Становлення і розвиток караїмського віровчення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Становлення і розвиток караїмського віровчення

2. Обряди й звичаї караїму

3. З історії караїму

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Караїмське віросповідання, або караїзм, -- монотеїстична релігія зі своїми догматами, традиціями, духовною ієрархією. У різні часи і в різних країнах караїзм сповідували іранці, араби, євреї, греки, ефіопи, представники інших національностей у межах нинішнього Ірану, Іраку, Сирії, Ізраїля, Єгипту, Марокко, Туреччини. На території України і всієї Східної Європи караїзму дотримувалися лише етнічні караїми-тюрки (караї) і незначні групи росіян та українців, вихідці із козачих станиць Північного Кавказу й колишньої Астраханської губернії.

Тут йдеться в основному про віросповідання кримських караїмів за національністю як основних сповідників караїзму, котрі живуть в Україні. У кримських караїмів назва народу і віросповідання збігається, але інколи помилково ототожнюють етнічних караїмів (якими є тільки кримські караїми-тюрки) з караїмами за релігійною ознакою із країн Близького Сходу (караїми-араби, караїми-євреї, караїми-греки та ін.).

На території України, зокрема в Криму, представлена мало відома широкому загалу караїмська релігія, носіями якої є етнічні караїми - тюрки (караї) і незначні групи росіян і українців, предки яких були вихідцями з козачих станиць Північного Кавказу і колишньої Астраханської губернії.

Розквіт караїзму припадає на УШ-ХШ ст., коли його релігійні громади успішно функціонували на територіях нинішніх Іраку, Сирії, Єгипту, Туреччини та ін. У Криму перші караїми з' являються в деяких тюркських племенах, які згодом прийняли вчення Анана.

Кримські караїми -- один із найбільш малочисельних народів світу. Як етнос вони сформувалися на території України внаслідок асиміляції гунно-хазарськими тюркськими племенами більш давнього населення Криму і є етнічно-культурним реліктом з традиціями, що сягають раннього середньовіччя. Сучасна наука відносить їх до тюркської групи алтайської сім'ї народів, а караїмську мову -- до кипчацької групи тюркських мов. В Україні проживає майже 1300 кримських караїмів, зокрема 800 -- на своїй історичній батьківщині, в Криму.

При єдності принципів і догматів віри кримських караїмів від єдиновірців інших національностей відрізняють особливості світогляду, які збереглися в народній традиції.

1. Становлення і розвиток караїмського віровчення

Самоназви: карай - од. число; карайлар, карає - множинне. Вони виводяться з давньотюркських етнонімів Кирей - Кірєєв (у різному звучанні: Кіра, карай, Керала і т.д.). "Кара" - складова частина багатьох тюркських етнонімів (карачаївці, карахазари ...) - в перекладі означає чорний, північ, простий народ.

Формування караїмського віровчення відбувалося в перші сторіччя нашої ери. Караїзм базується на Старому Заповіті (караїми називають себе синами Святого Письма). Деякі вчені відносять виникнення караїмського віровчення до часів земного життя Ісуса Христа і вважають, що воно сформувалося під безпосереднім впливом засновника християнства. Важливу роль в організації духовної структури, в становленні й оформленні караїзму відіграло вчення Анана бен Давида (752--840) із Басри. Він визнавав вчення Мойсея, Ісуса Христа і Магомеда, котрих вважав пророками, вірив у безсмертя душі і в переселення душ, не надавав значення зовнішній обрядовості і закликав самостійно вивчати Старий Заповіт. Прихильників цього вчення спочатку називали ананітами. Пізніше виник сучасний релігійний термін караїми (караїмі). Служителі культу виводять його від слів одного кореня з текстів Старого Заповіту й Корану, перекладаючи як читаючі, заклинаючі, знавці Святого Письма. Більш обгрунтованим є пояснення назви від етноніму карай.

Розквіт віровчення караїзму відбувався у VIII--XIII стст. Релігійні громади представників різних національностей у цей період вже утворилися на території нинішніх країн Іраку, Сірії, Єгипту, Туреччини та ін.

У Криму з початку нашої ери шанувальники Старого Заповіту ("сини Святого Письма") були відомі серед тюркських племен, пізніше вони прийняли вчення Анана. Відомості про найдавнішу караїмську громаду півострова зберігають пам'ятники родового кладовища Балта-Тиймез ("Сокира не доторкнеться").

У VIII ст. караїзм прийняла верхівка хозар на чолі з каганом, що сприяло поширенню віровчення серед язичницьких тюркських племен каганату на великій території, включаючи Крим. Язичництво, караїзм, християнство та іслам толерантно співіснували в Хазарській державі.

Після занепаду в XI ст. Хазарського каганату кримські караїми зберегли самостійність в окрузі Кирк-Йер неподалік від М.Бахчисарай. У 1246 р. частина караїмів перебралася із Криму в Галичину на запрошення князя Данила Галицького, який надав їм землі й привілеї. Так караїзм став відомим у Західній Україні. Етно-конфесійні громади кримських караїмів появилися в Галичі, Львові, Луцьку та в інших містах цього краю.

У Кримському ханстві караїми зберегли самоуправління й визнавалися політичною одиницею, якій було надано розмаїті пільги та гарантії внутрішньої і побутової незалежності. Караїми із Криму і Галичини не раз приставали до козаків. Історія зберегла імена Мінаша, М.Бубновського, Ільяша Караїмовича -- старшого полковника реєстрового козацтва. Після приєднання Криму до Російської імперії кримські караїми стали поступово мігрувати за межі півострова. їхні громади утворилися в Києві, Одесі, Бердянську та в інших містах України.

Караїми поклоняються єдиному Богу і визнають єдину священну книгу -- Старий Заповіт. Особливо пошановується ними Пятикнижжя. Караїми зобов'язані неухильно дотримуватися наказу пророка: "Не додавайте до того, що я вам заповідаю, і не зменшуйте з того, щоб виконувати заповіді Господа, Бога вашого, що я заповідав вам" (Второзакония 4:2). Виконання десяти заповідей -- головна вимога караїзму. Старий Заповіт є для них зосередженням глибокої мудрості, осягнення якої можливе лише силою власного розуму. Саме тому найголовнішим принципом караїзму є необхідність пильного вивчення Святого Письма, без послуговування при цьому думками інших.

Згідно з віровченням караїзму Всемогутній Бог існує предвічно. Його єдність і могутність недоступні для людського розуму. Бог сотворив усе суще і через Мойсея на Сінайській горі дав найдосконаліший Закон. П'ять книг Мойсея ніколи не порушуються, не доповнюються, не змінюються. Божим духом були ведені й інші пророки. Бог визначає людям нагороди й покарання за заслугами кожного і воскресить мертвих у день суду, час якого ще не визначено. Має ще відбутися прихід месії. Ісуса Христа і Мухаммеда караїми вшановують як великих пророків.

Останній гахан кримських караїмів проф. Хаджі Серая Шапшал відзначав, що караїмська віра є християнством в його початковому стані, тобто таким, яким воно було ще за життя його засновника.

2. Обряди й звичаї караїзму

Як і мусульмани, караїми застосовують принцип аналогії і вірять в долю. У кримських караїмів є прислів'я: "Кисмет болса" -- "Якщо долі буде вгодно". Заповідь любові до ближнього караїми прагнуть втілювати в конкретні справи, керуючись закликом: "Поділися з голодним хлібом своїм і бідних скитальців впусти в дім свій, коли побачиш голого, одягни його". Для караїмів характерне прислів'я: "Хай твоє слово відповідає пожертвуваній сумі". Духовні ієрархи караїмів подавали особисті приклади доброчесності й благодійності. Так, гахан С. Шапшал відкрив за свій рахунок богадільню для безпритульних і одиноких в Євпаторії. Там же на пожертвування караїмів побудовано училище, бібліотеку. Караїми вважають, що благодійність не може обмежуватися релігійними чи національними рамками. Так, Гулюш Гелелович, яка зі своїм чоловіком заснувала безплатний санаторій для дітей із бідних сімей (теперішня "Чайка" в Євпаторії), вимагала, щоб не менше половини місць у ньому віддавали дітям інших національностей і віросповідань.

Храми-кенаси і поховання караїмів зорієнтовано на схід (як і мусульманські мечеті). Головне приміщення храмів надається тільки чоловікам і складається з трьох частин: з південного боку на підвищенні розміщено вівтар, далі від нього -- місця для прихожан, а ближче до виходу -- лави для людей похилого віку, хворих і тих, хто в траурі. Храм прибрано килимами. Над привхідною північною частиною -- балкон для жінок з ажурними гратами. Сюди ведуть окремі зовнішні сходи. До одруження жінки в кенасі не моляться. До храму, за звичаєм, прилягає замкнутий двір з обвитою виноградом альтанкою.

Перед молитвою відбувається омовіння. До храму входять без взуття. Моляться в кенасі два рази на день, стоячи або на колінах, вранці й увечері. Індивідуально моляться в будь-який час доби. Замість словесного каяття надають перевагу добрим справам, дотримуючися народної мудрості: "Шлях на Небо розпочинається із Землі".

Основу літургії караїзму становлять псалми Давида. Важливу роль у ній відіграють гімни й пісні, складені газзанами (священиками) і поетами. Служба складається із послідовних частин -- хвалебної, вдячної, покаянної, молитовної, сповідної. Особливе значення в молитві надається не кількості слів, а глибині почуттів. Богослужіння відбувається в основному тюркською караїмською мовою, якою саме і перекладено Старий Заповіт не пізніше XI ст. З релігії прийшли до караїмів імена персонажів Старого Заповіту: Мойсей (Муса), Авраам (Ібрагім), Азарія, Бзра та ін. Збереглися в них і рідні тюркські імена: Бабакай, Бабай, Алтин, Кумиш, Тохтамиш. Часто у декого співіснували офіційні, наречені газзаном, і рідні тюркські імена, дані батьками.

Караїми шанують суботу, дотримуючись заповіді: "Пильнуй дня суботнього, щоб святити його, як наказав тобі Господь, Бог твій" (Второзаконня 5:12). Із свят, встановлених Старим Заповітом, особливо пошановуються караїмами Хиджі тамбиларнин (Пасха) і Хиджі афталарнин (П'ятдесятниця). Дотримуються вони також постів. Піст, яким пошановуєть-ся пам'ять покійників, завершується днем курбан -- жертва. Індивідуальні пости практикуються за власним вибором. Вони не афішуються і проводяться, скажімо, за видужання чи поліпшення здоров'я когось із близьких, друга та ін. Особливого значення надається аскетизму, який іноді набував крайніх форм, включно до відмови від епітафії.

Для одруження були потрібні: повноліття, взаімосогласіе, общеетнічность, відсутність заборонного спорідненості. Старалися одружитися на представниках далеких пологів. У минулому дозволялося споріднення з близькими по крові тюркськими племенами за умови прийняття віри. Дозволялося, але до XX ст. стало винятком багатоженство.

Одруженні передували заручини (після чого наречена не могла вимовляти ім'я нареченого); попередні подарунки - хонжа і вечір крою приданого в будинкунареченої. Весілля (тієї) тривала сім днів і включала дівич-вечір в будинку нареченої і холостяцьке гулянку у нареченого; купання нареченої, відвідування лазні нареченим; складання шлюбного договору; вдягання нареченої і нареченого, вінчання.

Наречений з друзями голили голови. Нареченій фарбували хною волосся і нігті, викладали локони - зіліф, відрізняли дружину від дівчини і вдови. Обряди супроводжувала музика, пісні, частування, збір коштів для бідних. На сьомий день після вінчання, у вечір подарунків, молодий чоловік цілував матері руку і дарував їй шубу.

У виїзді нареченого в баню на конях, повернення бойовим строєм зі стріляниною і стрибками помітні відлуння умикання нареченої. У шлюбної церемонії використали білий повсть або шкуру (як і кумики, кизильци, баяти...).

До нашого часу весілля спростилася. Зберігся звичай ставити молодих на шкуру і посипати монетами і зерном. Майже загублена релігійна обрядовість.

Ховали в дерев'яному труні з руками, витягнутими вздовж тіла. Дотримуючись словами "як прийшов у плоті, так доведеться і піти", в труну не клали цінностей.

Вночі біля труни горіли свічки. Відспівували при закритому гробі. Близькі не стосувалися покійного. Удома і на кладовищі газзан виконував траурні пісні (Кина) і заупокійну молитву рідною мовою. Усі перебували з покритими головами.

Могила орієнтована з півночі на південь. За її сторонам забивали кілки - к'азик, аналогію чому знаходимо в інших тюркських і монгольських народів. У день похорону і при подальшому відвідуванні кладовища на могилу біля ніг клали камінці.

На поминках чоловіки і жінки сиділи окремо. Обов'язкові поминальні страви: жалобна кара-халва, печені яйця з перцем, пиріжки із сиром, родзинки, горілка. Тільки на поминках чарки ставили на тарілки. Найближчі в трапезі не брали участь, а після відходу гостей здійснювали обряд айак'-ічмек (пити з кубка) і занурювалися в глибокий траур. На чорні повсть або шкуру ставав газзан, навколо по ступеня споріднення з руху сонця розташовувалися інші. Після благословення присутніх обходили по руху сонця кубок з вином і хліб. Сім днів не їли м'яса і нічого не виносили з дому. Повторний обряд на чорному повсті завершував глибокий траур. За ним слідує обряд пов-аші (м'ясне страву) і дозволяється повсякденна їжа. На 40-й день подають хозарську халву розради. Через 11 місяців траур закінчується останніми поминками з білою халвою.

Похованим на чужині ставили безмогільний пам'ятник - йолджі-таш (камінь подорожньому).

Стародавній звичай наказував спішувати з коня біля могил правителів на знак глибокої пошани до їх пам'яті. Аналогію знаходимо у хозар. Згідно з народною мудрістю: «звичай - половина віри».

Немовляті дарували сире яйце, купали вперше в солоній воді, голову мили жовтком. Мати і дитя особливо оберігали 40 днів після пологів. Цей термін передбачає і релігія, і національна традиція (те ж у узбеків, казахів, киргизів). Особливе місце відводили дерев'яної колиски, оточеній ореолом забобонів.

На восьмий день після народження хлопчика святкували обрізання, уособлювало прийняття віри по Старому Завіту. Обряд відомий також у мусульман та іудеїв, зберігся в окремих християнських громад. У цей день газзан нарікав хлопчика. При відсутності в селі газзан обряд проводив мулла. За святковий стіл сідали чоловіки, після них - жінки. У наш час обряд зник.

Поява дівчинки святкували через 14 днів після народження. Газзан нарікав її, після чого сідали за трапезу.

За стародавнім повір'ям немовляти не залишали надовго без імені, і до офіційного нареченні газзаном вже називали національним ім'ям або прізвиськом. Звідси двоїстість імен.

Щоб уберегти дитину від зла, мати зберігала висушену пуповину і пасмо волосся немовляти. Для порятунку тяжко хворої дитини родичі або друзі "купували" його і давали нове ім'я, щоб обдурити злого духа. За одужання дитина залишалася в сім'ї з новим ім'ям. "Ті, що купили" теж вважалися батьками і брали участь у подальшій його долі.

Стиль одягу кримських караїмів - східний, такий характерний в минулому для корінних мешканців Криму.

На території колишнього Радянського Союзу національний одяг кримських караїмів є у фондах ряду музеїв Санкт-Петербурга та Москви.

Єдина постійно діюча етнографічна виставка, досить представницька з набору і широті показу експонатів, є в Тракаї (Литва). В експозиції представлені чоловічий і жіночий національний костюми.

За рубежами колишнього Союзу предмети національного одягу збереглися у караїмів у Польщі, а також у сім'ях емігрантів, які залишили Крим в період громадянської війни, - у Франції, Туреччини, Болгарії, Румунії, можливо, також у Швейцарії і США.

Систематичного опису національного одягу кримських караїмів з відповідним ілюстративним матеріалом у літературі немає. Розрізнені фотографії та малюнки можна знайти в сімейних альбомах та різних виданнях.

Ряд обмежень в їжі накладала релігія. Згідно з приписами Старого Завіту, не їли свинину, рибу без луски і т. д.

До древніх караїмським блюд ставиться хазарська халва - хазар катмаги.

По сьогодні вживаються і інші ритуальні страви. На поминках подають чорну гіркувату кара-халву (або олюм-алваси), на сороковий день - солодкувату хозарську халву втіхи, а при виході з жалоби і на свята - білу солодку ак-халву.

У ситуації, що століттями системі живлення Караєв відображені давня тюркська, інтернаціональна загальнокримському і релігійна традиції.

Реліктові національні страви караїмів і традиції їх вживання повертають нас у хозарський і більш давній періоди історії, служать наочним прикладомматеріальної і духовної зв'язку епох і своєрідним містком з минулого в сьогодення.

Серед духовних звань особливе місце посідають духовний і світський глава - гахани і священники - газзани, які обиралися. Духовенство мало задовольняти суворі вимоги: високі моральні якості, глибокі знання віровчення й обрядів, володіння караїмською, російською, українською, литовською і польською мовами.

3. З історії караїзму

караїмське віросповідання релігія духовний

Духовний і світський центр кримських караїмів спочатку був у фортеці Кирк-Йер (Джуфт-Кале), а пізніше (в XIX ст.) він перемістився в Євпаторію. Гахан очолював створене там Караїмське Духовне правління. На початок XX ст. йому підпорядкувувалося майже 40 громад караїмів у Росії. У Євпаторії було Олександрівське (назване на честь царя з його згоди) караїмське духовне училище. Тут видавалися "Відомості Духовного Правління", відбувалися з'їзди духовенства та національні з'їзди.

У XIX--XX стст. гаханами кримських караїмів обиралися Хаджі Ага Сима Бабович (1787--1855), Бабакай Бабович (1799--1882), Салуїл Пампулов (1831--1911) і Хаджі Серая Хан Шапшал (1873--1961). У XIX -- на початку XX ст. Крим був всесвітнім центром караїзму і посилав духовних пастирів до караїмів в інші країни, навіть в Єгипет. Сотні років кримські караїми, визнаючи Ісуса Христа і Магомета, мали добрі стосунки як з християнами, так і з мусульманами. Кримські хани, галицькі і литовські князі, польські королі й російські царі завжди заступалися за кримських караїмів.

У Кримському ханстві караїми користувалися самоврядуванням, пільгами й заступництвом, обумовленим ханськими ярликами. Караїми були членами Дивану (Ради), начальниками монетного двору, скарбниками. У Кирк-Йері розташовувався караїмський гарнізон. За захист фортеці караїмів зараховано до військової аристократії -- тарханів. Духовенство різних конфесій Криму -- мусульман (центр Бахчисарай), християн (Успенський скит) і караїмів (центр Кирк-Йер) -- постійно поздоровляло один одного з релігійними святами.

У Російський імперії караїми вважалися рівноправними громадянами. Православна церква й держава визнавали самостійність і близкість до раннього християнства вчення караїмів і заступалися за них. У їхніх паспортах фіксувалося: "віросповідання караїмське". Етнонім закріплювався законодавчо. Караїми користувалися правом надавати своїм дітям християнські імена. Ієрархи православної церкви і царі бували на богослужіннях в кенасах і гостювали в будинках караїмів. В Євпаторії в дворі кенаси стоїть пам'ятник на відзнаку відвідання цього храму Олександром І. Показово, що гахан караїмів міг благословляти наслідника царя, поклавши йому руки на голову і промовляючи при цьому слова молитви рідною караїмською мовою. Караїми ставали градоначальниками, вищими офіцерами, дипломатами, членами Державної Ради і Думи.

До революції 1917 р. в Росії було 20 кенас, більшість з яких -- на території України, в тому числі 11 храмів у Криму. Найдавніші кенаси були в Криму, Галичі і Луцьку. Чисельність караїмів з 1800 до 1913 року зросла в Російській імперії у 3, а в Криму -- в 10 разів.

Караїми зберегли релікти давніх вірувань, в їхніх традиціях багато залишків язичництва. Бога караїми називають іменем стародавнього тюркського божества -- Тенгри. На пасхальних коржиках вони зображують сонце, місяць і зірки. В минулому на свята караї одягали маски тварин. У народній пам'яті залишилися міфічні божества Улуг-Ата--Великий Батько і Каргал-Ата--Батько-Проклинатель. Якщо перший з них -- уособлення добра, то другий -- зла. Матері ще недавно залякували ним своїх дітей; один раз на рік у будинках виставляли опудало, яке зображувало Каргал-Ату. Ім'ям доброго божества названо стародавній народний календар Улуг-Ата-Санава -- Рахунок Великого Батька. Давні вірування караїв відображено в їхній назві середи -- канкун (день жертвоприношення). В караїмських будинках на почесному місці на дерев'яному цвяху вішали бубон, за допомогою якого на світанку виганяли злих духів.

До наших днів зберігся культ священних дубів. У кінці минулого століття, під час засухи, в Джуфт-Кале можна було спостерігати процесію, що прямувала із кенаси до родового кладовища. Попереду неї гахан ніс сувої Старого Заповіту. Біля священних дубів молилися про послання дощу. Показова назва кладовища караїмів -- Балта Тиймез ("Сокира не торкнеться"). Забобонний страх за знищення дубів інколи використовували з своєю метою чиновники Кримського ханства. Так, після відмови караїмів тримати задля кровної помсти у фортеці в ролі заручника Тимофія Хмельницького, чиновник гнівно заявив: "Так знайте ж, що до Балта Тиймезу доторкнеться сокира" (причина кровної помсти -- вбивство козацького полковника І.Караїмовича). Донині живе забобон, що Тенгри здійснить загадане біля священних дубів потаємне бажання. Як засвідчував С.Шапшала, "офіційна релігія, не маючи змоги протидіяти народним переказам, не могла ще до минулого сторіччя вижити ці винятково язичницькі вірування й обряди, які переносять нас в часи Кирила і Мефодія в Криму або ж в країну чувашів, тобто до берегів Волги, куди колись пролягали землі хазарської держави" (Караимская народная энциклопедия. -- М,, 1955. -- Т.1, -- С.31).

Після 1920 р. діяльність караїмських громад у СРСР поступово було припинено. Останній діючий в Криму караїмський храм закрито в 1959 р. З того часу і донедавна релігійні обряди відправлялися караїмами в домашніх умовах. Уціліли до наших днів будівлі кенаси в Криму в катастрофічному стані (Євпаторія, Джуфт-Кале), частину з них перебудовано і використовуються вони не за призначенням (Симферополь, Севастополь, Бахчисарай), Приміщення храмів збереглися в Бердянську, Харкові та в інших містах України. Красиве приміщення кенаси височіє в центрі Києва, неподалік від Золотих Воріт (побудоване за проектом відомого архітектора Городецького); нині в цьому храмі розміщено Будинок актора.

Караїми і сьогодні шанують свої головні національні й духовні святині в Криму: Фортеця Кирк-Йер (Джуфт-Кале, або Чуфут-Кале) з її стародавніми храмами і прилеглим родовим кладовищем Балта-Тиймез, а також кенасу в Євпаторії.

Розпочатий процес національного й релігійного відродження сповнив надією і караїмів. Після занепаду Хазарського каганату духовна й світська влада у кримських караїмів були нероздільні в рамках етно-конфесійних громад. Після 1917 р. цю структуру порушено. Із часів перебудови створюються окремо національно-культурні й релігійні караїмські громади. Асоціація кримських караїмів "Кримкарайлар" об'єднує нині територіальні товариства Сімферополя, Євпаторії, Феодосії, Бахчисарая та інших міст. Організації караїмів утворено в Мелітополі, Харкові та Одесі. Відродження релігії нероздільно пов'язане з відродженням самого народу. Для кримських караїмів-тюрків ці поняття єдині. Нині в Україні існує чотири релігійні громади караїмів.

Здавна в нашій країні караїзм сповідували невеликі групи українців і росіян. У минулому всіх їх відносили до російських караїмів і називали іноді також росіянами старозаповітного віросповідання. Крім релігії, вони нічим не відрізнялися від одноплемінників-православних. До 1919 р. найбільші громади караїмів-слов'ян були в станицях Михайлівській (600 осіб) і Родниківській (200 осіб) на Кубані і в селі Пришиб Астраханської губернії. Деякі віруючі знали священну мову Біблії і могли читати цією мовою традиційні тексти Старого Заповіту. Молилися вони рідною мовою.

Караїми-слов'яни здавна підтримували зв'язки з кримськими караїмами-тюрками, разом брали участь в доброчинній діяльності. Караїмські з'їзди і духовні правління розглядали питання про їхні взаємовідносини, допустимість спільних шлюбів, спільне навчання тощо. Перед 1917 р. намітилося зближення караїмів-тюрків і караїмів-слов'ян при збереженні суверенності етно-конфесійних громад. Після знищення структури караїзму в роки радянської влади припинилися й контакти на міжобщинному рівні.

Питання про витоки караїзму у слов'ян потребує ще спеціального дослідження. Належність караїмів-слов'ян до козацтва може бути провідною ниткою для встановлення істини. Нині в Криму проживають близько ЗО караїмів-слов'ян (російських караїмів). Дальше вивчення караїзму може дати новий цікавий матеріал з історії караїзму і козацтва.

Висновок

Караїми - нечисленна тюркська (або тюркомовних) народність. Традиційними місцями проживання караїмів є Крим, деякі міста Західної України (Львів, Галич, Луцьк) та район Тракай в Литві. Караїми традиційно сповідують караізм, що є, за різними джерелами, або четвертою, нечисленною авраамічною релігією, або особливим відгалуженням іудаїзму. Богослужіння проводилося не тільки мовою Старого Заповіту, а й караїмською. З початку XX ст. воно проводиться також російською, польською та литовською мовами. За деякими джерелами мовою богослужіння караїмів служила також латинь.

Караїмська мова належить до кипчакської групи тюркських мов. Розрізняють північний (тракайський), південний (галицький) і кримський діалекти. У той час як перші два діалекти практично не змінилися за останні п'ять століть, останній був більше схильний до впливу турецької мови під час турецького панування в Криму в XV-XVIII столітті; існує також гіпотеза про їх незалежне одне від одного походження.

Караїмами застосовується до представників народу, яке сповідує релігійне вчення караїзм, яке грунтується на визнання виключно авторитету Біблії і заперечення авторитету Талмуда і будь-яких інших тлумачень Письменной Тори. Цим караїми протиставляли себе євреям-талмудистам.

Релігія допомогла караїмам не розчинитися в татарської і литовської середовищі, зберегти свою цілісність, як і етнічному, і у культурному сенсі.

Одним із важливих факторів, і умов збереження національної самосвідомості є відданість звичаям і політичним збереження своїх обрядів. Попри все історичні катаклізми, основні їх який досить довго зберігаються в побутової культурі народу.

Звичаї і обряди караїмів пов'язані із головними подіями у життя: народженням, шлюбом, смертю, ні з календарними святами.

Народження дитини було важливим і досить радісним подією для всієї громади, особливо опікали і оберігали майбутню мати, усі родичі і сусіди.

Про спорідненні дітей, глави сімейств домовлялися за довго до їх повноліття. Одруження молодих було важливим поступом у житті, що супроводжувалося поруч обрядів, і традицій, у яких вірили і дотримувалися, задля її подальшого щастя їхнім родинам.

Смерть людини наносила траур всієї громаді. Це було сумним подією, яка мала свої обряди поховання.

Стиль одягу кримських караїмів - східний, настільки характерний у минулому для корінних жителів Криму. Чимало загального був у костюмах кримськотатарського народу, греків, вірменів, кримських циган та інших поселенців, століттями жили пліч-о-пліч на кримської землі.

Відносна замкнутість караїмської громади сприяла збереженню стійкого типу традиційного караїмського житла. У архітектурному сенсі караїмські вдома нагадують татарські.

Харчові переваги ставляться до тих явищам, які мають тенденцію довго зберігати свою національну специфіку. Традиції національної кухні міцно утримуються у повсякденній і особливо у святкової частування. Кухня караїмів близька до тюркської: основу раціону становить м'ясо, насамперед баранина. Широко поширено бобовими культурами, борошняні вироби, солодкі страви, овочі й фрукти.

Караїми залишили великий етнічний і культурне слід історії. Караїми в суцвіття Кримських народів - одне із унікальних народів.

Список використаної літератури

1.Ачкинази І.В. Умови формування іудейських громад біля Криму у хозарський іпослехазарский період /Ачкинази І.В. - Сімферополь, 1997. - 217 з.

2.Айбабин А. І Населення Криму у середині з III-IV ст. /Айбабин І.В. - Сімферополь, 1996. - 13 з.

3.Бабаджан А. А Свята і пам'ятні дати кримських караїмів /Бабаджан А.А. - Сімферополь, 1997. - 12 з.

4.Бараж Ю. С. Хто ми, кримські караїми, і чому в нас така релігія /Бараж Ю. С. - Сімферополь, 2000. - 41 з.

5. Герцен О.Г. Археологічні дослідження караїмських пам'яток у Криму / Герцен О.Г., 1998. - 21 - 45 з.

6. Дайнер Еге. Історія кримських караїмів. / Дайнер Еге. - Варшава, 1833. - 12 - 32 з.

7.Дуван М.Катехизис. Основи караїмського закону. Керівництво до навчання Закону Божу караїмського юнацтва. /Дуван М. - Новгород, 1890. - 13 - 15 з.

8. ЗаболотнийС.С.Караими. / ЗаболотнийС.С. - Харків, 1893. - 34 з.

9. Ковальський Т. Турецька монографія про караїмів Криму. / Ковальський Т. - Київ, 1988. - 38 з.

10.Полканов Ю.О.Кирк -Ер і караїми. /Полканов Ю.О. - Бахчисарай, 1994. - 38 з.Родовое Гніздо караїмів.

11.Полканов Ю.О. Кримські караїми. /Полканов Ю.О. - Бахчисарай, 1995. - 41 з.

12.Полканов Ю.О. Віросповідання караїмське / Наука і релігія. /Полканов Ю.О. - Бахчисарай, 1993. - 11 з.

13.Полканов Ю. А Легенди й переказикараев. /Полканов Ю.О. - Сімферополь, 1997. - 15 - 75 з.

Размещено на Allbest.ru