Язичницькі уявлення східних слов’ян про потойбічний світ (ІХ – ХІІІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 293. (043)21

Автореферат

ЯЗИЧНИЦЬКІ УЯВЛЕННЯ СХІДНИХ СЛОВ'ЯН ПРО ПОТОЙБІЧНИЙ СВІТ (IX - XIII ст.)

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

КОЗЛОВ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ

Київ 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Миколаївському навчально-науковому центрі Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Науковий керівник:

Ричка Володимир Михайлович, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії НАН України.

Офіційні опоненти:

Зубар Віталій Михайлович, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України.

Павленко Юрій Віталійович, кандидат історичних наук, доктор філософських наук, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки НАН України.

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова (кафедра історії України).

Захист відбудеться "31" травня 2002 р. о 14 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03. в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий "30" квітня 2002 року.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук Бучма О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В сучасній історіографії предметом дослідження стають не тільки процеси розвитку суспільства, його структура та економіка, але й духовний стан українського народу спільноти, його історіософське осмислення. У цьому плані все більшого значення набуває вивчення релігійних переконань, вірувань окремого індивіда, з його особливим сприйняттям світу, життя, смерті. Це відкриває перспективу глибшого осягнення місця духовної парадигми української нації у загальній родині індоєвропейських народів.

Духовність українців ґрунтується на фундаменті синкретизму місцевих язичницьких вірувань та канонів візантійського православ'я. Візантійське православ'я наприкінці І тис. н.е. було богословсько-філософською ідеологічною установою з малозрозумілим для мешканців Київської Русі культом та міцним адміністративним апаратом. Християнські уявлення про смерть, рай та пекло містили в собі насамперед теоретичні поняття, які не мали особистого життєвого осмислення. Тому цілком закономірним виглядає процес синкретизму на початку ІІ тисячоліття живих народних язичницьких вірувань, з християнськими філософсько-богословськими догматами та виникнення на цьому ґрунті київського православ'я. Особливо відчутно вплинуло язичництво на поминальний ритуальний комплекс, уявлення про структуру світу мертвих. Таким чином, у дисертаційному дослідженні розглядаються витоки духовності української нації. Звідси розуміння особливостей уявлень наших предків про потойбічний світ постає принципово важливим для визначення специфіки східнослов'янського православ'я.

Проблема смерті є основою в будь-якій релігійній концепції. Вивчення уявлень наших предків про смерть та потойбічний світ, що відбивали традиційні погляди на світобудову, мікросвіт людини та коловерть людського існування є перспективним напрямом досліджень духовної і культурної спадщини українського народу.

Східнослов'янське язичництво, безумовно, виникло й розвивалося на своїй власній, самобутній основі, разом з тим воно не було замкнутою метафізичною системою і значною мірою відчуло на собі ідеологічний вплив сусідніх етнічних груп. Таким чином, аналіз уявлень східних слов'ян про потойбічний світ повинен допомогти з'ясувати розвиток та головні напрями зовнішнього культурного впливу на архаїчну культуру Київської Русі.

Про виняткову роль в свідомості східних слов'ян посмертних уявлень свідчить той факт, що за даними письмових джерел окремі аспекти даних вірувань чітко простежуються в звичаях та обрядах XVI-XVII ст.

Дослідження духовних витоків сучасної української культури є актуальним тому, що дає змогу більш глибоко усвідомити сучасний розвиток вітчизняної духовної культури.

Зв'язок роботи з науковими працями, програмами, планами, темами. Робота виконувалася як складова частина комплексної планової наукової теми історико-юридичного факультету Миколаївського навчально-наукового центру Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова - " Актуальні проблеми давньої історії України" (№754) при співпраці з Інститутом історії НАН України.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють ІХ-ХIII ст., тобто час, коли відбувалося формування загального східнослов'янського світогляду одночасно зі становленням єдиної соціально-економічної, політичної систем і власної держави на чолі з єдиновладним правителем. За археологічними даними саме на цей час припадає період ліквідації общинних центрів та розбудова на їх місцях князівських замків. Оформлення єдиної моделі східнослов'янської ідеології в кінці І. тис. н.е. відбувалось при активній підтримці київських князів, які вбачали в ній інструмент в боротьбі з сепаратизмом та зміцненні своєї влади, і тому проводили відносно цього протекціоністську політику. Виразно про це свідчить релігійна реформа князя Володимира Святославича 980 р., під час якої київський князь запровадив єдиний для всього східнослов'янського суспільства культ головних язичницьких богів і цим самим надав язичницькій релігії функції державної.

Таким чином, слов'янське язичництво впродовж ІХ-Х ст. досягло найвищого етапу свого розвитку та отримало статус державної релігії, що сприяло консолідації давньоруського суспільства та підвищенню авторитету великокнязівської влади.

Після прийняття християнства автохтонні вірування ще протягом кількох століть продовжували зберігатися, особливо у віддалених від великих центрів регіонах. Разом із тим спостерігається повільний, але безповоротний процес витіснення язичницьких вірувань та обрядів християнськими канонами, який привів згодом до остаточної трансформації язичницької системи уявлень про потойбічний світ. Таким чином, період між ІХ та ХIII ст. н.е. розглядається автором дисертації як найбільш сприятливий для вивчення східнослов'янського язичництва взагалі та уявлень про потойбічний світ зокрема.

Мета дослідження полягає у реконструкції язичницьких уявлень східних слов'ян IX-XIII ст. про потойбічний світ.

Для реалізації мети дисертант прагне розв'язати такі завдання:

- реконструювати основний зміст та ідейну семантику язичницьких поховальних ритуалів;

- визначити основні етапи розвитку східнослов'янського поховального культу;

- розкрити систему організації язичницької поховальної обрядності та поминальної церемонії;

- з'ясувати міру залежності посмертного буття небіжчика від процедури його поховання;

- охарактеризувати вірування східних слов'ян-язичників про небесний світ померлих;

- окреслити місце язичницьких уявлень про антисвіт в архаїчній дохристиянській свідомості східних слов'ян.

Об'єктом дисертаційного дослідження є східнослов'янське язичництво, тобто релігійні уявлення, вірування та обряди, які сформувалися у рамках східнослов'янської етнічної спільноти у дохристиянську добу.

Предметом релігієзнавчого аналізу є космологічні уявлення східних слов'ян ІХ-ХIII ст. про потойбічний світ, тобто система поглядів на смерть, існування небіжчика після смерті, мікросвіт мерця.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі дисертації обґрунтовується актуальність обраної теми, формуються мета та основні завдання дослідження, подається теоретико-методологічна база та наукова новизна дисертації, а також показано ступінь апробації його основних положень.

У першому розділі дисертації - "Історіографія та джерела" - аналізується література з проблеми, що досліджується, та матеріали з різних джерел, які були використані при написанні роботи.

Підкреслюється, що тема уявлень східних слов'ян дохристиянської доби про потойбічний світ в наш час залишається малодослідженою і у спеціальних наукових працях комплексно не розглядалася. Разом з тим, окремі її аспекти в різні часи привертали увагу вчених - представників різних гуманітарних дисциплін.

Наукове вивчення слов'янського язичництва було започатковане представниками так званої "міфологічної школи" в середині ХІХ ст. В основу цього наукового напряму були покладені уявлення про те, що основою більшості фольклорних сюжетів - епічних пісень, казок, легенд і т. ін. стали стародавні дохристиянські міфи-сказання. Яскравими представниками "міфологічної школи" - були такі визначні історики, етнологи, філологи та мистецтвознавці як О.О. Потебня, І.І. Срезневський, М.І. Костомаров, О.М. Афанасьєв, О.О. Котляревський. Вони провели кропітку роботу з виявлення, упорядкування та публікації писемних та етнографічних джерел, а також вивченню пережитків слов'янського язичництва в сучасних народних обрядах, звичаях, сюжетах та образах народного фольклору.

Наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. в Російській імперії велику популярність отримав такий філософський напрям, як позитивізм, який стверджував, що об'єктивні знання в будь-якій науці можуть бути отримані лише як результат систематичного об'єднання даних багатьох суміжних наук. Вченні-позитивісти Є.В. Анічков, М.М. Гальковський, Д.М. Анучін, О.М. Соболєв продовжили дослідження слов'янського язичництва в цілому і посмертних уявлень, зокрема, у двох головних напрямках - за рахунок збільшення фактологічної бази і виникнення нової методології вивчення даної проблеми поєднуючи в собі аналіз етнографічних, письмових, філологічних та археологічних джерел.

В радянський період була суттєво збагачена історіографічна база вивчення слов'янського язичництва в напрямі дослідження уявлень наших пращурів про "світ мертвих". Окремі аспекти цієї проблеми неодноразово розглядалися у творах радянських вчених - представників різних наукових напрямків - Д.К. Зєлєніна, Б.О. Рибакова, С. О. Токарєва, В.В. Іванова, В.М. Топорова. Радянські вчені піддали критичному аналізу символіку багатьох персонажів східнослов'янської міфології і цим значно збагатили історіографічну базу дослідження теми, яка поставлена у дисертації. Концепція вивчення слов'янського язичництва у даних дослідженнях пов'язана з формаційним підходом до історичного розвитку людського суспільства. Разом з тим багата база літератури та теоретичне обґрунтування дозволили вченому обійти надмірний формаційний детермінізм і виробити свій оригінальний підхід до теми.

У пострадянський період як в Україні, так і в інших східнослов'янських державах зросла цікавість вчених-дослідників до духовної культури наших пращурів. На зміну жорсткому, марксистсько - ленінському підходу до вивчення теми східнослов'янського язичництва в цілому і посмертних язичницьких уявлень зокрема прийшов більш ліберальний цивілізаційний підхід, згідно з яким дохристиянські вірування розглядаються в межах оригінальної давньослов'янської цивілізації, тісно пов'язаної з сусідніми аналогічними культурними спільностями.

Проблема уявлень наших пращурів про "інший світ" була проаналізована, зокрема, у працях українських істориків, археологів та філософів В.М. Зубаря, Б.О. Лобовика, Г.С. Лозко, О.П. Моці, Ю.В. Павленко, Ю.Г. Писаренка, М.В. Поповича, В.М. Рички. Символіка смерті в архаїчній уяві східних слов'ян-язичників стала також об'єктом уваги сучасних російських дослідників як Т.О. Волошина, В.І. Гуляєв, М.С. Киселева, В.І. Мельник, В.Я. Пєтрухін, В.С. Ольховський, С.М. Остапов.

У другому розділі першої глави дисертації була проаналізована література, яка використовувалась при дослідженні язичницьких уявлень східних слов'ян ІХ - Х ст. про потойбічний світ. Автор вважає, що вона має різноплановий характер і складається з чотирьох незалежних одна від одної груп джерел. Найбільш важливу з них, на думку дисертанта, складають писемні джерела VI - XVII ст., які містять в собі цінну інформацію щодо вірувань і культів давніх слов'ян ІХ - Х ст. Велику цінність, на нашу думку, становлять іноземні письмові джерела, що відбивають процеси духовного життя, які мали місце у східнослов'янському суспільстві дохристиянської доби. Маються на увазі в першу чергу "Історія війн Юстиніана" Прокопія Кесарійського, "Записки мандрівника" Ібн-Фадлана-Ахмеда-Ібн-Аббасса, "Книга драгоцінних скарбів" Ібн-Русте (Ібн-Дасте), "Золоті луги" Аль-Масуді.

Другу велику групу писемних джерел складають східнослов'янські пам'ятки ХІ - XVII ст., які містять в собі відомості про язичницькі вірування та культи наших предків, що пов'язані з уявленнями про смерть та потойбічний світ. Інформація, яка міститься в даних писемних документах, більш уривчаста та фрагментарна, ніж у попередній групі, але вона характеризує саме традиційні народні вірування і не викликає підозр у фальсифікації.

Найбільш вагомими для теми даного дослідження є літописні джерела ХІ - ХIV ст., насамперед "Повість минулих літ". В цьому грандіозному літописному творі збереглися звістки про архаїчні напівязичницькі ритуали князівських поховань в кінці Х - ХІІ ст., дані про історичні події пов'язані з історією слов'янського язичництва (релігійні реформи князя Володимира Святославича 980 та 988-989 рр., договори київських князів з Візантією, глоси автора літопису до деяких іноземних джерел). Крім "Повісті минулих літ" дані щодо посмертних уявлень східних слов'ян дохристиянської доби містяться і у так званих "обласних літописах" - Київському, Новгородському, Псковському, Суздальському, Галицько-Волинському, Тверському літописних зводах.

Окрім цього, в роботі використовувалися "Житія святих", "Слова" та "Повчання" проти язичництва ХІ - ХVІ ст. Із вітчизняних богословських праць раннього середньовіччя, які містять в собі інформацію про посмертні вірування наших пращурів дохристиянської доби, слід назвати "Слово якогось Христолюбця" невідомого автора, "Сказання про святих мучеників Бориса та Гліба", "Слово про закон та благодать" митрополита Іларіона, "Слово на Фомину неділю" та "Слово про душу та тіло" Кирила Турівського, "Слово про маловеріє" Серапіона Володимирського, "Житія святих" ченця Києво-Печерської Лаври Полікарпа, які увійшли до складу Києво-Печерського Патерика.

Літописці та церковні ієрархи раннього середньовіччя у своїй боротьбі зі слов'янським язичництвом зверталися до творчої спадщини раннього християнства. Богословські пам'ятки даного типу перекладали на старослов'янську мову і доповнювали своїми власними вставками (глосами), які були покликані полегшити їх сприйняття у народному середовищі, пристосувати до нових умов. Ці вставки в деяких випадках несуть у собі унікальну інформацію, яка характеризує слов'янське язичництво.

Типовим прикладом у цьому аспекті може стати таке джерело як "Слово про ідолів" (60 рр. ХІ ст.), яке є скороченим варіантом "Слова на Богоявлення" Григорія Богослова. У своїх коментарях вітчизняний перекладач не тільки описав важливі східнослов'янські язичницькі обряди, але й окреслив еволюцію всієї системи слов'янського язичництва - "…И ти начаша требы класти роду и рожаницам преже Пероуна бога ихъ. А преже того клали требы оупырем и берегыням…". Крім охарактеризованого вище джерела, у дослідженні використовувалися також тексти з аналогічних пам'яток - "Слово святого Дионісія про жаліючих", "Слово Святого Іонна Златоустого о том как первое погание веровали в идолов", "Слово Єфрема Сирина о возвращении вспять на языческие дела". В них містяться цікаві відомості про язичницькі вірування та культи.

Певну інформацію щодо давньослов'янських вірувань вміщують у собі апокрифічні твори ХІІ - ХІV ст. Більша частина цих пам'яток була складена у давній Болгарії на ґрунті синкретизму візантійського православ'я та місцевого південнослов'янського язичництва і тому містять деякі важливі елементи язичницьких уявлень про потойбічний світ, які близькі до східнослов'янських. Маються на увазі в першу чергу такі стародавні твори як "Бесіда двох святителів", "Ходіння Богородиці по муках" та інші. Схожі відомості присутні і в давньослов'янських глосах до візантійських апокрифічних творів - "Книга Єноха" та "Книга Варуха".

До другої групи використаних джерел слід віднести матеріали археологічних розкопок східнослов'янських поховань і святилищ VI-ХIII ст.. Пріоритет при використанні даних другої групи надавався аналізу результатів тих археологічних експедицій, які діяли на території сучасної України. Результати розкопок в інших регіонах слов'янського світу (Подоння, землі Північно-Східної Русі) враховувалися лише при узагальнюючому аналізі пам'яток періоду, який досліджується.

Аналіз археологічних джерел здійснювався згідно з монографіями та звітами, присвяченими археологічним розкопкам східнослов'янських поховань ІХ-Х ст. та матеріалів, пов'язаних з реконструкцією язичницьких святилищ раннього середньовіччя.

Третю групу джерел складають етнографічні матеріали, у яких знайшли своє відображення народні уявлення про смерть та потойбічний світ (опис сучасних поховальних обрядів, звичаїв, пов'язаних із захисною магією, символікою відродження і т. ін.).

До четвертої групи джерел, на думку дисертанта, слід віднести дані східнослов'янського фольклору - народні казки, легенди, билини, ритуальні пісні, приказки, прислів'я, плачі та голосіння. Досить значна частина цих джерел містить у собі відгуки стародавнього язичницького міфу про "посмертне існування людини".

У другому розділі - "Східнослов'янська язичницька поховальна обрядовість" - розглядаються східнослов'янські дохристиянські поховальні звичаї та обряди, їх своєрідність, ідейні витоки, а також вплив на свідомість наших предків.

Детально розглядається комплекс звичаїв та обрядів пов'язаних зі смертю небіжчика, підготовкою місця поховання, одягу, поховальної споруди, засобів доставки тіла небіжчика до місця поховання. Підкреслюється, що дані ритуальні дії складали перший обов'язковий етап переходу небіжчика до потойбічного світу і були покликані захистити живих людей від шкідливого впливу мерців, змилостивити померлого, замінити ритуальними діями людську жертву, а також підготувати все необхідне для наступного етапу поховального культу.

Проаналізовано обрядові дії, направлені безпосередньо на поховання небіжчика (кремація або інгумація мертвого тіла, покладення залишків мерця до могили, супроводжуючий інвентар, закриття могили, установлення знаку, який би визначив місце поховання, а також посипання кургану над місцем поховання). Не залишилися поза увагою дисертанта і супроводжуючі поховання обрядові дійства - страва та тризна, а саме - етимологія термінів, ідейні витоки, ритуал проведення.

Поминальний ритуальний комплекс, складався, на думку дисертанта, з системи звичаїв та обрядів, направлених на вшанування пам'яті небіжчиків. Автор дослідження довів, що в цілому поминальний етап східнослов'янської поховальної обрядовості можна розділити на дві окремі групи обрядів. Першу групу складають ритуальні дії, пов'язані з вшануванням пам'яті конкретної, нещодавно померлої людини. Звичайно, ці обряди мали місце в певні дні, пов'язані з датою смерті небіжчика. До другої групи звичаїв можна віднести ті з них, об'єктом яких були всі померлі пращури. Вони, очевидно, мали місце у східних слов'ян тоді, коли зростала їх залежність від природних стихій (дощу, сонця, родючості землі і т. ін.)

Поминання небіжчиків у певні дні року, на нашу думку, були спрямовані на захист світу живих від негативного впливу мертвих. Втім, це лише одна з функцій поминальної обрядовості. Головною ж метою даних обрядів було, на нашу думку, намагання налагодити механізм впливу на навколишню природу, з якою були нібито пов'язані берегині-небіжчики.

Останній підрозділ другого розділу дисертації присвячений нетрадиційним формам східнослов'янських поховань. Доводиться, що на традиційне поховання могли розраховувати лише ті члени громади, які померли своєю смертю і досягли громадської зрілості. Стосовно самогубців, іноземців, молодих людей дошлюбного віку, дітей та деяких інших категорій мерців існували свої особливі поховальні обряди, які різко відрізнялися від традиційних. Згідно з даними історичних джерел представників деяких з цих категорій покійників, на думку наших пращурів, не можна було ховати у землі, бо вважалося, що остання їх все рівно "не прийме". Порушення цього табу у свідомості східних слов'ян-язичників загрожувало стихійними лихами, засухою та неврожаєм. "Підозрілих" небіжчиків, яких звичайно називали "упирями", ховали на перехресті шляхів, у болотах, балках, кидали у воду або вішали на деревах.

Зроблено висновок, що, східнослов'янська язичницька поховальна обрядовість становила собою складний багаторівневий комплекс звичаїв та обрядів, спрямованих як на вшанування пам'яті небіжчика, так і на захист живих членів громади від небезпечного впливу мерця. Одночасно вона складала перший і головний етап загальної ініціації переходу небіжчика до потойбічного світу. Перехід мерця до "вічного притулку" й перебування у "царстві мертвих" був детермінований чіткім визначенням всіх обрядів, які виконували близькі до небіжчика люди.

У третьому розділі дисертації - "Язичницькі уявлення східних слов'ян про небесний світ мертвих" - аналізується та частина східнослов'янських дохристиянських посмертних вірувань, що пов'язана з космогонічними уявленнями наших предків про існування особливого небесного світу, куди нібито повинні були потрапити спалені на кремаційному багатті небіжчики. східнослов'янський потойбічний світ посмертне

Встановлено, що головним провідником небіжчика до "небесного світу" було кремаційне багаття. Воно повинне було забезпечити, по-перше, очищення померлого від всього лихого, що супроводжувало його протягом життя, по-друге, розділення його тіла на дві відокремленні субстанції - легку повітряну істоту - дух, який мав потрапити в "небесне царство" разом з димом від кремаційного багаття і кальциновані кістки (або костії, які нібито потрапляли у "антисвіт"). Похідним від культу кремаційного багаття-посередника між двома світами, на думку автора дисертації, були культи вогневого птаха-півня, крука та чарівного коня.

Виходячи з писемних та археологічних джерел, автор доводить, що в уяві наших предків дохристиянської доби небесний світ знаходився десь на краю землі, за межею реального світу і становив собою ідеальне місце, з яким звичайно пов'язували всі свої життєві ідеали та мрії.

Важливими, на думку дисертанта, є і вірування пов'язанні зі структурою небесного світу. Згідно з даними письмових та археологічних джерел давні слов'яни-язичники уявляли його у вигляді острова, розташованого серед моря (або неба). На острові знаходиться світове дерево або один з його алломорфів - гори "від землі до неба", "великий стовп", "біл-горюч камінь Алатирь" і т. ін. У даній схемі своєрідно відбилися уявлення наших пращурів про світобудову, засновану на єдності чотирьох головних стихій - землі, неба, води та вогню.

Простежено генетичний зв'язок між космологічними уявленнями східних слов'ян про потойбічний світ та культом провідних язичницьких східнослов'янських богів пов'язаних в свідомості наших предків з небом - Родом, Перуном та Симарглом.

Дисертант доводить, що вірування у "небесних богів", які стали основою слов'янського язичництва напередодні прийняття християнства, були похідним від культу упирів та берегинь, тобто були генетично пов'язані з уявленнями про посмертне існування людини. Разом з тим, "небесні боги" уособлювали собою надприродні стихії, але не в їх первісному байдужому варіанті, а у стані пом'якшеному сакральними жертвами у вигляді кремації небіжчиків, тобто "верхні", "небесні" боги східнослов'янського пантеону були для наших предків, насамперед, "своїми" богами, об'єднаними з померлими пращурами сакральним зв'язком і здійснюючими заступництво живих членів східнослов'янського суспільства.

В останньому, четвертому розділі дисертаційного дослідження "Антисвіт в язичницькій свідомості східних слов'ян", об'єктом авторської уваги стали язичницькі східнослов'янські вірування, пов'язані з уявленнями про підземний "антисвіт".

Показано, що антисвіт в архаїчній уяві східних слов'ян дохристиянської доби відділявся від реального світу сакральним колом, яке повинно було оберігати живих людей від негативного впливу мерців. З уявленням про просторову межу між двома світами був пов'язаний культ язичницьких духів - берегинь.

Автор довів, що порушення живими людьми священного кордону, який відділяв реальний світ від потойбічного, мало привести, в язичницькій свідомості східних слов'ян, до загибелі святотатця. Далі підкреслюється, що в язичницькій уяві давніх слов'ян кургани-могильники являли собою "селища мертвих" або "общини мерців". Термін "світ" являв собою групу слов'янських поселень, розташованих навколо великого селища, яке називалося "весь" або "градок". Це дозволило зробити висновок, що "антисвіт" або "підземний світ мертвих", куди потрапляли кальциновані кістки покійників у свідомості давніх слов'ян-язичників складався з групи могильників, розташованих в тій місцевості, де колись жив померлий.

Автор доводить, що традиційні уявлення східних слов'ян-язичників ІХ-ХIII ст. про антисвіт відбивають соціально-економічні відносини, притаманні первісно-громадському суспільству докласової доби, тобто в кордонах антисвіту повинна була існувати загальна соціальна та економічна рівність.

Підкреслюється, що суттєво відрізнялися від традиційних канонів уявлення про антисвіт представників східнослов'янської соціальної еліти кінця І тис. н.е. В свідомості вищих прошарків східнослов'янського суспільства даної епохи антисвіт був дзеркальним відображенням реального світу, тобто на нього автоматично поширювалися всі соціальні та економічні інститути, що існували в Київській Русі ІХ-ХIII ст. - соціальна диференціація, включаючи рабство, економічні та сімейні відносини.

Наявні писемні та археологічні джерела не дозволяють змоделювати загальну чітку картину уявлень східних слов'ян-язичників про сутність антисвіту. Можна прослідкувати лише кілька головних схем, які простежуються на рівні фактологічного матеріалу. Разом з тим автор довів, що уявлення про підземний світ і місце в ньому небіжчика були тісно пов'язані з культом землі та рослин, які в свідомості тодішніх слов'ян помирали і відроджувалися протягом року.

Крім того в розділі простежується, що на антисвіт дзеркально розповсюджувалися реалії земного життя, інакше кажучи, в свідомості наших предків це був світ навпаки - антисвіт, який в уяві східних слов'ян-язичників асоціювався також з царством темряви та вічної зими.

Дисертаційне дослідження виглядатиме неповним, якщо залишити поза увагою проблему співвідношення в свідомості наших предків між небіжчиком та підземними богами східнослов'янського язичницького пантеону - Велесем, Желею та Марою.

В дисертації встановлено, що язичницький давньослов'янський бог Велес був не тільки богом худоби, але й уособленням сакральної громади мертвих, господарем "антисвіту". Від нього залежала плодючість землі, благополучність худоби в реальному світі і добробут мерця у "світі мертвих". Тому, не випадково автор "Слова о полку Ігоревім" називає себе у творі "онуком Велеса", тобто нащадком сакральної громади мертвих. У дослідженні підкреслюється, що тотемістичні коріння культу Велеса, уособленням якого у давніх слов'ян вважався ведмідь, сягають далекої неолітичної доби - епохи, в яку він символізував дух вбитої тварини. Далі у параграфі підкреслюється, що східні слов'яни дохристиянської доби вшановували також богинь - уособлення поховальної обрядовості і смерті - Желю та Мару, які походять від культу загально індоєвропейської Богині-Матері. Богині Желя і Мара не мали відношення до реалій земного життя людини, але в ініціації переходу небіжчика до антисвіту грали певну роль. Ці богині уособлювали собою тіньову сторону потойбічного світу - смерть, тугу за померлим.

ВИСНОВКИ

У висновках, викладені результати дослідження. Зокрема, розкривається основний зміст та ідейна семантика язичницьких поховальних ритуалів, виявлена міра залежності посмертного буття небіжчика від процедури його поховання, визначено специфіку типів вірувань у посмертне існування людини, змістовне наповнення кожного з них.

Поховання померлого було першою детермінованою сходинкою загальної ініціації переходу небіжчика до царства мертвих. Від реалізації даних обрядових канонів залежало наступне існування безсмертних сутностей небіжчика у небесному "вирії" та підземному "антиcвіті". Універсальний акт обряду трупоспалення включав розкладення померлого на дві окремі субстанції - кістки та духовну сутність небіжчика. Дим від поховального багаття символізував дух померлого, який нібито відправлявся до небесного світу. Кальциновані кістки повинні були відправитись у антисвіт та продовжити там своє існування окремо від інших частин тіла. Все це повинно було забезпечити райське життя небіжчика у небесному світі.

Згідно зі східнослов'янською міфологічною традицією місце райського саду, який обіцяв вічне життя небіжчику, знаходилося десь за межею реального світу. Частіше всього, як вказують археологічні, писемні та фольклорні джерела, східні слов'яни пов'язували його зі стороною, де заходе сонце. У деяких окремих племен він розташовувався на високих горах за морем і т. ін. Небесний світ у свідомості східних слов'ян був відображенням уявлень про ідеальне життя на землі.

У архаїчній свідомості східних слов'ян 1Х-Х ст. важливу роль відіграють уявлення про підземний "антисвіт", до якого повинні потрапити кальциновані кістки спаленого небіжчика. Антисвіт у дохристиянській уяві наших предків мав чітку структуру. Загальноприйнятою є гіпотеза про те, що антисвіт відділявся від реального світу сакральним колом, яке символізувало межі обох світів. В антисвіті, на думку східних слов'ян, повинна була зберегтися родова громадська єдність, яка відзначалася районом поховання - могильником, кладовищем, погостом і т.п.

Життєвий устрій східних слов'ян 1Х-Х ст., який знайшов своє відображення у язичницькій релігії, визначив стійку прихильність автохтонного населення до язичництва і, як наслідок, завзятий, але іманентний опір впливу християнства у наступну добу. Цей факт відбився і в уявленнях східних слов'ян про потойбічний світ. Язичницькі канони, згідно з даними письмових та археологічних джерел, суттєво впливали на східнослов'янські космологічні погляди та вірування ще протягом багатьох століть.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ, ВИСВІТЛЕННІ АВТОРОМ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Козлов М.М. Структура та образ "Антисвіту" в язичницькій уяві східних слов'ян.// Українське релігієзнавство. - 2002. -№ 21. - С. 38-45.

2. Козлов М.М. Уявлення давніх слов'ян про потойбічний світ. // Український історичний журнал. - 2000. - № 3. - С. 61-73.

3. Козлов М.М. Реконструкція слов'янського язичницького пантеону згідно із "Велесовою книгою". // Збірник наукових праць Миколаївської філії Національного університету "Києво - Могилянська Академія". - Т.5. - Миколаїв - 2000. - С. 17-22.

4. Козлов М.М. Вплив кочових племен Причорномор'я та Приазов'я на релігійний світогляд українців та билинний епос. // Україна: вчора, сьогодні, завтра: Збірник наукових праць. - Київ. - Вид-во Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України. - 1999. - С. 11-17.

5. Козлов М.М. Культ Змія - володаря потойбічного світу у слов'ян та інших індоєвропейських народів. // Історія України. - 1999. - № 15. - С. 9-10.

6. Козлов М.М. Легенда про княгиню Ольгу як одне з найважливіших джерел вивчення східнослов'янської язичницької поминальної обрядовості. // Історія України. - 2000. - № 37. - С. 10-11.

7. Козлов М.Н. Представления восточных славян IX-X вв. об "антимире" как основа древнеславянского языческого культа мертвых. // Некрополі Чернігівщини: тези доповідей міжнародної наукової конференції. -Чернігів. - 2000. - С. 58-60.

8. Козлов М.М. Еволюція уявлень східних слов'ян про потойбічний світ X-XI. // Українська державність: проблеми історії, права, економіки, мовознавства та культури: Збірка наукових праць. - Миколаїв - Одеса. - Тетра. - 2001. - С. 57-60.

9. Козлов М.М. Використання нових педагогічних технологій при вивченні теми "Язичницькі вірування, звичаї, знання східних слов'ян" // Трансформація вузівської освіти на рубежі ХХ-ХХІ ст.: Науково-методичний збірник. - Миколаїв. - 2000. - С. 9-10.

10. Козлов М.М. Язичницькі витоки початкового літописного зводу "Повісті временних літ.: Науково-методичний збірник. - Миколаїв. - 2002. - С. 11-13.

11. Козлов М.М. Східнослов'янська язичницька поминальна обрядовість // Матеріали VI Буковинської міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 125-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича. - Чернівці. - Золоті літаври. - 2001. - С. 344-246.

АНОТАЦІЯ

Козлов М.М. Язичницькі уявлення східних слов'ян про потойбічний світ (ІХ - ХІІІ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.11. - релігієзнавство. - Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, відділення релігієзнавства, Київ, 2002.

Дисертація - є першим у вітчизняній науці комплексним історіософським дослідженням східнослов'янського язичницького міфу про потойбічний світ.

У роботі аналізується структура східнослов'янських посмертних уявлень, трансформація їх під впливом християнських канонів протягом ХІ - ХІІІ ст. Комплексно розглядається східнослов'янська язичницька обрядовість, космологічні вірування, пов'язані з небесним потойбічним світом, зміст та ідейна семантика уявлень про підземний світ мертвих.

Ключові слова: потойбічний світ, небіжчик, поховальна обрядовість, кремаційне багаття, небесний світ, антисвіт.

АННОТАЦИЯ

Козлов М.М. Языческие представления восточных славян о потустороннем мире (ІХ - ХІІІ ст.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. - Институт философии имени Г.С. Сковороды НАН Украины, отделение религиоведения, Киев, 2002.

Диссертация представляет собой первое в отечественной науке комплексное историософское исследование восточнославянского языческого мифа о потустороннем мире. В работе анализируется структура восточнославянских языческих посмертных верований и трансформация их на протяжении ХІ - ХІІІ ст.

Автор убедительно доказал, что система восточнославянских языческих посмертных верований синтезирует в себе три основные составные части: инициацию перехода покойника в "иной мир", представления о верхнем "мире мертвых" и подземном "антимире". Погребальная обрядность, по мнению диссертанта, составляет органическую часть общей инициации перехода покойника в загробный мир и представляет собой комплекс обычаев и обрядов, связанных со смертью покойника (подготовкой места захоронения, специальной одежды, погребального сооружения), погребением мертвого тела (кремация или ингумация труппа, расположение останков умершего в могиле, сопровождающий инвентарь, закрытие могилы насыпание кургана над местом захоронения, обрядовые комплексы - страва и тризна), а также ритуальных действий связанных с чествованием памяти покойника.

В диссертации показано, что в языческой модели мира погребение покойника с нарушением традиционных канонов означало изгнание его из сакральной общины, которую составляли как живые, так и мертвые люди. Погребенный с нарушением языческих канонов мертвец лишался пристанища в потустороннем мире и надежды на возрождение.

В данном диссертационном исследовании были проанализированы космологические верования о небесном мире мертвых. Установлено, что в языческом сознании наших предков души покойников, сожженных на погребальных кострах с учетом всех языческих норм погребального ритуала, должны были попасть в небесный мир и стать берегинями - посредниками между небесным миром и миром живых людей. Доказано, что "верхний мир мертвых" в архаичном представлении наших предков имел четко определенную структуру, которая в общих чертах нашла свое отражение в символике восточнославянских языческих святилищ.

Были рассмотрены содержание и идейная семантика представлений о подземном мире мертвых. В работе отмечается, что антимир в дохристианских представлениях наших предков имел четкую структуру и отделялся от реального мира священным кругом, который символизировал границы обоих миров. Кости покойника продолжали существовать одновременно и в антимире, и в месте своего захоронения до последующего возрождения. Доказано, что реалии существования покойника в антимире дублировали основные черты земной жизни, но не современной умершему, а той, что существовала несколько веков назад.

Ключевые слова: потусторонний мир, покойник, погребальная обрядность, кремационный костер, небесный мир, антимир.

ANNOTATION

Kozlov M.N. The Eastern Slavs heathen notions about the other world (IX - XIII cnt.). - Manuscript.

The dissertation for the degree of the Candidate of History (specialty is 09.00.11. - religious studies.) - Institute of Philosophy of Ukraine National Academy of Science, the religion department, Kiev, 2002.

The dissertation is the first complex historical research in native science about the East - Slavonic myths of the other world.

The paper deals with the structure of the Eastern Slavs heathen posthumous notions and its transformation under the influence of the Christian traditions during the XI - XII centuries. Eastern Slavs heathen ceremonials, cosmological believes, which are connected with the other world of heaven and the context and the ideological semantics of the notions about the underground world of the dead are analyzed in complex.

Key words: the other world, the deceased, funeral ceremonial, cremation fire, the world of heaven, unworld.

Размещено на Allbest.ru