Протестантизм в Україні

На даний момент до складу Наради входять представники Української Православної Церкви -- Київський Патріархат, Української Православної Церкви, Української Греко-Католицької Церкви, Римсько-Католицької Церкви в Україні, Всеукраїнського Союзу церков християн віри євангельської-п'ятидесятників, Української Християнської Євангельської Церкви, Всеукраїнського Союзу Об'єднань євангельських християн-баптистів, Братства незалежних церков і місій євангельських християн-баптистів України та Української Лютеранської Церкви. Для Церков, що не приєдналися до Декларації про утворення Наради, але бажали б брати участь у її роботі, передбачається статус спостерігачів. Для організаційного забезпечення роботи Нарада обирає виконавчого секретаря.

З грудня 2003 року по березень 2005 року відбулося вісімнадцять засідань Наради. За цей же період Нарадою було підготовлено вісім зустрічей керівників християнських Церков України, п'ять прес-конференцій та круглий стіл по темі "Позиція християнських Церков України в контексті виборчого процесу". Результатом діяльності Наради стало прийняття керівниками християнських Церков України 18 документів з питань духовності, суспільної моралі та значущих суспільно-політичних подій в країні. Це зокрема, Звернення Глав християнських Церков України до українського народу з приводу 70-ліття Голодомору в Україні 1932-1933 років, Звернення керівників християнських Церков України до законодавців і громадськості з приводу пропозицій запровадження в Україні нових способів реєстрації фізичних осіб, Звернення християнських Церков України до держави та українського народу щодо захисту життя людини, Звернення керівників християнських Церков України до співгромадян напередодні другого туру виборів Президента України, Звернення керівників християнських Церков України до народу України з приводу результатів виборів Президента України, Відкритий лист до чинного Президента України пана Леоніда Кучми (щодо ситуації, що склалася після другого туру виборів Президента України) та інші.

На думку представників Наради, важливим результатом її діяльності є налагодження діалогу і співпраці між християнськими Церквами України у питаннях захисту суспільної моралі та вдосконалення чинного законодавства про свободу совісті та релігійні організації, що позитивно впливає на гармонізацію державно-церковних та міжконфесійних стосунків.

Формування Української міжцерковної ради (УМР) відбувалося паралельно із створенням Наради представників християнських Церков України. УМР почала активно формуватися з другої половини лютого 2003 р. окремими релігійними діячами, зокрема єпископом В. Гарбаром -- заступником Голови Ради Собору незалежних євангельських церков як альтернатива і ВРЦ, і майбутній Нараді. Найбільш активну участь в процесі її створення брали протестантські релігійні об'єднання, здебільшого, харизматичного напрямку. Вже в лютому, відразу після першого ж засідання представників Церков з даного приводу, було проголошено про створення УМР [Див. газету "Собор" № 2 за 2003 р.]. Таке поспішне повідомлення про створення УМР ще до підписання будь-яких установчих документів викликало негативну реакцію з боку представників ряду конфесій. Певна частина Церков, що на початку убрали участь в процесі формування УМР, з часом відмовилась від участі в даному проекті.

Формально Угода про створення Української міжцерковної ради була підписана керівниками ряду Церков у травні 2003 року. Метою діяльності УМР є захист інтересів християнських Церков, відстоювання християнських принципів та впливу на суспільство для поширення християнської віри. Членами УМР на сьогодні є Англіканська церква, Божа Церква християн віри євангельської України, Духовне управління церков євангельських християн України, Методистська церква України, Об'єднання євангельських церков України, Об'єднання незалежних харизматичних християнських церков України (Повного Євангелія), Собор незалежних євангельських церков України, Собор церков України християн віри євангельської "Відкрита Біблія", Союз Церкви Божої України, Українська місіонерська Церква (ХВЄ), Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ (архієпископ Ігор Ісіченко), Управління Об'єднаної Християнської євангельської церкви Живого Бога. Українська Уніонна конференція церкви адвентистів сьомого дня хоча й брала участь у формуванні УМР, але в подальшому відійшла від активної участі в діяльності ради, обмежившись статусом спостерігача. Керівним органом УМР є засідання, яке збирається раз на місяць. Для координації поточної роботи обирається координатор УМР ".[123;4] Слід зазначити, що демократичні перетворення в державі вселяють сподівання на стабілізацію стосунків між церквою та державою.

Президент України Віктор Ющенко пообіцяв використовувати свої можливості для забезпечення гарантій рівного правового і соціального захисту всім зареєстрованим Церквам і релігійним організаціям,-- повідомляє Інтерфакс. "Я хочу підкреслити, що курс держави на твердження волі совісті, гарантій конституційних прав громадян на волю світогляду і віросповідання залишається незмінним. У своїй діяльності я буду використовувати свої повноваження, щоб гарантувати рівний правовий і соціальний захист усім Церквам і релігійним організаціям, зареєстрованим на Україні. Дотримання цього принципу я жадаю від керівників державної влади на всіх рівнях", -- заявив Ющенко, виступаючи на зустрічі з членами Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій у Києві.

За словами Президента, державна політика стосовно Церкви буде відкрита і публічна, а всі "спірні і конфліктні питання будуть вирішуватися в режимі широкого діалогу". "У цьому я покладаю велику надію на співробітництво з Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій", -- підкреслив Ющенко.

На думку Президента України, діалог держави і Церкви міг би стати відповіддю на багато викликів сьогоднішнього дня. Він підкреслює, що для поглиблення діалогу Церкви з владою на всіх її рівнях "потрібно думати про створення аналогічних рад на рівні областей і великих міст".

Президент звернувся до членів Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій із проханням внести свої пропозиції щодо розвитку соціальних програм на Україні. "Я б з задоволенням підтримав би любу соціальну програму, яку б ви запропонували, щоб ми знайшли спосіб координації, щоб ми розподілили цю роботу територіально, по дитячих будинках, по інтернатах", -- сказав Президент. Глава держави запропонував представникам різних Церков і релігійних організацій висловитися з приводу його ініціативи про розробку курсу етики віри, відповідне доручення він дав урядові.

"Етика віри -- це робоча назва. Ми хочемо, щоб з вуст священиків, з вуст мудрих людей дитина, сидячи за партою, пізнавала про самого Бога і про шляхи, що ведуть до Нього", -- сказав Віктор Ющенко. "Це буде набагато краще, якщо дитина через освітній курс зможе це усвідомити".

Президент України також заявив: "Я і мої колеги готові взяти під персональний контроль кожне проблемне питання, що буде виникати стосовно виділення землі або формування прав на землекористування, спірні питання, що постають перед місцевими органами влади та не знаходять сьогодні рішення, потрібно "скоординувати через секретаріат президента. Ми знайдемо спільну мову з місцевою владою, щоб ці питання були вирішені".

Глави християнських конфесій просять Кабінет Міністрів створити освітньо-церковну комісію, що має розробити в двомісячний термін програму викладання основ християнської етики в школах. Про це вони повідомили на прес-конференції 29 червня, зачитавши спільне звернення до Президента Віктора Ющенка, голови Верховної Ради Володимира Литвина, прем'єр-міністра Юлії Тимошенко і міністра освіти та науки Станіслава Ніколаєнка.

У зверненні також йдеться, що вивчення учнями зазначеного предмету сприятиме консолідації суспільства, сам предмет буде позаконфесійним і не супроводжуватиметься релігійними обрядами. Глави конфесій також пропонують Кабмінові розробляти програму викладання цього предмета на засадах толерантності та добросусідства, передбачивши в навчальній програмі можливість ознайомлення з існуючими в Україні іншими релігійними культурами і традиціями.

За словами представників Церков, відповідно до соціологічного дослідження, проведеного Центром ім. Разумкова, близько 40% респондентів виступили за викладання в українських школах християнської етики, понад 10% - проти.

Представники Церков також відзначили, що пропонують впроваджувати предмет поетапно, зокрема, у тих областях, де вже є спеціально підготовлені викладачі, зокрема, у Донецькій області, Криму, Західній Україні, Рівненській області та інших.

Предмет "Основи християнської етики" уже викладається в Київському коледжі ім. Сухомлинського. Як повідомлялося, раніше Ющенко заявив про намір доручити Міністерству освіти ввести з 1 вересня спеціальний курс з етики віри. [181]

Неухильне дотримання основоположних принципів свободи совісті, як важливого елемента загальнолюдських цінностей і невід'ємних прав людини є сьогодні ознакою відкритого демократичного суспільства. В умовах нових реалій, які склалися в Україні, Церква активно сприяє процесу духовного та національного відродження, розширює сферу свого соціального служіння.

Розвиток релігійного середовища країни свідчить про динамічне зростання кількості релігійних інституцій, збільшення питомої ваги населення, інтегрованого в різні види церковної діяльності, розширення соціальної сфери, де присутність церков та релігійних організацій є дедалі більш відчутно.

"Єднання. Пробудження. Благословення." Під такою назвою в Києві відбулась Всеукраїнська конференція Об'єднання незалежних християнських харизматичних церков України. Перед присутніми з доповіддю виступив помічник народних депутатів України, керівник Інституту релігійної свободи Олександр Заєць. Він говорив про історію відносин церкви і держави в Україні, при цьому відзначив досить позитивну роль у цих відносинах Державного комітету зі справ релігій. "В цілому, якщо говорити про базовий закон про свободу совісті, про відповідну норму Конституції, слід зазначити, що наше законодавство про свободу совісті і релігійних організацій є одним із кращих у світі", -- сказав Олександр Заєць. За його словами, українське релігійне законодавство -- найкраще в Європі, хоча в ньому також є недоліки і лише декларативні норми.

Олександр Заєць звернув увагу на те, що коли заходить мова про внесення різного роду змін в українське законодавство про релігійні організації, то часто призводить лише до його погіршення й обмеження релігійних свобод християн.

О. Заєць відзначив високу молитовну активність християн різних церков під час складної виборчої кампанії. Політик констатував, що абсолютна більшість церков зайняло активну громадянську позицію під час виборів, а пастори заохочували людей робити вибір, не агітуючи за конкретного кандидата. У той же час він відзначив, що в деяких церквах була порушено межі коли починалася агітація за того чи іншого кандидата. Доповідач також торкнувся питання роботи Держкомітету по справах релігій що, відповідно до рішення Президента Ющенко, ліквідований. За словами Зайця, це рішення може бути передчасним. "Мені здається, що в уряду немає чіткого плану того, як може розвиватися схема взаємин між державою і церквою", -- сказав він. Вважається, що функції Держкомітету можуть бути покладені на спеціальний департамент у структурі Міністерства юстиції України. Також може з'явитися структура, подібна до Держкомітету, з іншою назвою. Ще один варіант -- рішення про ліквідацію Держкомрелігій скасують.[137;3]

Водночас становлення релігійно-церковного комплексу характеризується як очевидним його відродженням, так і напластуванням старих проблем і нових труднощів. Нажаль, існують проблеми, які зумовлені не відповідністю поглядів керівників різних рівнів, щодо бачення ролі християнства в освіті, культурі, соціальному житті суспільства.

Автор статті надрукованої в журналі "Сучасність" занепокоєний ситуацією в Україні, пропонує уважніше придивитися до протестантизму. "Його активно перетворююча, діяльна світоглядна концепція… могла б прислужитися нам як засіб формування "нової ідеології". При цьому, за автором, "найпродуктивнішою може бути концепція "світського протестантства", котре, після відмови від своєї релігійно-обрядової сторони, виступить як нова світоглядна система в Україні [56; 79]. В іншій статті читаємо про історичні здобутки протестантизму, його трудову етику, передові політичні теорії, ідею громадянського суспільства, становлення "середнього класу". Стаття закінчується патетично: "Що нас може врятувати? Тільки великомасштабні духовні зрушення, сумірні з такими величезними всесвітньо-історичними подіями, як… Реформація" [42; 21].

Майбутнє місце протестантизму в конфесійній структурі України значною мірою залежатиме не лише від його внутрішнього розвитку, але й від стану історичних церков, національно-культурницької ситуації в країні загалом.

Держава може ефективніше використовувати можливості протестанських спільнот України в залучені до України західно-європейських ділових кіл, в пропаганді на зовнішній арені новопосталої держави, а також можливості власне українського протестантського підприємництва.

Представництво українських протестантів у міжнародних релігійних організаціях, може, за послідовної і гнучкої праці виявитись досить корисним для держави і суспільства [165; 11].

Ставлення протестантських громад до церковно-державних відносин не однозначне. Пасивність і бездіяльність до політичного та громадського життя суспільства активно культивується у деяких протестантських громадах.

Свою думку, щодо діяльності протестантських громад в державно-церковних відносинах висловив Євген Сверстюк - дисидент, шестидесятник, учасник українського національного руху сімдесятих років: "Нажаль українські протестанти зазвичай самі працюють на поняття "секта" своєю замкнутістю, соціальною безвідповідальністю і культурною пасивністю. Наші протестанти просто не виведені на великі соціальні магістралі, адже християнство зобов'язує до активного соціального життя" [148; 6].

"Якщо ми відокремлюємо себе від суспільства, то не зможемо впливати на людей, не зможемо нести їм любов і прощення Христа". - сказав один із лідерів протестантського руху.

Цю думку представника лютеранської церкви продовжує Павлюк П.: "Для визнання Бога як рушійної сили на державному рівні необхідна активна участь у цьому процесі саме відроджених людей, тих, хто особисто знає Бога" [66; 30].У заяві-зверненні пасторської конференції Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської сказано: "Ми розуміємо, що шлях до Бога, стосунки з Ним та дотримання Божих заповідей -- це особиста справа кожної людини. Але й загальноприйняті норми моралі, поведінки та відносин, що їх держава, як інститут, встановлений Богом для підтримання порядку у суспільстві, повинна пропагувати, підтримувати й охороняти... Вважаємо недопустимим, що держава не використовує своє право, владу і можливості для зупинення подальшого розтління та духовного руйнування суспільства. Віримо, що єдиний шлях прогресу благополуччя і процвітання - це шлях покаяння перед Богом за гріхи та беззаконня".

Могутнім викликом часу, на який протестантські спільноти вимушені шукати відповіді, стало національне пробудження. Уникнути цього питання конфесії, що прагнуть якнайшвидше подолати шлях від нав'язаного їм існування у сектантському режимі до завершеної церковності, не можуть.

Хоча за деякими відомостями 80% протестантів України є етнічними українцями, національна проблематика перебувала на маргінесах їхніх соціальних поглядів. Це спричинило до гострої критики українських протестантів дослідниками і публіцистами національно-демократичного спрямування, а також політиками цього табору. Так, аналізуючи свого часу на сторінках часопису Закордонного представництва Української Гельсінської спілки (УГС) твердження представника Ради Церков ЄХБ - "наше братство не національне і не інтернаціональне. Воно транснаціональне... Я люблю український народ, але не забуваю слова Ісуса Христа, що не буде ні юдея, ні скіфа", - член УГС М. Горинь робить доволі несподіваний висновок. "На жаль, - пише він, - це та сама теорія "злиття націй" - тільки в релігійній оболонці".

Такої ж точки зору дотримувалася і публіцистка Катерина Горбач "Українські баптисти не цікавляться національним питанням..., - пише вона. - Не випадково від самого початку Союз баптистів називався не українським, а Союзом баптистів України. Такі нюанси також використовували й використовують, наприклад, комуністи в назвах своїх партій. Великодержавництво, отже, не міняється, навіть коли воно - в ім'я Боже" [17; 37].

Ще більш категорично висловився на адресу свідків Єгови відомий свого часу український дисидент В. Мороз. Він характеризував їх як "наших найлютіших ворогів, найбільш надійних агентів русифікації, бо, ставши свідком Єгови, українець стає повністю байдужим до національної справи". Дуже мало уваги і симпатій приділяли українські правозахисники саме з цієї причини, як вважають дослідники дисидентського руху, і змаганням баптистів-ініціативників в Україні.

Водночас деякі дослідники звертали увагу на відсутність у протестантській діяльності власне антиукраїнського елементу і вказували на те, що національна свідомість членів баптистських, п'ятидесятнитських, адвентистських, єговістських громад є віддзеркаленням загального стану національної справи. Вони разом із тим констатували використання західноукраїнськими протестантами української мови у богослужінні і навіть наводили звинувачення радянською пропагандою в націоналізмі свідків Єгови, три чверті яких було зосереджено у західному регіоні України (зазначимо, що і свідки Єгови в інших регіонах були практично західними українцями або їх нащадками, які замешкали там після спецпоселень чи ув'язнення).

Помаранчева революція нагадала про особливу актуальність питання, про природу взаємин між Церквою та суспільством, в часи кризи та суспільних змін. Християни України, які належать до різних християнських конфесій та союзів, разом є частиною Вселенської Церкви, тобто всієї спільноти віруючих-християн різних країн та народів, що жили протягом усієї історії християнства. Під час та після помаранчевої революції питання про природу взаємин між Церквою та суспільством по-новому постало перед багатьма віруючими, що засвідчують свою приналежність до різних православних, католицьких і протестантських об`єднань та громад в Україні. Це питання тісно пов`язане і з питанням про природу взаємин між Церквою та державою, яка, в свою чергу, є певною структурою стосунків всередині суспільства, призначеною для того, щоб допомагати співіснувати іншим суспільним структурам. Сьогодні можна сказати, що протестантські церкви і всі євангельські віруючі вже не вважаються чужаками в Україні і нерідко з великим ентузіазмом беруть участь у суспільних і навіть політичних процесах в країні. Питання про своє призначення як частини Церкви Христової, що має особливо важливу місію в світі, постає перед багатьма з них. В той же час для українського суспільства, особливо зараз, після помаранчевої революції, важливо нарешті визначитися, чи збереже воно плюралістичний шлях розвитку, чи віддасть перевагу погляду на світ крізь обраний певний фільтр уніфікованої ідеології, наприклад, пов`язаної з одною з так званих традиційних Церков, що сьогодні пропонують деякі політики та церковні лідери. Відмова від плюралістичного шляху заради утвердження у суспільстві релігійної ідеології означала б бажання бачити місію Церкви в Україні перш за все як політико-ідеологічну та або культурно-декоративну. При плюралізмі ж Церква повинна залишитися одним з голосів, а для багатьох людей - найважливішим голосом, що лине з "трибуни Майдану" та вказує суспільству та його керівництву на вічні цінності.

Таким чином, якщо суспільство збереже вже обраний для себе плюралістичний шлях, то Церква в Україні буде й надалі продовжувати акцентувати свою увагу на виконанні своєї духовно-етичної місії, найважливішої для суспільства та найприроднішої для самої Церкви. З іншого боку, без соціально-культурного плюралізму саме суспільство навряд чи зможе нормально розвиватися в демократичному напрямку, але й взагалі. Адже терпимість та доброзичливість до представників інших культур, релігій, ідей стала особливістю України задовго до приходу плюралізму та постмодернізму у Західну Європу. Атмосфера Майдану з його "культурною елегантністю" проявила та підкреслила цю характерну особливість українського суспільства. Плюралізм та демократичний вектор розвитку для України аж ніяк не є чимось чужим. [179] Однак це зовсім не означає, що плюралістичний шлях - це легкий шлях. В ділянці церковно-державних стосунків плюралістичний шлях ставить складні питання як перед суспільством, так і перед Церквою.

Для суспільства проблема полягає у питанні: "Як можна допустити, щоб якась одна релігія відігравала провідну роль, коли у кожної з них є багато конкурентів?" Для християн же проблема пов`язана з самою суттю християнства, висловленою словами Христа: "Я - дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене" (Івана 14:6). Місія Церкви в суспільстві сьогодні залишається пов`язаною з її присутністю на Майдані - єднанні народу заради загальнолюдських цінностей: правди, справедливості та любові, тобто тих цінностей, які насправді є християнськими.

3. Роль протестантів у освітньому та культурному житті України

Одним з найважливіших завдань успішної розбудови України, як незалежної демократичної правової держави, що сприятиме її входженню як рівноправного члена до світової та європейської спільноти, є духовно-моральне виховання молодого покоління. В Україні здійснюється певна робота, спрямована на духовно-моральне виховання молодого покоління. Такий досвід уже накопичено у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях, а з 1999 року на Рівненщині в державних школах почав викладатися новий предмет "Християнська етика". Зважаючи на його позитивні результати, 24 березня 2000 року Рівненська обласна рада прийняла рішення "Про запровадження предмета "Християнська етика" в загальноосвітніх школах Рівненської області". Для підготовки відповідних педагогічних кадрів при Національному університеті "Острозька академія" було відкрито факультет підготовки викладачів християнської етики. Сьогодні тут набувають кваліфікацію викладачів християнської етики близько 130 педагогів з Рівненської та інших областей України. Зараз цей предмет викладається в 6-ти районах Рівненської області.

Викладання здійснюють 68 учителів у 62-х школах області. Вивченням предмета "Християнська етика" охоплено більше 12,5 тис. учнів. Основними принципами, на яких будується процес викладання християнської етики є: Біблійна основа викладання, міжконфесійний характер змісту уроку християнської етики, використання актуального матеріалу з життя учня, його найближчого оточення, а також з життя українського суспільства, здійснення міжпредметних зв'язків, врахування індивідуально-психологічних, вікових характеристик та релігійного досвіду учня, використання виховного потенціалу християнства для здійснення духовно-морального виховання молодого покоління.

За результатами психологічних, соціологічних досліджень, інтерв'ю з учителями, учнями та батьками можна зробити висновок про велику ефективність предмета "Християнська етика". Так, 74,6% опитаних батьків, які

репрезентують різні галузі соціальної практики і мають дітей школярів, вважають викладання "Християнської етики" корисною справою, яку слід поглиблювати. У дітей під впливом "Християнської етики" різко знижується рівень агресивності та ворожості, покращується характер та поведінка, ставлення до ровесників, батьків і вчителів. Багато учнів називають предмет "Християнська етика" своїм улюбленим і зважають його одним з найважливіших предметів у школі.

Духовно-моральне виховання молодого покоління вимагає сьогодні визнання і підтримки держави. Предмет, з виховним потенціалом якого не може порівнятись жоден інший предмет, викладається лише в чотирьох областях України. Не викладається він у вищих навчальних закладах. Бракує навчально-методичних посібників, книг для читання, аудіовізуальних матеріалів. Думається, що духовно-моральне виховання стане метою виховання української молоді й посяде чільне місце у навчальних закладах різного рівня [33;56-58].

Важливим питанням гуманізації українського суспільства є розвиток духовної освіти громадян. Провідні конфесії наполегливо розвивають мережу духовних навчальних закладів, готують служителів інших релігійних спеціальностей, а також розвивають широку пропаганду гуманістичних ідей. Церкви набувають зараз могутнього освітнього потенціалу, який може виявитися корисним і для навчання спеціалістів нерелігійних спеціальностей: істориків, філософів, філологів, психологів тощо. За для цього необхідно по-новому переосмислити законодавчі положення про відокремлення школи від церкви.

Тут треба усвідомити, що в контексті духовно-просвітницького співробітництва між конфесіями і навчальними закладами світського типу мова йдеться не про нав'язування учням чи студентам певної релігійної ідеології, а лише про їх всебічне ознайомлення з основами релігії. Пропонується узаконити і систематизувати викладання у державних навчальних закладах релігійно-філософських, релігієзнавчих та релігійно-пізнавальних дисциплін, яке, втім, не буде супроводжуватися виконанням релігійних обрядів і церемоній і носитиме інформативний характер.

Відповідно до "Концепції сучасного українського виховання", авторами якої є провідні фахівці Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка, християнсько-ідеологічна стратегія шкільного виховання, має стати домінуючою в Україні.

Тільки вона, що визнає віру в Бога, як Найвищий Авторитет, спроможна з'єднати нас з усім християнським людом, а також відновити втрачену нами духовну, культурну і матеріальну спадщину [19; 35]. Дуже важливо, щоб люди, які знайомлять дітей з біблійними істинами самі були відродженими християнами, мали ґрунтовну педагогічну і теологічну підготовку. Тому МГБХО "Надія-Людям" м. Рівне бачить своє завдання в тому, щоб всебічно сприяти впровадженню предмета "Християнська етика" в усі школи України, допомагати вчителям християнської етики методичними матеріалами, налагоджувати контакти з батьками, безпосередньо працювати з учнями в позаурочний час.

Для цієї роботи в 1995 році у м. Рівне була створена творча група присвячених на це служіння людей. За час роботи в Рівненській області було створено 18 дитячих християнських клубів при школах, 18 відеоклубів, батьківський клуб, клуб учителів християнської етики, клуб бібліотекарів. Випущено три книги: "Християнська етика і педагогіка: статті і уроки", "Конспекти уроків християнської етики для четвертого класу", "Уроки християнської етики для підлітків". При 45 школах сформовані бібліотеки. Два рази на рік у школах проходять тижні християнської етики.

Досвід роботи в Рівненській області переймають педагоги Черкащини, Київщини, Харківщини, Дніпропетровщини та інших регіонів країни.

З 1996. в м. Донецьку розпочав свою роботу Християнський Центр духовно-естетичного виховання. Основне завдання Центру -- спрямоване на допомогу талановитим дітям з малозабезпечених сімей розвинути свої творчі здібності та привести до пізнання християнства та увірувати в Христа. Центр оснащено відповідно до запитів, є комп'ютерний клас, класи образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, клас англійської мови. Функціонує бібліотека, відеотека, драматична студія, організовано дитячий хор. [147;6]

6 листопада 2003р.в Києві, в Національному палаці "Україна" відбувся Форум християнської спадщини, історії та культури України, в якому взяли участь понад 4000 осіб. Організатори Форуму - Всеукраїнський Союз об'єднань євангельських хрнстнян-баптнстів, Міжнародний медичний освітній фонд Джона Вуда, а також Київський симфонічний оркестр та хор піл керівництвом Роджера Макмерріна.

Варто зазначити, що цей Форум був проведений в рамках Декади духовної спадщини та відновлення, проголошеної Президентом України Леонідом Кучмою та Верховною Радою України. В роботі Форуму взяли участь Голова ВСО €ХШ Григорій Комендант, Голова Братства незалежних церков та місій євангельських християн-баптистів України Олексій Мельничук, Голова Союзу вільних церков християн євангельської віри України Василь Райчинець, Голова Державного комітету України у справах релігій Віктор Вондаренко, народні депутати України Олександр Турчинов та Володимир Стретович, релігійні, громадські та політичні діячі України, а також гості з-за кордону. Головна мета Форуму, за словами його організаторів, полягала в тому, щоб сприяти розвитку релігійної свободи в Україні та духовному відродженню особистості; пропагувати християнські цінності та звернути увагу українського суспільства на їх практичне застосування в щоденному житті, бізнесі, державному управлінні; продемонструвати єдність християнських конфесій у служінні знедоленим та малозабезпеченим верствам населення, а також допомогти у розумінні гарантованого Конституцією права кожного громадянина України на свободу совісті та віросповідання.

Форум заслуговує лише на позитивні оцінки, адже він засвідчив спроможність євангельських церков України ефективно співпрацювати в справах милосердя, добра, благодійності та любові до ближнього, а також продемонстрував визначальну роль християн в сучасному українському суспільстві. На Форумі були присутні багато молоді, представників інтелігенції, зарубіжних гостей. Все це говорить про те, що і в XXІ столітті Євангеліє Ісуса Христа є дуже актуальним і життєво необхідним для всіх людей, незалежно від освіти, соціального стану, кольору шкіри та національності. [45;23]

Криза сучасної української держави засвідчує, що побудова громадянського суспільства неможлива без духовно-морального відродження України, як фундаментальної підстави стабільності, громадянської злагоди і процвітання. Масове поширення таких аморальних та антисуспільних явищ, як обман, корупція, проституція, наркоманія, розпад сім'ї не тільки створюють негативний образ України в очах міжнародної спільноти, але й виявляють всю немічність держави, в якій християнські та загальнолюдські цінності не стали особистим вибором для більшості громадян. Питання релігійної освіти та виховання потрібно розглядати в контексті того факту, що Україна - європейська держава, де християнські корені сягають початків її державності, освіти, культури - всіх без винятку, сторін суспільного буття [103; 12]. Всі педагогічні зусилля, які лише можуть бути здійсненими, повинні бути направлені на те, щоб юна особа могла "знайти себе" і творчо перероджувати свій склад, якій вона виявляє в собі, як взаємодію спадковості, соціальних і духовних впливів" - так говорив В. Заньковській, філософ, богослов педагог психолог [110; 13].

Позитивно ставиться сучасна протестантська церква до культурного життя країни. Звичайно, йдеться про ті сфери культури, що розвивались у контексті християнських традицій, які сьогодні орієнтуються на їх відновлення (література, музика, архітектура, театр). Обережно оцінюють протестанти елементи сучасної секулярної культури, цінність яких, з точки зору християнської моралі, сумнівна (кіно, естрада, цирк, шоу). Однак деякі форми молодіжної культури проникають у життя громад. У багатьох з них створено вокально-інструментальні ансамблі, які виступають з концертами не лише у релігійному, а й світському середовищі, беруть участь у молодіжних музичних фестивалях.

Переважно члени протестантських громад (приблизно 80%) -- українці, у західних областях їх ще більше. Тому, звичайно, протестантизм не може стояти осторонь від національних проблем, якими живе сьогодні країна. Протестантське середовище активніше використовує національні обрядові традиції під час молитовних зібрань, релігійних свят; спостерігається відновлення української мови у проповідництві та общинному житті. За останні декілька років відбуваються також окремі спроби національної ідентифікації протестантських осередків. Наприклад, релігійна література, ще донедавна тільки російськомовна, поступово стала україномовною, зміст багатьох видань -- українознавчим. Особливо помітно активізувалася діяльність осередків, спрямована на відтворення історичного минулого України, яке розглядається як складова загальної релігійної історії українського народу, а власне протестантизм -- як невід'ємний елемент його культури і суспільного життя. У багатьох історико-біблійних публікаціях, у програмах комісій з історіі, створюваних при церковних об'єднаннях, основну увагу приділяють простеженню національних рис українського протестантизму, його особливостей порівняно з "західним братством". Показовою у цьому є, наприклад, програмна стаття альманаху "Богомыслие", в якій читаємо: "активний вплив численних гостей з-за кордону часто заохочує суто зовнішній, найбільш ефектний аспект євангелізації. Разом з євангелізацією у наше братство проникли теорії західного богослів'я, котре значно досконаліше за структурою і систематизацією, філософським та історичним підходом. Однак це інше богослов'я. Суть питання навіть не в окремих доктринальних відмінностях, а у тому, що західне богослов'я виросло на іншій культурі, інших традиціях та інших аналітичних принципах".

"Ми не можемо стверджувати, що наша богословська традиція краща, ніж західна, однак переконані, що вона має інший устрій, який, безсумнівно, має право на існування. І якщо сьогодні у Червоній книзі природи налічується чимало видів тварин і рослин, що назавжди зникли з вини людини, то нам дуже не хотілося, щоб у Червону книгу таких культур потрапило богослов'я нашого братства", - пише протестантський автор. При цьому звернення протестантизму до своїх традицій сьогодні не обмежується простеженням євангельських тенденцій у поглядах та діяльності багатьох діячів української культури, спадщини Г.Сковороди, П.Куліша, М.Костомарова, Т.Шевченка, та ін. Серед провісників українського протестантизму названі також Г. Квітка -Основ'яненко, М.Максимович, М.Шашкевич, Ол. Кониський, І. Франко, М. Павлик та ін [23; 65]. Це звернення підкріплюється численними публікаціями з історії протестантизму в Украіні, де оприлюднено матеріал, зовсім не відомий читачеві, який, однак, дав змогу по-новому подивитися на сам феномен протестантизму.

Становлення деяких протестантських об'єднань в Україні теж відбувається сьогодні за визначеною національною ознакою. Процес національного самовизначення протестантизму просувається повільно, долаючи чимало внутрішніх бар'єрів, пов'язаних з природою конфесії, консервативністю багатьох лідерів, впливом деяких зарубіжних осередків. Результати цього процесу певною мірою залежать і від політичного та духовного розвитку самої України, від розв'язання її міжконфесійчих проблем, позитивнішого ставлення віруючих інших християнських течій до протестантів.

Слід відзначити, що звернення до культурної спадщини, національної самосвідомості, успішне переборення сектантської архаїки дали змогу окремим осередкам досягти успіхів у пошуках (інтенсивність яких завжди була високою) нових, освіченіших прозелітів (прозеліт -- той, хто прийняв нову віру).

Сьогодні це, переважно, особи не задоволені усталеними формами інституціоналізованої релігійності, життям у православних або католицьких парафіях, схильні до протестантської концепції буття, безпосередньої участі у церковній практиці. На думку багатьох з них, сам протестантизм з його акцентом на систему християнсько-етичних чеснот, відмовою від "надлишкового" споживання, здоровим способом життя, ставленням до сімейно-родинних зв'язків є універсальною цінністю.

Висновок

Позитивно ставиться сучасна протестантська церква до культурного життя країни. Протестантські церкви позитивно ставляться до тих сфер культури, що розвивались у контексті християнських традицій і сьогодні орієнтуються на їх відновлення (література, музика, архітектура). Сучасну секулярну маскультуру протестанти сприймають стриманіше. Однак деякі форми молодіжної (насамперед музичної) культури проникають у життя громад. У багатьох з них створено вокально-інструментальні ансамблі, які виступають не лише у релігійному але й в світському середовищі, беруть участь у молодіжних музичних фестивалях.

Протестантизм не стоїть осторонь і національних проблем, якими живе сьогодні Україна. Протестантське середовище активно використовує національні обрядові традиції під час молитовних зібрань, релігійних свят, спостерігається відновлення української традиції в проповідництві та общинному житті. Релігійна література, що донедавна була тільки російськомовною поступово стала україномовною.

Особливо помітно активізується діяльність осередків, спрямована на відтворення історичного минулого України, яка розглядається як складова загальної історії українського народу, а власне протестантизм - як невід'ємний елемент його культури і суспільного життя.

Помітним є звернення протестантизму до євангельських тенденцій у поглядах та діяльності багатьох діячів української культури - Г. Сковороди, П. Куліша, М. Костомарова, Т. Шевченка. Серед провісників українського протестантизму названі також Г. Квітка-Основяненко, І. Франко, М. Павлик, М. Максимович, М. Шашкевич, О. Конинський та ін.

Цікавим на наш погляд є відношення протестантів до традицій українського народу. Для віруючих євангельського спрямування тільки 66 канонічних книг Біблії можуть визначатись як богонатхенні Писання. Решта книг, усні передання, постанови - другорядні і можуть бути лише корисними для читання, якщо вони не суперечать Біблії. Традиції, що приводять людей до "народження з гори" та особистого спілкування з Богом повинні стати взірцем для наслідування.

Вартим уваги є ставлення протестантів до святкування традиційних християнських свят за "новим" стилем - Григоріанським літочисленням (Пасха, Різдво, Трійця, Вознесіння).

Загалом поліконфесійність та урізноманітнення релігійних процесів, до яких у значній мірі спричинився протестантизм, збагачує сучасну національну культуру і разом з тим дозволяє виробити пріоритетні загальнолюдські цінності віротерпимості, толерантності, свободи віровизнання, які необхідні для формування громадянського суспільства в Україні.

Підводячи підсумок вище сказаному можна сказати, що за період незалежності України протестантизм істотно змінив своє обличчя. Головні напрямки змін: послідовна інституціоналізація; подальша розмаїтість деномінаційної палітри; підвищення соціального статусу; активне включення в самий широкий спектр суспільно-політичних, культурно-освітніх, економічних процесах; досягнення усе більш помітного місця на релігійній карті Україні. Особливості пристосування протестантських громад до українських умов в значній мірі позначаються на змінах, що переживає сьогодні країна. Отже, подальший розвиток українських протестантських церков за майбутнім.

Список використаної літератури

1 Адвентисти сьомого дня в Україні. - К;1996. - 105с.

2 Анастасіос Яннулатос. Східне православ'я і права людини // Релігійна свобода і права людини: Богословські аспекти. У 2 т. Т.1. - Львів: Свічадо, 2000. - 452 с.

3 Бабій М. Державна політика щодо свободи совісті й релігії: сутність і практика// Людина і світ. - №3(522). - Березень, 2004. - 62 с.

4 Бедрач О. Церква, суспільство, держава: їх взаємовідносини на сучасному етапі. - Матеріали міжнародної молодіжної науково практичної конференції 15-16.03.2001р..- К., 2001. - 205 с.

5 Бікман В. НСJВ "Світове Радіо" в Україні// Єванг. нива. - 1999. -№1.- 50 с.

6 Бойко Л. Капеланство в Збройних Силах України//Євангельська нива., - 1997. -№2. - 50 с.

7 Бондаренко В.Д., Єленський В.Є., Журавський В.С. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації.- К.-1996. - 204 с.

8 Борейко Л. Проблеми взаємовідносин церкви і держави. -Християнство на межі тисячоліть.- К., 2001. - 210 с.

9 Бородинська Л.. Християнська місія Спадщина" // Свічник. 2005. - №1(27)-18.- 28 с.

10 Бунечко И, Пхиденко С. Социологические исследования проблем социальной активности молодых верующих протестанских течений в соврем. условиях // Верующие в условиях перестройки. - М; 1989.- 258 с.

11 В.Стретович Времена изменились, но изменились ли мы? \ журнал "Реалис" весна-лето 2003 кол.стр.-48с.

12 Вакуленко Г. Скорбящие ангелы. //Християнство №2 2002 - 66 c.

13 Вестник Союза ХВЕ. 1991. №1. С.19; Ознаки часу. 1995; Християнське життя. 1995. №7-8.

14 Всеукраїнський Союз об'єднань євангельських християн-баптистів. - К., 2000. - 48 с.

15 Головащенко С. Історія християнства: Курс лекцій. - К., 1999.- 350 с.

16 Гончаров К. Її величність Традиція// Євангельська нива. - 2002р. №1. 50 с.

17 Горбач К. Благословення в терпінні. Баптисти на Україні // Сучасність - 1986. - №1. - 37 с.

18 Гордеев Г.И. О духовно-церковном оформлении мест лишения свободы // Материалы международной научно-практической духовно светской конференции "Еще возможно, будьте в мире со всеми…" . - Том 1. - Запорожье, 1997. 304 с.

19 Гузик М. Християнська етика в школі// Єванг. нива. - 2001. -№3 - 50 с.

20 Доброєр О. Католицька Церква в Україні. Статистика, аналізи, коментарі. - К., 2001. - 159 с.

21 Долматова Ю. "Київ-25/ Євангельська нива. 2004. - №1.- 50 с.

22 Долматова Ю. Україна - стартова площадка місіонерства// Євангельська нива. 2005. - №1.- С.42-43. 50 с.

23 Домашковець В. Український баптиський рух.- К.,1989. - 358 с.

24 Донецкий Христианский Университет… // Христианство -2003 -№1 - 66 с.

25 Духовченко Я. ... Приходьте з відкритим серцем // Людина і світ. - 1993. -№1 . - 62 с.

26 Единство выбора. // Христианская надежда. -2004.-№10.-с. 2.

27 Ефетов А, Отпустить измученых на свободу. //Християнство №5 2002- .66 с.

28 Євангельський голос // 1994. - Ч.1.- 35 с.

29 Єленський В.Є. Релігія, церква і суспільство в Україні: початок 2002-го, // Людина і світ. - березень 2002.- 62 с.

30 Єленський В.Є., Перебенесюк В.П. Релігія. Церква. Молодь. К., 1996.- 54 с.

31 Життя братерства мовою цифр // Євангельська нива. - 1998. - №1. - 36 с.

32 Життя братства мовою цифр // Євангельська нива. - 1998. - №2. - 36 с.

Размещено на Allbest.ru