часів”. Онтологічні міфи є обов'язковою ланкою будь-якої міфології і мають першорядне значення для міфологічного співтовариства, тому що тільки завдяки цій діяльності мир і суспільство, за уявленнями міфологічних суб'єктів, здобувають свою конкретну структуру. Смислотворення в міфі відбувається тільки в контексті співвіднесення з онтологічними сутностями, які виступають в ролі своєрідної парадигми. У міфі світ уперше починає існувати для свідомості, але зовнішні об'єкти виявляються за допомогою “теорії” (якщо скористатися сучасною мовою), яка пояснює їхнє призначення і поєднує людину із зовнішнім світом. Саме ґрунтована на міфічній онтології системність міфу виконує функції теорії, яка виявляє світ для свідомості, формуючи картину світу.

При цьому сакральні міфи зовсім не є архівними раритетами, що зберігаються в пам'яті примітивного співтовариства подібно до музейних цінностей. Їхнє місце в соціальному житті протилежне: вони ініціюють ритуали, які реактуалізують онтологічний першочас.

Кожна більш-менш значна дія в міфі є ритуалом, який актуалізує зв'язок між соціальною ситуацією і “початком усього”. Життя примітивної людини не знає мотивації, не пов'язаної із міфом; її діяльність пронизана ритуальним відродженням першочасів для наповнення життям кожної клітинки суспільного організму. Крім того, необхідно звернути увагу на те, що міфологічна онтологія не просто є “двигуном” соціального життя, але і постачає для всіх його елементів конкретну форму, надає діям визначену спрямованість, послідовність і структуру.

Можна стверджувати, що всі сторони життя примітивного суспільства пов'язані з онтологією міфу за допомогою ритуалів - реактуалізацією онтологічних часів і діяльності першопредків, що виступають як парадигма соціальних установлень.

В усі часи література зверталась до міфу як до джерела тем, сюжетів, образів. У процесі "освоєння" нею міфу визначають дві основні тенденції:

-- безпосереднє запозичення та використання образів і сюжетів міфології (передусім греко-римської);

-- "творення" власного міфу на основі образів, сюжетів, структур міфу класичного та національного, язичницького.

Друга з них починає формуватися у творчості романтиків і домінує донині.

Міфологічна картина світу, що базується на міфологічній онтології, створює, координує і підтримує соціальну структуру примітивного суспільства. Це відбувається тому, що принципи, які лежать в основі цього порядку, одночасно є запорукою існування і природного сприйняття світу природи, тому вони не можуть піддаватися сумніву, виступаючи елементами порядку речей. Сказане підтверджується аналізом найбільш давньої з міфологічних форм, що дійшли до нас, а саме, тотемізму, елементи якого можна прослідити в переважній більшості відомих сьогодні локальних міфологій.

Поняття міфу і міфології в ХIХ ст. розроблялися по відношенню до давніх і середньовічним товариствам і релігій. У нашому столітті ми маємо справу головним чином з міфами політичними й ідеологічними, які мають істотну специфіку в порівнянні з міфами традиційними (тобто і міфами архаїчними, і міфами релігійними). Що спільного у традиційних міфів і політичних?

1. І ті й інші покликані не тільки пояснити існуюче, а й створити образ нової реальності, якої ще належить втілитися в дійсності.

2. Основним об'єктом міфологізації в обох випадках є минуле даного соціуму, яке зберігає свою актуальність для сьогодення.

3. І традиційні, і політичні міфи є дієвою силою, яка організовує поведінку індивіда та людських мас, реалізуються в громадських ритуали та зміцнюють соціальні зв'язки. Вони додають осмисленість людському існування, виконують функції психологічної компенсації.

Однак не менш значимі і відмінності політичних міфів від міфів традиційних. Перерахуємо лише деякі з них.

1. У традиційних міфах об'єктом міфологізації є боги, культурні герої або предки, в міфах ХХ ст. - Реальні люди і події сьогодення і недавнього минулого.

2. Політичні міфи не успадковуються з глибини століть, але створюються певними людьми або групами людей. Ці люди спираються на наукові теорії свого часу, прагнуть надати політичним міфам видимість правдоподібності і наукообразія. Інше питання, що міф починає з часом існувати незалежно від його творців і самі вони можуть упасти його жертвами.

3. Політичні міфи, на відміну від міфів архаїчних, поширюються не усним або рукописних шляхом, а головним чином через засоби масової інформації.

Оскільки ми знаходимося всередині цієї міфології і самі є її суб'єктами, нам, звичайно, дуже важко оцінити її аналітично і тим не менш деякі спостереження можна зробити.

1. В сучасності існує не один міф, а безліч міфів і міфологій, причому тривалість їхнього існування може бути досить незначною: вони виникають, конфліктують один з одним і так само швидко зникають або трансформуються в щось інше.

2. Сучасні міфи, як правило, охоплюють не все суспільство в цілому, але окремі групи населення (соціальні, територіальні, статево-віковими, релігійні, етнічні та ін.)

3. Ці міфи різні за своїм походженням: серед них є й ті, які спираються на традиції, і ті, які представляють собою інновації (наприклад, пов'язані з впливом західної масової культури). Вони розрізняються також за тривалістю існування: від міфів-одноденок, які вражають суспільну свідомість на тиждень-другий, до міфів, які продовжують багатовікові традиції (як, наприклад, релігійні міфи православ'я або ісламу).

Можна намітити 4 групи сучасних міфів.

1. Це міфи політичному і громадському житті, які створюються політиками, партіями, журналістами.

2. Міфи, пов'язані з етнічної та релігійної самоідентифікацією (наприклад, різні міфи про Росію та православ'ї, їхнє минуле і сучасний стан).

3. Міфи, пов'язані з нерелігіозними віруваннями (наприклад, міфи про НЛО і інопланетян, про снігову людину, про всесильних екстрасенсів-цілителів і т.д.).

4. Міфи масової культури і серед них, поза сумнівом, центральний - міф про Америку і американському способі життя.

Список використаних джерел

1.Беленький М.С. О мифологии и философии Библии. - М.:Наука,1977

2. Введение в философию.-М.Политиздат,1990.-306 с.

3. Философский словарь. - М.:Политиздат,1987.-590с.

4. Білокобильський О.В. До питання про визначення міфу // Матеріали міжнародної наукової конференції „Філософія міфу. Класичний та сучасний підходи” -Частина 1.- К.,- 2003,- С.1.

5. Бусел С.В. Давньогрецькі міфи про Прометея, Геракла, Дедала та Ікара//Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2001. - № 8. - С.5-11

6. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. М., 1987. С. 8-76.

7. Константинова А. З давньслав'янських міфів: "Міф про сонце"//Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2002. - № 9. - С.18-21

8. Кун М.А. Легенди та міфи стародавньої Греції. К., 1993.

9. Лосев А.Ф. Диалектика мифа. // Философия. Мифология. Культура. М., 1991. С. 21-186.

10. Міф як засіб політичного маніпулювання // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. - Вип. 59.- С. 51-55.

Размещено на Allbest.ru