Особливості протидії українських греко-католиків релігійній політиці радянської влади у 1946–1989 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

УДК 261.7(091) “1946/1989”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Особливості протидії українських греко-католиків релігійній політиці радянської влади у 1946 - 1989 рр.

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство (історичні науки)

Бойко Роман Юрійович

Острог - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства Національного університету «Острозька академія».

Науковий керівник доктор філософських наук, професор Кралюк Петро Михайлович, Національний університет «Острозька академія», проректор з наукової та навчально-виховної роботи

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор Кондратюк Костянтин Костянтинович, Львівський національний університет ім. І.Франка, професор кафедри новітньої історії України

кандидат історичних наук Шкрібляк Микола Васильович, Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича, доцент кафедри релігієзнавства та теології

Захист відбудеться 24 березня 2011 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К48.125.01 в Національному університеті «Острозька академія» за адресою: 35800 Рівненська обл., м. Острог, вул. Семінарська, 2

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Національного університету «Острозька академія» за адресою: 35800 Рівненська обл., м. Острог, вул. Семінарська, 2

Автореферат розіслано 24 лютого 2011 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиВ.В. Павлюк

релігійний радянський католик богослужіння

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Особливості політичного та духовного життя країни не можна зрозуміти без урахування релігійного фактора. Нині в Україні об'єктивно зростає роль релігії та церкви, їх вплив на соціальне середовище. Пошук оптимальної моделі функціонування державно-конфесійних стосунків зумовлює високу зацікавленість історичним досвідом релігійної політики влади на території України. Цінним у цьому плані є післявоєнний період. Протягом цього часу модель державно-релігійних стосунків змінювалася - від форсованої антицерковної кампанії до помірної лібералізації церковного життя. Вивчення політики радянської влади щодо підпільної церкви є важливим для з'ясування витоків державно-релігійних конфліктів.

Протягом другої половини 1940-х - 1980-х рр. у СРСР існувала значна релігійна конфесія, що була заборонена радянським режимом - Українська Греко-Католицька церква. Вона діяла в умовах постійного переслідування з боку влади. Незважаючи на постійні утиски, підпільна церква не тільки не припинила свого існування, а й зберегла структуру і накопичила необхідний потенціал для легалізації у кінці 1980-х рр.

Досліджувана проблема має значний науковий інтерес. Хоча підпільна діяльність УГКЦ у другій половині ХХ ст. після 1991 р. стала об'єктом уваги багатьох дослідників, ступінь наукової розробки теми залишається все ще недостатнім. Певною мірою цьому сприяло те, що до 1991 р. діяльність опозиції та церкви були закритими темами. Важливим є і той факт, що великий масив джерел до сьогодні ще не введено до наукового обігу через специфіку теми обраної для дослідження. У зв'язку з цим зростає потреба у наукових роботах, присвячених питанням формування та розвитку опозиції радянської влади в Україні, в об'єктивному, неупередженому, глибокому вивченні історії УГКЦ другої половини ХХ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до теми дослідження «Релігійні фактори у контексті суспільних і світоглядних трансформацій», що здійснюється кафедрою релігієзнавства Національного університету «Острозька академія» (номер 0109V003226).

Метою дисертаційного дослідження є встановлення особливостей поширення опору населення релігійній політиці радянської влади у середовищі греко-католиків у західних областях України у 1946-1989-х рр.

Досягнення мети у дисертації окреслює такі дослідницькі завдання:

- виділити особливості Львівського собору 1946 р. та його наслідки;

- виявити особливості заборони легальної діяльності УГКЦ у 1946 р. у Галичині і 1949 р. на Закарпатті;

- дослідити характерні риси формування підпільної мережі греко-католиків у другій половині 1940-х - першій половині 1950-х рр.;

- вивчити формування законодавчої бази для боротьби з підпільною діяльністю УГКЦ;

- визначити основні форми антирелігійної політики радянської влади і РПЦ у другій половині 1950-х - першій половині 1980-х рр. щодо підпільної діяльності УГКЦ;

- встановити роль РПЦ у боротьбі з підпільною діяльністю греко-католиків;

- проаналізувати форми та прояви опору греко-католиків релігійній політиці радянської влади та діяльності РПЦ щодо боротьби з «катакомбною» УГКЦ у другій половині 1950-х - першій половині 1980-х рр.;

- охарактеризувати ставлення греко-католиків до православ'я;

- простежити особливості проведення греко-католиками підпільних богослужінь.

Об'єктом дослідження є державно-церковні відносини в УРСР.

Предметом дослідження є протидія греко-католиків релігійній політиці радянської влади.

Хронологічні рамки дослідження - друга половина 1940-х рр. - кінець 1989 р. - з початку активної підготовки радянською владою Львівського собору для возз'єднання УГКЦ з РПЦ до прийняття Ухвали Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР, у якій зазначалося, що греко-католицькі громади реєструватимуться Радою на тих же умовах, що й визнані владою релігійні товариства.

Територіальні межі дослідження - територія сучасних Львівської, Івано-Франківської (до 1962 р. - Станіславської), Закарпатської та Тернопільської (за винятком Шумського, Кременецького, Лановецького районів, де домінувало православ'я) областей.

Методи дослідження. Методологічною основою праці слугували принципи світоглядного плюралізму, причинності, толерантності. Це дало можливість уникнути конфесійної заангажованості, одномірності при дослідженні діяльності греко-католиків в умовах підпілля та політики влади стосовно «катакомбної» церкви. Принцип історизму дозволив розглянути протидію українських греко-католиків релігійній політиці радянської влади як складову антирадянської опозиції у суспільстві західних областей УРСР. Використання принципу об'єктивності дало змогу уникнути наявних негативних стереотипів у висвітленні антирадянської діяльності греко-католиків.

Застосовані у дисертаційному дослідженні методи спираються як на загальнонаукову методологію (принципи аналізу та синтезу), так і на спеціальні підходи. При ознайомленні з основними дослідженнями, пов'язаними із вказаною проблемою, застосовувався аналітично-концептуальний метод. Необхідним елементом роботи з документами став критичний метод опрацювання джерел та літератури. Це дозволило з'ясувати особливості вивчення досліджуваної теми попередниками. Дисертантом широко використовувався порівняльно-історичний метод. Він дав змогу детальніше розглянути різні форми протидії віруючих радянській системі у їх різноманітності, а також співставити особливості діяльності греко-католицького підпілля у різних районах західних областей УРСР у різний час. За допомогою методів аналізу та синтезу авторові вдалося проаналізувати явища, пов'язані із функціонуванням УГКЦ у підпіллі. Завдяки методу системного аналізу форми протидії греко-католиків релігійній політиці радянської влади розглядаються як цілісний феномен.

Серед інших методів, що мають значення для розкриття теми, вирізняється метод компаративного аналізу. На цій основі здійснено порівняння багатьох джерел, виокремленні відмінності у формах протидії греко-католиків релігійній політиці радянської влади. Системно-структурний метод дав можливість визначити основні напрямки дослідження, а метод періодизації - простежити розвиток подій у хронологічному порядку. Метод систематизації та узагальнення дозволив визначити конкретні результати дослідження.

Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історичній науці комплексно показана проблема протидії українських греко-католиків релігійній політиці радянської влади у західних областях УРСР протягом другої половини 1940-х - 1980-х рр. Це дозволило детальніше та з нових позицій висвітлити протидію греко-католиків релігійній політиці радянської влади. Визначено роль національного чинника під час боротьби за легалізацію УГКЦ. Доведено, що у боротьбі проти підпільної діяльності УГКЦ великих зусиль докладала РПЦ, яка діяла спільно з радянською владою для подолання «залишків унії». Виявлено, що підпільна діяльність греко-католиків розпочалася фактично після Львівського собору. Про це свідчить посилена увага радянської влади до підпільної діяльності греко-католиків уже з середини 1940-х рр. Таким чином, боротьба греко-католиків за легалізацію УГКЦ тривала з прийняття ухвали про заборону діяльності УГКЦ на Львівському соборі до проголошення ухвалою Ради у справах релігій права вільної реєстрації греко-католицьких громад у листопаді 1989 р.

У дисертації автор поставив досліджувану тему як цілісну наукову проблему з залученням до наукового обігу широкого кола архівних документів. Це дозволило детальніше та з нових позицій висвітлити протидію греко-католиків релігійній політиці радянської влади.

Важливим елементом новизни є виділення специфіки розвитку антирадянської опозиції у її релігійному контексті. Причому функціонування антирадянської опозиції розглядається не тільки у локальному аспекті західних областей УРСР, де була поширена УГКЦ, а також у республіканському та загальносоюзному масштабах.

У роботі набуває свого розвитку висновок вчених про те, що особливості опору греко-католиків релігійній політиці радянської влади крилися насамперед у високій релігійності населення, давніх традиціях греко-католицизму на території західних областей УРСР, бажання представників радянської влади підтримати позиції РПЦ як противагу греко-католицизмові.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає передусім у тому, що вона дає можливість створити цілісне уявлення про протидію греко-католиків релігійній політиці радянської влади у 1946-1989 рр. Результати роботи можуть бути використані під час написання узагальнюючих праць з новітньої історії України, для наукових розробок питань, пов'язаних з вивченням церковної історії, проблем діяльності УГКЦ у другій половині ХХ ст. Висновки, основні ідеї та фактичний матеріал дослідження поглиблюють наукові розробки з історії України другої половини ХХ ст. Матеріали дисертації стануть суттєвим доповненням для розробки спеціальних та узагальнюючих курсів та при підготовці навчально-методичних посібників з історичних, релігієзнавчих дисциплін. Практична цінність одержаних результатів визначається також доцільністю використання їх у розробці програмних завдань, спрямованих на виховання молоді у дусі християнської моралі та досягнення консолідації українського суспільства.

Апробація результатів дослідження. Результати наукового дослідження знайшли відображення у публікаціях, доповідях і виступах на ХІ науковій конференції «Дні науки Національного університету «Острозька академія» (Острог, 16-17 травня 2006 р.); ХІІ науковій конференції «Дні науки Національного університету Острозька академія» (Острог, 20-21 березня 2007 р.); ХІІІ науковій конференції «Дні науки Національного університету «Острозька академія» (Острог, 18-19 березня 2008 р.); XIV науковій конференції «Дні науки Національного університету Острозька академія (Острог, 19-20 березня 2009 р.); XV науковій конференції «Дні науки Національного університету «Острозька академія» (Острог, 23-24 березня 2010 р.); XVII Міжнародній науковій конференції «Історія релігій в Україні (Львів, 14-18 травня 2007 р.); XVIII Міжнародній науковій конференції «Історія релігій в Україні» (Львів, 12-16 травня 2008 р.); XIX Міжнародній науковій конференції «Історія релігій в Україні» (Львів, 12-15 травня 2009 р.); ХХ Міжнародній науковій конференції «Історія релігій в Україні» (Львів, 11-14 травня 2010 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Релігійній фактори у контексті світоглядних та суспільно-політичних трансформацій» (Острог, 25 червня 2010 р.).

Структура дисертації обумовлена поставленими метою і завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. У першому розділі аналізується стан наукової розробки проблеми та характеризуються опубліковані й архівні документи і матеріали. Другий розділ розкриває обставини офіційної заборони діяльності УГКЦ та формування підпільної мережі церкви. У третьому розділі висвітлюється політика радянської влади та РПЦ щодо діяльності греко-католиків у підпіллі. Четвертий розділ присвячено нелегальній діяльності віруючих в умовах заборони церкви. Висновки містять сформульовані результати вирішення наукової проблеми.

Повний обсяг основного тексту дисертації становить 196 сторінок, список використаних джерел займає 36 сторінок та містить 372 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і завдання, об'єкт та предмет дослідження, хронологічні межі, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дисертації» здійснено аналіз широкого кола літератури та джерел, дотичних до теми дослідження.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки теми» автор, вивчаючи наявну наукову літературу, умовно поділив її на радянську, зарубіжну, українську. Дослідження радянських науковців із релігії несли відбиток тогочасної політики держави щодо церкви. Основне завдання згаданих праць полягало у негативному зображенні діяльності УГКЦ у повоєнний період, пропагандистському висвітленні переваг радянського способу життя. Досліджувалося місце релігії у тогочасному радянському суспільстві, перспективи «згасання релігійних пережитків», а відтак усі праці, пов'язані із релігію, були політично та ідеологічно заангажованими.

Церковно-релігійна тематика у радянській історіографії мала особливе місце. Це можна зрозуміти, оскільки її головна функція була визначена антирелігійною, антицерковною політикою держави. Загальні роботи, у яких діяльність УГКЦ у досліджуваний період висвітлюється побіжно і упереджено, почали з'являтись у часи хрущовської відлиги. Це праці І.Тельмана, С.Беци, Д. Похилевича Беца С. Союз хреста і долара / С. Беца. - Ужгород, [Б. н. в.], 1959. - 64 с.; Похилевич Д. Уніатська церква - ворог українського народу / Д.Похилевич. - Львів: «Каменяр», 1960. - 84 с.; Тельман І. Кладовище таємниць на Ватиканському горбі / І. Тельман - Київ, [Б. н. в.], 1960. - 55 с.. Вказаними авторами розвивалася думка про співробітництво УГКЦ з націоналістичним підпіллям та «закордонними імперіалістичними колами». Історії УГКЦ також були присвячені роботи В.Бєляєва, А.Біскупа, О.Вовка, С.Возняка, А.Грабовської, Р.Дубовика, О.Уткіна, А.Шиша Беляев В. Я обвиняю! / В. Беляев. - М.: Политиздат, 1973. - 160 с.; Біскуп А. Атеїзм у боротьбі з уніатськими фальсифікаторами / А.Біскуп. - Львів: Вища школа, 1984. - 114 с.; Вовк О. Місце і роль націоналістичних клерикалів в планах реакції / О.Вовк.- К.: Наукова думка, 1984. - 140 с.; Возняк С. Уніатський клерикалізм - духовне знаряддя антикомунізму / С. Возняк. - К.: «Т-во «Знання», 1982. - 48 с.; Грабовська А. Небесна манна / А. Грабовська. - Львів: «Каменяр», 1969. - 43 с.; Дубовик Р. Справжнє обличчя унії / Р.Дубовик. - Львів: Каменяр, 1971. - 136 с.; Уткін О. Антинародна сутність уніатства / О. Уткін. - К.: Вища школа, 1983. - 80 с.; Шиш А. Уніатство: шляхом підступів і зради / А.Шиш. - К., [Б. н. в.], 1980. - 47 с.. Автори намагалися довести, що керівництво УГКЦ, будучи духовним наставником ОУН, тісно співпрацювало з нацистським окупаційним режимом. Таке твердження відповідало тодішній ідеологічній установці - українські націоналісти та німецькі окупанти однаково ворожі для українського народу сили у період німецько-радянської війни. Стверджувалося, що перехід на православ'я відбувався добровільно і у віруючих не було спроб відстоювати УГКЦ. Загалом у працях радянського періоду знаходила свій розвиток думка про те, що уніатство було ворожим українській культурі, а греко-католицькі священики поневолювали український народ та були прислужниками «експлуататорських класів». УГКЦ звинувачувалася у співпраці з німецькою владою та «буржуазними націоналістами». Загалом релігійне вчення греко-католиків протиставлялося ідеям наукового соціалізму. Натомість греко-католицьке духовенство нібито брало участь в організованій Ватиканом «наклепницькій кампанії проти СРСР», у якій лунали заклики до «хрестового походу проти безбожного комунізму».

Праці радянських дослідників не відрізняються об'єктивністю, науковістю та не заслуговують уваги під час вивчення історії УГКЦ підпільного періоду через негативне висвітлення самої релігії, церкви. Дослідники, котрі займалися вивченням релігії у СРСР, перебуваючи у полоні марксистсько-ленінської концепції «відмирання релігійних пережитків» лише займалися критикою греко-католицизму, розвивали думку, що греко-католицизм був ворожим українській культурі, а греко-католицькі священики лише поневолювали український народ

Роботи зарубіжних дослідників заслуговують на більшу увагу з огляду на їх політичну незаангажованість. Зарубіжні вчені зробили помітний внесок у дослідження історії України післясталінської доби. Причому вони розпочали вивчення суспільно-політичного розвитку СРСР та регіонів з середини 1950-х рр.

Одним з перших досліджень, у якому висвітлювалося підпільне становище УГКЦ, є праця В.Коларжа «Релігія і церква у СРСР», де автор приділив увагу «возз'єднанню» українських греко-католиків із РПЦ. І.Гвать, Р.Солчаник та В.Маркусь Markus V. Religion and Nationalism in Soviet Ukraine after 1945 / V.Markus. - Cambridge. Harvard University Ukrainian Studies Fund, 1985. - 122 р.; Solchanyk R., Hvat I. The Catholic Church in the Soviet Union / R. Solchanyk, I. Hvat. // Pedro Ramet. Catholicism and Politics in Communist Societies. - Durham, N.C.: Duke University Press, 1990. - Р. 49-93. головну увагу приділяли протистоянню держави найменшим національним інспіраціям, що пов'язані із функціонуванням церкви. Було зроблено спробу встановити взаємозв'язок між релігійною та національною ідентичністю українців протягом широкого проміжку часу. Активно досліджувалася підпільну діяльність церкви. Важливою темою для дослідників було знищення радянською владою УГКЦ. Наприклад, Д.Дан доводив, що план знищення УГКЦ мав головним чином зовнішньополітичну спрямованість і, як і переслідування Католицької церкви у Прибалтиці, Польщі, Чехословаччині, був природним для сталінської тоталітарної політики.

Загалом проблематика УГКЦ у цих працях порушена досить побіжно. Недоліком досліджень є те, що УГКЦ не є предметом самостійного вивчення. Усе ж праці зарубіжних дослідників зробили помітний внесок у вивчення досліджуваної теми. У багатьох випадках вони є ґрунтовним доповненням до фактичного матеріалу досліджуваного періоду.

Значно менше уваги приділяється вивченню історії підпільної УГКЦ сучасними зарубіжними істориками. Певною мірою це можна пояснити недостатньою джерельною базою та політичною заангажованістю, передусім російських істориків.

З 1991 р. розпочинається новий етап у вивченні проблеми. Зокрема, дослідниками використовується ширша джерельна база, досліджується підпільна діяльність греко-католиків у контексті державно-церковних, етносоціальних, національних відносин. Слід відмітити В.Єленського та І.Меркатуна Єленський В. Сувора «відлига» / В. Єленський. // Людина і світ. - 1990. - С. 20-26.; Меркатун І. Антирелігійна кампанія 50-60-х років на Україні / І.Меркатун. // УІЖ. - 1991. - №10. - С. 70-76., які одними з перших почали вивчати державно-релігійне життя України.

Велику увагу вивченню діяльності УГКЦ у підпіллі приділив Я.Стоцький. У сфері його інтересів - поширення російського православ'я на території Тернопільської обл., висвітлення взаємовідносин між РПЦ, радянською владою та підпільною діяльністю УГКЦ, активізація боротьби з релігією на території західних областей України, форми та методи боротьби радянської влади проти «катакомбної» УГКЦ, підпільна діяльність греко-католицького духовенства. В.Пащенко проаналізував суть політики КПРС і Радянської держави щодо УГКЦ, розгортання антирелігійної пропаганди, насадження релігійних обрядів. В.Баран розглядав дану проблему у контексті суспільно-політичних процесів 1950 - 1960-х рр. В.Войналович досліджував антирелігійну політику влади. Ліквідацію УГКЦ радянським режимом та співпрацю РПЦ з владою з метою боротьби із підпільною діяльністю греко-католиків досліджував В.Гук. Співробітництво РПЦ із радянською владою у справі ліквідації УГКЦ досліджував М.Гайковський. Н.Шліхта досліджувала підпільну діяльність УГКЦ у 1950-1980-х рр., форми боротьби греко-католиків проти політики радянської влади. На підпільному періоді зосереджує увагу Б.Гудзяк, розглядаючи УГКЦ як найбільшу заборонену релігійну спільноту у світі, яка залишалася єдиною поширеною в Україні інституцією, котра уникала контролю офіційних державних установ. Даної теми також торкалися Ю.Курносов, Ю.Зайцев, О.Бажан, Б.Захаров, В.Баран, С.Кияк, Б.Ярош та ін Бажан О. Опозиція в Україні (друга половина 50-х - 80-ті рр.) / О.Бажан, Ю.Данилюк. - К.: Рідний край, 2000. - 616 с.; Баран В. Україна 1950-1960-х : еволюція тоталітарної системи / В.Баран. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1996. - 448 с.; Зайцев Ю. Антирежимний рух (1956-1991) / Ю.Зайцев. - Львів: Історичні нариси / Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. - Львів, 1996. - С. 543-610.; Захаров Б. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 - 1987) / Б. Захаров. - Харків: «Фоліо», 2003. - 144 с.; Кияк С. Ідентичність українського католицизму: генезис, проблеми, перспективи: Монографія. / С. Кияк. - Івано-Франківськ: Нова зоря, 2006. - 632 с.; Ярош Б. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях в 30-50-х рр. ХХ ст. (історико-політологічний аспект) / Б. Ярош. - Луцьк: «Надстир'я», 1995. - 176 с..

Загалом дослідження українських вчених вирізняються ширшою джерельною базою, використанням різноманітних підходів та методів, які допомагають детальніше дослідити історію УГКЦ у підпіллі. Позитивним є розгляд історії підпільної УГКЦ у контексті державно-церковних, національних відносин. Та все ж досліджень, пов'язаних із релігійною опозицією у суспільстві західних областей УРСР, підпільною діяльністю греко-католиків та їх протидією релігійній політиці радянської влади бракує.

Аналіз опублікованих і архівних матеріалів здійснено у підрозділі 1.2. - «Джерельна база дослідження». Джерельну базу роботи становлять неопубліковані матеріали, а також опубліковані матеріали і документи, періодика та спогади учасників опору. Застосовуючи критерій походження, джерела можна поділити на декілька груп: 1) документи уповноваженого Ради у справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР, уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР, уповноваженого Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР; 2) документи обласних комітетів КПУ; 3) законодавчі джерела; 4) спогади очевидців, учасників опору релігійній політиці радянської влади; 5) матеріали про діяльність підпільного руху опору, опубліковані у діаспорних періодичних виданнях; 6) матеріали, що стосуються підпільної УГКЦ, опубліковані у періодичних виданнях РПЦ.

Документи першої групи представлені у державних архівах Львівської обл., Тернопільської обл., Закарпатської обл., Івано-Франківської обл., ЦДАГО України, ЦДАВО України. Документи з цих справ використано для висвітлення нелегальної діяльності греко-католиків, а також переслідування віруючих, політики радянської влади та РПЦ щодо підпільної діяльності греко-католиків у 1946-1989 рр., виступів віруючих щодо легалізації УГКЦ у СРСР. Ці ж документи містяться у збірниках опублікованих документів та матеріалів, які суттєво доповнюють джерельну базу. Це наприклад, збірник «Нескорена церква: подвижництво греко-католиків у боротьбі за віру і державу», «Хресною дорогою: Функціонування і спроби ліквідації УГКЦ в умовах СРСР в 1939-1941 та 1944-1946 рр.».

Багато документів обласних комітетів КПУ містяться у вже згадуваних обласних та державних архівах. Ці документи використовувалися для висвітлення підпільної діяльності греко-католиків, антирадянської діяльності греко-католиків, політики радянської держави стосовно підпільної діяльності греко-католиків, виступи віруючих.

Третя група джерел - законодавчі акти - стосується передусім тогочасної правової бази, на основі якої була можливою політика радянської держави щодо церкви. Матеріали є цінними для вивчення характерних особливостей національної політики СРСР, змін радянського керівництва у ставленні до релігії, а відтак до підпільної УГКЦ, національної та релігійної політику СРСР періоду застою та перебудови. Зокрема, це Конституція СРСР, документи Політвидаву, програми КПРС.

Спогади очевидців, учасників опору релігійній політиці радянської влади зосереджені переважно у діаспорних виданнях. Це такі видання, як «Львівський собор: документи і матеріали», «Діяння собору Української Греко-Католицької церкви», «Мартирологія українських церков». Спогади висвітлюють переслідування греко-католиків, інакодумців, репресії греко-католицького духовенства, випадки опору греко-католиків релігійній політиці радянської влади.

Матеріали про діяльність підпільного руху опору, опубліковані у діаспорних періодичних виданнях висвітлюють переслідування віруючих, особливості опору віруючих релігійній політиці влади. Автором були використані матеріали, опубліковані у виданнях «Сучасність, «Український вісник».

Матеріали, що стосуються підпільної УГКЦ, опубліковані у періодичних виданнях РПЦ висвітлюють переважно співпрацю РПЦ та радянських органів у справі ліквідації УГКЦ. Автором використовувалися матеріали, опубліковані у виданнях «Журнал Московской Патриархии» і «Православний вестник».

Таким чином, наявна наукова література і джерела дають можливість дослідити особливості протидії українських греко-католиків релігійній політиці радянської влади у 1846 - 1989 рр.

Другий розділ - «Офіційна ліквідація УГКЦ та створення її підпільної мережі» присвячений аналізу діяльності радянської влади з ліквідації УГКЦ та Галичині та на Закарпатті та діяльності греко-католиків у другій половині 1940-х - першій половині 1950-х рр. Зокрема, у підрозділі 2.1. - «Офіційна ліквідація УГКЦ на Львівському соборі 1946 р.» вказується на активну пропагандистську роботу радянської влади з метою ліквідації УГКЦ. Її завданням було поширити у суспільстві західних областей України негативну думку про УГКЦ та підготувати ідеологічний грунт для об'єднання УГКЦ з РПЦ. Значну роль у такій роботі відігравала РПЦ, яка співробітничала із владою з метою швидкого «оправославлення» західних областей УРСР.

Вказується на спроби віруючих перешкодити діяльності Ініціативної групи з возз'єднання УГКЦ з РПЦ. Помітне місце в цьому займало підпілля ОУН та УПА та опір національно свідомого населення, яке не бажало того, щоб у їхньому селі служили священики, котрі сповідували православ'я.

Наголошується на неправомірності ухвали Львівського собору про «возз'єднання» УГКЦ з РПЦ, вимушеності такого кроку з боку греко-католицьких священиків. Тому «возз'єднані» священики продовжували сповідувати греко-католицизм, правда, робили вони це вже таємно.

У підрозділі 2.2. - «Ліквідація радянською владою мережі УГКЦ» висвітлюються дії радянської влади, спрямовані на припинення легальної діяльності УГКЦ у другій половині 1940 - першій половині 1950-х рр. Розглядаються ліквідація греко-католицьких монастирів, закриття церков та нераціональне використання радянською владою недіючих чи зруйнованих церковних приміщень, переслідування та арешти діючого підпільно греко-католицького духовенства. Наголошується на постійне втручання РПЦ у справи ліквідації радянською владою УГКЦ, що свідчить про те, що влада та РПЦ діяли у цій справі єдиним фронтом.

Розглядаються особливості ліквідації УГКЦ на Закарпатті. Вказується на закриття недільних шкіл, відсутність організації, подібної до «Ініціативної групи», арешти та переслідування підпільного греко-католицького духовенства, проведення заходів, спрямованих на зміцнення позиції РПЦ. Це несприятливі умови для проведення греко-католицьких богослужінь, проведення масових православних богослужінь, надання дозволу для так званого «вільного переходу до нової віри». Наголошується на тому, що перехід до православ'я відбувався повільно, а тому влада та РПЦ форсували заходи з «возз'єднання» УГКЦ з РПЦ.

У підрозділі 2.3. - «Формування підпільної мережі УГКЦ у другій половині 1940-х - першій половині 1950-х рр.» розглядаються особливості становлення греко-католицького підпілля у найскладніший для церкви час, коли архієреї були заарештовані, а церкві довелося пристосовуватися до нових умов діяльності в умовах пожорсткішання сталінських репресій. Наголошується, що ніхто із чернецтва не зрікся свого попереднього змісту життя, а лише пристосував його до нових обставин. Проводилися підпільні греко-католицькі богослужіння, відбувалася підпільна діяльність греко-католицьких монастирів, траплялися випадки агітації проти православ'я. Помітним було слабке запровадження православних обрядів, негативного ставлення віруючих до РПЦ. Усе це наводить на думку, що духовенство не було «возз'єднаним» у повному розумінні цього слова; таким воно було, скоріше, на папері.

Аналіз політики радянської влади стосовно греко-католиків у 1945 - на початку 1950-х рр. дає підстави стверджувати, що для комуністичної партії релігія, а особливо, УГКЦ була небажаною. Про це свідчить те, що одразу після встановлення радянської влади у 1944 р. у західних областях України владою проводилася активна боротьба проти греко-католиків. Досить важливим є той момент, що для боротьби з однією релігійною конфесією (УГКЦ) використовувалася інша (РПЦ), до того ж контрольована режимом. Таке явище, як ліквідація однієї церкви іншою, контрольованою режимом, можливе тільки у тоталітарній державі. Усього ж владою було ліквідовано 3040 парафій УГКЦ, закрито понад 2900 храмів, понад 1100 греко-католицьких священиків перейшло до православ'я. Розігнано близько 1600 ченців та черниць, закрито близько 150 греко-католицьких монастирів. Усі п'ять єпископів та дві Апостольські адміністратори та візитатури було ліквідовані; заарештовано та заслано 10 єпископів.

У третьому розділі - «Політика радянської держави і РПЦ щодо підпільної мережі УГКЦ у другій половині 1950-х - 1980-х рр.» охарактеризовано основні особливості політики радянської влади, РПЦ для боротьби з нелегальною діяльністю греко-католиків.

У підрозділі 3.1. - «Формування законодавчої бази для боротьби з підпільною діяльністю УГКЦ» проаналізовано зміни законодавчої та правової бази, що відбулися у радянській державі після приходу до влади М.Хрущова і які стосувалися активізації антицерковної та антигреко-католицької політики. Наголошується на значній ролі Ради у справах РПЦ, Ради у справах релігійних культів, Ради у справах релігій у боротьбі з підпільною діяльністю греко-католиків. Це, зокрема, прийняття постанов, які стосувалися діяльності греко-католиків, вжиття заходів для посилення атеїстичної пропаганди, створення несприятливих умов для підпільної релігійної діяльності. У зв'язку з посиленням наступу влади на УГКЦ на початку 1960-х рр., в кінці 1960-х рр. та на початку 1980-х рр. постійно «удосконалювалась» нормативно-правова база, пов'язана з обмеженням підпільної діяльності греко-католиків. Аналізуючи її, можна зробити висновок, що до кінця 1980-х рр. чиновники від релігії не зробили нічого нового для вироблення справді дієвих методів подолання нелегальної діяльності греко-католиків: кожна наступна постанова, що стосувалася підпільної діяльності греко-католиків, фактично дублювала попередню.

У підрозділі 3.2. - «Політика радянської влади щодо підпільної діяльності УГКЦ» розглядаються форми та методи боротьби радянської влади стосовно нелегальної діяльності греко-католиків. Оскільки зміни у суспільно-політичному житті СРСР, які розпочалися у зв'язку із приходом до влади М.Хрущова, об'єктивно призвели до активізації греко-католиків, то реакція влади на активізацію діяльності греко-католиків не змусила себе довго чекати.

Радянська влада проводила арешти греко-католицьких священиків та суди над ними. З кінця 1960-х рр. релігійні переслідування ще більше посилилися, що було пов'язане насамперед із подіями у Чехословаччині. Постійно руйнувалися недіючі церкви з метою не допустити їх захоплення греко-католиками. Особливо активізувалося закриття та руйнування храмів з початку 1960-х рр. Тривало нищення радянською владою культових споруд, святинь. Знищувалися святі джерела. Закриття православних храмів певною мірою зачіпало інтереси греко-католиків. Віруючим перешкоджалося здійснювати релігійні обряди. Представниками влади грабувалися недіючі церкви. З початку 1960-х рр. проводилася активна атеїстична пропаганда. Облвиконкомами та обласними відділеннями Ради у справах релігій приймалися численні постанови з метою «вжиття заходів» для остаточного викорінення греко-католицизму. Важливим є те, що активна антигреко-католицька робота не припинялася до самого 1989 р.

У підрозділі 3.3 - «Роль РПЦ у боротьбі з нелегальною діяльністю греко-католиків» розглядається діяльність РПЦ у справі «подолання залишків греко-католицизму. Наголошувалося на тому, що РПЦ проводила таку співпрацю з метою самозбереження в умовах активізації антирелігійної політики влади в період правління М.Хрущова та загалом несприятливому становищі православної церкви в СРСР аж до кінця перебудови. Така співпраця мала багато форм: «очищення обряду» у галицьких та закарпатських церквах, посилення впливу РПЦ у Галичині та на Закарпатті, видання богослужбової літератури українською мовою, активізація проповідницької діяльності православного духовенства, обмеження підпільної діяльності підпільно діючих греко-католицьких священиків, помпезне відзначення річниць Львівського собору. До того ж РПЦ займала виражено негативну позицію до самої ідеї відродження УГКЦ. Часто траплялися випадки активного поширення православ'я у місцях традиційного поширення УГКЦ. Наприкінці 1980-х рр. РПЦ за підтримки радянської влади ініціювала відкриття у регіоні нових православних храмів. Ця обставина була однією із тих, які згодом дали поштовх виникненню міжконфесійного конфлікту на території Галичини.

Загалом чітко прослідковується декілька хвиль активізації переслідувань греко-католиків радянською владою: початок 1960-х рр. (у зв'язку з активізацією підпільно діючого духовенства після проголошення курсу на деяку лібералізацію суспільно-політичного життя), кінець 1960-х рр. (у зв'язку з подіями у Чехословаччині та активізацією підпільної діяльності греко-католицького духовенства у відповідь), кінець 1970-х - початок 1980-х рр. (переслідування радянською владою усіх форм інакомислення). У другій половині 1980-х рр. у зв'язку зі зміною соціально-політичної ситуації у СРСР переслідування віруючих та інакодумців припинились, проте виражено негативне ставлення радянської влади та особливо РПЦ до УГКЦ зберігалося аж до кінця 1989 р.

У четвертому розділі - «Діяльність нелегальних структур УГКЦ у середині 1950-х - 1980-х рр.» розглядаються особливості нелегальної діяльності греко-католиків у вказаний період.

Підрозділ 4.1 - «Антирадянська діяльність греко-католиків» присвячений передусім поширенню віруючими висловлювань, спрямованих проти існуючого в західних областях України ладу, висловлювань націоналістичного змісту, виникненню на території західних областей підпільних угруповань, метою яких була легалізація УГКЦ та співпраця з колишніми членами УПА, діяльності мандрівних ченців, підпільних монастирів, покутників.

Наголошується на тому, що висловлювання антирадянського змісту, які поширювалися у середовищі греко-католиків у середині 1950-х - середині 1980-х рр. були спрямовані головним чином проти антирелігійної політики радянської влади та нелегального становища УГКЦ у Радянському Союзі. Часто висловлення невдоволення поєднувалося із несприйняттям радянської системи, радянського ладу. Особливо це було помітним у середовищі покутників, які різко негативно ставилися до радянської влади, її політики. Через те, що в західних областях України залишилися живучими традиції оунівського підпілля, часто невдоволення радянським ладом поєднувалося із поширенням висловлювань націоналістичного спрямування. Незважаючи на утиски та переслідування органів держбезпеки, внутрішніх справ, уповноважених Ради у справах релігій віруючим вдалось зберегти монастирі у підпіллі, тим самим зміцнивши підпільну структуру УГКЦ.

У підрозділі 4.2. - «Ставлення греко-католиків до православ'я» мова йде про відношення греко-католиків до діяльності РПЦ у Галичині та на Закарпатті. Слід проте зазначити, що значна частина віруючих греко-католиків не проявляла позитивного ставлення до РПЦ, зважаючи на методи, якими влада намагалася її утвердити. Тому у суспільстві західних областей України був поширеним опір намаганням РПЦ запровадити православ'я, а також антиправославні виступи, у яких віруючі відверто висловлювали своє невдоволення діяльністю РПЦ на території Галичини та Закарпаття. Священики з опором зустрічали розпорядження православного патріарха про переобладнання на православний лад церковних реліквій. Наголошується, що багато духовенства, будучи возз'єднаним, залишалися на позиціях греко-католицизму. Поширювалися також антиправославні висловлювання, зокрема, у середовищі підпільно діючих священиків.

У підрозділі 4.3. - «Поширення заяв, прохань про відкриття греко-католицьких церков та захоплення недіючих церковних будівель» наголошується, що таке явище стало можливим насамперед тому, що у регіоні внаслідок утілення в життя антирелігійної кампанії було багато недіючих церковних будівель. Бажання ж віруючих відкрити церкву для здійснення там богослужінь та виконання релігійних обрядів виглядало цілком природним. Проте чиновники від релігії вбачали у цьому «порушення радянського законодавства про культи».

Інстанціями, куди зверталися віруючі з проханнями про відкриття церковних приміщень були найчастіше місцеві органи виконавчої влади. Проте віруючі надсилали заяви-прохання також і в обласні, республіканське відділення Ради у справах РПЦ, Ради у справах релігійних культів, Ради у справах релігій, у Раду Міністрів СРСР, Президію Верховної Ради СРСР та ін. Важливою була діяльність Й.Терелі, який відкрито виступав проти злочинних методів боротьби із інакодумцями. Активно виступав у своїх протестах проти Львівського собору і священик Г.Будзінський. У зв'язку із створенням у вересні 1982 р. Ініціативної групи захисту прав віруючих протестна кампанія віруючих проти підпільного становища церкви вийшла на новий рівень.

Частими були захоплення греко-католиками недіючих церковних будівель. Часто люди виступали на захист церков, яких намагалися закрити представники влади. Реєструвалися випадки самовільного захоплення церков, що особливо почастішали у другій половині 1980-х рр. Це була досить смілива форма протесту віруючих проти релігійної політики влади. Подібні випадки свідчать про високу релігійність серед населення і про намагання греко-католиків захистити свою віру. Зрештою зусилля віруючих сприяли активному захопленню православних храмів у 1988-1989 рр. та легалізації церкви.

Підрозділ 4.4 - «Проведення підпільних богослужінь» акцентує увагу на підпільних богослужіннях, що відбувалися протягом середини 1950-х - 1980-х рр. Масштаби підпільної діяльності греко-католиків постійно зростали. Наголошується на тому, що активному проведенню підпільних богослужінь сприяло насамперед збереження УГКЦ наступності єпископату. З середини 1950-х рр. у зв'язку із поверненням у західні області репресованого духовенства відновилося підпільне рукоположення священиків. Особливу активність демонстрували священики М.Чарнецький та І.Лятишевський. Таємне висвячення священиків тривало аж до 1989 р. тому завдяки неабиякій мужності підпільних єпископів було можливим збереження підпілля.

До кінця 1960-х рр. кількість підпільно діючих священиків була найбільшою - близько 800. Наголосимо, що це дані лише щодо тих священиків, котрі були виявлені уповноваженими Ради у справах релігій та органами КДБ. Після проведення владою репресій проти греко-католицького духовенства кількість підпільних священиків почала зменшуватися. До причин зменшення кількості підпільних священиків додавалися й природні - адже багато з них досягли поважного віку.

Відмічалася активність греко-католиків за межами традиційного поширення УГКЦ - у Донецькій, Луганській, Миколаївській та Волинській областях. Насамперед це відбувалося через велику кількість вихідців із Галичини, що проживали у вказаних областях, та слабкі позиції РПЦ.

З другої половини 1980-х рр. відкрилася нова сторінка в історії опору греко-католиків підпільній політиці радянської влади. 4 серпня 1987 р. УГКЦ заявила, що виходить із підпілля. Підпільні богослужіння, що проводилися у другій половині 1980-х рр. відрізнялися особливою масовістю.

Виходячи з поставлених завдань, можна систематизувати результати дослідження у наступних висновках.

1. Особливостями Львівського собору були: використання можливостей пропаганди проти греко-католицизму для підготовки ідеологічного ґрунту з метою об'єднання УГКЦ з РПЦ, створення «Ініціативної групи з возз'єднання УГКЦ з РПЦ» для забезпечення видимості легітимності заборони легальної діяльності УГКЦ. Львівського собор, а відтак і Постанова про скасування Берестейської унії були абсолютно неканонічними та незаконними.

2. Особливостями заборони легальної діяльності УГКЦ були використання РПЦ для активного впровадження православ'я у Галичині та на Закарпатті для недопущення активізації греко-католицького духовенства, активне закриття владою греко-католицьких монастирів, втручання РПЦ у ліквідацію владою УГКЦ, що говорить про використання контрольованої владою однієї релігійної конфесії для боротьби з іншою, активне впровадження радянською владою православ'я на Закарпатті. Активними арештами греко-католицьких священиків, єпископів влада домоглася припинення легальної діяльності УГКЦ. Разом з тим протягом другої половини 1940-х - початку 1950-х рр.

3. Характерними рисами формування підпільної мережі УГКЦ у другій половині 1940-х - на початку 1950-х рр. були таємне призначення або висвячення ієрархів УГКЦ ще до початку репресій з метою збереження церкви; помітна активізація греко-католицького духовенства уже з кінця 1940-х рр., незважаючи на атмосферу сталінських репресій у суспільстві; слабкі позиції РПЦ у Галичині та на Закарпатті; практично напівлояльне ставлення представників місцевої влади до діяльності невозз'єднаних священиків; повільне запровадження греко-католицькими священиками православного обряду. Слід наголосити також і на поширенні віруючими антирадянських та націоналістичних висловлювань практично після прийняття постанови Львівського собору про возз'єднання УГКЦ з РПЦ.

4. Для боротьби з підпільною діяльністю УГКЦ радянська влада сформувала значну законодавчу базу, що уможливлювала антирелігійну політику радянської влади щодо УГКЦ. Задекларовані владою заходи не змогли істотно обмежити діяльність греко-католицького духовенства, яке і так перебувало на нелегальному становищі. Велика увага зверталася на посилення антирелігійної і антикатолицької пропаганди. Знаковим є і те, що багато заходів проти підпільної діяльності греко-католиків фактично дублювалися з початку хрущовської антирелігійної кампанії кінця 1950-х рр.

5. Формами та методами політики радянської влади щодо підпільної діяльності греко-католиків у другій половині 1950-х - 1980-х рр. були арешти греко-католицьких священиків, руйнування недіючих церков з метою недопущення їх захоплення греко-католиками, нищення культових споруд, святинь, перешкоджання віруючим здійсненню релігійних обрядів, що особливо почастішало з кінця 1970-х рр., активна антирелігійна пропаганда, що особливо активізувалася у 1980-х рр. Втім, остання не давала бажаного владі результату.

6. У боротьбі проти підпільної діяльності УГКЦ великих зусиль докладала РПЦ. Постійне втручання РПЦ у справу боротьби проти нелегальної діяльності греко-католиків. Причому це втручання відбувалося в умовах обмеження діяльності РПЦ. Узагальнення документів, пов'язаних з діяльність РПЦ у цій царині, дає підстави стверджувати, що РПЦ боролася з підпільною діяльністю греко-католиків для свого самозбереження та для збільшення свого впливу на території західних областей УРСР. Крім того, спостерігалася активна діяльність православних єпископів щодо обмеження чи недопущення діяльності підпільних священиків.

Також РПЦ співпрацювала із партійними, державними органами та КДБ у справі боротьби з греко-католицькими священиками. Остання обставина була підставою для несприйняття РПЦ частиною віруючих та поширення думки про РПЦ як ще одне відділення КДБ, що переслідує інакодумців.

7. Підпільна діяльність греко-католиків розпочалася фактично після проголошення ухвали Львівського собору. Вона відбувалася у таких формах:

- поширення критичних висловлювань про радянську владу. Вони виникали та поширювалися, перш за все, на ґрунті нелегального становища УГКЦ в західних областях України;

- несприйняття православ'я віруючими греко-католиками та перехід багатьох «возз'єднаних» греко-католицьких священиків до підпільної УГКЦ. На ґрунті поширення цих висловлювань були частими конфлікти між православними та греко-католиками;

- підпільне проведення греко-католицьких богослужінь. Зважаючи на нелегальне становище УГКЦ у СРСР, можна говорити про проведення підпільних греко-католицьких богослужінь та участь у них віруючих як про особливу форму несприйняття політики радянської влади у релігійній царині. Особливостями проведення греко-католицьких богослужінь були їхня конспіративність, на квартирах віруючих, в лісових умовах та на виробництві; відновлення рукоположення греко-католицьких душпастирів, існування значного прошарку «криптоуніатів», котрі відвідували православні храми, проте зберігали греко-католицтку ментальність та наполягали на збереженні традиційних обрядових форм, використання самвидаву для задоволення релігійних потреб греко-католиків, активне захоплення недіючих храмів у кінці 1980-х рр.;

- створення підпільних греко-католицьких монастирів;

- написання заяв, прохань у місцеві та вищі органи радянської влади про відкриття греко-католицьких громад. Це - одна з досить активних форм протесту проти радянської політики. У протестних листах відображалася незгода з релігійною політикою радянської влади та прагнення віруючих мати свою церкву;

- захоплення недіючих церковних будівель з метою проведення там богослужінь. Ця форма протесту була досить активною і небезпечною з огляду на посилену увагу уповноважених у справах релігій та КДБ до такого роду діяльності. Зрештою, зусилля віруючих сприяли активному захопленню православних храмів у 1988-1989 рр. та легалізації церкви.

8. Греко-католицькі священики користувалися великим авторитетом серед населення. Багато людей не сприймала насаджуваного владою та РПЦ православ'я. Свій протест люди виражали поширенням антиправославних висловлювань, ігноруванням православних священиків і навіть ворожим ставленням до них, антиправославними виступами. Такої ж позиції були і деякі священики, котрі раніше возз'єдналися із РПЦ. Багато з них таємно проводила греко-католицькі богослужіння. Усе це говорить про досить сильні позиції підпільної УГКЦ у західних областях УРСР та низьку популярність православ'я, незважаючи на утиски та переслідування партійних органів, активну роботу РПЦ із посилення свого впливу.

Вирішення поставленої у дослідженні наукової проблеми дозволяє стверджувати, що протидія греко-католиків релігійній політиці радянської влади у 1946-1989 рр. була складовою антирадянської опозиції у суспільстві західних областей України. Причому релігійна складова останньої займала помітне місце. Важливим є те, що розгляд протидії греко-католиків релігійній політиці радянської влади неможливий без врахування республіканського та загальносоюзного аспектів.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях

Наукові статті у фахових виданнях

1.Бойко Р. Ю. Становище Української Греко-Католицької церкви у ІІ половині 1960-х - на початку 1980-х рр. / Р. Бойко. // Наукові записки. Історичні науки. - Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2007. - Вип. 8. - 528 с. - С. 325-341.

2. Бойко Р. Ю. Опір греко-католиків релігійній політиці радянської влади в західних областях України (середина 1950-х - середина 1960-х рр.). Р. Бойко. // Наукові записки. Історичні науки. - Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2008. - Вип. 10. - 488 с. - С. 226-239.

3. Бойко Р. Ю. Діяльність греко-католиків у другій половині 1960-х - першій половині 1980-х рр. як вияв антирадянської опозиції в суспільстві західних областей України. / Р. Бойко. // Українське релігієзнавство. - №49. - С. 245-252.

4. Бойко Р. Ю. Особливості поширення нонконформізму в середовищі греко-католиків у середині 1950-х - на початку 1970-х рр. / Р. Бойко // Український історичний збірник. - Вип. 10. - К.: Інститут історії України, 2007. - С. 198-208.

Статті та тези виступів на конференціях

1. Бойко Р. Ю. Політика радянської влади та РПЦ стосовно Української Греко-Католицької церкви в 1980-х рр. - Р. Бойко. // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. - Книга 1. - Львів: «Логос», 2008. - С. 236-244.

2. Бойко Р. Ю. Опір греко-католиків релігійній політиці радянської влади в середині 1960-х - середині 1980-х рр. - Р. Бойко. // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. - Книга 1. - Львів: «Логос», 2008. - С. 224-236.

3. Бойко Р. Ю. Особливості греко-католицького підпілля в Україні напередодні легалізації УГКЦ / Р. Бойко // Наукові записки. Серія «Історичне релігієзнавство». - Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2009. - С. 13-25.