Діяльність Арсена Річинського в контексті українізації Православної церкви в Польщі (20-30-ті рр. ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет "Острозька академія"

УДК:281.96(438)(091)"19":929

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство (історичні науки)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ДІЯЛЬНІСТЬ АРСЕНА РІЧИНСЬКОГО В КОНТЕКСТІ УКРАЇНІЗАЦІЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В ПОЛЬЩІ

(20-30-ті рр. ХХ ст.)

Альошина Оксана Анатоліївна

Острог - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства Національного університету "Острозька академія"

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Кралюк Петро Михайлович Національний університет "Острозька академія", Проректор з навчальної та наукової роботи

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Баран Володимир Кіндратович Волинський національний університет ім. Лесі Українки, завідувач кафедри нової та новітньої історії України

- кандидат історичних наук, доцент Галуха Любов Юріївна Рівненський державний гуманітарний університет, доцент кафедри історії України

Захист відбудеться 14 квітня 2011 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 48.125.01 Національного університету "Острозька академія" (35800 Рівненська обл., м. Острог, вул. Семінарська, 2).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного університету "Острозька академія" (35800 Рівненська обл., м. Острог, вул. Семінарська, 2).

Автореферат розісланий "__" березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.В. Павлюк

Анотації

Альошина О.А. Діяльність Арсена Річинського в контексті українізації Православної церкви в Польщі (20-30-ті рр. ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. - Національний університет "Острозька академія". - Острог, 2011.

У дисертації досліджено громадсько-церковну діяльність А. Річинського в контексті українізації Православної церкви в Польщі 20-30-х рр. ХХ ст. На основі грунтовного та всебічного опрацювання архівних джерел і відповідної наукової літератури аналізується формування його суспільно-політичних поглядів, початки громадської діяльності, наукова робота. Простежується провідна роль А. Річинського в підготовці та проведенні Луцького церковного з'їзду, з'ясовано його внесок в роботу Українського виконавчого центрального комітету. Досліджено здобутки громадсько-церковної праці А. Річинського впродовж 30-х рр. ХХ ст. Розкрито обґрунтування ним потреби запровадження української мови, а також засад соборноправності в практику церковного життя.

Ключові слова: А. Річинський, Луцький церковний з'їзд, Православна церква в Польщі, українізація церкви, соборноправність.

Алешина О.А. Деятельность Арсения Ричинского в контексте украинизации Православной церкви в Польше (20-30-е гг. ХХ ст.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.11 - религиеведение. - Национальный университет "Острожская академия". - Острог, 2011.

Диссертация освещает основные этапы общественно-церковной деятельности А. Ричинского в контексте украинизации Православной церкви в Польше в 20-30-е гг. ХХ ст. на основании глубокого и всестороннего изучения архивных источников и документов, из украинских и зарубежных архивов, научной литературы, периодических изданий, публикаций, мемуаров, а также творческого наследия А. Ричинского.

Проанализировано зарождение и формирование его общественно-политических взглядов, исследовано начало общественной деятельности в 1920-х гг., его разносторонняя работа, в частности, издательскиая, публицистическая, участие в разных акциях, направленных на украинизацию православия и приобретение им черт национальной церкви. Прослежено, что А. Ричинский сыграл одну из ведущих ролей в инициировании, подготовке и проведении Луцкого церковного сьезда 1927 г. - значительного события в процессе борьбы украинской православной общественности Польши, направленной на деруссификацию церкви. Раскрыт его вклад в роботу Украинского исполнительного церковного комитета, в котором он с единомышленниками из его состава развернул масштабную роботу, направленную на расширение и углубление украинизационного процесса в православии на западноукраинских территориях. Основное место в ней заняла разработка "Основного Устава внутреннего канонического устройства Святой Автокефальной Православной Церкви в Польше" 1927 г. Исследованы достижения его общественно-церковной деятельности в 30-е гг. ХХ ст., в частности научная робота. Раскрыто обоснование А. Ричинским необходимости введения украинского языка, а также принципа соборнопраности в практику церковной жизни.

Ключевые слова: А. Ричинский, Луцкий церковный сьезд, Православная церковь в Польше, украинизация церкви, соборноправность.

Alyoshina O.A. Activity of Arsen Richynsky of ukranization in Orthodox Church in Poland (1920-1930 s.). - Manuscript.

Dissertation for the getting the academic degree of candidate of science in history of speciality 09.00.11 - Religion. - The National University of Ostroh Academy. - Ostroh, 2011.

The dissertation is concerned with the religious and public activity of Arsen Richynsky on the process of ukrainization of the Orthodox Church in Poland in 1920-1930s. On the base of yhorough analysis of activity sources and documents, critical literature his public activity, social and political views have been investigated. The leadiry role of A. Richynski in preparation and conducting the Lutsk Church Congress has been researched, his participation in work of the Ukrainian Church Komitets. His achievements in the development of church and social life in 1930s have been considered. The neccesserity to introduce Ukrainian language into the church practice and to form foundations for the participation of laymen in the church life given by A. Richynski have been discussed in the dissertation.

Key words: А. Richynsky, Lutsk church congress, Orthodox Church in Poland, ukraіnization in church, the participation of laymen in the church life.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В останні десятиліття помітно зростає інтерес вітчизняних дослідників до незаслужено забутих видатних українських діячів, їхнього внеску в розвиток національної свідомості народу. У цій когорті непересічних особистостей і активних громадських діячів одне з чільних місць належить Арсенові Васильовичу Річинському (1892 - 1956) - висококваліфікованому лікарю, редактору і видавцю, публіцисту, композитору, краєзнавцю, громадському і церковному діячу західноукраїнських земель. Його життя тісно пов'язане з процесом українізації Православної церкви в Польщі, оскільки він був одним із активних організаторів українського церковного руху упродовж 20-30-х рр. ХХ ст., а також його теоретиком.

Відтак актуальність теми дисертаційної роботи обумовлена відсутністю в сучасному вітчизняному релігієзнавстві ґрунтовного спеціального дослідження церковно-громадської діяльності А. Річинського. Тому є потреба в такому дослідженні, що сприятиме більш повному відтворенню перебігу процесу українізації православного церковного життя у Другій Речі Посполитій.

За роки незалежності України була опублікована низка студій різного рівня, присвячених життю та, зокрема, громадсько-церковній праці цього видатного діяча, проте їх аналіз засвідчує, що й до цього часу багатогранна діяльність А. Річинського залишається недостатньо дослідженою й оціненою. Тому актуальним є привернути увагу сучасників до неї з огляду на те, що його внесок в українізацію православ'я на західноукраїнських землях упродовж 1920-1930-х рр. та наукова спадщина ще не осмислені належним чином. Саме цим обумовлений вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідної теми кафедри релігієзнавства Національного університету "Острозька академія" "Релігійний фактор в контексті суспільних і світоглядних трансформацій" (номер державної реєстрації 0109U003226). Тема дисертаційної роботи затверджена рішенням кафедри релігієзнавства та вченої ради Національного університету "Острозька академія".

Мета дослідження - здійснити комплексний історико-релігієзнавчий аналіз діяльності А. Річинського в контексті українізації Православної церкви в Польщі у 20-30-х рр. ХХ ст. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання дослідницьких завдань, постановка і вирішення яких обумовлювалися станом і рівнем вивчення цієї проблеми в науковій літературі, а саме:

з'ясувати основні віхи інституалізації Православної церкви в Польщі;

проаналізувати розгортання українізаційного процесу у православ'ї на східних теренах Польщі;

з'ясувати чинники формування особистості А. Річинського та простежити початки його громадсько-церковної діяльності;

дослідити роль А. Річинського в підготовці та проведенні Луцького церковного з'їзду 1927 р.;

з'ясувати вагомість внеску А. Річинського в роботу Українського виконавчого церковного комітету;

- виявити здобутки громадсько-церковної праці А. Річинського впродовж 1930-х рр.;

- розкрити бачення А. Річинським необхідності запровадження української мови в практику церковного життя;

дослідити обґрунтування А. Річинським потреби встановлення засад соборноправності в діяльності церкви.

Об'єктом дослідження є процес українізації Православної церкви в Польщі, а предметом - громадсько-церковна діяльність Арсена Річинського впродовж 20-30-х рр. ХХ ст.

Хронологічні межі роботи охоплюють період 20-30-х рр. ХХ ст. Вибір нижньої хронологічної межі - 20-ті р. ХХ ст. - пояснюється геополітичними змінами, пов'язаними із закінченням Першої світової війни та появою Польської держави. У зв'язку з цим відбуваються значні зрушення в політичному, соціальному, релігійному житті населення західноукраїнських земель. На 20-ті рр. ХХ ст. припадає розгортання процесу українізації православного життя на цих теренах, одним із активних діячів якого був А. Річинський. Верхня хронологічна межа - кінець 30-х рр. ХХ ст. - визначається припиненням діяльності А. Річинського через його арешт 1939 р. органами НКВС та ув'язнення.

Територіальні межі дослідження окреслені межами України та Польщі, на теренах яких упродовж 20-30-х рр. ХХ ст. проживав і працював А. Річинський.

Методи дослідження. У роботі використовувався системний підхід до вивчення досліджуваної теми. У процесі дослідження застосовувалися принципи загальнонаукового та історичного аналізу - об'єктивності, конкретності та всебічності. Принцип світоглядного плюралізму дав змогу виявити точки зору на дану проблему. Намагання досягти неупередженості автор реалізує шляхом використання та інтерпретації як низки архівних джерел, матеріалів фондових збірок музеїв, так і опублікованих документів. Досягнення принципу об'єктивності реалізується шляхом вивчення відповідної наукової літератури, врахування висновків попередників щодо зазначених подій. Застосування принципів детермінізму сприяло всебічному виявленню чинників, які впливали на громадсько-церковну діяльність А. Річинського.

У процесі виконання завдань дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи. Метод аналізу та синтезу дав можливість виявити загальні тенденції українізаційного процесу в церкві. У дослідженні було використано хронологічний метод, за допомогою якого відтворювалися події в їхній послідовності. Просопографічний метод застосовувався в процесі студіювання біографії А. Річинського, а також інших діячів українізаційного процесу та висвітлення їхніх взаємовідносин. Метод систематизації та узагальнення дозволив визначити конкретні результати дисертації.

Застосування всієї сукупності зазначених методів сприяло розв'язанню поставлених мети та завдань, допомагало кращому розумінню суспільно-політичної ситуації у Другій Речі Посполитій у період, коли активно реалізував свою громадсько-церковну діяльність А. Річинський.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у виборі теми та розробці актуальної проблеми, яка досі ще не отримала належного висвітлення. У роботі вперше у вітчизняному релігієзнавстві опрацьовано значний масив неопублікованих джерел і здійснено спробу комплексного історико-релігієзнавчого дослідження теми, присвяченої життю та різноплановій діяльності видатного українського громадського діяча А. Річинського у 20-30-х рр. ХХ ст.

У межах здійсненого дослідження було сформульовано низку положень, які містять наукову новизну:

- українізація Православної церкви в Польщі виражалася в діяльності православної громадськості та частини кліру щодо запровадження в її сакральний комплекс української мови, соборноправного устрою, а також відродження, плекання її давніх традицій та введення їх у культово-обрядову сферу;

- громадсько-політична позиція А. Річинського як українського патріота чітко виявилася 1925 р., коли він розпочав видання власним коштом часопису "На варті", наступально пропагуючи на його шпальтах українізацію Православної церкви в Польщі;

А. Річинський був одним із ініціаторів проведення Луцького церковного з'їзду (5-6 червня 1927 р.) - резонансної та значимої події в процесі боротьби української православної громадськості Польщі, спрямованої на дерусифікацію церкви, набуття нею, за його висловом, "своєрідного національного забарвлення". Саме він став однією з провідних постатей на цьому з'їзді, оскільки виголошені ним доповіді викликали найбільший інтерес його учасників через глибину аналізу церковного життя в Польщі, наступальність та конструктивність;

А. Річинський як голова Українського виконавчого церковного комітету разом із своїми однодумцями розгорнув масштабну роботу, спрямовану на поширення та поглиблення українізаційного процесу в православ'ї на західноукраїнських землях. Особливе місце в ній належить розробці "Основного Статуту внутрішнього канонічного устрою Святої Автокефальної Православної церкви в Польщі", одним із головних авторів якого був саме А. Річинський;

різнопланова діяльність А. Річинського впродовж 1930-х рр. - освітньо-виховна з молоддю у "Просвіті" та "Пласті", журналістська, публіцистична та наукова - була зорієнтована на підготовку нової генерації однодумців;

обґрунтовуючи необхідність запровадження української мови в практику Православної церкви в Польщі, А. Річинський у книзі "Проблеми української релігійної свідомості" навів щодо цього низку переконливих аргументів, наголосивши, що, по-перше, це призведе до оздоровлення церковного організму, а по-друге, - до зростання національної свідомості православних українців;

осмислюючи поступ та проблеми українізаційного процесу в церкві, А. Річинський обґрунтував, що запровадження в її практику соборноправності здатне оздоровити церковний організм, оскільки сприятиме формуванню у її пастви самоусвідомлення себе як рівноправної складової церкви.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів

Фактичний матеріал дослідження поглиблює наукові розробки з історії української церкви та є внеском у розвиток вітчизняної релігієзнавчої науки. Матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці навчально-методичних посібників, узагальнюючих праць, лекційних курсів та спецкурсів з історико-релігієзнавчих дисциплін у вищій школі. Основні положення дисертації можуть бути затребувані в процесі підготовки курсів на історичних та богословських факультетах, у духовних навчальних закладах православних конфесій. Практична цінність отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані під час написання загальних праць з історії православ'я в Україні, українсько-польських стосунків, новітньої історії України і Польщі.

Результати дослідження використовувалися під час проведення практичних занять з навчальних дисциплін "Історія української філософії" та "Історія філософії в Україні" для студентів Національного університету "Острозька академія".

Апробація результатів наукового дослідження здійснювалася шляхом його обговорення на засіданнях кафедри релігієзнавства Національного університету "Острозька академія". Разом з тим головні положення та результати дисертації апробовані автором під час виступів на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Арсен Річинський і проблеми Помісної Української Церкви" (Тернопіль, 14 листопада 2008 р.), V Міжнародній науковій конференції "Шляхи становлення незалежності Польщі і України: минуле, сучасне, майбутнє" (Житомир, 15-16 листопада 2008 р.), VІ Міжнародній науковій конференції "Ідея національної державності в українському і польському визвольних рухах новітньої доби (кінця ХІХ - ХХ ст.)" (Житомир, 11-13 грудня 2009 р.), Міжнародних наукових конференціях "Історія релігій в Україні" (Львів, 2009, 2010 рр.), щорічних викладацько-студентських конференціях НаУОА "Дні науки" (Острог, 2008, 2009, 2010 рр.), всеукраїнських науково-практичних "Релігійний фактор у контексті суспільних і світоглядних трансформацій" (Острог, 2009, 2010 р.)

Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображені в десяти статтях, з яких шість опубліковано в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена поставленою метою і реалізацією поставлених завдань. Відповідно до цього робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, чотирьох додатків, списку використаних джерел (339 позицій). Загальний обсяг роботи становить 227 сторінок, основний текст - 190 сторінок. У першому розділі - "Історіографія та джерела дослідження" - здійснено комплексний аналіз опублікованих та неопублікованих документів, а також вітчизняних і зарубіжних наукових робіт, присвячених цій темі. Другий розділ - "Православна церква в Польщі: інституційне становлення та поширення українізаційного руху" - присвячено аналізу окремих аспектів стану Православної церкви в Польщі, а також розгортанню українізаційного процесу у ній. У третьому розділі - "Внесок Арсена Річинського в українізацію релігійно-церковного життя в міжвоєнній Польщі" - висвітлено громадсько-церковну діяльність А. Річинського упродовж 20-30-х рр. ХХ ст. Четвертий розділ - "Осмислення А. Річинським українізаційного процесу у Православній церкві в Польщі" - розкриває обґрунтування А. Річинським необхідності запровадження української мови та соборноправності в практику церковного життя.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено об'єкт, предмет, сформульовано основну мету і завдання, визначено хронологічні межі, методи дослідження, наукову новизну дослідження, розкрито практичне значення роботи та висвітлено апробацію отриманих результатів.

У першому розділі - "Історіографія та джерела дослідження" - здійснено історіографічний аналіз, охарактеризовано джерельну базу дослідження. У підрозділі 1.1. - "Стан наукової розробки теми" - здійснено аналіз історіографії проблеми. Історіографію можна умовно поділити на дві групи: 1) українська (сучасна); 2) зарубіжний доробок (діаспорний, польський). Основний масив історіографії проблеми становлять наукові розвідки кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Першими опублікували низку статей, присвячених діяльності і творчій спадщині А.Річинського Л. Михальчук та Л. Річинська. Окремі аспекти теми дослідження знайшли відображення у працях Б. Савчука, у яких він показав участь А. Річинського в українському церковному русі та приділив увагу його співпраці з товариством "Просвіта". Автор стисло розкрив основні моменти підготовки Луцького з'їзду за сприяння "Просвіти", яка намагалася надати організованого та цілеспрямованого характеру цій акції. Цінною в нашому дослідженні стала робота В. Борщевича Борщевич, В. Українське церковне відродження на Волині (20-40-ві рр. ХХ ст.) [Текст] / В. Борщевич. - Луцьк: Вежа, 2000. - 254 с., автор якої відзначив, що А. Річинському як одному із організаторів з'їзду належала важлива роль у виробленні програми дій українського церковного руху.

Ще одним вартісним джерелом дослідження українізаційних процесів у Православній церкві 20-30-х рр. ХХ ст. є праці Н. Стоколос Стоколос, Н. Арсен Річинський і боротьба за українізацію Православної церкви на Волині [Текст] / Н. Стоколос // Людина і світ. - 1998. - №2. - С. 33-35; Стоколос, Н. Українізація православ'я (З історії Православної церкви у 20-30 рр. ХХ ст.) [Текст] / Н. Стоколос. - К. : Міжнародна фінансова агенція, 1998. - 52 с.; Стоколос, Н. Конфесійно-етнічні трансформації в Україні (ХІХ - перша половина ХХ ст.) [Текст]: [Монографія] / Н.Г. Стоколос. - Рівне: Ліста, 2003. - 480 с.; . Авторка розкрила в них зміст політики польської влади щодо Православної церкви, охарактеризувала трансформації релігійного життя на західноукраїнських землях у контексті державно-церковних процесів і приділила увагу участі в них А. Річинського.

М. Кучерепа присвятив чимало наукових студій А. Річинському як визначному діячеві національного церковного руху на Волині та дослідив його перебування у Володимир-Волинській в'язниці в 1939 р.

Вартісною для нашого дослідження є праця А. Гудими Гудима, А. Харизма Арсена Річинського [Текст] / А. Гудима. - Тернопіль, 2007. - 144 с., у якій аналізуються біографічні дані, діяльність А. Річинського під час Луцького церковного з'їзду та в Українському виконавчому церковному комітеті.

Особлива роль у популяризації спадщини А. Річинського належить науковцям Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України, зокрема А. Колодному, О. Сагану та П. Яроцькому Колодний, А. Національна мова як важливий чинник релігійного життя (За творчим доробком А.Річинського) [Текст] / А. Колодний // Духовність - народові. Альманах до 110-річчя з дня народження Арсена Річинського. - Тернопіль. : Укрмедкнига, 2002. - С. 12-21; Саган, О. Публіцистичний доробок А. Річинського [Текст] / О. Саган // Духовність - народові. Альманах до 110-річчя з дня народження Арсена Річинського. - Тернопіль. : Укрмедкнига, 2002. - С. 55-60; Яроцький, П.А. Річинський як науковець української традиції Київського християнства [Текст] / П. Яроцький // Духовність - народові. Альманах до 110-річчя з дня народження Арсена Річинського. - Тернопіль. : Укрмедкнига, 2002. - С. 22-29..

Ще одним доробком досліджуваної теми є доробок Л. Кондратика, де представлені погляди А. Річинського як видатного діяча національного відродження ХХ ст., та П. Кралюка, котрий осмислив його наукову спадщину.

Чимало фактичного матеріалу вміщено в книзі Ю. Візітів, де висвітлено діяльність А. Річинського як керівника Володимир-Волинського пластового осередку.

Практично відсутні наукові розвідки про публіцистичну та редакторську діяльність А. Річинського. Дотичною до даної теми є лише публікація Г. Дем'янчука.

Окремі аспекти історії Православної церкви в Польщі розглянули у своїх працях С. Білокінь, І. Ісіченко, В. Рожко. У статтях Л. Галухи, В. Комара, Ю. Крамара подано аналіз політики польського уряду щодо Православної церкви в Польщі.

Закордонна історіографія теми дослідження представлена науковими студіями діаспорних дослідників, зокрема І. Власовського, О. Купранця, Т. Міненка та С. Савчука, Ю. Мулика-Луцика.

Серед польської історіографії слід виділити праці Я. Кенсіка, Р. Торжевського. Найбільш вартісною для дослідження виявилася монографія М. Папєжинської-Турек, в якій авторка розкриває участь А. Річинського у церковному русі, зазначаючи, що він став наслідком пробудження національної свідомості української громадськості Волині.

Отже, аналіз історіографії теми свідчить, що лише деякі аспекти різнопланової діяльності А. Річинського фрагментарно розглядалися окремими дослідниками. Тому всебічне вивчення діяльності цієї непересічної особистості спонукало до дослідження зазначеної теми. Стан наукової розробки теми зумовив необхідність залучення широкого кола неопублікованих джерел

У підрозділі 1.2. - "Джерельна база дослідження" - охарактеризовано специфіку видів джерел, які є основою дисертаційної роботи. База дослідження складається з опублікованих та неопублікованих письмових джерел. Їх можна поділити на такі групи: 1) документальні (протоколи, заяви, звіти, розпорядження, доповідні записки); 2) праці А. Річинського; 3) наративні джерела (спогади, приватне листування); 4) періодичні видання. Для аналізу теми були використані неопубліковані джерела - 95 справ із українських і зарубіжних архівів. Це матеріали з Архіву нових актів у Варшаві, державних архівів Волинської, Тернопільської, Рівненської та Держархіву Брестської області республіки Білорусь, Центрального державного історичного архіву України у Львові, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, фондових збірок Волинського та Рівненського обласних краєнавчих музеїв. Частина цих документів вперше вводиться до наукового обігу.

У роботі використано маловідомий матеріал з Архіву нових актів у Варшаві. У фонді (Sygn. 988) "Міністерство віросповідань і народної освіти" міститься інформація, що дозволяє простежити перебіг українізаційних процесів, а також участь А. Річинського в підготовці Луцького з'їзду.

Низка основних документів з досліджуваної теми знаходиться у фондах Держархіву Волинської області. У справах фонду 1 "Волинська воєводська команда державної поліції міста Луцька 1920-1932 рр." представлені матеріали, що стосуються діяльності А.Річинського в українській молодіжній організації "Пласт" у м. Володимир-Волинський. Особливо цінними є документи фонду 46 "Волинське воєводське управління. Відділ безпеки. 1921 - 1939" та фонду 522 "Степура Григорій, адвокат, м. Луцьк Волинське воєводство", які відображають участь А. Річинського в організації та проведенні православного церковного з'їзду в Луцьку 1927 р., містять тези доповідей, виголошених А. Річинським та проекти постанов з'їзду. Доповнили джерельну базу роботи матеріали з фондів (ф. 54) "Луцьке повітове товариство "Просвіта". 1920-1939", (ф. 63) "Луцька управа Товариства прихильників православної освіти і охорони традицій православної віри ім. Петра Могили, м. Луцьк, Волинське воєводство. 1931-1939", (ф. 198) "Округове управління Волинського українського об'єднання, м. Луцьк. 1927-1938", (ф. 390) "Володимирське товариство "Просвіта" на Волині. м. Володимир Володимирського повіту Волинського воєводства. 1920-1934 рр.", які відображають процеси релігійно-церковного та культурного життя українців на Волині в міжвоєнний період.

Наступними за важливістю є архівні матеріали Держархіву Тернопільської області, фонд 148 "Волинська православна духовна консисторія, м. Кременець. Місіонерсько-законовчительский комітет. 1921-1939" та фонд 258 "Духовний Собор Почаївської Успенської Лаври", що дозволили з'ясувати оцінку церковної ієрархією Луцького з'їзду та висвітлити причини відлучення А. Річинського від церкви.

Значний комплекс документів був вивчений у Держархіві Рівненської області. У фонді 300 "Експозитури політичної поліції в м. Рівне" вміщені матеріали з'їзду делегатів філій "Просвіти" 1926 р., в роботі якого взяв участь А. Річинський. Доповнили роботу документи ф. 30 "Рівненське повітове староство. 1922-1929" та ф. 33 "Прокуратура Рівненського окружного суду".

Важливий масив інформації опрацьований в Центральному державного історичному архіві України у Львові. У фонді 389 "Верховна Пластова Команда у Львові, 1910-1939 рр." містяться матеріали, що дозволили з'ясувати участь А. Річинського у "Пласті", його роль як керівника цієї організації у Володимирі-Волинському.

В останні десятиліття з'явилася низка документів, опублікованих у додатках до наукових розвідок М. Кучерепи, М. Михальчука, Р. Давидюк, Т. Міненка, які розкривають участь А. Річинського у проведенні Луцького церковного з'їзду.

До дослідження теми були залучені праці А. Річинського, зокрема збірки "До щастя, слави і свободи" (1930 р.) та "На манівцях" (1932 р.), а також "Проблеми української релігійної свідомості" (1933 р.), які порушують і розкривають широке коло питань: становлення УАПЦ, ідеї соборноправності, використання української мови в богослужіннях.

При написанні роботи використовувалися наративні джерела, а саме автобіографії, приватне листування, спогади. Заслуговує на увагу опублікована книга спогадів членів родини Річинських. Використання цих матеріалів дозволяє докладніше осмислити складність суспільно-політичної ситуації в Україні.

Важливим джерелом інформації є українські періодичні видання, що подавали важливу інформацію не лише про діяльність А. Річинського, а й містили його статті. Зокрема, це "Українська нива", "Діло", "Свет истины", "Воскресное чтение", "Духовний сіяч", "Духовна бесіда", "Православна Волинь", "За соборність". Особливу цінність для аналізу церковно-громадської діяльності А. Річинського мають часописи "На варті", "Рідна церква" і "Наше братство", де ним публікувалися розвідки, присвячені проблемам Православної церкви, що являють собою одну з найбільших цінностей для дослідників.

Таким чином, джерельна база дослідження є достатньо репрезентативною та багатоплановою. Використання та аналіз опублікованих матеріалів, періодичних видань і мемуарної літератури уможливили дослідження процесу формування поглядів, громадської позиції, спрямованості інтересів та різнопланової роботи А. Річинського. Деякі з них лише частково використовувалися у вітчизняних дослідженнях, а частина документів залучається до наукового обігу вперше.

У другому розділі - "Православна церква в Польщі: інституційне становлення та поширення українізаційного руху" - проаналізовано окремі аспекти внутрішнього стану Православної церкви, зокрема з'ясовано ставлення до неї польського уряду. У підрозділі 2.1. - "Основні віхи процесу інституалізації Православної церкви в Польщі" - констатовано, що цей процес тривав, по суті, упродовж ледь не всього періоду існування Польської держави. Його основними етапами стали: надання їй патріархом Російської православної церкви Тихоном у 1921 р. статусу екзархату; опублікування міністром віросповідань і народної освіти у січні 1922 р. "Тимчасових правил"; набуття нею автокефального статусу на підставі "Патріаршого і Синодально-канонічного Томосу Вселенської Царгородської Патріархії від 13 листопада 1924 року про признання Православної церкви в Польщі Церквою Автокефальною"; ухвалення Синодом 23 квітня, 5 червня і 1 грудня 1925 р. "Положення про внутрішнє впорядкування Святої Автокефальної Польської Православної Церкви"; опублікування декрету Президента Речі Посполитої від 18 листопада "Про відношення держави до Польської Автокефальної Православної Церкви" і оприлюднення Радою міністрів 10 грудня 1938 р. розпорядження "Про визнання внутрішнього статусу Польської Автокефальної Православної Церкви".

У підрозділі 2.2. - "Розгортання українізаційного процесу у православ'ї на східних теренах Польщі" - акцентовано, що на теренах Західної Волині розгорнувся доволі потужний рух, націлений на українізацію Православної церкви. Він мав глибоке коріння, багатьох прихильників і спрямовувався на оздоровлення всього церковного організму, наближення до потреб і прагнень його найбільшої складової - православних українців. Волинські єпархіальні з'їзди 1917 р., діяльність Володимирського духовного правління, ухвали Волинського єпархіального зібрання духовенства і мирян 3-10 жовтня 1921 р., дозвіл собору православних єпископів від 24-25 січня 1922 р. на видання в Кременці першого церковного журналу українською мовою "Православна Волинь", постанова Синоду від 3 вересня 1924 р. про допущення в слов'янській богослужбовій мові народної української вимови й читання Слова Божого українською мовою, утворення 3 квітня 1925 р. при Синоді Комісії для перекладу Святого Письма і богослужбових книг українською мовою, а також події, пов'язані із запровадженням відправ українською мовою у Володимир-Волинському соборі, переконливо засвідчували, що українізаційний процес у Православній церкві в Польщі має широку соціальну базу, численних прихильників у середовищі парафіяльного духовенства, а також світської інтелігенції. Реалії релігійно-церковного життя в Польщі вказували на те, що провідники українізаційного процесу добре усвідомлювали його складнощі й були готові їх долати.

У третьому розділі - "Внесок Арсена Річинського в українізацію релігійно-церковного життя в міжвоєнній Польщі" - проаналізовано його внесок у цей процес. У підрозділі 3.1. - "Формування А. Річинського як особистості та початки його громадсько-церковної діяльності" - з'ясовано, що воно відбулося перш за все під впливом родинного виховання. Його інтелектуальному, духовно-культурному зростанню сприяло також навчання в Кременецькій гімназії та Волинській духовній семінарії, де завдяки зусиллям їх викладачів були закладені основи національної свідомості майбутнього патріота України.

Значимість громадської діяльності А. Річинський усвідомив завдяки участі в роботі нелегального гуртка, організованого членами "Товариства дослідників Волині", та під безпосереднім впливом тогочасних бурхливих суспільно-політичних реалій, що відбувалися в м. Житомир. До майбутньої плідної й різнобічної громадської діяльності він був підготовлений усім діапазоном своїх інтересів і захоплень, що продовжували розвиватися під час навчання в університетах Варшави та Києва.

Його робота головою повітового земства в Ізяславі, видавнича діяльність, участь у підготовці нової генерації народних учителів та в різноманітних акціях були спрямовані на дерусифікацію православ'я та набуття ним ознак національної церкви - домінанти культурного життя народу. Саме для цього вже за політичних реалій Другої Речі Посполитої він майже одночасно плідно займається композиторством та починає видавати власним коштом часопис "На Варті" (1925 р.).

У підрозділі 3.2. - "Роль А. Річинського в підготовці та проведенні Луцького церковного з'їзду 1927 р." - акцентовано, що він відіграв особливу роль в ініціюванні, підготовці та проведенні цього з'їзду, який став однією із кульмінаційних подій боротьби української громадськості Польської держави за дерусифікацію Православної церкви через запровадження української мови в її практику, зокрема в богослужіння, суттєве зміцнення засад соборноправності, відродження та вкорінення давніх автохтонних традицій у її культово-обрядовій сфері. Разом із однодумцями він доклав значних зусиль до того, щоб знайти порозуміння з ієрархією Православної церкви задля спільних дій, спрямованих на оздоровлення, а відтак - зміцнення церковного організму в умовах посилення тиску на нього з боку як урядових чинників, так і Римо-католицької церкви. На жаль, їхня праця в цьому напрямі з низки причин не досягла поставленої мети.

А. Річинський став однією з провідних постатей цього з'їзду не тільки через те, що виступив перед його учасниками із кількома доповідями, а перш за все тому, що вони відзначалися глибиною аналізу проблем церковного життя православних українців у Польщі, наступальністю та конструктивністю. Водночас слід відзначити, що окремі його висловлювання щодо церковної ієрархії були надто різкими, тобто такими, які не могли бути корисними для справи подальшої українізації церкви.

У підрозділі 3.3. - "Внесок А. Річинського в роботу Українського виконавчого церковного комітету" - з'ясовано його місце і роль в діяльності Церковного комітету, який став організаційним центром консолідації зусиль чільних представників національно свідомої православної громадськості країни у справі українізації церкви. Ним як головою цієї інституції була здійснена без перебільшення колосальна робота, спрямована на виконання ухвал Луцького з'їзду. До неї слід віднести численні, хоча й не надто результативні, спроби порозумітися з ієрархією церкви, підготовлення та розсилання комунікатів, спрямованих на поглиблення українізації парафіяльного життя, розробку "Основного Статуту внутрішнього канонічного устрою Святої Автокефальної Православної Церкви в Польщі", заснування часопису "Рідна церква", організацію з'їздів української православної громадськості у Володимирі-Волинському, Рівному та Кременці. річинський українізація церква православний

У підрозділі 3.4. - "Здобутки громадсько-церковної праці А. Річинського 30-х рр. ХХ ст." - встановлено, що попри гостру конфронтацію між ним та ієрархією церкви, яка знайшла вияв як у його відлученні від церкви (1929 р.), так і в офіційному поверненні до складу її пастви (1930 р.), а також у переслідуваннях з боку польських урядовців, які були відмічені першим (1935 р.) та другим (1939 р.) ув'язненнями в таборі Береза Картузька, він продовжував напружену діяльність, у центрі якої повсякчас були питання культурно-освітньої роботи, виховання національно свідомої молоді, і, безумовно, оздоровлення церкви шляхом набуття нею національного характеру.

Масив виявлених та проаналізованих документів, які стосуються цього періоду його громадської праці, засвідчують, що він, ставши активним діячем "Просвіти" та "Пласту", основні зусилля докладав до підготовки нової генерації борців за інтереси православних українців у Польщі. Саме на це була спрямована його плідна публіцистична та наукова праця. Вона переслідувала єдину мету - підготовку широкого кола однодумців.

У четвертому розділі - "Осмислення А. Річинським українізаційного процесу у Православній церкві в Польщі", у підрозділі 4.1. - "Бачення А. Річинським необхідності запровадження української мови в практику церковного життя" - на основі його наукового доробку, зокрема праці "Проблеми української релігійної свідомості", розкрито своєрідну "вертикаль" аргументів А. Річинського, яка зводиться до наступних положень: церковнослов'янська мова на українських землях після введення християнства поступово зазнала значних змін, оскільки певним чином "зукраїнізувалася", тобто "чужа мова" пристосувалася, за його висловом, до "живої місцевої вимови"; упродовж XVI -XVII ст. усі церковні відправи відбувалися церковнослов'янською, але, на його переконання, вимова і наголоси були вже українськими; з поглинанням православ'я в Україні Російською православною церквою був винищений її "загальнонаціональний здобуток - українська вимова церковнослов'янського тексту"; жодна українська вимова церковнослов'янських текстів не спроможна зробити їх зрозумілими для народу; для зміцнення зв'язку між кліром і мирянами слід відмовитися від російської вимови церковних текстів. На його переконання, використання в церкві української мови, по-перше, призвело б до оздоровлення церковного організму, а, по-друге, що найважливіше - стало б одним із головних чинників змін у духовно-культурному житті населення регіону, оскільки завдяки цьому зросла б і поглибилася його національна свідомість.

У підрозділі 4.2. - "Обґрунтування А. Річинським потреби встановлення засад соборноправності в діяльності церкви" - з'ясовано, що він піддав гострій критиці синодально-консисторський устрій Православної церкви в Польщі. А. Річинський наголосив на тому, що по-перше, соборноправність була головною ознакою давньої христинської церкви, а, по-друге, вона в минулому не тільки демократизувала церковне житття, допомогла українському православ'ю вижити в складних умовах, а й стала основою українського культурного відродження XVI-XVII ст. На його тверде переконання, саме соборноправність мала сприяти формуванню в православних мирян усвідомлення себе рівноправними членами церкви.

У висновках підведено підсумки здійсненого дослідження й узагальнено отримані результати, основою яких є наступні положення, які виносяться на захист.

1. Інституалізація Православної церкви у відновленій Польській державі, тобто процес формування сталого комплексу її організаційної структури, розтягнувся в часі. Зрештою, її основними своєрідними етапами стали: надання їй патріархом Російської православної церкви Тихоном у вересні 1921 р. статусу екзархату; опублікування міністром віросповідань і народної освіти 28 січня 1922 р. "Тимчасових правил про ставлення Уряду Речі Посполитої до Православної церкви в Польщі"; набуття нею статусу автокефалії на підставі "Патріаршого і Синодально-канонічного Томосу Вселенської Царгородської Патріархії від 13 листопада 1924 року про признання Православної церкви в Польщі Церквою Автокефальною". Внутрішній устрій церкви надалі регулювали такі документи, як "Положення про внутрішнє впорядкування Святої Автокефальної Польської Православної Церкви", ухвалене Синодом 23 квітня, 5 червня і 1 грудня 1925 р., декрет Президента Речі Посполитої від 18 листопада "Про відношення держави до Польської Автокефальної Православної Церкви" і розпорядження "Про визнання внутрішнього статусу Польської Автокефальної Православної Церкви", видане 10 грудня 1938 р. Зрештою, останні документи ствердили синодально-консисторську модель організації церкви, засвідчили тенденцію подальшої її полонізації, а відтак - гальмування процесу українізації.

2. На західноукраїнських землях за умов Другої Речі Посполитої розгорнувся доволі потужний та результативний рух, спрямований на українізацію Православної церкви. Він полягав у діяльності української громадськості щодо запровадження в її сакральний комплекс української мови, соборноправного устрою, а також відродження давніх традицій та введення їх у культово-обрядову практику.

3. Особистість А. Річинського сформувалася під значним впливом родинного середовища, особливе місце в якому належало батькові - православному священику. На його подальшу різнобічну та плідну громадсько-церковну діяльність значний вплив мала участь у роботі нелегального молодіжного гуртка, організованого членами "Товариства дослідників Волині", навчання у Волинській духовній семінарії, а також в університетах Варшави та Києва. Громадсько-політична позиція А. Річинського як українського патріота кристалізувалася під час виконання ним обов'язків голови повітового земства в Ізяславі (1917 р.), активної журналістської, видавничої та викладацької роботи, а також участі в багатьох акціях, спрямованих на дерусифікацію Православної церкви та набуття нею національних рис. Вона остаточно визначилася тоді, коли він активно зайнявся композиторством, щоб, за його висловом, полегшити "богослужіння в церкві українською мовою, показати перевагу й красу Служби Божої рідною мовою" і з 1925 р. розпочав видавати власним коштом часопис "На варті", що наступально пропагував на своїх шпальтах радикальну українізацію Православної церкви в Польщі.

4. А. Річинському належить провідна роль у підготовці та проведенні "З'їзду православних мирян-українців в церковних справах", який ввійшов в історію під назвою Луцького церковного з'їзду (5-6 червня 1927 р.). Він став однією з кульмінаційних подій українізаційного процесу у Православній церкві в Польщі і засвідчив потяг православної громадськості до того, щоб надати своїй церкві національного характеру. Саме А.Річинський став, без перебільшення, провідною постаттю на цьому з'їзді, оскільки виголошені ним доповіді, а також участь у дискусіях, викликали найбільший інтерес його учасників. Засвідчує це й те, що саме А. Річинського учасники з'їзду обрали головою Українського виконавчого церковного комітету, який був уповноважений впроваджувати в життя його ухвали. Всі сили він спрямував на реалізацію рішень з'їзду, які, на його думку, сприяли б пробудженню національної свідомості українців.

5. А. Річинським як головою цього комітету була проведена масштабна робота, спрямована на поширення та поглиблення українізаційного процесу в православ'ї на теренах Західної Волині, Полісся, а також Холмщини і Підляшшя. Вагомим здобутком його громадсько-церковної праці стала активна участь у розробці "Основного Статуту внутрішнього канонічного устрою Святої Автокефальної Православної Церкви в Польщі" (1927 р.).

6. Заборона урядом Польщі діяльності комітету, тривала конфронтація між А.Річинським та ієрархією церкви, перманентні переслідування з боку репресивних органів польської влади спонукали його до глибокого переосмислення здобутків та прорахунків власної громадської, особливо церковної, діяльності, а також до визначення основного її вектора на майбутнє. На початку 1930-х рр. ХХ ст. А. Річинський, переосмисливши власну громадсько-церковну роботу, помітно переорієнтував її, по-перше, на освітньо-виховну (переважно в молодіжному середовищі товариств "Просвіта" і "Пласт"), по-друге, на наукову. Він видає низку праць, зокрема збірку "До щастя, слави і свободи" (1930 р.), збірку статей "На манівцях" (1932 р.), присвячених церковним питанням, а 1933 р. вийшла друком його фундаментальна праця "Проблеми української релігійної свідомості".

7. В науковому доробку А. Річинського особливе місце належить висвітленню питання введення української мови в життя Православної церкви в Польщі. У цьому контексті він наголошував: українська мова богослужінь є однією з невід'ємних складових українізації церкви, визначним чинником національного самозбереження народу.

8. А. Річинський доклав неабияких зусиль до теоретичного обґрунтування необхідності запровадження у практику Православної церкви в Польщі засад соборноправності, які, на його переконання, мали сприяти формуванню в маси її мирян усвідомлення себе рівноправними членами церкви, активними учасниками її оновлення.

Водночас низка важливих питань, які знайшли часткове висвітлення в дослідженні, потребують подальшого поглибленого вивчення. Зокрема, на увагу вітчизняних науковців заслуговує обґрунтування А. Річинським необхідності відродження українських традицій культово-обрядової практики православ'я.

Список публікацій за темою дисертації

Статті в наукових фахових виданнях

Альошина, О. Роль А. Річинського у підготовці та проведенні Луцького церковного з'їзду / О. Альошина // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету. - Луцьк: Видавничий відділ Волинского національного університету ім. Лесі Українки, 2008. - Випуск 14. - С. 129-133.

Альошина, О. Праця А.Річинського "Сучасний стан церковно-релігійного життя української людності в Польщі" (1927 р.) як важливе джерело з історії Православної церкви в міжвоєнний період" / О. Альошина // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Рівне: Видавництво РДГУ, 2008. - Випуск 14. - С. 273-277.

Альошина, О. Політика польських народових демократів щодо Православної церкви (20-30-ті рр. ХХ ст) / О. Альошина // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету. - Луцьк: Видавничий відділ Волинского національного університету ім. Лесі Українки, 2008. - Випуск 15. - С. 102-106.

Альошина, О. Внесок А. Річинського в процес запровадження української мови в практику Православної церкви в Польщі / О. Альошина // Українське релігієзнавство. - К., 2009. - Випуск 52. - С. 108-116.

Альошина, О. Діяльність А. Річинського / О. Альошина // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Рівне: Видавництво РДГУ, 2009. - Випуск 15. - С. 32-35.

Альошина, О. Участь А. Річинського у русі за українізацію Православної цекрви / О. Альошина // Мандрівець. - Тернопіль: Видавництво "Мандрівець", 2010. - Випуск 3. - С. 28-31.

Статті та тези виступів на конференціях

1. Альошина, О.А. Річинський і українське православ'я / О. Альошина // Арсен Річинський і проблеми помісної Української Церкви. - Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ Галицького інституту ім. В. Чорновола, 2008. - С. 41-44.

2. Альошина, О. Оцінка А. Річинським становища Православної церкви в Польщі в 20-30-х роках ХХ ст. / О. Альошина // Історія релігій в Україні. Праці ХІ-ї Міжнародної наукової конференції (Львів, 12-15 травня 2009 року). - Львів: Логос, 2009. - Кн.1. - С. 149-153.

3. Альошина, О. Національно-церковний рух на Волині / О. Альошина // Наукові записки. Серія "Історичне релігієзнавство". - Острог, 2009. - Випуск 1. - С. 3-12.

4. Альошина, О. Громадська діяльність А. Річинського в 20-х роках ХХ ст. / О. Альошина // Історія релігій в Україні. Праці ХІІ-ї Міжнародної наукової конференції (Львів, 13-15 травня 2010 року). - Львів: Логос, 2010. - Кн.1. - С. 243-249.

Размещено на Allbest.ru