Теоретико-методологічні аспекти релігієзнавства: релігія як система

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 21/29:2-11

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата філософських наук

Теоретико-методологічні аспекти релігієзнавства: релігія як система

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

Дзюба Олександра Віталіївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Конотоп Людмила Григорівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка кафедра релігієзнавства.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Рибачук Микола Филимонович, Український гуманітарний інститут, проректор, завідувач кафедри філософії та релігієзнавства;

кандидат філософських наук Кисельов Олег Сергійович, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, учений секретар.

Захист відбудеться «26» травня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Україна, м. Київ, вул. Володимирська 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий « 23 » квітня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.І. Предко.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Розвиток гуманітарної науки - ключова ознака демократичної держави. Для сучасного українського, а рівною мірою і для іншого пострадянського релігієзнавства, постає першочергова проблема - напрацювання методології наукового дослідження. Її недостатність, а часто й неадекватність через евристичну неспроможність, звертання до минулої марксистської традиції, що часто-густо виступає перепоною, унеможливлюють розбудову релігієзнавства як комплексної гуманітарної науки на пострадянському просторі. Першим виваженим кроком до вирішення цієї проблеми є виокремлення сутності, структури та функцій релігії, що закладає основи для більш поглиблених досліджень вже конкретних релігій та їх конкретних елементів. Розгляду структури й функцій релігії має передувати розгляд релігії як системи. Застосування порівняльного (компаративного) методу в дослідженні релігії дає нам підстави стверджувати, що в релігіях можна виявити щось, що об'єднує їх. Саме такий аналіз дозволяє виокремити те, що притаманно кожній релігії. Тому аналітично ми конструюємо замкнену модель, або як її називає Т. Парсонс, «стабільну систему». Це робиться для того, щоб чітко виокремити компоненти, які притаманні релігії; окрім того, потрібно показати, що кожен компонент, який властивий системі, яку ми називаємо релігійною, саме таким і є, через відношення, яким об'єднані всі елементи системи. Тому ми цю систему можемо назвати аналітично замкненою моделлю - це означає, що ми свідомо дистанціюємося від розгляду взаємодії релігійної системи з іншими системами, звісно, прослідковуючи точки перетину.

Тому слід обмежитися виокремленням базових елементів, і це буде саме те, що іманентно притаманно кожній релігії, й те, що її відрізняє від інших систем у суспільстві. При цьому, звичайно, не можливо буде обійтись без вищезазначених точок перетину, оскільки саме в цих точках й відбувається те, що прийнято називати реальним життям релігії, тобто реальним соціологічним та психологічним виміром існування релігії. Також, відповідно до параметру виміру, тобто співвіднесеності релігійної системи як аналітичної моделі до інших систем, власне й можна побачити певні зміни, що відбуватимуться на структурному рівні певної релігії.

Цілком зрозуміло, що в кожному окремому випадку застосування цієї моделі для конкретної релігійної системи в конкретному суспільстві буде потребувати певних уточнень, обумовлених історичною й соціокультурною специфікою. Але незважаючи на такі обмеження, видається набагато зручнішим знаходити недоліки стосовно заданих параметрів, бо тоді вони принаймні будуть систематизовані; в іншому ж випадку це будуть поодинокі факти. Власне, це є намагання ствердити наступну тезу: перебудувати схему дослідження легше на наявній схемі, ніж на порожньому місці. Причому, така побудова має носити виключно прикладний характер.

Ця абстрактна модель покликана поліпшити дослідження конкретних релігій, а також методику структурованого викладання фактичного релігієзнавчого матеріалу з історії релігії, соціології релігії, психології та феноменології релігії. Тому актуальність цього дослідження має не тільки свій теоретичний, але й практичний зріз.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України», науково-дослідної роботи філософського факультету № 06БФ01-01 «Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання», науково-дослідної тематики кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з актуальності та ступеню наукової розробки теми, основною метою цього дослідження є розкриття феномену релігії як системи.

Для поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

- запропонувати теоретико-методологічний апарат аналізу релігії як системи;

- показати феномен релігії в межах системного підходу через поняття «релігійна система»;

- вивести специфіку релігійної системи через поняття «сутності релігії»;

- на базі трансценденталістського підходу вирішити проблему ідеологічних конотацій у релігієзнавстві й проблему оціночних (аксіологічних) суджень;

- на основі вище зазначених напрацювань остаточно сформулювати аналітичну модель релігії; виявити і показати базові компоненти релігійної системи, обґрунтувати їх необхідність в структурі релігії й неможливість їх редукування;

- проаналізувати функціональність релігійної системи, наводячи приклади з досліджень конкретних релігійних систем і проаналізувавши підходи до визначення функцій релігій відомих дослідників релігієзнавства;

- демонстрація ефективності та зручності розробленої аналітичної моделі в методиці викладання теоретичного релігієзнавства.

Об'єкт дослідження - релігія в системному вимірі.

Предмет дослідження - сутність, структура та функції релігії.

Теоретико-методологічна основа роботи. Теоретичною основою дослідження виступають праці філософів, релігієзнавців та теологів, дослідження яких безпосередньо або опосередковано дотичні до проблем цього дослідження. трансценденталістський аксіологічний релігієзнавство

Це праці українських радянських та пострадянських східно-європейських вчених: В. Андрущенка, В. Бондаренка, Л. Губерського, А. Конверського, Л. Конотоп, В. Лубського, О. Предко, М. Рибачука, О. Сарапіна, Л.Виговського, М. Бабія, О. Грабовець, В. Капранова, А. Колодного, В. Язиковича, З. Понятовського, Х. Хоффманна, І. Яблокова, Ю. Левади, А.Токарева, О. Муравйова, В. Гараджі, Д. Угриновича, Є. Торчинова, А. Забіяко, М. Пилаєва, О. Краснікова та ін.

Праці класиків світової релігієзнавчої думки: К. Тіле, І. Ваха, М. Мюллера, Р. Отто, Г. Віденгрена, Г. Фріка, Н. Зьодерблома, М. Еліаде, М. Мосса, У. Робертсона-Сміта, Б. Маліновського, та ін.; відомих західних соціологів релігії Т. Парсонса, Р. Мертона, Н. Лумана, П. Бергера, Дж. Йінгера, психологів В. Джеймса, Е. Фромма, Н. Мелоні та ін.

Окремо можна виділити праці логіків і методологів системного аналізу А. Уйомова, В. Садовського, Ю. Цофнаса, І. Блауберга, Е. Юдіна, Ю. Маркова, Г. Щедровицького.

Ілюстративний матеріал узятий з праць визнаних дослідників окремих релігій і культур: О. Лосєв, Ф. Зелинський, А. Гуревич, Л. Васильєв, В. Ємельянов, М.Альбеділь, Г. фон Грюненбаум, Ш. Шукуров, Т. Буркхардт, П. Флоренський, С. Булгаков, Б. Веймарн, Р. Генон, Е. Ленг та ін.

Основою філософсько-релігієзнавчого аналізу є наступні методи: компаративний, діалектичний, апостеріорний, системний підхід, структурно-функціональний аналіз, феноменологічний підхід. Робота базується на принципах об`єктивності та неупередженості.

У дослідженні використовується метод типологізації, здійснюється реконструкція і виявляється типове: те, що притаманне фактично будь-якій релігійній традиції. Узагальнення здійснюється внаслідок опрацювання матеріалу, для нашого дослідження це - конкретні релігійні традиції. Тому для того, щоб виявити типове та специфічне, необхідно здійснити порівняння цих традицій, йдеться про застосування компаративного методу. Для процедури виявлення типового потрібно чітко розрізнити суттєве і другорядне, тому необхідним було застосування методу редукціонізму. Метод класифікації у дослідженні використаний для того, щоб рубрикувати (класифікувати) виокремлені визначальні риси. Окрім того, необхідно було вказати на взаємозалежності виокремлених рис, для чого й застосовано метод каузальності. Важливим у дослідженні пропонується визначити межі, за які не повинен виходити дослідник релігії, для цього виявлено загальні (трансцендентальні ) умови релігії, послідовно застосовано метод апріоризму.

Номінацію методів, які використовуються у дисертаційному дослідженні, було взято з монографії А. Краснікова «Методологія класичного релігієзнавства», що наразі не викликає суперечностей в східноєвропейському релігієзнавчому співтоваристві в плані термінологічного апарату.

Наукова новизна дослідження обґрунтовується в наступних положеннях:

Вперше:

? запропоновано теоретико-методологічний апарат аналізу релігії як системи, який розкривається в поняттях: «релігійна система», «структура релігії», «системний характер релігії», «сутність релігії», «елементи релігійної системи», «взаємовідношення елементів релігійної системи», «функції релігії», «функціональність релігії»;

- виведено аналітичну модель релігії, тобто замкненої релігійної системи, що є всебічно проясненою, як з боку принципів її побудови, так і способів застосування в теорії й методології академічного релігієзнавства. Дана модель містить своїми складовими релігійне віровчення, цінності, культ;

- прояснено механізм виведення функцій релігій, виходячи з розуміння функціональності релігії як зовнішнього вияву релігійної системи, тобто її проявів на перетині, й виключно на ньому, із іншими соціальними системами, також показано різницю між функціями релігії як такої та функціями тих компонентів структури релігії, що інкорпоруються до релігійної системи, коли система розглядається як суто соціальна;

Уточнено:

- базові поняття, які необхідні у дослідженні релігії як системи та показано сутнісне і формальне співвідношення цих понять: було акцентовано увагу на поняттях, якими було би можливо позначати сутність релігії й при цьому вони б не несли аксіологічних конотацій. Заявленим вимогам відповідає термін «сакральне» або «священне». Цей термін максимально «очищений» від будь-яких культурно-релігійних конотацій і повинен використовуватися в релігієзнавстві для побудови чітких несуперечливих схем дослідження. Поняття «схема» використовується як описування методологічної та методичної процедури;

? необхідність при розгляді релігії як такої, що потрібно вказувати на трансцендентальні причини, тобто на «умови можливості» (трансцендентальні умови) релігії. Саме ці умови є базовими елементами структури релігії, тобто сутністю релігії, віровченням, культом та функціями;

- теоретичне розуміння поняття «релігія» у різних дослідників й було сформоване власне робоче визначення цього поняття, побудоване через описування складових поняття «релігійна система». Так, розуміючи релігію як систему, ми описуємо її через структуру й функціональний вияв. При цьому не надається жодного якісного визначення елементам цієї структури, окрім дескриптивних визначень, які фіксують необхідні властивості з боку розгляду їх як підструктурних елементів релігії;

Набуло подальшого розвитку:

- дана модель релігії є ефективною в методичному сенсі, оскільки чітко окреслений механізм переходу від сутності релігії до її головних складових елементів через їх пошагове опредмечення (з наданням дефініцій). А також вона є доступною для візуалізації у схематичному відображенні.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що воно дає змогу по-новому осмислити феномен релігії через розгляд релігії як системи, в межах трансцендентального підходу. Також в цій роботі пропонуються нові теоретико-методологічні підходи у дослідженні релігії: одночасне використання системного підходу й структурно-функціонального та функціонального аналізів, включаючи їх до феноменологічної настанови, що дозволяє якісно збагатити досить-таки формальні схеми вищезгаданих процедур аналізу, вивести дослідження на новий синтетичний рівень розгляду. Саме такий методологічний синтез дозволятиме в подальшій розробці цієї теми подавати базовий екскурс у методологію релігієзнавства в аспекті розгляду поняття «релігія» в зручній для викладача структурованості матеріалу. Окрім того, застосування параметричної теорії систем в сукупності з феноменологічною настановою дозволить моделювати параметри розгляду релігії по відношенню до тих чи інших систем, але при цьому релігійна система поставатиме як якісно визначена, тобто оригінальний феномен, що характеризується своєю специфічною сутністю.

Матеріал дослідження може бути використаний у навчальних курсах із загального релігієзнавства, психології релігії, соціології релігії, феноменології, філософських аспектів релігієзнавства, а також теорії й історії релігійного мистецтва.

Результати дослідження можуть також допомогти в процесі аналізу сучасних проблем теорії, методології та здійснення конкретних досліджень релігійних традицій. Матеріали роботи можуть бути використані при розробці нормативних курсів та спецкурсів, які стосуються теоретичних аспектів вище зазначених релігієзнавчих дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки і положення новизни одержані автором самостійно на основі опрацьованого матеріалу з теми дослідження.

Апробація результатів дисертації. Головні положення та наукові результати дослідження обговорювалися на методологічних семінарах та засіданнях кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окрім того, проблематика даного дослідження, а також різні його аспекти були апробовані на таких наукових конференціях: Міжнародна науково-практична конференція «Другі Торчиновські читання» (м. Санкт-Петербург, 17-19 лютого 2005 р.); Міжнародна наукова конференції «Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві» (м. Чернівці, 18-19 квітня 2005 р.); Дні науки філософського факультету - 2005: Міжнародна наукова конференція (м. Київ, 26-27 квітня 2005 р.); ІV Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів, молодих вчених «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (м. Київ, 2-3 березня 2006 року); Дні науки філософського факультету - 2006: Міжнародна наукова конференція (м. Київ, 12-13 квітня 2006 року); V Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих учених «Шевченківська весна - 2007» (м. Київ, 2-3 березня 2007 року); Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету - 2007» (м. Київ, 18-19 квітня 2007 р.); Міжнародна наукова конференція «Четверті Торчиновські читання. Філософія, релігія і культура країн сходу» (м. Санкт-Петербург, 7-10 лютого 2007 р.); «Various interpretations of religions: methods & history» (9-11 October 2007, Chateau of Pardubice, Czech Republic); Х Міжнародна Кримська конференція з релігієзнавства «Релігія в житті людини й суспільства» (м. Севастополь, 12-16 травня, 2008 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Простір гуманітарної комунікації» (м. Київ, 23-24 жовтня, 2008 р.); Міжнародна наукова конференція «Людина. Світ. Суспільство» (21-22 квітня 2009 р., м. Київ); ХІ Міжнародна наукова конференція «Сакральні феномени: вчора й сьогодні» (30 листопада-5 грудня 2009 р., Краків - Закопане, Польща).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у чотирьох статтях у фахових наукових виданнях та тезах виступів на 7 наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (182 найменування, з них 4 іноземними мовами) на 19 сторінках. Обсяг основного тексту дисертаційного дослідження становить 160 сторінок, загальний обсяг дисертації ? 178 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, показано зв'язок роботи з науковими програмами, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету і завдання дослідження, наукову новизну; теоретичне та практичне значення дисертації, апробацію дослідження та його структуру.

Перший розділ «Логіко-філософські передумови розгляду релігії як системи (аналітичний огляд літератури з проблеми застосування системного підходу в релігієзнавстві)» присвячено аналізу загального стану теоретичної розробки проблем системного підходу до релігії.

Розкриття теми відбувається за принципом прояснення від абстрактного до конкретного, тобто спочатку подається огляд праць з теорії системного аналізу, розкриваються його спільні й відмінні риси зі схожими аналітичними напрямами, такими як структуралізм, функціоналізм і структурно-функціональний аналіз. Наступним кроком є розкриття тих методів і принципів системного підходу, які виявляються зручними для аналізу релігії та побудови її системного прототипу - аналітичної моделі. Вироблене уявлення про релігію як систему доповнюється змістовною конкретикою класиків релігієзнавчої думки в розумінні релігії, як феномену цілого, але такого, що не можна уявити без аналізу його складових.

У підрозділі 1.1. «Основні принципи та методологічні засади системного аналізу» аналізуються загальні принципи здійснення системного підходу, які визначаються як цілісність системи (ціле більше суми своїх частин), взаємовідносність і субординація (всі елементи пов'язані між собою, при цьому є головне системоутворююче відношення, яке й визначає унікальність системи), мінімалізм (якщо система не мінімальна, вона й не унікальна), множинності (на одній і тій самій структурі можуть існувати як мінімум дві системи), параметричність (систему можна розглядати за багатьма параметрами та відношеннями, розбиваючи й ті й інші на підпараметри, і т.д.).

Визначається ціль дослідження - базова аналітична модель релігійної системи, або, як називає її Т. Парсонс, «стабільна соціальна система», яка, відповідно, складатиметься з базових елементів структури. Це означає, що домінуючим параметром, за яким автор розглядає релігійну систему, виступає відношення системи до самої себе, тобто іманентний рівень, при цьому, звичайно, не можливо дистанціюватися від соціально-психологічного й історичного способів існування релігії, тому рівні виходу на інші параметри також зазначаються.

Системний підхід пропонує максимально дескриптивну характеристику для понять «система», «структура», «функція», тобто розробляє методологічні передумови для використання зазначених термінів, що для нас виступає зручною можливістю наповнювати ці терміни змістом, виходячи як із суто релігієзнавчих досліджень, так і з трансцендентальної традиції європейської філософії тощо. Дається можливість для синтезу суто нормативних дескрипцій з якісною семантикою авторських релігієзнавчих підходів.

Таким чином, у цьому дослідженні апарат системного підходу має для нас суто мета-методологічний характер, водночас як структурно-функціональний підхід, функціоналізм і структуралізм - конкретно-методологічний й виступає предметом критики, в той час як системний підхід слугує мета-описуванням досліджуваного об'єкту, тобто релігійної реальності, взятої в предметі аналізу як релігійної системи.

У підрозділі 1.2. «Релігія як система» констатується, що у дійсності не існує ніякої релігійної системи, а є тільки конкретні релігійні системи або традиції, що система має елементи, ці елементи, взяті в специфічних відношеннях один з одним є структурою системи, а відношення між ними породжують функції, що є одночасно наслідками діяльності системи і діями, що дозволяють вести мову про неї як про систему. Отже, аналітична модель релігійної системи - це і буде стабільна система, головною характеристикою якої буде замкненість та набір найбільш загальних складових, що притаманні кожній конкретній системі: ядро, базова структура і базові функції чи, краще сказати, найширші рівні опису функціональності. Окрім того, слід констатувати, що в межах трансценденталістського підходу, елементи структури релігії й будуть тими необхідними умовами можливості існування та функціонування релігійної системи.

Також автор акцентує увагу на тому методологічному потенціалі, що дає параметрична теорія систем для релігієзнавства, виділяючи можливі рівні аналізу релігійної системи.

У підрозділі 1.3. «Розгляд релігії як системи в релігієзнавчих дослідженнях» аналізуються праці відомих релігієзнавців, які визначали релігію, звичайно, не як систему, й не використовуючи цієї термінології, але відстоювали в підході до релігії розглянутий попередньо принцип цілісності системи, тобто релігію визначали винятково як явище, яке можна пізнати лише комплексно в розумінні його складових, зокрема виділяли ту чи іншу структуру релігії або певні складові тих чи інших елементів релігійного комплексу. Методологічним положенням дисертаційного дослідження є положення О. М. Краснікова у монографії «Методологія класичного релігієзнавства», що власне від того, які складові елементи виділялися в межах релігійного комплексу й яка роль їм відводилися, залежало трактування історії релігії першими її професійними дослідниками.

Окрім того, підходи й методи, закладені ще в 19 ст., зробили можливим вільне від оціночних суджень незаангажоване дослідження релігії. Це передусім стосується компаративного методу і його «першопрохідців» - М. Мюллера, К. Тіле, Г. Фріка та ін.

З іншого боку, в підрозділі розглядається таке необхідне в дослідженнях з релігієзнавства поняття як «священне» або «сакральне», що введено класиком класичної феноменології Р. Отто. Цей термін, виходячи з попередньо зазначеного принципу відмови від оціночних суджень і пошуку трансцендентальних умов релігії, є найбільш адекватним, оскільки знімає більш або менш прив'язані до традиції такі номінації потойбічного, як, скажімо, Бог або Абсолют.

Щодо терміну «сакральне», то в релігієзнавстві не існує загально прийнятої думки до його визначення. Проаналізувавши декілька підходів, нами обирається традиція визначати «сакральне» через протиставлення його з профанним, найбільш розроблена М. Еліаде, в поєднанні зі схематичним розгортанням «сакрального» як категорії Р. Отто.

Переваги на користь трансценденталістського підходу обґрунтовуються, виходячи з доробку С. Булгакова, Е. Гуссерля, А. Ішмуратова, С. Хоружего.

Другий розділ «Внутрішній аспект релігійної системи» присвячено з'ясуванню структурних елементів релігії, а також аналізові специфічної настанови свідомості - релігійної, на основі якої виводиться «поняття релігійності».

Структура релігії, яка номінується у вітчизняній традиції як релігійний комплекс, розглядається на основі критичного розгляду доробку К. Тіле, І. Ваха, Г. Фріка, М. Еліаде, а також радянських і сучасних вітчизняних авторів - Д. Угриновича, О. Краснікова, І. Яблокова, В. Гараджі та ін. У результаті виокремлюється власна модель елементів структури релігії, прояснена як в світлі системного підходу, так і з боку феноменологічної настанови.

У підрозділі 2.1. «Системоутворюючий фактор релігійної системи (сутність релігії)» прояснюється сутність релігії, витлумачена суто дескриптивним чином, як переживання сакрального в його сакральностях або ієрофаніях (у термінології М.Еліаде). Тому сутність релігії визначається з огляду на феноменологічний підхід у межах релігійної настанови свідомості, а тому визначається як акт інтендування сакрального. Але ж сакрального як такого, так само як і релігії, не існує в дійсності, оскільки згідно оттівського підходу воно постає тільки категорією аналізу релігії, тому такий акт також можна назвати лише генеральним актом переживання сакрального. В дійсності релігійна свідомість інтендує конкретні сакральності своєї релігійної традиції, - саме в цих актах і схоплюється релігійність, звичайно, не відкидаючи генеральної інтенції, в структурі якої вона знаходиться., тому видається методологічно необхідним розмежувати сакральне та його конкретику, яку пропонується позначати сферою святого. Окрім того показані їх характеристики за параметрами історичності, темпоральності, етичності тощо. Також розкрито механізм переходу від священного до святого.

Священне маніфестує себе в феноменальному світі як «інше», воно фіксується й інтерпретується, тобто описується у термінах, частіше за все у термінах аксіології. Якщо сакральності (прояви сакрального) можна назвати «універсальними», то інтерпретація їх має чітко виражений плюральний характер. Мається на увазі, що образна система, яка прийнята в певному роді, племені, релігії, містичній практиці, є самоочевидною тільки для тих спільнот й адептів, котрі її породили і культивують. Святе - це те, що фіксує прояви сакрального, і не тільки фіксує, але й вибудовує їх ієрархію. Кожна релігія пропонує власну ієрархію цінностей.

Релігійність виступає і як структурний елемент релігії, розглянутої в ієрархічній схемі системи, і як системоутворюючий фактор, що об'єднує всі елементи, специфічно опредмечуючись у кожному з них й, відповідно, в їх зовнішньому прояві - функціях релігії.

У підрозділі 2.2. «Структурні елементи релігійної системи» з'ясовуються необхідні елементи релігійної системи, а також подані їх дескриптивні дефініції. Такі елементи структури релігії, як: релігійні цінності - це те, що фіксує релігійність в її інтерпретації. Для релігійної людини вони мають характер стійких переконань, використовуючи мову аналітичної філософії, - це те, що фіксується в аксіологічних (ціннісних) судженнях; віровчення - це рефлексивно оформлене переживання сакрального, тобто сутності релігії; сукупність певних визначених теоретичних положень, в яких опредмечуються релігійні цінності; зазначимо, що віровчення розуміється в широкому значенні: від міфологічних поглядів до священних текстів релігійних традицій; культ - практичне оформлення в дію переживання сакрального, сукупність певних актів, в яких опредмечуються в конкретних практичних діях релігійні цінності.

Серед проблемних моментів, зокрема, розкривається, чому не виділяються такі елементи, як, наприклад, релігійна община чи релігійні почуття. Це пояснюється виділенням лише базових елементів аналітичної моделі в межах дослідження, але зазначені рівні виходу на моделі релігії, за яких подібні елементи будуть присутніми.

У підрозділі 2.3. «Аналітична модель структури релігії» розглядається структура релігії відповідно до принципів системного підходу в поєднані з феноменологічною настановою, на основі чого остаточно будується аналітична модель структури. Задля прояснення взаємозалежного характеру елементів структури, вони були представлені ієрархічним чином, де кожний попередній елемент є необхідною умовою існування наступного й надання наступному дескриптивного визначення. Але разом з тим вони є паритетними, як необхідні задля мінімалістського представлення релігійної системи за параметром самозбереження системи як унікальної. Ієрархічність - лише спосіб моделювання, який застосовується за потребою, ? в нашому випадку такою потребою виступала демонстрація дії сутності релігії.

Слід розуміти, що показана вище спроба нарису механізму внутрішнього аспекту релігійної системи аналітично змодельована (конкретний приклад з традиції відтворений в наступному підрозділі), можлива лише при розгляді абстрактної парадигмальної моделі релігії, де йдеться тільки про базові елементи структури, а метою є прояснення деяких процедурних моментів дослідження релігії.

У підрозділі 2.4. «Відношення і взаємозв`язок між елементами структури» демонструється, яким саме чином відбувається взаємодія між елементами структури, тобто на конкретних прикладах з релігійних традицій демонструється, як в культі закріплено віровчення, проявляються цінності та як система може перетворюватися на нерелігійну або іншу релігію в разі втрати або принципової зміни якогось з елементів.

Так, наприклад, якщо певна релігійна традиція позбавляється визначеної в межах цієї традиції ієрархії цінностей (або в ієрархії з дії певних соціокультурних факторів відбувається значний зсув), вона починає мати зовнішній формальний характер. Для дослідника релігії - це вже буде не «та» релігія, це буде щось інше, яке знову ж таки потребує вивчення, бо цінності мають опредмечуватися у віровченні та культі, а коли вони змінені чи їх нема, то й не має чому бути опредмеченим, і, власне, нема, що інтендувати в якості сакрального. Натомість залишається матеріальний субстрат колишніх ієрофаній, священні тексти стають історичними джерелами, а жива традиція перетворюється на предмет суто релігієзнавчого та археологічного аналізу.

Практичне застосування аналітичної моделі ілюструється на прикладі специфічної релігієзнавчої проблеми - феномені каліграфії в ісламській традиції. Проблема розглядається від прояснення власне феноменологічного підходу до релігійного мистецтва, де зазначається, що в кожній релігії існує своє розуміння такого концепту, як «мистецтво», котре, будучи включеним у традицію, набуває статусу релігійного, й, відповідно, існують певні канони його безпосередньої предметної даності, тобто артефактів, які розглядаються з точки зору ідеї, яка втілена в цій конкретно-чуттєвій формі до безпосередньо релігійних цінностей ісламу, закріплених у віровченні й втілених у каліграфії. Такими цінностями передусім постають принципове єдинобожжя, сакральний статус арабської мови, абсолютний авторитет пророка Мухаммеда.

Третій розділ «Зовнішній аспект релігійної системи» присвячено аналізу функціональності релігії та підходам визначення функцій релігії, - тобто зовнішньому бокові релігійної системи, - які використовуються дослідниками різних методологічних напрямів. Окрім того, критично розглядаються деякі з конкретних, запропонованих дослідниками моделей функціональності релігії й окремих функцій.

У підрозділі 3.1. «Функціональність релігії: загальна системна характеристика» подається поглиблена викладка діалектичної взаємозалежності структури та функцій релігії. Так, з боку функціонального підходу, в значенні його в аспекті системного підходу, при дослідженні функціональності явища структура постає перед дослідником на кшталт «чорного ящику», від якого слід на часі абстрагуватися, але тримати в полі зору.

Автор підкреслює, що дослідження функцій релігій може носити виключно конкретний соціологічний, психологічний та культурологічний характер, оскільки для теоретика важливо тільки окреслити умови можливості здійснення цих функцій, тобто структуру, що була прояснена в попередньому розділі, проявом якої вони постають. Так, для психолога, наприклад, не буде цікавим, що саме вплинуло на пацієнта: чи то іконостас, чи то уривок з Сунни, чи то видіння духу пращурів, він буде робити висновок лише за зовнішніми ознаками.

Цей розділ має необхідний мета-методологічний характер, зокрема для обґрунтування наступного, в якому приклади для розгляду беруться саме з вищезазначених дисциплін.

У підрозділі 3.2. «Підходи до функцій релігії у системному підході, функціоналізмі й структурно-функціональному аналізі» представлені і критично осмислені підходи до визначення функціональності релігії та її ролі в суспільстві. Зокрема це підходи функціоналістів: Б. Маліновського, А. Редкліф-Брауна, структурних функціоналістів: Р. Мертона, Дж. М. Йінгера та ін.

Було виявлено нестрогість у використанні поняття «функція», підмінюючи його «корисністю», «доцільністю», «об'єктивністю», особливо це стосується радянських дослідників.

Окремо розглянуто такі дві цікаві функції релігії як «ідеологічна» та «терапевтична», перша - за ті ціннісні конотації, що вона привносить у релігієзнавчі дослідження, що є неприпустимим, а друга - як приклад застосування параметричного підходу до розгляду систем, зокрема показано, як змінюється її змістовне значення. Так, при розгляді на рівні відношення системи до самої себе, ми взагалі не можемо вивести жодного конкретного значення терапевтичної функції, окрім інтуїтивно узагальненого, на рівні ж відношення системи до інших соціальних систем ми виходимо на змісти колективного навіювання, інтеграції віруючих у катарсичному єднанні тощо, натомість на рівні відношення системи до індивіда терапевтична функція з'являється як інтимне переживання сакрального, психологічна розрядка, самонавіювання, містичний екстаз тощо.

Висновки

На основі здійсненого автором системного аналізу релігії, в таких аспектах як сутність, структура та функціональність релігії подано основні результати роботи, що висвітлюють її підсумковий зміст. Висновки структуровані за аспектами, які розкривають як формально-логічну процедуру дослідження, так і основний зміст роботи, зокрема, те нове знання про предмет, яке вдалося здобути.

1. Виявлено нечіткість дефініцій, що часто даються не через розкриття специфіки явища, а через визначення обсягу поняття даного явища методом перерахування його складових, тобто понять, що входять до даного обсягу. З одного боку, це не дає схопити явище як феномен, а змушує розуміти його як даність в його складових, з іншого - взагалі заперечує унікальність і специфічність феномену релігії, розуміння чого є необхідним для сучасного релігієзнавства.

2. Література з теми виявляє рецидиви радянських підходів до релігії в межах сучасного пострадянського релігієзнавства, що виявляється передусім у невідповідності декларованим вихідним принципам до отриманих висновків, які є формально тотожними радянським, а змістовно розходяться. Як можна було побачити, це стосується структури та функцій релігії в першу чергу. Не витримується принцип нейтральності структурно-функціонального аналізу, крім того, унеможливлюється впровадження методологічних інновацій; окрім того, наявним є змішування непоєднуваних концепцій і методів, що логічно призводить до зсуву рівнів аналізу явища/проблеми, й знову ж таки породжує проблему нерозуміння предмету дослідження через розгляд на одному рівні, наприклад, базових елементів структури та підструктурних елементів. Більше того, іноді як однопорядкові явища сучасні українські дослідники розглядають базові елементи структури релігії й підструктурні елементи конкретної релігії в конкретній соціальній системі, надаючи отриманим висновкам значення універсальності для певних здатностей цієї релігії в будь-якому соціополітичному прочитанні.

3. Дається взнаки надмірна «християнізація» релігієзнавства, коли за висхідну модель береться якщо не іудео-християнська традиція, то взагалі лише християнство, а це неодмінно призводить до виразних християнських конотацій, які можна пробачити К. Тіле, наприклад, з огляду на накопичене в межах тогочасного релігієзнавства знання, але аж ніяк не сучасним дослідникам, до того ж це суперечить принципам неупередженості й об`єктивності релігієзнавчого дослідження.

4. Чітко простежується серед дослідників ігнорація архаїчних вірувань, поглядів і уявлень, що до сих пір вважаються чимось нижчим за «розвинені» форми релігії, а тому логічно не включаються в релігійний комплекс (тобто наявні в межах сучасного пострадянського релігієзнавства комплекси не передбачають адекватності для включення в них архаїки ), притому, коли мова йде про визначення функцій, то приклади з подібних релігійних систем використовуються. А разом з тим, ніде, як в архаїці, ми не побачимо так чітко природу релігійних функцій, що майже співпадали із структурою релігії. По-перше, подібна «ігнорація» суперечить загальнолюдським принципам гуманізму, як презумпції рівності всіх людей як власне людей, по-друге, заперечує можливість розбудови релігієзнавства як комплексної дисципліни.

5. Виявлено нечіткість у розумінні поняття й природи структури та функції, що є лише аналітичними конструктами для розбудови валідної парадигми дослідження релігії в її співвідношенні з системою особистості, соціальною метасистемою та подібною за структурою системою, тобто іншою релігією (мовою Т. Парсонса). Ця нечіткість призводить до неадекватного описування функціонування явища. Тобто, коли мова має йти про зміни й трансформації на рівні підструктурних елементів конкретної релігійної системи, деякі дослідники вдаються до тлумачення цієї проблеми через трансформацію функцій релігії, а це взагалі не є логічно можливим, не кажучи вже про неможливість емпіричної верифікації подібних тверджень.

6. Розкрито механізм типової помилки змішування при виділенні функцій релігії власне функцій релігії і функцій релігійних організацій (в широкому розумінні - релігійних інституцій), що, призводить до порушення логіки дослідження, позаяк відбувається зсув у розумінні предмету дослідження, крім того, знову ж таки яскраво ілюструє методологічну плутанину в сучасному, особливо вітчизняному, релігієзнавстві.

7. Розкрито процедуру використання дослідниками генетичного методу, що призводить до редукції феномену релігії й залучення його до обсягу понять інших явищ. Так, на нашу думку, слід шукати не генетичні, а саме трансцендентальні причини існування релігії. Йдеться про аналітичне виокремлення структури, яке потрібне для досягнення мети дослідження, але така процедура ніяким чином не може і не повинна нівелювати унікальність конкретної релігійної традиції та конкретного індивідуального релігійного досвіду.

8. Зауважено неадекватність використання понять «системного підходу», «структурно-функціонального аналізу» без прояснення висхідних принципів й установок цих методів, що надає багатьом дослідженням характеру певної «інтуїтивності», якої не повинно бути в академічному дискурсі.

9. Відповідно до вищезазначених зауважень була напрацьована робоча мова дослідження й термінологія. Звідси в аналітичній моделі релігійної системи пропонується виділяти наступні складові: сутність (системоутворюючий фактор релігійної системи або ядро релігії): переживання сакрального, де переживання розуміється в світлі класичної феноменології (Е. Гусерля), тобто прояснюється така специфічна настанова свідомості як релігійна, при чому за структурую вона повністю співпадає з природною настановою, різниця полягає в об'єктах інтендування. Окрім того сутність релігії номінується ще як релігійність, аби не застосовувати кожного разу дещо важку і феноменологічну термінологію; структура (релігійний комплекс), що розкривається в таких складових: релігійні цінності - це те, що фіксує релігійність в її інтерпретації. Для релігійної людини вони мають характер стійких переконань, використовуючи мову аналітичної філософії, - це те, що фіксується в аксіологічних (ціннісних) судженнях. Це означає, що сутність (релігійність) виражається (опредмечується) в своїх проявах (релігійних цінностях), які, в свою чергу, мають виражати сутність; віровчення - це рефлексивно оформлене переживання сакрального, тобто сутності релігії; сукупність певних визначених теоретичних положень, в яких опредмечуються релігійні цінності; зазначимо, що віровчення розумієтьcя в широкому значенні: від міфологічних поглядів на світ і до священних текстів релігійних традицій; культ - практичне оформлення в дію переживання сакрального, сукупність певних актів, в яких опредмечуються в конкретних практичних діях релігійні цінності; функції, які розуміються як зовнішній аспект релігійної системи (вияв, опредмечення елементів структури). Функції можуть бути: індивідуального характеру; суспільного характеру; самозберігаючого систему характеру.

10. Доведено, що для розгляду релігії як такої, потрібно вказати на трансцендентальні причини (трансцендентальні умови) релігії:

- визначено і прояснено базові поняття, які необхідні у дослідженні релігії як системи та показано сутнісне та формальне їх співвідношення, було акцентовано увагу на поняттях, через які б було можливо позначати сутність релігії й при цьому вони б не мали аксіологічних конотацій. Заявленим вимогам відповідає термін «сакральне» або «священне». Цей термін максимально «очищений» від будь-яких культурно-релігійних конотацій і повинен використовуватися в релігієзнавстві для побудови чітких несуперечливих схем дослідження;

- на основі аналізу існуючих підходів у теоретичному розумінні поняття «релігія» у різних дослідників було сформоване власне робоче визначення, побудоване через опис складових поняття «релігійна система». Так, розуміючи релігію як систему, ми описуємо її через структуру та функціональний вияв, за якого не надається жодного якісного визначення, проте пояснюється, що ці компоненти є умовами її існування й функціонування. Компонентам надаються найширші дескриптивні визначення;

- прояснений механізм виведення функцій релігій, виходячи з розуміння функціональності релігії як зовнішнього вияву релігійної системи, тобто її проявів на перетині з іншими соціальними системами, також показано різницю між функціями релігії як такої й функціями тих компонентів структури релігії, що інкорпоруються до релігійної системи, коли система розглядається як суто соціальна;

- виведено аналітичну модель релігії, тобто замкненої релігійної системи, що є всесторонньо проясненою, як з боку принципів її побудови, так і способів застосування в теорії й методології академічного релігієзнавства.

Запропонована побудова ? виключно концептуальна аналітична модель, створення якої мало на меті лише виправити певні недоліки існуючих підходів до цієї проблеми, наявних у релігієзнавчому знанні. Цілком зрозуміло, що в кожному окремому випадку застосування цієї моделі для конкретної релігійної системи в конкретному суспільстві буде потребувати уточнень, обумовлених історичною й соціокультурною специфікою. Незважаючи на такі обмеження, видається набагато зручнішим знаходити недоліки стосовно заданих параметрів, бо тоді вони принаймні будуть систематизовані.

11. Було знайдене поняття, яке б позначало сутнісну рису релігії й при цьому не несло аксіологічних конотацій. Заявленим вимогам відповідає термін «сакральне» або «священне». Цей термін є максимально «очищеним» від будь-яких культурно-релігійних конотацій, а в такій дисципліні, як феноменологія релігії, він є ключовим; по-друге, специфіка сакрального розкривається, як правило, через дихотомію «священного» і «мирського». Існує світ «священного», якому протистоїть або протиставляється світ «мирського». Тому можна сказати, що поняття (термін) «сакральне» виражає сутність релігії.

12. Здійснено понятійне розрізнення понять «священне» і «святе» та зафіксовано процедуру переходу від священного до святого. Священне маніфестує себе в феноменальному світі як «інше», воно фіксується й інтерпретується, тобто описується у термінах, частіше за все в термінах аксіології. Якщо прояви сакрального можна назвати універсальними, то інтерпретація їх має чітко виражений плюральний характер. Мається на увазі, що образна система, яка прийнята в певному роді, племені, релігії, містичній практиці є самоочевидною тільки для тих спільнот й адептів, котрі її породили і культивують. Святе - це те, що фіксує прояви сакрального, і не тільки фіксує, але й вибудовує їх ієрархію. Кожна релігія пропонує свою ієрархію цінностей.

Вирішення цих завдань сприяло досягненню поставленої мети дослідження, а саме виявленню структури релігії, наявність якої дає підстави стверджувати, що ті або інші феномени можуть бути визначені саме як релігійні.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Дзюба А. В. Сакральное пространство мечети: искусство каллиграфии [Текст] / А. В. Дзюба // Вторые Торчиновские чтения. Религиоведение и востоковедение: материалы научной конференции. С.-Петербург, 17-19 февраля 2005 г. - СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2005. - С. 41-44.

2. Дзюба О. В. Потенціал світоглядно-орієнтаційної функції релігії у сучасному глобалізованому світі [Текст] / О. В. Дзюба // Дні науки філософського факультету - 2005: матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції. Київ, 26-27 квітня 2005 р., Ч. 4. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - С. 67-69.

3. Дзюба О. В. Предмет та об`єкт сучасного релігієзнавства [Текст] / О. В. Дзюба, Т. С. Єдута // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університет імені Тараса Шевченка): Матеріали міжнародної наукової конференції «Людина - Світ - Культура» (20-21 квітня 2004 року, Київ). - К. : Центр навчальної літератури, 2004. - С. 918-919.

4. Дзюба О. В. Теоретико-методологічні проблеми релігієзнавства: сутність, структура та функції релігії (постановка питання) [Текст] / О. В. Дзюба // Дні науки філософського факультету - 2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. - К. : «Київський університет», 2006. - Ч. ІІІ. - С. 34-36.

5. Дзюба О. В. Теоретико-методологічні проблеми розгляду візуалізації сакрального в мистецтві: феноменологічний підхід [Текст] / О. В. Дзюба // Дні науки філософського факультету - 2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: «Київський університет», 2006. - Ч. ІІІ. - С. 113-114.

6. Дзюба А. В. Теоретико-методологические проблемы религиоведения: структура и функции религии [Текст] / А. В. Дзюба, В. Л. Хромец // Четвертые Торчиновские чтения. Философия, религия и культура стран востока: материалы научной конференции. С.-Петербург, 7-10 февраля 2007 г. - СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2007. - С. 738-746.

7. Дзюба О. В. До питання про застосування феноменологічної настанови в межах системного підходу в дослідженні релігії [Текст] / О. В. Дзюба // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. - Вип..V: У 5-х частинах. - Ч. 1 / За заг. ред. проф. О. К. Закусила. - К. : «Принт-центр», 2007. - С. 327-330.

8. Дзюба О. В. До питання про сутність релігії [Текст] / О. В. Дзюба, В. Л. Хромець // Дні науки філософського факультету - 2007: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Вид-во «Київський університет», 2007. - Ч. VІІ. - С. 24.

9. Дзюба О. В. До питання про динаміку структурних елементів в релігійній системі [Текст] / О. В. Дзюба // Дні науки філософського факультету - 2008: Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року): Матеріали доповідей та виступів. - К. : Вид-во «Київський університет», 2008. - Ч. V. - С. 11-13.

10. Dzyuba A. Methodological Problems of the Ukrainian modern Religious Studies [Текст] / О. В. Дзюба // Религия в жизни человека и общества : Тезисы докладов и сообщений Х Международной Крымской конференции по религиоведению, Севастополь 12-15.05.2008. - Севастополь, 2008. - С. 31-32.

11. Дзюба О. В. Логіко-філософські передумови аналізу релігії як системи / О. В. Дзюба [Текст] // Науковий часопис ім. М. П. Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. - К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2006. - № 10(23). - С. 21-30.

12. Дзюба О. В. Теоретико-методологічні проблеми релігієзнавства: сутність, структура та функції релігії [Текст] / О. В. Дзюба // Гуманітарні студії: Зб. Наук. праць За ред. А. Є. Конверського. - К. : КНУ імені Т. Г. Шевченка, ВПЦ «Київський університет», 2007. - Вип. 1. - С. 27-34.

13. Дзюба О. В. Категорія «священне» Р. Отто в контексті методологічних аспектів релігієзнавчої теорії [Текст] / О. В. Дзюба // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. В. Лях. - Вип. 77. - К., 2009. - С. 177-184.

14. Дзюба О. В. Функціональність релігії як зовнішній аспект релігійної системи: вступ до проблеми [Текст] / О. В. Дзюба // Науковий часопис імені М. П. Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. - К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009 - № 19 (32) - С. 23-31.

15. Дзюба О. В. Метод критики основ, запропонований П. М. Костилєвим, і функціональність релігії у вітчизняній традиції: приклади проблемних моментів [Текст] / О. В. Дзюба // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету - 2009: Міжнар. наук. конф. (21-22 квітня 2009 року): Матеріали доповідей та виступів. - К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. - Ч. VII. - С. 24-26.

Анотація

Дзюба О. В. Теоретико-методологічні аспекти релігієзнавства: релігія як система. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

В дисертації з'ясовуються теоретико-методологічні засади аналізу релігії як системи, що потребує визначення «умов можливості» (трансцендентальних умов) релігії. Це ? базові структурні елементи релігії, які є внутрішнім аспектом системи. Зовнішнім аспектом системи постає функціональність релігії. Функції релігії розглядаються за параметрами: по відношенню системи до самої себе, до соціальних інституцій, до окремого індивіда. За цими ж параметрами аналізується структура релігії й виводиться аналітична модель.

...