Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 2-9(477)"18"/"19"

09. 00. 11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ІСТОРІЯ ЦЕРКВИ В ДОСЛІДЖЕННЯХ ПРЕДСТАВНИКІВ АКАДЕМІЧНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ ХІХ - ПОЧ. ХХ СТ. (РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ АСПЕКТ)

Панченко Алла Вікторівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Кондратьєва Ірина Владиславівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри релігієзнавства

Анотації

Панченко А.В. Історія церкви в дослідженнях представників академічної думки України ХІХ - поч. ХХ ст. (релігієзнавчий аспект). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09. 00. 11 - релігієзнавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

В даній роботі здійснено комплексне дослідження науково-академічних розробок ХІХ - початку ХХ ст., присвячених проблемам історії церкви. Досліджуються причини становлення та характер розвитку церковно-історичних студій в ХІХ ст. та на початку ХХ ст. Встановлено, що функціонування церковно-історичних студій було пов'язане переважно з діяльністю духовних академій. Важливими чинниками розвитку церковно-історичних досліджень в духовних академіях були реформи в духовно-освітньому відомстві, зокрема, запровадження курсу церковної історії, зацікавленість в суспільстві до історичної самосвідомості, розквіт духовної журналістики та розвиток науково-дослідницьких установ. Показано, що в Україні розвиток церковно-історичних студій був пов'язаний переважно з діяльністю Київської духовної академії. Обґрунтовано, що найбільший розквіт церковно-історичної школи Київської духовної академії припав на кінець ХІХ - початок ХХ ст. Проаналізовано науковий доробок представників церковно-історичної думки України. В цьому контексті особлива увага приділяється працям Степана Голубєва, Федора Тітова, Василя Біднова. Зазначено, що завдяки своїм численним публікаціям, широкій науковій проблематиці та використанню значного обсягу першоджерел, вони проклали шлях до подальших досліджень в галузі історії церкви.

Ключові слова: академічна думка, історія церкви, Київська духовна академія, православна церква, церковно-історичні дослідження, церковна історіографія, церковно-історичні студії.

Панченко А.В. История церкви в исследованиях представителей академической мысли Украины ХІХ - нач. ХХ ст. (религиеведческий аспект). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09. 00. 11 - религиоведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

В данной работе осуществлено комплексное исследование научно-академических разработок ХІХ - начала ХХ вв., посвященных проблемам истории церкви. Исследуются причины становления и характер развития церковно-исторических студий в ХІХ - начале ХХ вв. Установлено, что начало систематической проработки научных вопросов в области церковно-исторических исследований относится к началу ХІХ в. Кроме того, функционирование церковно-исторических исследований было связано преимущественно с деятельностью духовных академий. Важными факторами развития церковно-исторических исследований в духовных академиях были реформы в духовно-образовательном ведомстве, в частности внедрение курса церковной истории, заинтересованность в обществе историческим самосознанием, расцвет духовной журналистики и развитие научно-исследовательских учреждений. Обосновано, что для церковно-исторических исследований ХІХ - начала ХХ вв. было характерным сугубо православное восприятие проблем христианской церкви. Потребность изучения истории православной церкви вытекала из практических церковно-исторических интересов. Более того, православие, то есть, в широком понимании, конфесийность, была необходимым компонентом самой церковной истории как научной дисциплины.

Отмечается, что развитие церковно-исторических исследований в Украине было тесно связано с деятельностью Киевской духовной академии, которая после реформ богословского образования стала главным местом церковно-исторических исследований. Многочисленные ученики и сотрудники Киевской духовной академии создали крепкий фундамент для последующего развития церковно-исторических исследований. Активное участие в этой работе также приняли киевские научные учреждения, в частности Церковно-историческое и археологическое общество, журнал "Труды Киевской Духовной Академии", а также Археографическая комиссия, Историческое общество Нестора-Летописца, "Киевская Старина", а впоследствии Украинское научное общество. Научные исследования этих институций имели общеукраинское значение, вместе с тем влияли на деятельность соответствующих научных обществ за пределами Киева.

Установлено, что наибольший расцвет церковно-исторической школы Киевской духовной академии пришелся на конец ХІХ - начало ХХ вв. Проанализировано научное наследие представителей церковно-исторической мысли Украины. В этом контексте особое внимание уделяется трудам Степана Голубева, Федора Титова, Василия Беднова. Отмечено, что благодаря своим многочисленным публикациям, широкой научной проблематике и использованию значительного объема первоисточников, названные ученые проложили путь для последующих исследований в области истории церкви.

Ключевые слова: академическая мысль, история церкви, Киевская духовная академия, православная церковь, церковно-исторические исследования, церковная историография, церковно-исторические студии.

Panchenko A.V. Church history studies by Ukrainian academic researchers between 19th and the beginning of 20^th centuries (aspect of religious studies). - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in Philosophy, speciality 09. 00. 11 - religious studies. - National Taras Shevchenko University of Kyiv. - Kyiv, 2010.

In this study we conduct thorough analysis of academic research in the field of the church history between 19th and the beginning of 20th centuries. We explore the factors and patterns of church history studies' development from 19th to the beginning of 20th century. We reveal that systematic and academic research in church history started in the beginning of 19th century. Moreover, church history studies were anchored to theological academies to the large extent. We also name some important factors that influenced church history studies in the theological academies. They include reforms in church education and implementation of church history education courses, increased interest in historic self-consciousness of society, the rise of church journalism and development of research institutions. It is pointed that development of church history studies in Ukraine was mainly related to the activities of the Kyiv Theological Academy. We argue that the biggest rise of church history school in the Kyiv Theological Academy is attributed to the period between the end of 19th and the beginning of 20th century. The thesis provides in-depth analysis of research studies of Ukrainian church historians. The special attention is devoted to the works of S. Golubev, F. Titov, V. Bidnov. It is pointed that these scientists paved the way to the further church history research due to large variety of studies, vast area of conducted research and significant number of primary sources used.

Key words: academic thought, church history, the Kyiv Theological Academy, the Orthodox Church, research of church history, church historiography, church history studies.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. З поміж різноманітних форм і способів буття філософії в культурі особливе значення має академічна філософія, що розвивалася у стінах світських і духовних навчальних закладів.

В Україні становлення академічної філософії відбувається значно пізніше, ніж в інших європейських країнах, а її потужний розвиток починається тільки на початку ХІХ століття. Тому, в час зростання суспільного інтересу до минулого України, виникає завдання дослідити і осмислити праці представників академічної думки (ХІХ - початку ХХ ст.), які до цього часу не повністю введені у науковий обіг. Зокрема, важливим є розкриття церковно-історичної проблематики, сутність якої полягає у своєрідному баченні та витлумаченні проблем історії церкви. Адже ця сфера досліджень довгий час була недоступною для наукових розвідок.

Вивчення історії церкви має важливе значення для осмислення її ролі в минулому та створенні проекції на сучасний стан церкви в Україні. Складовою існування та призначення церкви є вплив на державу і суспільство, тому, враховуючи клімат тогочасного суспільства, такі дослідження мають важливе значення.

Знання минулого української церкви потрібні і для подолання багатьох штучних стереотипів, існуючих з радянських часів, які перешкоджають утворенню об'єктивної історичної реконструкції. Церковно-історичні дослідження розкривають причини сучасної міжконфесійної напруженості, допомагають з'ясовувати її витоки і навіть подають варіанти можливих виходів з неї.

Необхідність висвітлення церковно-історичної проблематики обумовлена також потребою критичного засвоєння традиції та досвіду попередніх поколінь вчених, з'ясування феномену вітчизняної церковно-історичної школи.

Починаючи з 90-х років ХХ ст., в Україні спостерігається захоплення спадщиною Київської духовної академії. Насамперед, слід відзначити дисертаційну роботу О. Сарапіна "Антропологічні ідеї в релігійно-філософській спадщині Київської духовної академії (перша половина - середина ХІХ століття)". Предметом аналізу в даній роботі постають антропологічні розвідки видатних представників "Київської школи" періоду її становлення, а саме твори І. Скворцова, Інокентія (Борисова), П. Авсенєва та П. Юркевича. Варто також відмітити дисертаційне дослідження І. Кондратьєвої "Релігійно-моральнісні пошуки мислителів Київської духовної академії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)", що звертає увагу на релігійно-моральнісні пошуки в творчому доробку П. Ліницького, М. Олесницького та Н. Фаворова, які найбільш яскраво репрезентували етичну націленість духовно-академічної думки. Що стосується історії академічної філософії, то цьому дослідженню присвятили свої монографії М. Ткачук "Київська академічна філософія ХІХ - поч. ХХ ст. " та Н. Мозгова "Київська духовна академія, 1819 - 1920: Філософський спадок".

Останніми роками неабиякий інтерес до спадщини викладачів та студентів Київської духовної академії спостерігається зі сторони істориків. В першу чергу слід назвати С. Гузенко, К. Крайнього, С. Лимана, І. Саламаху, О. Тарасенка, В. Ульяновського, О. Файду.

Звернення до найкращих надбань вітчизняної наукової думки служить міцним підґрунтям для усвідомлення суспільством головних завдань сьогодення і подальшого розвитку науки та культури. Дослідження наукової спадщини представників академічної філософії є актуальним для сучасної науки, це змінює і вносить корективи в усталені стереотипні оцінки ролі конкретних діячів в контексті історико-церковних процесів в Україні. Саме тому звернення до наукового доробку представників церковно-історичної школи Київської духовної академії С. Голубєва, Ф. Тітова та В. Біднова не викликає сумніву.

Детальне вивчення церковно-історичних студій ХІХ - початку ХХ ст. викликає зацікавленість, бо саме протягом цього періоду відбувається становлення досліджень історії церкви в працях представників академічної думки. Наукова актуальність цієї теми посилюється недостатнім її вивченням в сучасному українському релігієзнавстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми сталого державного розвитку України", науково-дослідної роботи філософського факультету № 06 БФ 041- 01 "Філософія та політологія в структурі сучасного гуманітарного знання", науково-дослідницької тематики кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дослідження полягає у аналізі діяльності представників академічної школи у вивченні проблем з історії церкви.

У відповідності до поставленої мети дисертаційної роботи виокремлено наступні завдання:

проаналізувати причини становлення та особливості функціонування церковно-історичної школи ХІХ - початку ХХ ст. ;

визначити роль і місце представників Київської духовної академії в становленні систематичних досліджень історії церкви на території України;

дослідити внесок основних розробок С. Голубєва в дослідження історії церкви XVІ - XVІІ ст. ;

розкрити головні проблеми у творах Ф. Тітова з історії православної церкви;

з'ясувати місце наукової спадщини В. Біднова в розвитку церковно-історичних студій;

виявити значимість основних розробок представників академічної школи у церковно-історичній царині, їх цінність та місце в релігієзнавчому контексті.

Об'єктом дисертаційної роботи є церковно-історичні дослідження академічної філософської думки України ХІХ - початку ХХ ст.

Предметом дослідження постає творчий доробок представників академічної думки в галузі досліджень церковно-історичної проблематики на прикладі праць С. Голубєва, Ф. Тітова, В. Біднова.

Теоретико-методологічною основою роботи виступають, по-перше, праці, які присвячені дослідженню проблеми становлення церковно-історичної науки в духовних академіях (М. Глубоковський, С. Голубєв, А. Жуковський, П. Знаменський, О. Лебедєв, Ф. Тітов та ін.), по-друге, дослідження представників академічної думки, в яких розглядається історія церкви (В. Біднов, В. Болотов, С. Голубєв, Є. Голубинський, Д. Дорошенко, Євгеній (Болховітінов), О. Лебедєв, Макарій (Булгаков), М. Петров, Ф. Тітов та ін.), по-третє, новітні роботи, присвячені українській духовно-академічній філософії та історії церкви (В. Горський, С. Гузенко, І. Кондратьєва, Ю. Кравченко, К. Крайній, О. Крижанівський, Н. Мозгова, Г. Надтока, В. Нічик, І. Саламаха, О. Сарапін, Д. Степовик, Я. Стратій, О. Тарасенко, А. Тихолаз, М. Ткачук, В. Ульяновський, О. Файда, Н. Шип та ін.).

Принципове значення в концептуальному плані для розробки теми дослідження мають праці провідних українських філософів В. Андрущенка, Т. Аболіної, Л. Губерського, Л. Дротянко, І. Добронравової, А. Конверського, М. Михальченка, І. Надольного, М. Обушного, І. Огородника, В. Пазенка, В. Панченко, М. Поповича, М. Русина, В. Цвиха, В. Чуйка, І. Хоменко, В. Ярошовця та інших. Методологічну основу дослідження склали праці сучасних філософів-релігієзнавців: В. Бондаренка, І. Богачевської, Л. Виговського, А. Герасимчука, А. Глушака, Т. Горбаченко, В. Докаша, В. Єленського, М. Заковича, Г. Лозко, М. Кирюшка, І. Кондратьєвої, А. Колодного, Л. Кондратика, Л. Конотоп, П. Кралюка, В. Лубського, О. Марченка, І. Мозгового, М. Онищенка, О. Предко, М. Рибачука, О. Сагана, О. Сарапіна, П. Сауха, М. Стадника, О. Уткіна, Є. Харьковщенка, Л. Филипович, А. Чернія, О. Шуби, П. Яроцького та інших.

Джерельною базою дослідження стали насамперед праці представників Київської духовної академії С. Голубєва, Ф. Тітова та В. Біднова, зокрема в яких виразно розкриваються важливі церковно-історичні проблеми. Звісно, що автором в контексті аналізу та порівняння залучаються до розгляду твори представників духовно-академічної думки як Київської, так і Московської, Санкт-Петербурзької та Казанської духовних академій. Це - праці М. Глубоковського, Є. Голубинського, Євгенія (Болховітінова), П. Знаменського, О. Іванцова-Платонова, Інокентія (Смірнова), А. Карташова, Макарія (Булгакова), І. Малишевського, О. Лебедєва, М. Петрова, М. Поснова, Б. Плотнікова, С. Смірнова, П. Терновського, Філарета (Гумілевського), І. Чистовича.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження ґрунтується на вивченні праць представників церковно-історичної думки ХІХ - початку ХХ ст. з використанням методів систематизації та узагальнення. Одними з ключових є принципи об'єктивності, наукового історизму, єдності історичного і логічного, що дають можливість дослідити становлення та розвиток церковно-історичних студій в часовому вимірі. При аналізі наукового доробку представників церковно-історичної думки використано історіографічний метод, що дозволяє здійснити комплексний аналіз джерел. Для визначення спільних проблем, що піднімалися істориками церкви та вивчення методологічних особливостей функціонування церковно-історичної школи використано методи порівняльного аналізу та синтезу. Автором також застосовуються принципи світоглядного плюралізму, толерантності та позаконфесійності, що дозволяють об'єктивно, не заангажовано оцінити діяльність істориків церкви.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняному релігієзнавстві проведено комплексне дослідження науково-академічних праць ХІХ - початку ХХ ст., присвячених проблемам історії церкви. З релігієзнавчої точки зору ґрунтовно проаналізовані праці професорів церковно-історичної школи Київської духовної академії - Ф. Тітова, С. Голубєва та В. Біднова, що поглиблює розуміння тогочасної методології церковно-історичних досліджень. Це дозволяє розкрити цілісну об'єктивну картину православної церкви, проаналізувати особливості її розвитку і встановити чинники та фактори розвитку церковно-історичних студій ХІХ - початку ХХ ст.

У дисертації сформульовано ряд положень, які конкретизують наукову новизну дослідження:

обґрунтовано, що церковно-історична школа виникла і розвивалася в стінах духовних академій Росії. В цьому контексті показано, що зміни в церковно-богословській освіті дали значний суттєвий поштовх науковому розвитку церковно-історичних студій. Виявлено, що суспільна свідомість мала вагомий вплив на становлення церковно-історичних студій. Зацікавленість в суспільстві до історичної проблематики призвела до розквіту духовної журналістики та розвитку науково-дослідницьких установ, де створювалися засади для подальших досліджень в галузі історії церкви. Встановлено, що особливістю функціонування церковно-історичної школи було православне сприйняття проблем християнської церкви, при тому помітний вплив на вивчення історії церкви здійснювала німецька релігійно-філософська думка;

доведено, що функціонування церковно-історичної школи на Україні було пов'язане переважно з діяльністю Київської духовної академії, що розвивалася у загальному контексті російської духовно-академічної традиції. Найбільший розквіт церковно-історичної школи в Київській духовній академії припав на кінець ХІХ - початок ХХ ст. І саме численні учні і співробітники Київської духовної академії створили міцні підвалини для подальшого розвитку церковно-історичних студій;

обґрунтовано, що С. Голубєв сприяв розвитку церковно-історичних студій, ретельно дослідивши історію православної церкви на теренах України XVI - ХVІІ ст. та здійснивши комплексну оцінку діяльності Київського митрополита Петра Могили у контексті церковно-історичних подій даного періоду. Проаналізовано внесок С. Голубєва в дослідження історії церков та монастирів, що дозволило висвітлити певні періоди історії православної церкви;

встановлено, що особливим внеском Ф. Тітова було визначення ролі церкви в політичному, культурному та соціально-економічному розвитку українського народу ХVІІ - ХVІІІ ст. В цьому контексті обґрунтовано, що дослідження Київської митрополії-єпархії Ф. Тітовим мають важливе значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Проаналізовано внесок Ф. Тітова у вивчення інституту закордонних монастирів Київської єпархії та встановлення їх значення для православної церкви;

показано, що найбільшим та найважливішим внеском В. Біднова в церковно-історичній царині було дослідження юридичного становища православної церкви в Польщі та Литві за XIV - XVIII ст. Проаналізовано дослідження вченого щодо православ'я в Польсько-Литовській державі на тлі урядової політики та законодавства відносно католицтва, протестантизму та інших релігійних конфесій, а також у зв'язку із загальним політичним і суспільним розвитком держави, її зовнішніх стосунків;

виявлено, що С. Голубєв, Ф. Тітов та В. Біднов здійснили непересічний вплив на розвиток церковно-історичних студій, завдяки унікальним підходам, широкому науковому кругозору, багатому фактологічному матеріалу, та проклали шлях до подальших досліджень в галузі історії церкви.

Теоретичне значення дослідження полягає у аналізі наукової спадщини творчості представників академічної думки ХІХ - початку ХХ ст. з історії церкви, що надає нове розуміння та тлумачення релігієзнавчих знань, які можуть збагатити теоретичний арсенал українського релігієзнавства.

Практичне значення дослідження. Основні положення і висновки можуть бути використані у викладанні нормативних курсів релігієзнавства та спеціальних курсів з "Історії релігії", "Історії церкви", "Історії світової релігієзнавчої думки", "Історії академічної філософії України" та "Історії філософії та культури України". При створенні релігієзнавчих та історичних посібників з окремих проблем історії церкви, а також в науково-популярних публікаціях та в практичній викладацькій роботі.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно на основі результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні висновки та положення дисертаційного дослідження були оприлюдненні в доповідях на: Міжнародній науковій конференції "Дні науки філософського факультету - 2007" (18-19 квітня 2007 р., Київ), Міжнародній науковій конференції "Дні науки філософського факультету - 2008" (16-17 квітня 2008 р., Київ), Міжнародній науковій конференції "Людина. Світ. Суспільство" (21-22 квітня 2009 р., Київ), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів "V Харківські студентські філософські читання" (27-28 березня 2008 р., Харків), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів "VІ Харківські студентські філософські читання" (2-3 квітня 2009 р., Харків).

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснювалося у формі наукових публікацій - трьох статтях, що були вміщенні у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та п'яти тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура дисертаційної роботи відповідає меті дослідження й відображає послідовність вирішення поставлених завдань. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 180 сторінок, з них 161 сторінка основного тексту. Список використаної літератури викладений на 19 сторінках і включає 174 найменування.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлено зв'язок з науковими програмами та планами, надано характеристику ступеня наукової розробки проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, вказана теоретико-методологічна основа дослідження, зазначені положення наукової новизни, показано теоретичне та практичне значення роботи, наведені дані про апробацію результатів дослідження та загальну структуру роботи.

У першому розділі - "Аналітичний огляд літератури з дослідження історії церкви представників академічної думки України ХІХ - поч. ХХ ст. " - здійснюється огляд базових праць з історії церкви представників академічної думки ХІХ - початку ХХ ст., проводиться аналіз оглядової та критичної літератури.

У дослідженні до джерельної бази залучаються роботи з церковно-історичних питань. Перші наукові роботи з питань історії церкви припадають на початок ХІХ ст. В першу чергу цим питанням присвятили свої розробки такі вчені, як: Є. Голубинський, Євгеній (Болховітінов), Інокентій (Смірнов), Макарій (Булгаков), Філарет (Гумілевський).

Починаючи з 70-х років ХІХ ст., церковно-історичні студії в Російській імперії виходять на новий рівень, який вважається періодом розквіту. В цей період з лав духовних академій виходять талановиті дослідники та історики церкви, які присвятили значну увагу дослідженням з історії православної церкви. В своїй роботі ми звертаємося зокрема, до напрацювань В. Болотова, О. Іванцова-Платонова, А. Карташова, О. Лебедєва, М. Максимовича, О. Папкова, С. Смірнова, Г. Флоровського, І. Чистовича.

Починаючи з другої половини ХІХ ст., питання історії церкви активно вивчають викладачі та студенти Київської духовної академії. В цьому відношенні ми звертаємо увагу на дослідження М. Ковальницького, І. Малишевського, М. Петрова, М. Поснова, П. Терновського. Розквіт київської церковно-історичної школи припадає на кінець ХІХ - початок ХХ ст., зокрема, тоді активно починають займатися питаннями історії С. Голубєв, Ф. Тітов та В. Біднов. Роботи цих знаних, але в той же час не досліджених, істориків церкви привертають увагу своєю науковою оригінальністю.

Слід зазначити, що дослідження С. Голубєва, Ф. Тітова та В. Біднова торкаються різних аспектів історії православної церкви. Зокрема, С. Голубєв головний акцент зробив на дослідженні історії православної церкви початку ХVІІ ст., Ф. Тітов висвітлив розвиток православної церкви XVII - XVIII ст. та історію Київської митрополії даного періоду, а В. Біднов здійснив найбільший внесок в дослідження юридичного становища православної церкви в Польсько-Литовській державі (XIV-XVIII ст.). У зв'язку з цим, науковий доробок зазначених вчених в дисертаційному дослідженні розглядається окремо.

Церковно-історичними дослідженнями займалися також в післяреволюційний період. Найбільший інтерес до даної проблематики виявили українські вчені за кордоном. Серед них варто назвати І. Власовського, О. Оглоблина, А. Жуковського, Д. Дорошенка, О. Сидоренка. Саме завдяки цим вченим було подолане негативне ставлення до ролі Київської духовної академії в українській освіті та науці.

Тривалий час, починаючи від 20-х років XX ст., про спадщину Київської духовної академії в Україні майже не згадували. Зацікавлення даною темою у вітчизняній філософській та релігієзнавчій науці спостерігається лише з 90-х років, після здобуття Україною незалежності. В цьому контексті актуальними стають дослідження О. Афоніної, В. Горського, А. Колодного, І. Кондратьєвої, Ю. Кравченко, В. Лубського, Н. Мозгової, В. Нічик, І. Огородника, О. Сарапіна, Д. Степовика, М. Ткачук, Н. Шип, П. Яроцького.

Іншим видом дослідницької літератури стали роботи сучасних українських фахових істориків, що займаються питаннями історії церкви. Це - С. Гузенко, К. Крайній, О. Крижанівський, С. Лиман, Г. Надтока, С. Плохій, І. Саламаха, О. Тарасенко, В. Ульяновський, О. Файда.

Таким чином, проведений аналіз вітчизняних та зарубіжних джерел свідчить про те, що з цілого ряду причин історія становлення церковно-історичних студій в академічній думці є недостатньо вивченою. Також слід відзначити, що в релігієзнавчій літературі розгляду церковно-історичних пошуків С. Голубєва, Ф. Тітова і В. Біднова не приділено достатньої уваги, що зумовлює актуальність дослідження.

Другий розділ - "Становлення та розвиток церковно-історичних студій в академічній думці" - присвячений становленню та розвитку церковно-історичних студій у вищих духовних та світських навчальних закладах.

Становлення церковно-історичної науки в Російській імперії, а отже і на українських землях, порівняно із західноєвропейськими країнами, відбувалося значно пізніше. Однією з головних причин такого явища слід визнати досить пізнє включення церковно-історичної науки до складу інших наук.

Було встановлено, що перші церковно-історичні дослідження припадають на початок ХІХ ст., коли відбуваються ліберальні реформи в освітньо-духовному відомстві Російської імперії, які починають нівелювати схоластичний метод викладання та навчання. Реформування духовно-освітнього відомства було складовою загальної перебудови системи освіти в Російській імперії. Головними репрезентантами нової імперської системи духовної освіти стають новостворені духовні академії. У Російській імперії їх існувало чотири: Санкт-Петербурзька (з 1809 р.), Московська (з 1814 р.), Київська (з 1819 р.), Казанська (з 1842 р.) духовні академії. В цілому діяльність всіх зазначених чотирьох академій розвивалася в загальному контексті російської духовно-академічної традиції, що було зумовлене їх конфесійною єдністю. З функціонуванням цих закладів пов'язується поява та діяльність церковно-історичних шкіл. На зміну загальним "описам" приходять конкретні ґрунтовні дослідження. І, починаючи з другої половини ХІХ ст., вивченням історії церкви займаються фахівці, які здобули відповідну освіту і обрали церковну історію полем своєї професійної діяльності.

Варто зазначити, що важливу роль на шляху становлення та розвитку церковно-історичної науки відіграв статут духовних академій 1869 р., так званий Макаріївський статут, ініціатором і головним редактором якого був Макарій (Булгаков). За вимогами статуту духовні академії утворювали певну паралель з університетами. Відповідно до цього відбулися також зміни у навчальному процесі. Насамперед, було ліквідовано багатопредметність і на зразок університетських факультетів було створено три відділи: богословський, церковно-історичний, церковно-практичний. На двох останніх перевагу мали світські предмети.

Функціонування церковно-історичної школи на території Україні було пов'язане переважно з діяльністю Київської духовної академії. Хоча Київська духовна академія мала насамперед сприяти подальшому розвитку вищої богословської освіти, саме тут можна побачити величезну зацікавленість і філософією, і історією. Науковому зростанню церковної історії сприяла практика публічного захисту магістерських та докторських праць. Атмосфера більшої відкритості стимулювала появу на світ досліджень з церковної історії.

Якщо брати до уваги розвиток церковно-історичної науки в українських університетах, то необхідно зауважити, що помітний крок до розвитку цієї науки в світських закладах зробили викладачі та вихованці Київського університету Святого Володимира.

У процесі свого становлення церковно-історична наука не могла стояти осторонь досягнень закордонної науки. Помітний вплив в цьому відношенні відіграла німецька філософська думка.

Історики церкви в своїх дослідженнях в першу чергу фокусувалися на вивченні історії власної, тобто православної церкви. Потреба такого вивчення витікала із суто практичних церковно-історичних інтересів. В цьому відношенні дослідники посилалися на оригінальні творіння святоотцівської спадщини. Вважалося, що дослідження питань святоотцівського спадку є найважливішим періодом церковної історії, так як православна церква є прямою спадкоємницею святоотцівської традиції.

Зацікавленість в суспільстві до історичної самосвідомості привела до розквіту духовної журналістики та розвитку науково-дослідницьких установ. Активну участь у цій роботі взяли київські наукові установи, зокрема, Церковно-історичне та археологічне товариство, журнал "Труди Київської Духовної Академії", а також Археографічна комісія, Історичне товариство Нестора-Літописця, гурток "Київська старовина", а згодом Українське Наукове Товариство. Наукові дослідження цих інституцій мали велике значення для розвитку та становлення церковно-історичних студій на теренах України.

Третій розділ - "Церковно-історичні студії в ретроспективному аналізі" - присвячений аналізу церковно-історичної проблематики в науковому доробку С. Голубєва, Ф. Тітова та В. Біднова.

Вивчення історії церкви професорами духовних академій має важливе суспільно-історичне значення, бо покликане зрозуміти і виявити особливості тогочасного політичного стану та його вплив на розвиток церкви. Найбільший розквіт церковно-історичної школи Київської духовної академії припав на кінець ХІХ - початок ХХ ст., в цей час питаннями історії церкви займалися С. Голубєв, Ф. Тітов, В. Біднов.

Дослідження з історії церкви С. Голубєва стали вагомим підґрунтям у розвитку церковно-історичної науки. С. Голубєв почав займатися історією церкви ще із студентських років, вступивши на церковно-історичне відділення. Вчений один з перших ґрунтовно дослідив період історії церкви ХVІ - ХVІІ ст., приділивши значну увагу могилянському періоду розвитку православ'я. Кінець XVI і перша половина ХVІІ століття, становлять важливий період в історії православної церкви. У цей час релігійний рух, викликаний боротьбою з інакомисленням, охоплює всі верстви південно-руського населення.

Займаючись пошуком рідкісних видань XVІ - XVІІ ст., С. Голубєв відкрив цінне історичне джерело для істориків церкви - стародруки, що стали своєрідним нововведенням видатного професора. Сам С. Голубєв узагальнив свої студії над стародруками у полемічній книзі "Декілька сторінок із новітньої історії Київської Духовної Академії", спрямованій проти висновків стосовно конкретних львівських та київських стародруків Ф. І. Тітова. Актуальними також є дослідження С. Голубєвим історії церков та монастирів, які базувалися на архівних джерелах, що і понині вражають ґрунтовністю науково-дослідницьких матеріалів.

В дослідженнях С. Голубєва здійснюється комплексна оцінка діяльності Київського митрополита Петра Могили у зв'язку із загальним ходом церковно-історичних подій. Цим питанням С. Голубєв присвятив роботу "Київський митрополит Петро Могила і його сподвижники. Церковно-історичний досвід", що стала грандіозною реконструкцією загального плину церковного і світського життя кінця XVI - ХVІІ ст. С. Голубєв ґрунтовно проаналізував духовні настанови Петра Могили, особливо його пастирську діяльність, зокрема по відновленню християнської моралі серед єпископату, білого духовенства та вірян. Встановлено, що С. Голубєв детально описує систему контролю за дотриманням усіх цих постанов і приписів, які запровадив Петро Могила, через розгалужену церковно-адміністративну систему, діяльність консисторії, Собори та візитації, а також особисті регулярні поїздки митрополита по всіх єпархіях.

Іншим представником Київської духовної академії, який приділив значну увагу питанням історії православної церкви, є Ф. Тітов. Аналізуючи праці Ф. Тітова, можна зробити висновок, що він докладно описав, систематизував та хронологічно відтворив події історії православної церкви в ХVІІ - ХVІІІ ст. Довів, що православна церква на українських землях посідала помітне місце в політичному, культурному й соціально-економічному житті українського народу. Тривалий період її роль у формуванні національної ідентичності українців штучно ігнорувалась, хоча церква завжди була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість. Зміни режимів, політичних систем не змогли похитнути її авторитет, оскільки з нею асоціювалися духовні почуття людини. В періоди бездержавного існування українського народу церква підтримувала національно-творчі процеси і, як суспільна організація з могутньою християнською ідеологією, об'єднувала народ.

Дуже важливим ґрунтовним дослідженням з історії православної церкви Федора Тітова є праця "Руська православна церква в Польсько-Литовській державі в ХVІІ - ХVІІІ ст. ". Хоча загальний настрій праці і має деякий ідеологічний вплив, інформативний ряд побудований на архівних матеріалах, слугує цінним та важливим науково-історичним документом. Розглядаючи історію православної церкви ХVІІ - ХVІІІ ст., Ф. Тітов приділив велику увагу питанням, що стосуються Київської митрополії-єпархії, яка має важливе значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Ф. Тітов прагнув завжди слідувати оригінальним документам, що дозволяло уникати докорів про упередженість.

Цінним з релігієзнавчої точки зору є дослідження Ф. Тітовим інституту закордонних монастирів Київської єпархії, їх складу, особливостей функціонування. Було встановлено, що Ф. Тітов виділяє 6 груп закордонних монастирів: Литовські монастирі, Слуцьку архімандрію, Білоруські монастирі, Поліські монастирі, Підляські монастирі та Українські монастирі. Вчений визначає їх значення для православної церкви, називаючи хранителями православ'я.

Неабияке значення в церковно-історичному відношенні мають дослідження Ф. Тітовим стану російського сектантства ХІХ ст. Він виділив три види сект: раціоналістичні, анархічні та містичні. Причинами виникнення сектантства Ф. Тітов називає: по-перше, відсутність точного, правильного, чіткого поняття і пізнання своєї віри; по-друге, лібералізм в друкованих виданнях.

Вивчаючи історію православної церкви, Ф. Тітов піднімає питання патронатства та ділить його на чотири форми: загального покровительства; право подання, чи віддачі монастирів та церков відомим особам; право презентації, чи рекомендації відомих осіб на посаду монастирських настоятелів і приходських священників; право керування і суду у визначених межах по відношенню до загальної підсудності церков і монастирів державі та духовній владі.

Ф. Тітов відомий не тільки як дослідник історії церкви, але й як активний діяч церковного життя українського народу. Він брав активну участь в діяльності Київської духовної консисторії та духовно-цензурного комітету. церковний академія самосвідомість суспільство

Велике значення для церковно-історичних досліджень має творчий здобуток В. Біднова. Узагальнюючи аналіз церковно-історичних досліджень В. Біднова, можна говорити про наступні моменти. В. Біднов одним з перших на достатньо фаховому рівні чітко поставив і значною мірою вирішив завдання розгляду історії церкви в Україні. Головним завданням вченого була фактична реконструкція історичного процесу, тобто з'ясування невідомих фактів, подій, явищ, що і сьогодні має значну цінність для церковно-історичної науки. Саме ця особливість забезпечує його працям наукове довголіття. Важливим напрямом історико-церковних пошуків В. Біднова було відтворення історичних портретів та підбір документів про діячів церкви.

Займаючись місцевою церковною старовиною Катеринослава, В. Біднов розробляв місцеві церковні архіви та запровадив до наукового обігу численні невідомі документальні матеріали. Найбільшим та найважливішим внеском В. Біднова в церковно-історичні студії було дослідження юридичного становища православної церкви в Польщі та Литві за XIV - XVIII ст. Вчений ретельно проаналізував державну документацію та законодавство Польсько-Литовської доби щодо православ'я на тлі урядової політики відносно католицтва, протестантизму та інших конфесій, а також у зв'язку із загальним політичним і суспільним розвитком держави, її зовнішніх стосунків.

Варто наголосити, що на тему правового становища православної церкви в Польщі і Литві, російські та польські вчені того часу постійно вели суперечки. Це змусило В. Біднова спробувати показати дійсне правове становище православної церкви у Польщі та Литві, через аналіз джерела офіційного походження - зібранням законів Речі Посполитої "Volumina Legum". Було встановлено, що В. Біднов, звертаючися до постанов "Volumina Legum", поділяє історію православної церкви на п'ять періодів, що мають свої відмінні особливості.

Зокрема, за В. Бідновим, перший період починався із часів князя Ягайла (від 1386 р., коли він прийняв католицизм) і продовжувався до правління Стефана Баторія включно (1587 р.). Другий період охоплював 45-річне правління Сигізмунда ІІІ (1587 - 1632 рр.). Відмінною його особливістю була поява церковної унії, яка була взята королем під його особистий контроль, і запекла боротьба між православними та уніатами. Третій період починався після смерті короля Сигізмунда ІІІ (1632 - 1686 рр.). Він характеризувався успіхами православних в боротьбі з унією, результатом яких були сприятливі для них конституції. Четвертий період продовжувався з 1686 р. і тривав до 1788 р. В. Біднов стверджував, що ці часи були не сприятливими для православних. П'ятий період охоплював епоху чотирирічного, так званого великого, сейму (1788 - 1792 рр.). Головною його особливістю було те, що чотирирічний сейм проявив сприятливе відношення до православної церкви.

Висновки

В результаті проведеного дослідження проаналізована роль і місце творчого доробку представників академічної думки ХІХ - початку ХХ ст. у становленні та розвитку церковно-історичних студій. В роботі особлива увага звертається на церковно-історичні пошуки діячів Київської духовної академії, зокрема, С. Голубєва, Ф. Тітова та В. Біднова.

В даному дослідженні робиться висновок, що систематичне опрацювання наукових питань в галузі церковно-історичних досліджень було здійснене на початку ХІХ ст. Крім того, функціонування церковно-історичних студій було пов'язане переважно з діяльністю духовних академії. Важливими чинниками розвитку церковно-історичних досліджень в духовних академіях були реформи в духовно-освітньому відомстві, зокрема, запровадження курсу церковної історії, зацікавленість в суспільстві до історичної самосвідомості, розквіт духовної журналістики та розвиток науково-дослідницьких установ.

Аналізуючи особливості функціонування церковно-історичної школи, дисертант робить висновки, що для церковно-історичних досліджень ХІХ - початку ХХ ст. було характерне суто православне сприйняття проблем християнської церкви. Потреба вивчення історії православної церкви витікала із суто практичних церковно-історичних інтересів. Більше того, православність, тобто, в ширшому розумінні, конфесійність, була необхідним компонентом самої церковної історії як наукової дисципліни.

В роботі зазначається, що помітний вплив на дослідження історії церкви здійснила німецька філософська думка. За відсутності власних напрацювань, методологічна база німецької релігійної філософії стала своєрідним орієнтиром для розвитку богословської науки в Російській імперії. При цьому, на формування церковної історії як науки найбільше вплинула німецька протестантська церковна історіографія.

Розглядаючи перші церковно-історичні дослідження, дисертант робить висновок, що вони значною мірою посилалися на оригінальні творіння святоотцівської спадщини. З часом акцент досліджень змістився до більш комплексного розгляду проблем історії церкви, причому значна увага приділялася історії розвитку православної церкви.

В Україні розвиток церковно-історичних студій був тісно пов'язаний з діяльністю Київської духовної академії. Після реформ богословської освіти Київська духовна академія стала головним осередком церковно-історичних досліджень. Численні учні і співробітники Київської духовної академії створили міцні підвалини для подальшого розвитку церковно-історичних студій. Активну участь у цій роботі також взяли київські наукові установи, зокрема Церковно-історичне та археологічне товариство, журнал "Труди Київської Духовної Академії", а також Археографічна комісія, Історичне товариство Нестора-Літописця, гурток "Київська старовина", а згодом Українське Наукове Товариство. Наукові дослідження цих інституцій мали загальноукраїнське значення, разом з тим впливали на діяльність відповідних наукових осередків за межами Києва.

З лав Київської духовної академії вийшли видатні історики церкви. Найбільший розквіт церковно-історичної школи Київської духовної академії припав на кінець ХІХ - початок ХХ ст. Деякі визначні постаті серед діячів Київської духовної академії заслуговують на особливу увагу, особливо коли мова йде про їхній вклад в історію української церкви. Розроблюючи тему дослідження, дисертант передусім звертає увагу на наукову спадщину С. Голубєва, Ф. Тітова та В. Біднова. Завдяки численним опублікованим працям та значному обсягу зібраного фактичного матеріалу, вказані діячі дали основу для наукових студій історії української церкви ХVІІ - ХІХ ст.

С. Голубєв був одним з перших, хто ґрунтовно дослідив період історії церкви ХVІ - початку ХVІІ ст., зокрема, здійснив комплексну оцінку діяльності Київського митрополита Петра Могили та висвітив особливості існування церкви на теренах України-Русі. Одним з найбільших його здобутків вважається дослідження "Київський митрополит Петро Могила і його сподвижники". В даній роботі С. Голубєв розглядає діяльність Петра Могили у зв'язку із загальним ходом церковно-історичних подій XVI - ХVІІ ст., що робить цей твір важливим для розуміння й вивчення історії західно-руської церкви. Висновки С. Голубєва є цінними для розуміння впливу діяльності П. Могили на поліпшення тогочасного положення всієї православної західно-руської церкви.

Важливим внеском в історію православної церкви було дослідження С. Голубєвим історії монастирів та церков. Серед цих досліджень: "Восьмисотліття Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря", "Історія Києво-Видубицького Свято-Михайлівського монастиря", "До історії Київської Трьохсвятительської церкви за другу половини XVІІ ст. ", "Києво-Печерська лавра в XVІ - XVІІ ст. ". Праці С. Голубєва з історії церков та монастирів базуються на значній кількості архівних джерел. Саме тому ці дослідження можна вважати об'єктивним поглядом на загальне значення історії церковних святинь, що в свою чергу відбиває історію всієї Київської митрополії.

До визначних діячів Київської духовної академії також належав професор, наставник Андріївської церкви протоієрей Ф. Тітов. Своїми дослідженнями і опублікованими працями, зібраними матеріалами, актами і документами він надав поштовх науковим студіям з історії української церкви.

Дуже важливим ґрунтовним дослідженням з історії православної церкви Ф. Тітова є праця "Руська православна церква в Польсько-Литовській державі в ХVІІ - ХVІІІ ст. ". Дисертант зазначає, що Ф. Тітов, вивчаючи оригінальні документи по історії православної церкви та окреслюючи історичні особистості, вносить значний вклад в об'єктивне відображення боротьби православних та латино-уніатів.

Важливим внеском Ф. Тітова в розвиток історії православної церкви можна вважати вивчення діяльності закордонних монастирів Київської єпархії. Ґрунтовно дослідивши першоджерела по історії закордонних монастирів, Ф. Тітов створив основи для подальших пошуків в даній сфері.

Визначний вклад в розвиток української історії церкви також здійснив вихованець Київської духовної академії В. Біднов. Він також одним з перших на науковому рівні чітко поставив завдання розгляду історії церкви в загальному контексті історії України.

Однією з найважливіших аналітичних праць В. Біднова була "Православна церква в Польщі та Литві (по Volumina Legum)". У даному дослідженні В. Біднов поставив завданням з'ясувати юридичний статус Православної церкви у Польсько-Литовській державі впродовж чотирьох століть (XIV-XVIII ст.). На нашу думку, цінність цієї роботи полягає в тому, що історія православної церкви України та Білорусії розглядається В. Бідновим паралельно з аналізом збірки законів Речі Посполитої "Volumina Legum". Варто відзначити велику ерудицію і ретельність В. Біднова, фактологічну доказовість його концепції та значну наукову цінність праці.

Суттєвий вплив на тематику досліджень В. Біднова мали політичні події початку ХХ ст., які змусили вченого переключитися на дослідження історії тогочасної церкви в Україні. Так чи інакше, головним завданням дослідника була фактична реконструкція історичного процесу, що забезпечила його працям наукове довголіття.

В представленому дослідженні наукового спадку істориків церкви зроблено висновок, що саме впродовж ХІХ - початку ХХ ст. в Російській імперії відбувалося становлення церковної історії як науки зі своїм предметом та методами дослідження. Саме тому результати дисертаційного дослідження дозволяють стверджувати про вагомий внесок зазначених представників академічної думки України ХІХ - початку ХХ ст. у становлення і розвиток церковно-історичних студій в Україні.

В дослідженні окреслено релігієзнавчий аспект історії церкви, який репрезентований в творчості представників академічної думки України ХІХ - початку ХХ ст., а саме проаналізовано внесок С. Голубєва, Ф. Тітова та В. Біднова в розвиток церковно-історичних студій на теренах України. Тематика та використана методологія дисертаційного дослідження дозволяє окреслити перспективи подальших розробок питань порушених автором.

Одним з перспективних напрямків подальших розробок є порівняльний аналіз методології церковно-історичних досліджень С. Голубєва, Ф. Тітова та В. Біднова. Крім того, особливий інтерес представляє розгляд впливу київської церковно-історичної школи на подальший хід церковно-історичних досліджень в Україні.

Список публікацій за темою дисертації

1. Панченко А.В. Історія православної церкви в працях Ф. Тітова (ХVІІ - ХVІІІ ст.) / А.В. Панченко // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. - К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. - №16(29). - С. 72 - 79.

2. Панченко А.В. Церковно-історичні дослідження в академічній спадщині проф. Степана Голубєва / А.В. Панченко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 79. - К., 2009. - С. 129 - 141.

3. Панченко А.В. Аналіз церковно-історичних студій ХVІІІ - ХІХ ст. / А.В. Панченко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць/ Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 81. - К., 2009. - С. 223 - 234.