Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ 0.ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Абу Алруб Емад Мустафа

УДК 165.612 (043.3)

ДЖИХАД ЯК СКЛАДОВА КОНЦЕПТІВ ВІЙНИ І МИРУ В ІСЛАМІ

спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Лубський Володимир Іонович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри релігієзнавства

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук. професор

Марченко Олексій Васильович,

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук

Кирюшко Микола Іванович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, провідний науковий співробітник

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О. І. Предко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний світ - це світ постійних перетворень, впровадження новітніх технологій, навіювання нових ідей, способу ставлення до навколишнього світу та його сприйняття.

Окрім того, сьогодення демонструє наявність глобальних небезпек, які пов'язані з новими, модернізаторськими реаліями й нашим усталеним ставленням до світу, до інших людей і до самих себе. Змінилися такі поняття як «віра», «надія», «любов», що сьогодні мають іншу змістовну наповненість, а світові релігії, серед яких й іслам, також прагнуть відшукати своє місце у процесах глобалізації й модернізації світу.

Особливі завдання постають і перед сучасним релігієзнавством. Це пов'язано не тільки з реконструкцією окремих релігій, але й з аналізом "внутрішніх" змістів кожної релігії. Іслам, як світова релігія, поширений не тільки у країнах традиційного його сповідування, але й у багатьох країнах західної цивілізації, в тому числі й в Україні, де з початку 90-х рр. минулого століття кількість мусульман неухильно зростає як за рахунок навернення до нього народів, що його традиційно сповідували, так і етнічних українців та росіян. Необхідність аналізу ісламу пов'язана з тим, що ця релігія є підґрунтям багатьох культур, а, відповідно, й розвитку їх систем цінностей. Окрім того, сучасні світові процеси породжують неоднозначні оцінки такої актуальної проблеми для всього людства, як проблема збереження миру. Остання в ісламі є питанням принциповим і глибинним, оскільки нерозривно пов'язана з походженням ісламу та його загальною концепцією навколишнього світу і життя людини. Адже іслам є релігією об'єднання і створення єдиної спільноти в усьому світі. Сьогодні існують глобальні небезпеки, які породжують глибокий песимізм. Ймовірно, таким умонастроям варто протиставити більш обґрунтований погляд на майбутнє людства, що базується на новітніх дослідженнях у різних галузях науки, в тому числі й у релігієзнавстві.

Одним з аспектів аналізу ісламу як світової релігії, а саме його концептів війни та миру, виступає джихад, який часто на рівні повсякденної свідомості, у засобах масової інформації, а іноді й у наукових дослідженнях інтерпретується тенденційно і не зовсім адекватно. Об'єктивний, неупереджений аналіз джихаду надає можливість розкрити його справжнє значення не тільки для мусульман усього світу, але і його роль у самій релігії ісламу. іслам релігія джихад війна мир

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконувалась у межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України», науково-дослідної роботи № 066 Ф041 - 01 філософського факультету «Філософія і політологія у структурі сучасного соціогуманітарного знання» та науково-дослідницької тематики кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження полягають у тому, щоб на основі структурно-функціонального аналізу особливостей ісламу як однієї із світових релігій, цілісно осмислити й об'єктивного розглянути джихад як складову концептів війни і миру, а також розкрити динаміку його змістовної наповненості в історичному русі й сучасних модифікаціях.

Реалізація поставленої мети обумовила необхідність вирішення наступних завдань:

проаналізувати джерела виникнення архетипів та ідеологем війни і миру в ісламі;

дослідити змістовну наповненість поняття "джихад", виявити його сутнісні характеристики;

розкрити особливості інтерпретацій джихаду в Корані;

визначити головні особливості релігійно-правових норм джихаду;

проаналізувати теоретичні й практичні установки джихаду в сучасних умовах;

Об'єктом дослідження є концепти війни й миру в ісламі.

Предметом дослідження є джихад як складова концептів війни і миру в ісламі.

Теоретико-методологічна основа дослідження.

Методологічною основою дослідження є роботи провідних українських філософів і релігієзнавців, які обґрунтували принципи філософського, історичного, соціокультурного й політичного аналізу релігійних явищ: В.Андрущенка, В.Бондаренка, А.Глушака, Т.Горбаченко, В.Горянського, Л.Губерського, Є.Дулумана, В. Єленського, М.Заковича, М. Кирюшка, А.Колодного, Л.Конотоп, П.Кралюка, В.Лубського, М.Лубської, О.Марченка, М.Мокляка, В.Панченко, М.Поповича, О.Предко, М.Рибачука, О.Сагана, П.Сауха, Л.Филипович, Є.Харьковщенка, А. Чернія, О. Шуби, П.Яроцького та ін.

Для вирішення поставлених завдань автор виходить із загальнометодологічних принципів наукового дослідження. Були використані як традиційні методи наукового дослідження (аналіз і синтез, системний метод), так і феноменологічний та інтерпретаційний методи. Принцип єдності логічного та історичного дозволив розкрити іслам як систему, яка взаємопов'язана з іншими релігійними традиціями та культурами, але при цьому не втрачає цілісності власної світоглядної спрямованості. Специфіка й своєрідність дослідження обумовили використання методологічного принципу зіставлення й порівняльного аналізу. Завдяки їх використанню була виявлена й проанализована специфіка джихаду як релігійного й культурно-історичного феномена, висвітлення якого характеризується полярними позиціями в роботах різних дослідників. Теоретична й методологічна основа дисертації обумовлена специфікою джерелознавчої бази дослідження, що ґрунтується на текстах Корану, а також на оригінальних текстах хадисів.

Окрім того, були використані загальні й спеціальні роботи, які присвячені історії ісламу, особливостям його поширення й сучасним модифікаціям. Такими роботами є дослідження Р.Армура, А.Ахадова, А.Ахмедова, Г. фон Грюнебаума, Г.Джемала, І.Добаєва, В.Єленського, А.Іоновой, Г.Керімова, М.Кирюшка, Р.Климовича, В.Лубського, М.Лубської, А.Массе, М.Рибачука, О.Сагадеєва, В.Садура, Ф.Шюона й ін.

Дослідження також ґрунтується на загальнонаукових принципах об'єктивності, історизму, світоглядному плюралізму, гуманізму, системності, толерантності та позаконфесійності.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському релігієзнавстві на основі критичного аналізу різних підходів до проблем війни й миру в ісламській релігії, висвітлених у роботах представників різних, полярних по своїй суті, напрямів, представлено системне осмислення концепту "джихад" як феномена, що є органічним для ісламу, а також цілісним культурно-історичним утворенням. Найсуттєвіші наукові результати, які висвітлюють новизну дисертаційної роботи, внесок автора у розробку проблеми, і які виносяться на захист, конкретизуються у наступних положеннях:

- визначено, що ісламом були запозичені архетипи війни і миру з попередніх політеїстичних уявлень арабо-семітської міфології, а також з іудаїзму і християнства. Культурна ідентичність міфологічного архетипу є основою і для подібності уявлень про війну і мир у арабів і євреїв - заборона на зображення Бога, віра у свою унікальність в плані знаходження кращого існування після смерті, поділ людства на вірних і невірних, агресивність проти інакомислячих. Якщо міфологеми фіксують порядок речей і слугують обґрунтуванням поведінки індивіда в конкретному суспільстві, то ідеологеми є концентрованим уявленням про ідеальне історичне минуле і бажаним майбутнім;

- встановлено, що джихад є важливою концептуальною частиною ісламу, яка у переважній більшості літератури невірно інтерпретується лише як ведення воєнних дій, „священної війни” з метою примусового навернення до ісламської релігії інших народів. Такого роду твердження суперечать істинним принципам ісламу, основою яких є індивідуальний захист волі людини;

- виокремлено різні види джихаду, серед яких „великий” і „малий” джихад. Перший є найвищим і являє собою ревність у вірі, у проповіді слова Аллаха, а також боротьбу з притаманними людині пристрастями і вадами, намагання людини перемогти саму себе, а другий - це самооборона від ворога. ”Малий” джихад, який часто називають „джихадом меча”, здійснюється лише за необхідністю як опір ворогу, що напав, як ведення бойових дій для охорони життя і майна людей та захисту держави;

- розглянуте коранічне тлумачення джихаду дозволяє твердити, що, по-перше, у Корані достатньо ясно визначається, що розпалювання війни є справою неугодною Богу, причиною якої є моральне зубожіння і занепад (сура 2, аяти 205, 208), а Бог сам гасить полум'я війни (сура 5, аят 64); по-друге, Коран закликає до миру і мирного співіснування (сура 2, аят 208), а також закликає іудеїв і християн дотримуватися принципів спільного співтовариства, яке є основою і фундаментом мирного співіснування (сура 3, аят 64); по-третє, Коран засуджує будь-яке нехтування чужими правами, загарбання та пригноблення (сура 2, аят 190; сура 4, аят 5), засуджує будь-які форми нерівності за расовою, національною чи родовою ознакою, які створюють підґрунтя для пожадливості та агресії, й вважає єдиним критерієм переваги праведність, високі моральні та гуманні якості (сура 49, аят 13); по-четверте, головним лейтмотивом Корану є твердження про добре ставлення до себе подібних, навіть, якщо вони не є мусульманами, але за умови, що вони також поділяють принцип мирного співіснування (сура 60, аят 8); по-п'яте, однією з головних причин невірного розуміння джихаду є хибне тлумачення аятів Корану, коли з них вихоплюється окремий рядок, який наводиться як доказ проти ісламу, без урахування обставин явлення аяту та його сутності (сура 47, аят 4; сура 9, аят 5);

- встановлено, що коранічний припис віротерпимості: “Немає примусу у релігії!” у VIII-ІХ ст. не враховувався середньовічними богословами-факіхами при формуванні політико-правової доктрини, що зберігає свій вплив і у наші часи, згідно якої весь світ поділяється на дві області - “територію ісламу” (дар аль-іслам) і “територію війни” (дар аль-харб). Ця доктрина, за певною мірою, відповідала реаліям минулих епох, коли панувало “право сильного” і війна домінувала у міжнародних відносинах. Однак в сьогоденні такий підхід стає анахронізмом, що не відповідає ідеалам і нормам сучасного міжнародного права. Більше того, він аж ніяк не відповідає ні дійсному духу Корану, ні пророчій традиції. Адже, у відповідності до цих джерел, збройна боротьба (джихад) законна лише тоді, коли вона носить оборонний характер. Війна за поширення віри не тільки не має святості, але, навіть, не відповідає істинній сутності ісламу;

- доведено, що ісламська релігія виявляє достатній ступінь толерантності й сприйнятливості щодо західної ліберальної культури. У світлі соціокультурного конфлікту цивілізацій, сучасні тенденції в ісламі можуть розглядатися як продукт відродження ісламської цивілізації (кінець70-х - початок 80-х рр. ХХ ст.), що відстоює свої традиційні підвалини перед неподільним домінуванням Заходу й неоліберальних цінностей у сучасному світовому співтоваристві. Іслам акумулює у собі саме радикальні форми духовного протесту проти руйнування духовної основи традиційного мусульманського суспільства під впливом соціокультурного нігілізму західної цивілізації.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає у тому, що матеріали, теоретичні положення і висновки дисертації можуть бути використані у подальших розвідках з релігії ісламу, дослідженнях філософії релігії, історії філософії, філософських, політологічних працях з проблем війни і миру, при підготовці спеціальних і узагальнених наукових праць з історії релігії, при підготовці навчально-методичної літератури і спецкурсів з релігієзнавства та філософії культури, а також можуть слугувати при визначенні та уточненні головних засад і пріоритетів сучасної державної політики у галузі міжконфесійних відносин.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на міжнародних наукових конференціях, зокрема: „Дні науки” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2006 р.), „Дні науки” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2007 р.), „Дні науки” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2008 р.). Результати дослідження доповідались і обговорювались на науково-теоретичних семінарах кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основний зміст дисертації висвітлено автором у 4 наукових статтях, що вміщені у фахових виданнях, визначених ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження зумовлена специфікою об'єкта аналізу та логікою його дослідження, що випливає із поставленої мети і розв'язання визначених для цього головних завдань. У першому розділі визначаються методологічні засади дослідження - особливості дослідження концептів війни і миру, специфіку джихаду як важливої складової ісламської релігії та методи, які є найбільш доцільними для аналізу вищезазначених проблем.

У другому розділі розглядається еволюція розвитку ісламського концепту «джихад», а також соціокультурні фактори, які вплинули на його формування. У третьому розділі аналізуються концептуальні засади джихаду та його практична реалізація в сучасних умовах.

Дисертація складається із вступу (у якому розкрита актуальність обраної теми дослідження і ступінь її розробки, визначена мета і завдання дослідження, вказано теоретико-методологічні засади дослідження, джерельну базу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи), трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що містить 295 найменувань. Обсяг дисертації (без списку використаних джерел) 152 сторінки, загальний обсяг дисертації 178 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан наукової розробки проблеми, з'ясовується зв'язок дослідження з науковими програмами, формулюються мета, завдання, об'єкт і предмет роботи, розкриваються методи та наукова новизна дисертації, її теоретичне і практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - «Аналітичний огляд літератури з проблем війни і миру в ісламі» аналізуються джерела, які характеризують роль та місце ісламу в сучасних цивілізаційних процесах, розглядаються питання ісламського віровчення та його окремі положення, мусульманського релігійного права, процесів поширення і взаємодії ісламу з іншими релігіями та культурами. Ці проблеми розглядаються в працях - М.Абдуллаєва, Р.Абдулатіпова, Б.Алієва, Д.Архіпова, В.Бартольда, О.Большакова, О.Борисова, О.Бучми, М.Вагабова, Р.Гайнутдіна, Г.Грюнебаума, І.Добаєва, С.Жданова, О.Ігнатенка, М.Іордана, Г.Керімова, М.Кирюшка, А.Колодного, З.Левіна, В.Лубського, М.Лубської, І.Петрушевського, Н.Пророченко, М.Степанянца та ін.

Особлива увага приділяється дослідженню історії ісламу, його поширенню та трансформації цього процесу, а також аналізу головних тенденцій, що стосуються модернізації ісламу, його пристосування до трансформацій суспільства в різних країнах як Сходу, так і Заходу. Це праці таких відомих дослідників, як З.Арухова, А.Ахадова, С.Бережного, О.Бойцова, М.Вагабова, Л.Васильєва, Р.Гаджієва, М.Кирюшка, А.Кирлежева, А.Малашенка, О.Мильнікова, А.Нуруллаєва, О.Сагана, М.Степанянца та ін.

Особливо актуальною як для ісламського світу, так і для всього людства, була й залишається проблема війни і миру. Сучасність демонструє нам економічну нестабільність у світі; збройні конфлікти, що виникають у багатьох точках нашої планети; міжконфесійні суперечки тощо. Метою всього людства залишається збереження миру на планеті Земля, досягнення злагоди та гармонії у міждержавних відносинах. Роботи, в яких розглядалося питання про зміни у ісламі, особливості його модифікацій - це стаття О.В.Бучми «Іслам в умовах глобалізації», А.Волкова «Релігійний екстремізм та палестинська проблема», В.Волкова «Про природу ісламського радикалізму», С.Жданова «Ісламська концепція світового устрою» та ін.

Щодо безпосередньої ісламської інтерпретації проблем війни і миру, то в наш час вона характеризується переходом від традиційних детермінант, які пов'язані з догматом про гріховність людства, до сучасних містичних і етичних їх оцінок та тлумачень; від консервативно-фундаменталістських доктрин до мусульманської ідеології з пріоритетом загальнолюдських цінностей.

В першому розділі дисертаційного дослідження аналізується наукова література, яка присвячена становленню та еволюції ісламських уявлень про війну і мир. До авторів, які аналізували проблеми війни і миру в загальнотеоретичному аспекті, а також безпосередньо в ісламі, належать праці наступних дослідників: дисертаційна робота І.Г.Арзуманова «Еволюція проблем війни і миру в ісламі»; дисертаційне дослідження С.Бондарука «Сучасні богословські інтерпретації проблем війни і миру»; В.Груздєва «Соціально-філософські основи католицької концепції війни і миру»; В.Донцова «Сучасні ісламські рухи та організації на Ближньому Сході в системі міжнародних відносин»; дисертаційна робота О.Залужного «Проблеми війни і миру в сучасних протестантських теологіях»; праця Г.Керімова «Проблеми війни і миру в ісламі»; дисертаційна робота М.Кудеймі «Концепція війни в ісламі» та ін.

Слід підкреслити, що одні автори ставляться суто негативно до проблеми військових дій і вважають, що в межах ісламу такі дії є нелегітимними. Інші - аналізують проблему війни і миру в ісламі з багатьох позицій - філософської, релігієзнавчої, психологічної, соціологічної та ін. й приходять до висновку, що слід розглядати кожний випадок проявів ворожнечі окремо, а також у конкретному історичному моменті. Ці дослідники (С.Айрі, Е.Кулієв, І.Куліш, С.Кутб та ін.), дотримуються тієї позиції, що ісламська релігія не є релігією войовничою, а спрямована на збереження миру в світі.

Автор робить акцент в дисертаційному дослідженні на тих наукових роботах, які конкретно розглядають джихад. До таких праць належать наступні: визначення терміну «джихад» в енциклопедичному словнику «Релігієзнавство»; дисертаційна праця З.Арухова «Концепція джихаду в ранньому ісламі»; Атійа Сакра «Розуміння джихаду на сучасному етапі»; Е.Блешо «Джихад та універсальні цінності»; Р.Гайнутдіна «Іслам. Віра. Милосердя. Терпимість»; Х.Дельмаєва «Сутність та соціальна роль ісламської концепції джихаду»; Ж.Кепеля «Джихад. Експансія і захід ісмаїлізму»; С.Кутба «Війна. Мир та ісламський джихад» та ін. Як і в попередньому випадку, не існує єдиної думки з приводу визначення поняття «джихад». Одні дослідники визначають його як війну взагалі, інші - як священну війну, яка має суто оборонний характер.

Доведено, що проблема війни і миру є однією з найважливіших проблем будь-якої релігії. Концепти війни і миру формуються протягом століть і процес формування цих концептів простежується від його початків - міфологічно-релігійних архетипів, а також у зв'язку зі змістами цих архетипів проаналізовані особливості формування ідейного ґрунту джихаду в мусульманському суспільстві. При цьому, також було висвітлено культурне підґрунтя для злиття політики й релігії в ісламі, проаналізовані цивілізаційні основи ісламського традиціоналізму в маніфестації ідеологем війни і миру.

У другому розділі «Еволюція розвитку ісламського концепту «джихад» розглядаються джерела формування концепту «джихад», особлива увага при цьому приділяється інтерпретаціям поняття «джихад» у Корані та Сунні, а також аналізуються релігійно-правові норми джихаду. Зазначається, що джихад не означає боротьбу лише із зовнішніми ворогами, адже джихад зачіпає багато аспектів життя людини на різних рівнях. Але деякі дослідники звели поняття «джихад» тільки до збройної боротьби з ворогом. Внаслідок цього, джихад почав асоціюватися у свідомості людей тільки з війною і збройними конфліктами.

Неадекватне розуміння значення джихаду, навіть багатьма мусульманами, призводить до того, що невірно втілюється у життя це поняття, що, в свою чергу, сприяє створенню спотвореного уявлення про іслам в цілому.

У підрозділі 2.1. «Поняття “джихад” та його типологія» здійснюється диференційований підхід до аналізу змістовної наповненості поняття «джихад» у ісламі.

З'ясовано, що шаріат розрізняє декілька видів джихаду: джихад проти зла людської душі (джихаду нафс), джихад проти диявола (джихаду шайтан), джихад проти ворогів-невіруючих (джихадуль куффар).Джихад проти зла людської душі (нафса) в ісламі ведеться у чотирьох напрямах: перший - пізнання істини та вірного шляху її осягнення; другий -у ревності здійснення благих справ і поклонінні Аллаху; третій - у воланні до Аллаха; четвертий напрям - у труднощах і перешкодах на шляху цього волання. Підтвердженням цього слугує аят з Корану: “Клянусь душею і Тим, Хто надав їй досконалого вигляду і навіяв їй ганебність її та богобоязливість! Досяг успіху той, хто очистив її, і зазнав збитку той, хто приховав її”. Джихад проти диявола пов'язаний з тим, що останній розглядається як затятий ворог людини, про що й сказано у Корані: “Воістину диявол є вашим ворогом, тож ставтеся до нього як до ворога. Він закликає своїх прибічників до того, щоб вони стали жити у Полум'ї”. Джихад проти ворогів-невіруючих, саме проти ворогів, а не просто проти невіруючих. Внаслідок спотворення істинного змісту ісламу, склалось уявлення, що війна ведеться проти невіруючих тому, що вони є невіруючими. Джихад проти невіруючих не містить такого смислу. Це - джихад із зовнішніми ворогами, незалежно від того, яку б релігію вони не сповідували.

Встановлено, що джихад поділяється на два типи - “великий джихад” і “малий джихад”. Великий джихад (джихаде акбер) - це ревність у вірі, це - найвищий джихад, який передбачає проповідування слова Аллаха, а також боротьбу з власними пристрастями і вадами, намагання перемогти самого себе. Згідно з релігійним вченням, людина є слабкою, а тому легко може бути введена в оману шайтаном. Найбільш небезпечним є власний егоїзм, коли власні бажання змінюють праведний життєвий шлях людини, перетворюють людей і роблять їх зажерливими, жорстокими, гордовитими. Тому “великий джихад” спрямований проти цих спокус. Звільнюючись від ненависті та заздрощів до інших людина стає ближчою до Аллаха. Примітно, що одним з головних обов'язків мусульман у межах цього джихада є роздача милостині нужденним. Малий джихад (джихаде асгер) - самооборона від ворога. У Сунні йдеться про вислів пророка Мухаммада щодо “малого” і “великого джихада”. Тобто, військові дії розцінюються в ісламі як тимчасовий стан, і за мірою усунення його причин, мусульманин мусить повернутися до головного свого обов'язку - самовдосконалення.

У підрозділі 2.2. «Коранічне тлумачення джихаду» акцентується увага на тому, що в ісламській догматиці Коран розглядається як чудесна, нестворена книга як за змістом, так і за формою. Істинність цього пророцького одкровення часто підтверджується Мухаммадом за допомогою звернення до своїх опонентів із закликом створити будь-що подібне до Корану (аяти 2:23; 10-38; 11:13).

Відповідно до змісту коранічного вчення, будь-яка старанність на шляху Аллаха - чи то вивчення наук, чи то піклування про старших і про власну сім'ю, чи то проповідь Корану, здійснення інших заохочуваних справ розглядається поряд із збройним захистом інтересів мусульман у межах джихаду. Збройний джихад є тільки одним з його аспектів. У період війни і агресії проти мусульман він є вищою формою джихаду, а ті, хто бере участь у ньому, можуть розраховувати на те, що Аллах або дарує їм перемогу, або дасть винагороду в іншому світі за мучеництво.

Наголошується на тому, що поверхнева оцінка змісту Корану з точки зору лише критики джихаду, який примітивно позиціонується як “священна війна мусульман проти невірних”, є вельми далекою від істини і справжнього змісту джихаду та коранічного вчення. Противники і прибічники джихаду посилаються на одні й ті ж аяти Корану, що інтерпретуються по-різному: одні як заклик до насилля, інші - як вимушену міру - захист. Зазначається, що у Корані не існує однозначного тлумачення поняття “джихад”. Саме слово “джихад” згадується у Корані чотири рази у формі іменника, а у формі дієслова - зустрічається більше двадцяти разів. Особлива увага приділяється двом положенням: по-перше, іслам не є релігією примусу і насилля; по-друге, іслам забороняє несправедливість будь-якого роду.

У підрозділі 2.3. «Характеристика сутнісного змісту релігійно-правових норм джихаду» аналізуються джерела формування релігійних і правових норм джихаду, їх зміст та особливості функціонування в межах ісламської релігії.

Підкреслюється, що релігійно-правові норми джихаду склалися в процесі формування життєвого устрою мусульман і висвітлені в догматиці ісламу. Релігійно-правові норми відображають усталений характер свідомості цілого етносу, його психологічні засади. Іслам - це не тільки релігія, а спосіб життя, що базується на заповідях Аллаха, які містяться у Священному Корані та Сунні Пророка Мухаммада. Відповідно, кожний мусульманин повинен будувати власне життя, згідно з приписами Корану і Сунни. Мусульманин повинен розрізняти правильне, дозволене (халяль) і неправильне, недозволене (харам). Знання зібрання законів і приписів шаріату є першочерговим для кожного мусульманина. Приписи Корану виступають головним орієнтиром у житті мусульман і є джерелом шаріату. В загальній класифікації приписів Корану, ті положення, що стосуються проблем війни і миру, джихаду, військовополонених, ставлення до немусульман та ін. відносяться до розділу коротких приписів у поєднанні з приписами детальними. Питання війни і миру розглядаються в загальних правових приписах Корана. До них належать - Аль-Бакара ( сура 2, 217 ); Аль-Ніса ( сура 4, 71 ), Аль-Анфаль (сура 8, 41; 61). У тексті Корану міститься достатньо посилань на боротьбу «на шляху Аллаха». Коран звертається до ворогів ісламської релігії, до тих, хто прагнув змінити вчення Мухаммада.

Підкреслюється, що в історії ісламу існують факти, які свідчать про віротерпимість до людей інших віросповідань. Після завоювання Сирії, будучи тимчасовими господарями, араби дотримувались такої політики - християни й іудеї мали право сповідувати власну релігію, а церковне і монастирське майно залишалося недоторканим. Аналіз тих війн, що відбувалися в історії людства між мусульманами і християнами, дозволив зробити висновок, що ці війни не пов'язані ні зі специфікою віри, ні з її захистом від «невірних». Причинами цих війн були економічні, соціальні, культурні, політичні суперечки, які в умовах панування релігії набували певного забарвлення.

Також робиться висновок, що істинний ісламський джихад завжди наполягав і наполягає на тому, що вбивство іншої людини заради інтересів віри і релігії - тяжкий злочин.

У третьому розділі «Концепція і практика джихаду в сучасних умовах» на основі аналізу праць арабомовних дослідників джихаду; філософсько-релігієзнавчих праць як українських, так і зарубіжних дослідників; а також на основі вивчення сучасного соціокультурного простору функціонування ісламу, досліджуються концептуальні позиції та практика джихаду.

У підрозділі 3.1. «Джихад і збройні конфлікти» наголошується, що коли в ісламі розглядаються збройні конфлікти, то їх слід вести тільки заради встановлення миру, тому що «дар аль-іслам» є землею добра, істини та справедливості, на якій люди підкоряються волі Аллаха, очищують власні душі від зла. Винагородою для тих, хто очистив власну душу від зла, пристрастей постає змінений душевний стан - відходить почуття страху, його замінює відчуття безпеки та стабільності. В тексті Корану також йдеться про те, що мусульмани, які беруться за зброю, не можуть організовувати збройні конфлікти, взагалі, вести війну заради наживи, слави, самозвеличення. Мусульманська концепція війни демонструє нам і наступне: мусульманам не забороняється вбивати ворога, якщо йдеться про самозахист, про захист власної спільноти та інтересів ісламської релігії.

У класичному ісламі існує інше тлумачення питання щодо законності влади, якій дозволяється розпочати війну. В період Аббасидського Халіфату (749-1258) тільки голова мусульманської держави мав право забезпечувати ті процедури, які пропонуються в Корані щодо ведення війни, при цьому тільки голова держави мав право визначати наскільки буде вірогідною перемога у війні. Такими процедурами у Корані є - пропозиція для опонента прийняти релігію ісламу або сплачувати податок. Так, у хадісі аль-Бухарі підкреслюється, що примирення і укладання миру з багатобожниками за допомогою грошей та інших засобів, і гріх того, хто не дотримується умов угоди.

Сучасність демонструє нам появу так званого «релігійного тероризму». Це поняття пов'язується у повсякденній свідомості, насамперед, з радикальним ісламізмом. Певна ідеологічна замкненість ідей створює ідеологічний ґрунт як для світського тероризму, так і тероризму, що має релігійний характер. Розкриваються принципові розходження між поняттями «джихад» і «шахада». Поняття «джихад» означає «зусилля перед Богом щодо захисту власної віри», тобто, йдеться не про розповсюдження і насильницьке нав'язування власної віри, а йдеться про з а х и с т віри. «Шахада» ж означає мученицьку смерть за віру, коли йдеться про її захист, хоча власне сам термін означає „свідчення” і є першим та найважливішим положенням ісламського символу віри. Шахід є вільним від усіх земних пристрастей, він не боїться смерті, а джихад виявляється його професією.

У підрозділі 3.2. «Ісламський фактор у міжнародних відносинах» підкреслюється, що в сучасному періоді так звана «західно-християнська цивілізація», яка пережила принциповий перегляд власних соціокультурних основ у добу модерну, може зберігати свою колишню назву лише з певною часткою умовності. Провідними напрямами культурного розвитку сучасного постіндустріального суспільства Заходу виступають дві лінії розвитку: перша - це продовження модерністських тенденцій (особливо в США), а друга - альтернативні постмодерністські культурні тенденції.

Іслам, який розділяв світ на землю ісламу («дар аль-іслам») і територію невірних («дар аль-харб»), переживає анти-модерністську еволюцію. Найбільш активна течія у сучасному ісламі, ідеологія ісламського фундаменталізму, що підкреслює «тотальний» характер ісламу (як всеохоплюючого способу життя, що не відокремлює духовного від світського), усе більше використовує джихад, анти-західництво й антиамериканізм. Для істинної релігії головним є те, що її практичне втілення є гранично реалістичним. У своєму розвитку релігія завжди звертається до людей, які живуть «тут і тепер», вона використовує методи та інструменти, які відповідають реальним умовам їх життєдіяльності.

Іслам, у своєму розвитку, завжди стикався з джахілією (періодом доісламського неуцтва, необізнаності з ісламом, а джахіліями називають людей, які не мають знань про істини ісламу), яка є присутньою у думках і віруваннях, що формує весь устрій повсякденного життя. Повсякденне життя завжди повинно бути підкріпленим матеріальними і духовними ресурсами, політичним авторитетом. Ісламу і потрібно було опрацювати адекватні методи боротьби для протистояння світу джахілії, для зміни в умонастроях і думках людей потрібні проповідь, переконання. Але іслам використовує і матеріальну силу, при цьому джихад виступає як засіб знищення царини неуцтва й тієї влади, що підтримується джахілією, тому що ці обидві обставини є перешкодою на шляху виправлення моральності та віри людства в цілому. При зіткненні з фізичною протидією, іслам, безперечно, не може обмежуватись тільки проповідями і переконаннями, але, водночас, - не вважає можливим спиратися тільки на силу для того, щоб змінити думки і умонастрої пересічних людей. Обидва підходи є важливими.

Ісламська культура, якщо так можна позначити сукупність культур різних народів, що сповідують іслам, випробувавши на собі часткову модернізацію, продемонструвала, проте, глибинну усталеність і слабку схильність до зовнішнього впливу. Після зустрічі із Заходом в ісламі була проведена секуляризація, але частково, на нормативному рівні, структурної секуляризації як не було, так немає й дотепер. У таких умовах конфлікт являє собою зіткнення між двома системами цінностей: неолібералізмом та ісламом. Перша система цінностей - світська та етико-політична, оскільки претендує лише на вираження принципів побудови щасливого й справедливого соціально-політичного устрою. Друга ж система цінностей є соціо-політико-релігійною системою, вона затверджує теократичну модель суспільства (в особі ісламського фундаменталізму), освяченому і просякнутому ісламськими релігійними нормами. Збільшується це протистояння тим, що «загальнолюдські цінності» неолібералізму усе більше претендують на звання «інваріативних» для будь-якої культури, що проявляється у небезпечній тенденції зсуву пріоритетів у міжнародних відносинах.

У підрозділі 3.3. «Толерантність - головний принцип ісламської цивілізації» аналізується принцип толерантності як суттєвий принцип функціонування ісламського світу. Інтерес до ісламської релігії, який зростає в останні десятиліття, можна пояснити зростанням політичної активності сучасного ісламу, а також зміцненням позицій країн Азії й Африки, у більшій частині яких проживає мусульманське населення. В підрозділі робиться висновок, що неможливо зрозуміти сьогодення тих країн, у яких проживає мусульманське населення, якщо не проаналізувати їх минуле, не розкрити тих спільних джерел, які утримували єдність мусульманської умми.

Звернення до синтези найбільш сутнісних рис мусульманської цивілізації, дозволяє вказати на такі: по-перше, це здатність ісламу до адаптації; хоча домінантним у ісламі є відчуття духовної єдності, але мусульманський світ зберіг та інтегрував дуже багато різноманітних національних і регіональних елементів; по-друге, хоча, на перший погляд, мусульманський світ видається таким, що увібрав у себе всілякі елементи, але такий вибір є достатньо диференційованим: мусульманський світ визнає і сприймає те, що підтримує його ґрунтовні релігійні чесноти і заперечує, не визнає і не сприймає те, що знаходиться у протиріччі до його індивідуальності, своєрідності та неповторності мусульманського світу в цілому.

Сьогодні дуже важливо усвідомити, що мусульманська цивілізація є культурною єдністю. Ця цивілізація не відчуває життєвої зацікавленості в аналітичному усвідомленні себе самої й ще менше зацікавлена в структурному дослідженні інших культур, яке виявляє ознаки занепаду цих культур або сприяє кращому розумінню власної історії й власного характеру.

Якщо б подібна інтерпретація була справедливою лише для сьогодення, тоді дуже простим завданням було б поєднання цієї ситуації з іншими інтерпретаціями деяких ідей минулого у сучасному ісламі.

Наголошується на універсальному характері ісламу, відсутності національної замкненості цієї релігії або жорсткої прив'язаності до обмеженого періоду часу.

Посилення ролі ісламу (так зване «ісламське відродження») почалося у 60-х роках ХХ ст. в релігійному і політичному житті багатьох країн ісламського світу, тобто, задовго до революції в Ірані. Поширення і посилення ролі ісламу було обумовлено низкою факторів локального, регіонального та загальносвітового масштабу серед яких: очевидні ознаки тієї кризи, яка виявилася у невдалих програмах прискореної перебудови та модернізації суспільства за західним і радянським зразками; поразка арабських країн у війні з Ізраїлем у червні 1967 р., що ще більше актуалізовала звертання до ісламу серед широких мас населення мусульманських країн у пошуках відповідей на важливі питання сучасності; значна фінансова сила, політичний вплив, якого набули в зоні поширення ісламу Саудівська Аравія, Кувейт, Лівія та деякі інші мусульманські держави, які у зовнішній політиці дотримуються курсу, який спрямований на ісламську солідарність і які активно допомагають різним рухам у багатьох країнах світу.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження були зроблені наступні висновки, в яких висвітлюється проблематика та загальна структура роботи:

1. Доведено, що мусульманський світ з його насиченою, яскравою історією та культурою є складною, не завжди збалансованою системою багатьох факторів - економічних, соціальних, політичних, релігійних, етнічних.

Ісламізація різних сфер соціального і політичного життя відбувалась як у різні періоди історії ісламу, так відбувається і в сучасності.

2. Визначено, що ісламом були запозичені архетипи війни і миру з попередніх політеїстичних уявлень арабо-семітської міфології, а також з іудаїзму і християнства. Культурна ідентичність міфологічного сприйняття є основою і для подібності уявлень про війну і мир у арабів і євреїв - заборона на зображення Бога, віра у свою унікальність в плані знаходження кращого перебування після смерті, розподіл людства на вірних і невірних, агресивність проти інакомислячих.

3. Аналіз культурно-історичних та ідеологічних змістів концептів війни і миру в сучасному ісламі має принципове значення для визначення подальших перспектив, які пов'язані з вирішенням питання про те, якою буде наступна відповідь світу ісламу на притиски глобалізму.

4. Ісламський світ не є цілісним у характері відносин із зовнішнім світом, що визначається боротьбою наступних проектів: ліберального (модернізаторського); джихадистського (антиглобалістського і антиза-хідного фундаменталізму); терористичного (релігійно-сектантського); що реалізуються на основі традиціоналістського проекту (традиційного ісламу); зіткнення між мусульманським світом і американськими уявленнями є зіткненням світу традиціоналізму, світу усталеної культури і світом модернізму.

5. Ідеологія ісламського фундаменталізму має яскраво виражений антизахідний і антиглобалістський характер, при цьому особливу увагу ми приділяємо прагненню мусульман-традиціоналістів до встановлення діалогу між різними релігіями, культурами у дусі гармонії, злагоди і добросусідства.

6. Доведено, що не існує єдиної типології видів джихаду. На основі проведеного аналізу можна твердити, що існує два типи джихада -«великий джихад» і «малий джихад». Великий джихад включає такі види: «джихад серця», «джихад язика (слова)», «джихад руки». Малий джихад включає «джихад меча». Коли слово «джихад» застосовується без пояснень, то мається на увазі саме «малий джихад» - «джихад меча». Поняття «джихад» означає «зусилля перед Богом щодо захисту власної віри». Йдеться не про розповсюдження і насильницьке нав'язування власної віри, а йдеться про захист віри. Поняття «джихад» може також використовуватися для описування власної боротьби пристрастями, з очищенням душі для того, щоб стати справжнім мусульманином.

7. Мусульманська концепція війни не безпосередньо пов'язана з поняттям «джихад». Йдеться про те, що, якщо війна не ведеться заради Аллаха, вона не являється джихадом, якою б не була ця війна, яким би не був зміст збройного конфлікту, заради агресії або захисту. Але, водночас, коли воюють тільки заради Аллаха, за його волею, тоді незалежно від того, заради агресії чи захисту провадиться така війна, вона має назву «джихад».

8. Головними характеристиками ідеології ісламського фундаменталізму є: звертання до Корану, при буквальному розумінні тексту; заперечення інших законів та стандартів; ідея дихотомії світу і полярності добра й зла; обґрунтування необхідності встановлення влади та підтримки на Землі такого суспільства, яке буде побудовано відповідно до законів, що встановлені Аллахом; усвідомлення ісламу як основи теорії й практики суспільно-політичного устрою.

9. Доведено, що ідеологія ісламського фундаменталізму має яскраво виражений антизахідний і антиглобалістський характер, при цьому особливу увагу приділено прагненню мусульман-традиціоналістів до встановлення діалогу між різними релігіями, культурами у дусі миролюбства і добросусідства.

10. Виявлено, що посилення ролі ісламу ( так зване «ісламське пробудження» - як називають цей процес у мусульманському світі ) в політичному житті багатьох країн ісламського світу розпочалося з 60-тих років, тобто, задовго до революції в Ірані; поширення і посилення ролі ісламу було обумовлено низкою факторів локального, регіонального та загальносвітового масштабу.

11. Розкрито, що переживши західний колоніалізм і постколоніальну епоху з її активним наслідуванням Заходу, процесом модернізації й секуляризації традиційних суспільств, мусульманська цивілізація перебуває в стадії повторного відродження, що проявляється в поверненні до традиційності й реісламізації суспільства та держави (з кінця 1970-х - початку 1980-х, періоду так званого «ісламського буму»).

12. Рухи, що виникли у мусульманських країнах, це: організація Хезболлах у Лівані; Ісламський фронт порятунку в Алжирі; Аль-Гамаа аль-Ісламія в Єгипті; які більшість дослідників відносять до «політичного ісламу». Окрім того, існують й такі організації як «Ісламський джихад Палестини», «Воїни Аллаха», «Аль-Джихад», «Всесвітній ісламський фронт «джихада» проти іудеїв і хрестоносців», «Світовий фронт джихада», «Ісламський фронт порятунку», «Партія національного руху» та ін. Наприкінці 80 рр. ХХ ст., фактично, вже не залишилось мусульманських країн, у яких не були б відзначені ті або інші прояви політичного ісламу.

13. Іслам - це релігія, яка максимально пристосована для потреб земного життя. Іслам не прагне перетворити людську природу й не протиставляє їй інші, вищі цінності (як, наприклад, індійські релігійні вчення), він спрямований на сакралізацію життєвих цінностей, повсякденного буття людини. Саме повсякденне буття, життя кожної людини, повсякденність в цілому « ця релігія не ігнорує, як щось неважливе, і не засуджує, як щось апріорно гріховне, а саме прагне впорядкувати, освятити моральними законами, увести в космічну гармонію» ( М.Іордан ).

14. Розкрито, що ісламська культура виявила достатній ступінь толерантності й сприйнятливості стосовно західної ліберальної культури серед всіх інших східних культур, таких як конфуціанський Китай, індуїстська Індія та ін. У світлі соціокультурного конфлікту цивілізацій, сучасні тенденції в ісламі можуть розглядатися як продукт відродження ісламської цивілізації (з кінця 1970-х - початку 1980-х), що відстоює свої традиційні підвалини перед лицем неподільного домінування Заходу і неоліберальних цінностей у сучасному світовому співтоваристві. Іслам акумулює у собі саме радикальні форми духовного протесту проти розкладання духовної основи традиційного мусульманського суспільства під впливом соціокультурного нігілізму західної цивілізації, що вже перейшла на інший щабель негації та знищення власних культурних традицій (доба постмодерну).

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО У НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Ал-Руб, Абу Емад Мустафа. Ідеологеми війни і миру в теології традиційного ісламу / А.Е.М. Ал-Руб // Гуманітарні студії : зб. наук праць Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка.-2008.- Вир.4.-С.237-245.

2. Ал-Руб, Абу Емад Мустафа. Ісламський концепт „джихад” та його типологія / А.Е.М. Ал-Руб // Філософські проблеми гуманітарних наук. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка.-2007.-№ 13.-С.137-141.

3. Ал-Руб, Абу Емад Мустафа. Коранічне тлумачення питань миру, ненасильства і міжнародної безпеки / А.Е.М. Ал-Руб // Історія. Філософія. Релігієзнавство : наук. журнал .- 2008.-№ 1.-С.64-66.

4. АлРуб, Абу Емад Мустафа. Соціально-політичні аспекти мусульманських концепцій війни і миру / А.Е.М. Ал-Руб // Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія. .-2008.-№ 1(7).-С.120-124.

5. АлРуб, Абу Емад Мустафа. Ісламський джихад: сутність, ідеологія, політична практика: матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції // / А.Е.М. Ал-Руб. - «Дні науки філософського факультету -2008» (Київ, 16-17 квітня 2008) / К.: ВПЦ «Київський університет», Київський національний університет ім. Т. Шевченка, 2008.- Ч.V- с.-99.

6. АлРуб, Абу Емад Мустафа. / А.Е.М. Ал-Руб Ставлення ісламу до питань війни і миру // Дні науки філософського факультету -2007 : Міжнар. наук. конф.- Ч.7.-К., 2007.-С.-115-116.

7. АлРуб, Абу Емад Мустафа. Коран як джерело віровчення ісламу / А.Е.М. Ал-Руб // Дні науки філософського факультету -2006 : Міжнар. наук. конф.- Ч.3.-К., 2006.-С.-103-106.

АНОТАЦІЇ

Абу Ал-Руб Емад Мустафа. Джихад як складова концептів війни і миру в ісламі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню джихаду як важливої складової концептів війни і миру в ісламі. Проблему співвідношення війни і миру в релігії ісламу розв'язано на основі докладного аналізу оригінальних текстів представників різних релігійних напрямів, а також праць сучасних дослідників цієї проблеми. Найважливішим у ісламі є заборона всіляких примусів, у тому числі й у наверненні до релігії, а також заборона будь-яких гасел, що закликають до війни. Такий підхід існує і в Корані, і в Сунні.

Джихад розглядається як “великий джихад” і “малий джихад”. Великий джихад включає такі види: “джихад серця”, “джихад язика (слова)”, “джихад руки”. Малий джихад включає “джихад меча”. Поняття «джихад» означає «зусилля перед Богом щодо захисту власної віри». Йдеться не про розповсюдження і насильницьке нав'язування власної віри, а йдеться про з а х и с т віри.

У процесі дослідження встановлено, що поняття «джихад» також використовується для описування власної боротьби з пристрастями, як необхідність очищення душі для того, щоб стати справжнім мусульманином.

Людина як єдина у світі духовна істота є центральною постаттю у ісламі, саме людина прагне до миру, до мирного співжиття з іншими людьми, до власного щастя і щастя своїх нащадків.

Ключові слова: людина, іслам, ісламська культура, війна, мир, джихад, віра, сакральне, соціокультурний простір, цивілізація.

Абу Ал-Руб Емад Мустафа. Джихад как составная концептов войны и мира в исламе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиеведение. - Киевский национальный університет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию джихада как важнейшей составляющей концептов войны и мира в исламе. Проблема соотношения войны и мира в исламе исследуется на основе детального анализа оригинальных текстов представителей разных направлений в исламской религии, а также работ современных исследователей даного проблемного поля.

Архетипы войны и мира в арабо-семитской мифологии выступают источником догматики ислама, его теории и практики. Если мифологемы фиксируют порядок вещей в мире и являются обоснованием для поведения индивида в конкретном обществе, то идеологемы являются концентрированным представленим об идеальном историческом прошлом ы желаемым будущим. Главным в исламе является запрещение каких-либо принуждений, в том числе и принуждения в принятии религии, также запрещены любые лозунги, которые являються призывом к развязыванию войны. Такой подход можно увидеть и в Коране, и в Сунне.

«Джихад» рассматривается как «большой джихад» и «малый джихад». Большой джихад включает такие виды, как «джихад сердца», «джихад языка (слово)», «джихад руки». «Малый джихад» включает «джихад меча».

Понятие «джихад» означает «усилия перед Богом для защиты собственной веры». В диссертации подчеркивается, что это положение означает не распространение и насильственное принятие собственной веры, а подчеркивается необходимость ее защиты. Рассматриваются особенности ислама как религии, которая максимально направлена на удовлетворение потребностей человека, для полной реализации его земной жизни. Исламская религия не предполагает «исправления» человеческой природы, не противопосталяет человеческой природе другие, высшие ценности. Ислам направлен на сакрализацию жизненных ценностей человека, повседневности. Повседневное бытие человека, жизнь каждого человека ислам не игнорирует, а хочет упорядочить, сделать высоко моральным, создать максимальные возможности и условия для жизни людей в гармонии и согласии.

В процессе исследования подчеркивается, что именно человек является центральной фигурой в религии ислама, именно человек стремится не только и не столько к материальному, насколько очевидным является его стремление к высшим ценностям, к достижению мира, мирной жизни с другими людьми, стремление к достижению собственного счастья, гармонии, а также согласия.

Ключевые слова: человек, ислам, исламская культура, война, мир, джихад, вера, сакральное, социокультурное пространство, цивилизация.

Abu Al-Rub Emad Mustafa. Dzhikhad as constituent concept of war and peace in the islam. - Manuscript.

...