Суфізм та ісламізм: глобальний та локальний контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

СУФІЗМ ТА ІСЛАМІЗМ: ГЛОБАЛЬНИЙ ТА ЛОКАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ

Брильов Денис Валентинович

Київ - 2011

Анотація

Брильов Д. Суфізм та ісламізм: глобальний та локальний контекст. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.11 - релігієзнавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

Дисертація присвячена аналізу сучасних тенденцій розвитку ісламістських рухів та суфійських тарікатів, а також нових форм їх діяльності у вигляді мережевих структур, та особливостям глобальним і локальним взаємовідносин між цими течіями у сучасному ісламі.

Аналіз основних підходів до розуміння ісламізму, тенденцій його історичного розвитку та ідеологічних засад дає можливість встановити релігійні, ідеологічні й соціальні чинники виникнення і поширення ісламізму та констатувати його головні ідеологічні засади. Серед соціальних чинників виникнення ісламізму, в першу чергу, виділено національно-визвольний рух на Близькому Сході та пов'язані з ним соціально-політичні процеси як всередині мусульманської спільноти, так і поза її межами.

Розглянено сучасні дослідження суфізму, його теоретичні положення та організаційні аспекти, що дозволило системно осмислити взаємовідносини між суфізмом й ісламізмом та виявити їхні характерні наслідки як в глобальному вимірі, так і в локальному, зокрема - українському контексті.

Ключові слова: Аль-Ахбаш, Брати-мусульмани, ісламізм, мережеві структури, суфізм, тарікати, Хізб ут-Тахрір.

Аннотация

Брилев Д. Суфизм и исламизм: глобальный и локальный контекст. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена анализу современных тенденций развития исламистских движений и суфийских тарикатов, а также их новых форм в виде сетевых структур, и особенностями глобальными и локальными взаимоотношений между этими течениями в современном исламе.

Анализ основных подходов к пониманию исламизма, тенденций его исторического развития и идеологических принципов дает возможность установить религиозные, идеологические и социальные факторы возникновения и распространения исламизма и констатировать его главные идеологические основы. Среди социальных факторов возникновения данного феномена, в частности, выделены внешние влияния и национально-освободительное движение на Ближнем Востоке, а также связанные с ним социально-политические процессы как внутри мусульманского сообщества, так и за его пределами.

Рассмотрены современные исследования суфизма, его определяющие теоретические положения и организационные аспекты, что позволило системно осмыслить взаимоотношения между суфизмом и исламизмом и выявить характерные последствия, как в глобальном измерении, так и в локальном, в частности, украинский контексте. При этом главное внимание уделено современным сетевым суфийским структурам в условиях усиливающейся глобализации, и установлено, что одним из ключевых социально-политических аспектов деятельности международных суфийских объединений стало их противостояние с исламистскими группировками, вызванное, в первую очередь, отрицанием последними традиционных мазхабов, а также агрессивным отношением исламистов к некоторым базовым положениям и ритуалам суфизма.

На основе исследования ситуации в украинской умме установлено, что в Украине широко представлены как суфийские сообщества, так и исламистские течения. В результате этого процессы, характерные для уммы на глобальном, международном уровне, проявляются и на локальном - украинском. Особенностью этого уровня суфийско-исламистских взаимоотношений является то, что они осуществляются в форме информационного противостояния, которое преимущественно носит скрытый характер.

Ключевые слова: Аль-Ахбаш, Братья-мусульмане, исламизм, сетевые структуры, суфизм, тарикаты, Хизб ут-Тахрир.

Summary

Brilov D. Sufism and Islamism: global and local context. - Manuscript.

The dissertation for the Candidate degree of Philosophical Sciences, speciality 09.00.11 - Religion Studies. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2011.

The thesis analyzes modern trends in development of Islamite movements and Sufi tariqats, their new forms as network structures, and special (global, local) features of relations between these movements in modern Islam. The analysis of the main approaches to understand Islamism, trends of its historical development and ideological principles, gives the opportunity to determine religious, ideological and social factors of the emergence and development of Islamism, and to state its main ideological origins. Among the social factors of emergence of this phenomena external impact and national liberation movement in the Middle East are particularly marked out, as well as related social and political processes inside and outside the Muslim community.

The author considers modern research on Sufism, its key theoretical propositions and organizational aspects, which allowed the author to systematically interpret relations between Sufism and Islamism and to define typical effects in global and local (Ukrainian) perspective. At the same time the author gives its full attention to the modern Sufi network structures in increasing globalization and he establishes that one of the key social and political aspects of the activity of the international Sufi associations became their confrontation with the Islamite groupings, which first of all aroused from the Islamite negation of the traditional mazhabs, and aggressive Islamite attitude towards the Sufi basic statements and rituals.

Key words: Al-Ahbash, Hizb ut-Tahrir, Islamism, Muslim Brotherhood, network structures, Sufism, tariqats.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Процеси глобалізації, що впливають на всі сфери суспільного життя, актуалізують питання щодо засад національної ідентичності й духовного відродження багатьох народів світу. Зокрема на пострадянському просторі подібні явища детермінують як конструктивні, так і деструктивні процеси, що, у свою чергу, радикалізує поведінку окремих прошарків населення. Як частина глобалізованого світу, де будь-які кордони стають все більш символічними, Україна зазнає все відчутніших впливів світових трендів - у тому числі й у сфері релігійного життя.

Саме тому вивчення логіки перебігу подібних процесів у світовому контексті та в локальних проявах - зокрема в самій Україні - сприятиме напрацюванню підходів щодо формування стабільного, толерантного, поліконфесійного суспільства.

Вивчення суфізму, що репрезентує традиційні ісламські цінності й водночас є впливовою течією ісламу, та ісламізму, який є яскравим політичним феноменом сучасності, дозволить спрогнозувати тенденції розвитку української умми та попередити або мінімізувати можливі проблеми як у конкретній ісламській спільноті, так і в просторі міжцивілізаційних взаємодій. Останнє є вкрай актуальним для нашої держави з огляду на факт чисельного зростання мусульманської спільноти, в якій на сьогодні - як і в цілому у світі, - спостерігається посилення екстремістських настроїв та активізація діяльності неурядових релігійних організацій.

Варто відзначити, що суфізм, як релігійно-етична система, з давніх часів займає важливе місце в релігійному світогляді народів колишнього Радянського Союзу. Це вкорінена духовно-етична традиція татар, таджиків, узбеків, киргизів та інших народів Центральної Азії, народів Північного Кавказу, кримських татар. Суфійські об'єднання тарікати продовжують зберігати свої позиції і сьогодні, справляючи духовний і політичний вплив на етнічну культуру, поведінку й світоглядні пріоритети віруючих. Аналіз ідейно-релігійних засад і ритуальної практики суфізму, що багато в чому визначає особливості побутування ісламу на тій чи іншій території, дозволяє краще зрозуміти його роль в суспільному житті, з'ясувати ціннісні засади створеної під його впливом соціокультурної, у тому числі й духовної реальності, що має місце на пострадянському просторі загалом і в Україні зокрема.

Вагомим є той факт, що після закінчення „холодної” війни конфліктогенність у світі значно пішла на спад здебільшого за рахунок зменшення кількості саме нерелігійних конфліктів, в той час як число релігійних конфліктів залишилось майже незмінним. Внаслідок цього кількість зіткнень саме на релігійному ґрунті зросла у відсотковому вимірі. Характерно, що більшість напружених ситуацій була зумовлена і відбулася за безпосередньої участі представників саме ісламістської ідеології.

Відтак, ретельне вивчення ідейно-релігійних основ і соціально-політичної ролі суфізму та ісламізму необхідне не лише для реалізації науково-пізнавальної мети, але й для вироблення адекватних заходів протидії ісламістському радикалізму та екстремізму, оскільки саме суфізм на сьогодні позиціонує себе як супротивник ідей та діяльності практично усіх ісламістських течій, спрямованих на посилення конфронтації як всередині ісламської спільноти, так і між ісламським та неісламським світом.

Проте, попри велику кількість літератури з досліджуваної проблематики, аспект критичної рефлексії питання взаємовідносин суфізму та ісламізму як комплексних феноменів ісламського світу фактично залишився поза увагою дослідників, що й обумовило актуальність теми роботи та окреслило вектори прогнозованої новизни дисертаційного дослідження в цілому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах профільних наукових досліджень кафедри культурології „Дослідження проблем гуманітарних наук”, що входить до Тематичного плану науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, який затверджений Вченою Радою НПУ імені М.П. Драгоманова (протокол № 5 від 22 грудня 2006 року) та комплексної наукової програми НПУ імені М. П. Драгоманова „Актуальні проблеми розвитку духовної культури України”. Окрім того, дана робота виконується у межах науково-дослідної теми кафедри культурології „Сертифікатні програми як складова в системі підготовки науково-педагогічних кадрів” № 8/10-11 і є її програмно-плановою складовою.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в розкритті специфіки взаємовідносин між суфізмом та ісламізмом, їх місця та ролі в соціально-політичних процесах як на глобальному рівні у світі, так і на локальному - в окремих регіонах, зокрема в Україні. Реалізація поставленої мети обумовила необхідність вирішення наступних завдань:

визначити релігійні, ідеологічні та соціальні чинники виникнення ісламізму, його сутність як політично-релігійного феномену в ісламі;

дослідити суфізм як комплексний суспільно-релігійний феномен, що виник в ісламському середовищі;

проаналізувати сучасні погляди на проблему взаємовідносин між суфізмом та ісламізмом;

розглянути найбільш поширені ісламістські течії, їх організаційні форми та чинники розповсюдження у сучасному світі;

дослідити сучасні міжнародні мережеві суфійські рухи в умовах глобалізації в контексті їхнього протистояння з ісламістськими угрупуваннями;

розкрити локальний контекст взаємовідносин між суфійськими та ісламістськими організаціями на прикладі України.

Об'єктом дослідження є суфізм та ісламізм як суспільно-релігійні течії в ісламі.

Предметом дослідження є взаємовідносини між суфійськими інституціями (тарікатами) та ісламістськими рухами в глобальному та локальному контексті.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічною основою дослідження є роботи провідних українських філософів і релігієзнавців, які обґрунтували принципи філософського, історичного, соціокультурного й політичного аналізу релігійних явищ В. Андрущенка, В. Бондаренка, А. Глушака, Т. Горбаченко, В. Горянського, Л. Губерського, Є. Дулумана, В. Єленського, М. Заковича, М. Кирюшка, А. Колодного, Л. Конотоп, П. Кралюка, В. Лубського, М. Лубської, О. Марченка, М. Мокляка, О. Мухи, В. Панченко, М. Поповича, О. Предко, М. Рибачука, О. Сагана, П. Сауха, Л. Филипович, Є. Харьковщенка, А. Чернія, О. Шуби, П. Яроцького та інших. Окрім того, були використані загальні й спеціальні роботи, які присвячені історії ісламу, особливостям його поширення й сучасним модифікаціям. Також до дисертаційного дослідження були залучені результати, власне, авторських спостережень за особливостями взаємовідносин всередині української умми.

При написанні роботи, особливо в частині, присвяченій дослідженню феномену ісламізму, використовується порівняльний комплексний підхід запропонований В. Колотовим.

Для вирішення поставлених завдань автор виходить із загальнометодологічних принципів наукового дослідження: об'єктивності, історизму та світоглядної нейтральності.

У даному дослідженні використовується, перш за все, метод типологізації, тобто здійснюється реконструкція і виявляється типове - те, що притаманне фактично будь-якій релігійній традиції. Узагальнення здійснюється внаслідок опрацювання фактологічного матеріалу, щодо даного дослідження - це дані про конкретні ісламські течії. Для виявлення типового та специфічного здійснюється порівняння цих течій, зокрема йдеться про застосування компаративного методу. Для процедури виявлення типового потрібно чітко розрізнити суттєве і другорядне, тому необхідним було застосування ейдетичного методу. Метод класифікації у дослідженні використаний з метою рубрикування (класифікування) виокремлених визначальних рис. Окрім того, необхідно було вказати на взаємозалежність між виокремленими нами рисами, а відтак було застосовано метод каузальності.

Принципово важливим у дослідженні є визначення меж, за які не повинен виходити дослідник суфізму та ісламізму, для цього автором було окреслено загальні (трансцендентальні) характеристики суфізму та ісламізму - послідовно застосовано метод апріоризму.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському релігієзнавстві на основі критичного аналізу різних підходів до проблеми ґенези взаємин суфізму та ісламізму, як комплексних феноменів ісламу, висвітлених у роботах спеціалістів багатьох галузей соціо-гуманітарного знання, представлено системне осмислення взаємовідносин між цими двома феноменами та сформульовано характерні наслідки цих стосунків як на глобальному, так і на локальному рівнях, зокрема, в українському контексті.

Найсуттєвіші наукові результати, які складають новизну дисертаційної роботи, репрезентують внесок автора у розробку проблеми і виносяться на захист, конкретизуються у наступних положеннях:

набула подальшого розвитку концепція ісламізму як політично-релігійного феномену та встановлено його умовне відношення до явища релігійного фундаменталізму й щільний зв'язок із модерністською течією. Уточнено релігійні, ідеологічні й соціальні чинники виникнення ісламізму, зокрема його радикального напрямку, та встановлено, що ідеологічні засади ісламізму в певних положеннях суперечать сунізму;

встановлено та обґрунтовано, що суфізм, як комплексний феномен всередині ісламу, є явищем суто ісламським, вкоріненим саме в мусульманській релігії, який із самого початку свого існування був частиною „традиційного” сунітського ісламу.

уточнено сучасні погляди на проблему взаємовідносин між суфізмом та ісламізмом. Встановлено, що взаємовідносини суфізму та ісламізму далекі від чітких бінарних опозицій, і сьогодні складно сказати, до чого призведе інтеграція деяких напрацювань суфізму в ідеологію, етику і політичну активність багатьох рухів, в тому числі й ісламістських, у мусульманському світі;

розглянуто найбільш поширені ісламістські течії, їх організаційні форми та чинники розповсюдження у сучасному світі, зокрема, соціально-політичні процеси пов'язані з національно-визвольним рухом на Близькому Сході та зовнішній вплив з боку ключових геополітичних гравців в регіоні;

досліджено сучасні мережеві суфійські рухи в умовах глобалізації та встановлено, що одним із ключових соціально-політичних аспектів діяльності міжнародних суфійських об'єднань стало їх протистояння з ісламістськими угрупуваннями, викликане, в першу чергу, запереченням останніми традиційних мазгабів, а також агресивним ставленням ісламістів до засадничих положень та ритуалів суфізму;

вперше розкрито український контекст взаємовідносин між суфійськими та ісламістськими організаціями. Показано, що Україна не залишається осторонь світових тенденцій і на її території має місце протистояння між суфійськими та ісламістськими об'єднаннями, які в обох випадках є частинами глобальних мережевих структур. При цьому дане протистояння здебільшого відбувається в інформаційній сфері та носить прихований характер.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає у тому, що матеріали, теоретичні положення і висновки дисертації можуть бути використані у подальших ісламознавчих студіях, зокрема у вивченні суфізму та ісламізму, дослідженнях філософії релігії, історії філософії, філософських, політологічних працях з проблем релігійного екстремізму та тероризму, при підготовці спеціальних і загальнонаукових праць з історії релігії, при підготовці навчально-методичної літератури і спецкурсів з релігієзнавства та філософії культури, а також можуть стати в нагоді при визначенні та уточненні головних засад і пріоритетів сучасної державної політики у галузі міжконфесійних відносин.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Головні положення та наукові результати дослідження обговорювалися на методологічних семінарах та засіданнях кафедри культурології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Крім того, проблематика даного дослідження в цілому, а також різні його аспекти були апробовані на таких наукових конференціях: XXIII Міжнародна науково-практична конференція „Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (17-19 травня 2008, м. Донецьк); V Міжнародний антитерористичний форум (15-16 травня 2008, м. Київ); VII Міжнародна молодіжна релігієзнавча літня школа „Іслам: історія, сучасні виміри та сучасні тенденції” (7-16 липня 2008, м. Київ-Сімферополь); Міжнародна науково-практична конференція „Простір гуманітарної комунікації” (23-24 жовтня 2008, м. Київ); Міжнародна науково-практична конференція „Сучасна інформаційна Україна: інформатика, економіка, філософія” (13-14 травня 2008, м. Донецьк); XXIV Міжнародна науково-практична конференція „Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (30 листопада 2008, м. Донецьк); Міжнародна науково-практична конференція „Релігієзнавство на пострадянському просторі” (21-22 лютого 2009, м. Мінськ); Міжнародна наукова конференція „Людина. Світ. Суспільство” (до 175-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка) (23-24 квітня 2009, м. Київ); Науково-практична конференція „Проблеми та шляхи захисту духовної безпеки держави, особи і суспільства” (5 травня 2009, м. Київ); III Міжнародна науково-практична конференція „Сучасна інформаційна Україна: інформатика, економіка, філософія” (14-15 травня 2009, м. Донецьк); VII Щорічна конференція Московського релігієзнавчого товариства „Майбутнє релігії в Європі” (14-16 травня 2009, м. Москва); Науково-освітня конференція „Релігія та ідентичність” (3-4 липня 2009, м. Казань); II Міжнародна науково-практична конференція „Простір гуманітарної комунікації: трансформації академічного дискурсу” (23-25 жовтня 2009, м. Київ); VI Міжнародна наукова конференція з філософії, релігії та культури країн Сходу „Торчиновські читання” (3-6 лютого 2010, м. Санкт-Петербург); Міжнародна наукова конференція „Духовність. Культура. Людина” (15-16 квітня 2010, м. Львів).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у трьох статтях у фахових наукових виданнях та тезах виступів на 10 наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою та завданнями дослідження.

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (які містять сім підрозділів) висновків, списку використаної літератури. У вступі йдеться про актуальність теми дослідження, ступінь її розробленості, об'єкт та предмет, мету та завдання, теоретико-методологічну основу дослідження, її апробацію та, власне, опис структури дисертаційної роботи. У першому розділі аналізується література з проблем взаємовідносин суфізму та ісламізму, визначено конкретні підходи до досліджуваного явища, визначається термінологічний апарат. У другому розділі розглядається глобальний контекст існування й діяльності традиційного ісламу, представленого, з одного боку, сучасними міжнародними суфійськими організаціями, та, з іншого - ісламізмом, репрезентованим такими релігійно-політичними течіями, як „Брати-мусульмани”, „Джамаат ісламійа”, „Хізб ут-Тахрір” та інші, світовий вимір їх взаємовідносин. У третьому розділі детально аналізуються конкретні прояви взаємовідносин тарікатів та представників ісламістської ідеології в локальному контексті, а саме - в Україні.

Висновки втілюють ретроспективний огляд матеріалу, напрацьованого в межах дисертаційного дослідження та постановці деяких проблем, які можуть знайти своє вирішення у наукових пошуках при подальшому розгляді й аналізі питань, актуалізованих у цій роботі.

Обсяг дисертації - 185 сторінок, у тому числі список використаних джерел (у кількості 273 найменувань) поданий на 27 сторінках.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, показано зв'язок роботи з науковими програмами, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету і завдання, наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертації, апробацію дослідження та його структуру.

У першому розділі „Аналіз суфізму та ісламізму як комплексних суспільно-релігійних феноменів” подається аналіз теоретичної бази дисертації та основні методологічні засади дослідження даної проблеми провідними науковцями.

У підрозділі 1.1. „Ґенеза та сутність ісламізму як комплексного політично-релігійного феномену в ісламі” аналізуються наукові праці, присвячені ісламізму, які відображають широкий спектр поглядів на ґенезу та сутність даного явища. Автор спирається на роботи дослідників, які активно працюють над означеною проблемою, перш за все на ґрунтовні наукові праці А. Коровікова, М. Жданова, О. Ігнатенка, І. Добаєва, О. Малашенка, Д. Малишевої, Л. Полонської, А. Сагадєєва, В. Шепарда, Ж. Кепеля, О. Руа, Б. Льюіса, З. Берен, Д. Пайпса, Дж. Л. Еспозіто, А. Рабаса, Ш. Банард та К. Файр, М. та П. Палмерів, Г. Робінзон а також на праці вітчизняних вчених, які займаються даною проблематикою - Л. Маєвської, Д. Білозора, С. Голотіна.

У підрозділі висвітлюється одна з головних проблем при вивченні ісламізму фрагментарність, помітна тенденційність і певна однобокість існуючих досліджень. Доводиться, що на сьогодні затребуваним є більш широкий, комплексний - політологічний, соціологічний - підхід, іманентно й природно узгоджений з ісламознавчим контекстом акцентів дослідження. Вивчення ісламізму як феномену потребує новітніх методологічних напрацювань, без чого його адекватне розуміння залишиться унеможливленим. До того ж, самому факту цього розуміння заважає неминуча політизація теми.

Вагомою проблемою є те, що методики вивчення ісламізму не завжди відповідають характеру предмету дослідження. Переважна більшість дослідників розглядає ісламізм як невід'ємну іманентну частину ісламу, як ідеологію, котра генетично і є ісламською. При цьому практично всі фахівці погоджуються, що сучасний ісламізм радикально відрізняється від своїх попередніх форм. Що ж слугувало причиною таких відмінностей - аргументовану відповідь на це питання знайти в сучасних ісламознавчих працях достатньо складно.

Як свідчать проблемні дослідження, за певних соціально-політичних умов ідеологічною основою для політизації релігії та виникнення релігійного екстремізму може стати релігійний фундаменталізм. Проблема полягає в тому, що організації, які виникають як релігійні, у силу внутрішньої логіки свого розвитку відходять від початкових ідеологічних установок і навіть від релігії. Причому подібного роду трансформація, в першу чергу, характерна саме для ісламістських рухів, які при виникненні позиціонували себе як релігійно-просвітницькі, а потім перетворювалися в терористичні.

У дисертаційному досліджені використовується класифікація В. Шепарда, у якій ісламізм визнається як різновид модернізму, на противагу суфізму, який віднесений до традиціоналізму.

Сучасний ісламізм спирається на ідеологію, яка виникла в ісламському середовищі ще в часи середньовіччя (в XIII ст.) і була кодифікована в працях сирійського богослова Ібн Таймії. Згодом, в нових соціально-політичних умовах послаблення ісламського світу та його активної колонізації з боку європейських держав у XVIII ст. ця ідеологія була розвинута аравійським реформатором Мухаммадом Ібн Абд аль-Вагабом, і, врешті решт, модифікована відповідно до реалій ХХ ст. Саїдом Кутбом (1906-1965) з організації „Брати-мусульмани”, який надав їй остаточного радикального характеру.

Вивчення ідеологічних засад сучасного ісламізму дає можливість зробити висновок, що у деяких своїх базових положеннях сучасний ісламізм відходить від сунітської традиції.

У підрозділі 1.2. „Суфізм, як комплексний суспільно-релігійний феномен ісламу” розглядаються загальні проблеми суфізму, формування й еволюції його ідейних основ і ритуальних особливостей, впливу на духовне і соціокультурне життя народів, які висвітлені в працях багатьох сходознавців та релігієзнавців, зокрема М. Абдуллаєва, А. Авксентьєва, В. Акаєва, А. Арбері, Б. Бабаджанова, А. Баранчик, М. Білалова, Є. Бертельса, Т. Ібрагіма, О. Ігнатенка, Р. Керімова, А. Криміна, О. Книша, А. Кримського, Д. Мамадова, Р. Ніколсона, М.-Б. Олкотт, В. Орлова, Ю. Петраша, І. Петрушевського, Дж. Трімінгему, І. Фільштінського, А. Хисматуліна, Р. Шайхмухамбетової, А. Шиммель, О. Яроша та інших.

При аналізі визначається, що суфізм як течія в релігійній думці ісламу зародилася більш, ніж 1200 років тому і отримала широке розповсюдження серед народів Близького та Середнього Сходу, від Північно-Західної Африки до північних околиць Китаю та Індонезії. При цьому, виступаючи комплексним феноменом ісламу, суфізм поділявся на безліч складових, вивчення кожної з яких потребувало окремих проблемно-сфокусованих досліджень. Як наслідок - спеціалізація в дослідженнях суфізму набрала дуже диференційованого характеру.

Виокремлено типові риси практики суфіїв (або, як їх іменували перший час, аскетів (зуххад, од. ч. захид) і подвижників), а саме: роздуми над значенням коранічного тексту, найсуворіше слідування його розпорядженням та сунні Пророка в повсякденному житті, багаторазові додаткові молитви, пильнування і пости, звільнення від всього мирського, благочестя в повсякденному житті, зокрема ретельне розрізнення дозволеного від забороненого, надія на волю Божу (таваккуль), стійке перенесення страждань і позбавлень (сабр) і т.д.

Відзначається, що на противагу ісламізму, який в роботі розглядається як переважно політичний феномен сьогодення, суфізм є інтегральною системою релігійно-філософських концепцій та особливих форм релігійної практики, пристосованих, з одного боку, до духовних потреб конкретної людини, яка прагне безпосереднього спілкування з Аллагом, а з іншого до загальноприйнятих норм мусульманської моралі. При цьому цей комплексний феномен є явищем суто ісламським, вкоріненим саме у мусульманську релігію, який із самого початку свого існування був частиною „традиційного” сунітського ісламу. Окрім того, завдяки своєму спрямуванню на внутрішній світ людини, опорою на традиційне суспільство та щільному зв'язку із широкими народними масами, суфізм був і залишається донині найвпливовішою течією всередині ісламу.

У підрозділі 1.3. „Аналіз сучасних поглядів на проблему взаємовідносин між суфізмом та ісламізмом” аналізуються питання взаємовідносин між суфійськими інституціями та ісламістськими утвореннями, їх впливу на соціально-політичні процеси у світі та окремих країнах на базі спеціальної сходознавчої літератури. Зокрема, на роботах М. Абдуллаєва, В. Акаєва, Б. Бабаджанова, З. Берен, В. Бобровнікова, Р. Добаєва, Ж. Кепеля, Е. Кісрієва, О. Книша, А. Князєва, З. Левіна, Б. Льюіса, І. Максакова, М.-Б. Олкотт, М. Рощіна, А. Саватєєва, М. Степанянц, Ю. Федутінова, С.-М. Хасієва, С. Шварца, А. Ярликапова, М. Якубова та інших.

При розгляді відносин між суфійськими інституціями та ісламістськими угрупуваннями, з'ясовано, що переважна більшість дослідників (В. Акаєв, З. Берен, І. Добаєв, Ж. Кепель, Б. Льюіс, М. Степанянц, С. Шварц та інші) вважають, що найбільш ефективно опір ісламізму чинять традиційні інститути мусульманського суспільства, при цьому провідну і найбільш успішну роль у гальмуванні впливу ісламізму (особливо його радикальних форм) відіграє саме суфізм.

Підхід дослідників (А. Князєв, З. Левін, А. Саватєєв, Ю. Федутінов, К. Поляков, О. Руа), які дотримуються протилежної позиції - що зовсім не всюди і не завжди традиціоналізм у вигляді суфізму є надійним оплотом проти ісламізму, оскільки біля витоків того чи іншого ісламістського руху можна відстежити й певний суфійський вплив, - також є доволі обґрунтованим.

В дисертації зазначається, що взаємовідносини суфізму та ісламізму далекі від чітких бінарних опозицій, і сьогодні складно сказати, до чого призведе інтеграція деяких напрацювань суфізму в ідеологію, етику і політичну активність багатьох рухів, в тому числі й інтегристських, у мусульманському світі.

У другому розділі „Суфізм та ісламізм: глобальний аспект взаємовідносин” аналізується світовий аспект взаємовідносин між суфійськими та ісламістськими інституціями.

У підрозділі 2.1. „Ісламізм у сучасному світі” зазначається, що ісламістські організації у своєму теперішньому вигляді є породженням сучасності і вкрай умовно пов'язані з ісламським віровченням. При цьому однією з причин появи та розвитку радикального ісламізму більшість дослідників називають сучасні глобалізаційні процеси.

Звертається увага на той факт, що існування ісламістських організацій, особливо їх радикальних відгалужень, є вигідним й для деяких кіл, які просувають глобалістську ідеологію, на Заході (перш за все в США). Існуюча політична нестабільність на Близькому та Середньому Сході корисна для країн Заходу, які не зацікавлені в інтеграції ісламських держав та їх виході на політичну арену в якості самостійного геополітичного полюсу. Окрім того, періодичні теракти з „ісламським” слідом в країнах Європи, США та Росії дозволяють відволікти населення від внутрішньополітичних проблем й перемкнути увагу на консолідацію суспільства перед обличчям зовнішньої загрози. При цьому зазначається, що існуючі факти та дослідження певною мірою свідчать на користь того, що деякі ісламістські угрупування та організації в той чи іншій спосіб пов'язані із діяльністю спецслужб ключових геополітичних гравців в регіоні Близького Сходу. Окрім того, вони можуть розглядатися в якості штучного утворення, яке імплементовано в традиційне ісламське середовище та репрезентуються в якості модифікації ісламу, з метою вибудови структурних елементів системи управління конфліктом, принаймні - на Близькому Сході.

У підрозділі 2.2. „Міжнародні суфійські рухи в ісламській уммі в умовах глобалізації в контексті протистояння з ісламістськими угрупуваннями” відзначається зростання зацікавленості до суфізму з боку західних дослідників, яка стала явною в останнє десятиліття, та фіксується зміна характеру цієї зацікавленості. Якщо раніше вона була більшою мірою спрямована у бік духовних, езотеричних аспектів суфізму, то сьогодні у фокус її уваги потрапляють, у першу чергу, соціально-політичні аспекти цього ісламського феномену. Констатується, що подібна зміна пріоритетів багато у чому пов'язана з тим, що саме суфізм виявився єдиною дієвою противагою екстремістській ідеології, яка активно розповсюджується. Зростання радикальних настроїв, пов'язане з низьким рівнем релігійної освіти молоді, економічними проблемами в країнах ісламського світу, а також політикою „подвійних стандартів” стосовно арабського світу в арабсько-ізраїльському конфлікті, призвело до того, що суфії були змушені відмовитися від своєї традиційної політики уникнення конфронтації і різко виступити проти радикалізму серед послідовників ісламу.

Відзначається, що наприкінці ХХ на початку XXI століть суфійські спільноти чинять значний вплив на всі сфери життя суспільства в багатьох мусульманських країнах. Наприклад, в одній тільки Індонезії організації, які виступають на підтримку суфізму, налічують понад 30 млн. послідовників. У результаті вже сьогодні серед деяких політиків і дослідників, все частіше звучить думка, що суфізм є єдиною дієвою альтернативою радикальному ісламізму. Виходячи з цього можна констатувати що для радикальних ісламістів одним з найважливіших напрямків діяльності є боротьба з суфіями їх основними ідеологічними опонентами в засадничих питаннях догматики та практики ісламу, наприклад - в питанні інтерпретації джихаду. Так, якщо для суфіїв джихад це внутрішнє прагнення до особистого духовного очищення, то для ісламістів він є боротьбою за перемогу їхньої ідеології у всесвітньому масштабі. Для того, щоб змусити мусульман долучитися до їх боротьби, радикальні ісламістські рухи (вагабіти, тахріровці та інші) прагнуть будь-яким шляхом дискредитувати традиційний суфізм і впровадити в іслам свою ідеологію, спрямовану на досягнення політичного панування.

Відповідно до даних багатьох досліджень, остання чверть ХХ початок ХХІ ст. ознаменувалися посиленням соціально-політичної ролі суфізму і його інституцій серед мусульманської спільноти. Особливо слід виділити виникнення транснаціональних суфійських об'єднань, що стало реакцією суфізму на посилення глобалізаційних процесів, насамперед - інформаційних. Одним із ключових соціально-політичних аспектів діяльності міжнародних суфійських об'єднань стало їхнє протистояння ідеології ісламізму, яка активно розповсюджується в ісламському світі. Наразі складно спрогнозувати, до чого призведе політика західних країн, спрямована на підтримку суфізму як альтернативи ісламізму, оскільки не до кінця зрозуміло, як саме дана політика буде реалізована. У будь-якому випадку найбільшу небезпеку представляють спрощені інтерпретації як власне феномену суфізму, так і його активізації через діяльність міжнародних суфійських організацій.

Третій розділ „Взаємовідносини між суфізмом та ісламізмом в локальному контексті (на прикладі України)” присвячений аналізу локальних форм та проявів суфійсько-ісламістських взаємовідносин.

В підрозділі дисертації 3.1. „Тарікати в Україні: історія та сучасність” доводиться, що суфізм в різних своїх проявах займає на сьогодні, як в принципі і завжди, важливе місце в історії України.

Історії діяльності тарікатів на території України, зокрема у Кримському ханстві, присвячені праці сучасних українських вчених Н. Абдульвапова, Є. Бахревського, О. Гайворонського, Л. Іззетової, Т. Усеїнової та інших. Окремо можна згадати дослідження ісламу в Східній Україні К. Зуєвим.

Важливим джерелом з історії діяльності тарікатів у Криму є книга турецького мандрівника-суфія Евлії Челебі - „Книга мандрів (Сейахатнаме)”. Загальновизнаним авторитетним дослідженням є фундаментальна праця В. Смірнова „Кримське ханство під верховенством Оттоманської Порти до початку XVIII століття”. Зустрічаються згадки про суфіїв у Криму і в книгах деяких мандрівників, передусім, у П. Сумарокова в його роботі „Мандри по всьому Криму та Бессарабії у 1799 році” або у Ж. Ромма в праці „Подорож у Крим в 1786 році”.

Як доводять чисельні дослідження, суфізм відігравав ключову роль у поширенні ісламу на території Криму в XIII ст. Пізніше, за часів Кримського ханства, суфії продовжували чинити значний вплив на суспільство і фактично визначали зміст релігійного життя мусульман Криму. Окрім того, ми можемо констатувати, що в даний час в Україні спостерігається висока активність традиційних суфійських об'єднань, і, до речі, представники суфізму присутні практично в усіх етнічних групах українських мусульман.

У підрозділі 3.2. „Ісламістські організації та суфійські об'єднання: українська проекція світового протистояння” аналізуються окремі прояви локальних аспектів взаємовідносин між представниками суфізму та ісламізму в Україні, зокрема були використані матеріали досліджень вітчизняних вчених А. Арістової, А. Булатова, О. Богомолова, І. Семиволоса, С. Данілова, О. Федорів.

Визначається, що глобальна тенденція до політизації ісламського світу, інституціювання радикальних організацій і рухів під ісламськими гаслами знайшла своє втілення і на українському ґрунті. Утвердження радикальних форм ісламу в Україні, зокрема в АР Крим, спричинене сукупністю різноманітних факторів, що підживлюють екстремістську свідомість і діяльність. Звертається увага на те, що складність соціально-економічної, міжнаціональної та міжконфесійної ситуації, а у випадку із Кримом ще й обтяження зіткненням різноспрямованих геополітичних інтересів, зумовлюють перехрестя „внутрішнього” і „зовнішнього”, імпортованого, ісламістського радикалізму, який потенційно є спроможним слугувати потужним ресурсом у реалізації сепаратистських стратегій і надалі.

У розділі акцентується увага на протистоянні, яке існує між представниками суфізму та ісламізму всередині України, і яке фактично є локальним проявом взаємин між цими соціально-релігійними течіями в цілому у світі.

Висновки

У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняному релігієзнавстві проаналізовано різні підходи до проблеми суфізму та ісламізму як комплексних феноменів ісламу та представлено системне осмислення взаємовідносин між цими двома явищами як на глобальному, так і на локальному, місцевому рівні, зокрема, в українському контексті. Для досягнення мети було висвітлено основні підходи до осмислення проблеми суфізму та ісламізму як комплексних феноменів, що виникли в ісламському середовищі; визначено релігійні, ідеологічні та соціальні чинники виникнення і поширення ісламізму та розглянуто найбільш поширені ісламістські течії, їх організаційні форми та розповсюдження у сучасному світі; досліджено сучасні мережеві суфійські рухи в умовах глобалізації в контексті протистояння з ісламістськими угрупуваннями та розкрито український контекст суфійсько-ісламістських взаємовідносин. Теоретичні підсумки та узагальнення відображають сутнісний зміст дисертаційного дослідження. Основоположні засади дослідження, визначені мета та завдання дозволили обґрунтувати наступні висновкові положення.

1. Внаслідок кардинальних змін, які відбулися у другій половині ХХ ст. в економічній, релігійній, політичній та інших сферах життя більшості населення земної кулі і які були пов'язані, насамперед, з процесами глобалізації, що набирає все більших обертів, набуло значущості (зокрема, в інформаційному просторі та на рівні присутності у свідомості пересічного громадянина) явище так званого „політичного ісламу”, або більш коректно ісламізму.

Однак, незважаючи на широке розповсюдження інформації про наявність такого явища, академічне релігієзнавство та ісламознавство досі не дали йому загальновизнаної дефініції, що надає поле можливостей для спекуляцій на дану тему. Невизначеність та суперечливість існуючих визначень пов'язана з декількома ключовими факторами:

невідповідність методик вивчення ісламізму характеру предмета дослідження, який є складним, комплексним феноменом, причому, радше за все, не релігійно-політичним, а політично-релігійним;

фрагментарність, помітна тенденційність і певна однобокість існуючих досліджень, в той час як більш затребуваним є комплексний - політологічний, релігієзнавчий, економічний, соціологічний - підхід, іманентно і природно узгоджений з ісламознавчим контекстом головних акцентів дослідження;

проблемою переносу понять і категорій, які є сторонніми чи, принаймні побічними, для досліджуваної системи, і за своїм змістовим наповненням не здатні в повній мірі описати досліджуване явище, оскільки терміни (перш за все поняття „фундаменталізм”, а точніше „ісламський фундаменталізм”), які спираються на секуляризовані мови Заходу і західні історичні паралелі, не можуть забезпечити належної аналогії реаліям незахідного світу.

2. Вивчення існуючих теорій щодо ґенези та сутності ісламізму, а також його визначальних рис як в академічному ісламознавстві та релігієзнавстві, так і в ісламській науковій думці, а також залучення певних положень „офіційного” сунітського ісламу дозволяє зробити висновок про те, що у деяких своїх положеннях сучасний ісламізм відходить від сунітської традиції. Визначальними рисами ісламізму є:

звинувачення у невірності всіх мусульман, які не погоджуються з поглядами ісламістів (такфір);

концепція збройного джихаду як обов'язку мусульманина;

відмова підкорятися уряду, який визнано неісламським, та зобов'язання боротися із ним в тому числі шляхом збройної боротьби.

При цьому ісламізм не може бути віднесений до релігійного фундаменталізму, оскільки є різновидом модернізму. На відміну від традиціоналізму (у вигляді суфізму), метою якого є побудова ісламського суспільства, ісламізм спрямований на розбудову „ісламської” держави у відповідності до західної концепції держави як такої.

3. Фрагментарність та певна тенденційність при вивченні іншого комплексного феномену ісламу суфізму, а також намагання віднести це явище до відомих західним дослідникам феноменів в інших релігійних системах призвело до сприйняття суфізму як опозиційного до традиційного ісламу, в той час як всередині самого ісламу цей напрямок сприймався навпаки невід'ємною усталеною частиною.

Суфізм є інтегральною системою релігійно-філософських концепцій та особливих форм релігійної практики, пристосованих, з одного боку, до духовних потреб конкретної людини, що прагне до безпосереднього спілкування з Аллагом, а з іншого до загальноприйнятих норм мусульманської моралі. При цьому цей комплексний феномен є явищем суто ісламським, вкоріненим саме в мусульманській релігії, який із самого початку свого існування був частиною „традиційного” сунітського ісламу.

4. Найбільш ефективно опір ісламізму чинять традиційні інститути мусульманського суспільства, при цьому основну роль у процесі гальмування впливу ісламізму (особливо його радикальних форм) відіграє суфізм. Інший підхід втілює ідею, що не у всіх випадках традиціоналізм у вигляді суфізму є надійним оплотом спротиву ісламізму, оскільки біля витоків будь-якого ісламістського руху можна відстежити й певний суфійський вплив, також є досить обґрунтованим.

Велику роль у суфійсько-ісламістських взаєминах відіграє державна політика, коли уряди тих чи інших країн намагаються використовувати ці рухи для послаблення впливу один на одного. При цьому має місце дифузія певних положень суфізму в ідеологію, етику і політичну поведінку ісламістських рухів, зокрема - традицій самовідданості, жертовності та мучеництва.

Наприкінці ХХ ст. саме суфізм, з його вченням про рівність людей перед Аллагом та опорою на широкі верстви населення, привернув до себе пильну увагу ідеологів країн, де відбувається реісламізація, а також і західних дослідників, та почав розглядатися як дієва альтернатива ісламізму в ареалах самого ісламу.

5. Феномен ісламізму виникає в ХХ столітті, і тісно пов'язаний з процесами глобалізації, зокрема, з її західною версією - вестернізацією. Існуючі факти та дослідження свідчать на користь того, що певні ісламістські угрупування та організації в той чи іншій спосіб пов'язані із діяльністю спецслужб як світових, так і регіональних геополітичних гравців в регіоні Близького Сходу. При цьому вони можуть розглядатися в якості штучного утворення, яке імплементоване в традиційне ісламське середовище та репрезентуються в якості модифікації ісламу, з метою вибудови структурних елементів системи управління конфліктом, якнайменш - на Близькому Сході.

6. В середині XX ст. активне розповсюдження ісламістської ідеології призвело до активізації протилежних, антиісламістських тенденцій в мусульманському суспільстві. Причому їх носіями передусім виступили саме представники традиційного, шаріатського суфізму, які були головним об'єктом нападів ісламістів. Внаслідок цього в останній чверті ХХ ст. відбулося пожвавлення активності суфійської спільноти, який продовжується й донині. Причому організаційними формами такої активності стали суфійські об'єднання, побудовані на мережевому принципі, який виявився найбільш ефективним в умовах глобалізації. Однією з таких міжнародних мережевих суфійських структур стала „Асоціація ісламських благодійних проектів” (AICP) більш відома як „Аль-Ахбаш”, яка на сьогодні є найбільш розповсюдженою у світі та однією з найчисельніших.

7. В Україні широко представлені як суфійські спільноти, так і ісламістські у вигляді громадських організацій. Внаслідок цього процеси, характерні для світової умми, відбуваються, відповідно, і в українській мусульманській спільноті. Особливості локального, українського прояву суфійсько-ісламістських взаємовідносин полягають у тому, що вони існують переважно у формі інформаційного протистояння, яке здебільшого носить прихований характер. Порівняно з іншими локальними виявами цього протистояння ситуація дещо складніша, оскільки в Україні існує декілька духовних управлінь мусульман. Також до особливостей цього протистояння можна віднести те, що як ісламістські рухи, так і традиціоналісти в Україні представлені прихильниками потужних міжнародних мережевих структур у випадку з ісламістами йдеться про організації, пов'язані з Асоціацією „Брати-мусульмани” та партією „Хізб ут-Тахрір”. Щодо українських суфіїв, то вони мають певні зв'язки (іноді дуже тісні) з „Асоціацією ісламських благодійних проектів” (AICP), більш відомою як „Аль-Ахбаш”.

Враховуючи зростаючу українську умму, широку представленість у ній як суфійських, так і ісламістських організацій, прагнення України інтегруватися в міжнародні структури (і, відповідно, взяти на себе певні зобов'язання в т.ч. зобов'язання боротися з міжнародним тероризмом), існує висока ймовірність зростання впливу суфійських груп на соціально-політичне становище в Україні.

релігійний ісламізм суфізм

Основні публікації за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях

1. Брильов Д.В. Ґенеза та сутність радикального ісламізму в контексті глобалізаційних процесів / Брильов Д.В. // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - Випуск 20 (33): [зб. наукових праць] - 2009. - С. 3-11.

2. Брильов Д.В. Тарікати в Україні: історія та сучасний стан / Брильов Д.В. // Мультиверсум. Філософський альманах / Гол. ред. Лях В. В. Вип. 5(93). К., 2010. 248 с. С. 141-149.

3. Брильов Д.В. Активізація діяльності міжнародних суфійських організацій / Брильов Д.В. // Іслам в його проблемах і трансформаціях. Збірник наукових праць. За науковою редакцією докторів філософських наук А. Арістової та А. Колодного // Українське релігієзнавство. - К., 2010. - Спецвипуск 2010-1. - 179 с. - С. 18-27.

Матеріали конференцій:

4. Брилев Д.В. Социальная роль тарикатов на постсоветском пространстве в период глобализации / Брилев Д.В. // „Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості”: Матеріали XXIII Міжнародної науково-практичної конференції. - Донецьк: ІПШІ „Наука і освіта”. - 2008. - 336 с. - С. 144.

5. Брильов Д.В. Суфізм в Центральноазіатському регіоні, Північному Кавказі та Криму у радянські часи / Брильов Д.В. // „Сучасна інформаційна Україна: інформатика, економіка, філософія”: матеріали доповідей конференції, 13-14 травня 2008 р. - Донецьк, 2008. Т. 3. - 372 с. - С. 98.

6. Брилев Д.В. Традиционный Ислам как противовес „религиозному” терроризму / Брилев Д.В. // Інформаційно-аналітичний бюлетень „Проблеми безпеки особистості, суспільства, держави”. - №8. - 2008. - С. 121-123.

7. Брилев Д.В. Суфизм в Центрально-азиатском регионе, Северном Кавказе и Крыму в советский период / Брилев Д.В. // Іслам: історія, сутнісні виміри та сучасні тенденції. Матеріали VII міжнародної молодіжної релігієзнавчої літньої школи. - К., 2008. - 292 с. - С. 104-112.

8. Брильов Д.В. Діада „мюрід-муршид”: до питання культури взаємовідносин наставника та учня в суфізмі / Брильов Д.В. // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету - 2009: Міжнар. наук. конф. (21-22 квітня 2009 р.): Матеріали доп. та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2009. - Ч. VII. - 203 с. - С. 16-18.

9. Брилев Д.В. Генезис и сущность радикального исламизма в контексте глобализационных процессов / Брилев Д.В. // Вестник Волгоградского государственного университета. Сер. 9. Исследования молодых ученых. Вып. 8, 2009. - С. 9-13.

10. Брилев Д.В. Суфизм в Чечне: история и современность / Брилев Д.В. // Проблемы модернизации региона в исследованиях молодых ученых: Материалы V Межрег. конф. студ., асп. и молодых ученых. г. Волгоград, 30 марта 2009 г. [Текст] / ВолГУ, СМУ, СНО. - Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2009.

11. Брилев Д.В. Активизация деятельности международных суфийских организаций / Брилев Д.В. // Программа и тезисы докладов VII Ежегодной Конференции Московского Религиоведческого Общества на философском ф-те МГУ им. М. В. Ломоносова „Будущее религии в Европе” (14-16 мая 2009 года) - М., 2009. - 76 с. - С. 33-34.

12. Брильов Д.В. Суфізм та ісламізм як протиборчі ідеології / Брильов Д.В. // Часопис Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського у Києві „Колегія”. - № 5-6 (18-19), 2009. - С. 297-306.

13. Брилев Д.В. Суфизм в Украине: история и современность // Лукомор'я: археологія, етнологія, історія Північно-Західного Причорномор'я. Вип. 3. Одеса: Видавничий дім „Паллада”, 2009. - 470 с. - С. 192-201.

14. Брильов Д.В. Суфізм як фактор релігійної самоідентифікації української умми [Електронний ресурс] / Брильов Д.В. // Тези Міжнародної наукової конференції „Духовність. Культура. Людина”. Львів, 15-16 квітня, 2010 р. - Львів: Львівський національний університет імені І. Франка, 2010. - 174 с.

15. Брилев Д.В. Активизация деятельности международных суфийских организаций / Брилев Д.В. // Будущее религии в Европе: сборник статей / под ред. И.Х. Максутова, О.К. Горевой. - СПб.: Алетейя, 2010. - C. 122-136.

...