Рецепція деміургічного принципу Платона в релігійно-філософських поглядах мислителів Київської Русі

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

РЕЦЕПЦІЯ ДЕМІУРГІЧНОГО ПРИНЦИПУ ПЛАТОНА В РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДАХ МИСЛИТЕЛІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

Ярмола Олександр Володимирович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та політології Білоцерківського національного аграрного університету

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор ХАРЬКОВЩЕНКО Євген Анатолійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри релігієзнавства

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор СТАДНИК Микола Миколайович, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, професор кафедри філософії і політології

кандидат філософських наук ПАВЛЕНКО Павло Юрійович, Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, докторант

Захист відбудеться «30» квітня 2009 року о 10 ⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал 12.

Автореферат розісланий «27» 03 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О. І. Предко

АНОТАЦІЯ

Ярмола О.В. Рецепція деміургічного принципу Платона в релігійно-філософських поглядах мислителів Київської Русі. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 -- релігієзнавство. -- Київський національний університет імені Тараса Шевченка. -- Київ, 2008.

У дисертаційній роботі досліджується вплив філософсько-релігійного принципу деміургізму Платона на погляди мислителів Київської Русі. На основі аналізу релігійно-міфологічної та філософської свідомості робиться висновок про єдність історико-культурного процесу формування деміургічних ідей і зв'язок вітчизняної релігійно-філософської традиції із найбільш яскравими філософськими системами античної і середньовічної східно-християнської думки.

В досліджені розкрито напрямки еволюції деміургічної свідомості у досократичної філософській традиції та її вплив на систему поглядів Платона. На основі аналізу платонівських діалогів проводиться ідея про послідовний розвиток і обґрунтування ідей деміургізму як творчої сили у різноманітних галузях філософського і філософсько-релігійного знання. Зокрема, впливу деміургічної концепції зазнали гносеологічні, соціально-політичні, етичні, антропологічні, космологічні та теологічні погляди Платона.

Виявлено розвиток деміургічних ідей у наступній релігійно-філософській традиції (елліністично-римській та східно-християнській). Розглянуто зв'язок між прийняттям християнства Київською Руссю та ретрансляцією через візантійську духовну культуру ідей Платона на давньоруських мислителів. Зокрема аналізуються: «Повість врем'яних літ» Нестора, «Повчання» Володимира Мономаха, «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона.

Специфічні риси давньоруського деміургізму, які були виявлені в процесі дисертаційного дослідження, дозволяють зробити висновок про оригінальний характер давньоруської релігійно-філософської традиції, яка сформувалася під впливом платонізму.

Ключові слова: деміург, деміургічний принцип, влада, творчість, християнство, доброчесність, міф, мудрість, платонізм.

філософський релігійний деміургізм християнський

АННОТАЦИЯ

Ярмола О.В. Рецепция демиургического принципа Платона в религиозно-философских взглядах мыслителей Киевской Руси -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 -- религиоведение. -- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. -- Киев, 2008.

В диссертационной работе исследуется влияние философско-религиозного принципа демиургизма Платона на взгляды мыслителей Киевской Руси. На основе анализа религиозно-мифологического и философского сознания делается вывод о единстве историко-культурного процесса формирования демиургических идей и связи отечественной религиозно-философской традиции с наиболее яркими философскими системами античной и средневековой восточно-христианской мысли.

В исследовании раскрыто направления эволюции демиургического сознания в досократической философской традиции, и ее влияние на систему взглядов Платона. На основе анализа платоновских диалогов проводится идея о последовательном развитии и обоснование идей демиургизма как творческой силы в разнообразных областях философского и философско-религиозного знания. В частности, влиянию демиургической концепции подверглись гносеологические, социально-политические, этические, антропологические, космологические и теологические взгляды Платона.

Выявлено развитие демиургических идей в последующей религиозно-философской традиции (эллинистическо-римской и восточно-христианской). Рассмотрено связь между принятием христианства Киевской Русью и ретрансляцией через византийскую духовную культуру идей Платона на древнерусских мыслителей. В частности анализируются: «Повесть временных лет» Нестора, «Поучение» Владимира Мономаха, «Слово о Законе и Благодати» митрополита Илариона.

В диссертационном исследовании дается новая интерпретация смысловой направленности речи митрополита Киевского Илариона. В частности, подчеркивается ее творческая демиургическая направленность, в отличие от ее традиционного «антивизантийского» и «антихазарского» понимания.

С точки зрения демиургизма анализируются идейные предпосылки «варяжской» теории происхождения древнерусского государства. Подчеркивается связь мировоззренческих установок автора «Повести временных лет» и религиозно-философских взглядов Платона.

Обращается внимание на неоднородность древнерусских социально-политических и этических концепций, в которых демиургический идеал соседствует с иными, часто противоположными взглядами. Хотя, как подчеркивается в исследовании, именно демиургизм (как творческий принцип) определяет, главным образом, основные черты формирования и развития древнерусской духовной культуры XI -- XII столетий.

Специфические черты древнерусского демиургизма, которые были выявлены в процессе диссертационного исследования, позволяют сделать вывод об оригинальном характере древнерусской религиозно-философской традиции, которая сформировалась под влиянием платонизма.

Ключевые слова: демиург, демиургический принцип, власть, творчество, христианство, добродетель, миф, мудрость, платонизм.

SUMMARY

Yarmola O. V. Reception of Plato's demiurgic principle in religious-philosophic views of Kyiv Rus thinks. -- Manuscript.

Thesis on obtaining a scientific degree of candidate of philosophic sciences on specialty 09.00.11 -- Religious Studies. -- Taras Shevchenko Kyiv National University. -- Kyiv, 2008.

The paper is devoted to investigating influence of Plato's demiurgic principle on the views of Kyiv Rus thinks. On the basis of religious mythological and philosophic consciousness analysis the author makes a conclusion about the unity of historic-cultural process of forming the demiurgic ideas and the relation between the domestic philosophic tradition and the brightest philosophic systems of medieval Eastern Christian ideas.

The courses of demiurgic evolution in pre-Socrates philosophic tradition and its influence on Plato system of views are highlighted in the investigation. On the basis of the analysis of Plato dialogues the idea of consequent development and groundation of demiurgic ideas as a creative power in different spheres of philosophic and philosophic-religious knowledge is done. Gnoseologic, social-politic, ethic, anthropologic, cosmologic and theologic views of Plato undergone the influence.

Development of demiurgic ideas in the following religious-philosophic traditions (Hellenistic-Roman and Eastern-Christian) was shown. Relation between implementing Christianity in Kyiv Rus and retranslation of Plato ideas onto Old-Rus thinks through Byzantine spiritual culture is considered. The Primary Chronicle by the monk Nestor, Catechism by Volodymyr Monomakh, The Story of Law and Grace by metropolitan Ilarion are analyzed in the paper.

Peculiarities of Old-Rus demiurgism which were defined in the process of the research allows to make a conclusion about the original character of Old-Rus religious-philosophic tradition which had been formed under the influence of Plato ideas.

Key words: demiurgist, demiurgic principle, power, creation, Christianity, virtue, myth, wisdom, Platonism.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Здобуття Україною незалежності і зростання національної самосвідомості підсилило інтерес до історії вітчизняної культури. Перед молодою державою гостро постало завдання вироблення напрямків і пріоритетів майбутнього розвитку, подолання духовної кризи. Але це неможливо зробити без осмислення національно-культурних особливостей, без усвідомлення шляху, яким країна прямує вже упродовж багатьох століть. Цей шлях визначається не стільки зовнішніми, випадковими впливами, скільки внутрішнім еволюційним розвитком духовної культури народу. Тому виявлення провідних ідей і принципів, які сформувалися під час утворення нової культурно-історичної спільноти -- давньоруської держави, має першочергове значення.

Важливе значення для формування духовної культури Київської Русі мала теоретична спадщина Візантії, у якій поєдналися надбання античності і християнства. Особливе значення для східно-християнської релігійно-філософської традиції мав платонізм. Тому, намагаючись зрозуміти специфічні риси києворуської релігійно-філософської культури, ми звертаємося до вчення Платона, «одного з учителів людства» (В. Асмус). Глибоке опрацювання діалогів Платона дозволяє виділити внутрішню єдність поглядів видатного давньогрецького мислителя із вітчизняною культурою, що, зокрема, знаходить своє вираження у деміургічному принципі.

Деміургізм не є «відкриттям» Платона. Деміургічні уявлення є обов'язковим елементом більшості міфологічно-релігійних уявлень. Але заслуга Платона полягає в теоретичному осмисленні і обґрунтуванні феномену деміургізму, виділенні його як провідного принципу концептуальних філософсько-релігійних побудов. Деміургічна свідомість є необхідною передумовою не лише розвитку людської культури, але й її існування. Занепад культури пізньої античності був подоланий християнством, яке знову відродило деміургічні ідеали свідомості у вченнях отців церкви.

В давньоруській літературі XI -- XII століть ми бачимо творче переосмислення деміургізму як духовної спадщини платонізму. Період діяльності Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха позначений творчістю, активністю. Це знайшло відображення в літературі Київської Русі. Перш за все потрібно згадати «Слово про Закон і Благодать» Іларіона, «Повість врем'яних літ» Нестора, «Повчання» Володимира Мономаха та ін. Деміургічні риси в цих творах простежуються на рівні соціально-політичного, етичного, естетичного осмислення дійсності. Творчий характер притаманний і для філософії історії давньоруських мислителів.

В києворуській духовній традиції закладений величезний потенціал, відголоски якого ми бачимо в літературі і мистецтві наступного періоду: зокрема у релігійних і філософських поглядах представників Києво-Могилянської академії, професорів академічної філософії XIX -- початку XX ст., вітчизняних філософів, науковців і культурних діячів XX ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в рамках комплексної науково-дослідної програми кафедри філософії та політології Білоцерківського національного аграрного університету «Розвиток Української держави: історія, стан, перспективи».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення впливу філософсько-релігійного принципу деміургізму Платона на погляди мислителів Київської Русі.

У відповідності до поставленої мети дисертаційного дослідження необхідним є вирішення таких основних завдань:

виявити вплив античної міфологічно-релігійної та філософської традиції на формування деміургічних поглядів Платона;

показати роль Платона в теоретичному оформленні релігійно-філософського принципу деміургізму;

простежити еволюцію деміургічного принципу платонізму у елліністично-римській традиції та християнській культурі Візантійської імперії;

виявити основні риси релігійно-філософських зв'язків Візантії і Київської Русі;

на прикладі відомих літературних пам'яток Київської Русі показати вплив деміургізму як творчого принципу на погляди давньоруських мислителів;

розкрити значення деміургізму як системоутворюючого принципу в духовній культурі Київської Русі.

Об'єктом дисертаційного дослідження є деміургізм в релігійно-філософській традиції античності, візантійського християнства і Київської Русі.

Предметом дослідження є рецепція деміургічного принципу Платона в релігійно-філософських поглядах давньоруських мислителів (XI -- XII ст.).

Теоретико-методологічна основа дослідження. Розгляд історико-культурного процесу з методологічних позицій діалектичного матеріалізму зумовлював і висновки, які могли бути зроблені. Він виключав можливість дослідження давньоруської думки як цілісного духовного-практичного феномену. Поза увагою дослідників залишалася релігійна складова, завдяки якій можливо було простежити вплив християнського світогляду і філософії як ідейного спадкоємця античності (безпосередньо -- платонізму) на києворуську духовну культуру.

Релігійно-філософські погляди мислителів Київської Русі автор досліджує з позицій філософії релігії. Методологічною основою дослідження є загально-філософські методи: діалектичний, феноменологічний, трансцендентальний.

Для вирішення конкретних завдань поставлених у дисертаційній роботі, використовується ряд основних методів, зокрема: системного аналізу (при виділенні феномену духовної культури Київської Русі як цілісного, часто синкретичного явища), історико-генетичного аналізу (при дослідженні етапів становлення і еволюції релігійно-філософського принципу деміургізму), порівняльного аналізу (при зіставленні поглядів окремих мислителів, філософських шкіл та релігійних вчень) структурно-функціонального (при розкритті взаємодії ідей в рамках реалізації деміургічного принципу в поглядах окремих мислителів).

В цьому дослідженні автор, зокрема, спирається на праці вітчизняних дослідників давньоруської релігійно-філософської традиції. Серед них: В. Горський, Т. Целік, Г. Аляєв, С. Бондар, О. Киричок, І. Огородник, О. Сирцова, Є. Харьковщенко, Ю. Завгородній, Є. Більченко, Р. Демчук та ін. В їх працях знаходять висвітлення різноманітні аспекти києворуської духовності.

В цілому позиція автора спирається на концептуальні засади наукової об'єктивності, історизму, позаконфесійності, поваги до світоглядного плюралізму та загальнолюдських цінностей, які притаманні певною мірою усім релігіям.

Загальнометодологічною основою дослідження стали праці мислителів минулого (Платон, Арістотель, І. Кант, Г. Сковорода, П. Юркевич, О. Потебня та ін.), сучасних вітчизняних істориків філософії (О. Алєксандрова, І. Бичко, В. Горський, І. Огородник, В. Ярошовець), філософів і релігієзнавців (В. Бондаренко, Т. Горбаченко, В. Єленський, А. Колодний, А. Конверський, Л. Конотоп, Г. Лозко, В. Лубський, О. Марченко, П. Павленко, В. Панченко, О. Предко, М. Рибачук, О. Сарапін, П. Саух, М. Стадник, Є. Харьковщенко, В. Цвих, В. Шинкарук та ін.), російських філософів (М. Бердяєв, О. Лосєв, М. Лосський, В. Соловйов та ін.) і релігієзнавців (Д. Угринович, Г. Францева та ін.).

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що автор, на основі аналізу поглядів Платона, виділяє деміургічний принцип як структуроутворюючий елемент міфологічно-релігійної та філософської свідомості, що дало можливість простежити вплив платонізму через вчення східно-християнських отців церкви на релігійно-філософські погляди мислителів Київської Русі. Також досліджено творчий спадок давньоруських мислителів з позицій деміургічного принципу.

Комплексне філософсько-релігієзнавче дослідження феномену деміургізму дало можливість сформулювати теоретичні положення, що характеризуються науковою новизною:

стверджується, що деміургізм як світоглядний принцип, що є невід'ємною рисою міфологічно-релігійної та філософської свідомості давньогрецької культури, став важливою ідейною основою для формування поглядів Платона. Розмежовано такі концепти як «деміург» та «деміургічний принцип»: в першому -- фіксується ідеальне первоначало, в другому -- підкреслюється його творча функціональність;

встановлено, що в основі концептуальних побудов філософії Платона знаходиться деміургічний принцип (який є результатом теоретично-філософського аналізу феноменів деміургізму), і таким чином, політичні, етичні, естетичні, міфологічні, мовознавчі його концепції відзначаються деміургічним характером;

виявлено ідейний вплив деміургічних концепцій Платона у космологічних, етичних, естетичних, соціологічних, теологічних поглядах представників неоплатонізму і християнських мислителів раннього середньовіччя. ;

розглянуто деміургічні основи антропологічних, етичних, естетичних, соціально-політичних концепцій Платона як таких, що поєднують антично-християнську і давньоруську філософсько-релігійні культури. В цьому знайшла своє відображення єдність історичного процесу, яка поєднує в собі сталість традиції і творче її засвоєння наступними культурами;

виявлено елементи деміургічних уявлень у творах давньоруської літератури XI--XII ст. («Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона, «Повість врем'яних літ» Нестора Літописця, «Повчання» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім»), що уможливило формування певних традицій вітчизняного філософування -- кордоцентризм, софійність та ін.;

розглянуто деміургізм як один із визначальних принципів формування духовності Київської Русі, що зумовило оригінальний розвиток вітчизняної філософсько-релігійної культури у наступні століття, який проявився у переважанні сутнісно-внутрішнього над формально-логічним розумінням людини, суспільного життя, Бога.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає у філософсько-релігійному визначенні феномену деміургізму як вихідного принципу конструктивного формування давньоруської духовної культури. Виявлення деміургічного принципу дозволяє розглядати різноманітні сфери життєдіяльності суспільства в цілісності і взаємозв'язку, аналізувати їх виходячи з єдиних методологічних позицій.

Практичне значення дослідження ґрунтується на висновку про єдність духовної і практичної складової як у суспільній, так і в індивідуальній діяльності. При чому провідну роль у цій єдності відіграє саме духовна складова. Ця духовна складова може бути зрозуміла лише як цілісний феномен, у якому тісно переплітаються всі її аспекти. Однобічне переважання наукового, філософського чи релігійного аспекту веде до руйнації деміургізму як творчого принципу, в якому і знаходить свою реалізацію життя людини. Безпосередньо результати дослідження можуть бути використані для аналізу різноманітних рівнів і форм життєдіяльності українського суспільства та вироблення напрямків його розвитку.

Окремі узагальнення можуть використовуватись при викладанні навчальних курсів із філософії, історії філософії, релігієзнавства, культурології, естетики, етики, історії світової і вітчизняної релігієзнавчої думки у вищих та середніх навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та наукові результати дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися упродовж 2004--2007 рр. на засіданнях та науково-методичних і теоретичних семінарах кафедри філософії та політології Білоцерківського національного аграрного університету. Окремі положення і висновки, які відзначаються новизною, автор висвітлив у доповідях на наукових конференціях різних рівнів, зокрема: Міжнародна науково-практична конференція до 2000-ліття Різдва Христового (Біла Церква, 2000); V державна науково-практична конференція «Аграрна наука -- виробництву» (Біла Церква, 2006); VI державна науково-практична конференція молодих вчених, аспірантів та докторантів «Наукові пошуки молоді у третьому тисячолітті» (Біла Церква, 2007); VI державна науково-практична конференція «Аграрна наука -- виробництву» (Біла Церква, 2007); VІ Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна-2008» (Київ, 2008); «Дні науки філософського факультету -- 2008» (Київ, 2008); Міжнародна науково-практична конференція «Суспільно-політичні виміри релігійних процесів в Україні» (Чернівці, 2008); Міжнародна науково-практична конференція молодих вчених, аспірантів та докторантів «Наукові пошуки молоді у третьому тисячолітті» (Біла Церква, 2008); Давньоруські історико-філософські читання «Філософські ідеї в культурі Київської Русі» (Полтава, 2008).

Публікації. Результати дослідження опубліковані у трьох статтях у фахових наукових виданнях та у тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертаційної роботи обумовлена логікою дослідження, що визначається поставленою метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Основна частина структурована у відповідності до поставлених завдань: у першому розділі визначається стан розробленості проблеми та висвітлюється філософський та релігієзнавчий аспекти деміургізму як цілісного феномену; у другому розділі послідовно аналізується формування та розвиток давньогрецької міфологічної та філософсько-релігійної свідомості, що знаходить своє узагальнення в деміургічний концепції Платона; у третьому розділі досліджується еволюція теоретичної спадщини платонізму в елліністично-римську добу та у візантійському християнстві, а також її вплив на формування поглядів представників релігійно-філософської культури Київської Русі. Обсяг дисертаційної роботи 157 сторінок основного тексту, а список використаної літератури і джерел містить 320 позицій і становить 31 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дисертаційного дослідження, його методологічну основу, розкрито наукову новизну роботи, з'ясовано її теоретичну та практичну значущість, висвітлено апробацію результатів дослідження.

Перший розділ -- «Деміургізм у пошуковому дискурсі вітчизняної релігійно-філософської думки» -- присвячено дослідженню ступеня наукового опрацювання проблеми через огляд із позицій сьогодення філософських, релігієзнавчих, історичних та інших джерел. Пропонується нове концептуальне визначення та обґрунтування ключового понятійно-категоріального апарату теми дослідження.

Головні поняття даного дисертаційного дослідження («деміургізм», «деміургічний принцип», «деміургічна концепція», «деміургічна свідомість» тощо) є похідними від давньогрецького слова «м» («деміург»), основне смислове значення якого відповідає слову «творець». Проте застосування цього слова в давньогрецькій мові значно ширше і конкретніше, ніж у вітчизняного відповідника. Тому сама специфіка слова «деміург» дозволяє виділити в ньому те спільне, що притаманне для різних форм його використання, і на цій основі утворити філософське поняття.

Деміургізм (як творчість) в історії людської культури виступає універсальним поняттям, яке характеризує процеси виникнення, становлення та розвитку Всесвіту, людини і суспільства. Деміургізм супроводжує всі ранні міфологічно-релігійні уявлення. Згодом процес «творення» і «творчості» набуває теоретичного осмислення у вченнях перших філософів. Але на цьому етапі розвитку людської думки «деміургізм» ще не усвідомлюється як філософський принцип. Він ще є невід'ємною складовою самого життя. Теоретичне осмислення і обґрунтування «деміургізму» як філософського принципу пов'язане із діяльністю Сократа і його учня Платона. Це стає можливим лише «завдяки» появі його антиподу, який зароджується в «надрах» вчень деяких давньогрецьких філософів (зокрема -- софістів, атомістів).

Серед дослідників «деміургічний» аспект давньогрецької філософії не став предметом спеціального дослідження. Але достатня кількість ґрунтовних монографій і статей вітчизняних і зарубіжних істориків античної філософії (зокрема: В. Ф. Асмуса, О. С. Богомолова, Ф. Х. Кессіді, О. Ф. Лосєва, А. М. Чанишева, В. Віндельбанда, М. Конрада, В. Татаркевича та ін.) дозволяють виділити і проаналізувати елементи деміургізму в цей період.

Вивчення питання рецепції ідей Платона у духовній культурі Київської Русі тісно пов'язано із визначенням самого факту існування давньоруської філософської думки як її невід'ємної теоретичної складової. Серед істориків вітчизняної філософії (у минулому, а подекуди і сьогодні) можна зустріти погляд на києворуський період нашої історії як на такий, що позбавлений будь-якої філософської думки.

З огляду на це, важливе методологічне значення має запропонований В. С. Горським підхід до розгляду києворуської теоретичної спадщини з позицій «філософської культури» як сукупності філософсько-значимих ідей того часу. Ці ідеї набувають різної форми, проявляються в різних сферах життя суспільства: релігійній, мистецькій, політичній, правовій, етичній, науковій, побутовій та ін. Як визнає переважна більшість вітчизняних і зарубіжних дослідників, культура Київської Русі (як і будь-яка середньовічна культура) відзначається чітко вираженими релігійними рисами. Тому саме релігієзнавчій аспект дослідження може розкрити її в цілісності, синкретичній єдності, а також дозволити побачити вихідні принципи формування і розвитку. Одним із таких принципів є деміургізм, який визначає специфічний тип свідомості як окремої людини, так і цілого історичного періоду. Розуміння деміургічного принципу тісно пов'язане із визнанням активності суб'єкта. Вивчення цього аспекту увійшло до кола проблем повоєнних представників київської філософської школи.

Література Київської Русі знайшла своє висвітлення та критичну інтерпретацію в працях М. С. Грушевського, М. К. Гудзія, О. С. Орлова, М. В. Водовозова, В. В. Кускова, М. С. Грицая, В. Л. Микитася, Ф. Я. Шолома, М. С. Возняка, В. Т. Полєка та ін.

Перші спроби дослідження давньоруської літературної спадщини з точки зору її філософського наповнення починаються з середини XIX століття (архімандрит Гавриїл, К. Ганкевич, М. Безобразова). Але вони, як правило, обмежуються достатньо поверховим, або ж дуже фрагментарним, аспектним розглядом. Серед дослідників першої половини XX століття переважають погляди про малоцінність теоретичної думки давньоруського часу (О. І. Введенський, В. Щурат, О. Ф. Лосєв, Е. Л. Радлов, Г. Г. Шпет, Дм. Чижевський, В. В. Зеньковський, М. О. Лосський).

Кінець 1940-х -- 1960-ті роки позначені поглибленням зацікавленості радянських дослідників культурною спадщиною Київської Русі, в тому числі й її філософською складовою: з'являються окремі розділи, присвячені історії давньоруської думки у монографіях по історії світової та вітчизняної філософської думки (серед авторів О. В. Трахтенберг, М. Т. Іовчук, М. М. Тихомиров, А. А. Галактіонов, П. Ф. Нікандров, М. С. Козлов).

Важливе значення для систематичного дослідження києворуського періоду мали у 1960-х -- початку 1970-х рр. праці співробітників Інституту філософії АН УРСР (В. С. Горського, А. С. Брагінця, І. В. Іваньо, І. А. Табачникова), в яких, зокрема, досліджувалися питання зв'язку вітчизняної теоретичної думки із античною філософською традицією.

Святкування 1500-ліття заснування Києва та 1000-ліття Хрещення Русі активізували інтерес науковців до філософської та релігійної проблематики давньоруської культури. Серед дослідників останніх десятиліть А. К. Бичко, І. В. Бичко, С. В. Бондар, В. С. Горський, І. В. Іваньо, О. Ф. Замалєєв, В. А. Зоц, І. В. Огородник, М. Ю. Русин, Є. А. Харьковщенко, А. Г. Тихолаз, В. В. Яременко, Ю. І. Сватко, О. Б. Киричок, Т. В. Целік, Р. В. Демчук, О. Я. Ткаченко, І. О. Ткаченко, В. І. Тимошенко, В. І. Ковцуняк, Ю. Ю. Завгородній, Є. В. Більченко, О. М. Сирцова, О. Я. Вдовіна та ін.

Таким чином, на сьогоднішній день існує потужна вітчизняна традиція дослідження давньоруської філософсько-релігійної спадщини. На її основі створюється можливість поставити нові наукові проблеми, зокрема й проблему ролі деміургічного (творчого) начала у формуванні вітчизняної духовної культури. Для її розв'язання потрібно звернутися до історії формування та еволюції деміургічної свідомості в античному і візантійському культурному просторі.

У другому розділі «Реконструкція концепту деміурга у філософії Платона» висвітлюється міфологічно-релігійне осмислення деміургізму у давньогрецькій традиції, перші спроби теоретичного осмислення цього феномену в досократичній філософській думці та систематична його розробка Платоном як релігійно-філософського принципу.

У підрозділі 2.1. «Міфологічно-релігійні та ранньофілософські передумови становлення деміургічної парадигми у Платона» розглядаються основні форми побутування деміургічних уявлень в давньогрецькій дотеоретичній свідомості та перші кроки її осмислення і трансформації в ранніх філософських уявленнях з точки зору їх значення для Платонівського релігійно-філософського вчення.

Звертаючись до аналізу деміургічних підстав античної культури, потрібно зауважити, що сам термін «деміург», окрім загальновживаного у грецькій мові слова (у значенні -- ремісник, майстер, букв. -- той, хто виготовляє речі для народу), має й філософське значення, яке збігається із образом «творця і отця Всесвіту» виведеного в діалозі Платона «Тімей». Тому не дивно, що на ранній стадії розвитку людської свідомості перші деміургічні уявлення знаходять своє відображення перш за все у космогонічних уявленнях. Погляди на походження і устрій світу формувалися в тісному зв'язку з ранніми релігійними віруваннями, з легендами про творця (або творців) світу. Характерною рисою цього світогляду було уявлення про творіння як впорядкування безформного хаосу. Ототожнення творчого акту із впорядкуванням вносило ціннісні виміри в саме розуміння початку Всесвіту. Сам деміургічний (творчий) принцип покладався в основу всього існуючого.

Міфологічно-релігійні системи народів світу дають багатий матеріал для вивчення. Але це дослідження сконцентровано на «європейській» лінії формування деміургічних ідей.

Грецька міфологія пройшла наступні етапи розвитку: докласичний або архаїчний і класичний або героїчний (О. Ф. Лосєва і А. А. Тахо-Годі). На думку А. А. Тахо-Годі, одним із найважливіших принципів архаїчної міфології є панування у світі несумірності, невпорядкованості, дисгармонії. Міфології класичного періоду, навпаки, притаманні риси гармонійності, впорядкованості. Титани і олімпійці змагаються за владу над світом і врешті-решт перемагає сумірність і впорядкованість. Так, вже на рівні міфологічної свідомості, давньогрецька культура осмислює світ як результат боротьби творчого (деміургічного) і хаотичного начал.

Наприкінці VII -- на початку VI століття до н. е. починають з'являтися перші паростки теоретичного мислення. У ранніх грецьких натурфілософів ми знаходимо перші, іноді ще наївні, спроби раціонально осмислити закони і принципи побудови Всесвіту як прекрасного впорядкованого цілого -- космосу (Фалес, Геракліт, Піфагор, Емпедокл, Анаксагор). Але, в той же час, в межах філософської традиції формуються системи, в яких світ позбавляється притаманних йому життєвих, деміургічних рис (Анаксімандр, атомісти, софісти).

Елементи деміургічності, які ми фіксуємо у перших, відомих нам давньогрецьких мислителів, ще не є чимось чітко визначеним, системним, усвідомленим. Ці погляди, певною мірою є «стихійними».

На основі боротьби із софістичною філософією сформувалися погляди Сократа. Вона має також першочергове значення для розуміння деміургізму Платона. Він сформувався як опозиція уявленням перших вчителів мудрості на різноманітні аспекти людського і природного буття. Саме наявність позицій цих супротивників, їх зіставлення дозволяє виокремити як деміургічний принцип у «чистому» вигляді, так і протилежний йому принцип. Того більше, можна констатувати, що і у першого античного мислителя, що осмислено звертається до цієї проблематики -- Сократа, принцип деміургізму є лише світоглядною позицією, сукупністю раціонально не обґрунтованих поглядів, інтуїтивним баченням. Свого теоретичного обґрунтування і системної завершеності вони набувають вже в творчості його учня Платона.

У підрозділі 2.2. «Деміургізм як провідний принцип релігійно-філософського вчення Платона» акцентується увага на тому, що вчення Платона являє собою цілісну систему поглядів, які об'єднуються єдиним принципом. В даному розгляді можливо виділити як такий принцип -- деміургізм. В своєму розвитку цей принцип набуває концептуальної форми.

Деміургічна позиція Платона простежується у всіх «розділах» його філософсько-релігійної системи: в космології, онтології, теорії пізнання, антропології, етиці, естетиці, соціальній філософії. Основою будь-якого погляду Платона на світ є його уявлення про творче, активне підґрунтя всього існуючого.

В діалозі «Держава» Платон змальовує два погляди на цілі державної влади, які набувають рис «держави Платона» (яку захищає Сократ) і «держави Фрасімаха» (софіста, співрозмовника Сократа). В першій -- метою існування влади є піклування про підлеглих, в другій -- про самих правителів. Влада у Фрасімаха схожа на крадія, який забирає те, що не плекав і не вирощував, жне те, чого не сіяв. Це стороння сила, яка не має цінності для держави, і швидше у всьому заважає, ніж приносить користь, а якщо й приносить -- як вважають Фрасімах і Сократ -- то лише собі. В «платонівській державі» влада є тим, що структурує соціальний простір, організовує його. Вона є творчим началом -- «деміургом».

Узагальнюючи основні ідеї платонівської концепції деміургізму, потрібно зазначити, що обов'язковою її умовою є активність. Адже те, що не діє -- не може ні на що впливати. Джерелом активності, руху антична традиція визнає душу. Душа ж є атрибутом живих істот. Отже, деміург, як би ми його не уявляли, яких би форм він не набував у нашому розгляді -- ремісника, політика, поета чи, взагалі, творця космосу -- має бути живою істотою.

Активність для деміурга є необхідною, але недостатньою властивістю. Діяльність, яка не впорядковується і не спрямовується до визначеної мети, не має чіткої цілі, здатна породити лише хаос. Тому активність деміурга, яка спрямована на впорядкування, оформлення світу, поступово набуває рис розумності.

Останнім штрихом у зображенні деміурга має бути констатація його благості. Адже діяти навіть у відповідності із пізнаним зразком ще не достатньо для того, щоб претендувати на необхідність, потрібність і морально-естетичну цінність свого витвору. На думку Платона, не будь-яке творіння може заслужити високої оцінки. «Деміургів», у широкому розумінні цього слова (як творців чогось нового, раніше не існуючого), є багато. Так, багато видів мистецтва ставить собі за мету реалізацію творчої активності. Проте, не кожна творчість і не кожен витвір мистецтва має бути високо оцінений. Наприклад, проводячи визначення софістичного мистецтва, Платон називає його мистецтвом творчим. Але, як виявляється у подальшому розгляді, софіст «творить» лише примари.

Таким чином, можна підсумувати, що саме деміургічний, творчий принцип є тим началом, якому підпорядковуються різноманітні розділи філософсько-релігійного вчення Платона. Його погляди мали великий вплив на формування християнських філософських концепцій, а через них і на становлення оригінальної філософії релігійних мислителів Київської Русі.

У третьому розділі «Ідейні ремінісценції деміургічного принципу Платона в релігійно-філософських поглядах давньоруських мислителів» простежується еволюція деміургічних уявлень у елліністично-римському періоді античності та візантійському християнстві. На цій основі осмислюється рецепція деміургічного принципу платонізму в релігійно-філософських поглядах мислителів Київської Русі.

Підрозділ 3.1. «Значення еволюції платонічного деміургізму в античній та східно-християнській традиції для формування поглядів давньоруських книжників» присвячений аналізу шляхів і напрямків розвитку деміургічних ідей Платона в наступні століття з точки зору їх значення для вироблення світоглядних парадигм києворуської релігійно-філософської культури.

В дисертації зазначається, що філософія елліністично-римської доби втрачає той потенціал активності, який був характерний для ранньої та високої класики грецької філософії. Цьому, зокрема, сприяли суспільно-політичні процеси, що відбуваються в цей час: ліквідація полісного устрою та утворення перших елліністичних монархій, а, згодом, і величезної Римської імперії із складною системою централізованого державного управління.

Чисельні філософські школи, які утворилися за часів еллінізму, а також ті, що продовжували існувати з класичної доби (Платонівська академія і перипатетична школа) займаються переважно коментарями творів своїх засновників. Якщо й виникають нові філософські системи, як правило, вони є еклектичним, в кращому разі -- творчим поєднанням вчень минулого. Навіть школа Епікура, який вважається одним із найзначніших філософів цього періоду, насправді є переосмисленням спадку Демокріта і його послідовників із деяким зміщенням акцентів на етичну проблематику.

Моральні ідеали і духовні орієнтири античності отримали свій розвиток, своє ідейне продовження в релігійній філософії християнства. Серед основних джерел формування середньовічної християнської культури багато дослідників виділяють античну філософську традицію.

Ранній період розвитку християнської ідеології характеризується потужним внутрішнім потенціалом. Віра і переконання, як правило, далеких від книжної мудрості поводирів Церкви викликають повагу і захоплення. Неправильним було б твердження, що християнська ідеологія відвертає людину він боротьби, робить її нездатною до самозахисту. Факти історії свідчать про інше. Християнство змогло не лише вистояти, а й перемогти у нерівній боротьбі.

Формування догматів Східної Церкви пов'язують із видатними діячами каппадокійського гуртка: Василієм Великим, Григорієм Богословом, Григорієм Нісським. Чудові знавці античної мудрості добре розуміли її значення для оформлення вчення Церкви і поширення християнської ідеології серед широких верств східної частини Римської імперії (згодом -- Візантії). Вони присвячують своє вчення проблемам моральності, підпорядкованості нашого життя проблемам творчої активності. В «Шестидневі» Василія Великого, наприклад, ми зустрічаємо як раз таку творчу діяльність Бога, який творить світ. При цьому творіння світу розглядається як акт позитивний, спрямований на задоволення потреб людини. Тобто розуміння Бога і його діяльності у Василія Великого тісно пов'язане ціннісною ієрархією. Те, що твориться Богом має позитивне, благодійне значення для людини.

Таким чином, деміургічні ідеї, які були окреслені і теоретично сформульовані в філософсько-релігійній концепції Платона, знаходять свій розвиток, а подекуди і поглиблення, у філософській традиції елліністично-римської доби і, особливо, в творчості східних отців церкви. Саме завдяки останнім, деміургізм набуває нового значення для цивілізацій Східного і Західного Середземномор'я, а також «ретранслюється» у переробленому і доповненому вигляді в інші, сусідні культури.

Різноманітність культур і цивілізацій не заперечує, а навпаки підкреслює духовну єдність людства. Вона реалізується через впливи та наслідування як окремих ідей, так і цілісних світоглядних концепцій. При цьому мовні кордони не є нездоланною перешкодою. Як зазначає С. Аверинцев, історія надає нам зразки культурної єдності і в багатомовному просторі. Такий духовний зв'язок можна простежити між відомими нам поглядами мислителів античності і, через Візантію, давньоруською духовною культурою.

У підрозділі 3.2. «Розвиток деміургічних ідей в давньоруській релігійно-філософській літературі» зазначається на підставі попереднього розгляду, що деміургічний принцип не може вважатися оригінальним продуктом давньоруської доби. В загальному розумінні спеціальне питання визначення основних рис давньоруського деміургізму залежить від вирішення питання про форму співіснування в духовній культурі Київської Русі двох культурних традицій -- автохтонно-слов'янської і візантійсько-християнської.

Духовна культура стародавніх слов'ян представлена в першу чергу релігійно-міфологічними уявленнями. Творення світу стародавніми слов'янами розумілося в першу чергу як впорядкування світу. Тому творчий характер світогляду був безумовною основою давньоруського мислення. Багатий світ києворуської міфології свідчить про наявність елементів деміургічного мислення вже на цьому етапі розвитку східних слов'ян.

Творча енергія, яка спрямовується на захист від ворогів, повагу до власної землі -- ідеали, характерні не лише для українського народу. Інтуїтивно-народні уявлення про світ завжди містять у собі елементи деміургізму. Але цей нерозвинений, однобічний, смутний світогляд з розвитком цивілізації замінюється безособовими, опосередкованими, абстрактними поняттями. Тобто відбувається руйнація деміургічної складової культури (того, що прийнято називати «життєвою силою», «пасіонарністю» та ін.). Відродження цієї складової відбувається вже на рівні високої культури. Але такий вибір не є запрограмованим. Аналогічні процеси відбувалися на Русі на межі тисячоліть, коли молода держава прискореними темпами знайомиться з антично-візантійською культурою. Київська Русь ніби «перестрибує» у своєму розвитку століття і тисячоліття, переживаючи історію людства, так би мовити, у «віртуальній реальності».

Як підкреслює В. С. Горський, завдяки запровадженню християнства, «Київська Русь одержує можливість прилучитися до досягнень світової культури… використовувати як джерело розвитку філософської думки здобутки античної і візантійської філософії». Східна патристика, а через неї і античність, назавжди стали основою як релігійної, так і світської культури Східної Європи.

Серед творів києворуської літератури, в яких найбільш яскраво проявилися характерні риси не лише традиційно-міфологічного, але й теоретичного релігійно-філософського деміургізму, варто виділити: «Повість врем'яних літ» Нестора Літописця, «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона, «Повчання» Володимира Мономаха. Ще одним із важливих у цьому розумінні творів є «Слово о полку Ігоревім».

Оригінальна писемна література києворуського часу починається з твору, який умовно отримав назву «Слово про Закон і Благодать». Ця пам'ятка важлива не лише тим, що вона є першою, але й тому, що вона закладає традиції вітчизняної літератури. Створення цієї пам'ятки прийнято пов'язувати із іменем Іларіона -- першого київського митрополита з русичів.

Перша частина «Слова» присвячена теологічній проблематиці співвідношення Закону і Благодаті; друга -- встановленню місця Русі в тогочасному світі; третя -- похвалі Володимирові і сину його Ярославу.

Сучасні інтерпретації тексту твору пов'язують її смислове наповнення із формальними обставинами, які не мають суттєвого значення. Так, промова Іларіона інтерпретується в політичному сенсі як «антивізантійська» або «антихазарська». Але, в такому разі, незрозумілим стає зв'язок між різними частинами твору. Деміургічний аналіз «Слова» дає можливість по іншому подивитися на його смислове наповнення і ті цілі, які ставив перед собою Іларіон. Так, скажімо, протиставлення Закону і Благодаті, як змісту і форми його вираження, чітко окреслюється у Платона, а згодом і в патристичній літературі. Цей риторично-філософський прийом використовується для обґрунтування значення діяльності «язичника» Володимира. Протиріччя між старим і новим (язичництвом і християнством) долається в творчій, деміургічній цінності державницької суспільно цінної діяльності давньоруських князів. Якщо відкинути першу частину твору, то стає незрозумілим, яким чином митрополит мав би можливість прославляти князя-язичника і язичницьку Русь.

Ідейно близьким до «Слова про Закон і Благодать» є й «Повість врем'яних літ». Зокрема, деміургічним принципом пронизана концепція походження давньоруської держави, яка викликала і викликає у багатьох істориків і культурологів багато суперечок, утворюючи два ворогуючі табори: «норманістів» і «антинорманістів».

Розгляд літописного свідчення з деміургічних позицій дозволяє визначити суспільно-політичні ідеали, якими керувався Нестор. Він віддає перевагу розумінню влади як творчої сили, яка долає хаос розбрату. Відповідно створення давньоруської держави не може ним розглядатися як процес «насильницького підкорення» місцевого населення зайшлими «варягами», а лише як спільна угода, яка є благом для підлеглих більшим, ніж для самих правителів.

Подібна внутрішньо-гуманістична, на відміну від формально-зовнішньої, позиція не є чимось випадковим. Вона притаманна багатьом давньоруським авторам. Як зазначає Є. А. Харьковщенко, таке світобачення найбільш відповідало києворуській ментальності, оскільки орієнтувалося на людину. Відповідно до цієї позиції будувалася і «філософія влади», яку ми можемо побачити, скажімо, і в «Повчанні» Володимира Мономаха, «Слові о полку Ігоревім» та ін. Головним джерелом цих поглядів є релігійно-філософські концепції влади (божественної, церковної, світської), які ми зустрічаємо в багатьох творах отців церкви.

У підрозділі 3.3. «Специфічні риси деміургічної свідомості києворуських мислителів та її значення у розвитку подальшої вітчизняної релігійно-філософської традиції» звертається увага на оригінальні здобутки вітчизняної думки, яка, спираючись на здобутки платонічної традиції в східному християнстві, виробляє нові зразки світоглядної парадигми.

В рамках давньоруської духовної культури виробляється деміургічний ідеал правителя, який відмінний від концепції «монархізму» як самодостатньої, незалежної від суспільства сили. Таке розуміння цінності влади йде в контексті релігійно-філософської концепції Платона, але протилежне софістичній традиції.

Деміургічна концепція в історії української філософії продовжує існувати після києворуського часу. Безпосереднім яскравим свідченням цього є твір Станіслава Оріховського-Роксолана «Напучення королеві польському Сигізмунду-Августу».

Цікавим моментом є порівняння зазначеної вище давньоруської традиції та творчого спадку Станіслава Оріховського-Роксолана і західноєвропейської традиції цього часу. Наприклад, можна звернутися до твору Нікколо Макіавеллі «Державець». Цей твір є ніби протилежністю платонізму. Іншими словами, це «анти-Платон». Макіавеллі, не називаючи Платона, постійно з ним дискутує. При цьому, сама дискусія ведеться з позицій супротивників Платона -- софістів. Макіавеллі немов повторює аргументацію, яку ми бачимо в деяких Платонівських діалогах і яку Платон відносить на рахунок поглядів софістів.

Таким чином, ми бачимо у давньоруській філософсько-релігійній традиції чіткі риси деміургічного світогляду, який відображує не лише традиційно-міфологічне, а й теоретичне осмислення деміургізму як творчого принципу. Це стає більш наочним у порівнянні вітчизняної літературної традиції із аналогічними традиціями інших культурних ареалів.

ВИСНОВКИ

1. Деміургічне мислення історично формуються у межах міфологічно-релігійної свідомості первісного суспільства. Ці елементи поки що не оформлені, не усвідомленні. Як і вся міфологія деміургізм набуває образних, естетичних форм. Вони характерні для культурних традицій всіх народів світу. Грецька міфологія в своєму розвитку яскраво ілюструє відображення у народній свідомості процесу впорядкування світу. Це спостерігається у двох основних етапах її існування: архаїчному і класичному. Ці етапи кардинально розрізняються саме з точки зору результату діяльності богів (божественних сил) як творчого начала. Боротьба між хаотичністю і впорядкованістю приводить до встановлення панування олімпійських богів.

Міфологія стає однією з основ творчості ранніх грецьких філософів. Вона сприяє осмисленню світового цілого, людини і суспільства як таких, що пронизані творчим, життєдайним началом. Проте елементи деміургічного мислення у досократичній філософській традиції ще не утворюють певної цілісності. В поглядах Сократа ми спостерігаємо вже розмежування розуміння «деміурга» від філософсько-релігійного принципу «деміургізму». Проте свого теоретичного узагальнення і системної завершеності вони набувають у творчості Платона.

2. В філософській спадщині Платона деміургічний принцип (у своєму розвитку -- концепція) є тією основою, яка поєднує різноманітні уявлення цього видатного античного автора в єдине незаперечне ціле. Відповідно окремі етапи його життєвого розвитку розглядаються як такі, що містять в собі єдиний об'єднуючий стрижень -- деміургічний принцип. Саме у Платона елементи деміургічного мислення, що існували в античній культурі, набувають осмислення, узагальнення і теоретичного вираження.

Деміургічна позиція Платона знаходить своє відображення в космології, онтології, теорії пізнання, антропології, етиці, естетиці, соціальній філософії, філософії історії та філософії мови. Основою будь-якого погляду Платона на світ є його уявлення про творче, активне підґрунтя всього існуючого.

3. Виділення деміургічного принципу дозволяє розглядати античну і християнську культури у єдності і наступності. Це те, що поєднує мислителів різних історичних епох. Проте вже в античній філософії представниками деяких філософських шкіл виробляються погляди, які кардинально протилежні деміургічному світогляду. Полеміка з ними Сократа і Платона сприяла більш чіткому окресленню їх власної позиції. Елліністично-римська доба надає нам зразки розвитку цих двох протилежних традицій. При цьому творче начало античної цивілізації поступово зникає, що знаходить своє вираження і у теоретичних формах мислення. Відродження європейської культури пов'язане із поширенням християнського світогляду (Василій Великий, Псевдо-Діонісій Ареопагіт, Іоанн Дамаскін та ін.), який вніс творче (деміургічне) начало у старіючу культуру, творчо переосмисливши платонізм на основі християнського світорозуміння і надавши йому чітких релігійних рис.

...