Теоретико-методологічні аспекти дослідження понять "смерті" та "любові": філософський та релігієзнавчий виміри

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 2-423.79+2-186

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ПОНЯТЬ «СМЕРТЬ» ТА «ЛЮБОВ» (філософський та релігієзнавчий виміри)

спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Кришмарел Вікторія Юріївна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор КОНОТОП Людмила Григорівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри релігієзнавства.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор ФИЛИПОВИЧ Людмила Олександрівна, Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, завідуюча відділом історії релігії та практичного релігієзнавства;

кандидат філософських наук ВЛАДИЧЕНКО Лариса Дмитрівна, Державний комітет України у справах національностей та релігії, головний спеціаліст.

Захист відбудеться «26» травня 2010 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка: м. Київ-01033, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12).

Автореферат розісланий «23 » квітня 2010 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О. І. Предко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що практично жодна людина у своїх світоглядних побудовах не оминула понять «життя», «смерть» та «любов». Проте й дотепер самі смисли цих термінів суттєво змінюються залежно від контексту - історичного, соціального та культурного. Тому досить важливо визначити загальні ознаки, які й дозволяють говорити про ці феномени. Особливо ж багато питань виникає стосовно поняття «любов», її ролі та місця в житті людини якраз у смисложиттєвому вимірі, а відповідно, й у вимірі, що пов'язаний з релігійним компонентом. Дуже часто залишається нез'ясованою специфіка пов'язаності любові та смерті як основних зумовлювачів буттєвості людини, хоча наявність неполярного зв'язку є очевидною, проте мало проаналізованою. Тому наразі виникає необхідність багатопланового аналізу самих термінів «смерть» та «любов», а також тих функцій і значень, яких вони набувають більш-менш незалежно від культурно-історичного контексту, тобто, саме первинних структур, на основі яких вже з плином історії й надбудовувалися різноманітні змісти. Не дивлячись на те, що напрацьована значна кількість фактичного матеріалу з даної тематики, слід відзначити недостатню сегментацію досліджуваної проблеми. Тобто, часто спостерігаються ухили чи то в релігійне, чи то в раціоналістичне осмислення зазначених аспектів.

До того ж проблеми розуміння смерті та любові залишаються актуальними і для сьогодення України, адже пов'язані з поняттями «справедливість», «моральність», без розуміння яких неможливо побудувати самодостатнє, незалежне і демократичне суспільство, що й дозволяє зрозуміти вибір не лише окремого індивіда, але й людства в цілому, особливо у духовній сфері.

Через події, які були переламними для долі цілої Європи, налаштованість стосовно питань про онтологічну безпеку людини неминуче актуалізувалася. Проте, погляди стосовно цих питань виявилися досить полярними. Ми не розглядаємо теологічну точку зору, яка загалом є досить сформованою, а зміни уможливлюються все ж в досить визначених межах, тобто є більш-менш прогнозованими. Це не має означати, що вони гірші чи не варті уваги. Просто в такому контексті цікавим видається розглянути появу нових поглядів, що зумовили формування основних течій всієї подальшої європейської філософії, а відповідно, й самого становлення Європи ХХ ст. Погляди мислителів, що аналізуються в цій роботі, видається можливим розмістити за умовною віссю - від абсолютно песимістичного ставлення до людської буттєвості - до розуміння значущості людства задля актуалізації самих ідей Бога. Відповідно: А. Шопенгавер - В. Янкелевич - Є. Дюрінг - В. Розанов - Г. Марсель - Вол. Соловйов. Саме їх ідеї та побудови були визначальними для становлення сучасного розуміння людини та її сутності з філософської точки зору, навіть якщо пріоритетними в побудові були релігійні погляди автора (як, наприклад, у Вол. Соловйова). Звичайно, неможливо говорити, що це лише їх надбання; звичайно, вони базувалися на певних роботах, та й мали своїх прибічників, що відігравало роль у становленні цих ідей. Тож цілком логічним буде торкнутися деяких моментів у вченнях мислителів, які мали відношення до розвитку тієї проблематики, що аналізується в роботі. Серед них можна назвати С. Булгакова, А. Демідова, Г. Зіммеля, В. Малахова, П.Тілліха, М. Федорова, З. Фройда, К. Ясперса.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота здійснена в межах Комплексної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України», науково-дослідної роботи філософського факультету № 06 БФ 041-01 «Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання», науково-дослідницької тематики кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою роботи є аналіз теоретико-методологічних особливостей становлення понять «смерть» та «любов» та їх трансформацій, з огляду на зміну основних парадигм мислення з періоду Античності через добу Середньовіччя і до сьогодення. Актуальним видається це зробити не через протиставлення шкіл, а через самі категорії, зупиняючись саме на філософсько-релігієзнавчому аспекті їх розгортання. Відповідно, з цього можна вивести розуміння і ставлення до фактів людської буттєвості, трансформації в їх осмисленні, що є важливим і в сьогоденні; досліджувана основа залишається сталою, адже зберігається та сама понятійна наповненість, при цьому змінюються лише аспекти осмислення в залежності від історико-культурних парадигм світосприйняття.

Завданнями роботи є:

- огляд і узгодження сутності значень, що вкладаються в термін «любов» за різних культурно-історичних парадигм;

- охарактеризувати функціонування понять «смерть» та «любов» з огляду на міфологічну та релігійну парадигми мислення;

- виокремити характерні риси зазначених феноменів у період Античності та вказати на особливості парадигми світосприйняття в зазначений період;

- розкрити співмірність понять «смерть» та «любов» у Середньовіччі, розкривши форми цієї співмірності («танок смерті», куртуазна любов, релігійний екстаз у містичній традиції);

- проаналізувати становлення та розуміння «світського безсмертя» на основі осмислення понять «смерть» та «любов» через функціонування «міфу для двох».

Об'єктом роботи є онтологічний вимір людини.

Предметом роботи є головні складові буттєвості людини - любов і смерть. смерть любов безсмертя релігійний

Теоретико-методологічна основа дослідження. Концептуальним підґрунтям дисертаційного дослідження та його методологічною основою є праці провідних українських філософів та релігієзнавців В. Андрущенка, В. Бондаренка, А. Глушака, Т. Горбаченко, Л. Губерського, М. Заковича, А. Колодного, А. Конверського, Л. Кондратика, Л. Конотоп, В. Лубського, О. Марченка, І. Надольного, В. Панченко, М. Поповича, О. Предко, М. Рибачука, О. Сагана, П. Сауха, Л. Филипович, Є. Харьковщенка та ін.

Теоретичною основою дисертації є роботи дослідників онтологічного виміру людської буттєвості, наприклад, М. Бахтіна, Ю. Бородая, М. Бубера, С. Булгакова, Я. Голосовкєра, О. Гомілко, А. Демідова, Б. Дешарне, М. Еліаде, І. Кона, Л. Конотоп, Т. Куна, Е. Левінаса, А. Лосєва, В. Малахова, Г. Марселя, Б. Паскаля, Платона, П. Тілліха, О. Фінка, Н. Чухим, А. Шопенгавера, В. Шинкаренка та ін.

Наступною групою досліджень, на які авторка спирається під час роботи над дисертацією, є праці, присвячені розкриттю феноменів смерті та любові в різних аспектах осмислення та становлення (як світських, так і релігійних філософів та науковців), таких як Ф. Ар'єса, Ж.Бодріяра, В. Губіна, В. Давидова, Є. Дюрінга, Г. Зіммеля, Л. Конотоп, В. Малахова, Б. Паскаля, Платона, В. Роменця, Вол. Соловйова, О. Фінка, М. Хамітова, В. Янкелевича та ін.

Методи дослідження. Розробка основних положень дисертації та обґрунтування її результатів здійснена на основі феноменологічного та компаративного підходів (завдяки яким виділено ключові риси досліджуваних понять та співставлено результати, а також проаналізовано трансформації в парадигмах світосприйняття), а також використання редукції та класифікації для виокремлення та узгодження типових рис. Методологічну основу дослідження склали універсальні принципи об'єктивності, історизму, толерантності та неупередженості, які знаходяться в основі сучасних філософських та релігієзнавчих досліджень, а також загальні та спеціальні методи наукового пізнання в галузі гуманітарних та суспільних наук, серед яких, наприклад, були використані:

- аналіз, на основі якого визначено трансформації парадигм світосприйняття,

- синтеза, яку використано для співставлення результатів та окреслення тенденцій,

- ідеалізація, за допомогою якої було забезпечено можливості логічних побудов та типологізацій,

- формалізація як основа для виокремлення ключових рис досліджуваних понять та парадигм,

- історичний метод, який дозволив врахувати при дослідженні загальні історико-культурні реалії,

- структурний, що надав можливість пов'язати характерні риси різних парадигм, виокремити основу та зробити типологізацію,

- порівняльно-аналітичний, який дозволив виділити основні зміни в осмисленні понять «смерть» та «любов» і вивести співмірності в функціонуванні цих феноменів людської буттєвості.

Також в дослідженні використано методи міждисциплінарної синтези й філософського узагальнення наукового матеріалу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українському релігієзнавстві здійснено теоретико-методологічний аналіз понять «смерть» та «любов» та їх сутнісне співвіднесення в зв`язку з функціонуванням міфологічної й релігійної свідомості протягом Античності, Середньовіччя та сучасності.

Наукова новизна сформульована в наступних положеннях, що виносяться на захист:

* уточнено:

- аналіз понять «смерть» та «любов», що дозволяє стверджувати, що це феномени не протилежного порядку, а взаємозумовлюючих сфер людської буттєвості, через які лише й можливе сутністнісне розкриття буттєвості людини;

- що в добу Античності поняття «любов» та «смерть» конституюються як взаємопов'язаний шлях до блага в поверненні до цілісності світу ейдосів, що виключає ціннісне значення тілесних відносин;

* подальшої розробки набули:

- особливості функціонування понять «смерть» та «любов», які характеризуються рівнями релігійного та міфологічного світосприйняття, які, маючи практично протилежне осягнення, тим самим дозволяють трактувати зазначені феномени як цілісність, а не як викривлену ідеалізацію, яка й спричинила кризи в парадигмах мислення;

- компаративний аналіз понять «смерть» та «любов» у період Середньовіччя, що дозволяє стверджувати, що саме з цього часу осягається рівність між цими феноменами (починаючи від співвіднесення у «танку смерті», через куртуазну любов до містичного піднесення в релігійному екстазі) та тотожність їх спрямованості як тих, що зумовлюють безсмертя людини;

* вперше:

- проаналізовано, чому особливостями міфологічної та релігійної парадигм мислення в сьогоденні є осмислення понять «смерть» та «любов» як рівноцінних для буттєвості людини, внаслідок чого виникає рівень світського безсмертя; та коли саме позарелігійна етика зумовлюєпояву рівня відповідальності, який був недосяжним у попередніх парадигмах мислення, що й розкриває індивідуалізацію буттєвості;

- введено поняття «міф для двох» дозволяє розкрити наповненість поняття «світське безсмертя» та окреслити особливості їх становлення та тенденції розвитку, виокремивши міфологічне та релігійне розуміння смерті й любові.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів стосується розв'язання проблем історії філософії, філософії та феноменології релігії, культурології та антропогенезу на основі виділення основних типів змін парадигм у сприйнятті визначальних феноменів буттєвості людини - смерті та любові. Результати дисертаційного дослідження можуть використовуватись як основа при викладанні курсів з релігієзнавства, філософії релігії, практичної філософії, аксіології, в окремих спецкурсах, а також для підготовки відповідних підручників та посібників. Матеріали дисертаційної роботи можуть слугувати засадами для подальшого дослідження феноменів «смерть» та «любов» у вітчизняній філософії та релігієзнавстві. Теоретичні узагальнення дисертаційного дослідження можуть бути використані для формування ціннісних установок сучасної молоді на засадах демократичного суспільства з урахуванням особливостей сучасної парадигми світосприйняття.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням, здійсненим у галузі релігієзнавства. Висновки і положення наукової новизни отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також на конференціях: Дні науки філософського факультету (Київ, 2005-2008 років), Шевченківська весна ((Київ, 2007-2008 років), Релігія і суспільство: нові преференції (Чернівці, 2006), IV Харківські студентські філософські читання (Харків, 2007), Духовна спадщина Лівобережної України (Київ, 2007), Ломоносов (Москва, 2007-2008 роки), Діалог людей і культур як шлях до нового гуманізму (Львів, 2007), Різноманітні інтерпретації релігій: історія та методі (Пардубіце (Чехія), 2007), Російсько-українські філософські читання (Москва, 2008), Світоглядно-ціннісне самовизначення людини: науково-пізнавальні та життєво-практичні виміри (Чернівці, 2008), Традиція і культура: Минуле, теперішнє та майбутнє: когерентність в історії (Київ, 2008), Релігійні фактори в контексті суспільних і світоглядних трансформацій (Острог, 2009).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у двадцять одній публікації: шести статтях, що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 15 публікація у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації обумовлені специфікою дослідження, логікою розкриття проблеми, а також метою та завданнями дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури. Повний обсяг дисертації становить 189 сторінок, з них 167 сторінок основного тексту. Список використаної літератури містить 187 найменувань та складає 22 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження, висвітлено зв'язок з науковими програмами, визначено мету та завдання теми та теоретико-методологічну основу її вивчення, окреслено наукову новизну, розкрито наукову та теоретичну цінність отриманих результатів, особистий внесок здобувача, наведено дані про публікації та апробацію наукових досліджень авторки.

У першому розділі «Аналітичний огляд літератури та методологія дослідження понять «смерть» та «любов»» розкривається основа досліджень з проблеми дисертації, аналізуються основні аспекти найбільш значущих праць, розробляється методологічна основа подальшого дослідження, а також розкривається наповненість понять «любов» та «смерть» з огляду на різноманітність світоглядних парадигм осмислення.

Спочатку аналізується наповненість поняття «буттєвість людини» та місце феноменів «смерті» та «любові» для визначення того, що є людина. Саме на основі цих осягнень вибудовуються визначальні символи, які й дозволяють досліджувати становлення вищезазначених феноменів протягом розвитку людства.

Наступним кроком є окреслення основних методологічних засад, на яких базується подальше дослідження. На першому (умоглядному) етапі дослідження з зазначеної проблематики найбільш адекватним є використання феноменологічного методу; основне дослідження, після аналізу методологічних напрацювань видатних науковців у відповідних проблемі дослідження галузях, має спиратися на методи історизму та структуралізму, які дозволяють більш адекватно проаналізувати наповненість понять «смерть» та «любов», а також застосовувати компаративний підхід, який й дозволяє прослідкувати взаємовпливи та визначити основні тенденції в аспектах формування понять «смерть» та «любов» в міфологічній та релігійній парадигмах світогляду від Античності до сьогодення.

Зазначені методи використовувалися лише в цілісності, адже інакше можна потрапити у «пастки», небезпека яких підчас є непомітною. Зокрема, описово-феноменологічний підхід може призвести до поверхово-гіпотетичного виявлення структур (адже жодного чіткого критерію негативістська фіксація надати не може); залучення структуралістського розуміння предмета дослідження не означає розуміння його, тож необхідним є врахування історичних реалій, а також «механізму» виникнення та функціонування, враховуючи, що принцип історизму передбачає генезу як останню межу.

Використані літературні джерела поділено для аналізу за двома підходами - як першоджерела та допоміжна критична література, та за світоглядними принципами авторів (як прихильників теологічно-містичної, нейтральної та негативіської традицій в тлумаченні поняття «смерть»). Джерельна база є досить обсяговою, проте аспекти співвідношення понять «смерть» та «любов», трансформація світоглядних засад через перенаповнення цих феноменів є малодосліджуваною сферою, яка потребує глибокого аналізу.

Широта матеріалу та вимірів, які необхідно враховувати, і викликають найбільші складнощі. Але для того, щоб зрозуміти наповненість понять «любов» та «смерть», що продовжують функціонувати в сучасному суспільстві, які у своїй безпосередності здаються поверховими та зрозумілими (і, здається, саме тому є впливовими), необхідно враховувати їх ретроактивні дії, що відсилають до сакральностей, які й є висхідним моментом в осягненні смислів.

Наступним етапом у дослідженні постає робота безпосередньо з наповненням вищезазначених понять, зокрема, з розумінням смерті, адже, за словами А. Польських, поле культурної традиції та індивідуальні зусилля пізнаючого суб'єкта визначають ті чи інші соціопсихологічні особливості апріорної рефлексії ситуації смерті, що розуміється не тільки як фізична відсутність, але і як «метафізична» присутність - саме цей перехід і є основним мотивом, який можна спостерігати в різних традиціях становлення цього феномену як «обуттєвлюючого» фактору.

Найбільш вагомим фактором, який й поклав осмислення феномену смерті в основу переважної більшості філософських побудов, є страх смерті, що проявляється як одна з найбільш вагомих причин переходу до осмислення конечності людського існування. Саме таким чином відбувся перехід до ідеї позабуттєвості й шляхів до неї.

Проте наповненість поняття «смерть» викликає значно менше неузгодженостей, ніж поняття «любов», тому наступна частина дослідження присвячена висвітленню смислової наповненості цього феномену протягом розвитку європейської філософсько-релігійної думки. Любов як фактор «обуттєвлення» має кілька умоглядних типів, серед яких найбільша увага протягом розвитку європейської релігійної думки приділялася осмисленню «агапе» (Аврелій Августин, Франциск Асизький, А. Швейцер), проте в кінці ХІХ- на початку ХХ ст. все більше актуалізує значення тілесності людини для духовного розвитку (М. Бубер, Є. Дюрінг, Вас. Розанов, Вол. Соловйов); суто фізіологічний підхід (Ф. Ніцше, З. Фройд, А. Шопенгавер) також не надає повноцінного осягнення феномену любові, маючи навіть більше негативних наслідків для людського світогляду, ніж попередній. На основі попереднього аналізу та на основі праць Е. Фромма та Д. Вільямса виокремлено мінімальні умови можливості любові як актуалізації буттєвості на основі значимості Іншого (повага, піклування, знання, відповідальність, особистість та врахування інших, свобода, діяльність та страждання, причинність, покарання), що є визначальним для розуміння смислового навантаження поняття «любов», особливо з огляду на чисельні спекуляції навколо нього, що спостерігаємо в сьогоденні. Дотепер залишається найбільш актуальною термінологія, що виникла в період Античності, коли «любов» розуміли в чотирьох значеннях - як «ерос» (пристрасна чуттєвість), «філія» (найбільш близька до сучасного розуміння «дружби»), «агапе» (самовідданість) та «строге» (спокійна подружня любов). Поряд з цими поняттями, сьогодні також широко використовуємо наступні: «милосердна» (здебільшого в аспекті розуміння любові християнством), «романтична» (міжособистісна, проте аспекти наповненості цього поняття залежать від розуміння конкретного дослідника), «конфлюентна» («плинна» любов, де ціняться відносини тут і зараз, а не Інший як такий). У цьому дослідженні, якщо не обумовлено окремо, використовуються саме загальноприйняті наповнення понять, які, за потреби, уточнюватимуться у тексті.

Найбільш загальним висновком вищевикладеного є узагальнення про те, що любов - не протилежна смерті, адже вони належать до сутніснісно різних сфер, проте без осмислення кожного з цих феноменів неможливим є становлення людини як цілісності, й, відповідно, неможливою є актуалізація людської буттєвості - незалежно від світоглядно-ціннісної парадигми (міфологічної чи релігійної у своїй основі).

У другому розділі «Аналіз динаміки осмислення понять «смерть» та «любов» в парадигмах мислення Античності, Середньовіччя та сьогодення» на основі теоретико-методологічних особливостей, викладених в першому розділі, розкриваються особливості розвитку взаємопов'язаності основних феноменів актуалізації буттєвості людини - любові та смерті - на основі трансформацій парадигм мислення, характерних для визначальних етапів становлення європейської думки, що аналізується через співставлення смислів міфологічного та релігійного світоглядів.

Проведене дослідження дозволяє окреслити найбільш визначальні моменти в трансформації осмислення понять «смерть» та «любов». Перш за все, - це стосується того, що любов як деякий унікальний феномен у людській буттєвості почав усвідомлюватися з давнини часів, але не у цілісності, тож практично позбавлений обуттєвлюючої здатності (як, власне, й в подальшому - через обмеженість релігійними чи іншими світоглядними факторами). Наступним важливим чинником є те, що сенс смерті завжди пов'язаний через ініціацію з любов'ю, адже обидва ці феномени забезпечують перехід до буттєвості через актуалізацію та цінність у цілісності структури світу.

Хоча розмисли філософів давнини, головним чином, спрямовані до метафізичних (у сенсі натурфілософських) питань, проте все-таки вже розпочинається осягнення людини як унікальної індивідуальності, яка виділяється з оточуючого соціуму саме як Інший: чим чіткішою постає ця тенденція, тим більшого значення набуває осягнення любові та смерті в сенсі переакцентуації через Іншого на власний внутрішній світ. Починаючи від промови Діотіми, любов осягається як шлях до безсмертя (в філософії Платона - через специфічне розуміння серединності природи Ерота, в Середньовіччі - як містичний шлях подолання смерті божественною любов'ю), при чому як єдиний шлях, який є досяжним для природи людини. Проте необхідно зауважити, що виділення Іншого стосувалося, перш за все, чоловіка, жінка ж практично до сьогодення залишалася або прикладом повноти плотськості (тобто, гріховності та хтивості, на відміну від тілесності, яка дозволяє піднестися над гріховністю фізичного прояву любові - через материнство), або ж символом абсолютної духовності, який має бути позбавлений будь-яких матеріальних конотацій (так, на противагу політеїстичним жіночним богиням постає не менш жіночна, проте наповнена суто духовним смислом, постать Діви Марії).

Осягнення смерті ставить ще одну проблему - неможливо охопити сам цей феномен, тож усі міркування стосуються лише міркувань щодо неї, мають навчити правильному ставленню до неї - лише любов надає актуалізацію сфері ейдосів (або інших цілепокладань індивіда в залежності від соціо-культурних реалій).

Середньовічна тенденція становлення любові як подолання смерті через абсолютну аскезу, характерна для містичної традиції Європи, заклала основи релігійної парадигми, що продовжує відігравати визначальну роль і в сьогоденні, адже багато ціннісно-орієнтованих систем сьогодні спрямовано на подолання попередніх тенденцій. Для середньовічної міфологічної парадигми мислення характерним є подолання страху смерті за допомогою сміху, що дозволяє включити смерть у життя - через тілесність та образність (що й стало основою для трансформації цих уявлень у тему пекла з розвитком інституціалізованого християнства).

Через неповноту однобічних концепцій осмислення любові завжди виникали суперечливі щодо офіційно прийнятої парадигми тенденції в осягненні, які покликані відновити цілісність буттєвості людини та уможливити актуалізацію - для античної культури, в якій найбільш соціально прийнятною поставала одностатева любов як шлях до пізнання себе і повернення до себе, такою актуалізацією могло бути спілкування з гетерами, наступним ж етапом розвитку став середньовічний феномен куртуазної любові як перехідний феномен між міфологічним та релігійним типами світовідношення.

Осмислення безсмертя залежить від загальної парадигми мислення того чи іншого історичного періоду, саме тому для тенденцій сьогодення необхідно аналізувати положення філософів, наближених до сучасності - лише для їх ідей характерним є осягнення цінності унікального Іншого, але з необхідністю - у зв'язку з оточуючими. Через долучення до незнищенності роду можливим стає метафізичне заспокоєння, яке, проте, не долає значення смерті Іншого. Осягнення нездоланності смерті Іншого - шлях до осягнення цінності життя в цілому, таким чином, любов та смерть уможливлюють людську самість як актуалізовану через перехід на рівень не страху особистісної смерті, а через нестачу єдності новоутвореного світу, яка з'являється на основі любові.

Визначальним моментом в становленні сучасної парадигми мислення є усвідомлення любові як морального блага, яке щільно пов'язане з поверненням до духовної сутності, отже, через відмову від свого замкненого світу - через усвідомлення цінності Іншого - до світу в цілому (або, навіть, до відновлення божественної сутності поза гріховністю - звичайно, це характерно для послідовників християнського, у своїй сутності, типу світогляду).

На основі місця та основної наповненості феноменів «смерті» та «любові», виділяються три періоди в осягненні любові (перед-класичний (практичний), класичний (перфекціоніський), посткласичний (персоналіськи-комунікативний)) та три періоди в осягненні смерті (міфологічний, класичний, посткласичний), що підтверджується проведеним аналізом.

Таким чином, приходимо до розуміння того, чому саме сучасні тенденції в сприйнятті смерті та любові характеризуються нерелігійною етикою, яка найбільш повною мірою відображає самоцінність Іншого (що знаменує собою перехід на рівень відповідальності, який й характеризує повноту людської буттєвості). При цьому продовжує функціонувати ідея безсмертя, проте вже в ракурсі світськості (що й постає можливим лише через вихід за межі замкнутості індивідуального світу - до Іншого), що загалом є більш характерним для міфологічної парадигми мислення, яка безсмертя трактує в ракурсі посейбіччя як частини життя, в той час як релігійна парадигма не дозволяє подолати дійсність втрати близької людини, залишаючи вирішення у сфері метафізики.

У третьому розділі «Сучасність: міфологічна та релігійна парадигма осягнення безсмертя» узагальнено вищезазначені тенденції для того, щоб окреслити характерні риси та трансформації в осмисленні любові та смерті в сьогоденні, особливо з огляду на зміни в парадигмах мислення і повороті від «релігійної» до «міфологічної», але з застереженнями щодо самого наповнення цих парадигм, де такі назви використовуються лише для окреслення основних меж, а наповнення є окремо оговореним.

Розглянуто основні характерні моменти, на яких наголошують мислителі ХХ ст. (саме вони, фактично, й сформували обличчя ХХІ ст.), а також безпосередньо ті наслідки, до яких призвели такі розмисли - на рівні міфологічної й релігійної свідомості.

«Релігійна» парадигма передбачає, перш за все, апеляцію до Бога як носія моральнісної настанови, тобто вибір та відповідальність людини першопочатково вкладається в межі прийнятності християнства (оскільки європейська традиція, з усіма застереженнями та незаперечним значенням інших напрямів, все ж є більшою мірою сформованою через вплив християнської церкви), тож і трактування смерті та любові залишається в межах дозволеності та телеологічності, сформованої тлумаченнями християнського впливу.

«Міфологічна» парадигма більше стосується світосприйняття, яке базується на еклектиці та нормах, що не обмежуються релігійними нормами, коли нема контролю з боку авторитетної настанови, і, відповідно, збільшується (принаймні, має збільшуватися за адекватного розвитку особистості) відповідальність за власні рішення (а не нерелігійність як вседозволеність, що є так само критичним проявом, як і релігійний фанатизм).

Онтологічна природа любові чи не вперше (принаймні, для широкого загалу, навіть якщо й не у філософській термінології, а на побутовому рівні) починає сприйматись як шлях до самозвільнення, при чому не як обмежуючий (коли обирається лише один об'єкт - і не суттєво, чи то Бог, чи одна людина), а як розриваючий замкненість світу індивіда (коли подолати абсурдність буття окремого індивіда можливо лише через перенаповненість зі світом Іншого, і, через повернення до власного Я - до актуалізованості буттєвості).

У третьому розділі розкрито причини того, чому попри те, що любов може минати протягом життя, смерть людини може осягатися у повній мірі і з продовженням наявного життєвого існування індивіда (тобто, несхоплюваність як смерті, так і любові), то продовження любові після смерті Іншого, певною мірою, стверджує буттєвість цього Іншого, виводячи його з часово-просторового зв'язку, який через любов долається. Таким чином відбувається формування нової онтологічної реальності (руйнація обмеженості через прорив до Іншого) в позадихотомійних координатах (суб'єкт-об'єкт, час-простір). Наступним кроком є доведення, чому саме можна стверджувати, що сам факт здійсненності актуалізації буття вже є досягненням тієї сутності, яка й вкладається у саму ідею людського роду. Інакше кажучи, буттєвість проривається з небуття, і саме це є вже безвідносним щодо часу і простору. Смерть в загальному починає сприйматися, перш за все, як неможливість «омайбутнення», коли руйнується світ, створений через наповнене змістом буття Іншого, таким чином постаючи як найбільш вагомий проявитель справжніх відносин, коли обличчя індивіда звертається від Я до Ти.

Осягнення смерті, яка стає включеною у власний життєвий досвід індивіда вже не через страх особистого зникнення з цього виміру буття та тілесності, а через зникнення світу, який актуалізується через Іншого - лише смерть близької людини призводить до осягнення цінності поза умовностями та обмеженнями, окреслюючи істинний смисл і значення життя, що вже не може бути подолане - актуалізоване буття як здійсненність. Таке безсмертя можливе через функціонування образів пам'яті, що є живими символами, які, продовжуючи надавати смисли, продовжують підтримувати існування тієї реальності, завдяки якій вони виникли і яка й наповнила їх буттям - спів-буття позбавляється напруженості людського існування, врешті постаючи як буттєвість.

Виходячи з вищевикладеного, можна прослідкувати цікаву тенденцію - те саме, що робить смерть з людським тілом, робить любов з людським духом (що відзначав М. Екхарт), але з різною, навіть протилежною, спрямованістю. Найважливішим є відхід, заперечення всіх мінливих речей. Це призводить до подолання самого світу часовості, тобто й конечності, тож призводить до безсмертя. І, власне, це безсмертя вже й не залежить від подальших доль і втілень. Якщо буттєвість відбулася - вона лишається, а чи її помітили - це вже не має значення.

В останній частині роботи розкривається наповненість понять «смерть» та «любов» з огляду на сучасний світогляд, однією з особливостей якого є зміни в міфологічному світосприйнятті, що призводять до актуалізації «міфу для двох». Саме він, як шлях до актуалізації позарелігійного безсмертя, є засобом підтримки найбільш вагомих структур світосприйняття індивіда в умовах сьогодення, коли сакральна наповненість загальнозначущих міфів втрачається і не виконує своїх функцій, а особистісний вимір, навпаки, забезпечує перехід до всезагальності - безсмертя переноситься у посейбіччя, але як вічність лише для двох представників однієї міфологічної онтології актуалізованої любові.

Постмодерністське повстання проти смерті призводить до обезцінення життя, позбавленого зла (страху включеності у щоденність феномену смерті), і, таким чином, позбавленого цілісності. Нерелігійна етика повертає телеологічність існуванню людини, переносячи мету з потойбіччя у посейбічний світ і реальність, досяжну для оточуючих близьких, що накладає особливу відповідальність на діяльність (адже людина - перш за все функціональність, і основним проявом є «омайбутнення»).

Індивідуалізація етики, відповідальність перед собою і світом (особливо ж перед світом Іншого), а не перед Богом, змінює ставлення не лише до смерті й до осягнення любові, а й до меж прийнятності - одностатева любов або ж постає як становлення внутрішньої повноти та свободи, або ж як подолання статевості.

В сучасності цінність любові та відносин між індивідом та Іншим перейшли на новий рівень - без обмежень релігією чи офіційним авторитетом загальноприйнятих етичних норм, а особистісний вибір вчинків у відносинах набуває викристалізованої цінності, яка отримує особливий сенс для учасників таких відносин (або ж як підкреслення позанормованості сучасної парадигми світосприйняття та світовключеності, коли зовнішня необмежуваність при недостатньому внутрішньому рівні розвитку («мати») призводить до поглиблення соціальної кризи суспільства).

Для сучасності в цій ситуації все більш наявним стає розрив між «обуттєвленням» (з огляду на вищезазначене - індивідуацією) та культурою, адже синкретичність парадигм сьогодення не дозволяє чітко обмежити критерії смисложиттєвих настанов, саме тому власне осягнення людиною, а не привнесення ззовні, цінності Іншого (а через нього - й світу) можливе лише через включеність смерті у буттєвість. Таким чином, зв'язок між любов'ю та смертю в сучасних умовах є навіть більш щільним та взаємозумовлюючим, ніж в попередні періоди розвитку. На основі цього виникає осягнення життя з огляду на зумовленість актуалізуючими феноменами «смерті» та «любові».

Отже, можна зробити висновок про те, що життя людини дійсно залишається унікальністю, яка постає у своїй повноті саме через невідворотність смерті, яка є неминучостю, без якої неможливим було б саме життя.

Смерть дійсно є найболючішою невідворотною необхідністю в житті. Але це єдина можливість отримати саме життя. А страх перед відплатою виринає лише з психології й досвідності болю від руйнації вже відомого. Адже кожен світ, що був, ніколи не може бути знищений як факт, якщо він постав як даність світу, світ уже не зможе викреслити здійсненності. Таким чином, відбувається поєднання часовості та вічності, смертного та безсмертного. Точніше, ці сфери перестають бути абсолютними протилежностями, а постають як самостійні й незалежні, проте рівні.

Перспектива смерті є уявленням, що не лише збільшує усвідомлення миттєвостей життя, але й переважно заспокоює нас, оскільки при погляді на смерть енергія життя концентрується і набуває гармонічного характеру, тобто, уможливлює і зумовлює саме повноцінне життя, яке знаходить свій прояв через актуалізованість, через любов прориву до «Іншого».

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, узагальнюються і викладаються основні положення, визначаються перспективи подальших розробок. На сьогодні проблема фундаментальних феноменів буттєвості людини - смерті та любові - у їх співвіднесенні є малорозробленою, проте саме відображення осмислень зазначених понять у парадигмах світосприйняття є основним для розуміння буттєвості людини як у минулому, так і в сучасності. Виходячи з цих основопокладаючих засад, у дисертаційному дослідженні обґрунтовано висновки.

1. Дослідження понять «смерть» та «любов» в аспекті зміни парадигм мислення (міфологічної та релігійної) методологічно має базуватися на феноменологічному підході лише на першому етапі, в подальшому використовуючи історичний та структуралістський методи, а також компаративний підхід.

2. Осягнення смерті як «метафізичної» присутності в посейбічному житті є основним мотивом трансформацій в осягненні поняття «смерть» від Античності до сьогодення. В узагальненому вигляді трансформації відбуваються від позаобразного існування в «царстві тіней» через тілесність пекельних мук та образність духовних насолод до позарелігійного безсмертя в повсякденності самоціннісного світу, онтологізованого любов'ю. Введено типологізацію осмислення смерті та особливостей такого осмислення в умовно названих «міфологічною», «класичною» та «посткласичною» парадигмах світосприйняття.

3. Понятійна невизначеність терміну «любов» спровокувала роздуми щодо істинного втілення цього феномена та суперечки і обмеження щодо правомірності інших. Одночасно таке виділення є лише умоглядним засобом, в іншому випадку призводить до крайнощів, які провокують кризи та розриви соціального сприйняття з офіційною етичною парадигмою. Зокрема, в дослідженні розкрито, чому «філія» та «агапе» постають як шлях до блага споглядання ейдосів в Античності на противагу тілесності культури гетер; «агапе» Середньовіччя на шляху до розчинення в Божественності та гріховність чуттєвого ставлення до Діви Марії; позастатевість транссексуалізму та нехтування «сексуальною революцією» цінностями стосунків. На основі проведеного аналізу доповнено типологізацію класичної та посткласичної парадигм сприйняття любові до-класичною (прагматичною).

4. Для Античності амбівалентність понятійного осягнення любові можна звести до «любові земної» та «любові небесної», перехід між якими й забезпечує залучення до блага і сприйняття людини як цілісності (у сфері ейдосів - відповідно, примарність, так само, як і в потойбіччі).

5. Постать Іншого в Античності ще не є самоцінністю, це - лише перший крок у такому сприйнятті - закоханість, яка може або розкритися в актуалізованості, або ж залишитися на рівні «мати» (тобто, з прерогативою тілесності), але, в будь-якому випадку, потребує виходу за межі спів-буття, яке не набуває ціннісного значення (причому, це стосується лише чоловіків, жінка взагалі практично позбавлена включеності у буттєвість).

6. Смерть та безсмертя в Античності найперше стосуються посейбічності - якщо немає продовження життя у соціальній значущості (творів, вчинків, настанов), тоді очікує позаобразне царство тіней, де ніщо не має цінності, адже немає розрізнення - немає ні покарання, ні винагороди, тож аксіологічний вимір феноменів буттєвості практично відсутній.

7. Для Середньовіччя, в парадигмі релігійного (інституціалізованого) світосприйняття, любов - це суто духовний стан агапе (відповідно, знову ж таки зберігається практично лише чоловіча індивідуальність та самоцінність, адже жіноча духовність зведена лише до материнства як засобу виправдати принадність тілесності). Поряд з самопожертвою ідеалізованої любові існує куртуазна любов (здебільшого позастатеві відносини, які наближені до рівноцінного сприйняття чоловічої та жіночої індивідуальності) та міфологічна парадигма світосприйняття, де любов органічно включена в життя як породження нового життя, причетного смерті.

8. Подолання смерті через аскезу - одна з характерних настанов Середньовіччя (проте практично неприйнятна для більшості, тож дієва лише в містичній традиції) поряд з включеністю смерті у життя (осягнення через народну культуру сміху та плоті образів, що й спричинило відповідь офіційної церкви - розвиток уявлень про пекло як покарання за занурення у тілесний світ та образність райських винагород як духовних благ).

9. У сьогоденні любов врешті постає на рівні «бути» поза обмеженістю попередніх кризових парадигм. Інший постає у цілісності, і статевість не має принципового значення у ситуації індивідуальної відповідальності, що характерно для нерелігійної етики (на противагу поширеної, проте все більше заперечуваної практики конфлюентної любові як самоцінності відносин, але не партнерів).

10. Смерть як неможливість «омайбутнення» переводить безсмертя у посейбічність у принципово відмінному від Античності значенні - як включеність не у світ загалом, але як актуалізовану буттєвість онтологічної дійсності світу, що наявний через «міф для двох» (як наслідок перенаповненості світів та спів-буття, коли через Іншого відбувається повернення до власного буття та до світу загалом). Це є підставою осягнення феномена смерті не як протилежності любові, а як такого, що забезпечує цінність, а отже, й «обуттєвлення» кожного конкретного життя.

11. Постмодерністський бунт проти смерті призводить до абсурдності цінності життя, що долається самостійним (поза релігійною настановою чи офіційним світоглядом) осягненням Іншого як самоцінності у своїй повноті, яка, як здійсненне «обуттєвлення», не може бути знищена смертю, адже стосується вже позачасового виміру не просто образів пам'яті, а наявного буття та актуалізованості.

12. Переосмислення Іншого як цінності, що руйнується смертю - шлях не лише до піднесення на рівень роду, але насамперед до осягнення цінності життя в цілому, що забезпечує не страх особистісної смерті (це було характерним в попередніх парадигмах, коли лише куртуазна любов надавала спробу розвитку тенденції до значення смерті близької людини, а не піклування про власну долю (духу чи тілесності - в залежності від конкретної культурно-історичної ситуації)), а актуалізованість буття (через подолання обмеженості спів-буття).

Список праць, опублікованих автором за темою дисертації

1. Кришмарел В. Ю. Співвідношення міфу та світу: обуттєвлення через любов / В. Ю. Кришмарел // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова: серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. К.: НПУ імені М.П. Драгоманова. 2006. № 10 (23). С. 232-239.

2. Кришмарел В. Ю. Смерть та любов як уможливлення життя: світське безсмертя / В. Ю. Кришмарел // Гуманітарні студії. Збірник наукових праць: випуск 1. К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”. 2007. С. 60-67.

3. Кришмарел В. Ю. Проблема ставлення до смерті з огляду на сучасність (філософсько-релігієзнавчий аспект) / В. Ю. Кришмарел // Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві: матеріали міжнародної наукової конференції (м. Чернівці, 18-19 квітня 2005 р.). Чернівці: Рута, 2005. С. 96-105.

4. Кришмарел В. Ю. До питання про осмислення любові в спадщині українських мислителів: Леся Українка / В. Ю. Кришмарел // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова: серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. № 16 (29). К.: НПУ імені М.П. Драгоманова. 2007. С. 46-53.

5. Кришмарел В. Ю. Деякі особливості становлення поняття “любов”/ В. Ю. Кришмарел // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова: серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. №15 (28). С. 108-115.

6. Кришмарел В. Ю. Теоретико-методологічні аспекти постання Іншого у розгляді понять “любов” та “смерть” / В. Ю. Кришмарел // Історія. Філософія. Релігієзнавство. К.: Видавництво «Антросвіт», 2009. № 1. С. 75-79.

7. Кришмарел В. Ю. Теоретико-методологические аспекты исследования мифа (особенности осмысления «смерти» и «любви») / В. Ю. Кришмарел // Гуманітарні студії: збірник наукових праць ; випуск 4. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. С. 261-265.

8. Кришмарел В. Ю. Релігійні чинники в осмисленні феномена любові в добу Середньовіччя та сучасності / В. Ю. Кришмарел // Наукові записки: серія «Історичне релігієзнавство» ; випуск 1. Острог, 2009. С. 139-151.

9. Кришмарел В. Ю. Теоретико-методологічні аспекти дослідження міфу (з огляду на осмислення понять «смерті» та «любові») / В. Ю. Кришмарел // Мірча Еліаде як класик світового релігієзнавства: збірник наукових статей ; наук. ред. Л. Филипович, В. Хромець. К.: Вид. ПАРАПАН, 2007. С. 82-91.

10. Кришмарел В. Ю. Філософські аспекти співвідношення смерті та любові / В. Ю. Кришмарел // Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету-2005» (26-27 квітня 2005 року): матеріали доповідей та виступів. К.: ВПЦ «Київський університет», 2005. Ч. ІV. С. 100-102.

11. Кришмарел В. Ю. Воскресіння і любов: зв'язок у міфологічній онтології / В. Ю. Кришмарел // Шевченківська весна: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів, молодих вчених, присвяченої 15-й річниці незалежності України ; вип. ІV: у 5-х част. ; ч. ІV / за заг. ред. проф. О. А. Закусило. К.: ВПЦ «Київський університет», 2006. С. 366-368.

12. Кришмарел В. Ю. Аспекти актуалізації міфу в сучасності / В. Ю. Кришмарел // Шевченківська весна: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів, молодих вчених ; вип. V: у 5-х част.; ч. І / за заг. ред. проф. О. А. Закусило. К.: ВЦ «Принт-центр», 2007. С. 344-346.

13. Кришмарел В. Ю. Тенденції до світського безсмертя / В. Ю. Кришмарел // Дні науки філософського факультету-2006: міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. Ч. ІІІ. С. 43-45.

14. Кришмарел В. Ю. Про деякі сучасні тенденції в ставленні до смерті / В. Ю. Кришмарел // Релігія і суспільство: нові преференції: матеріали міжнародної наукової конференції (м. Чернівці, 27-28 квітня 2006 року). Чернівці: Рута, 2006. С. 126-129.

15. Кришмарел В. Ю. Особливості функціонування міфу в сьогоденні / В. Ю. Кришмарел // Матеріали Міжнародної наукової конференції «IV Харківські студентські філософські читання» (29-30 березня 2007 року). Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2007. С. 174-176.

16. Кришмарел В. Ю. Теоретико-методологічні особливості дослідження міфів в сучасному суспільстві (філософсько-релігієзнавчий вимір) / В. Ю. Кришмарел // Дні науки філософського факультету-2007: міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): матеріали доповідей та виступів. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. Ч. ІІІ. С. 36-38.

17. Кришмарел В. Ю. Особенности теоретико-методологических оснований в исследовании понятий «любви» и «смерти» / В. Ю. Кришмарел // Материалы XIV Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов» / отв. ред. Н. А. Алешковский, А. И. Андреев, П. Н. Костылев. Том IV. М.: Издательство МГУ, ИТК «Дашков и К^о», 2007. С. 140-141.

18. Кришмарел В. Ю. Теоретико-методологічні зауваження щодо символа в міфі та казці (при дослідженні смерті та любові) / В. Ю. Кришмарел // Дні науки філософського факультету-2008: міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. Ч. V. С. 17-18.

19. Кришмарел В. Ю. «Любовь» и «смерть» в аспекте светского бессмертия / В. Ю. Кришмарел // XV Международная научная конференция студентов, аспирантов, молодых ученых «Ломоносов»: секция «Философия, политология, религиоведение»: материалы конференции (10 апреля 2008 г.) / Философский факультет МГУ имени М.В. Ломоносова ; совет молодых ученых филос. ф-та МГУ имени М.В. Ломоносова / под ред. А. А. Скворцова, П. Н. Костылева, А. В. Федякина ; электронная версия сост. П.Н. Костылев. М.: 2008. С. 366-367.

20. Кришмарел В. Ю. Аспекти постання Іншого в розгляді понять "любов" та "смерть" / В. Ю. Кришмарел // Світоглядно-ціннісне самовизначення людини: науково-пізнавальні та життєво-практичні виміри: матеріали Міжнародної конференції молодих науковців (20-21 листопадла 2008 р.). Чернівці: Рута, 2008. С. 146-149.

21. Кришмарел В. Ю. Зауваження щодо міфу та казки: десакралізація / В. Ю. Кришмарел // Традиція і культура: минуле, теперішнє та майбутнє: когерентність в історії: матеріали міжнародної наукової конференції (12-13 грудня 2008р.). К., 2008. С. 18-19.

АНОТАЦІЯ

Кришмарел В. Ю. Теоретико-методологічні аспекти дослідження понять «смерті» та «любові»: філософський та релігієзнавчий виміри. - Рукопис.