Опозиція в євангельсько-баптистському русі в УРСР (середина 40-х — 80-ті роки ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах пошуку Україною свого місця поміж європейських держав і постійного зростання ролі релігійних інституцій у розвитку громадянського суспільства винятково важливе значення належить всебічному дослідженню історичного минулого нашого народу задля використання попереднього досвіду в нинішньому бутті релігійних спільнот і в майбутньому. Найбільше це стосується тих сторінок історії, які упродовж тривалого часу невиправдано приховувалися або ж свідомо перекручувалися. З-поміж них -- і розвиток пізнього українського протестантизму за радянської доби, зокрема опозиційних до тогочасної офіційної влади релігійних рухів євангельсько-баптистського спрямування. Враховуючи те, що чинна влада продовжує певною мірою зберігати радянську традицію у виявленні офіційної прихильності винятково до православних церков, тим самим консервуючи в суспільстві стереотипи минулого про протестанта -- ворога народу та державного ладу; також те, що цьому процесові сприяє непомітна чи, навіть, мовчазна реакція офіційного керівництва об'єднання Євангельських християн-баптистів (ЄХБ), і це в умовах постійного зростання впливу протестантизму в Україні -- необхідно відзначити нагальну потребу повноти історичного відтворення процесів формування нинішньої релігійної палітри України загалом та історії розвитку баптизму в Україні зокрема.

Донедавна діяльність церковної опозиції ЄХБ упродовж середини 1940-х -- кінця 1980-х рр. практично не мала жодних перспектив для всебічного висвітлення. Недосяжність більшості архівних матеріалів, суперечливість свідчень учасників подій і стереотипи радянської пропаганди не давали таких можливостей. Проблеми, закладені владною політикою в означений період, значною мірою сформували конфігурацію релігійно-суспільних відносин після проголошення незалежності України. Упродовж майже двох десятиліть вітчизняній владі так і не вдалося подолати більшу частину тоталітарної спадщини, а головно -- у царині духовності, зокрема, взаємодії держави та церкви.

Одним із найпомітніших наслідків політики тоталітарного режиму в сфері релігії було розмежування віруючих церкви ЄХБ упродовж середини 1940-х -- кінця 1980-х рр., не подолане й до цих пір. Донині існує велика напруга у відносинах як між керівництвом альтернативних об'єднань ЄХБ, так і між рядовими віруючими цих спільнот.

Поміж досліджень з історичного релігієзнавства дотепер немає жодної праці, яка б розкривала цілісну картину розвитку опозиційних течій у церкві ЄХБ упродовж вище означеного періоду. Комплексне наукове висвітлення минулого має сприяти подоланню стереотипів громадської думки щодо протестантів, сформованих ще за радянських часів. У цьому плані досить актуальним є вивчення причин, передумов, ходу та наслідків розколу церкви ЄХБ і всебічний аналіз взаємин віруючих-опозиціонерів із радянською державою. Отже, важливість перелічених проблем, які мають актуальне наукове теоретичне та практичне значення, їх недостатня розробленість у дослідженнях вітчизняних і закордонних авторів й зумовили вибір теми.

Метою дослідження є аналіз передумов і причин виникнення, динаміки розвитку опозиції в церкві ЄХБ до радянської та офіційної духовної влади в УРСР упродовж середини 40-х -- кінця 80-х рр. ХХ ст.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- дослідити передумови та причини виникнення опозиційних рухів поміж віруючих церкви ЄХБ в Україні упродовж середини 1940-х -- початку 1950-х рр.; з'ясувати їх сутнісні характеристики, особливості функціонування та трансформування;

- розкрити специфіку організаційного оформлення опозиції поміж віруючими церкви ЄХБ упродовж кінця 1950-х -- 1965 рр., проаналізувати закономірності її інституціювання на теренах УРСР;

- з'ясувати особливості діяльності та вивчити динаміку розвитку громад Спілки Церков (СЦ) ЄХБ в Україні упродовж середини 1960-х -- кінця 1980-х рр., установити характер відносин між общинами віруючих;

- проаналізувати взаємовідносини органів влади й офіційного духовного центру ЄХБ з опозиційно налаштованими віруючими конфесії;

- визначити наслідки опозиційної діяльності віруючих і розкрити конфесійну специфіку СЦ ЄХБ у контексті релігійного життя в УРСР післявоєнного часу.

1. Стан наукової розробки теми, джерельна база та методологія дослідження

Радянська офіційна історіографія нашої проблеми формувалася в три етапи:

1) друга половина 1940-х -- кінець 1950-х рр. -- період, коли дослідники ще не подолали тоталітарної «войовничо-антирелігійної» традиції. На цьому етапі табір «сектантознавців» розділився на дві течії -- «консерваторів» (П. Вдовиченко, Г. Гур'єв, П. Каушанський, В. Костецький, Н. Сафронова, Л. Сєрдобольська, Л. Соплякова, В. Суярко, Ю. Федін, М. Шахнович) і «лібералів» (Ф. Гаркавенко (Ф. Федоренко), А. Єришев, М. Злобін, В. Калугін, О. Клібанов, П. Косуха, Л. Мітрохін, І. Москвітін, В. Подоляк, Р. Приходько, В. Танчер, Е. Філімонов, О. Чанишев). Праці цього часу переважно тенденційні, упереджені та фрагментарні щодо вивчення протестантських конфесій;

2) кінець 1950-х -- перша половина 1980-х рр. -- період наукового обґрунтування необхідності поступового наступу на релігію. Тоді з'явилися роботи, позначені системністю і відносним об'єктивізмом у дослідженні протестантизму. Критичне ставлення до діяльності «релігійного сектантства» спостерігається в працях Б. Антонова, В. Арестова, А. Бєлова та О. Шилкіна, І. Бражника, Є. Дороша, В. Коніка, Ю. Поліщука, П. Степанова. Глибоким аналізом прикметні дослідження В. Гараджі, Є. Дулумана, З. Калінічевої, Г. Максиміліанова, О. Москаленка, В. Подоляка, Ю. Розенбаума, П. Яшина. Упродовж 1970-х -- першої половини 1980-х рр. над дослідженням ідеології та практики ЄХБ активно працювали В. Арсеньєв і В. Данілов, Є. Вістунов і М. Тютрюмов, П. Каушанський, О. Клібанов, П. Косуха, Є. Філімонов;

3) друга половина 1980-х -- початок 1990-х рр. -- період розвитку плюралістичного та демократичного ставлення науковців до релігійної проблематики загалом (і окремих конфесій зокрема), що заклав методологічні основи розвитку сучасної вітчизняної історіографії. Його представниками були О. Антонов, І. Бражник, О. Владіміров і О. Соломка, О. Ісаєнко, В. Лешан, І. Малахова, І. Меркатун, Л. Мітрохін, М. Одінцов, О. Уткін. Окрім того, слід виокремити тематичні дисертаційні дослідження цього періоду І. Бражника, В. Любащенко, Г. Ляліної, В. Подоляка, М. Тіхонова та В. Чемоданова.

Набуття Україною незалежності дало науковцям нові творчі можливості. Праці, опубліковані упродовж 1992 - 2008 рр., відносяться до четвертого етапу вивчення історії вітчизняного протестантизму післявоєнного часу. Цьому періодові притаманна ліквідація обмежень у дослідницьких підходах, наукових методах і висновках. З-поміж робіт сучасних дослідників общин ЄХБ України другої половини ХХ ст. слід виділити доробки В. Алексеєва, О. Бажана та Ю. Данилюка, В. Барана, В. Бондаренка, С. Головащенка, В. Єленського, В. Любащенко, П. Панченка, В. Пащенка, В. Перебенесюк, Ю. Решетнікова, С. Савінського, С. Саннікова, П. Яроцького. Провідним центром вивчення історії протестантизму загалом і українського євангельсько-баптистського руху зокрема є Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.

Нині проблему паралельного співіснування в радянській Україні обох церков ЄХБ тією чи тією мірою досліджують Ю. Вільховий, В. Войналович, Т. Грушова, О. Панич (О. Назаркіна), Ю. Решетніков, І. Саламаха, О. Сінічкін (РФ). У центрі їхньої уваги -- ставлення до віруючих-протестантів радянської держави та партії, політика місцевих органів влади та реакція самих віруючих громадян на процеси в державі та церкві.

Великий внесок у вивчення українського пізнього протестантизму зробили закордонні дослідники. Поміж них, окрім власне іноземців, найбільшу роль у цьому процесі відіграли емігранти українського походження. Окреме місце посідають сучасні російські вчені. Усі ці науковці прагнули провести об'єктивний аналіз розвитку об'єднань ЄХБ на теренах України. У їх творах проблемі церковної опозиції поміж віруючих ЄХБ надано значно більше уваги, ніж у радянській історіографії. Поміж праць зарубіжного та вузькоконфесійного походження слід виокремити набуток Л. Алексеєвої, М. Бурдо, М. Грант, В. Домашовця, В. Заватського, Д. Константінова, Ю. Крючкова. С. Рамет, М. Рове, Г. Чьорнера.

Останнім часом до наукового обігу введені коментарі, спогади, інтерв'ю Г. Вінса, Г. Гартфельда, Л. Коваленка та Г. Крючкова -- лідерів опозиційного євангельсько-баптистського руху.

Попри праці зарубіжних авторів і представників української діаспори спеціальних наукових досліджень проблем державно-церковних і міжцерковних відносин поміж віруючих ЄХБ упродовж 1940 - 1980-х рр. ще донедавна майже не існувало. На сьогодні відсутнє повне системне вивчення цієї теми, що й обумовлює потребу належного наукового її з'ясування.

Поміж неопублікованих джерел переважно використано постанови, накази, рішення, інформаційні звіти, статистичні матеріали, інформаційні довідки та висновки, заяви керівників державних органів влади. Безцінним пластом інформації виявилися документи релігійного походження церков ЄХБ і релігійний Самвидав, насамперед закордонного архівного зберігання.

2. Формування опозиційних настроїв поміж віруючих церкви ЄХБ в Україні

У дисертації виокремлено кілька причин кризи в церкві ЄХБ, що на початку 1960-х рр. завершилося розколом на дві альтернативні церкви. Зокрема, їх класифіковано на зовнішні та внутрішні причини. На зовнішні вказують переважно духовні діячі й конфесійні історики церкви, які переконані в штучності цієї кризи, насадженої зверху владою. Світські автори, головно радянського часу, впевнені в протилежному -- причини кризової ситуації в церкві ЄХБ, на їх думку, лежали у внутрішньому мікросередовищі конфесії. Автор доходить висновку про існування всіх перелічених чинників кризи, які в різному обсязі впливали на появу останньої.

У роботі доведено, що безпосереднім приводом до розмежування в церкві ЄХБ стали новоприйняті документи духовного центру в 1959 р. під тиском влади. І, як результат, у церкві ЄХБ остаточно оформилося кілька опозиційно налаштованих груп -- «чисті баптисти», «молоді баптисти», «істинні баптисти» («доскональці»), «чисті євангельські християни» («чисте зерно»), нелегальні п'ятидесятники, «старобаптисти», діяльність яких на теренах України в означений період розкрито в дисертації.

Проаналізовано також ознаки церковної кризи поміж віруючих ЄХБ, їхню соціальну структуру за різними показниками, корені визрівання невдоволення поміж протестантів, знайдено спільне та відмінне у вимогах і діяльності різних опозиційних рухів тощо. Автор показав, що тиск на церкву з боку держави та репресії проти незгодних тільки посилювали опозиційні настрої в середовищі ЄХБ і штовхали на нелегальне становище та підпільну діяльність. Цьому ж процесові сприяла політика духовного центру ВР ЄХБ з відлучення від церкви занадто активних і непоступливих віруючих, які одразу ж поповнювали ряди нелегальної опозиції.

Дисертант довів, що опозиція поміж віруючих упродовж середини 1940-х -- кінця 1950-х рр. існувала в латентній формі. Загалом релігійне дисидентство межі 1950 - 1960-х рр. взяло на себе головний удар владних структур, спрямований проти зареєстрованих громад ЄХБ і привернуло увагу міжнародної громадськості.

Досліджено виникнення та еволюцію діяльності першої офіційної опозиційної організації поміж віруючих ЄХБ -- «Ініціативної групи зі скликання надзвичайного Всесоюзного з'їзду церкви ЄХБ». Остання головним своїм завданням бачила вдарити в дзвін, закликати віруючих до внутрішньої реформації в своїй церкві й вимагати від уряду дозволу на проведення демократичного з'їзду представників усіх общин ЄХБ під її керівництвом.

Автор довів, що Ініціативна група була опозиційною не лише до ВР ЄХБ, а й до радянської та партійної влади. Також упорядкував понятійний апарат щодо назви опозиційно налаштованих віруючих ЄХБ: у період з 1961 р. до лютого 1962 р. їх правомірно називати «ініціативниками», з лютого 1962 р. до вересня 1965 р. -- «прибічниками Оргкомітету», а з вересня 1965 р. -- «прибічниками РЦ ЄХБ» і «релігійними дисидентами».

У дисертації зроблено кількісний і якісний аналіз складу Ініціативної групи та її прибічників, установлені певні закономірності за демографічними ознаками. Автором з'ясовано, що церковна опозиція до ВР ЄХБ на теренах України дала можливість зберегти окремі елементи національної самосвідомості та залишила віруючим право сповідувати свою релігію рідною мовою. Подібне було абсолютно неможливим у рядах офіційно зареєстрованої церкви ЄХБ.

Дисертант проаналізував зміст перших документів групи, реакцію на них з боку офіційного духовного центру ЄХБ і органів влади, а також процеси посилення підтримки опозиції поміж українських помісних церков ЄХБ, що виявлялося в масовій петиційній кампанії до вищих органів влади. Доведено, що співпраця ВР ЄХБ зі світською владою прискорила падіння авторитету духовного центру. Одна за одною общини відмовлялися визнавати її керівництво, відлучали членів ВР ЄХБ від церкви, не хотіли брати участь разом з ними в обряді хлібопереломлення та все наполегливіше вимагали проведення з'їзду, який не скликали більше 30 рр. У відповідь -- посилення репресій з боку держави й масові відлучення від церкви з боку ВР ЄХБ.

Охарактеризовано умови зміни підготовчого періоду до проведення з'їзду церкви ЄХБ на організаційний. Мова вже йде про утворення нового релігійного центру євангельсько-баптистської церкви. Уперше критика була спрямована не лише проти московських лідерів церкви, а й проти керівників общин, котрі приймали антиєвангельські документи як керівництво до дії. Тому заклики до всіх церков були, по суті, закликом до загального оновлення та нового освячення церковного життя.

Автор досліджує основні документи Оргкомітету, їх вплив на релігійне життя в Україні, реакцію з боку незгодних віруючих з політикою ВР ЄХБ, наслідки зустрічей лідерів Оргкомітету з очільниками центральних державних і партійних органів влади, спроби встановлення контакту з зарубіжними організаціями тощо. Детально описує репресії з боку держави щодо непокірних опозиціонерів -- прибічників Оргкомітету.

Також автор дисертації аналізує віросповідальну програму Оргкомітету, заходи з релігійного виховання дітей, встановлення зв'язків із закордоном, форми й засоби усної та друкованої пропаганди, ставлення прибічників Оргкомітету до заходів ВР ЄХБ з дискредитації опозиції тощо. Уперше робить спробу представити завдання та види діяльності Ради родичів в'язнів ЄХБ як релігійно-політичної організації, досліджує документи й наслідки її активності.

3. Діяльність громад Спілки Церков на теренах України як альтернатива офіційній Всесоюзній Спілці ЄХБ

Схарактеризовано вплив новоутвореної церковної організації під назвою «Спілка Церков ЄХБ» на релігійне життя протестантів України, а також розглянуто активність місцевих нелегальних общин віруючих євангельсько-баптистського сповідання, спрямована на легалізацію альтернативної церкви ЄХБ до офіційної Всесоюзної Спілки.

Проаналізовано тактику й стратегію діяльності церковної опозиції ЄХБ в означений період з активізації діяльності помісних нелегальних церков, розширення впливу на віруючих громадян тощо. Дослідник стверджує: віруючих ЄХБ судові інстанції засуджували виключно за релігійними мотивами, що знайшло своє підтвердження під час опрацювання автором звинувачувальних висновків, вироків і записів судових процесів.

Дисертант аналізує кількісний склад прибічників РЦ ЄХБ як духовного центру СЦ ЄХБ, їх організаційні заходи, прояви відкритої боротьби та нелегальної діяльності в підпіллі, налагодження типографського тиражування різноманітної літератури й листівок, швидкого росту релігійного Самвидаву. Веде мову про вихід на міжнародний рівень інформування громадськості щодо релігійного життя в СРСР через таємні канали зв'язку, офіційну документацію діяльності церковної опозиції поміж ЄХБ, яка, як виявилося, була цілком легальна та юридично обґрунтована за нормами чинного радянського законодавства. Але це влада категорично не визнавала.

Автор подає схему управління в СЦ ЄХБ за її Статутом 1965 р. й аналізує завдання та функції кожної структурної ланки церковної ієрархії. Велику увагу приділено арештам, засудженням і відбуттям покарань лідерами РЦ. У дисертації чітко встановлено зв'язок між прибічниками СЦ і політичним дисидентством у Росії, з національним і правозахисним рухами в Україні.

Здобувачем доведено, що події другої половини 1960-х -- першої половини 1970-х рр. свідчать про розмах нового релігійного дисидентського руху, який вийшов за рамки, передбачені для релігійних організацій на початку 1960-х рр., і склав реальну загрозу іміджеві державної та партійної влади. Рада в справах релігій не очікувала такої стійкості й сили, тому усвідомивши власну неспроможність керувати цим процесом, змушена була відступити дещо назад у своєму антирелігійному натискові. Таким чином, завдяки активній позиції представників СЦ ЄХБ, усі віруючі (у першу чергу члени общин ВС ЄХБ) отримали більшу свободу релігійної діяльності.

Розкриває нову тактику СЦ ЄХБ, спрямовану на посилення конспірації діяльності та відмову від будь-якої співпраці з іншими церквами й державними органами. Це призводить до різкого збільшення кількості внутрішніх протиріч поміж помісних церков, до значного розмежування в середині євангельсько-баптистського братства та деякою мірою послаблення активізації опозиції. Різка зміна тактики посилила відцентрові рухи поміж опозиціонерів, їх занурення в підпілля. Як наслідок, із цих тенденцій виникнуть автономні місцеві громади, не підвладні ні ВР ЄХБ, ні РЦ ЄХБ. Також у цей період можна говорити про виокремлення третього «центру» поміж опозиційних віруючих. Ним стала Рада родичів в'язнів ЄХБ.

Автор доводить, що головними пріоритетами діяльності РЦ ЄХБ і її прибічників в означений період були: власне видавництво «Христианин» з кількома підпільними типографіями, релігійне виховання та навчання дітей, контакти з закордонними релігійними центрами й організаціями, діяльність за кордоном через Зарубіжне Представництво РЦ ЄХБ, захист віруючих від переслідувань і утисків.

Розкрито нові умови функціонування релігійних об'єднань у радянській Україні та причини невдалих спроб опозиціонерів легалізувати свою діяльність.

У дисертації автор простежив продовження репресій аж до 1988 р., коли було звільнено з ув'язнення останнього віруючого ЄХБ. Також підтвердив, що СЦ ЄХБ полегшувала долю віруючих, які входили до офіційно визнаних громад. У цей час актив автономно зареєстрованих общин, незважаючи на офіційну реєстрацію, продовжував зберігати зв'язки з РЦ. Наприкінці 1980-х рр. прибічники церковної опозиції мали власну незалежну від політичних угруповань і національних організацій позицію. У виборчих кампаніях в умовах багатопартійності сформували свої орієнтири, виробили специфічну тактику.

Здобута релігійна свобода у ході перебудови радянського суспільства, за переконанням дисертанта, поставила СЦ ЄХБ перед великим колом проблем, не вирішених до цього часу.

Висновки

опозиційний євангельський баптист

У висновках підсумовано результати дослідження. Шляхом наукового аналізу літературних та архівних джерел встановлено наявність організованої церковної опозиції в пізньому українському протестантизмі, що стало причиною новітнього розколу між общинами ЄХБ і заклало основу сучасній конфесійній палітрі в Україні.

Проведене дисертаційне дослідження дало можливість авторові виділити періоди розвитку церковної опозиції ЄХБ. Також науковий аналіз проблеми дав можливість сформулювати низку узагальнень з теми роботи:

1) сучасний масив історіографії поки що не містить комплексного дослідження церковної опозиції в ЄХБ радянського періоду на теренах УРСР;

2) проблема аналізу еволюції опозиційних рухів поміж віруючих церкви ЄХБ має достатню джерельну базу, але без залучення зарубіжних архівосховищ вона була б обмеженою;

3) сучасний методичний і методологічний рівень проведення історико-релігієзнавчих досліджень дає можливості для комплексного й неупередженого вивчення проблеми існування розколів у церкві ЄХБ, виникнення яких має глибоке історичне коріння, сформоване ще за радянських часів;

4) упродовж досліджуваного періоду на теренах України виникла достатньо розгалужена мережа релігійних організацій, яка постійно перебувала в русі кількісних і якісних показників;

5) діяльність Ініціативної групи та Оргкомітету ЄХБ була виразом прагнень значної кількості віруючих, які бажали легалізації своєї діяльності цілком законними та, навіть, конституційними методами боротьби;

6) в інституціюванні опозиційної й дисидентської діяльності прибічників РЦ ЄХБ велику роль відіграли Рада родичів в'язнів ЄХБ, Зарубіжне Представництво РЦ, видавництво «Христианин» і кілька його нелегальних періодичних видань тощо;

7) простежується прямий зв'язок між релігійними опозиціонерами ЄХБ і політичними дисидентами та їх нелегальними об'єднаннями;

8) церковна опозиція мала певні переваги над організаціями інакомислячої інтелігенції, хоча й з менш вираженими політичними вимогами;

9) був значним вплив міжнародних правозахисних організацій на релігійну ситуацію в радянській державі, а понад усе завдяки нелегальним двостороннім каналам зв'язку з прибічниками РЦ ЄХБ;

10) незважаючи на падіння комуністичного тоталітарного режиму, церкви ЄХБ до цього часу не досягли взаємного порозуміння та єдності. Більш того, підґрунтя для такої перспективи зараз уже немає. Став очевидним суб'єктивний чинник збереження розколу в середовищі ЄХБ України.

Література

1. Лахно О.П. Один рік з історії протистояння між органами радянської влади та Спілкою Церков євангельських християн-баптистів / Олександр Петрович Лахно // Історична пам'ять: Науковий збірник. -- 2004. -- №2. -- С. 147-155.

2. Лахно О. Розкол у євангельсько-баптистському русі на Поділлі в світлі архівних документів (друга половина ХХ століття) / Олександр Лахно // Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів. -- Т. 14. -- К.-Хмельницький: [Б. в.], 2006. -- С. 349-362.

3. Лахно О.П. Діяльність прибічників Ради Церков Євангельських християн-баптистів на Рівненщині в 60- 80-ті роки ХХ століття / Олександр Петрович Лахно // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. -- Запоріжжя: ЗНУ, 2006. -- Вип. ХХ. -- С. 268-274.

4. Лахно О.П. Роль О.Ф. Прокоф'єва у становленні церковної опозиції серед Євангельських християн-баптистів у 50-60-х роках ХХ століття / Олександр Петрович Лахно // Історична пам'ять: Науковий збірник. -- 2006. -- №2. -- С. 86-96.

5. Лахно О.П. Підпільна видавнича діяльність як прояв опозиційності Спілки Церков Євангельських християн-баптистів / Олександр Петрович Лахно // Наука. Релігія. Суспільство. -- 2007. -- №2. -- С. 45-51.

6. Лахно О. Передумови та причини визрівання системної кризи у церкві Євангельських християн-баптистів середини ХХ століття / Олександр Лахно // Українське релігієзнавство. -- 2008. -- №45. -- С. 91-98.

Размещено на Allbest.ru