Життя та богословсько-проповідницька діяльність В. Войно-Ясенецького (архієпископа Луки) в контексті його філософсько-релігійних поглядів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 2-1

спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ЖИТТЯ ТА БОГОСЛОВСЬКО-ПРОПОВІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ В. ВОЙНО-ЯСЕНЕЦЬКОГО (АРХІЄПИСКОПА ЛУКИ) В КОНТЕКСТІ ЙОГО ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЙНИХ ПОГЛЯДІВ

Халезова Любов Володимирівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, Шевченко Віталій Володимирович, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник відділу філософії релігії Відділення релігієзнавства (м. Київ)

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Горбаченко Тетяна Григорівна, професор кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ)

кандидат філософських наук, доцент Здіорук Сергій Іванович, завідувач відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень (м. Київ)

Захист відбудеться “3” червня 2011 року о 14.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою:01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою:01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано “30” квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент Бучма О. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У складному поліфонізмі трансформацій, потужним каталізатором яких став розпад СРСР та проголошення його суб'єктами державної незалежності, надзвичайно важливе місце посідає все, що так чи інакше пов'язане зі сферою духовного життя як суспільства, так і окремої людини. І це не випадково. Адже загальна деідеологізація життя не тільки обумовила легалізацію релігійного чинника, але й спричинила глибоку світоглядну рефлексію з їй властивою зміною аксіологічних орієнтацій та кореляцією співвідношень “релігія - наука”, “дух - душа - тіло” тощо. У цьому сенсі дедалі частіше стали привертати пильну наукову увагу ті постаті, в житті й діяльності яких релігійний фактор відіграв визначальну роль, змінивши кардинально систему їх ціннісних настанов та розуміння сутності самого життя. Не дивно, що в епіцентрі цього зацікавлення опинилася також постать видатного вченого-хірурга і водночас православного архіпастиря святителя Луки (В. Войно-Ясенецького), чиє життя не тільки вважається віруючими прикладом мужності, вірності, любові та милосердя, але й духовним зразком. Відтак, прославлення святителя Луки РПЦ, тобто визнання його особливих церковно-релігійних заслуг, як і піднесення християнських чеснот в цьому контексті, є додатковою спонукою до об'єктивного й всебічного вивчення життя та творчості В. Войно-Ясенецького, особливо з огляду на поєднання ним медичної практики з духовно-проповідницькою діяльністю, визначення аксіологічної цінності релігії як основи розвитку особистості та спроб поширення релігійного світогляду в культурно-освітній сфері. Важливими є й ті ідеї архієпископа Луки, які він свого часу порушував і які тією чи іншою мірою корелюються з сучасними напрацюваннями в царині біоенергетики та синергії. Зрештою, творча спадщина архієпископа Луки зберігає свою неабияку актуальність і з уваги на сучасні глобалізаційні виклики, ідейно-естетичним базисом яких виступає постмодерна парадигма. Таким чином, дослідження спадщини В. Войно-Ясенецького є актуальним в загальногуманітарному, культурологічному та філософсько-релігієзнавчому контекстах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з плановими науковими темами Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, зокрема “Трансформація релігійної духовності” (0101U00266) та “Тенденції розвитку релігії і релігійності в українському суспільстві” (0101U002661).

Мета дослідження - вдосконалити знання про обставини життя та богословсько-проповідницьку діяльність В. Войно-Ясенецького (архієпископа Луки) в контексті його філософсько-релігійних поглядів.

Для досягнення мети необхідно було розв'язати такі завдання:

відтворити етапні події в житті В. Войно-Ясенецького, а також розкрити взаємозв'язок його світоглядних пререконань із суспільно-ідеологічними обставинами життя СРСР першої половини ХХ століття;

проаналізувати філософсько-релігійні домінанти трактату В. Войно-Ясенецького “Наука і релігія” в проблематичному розрізі його змісту;

з'ясувати сутність тріадологічного розуміння людини В. Войно-Ясенецьким та порівняти його інтерпретаційну специфіку із вченням Православної Церкви про дух, душу та тіло;

розкрити погляди В. Войно-Ясенецького на роль і значення серця в контексті вітчизняної кордоцентричної традиції;

проаналізувати провідні мотиви проповідницької діяльності В. Войно-Ясенецького в тематичному дискурсі його філософсько-релігійних поглядів;

визначити зв'язок релігійних поглядів В. Войно-Ясенецького лікаря і архієпископа з базовими положеннями біоетики.

Об'єктом дослідження є філософсько-богословська й проповідницька спадщина В. Войно-Ясенецького, а також життєві обставини видатного хірурга та святителя.

Предметом дослідження є філософсько-релігійні погляди В. Войно-Ясенецького. ясенецький світоглядний філософський релігійний

Методи дослідження. У дослідженні використано базові методологічні принципи вітчизняного академічного релігієзнавства, а саме принципи історизму, об'єктивності, світоглядного плюралізму, системності, толерантності та позаконфесійності.

У дисертації застосовано історіографічний метод (вивчення засад досліджуваної проблеми), методи систематизації та узагальнення, порівняльний метод (визначення світоглядних основ кордоцентризму, раціоналізму та ірраціоналізму), методи аналізу й синтезу (висвітлення чинників, що вплинули на формування релігійної свідомості В. Войно-Ясенецького). Осмислення матеріалів передбачало також використання джерелознавчого та герменевтичного методів аналізу. Метод аналогії був покликаний розкрити предметну специфіку філософії, науки та релігії, а також сприяти визначенню ролі та значення серця в контексті вітчизняної кордоцентричної традиції. Історико-філософський підхід, як один з основоположних філософських методів дослідження, дозволив дослідити сутність поглядів В. Войно-Ясенецького на дух, душу й тіло.

Наукова новизна одержаних результатів. Комплексний аналіз філософсько-релігійних поглядів В. Войно-Ясенецького дозволив з'ясувати їх екзистенційну зорієнтованість на внутрішнє, духовне життя людини, в контексті якого виняткова увага приділялася серцю як органу вищого пізнання та з'ясуванню тріадологічної залежності духу, душі та тіла. Саме такий хід думок та логіка мислення обумовили успішне поєднання В. Войно-Ясенецьким наукової, філософської та богословської діяльності, тоді як подвижницьке життя видатного медика та святителя може служити прикладом цілісності світогляду, духовним ядром якого виступали філософсько-релігійні погляди мислителя.

Цей висновок обґрунтовано й підтверджено низкою теоретичних положень, що відзначаються науковою новизною, а саме:

становлення філософсько-релігійних поглядів В. Войно-Ясенецького (архієпископа Луки) відбувалося під виключним впливом його релігійної свідомості, зокрема щирої віри, поглиблення якої значною мірою обумовив власний містичний досвід;

філософсько-релігійні погляди В. Войно-Ясенецького (архієпископа Луки) характеризувалися виразною креаціоністською спрямованістю, при обґрунтуванні якої він тяжів до синтезу наукового, філософського та релігійного знання;

поєднуючи медичну й архіпастирську діяльність та строго дотримуючись наукових методів дослідження, В. Войно-Ясенецький не тільки обстоював принципову сумісність науки та релігії, але й вказував на необхідність їхнього зближення, вважаючи, що розбіжність релігії і науково-філософського знання визначає лише об'єкт та спосіб пізнання;

дещо відступаючи від дихотомічного вчення Православної Церкви про загробне життя духу, В. Войно-Ясенецький створив оригінальне вчення про наявність та співіснування в кожній людині духу, душі й тіла, згідно з яким дух є безсмертним, тоді як душа вмирає разом з тілом - тимчасовим храмом Духа Святого - і може бути співвічною лише з огляду на відповідність духові;

не заперечуючи доцільності науково-раціоналістичного знання, В. Войно-Ясенецький віддавав перевагу містико-інтуїтивному осягненню світу і під тим оглядом об'єктивно (але не усвідомлено!) продовжив вітчизняну кордоцентричну традицію, згідно з якою серце є органом вищого пізнання, а також тією значущістю, якою обумовлюється конечна доцільність умовисновку: “Яке серце - така й діяльність”;

осмислюючи зв'язок зла й страждання, душі й тіла, а також природи чуда та феномену провидіння, В. Войно-Ясенецький закликав людей до духовного вдосконалення і в той спосіб збагатив гносеологічні уявлення про природу людини як “образу і подоби Божої” та визначив її онтологічні першопотреби;

аналізуючи різні духовні аспекти в контексті з'ясування природи та функціонального зв'язку вищої нервової системи, мозку та пам'яті людини, а також стверджуючи, що після полишення тіла дух не тільки продовжуватиме вічне й нескінченне життя, але й вдосконалюватиметься в тому напрямку, який вона обрала в земному житті, В. Войно-Ясенецький надав своїм роздумам виразної гуманістичної спрямованості та христологічного забезпечення;

розмежувавши поняття “духовний” і “душевний” та розуміючи під духовністю досягнення людиною вищої якісної цілісності і передусім перемогу духу над її хаотичними душевними й тілесними складовими, В. Войно-Ясенецький пов'язував духовний поступ з наслідуванням заповітів Ісуса Христа і власним прикладом самовідданого душпастирського служіння засвідчив вірність та відданість їм упродовж всього страдницького життя;

проповідницька діяльність як один із найрепрезентативніших способів вираження філософсько-релігійних поглядів В. Войно-Ясенецького засвідчує їх достатньо широкий тематичний діапазон, в контексті якого чільне місце посідали проблеми сенсу життя, необхідності духовного вдосконалення, моралі, взаємодії людини і світу, науки і релігії тощо;

поєднавши медико-біологічні знання з світоглядно-етичними цінностями Православ'я, В. Войно-Ясенецький як лікар і богослов актуалізував роль християнської етики в процесі комплексного лікування людини, що в своїх засадничих положеннях є суголосною з базисними положеннями сучасної біоетики.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що дисертація дозволяє краще зрозуміти феномен В. Войно-Ясенецького-лікаря та архієпископа Луки-святителя в контексті його філософсько-релігійних поглядів, яким було властиве тяжіння до синтезу наукових, філософських та релігійних знань, а також вдосконалити погляд на ті проблеми, які постали як виклик на сучасному етапі цивілізаційного розвитку. Висвітлені в проблематичному дискурсі міжпредметної взаємодії релігії, науки та філософії на тогочасному етапі їхнього розвитку, вони уможливлюють прочитання науково-богословського доробку видатного хірурга та святителя в контексті нинішніх тенденцій, що характеризуються інтенсифікацією наукової, філософської та релігійної рефлексії над комплексом питань першорядного духовного значення (проблем віри й розуму, природи та призначення людини, душі, духу та тіла тощо).

Практичне значення дослідження полягає в тому, що основні положення дисертації, її матеріали та висновки можуть бути використані при читанні загальних курсів з релігієзнавства, філософії та історії релігії, а також спецкурсів з християнської етики, історії християнства в Криму, біоетики та виокремлюваної нині нової релігієзнавчої дисципліни під умовною назвою “сцієнтологія релігії”. Крім того, матеріали дисертації можуть практично застосовуватися фахівцями, які займаються дослідженням питань синергетики, а також при розв'язанні питань міжконфесійної взаємодії.

Апробація дослідження. Результати дослідження висвітлено в доповідях і повідомленнях дисертантки на XIV міжнародній науковій конференції “Історія релігії в Україні” (Львів, 2004), міжнародній науковій конференції “Ломоносовські читання-2007” (Севастополь, 2007), ХVІІІ міжнародній науковій конференції “Історія релігії в Україні” (Львів, 2008), міжнародній науковій конференції “Ломоносовські читання-2008” (Севастополь, 2008), XIX міжнародній науковій конференції “Історія релігії в Україні” (Львів, 2009), міжнародній науковій конференції “Релігія в житті стародавньої та сучасної людини: історичний та філософський аспекти” (Севастополь, 2009).

Публікації. Основні положення та результати дослідження знайшли відображення в 10 публікаціях, 4 з яких видані у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, а 6 надруковані у вигляді тез.

Структура дисертації. Послідовність викладу матеріалу обумовлена комплексним аналізом проблеми, метою й завданням дисертації. Дослідження містить вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел. У першому розділі здійснено аналіз літератури, присвяченої висвітленню життя і творчості В. Войно-Ясенецького, зокрема акцентовано увагу на провідних ідеях, що знайшли відображення в працях вітчизняних та зарубіжних дослідників. Другий розділ присвячено з'ясуванню світоглядних засад релігійно-філософських поглядів В. Войно-Ясенецького, що значною мірою обумовили його страдницький життєвий шлях, а також особливості науково-богословської й проповідницької діяльності. У третьому розділі з'ясовано інтерпретативну специфіку дихотомії “наука-релігія”, а також проаналізовано тріадологічний зв'язок духу, душі й тіла. У четвертому розділі розглянуто основні мотиви проповідницької діяльності В. Войно-Ясенецького в контексті його філософсько-релігійних рефлексій, розкрито роль та значення серця як вищого органу пізнання, а також проаналізовано христологічні підтексти філософсько-релігійних поглядів В. Войно-Ясенецького та їхній зв'язок з засадничими положеннями біоетики.

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, що включає 252 найменування. Зміст роботи викладено на 185 сторінках, з них 157 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мета, завдання та наукова новизна, виділено методологічні основи дисертації, її структурні компоненти, рівень апробації, а також практична значущість одержаних результатів.

У першому розділі “Постать і творча діяльність В. Войно-Ясенецького як об'єкт науково-богословського дослідження” з'ясовано стан вивчення теми в науковій та науково-популярній літературі. Зазначається, що життя і творчість В. Войно-Ясенецького припадають на першу половину та середину ХХ століття, тобто на той період, що не характеризувався особливою зацікавленістю церковно-релігійним феноменом та його репрезентантами. Цим і пояснюється обмаль прижиттєвих досліджень про видатного хірурга та архіпастиря. Зазначається, що такі дослідження все-таки мали місце й поклали початок вивченню непересічної постаті В. Войно-Ясенецького, а також його творчої діяльності, в контексті яких особливу увагу привертали особистісна вдача та заслуги В. Войно-Ясенецького-хірурга. Підкреслюється, що з розпадом СРСР розпочався етап активного вивчення всього комплексу питань, що так чи інакше пов'язані з постаттю видатного хірурга та архіпастиря. Стимулом до цього значною мірою стала як сприятлива суспільно-ідеологічна ситуація, так і дворазова канонізація архіпастиря Кримського і Сімферопольського Луки. При цьому дослідницьку базу було умовно поділено на чотири групи: до першої з них ввійшли напрацювання дискриптивного характеру (М. Поповський, В. Лисичкін, Т. Грекова, В. Глущенков, В. Марущак); другу склали документальні матеріали про життя й діяльність архієпископа Луки (М. Доненко, С. Філімонов, Б. Колимагін); третю становили твори самого архієпископа Луки (зокрема автобіографія “Я полюбив страждання”, “Дух, душа і тіло”, “Наука і релігія”, численні проповіді); в четверту групу включені дослідження, автори яких вдаються до цілісного аналізу творчості В. Войно-Ясенецького (В. Савельєв, А. Бабанін, В. Жохов та ін). Їх стислий аналіз показав, що в царині дослідження життя і творчості В. Войно-Ясенецького досягнуто чималого прогресу, особливо в контексті з'ясування численних життєвих обставин, мотиваційних підходів до оцінки окремих подій, формотворчих чинників світоглядного порядку, осмислення релігійної системи не стільки “як картини світу”, а як “картини людини” тощо.

Істотне місце в розділі відводиться стислій характеристиці досліджень зарубіжних та вітчизняних учених, більшість з яких присвячена висвітленню різних аспектів релігійного досвіду (праці Р. Свінберна, Х. Сандена) або ж стосується питань теоретико-методологічного характеру (дослідження А. Колодного, Б. Лобовика, Л. Филипович, О. Сагана, П. Яроцького, О. Бучми). Висновується, що, незважаючи на існуючі напрацювання, життя та богословсько-проповідницька діяльність В. Войно-Ясенецького (архієпископа Луки) ще не знайшли комплексного осмислення в контексті його релігійно-філософських поглядів, чим і пояснюється вибір дисертаційного дослідження.

У другому розділі “Життя й діяльність В. Войно-Ясенецького в контексті його світоглядних переконань та політико-ідеологічних обставин доби” на багатому документальному матеріалі відтворено основні життєві віхи відомого вченого-медика та архіпастиря, для якого головною справою життя стало служіння людині та апологія “зганьбленого” Бога. Простежується, що В. Войно-Ясенецький був людиною щирої віри, на поглиблення якої, крім вираженої природної схильності, значною мірою вплинули атмосфера, в якій відбувалося його особистісне становлення, а також політико-ідеологічні обставини І половини ХХ століття. Досліджено, що, будучи людиною глибокої релігійної свідомості та напрочуд цілісної вдачі, яка по-різному і під дією різних факторів проявлялася в його страдницькому житті, В. Войно-Ясенецький з надзвичайною мужністю долав всі випробування, яких він зазнав під час неодноразових заслань, а також в процесі реалізації місії хірурга. У розділі встановлено, що всебічна обдарованість та чутливість на добро, красу й справедливість стали запорукою не тільки успішної наукової кар'єри В. Войно-Ясененцького-професора медицини, але й тих релігійних переживань (містичних передчуттів, осяянь, прозрінь), що становили його світоглядний стрижень та обумовили сферу філософсько-релігійних рефлексій. Обґрунтовано, що стримано-підозріле ставлення до В. Войно-Ясенецького-віруючого, священика та впливового ієрарха-архіпастиря з боку влади та частини колег пояснюється як політико-ідеологічними обставинами доби, сутність яких визначали комуністичні ідеали радянської влади, так і силою впливу та авторитетом В. Войно-Ясенецького-архієпископа Луки, які ненастанно зростали під час справлення ним єпископських обов'язків на Красноярській, Тамбовській та Кримській кафедрах. Підсумовано, що про які б аспекти життя й діяльності В. Войно-Ясенецького як медика-науковця та вченого-богослова не йшлося, слід усвідомлювати, що їх цінністно-смислові пріоритети визначало релігійне кредо мислителя.

Третій розділ “Філософсько-релігійні засади науково-богословських трактатів В. Войно-Ясенецького та їх інтерпретаційна специфіка” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Філософсько-релігійні домінанти трактату В. Войно-Ясенецького “Наука і релігія” в проблематичному розрізі його змісту” розглянуто змістову частину трактату “Наука і релігія”, а також проаналізовано його окремі положення в контексті віронавчальної відповідності Православ'ю. Крім того, окреслено зв'язок проблематики твору з тими науково-філософськими напрацюваннями, на які автор зазвичай опирався і які в переважній більшості знайшли подальший розвиток в кордоцентризмі Б. Паскаля, ідеалістичних трактаціях А. Шопенгауера, інтуїтивістських осягненнях А. Бергсона, а також у філософських постуляціях Г. Лейбниця та І. Канта.

Зазначається, що необхідність звернення В. Войно-Ясенецького до написання трактату з промовистою назвою “Наука і релігія” (як і праці “Дух, душа і тіло”) має розглядатися у зв'язку з тими тенденціями та процесами в тодішньому СРСР, які зводилися до тотальної критики релігії і боротьба з якою виступала програмним завданням радянської влади І половини ХХ століття. Констатується, що “Наука і релігія” - це апологетичний твір, який був написаний за вкрай несприятливих політико-ідеологічних обставин і насамперед адресувався широкій аудиторії громадян, аби ті задумалися над глибинною сутністю життя, його високим призначенням та безсмертністю духу. З'ясовано, що тематичні межі проблематичного дискурсу трактату “Наука і релігія” є значно ширшими за його назву, а ключовою диспозицією твору є обстоювання тези про принципову сумісність наукового та релігійного знання. Підкреслюється, що розмірковування над сутнісними аспектами проблематичного комплексу трактату В. Войно-Ясенецького “Наука і релігія” зберігають актуальність на сучасному етапі науково-філософського дискурсу і в підсумку зводяться до таких висновків: теоретичний розум не здатний ані доказати, ані спростувати існування Бога та безсмертя душі, бо йдеться про трансцендентний вимір буття, а ця сфера знаходиться поза компетенцією науки; за допомогою розуму ми можемо пізнати лише зовнішній факт, а не річ в собі, тому що навіть світ є об'єктивно непізнаваним, оскільки час і простір є лише суб'єктивними формами нашої свідомості; кожен фахівець унаслідок виключного вивчення своєї спеціальності, стає однобічною людиною з вузьким кругозором, що зазвичай і призводить до її механічного світогляду; в найширшому розумінні наука і релігія є окремими сферами знання і вже через те не можуть протидіяти одне одному; синтез науки й релігії можливий та бажаний.

У підрозділі 3.2. “Основний зміст та філософсько-релігійна проблематика трактату В. Войно-Ясенецького “Дух, душа і тіло”” розглянуто надзвичайно важливу для богословської думки тріадологію: “дух - душа - тіло” та з нею пов'язані чи ж похідні від неї проблеми чуда, провидіння, паранормальних явищ, екстрасенсорних здатностей тощо. Засвідчено, що архієпископ Лука добре орієнтувався у проблематичному спектрі порушених питань. Однак, не входячи в деталі давніх богословських дискусій, він лише намагався розкрити їхню сутність та неперехідне духовне значення, спираючись переважно на численні цитати отців Церкви (Єфрем Сирин, Макарій Великий, Василь Великий, Григорій Богослов), а також на аргументативну базу філософських та наукових напрацювань. При цьому, дещо відступаючи від патристичної традиції, архієпископ Лука доводив, що дух людини є безсмертним, тоді як душа може померти разом з тілом, якщо її воління пов'язані з тілесно-фізіологічними прагненнями. Розвитком цих положень стало твердження про те, що дух є надбанням духовно розвинутої людини та є енергією, яка не тільки творить форми матеріальних тіл, але й може сама набувати цих форм.

Виходячи з того, що саме дух здійснює визначальний вплив на фізичний світ, В. Войно-Ясенецький доводив, що духовний світ є полярним, а відтак духовна енергія може бути як позитивною, так і негативною. Підкреслюється, що постулювання цієї тези має неабияке антропологічне значення. Адже людина як вільна істота завжди стоїть перед можливістю вибору між добром та злом і в цій можливості полягає як її велике благо, так і надзвичайна відповідальність, аксіологічним кредом якої має виступати необхідність розвитку від душевного до духовного в її найвищих формах свого вияву. Таким чином, духовність та її свідомісний атрибут має неперехідне значення для людини, включаючи і її посмертний час, коли дух після звільнення від “кайданів” тіла буде продовжувати нескінченне життя й удосконалюватиметься в тому напрямку, який людина обрала за земного життя.

Четвертий розділ “В. Войно-Ясенецький - проповідник, кордоцентрист та гуманіст” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1 “Філософсько-релігійні погляди В. Войно-Ясенецького та їх відображення в проповідницькій діяльності архієпископа” проаналізовано провідні мотиви проповідницької творчості як однієї із складових душпастирської діяльності, яку архієпископ Лука вважав своїм покликанням і якій надавав виняткового значення. Відзначається, що проповідницька спадщина В. Войно-Ясенецького є значною за обсягом й тематично різноплановою, включаючи проповіді-тлумачення окремих місць Священного Писання (переважно євангельських тем), розмірковування про науку й релігію, сектантство, шкоду алкоголізму, правильне виховання дітей тощо. При цьому наголошується, що, залишаючись способом найпотужнішого, а іноді і єдино можливого впливу на паству, проповідь виступала для самого В. Войно-Ясенецького своєрідним рупором його філософсько-релігійних ідей. Наголошується, що формування цілісності особистості становило для архієпископа Луки першорядне завдання, якому були підпорядковані чітка структура побудови проповіді, а також стилістичні засоби психо-емоційного впливу на слухача. Принаймні поєднання розмовної лексики з літературною мовою, як і довірлива тональність викладу матеріалу, що досягалася включенням у проповідь прикладів з власного життя, дозволило В. Войно-Ясенецькому зробити промову максимально доступною для слухачів різного віку та богословської підготовки. При цьому добір слів і звертань змінювався проповідником в залежності від тієї аудиторії, якій був адресований текст і в якому досить часто поєднувалися позачасовий та особистісний аспекти. Відзначається, що, майстерно володіючи засобами психотерапевтичного впливу на слухача, В. Войно-Ясенецький успішно використовував величезний лікарський досвід як для духовного, так і тілесного одужання своїх численних слухачів. Наголошується, що в цьому сенсі В. Войно-Ясенецький був новатором, адже, співпереживаючи, проповідник екстраполював конкретні труднощі на вічні проблеми, вважаючи, що тілесні хвороби є результатом духовних хвороб, чи ж запевнюючи, що тягарі, які несуть люди протягом усього свого життя, є необхідними для удосконалення духу або ж пов'язував їх з апріорним існуванням зла й страждання в світі. Як наслідок - створювалась особлива атмосфера довіри та бажання одужати чи подолати труднощі. Доводиться, що в проповідницькій діяльності архієпископа Луки гармонійно сполучалися його знання як практикуючого хірурга, доктора медичних наук та проповідника, цілителя тіла та душі. У цьому сенсі проповіді архієпископа Луки можуть розглядатися як психотерапевтичні процедури, що, справляючи незабутнє враження, мали глибоке релігійне виправдання.

У підрозділі 4.2 “В. Войно-Ясенецький як продовжувач вітчизняної кордоцентричної традиції та предтеча сучасної біоетики” висвітлюються основні положення філософії серця та розуміння його ролі й значення в книзі В. Войно-Ясенецького “Дух, душа і тіло”. Підкреслюється, що як богослов, архієпископ Лука виходив з того, що серце є найдосконалішим органом пізнання, завдяки якому здійснюються вищі функції людського духу, а бажаннями й прагненнями останнього (тобто духу) визначається напрямок процесу мислення та поведінка людини, в тому числі її суспільні та політичні прагнення, що своєю чергою обумовлює вибір віруючим життєвого шляху. Показано й з'ясовано, що сприйняття серця як запоруки спілкування з Богом (Вищим світом) улягає у вітчизняну кордоцентричну традицію, найвидатнішими представниками якої були П. Юркевич та Г. Сковорода і яка в цілому спирається на авторитет Біблії.

У підрозділі проаналізовано також морально-етичні аспекти кордоцентричної проблематики, в тому числі й ті, що кореспондуються з засадничими положеннями сучасної біоетики і які надаються до розгляду з різних точок зору - наукової, теологічної та правової. У подальшому актуалізується думка, що сучасна медицина є складною соціокультурною системою, яка має справу як із трансісторичними, так і транскультурними явищами життя людей, а саме з їхнім здоров'ям, народженням і смертю, хворобами, виживанням та інстинктом самозбереження. З уваги на зазначене підкреслюється, що на нинішньому етапі розвитку суспільства назріла необхідність у зміні відносин лікар - пацієнт, в контексті яких йшлося б не тільки про лікування окремих органів тіла, але й про корекцію духовного, душевного та психологічного стану пацієнта, коли лікар стає духівником, а духівник - лікарем. Окреслення та стислий аналіз цих питань дав підстави для твердження про те, що архієпископові Луці як медикові і пастирю вдалося сформулювати, а також реалізувати на практиці основні засади християнської етики.

Отже, В. Войно-Ясенецький (архієпископ Кримський Лука) створив не тільки свою хірургічну школу, але й, виходячи з того, що слід лікувати не конкретну хворобу, а стражденну людину загалом, поєднав гіппократівські ідеали фізичного оздоровлення з одночасним лікуванням душі та духу.

У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження. Наголошується, що становлення філософсько-релігійних поглядів В. Войно-Ясенецького (архієпископа Луки) в розрізі його життя та богословсько-проповідницької діяльності відбувалося під виключним впливом глибокої релігійної свідомості, а насамперед щирої віри, вірність і відданість якій видатний хірург та архіпастир засвідчив подвижницьким служінням Богові та людям упродовж всього страдницького життя. У цьому ж контексті зазначається, що філософсько-релігійні погляди В. Войно-Ясенецького (архієпископа Луки) характеризувалися виразною креаціоністською спрямованістю, при обґрунтуванні якої він тяжів до синтезу наукового, філософського та релігійного знання. Актуалізується думка, що, поєднуючи медичну та архіпастирську діяльність, а також строго дотримуючись наукових методів дослідження, В. Войно-Ясенецький не тільки обстоював принципову сумісність науки та релігії, але й доводив необхідність їхнього зближення.

Інший проблематичний спектр питань, що знайшли відображення в дисертаційному дослідженні, стосується основних положень книги “Дух, душа і тіло”. Розглянуті в тісній взаємозалежності з віронавчальними постулатами Православної Церкви, а також з уваги на наукові та філософські досягнення доби, вони дають підстави стверджувати, що в підходах до з'ясування тріадологічної взаємозалежності тіла, душі та духа В. Войно-Ясенецький дотримувався православного віровчення. Хоча окремі положення трактату В. Войно-Ясенецького, зокрема наголошення ним смертності душі як окремої іпостасі людини, не узгоджуються з догматичними настановами Православної Церкви і можуть бути трактовані як відхилення або ті довільності, що відкривали В. Войно-Ясенецькому-медикові та архієпископові Луці-богослову подальші можливості для пояснення психічних розладів та їхнього лікування. Підсумовується, що, незважаючи на вищезазначену інтерпретаційну специфіку, життя та богословсько-проповідницька діяльність В. Войно-Ясенецького (архієпископа Луки) в контексті його філософсько-релігійних поглядів характеризується цілісністю і є органічною частиною вітчизняної філософсько-релігійної думки, сенс якої зводиться до конечної необхідності духовного вдосконалення людини, а точніше піднесення її смертної душі до рівня безсмертного духу.

Що ж стосується проповідницької діяльності, то вона в своїй різноплановості та багатоаспектності вияву є спектральним відображенням філософсько-релігійних поглядів В. Войно-Ясенецького (архієпископа Луки) і може розглядатися як найбільш придатний, а в певному сенсі і єдино можливий спосіб донесення думок, ідей та переконань до їхнього адресного “споживача”, тобто до локальної частини воцерковлених громадян, оскільки ні богословські трактати святителя, ні більшість його проповідей за радянських умов фактично не могли друкуватися і не були опубліковані за життя видатного хірурга та святителя. Усвідомлення цього твердження виявляється тому важливим, що саме широкий тематичний діапазон проповідей, а також застосовані в них міждисциплінарні знання з соціології, психології, богослов'я та медицини дали підстави вважати В. Войно-Ясенецького (архієпископа Луку) тим типом віруючого лікаря, який завжди пам'ятав, що хвороба як страждання, крім іншого, є благістю та своєрідним закликом недугуючому до поглиблення духовного життя та/або пошуку справжнього сенсу життя. Ці ж засади дозволили вбачати в постаті В. Войно-Ясенецького (архієпископа Кримського Луки) предтечу сучасної біоетики, а конкретніше того віруючого лікаря, який здатний полегшити страждання не лише тіла, але й душі. Підсумовується, що В. Войно-Ясенецький був видатним хірургом, а також самобутнім філософом-богословом та продовжувачем вітчизняної кордоцентричної традиції, який подвигом власного життя за надзвичайно несприятливих суспільно-ідеологічних умов І половини та середини ХХ століття засвідчив цілісність філософсько-релігійних поглядів, поєднавши ревне дотримання світоглядних переконань з самозреченим служінням людям на поприщі лікаря тіла і душі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

1. Халезова Л. В. Архиепископ Крымский Лука (Войно-Ясенецкий) и предвосхищение современных биоэтических проблем / Любовь Владимировна Халезова // Материалы Научной конференции “Ломоносовские чтения” 2007 года. - Севастополь : НПЦ “ЭКОСИ - Гидрофизика”, 2007. - С. 441-444.

2. Халезова Л. В. Архиепископ Лука о сердце и его роли в формировании духовности / Любовь Владимировна Халезова // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2007. - Вип. 118. - С. 124-128.

3. Халезова Л. В. Архиєпископ Кримський Лука про способи оздоровлення Кримської епархії / Любов Володимирівна Халезова // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України та Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. - Київ - Полтава, 2007. - Вип. 18. - С. 228-239.

4. Халезова Л. В. Святитель Лука (Войно-Ясенецкий) о человеке и его молитвенном отношении к Богу / Любовь Владимировна Халезова // Материалы Научной конференции “Ломоносовские чтения” 2008 года. - Севастополь : НПЦ “ЭКОСИ - Гидрофизика”, 2008. - С. 248-252.

5. Халезова Л. В. Философско-религиозные воззрения архиепископа Крымского Луки о духе, душе и покаянии / Любовь Владимировна Халезова // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2006. - Вип. 82. - С. 81-85.

6. Халезова Л. Внесок Валентина Феліксовича Войно-Ясенецького у формування сучасної біоетичної проблематики / Любов Халезова // Iсторiя релiгiй в Українi : науковий щорiчник. - Л. : Логос, 2009. - С. 963-969.

7. Халезова Л. Етапи формування релігійності архієпископа Кримського Луки (В.Ф. Войно-Ясенецького) / Любов Халезова // Iсторiя релiгiй в Українi : науковий щорiчник. - Л. : Логос, 2008. - С. 348-352.

8. Халезова Л. Інтерпретація зла і страждання в працях архієпископа Кримського Луки / Любов Халезова // Вісник НУ “Львівська Політехніка”. Серія “Філософія”. - Л., 2007. - №578. - С. 84-89.

9. Халезова Л. Класичні та сучасні теорії пізнання релігійного досвіду / Любов Халезова // Iсторiя релiгiй в Українi : науковий щорiчник. - Л. : Логос, 2004. - С. 396-400.

10. Khalezova L. The forming of religious believes of St. Luke (V. F. Voino-Yasenetsky) / Liubov Khalezova // Релігія в житті стародавньої та сучасної людини : історичний та філософський аспекти : матеріали міжнар. конф. - Севастополь, 2010. - С. 119-120.

АНОТАЦІЯ

Халезова Л. В. Життя та богословсько-проповідницька діяльність В. Войно-Ясенецького (архієпископа Луки) в контексті його філософсько-релігійних поглядів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11. - релігієзнавство. - Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, Київ, 2011.

Дисертація є комплексним дослідженням життя та богословсько-проповідницької діяльності В. Войно-Ясенецького (архієпископа Кримського Луки) в контексті його філософсько-релігійних поглядів, які характеризувалися цілісністю та виразною креаціоністською спрямованістю, обумовивши чимало труднощів та випробувань на страдницькому життєвому шляху мислителя. Показано, що, опираючись на досягнення західної філософії, а також на кращі природничо-наукові дослідження, В. Войно-Ясенецький тяжів до синтезу наукового, філософського й релігійного знання, а також зробив помітний внесок у розробку тріадологічної проблематики на рівні “дух - душа - тіло”. З'ясовано, що, ґрунтуючись на біблійному базисі, зазначена проблематика знайшла найбільш повне відображення в трактатах “Наука і релігія”, “Дух, душа і тіло”, а також в численних проповідях. Узагальнюється, що в своїй сукупності розмірковування над роллю й значенням духу, душі, тіла, а також серця, як і з ними пов'язаними феноменами чуда, провидіння, трансцендентних здібностей, дають підстави вважати В. Войно-Ясенецького (архієпископа Кримського Луку) продовжувачем вітчизняної кордоцентричної філософії, а гуманістичний пафос його християнських переконань визнати суголосними з базовими положеннями сучасної біоетики.

Ключові слова: дух, душа, тіло, серце, наука, релігія, чудо, кордоцентризм, біоетика.

АННОТАЦИЯ

Халезова Л. В. Жизнь и богословско-проповедническая деятельность В. Войно-Ясенецкого (архиепископа Луки) в контексте его философско-религиозных воззрений. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. - Отделение религиоведения Института философии имени Г. С. Сковороды НАН Украины, Киев, 2011.

Диссертация является комплексным исследованием жизни и богословско-проповеднической деятельности В. Войно-Ясенецкого (архиепископа Крымского Луки) в контексте его философско-религиозных взглядов, характеризовавшихся целостностью, а также выразительной креационистской направленностью и обусловившими немало испытаний на многотрудном жизненном пути выдающегося врача и святителя.

Показано, что в своих богословских трактатах “Наука и религия”, “Дух, душа и тело”, как и в многочисленных проповедях, В. Войно-Ясенецкий тяготел к синтезу научного, философского и религиозного знания и в широком проблемно-тематическом спектре изысканий доказывал, что наука и религия представляют собой отдельные части и уже поэтому должны не противостоять, а мирно сосуществовать, дополняя друг друга.

Отмечается, что, базируя свои утверждения на авторитете Библии и/или патристических наставлениях отцов Церкви, а также сообразуя свои мнения с лучшими достижениями философской и научной мысли своего времени, В. Войно-Ясенецкий (архиепископ Лука) развил православное учение о существовании и сосуществовании в каждом человеке трех составляющих - духа, души и тела, последовательно доказывая, что душа умирает вместе с телом, в то время как дух остается бессмертным и продолжает свое развитие в том направлении, которое человек выбрал для себя при жизни. Одновременно подчеркивается, что, продолжая кордоцентрическую традицию отечественной философии, В. Войно-Ясенецкий внес личный вклад в учение о сердце как органе высшего познания, позволяющем человеку общаться с Богом и в силу этого обстоятельства властвующим над его верой, мышлением и мировоззрением в целом.

Исследовано, что в широком контексте триадологических размышлений, а также антропологической проблематики, предполагавшей, в частности, разграничение понятий “духовный” и “душевный”, В. Войно-Ясенецкий, как правило, придерживался традиционных православных воззрений, понимая под духовностью прежде всего достижение личностью высшей целостности, а значит и ее победы над хаотичными душевными и телесными составляющими. При этом оговаривается, что, рассматривая отдельные вопросы, связанные со взаимодействием и взаимосвязью мозговой деятельности и духа, различением природы духа животных, растений и человека, интерпретацией трансцендентальных способностей или внутреннего человека, В. Войно-Ясенецкий иногда выходил за пределы православного вероучения. А это значит, что В. Войно-Ясенецкий (архиепископ Лука) как мыслитель иногда проявлял то свободомыслие, которое может быть, прежде всего, объяснимо сферой его научно-философских интересов и соответственно оправдано конкретно-исторической целесообразностью. Подытоживается, что все вышеизложенное нашло свое обстоятельное осмысление в процессе дальнейшего исследования богословско-проповеднической деятельности В. Войно-Ясенецкого и дало основания считать выдающегося медика и архипастыря предтечей современной биоэтики, а исповедуемые им мировоззренческие и этические ценности соотнести с подвигом человека, целиком и полностью посвятившего себя отстаиванию чести “поруганного Бога”, а также служению людям.

Ключевые слова: дух, душа, тело, сердце, наука, религия, чудо, кордоцентризм, биоэтика.

SUMMARY

Khalezova L.V. Life and theological-pastoral activity of V. Voyno-Yasenetsky (Аrchbishop Luke) in the context of his philosophical and religious views. - Manuscript.

The dissertation for receiving a scientific degree of the candidate of philosophical science, specialization 09.00.11. - Religious studies. - The religious Studies Department of the Institute of Philosophy named after H. S. Skovoroda, the National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2011.

The dissertation is the full research of V. Voyno-Yasenetsky's (archbishop Luke) life and theological-pastoral activities in the context of his philosophical and religious views, which were characterized by integrity and distinct creativity tendency, which caused many difficulties and trials in the course of thinker's life. It is shown that relying on the achievements of Western philosophy, as well as the best natural-scientific research, V. Voyno-Yasenetsky tended to the synthesis of scientific, philosophical and religious knowledge, but also made a notable contribution to the development of triad problems at the level of “spirit - soul - body”. It was found out that based on the biblical basis the mentioned problems were fully described in his treatises “Science and Religion”, “Spirit, soul and body”, as well as in many sermons.

It is summarized that V. Voyno-Yasenetsky (Crimean archbishop Luke) can be seen as a continuer of national cordocentric philosophy on the basis of his consideration of the role and importance of spirit, soul, body and heart, as well as phenomena of miracles, providence, transcendental abilities associated with them. The humanistic pathos of V. Voyno-Yasenetsky's Christian beliefs can be recognized as conformable with the basic terms of modern bioethics.

Keywords: spirit, soul, body, heart, science, religion, miracle, Ukrainian philosophy of heart, bioethics.

Размещено на Allbest.ru