Естетизм в ритуальних системах буддизму махаяни: зміст та функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ЕСТЕТИЗМ В РИТУАЛЬНИХ СИСТЕМАХ БУДДИЗМУ МАХАЯНИ: ЗМІСТ ТА ФУНКЦІЇ

09.00.11 - Релігієзнавство

ОВЧАРЕНКО ІРИНА ВАЛЕРІЇВНА

КИЇВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Сарапін Олександр Васильович Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри релігієзнавства.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Марченко Олексій Васильович, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, завідувач кафедри філософії.

кандидат філософських наук Саух Юрій Петрович, Гуманітарний інститут Київського міського педагогічного університету ім. Б.Д. Грінченка, старший викладач кафедри філософії

Захист відбудеться «25» червня 2009 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий «25» травня 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О. І. Предко

АНОТАЦІЯ

Овчаренко І.В. Естетизм в ритуальних системах буддизму махаяни: зміст та функції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню змісту та функціям естетизму в ритуальних системах буддизму махаяни. Автор акцентує увагу на естетичній складовій ритуального комплексу. В процесі дослідження були розкриті характерні риси буддійської естетики через розгляд становлення її в контексті індійської культури; розмежовано сутнісні та методологічні принципи буддійської естетики; виявлено естетичні аспекти характерних особливостей буддійського ритуалу, розглянуто основні функції естетизму в ритуальних системах буддизму махаяни.

У процесі дослідження встановлено, що зміст естетизму в ритуальних системах буддизму махаяни полягає у гармонійному поєднанні чуттєвої та раціональної сфер людського буття, що має сприяти, в свою чергу, здійсненню головної буддійської мети - розкриття власного потенціалу буддхати.

Ключові слова: естетизм, ритуал, ритуальна система, ритуальна практика, медитативна практика, махаяна, функція, естетичне, гелугпа, дзен-буддизм.

естетизм ритуальний буддизм махаяни

АННОТАЦИЯ

Овчаренко И.В. Эстетизм в ритуальных системах буддизма махаяны: содержание и функции. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиеведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию содержания и функций эстетизма в ритуальных системах буддизма махаяны. Автор акцентирует внимание на эстетической составной ритуального комплекса.

Основываясь на сформулированных в первом разделе диссертационного исследования принципах изучения буддийской культуры, автор раскрывает основные принципы буддийской эстетики, доказывая правомерность отделения ее от общеиндийской эстетики.

В процессе критического анализа исследований как искусствоведческого характера, так и философско-религиоведческого, а также фактического материала, автор приходит к выводу, что необходимым выявляется разделение сущностных принципов эстетики от методологических принципов, что позволяет в дальнейшем сравнивать столь различные школы в буддизме как дзен и гелуг и выявить суть эстетизма в ритуальных системах буддизма махаяны.

Рассматриваются основные функции эстетизма в ритуальных системах буддизма махаяны, а именно мировозренческо-смысловая, психотехническая и компенсаторная. Мировозренческо-смысловая функция заключается в формирование в мировоззрении адепта данной религии смыслов и ценностей, которые в свою очередь способны облегчить восприятие истин буддийского учения через систему образов и сюжетов сакрального искусства.

Психотехническая функция направлена на формирование психических способностей к творческой медитации, а именно воображение, интуиция, гармонизация эмоциональной сферы, развитие глубоких чувств.

Компенсаторная функция состоит в дополнении апофатической доктрины буддизма утверждением идеального состояния человеческого бытия через универсальный канонический образ Будды, который может приобретать лишь национальные черты, но не личностные особенности.

В процессе исследования установлено, что суть эстетизма в ритуальных системах буддизма махаяны заключена в гармоническом объединении чувственной и рациональной сфер человеческого бытия, что должно способствовать, в свою очередь, осуществлению главной буддийской цели - раскрыть собственный потенциал буддхаты.

Ключевые слова: эстетизм, ритуал, ритуальная система, ритуальная практика, медитативная практика, махаяна, функция, эстетическое, гелугпа, дзен-буддизм.

SUMMARY

Ovcharenko I. The Aestheticism in The Ritual Systems of Mahayana Buddhism: Content and Functions. - Manuscript.

This is for the candidate's degree of Philosophical Sciences by specialty - 09.00.11 - religious studies. - National University of Taras Shevchenko, Kyiv, 2008.

The dissertation investigates the meaning and functions of aestheticism in the ritual systems of Mahayana Buddhism. The author primarily accentuates on aesthetic aspect of the ritual. In the process of investigation there were discussed concrete aspects of Buddhist aesthetics in the context of Indian culture. The author also tries to distinguish the essential and methodological principles of Buddhist aesthetics and discover some aesthetic aspects that are particular to the Buddhist ritual. The author looked at the main functions of aesthetics in the ritual systems of Mahayana Buddhism.

In the process of investigation it was established that the meaning of aesthetics in the ritual systems of Mahayana Buddhism lies in certain harmony of connections between sensual and rational spheres of human being that help to realize the main buddhist goal - to discover own potential force of buddhata.

Key words: Aestheticism, ritual, ritual system, ritual practice, meditation practice, Mahayana, function, aesthetic, gelug-pa, zen-buddnism.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Буддизм визначив культурний вигляд багатьох країн сучасного Сходу. Цим пояснюється пробудження щільного інтересу до проблеми буддійських духовних цінностей, культурної спадщини буддизму в умовах глобалізації світу. Велика кількість дослідників з буддології (В.П.Васильєв, Ф.І.Щербатськой, Б.В.Семічов, О.С.Ольденбург, О.О.Розенберг, Б.Д.Дандарон, Б.І.Кузнєцов, В.І.Рудой, Є.А.Торчинов, М.Мюллер, Д.Т.Судзукі, А.Уотс, М.Еліаде, Е.Конзе та ін.) глибше вивчаючи культурну спадщину буддійської цивілізації, намагалися вирішувати проблеми, що виникають у західному світі, звертаючись до системи цінностей, які існують у релігіях та філософіях Сходу, у тому числі і в буддизмі. Так, вони завжди акцентували увагу на великому духовному потенціалі буддійської культури, який здатен здійснити істотний вплив на взаємодію культур Сходу та Заходу.

У другій половині ХІХ ст. - на початку ХХ ст. українська інтелігенція зверталася до буддизму як в академічних колах (О.М.Новицький, С.С.Гогоцький, А.П.Петров-Рославський, О.О.Козлов, М.А.Олесницький), так і окремі мислителі, наприклад, відомий філософ-позитивіст В.В.Лесевич. Цікавився буддизмом й І.Франко, який проявив себе як учений, перекладач і поет. Він уперше в українській науці спробував здійснити рецепцію буддійської духовності та застосувати буддійські реалії в українській літературі.

Слід зауважити, що наприкінці ХХ ст. буддизм в Україну прийшов не лише як релігійна система. Величезний інтерес суспільства викликав приїзд до Києва тибетських ченців із церемонією будування мандали Калачакри (2002 р., 2004 р.). Не менший інтерес до буддійського мистецтва продемонструвала українська спільнота і під час проходження виставок східного мистецтва: виставка „Призивання Кармапи” (2003 р.) у Києві, виставки, що відбувалися в Національному музеї східного та західного мистецтва імені Ханенків („Буддійський живопис танка - жива традиція” 2005 р., загальна довгострокова виставка східного мистецтва 2007-2011 р.), виставка традиційного японського мистецтва „Майстри та самураї” у Харкові (2006 р.), виставка фотографій монументального мистецтва монастирських комплексів Нгарі В.Оплачко в Домі-музеї ім. М.К.Реріха в Одесі (2007 р.), виставка нецке, окімоно та аквапейзажу „Країна Аматерасу” у Харкові (2008 р.) та багато ін. Ці заходи виявили неабиякий інтерес в Україні навіть не стільки до буддійської релігії, скільки до буддійського мистецтва. Так, буддійська естетика стає значним посередником між буддизмом та новим середовищем, в який він приходить. Певні буддійські світоглядні настанови проникають насамперед через його екзотичне мистецтво, що передусім приваблює західну молодь. Але постає проблема адекватного сприйняття феномена буддійського мистецтва. Все це свідчить про актуальність теми буддійського естетизму, адже через специфічність образного ряду буддійської естетики майже неможливе його адекватне сприйняття без філософських рефлексій над її основними принципами та ідеями, намірами та призначенням.

Вивчення і ретельний аналіз буддійської культурної спадщини є досить актуальним, адже має великий потенціал для збагачення власної культури і формування індивідуальної і національної свідомості.

Монографії Б.М.Путілова, М.І.Нікітіної, Є.С.Новік, збірка праць В.Тернера продемонстрували необхідність і продуктивність звернення до ритуалу для теоретичного осмислення найширшого кола явищ традиційної культури. Щодо буддійського мистецтва та його естетичних принципів, слід зазначити, що розкрити зміст та функції буддійського естетизму неможливо поза ритуальним контекстом. Ми обмежуємо своє дослідження традиціями махаяни, адже саме в цих традиціях ритуальний компонент розвинувся найбільше і виразніше. Дослідження естетичного аспекту буддизму махаяни через його прояв в ритуальних системах є корисним для розширення горизонтів буддологічних досліджень, що надасть, у свою чергу, можливість більш цілісно осягнути духовні потенціали культури буддійської цивілізації.

Буддійською тематикою у лоні вітчизняного релігієзнавства займаються такі вчені як О.Д.Огнєва, І.А.Козловський, О.В.Сарапін, Ю.Ю.Завгородній, С.В.Капранов, А.А.Накорчевський, В.А.Рубель, Р.Лях. За останні роки в Україні по буддизму захистили кандидатські дисертації Я.В.Боцман, Ду Хон Вей, В.В.Гладких, А.Ю.Стрєлкова, С.Б.Рибалко, Ю.П.Саух.

Проблема естетизму в ритуальних системах буддизму махаяни на сьогодні залишається малодослідженою. Дослідження з даної тематики потребують звернення до праць із буддійської естетики та буддійської ритуалістики. Можна стверджувати, що на даний час існують різнопланові дослідження з буддійського мистецтва. Розгляд естетичної проблематики буддизму можна знайти у працях російських вчених С.Ф.Ольденбурга, М.Й.Конрада, Є.Г.Яковлєва, І.С.Тюляєва, М.Т.Федоренко, Є.В.Завадської, І.Ф.Муріана, Т.П.Григор'євої, В.С.Сидорової, Г.С.Померанц, М.Ф.Альбеділь, В.Д.Діденко, а також у працях вітчизняних дослідників - О.Д.Огнєвої, Я.В.Боцман, С.Б.Рибалко. Великий внесок у розробку даної проблеми внесли зарубіжні вчені - Е.Сенар, Т.Буркхардт, Д.Т.Судзукі, Дж.Туччі, А.Грюнведель, А.Фуше, Р.Фішер, А.Кумарасвамі, Лама Анагаріка Говінда та ін. У даних дослідників можна знайти майже досконале розроблення мистецтвознавчого аспекту, але недостатня увага приділяється саме розробленню проблеми естетизму, почуттєвої культури в буддизмі, а тим більш його відображенню в ритуальних системах буддизму махаяни.

Щодо буддійської ритуалістики, слід зазначити, що існує ряд праць, які подають докладний опис численних ритуалів у тхеравадинській та махаянській традиціях (Дж.Туччі, О.Давид-Неель, Х.Кабір, Д.Косамбі та ін.), інші розкривають феноменологію буддійських культів (Е.Конзе, А.Масперо, О.М.Позднєєв, Далай-Лама ХIV та ін.). В галузь досліджень за даною тематикою зробили свій внесок і українські релігієзнавці (Я.В.Боцман, І.А.Козловський, О.В.Сарапін).

Отже, наскільки нам відомо, до системного аналізу змісту і функцій естетизму в ритуальних системах махаяни ще не зверталися дослідники, і на сьогоднішній день немає жодного монографічного дослідження, яке було б присвячене даній проблемі. Втім, на основі результатів, отриманих вищенаведеними авторами, стає можливим цілісне й систематичне дослідження естетизму в ритуальних системах буддизму махаяни.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми сталого державного розвитку України”, науково-дослідної роботи філософського факультету № 06 БФ 041-01 „Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання”, науково-дослідницькою тематикою кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи результати вивчення окремих аспектів даної теми у світовій і вітчизняній літературі, мета дослідження полягає у тому, щоб на основі всебічного, поглибленого аналізу своєрідних рис мистецтва та ритуалістики школи гелуг та дзен-буддизму виявити зміст буддійського естетизму, його основні принципи та функції в ритуальних системах буддизму махаяни.

У відповідності до поставленої мети дисертаційного дослідження виокремлено наступні завдання:

· Обґрунтувати правомірність виокремлення буддійської естетики із загальної індійської естетики як цілісної та самостійної естетичної системи, що має властиві їй характерні принципи та канони;

· Розмежувати сутнісні та методологічні аспекти буддійських естетичних принципів для виявлення сутності феномену естетизму у перспективі махаяни;

· Дослідити характер взаємодії між естетизмом та ритуальною системою в контексті буддійської культури та виявити вплив естетичних принципів на розвиток та функціонування ритуальної системи;

· Розкрити особливість світоглядно-сенсотворної функції образної системи підтримки доктрини буддизму махаяни;

· Виявити сутність психотехнічної функції через аналіз зв'язку між естетичною культурою та психотехніками буддизму махаяни;

· Розкрити особливість компенсаторної функції образної системи підтримки буддійської доктрини.

Об'єктом дисертаційної роботи є ритуальні системи буддизму махаяни.

Предметом дослідження постає зміст і функції естетизму в ритуальних системах буддизму махаяни, а саме японського буддизму школи дзен та тибетського буддизму школи гелуг, що увібрала в себе багато ритуальних елементів тантричного буддизму правої руки.

Теоретико-методологічною основою роботи виступають, по-перше, праці, присвячені дослідженню проблеми ритуалу у релігійному комплексі (М.Еліаде, Б.Маліновський, Е.Дюркгейм, У.Робертсон Сміт, А.ван Геннеп, В.М.Топоров та ін.), по-друге, дослідження з буддійського мистецтва (Є.Г.Яковлєв, Є.В.Завадська, І.Ф.Муріан, Т.П.Григор'єва, К.М.Герасимова, Ц.-Б.Бадмажапов та ін.) по-третє, роботи, присвячені аналізу взаємодії релігії та мистецтва (Д.М.Угринович, М.А.Хрєнов, Є.В.Ревуненкова, В.Д.Діденко та ін.), по-четверте, класичні та новітні роботи, присвячені психології мистецтва та творчості (Л.С.Виготський, К.Г.Юнг, А.Яффе, А.Маслоу, А.А.Мелік-Пашаєв та ін.)

Принципове значення у концептуальному плані для розробки теми дослідження мають праці провідних українських філософів В.П.Андрущенка, Т.Г.Аболіної, Л.В.Губерського, Л.Г.Дротянко, І.С.Добронравової, А.Є.Конверського, С.Б.Кримського, М.І.Михальченка, І.Ф.Надольного, М.І.Обушного, І.В.Огородника, В.І.Панченко, М.В.Поповича, В.Ф.Цвиха, В.Л.Чуйка, І.В.Хоменко, В.І.Ярошовця та ін. Методологічну основу дослідження склали праці сучасних філософів-релігієзнавців: В.Д.Бондаренка, І.В.Богачевської, Л.А.Виговського, А.А.Герасимчука, В.І.Докаша, М.М.Заковича, Г.С.Лозко, М.І.Кирюшка, А.М.Колодного, Л.Г.Конотоп, В.І.Лубського, О.В.Марченка, О.І.Предко, М.Ф.Рибачука, П.Ю.Сауха, М.М.Стадника, Є.А.Харковщенка, Л.О.Філіпович, А.М.Чернія, П.Л.Яроцького та ін., звернення до яких сприяло здійсненню філософсько-релігієзнавчого аналізу естетизму в ритуальних системах буддизму махаяни.

В останні роки до релігієзнавчої проблематики починає застосовуватися методологія досліджень з феноменології релігії таких її представників як Г. ван дер Леув, Р.Отто, М.Еліаде. Їхні методи містять в собі, насамперед, синтетичний, цілісний підхід до релігійних процесів та феноменів, позбавляючи їх стадіального характеру. Подібна позиція базується на дуальній структурі світосприйняття та світовідношення людини будь-якої культури та епохи - поділу світу на сакральний та профанний світи. Автор проводить своє дослідження у руслі цього підходу, що надає змогу по-новому розглянути взаємовідношення між естетичним та релігійним, і зокрема, роль естетизму у ритуальних системах буддизму махаяни.

Для розв'язання поставлених завдань автор виходить із загальних методологічних принципів наукового дослідження. Це, зокрема, принцип єдності логічного та історичного. Процес формування власне буддійського естетизму та ритуалістики розглядається у розвитку, починаючи від періоду формування ідейних витоків буддизму в Індії як філософської системи через період становлення буддизму як релігійного руху до виокремлення езотеричних напрямків в буддійській релігійній традиції. Крім того, автор, використовуючи принципи системного підходу, розглядає буддизм як підсистему, включену в більш загальну систему індійської культурної традиції. Це, у свою чергу, дало можливість зрозуміти умови та причини виникнення специфічних саме для буддійської традиції рис естетичної культури та культу. Порівняльний та структурно-функціональний методи дозволили встановити спільне та відмінне між індійською, тибетською та дзен-буддійською традиціями використання естетичних прийомів у ритуальних системах, що дозволило розмежувати загальні принципи естетизму махаяни та специфічні для кожної традиції прийоми їх утілення у специфічних для них ритуальних системах.

Використання автором цих методів ґрунтується на загальнонаукових принципах світоглядного плюралізму, гуманізму, системності, а також специфічно релігієзнавчих принципах: толерантності та позаконфесійності.

Джерельною базою дослідження стали добуддійські та буддійські трактати з теорії мистецтва („Чітралакшана”, „Нат'я-шастра”, Го Жо-Сюй „Нотатки про живопис, що бачив та чув”, Ван-Вей „Таємниці живопису”, „Слово про живопис із саду з гірчичне зерно”, тибетські трактати з іконометрії та композиції ХVІІІ ст. з Амдо Лобсан-Данбі-Чжалцхана, у перекладі К.М.Герасимової - „Переправа мудреців”, трактат про пропорційність обліку богів, складений на основі настанов про зображення Татхагати (трактат з іконометрії) та твір „Добрий шлях благого початку”, в якому описується креслення схем, що полегшують розуміння пропорційності зображення богів (трактат із композиції)); тексти буддизму, що розкривають його доктринальне вчення чи настанови ритуального характеру („Абхідхармакоша” Васубандху, розділ ІV; Сутта-Ніпата, Джатакі, Махаратнакута-сутра, Гух'ясамаджа-тантра та ін.), а також праці та часткове звернення до проблеми дослідження безпосередньо носіїв буддійської релігійної культури, а саме Лами Анагаріка Говінди, Далай-Лами ХІV, Д.Т.Судзукі та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації автор зробив комплексне дослідження змісту та специфіки буддійського естетизму та виокремив його основні функції у ритуальних системах буддизму махаяни.

Найбільш суттєві наукові результати, які відображають новизну дисертаційного дослідження, особистий внесок автора у розробку проблеми і виносяться на захист, конкретизуються в наступних положеннях:

· обґрунтована правомірність виокремлення буддійської естетики із загальної індійської естетики, зважаючи на властиве буддійській традиції своєрідне відношення до почуттєвої культури, наявність специфічних символічних форм та естетичного канону, і враховуючи в тому числі єдність сутнісних естетичних принципів у різних буддійських школах;

· встановлена необхідність розмежування сутнісних та методологічних аспектів естетичних принципів буддизму махаяни, що, у свою чергу, дозволяє виявити сутність феномену естетизму у перспективі махаяни. Зокрема, специфічними саме для буддійського мистецтва проголошуються наступні методологічні принципи: активне використання потворних форм, поєднання миттєвого та вічного, принцип незавершеності. Кожен з цих принципів може домінувати в тій чи іншій школі чи недостатньо використовуватися в залежності від особливостей сприйняття положень доктрини, але всі вони відіграють свою роль у розкриванні сутнісних естетичних принципів: перевага осмислення над чуттєвістю, вихід за межі індивідуальних переживань, психологічність;

· з'ясований характер взаємодії між естетизмом та ритуальною системою в контексті буддійської культури. Специфічні риси буддійського ритуалу махаяни чимало обумовлені основними принципами його естетизму. Так, психотехнічний характер естетизму махаяни обумовлює як формалізованість буддійського ритуалу махаяни, так і основну його мету.

· встановлено, що світоглядно-сенсотворна функція не лише забезпечує інтегрованість доктринальних положень у свідомість адептів буддійського вчення, але й уможливлює сприйняття буддійських віроповчальних істин та практик через формування основних світоглядних уявлень;

· виявлено, що психотехнічна функція полягає у формуванні в людині певних психічних якостей, що уможливлюють медитативну практику. Іншими словами, вона спрямована на розвиток інтуїції, уяви, гармонійного емоційного стану, глибинних почуттів. Через різні форми естетизм буддійських ритуальних систем махаяни спрямований, в першу чергу, на ушляхетнення емоційних станів людини, що повинно привести до витонченої емоційності, до стану спокою та здатності переживати глибокі почуття любові та співчуття. Лише тоді стає можливим реалізація головного принципу буддійської філософії і психології - принципу анатман.

· встановлено, що компенсаторна функція естетизму в ритуальних системах махаяни полягає у доповненні апофатичної, негативної форми доктрини утвердженням ідеального буттєвого стану „Золотої Людини”, що втілюється в образі Будди та чисельних бодхісаттвах.

Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є внеском у справу з'ясування діалектики між ритуалом і віруваннями, а також між ритуалом і вірою у релігійному комплексі. Також результати дослідження можуть бути використані для подальших буддологічних та сходознавчих студій, у лекційних курсах і семінарських заняттях з релігієзнавства, культурології, естетики, в окремих спецкурсах з історії мистецтва, теорії та історії релігійного мистецтва, а також для підготовки відповідних підручників та посібників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження оприлюднені на міжнародних конференціях „Дні науки філософського факультету” Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2005, 2006, 2008 рр.), міжнародній конференції „Традиція та культура” (2006 р.).

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснювалося у формі наукових публікацій - чотирьох статтях, що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України та трьох тезах опублікованих матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації відповідає меті дослідження й відображає послідовність вирішення поставлених завдань. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (193 найменування на 20 сторінках). Дисертація містить 154 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі подаються пояснення щодо обраної автором теми дисертаційної роботи: обґрунтовується актуальність дослідженої проблеми, визначаються мета і завдання дослідження, висвітлюється ступінь наукової розробленості теми та теоретико-методологічна база, окреслюється наукова новизна, розкривається практична і теоретична цінність отриманих результатів, зазначаються форми апробації та наводиться структура роботи.

У першому розділі „Огляд літератури за темою та методологія дослідження” подано огляд досліджень з буддизму, в яких висвітлено проблеми буддійського мистецтва та буддійського ритуалу, основні теоретико-методологічні засади дослідження даної проблематики та розкриття основних теоретичних проблем. Автор надає визначення основним поняттям, що активно застосовуються у дисертаційному дослідженні.

У підрозділі 1.1 „Історіографія питання” автор прослідкував розвиток досліджень з буддійського ритуалу та буддійського мистецтва.

Початок дослідженням буддійського сакрального мистецтва та ритуалу як окремим явищам було покладено наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття у зв'язку із появою великого інтересу до східних культур серед західної інтелігенції.

Зокрема, у розділі подано огляд праць, що мали великий вплив на дослідження буддійського мистецтва, починаючи від колекції Е.Е.Ухтомського. Аналізуються також праці С.Ф.Ольденбурга, Ю.М.Реріха, Дж.Туччі, Є.В.Завадської, С.І.Тюляєва, В.С.Сидорової, К.М.Герасимової, М.Й.Конрада, Б.-Ц.Бадмажапов, Н.С.Ніколаєвої, Є.Г.Яковлєва, Н.Л.Жуковської та ін.

Проаналізувавши матеріали попередніх дослідників, можна підсумувати, що протягом століття вивчення буддійської культури було зібрано чимало фактичного, описового матеріалу як із буддійського мистецтва, так і буддійської ритуалістики різних країн; були зроблені ґрунтовні дослідження у різних сферах буддійського мистецтва та деяких із його шкіл; перекладено кілька трактатів з теорії мистецтва, що дають змогу цілісно осмислити феномен буддійського відчуття краси, буддійського естетизму, його сутнісної наповненості та функціональності у межах ритуальних систем, церемоній.

Окрім того, автор систематизує джерельну базу на 4 групи текстів:

1. Першоджерела з добуддійської індійської естетики „Чітралакшана” та „Нат'я-шастра”;

2. твори з теорії мистецтва китайської традиції, що мали значний вплив на формування японської теорії мистецтва та її естетичні принципи (Го Жо-Сюй „Нотатки про живопис, що бачив та чув”, Ван-Вей „Таємниці живопису”, „Слово про живопис із саду з гірчичне зерно”);

3. тибетські трактати з іконометрії та композиції ХVІІІ ст. з Амдо Лобсан-Данбі-Чжалцхана, у перекладі К.М.Герасимової - „Переправа мудреців”, трактат про пропорційність образів богів, складений на основі настанов про зображення Татхагати (трактат з іконометрії) та твір „Добрий шлях благого початку”, в якому описується креслення схем, що полегшують розуміння пропорційності зображення богів (трактат із композиції);

4. канонічні тексти махаяни, в яких зустрічаються настанови щодо ритуалу чи сфери естетики: „Гух'ясамаджа-тантра”, „Сукхаватів'юха-сутра”, „Абхідхармакоша” Васубандху, розділ ІV та ін.;

У підрозділі 1.2. „Методи та принципи дослідження” визначено методологічні підходи, які є доцільними при дослідженні як буддійської культури загалом, так і поставлених проблем зокрема. Науковим принципом, який слід використовувати в дослідженні релігійних явищ та процесів, виступає, на думку автора, синтетичний, цілісний підхід, який був уведений у релігієзнавчу методологію такими істориками релігії як Г. ван дер Леув, Р.Отто та М.Еліаде. Цей підхід позбавляє релігійні явища стадіального характеру, доводячи їх позачасову актуальність.

Вирішення завдань, які стоять перед дослідником феноменів буддійської культури і, зокрема, естетизму в ритуальних системах буддизму махаяни, ускладнюється фактом розмаїття буддійських шкіл та течій загалом. Внаслідок цього наголошено на необхідності застосування системного підходу до буддійської культури, що зобов'язує розглядати буддизм, по-перше, як органічну часину загальної індійської культури, а по-друге, розглядати сам буддизм як органічне ціле, що складається з різноманітних течій та шкіл. Цей підхід пояснює, чому у процесі дослідження джерел буддійського естетизму автор звертається до концепцій краси, естетичного у ведичний період індійської культури, а також обумовив можливість опиратися на матеріали буддійських традицій, які вважаються занадто різними: школи гелуг та школи дзен (традиції тибетського та японського буддизму).

В контексті даного підходу з'ясовується поняття „буддизм”, що не є автентично індійським. Робиться акцент на тому, що самі адепти використовують поняття „Дхарма”, яка орієнтується на внутрішню мотивацію дій людини, а не на форми культу чи догматики, як це відбувається із західним поняттям „буддизм”. Але в дисертаційній роботі автор застосовує поняття „буддизм”, продовжуючи традицію.

Дані підходи обумовлюють застосування таких методів як історико-філософський аналіз, порівняльний метод, структурно-функціональний метод.

Для дослідження проблеми естетизму буддизму махаяни в ритуальному контексті автор робить акцент також на необхідності розрізнювати декілька рівнів функціонування буддизму. Так, автор підтримує виокремлення чотирьох рівнів, що зводяться до рефлексивного, споглядальницького, культового та дисциплінарного. У даному підході вперше культ в буддизмі виводиться на окремий рівень, що обумовлюється розкриттям його значущості для багатьох буддійських течій та складністю культу в буддизмі як такого, який сам можна розглядати на трьох функціонально-смислових рівнях: релігійному, психотехнічному та містеріальному (чи ініціатичному).

У підрозділі 1.3. „Теоретичні проблеми” розглядається проблема визначень таких понять як ритуал, ритуальна система, ритуальна, медитативна та духовна практика, естетизм і естетичне.

У даному підрозділі розглядається еволюція розуміння терміну „ритуал”, виділяючи три основні підходи до визначення цього поняття. Перший підхід сформувався на основі еволюційних гіпотез, що були надзвичайно популярні наприкінці ХІХ століття; другий підхід сформувався на основі функціонального методу (початок ХХ ст.), третій підхід - на основі досліджень істориків релігії (також початок ХХ ст.) Автор підтримує третій підхід, що пояснюється обраними методологічними підходами для дисертаційного дослідження. Також розглядаються семантичні мотивації терміну „ритуал”, що були детально розроблені В.М.Топоровим.

Автор приходить до висновків, що поняття „ритуал” можна розглядати у широкому та вузькому значеннях. У ширшому значені ритуал постає як процес відтворення та долучення до космічного, всезагального, первісного порядку, а таким чином, і до естетичного відношення до світу. У вужчому розумінні ритуал є формою символічної дії, що виражає зв'язок суб'єкта із системою соціальних відношень та цінностей, історією та космосом з його ритмами. Глибинною основою ритуалу постає символічний перехід між різними формами буття - соціальним та космічним, зустріч сакрального та профанного.

У даному дисертаційному дослідження ми використовуємо поняття „ритуальна система” у його широкому значенні. Так, говорячи про ритуальну систему школи гелуг, школи дзен чи тантричного буддизму і т. д., ми маємо на увазі під ритуальною системою сукупність усіх ритуалів певної школи, об'єднані загальною метою, що мають між собою логічні смислові зв'язки та методологічну специфіку.

Розрізняючи ритуал, обряд та культ, ми спираємося на пояснення, запропоновані російським релігієзнавцем Є.А.Торчиновим у його праці „Релігії світу: досвід позамежного”.

Також автор розрізнює поняття «медитативна практика», «ритуальна практика» та «духовна практика» і визначає їх взаємовідношення. Духовною практикою ми називаємо утвердження у своєму житті дій відповідно до культурних та моральних норм. Ритуальна і медитативна практики постають складовими духовної практики, але духовна практика не зводиться до однієї з них. Щодо медитативних практик, вони можуть поставати як частина ритуальної практики чи як самостійний елемент духовної практики - все залежить від історико-культурологічного контексту.

Під терміном «естетизм» автор розуміє схильність до естетичного, надання переваги естетичним цінностям. Автор дисертаційного дослідження вважає, що естетичне відчуття світу передбачає не лише вміння оцінити красу форм навколишнього світу, а й уміння віднайти екзистенційну цінність цього світу у будь-яких його формах, навіть у потворних.

У процесі пошуку людиною екзистенційних смислів та цінностей світу і життя існує тісний зв'язок між релігійністю та естетикою, і цей зв'язок відбувається саме через ритуальні компоненти релігії. Тому автор вважає необхідним звернути увагу на ще один важливий аспект ритуалу, а саме - естетичну функцію ритуалу, з метою глибшого розуміння його сутності і ролі у релігійному комплексі.

У другому розділі „Аспекти своєрідності естетизму в буддійському ритуалі махаяни” автор ставить собі за мету розглянути сутність, зміст буддійського естетизму та буддійського ритуалу, аби прийти до розуміння функцій естетизму у ритуальній системі буддизму махаяни.

У підрозділі 2.1 „Джерела та становлення основних принципів буддійського естетизму” з`ясовуються особливості ставлення раннього буддизму до естетичних переживань. Наголошується на тому, що ранній буддизм (період до впровадження його Ашокою у ІІІ ст. до н.е. як державної релігії), маючи більше філософський характер, ніж релігійний, не акцентував увагу на емоційно-образну систему донесення вчення. Естетична культура була зосереджена не на художній культурі, а на емоційно-почуттєвій культурі адепта.

Зазначається, що розвиток емоційно-образної системи підтримки буддійського вчення активізується в лоні течії махаяни, яка увібрала в себе стародавні тантричні елементи з їх багатою ритуалістикою і насиченістю естетичними засобами, що набували важливого функціонального значення. Саме тантричне вчення про тотожність нірвани і сансари та три тіла Будди - „Трікайя” обумовили подальший розвиток естетизму в буддизмі махаяни.

Аналізуючи такі тексти як „Чітралакшана” та „Нат'я-шастра”, встановлено, що для індійського естетизму, як і для будь-якого архаїчного народу, є характерним яскраво виражений зв'язок між естетичним та ритуальним аспектами життєдіяльності, а також між естетичним та етичним. Ця загальна тенденція була наслідувана й буддизмом, але буддійська естетика має і свої специфічні риси, які і дозволяють відокремлювати її від індійської естетики загалом.

Виокремлюються такі характерні риси буддійського естетики: психотехнічний характер ритуальної символіки, на відміну від метафізичного чи космічного її характеру в добуддійський період, який зумовлений наданням в буддійській традиції більшої уваги людині, а не космосу чи богам; домінування образності і специфічної для буддизму тематиці та методів над декоративністю; перевага осмислення образів над чуттєвим сприйняттям їх, що базується на загальній буддійській тенденції піддавати будь-які явища раціональному усвідомленню, де розум є співчутливим розумом, який пов'язаний із розвитком інтуїції, що, у свою чергу, базується на очищених та витончених почуттях, на подоланні емоційного, рефлективного сприйняття світу; функціонування чіткого естетичного канону, який сприяє виходу за межі відчуття власної субстанційності, власного „Я”.

У підрозділі 2.2. „Основні принципи буддійського естетизму та методи їх втілення” автор акцентує увагу на необхідності розрізняти сутнісні естетичні принципи, притаманні для всіх шкіл даної течії, та методологічні принципи, що є методами конкретного втілення в мистецтві сутнісних принципів.

Сутнісним естетичними принципами постають: перевага осмислення над сліпою чуттєвістю; вихід за межі індивідуальних переживань; психологічність.

Виокремлено наступні методологічні принципи, що є специфічними саме для буддійського мистецтва з його специфічними інтенціями: використання потворних форм на одному рівні з прекрасними, що базується на ідеї єдності протилежного та спрямованості релігійного вчення на позбавленні прив'язаності до форм; схоплення миттєвості; принцип незавершеності. Кожен з цих принципів може домінувати в тій чи іншій школі, або майже повністю не використовуватися, в залежності від акцентів у доктринальному вченні.

Показано, що принцип незавершеності є властивим лише для буддійського мистецтва Китаю, Японії та Індонезії, тоді як для сакрального мистецтва тибетського буддизму школи гелуг характерні чіткі завершені форми та конкретна кольорова гама.

У підрозділі 2.3. „Характерні особливості ритуалу буддизму махаяни та їх естетичні аспекти” розглядається специфіка ритуалу та церемонії у буддійській традиції і в буддизмі махаяни особливо, адже темою дисертаційного дослідження постає буддійський естетизм не як такий, а його прояви у ритуальних системах чи церемоніях буддизму махаяни. Звісно до феномену ритуалу в буддизмі не можна підходити однозначно, як і до будь-якого буддійського феномену, адже в різних течіях він буде мати свої особливості. Але ми вважаємо необхідним у даному досліджені виявити певні загальні специфічні риси.

Автор підтримує та розвиває класифікацію загальних характерних рис буддійського ритуалу, надану вітчизняним релігієзнавцем О.В.Сарапіним. Вона полягає у виокремленні наступних особливостей: „інклюзивність”, інтенціоналізація рітем та їх насиченість медитативними практиками, формалізованість махаянських культових практик.

Розглядаючи питання щодо інклюзивності, автор акцентує увагу на трансформацію буддизмом запозичених елементів з давніх ритуалів. Дана трансформація відбувається саме через наповненість їх буддійською етикою та естетикою, після чого вони стають не лише магічними засобами спілкування з духами у власних потребах, а насамперед, засобом накопичення доброї карми не лише для себе, а для всього людства чи, навіть, для пожертви її богам. Чимала роль у подібному дійстві відводилася мирянам, що було значною новацією у релігійному житті країн розповсюдження буддизму.

Аналізується також спрямованість ритуальної практики до об'єднання з медитативною практикою. Дана характеристика обумовлена переорієнтацією ритуалу насамперед на сферу внутрішнього світу людини. Ця особливість буддійського ритуалу сприяє можливості естетизму відігравати свою чималу роль у ритуальних системах.

Наголошується на тому, що третя характеристика буддійського ритуалу, формалізованість, обумовлена саме специфікою буддійського естетизму, зокрема, такими сутнісними естетичними принципами, як домінування „співчутливого” розуму над емоційністю та функціонування чіткого естетичного канону, який сприяє виходу за межі відчуття власної субстанційності, власного „Я”. Втілення даних естетичних принципів у ритуалі сприяє виконанню ним своєї головної функції, а саме розкриття власного потенціалу буддовості через долучення до шляху звільнення, вказаного Буддою.

У третьому розділі „Функції естетизму в ритуальних системах махаяни” автор обґрунтовує думку, що серед функцій, які має естетизм в ритуальних системах буддизму махаяни, а саме світоглядно-сенсотворна, комунікативна, інформаційна, пізнавальна, культуротранслююча, соціальна, компенсаційна, психотехнічна, виховна, слід виокремити основні та другорядні. До основних функцій ми відносимо світоглядно-сенсотворну, психотехнічну та компенсаційну. Тому саме на них і концентрується увага у даному розділі. Ці функції постають основними, тому що найбільш проявляють специфіку буддійської естетичної культури. Інші ж функції так чи інакше входять до цих трьох основних.

У підрозділі 3.1 „Світоглядно-сенсотворна функція” розглянуто дієвість світоглядно-сенсотворної функції через аналіз таких ритуальних споруд, як ступи, храмові комплекси Боробудур та Аджанти, чисельні монументальні та мініатюрні скульптури.

Встановлено, що мистецтво буддизму відводило найважливіше місце відбиттю індивідуального прагнення людини до досконалості, епізодам героїчної моральної боротьби, тим самим передаючи зв'язок між піднесеним і тутешнім, смертним світом.

Акцентується увага, що дана функція в контексті буддійської культури також має свою специфіку, що обумовлено відсутністю віри у надприродне, як дещо субстанціональне, як втілення духовного початку, що протистоїть матеріальному світу і який сприймається через чуття. Мистецтво буддійського культу спрямовано на прилучення та спонукання людини до шляху реалізації власних духовних потенціалів через власні зусилля. Воно постає не відображенням надприродного потойбічного світу, а цілком природного внутрішнього світу людини, що має свої профанну та сакральну сфери.

У підрозділі 3.2. „Психотехнічна функція” чуттєво-образні елементи буддійського культу розглядаються як допоміжні засоби для розвитку необхідних психічних якостей для здійснення медитативних практик, а саме інтуїції, уяви, стримання емоцій та трансформації їх у глибинне переживання. Виявлено, що естетичні елементи є важливими для реалізації необхідних психічних якостей як засоби відображення процесів, що відбуваються у внутрішньому світі, які неможливо раціоналізувати та вербалізувати. Психотехнічного навантаження естетичні елементи в буддизмі махаяни набувають через формування специфічного для них відношення до феноменальних проявів як людини, так і всесвіту в цілому.

Дієвість даної функції розкривається через аналіз таких елементів ритуальної системи махаяни, як мантра, танка, містеріальний танець цам, мандала, далекосхідний пейзажний живопис, мистецтво садів. Всі вони спрямовані, в першу чергу, на ушляхетнення емоційних станів людини, що повинно привести до витонченої емоційності, до стану спокою та здатності переживати глибокі почуття любові та співчуття. Таким чином, подібні можливості естетичних почуттів, що пов'язані з переживанням звуку, кольору, руху, запаху широко використовувалися як у тибетській традиції гелугпи, так і в дзен-буддизмі.

У підрозділі 3.3. „Компенсаторна функція” розглядається дієвість компенсаторної функції через аналіз численних різноманітних образів будд, що досягли найвищого рівня теоретичної і практичної розробки у найдрібніших деталях. Сакраментальна функція образу Будди обумовлена тим, що цей образ увічнює фізичну присутність самого Будди й представляє у певному змісті необхідне доповнення доктрини, складеної із чистих заперечень. Через уникання Буддою Шак'ямуні усякого ментального уречевлення трансцендентної Сутності, сам образ Будди набув призначення більш повно виразити цю Сутність у духовній красі свого існування.

Акцентується увага на ролі канону у зображенні будд в контексті даної функції. Виявлено, що саме ця універсальність та надіндивідуальність образу Будди дозволяє відчути шанувальнику власну причетність до цього образу і національні риси в образі Будди виступають, таким чином, вкрай важливими.

ВИСНОВКИ

У дисертації доведено такі теоретичні положення і висновки дослідження:

1. Встановлено, що відокремлення буддійської естетики від загальноіндійської є правомірним, хоча процес формування її був поступовим та специфічним. На ранньому етапі існування буддизму власна позиція стосовно естетичної культури слідувала загальній логіці буддійського вчення - не заперечувати повністю попередню традицію, а змінювати власне ставлення до неї, оновлювати її новими смислами. Через відсутність жорсткого протистояння з попередніми культурними тенденціями часто важко відокремити, що є суто буддійським, а що належить до загальноіндійських тенденцій.

2. Буддійський естетизм успадкував від добуддійського індійського естетизму синтез естетичних і моральнісних переживань, а також надання мистецтву суто ритуального характеру. Можна відмітити, що у даному випадку спостерігається проявлення загальної тенденції для всього архаїчного і традиційного світу.

3. Характерними рисами буддійської естетики є: психотехнічний характер ритуальної символіки, на відміну від метафізичного чи космічного її характеру в добуддійський період, який зумовлений наданням в буддійській традиції переважної уваги людині, а не космосу чи богам; домінування образності і специфічної для буддизму тематики та методів над декоративністю; перевага осмислення образів над чуттєвим сприйняттям їх, що базується на загальній буддійській тенденції піддавати будь-які явища раціональному усвідомленню, де розум є співчутливим розумом, який пов'язаний із розвитком інтуїції, що, у свою чергу, базується на очищених та витончених почуттях, на подоланні емоційного, рефлективного сприйняття світу; функціонування чіткого естетичного канону, який сприяє виходу за межі відчуття власної субстанційності, власного „Я”.

4. Потужний розвиток естетичних елементів набуває сили саме у махаяністському напрямку буддизму через формування у філософії даної течії складного і неоднозначного відношенням до людської тілесності та почуттєвості, на відміну від тхеравадинської традиції. Це було обумовлено прийняттям традицією махаяни тантричних тенденцій до ототожнення сансари і нірвани, а також розвитком специфічного для махаяни вчення про три тіла Будди, „Трікайю”.

5. Необхідно розмежувати сутнісні та методологічні принципи буддійської естетики. На основі аналізу фактичного матеріалу був зроблений висновок, що всередині буддизму традиції махаяни існують загальні сутнісні принципи естетики, які мають в різних школах різні методи втілення. Так, сутнісними естетичними принципами постають: перевага осмислення над сліпою чуттєвістю; вихід за межі індивідуальних переживань; психологічність. Методологічними естетичними принципами - принцип незавершеності, активне використання потворних форм, схоплення вічно рухомого.

6. Основні сутнісні принципи буддійської естетики є характерними для естетики майже всіх релігій шляху, що вказує на їх єдність на сутнісному рівні. Однак, їхня специфіка виявляється у їх аргументаціях та методах втілення через доктринальну специфіку різних релігій.

7. Специфічні риси буддійського ритуалу махаяни чимало обумовлені основними принципами його естетизму. Так, психотехнічний характер естетизму махаяни обумовлює як формалізованість буддійського ритуалу махаяни, так і основну його мету.

8. Метою ритуальних систем постає не вплив на потойбічні сили, а розкриття власного потенціалу буддовості, що надасть змогу відчути єдиний потік життя в середині самого себе та об'єднати те, що не об'єднується, профане та сакральне.

9. Світоглядно-сенсотворна функція полягає у створенні специфічного світоглядного підґрунтя для сприйняття буддійських істин, формування певного ціннісного відношення до світу і власного існування. Здійснюється вона через використання багатої образності, яка втілюється через естетичні прийоми, характерні для буддійської традиції та буддійського естетичного канону. Так, сам образ Будди формує у світогляді людини уявлення про її місце у світі і її можливості.

10. Психотехнічна функція спрямована на виховання належним чином власної чуттєвості для формування здатності переживання універсального потоку свідомості. Іншими словами, вона спрямована на розвиток інтуїції, уяви, гармонійного емоційного стану, глибинних почуттів через різні естетичні елементи буддійських ритуальних систем махаяни. Лише тоді стає можливим реалізація головного принципу буддійської філософії і психології - принципу анатман.

11. Компенсаційна функція полягає у доповненні апофатичної, негативної форми доктрини утвердженням ідеального буттєвого стану „Золотої Людини”, що втілюється в образі Будди та численних бодхісаттвах, які саме задля здійснення цієї функції не має жодних індивідуальних рис. Кожна людина має мати змогу співвідносити себе час від часу з ідеалом.

12. Зміст естетизму в ритуальних системах буддизму махаяни полягає в об'єднанні різних сфер людського буття у цілісну гармонійну структуру, що, у свою чергу, має сприяти здійсненню головної буддійської мети - розкрити потенціал власної буддовості.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Овчаренко І.В. Деякі методологічні проблеми дослідження буддійської культури/ І.В. Овчаренко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. Наукових праць - Вип. 69. - К., 2008. - С.198-206.

2. Овчаренко І.В. Специфіка символічних елементів буддійського сакрального мистецтва / І.В. Овчаренко // Дні науки філософського факультету-2008 : Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року) : Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2008. - Ч. ІV. - С. 133-135.

3. Сторожева І.В. Взаємодія естетичного й етичного у ритуальних системах / І.В. Сторожева // Матеріали міжнародної наукової конференції „Традиція і культура”, Ч. 3. - К., 2006. - С. 10-12.

4. Сторожева І.В. Деякі методологічні проблеми дослідження буддійської культури / І.В. Сторожева // Дні науки філософського факультету-2006 : Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року) : Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2006. - Ч. ІІІ. - С. 65-67.

5. Сторожева І.В. Доктрина не-душі буддизму як заперечення матеріалістичного розуміння атману / І.В. Сторожева // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції „Людина - Світ - Культура” (20-21 квітня 2004 р, Київ). - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - С. 570.

6. Сторожева І.В. Роль естетичного аспекту ритуалу у релігійному комплексі / І.В. Сторожева // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. Наукових праць - Вип. 63. - К., 2007. - С. 182-190.

...