Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Релігія як одна з форм духовного життя людства

2. Проблема визначення релігії

3. Релігія як суспільно-історичне явище

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Релігія - надто складне суспільне явище. Про неї пишуть в наукових працях, публіцистичних статтях, художніх творах, говорять в політичних діалогах і буденних розмовах. І це лише здається, що всі, користуючись словом релігія, мають при цьому на оці одне й те ж. Постаючи однією із форм суспільної свідомості, релігія водночас є і світоглядом, і суспільно-історичним феноменом, і складовою культурного життя, й елементом суспільної надбудови. Вона має індивідуальний і суспільний рівні свого вияву, існує у величезному спектрі конфесій.

1. Релігія як одна з форм духовного життя людства

Слово "релігія" латиною означає благочестя, святиня, предмет культу, що співвідноситься з чимось вищим, святим, надлюдським у житті людини. Це абсолютне, святе називають Богом, Божеством, хоча кожна окрема релігія по-своєму іменує цю вищу силу. Не існує релігії без Бога, тобто уявлення про Бога. Бог є початком і сенсом будь-якої релігії.

Релігія - не тільки уявлення про Бога, не тільки форма свідомості. Це й реальне життя, дії людей: культ, богослужіння, церковна організація, форми і принципи організації суспільного життя, що певною мірою ґрунтуються на релігійних засадах.

Релігія - духовний феномен, що виражає віру людини в надприродне Начало - джерело буття всього існуючого, яке є для неї засобом спілкування з ним, входження в його світ.

Поняття "релігія" безпосередньо пов'язане з поняттям "Бог". Бог, за релігійними уявленнями, є передусім Абсолют, вивищений над людськими, природними силами, здібностями, якостями та відносинами. Він створив світ, не належачи до нього. Бог є трансцендентним (потойбічним), таким, що перебуває поза межами конкретного замкненого (іманентного) кола свідомості. Тому людина не може відкрити Бога, побачити його, пізнати так, як вона може пізнати будь-яке природне явище. Лише сам Бог може відкритися людині, перейти межу між трансцендентним та іманентним.

Бог - верховна надприродна сутність, яка, згідно з різними релігійними вченнями, наділені вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу, зумовлюючи все, що відбувається в ньому.

Теологія (богослов'я) та її світоглядні опоненти багато віків шукають доказів як "за", та "проти" існування Бога. Наслідком таких пошуків став висновок, що будь-які докази марні. Вони нічого не доводять людині, яка не вірить, і непотрібні людині, яка вірус. Німецький філософ І. Кант (1724--1804) вважав, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати. релігія бог всемогутність

Прагнення з'ясувати витоки і смутність релігії, її риси зумовило виникнення спеціальної галузі знань - релігієзнавства. Релігієзнавство і теологія - дві відмінні форми осягнення феномена релігії.

Релігія як явище духовного життя суспільства виникла внаслідок дії різних чинників у складних умовах становлення людства. За своєю природою вона є соціальним явищем, тісно пов'язана із соціальним життям та розвитком суспільства.

Наші далекі предки жили в умовах елементарного виробництва матеріальних благ. Знаряддя праці були недосконалими, вироби і виробничі технології - найпростішими, продуктивність праці - низькою. Вони цілковито залежали не тільки від природи, а й від незрозумілих для них сил суспільного життя, яке весь час ускладнювалося: зростала сила традицій та звичаїв, посилювалася за­лежність від суспільства. Це породжувало відчуття безсилля, зумовлювало пошуки його причин. У цьому складному соціальному контексті поставали як реальні, так і фантастичні уявлення про світ, зокрема релігійні уявлення про надприродне. У релігієзнавстві все це називають соціальними чинниками релігії.

Отже, релігійна свідомість стала притаманною лише "людині розумній", хоч у первісному стаді "людей умілих"(пітекантропів, синантропів) рівень розвитку виробництва був ще нижчим, залежність від природи ще сильнішою. Причина - в особливостях сприйняття людиною навколишнього світу. Пітекантроп лише починав мислити, свідомість його мала стадний характер, ґрунтувалася на усвідомленому інстинкті. Мислення було вкрай обмеженим, а мозок нерозвинутим, йому були недоступні абстракції. Первісна людина мислила логічними категоріями, але в межах конкретних понять. У неандертальця і кроманьйонця почали формуватися абстрактні поняття, що дало їм змогу відірватися від конкретності, продукувати уявлення, які їй не відповідали. Однак це не послабило пізнання, оскільки помилки також допомагають вивірити істинне знання. Саме помилки породили перекручені, фантастичні уявлення. Так складалися умови для виникнення релігії, які мали гносеологічний (теоретико-пізнавальний) характер - її гносеологічні чинники.

Інтереси первісної людини, очевидно, не виходили за межі потреб у їжі, теплі, продовженні роду. Вона відчувала та пізнавала світ в його складності, гармонії та суперечностях, намагалася знайти відповідь на питання, пов'язані з її існуванням.

У первісному суспільстві філософів не було, суспільна свідомість не мала філософського аспекту, однак уже в аморфній міфологічній свідомості наявні були зародки майбутньої свідомості цивілізованого суспільства. Онтологічні чинники (вчення про буття) також зароджувалися в міфологічній свідомості. Релігійна свідомість стала задовольняти і цю духовну потребу людства.

Величезний вплив на формування релігійної картини дійсності у первісної людини справили обставини психологічного характеру. Безсилля людей перед силами природи і суспільства спричиняли постійне психологічне напруження. Головною емоцією був страх, він загострював увагу, мобілізовував організм. Постійні життєві труднощі та небезпеки призводили до того, що життя первісної люди­ни майже цілком складалося з афектів, під час яких втрачався контроль над діями і думками. Тому фантастичне починає панувати над реальним. Так сформувалися психологічні чинники релігії.

Усі зазначені чинники походження релігії (соціальні, гносеологічні, онтологічні, психологічні) взаємодіяли та взаємо посилювали один одного, набуваючи особливої ваги за різних обставин.

2. Проблема визначення релігії

Багатоманіття типів, форм і функцій релігії, як історичних, так і сучасних, робить практично неможливим коротке і однозначне її визначення. В сучасному релігієзнавстві їх нараховується вже біля 300.

У своїх спробах визначитися в природі релігії дослідники частіше всього звертаються до латинського терміну religio. При цьому хоч і виявляється декілька варіантів його перекладу (бла­­­гочестя, благоговійність, совістливість та ін.), але, виводячи це слово від латинського слова religare (пов'язувати, зв'язувати), перевага віддається його етимології, запропонованій християнським апологетом Лактанцієм (біля 250 - після 325). Відтоді релігія постала як засіб зв'язку людини з Богом в служінні Йому і покорі через благочестя.

Завдяки християнству термін релігія увійшов у всі європейсь­­­кі мови. Характерно, що спочатку ним позначали лише християнську віру. Відомий теолог Августин (ІV століття) називав християнство релігією тому, що воно є для людини, яка відпала від Бога, шляхом поєднання, зв'язку й примиренням з ним. Всі інші вірування в той час об'єднувалися поняттям поганство, язичництво і розглядалися як хибні. З часом поняття релігії поширилося на різні вірування, але при цьому все одно зберігався поділ на природні релігії і духовні. Лише з ХІХ століття термін релігія входить в науковий вжиток у сучасному його значенні.

Відзначимо, що "релігія взагалі" не існує. Історично існували й існують нині лише якісь конкретні її різновиди. Релігієзнавці нараховують їх більше п'яти тисяч. Складність і різноманіття явищ, які позначаються терміном релігія, а також той факт, що ми тут маємо справу не із завжди тотожною собі логічною абстракцією, а з історичним явищем, яке постійно змінюється, породжують думку про необхідність відмовитися від прагнення дати визначення цьому феномену, а то й взагалі відмовитися від самого терміну релігія.

Ще Джавахарлал Неру, відомий політичний лідер незалежної Індії, в своїй "Автобіографії" писав, що слово релігія втратило всякий зміст (якщо коли-небудь воно його й мало) і породжує нескінченні дебати, прирікання. Було б далеко краще, продовжував Д. Неру, якби це слово взагалі виключити із вжитку і використати взамін його інші слова, що мають більш визначений зміст.

Але з таким підходом аж ніяк не можна погодитися. Визначити релігію - це не просто зафіксувати в системі понять сутність цього духовного явища, а й висловити своє ставлення до нього, виявити його аксіологічний статус. Визначення релігії має, безсумнівно, ще й велике евристичне значення, допомагає осмислити сучасні релігійні явища і процеси.

Оскільки релігія не має над собою якогось роду, в межах якого її можна було б охарактеризувати за допомогою певних ін­­­дикаторів, то при її визначенні варто звертатися до герменевтичного способу, тобто брати якусь ідею і збагачувати її зміст різними індуктивними й позитивними дослідженнями

В науковому релігієзнавстві наявними є різні підходи до з'ясування феномену релігії. Так, при інтеракційному підході він з'ясовується як система взаємозв'язків і взаємовідносин людей з приводу певних релігійних об'єктів. При функціональному з'ясуванні розкривається її роль в житті особи і суспільства. Біхевіоріальний підхід обмежується інтерпретацією певних видів релігійно значимих символічних дій, ритуалів, форм поведінки. Консестивне пояснення ґрунтується на тих чи інших явищах свідомості (фантастичне, святе, анімізм, віра в надприродне тощо), на основі раціоналістичного аналізу.

Особливістю релігії є те, що в ній відображаються не якісь зовнішні щодо людини природні чи суспільні сили, як це ми доне­­­давна твердили, а такий її стан, який можна назвати станом са­­­мовизначення у світі, станом здобуття людиною самої себе. Будь-яку релігійну систему характеризує віра в трансцендентне. З огляду на це, особливістю релігії є й те, що вона виступає не у формі когнітивного, а в ролі засобу позалогічного освоєння людиною своєї причетності до процесів, що відбуваються у Всесвіті, зазнають впливу якихось вищих сил, які не піддаються логічному аналізу.

Як слушно зауважував відомий православний богослов О. Мень, при визначенні релігії ми повинні включати позалюдське начало, через зв'язок людини з яким й виникає релігія [Мень А. История религии. В 7-ми т.- М., 1991.- С. 33]. Саме релігія віднаходить в бутті сокровенну божественну сутність і виражає себе як відповідь на прояви останньої. Тому причетність людини до Всесвіту виявляється в релігії не просто через усвідомлення себе його частинкою. Суть релігії саме у відчутті людиною наявності в собі чогось надлюдського, що підносить її над собою, робить з неї дещо нове, вселенське. Людина, повчають богослови, повинна не думати про Бога, а відчути його буття в собі. Релігія відтак є засобом самовизначення людини у світі на основі відчуття своєї богоподібності.

Такий підхід до дослідження релігійного феномену для українського релігієзнавства є абсолютно новим. Але дослідження ірраціонального вимагає включення в пізнавальний процес специфічних методів наукового пошуку, звернення до спеціальних понять і категорій, пізнавальних прийомів, якими оперує хіба що філософія ірраціонального, філософія інтуїтивізму. Тут треба дати аналіз цілого комплексу феноменів людського духу - надії, віри, любові, сповіді, долі тощо, які або взагалі не розглядалися в минулому, або розглядалися як щось хворобливе чи пустоцвітне на живому дереві людського пізнання. Це вимагає вироблення спеціальних понять-категорій, які є і в богослов'ї, і в філософії ірраціоналізму і які не можна знайти у філософських системах, що грунтуються на раціональному пізнанні, стоять на позиціях матеріалізму.

Сутність релігії в наукових і навчальних публікаціях доне­­­давна у нас зводилася до компенсаційної її функції, що знайшло свій вираз в опійних її характеристиках й відтворенні її історії саме як такого явища. В цьому проявилася та політизація релігієзнавства, яку певною мірою започаткував засновник матеріалістичної теорії історії К. Маркс, охарактеризувавши релігію, окрім іншого, як "опіум народу", і утвердив В.Ленін і ленінізм, абсолютизувавши цю характеристику ("наріжний камінь усього світогляду марксизму в питанні про релігію") і звівши її в ранг визначень релігії

Домінуючим у нашому релігієзнавстві тривалий час було виз­­­начення релігії Ф. Енгельсом як фантастичного відображення страж­­­денною й залежною людиною реальних, пануючих над нею зовнішніх сил. Проте це визначення, якщо взагалі його можна розглядати як визначення, а не як характеристику релігії, не відображало, власне, самої суті релігійного феномену. Воно спотворювало його реальний статус у духовному світі людини, ставило під сумнів право на існування ірраціональної сторони духовної діяльності людей.

Тим часом релігія - це позалогічне освоєння людиною своєї причетності до процесів, що відбуваються у Всесвіті і перебувають під впливом якихось Вищих Сил. Центральним для неї є питання самовизначення у світі. Відтак вона є не формою виразу безсилля людини перед пануючими над нею зовнішніми силами, що в її свідомості, на чому наголошував Ф.Енгельс, набувають надприродного статусу, а специфічним засобом її самоутвердження у світі, здобуття нею самої себе. А оскільки так, то об'єктом відображення релігії є не щось зовнішнє щодо людини, а саме процес її самовизначення у світі через віру у свою причетність до світу надприродного, ірраціонального. В релігії людина усвідомлює своє ставлення до світу насамперед через відношення до свого роду межових основ власного буття і самовизначається у ньому на основі усвідомлення своєї вселенської або, за термінологією теологів, богоподібної сутності.

3. Релігія як суспільно-історичне явище

Як певна знакова система, релігія не залишається незмінною. Кожний етап її розвитку є продуктом певної суспільної епохи. Змінюються не лише зовнішні вияви релігії - обряд та організація, а й переоцінюються, а то й замінюються її віроповчальні системи.

Складних метаморфоз зазнала релігія за часи своєї історії. Якщо за доби домінування анімістичних вірувань людина шукала душу в кожному предметі довкілля, то з появою наукового мислення з'явилися віровчення, згідно з якими боги нібито надали можливість природі розвиватися за своїми власними законами, які й є зримими виявами їх буття. Якщо в минулому світ розглядався як театр боротьби божеств добра і зла, то з часом люди прийшли до усвідомлення того, що визнання наявності декількох богів суперечить ідеї всемогутності одного з них, не дає можливості з'ясувати акт творіння.

Еволюцію релігії можна вивчати в різних аспектах - історичному (діахронному) й системно-структурному (синхронному), на різних рівнях - загально соціологічному та індивідуально-груповому. Вивчаючи її за рівнем етноконсолідації, в її розвитку ми виділяємо родоплем'яні, державно-національні та світові релігії.

На етапі родоплем'яних відносин релігія виявлялася у поклонінні різного роду духам, яким спочатку придавалися зооморфні, а з часом й антропоморфні риси. Формами первісної релігії виступали фетишизм (наділення реальних предметів надприродними властивостями), анімізм (віра в наявність двійника-душі у всіх реальних речей і явищ), тотемізм (віра в надприродну спорідненість людей з певним видом рослин чи тварин), магія (впевненість в можливість впливу людини своїми діями на певні предмети чи явища з метою одержання від них надприродним чином бажаного наслідку) та ін.

На зміну родоплем'яним культам прийшли державно-національні релігії. Деякі з них збереглися і ще мають й нині помітну функціональність. Це - іудаїзм, синтоїзм, даосизм, індуїзм та ін. Найбільш складними системами є світові релігії - буддизм, християнство та іслам. Вони з'явилися в час великих цивілізаційних змін в житті суспільства - поява феодальних відносин, відзначалися на перших етапах свого становлення космополітичністю, байдужістю до обрядових відмінностей, різниці в соціальному статусі, а також перенесенням ідеалів кращого життя із землі в потойбіччя.

Розвиток релігійних вірувань і культу, релігійних інституцій не вкладається повністю в рамки всесвітньо-історичного процесу. Ці зміни, як правило в силу консерватизму релігії, дещо запізнювалися, йшли діахронно в різних складових її комплексу, виявляли суперечливий вплив на суспільні процеси. Складними були відносини між різними конфесіями, оскільки кожна з них оголошувала лише себе єдиноістинною. Відбувалися постійні зміни ліній розмежувань релігій, які подеколи виливалися у зіткнення держав, етносів. Водночас мав місце й процес взаємодії, а то й поєднання, злиття різних вірувань і культів, утворення на її основі нових синкретичних релігійних систем.

В появі нових релігій і в релігійному розвитку важливу роль відігравав суб'єктивний чинник. Так, появу світових релігій пов'язують з життям і діяльністю царевича Гаутами (624-544 до н.е.), боголюдини Ісуса Христа (0-33) і пророка Мухаммеда (570-632). Кожна релігія містифікує свого засновника. Саме тому через догматичну систему віроповчальних установок й із-за відсутності прямих інформацій про їх життя часто неможливо побачити істинне обличчя релігієтворця. Певна релігія відтак постає як подана людству через нього система Істин, які встановлюють мету, сенс, зміст і форму звернення до Всевишнього.

Нинішня карта релігій світу надто розмаїта. Статистичні дані щодо кількості послідовників тієї чи іншої релігії в світі є умовними, оскільки не всі Церкви можуть з точністю до одиниці назвати кількість своїх вірних. Церковна статистика часто тенденційна і прагне завищити реальні показники своїх членів. Офіційний облік конфесійної належності держави не ведуть. Умовна статистика дає такі наслідки: християн в світі 1870 млн. (з них католиків - понад 900, православних - біля 200, протестантів - десь 500), мусульман - біля мільярда, індуїстів - десь 700 млн, буддистів - більше 330, сикхів - біля 20, іудаїстів - 20, нових релігій - 120, анімістів - 100, послідовників інших релігій - більше 230. Мільярдом оцінюється кількість тих, хто не відносить себе до жодної конфесії, називає себе вільнодумцем, агностиком, а то й атеїстом.

З кожним роком палітра релігій у світі змінюється, бо ж деякі невеликі релігійні системи зникають, а водночас спостерігається творення нових, диференціація вже існуючих. Помітну роль в цьому відіграє суб'єктивний чинник. Так, поява таких нині відомих релігійних течій як Церква єднання, Церква останнього завіту, Велике Біле Братство, Вселенська Чиста релігія, Рідна Українська Національна віра зумовлена активною діяльністю їх засновників Сан Мьон Муна, Сергія Торопа, Юрія Кривоногова і Марини Цвігун, Нірвани Деві, Лева Силенка. Звичайно, наявними є й певні об'єктивні умови, які сприяли перетворенню вчення останніх в конфесійне явище, в фактор релігійного життя. Проте зауважимо, що всі ці новоутворення за кількістю своїх послідовників нечисельні. Умов для утворення нових світових релігій нині немає.

Нинішнє релігійне життя в світі характеризує ряд нових тенденцій і процесів, серед яких "внутрішня секуляризація", дедогматизація віровчення, руйнування усталених, архаїзованих уявлень про світ надприродного, ослаблення значимості священства і харизматичного лідерства, вільне імпровізаторство в культовій практиці, зростання ролі мирян в житті церкви та ін.

Висновки

Отже, релігія - це не притаманне особистості якесь знання релігії, не сукупність певних обрядових дійств, зорієнтованих на десь, поза людиною існуючі надприродні сутності, а насамперед певний феномен підвищеного енергетичного фону душі людини, яка охоплена усвідомленням Високої Істини, відчуттям своєї причетності до неї. Об'єктом релігійного відображення є такий особистістний стан людини, який можна назвати станом самовизначення у світі, здобуття самої себе на основі віднайдення в собі того надлюдського, що єднає її з трансцендентним. Це - вузьке розуміння релігії, яке виявляє її власну, іманентну сутність.

Але в своєму функціонуванні релігія виходить за межі свого індивідуального буття. Вона піддається доктринальній і обрядово-культовій (символічній) інтерпретації, входить у різні сфери людської життєдіяльності, сакралізуючи їх. Відтак вона постає як складний суспільний феномен. Це виводить нас на широке її розуміння.

На відміну від філософії, яка з метою розробки загальної теорії світу цікавиться не лише людиною, а й усім світом, їх співвідношенням, релігія замикається, власне, на першому елементі цього тандему, бо ж будь-яка релігійна система постає не як картина світу, а як картина людини. Так, у Біблії вирішенню проблем світу відведено всього лише два перші розділи книги Буття, а решта її змісту орієнтована на з'ясування питань місця людини у світі. Ідея антропоцентризму домінує в цій "книзі книг", стоїть над ідеєю геоцентризму.

Включаючи в об'єкт свого відображення співвідношення "людина - світ", релігія акцентує насамперед увагу на співвідношенні "людина-індивід-світ", прагне з'ясувати місце людини як виокремленого індивіда у світі, і не просто людини як фізичного тіла чи мислячої істоти, а людини як носія вселенської суті в собі. Екзистенціалістська гіпертрофія проблем індивідуального існування саме і є тим, що характеризує релігійне вирішення питань відношення "людина - світ". При цьому людина не виноситься за світ, а тим більше не ототожнюється із свідомістю, духовним, й до того ж (що характерно для філософії діалектичного матеріалізму) не протиставляється буттю.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Релігієзнавство: Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. - К.: Дакор, 2006. - 509 с.

2. Калінін Ю. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Юрій Калінін, Євген Харьковщенко,. - К.: Наукова думка, 1995. - 252 с.

3. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. - 3-є вид., перероб. і доп.. - К.: Кондор, 2004. - 643 с.

4. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. - К.: Академвидав, 2002,, 2003. - 431 с.

5. Релігієзнавство: курс лекцій/ В.Л. Петрушенко, О.П. Петрушенко, М.П. Ска-лецький та ін; Мін-во освіти і науки України, Слов'янський держ. педагог. ун-т. - 3-тє вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 327 с.

6. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів ВНЗ/ Олександр Решетов, Володимир Кирильчук, Зоя Стежко, Сергій Римар,. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. - 155 с.

7. Титов В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Володимир Титов; За ред. В.Д. Титова; М-во освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х.: Право, 2004. - 269 с.

8. Черній А. Релігієзнавство: Посібник/ Анатолій Черній,. - К.: Академвидав, 2003. - 351 с.

9. Чорненький Я. Релігієзнавство: теоретико-практичний курс: Навчальний посібник/ Ярослав Чорнень-кий,; Мін-во освіти і науки України, Львівський держ. ін-т новітніх технологій і управління ім. В'ячеслава Чорновола. - К.: ВД "Професіонал", 2005. - 540 с.

Размещено на Allbest.ru