Предмет та історія розвитку релігієзнавства як науки. Поняття, походження та розвиток релігії. Її психологічна і культурна сутність

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Предмет та історія розвитку релігієзнавства як науки

Спроба пояснення феномену релігії вилилася у формування спеціальної галузі знання - релігієзнавство. Релігієзнавство вивчає процес виникнення, функціонування і розвиток релігії, її будову.

Релігієзнавство - це комплексна галузь людського знання.

Релігієзнавство як самостійна дисципліна з'явилася у навчальних планах вузів зовсім недавно - у середині 1990-х років. Її поява була обумовлена усвідомленням потреби більш об'єктивного підходу до змісту релігії та її ролі в суспільстві.

Релігієзнавство є багатодисциплінарною сферою гуманітарного знання. Структурними системами цього знання є антропологія релігії, географія релігії, культурологія релігії, психологія релігії, філософія релігії, футурологія релігії.

Історично першою формою релігієзнавства є теологія - вчення про бога в католицькій та протестантській традиції та богослов'я - наука про прославлення Бога за православною традицією. Богословсько-теологічний підхід до релігії - це підхід релігії «із зовні», з позиції самої релігії. Основою цього підходу є віра. З точки зору О. Меня, релігія - це відповідь людини на проявлення Божественної сутності. Релігійний досвід - це переживання, пов'язані з почуттям реальної присутності у нашому бутті якогось Вищого начала. На думку богослова О. Меня: «Зустріч з Богом відбувається у житті кожної людини. І релігійний досвід людини є досвід універсальний, загальнолюдський».Богословсько-теологічному протистоїть філософський і науковий. У 17-18 ст. зароджується філософія релігії (Л. Фейєрбах). На думку К. Маркса і Ф. Енгельса релігія як соціальне явище має історичну природу і породжена соціальними явищами. Дослідження релігії з наукових позицій займалися О. Конт та Дюркгейм. Для соціолога релігія цікава лише як особливий тип мотивації соціальної поведінки людей. Але релігія - це й ще й психологічне явище. Психологія релігії сформувалася у кінці 19-поч. 20 ст. завдяки працям З.Фрейда. Яка доля очікує релігію у майбутньому, чи зникне релігія у майбутньому? Відповіді на ці питання намагається дати футурологія релігії. Аналіз існуючих релігій говорить про те, що йде інтенсивний процес модернізації релігії через повернення її до людини, до загальнолюдських цінностей.

2. Поняття релігії. Її психологічна і культурна сутність

Слово «релігія» має два значення у перекладі з латинської мови. Перше значення - це благочестя, святиня, предмет культу і друге - це «пов'язувати». У першому випадку вже ясно. Що ми маємо справу з таким явищем, яке відноситься до чогось святого, надлюдського у нашому житті. Це вище або Абсолютне має загальну назву Бога. Таким чином, релігії без Бога не існує. Бог - це початок і зміст будь-якої релігії, релігійної системи. Бог або Абсолют знаходиться вище людських і природних сил, т.ч. він над реальний і надприродний. Бог трансцендентний (лат. «той, який виходить за межі чогось»), ось чому людина не може відкрити, пізнати або побачити Бога. Проте саме божество може відкритися людині. Німецький філософ І.Кант вважав, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати.

Наступне, що об'єднує усі релігії - це релігійна віра. Віра - це елемент людського знання і спрямована вона на уявлення, образи, теорії і т.ін. Які ж з цих утворень свідомості є предметом віри? Очевидно, ті, які не є предметом знання, які не отримали у свідомості людини статусу об'єктивних істин.

Предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, поняття, теорії. Предметом релігійної віри є надприродне. Таким чином, віра в існування надприродного є суттєвою характеристикою будь-якої релігії. Існує дві теорії на проблему релігійної віри. Одна з них тлумачить її по-переважності як інтелектуальний феномен і в такому разі релігія постає як міфологічна система (міфи, легенди, казки, притчи). Представниками міфологічної школи в релігієзнавстві є Ш. Дюпюї і К. Вольней. Друга теорія робить акцент на емоційно-вольовому елементі. На думку представників психології релігії З. Фрейда і К. Юнга, релігійна віра - це перш за все релігійні переживання, релігійні почуття. Цей підхід передбачав існування особливих релігійних переживань, але чим вони відрізняються від інших людських переживань?

Російський православний богослов Олександр Мень дає таку відповідь на це питання: «Специфіку релігійних переживань не можна звести до будь-якої сфери людського духу: ані до моралі, ані до естетики ані до будь-якого почуття, взятого окремо. Точніше всього його можна визначити як почуття благоговіння. Почуття благоговіння означає таким чином благоговіння перед богом. Отже, особливість цього почуття визначається характером його спрямованості на Бога».

У розвинених релігійних системах виділимо два чітких рівня: буденна релігійна свідомість і концептуальна релігійна свідомість. У другому випадку релігійна свідомість існує у вигляді систематизованого і кодифікованого віровчення. Зміст віровчення сформульовано у священних книгах (Біблія, Коран). А також затверджено релігійними організаціями у вигляді догматів. Визнання релігійної свідомості у якості ведучого елемента релігійного комплексу є домінуючою, але не єдиною точкою зору у релігієзнавстві.

На думку релігієзнавців, основним елементом релігії, який надає їй своєрідності є культова система. Вона представляє собою сукупність певних обрядів. Обряд - це сукупність стереотипних дій, установлених звичаєм або традицією, які символізують ті чи інші ідеї, норми, ідеали і уявлення. Однією з головних соціальних функцій обряду є акумуляція і передання досвіду як між людьми, так і між поколіннями. Велике значення має емоційний бік обрядової дії, її нормативний характер. У якості найважливішого ознаки обряду слід відмітити його символічний характер. Специфіка релігійних обрядів полягає в їхньому ідейному змісті. Ось чому одні й ті ж самі культові дії набувають у різних релігійних системах принципово відмінний зміст. Так, наприклад, очищуючі обряди, пов'язані із зануренням у воду у деяких племен інтерпретувалися як засіб очищення від скверни, а християнський водний обряд набув значення хрещення. Він же символізує і доручення до церкви.

Еволюція релігійних обрядів йшла шляхом їх одухотворення. Вершиною цього шляху є молитва - словесне звернення людини до об'єкту своєї віри. Молитви бувають індивідуальні та колективні. Можливо молитва склалася на основі язичницьких заговорів і заклинань як елемент магії слова.

Для того, щоб постійно підтримувати релігійні почуття у багатьох розвинених релігіях установлено богослужбовий канон, до якого включається «коло річного богослужіння». Кожне число кожного місяця присвячується особливим подіям або пам'яті святих. Наприклад, на кожний день тижня призначаються особливі молитви: у суботу і неділю вони носять урочистий характер. У середу і п'ятницю - сумні. Значне місце у культовій системі займає її естетичний бік. Будівля храму, його інтер'єр, ікони та фрески впливають на людину. Релігійна культова система - це перш за все система колективних дій. Ось чому вони потребують впорядкування і систематизації.

Специфіка релігії проявляється не в особливому характері вірування, а у тому, що ці уявлення, образи включаються у культову систему, набувають у ній символічний характер і функціонують у соціальній взаємодії.

Саме на базі культових дій й формується релігія як соціальний інститут. Первісною ланкою інституту релігії є релігійна група. У первісному суспільстві культові дії входили до процесу матеріального виробництва і релігійна група співпадала з іншими соціальними групами (племенем, родом). Поступово в них виділяються спеціалісти по проведенню культових дій: шамани і чаклуни. Спочатку вони вибиралися громадою, але з часом цей професійний шар перетворюється у соціальну групу і стає частиною родової верхівки. З часом починають формуватися самостійні системи культових дій - богослужіння і разом з цим формується організація служителів культу - жрецькі корпорації. Ведуча роль жерців у ранньокласових суспільствах визначалася не тільки тим, що це були освічені люди, але й тим, яку роль у суспільному житті грав сакральний (священний) елемент. У розвиненій формі релігійні організації є складним соціальним інститутом. Дослідники виділяють 4 основних типи релігійних організацій: церква, секта, харизматичний культ і деномінанація.

Церква - це тип релігійної організації зі складною суворо централізованою та ієрархізованою системою взаємодії між священнослужителями і віруючими.

Секта -виникає в результаті відділення від церкви частини віруючих на основі змін віровчення і культу.

Харизматичний культ є одним із різновидів секти. Ця організація створюється на основі об'єднання прибічників конкретної особи. Яка визнає себе у якості носія особливих божественних якостей (харизми).

Деномінація - це такий тип релігійної організації, який поєднує в собі риси церкви і секти.

У підсумку можна зробити такі висновки: розвиток релігії являє собою складну структуровану будову, що поєднує в собі три основних елементи - релігійна свідомість, культова діяльність та релігійні організації.

З точки зору віруючих, питання виникнення релігії не має сенсу: релігію бог дарував людству. Теорії щодо появи релігії можна поділити на дві групи: теологічні та наукові. Традиціоналістична теорія на походження релігії полягає в тому, що релігію відкрив людям сам Бог. Отже, ця теорія не потребує доведення, бо ґрунтується на вірі (отці церкви Василь Великий, Іоан Златоуст, Ф. Аквінський). Теїстична теорія визнає буття Бога як істоти надлюдської та надприродної, а релігія є наслідком божественного одкровення (Р. Декарт, Г.В. Лейбніц, І.Г. Фіхте). Академічний теїзм - представники цього напрямку у 2-й пол. 19 ст. (В. Кудрявцев-Платонов) виникнення релігії пояснювали дією двох джерел: 1) об'єктивного, що полягає у впливові Бога на дух людини, і 2) суб'єктивного, чим є засвоєння людиною цього впливу. У свідомості людини є знання, яке існує перед досвідом, незалежно від практики. Воно виникає тоді, коли душа ще до народження тіла споглядає сутності, які існують за межами фізичного світу, або воно йде від якогось Абсолюта. Наукові теорії. Міфологічна теорія. Англійський лінгвіст Ф. Мюллер (1830-1900) висунув припущення, що початком релігії є міф про сонце. Наприкінці 19-поч. 20 ст. поширилася анімістична теорія. Автором якої був Е.Б. Тайлор (1832-1917). Він вважав, що релігія почалася з віри в духів і в душу (лат. «аніма» - душа, дух). Магічну теорію запропонував Д. Фрезер (1854-1941). Духовний розвиток людства він розглядав як процес з трьох стадій: магії, релігії, науки. Основою первісної релігії є магія. Психологічна теорія пояснює появу релігії особливостями психологічної природи людини (З. Фрейд). Релігія за З. Фрейдом. є наслідком психічних переживань людини. яка перебувала в стресовій ситуації. Релігію З. Фрейд оцінює лише як явище індивідуального життя людини, але людина є не тільки явище природи. але й суспільства. Концепція прамонотеїзму проголошувала версію про віру людей спокон віку в єдиного Бога. Ці теорії розкрили грані складного процесу духовного розвитку людства. Разом з найновішими історичними дослідженнями в галузі археології, етнології, мовознавства вони склали базу для подальшого осмислення цієї проблеми. Вченими доведено, що релігія має свій початок, вона виникла на певному етапі історії суспільства. На першому етапі розвитку людської свідомості від появи мавполюдей до неандертальської людини духовної сфери у діяльності людей не було, отже не існувало і релігії. Не залишилося жодних залишків релігійного культу від «людини умілої» (homo habilis) - найдавнішого предку людини - архантропа, залишки яких було знайдено у Танзанії в 20 ст. Ця людина жила 2,5-3 млн. років тому. Не було виявлено релігії і у пітекантропа (мавполюдини), залишки якої знайдені в кінці 19 ст. на о. Ява. Пітекантропи жили близько мільйона років тому у добу раннього палеоліту. Не було виявлено релігії й у синантропа (китайської людини). У середині 19 ст. було відкрито залишки неандертальців у Німеччині (100-40 тис. років тому). Неандертальці почали ховати померлих (печери Каїк-Коба у Криму та Тешик-Таш в Узбекистані). Більш-менш чіткі релігійні уявлення помітні у кроманьйонської людини, залишки якої знайшли в печері Кро-Маньйон у Франції (40 тис. років тому, пізній палеоліт). Їхні поховання свідчили про існування виразних релігійних уявлень 50-30 тис. років тому. Не виключено, що цей процес тривав близько 20-25 тис. років.

Чому виникла релігія? За своєю природою релігія соціальна, це складне явище духовного життя суспільства. У важких умовах люди здобували засоби до життя, вони були у залежності від природи, зростала залежність від суспільства. Пошуки причин свого безсилля, залежності від оточуючого світу вели людину до утворення як реальних, так і фантастичних уявлень про світ, про надприродне. На виникнення релігійної картини світу у первісної людини впливали обставини психологічного характеру. Головною емоцією був страх, який штовхав людину на перебільшення образів, створення фантастичних картин. Фантастичне починає панувати над реальним. Названі нами причини у комплексі обумовлювали початок релігійних вірувань.

3. Походження та розвиток релігії

релігієзнавство протестантський богослов'я

Релігія може бути розглянута і з позиції виявлення тих функцій, які вона виконує у суспільстві. Однією з найважливіших функцій релігії є світоглядна. Світогляд - це сукупність поглядів, оцінок, норм, які визначають відношення людини до світу і які виступають у якості орієнтирів та регуляторів її поведінки. Функція релігійного світогляду полягає не тільки в тому, щоб надати людині певну картину світу, але перш за все, щоб завдяки цій картині вона зуміла знайти зміст свого життя. Інтегруюча функція відноситься до основних функцій. Об'єднуючи людей у межах релігійного світогляду будь-яка релігійна концепція висвітлює норм і порядки та сприяє соціальній, ідейні та політичній інтеграції. Тісно пов'язана і інтегруючою і компенсаторна функція. В ілюзорно-містичній формі вона компенсувала безсилля людини, відсутність знання. Важливою є регулюючо-контролююча функція. Створивши структури, ідейні догмати та практичні методи впливу на мислення і поведінку людей, релігія пристосовує до своїх потреб системи духовних та етичних цінностей. В цій функції протягом століть закладалися основи релігійної моралі. Богослужбова функція - задоволення релігійних потреб віруючих через проведення проповідей, обрядів, ритуалів. Місіонерська функція - це поширення за допомогою місіонерів віровчення, іноді насильницькими методами (католицизм у Африці та Америці). Просвітницька - поширення певної суми знань про історію, культуру, мораль певної релігії. Нормотворча - створення норм і правил, що допомагають церкві здійснювати своє панування (інструкції для священників, статут церкви). Благодійно-філантропічна - здійснюється через систему матеріальної допомоги різним організаціям та установам. Господарсько-економічна - ведення господарства, виробничої діяльності для внутрішніх потреб; проведення реставраційно-будівельних робіт.

Історичний досвід кожного етносу подає різні приклади існування релігії та держави. Види їх відносин були різними. Існували та існують держави з узаконеною панівною церквою (Російська імперія - православ'я; Данія - лютеранська церква; Іран та Ірак - іслам). У конституціях деяких держав визначено традиційну релігію в суспільстві, яка посідає пріоритетне становище серед інших віросповідань. Так, наприклад, у конституції Греції зазначено, що панівною релігією є східно-православна церква; у Конституції Норвегії -євангелічно-лютеранська.

Історична доля України тісно пов'язана з православ'ям. Характер взаємовідношень церкви і держави в Україні визначається законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» («Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті») та Конституцією України. У ст. 35 Конституції зазначено, що «церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави». Держава визнає також рівність всіх конфесій перед законом і не поділяє церкви на панівні, терпимі, чи гнані. У разі порушення закону діяльність релігійної організації припиняється.

Слово "релігія" латиною означає благочестя, святиня, предмет культу, що співвідноситься з чимось вищим, святим, надлюдським у житті людини. Це абсолютне, святе називають Богом, Божеством, хоча кожна окрема релігія по-своєму іменує цю вищу силу. Не існує релігії без Бога, тобто уявлення про Бога. Бог є початком і сенсом будь-якої релігії.

Релігія -- не тільки уявлення про Бога, не тільки форма свідомості. Це й реальне життя, дії людей: культ, богослужіння, церковна організація, форми і принципи організації суспільного життя, що певною мірою ґрунтуються на релігійних засадах.

Релігія -- духовний феномен, що виражає віру людини в надприродне Начало -- джерело буття всього існуючого, яке є для неї засобом спілкування з ним, входження в його світ.

Поняття "релігія" безпосередньо пов'язане з поняттям "Бог". Бог, за релігійними уявленнями, є передусім Абсолют, вивищений над людськими, природними силами, здібностями, якостями та відносинами. Він створив світ, не належачи до нього. Бог є трансцендентним (потойбічним), таким, що перебуває поза межами конкретного замкненого (іманентного) кола свідомості. Тому людина не може відкрити Бога, побачити його, пізнати так, як вона може пізнати будь-яке природне явище. Лише сам Бог може відкритися людині, перейти межу між трансцендентним та іманентним.

Бог -- верховна надприродна сутність, яка, згідно з різними релігійними вченнями, наділені вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу, зумовлюючи все, що відбувається в ньому.

Теологія (богослов'я) та її світоглядні опоненти багато віків шукають доказів як "за", та "проти" існування Бога. Наслідком таких пошуків став висновок, що будь-які докази марні. Вони нічого не доводять людині, яка не вірить, і непотрібні людині, яка вірус. Німецький філософ І.Кант (1724--1804) вважав, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати.

Прагнення з'ясувати витоки і смутність релігії, її риси зумовило виникнення спеціальної галузі знань -- релігієзнавства. Релігієзнавство і теологія -- дві відмінні форми осягнення феномена релігії.

Богословсько-теологічне дослідження релігії.

Теологія (богослов'я) виникає із спроби пояснити, зробити доступними для віруючих загальні положення певної релігії, образи, втілені у священних книгах, постанови соборів, догматичні формули. , До неї входять розділи: догматика (системний виклад положень, які вважають істинними), моральне богослов'я, екзегетика (тлумачення біблійних текстів), літургія (теорія богослужіння), каноніка (теорія церковного права) тощо. Теологія безпосередньо пов'язана з конкретним віросповіданням, вивчає релігію та різні форми релігійного життя з погляду їх практичного використання. Релігієзнавство намагається порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів в історичному розвитку.

Богословсько-теологічний підхід до релігії -- це погляд на неї зсередини, з позиції самої Релігії. Основою його є релігійна віра. Збагнути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна людина, їй властивий особливий вид духовного пізнання -- релігійний досвід -- переживання, пов'язані з відчуттям присутності у житті Вищого начала. Реалізується він на основі визнання абсолютності релігійного віровчення. Головне в богсословсько-теологічному підході -- обґрунтування та захист релігійного віровчення, доказ вічної цінності релігії для кожної конкретної людини і людства.

Богословсько-теологічному підходові до релігії (погляд "зсередини") протистоїть філософський метод розуміння релігії (погляд "ззовні").

Філософський аналіз релігії.

Філософія прагне з'ясувати загальні принципи та закономірності явищ, процесів дійсності, пізнати їх сутність. Вона дотримується критичного підходу до всього, у тому числі й до релігії; на відміну від теології, нічого не бере на віру. Це не означає, що її метою є руйнування колективних вірувань, моральних засад людського буття. Передусім вона прагне з'ясувати, наскільки міцні людські погляди і переконання. Філософія -- це розгалужена система вчень, шкіл, течій та напрямів. Одним з них є релігійна філософія, яка засобами філософської методології досягає такої самої мети, що й богословсько-теологічний підхід до релігії. Одночасно з релігійною філософією у XVII--XVIII ст. зароджується філософія релігії, в якій також домінує позитивна тенденція щодо оцінки ролі релігії у житті людини та суспільства. Але її тлумачення релігії виходить за межі конкретного релігійного напряму, релігійних конфесій. У лоні філософії релігії існують вчення: деїзм (тлумачить Бога як найвищий Розум, з буттям якого пов'язана будова Всесвіту), і пантеїзм (розчиняє Бога у природі та культурі).

Філософський аналіз релігії домінував до середини XIX ст., коли поряд з теологічним та філософським починає формуватися науковий підхід.

Наукові дослідження релігії.

Відмінність між філософським та науковим підходами в дослідженні релігії виявляється як у предметній сфері, так і в методах дослідження. Предметною сферою філософії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філософія акцентує на вивченні світоглядного аспекту релігії. Найсуттєвіше для неї -- як вирішується у релігії проблема духовного й матеріального начал (що є первинним): чи Бог створив світ і людину, чи людина створила у своїй свідомості Бога. Наука вивчає релігію як одну із сторін суспільного життя у взаємозв'язках та взаємодії з іншими його галузями: як формується релігія; як певні релігійні системи пояснюють світ; які цінності, норми та моделі поведінки вони формують у людей; як діють релігійні організації; які функції релігії у суспільстві.

Релігієзнавство або богослов'я?

В.Н. Нікітін, кандидат історичних наук, доцент кафедри релігієзнавства Російського державного педагогічного університету імені А.І. Герцена.

Відзначу відразу ж, на початку статті, що синонімом слова "богослов'я" є слово "теологія". Власне, російське слово "богослів'я" (від "Бог" і "слово") є калькою яке увійшло в російський мова грецького слова "теологія" (від "Теос" -- "Бог" і "логос" - "слово").

Для кращого розуміння проблеми слід перш за представити себе. Цього наказу релігієзнавство в Російському державному педагогічному університеті імені А.І. Герцена. Є доцентом, кандидатом історичних наук. Спільно з професором Обуховим В.Л. опублікував навчальний посібник для вузів "Релігієзнавство. Віровчення релігій світу" (друге видання виходить в Санкт-Петербурзі в 2001 році). За світоглядом - атеїст. Це не означає, що в процесі викладання я "впроваджує" атеїстичне світогляд у голови студентів. У навчальному предметі "Релігієзнавство" завдання формування негативного ставлення до релігії немає. Метою викладання релігієзнавства є надання інформації про релігію. І тільки!

До нам, викладачам релігієзнавства, надійшла інформація, що Міністерство освіти робить спробу замінити викладання релігієзнавства в державних вузах викладанням богослов'я. Так, журнал "Наука і релігія "(№ 6 за 2000 рік, с. 37) повідомив:" Теологія у ВНЗ Росії вперше в історії вітчизняної освіти вводиться, згідно з наказом міністра освіти В. Фііліппова, з 1 вересня 2000 ... В державних ВНЗ Росії будуть ... готувати дипломованих фахівців з кваліфікацією "теолог". Є інформація і про те, що в ряді державних вузів країни богослов'я (теологія) вже викладається.

Нам показали Державний освітній стандарт вищої професійної освіти за фахом "Теологія". Провідним освітнім предметом в цьому стандарті є "Християнська теологія". Теологи, підготовлені на державні гроші, згідно з текстом цього стандарту, за закінченню вузу можуть займатися науковими дослідженнями, викладати у вищих і середніх освітніх установах, забезпечувати науковою інформацією про релігію державні та громадські установи, забезпечувати взаємодію релігійних організацій і держави. Але вся справа в тому, що названої вище професійною діяльністю покликані займатися за стандартом, затвердженим міністерством у 1996 році, випускники вузів за фахом "Релігієзнавство". Як говорить народна мудрість, двох ведмедів в однім мішку не жити. А це означає, що планується заміна релігієзнавців теологами, кафедр релігієзнавства кафедрами теології, основної освітньої дисципліни "Релігієзнавство" так званої "Християнської теологією".

Чому я пишу "так званої"? Тому що ніякої "Християнської теології "в принципі не існує, тому що християнство ділиться на конфесії, а теологія - це не що інше як релігійно-теоретичні погляди даних конфесій. Тому є теологія православна, католицька, лютеранська, баптистська і т.д., але немає і не може бути християнської теології взагалі. Звичайно, є загальні ідеї у декількох або навіть у багатьох теології (наприклад ідея існування Бога-творця світу). Проте загальні ідеї - це одне, а теологія в цілому - це інше.

І конкретний зміст стандарту за фахом "Теологія" переконливо це доводить. Те, що невідомі мені автори стандарту назвали "християнською теологією", насправді є теологією православною. Де в тексті стандарту в розшифровці змісту "християнської теології" католицькі догмати про походження Духа Святого, про чистилище, про непорочне зачаття діви Марії та деякі інші? Їм тут не знайшлося місця. Але ж католики становлять половину всіх християн світу. Або, на думку авторів стандарту, вони не християни? Де общепротестантскі догмати про загальне священство, про виправдання однією вірою, про Біблію як Єдині дані віровчення та інші? Їм теж не знайшлося місця в "християнської теології ". Адже протестантів у світі в два рази більше, ніж православних. Або протестанти, на думку авторів стандарту, теж не християни?

Звичайно, в стандарті мова про догматики католицизму і протестантизму йде. Але де? У якому предмет? В особливій дисципліні, якій автори стандарту дали назву "Порівняльна теологія". "Порівняльна" з чим? Ну, звичайно ж, з "християнською теологією", яку, за твердженням авторів стандарту, представляють одні православні віруючі і до якої католики, лютерани, кальвіністи, баптисти і прихильники багатьох інших християнських конфесій не мають ніякого відношення.

Вводячи в державних вузах викладання богослов'я, Міністерство освіти пішло на грубе порушення Конституції Росії і закону "Про свободу совісті і про релігійних об'єднаннях".

Стаття 14-та Конституції Росії свідчить: "Росія - світська держава ... Релігійні об'єднання відокремлені від держави та є рівними перед законом ". А в статті 4-й нині діючого закону" Про свободу совісті і про релігійних об'єднаннях "чорним по білому записано:" В відповідно до конституційного принципу відділення релігійних об'єднань від держави держава: ... забезпечує світський характер освіти в державних і муніципальних освітніх установах ". І дійсно: при викладанні релігієзнавства світський характер освіти, як то кажуть, "має місце". При заміні ж релігієзнавства на теологію із світським характером освіти доведеться розпрощатися, бо будь-яке богослов'я є складова частина релігії ..

Якось недобре порушувати чинний закон "Про свободу совісті й про релігійні об'єднаннях ", а заодно і Конституцію Росії.

Але справа не тільки в порушенні закону і Конституції .. Справа також у тому, що наноситься збиток процесу нормального функціонування нашого суспільства. І щоб усвідомити, що ми "знайдемо" і що ми "втратимо", якщо в державних вузах замінимо релігієзнавство на богослов'я, слід розібратися по суті цих двох предметів .. А заодно варто порівняти ці два предмети з науковим атеїзмом (так називався навчальний предмет, який у вузах викладався раніше).

Інформацію про релігію дають три навчальних предмета (три навчальні дисципліни): богослов'я, науковий атеїзм і релігієзнавство. У ряді вузів і шкіл викладається історія релігії. Але по суті під цією назвою викладають один з трьох названих вище предметів, бо історія релігії може бути і богословської, та атеїстичної, і релігієзнавчої. Всі ці три предмети ставлять перед собою завдання розкриття суті релігії, її історії та сучасного стану. Можна сперечатися, яка з навчальних дисциплін вирішує ці завдання більш адекватно, але, безперечно, що прагнуть до цього всі три. У той же час вони відрізняються один від одного проблематикою (сукупністю проблем, які вони вирішують), цілями (кінцевими завданнями) та у спосіб викладання. Ці три основні відмінності взаємопов'язані між собою.

Звичайно, більшість проблем у всіх трьох дисциплінах є спільними. Однак є й відмінності. І головна відмінність релігієзнавства від богослов'я і наукового атеїзму в сфері проблематики полягає в тому, що якщо в богослов'ї і науковому атеїзму проблема з'ясування справжньої картини світу є головною, то у релігієзнавстві такої проблеми немає взагалі. Якщо богослов'я і науковий атеїзм обов'язково відповідають на питання, як влаштований світ, то релігієзнавство обмежується відповіддю на інше питання: що кажуть про устрій світу різні релігії. Відмінність по проблематики має своїм наслідком відміну по цілях викладання.

Можна говорити про двох цілях: навчально-пізнавальної та морально-виховної. Богослов'я - це предмет, навчально-пізнавальною метою якого є сформувати переконання, що тільки одна релігія містить істину. Для православного богослов'я істину містить тільки православ'я, для католицького - Тільки католицизм, для мусульманського - тільки іслам і т.д. Морально-виховна мета богослов'я - сформувати і закріпити у слухачів ті моральні якості, що схвалюються моральним кодексом "своєї" релігії. Як правило, це орієнтація на гуманні, позитивні норми поведінки.

Науковий атеїзм - це предмет, навчально-пізнавальною метою якого є сформувати переконання, що всі релігії помиляються і тільки атеїстичне світогляд містить істину. (Атеїстичним називають такий світогляд, що заперечує існування надприродних явищ.) Морально-виховна мета атеїзму - сформувати і закріпити у слухачів ті моральні якості, що схвалюються моральним кодексом атеїзму. Як правило, це теж орієнтація на гуманні, позитивні норми поведінки.

І богослов'я, і науковий атеїзм дають слухачам інформацію про релігію, але повідомлення такої інформації є для них не метою викладання, а лише засобом. Метою ж є формування певного ставлення до релігії.

І тільки у релігієзнавстві повідомлення слухачам інформації про релігію є не засобом викладання, а його метою. Проте "повідомлення інформації" - це мета в гносеологічному аспекті. В іншому ж аспекті -- морально-виховному - повідомлення інформації про релігію стає в релігієзнавстві вже не метою, а засобом. У морально-виховний аспект релігієзнавства входить формування та закріплення у слухачів позитивних моральних якостей, які схвалюються моральними кодексами багатьох релігій. Проте головним завданням, а отже метою, є наступна: формування та закріплення в учнів і студентів шанобливого ставлення до інакомислячих. Ця задача-мета є специфіка релігієзнавства, те, чого немає ні в богослов'ї, ні в науковий атеїзм.

Відмінності з проблематики і за метою викладання мають своїм наслідком відмінність у способі викладання. Спосіб викладання, який має місце в богослов'ї і науковому атеїзм, можна назвати принципом світоглядної активності. Суть цього принципу - в обов'язковому застосуванні системи доказів і системи засобів навіювання для затвердження висновку, що тільки одна світоглядна система є істинною, а всі інші - хибними. Це означає, що викладання богослов'я і наукового атеїзму необхідно включає в себе критику (на богословському мові: викриття) "чужих" світоглядних систем. Спосіб викладання, який має місце у релігієзнавстві, можна назвати принципом світоглядного нейтралітету. Суть його - в принциповому відмову від системи доказів і системи засобів навіювання на користь тієї чи іншої оцінки релігійних та атеїстичних поглядів (за критерієм "істина або оману "). Це означає, що критичний (викривальний) елемент в релігієзнавстві відсутній. Питання про те, який світогляд або які релігії є істинними або помилковими, релігієзнавство виноситься "за дужки" (тобто за межі процесу викладання) і залишається для особистого рішення кожного слухача.

Дотримання принципу світоглядного нейтралітету не означає, що в релігієзнавстві з викладання взагалі, стовідсотково виганяють оцінні судження про істинність або хибність тих або інших релігійних чи атеїстичних ідей. Але ці оціночні судження повинні подаватися не як істина в останній інстанції, не як висновок, що нав'язується студентам викладачем, а як знайомство з точками зору, що належать окремим особам або окремим групам людей.

Світоглядний нейтралітет релігієзнавства не є абсолютним. Оскільки релігієзнавство вважає себе зобов'язаним стверджувати ідеї гуманізму, тому він має відповідати на питання: які норми поведінки, пропаговані тим чи іншим релігійним спільнотою, є моральними, а які - аморальними. Затвердження гуманізму припускає, з одного боку, схвалення гуманістичних ідеалів і норм, що містяться в багатьох релігійних системах, а з іншого боку, -- критику визначених моральних аспектів всередині деяких релігій. Але така критика не є критика тільки релігій: це критика морально-поганого в житті взагалі і в деяких релігіях зокрема.

Размещено на Allbest.ru