Феномен релігійної ідентичності в контексті філософсько-релігієзнавчого дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

Національної академії наук України

УДК: 2.001.361.291.1

Спеціальність: 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ФЕНОМЕН РЕЛІГІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

В КОНТЕКСТІ ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЄЗНАВЧОГО ДИСКУРСУ

Папаяні Іван Володимирович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі філософії і релігієзнавства Державного університету інформатики і штучного інтелекту Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Узбек Костянтин Минович, завідувач кафедри українознавства Донецького національного університету економіки і торгівлі імені М. Туган-Барановського (м. Донецьк).

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Филипович Людмила Олександрівна, завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (м. Київ).

кандидат філософських наук Гаврилюк Тетяна Вікторівна, доцент кафедри філософії Державної академії статистики, обліку та аудиту Держкомстату України (м. Київ).

Захист відбудеться 15 жовтня 2010 року о 14.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 13 вересня 2010 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент БУЧМА О.В.

Анотації

Папаяні Іван Володимирович. Феномен релігійної ідентичності в контексті філософсько-релігієзнавчого дискурсу. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії наук України (Відділення релігієзнавства), Київ, 2010.

У дисертації подано комплексний аналіз теоретичних та функціональних аспектів проблеми релігійної ідентичності в контексті філософсько-релігієзнавчого дискурсу. Висвітлюються основні парадигми дослідження ідентичності в гуманітарних науках. Розроблений концепт і подано авторське розуміння релігійної ідентичності. Доведено, що релігійна ідентичність є ментально-соціальним конструктом і визначається не тільки як належність індивіда до певної соціальної цілісності, у даному випадку - до релігійної общини, а ще й як - усвідомлення або переживання цієї належності. Процес конструювання релігійної ідентичності - як на рівні особи, так і групи - відбувається через інтеграцію соціокультурних тенденцій суспільства та часткового або повного сприйняття релігійного вчення завдяки інтенції свідомості людини на релігійну символіку. Проаналізовано й детально досліджено функціональність релігійної ідентичності на трьох рівнях буття: загальноісторичному (макрорівень), повсякденному (середній рівень) і індивідуальному (мікрорівень). Доведено, що від того, центральним чи медіальним є положення релігії у структурі ідентичності особи або колективу, залежить рівень їх релігійності і специфіка релігійної ідентичності. релігійний ідентичність філософський

Ключові слова: ідентичність, релігійна ідентичність, дискурсивні та недискурсивні практики, релігійна свідомість, релігійність, релігійна символіка, ментально-соціальний конструкт.

Папаяни Иван Владимирович. Феномен религиозной идентичности в контексте философско-религиеведческого дискурса. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. - Институт философии имени Г.С. Сковороды Национальной академии наук Украины (Отделение религиоведения), Киев, 2010.

Диссертация является комплексным анализом теоретических и функциональных аспектов проблемы религиозной идентичности в контексте философско-религиоведческого дискурса. В работе изложены основные парадигмы исследования идентичности в гуманитарных науках. Главная тенденция изменения содержания механизмов фиксации идентичности в процессе исторического развития заключалась в переходе от классической философской парадигмы к неклассической и, тем самым, в переносе акцента с метафизической на социальную и психологическую составляющую феномена. В научном плане данное смещение акцентов позволяет выделить в качестве предмета исследования определенные разновидности идентичности как таковой, включая и религиозную.

Автором разработан концепт и представлено авторское понимание религиозной идентичности. Религиозная идентичность является ментально-социальным конструктом. Конструируя собственную религиозную идентичность, индивид формирует механизм, позволяющий ему соотносить свою повседневность с прошлым в виде священной истории и будущим в виде некоего "Божьего промысла". Процесс конструирования религиозной идентичности как на уровне личности, так и группы происходит через интеграцию социокультурных трендов общества и полного или частичного восприятия религиозного учения.

Благодаря этому актуализируется положение индивида и группы в общественном пространстве и выражается их индивидуальность и социальная уникальность. Важным элементом формирования религиозной идентичности являются религиозно-культовые и околорелигиозные практики. Как первые, так и вторые имеют для конструирования и трансляции религиозной идентичности одинаковое значение.

Детальный анализ функциональности религиозной идентичности на трех уровнях бытия - общеисторическом (макроуровень), повседневном (средний уровень) и индивидуальном (микроуровень) - показал, что от того, центральным или медиальным является положение религии в структуре идентичности личности или коллектива, зависит уровень их религиозности и специфика религиозной идентичности. В традиционном обществе религиозная идентичность играет главную роль и является основным критерием определения идентичности как на уровне индивида, так и на уровне группы. В обществе модерна, благодаря его плюральности, религиозная идентичность лишается своего центрального места, превращаясь в одну из разновидностей социальной идентичности. Общество постмодерна актуализирует религиозную идентичность в виде конструкта.

На индивидуальном уровне, а именно в контексте биографической ситуации конкретного индивида, религиозная идентичность фиксируется в виде личностного нарратива. Рассмотрение последнего дает возможность утверждать, что религиозная идентичность конструируется индивидом на основе предыдущего опыта (независимо от того, религиозный он или же атеистический), который играет немаловажную роль в ее становлении и развитии.

Ключевые слова: идентичность, религиозная идентичность, дискурсивные и недискурсивные практики, религиозное сознание, религиозность, религиозная символика, ментально-социальный конструкт.

Papayani Ivan Vladimirovich. Phenomen of religious identity, in a Philosophy and Religious Studies discourse. - Manuscript. Candidate's thesis for the degree in Philosophy, specialty 09.00.11 - Religious Studies. - G. S. Scovoroda Philosophy Institute of the Ukrainian National Academy of Sciences (Religious Studies Department), Kyiv, 2010.

This dissertation is dedicated to the complex philosophical and religious scientific analysis of the phenomenon of religious identity, its theoretical and functional peculiarities. Basic paradigms of the research of identity has been high lighted the authors view on the concept of religious identity. The work has proved that religious identity is a mental and social construct. The process of religious identity constructing both on the level a person and a group takes place through integration of social and cultural trends in society and accepting, either partly or fully, of a religious study despite the fact of intentions of a persons self consciousness to religious symbols. Functional character of religious identity on various levels of existences on common historical level (macro level), on day-to-day level (medium level), on individual level (micro level) is analyzed and researched in detail. It has been improved, that the level of a persons or peoples religious feelings and a specific character of religious identity depends upon the fact if central or a medial positions the fundamentals of a religion in the structure of their identity is.

Keywords: identity, religious identity, discursive and undiscursivе practice, religiousness, religious consciousness, religious symbols, mental and social construc

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучасність продукує до розгортання соціальні відносини, в контексті яких ідентичність стає головним, а іноді й єдиним джерелом смислів, що задають форму існування як окремих осіб, так і соціальних груп.

Вагомим чинником у процесі формування ідентичності виступає релігія. З кінця ХХ ст. у світі спостерігається її активне повернення на авансцену глобально-світового і локально-регіонального буття. У термінології сучасного релігієзнавства цей процес був означений різними синонімічними концептами, зокрема релігійне відродження, релігійне піднесення, релігійний ревайвл. Перехід сучасного суспільства від традиційно-модерних форм його устрою до нових глобалізаційно-глокалізаційних зовсім по-новому вписує релігію в соціальний контекст. Вона проникає у досі табуйовані для себе сфери суспільного буття, регіональну і глобальну політику, міжнародну економіку, стає ідеологічною основою багатьох суспільних і громадянських рухів, політичних партій, терористичних організацій. Прагнення індивідів до власної самоатестації завдяки релігійній ідентичності детерміноване ситуацією сучасності, коли, незважаючи на великий загальний науковий прорив і сукупний приріст знань, складність соціальних зв'язків і швидкість соціальних процесів, людина, як завжди, робить екзистенційний вибір, стоячи перед обличчям смерті. І це стає єдиним, незмінним та недевальвованим з часом джерелом смислів для побудови власного "Я".

У сучасному українському суспільстві проблема релігійної ідентичності, у світлі атеїстичного минулого і глобалізаційно-глокалізаційного майбутнього, постає більш жорстко, окреслюючи великий пласт проблемних моментів. Ріст домінування релігійного чинника в соціальній ідентичності громадян, а поряд із цим медіальна позиція релігійної ідентичності у структурі її різновидів (останнє підтверджується багатьма соціологічними дослідженнями) створюють ситуацію, коли релігійна ідентичність українців стає значною мірою менш оформленою церковно-конфесійними інституціями. Вона не транслюється останніми, а конструюється віруючими з огляду на певні доступні їм релігійно-конфесійні наративи. Швидкість соціальних процесів, на тлі яких формується релігійна ідентичність, призводить до постійних змін віруючими конфесійних векторів релігійної ідентифікації. Ці зміни є дуже болісними для особистості віруючого, адже супроводжуються станом "кризи релігійної ідентичності", яка виявляється як відсутність кореляції між внутрішніми релігійно-духовними інтенціями особи та зовнішніми практиками, актуалізованими релігією, конфесією, культом або окремою релігійною громадою. У даному сенсі, коли суспільство загалом і окремі індивіди зокрема знаходяться в унікальній ситуації розпорошення й змішування різних типів соціальної ідентичності, що виникла через фундаментальні соціально-політичні зміни, які відбулись у країні, особливо актуальною для українського релігієзнавства є спроба комплексного наукового підходу до проблеми релігійної ідентичності, її філософсько-релігієзнавчого розуміння, виявлення теоретичної і функціонально-практичної складової; вивчення структур релігійної ідентичності, соціальних та індивідуальних чинників, що впливають на її конструювання.

Однак, не зважаючи на доволі великий пласт наукових матеріалів, розроблених закордонними (Р. Белла, П. Бергер, К. Гірц, В. Джеймс, Е. Дюркгейм, М. Еліаде, Р. Марет, Х. Мол, Р. Старк, А. Забіяко, Л. Іпатова, І. Каргіна, М. Мчедлов, С. Рижова, Т. Стефаненко, Є. Шумілова та Є. Ходжаєва, В. Ядов, І. Яблоков) й українськими (А. Арістова, М. Бабій, В. Бондаренко, Т. Гаврилюк, В. Єленський, С. Здіорук, Г. Кулагіна, А. Колодний, О. Козловський, Н. Мадей, М. Маринович, О. Недавня, П. Павленко, В. Попов, О. Саган, Л. Филипович, М. Черенков, В. Шевченко, С. Яремчук, П. Яроцький) дослідниками релігії стосовно феномену релігійної ідентичності, все ж таки у повному обсязі це питання лишається не розкритим. З точки зору академічного релігієзнавства, усіма вищезазначеними дослідниками нівелюється його чітке теоретичне визначення, а тим самим і окреслення кордонів феномену релігійної ідентичності в контексті теоретичного дискурсу релігієзнавства. Більшість українських і російських дослідників-релігієзнавців, визначаючи релігійну ідентичність, не беруть до уваги наявні методологічні й теоретичні тренди стосовно даного феномену в західній - не тільки релігієзнавчій, але й соціально-філософській, соціологічній, антропологічній та культурологічній - думці. У практичному релігієзнавстві не розглядаються специфіка і особливості побудови релігійної ідентичності та її проявів у контексті діалектики: історичних (макрорівень), соціальних (середній рівень) та індивідуальних (мікрорівень) процесів буття.

Отже, наукова проблема полягає в недостатньому вивченні феноменів релігії і релігійної ідентичності, які з початком глобального релігійного відродження посіли чільні місця в житті сучасного світу, заступивши інші ідеологічні конструкти (політичні режими, філософські й культурні тренди, нації), так і не втративши свого значення перед смислами, продукованими сучасністю. Дослідження, присвячені виявленню теоретичних та функціональних аспектів релігійної ідентичності, спромоглись тільки на те, щоб породити велику кількість теорій та концепцій. Однак проблема комплексного (теоретичного і практичного) підходу до феномену релігійної ідентичності і до сьогодні залишається невирішеною. Брак в українському релігієзнавстві системного підходу до осмислення релігійної ідентичності спричиняє появу безлічі наукових робіт, де поняття релігійної ідентичності використовується на позначення певного, зрозумілого самого по собі, феномену, що не потребує уточнення і пояснення основних концептуальних аспектів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках теми наукового дослідження кафедри філософії Державного університету інформатики і штучного інтелекту "Розвиток моральної особистості в умовах ринкових відносин" [НДР - 010501050000638], а також кафедри філософії і релігієзнавства Державного університету інформатики і штучного інтелекту "Розробка соціально орієнтованої теорії конструювання образів реальності в мисленні" [БФ - 000007].

Мета і завдання дослідження. Виходячи з актуальності проблеми, метою дослідження є виявлення теоретичних та функціонально-практичних особливостей феномену релігійної ідентичності.

Для досягнення поставленої мети необхідно було розв'язати наступні завдання:

- окреслити ступінь розробки концепції "ідентичності" в полінауковому гуманітарному дискурсі на основі аналізу та класифікації домінуючих підходів до її осмислення;

- актуалізувати проблему структури та ієрархії різновидів соціальної ідентичності, виявити роль релігійного чинника в них;

- спираючись на модерністський підхід до розуміння ідентичності, концептуалізувати феномен релігійної ідентичності, запропонувати його авторське розуміння;

- уточнити специфіку й особливості формування релігійної ідентичності;

- виявити роль символу в процесі формування релігійної ідентичності;

- розкрити функціонально-практичний аспект розгортання релігійної ідентичності в історії через відстеження динаміки, зміни форм та місця останньої в наборі ідентичностей особи;

- відстежити роль релігійної ідентичності у повсякденних практиках через аналіз та порівняння статистичних даних відносно релігійних практик населення України другої половини ХХ століття;

- розглянути релігійну ідентичність як певну форму розуміння особою самої себе завдяки аналізу особистісного наративу віруючого.

Об'єктом дисертації є феномен релігійної ідентичності.

Предметом дослідження виступають теоретичні та функціонально-практичні аспекти проблеми релігійної ідентичності в контексті філософсько-релігієзнавчого дискурсу.

Методи дослідження. Методологічною парадигмою дослідження є теорія соціального конструктивізму, згідно з якою релігійна ідентичність розуміється як ментально-соціальний конструкт. Також у контексті загальної методологічної бази дослідження використані такі принципи й методи пізнання, як системний підхід, який дозволив проаналізувати виділений об'єкт дослідження цілісно у всій його багатоаспектності культурних, історичних і соціальних проявів; історико-логічний метод, що дозволив дослідити становлення і розгортання в науці підходів до проблеми релігійної ідентичності; методи: об'єктивності, історизму, порівняльного аналізу; елементи структурно-функціонального, феноменологічного, екзистенціального підходів, що дали змогу більш концептуально та повно розкрити проблему дисертації. У роботі було дотримано специфічно релігієзнавчих принципів: толерантності та позаконфесійності. Застосування елементів різних підходів дало можливість відійти від спрощених висновків і рішень, представити дослідну проблему в її цілісності та визначити сферу наступних досліджень з цієї проблематики.

Наукова новизна дослідження. Огляд специфіки і особливостей сучасного розвитку релігійного феномену дав можливість, по-перше, подати концепт, в якому релігійна ідентичність постає як ментально-соціальний, змінний конструкт, що формується на соціальному й індивідуальному рівнях завдяки релігійним та навколорелігійним практикам, по-друге, визначити, що релігійна ідентичність є феноменом, який окреслює єдність релігійної групи, досягнуту інтерсуб'єктивною орієнтацією членів групи і окремих осіб на певний загальний ідеалізований набір символів, що актуалізують сутність онтологічних, аксіологічних і етичних регулятивів релігійної віри та відтворюються через загальні священні практики.

У дисертаційному дослідженні сформульовані та обґрунтовані наступні положення, що відображають наукову новизну і виносяться на захист:

1. Вперше у вітчизняному релігієзнавстві виокремлено механізми фіксації ідентичності у психологічних, антропологічних і соціально-комунікаційних теоріях. Доведено, що виникнення нових змістів у розумінні ідентичності пов'язане з ускладненням життя суспільства на сучасному етапі, поглибленням філософсько-наукових поглядів на людину та її взаємодію зі світом. У науковому плані окреслене вище зміщення акцентів дає змогу виокремити як предмет дослідження певні різновиди ідентичності, зокрема й релігійну ідентичність.

2. Доведено, що визначення того чи іншого типу ідентичності залежить від середовища, в якому він розгортається (середовище визначає "ярлик" різновиду ідентичності). Релігія, відтворюючи навколо себе релігійне середовище, конституює появу в ньому релігійної ідентичності, яка існує і розгортається як різновид соціальної ідентичності та завдяки власній комунікативній здатності вписує віруючого в символічне поле певного релігійного напрямку, а ту чи іншу релігійну конфесію - в межі наявного релігійно-конфесійного простору суспільства.

3. Спираючись на модерністський підхід (конструктивізм) до розуміння феномену ідентичності, в українському релігієзнавстві запропоновано якісно новий, динамічний концепт релігійної ідентичності. Доведено, що релігійна ідентичність визначається не тільки як належність індивіда до певної соціальної цілісності, у даному випадку - до релігійної общини, а ще й як - усвідомлення або переживання цієї належності. На основі цього доведено неможливість застосування в релігієзнавстві понять релігійної ідентичності, релігійної свідомості та релігійності як синонімічних.

4. З'ясовано, що релігійна ідентичність конструюється завдяки культовим і навколорелігійним практикам, причому як перші, так і інші мають для її побудови і відтворення однакове значення, адже процес конструювання релігійної ідентичності - як на рівні особи, так і групи - відбувається через інтеграцію соціокультурних тенденцій суспільства та сприйнятті частково або повністю релігійного вчення, завдяки чому відбувається фіксація, актуалізація та окреслення особою і групою власного місця в суспільному просторі.

5. Доведено, що релігійна символіка є засобом побудови і актуалізації релігійної ідентичності, адже релігійний символ, конституюючи в межах певного релігійного середовища сутність сакрального, робить зміст, знання, норми й приписи релігійної системи доступними для сприйняття особою. Таким чином, смислове навантаження, яке несе в собі релігійна символіка, є когнітивно-емоційним взірцем для формування ідентичності віруючого, оскільки визначає напрями і межі ідентифікації, що, в свою чергу, окреслює символічний статус віруючого в рамках простору конфесії і громади, а також символічний статус релігійної інституції в рамках громадського і політичного простору держави.

6. З'ясовано, що роль і положення релігійної ідентичності в різні історичні епохи була різною. У традиційному суспільстві релігійна ідентичність посідає чільне місце і є основним критерієм визначення ідентичності як на рівні індивіда, так і на рівні групи, модерне суспільство завдяки своїй плюральності позбавляє релігійну ідентичність центрального місця, перетворюючи її на один із різновидів у структурі соціальної ідентичності, а постмодерне - актуалізує релігійну ідентичність у вигляді мозаїчного конструкту, який може цілком чи частково базуватися або повністю уникати певної релігійної традиції.

7. Доведено, що рівень релігійної ідентифікації у повсякденному житті населення України радянського періоду, незважаючи на адміністративні санкції, був досить високим, а тогочасна релігійна ідентичність будувалась завдяки актуалізації суто дискурсивних практик. Навпаки - в сучасному українському суспільстві більшість віруючих використовує недискурсивні практики конструювання власної релігійної ідентичності, а релігійна ідентичність сучасних віруючих українців розгортається, підкріплюється та транслюється не тільки завдяки дискурсивним і недискурсивним практикам, а більшою мірою - завдяки власній самоатестації.

8. Вивчення релігійної ідентичності як певної форми розуміння людиною самої себе доводить, що після релігійного навернення особи релігійна ідентичність конструюється нею на підвалинах попереднього досвіду (незалежно від того, яким він був - релігійним чи атеїстичним), який відіграє досить важливу роль в її становленні і розгортанні, а також впливає на сприйняття людиною релігійної системи в цілому.

Практичне значення отриманих результатів. Цінність дисертації полягає у можливості використання її здобутків при розробці курсів з релігієзнавства, філософії релігії, соціології релігії та історії релігії, у викладанні спецкурсів із філософії, психології, соціології та історії релігійної ідентичності.

Нестандартний підхід до витлумачення феномену релігійної ідентичності, який полягає в його сучасному динамічному розумінні, може застосовуватися державними органами влади як науково методологічний матеріал для вдосконалення, оптимізації та прогнозування політики відносин в релігійній сфері, запобігання конфліктних ситуацій, які виникають на релігійному ґрунті. Розуміння процесів, що впливають на конструювання релігійної ідентичності, викладені в роботі, дадуть змогу світським і релігійним соціальним службам розробити концепції для соціальної допомоги особам, які переживають кризу релігійної ідентичності. Громадськими, політичними і релігійними організаціями наведені в дисертації положення, можуть бути використані для формування власної соціальної позиції стосовно викликів, що можуть бути актуалізовані в релігійній сфері. Також в дисертації подані матеріали, які в подальшому можуть стати основою нових програм для релігієзнавчих, соціологічних та політологічних досліджень релігійної ідентичності сучасного українського суспільства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дослідження обговорювалися на методологічних семінарах і засіданнях кафедри філософії та релігієзнавства факультету філософії і релігієзнавства Державного університету інформатики і штучного інтелекту. Окремі положення дисертації були апробовані на конференціях: ХХІІІ, ХХІV, ХХV, ХХVІ, ХХVІІ Міжнародних науково-практичних конференціях "Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості" (Донецьк, 2007 - 2010 рр.), Міжнародних наукових конференціях "Дні науки філософського факультету" (Київ, 2008 - 2010 рр.), Міжнародній науково-практичній конференції "Простір гуманітарної комунікації" (Київ, 2008 р.), Міжнародній науковій конференції "Релігієзнавство, філософія релігії і теологія. Від проблеми до понять" (Київ, 2009 р.), Науково-освітній конференції з проблем релігієзнавства "Релігія та ідентичність" (Російська Федерація, Казань, 2009 р.), Третій міжнародній конференції "Держава і церква в Україні за радянської доби" (Полтава, 2009 р.), Науково-практичній конференції "Іслам у сучасному світі та в Україні" (Київ, 2009 р.), Міжнародній науковій конференції "Духовність. Культура. Людина" (Львів, 2010 р.)

Публікації. Основні положення дослідження викладені в одинадцяти наукових публікаціях, шість з яких надруковано у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Викладення робочого матеріалу зумовлено логікою, метою і завданнями дисертаційного дослідження. У першому розділі проаналізовані основні теорії ідентичності, визначені загальні методологічні засади дисертаційної роботи. Виокремлення, розкриття обсягу і співвідношення між родовими, стосовно релігійної ідентичності, поняттями ідентичності та релігії дало змогу перейти до теоретичного аналізу релігійної ідентичності у другому розділі. Вироблення авторського розуміння релігійної ідентичності і окреслення його дефініції, виявлення специфіки й особливостей конструювання останнього актуалізувало перехід до практичної частини роботи. У третьому розділі, розглядаючи функціональність релігійної ідентичності, автор зосереджується на аналізі її розгортання на історичному, повсякденному й особистісному рівнях буття. У висновках підбиті основні підсумки дисертаційного дослідження.

Таким чином, дисертація складається зі вступу, трьох розділів, вісьмох підрозділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг роботи становить 207 сторінок, з них основна частина складає 182 сторінки. Список використаних джерел нараховує 291 позицію.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання дисертації. Окреслюються наукова новизна, теоретико-методологічна основа, практичне значення роботи. Надаються дані про апробацію результатів дослідження, вмотивовується його структура.

Перший розділ дисертаційного дослідження "Ідентичність в проблемному полі теоретичної рефлексії" присвячений аналізу ґенези терміну "ідентичність", його інтерпретаціям у процесі історичного розгортання. Визначаються об'єм та дефініції родових феноменів "ідентичність" і "релігія", які формують об'єкт даного дослідження. Виокремлюється релігійна ідентичність як особливий різновид ідентичності і продукт релігійного простору.

У підрозділі 1.1 "Феномен ідентичності в контексті гуманітарного знання" подається історія виникнення і теоретичного осмислення даного феномену. Аналізуються найбільш важливі теорії, через призму яких більшість дослідників, в тому числі і вітчизняних, актуалізують типи розуміння ідентичності, її значення та смисл. З'ясовано, що проблема релігійної ідентичності постає складовою більш широкої тематики, а саме ідентичності як такої, є і залишається основним предметом філософської рефлексії класичної, некласичної та постнекласичної філософських парадигм. Специфіка класичного філософствування надає даній проблематиці особливих філософсько-метафізичних обрисів. Зовсім по-іншому проблема ідентичності розгортається в філософсько-гуманітарному дискурсі некласичної та постнекласичної парадигм ХХ століття. Вона відмежовується від філософсько-метафізичних рефлексій і по-іншому фіксується в межах психологічної і антропологічної традицій в гуманітарних науках. Психологічна традиція включає в себе психологічні та психоаналітичні теорії ідентичності. Теоретичним проблемам ідентичності приділяється увага в роботах Е. Еріксона, З. Фройда, Е. Фромма, К. Юнга та його послідовників Х. Теджфела та Д. Тернера. У межах антропологічної традиції дослідження ідентичності можна виділити дві потужні школи, зокрема американську і французьку, до яких належать такі дослідники, як Ф. Бродель, І. Гофман, Г. Горфінкель, Е. Дюркгейм, Ж. Дюбі, Ж. ЛеГофф, С. Московічі, Р. Мандру, Дж. Мід, Т. Парсонс. Певним серединним шляхом між цими двома непримиренними теоретичними напрямками є розробка проблеми ідентичності дослідниками модерністами, актуалізована в роботах Ф. Барта, П.Бергера, Т. Лукмана, А. Шюца.

На підставі ретельного аналізу всіх точок зору, їх певного синтезу дисертант приходить до висновку, що найбільш актуальним, продуктивним і методологічно доречним є визначення ідентичності як, сконструйованої системи уявлень про себе та інших (як на рівні індивіда, так і на рівні групи), що формується, відтворюється та змінюється в дискурсивних та недискурсивних практиках.

Підрозділ 1.2 "Релігійна ідентичність як різновид ідентичності" розкриває проблему різновидів ідентичності. Виявляються особливості такого різновиду ідентичності як релігійна ідентичність. Доведено, що вирішення питання різновидів ідентичності залежить від того дискурсу, в лоні якого це питання розглядається. Як на рівні індивіда, так і на рівні групи, релігія відтворює навколо себе релігійний простір. Релігійна ідентичність існує і розгортається в даному просторі і завдяки власній комунікативній здатності вписує віруючого в символічне поле певного релігійного напрямку, а ту чи іншу релігійну конфесію - в межі наявного релігійно-конфесійного простору суспільства (формуючи тим самим зовнішні вирази існування релігії серед інших форм суспільного дискурсу). В цьому сенсі, складовими релігійної ідентичності є об'єднання в громаді вірних усіх тих людей, які визнають певний символічний код, додержуються особливої системи цінностей, визнають свою причетність до абсолюту. Розгортання релігійної ідентичності, таким чином, актуалізується у двох напрямках: трансцендентному (метафізичному) - вертикальний зріз релігійної ідентичності, комунікативною особливістю є відносини "Я" - "сакральне" на рівні індивідуальному та "Ми" - "сакральне" - на рівні груповому; суспільному (соціальному) - горизонтальний зріз релігійної ідентичності задається комунікативним аспектом "Я" і "Ми", "Я" - як представники однієї релігійної конфесії та "Вони" - як представники іншої. Трансцендентний напрямок розгортання релігійної ідентичності є менш конфліктогенним, ніж суспільний. Адже перший - формує відносини між символічним конструйованим "іншим", що виступає у вигляді різнорідних символічних варіацій сакрального, особою або групою на рівні співвіднесеності (тожсамості). Другий - навпаки, акцентує увагу на суспільно-релігійних відмінностях.

У другому розділі "Теорія релігійної ідентичності" автор мав на меті у теоретико-релігієзнавчому плані окреслити концепт релігійної ідентичності, показати специфіку й особливості формування релігійної ідентичності, розкрити роль символу в цьому процесі.

У підрозділі 2.1 "Концепт релігійної ідентичності" автор доводить, що у сучасній філософсько-релігієзнавчій думці більшість дослідників, в тому числі і вітчизняних, розглядають релігійну ідентичність як стійку гомогенну сутність або подвійний феномен, причому, з одного боку, він постає як похідний від психологічно-екзистенційних чинників людини, а з іншого - як сутність, що перетворюється залежно від соціокультурних, політичних, економічних обставин. У спрощеному вигляді проблема зводиться до альтернативи психологічного або соціального походження релігійної ідентичності. Намагаючись подолати розбіжність і крайнощі означених вище підходів, пропонується розгляд релігійної ідентичності з позиції соціально-феноменологічного конструктивізму. У контексті даної парадигми релігійна ідентичність визначається як "сконструйована система уявлень про себе та інших (як на рівні індивіда, так і на рівні групи), що формується, відтворюється та змінюється в релігійно-дискурсивних практиках і визначає єдність релігійної групи, що досягається її інтерсуб'єктивною орієнтацією на загальний ідеалізований набір релігійних символів, які виражають сутність онтологічних, аксіологічних, етичних регулятивів релігійної віри, які актуалізуються в здатності до загальних священних практик. Релігійна ідентичність є не тільки належністю індивіда до певної соціальної цілісності, в даному випадку - релігійної громади, а також визначається як усвідомлення або переживання цієї належності".

Для окреслення місця, ролі, специфіки й особливостей існування, концепту релігійної ідентичності в просторі теоретичного релігієзнавства, необхідною була актуалізація і маркування кордонів даного поняття по відношенню до релігійної свідомості та релігійності. Доведено, що нетотожність понять релігійної ідентичності і релігійної свідомості коріниться саме у тому, що перша має діалогічний характер і виступає як певний набір відносин між віруючим і релігією. Такий стан речей потребує від віруючого не тільки належності до певної релігійної течії, але й обумовлює актуалізацію критичної рефлексії щодо цієї належності. Релігійну ідентичність і релігійність можна розмежувати між собою, виокремивши їх кордони і специфіку направленості. Відштовхуючись від наведеної вище дефініції, стверджується, що релігійна ідентичність - це феномен, який актуалізує належність особи або групи до певної соціальної верстви (віруючі, віруючі католики, тощо). У свою чергу, релігійність - це феномен, який ілюструє стан особи або групи по відношенню до сакрального, характерною особливістю якого є віра в надприродне.

У підрозділі 2.2 "Теоретичні особливості формування релігійної ідентичності" автор окреслює і характеризує загальні особливості і специфіку процесу формування релігійної ідентичності. Доведено, що конструювання релігійної ідентичності в повсякденні розгортається і актуалізується на рівні двох умовно окреслених практик, а саме дискурсивних і недискурсивних. Рівень недискурсивних (інакше кажучи, тілесних) практик представляє собою певний набір візуальних, слухових, тактильних образів за допомогою яких конструюється та чи інша релігійна ідентичність. Інтенція свідомості на даний маркер відтворює або позитивний елемент релігійної ідентичності, тобто віруючий знаходить своїх одновірців і намагається приєднатися до їхнього загального "Ми", або навпаки, саме ці маркери стають тими важливими елементами, на основі яких конструюється власна ідентичність за принципом: "Ми не Вони", а "Ми".

Дискурсивний рівень конструювання релігійної ідентичності розгортається завдяки наративу. Важливим елементом конструювання релігійної ідентичності в дискурсивному просторі виступає ідентифікація. Однак, виходячи з модерністської парадигми, якої дотримується автор, процес ідентифікації розуміється не тільки як ототожнення віруючим себе з певною релігійною групою, а і як актуалізація або прояв (самоопис) власного "Я", завдяки релігійній спільноті.

Доведено, що сучасна людина, конструюючи свою релігійну ідентичність, є доволі далекою від традиції. У процесі конструювання вона має на меті не повне відродження традиції зі всіма її архаїчними символами, елементами, ритуалами і практиками, а навпаки, створення нового для себе "самоопису" завдяки актуалізації тільки певного доступного їй кола традиційної символіки. Можна стверджувати, що в сучасному полірелігійному суспільстві фактично конструюється багатовекторна релігійна ідентичність, яка виявляється в оволодінні віруючими багатошаровою релігійною компетентністю. Усвідомлюючи існування багатьох релігійних напрямків і культів, сучасна людина доволі швидко змінює свою релігійну ідентичність, адже такий стиль поведінки дає можливість усвідомлювати і органічно співвідносити різні ракурси сприйняття світу, потрібні їй в той чи інший момент життя. Швидка заміна однієї релігійної ідентичності іншою є нормою сучасності, адже конструкт базується не на відродженні традиції, а на символічних залишках останньої.

У підрозділі 2.3 "Роль релігійної символіки у формуванні релігійної ідентичності" автором виявлено і розкрито роль і значення сакральної символіки в конструюванні релігійної ідентичності.

Стверджується, що релігійна ідентичність позначає ким є особа в релігійному плані і, таким чином, є символічним засобом, за допомогою якого людина в загальнокультурному середовищі обирає одну релігійну групу та дистанціюється від інших. Виступаючи у вигляді конструкту, релігійна ідентичність, як будь-який конструйований феномен, потребує певних засобів для своєї побудови. Таким "будівельним матеріалом", що формує систему релігійної ідентичності є релігійна символіка. У процесі формування релігійної ідентичності саме вона відіграє фундаментальну роль субстанції, яка в стислому вигляді вміщує в собі увесь комплекс сакрального. Наприклад, виступаючи у певній символічній формі, сакральний текст є джерелом, що вміщує в собі набір емоційно-когнітивних ідентифікацій - онтологічних взірців буття особи. Тексти, складені в певному логічному порядку, є документами, в яких в умовно-знаковій, символічній формі виражається зміст релігійної ідентичності, адже в них фіксуються важливі елементи розгортання сакрального, зокрема значення обряду й ритуалу, етичні підвалини релігійної системи, сенс пророцтв та проповідей, подаються базові релігійні міфи, події сакральної історії, містерії та правила їх здійснення. Ідентифікація "Я" з цими символами є до певної міри актом самообмеження особистості. Адже віруючий передає таким чином сакральному символу своє суб'єктивне право на формування особистісного простору. У свою чергу, сакральний символ виконує в цьому акті важливу комунікативну функцію. Він стає концентрованим засобом виразу того смислового й емоційного навантаження, яке утримує сукупність віруючих у певних межах та допомагає їм існувати в них, незважаючи на навколишні зміни.

У третьому розділі "Функціонально-практичні рівні розгортання релігійної ідентичності" розкрито особливості розгортання релігійної ідентичності на загально історичному, повсякденному і індивідуальному рівнях буття.

У підрозділі 3.1 "Ґенеза і трансформації релігійної ідентичності в історії" автор розглядає розгортання і функціональність релігійної ідентичності в історичній перспективі в межах чотирьох історичних епох. Стверджується, що, починаючи з періоду первісності, релігійні вірування стають елементом, який формує людську ідентичність. У первісному суспільстві виділити і розглянути як окремий феномен релігійну ідентичність є концептуально неможливим, оскільки його вагомою ознакою є функціональна невиокремленність людини зі свого природно-соціального середовища, що не дає їй можливості рефлексувати над власною долею й соціальним положенням. Основна ідентифікаційна матриця у первісному суспільстві замкнута на рівні родової або племінної "Ми"-ідентифікації як засобу виокремлення своєї групи з-поміж інших. У традиційному суспільстві певним чином вже можна говорити про виокремлення деяких соціальних ідентичностей, зокрема родової, станової, гендерної, трудової, домінуючою серед яких є релігійна. Особливістю релігійної ідентичності у традиційному суспільстві є її рольова специфіка. Модерн зводить релігійну ідентичність на один рівень зі всіма іншими ідентичностями. Релігійна ідентичність розуміється вже не як така, що надається індивіду від народження, а така, що обирається та підтримується особою завдяки власній саморефлексії і процесам релігійної практики. Постмодерн надає релігійній ідентичності особи форму конструкту. Вона не транслюється традиційними релігійними інституціями, а конструюється віруючим з набору доступних йому релігійних символів, іноді із зовсім різних релігійних напрямків.

У підрозділі 3.2 "Функціональність релігійної ідентичності в повсякденних практиках населення. На прикладі України другої половини ХХ століття" автор зосереджується на виявленні та актуалізації на конкретному емпіричному матеріалі ролі феномену релігійної ідентичності в повсякденних практиках населення України.

Аналіз релігійної ідентичності із застосуванням соціологічних даних з архівних фондів уповноваженого Ради у справах релігій по Донецькій області, а також сучасних соціологічних досліджень, які стосуються релігійності населення України, дав можливість: по-перше, наповнити абстрактне філософсько-релігієзнавче поняття релігійної ідентичності конкретним функціональним і емпіричним змістом; по-друге, довести, що релігія, навіть в умовах радянського тоталітаризму, залишалась вагомим чинником ідентифікації, а релігійна ідентичність займала чільне місце серед ідентичностей як на особистісному, так і на суспільному рівнях; по-третє, стверджувати, що після занепаду тоталітарної влади, розпаду Радянської держави та лібералізаційних процесів у релігійній царині незалежної України намітилось зростання релігійності населення держави й активне відтворення власної ідентичності завдяки релігійним практикам. Однак, наведені соціологічні дані свідчать про те, що сучасний український віруючий формує свою релігійну ідентичність, базуючись не на власній релігійності, а, навпаки, на власній самоатестації релігійності, а релігійні практики використовує як неголовні і несуттєві маркери релігійної ідентичності. Отже, формування релігійної ідентичності пересічних українців, які вважають себе віруючими, відбувається внаслідок актуалізації недискурсивних практик побудови останньої.

У підрозділі 3.3 "Релігійна ідентичність як форма особистісного саморозуміння" автор досліджує функціональність релігійної ідентичності, вивчаючи конкретний особистісний наратив окремого віруючого. Звернення до Я-наративу - індивідуального біографічного досвіду дало змогу виявити і показати вплив на конструювання релігійної ідентичності таких важливих факторів як соціальне середовище і походження особи, особливості та специфіка її соціалізації і індивідуальних дій, та на конкретному практичному прикладі виявити й актуалізувати базові практики, які лежать в основі її конструювання.

Звертаючись до особистісного наративу французького громадського діяча Андре Фроссара актуалізованого в його есе "Бог існує, я його зустрів" та виокремлюючи в тексті його базову метафору, дисертант доводить, що вся смислова драма тексту скерована на те, щоб продемонструвати, як у процесі життєвих колізій автор тексту поміняв місцями бінарні опозиції "Ми і Вони", повністю актуалізувавши себе в іншій соціальній ролі. Метафоричні звороти тексту також підтверджують думку про те, що він конструюється як типовий взірець опису християнського навернення. Дисертант проводить паралелі між формуванням релігійної ідентичності Андре Фроссара та наведеним у Біблії наверненням апостола Павла.

Аналізуючи та узагальнюючи певну сукупність біографічних наративів віруючих різних конфесій і окреслюючи в них базові метафори, пропонується узагальнююча система класифікації типів релігійної ідентичності, виходячи зі специфіки розуміння віруючим самого себе. Перший тип - позаінституційний. Віруючий ідентифікує себе з певним надприродним абсолютом, який виступає тим "не Я", що завдяки зверненню до нього актуалізує "власне Я" віруючого. Базова метафора в наративних життєписах віруючих окреслюється так: "Я вірю в Бога, але не розумію навіщо потрібна церква". Другий тип - колективний. Специфіка останнього в тому, що релігійна ідентичність особи конструюється через ідентифікацію з конкретним релігійним колективом, а не з релігійною системою в цілому. Базова метафора актуалізується наступним чином: "Я є віруючим і представником певної релігійної громади". Третій тип - індивідуально-особистісний, формується в процесі особистісного спілкування віруючої людини з Богом, базова метафора актуалізується як: "Я розумію себе тільки при особистісному спілкуванні з Богом, а обряди й церква є одним з вимірів мого існування в світському світі". Четвертий тип - соціально-особистісний. Основною характеристикою цього різновиду релігійної ідентичності є те, що він актуалізує відкритість кожній соціальній взаємодії. Базова метафора цього типу релігійної ідентичності така: "Я є представник конкретної релігійної конфесії, певного етносу, а також громадянином своєї країни, батьком і службовцем".

У Висновках дисертаційного дослідження сформульовано основні результати дослідження, зокрема підкреслюється, що комплексне філософсько-релігієзнавче дослідження релігійної ідентичності, проведене в роботі, її теоретичне і практичне осмислення засвідчило те, що розуміння релігійної ідентичності як стійкої гомогенної сутності, характерне для есенціального і примордіального підходів, до яких тяжіють більшість українських релігієзнавців, не вписується в сучасні умови постійних соціальних трансформацій і змін ідентифікаційних пріоритетів як на рівні окремого віруючого, так і релігійної групи. В ході дослідження автором було створено узагальнюючу теорію релігійної ідентичності, для чого були ґрунтовно й послідовно розкриті основні напрацьовані гуманітарною наукою концепції ідентичності із врахуванням семантичних і теоретичних трансформацій в розумінні самого феномену у західній філософській (класичній і некласичній) традиції. Визначено, що конституювання того чи іншого типу ідентичності залежить від середовища, в якому він розгортається. Конструктивістське визначення релігійної ідентичності як динамічної системи значущих уявлень про себе (як на рівні індивіда, так і на рівні громади) дозволяє подолати крайнощі у витлумаченні цього феномену, адже в ґенезі релігійної ідентичності задіяно як психологічні, так і соціальні фактори. Визначено, що релігійна ідентичність - феномен, який окреслює єдність релігійної групи, досягнуту інтерсуб'єктивною орієнтацією членів групи і окремих осіб на певний загальний ідеалізований набір символів, що актуалізують сутність онтологічних, аксіологічних і етичних регулятивів релігійної віри та відтворюються через загальні священні практики. Релігійна ідентичність визначається не тільки як належність індивіда до певної соціальної цілісності, у даному випадку - до релігійної общини, а ще й як - усвідомлення або переживання цієї належності. Розкриття механізмів конструювання релігійної ідентичності доводить, що процес конструювання формується завдяки дискурсивним і недискурсивним практикам та відбувається через інтеграцію соціокультурних тенденцій суспільства, і завдяки цьому актуалізується фіксація, актуалізація й окреслення особою власного місця в суспільному просторі. Важливим елементом при цьому виступає сакральний символ, що розглядається як елемент, що є засобом побудови, розвитку та розгортання релігійної ідентичності. Виступаючи у вигляді складного і багатофункціонального конструкту, релігійна ідентичність розгортається як на макрорівні в контексті загальносоціальної дії, де фіксація її можлива завдяки конкретно соціологічним даним, так і на мікрорівні, де її можна аналізувати в контексті конкретної біографічної ситуації окремого індивіда. Аналіз наративних інтерв'ю, в яких фіксувалася релігійна історія індивіда, показав, що, формуючи власну релігійну ідентичність, індивід розгортає певний конструкт завдяки якому окреслює власне місце в просторі загальної суспільної дії (макрорівень) та розуміє власне "Я" на індивідуальному рівні (мікрорівень).

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Папаяні І. Роль сакральної символіки в конструюванні релігійної ідентичності / І. Папаяні // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія № 7: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - 2009. - № 19 (32). - С. 31-37.

2. Папаяні І. Проблема концептуалізації релігійної ідентичності / І. Папаяні // Наука. Релігія. Суспільство. - 2009. - № 1. - С. 85-92.

3. Папаяні І. Роль громадських організацій мусульман в конструюванні релігійної ідентичності ісламського населення Донеччини / І. Папаяні // Інтелект. Особистість. Цивілізація. Вип. 7. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2009 . - С. 165-172.

4. Папаяні І Релігійна ідентичність в межах теоретичногоелігієзнавства / І. Папаяні // Українське релігієзнавство. - 2009. - № 52. - С. 22-29

5. Папаяні І. Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині у ІІ пол. ХХ ст. / І. Папаяні // Наука. Релігія. Суспільство. - 2009. - № 3. - С. 210-217.

6. Папаяні І. Конструювання релігійної ідентичності: теоретико-релігієзнавчий аналіз / І. Папаяні // Українське релігієзнавство. - 2010. - № 53. - С. 38-46.

7. Папаяні І. Ідентичність як атрибут релігійного феномену / І.В. Папаяні // Дні науки філософського факультету - 2008. - К., 2008. -Ч. V. -С. 34-35.

8. Папаяні І. Методологічні напрямки дослідження релігійної ідентичності / І. Папаяні // Роль науки, релігії, суспільства у формуванні моральної особистості: матеріали ХХІV Міжнародної науково-практичної конференції. - Донецьк: "Наука і освіта", 2008. - С. 165-170.

9. Папаяні І. До питання класифікації релігійної ідентичності / І. Папаяні // Людина. Світ. Суспільство. Дні науки філософського факультету - 2009. - К., 2009. - Ч. VII. - С. 53-55.

10. Папаяні І. Теоретично-релігієзнавчий аналіз побудови релігійної ідентичності / І. Папаяні // Тези Міжнародної наукової конференції "Духовність. Культура. Людина". - 2010 р. [Електронний ресурс] - Львів, 2010. - 174 с. - Режим доступу: http://www.lnu.edu.ua/faculty/Phil/tezy_dkl_2010.pdf