Віра як релігієзнавчо-психологічний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

Віра як релігієзнавчо-психологічний феномен

Костенко Анастасія Михайлівна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Предко Олена Іллівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри релігієзнавства.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Марченко Олексій Васильович Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького, завідувач кафедри філософії, кандидат філософських наук Костюк Олександр Васильович, Національний університет біоресурсів та природокористування України, м. Київ.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лозко Г.С.

Анотація

Костенко А.М. Віра як релігієзнавчо-психологічний феномен. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 -релігієзнавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

У дисертації вперше у вітчизняному релігієзнавстві виявлено сутнісні особливості релігійної віри як релігієзнавчо-психологічного феномена на основі детального цілісного аналізу її структурованості та функціональності. На підставі аналізу значного масиву джерельного матеріалу виокремлено різноманітні підходи до осмислення даного концепту. Доведено, що під релігійною вірою слід розуміти психічний стан, який має певні якісні характеристики, які зумовлені інтенціональністю (спрямованістю на об'єкт) та мають прояв у поведінці людини.

Дослідження спрямоване на розкриття концептуальної моделі релігійної віри, її психологічних особливостей, що уможливлює з'ясування її відмінностей від нерелігійної віри. Розкрита взаємозалежність, з одного боку, між упевненістю та довірою, з іншого - вірою та знанням. З'ясовано, що залежно від того, як взаємопов'язані у релігійній вірі когнітивний, емоційно-чуттєвий, волетативний компоненти, формується певна релігійність, яка характеризується духовністю чи деструктивністю.

Проаналізований психологічний механізм формування релігійної віри, досліджуються його складові та специфічні особливості. Розглянуто місце релігійної віри в контексті триєдності Віри, Надії, Любові, які є визначальним принципом формування духовності віруючої людини. Здійснено реконструкцію крайніх форм прояву релігійної віри, розкрита їх сутність із урахуванням їх впливу на людину, її психічне здоров'я. Відстежено психодинаміку релігійної віри у адептів деструктивних культів у процесі їх входження в релігійну групу.

Ключові слова: релігійна віра, навіювання, наслідування, конформність, духовність, релігійний фанатизм, деструктивні культи.

Аннотация

Костенко А.М. Вера как религиеведческо-психологический феномен. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиеведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

В диссертации впервые в отечественном религиеведении выявлены сущностные особенности религиозной веры как религиеведческо-психологического феномена на основе детального целостного анализа ее структурированности и функциональности. Анализ значительного массива источников позволил определить различные подходы к осмыслению данного концепта. Выявлена полисемантичность понятия „религиозная вера” и ее особенности, которые отличают религиозную веру от веры общефилософской: эмоционально-чувственный характер, интенциональность (направленность на объект), мировоззренческая и идеологическая роль в жизни индивида и общества. На основании анализа исследовательских традиций интерпретации феномена религиозной веры выявлено, что этот концепт характеризуется интегральным единством трех составляющих - когнитивной, эмоциональной и волетативной. Эти составляющие соотносятся с определенными индивидуально-психологическими особенностями субъекта религиозной веры, отвечают определенным внешним условиям его жизнедеятельности. В зависимости от того, как взаимосвязаны в религиозной вере когнитивный, эмоциональный и волетативный компоненты, у личности формируется определенный уровень религиозности и критической оценки действительности: духовность, характеризующаяся согласованностью, соизмеримостью всех составляющих религиозной веры, критическая оценка действительности в этом случае максимальная; деструкция, взаимосвязь между составляющими компонентами рушится или уже разрушена в результате доминирования эмоциональной или волетативной компоненты. Таким образом, через рациональную составляющую актуализируется механизм критически-рефлексивного мышления, который предохраняет личность от деструкции и самодеструкции.

Рассмотрено место религиозной веры в контексте триединства Веры, Надежды, Любви, которые являются определяющим принципом формирования духовности верующего человека. Надежда отображает определенное отношение феномена веры к явлениям внутреннего мира личности (это показано на примере веры в образ будущего, к которому человек стремится и который обусловливает его действия в настоящем). Вера понимается как определенный процесс, отношение, связь, с ее помощью окружающий мир и внутренний мир личности обретают смысл. По мере духовного развития человека, укрепления его трансцендентной связи с Абсолютом, Вера и Надежда, как необходимые восходящие этапы этого пути, растворяются в Любви, и, таким образом, рождается обновленная, одухотворенная, Богопричастная личность.

Осуществлена реконструкция крайних форм проявления религиозной веры, раскрыта их сущность с учетом их влияния на человека, его психическое здоровье.

Ключевые слова: религиозная вера, внушение, подражание, конформность, духовность, религиозный фанатизм, деструктивные культы.

Annotation

Kostenko A.M. Faith as a religious and psychological phenomenon. -Manuscript.

Thesis for a degree in philosophy, specialty 09.00.11 - religions studies. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2010.

For the first time in the national opinion research revealed substantial features of religious faith as a religious-psychological phenomenon based on detailed analysis of its integrated structured and function. In a significant source materials appear to be different approaches to the understanding of the concept. Research aimed at disclosing the conceptual model of religious faith, its psychological features, which enables clarify its differences from non-religious faith. Disclosure interdependence on the one hand, between confidence and trust, on the other - faith and knowledge. Found that, depending on how religious faith in the interrelated cognitive, emotional and sensual, voletatyvnyy components formed a certain religion, spirituality or characterized destruktyvnistyu.

Analyzed the psychological mechanism of formation of religious faith, study its components and specific features. The place of religious faith in the context of the unity of Faith, Hope, Love, which is the determining principle of the formation of spiritual believer. Reconstruction of the extreme forms of religious faith, disclosed their essence with regard to their effects on man, her mental health.

Keywords: religious faith, suggestion, imitation, konformnist, spirituality, religiosity, destructive cults.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. На межі ХХ-ХХІ століть людство вступило в добу системних і глобальних зрушень, соціокультурних трансформацій та цивілізаційних зламів, що заторкують глибинні основи людського буття. Усе це дає підстави говорити не тільки про глобальну кризу, а й про специфіку цієї кризи, яка носить суто антропологічний характер, її витоки треба шукати саме у параметрах людського буття, а її визначальною і глибинною підставою є деформації людської духовності як провідної цінісно-смислової форми буття людини в світі.

Криза сучасної української політики і права, відсутність консолідуючої суспільної ідеї, глибинні суперечності нинішнього стану релігії і церкви, девальвація моральних цінностей і традицій, експансія сурогатів культури та комерціалізація їх аж ніяк не ліпших взірців - усе це породжує в індивідуальній та масовій свідомості фрустральний стан, у якому сенс буття перетворюється на абсурд, а процес самоактуалізації особистості часто отримує потворну форму ескапізму, тобто втечі від суспільства. Сьогодні особливо зростає інтерес до питань про сенс і цілі життя людини, її світоглядні орієнтири та перспективи подальшого існування. Тим більше, вихід з екологічної, економічної, морально-етичної кризи можливий лише за умови формування нової парадигми світосприйняття, в якій чільне місце отримують духовно-трансцендентні сенси існування сучасної людини.

Проблема релігійної віри належить до розряду проблем, які не відступили нині на периферію наукового інтересу. Адже і сьогодні релігійна віра залишається важливим джерелом акумуляції смислів та ціннісних орієнтацій, а, отже, спроможна задавати ритм та вектор розвитку сучасного українського соціокультурного простору. Причому мова йде про різні інваріанти прояву релігійної віри, один з яких окреслюється поняттями на кшталт - компроміс, діалог, толерантність, інший - протистояння, конфлікт, упередженість тощо. У науковій літературі феномен віри визнається різними дослідниками як значущий психологічний факт і розглядається в роботах Б. Братуся, Ю. Борункова, Р. Грановської, А. Козирєвої, В. Москальця, О. Предко, Д. Угриновича та ін. При цьому самі визначення віри носять не суто науковий характер, а є результатом або її буденного розуміння, або філософського тлумачення. Також у деяких дослідженнях відсутнє чітке розмежування феномена віри та релігійної віри. З огляду на це поняття віри залишається досить розмитим і нечітким, сам термін - неоднозначним і варіативним, а феномен віри розчиняється в різноманітті формулювань і втрачає свій самостійний статус. Саме дослідження віри як релігієзнавчо-психологічного феномена уможливлює з'ясування її екзистенційних можливостей, розкриває її духовний потенціал та доволі різноманітні форми прояву.

Методологічною основою дослідження є праці провідних українських релігієзнавців, психологів і філософів В. Андрущенка, В. Бондаренка, Т. Горбаченко, Ю. Борункова, В. Єленського, М. Заковича, А. Козирєвої, А. Колодного, А. Конверського, Л. Конотоп, О. Костюка, В. Лубського, М. Лубської, В. Малахова, О. Марченка, І. Огородника, В. Панченко, М. Поповича, О. Предко, М. Рибачука, О. Сагана, О. Сарапіна, П. Сауха, М. Стадника, Л. Филипович, Є. Харьковщенка та інших, які обґрунтували принципи філософського, релігієзнавчого, психологічного та компаративного аналізу релігійних явищ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах комплексної наукової програми «Наукові проблеми сталого державного розвитку України», науково-дослідної теми філософського факультету № 06БВ041 - 01 «Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є цілісне дослідження релігійної віри як психологічного феномена, з'ясування її сутнісних складових та релігієзнавчо-психологічних можливостей.

Реалізація поставленої мети передбачає послідовне розв'язання наступних завдань:

- здійснити кореляцію змісту понять «впевненість» і «довіра» зі змістом концепту релігійної віри;

- проаналізувати структурованість релігійної віри та її процесуальний характер;

- виявити особливості віри як релігійно-психологічного явища;

- встановити роль раціональної компоненти в структурі релігійної віри;

- з'ясувати складові психологічного механізму формування релігійної віри;

- розкрити духовний потенціал релігійної віри;

- проаналізувати крайні форми прояву релігійної віри та розкрити їх сутність.

Об'єктом дослідження є віра як релігійний феномен.

Предметом дослідження є релігієзнавчо-психологічна сутність означеного феномена.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають: діалектичний метод - при осмисленні релігійної віри як складної, динамічної, цілісної системи, функціонуваня якої обумовлено низкою як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, аналітичний метод - при дослідженні філософської, релігієзнавчої, психологічної, богословської літератури з проблем релігійної віри, компаративний метод - при співставленні різних підходів аналізу релігійної віри, виявленні її сутнісних особливостей, системний - при дослідженні віри як цілісного психологічно-релігієзнавчого феномена.

Позиція автора спирається на концептуальні засади наукової об'єктивності, позаконфесійності, поваги до світоглядного плюралізму та загальнолюдських цінностей, які певною мірою притаманні всім релігіям. Наукова новизна результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняному релігієзнавстві розроблена концептуальна модель релігійної віри як релігієзнавчо-психологічного феномена в єдності її структурних та функціональних аспектів.

Комплексне релігієзнавчо-психологічне дослідження феномена релігійної віри дало можливість сформулювати теоретичні положення, які характеризуються науковою новизною:

вперше доведено, що релігійна віра як впевненість вміщує в собі певний елемент раціонального, натомість віра як довіра фіксує моральнісний аспект. Відтак релігійна віра як впевненість та довіра, з одного боку, формує відповідні форми, способи та стереотипи поведінки та діяльності, уможливлює внутрішню узгоджуваність та відносну стійкість дій та поведінки віруючої людини, на основі чого вона вибудовує свою взаємодію з навколишнім світом, іншими людьми, з іншого - в ній виражається внутрішня інтенція людини до самотрансценденції;

вперше виявлено, що релігійна віра синтезує в собі, з одного боку, структуроутворюючі, функціональні елементи, а з іншого - їх взаємозв'язуючі складові. В першому випадку переважно фіксується динамічний характер віри, в другому - забезпечується її стійкість;

уточнені наступні особливості віри як релігійно-психологічного явища: висвічує сенсожиттєві орієнтири людини, задає певні параметри її життєдіяльності; характеризується фатальністю; фіксує іманентно-трансцендентний зв'язок суб'єкта та предмета віри; є центральним інтегратором свідомості та стабілізатором психічних процесів; має яскраво виражений емоційно-чуттєвий характер;

набуло подальшого обґрунтування положення про те, що, в залежності від того, як взаємозв'язані у релігійній вірі раціональний, емоційно-чуттєвий, волетативний компоненти, формується певна релігійність: на рівні духовності, яка характеризується узгодженістю, співмірністю між собою всіх складових релігійної віри, на рівні деструкції, коли взаємозв'язок між раціональною, емоційно-чуттєвою, волетативною компонентами руйнується або вже зруйнований в результаті домінування емоційно-чуттєвої чи волетативної компоненти. Зазначається, що саме через раціональну складову актуалізується механізм здійснення критично-рефлексивного мислення, який убезпечує людину від деструкції самої себе та інших;

вперше доведено, що процеси навіювання, наслідування та релігійні почуття, уявлення, досвід, які є складовими психологічного механізму формування релігійної віри, сприяють її кумулятивному ефекту. Навіювання, наслідування сприяють підсиленню особистих переживань за рахунок людей з такими ж переживаннями, тобто тут маємо справу із впливом релігійної віри на груповому рівні. Натомість почуття, уява, релігійний досвід фіксують її вплив переважно на індивідуальному рівні. Відтак віра, в яку вірять, та віра, якою вірять, забезпечують ступінь її інтенсивності, уможливлюють її психодинамічний характер;

знайшов подальший розвиток релігійної віри в контексті триєдності Віри, Надії, Любові як визначального принципу формування духовності віруючої людини. При цьому релігійна віра утверджує впевненість та довіру, надія - проективна модель бажаного, любов - поєднує людину та Бога;

уточнені крайні форми вияву релігійної віри - фанатизм, бісоодержимість, крикливство, екстаз, в яких емоційний компонент домінує над когнітивним компонентом, цілком перекриває та паралізує його.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що основні висновки і положення можуть бути використані в подальших розробках фундаментальних проблем духовності, осмислення та вибору основних сенсожиттєвих орієнтирів. Дисертаційна робота є першим вітчизняним фундаментальним релігієзнавчим дослідженням проблеми релігійної віри як психологічного феномена, яке сприяє вивченню сутності тенденцій сучасної релігійності, виявляє її універсальні та індивідуальні характеристики та їх вплив на людину. Матеріали, теоретичні положення й висновки дисертації можуть бути використані у подальших релігієзнавчих розвідках, дослідженнях психології релігії, при підготовці спеціальних і узагальнених наукових праць з історії релігії, культурології, філософських робіт з проблем релігійної віри, при підготовці навчально-методичної літератури й спецкурсів з релігієзнавства та психології, а також можуть слугувати при визначенні та уточненні основних засад і пріоритетів сучасної державної політики у сфері державно-церковних відносин.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та теоретичні положення дисертації апробовані у виступах на наступних міжнародних конференціях: ІІ Міжвузівська обласна студентська науково-практична конференція «Українське духовне відродження. Духовний розвиток як фактор морально-етичного формування особистості» (Донецьк, 2005); XVII Міжнародна науково-практична конференція «Роль православ'я та народної культури у духовному розвитку українського етносу. Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 2005); XХ Міжнародна науково-практична конференція «Розвиток духовних цінностей як основи моральної особистості. Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 2007); XХ Міжнародна науково-практична конференція «Феномен духовності в українській філософії. Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 2007); Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету-2007» (Київ, 18-19 квітня 2007 року); Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету-2008» (Київ, 16-17 квітня 2008 року); Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету-2009» (Київ, 21-22 квітня 2009 року); Другі Покровські міжнародні читання «Церква у світі: служіння любові» (Київ, 2009); ІІ Міжнародна наукво-практична конференція «Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності (Житомир, 17 грудня 2009).

Публікації. Основні положення, ідеї і висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у 18 авторських публікаціях (8 з них опубліковані у фахових виданнях ВАК України).

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (361 найменування, з них 16 іноземними мовами) на 28 сторінках. Обсяг основного тексту дисертаційного дослідження становить 157 сторінок, загальний обсяг дисертації - 185 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, аналізується стан наукової розробленості проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його теоретико-методологічні засади, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значимість отриманих результатів, подано відомості про їх апробацію.

У першому розділі «Аналітичний огляд літературних джерел та методологія дослідження концепту «релігійна віра» розглядаються різноманітні підходи до осмислення феномена релігійної віри у богословській та науковій літературі. Виокремлено основні напрями дослідження релігійної віри: богословський, філософський, психологічний, релігієзнавчий. Зазначається, що в дисертаційному дослідженні з'ясування релігієзнавчо-психологічної сутності релігійної віри переважно грунтується на осмисленні віри в християнській традиції.

Перш за все, з'ясовується богословський вимір концепту «релігійна віра» в богословському вимірі, який, власне, став класичним: «Віра... - то підстава сподіваного, доказ небаченого» (Євр. 11:1). Тут вона постає як альтернатива сумніву і не потребує доказів. У богословській традиції, віра, з одного боку пов'язується з упевненістю, вона є обов'язковою умовою спасіння людини, а з іншого - зазначається її динамічний та функціональний характер у контексті відношення «людина-Бог». Згодом смислові акценти релігійної віри перемістилися з царини божественного на людину (Ф.Шляйєрмахер). Показано, що у православно-академічній гносеології співвідношення між вірою і знанням розглядалося з точки зору їх відмінності і єдності(О.Введенський). При цьому під вірою малася на увазі віра релігійна, націлена на надприродні об'єкти, натомість знання розглядалося лише в його інтенції на об'єкти феноменального світу. Важливою є думка про те, що сьогодні змістовне наповнення релігійної віри все більше зміщується в царину духовності (С. Ярмусь), розглядається в контексті взаємовідносин з наукою (Г. Тайсен).

Зазначається, що у філософському дискурсі змінюється смисловий нюанс осмислення релігійної віри. Вона розглядається як замінник знання, включає інтелектуальний момент (Д. Юм). Крім того, в юмівській інтерпретації віра передує досвіду і може, попри свій «інтелектуалізм», розглядатися як ірраціональний феномен. Отже, у філософії інтерпретація віри взагалі і релігійної віри подавалась переважно як інтелектуальний феномен. Показовою у цьому відношенні є філософія Р. Декарта, який не лише побудував на інтелектуальній вірі у власне існування свій метод і свою філософську систему, але і побачив основу віри розуму у вірі релігійній.

Натомість І. Кант закликає відмовитися від «застарілого» розуміння віри і замінити його моральною інтерпретацією. Кантівську лінію в розумінні релігійної віри продовжує науковчення І. Фіхте, практична частина якого пояснює значущість сфери „Не-Я” як царини вольового ствердження „Я”. У ідеалістичній системі Г. Гегеля віра розглядається як одна з форм осягнення світового духу. Назвавши достовірність «нервом віри», Гегель розмежовував достовірність та істину; при цьому достовірність знання не робить його істинним. Сам термін «філософська віра» і обгрунтування її змістовної сторони належить К. Ясперсу, який наполягав на розумінні віри як різних віровчень, які залишаються вільними у процесі комунікації. Така інтерпретація дає підстави для дослідження пізнавальних меж філософської віри, її відмінності від віри релігійної. Перша реалізується в координатах підтверджуючого догмату, в межах авторитету, друга - в межах свободи, тобто в безмежному (Л. Облова). Зазначається, що у філософському вимірі релігійна віра набуває інтерпретаційних характеристик, а відтак - певного змісту.

Нові перспективи в осмисленні релігійної віри відкриваються в психологічній площині, де дослідники пов'язують релігійну віру з внутрішнім, духовним світом (А. Струнніков), звертається увага на її психологічні умови (П. Соколов), виокремлюються різноманітні чинники репрезентації релігійної віри, серед яких найважливіше місце займають уявлення та спосіб їх мислення, що й убезпечує віру від згасання, надає їй стійкості, перспективних можливостей. Релігійна віра, як принцип (О. Введенський), задає певний горизонт всій життєдіяльності людини у вигляді кінцевих ідеалів думки і життя, ідеалів істини, добра і краси, що наявні лише почасти в нашій дійсності, проте в досконалій повноті знаходяться в Богові.

Роль релігійної віри в житті людини і суспільства розглядає В. Джемс. Для нього акт віри - це вихід за межі суб'єкта, що перебуває у стані релігійності, у пошуках укоріненої в глибинах буття царини Абсолютного. Важливим є розгляд віри в контексті сумніву (Ч. Пірс), де віра - це готовність діяти певним чином. Принципово нове осмислення релігійної віри наводить К. Юнг, в якого на перший план висуваються центральні концепти психологічної інтерпретації - поняття релігійного досвіду, зміненої свідомості, відчуття нумінозного. Зміщення теологічного дискурсу в психологічну площину перетворює релігію на деяку форму кодифікації певних психічних імпульсів, що уможливлює актуалізацію релігійної віри й убезпечує людину від неврозу. Сучасні психологи зазначають, що віра інтегрує суспільство, виступає компенсаторним та сенсожиттєвим чинником, однією із складових цілепокладаючого процесу (Р. Грановська). Показно, що релігійна віра тоді дієва, коли вона пережита. Таким чином актуалізується розгляд релігійної віри в контексті внутрішнього світу людини (О. Двойнін, О. Педченко).

Аналіз інтерпретацій феномена релігійної віри в радянську добу дає підстави для висновку, що, попри ідеологічно упереджений підхід до предмету дослідження, саме в цей період виокремлюються особливості як релігійної, так і нерелігійної віри (Д. Угринович), проаналізовано віру як своєрідну форму мобілізації психічних ресурсів, зокрема, волі в умовах недостатніх знань про об'єкт, який людина прагне осягнути (М. Попова).

Сучасні вітчизняні дослідники релігійної віри виходять з того, що вона є домінантним компонентом релігійної свідомості, психологічним станом упевненості; в ній фіксується очікуване бажане та практичний аспект (І. Яблоков). Це зумовлює розгляд релігійної віри, з одного боку, як психологічного феномена, як стану психіки, як особливого душевного акту (О. Предко), а з іншого, акцентується увага на її раціональній складовій, розкривається вплив несвідомих структур психіки людини на її віру, а також емоційний та вольовий аспекти віри (В. Москалець).

Зазначається, що переважна більшість дослідників розглядають релігійну віру з точки зору складових психіки. Так, зокрема, вважає А. Козирєва, на думку якої представники інтелектуальних теорій (В. Вундт, Дж. Мілль, Ф. Брентано, Г. Гегель та ін.) розглядали віру як феномен інтелекту, прихильники емоційної теорії (В. Джемс, П. Соколов, Д. Юм та ін.) розглядали віру як почуття, як атрибут волі осмислювали віру Р. Декарт, П. Лавров, І. Фіхте та ін. Отже, релігійна віра як певний стан особистості синтезує і думки, і емоції, і аспекти волі, цементує та інтегрує людину.

У другому розділі «Концептуалізація релігійної віри» простежуються особливості формування релігійної віри як психологічного феномена, виявляються її релігієзнавчі можливості.

У підрозділі 2.1 «Сутність та структурованість концепту релігійної віри» міститься аналіз різноманітних «зрізів» концептуалізації релігійної віри. Показано, що необхідною умовою виникнення релігійної віри є суб'єкт, об'єкт, вірувальне відношення, які уможливлюють створення цілісної уяви про ті процеси, що характерні для неї. Об'єктом релігійної віри є надприродне, а предметом - його сакральне значення для індивіда. Віра передбачає активне ставлення особистості до предмета віри, формуючи релігійну самосвідомість, «приймаючи» участь у вибудові «Я-концепції» як системі образів «Я».

Оскільки умовою появи релігійної віри є суб'єкт, то, безперечно, у її формуванні приймають участь соціальні, психологічні та гносеологічні чинники. Соціальні чинники створюють систему суспільних відносин, гносеологічні - це механізми пізнавальної діяльності, психологічні включають стан, процеси, механізми суспільної та індивідуальної психології, що створюють позитивні умови для формування віри. На думку авторки дисертації, саме в царині вірувальних відносин релігійна віра розгортається як упевненість та довіра, які формують її константну стійкість. Дане положення обгрунтовується за допомогою теорії «когнітивного дисонансу», на основі якої пояснюється стійкість релігійної віри: по-перше, її роллю в житті особистості та в системі ціннісних орієнтацій; по-друге, певним тиском соціального оточення - відмова від попередніх переконань може викликати осуд і втрату авторитету; по-третє, впливом адептів релігійної групи, в якій спрацьовують ефекти емоційно-чуттєвого зараження, психологічної підтримки, «бомбардування любов'ю» тощо.

Проведено розмежування між розумінням релігійної віри як упевненості і довіри. Віра як упевненість вміщує в собі певний елемент раціонального, натомість віра як довіра фіксує моральнісний аспект. Віра як упевненість в існуванні Абсолютного є знанням, певним іманентно-трансцендентним зв'язком людської душі з Богом. У даному випадку релігійна віра є певним синтезом трансцендентного та іманентного, поєднанням людського та божественного, в якому відображається не тільки уявлення щодо сутності Абсолютної реальності, «єднання» з якою прагне адепт релегійної практики, але й характер містичного контакту, тобто екзистенційної комунікації, що, врешті-решт, призводить до актуалізації потенційного, бажаного. Отже, віра бере участь у створенні своєрідного проекту людського існування.

Зазначається, що релігійна віра має доволі яскраво виражений фатальний характер, який особливо посилюється при вирішенні найбільш болючих питань людського існування. Людина не буде вірити в те, що не має для неї смислу, особливого значення. Якщо співставляти між собою власне віру та релігійну віру з точки зору їх смислоутворюючої функції, то можна сказати, що перша відповідає на запитання як жити, як зберегти життя, а друга відповідає на запитання про те, навіщо потрібно жити.

Переживання, пов'язане з вірою в Бога, грунтується на поєднанні факту і сенсу в переживанні. Зазначається, що якщо відсутні цілі в житті, відсутні певні життєві орієнтири, то життя втрачає свою цінність, зникає потреба в зусиллях для його підтримання. Звідси випливає, що знаходження сенсу життя є одним з самозахисних механізмів особистості. Релігійна віра, надаючи такий сенс, «пом'якшує» екзистенційну напругу, стає критерієм, інтегруючим чинником життєвого шляху особистості.

Аналіз проблеми співвіднесення релігійної віри та знання, дає можливість виокремлити їх спільні та відмінні аспекти. Звертається увага, що, по-перше - релігійна віра - особливий вид знання, в порівнянні з досвідним і раціональним; по-друге - віра як можливий спосіб подолання суперечності свідомості в процесі ствердження особистості. Ця теза ілюструється прикладами із Святого Письма, де підкреслюється, що невірно розум протиставляти вірі - вони обоє потрібні. Завданням розуму є досліджувати, перевіряти, обґрунтовувати, оберігати віру від оман, а людей - від фанатизму.

Доведено, що, в залежності від того, як взаємопов'язані у релігійній вірі раціональний, емоційно-чуттєвий, волетативний компоненти, формується певний рівень релігійності, який можна характеризувати або як духовність, тобто узгодженість, співвимірність між собою всіх складових релігійної віри; або як деструкцію, коли взаємозв'язок між когнітивною, емоційно-чуттєвою, волетативною компонентами руйнується чи вже зруйнований в результаті домінування емоційно-чуттєвої чи волетативної компоненти. Через вірувальне відношення актуалізується механізм здійснення критично-рефлексивного мислення, який вказує на різні способи актуалізації потенційного, інтимно-особистісного «Я» в акті вірувально-рефлексивного звернення особистості до самої себе, до інших.

У підрозділі 2.2 «Механізм формування віри як релігійно-психологічного феномена» обґрунтовується положення, що основними складовими механізму формування релігійної віри виступають, з одного боку, процеси навіювання та наслідування, а з іншого - почуття, уявлення, досвід. Доведено, що динаміка та інтенсифікація релігійної віри залежить від означених процесів, які посилюються чи послаблюються релігійними почуттями, релігійні уявлення закріплюють цей стан, який проявляється в релігійному досвіді.

Виявлено чинники, які впливають на ступінь інтенсивності релігійної віри і є необхідною умовою психологічного механізму її формування. У цьому контексті значна роль відводиться компенсаторній функції емоцій, які, заповнюючи нішу недостатньої інформації, відіграють адаптаційну роль (П. Симонов). При цьому емоційна сторона релігійної віри пов'язана з переконаннями, які є відносно статичними утвореннями, сплавом смислів значень і уявлень, що роблять стійкими цілі та мотиви дій. Натомість релігійна віра є «утриманням» цих сенсів і уявлень, в результаті чого унеможливлюється руйнація переконань, пом'якшується емоційна напруга. Релігійні традиції підсилюють релігійну віру, сприяють її динамічному та транслюючому характеру і тим самим забезпечують не лише її стійкість, а й збагачують новим досвідом.

Проаналізовано процес наслідування, що проявляється в копіюванні уявлень, емоцій, сприймань та дій. Дисертантка розмежовує такі явища в процесі формування релігійної віри як наслідування та ідентифікація. Наслідування передбачає засвоєння індивідом способів поведінки інших людей, це, власне, цілеспрямоване відтворення манер, вчинків і звичок інших людей. Натомість ідентифікація - самовизначення особистості, усвідомлення нею себе самої.

Зазвичай навіювання - це психологічний вплив однієї людини на іншу або на групу людей, що передбачає некритичне сприймання висловлених думок і волі. Спираючись на дослідження навіювання В. Бехтєрєвим, в якого даний процес пов'язується з маніпуляцією свідомістю, дисертантка зазначає, що навіюваність, окрім своїх лікувальних властивостей, має і зворотний бік, культивуючи масові психічні божевілля, де людина цілком втрачає здатність критично мислити. Навіювання, з одного боку, сприяє формуванню релігійної віри, з іншого - релігійна віра є чинником, що сприяє навіюванню. Навіювання закріплює стійкість релігійної віри, яку доволі важко похитнути. Поступово створюється підґрунтя для маніпуляції свідомістю, посилення контролю над думками та почуттями людини, що особливо поширено в новітніх релігійних рухах. На дієвість процесів навіювання та наслідування впливає конформність, яка проявляється у зміні індивідом власної поведінки або поглядів внаслідок реального чи уявного тиску групи.

У досвіді релігійна віра проходить «апробацію», актуалізується процес відчуття реальності, спричинений присутністю трансцендентного. Релігійний досвід набагато глибший, ніж суто релігійні переживання, оскільки в ньому відображається дієвість усіх складових психологічного механізму формування релігійної віри, власне, він інтегрує та цементує релігійність. При цьому слід враховувати засоби трансляції релігійного досвіду, його вплив на людину. Саме в результативному характері досвіду можна відстежити позитивну чи негативну форми вияву релігійної віри.

Найбільш яскраво психологічний механізм формування релігійної віри можна відстежити у релігійних групах, в яких підвищується навіюваність кожного члена. Процеси навіювання, наслідування та релігійні почуття, уявлення, досвід, які є складовими психологічного механізму формування релігійної віри, сприяють кумулятивному ефекту релігійної віри. У даному випадку релігійна віра синтезує два аспекти, з одного боку, віру, в яку вірять, тобто феномен соціального підсилення особистих переживань за рахунок людей з такими ж переживаннями, з іншого - віру, якою вірять, тобто індивідуальний психологічний стан.

У третьому розділі «Функціональний характер релігійної віри» дисертантка обґрунтовує думку про форми вияву релігійної віри, які дозволяють, з одного боку, виокремити її духовний потенціал, з іншого - з'ясувати її деструктивний характер.

У підрозділі 3.1 «Духовно-релігійний потенціал триєдності «Віра-Надія-Любов»» аналізуються основні чесноти, які уможливлюють актуалізацію духовного виміру релігійної віри. На підставі ряду досліджень психіатрів робиться висновок про психотерапевтичний характер релігійної віри, про те, що віруюча людина захищена від невротичних проявів більше, ніж людина невіруюча. У цьому контексті дисертантка звертається до проблеми духовності, яка є цариною актуалізації людських можливостей.

Християнство, успадковуючи смислові константи понять “дух” і “духовність”, персоніфікує Дух, трактуючи його як уособлений абсолют - “Святий Дух”. У межах християнської парадигми сформувалося інваріантне смислове поле концептів Духу і духовності, відстежується розуміння духовності як процесу долучення до Абсолюту, ідентифікації з Абсолютом в межах релігійної практики та релігійного дискурсу.

Сьогодні концепт духовності розглядається дослідниками як атрибут людського способу буття (С. Пролєєв), як певний спосіб конструювання особистості (С. Кримський), звертається увага на її зв'язок з підсвідомим (В. Франкл). Для дисертаційного дослідження доволі важливою є думка В. Федотової про зв'язок духовності «з рівнем розвитку душевного життя», оскільки релігійна віра як певний душевний акт пов'язана з внутрішньою діяльністю, з емоційно-душевною сферою. У цьому контексті релігійна віра виступає не лише проективним образом майбутнього у свідомості, а і як переживання майбутнього в сьогоденні. Оскільки духовність включає в себе певний рівень чуттєвих переживань, то релігійна віра є її сенсожиттєвим конструктом. Однак проблема полягає у тому, яке місце займають у проблемі взаємозв'язку духовного та душевного Віра, Надія, Любов, які уможливлюють душевну розвинутість, розкривають, яким чином ці чесноти актуалізують душевну працю людини. У дисертаційній роботі відстежується роль релігійної віри в цьому процесі, звертається увага на функціональну специфіку складових духовності.

Послуговуючись дослідженнями Т. Борисової, І. Одохівської, дисертантка зазначає, що надія-образ утверджує релігійну віру, закріплює конструкт упевненості, вибудовує проективну модель бажаного, сподіваного, доброчесного. Феномен надії - це не лише звернення людської свідомості до очікуваного блага, але й конструювання бажаного блага. Це спричиняє загострення проблеми есхатологізму людського буття. У надії, як у процесі утвердження релігійної віри, осмислення дійсності відбувається одночасно у двох напрямках: з одного боку, увідомлюється навколишній світ, з іншого - відбувається пошук власного смислу буття.

Підкреслюється, що віра є ілюзією, надією в тому випадку, коли домінуючими є бажання (З. Фройд), коли не враховується зв'язок цієї віри з реальністю. Наголошується, що ще отці церкви прагнули розкрити ті духовні чинники, які виступають певним смисложиттєвим конструктом внутрішньої людини, зазначали, що релігійна віра, яка не опирається на проективний образ надії, не вміщує любові, не має спасительного значення.

Віра уможливлює рух до Бога і зустріч з ним, виступає способом подолання вічної для людини загрози відносності. У даному контексті релігійна віра розглядається не як світогляд і почуття, а як подія-зустріч, з якої виникає особисте ставлення до Бога. Надія як можливість неможливого та незбагненного стає формою переживання зв'язку теперішнього і майбутнього. Любов же поєднує Бога та людину. Релігійна віра надає людині впевненості та позбавляє невизначеності і тривоги через визначення цілі та смислу буття, позбавляє страху смерті, визначає етичні принципи життя. В. Джемс «вимальовує» спільний для всіх релігій «портрет» такого носія святості, в якого Віра, Надія, Любов, синтезуючись, перетворюючись на єдиний сплав, продукують духовність.

У підрозділі 3.2 «Крайні форми вияву релігійної віри, їх сутність та особливості» аналізуються основні форми прояву релігійної віри, зважаючи на її складові, на домінування емоційно-чуттєвої компоненти над раціональною.

Дисертантка звертається до історії релігії, де можна відстежити ті обставини, за яких релігійна віра сприяє дезінтеграції людини, надихає її на деструктивні дії. Одним з таких проявів є релігійний фанатизм, який М. Бердяєв тлумачить як порушення псисхічної рівноваги людини, звуження її свідомості, ідентифікацію з певними ідеями, присвяту свого життя релігійному культу.

Відзначено, що фанатизм поширюється, по-перше, в періоди занепаду віри, по-друге, в моменти зміни духовних орієнтирів, по-третє, під час поширення масових психічних епідемій. Ця ідея проіллюстрована прикладами з історії релігії. Підкреслюється, що в структурі психіки релігійного фанатика домінують волетативний та емоційно-чуттєві компоненти, що, врешті-решт, призводить до дезінтеграції особистості. Така людина не здатна адаптуватися до навколишнього світу, вона постійно прагне нав'язати всім свою парадигму світосприйняття. У дисертації розглядаються масові релігійні психічні епідемії - крикливство, бісоодержимість, які проявляються як моральний та релігійний рух мас, що проявляється як душевний розлад з цілою низкою однакових дій, наслідків. Ознаками цих масових психічних епідемій є: психопатологічна захопленість станом, ідеєю, дією, які непідконтрольні вольовій регуляції і доходять до одержимості, фанатизму; поширення цих масових станів і дій соціально-психологічним способом (зараження, навіювання, наслідування, імітація); перебування учасників в стані екзальтації і екстазу, обумовленого фізичним та психічним виснаженням. Спираючись на дослідження динаміки релігійного екстазу п'ятидесятників (християни євангельської віри) Ф. Федоренком, авторка зазначає, що динаміка сходження до релігійного екстазу насичена гамою різноманітних почуттів. Саме в цьому психологічному стані афективності людина немовби виходить за межі свого «Я», паралізується критичність мислення, здатність до раціоналізації. Сила переживань підсилюється, коли в це дійство задіяна величезна маса людей, коли вступають в дію механізми наслідування, зараження, навіювання. Тому й не дивно, що людина, переживши підйомну, п'янку силу таких могутніх, об'єднуючих почуттів, прагне їх знову повторити.

Авторка вважає некоректним ототожнення релігійних практик сходження до екстазу з сучасними штучно розробленими практиками, які пропонує «індустрія релігійного екстазу». В даних практиках змінюється функціональне поле релігійної віри, її вплив на людину. У першому випадку релігійна віра є конструктом духовності, в другому - транквілізує свідомість з метою контролю, керування.

У дисертації робиться спроба відстежити психодинаміку релігійної віри у деструктивних культах. Виокремлюються наступні етапи її формування: залучення, введення у вчення, переривання контактів з колишнім світом, відчуження, цілковита залежність від Вчителя.

Висновки

У дисертації уперше на підставі релігієзнавчо-психологічного аналізу релігійної віри вибудовано концептуальну модель релігійної віри в єдності її структурних та функціональних аспектів. Теоретичні підсумки роботи, що відображають сутнісний зміст дисертаційного дослідження, сформульовано згідно з поставленими в дисертації метою та завданнями:

Сьогодні феномен релігійної віри досліджується у наступних основних напрямах: в богословському, філософському, психологічному, релігієзнавчому. Для представників богословсько-теологічної думки релігійна віра - це впевненість у невидимому, коли зміст даного концепту фіксується у догмах. Філософська традиція розуміння релігійної віри робить|чинить| акцент на її значущості в інтелектуальному і вольовому відношенні|ставленні|, тобто в даному разі вона змістовно інтерпретується. В психологічній царині звертається увага на зв'язок релігійної віри з внутрішнім світом людини, її мотивацію та інтенсивність. В межах релігієзнавства релігійна віра осмислюється цілісно, враховуються її особливості в межах кожного дисциплінарного релігієзнавчого утворення.

Визначено особливості концептуалізації релігійної віри в наступних «зрізах»: з точки зору структурних складових - об'єкт, суб'єкт, відношення як необхідної умови виникнення релігійної віри, складових психіки - когнітивний, емоційний, волетативний, компонентів відношення - впевненість, довіра, переконання, які передбачають формування стійкості релігійної віри. Відтак структурованість релігійної віри уможливлює її динамічність, яка фіксує, з одного боку, її потенціальні можливості, виступає засобом актуалізації потенціального, а з іншого - забезпечує її стійкість.

Віруючи в наявність певних сакральних об'єктів людина встановлює інтенціональний зв'язок з об'єктом власної віри, який проявляється у певній психологічній залежності від нього. Інтенціональний зв'язок передбачає стан очікування, невизначеність внаслідок неповноти інформації щодо існування об'єкту віри. Натомість релігійна віра компенсує проблематичність об'єкту інтенції: релігійна людина (суб'єкт) в самому акті віри утверджує буття даних об'єктів принаймні для себе, хоча б в уявній, ілюзорній формі. Тим самим вона відчуває не тільки душевний комфорт, але і піднесене почуття прилучення до царини Абсолютного, переживання цієї ситуації. Відтак релігійна віра характеризується живістю, інтенсивністю уявлень суб'єкта щодо об'єкта.

У релігійної віри є дві взаємопов'язані складові, завдяки яким людина стверджується у вірі. Перша - це впевненість у кому-небудь, чи що-небудь через визначення їх істинності та цінності. У даному випадку мова йде про об'єкт віри, в існуванні якого виключається будь-який сумнів, оскільки він не потребує аргументації, власне, є тією істиною, яка відома заздалегідь. Наприклад, впевненість в існування Бога, його всеблагість та милість. В даному випадку впевненість включає в себе елемент знання. Друге значення віри - це довіра. Наприклад, можна бути впевненим не лише в існуванні Бога, його добра й правди, але й довіряти Йому Самому - тобто довіряти Божому слову, сподіватися на Його обіцянки. Віра як впевненість вміщує в собі певний елемент раціонального (такий момент перетворює віру на значимий компонент свідомості), натомість віра як довіра фіксує моральнісний аспект.

Відтак релігійна віра як впевненість та довіра формує відповідні форми, способи та стереотипи поведінки та діяльності, уможливлює внутрішню узгоджуваність та відносну стійкість дій та поведінки віруючої людини, на основі чого вона вибудовує свою взаємодію з навколишнім світом, іншими людьми. Однак у впевненості та довірі виражається внутрішня інтенція людини до актуалізації. Отже, релігійна віра здійснює самотрансценденцію людини.

5. Для віри як релігійно-психологічного явища притаманні наступні характеристики: домінування емоційно-чуттєвого компоненту над раціональним та волетативним, віра як певний психічний стан «прагне» до реалізації в діяльності, поведінці, вчинку, релігійна віра зачіпає фатальні проблеми людського буття, має високий ступінь інтенсивності впливу на свідомість, виступає інтегратором, стабілізатором та іноді мобілізатором психічних процесів. Релігійна віра виражає сенсожиттєві виміри особистості - для чого вона живе, яке призначення її, як вона може самоактуалізуватися і тим самим здійснити себе. В даному випадку релігійна віра торкається особистісно значимих, екзистенційних проблем і тим самим сприяє вибудові Я-концепції.

Релігійна віра є певним синтезом трансцендентного та іманентного, поєднанням людського та божественного, в якому відображається не тільки уявлення щодо сутності Абсолютної реальності, «єднання» з якою прагне адепт містичної практики, але й характер містичного контакту, тобто екзистенційної комунікації, що врешті-решт призводить до актуалізації потенційного, бажаного. Релігійна віра «пом'якшує» екзистенційну напругу, що доволі яскраво проявляється в кризі середнього віку.

6. Релігійна віра як певний душевний стан пов'язана з процесом духовності, в якому відображаються творчі можливості людини. Духовність - це певний спосіб конструювання особистості, де зовнішня буттєвість трансформується у внутрішній світ людини, в якому внутрішня діяльність продукує такі смисложиттєві детермінанти як Віра, Надія, Любов.

7. Релігійна віра - знання внутрішнього досвіду. Віра не є вивідним знанням на кшталт наукового знання, вона є особливим знанням - знанням безпосереднього, внутрішнього досвіду, який є певним релігійним досвідом, в якому людина відчуває на собі вплив божественного. По-перше - релігійна віра - особливий вид знання, в порівнянні з досвідним і раціональним; по-друге - віра як можливий спосіб подолання суперечності свідомості в процесі ствердження особистості. Процеси навіювання, наслідування та релігійні почуття, уявлення, досвід, які є складовими психологічного механізму формування релігійної віри, сприяють її кумулятивному ефекту як на групповому, так і на індивідуальному рівнях. Отже, віра, в яку вірять, та віра якою вірять забезпечують ступінь її інтенсивності.

8. Крайніми формами вияву релігійної віри є фанатизм, крикливство, бісоодержимість, екстаз, які, актуалізуючись як масові релігійні психічні епідемії. приймають форму різкого душевного розладу з цілою низкою однакових дій, наслідків, що охоплюють відразу маси людей, незалежно від їхньої волі. Ознаками цих масових психічних епідемій є: ідентифікація людини з догмами, ідеями, що сприяє появі одержимості, фанатизму; поширення цих масових станів і дій соціально-психологічним способом (зараження, навіювання, наслідування,); перебування учасників в стані екзальтації і екстазу, обумовленого фізичним та психічним виснаженням.

Основні публікації за темою дисертації

віра релігієзнавчий світосприйняття

1. Кузьменко А.М. (Костенко А.М.) Духовність: пошуки концепту / А.М. Кузьменко // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк: НАУКА І ОСВІТА, 2007. - № 2. - С. 154-157.

2. Кузьменко А.М. (Костенко А.М.) Формування християнських уявлень про дух / А.М. Кузьменко // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк: НАУКА І ОСВІТА, 2007. - № 1. - С. 41-45.

3. Кузьменко А.М. (Костенко А.М.) Трансформація християнських уявлень про дух в європейській філософії XIV-XVII ст. / А.М. Кузьменко // Філософські обрії: наук.-теоретич. часопис Інс-ту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України та Полтавського держ. пед. уні-ту ім. В.Г. Короленка. - Київ-Полтава, 2007. - Вип. 18. - С. 165-174.

4. Костенко А.М. Релігійна віра як предмет релігієзнавчого дослідження / А.М. Костенко // Схід: аналітично-інформаційний журнал. - 2009. - № 2 (93). - С. 111-114.

5. Костенко А.М. Сутність релігійної віри в інтерпретації новітньої філософії / А.М. Костенко // Схід: аналітично-інформаційний журнал. - 2008. - № 5 (89). - С. 125-128.

6. Костенко А.М. Феномен релігійності: різноманітні підходи до визначення / А.М. Костенко // Нова парадигма: журнал наукових праць / [голов. ред. В.П. Бех; Нац. пед. ун-т імені М.П. Драгоманова]. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. - Вип. 89. - С. 31-38.