Історія розвитку синтоїзму, зороастризму та іудаїзму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Синтоїзм - одна із найбільших у світі етнічних релігій за кількістю віруючих. Послідовників цієї релігії нараховують близько 100 мільйонів осіб. Основна маса представників синтоїзму проживає в Японії, оскільки синто це - релігія корінних жителів японського архіпелагу.

Нікому достеменно не відома точна дата виникнення синтоїзму та постать засновника, адже самі японці вважають, що синтоїзм існував завжди і його засновниками були вічні Боги.

З історії синтоїзму відомо, що синтоїзм сформувався як самостійна релігія у період VI - VIII століть. За своєю суттю синтоїзм є політеїстичною релігією, з великою кількість богів та духів природи. Головним богом у синтоїстському пантеоні є богиня Аматерасу (богиня сонця).

Дослідники синтоїзму вважають, що Аматерасу не даремно стала головною богинею пантеону синто, оскільки японські племена об'єднувалися в єдину імперію, внаслідок чого виник інститут імператора. За вченням синтоїзму японські імператори є прямими нащадками Аматерасу, тому зрозуміло, чому саме Аматерасу стала головним богом японського пантеону. Також потрібно пам'ятати, що Аматерасу була богинею сонця, а сонце для стародавніх людей було основним джерелом існування всесвіту. Власне після того як Аметерасу стала головною у японському пантеоні виникло поняття ками (з японського означає боги, або багатобожжя). Синтоїсти вірять, що на небі живуть 800 мільйонів богів. Японці також вірять, що вони є нащадками богів, оскільки живуть у країні де сходить сонце і над їхньою країною у небесах живуть боги, тому Японія, являється країною богів. Важливу роль у формуванні синтоїзму як релігії відіграли священні тексти. Священними текстами Синто, є Кодзікі та Ніхосікі. У цих священних текстах розповідається про створення світу, людей та богів.

Великий вплив на синтоїзм зробив буддизм, який проник у Японію у VII столітті. З приходом буддизму в Японію, синтоїзм асимілювався з ним, хоча були періоди коли представники цих релігій між собою ворогували. Буддизм в Японії не мав великої популярності серед простого населення, його сповідувала лише японська аристократія, і тому він не став державною релігією. Важливим фактом збереження синтоїзму, як самостійної релігії відіграв інститут імператорства, оскільки японським імператорам не хотілося втрачати своєї божественності, то вони вирішили не приймати буддизм державною релігією, який пропагував рівність людей.

Зороастризм - найбільш древня з світових релігій одкровення, тобто релігія, яка була отримана пророком від бога, і, як побачимо, він мав на людство більше впливу, ніж будь-яка інша віра. Зороастризм був державною релігією трьох великих Іранських імперій, які існували майже безперервно з VI ст. до н. е. до VII ст. н. е. і головували на більшій частині Ближнього і Середнього Сходу.

Зороастризм є не тільки одною з найдревніших, а ще й однією з найблагородніших релігій. Окремі її положення є навіть унікальні. Вони давали можливість послідовникам вести цілеспрямоване і задоволене життя, що, в свою чергу, пробудило в них глибоку вірність до своєї віри. Зороастризм заслуговує вивчення і із-за тієї ролі, яку він відіграв у релігійній історії людства. Засновником нової релігії вважається пророк Заратуштра (грецькою мовою Зороастр - «Золота зірка»), син Поурушаспи, з роду Спітама, відомий перш за все з Гат - сімнадцяти великих гімнів, які він склав.

Зороастр скоріш за все був жерцем древньоіранської релігії, бо в Гатах (Ясна 33, 6) він називає себе заотар (Zaotar), тобто повністю правомірний священнослужитель. Оскільки він вживав це слово, не вкладаючи в нього заперечувального змісту, можна допустити, що він зберігав в новій релігії старий інститут арійських «жерців». Він - єдиний засновник релігії, який був одночасно і священнослужителем, і пророком. В Молодшій Авесті він названий загальним словом для священнослужителів - атаурван. Він сам іменує себе також мантран - «складачем мантр». Мантра - надихнене екстатичне заклинання. Навчання священству починалося у індоіранців рано, мабуть у віці близько семи років, і було усним, тому що вони не знали письма. В основному воно складалося з вивчення обрядів і засад віри, а також в опануванні мистецтва імпровізації стихів для зазивання богів і вивчали напам'ять великі мантри. Іранці вважали, що зрілість досягається в 15 років, і, вірогідно, в цьому віці Зороастр став священнослужителем.

Дуалістичне розуміння двох першоначал - добра і зла

Отримавши одкровення, Заратуштра вперше побачив Ахура-Мазду. Пізніше він ще не раз відчував його присутність або слухав слова бога, які кликали його до служіння. Заратуштра поклонявся Ахура-Мазді як владиці аша (порядку, праведності і справедливості). Це було у відповідності з традиціями, оскільки Мазда здавна вшановувався як найвеличніший з трьох Ахур, охоронців аша. Але Заратуштра проголосив Ахура-Мазду єдиним нествореним богом, що існував вічно, творцем всієї благості, в тому числі і всіх інших благих і добрих божеств.

Скоріш за все, сувора дійсність переконала пророка в тому, що мудрість, праведність і доброта за соєю природою відмінні від зла та жорстокості. І ось в одному з видінь йому з'явився співіснуючий з Ахура-Маздою його противник - Ангра-майнью («Злий дух»), який також був з самого початку, але цілком злий та жорстокий. Ці два основні протилежності буття побачив Зороастр в їх початковому зіткненні: «Воістину є два першопочаткових духи, близнюки, відомі своєю протилежністю. В думці, в слові і в дії - вони обидва, добрий і злий… Коли ці два духи вперше зійшлися в боротьбі, то вони створили буття і небуття, і те, що чекає в кінці кінців тих, хто йде шляхом неправди, - це найгірше, а тих, хто йде шляхом добра, чекає найкраще».

Головне лихо людства - смерть. Вона змушує душі людей покидати матеріальний світ (гетіг) і повертатися на деякий час недосконалий нематеріальний (меног) стан. Зороастр вважав, що кожна душа, розстаючись з тілом, піддається суду за те, що вона здійснювала на протязі життя. Він вчив, що і жінки, і чоловіки слуги і правителі можуть мріяти про рай, а перепона часів язичництва - «Міст-розлучник» - стала в його одкровенні місцем судочинства, де вирок кожній душі залежить не від жертвоприношень, а від праведних вчинків. Цей суд очолює Мітра, по обидва боки якого сидять Сраоша і Рашну, що тирмає терези правосуддя. На цих терезах зважуються думки, слова, вчинки кожної душі. Якщо добрих думок і діл більше, то душа вважається достойною потрапити в рай. Тоді в супроводі прекрасної дівчини даени («віра») вона перетинає широкий міст і йде вгору. Якщо ж терези нахиляються в сторону зла, то міст звужується і стає подібним до леза ножа, а жахлива відьма, зустрічаючи душу, схоплює її і тягне вниз, в пекло, де грішник переживає «довгий вік мук, темряви, поганої їжі і скорботних стогонів»

Відповідно, Заратуштра став першим, хто вчив про суд над кожною людиною, про рай та пекло, про воскресіння тіла, про загальний Останній Суд і про вічне життя об'єднаної душі і тіла. Ці уявлення були пізніше перейняті іудаїзмом, християнством, ісламом. Але тільки в зороастризмі вони мають між собою повний логічний зв'язок, тому що Зороастр наполягав на тому, що спасіння кожної людини залежить від сукупності її думок, слів і вчинків, в які втручатися і змінювати, з співчуття чи з власної прихоті, не може жодне божество. В такому вченні віра в День Суду повністю отримує свій жахливий смисл, адже кожна людина повинна отримати відповідь за долю власної душі і розділити загальну для всіх відповідальність за долю світу.

Ще одним важливим аспектом зороастризму є вчення про Саошьянта (майбутнього Спасителя). Окремі пассажі Гат дозволяють припустити, що Зороастр відчував, що кінця світу не уникнути, і саме йому Ахура-Мазда доручив сповістити істину і підняти людей на вирішальну битву. Сам він, звичайно, розумів, що не доживе до цього часу. Зороастр вчив, що після нього прийде праведний чоловік, тобто Саошьянт («той, хто принесе користь, благо»). Він поведе людей на останній бій проти зла.

До щоденних обрядів зороастрійської релігії відносилась молитва. У іранців часів язичництва для молитов і богослужінь призначались три пори дня: схід, полудень і захід сонця. Часи дня були розділені на дві пори - ранкову (Хавані), що знаходиться під покровом Мітри, і після полуденну (Узайара - «кінець дня»), що перебуває під опікою Апам-Напата. Ніч, напевно, складала третій період, що називався Аівісрутра. Зороастр виділив у добі ще дві пори і зажадав від своїх послідовників молитися п'ять разів на день. Один з нових періодів називався Рапітва («призначений для їди») і починався в полудень. Пора Рапітва продовжувалась після полудня на деякий час, відокремлена від пори Узайара. На протязі літа, коли господарювали благі сили, цей новий період був присвячений духу полудня - Рапітвіна, і знаходився під опікою Аша-Вахішта, володарки вогню. Молитви, що читалися в полудень, допомагали віруючому думати про істини-аша, про теперішні і майбутній тріумф сил добра. Так Зороастр використав і поділ дня, і зміну пір року для того, щоб надійно закріпити основні поняття вчення в свідомості своїх прихильників.

Закони очищення як обов'язковий атрибут культу

синтоїзм іудаїзм обряд релігія

Для всіх зороастрійців обряд очищення був обов'язковим. Зороастр вважав, що служіння Ахура-Мазді і шести Амеша-Спента сприяє духовному спасінню. Сім творінь створені досконалими, а бруд і хвороби, іржа, гниття і все інше, що псує їх - діло рук Ангра-майнью і його воїнства. Відвернення чи зменшення їхнього впливу сприяє захисту благих творінь і ослабленню злих намірів. І саме для цього були введені закони очищення для зороастрійців.

Деякі з цих законів відносяться ще до індоіранської епохи, тому що вони аналогічні і у зороастрійців, і у брахманів. Древні закони очищення набули силу, з'єднавшись з новим вченням.

Як голова всіх семи творінь, людина зобов'язана перш за все утримувати чистим себе і внутрішньо, і ззовні. Тому звичайний обряд очищення включав найпростіші вмивання рук і ніг до і після молитви. Більш складні обряди відбувалися в присутності зороастрійських священнослужителів і, крім звичайного вмивання, додавалося вживання священного напою з лимонною цедрою і лавровим листком. Потім читалася молитва, а після неї все тіло натиралося піском і коров'ячою сечею. Переважно такі обряди очищення відбувалися в час посвяти зороастрійських дітей і підлітків в їх віру, а також тоді, коли зороастрійці одружувалися. Таке очищення всі без винятку прихильники Заратуштри повинні були здійснювати в останні десять днів року, що минає. Після цього осквернений омивався, проходячи через дев'ять ям, заповнених водою. Потім потрібно було усамітнитись на дев'ять діб з іншими омиваннями і молитвами, щоб це очищення проникало і в тіло, і в душу. Цей обряд називався «очищення дев'яти ночей» (барашномі-ношаба).

Особливо тяжким був обряд очищення для священнослужителів, що прийняли сан, а також для насассаларів, що бажали позбавитись своєї професії, яка передавалася від батька до сина.

Хоча звання священнослужителів було спадковим, щоб стати служителем культу і отримати сан, крім релігійної освіти треба було пройти декілька обрядів очищення, які тривали близько тринадцяти днів.

Майбутній священнослужитель повинен був шість раз здійснити вмивання особливо приготованою рідиною, вісімнадцять раз натертися піском, п'ять раз вмитися водою. Потім він мав повторювати за служителем культу слова клятви очищення і доторкнутися до собаки, яка вела його до іншого жерця, після чого він вмивався святою водою і його залишали в храмі на дев'ять днів.

Що ж стосується «нечистого», то в широкому розумінні ним вважалося все, що виходить від демонів-девів чи пов'язане з їх впливом. Такі істоти називалися храфстра, і їх потрібно було вбивати, так як це послаблювало світ зла. Знищувати живі істоти не було гріхом, але сама смерть вважалася диявольською. Так, мертва храфстра була ще більш нечистою, ніж жива. Найбільшою скверною були мертві тіла праведних людей. З моменту смерті до покійника наближалися лишень насассалари, які знали необхідні засоби перестороги. Вони обмивали тіло, одягали на нього білий саван і пояс кушті, складали руки на грудях. За ними йшли служителі культу, які підносили хвалу богові, а також рідні всі ті, що прийшли на похорон. Процесія супроводжувала ноші тільки до підніжжя спеціально зробленого місця поховання зороастрійців - астодана, або так званої «вежі мовчання» висотою 4,5 метри. Насассалари і священнослужителі піднімались зі своєю ношею на вежу, розміщували труп сидячи біля краю площадки (дахми) і закріплювали його за ноги і волосся, щоб звірі і птахи, розтерзали тіло, не змогли віднести залишки до води чи рослин. Коли птахи і тварини з'їдали все м'ясо, а кістки під впливом сонця очищувалися повністю, тоді їх вкидали в вежу мовчання.

Іудаїзм - одна з найдавніших монотеїстичних релігій світу , яка з невеликими змінами функціонує і до тепер і є національною релігією євреїв. Ця релігія відіграла особливу роль у розвитку багатьох релігійних течій і напрямків, стала першоосновою двох світових релігій - християнства та ісламу. Іудаїзму належить виняткова роль в історії єврейського народу, коли в умовах втрати ним державності й території релігія стала засобом збереження національної ідентичності. Ще на ранній стадії свого становлення іудаїзм вийшов за межі духовної сфери і активно втрутився у суспільно-політичну практику. Структура іудаїзму стає розгалуженою і включає щонайменше сім основних елементів: 1) вчення про Бога, сутність всесвіту та людини; 2) шанування Святого письма - Тори; 3) зведення релігійних законів, які охоплюють також галузь світського права; 4) порядок виконання релігійного ритуалу; 5) систему релігійних інститутів; 6) комплекс морально-етичних відносин; 7) концепцію богообраності народу Ізраїлю і його месіанського призначення .

Індуїзм сформувався на основі стародавніх єврейських вірувань і культів і, як монотеїстична релігія, був проголошений декретом царя Йосія у 621 р. до н. е. згідно цієї реформи єдиним, всемогутнім Богом стає верховний Бог юдеїв. Яхве на давньоєврейській мові означає «Господь» або «сущий, той що існує». Тому Яхве - це не стільки ім'я Бога, як титул, бо у юдеїв називати Бога по імені вважалося великим гріхом (боже ім'я непізнане).

Єврейські племена належали до західної семітської групи скотарів-кочовиків, які у ХІІІ ст. до н. е. переселились із північномесопотамських степів у Палестину. З історії відомо, про завоювання євреїв Єгиптянами і про визволення їх із «Єгипетського полону». Цю подію пов'язують із біблійним пророком Мойсеєм, під проводом якого євреї повернулись до Палестини у Ханаан (обітовану землю). Вони перейшли до землеробства і стали посередниками в торгівлі між різними народами. В кінці ХІ ст. до н. е. засновується Ізраїльське царство, провідну роль в якому відігравало плем'я Юди (юдеїв), що поклонялися богу Яхве.

Основи віровчення іудаїзму викладені у Танаху (Старий заповіт) та Єрусалимському і Вавилонському Талмудах. Віровчення це сформувалось в античній іудеї, де було складено його Священне Писання. Визначну роль у цьому процесі відіграли фарисеї, які продовжили розвиток віровчення після руйнації Храму. Раббі Іоханан Бен-Заннай, який зумів врятуватися з обложеного римськими військами Єрусалиму, після його падіння заснував у м. Явне школу, яка стала духовним центром прихильників іудаїзму. Саме там був складений перший збірник коментарів до Танаха, названий Мішною.

Мішна стала головним предметом вивчення, удосконалення та подальших коментарів і в палестинських і в вавилонських школах. Інтелектуальна діяльність багатьох поколінь вчених обумовлювала появу Гемари (завершення). Разом з Мішною Гемара утворила Талмуд, що містить багатий матеріал, що охоплює буквально всі сфери іудейської релігії та етики. Це моральні міркування, афоризми життєвої мудрості, метафізичні ідеї, історичні і легендарні оповіді з біблійної історії, мрії про майбутнє євреїв, а також багато зауважень, що часто є результатами рідкісної спостережливості в геометрії, медицині, філософії, астрономії.

Основою іудаїстського віровчення являється послідовний монотеїзм, який не допускає компромісів. Це виражено в іудейському символі віри «Шема», який розпочинає богослужіння: «Слухай, Ізраїлю, Господь наш Бог, Господь один!» Божа воля відкривається людині через слово Бога, виражене в законі - Торі і словах пророків.

В біблійний період центром іудаїзму був Єрусалимський Храм, де за приписами Тори здійснювалося щоденне жертвопринесення. В період вавилонського полону, коли перший Храм був зруйнований, місце жертвопринесень було зайняте молитвою, для звершення якої євреї стали збиратися довкола окремих учителів - знавців Тори (раббі). Так виникли іудейські молитвенні об'єднання - синагоги. Для звершення публічного богослужіння необхідна присутність не менше 10 євреїв чоловічої статі, які досягли релігійного повноліття (13- річного віку). Згідно з традицією місця для жінок в ортодоксальних синагогах відділялися перегородкою, оскільки, в іудаїзмі жінка вважається релігійно неповноцінного. В той же час в реформованих синагогах чоловіки і жінки моляться разом. Іудаїстське богослужіння складається з загальних і індивідуальних молитов, читання Тори, і виконанні релігійних пісне співів. Святковим богослужінням відповідають особливий чин і порядок релігійних дій. В число синагогального богослужбового персоналу крім хазана (кантора), входять: маггид (проповідник), читець Тори, шойхет (різник, який здійснює ритуальний забій тварин); сойфер - переписувач Тори , шамаш - адміністратор. В іудаїзмі відсутній жорсткий ієрархічний інститут Церкви.

В іудаїзмі прийняті 3 обов'язкові щоденні богослужіння, які здійснюються як публічно - в синагогах, так і індивідуально - вдома. Це шахарит (ранкове), минже (денне); маарив (вечірнє). В суботу і свята читається також особлива молитва мусаф - в пам'ять про храмове жертвопринесення. Зважаючи на те, що за іудаїстським віровченням, Бог не має образної форми, іконографія не прийнята.

Важливу роль в освяченні щоденного існування відіграють «усталені дні» - свята і пости, що утворюють характерну рису єврейського життя. Перше місце серед них займає Шабат, щотижневий святковий день відпочинку. У цей день віруючий єврей не працює, не займається ніякими справами, не користується транспортом і не бере в руки ніяких знарядь та інструментів, якщо тільки не виникає небезпеки для життя, що автоматично знімає всі суботні заборони.

Головне свято іудаїзму - Песах. Він випадає на 15-й день місяця Нисан (березень - квітень) і триває 7 днів. У дні Песах забороняється їсти продукти, виготовлені з квашеного тіста. Все квашене тісто виносили з дому. Третє щорічне свято - Суккот (Кущі). Свято починається в п'ятнадцятий день Тишрей (вересень - жовтень) і триває тиждень. Воно збігається із завершенням збору урожаю винограду і виражає подяку Богові за рясні й щедрі дарунки.

Крім основних свят, визначених Торою, існує ряд святкових днів і постів, менш важливих за своїм значенням. Вони встановлені в пам'ять про радісні або сумні події з історії єврейського народу. Найрадісніше з них - свято Пурі, пов'язане з пам'яттю про врятування євреїв від повного знищення. Свято післябіблійного походження - Ханура (Освячення), що триває вісім днів. Це пам'ять про перемогу, здобуту над сирійцями ще в 165 р. до н. е. і про наступне очищення і освячення храму. На Хануку запалюють на спеціальному восьмисвічнику першого дня одну свічку, другого другу і так далі, доки в останній день не загоряються усі вісім свічок.

Ритуальна система, яка визначає поведінку релігійного іудея в побуті має не менше (якщо не більше) значення, ніж молитви і богослужіння. Один з найраніших і найбільш сакралізованих ритуалів іудеїв - обрізання, ритуальна операція по відсіченню крайньої плоті у хлопчиків на 8-й день після народження. Він символізує союз Бога і Ізраїля, являючи собою знак належності до «народу Божого». Бар-міцва (у перекладі - син заповіді) - це обряд релігійного повноліття хлопчиків. Досягнувши 13-літнього віку кожен єврейський хлопчик може виконувати релігійні обов'язки і нести відповідальність за релігійні гріхи. В ХІХ ст. виник звичай святкувати релігійне повноліття дівчаток по досягненні 12- річного віку, названий Бат- міцна ( донька заповіді).

Важливе значення має система ритуальних харчових заборон (кашрут). Повністю заборонено вживання в їжу м'яса свині, непарнокопитних тварин (коня, віслюка), без копитних тварин (кролика), хижих птахів. Існує заборона на одночасне вживання м'ясної і молочної їжі, навіть їх змішування в одному посуді.

Размещено на Allbest.ru