Релігієзнавчо-правовий аналіз змісту та реалізації принципу свободи совісті й віросповідання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 2 (477)(0.43.3)

РЕЛІГІЄЗНАВЧО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЗМІСТУ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ СВОБОДИ СОВІСТІ Й ВІРОСПОВІДАННЯ В УКРАЇНІ

спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ЛУБСЬКА Марія Володимирівна

Київ - 2002

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор БОНДАРЕНКО Віктор Дмитрович, голова Державного комітету у справах релігій

Офіційні опоненти: доктор філософських наук ФИЛИПОВИЧ Людмила Олександрівна, провідний науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

кандидат філософських наук, доцент БУБЛИК Сергій Андрійович, доцент кафедри філософії Національної академії внутрішніх справ України

Провідна установа: Національний університет “Києво-Могилянська Академія” (кафедра філософії та релігієзнавства)

Захист відбудеться ”21 червня “ 2002 р. о “14 “ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий ” 16 “ травня 2002 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук О.В. Бучма

АНОТАЦІЇ

Лубська Марія Володимирівна. Релігієзнавчо-правовий аналіз змісту та реалізації принципу свободи совісті й віросповідання в Україні - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії наук України. Київ, 2002. релігієзнавчий правовий совість віросповідання

Дисертація є першою спробою у сучасному релігієзнавстві здійснити комплексний релігієзнавчо-правововий аналіз змісту та реалізації принципу свободи совісті й віросповідання в Україні в контексті сучасних міжнародно-правових стандартів. В суб'єктивно-екзистенціальному та суспільно-інституалізованому вимірах свобода совісті є важливим критерієм оцінки гуманістичної сутності тієї чи іншої держави, її демократичності. При цьому підкреслюється, що рівень практичної реалізації правового аспекту свободи совісті й віросповідання полягає у виробленні державної політики щодо релігії й церкви, пріоритетна роль у якій належить зближенню державної правової системи зі світовою, наданню на національному рівні демократичної спрямованості всьому процесу законотворення. Визначені ознаки сучасної моделі державно-церковних відносин в Україні, які характеризуються демократичністю, послідовністю та зваженістю, а базові конституційно-правові положення цієї моделі відповідають демократичним принципам і загалом задовольняють права 1 свободи людини, спираючись при цьому на багатовікову спадщину врегулювання відносин між церквою й державою як двома важливими соціальними інститутами.

Ключові слова: свобода совісті, свобода віросповідання, свобода світогляду, конституційне право, релігійна свобода, державно-церковні відносини.

Лубская Мария Владимировна. Религиоведческо-правовой анализ содержания и реализации принципа свободы совести и вероисповедания в Украине.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиеведение

Институт философии имени Г.С. Сковороды Национальной Академии наук Украины. Киев, 2002.

Диссертация является первой попыткой в современном религиоведении осуществить комплексный религиоведческо-правовой анализ содержания и реализации принципа свободы совести и вероисповедания в Украине в контексте современных международно-правовых стандартов.

В субъективно-экзистенциальном и общественно-институтализованном измерениях свобода совести является важным критерием оценки гуманистической сущности того или иного государства, его демократичности.

При этом подчеркивается, что уровень практической реализации правового аспекта свободы совести и вероисповедания состоит в разработке государственной политики относительно религии и церкви, приоритетная роль в которой принадлежит сближению государственной правовой системы с мировой, в предании на национальном уровне демократической направленности всему процессу законотворчества.

Определены признаки современной модели государственно-церковных отношений в Украине, которые характеризуются демократичностью, последовательностью и взвешенностью, а базовые конституционно-правовые положения этой модели отвечают демократическим принципам и в целом удовлетворяют права и свободы человека, опираясь при этом на многовековой опыт регулирования отношений между государством и церковью как двумя важными социальными институтами.

Ключевые слова: свобода совести, свобода вероисповедания, свобода мировоззрения, конституционное право, религиозная свобода, государственно-церковные отношения.

LUBSKA Maria Volodymyrivna. Religious Science and Jurisprudence Analysis of the Contents and Implementation of the Principle of the Freedom of Conscience and Religion in Ukraine. - Manuscript.

Thesis on the competition of a scientific degree of the candidate of philosophy, specialisation 09.00.11 - religion study. - The National Academy of Science of Ukraine, The Institute of Philosophy by the name of H. Scovoroda. Kyiv,2002.

The dissertation is the ever first endeavor in contemporary religious science to make a complex religious science and jurisprudence analysis of the contents and implementation of the principle of the freedom of conscience and religion in Ukraine in the context of contemporary international legal standards. Authoress considers origins of notions of the freedom of conscience and religion, their evolution and proves that the freedom of conscience is the intrinsic deliberation of the right to take religion according to your own convictions, taking into account legal requirements of a society as a whole and the right to chose your religion.

The dissertation researches on the principleof the freedom of conscience and religion in Western and post-Socialist countries by comparative analysis of its contents, which gave possibility to reveal general tendencies and particularities of its implementation in certain countries.

Philosophical and religious science comprehension of legal constitutional basis for realization of the right to the freedom of conscience and religion in contemporary Ukraine allowed to prove that, in subjective-existential and social-institutionary measuring, the freedom of conscience is an important criterion in estimation of humanitarian nature and democracy of a separate country. Meanwhile it is emphasized that the level of practical implementation of the freedom of conscience and religion consists in elaborating a state policy toward religion and church, in which the priority is to be given to approaching a state legal systems to the world one, while at national level a democratic trend should be given to the whole process of legislation.

There were determined features of contemporary models of state-church relations in Ukraine, which are characterizing by democracy, succession and balance, and basic legal constitutional norms of this model match democratic principles and comply with the human rights and freedom, coming of centuries-old experience of regulating relations between state and church as between two important social institutions.

The authoress proves that rethinking and new apprehension of the fundamental human rights, which represent the basis for human rights and freedoms, its dignity and spiritual sovereignty, are under way in nowadays world. That is all about the freedom of conscience and religion, which live in close correlation with world-outlook basis for human life, and is the natural and inalienable right of every person to free, intrinsically-agreed-with-your-own-conscience choice of appropriate religious values and orientations. It's no coincidence that practical implementation of the right to the freedom of world outlook and religion in the aspect of international legal standards is an important criterion in estimating humanitarian essence of a state, its democracy. As an independent state, Ukraine recognizes principles and norms of the international law, considering them as an integral part of its legal system. That is why the international law documents on the issue of how religion is to exist in a society are applied by national legislation. Importance of religious sphere and its regulating for both social life and creation of a democratic society receives support of the state, which is contained in the adopted laws and other legal documents, shaping citizens rights toward religion and regulating state-church relations. Basic legal constitutional regulations of religious freedom in Ukraine respond to democratic principles and comply with human rights and freedoms, coming of centuries-old experience of regulating relations between state and church, and historical lessons of both positive and negative experience of such relations.

Key words: freedom of conscience, freedom of religion, freedom of world outlook, constitutional law, religious freedom, state-church relations.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Суспільні зміни в Україні, ознаменовані здобуттям державної незалежності, відмовою від тоталітарної моделі політичного устрою й економічного ладу, зумовили якісно нову ситуацію в духовному житті її народу. За досить короткий час відбулась переорієнтація свідомості переважної більшості громадян країни на ті світоглядні й морально-етичні цінності, котрі раніше відкидалися офіційною ідеологією й від яких нібито, за їх переконанням, залежить як доля окремої людини, так і суспільства загалом.

Долаючи важку спадщину минулого, Українська держава в посттоталітарний період зробила багато для забезпечення правового статусу церков і віруючих громадян своєї країни. Одним із таких її законодавчих актів було прийняття ще у 1991 році закону “Про свободу совісті й релігійні організації”. Цим базовим законодавчим актом було започатковано докорінну перебудову державно-церковних відносин, зміни акцентів та пріоритетів у цій сфері. Держава принципово стала на шлях гармонізації відносин із церквою, співробітництва з нею в ім'я блага народу України, на шлях повного забезпечення свободи совісті.

Цей стратегічний курс знайшов своє відображення в Конституції України, яка статтею 35 закріпила право кожної людини на свободу світогляду та віросповідання. Це право передбачає свободу сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати ніякої, без перешкод відправляти одноосібно чи колективно релігійні культи та ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Церква й релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони суспільного порядку, здоров'я та моральності населення. Однак у законодавчих документах спостерігається однобічне розуміння свободи совісті, переважно лише як свободи релігії, віросповідання, а не свободи вільного вибору між релігійним чи секулярним переконанням. Крім цього, у деяких аспектах діяльності релігійних організацій настає ситуація, коли між реаліями життя й нормою закону виникають протиріччя, що потребують розв'язання. Означене й викликає потребу удосконалення Закону України “Про свободу совісті й релігійні організації”.

Значимість проблем, пов'язаних з утвердженням свободи совісті й функціонуванням релігії у суспільстві, в сучасному світі важко переоцінити. Церковні організації залишаються найбільш стійкими інститутами суспільства, зберігають притаманний їм традиціоналізм і здатність виявляти нездоланний опір небажаним для них змінам, у чому успішно конкурують із світськими інститутами, що утворені організованими політичними структурами та економічною силою домінуючих соціальних верств. Церква користується найбільшим довір'ям серед усіх суспільних інституцій країни.

Актуальність обраної теми дослідження обумовлена також необхідністю формування в країні таких умов, які б гарантували повне забезпечення кожній людині її природного невідчужуваного права - права на свободу совісті, що перебуває в тісному взаємозв'язку зі світоглядними основами буття людини, а також із необхідністю забезпечення й гарантування практичної реалізації та захисту права на свободу світогляду й віросповідання в аспекті міжнародно-правових стандартів. У зв'язку з цим набуває значення подальша гармонізація існуючого українського законодавства з питань свободи совісті з відповідними міжнародними правовими документами, виходячи з позицій не лише обстоювання правових гарантій свободи сповідування будь-якої релігії й відправи релігійних культів, але також і з позицій вільного визначення щодо несповідування ніякої релігії й вільного доступу й продукування секулярної інформації.

Зв'язок роботи з науковими програмами є безпосереднім, оскільки дисертація виконувалась у системі наукових досліджень, що здійснюються кафедрою релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченко, а саме теми “Філософія релігії як філософське релігієзнавство”(державний реєстраційний номер 97164).

Мета дослідження полягала у релігієзнавчо-правовому з'ясуванні змісту та виявленні тенденцій у реалізації законодавчо визначеного принципу свободи совісті й віросповідання в сучасній Україні.

Досягнення поставленої мети зумовило постановку та вирішення кола питань, що позначились у логічній структурі дослідження і склали його основні завдання:

· розглянути релігійно-правові й релігієзнавчі аспекти категорій свободи совісті, світогляду, віросповідання, проаналізувати їх зміст та еволюцію;

· дослідити природу й зміст принципу свободи совісті й віросповідання, що прийняті й відповідним чином правово забезпечені у західних та постсоціалістичних країнах;

· розкрити специфіку застосування міжнародно-правових норм щодо реалізації права на свободу совісті в Україні;

· на основі конкретного матеріалу з релігійного життя в нашій країні визначити реальний стан щодо забезпечення свободи віросповідання й перспективи удосконалення національного законодавства про свободу совісті в Україні, зорієнтовані на гарантування всіх аспектів її вияву;

· виявити ті сфери й аспекти функціонування свободи совісті й віросповідання в Україні, які ще утримують можливості подальшого застосування світової практики.

Об'єктом дисертаційного дослідження є теорія й практика реалізації свободи совісті й віросповідання в Україні.

Предмет дослідження склав релігієзнавчо-правовий аналіз проблеми змісту та реалізації принципу свободи совісті й віросповідання в Україні.

Методи наукового дослідження, що використовувались в дисертації, ґрунтувались на загальних та спеціальних методах пізнання в галузі гуманітарних та соціальних наук. Керуючись проблемно-аналітичним, структурно-функціональним, міждисциплінарним і системно-хронолгічним підходами до наукового осмислення подій і явищ релігійно-церковного життя в Україні, автор застосував аналітичний метод, зокрема, історіографічний, структурний, функціональний, а також методи синтезу, індивідуалізації й узагальнення, актуалізації. Прагнучи вивести дослідження на рівень релігієзнавчо-правового осмислення феномена свободи совісті, автор дисертації у комплексі структурно-функціонального та семантичного методів використав специфічні принципи історизму, світоглядного плюралізму, позаконфесійності, особливу увагу приділивши методу компаративного аналізу змісту свободи совісті й віросповідання як у західних і постсоціалістичних державах, так й в Україні.

Наукова новизна дослідження. В дисертації з'ясовується, що під змістом свободи совісті й віросповідання можна вважати свободу функціонування світоглядно-самовизначеної (релігійно або нерелігійно) людини в умовах її суспільного буття, а основні тенденції реалізації принципу свободи совісті й віросповідання можуть бути сформульовані у таких положеннях:

· свобода совісті й віросповідання, як одна з найважливіших і невід'ємних свобод людини, загальнолюдська соціальна й духовна цінність, є конкретним виявом свободи людини в суспільстві, важливим етичним і правовим принципом забезпечення суверенності її буття, одночасно виступаючи релігієзнавчою категорією. Внутрішня здатність людини як суверенного суб'єкта до вільного, не зумовленого якимись зовнішніми чинниками самовизначення в релігійній сфері, обумовлює можливість творчої самореалізації на основі ціннісно орієнтованого вибору релігійної свободи як особливої визначеності людського буття. Незважаючи на пріоритетність правового аспекту свободи совісті, вона не в змозі регулювати сам процес релігійного вибору, оскільки духовне самовизначення відбувається й є вартісним лише тоді, коли його не спричинили якісь зовнішні сили або спонукальні чинники. Саме цей аспект свободи совісті окреслює напрями та межі його зовнішнього вияву. Тому філософський контекст свободи совісті є визначальним;

· здійснення компаративного аналізу змісту принципу свободи совісті й віросповідання у західних і постсоціалістичних країнах, дозволило встановити, що в релігієзнавстві, правознавстві й теології зміст свободи совісті й віросповідання ототожнюється із свободою релігії та віросповідання й звужується за обсягом до поняття, що відображає правове забезпечення свободи релігії, а, фактично, лише до визначеності особистості бути релігійною й відправляти обряд своєї релігії, тобто до задоволення потреб лише релігійної совісті;

· у контексті міжнародно-правових стандартів свобода совісті й віросповідання виступає як внутрішнє усвідомлення права діяти щодо релігії згідно зі своїми власними переконаннями, враховуючи правові вимоги суспільства загалом, а також як право вибору релігії. В суб'єктивно-екзистенціальному та суспільно-інституалізованому вимірах свобода совісті є важливим критерієм оцінки гуманістичної сутності тієї чи іншої держави, її демократичності;

· аналіз стану й перспектив законодавчого забезпечення свободи совісті в Україні та його реального застосування дозволив установити, що реалізації права громадян на свободу совісті й віросповідання в Україні сприяє конструктивна співпраця держави, церкви й релігійних організацій з чітким дотриманням конституційного положення щодо відокремлення церкви й релігійних організацій від держави, а школи від церкви. Однак існує коло проблем, які потребують необхідності вдосконалення Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, зокрема, чіткого правового забезпечення свободи світогляду у сфері освіти й інформації, матеріального забезпечення функціонування вільнодумчої совісті й секуляризованого життя тощо;

· застосування у сучасній моделі державно-церковних відносин в Україні позитивного досвіду західноєвропейських і постсоціалістичних країн щодо реалізації принципу свободи совісті й віросповідання дозволить максимально зблизити національну правову систему зі світовою, надасть на національному рівні демократичної спрямованості всьому процесу законотворення. Це сприятиме забезпеченню реалізації базових конституційно-правових положень щодо задоволення демократичних прав і свобод людини, свободи совісті й віросповідання, зокрема.

Теоретичне й практичне значення дослідження. Теоретичне значення виконаного дослідження полягає у з'ясуванні змісту та сучасних тенденцій реалізації законодавчо визначеного принципу свободи совісті й віросповідання в сучасній Україні з позицій релігієзнавчо-правового аналізу.

Дисертація, крім розвитку наукових знань, зорієнтована на практичне розв'язання актуальних проблем державно-церковних відносин та врахування релігійного чинника в процесі демократичного становлення правової держави. Матеріали дослідження можуть бути використані в релігієзнавчих і правознавчих наукових дослідженнях, при читанні нормативних курсів “Релігієзнавство”, “Конституційне право”, а також спецкурсів у вищих навчальних закладах. Практичну значущість свого дослідження автор підтвердив публікацією розділів, що стосуються проблеми свободи совісті й віросповідання, у підручниках та учбових посібниках з курсу “Релігієзнавство”.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, семінарах, зокрема: на міжнародних наукових конференціях “Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії” (Київ, 1999), “Релігійна свобода: мас-медіа, школа і церква як суспільні фактори утвердження (Київ, 2001 р.); на всеукраїнській науковій конференції “Християнство в контексті історії та культури України” (Київ, 1999); на ”Днях науки-97”, “Днях науки - 98”, “Днях науки - 2000”, “Днях науки - 2001”, “Днях науки - 2002” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Впровадження результатів дослідження здійснювалось у формі наукових публікацій автора. Матеріали дисертації були використані дисертантом при розробці й читанні курсів “Релігієзнавство”, “Конституційне право” у Київському індустріальному коледжі, а також у підручниках, учбових посібниках із курсів “Релігієзнавство”, “Соціологія релігії”, “Мусульманське право”.

Структура дисертації зумовлена логікою побудови дослідження, що випливає з поставленої мети та основних завдань. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури й джерел, який включає 400 назв , із них 83 - іноземними мовами. У першому розділі розглядається висвітлення проблеми реалізації принципу свободи совісті й віросповідання у філософсько-релігієзнавчій і правовій літературі. Другий розділ присвячений еволюції уявлень про свободу совісті й віросповідання, що служить підґрунтям для сучасного розгляду проблеми свободи совісті й віросповідання. У третьому розділі здійснений компаративний аналіз принципу свободи совісті й віросповідання у західних і постсоціалістичних країнах, а у четвертому - філософсько-релігієзнавче обґрунтування конституційно-правових засад реалізації права на свободу совісті й віросповідання в сучасній Україні.

Обсяг дисертації (без списку літератури) - 198 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, простежується її зв'язок із науковими програмами, планами та темами, визначається об'єкт і предмет дослідження, його мета й завдання, наукова новизна. З'ясовуються теоретико-методологічні засади дисертації, висвітлюються питання теоретичної й практичної значущості її результатів, охарактеризовані особистий внесок здобувача й апробація результатів дослідження.

У першому розділі - “Проблема реалізації принципу свободи совісті й віросповідання в контексті її висвітлення у науковій філософсько-релігієзнавчій та правовій літературі” - розглядається дефініція понять “свобода”, “совість”, “свобода совісті”, “свобода віросповідання”, “релігійна свобода”, “свобода світогляду” та інших споріднених понять, які різняться між собою, але мають багато спільного. Як суспільний феномен, як філософська категорія свобода совісті виявляє свою специфічність через єдність внутрішнього й зовнішнього своїх аспектів, перший з яких, за справедливим твердженням М.Бабія, характеризує процес вільного самовизначення особистості в просторі світоглядних цінностей, орієнтирів, а другий - це діяльнісний її вияв у процесі самоствердження, самореалізації особистості.

Совість є самооцінкою особистістю своїх учинків і дій, яка ґрунтується на нормах суспільної моралі. Вона є не тільки продукт розумової діяльності, раціонального усвідомлення моральних цінностей, але й наслідок емоційного ставлення до дійсності, її емоційної оцінки відповідно до усталених моральних норм. Свобода в моралі, як і будь-яка інша свобода, не може бути абсолютною та необмеженою. Релігія, перебираючи на себе функції захисту й регулювання моралі, що є її недвозначною заслугою, із своїх позицій обґрунтовує моральні категорії, в тому числі совість. Головний зміст свободи совісті у наш час пов`язаний із свободою думки й світогляду, зокрема, із свободою релігії. Адже світогляд виступає духовним ядром особистості, способом самовизначення людини у світі. Світогляд визначає горизонт бачення людиною світу, формує її позицію щодо життєво важливих моментів буття. До того ж, позицію не тільки теоретичну, але й практичну, яка виявляє не тільки цілі, ідеали й сенс життєдіяльності індивіда, але й спосіб їх реалізації, а також сам спосіб соціальної активності.

У зарубіжній філософській, юридичній, теологічній та релігієзнавчій літературі, присвяченій проблемам свободи совісті, її розуміють як свободу релігії й віросповідання. Ці поняття розглядаються як тотожні (К. Брінкман, енцикліки Івана Павла ІІ). Отже, в західному релігієзнавстві, правознавстві, теології поняття “свобода совісті” звужується за обсягом до поняття, що відображає правове забезпечення свободи релігії й зводиться до права бути релігійним і відправляти культ певної релігії.

З терміном свобода совісті пов'язані поняття “релігійна терпимість” і “релігійна нетерпимість”. Останній є прямим запереченням свободи совісті, свободи самовизначення й самореалізації у світоглядній сфері. Своєрідною реакцією на релігійну, релігійно-державну нетерпимість було прагнення віруючих, які піддавались гонінням, домогтися віротерпимості. Віротерпимість передбачає право на сповідання будь-яких релігій, право на публічну відправу релігійного обряду й має тенденцію до переростання у свободу релігії, свободу совісті лише за умови секуляризації держави, її демократизації. Відокремлення церкви від держави, забезпечення рівності всіх релігій, рівних прав усіх громадян, свободи самовизначення й самореалізації їх у духовній сфері постають одними з важливих принципів релігії й свободи совісті.

Аналізуючи літературу з проблеми дисертаційного дослідження, автор вважав за потрібне поділити її на кілька блоків: радянські дослідження проблеми свободи совісті й віросповідання, праці зарубіжних учених та релігійних діячів щодо означеної проблеми, наукові концепції проблеми свободи совісті й віросповідання у сучасному українському релігієзнавстві.

В межах першого блоку зазначається, що у 20-х рр. ХХ ст. в окремих працях радянських дослідників аналізувалися переважно нормативні акти, що стосувались релігійних об'єднань та віруючих, відокремлення церкви від держави. Перші фундаментальні дослідження з'явилися лише наприкінці 50-х - у 60-х рр. (праці М.Персиця, О.Ружеліте, М.Кириченка, Ф.Рудинського, Ю.Гірмана, О.Вещикова). У 70-80-ті рр. переважна більшість робіт стосувалася аналізу радянського законодавства про культи, а також критики буржуазного розуміння свободи совісті з одночасним доказом переваг радянського розуміння свободи совісті (праці М.Бабія, А.Барменкова, І.Бражника, М.Голодного, Г.Гольста, В.Клочкова, М.Сташевького, Ю. Розенбаума, В.Щедріна). В цьому блоці наукової літератури автором були виділені й проаналізовані такі основні напрями: буржуазне розуміння свободи совісті; державно-церковні відносини у царській Росії; ставлення більшовицької партії, й особисто В.Леніна, щодо свободи совісті в Росії; реалізація принципу свободи совісті та віросповідання в СРСР; державно-церковні відносини у буржуазних країнах та їх порівняння з досвідом СРСР. Автором встановлено, що лише наприкінці 80-х рр. в радянській літературі з'явились праці, в яких була зроблена спроба по-новому осмислити такі проблеми як свобода совісті й віросповідання, державно-церковні стосунки в СРСР. На початку 90-х рр. з'явилися й нові законодавчі акти: Закон СРСР “Про свободу совісті та релігійні організації” (1990 р.) та Закон УРСР “Про свободу совісті та релігійні організації” (1991 р.).

Другий блок літератури, що проаналізована у дисертаційному дослідженні, складають праці зарубіжних учених і релігійних діячів різних конфесій з питань свободи совісті та віросповідання. Це праці К.Дьюрема, Л.Бусбі, Г.Біддулфа, Х.Мартинез-Торрона, І.Массімо, інших американських, російських, іспанських, італійських вчених. Автор аналізує богословські аспекти релігійної свободи і прав людини, що висвітлені у збірнику перекладів статей, випущених Інститутом релігії та суспільства Львівської богословської академії, збірку наукових праць Університету Еморі (США), присвячену релігійним правам людини у глобальній перспективі, хрестоматію “Права людини та релігія”, підготовлену Біблейсько-богословським інститутом св. апостола Андрія у Росії. У хрестоматії вміщені статті американських авторів про право, релігію, їх складні взаємодії, про права людини у релігійній сфері, про свободу віросповідування.

Третій блок, досліджуваної автором літератури, склав аналіз наукових концепцій проблеми свободи совісті та віросповідання у сучасному українському релігієзнавстві. Зазначено, що у вітчизняному релігієзнавстві проблеми свободи совісті й віросповідання мають тривалу традиційну розробку. Це праці І. Батюка, В.Танчера, О.Огнєвої, які були видані у 60-ті рр. і пізніше. У 80-ті роки цю проблему розробляли Ю.Гаврилюк, О.Онищенко, О.Огнєва, О.Уткін. Безперечно, ці праці мали ознаки свого часу, відчувалася ідеологія тоталітарної держави. Але разом із тим це була вже своя, українська школа дослідників проблеми свободи совісті, яка справила вплив на підсилення національного аспекту у наступні роки.

За перше десятиліття незалежності України проблема свободи совісті набрала значної актуалізації у зв'язку із законодавчими процесами вироблення Конституції України. Привертають увагу своєю науковою вагомістю публікації М.Бабія, В.Бондаренка, С.Бублика, О.Бучми, В.Єленського, Є.Дулумана, В.Єленського, М.Заковича, С.Здіорука, А.Колодного, В. Клімова, В.Пащенка, П.Панченка, М.Рибачука, О.Сагана, О.Уткіна, Л. Филипович, О.Шуби, П.Яроцького. Державний комітет України у справах релігій, Відділення релігієзнавства Інституту філософії Національної академії наук України, Українська асоціація релігієзнавців із залученням Міжнародної академії свободи релігії й віровизнань, Міжнародної комісії зі свободи совісті, Міжнародної асоціації релігійної свободи за останні роки у Києві провели ряд міжнародних наукових конференцій, на яких розглядалися проблеми свободи совісті, державно-церковних відносин в різних країнах світу, а саме:“Свобода віровизнання. Церква й держава в Україні” (1994 р.), “Армія й духовність: свобода та віровизнання” (1995 р.), “Релігійна свобода в Україні в контексті міжнародно-правового досвіду” (1998 р.), “Релігійна свобода в постсоціалістичних країнах: правове й державне забезпечення” (1999 р.), “Релігійна свобода: мас-медіа, школа й церква як суспільні фактори утвердження” (2001 р.), а також науково-практичну конференцію “Релігія й закон: проблеми правового врегулювання державно-церковних відносин” (2001 р.). У матеріалах названих конференцій обстоюються поняття релігійної свободи, свободи совісті та віросповідувань, з'ясовуються теоретичні аспекти, їх суспільні та індивідуальні виміри, законодавче закріплення, механізми реалізації та державні гарантії.

У другому розділі - “Виникнення уявлень про свободу совісті й віросповідання та їх еволюція ” - автор розглядає виникнення елементів свободи совісті ще в епоху родоплемінних відносин, хоча деякі вчені, вважають, що ідея свободи взагалі, так само як й ідея свободи совісті, зародилася в античну епоху. Відсутність у давніх східних державах - Вавилоні, Шумері, Єгипті - філософських учень компенсувалася релігійно-міфологічними традиціями. Крізь усе розмаїття міфів народів стародавнього світу проглядається ідея божественного гаранта існуючих у суспільстві порядків. Поступово формується ідея природного божественного права, згідно з якою земний правопорядок є складовою світового космічного порядку. Найважливішою причиною релігійної терпимості, домінуючої у суспільстві, було типове для всіх народів обожнення природи, що сприяло розвитку політеїзму. Наявність політеїзму створювала сприятливі умови не тільки для утвердження ідей релігійної терпимості до інших культів, а й для проголошення ідеї вагомості людини у світі, яка знайшла своє втілення в культі героїв. Однак культ героїв, як і обожнення правителів, призвів до протиставлення їх звичайним людям: значимою вважалась не сама людина, а її ставлення до влади - божественної або державної.

Найбільш рішучі перші кроки до розриву з цією традицією зробили давньогрецькі мислителі. У дисертації доведено, що в античному суспільстві релігійно-міфологічна ідеологія розглядалася не як особиста справа громадян, а як суспільна справа, тому за дотриманням релігійно-міфологічних традицій стежила громадянська держава. Послідовники Протагора, софісти, говорячи про суттєвість античної демократії, відзначали, що кожна влада санкціонує ту справедливість, ті права, які для неї є вигідними. Представники софістики заклали уявлення про ідеї природного стану, природного права, суспільної угоди, що знаходили втілення у вченнях про релятивістський характер ідей і штучне, а не божественне, походження законів, моральних та правових норм. Кініки проголосили природну рівність всіх людей, незважаючи на їх соціальний стан і стать.

Світовий вплив Римської імперії став помітно слабнути під натиском кочових племен, народів завойованих провінцій, громадянських війн і численних виступів рабів, починаючи з І по ІІІ ст. н.е. Формування й зміцнення централізованої імператорської влади вимагало ідеологічного забезпечення, нових форм державної релігії. Отже, необхідно було нейтралізувати або викоренити існуючі в народі язичницькі культи, запропонувавши щось нове, здатне консолідувати всі верстви імперії, все її населення. Такою релігією стало християнство. Першим правовим актом, який, по суті, проголосив свободу сповідання релігії, був, підписаний у 313 р. імператором Костянтином едикт відомий в історії як “Міланський едикт про віротерпимість”, а союз між рабовласницькою державою і християнською церквою офіційно був закріплений І Нікейським собором у 325 р. Християнство було проголошено державною релігією Римської імперії.

Утвердження християнства як домінуючої релігії у Європі супроводжувалось придушенням будь-яких намагань інакомислення, що вважалися єрессю. У дисертації зазначається, що християнство займало занадто жорстку позицію щодо будь-яких ідей та уявлень, які підривали його соціально-політичний статус. Воно використовувало засоби психологічного тиску та державного переслідування, доходячи до прямого фізичного знищення супротивників. Складніше було впоратись з масовими єретичними рухами, що відображали соціально-економічні суперечності епохи. В цих рухах популярні були ідеї раннього християнства, концепція обману, згідно якої істинна релігія була прихована священиками. Також висувалися вимоги щодо відновлення рівності між членами релігійної громади й визнання цієї рівності як норми. Не дивлячись на це, набули поширення уявлення про те, що світська влада повинна бути незалежною від церкви, сприяти зміцненню національної незалежності, затвердженню свободи релігійної совісті. Таким чином, питання про свободу релігійної совісті виявилось тісно переплетеним із політичними, національними, правовими, світоглядним проблемами.

У Вітенберзьких тезах 1517 р. Мартіна Лютера, які поклали початок Реформації, свобода совісті християнина пов`язується з вимогою вільної проповіді та безперешкодного поширення Святого Писання. В цей період причина провідного значення гасла свободи віросповідання пояснюється необхідністю усунення з політичної арени католицької церкви та її панівної ідеології. На відміну від ідеологів бюргерської опозиції, Мюнцер вимагав рівності всіх перед Богом і навіть всіх на землі. Це було намагання вийти за межі офіційних ідеологій та заснувати новий позитивний соціальний ідеал. Мюнцер вважав, що людині повинна надаватися свобода вибору релігії.

Ранні буржуазні революції, що відбувались у Європі, стали закономірним продовженням ідеї Реформації. Сутність та походження християнського світогляду пояснювались наявністю в природі надприродної Божої сили, а у природі людини - потреби вірити в цю силу. Виходячи з такого статусу релігії, свобода релігійної совісті отримала свій секуляризований статус як особисте право та громадянська свобода кожного, при цьому лише атеїзм виключався з перелічених свобод і цивільного права. Але розуміння свободи совісті розширювалось й поглиблювалось разом із прогресивними перетвореннями в суспільстві. Французькі просвітники зробили можливим тлумачити свободу совісті більш широко, оскільки передбачали право на свободу бути атеїстом, окрім існуючого права на свободу віросповідання. Прийнявши у 1771 р. “Декларацію прав людини й громадянина”, Франція офіційно проголосила свободу совісті. Що ж до Росіської імперії, то російське православ`я виступало як панівна релігійно-церковна структура.

Далі автор розглядає основні напрями формування та розвитку уявлень про свободу совісті й віросповідання на теренах України, зазначаючи, що православ`я, яке прийшло в Україну - Русь, мусило стверджувати себе у боротьбі з традиційною релігією стародавніх слов`ян на новій для нього території. Воно змушене було вдаватися до асиміляції місцевих культів і це призвело до створення специфічного релігійного напряму - українського православ`я. Утворення українського православ`я стало міцним, постійно діючим чинником розвитку української свідомості та культури. В Україні потреба захисту власної релігійної самобутності, ототожнюваної у минулому з культурно-національною самобутністю, ставала причиною масових народних повстань, національно-визвольних воєн і важливим фактором у зовнішньополітичних відносинах. Правове регулювання релігійно-церковного життя в українських землях, що у 1340-1772 рр. входили до складу шляхетської Речі Посполитої, мало специфічні дискримінаційні риси. Державна політика щодо церкви в Україні визначала модель правової та соціальної диференціації за схемою: домінуюча роль - католикам, другорядна - православним, греко-католикам, тобто місцевому українському населенню. Волею історії значна частина України змушена була розвиватися у “лоні” російської православної самодержавності та самодержавної церковності, де церква виконувала роль слухняного службовця при державі.

Після Жовтневої революції у Росії, до складу якої входила більша частина України, склалася складна соціально-політична ситуація, що не дозволила здійснити в повному обсязі демократизацію держави. Наступні десятиліття ще далі відсунули вирішення цієї проблеми, а в умовах культу особи, волюнтаризму й командно-адміністративної системи управління відбулася серйозна деформація основ соціалістичної демократії, що відбилося й на практиці здійснення свободи совісті.

Автор підкреслює, що принцип толерантності, що знаходиться у гуманістичних ідеалах, із незаперечною чіткістю підходить до контексту демократизації суспільства, який почався в Україні після проголошення її незалежності. Впровадження його у практику суспільного та державного життя допомагає розв`язати проблеми співробітництва в суспільстві, яке в майже рівних частинах складається з віруючих та невіруючих. Не викликає сумніву бажання обох частин суспільства співпрацювати одна з одною в розбудові української держави, у реалізації українського шляху.

У третьому розділі - “Компаративний аналіз змісту принципу свободи совісті й віросповідання в західних і постсоціалістичних країнах” - зазначено, що з часу укладення Вестфальського миру (1648 р.) праву на релігійну свободу був наданий міжнародний захист. Починаючи з XVIII ст. релігійна свобода захищається законодавчими актами деяких країн. Протягом наступних століть, особливо в період після другої світової війни, право на релігійну свободу було закріплене конституціями більшості країн світу. З плином часу релігійна свобода, відображена у внутрішньому законодавстві держав, переростає в предмет міжнародно-правового регулювання. Відродженню інтересу до проблеми свободи совісті та віросповідання сприяв цілий ряд факторів - в тому числі жахи, які були пережиті християнами й євреями у нацистській Німеччині, сталінській Росії, маоїстському Китаї, переслідування релігійних місіонерів та емігрантів в Африці, Азії, зростання нових (або знову популярних) релігій, послідовники яких вимагають захисту своїх прав на рівні з більш старими релігіями. ООН, регіональні й міжнародні організації, окремі держави почали оголошувати релігійну дискримінацію поза законом. Створювались неурядові й міждержавні організації для нагляду за станом релігійних меншин, для їх судової та законодавчої підтримки. Хоча слід зазначити, що упродовж останнього десятиліття конституційний лад ряду держав світу, особливо постсоціалістичних країн, зазнав серйозних змін. Падіння комуністичного режиму колишнього СРСР уплинуло не лише на країни Центральної та Східної Європи, але й на інші регіони, ставши початком нової епохи конституційних змін. Цей період посприяв значному прогресу в реалізації принципу релігійної свободи. Нові конституції, що були прийняті постсоціалістичними державами, містять демократичні положення щодо релігійної свободи.

Особливо актуальним сьогодні є уявлення про релігійну свободу, які ґрунтуються на цінностях, що існують як у релігійних, так й у секулярних традиціях. Звичайно, досягнення такого консенсусу, який би ефективно захищав групи меншин, є надзвичайно складним завданням. Незважаючи на цю складність, прогресивне впровадження ідеалів релігійної свободи є основою для зняття напружених відносин між цивілізаціями сучасного світу. На думку автора, застосування міжнародних норм про права людини може послабити напругу у відносинах між цивілізаціями. Різне ставлення щодо проповідницької та місіонерської діяльності стало одним із джерел викликаної напруги. Наприклад, намагання Заходу проповідувати свою віру православний Схід розглядає як образу. Але західні релігійні групи, що склались в рамках більш плюралістичної цивілізації, на противагу Сходу, здатні розглядати обмеженість у їх діяльності як доказ того, що колишні країни комуністичного режиму ще достатньо не сприймають сучасні міжнародно-визнані концепції свободи. Економічні та політичні розбіжності поглиблюють протиріччя у сприйнятті концепцій. Православ`я відчуває своєрідну загрозу з боку багатих проповідницьких кампаній, що використовують ефективну рекламу та сучасні засоби масової інформації для розповсюдження свого вчення. Західні групи досить підозріло ставляться до православного впливу, що підсилюється зростаючим націоналізмом. На думку автора, здебільшого такі напружені відносини викликані хворобливістю перехідного періоду та зміною існуючих стереотипів. З часом взаємна повага та запровадження розумних принципів релігійної свободи набудуть стабільної форми, такої, що домінує в Західній Європі.

Моделі державно-церковних відносин являють собою філософію взаємодії інститутів, які базуються на всезагальних цінностях. Такими цінностями виступають свобода совісті, релігійна свобода, дозвіл не тільки сповідувати будь-яку релігію, але й вільно висловлювати свої релігійні почуття. Кожній людині гарантується рівність перед законом незалежно від її релігійних уподобань. Межі релігійних свобод чітко встановлені законом в інтересах захисту життя та здоров`я громадян і підтримки громадського порядку. Багато уваги приділяється принципу відокремлення церкви від держави, що означає неідентифікацію держави з будь-якою релігією та релігійною організацією, її нейтралітет щодо релігійних інститутів, автономію держави й церкви. Але такий розподіл не виключає взаємодопомоги в державно-церковних відносинах і ситуацію, при якій ці два інститути не мають нічого спільного між собою. В багатьох випадках держава прямо або опосередковано фінансує церкву, надаючи кошти на будівництво лікарень, інтернатів. Таким чином, держава займає позицію прихильного авторитету. Вона не тільки високо цінує соціальну, службову роль церкви та її історичну роль у розвитку нації, але й роль релігії у морально-культурному аспекті. У багатьох країнах пострадянського періоду існує антагоністичне відокремлення церкви від держави, оскільки майже не змінилось розуміння філософії взаємин цих двох інституцій. В таких державах не обумовлюється можливість реальної державної підтримки релігійних інституцій, скерованої на відродження духовності не лише у цивільних громадян, а й у військових, хоча надаються певні пільги щодо оподаткування та частково вирішуються питання про повернення церкві відчуженого у неї майна. В багатьох нових законодавствах, що з`явились у Східній та Центральній Європі, особливо в країнах пострадянського періоду, виникає тенденція приймати нові закони щодо релігійної свободи у відповідності до Основного закону держави (хоча на прикладі Росії ми наводили протилежне) тобто релігійна свобода повинна мати так звану санкцію того чи іншого суспільства.

В результаті здійсненого компаративного аналізу змісту принципу свободи совісті й віросповідання в західних і постсоціалістичних країнах, автор дійшов висновку, що посткомуністичні європейські країни, які продекларували в релігійній сфері цінності, що заохочуються світовими демократіями, все ж не закрили прогалини у розбіжностях між деклараціями та реальністю. Розглянувши у даному розділі типи відносин у постсоціалістичних країнах, що спричинені переломним станом суспільства, можемо твердити, що релігійним інституціям посткомуністичних країн доведеться здійснювати величезну роботу, щоб установити плідний діалог із суспільством. Оскільки багатовікова традиція, на яку спирається церква, ще якийсь час буде слугувати базисом для побудови відносин між державою й церквою, між церквою й суспільством. За такої величезної роботи доцільно було б застосувати досвід зарубіжних держав у сфері врегулювання таких відносин.

У четвертому розділі - “Філософсько-релігієзнавче осмислення конституційно-правових засад реалізації права на свободу совісті й віросповідання в сучасній Україні” - зазначається, що як і кожному народові, українцям властиве специфічне сприйняття й відображення у суспільно-історичній практиці ідеологічних постулатів та організаційних форм релігії. Упродовж своєї історії український народ зберіг трактування релігії як засобу збереження власних і загальнолюдських позитивних надбань: родинної моралі, виховання морально розвинутого молодого покоління, глибокої поваги до життя і прав інших людей, милосердя тощо. Для більшості нашого народу завжди були чужими крайні форми релігійно-національної нетерпимості, релігійний екстремізм і почуття власної виключності чи зверхності у відносинах з іновірцями. Ці глибинні, споконвічні риси менталітету українського народу знайшли своє відображення в ідейно-світоглядних трактуваннях ролі й місця релігії у суспільному житті. Через відсутність власної держави вони донедавна не могли бути втіленими у законодавчих актах і реалізовані правовою системою, але із суспільними змінами в Україні, обумовленими здобуттям державної незалежності, призвели до якісно нової ситуації у духовному житті народу.

У розділі подається аналіз релігійної ситуації, що склалася в Україні напередодні здобуття нею незалежності. Початок демократичного правового регулювання відносин у сфері релігії в Україні визначається 1990-м роком, коли було обрано Верховну раду УРСР 12-го скликання. У складі постійної Комісії Верховної Ради УРСР із питань культури і духовного відродження була утворення підкомісія з питань релігії й міжконфесійних відносин, з ініціативи або при безпосередній участі якої була прийнята у 1990-1993 рр. більшість законодавчих актів, що стосувались забезпечення свободи совісті в Україні. Загальні контури нової української державності окреслила “Декларація про державний суверенітет України” 16 липня 1990 р. Саме цей документ став орієнтиром у розбудові країни як демократичної, правової держави, яка повинна піклуватися про неухильне дотримання прав і свобод людини, дбати про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу.

Але найвагомішим кроком у реалізації конституційних прав віруючих та нормалізації державно-церковних відносин стало прийняття Верховною радою УРСР у 1991 р. базового Закону “Про свободу совісті та релігійні організації”. Україна, ставши на шлях розбудови власної державності, проголосивши себе від імені свого народу демократичною правовою державою, прийняла, таким чином, на себе зобов`язання дотримуватись норм міжнародного права й міжнародних угод, зокрема, в частині захисту права людини на свободу совісті, думки й релігії.

З прийняттям у 1996 р. нової Конституції в Україні закріпились високі демократичні стандарти у галузі прав людини й національностей щодо свободи совісті та віросповідань. Положення міжнародних документів знайшли своє втілення в статті 35 Конституції України, яка чітко визначає право кожного на свободу світогляду й віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово або колективно релігійні культи й ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Це право гарантується державою особам, які перебувають в Україні, а не лише власним громадянам. Зрозуміло, що ст. 35 спрямована на об`єднання українського народу, на усунення поділу на віруючих та невіруючих, на надання кожному, незважаючи на його ставлення до релігії, рівних прав та можливостей, на прищеплення суспільству віротерпимості, а загалом на забезпечення взаєморозуміння, спокою та злагоди серед усього населення, що є одним з основних чинників у процесі демократизації. Автор робить висновок, що свобода світогляду, регламентована статтею 35 Конституції України, є проголошенням повної світоглядної свободи. Безперечно, це не є безпосереднє й цілковите впровадження принципу свободи світогляду в практику - цьому треба довго й наполегливо навчатись, а для цього потрібний тривалий суспільний досвід.

У 2001 р., у порівнянні з 1993 р., кількість релігійних організацій в Україні зросла на 10925 одиниць (57,8%) і пік зростання припадає на період з 1998 по 2000 рр. За даними, що надає Державний комітет України у справах релігій, найвищий показник росту кількості релігійних організацій був відмічений у 2000 р. Наприклад, кількість релігійних громад Української православної церкви Московського патріархату зросла на 3974 одиниці (58,8%), Української православної церкви - Київського патріархату - на 1324 одиниці (57,5%), Української греко-католицької церкви - на 556 одиниць (83,7%), Щодо інших релігійних організацій в Україні, то, згідно свого правового статусу, вони є ідентичними для будь-якої релігійної організації й ґрунтуються на принципах відокремлення церкви від держави й рівності всіх релігій перед законом.