Релігійно-філософське вчення буддизму та його різновидів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Виникнення та становлення буддизму

2. Віровчення і культ

3. Буддійське віровчення та культ. Поширення буддизму. Основні напрями в буддизмі

4. Дзен-буддизм як різновид буддизму

5. Ламаїзм

6. Буддизм та питання війни та миру

Висновки

Література



Вступ

Буддизм -- одна з найдавніших світових релігій, яка існує понад 2500 років. Вона поширена переважно в Центральній, Південній та Швденно-Східній Азії (В'єтнам, Індія, Китай, Корея, Монголія, Японія та ін.) її послідовниками є понад 300 млн осіб. За час існування буддизм глибоко вкоренився в азійських країнах і зараз чинить значний вплив на різноманітні аспекти соціального та державного життя, визначає культурну самобутність народів Азії, став певним способом життя людей.

Буддизм виник у VI ст. до н. е. в Індії в умовах формування великих рабовласницьких держав, розкладу родоплемінних відносин, посилення соціального гноблення, падіння авторитету жрецької касти брахманів і переходу влади до касти кшатріїв, яка складалася в основному з військової бюрократії та великих рабовласників.

Відображаючи інтереси останніх в їхній боротьбі проти касти брахманів, буддизм визначально виступав як противник каст взагалі та прибічник рівності людей. Народні маси буддизм приваблює ілюзорною рівністю людей та обіцянням позбавлення в потойбічному світі від земних страждань.

У III ст. до н. е. цар Аіпока, об'єднавши під своєю владою більшу частину Індії, надав буддизмові статусу державної релігії та активно сприяв його поширенню як у країні, так і поза ЇЇ межами. Будучи понад тисячу років найбільш масовою релігією, буддизм у X ст. н. е. дещо втратив свій вплив. Його заступив індуїзм, що асимілював ідеї брахманізму та буддизму.

Буддизм поширився в багатьох країнах Азії. У І ст. н. е. він набув популярності в Китаї, де до виникнення конфуціанства відігравав значну роль. До Японії буддизм проник із Китаю та Кореї в VI ст., в VII ст. він закоренився в Тибеті. У Монголії буддизм у формі ламаїзму поширився в XVI-- XVII ст., в Бурятії (Росія) -- в XVII--XVIII ст.

Розповсюдженню буддизму сприяла його здатність пристосовуватися до місцевих умов і вірувань різних країн. Це також обумовило розмаїття його напрямків, течій і сект, які хоч і спиралися на вихідні канонічні постулати, але різнилися пантеоном та обрядністю. У буддизмі існують два напрямки: хінаяна (мала колісниця, або вузький шлях спасіння), що поширений на півдні Азії, та махаяна (велика колісниця, або широкий шлях спасіння), послідовники якого проживають на півночі. В організаційному відношенні буддійські церкви в кожній країні існують автономно, буддизм не має єднального центру.



1. Виникнення та становлення буддизму

Буддизм є найдавніщою із світових релігій. Виник в індії у середині І тис. до н. е. За легендою, після нескінченних перероджень Будда (Будда на санскриті означає «просвітлений вищими знаннями») з'явився на Землю, щоб виконати свою рятівну місію і показати людству шлях до спасіння?

Для свого останнього переродження спаситель обрав образ царевича Сіддхартхи, який належав до знатного роду (його родове ім'я -- Гаутама). Рід цей був із племені шак'їв, що жило 600 -- 500 років до н. е. в долині Гангу, в середній течії ЇТ. Мати Сіддхартхи, дружина правителя -- Майя (або Махамайя), одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійщов білий слон.

Через деякий час вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лум-біни (нині це територія Непалу). Через сім днів після пологів вона померла.

Дізнавшись про народження царського сина, палац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши на тілі новонародженого «риси величі», Асита засміявся і заплакав. «Я сміюсь, -- сказав він, -- від радості, що рятівник з'явився на землю, і плачу тому, що мені не випадає щастя жити довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу». Новонародженого назвали Сіддхар-тхою, що означає «той, хто виконує своє призначення».

Але повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обов'язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину піклуванням і розкішшю, старанно маскуючи віл нього похмурі сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхар-тха вражав усіх своїми здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім'ї сповнилося радістю і щастям.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого болячками хворого, згорбленого роками немічного старця, похоронну процесію І аскета, що поринув у думи. Після цих чотирьох зустрічей він подивився на світ іншими очима.

Він дізнався про страждання, що випадають на долю людини. Тієї ночі він непомітно залишив свій дім, щоб самотужки знайти шлях, який би звільнив людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувілля (нині Бух Бодх-гая). Під кроною дерева Сіддхартху вразила істина, і він став Буддою.

Вважають, що суть відкриття, зробленого Сіддхартхою в день великого прозріння (це і є суть самого буддизму), викладена Буддою в першій його проповіді. В ній коротко розкривається вчення про чотири «святі істини»: «жити -- значить страждати», «причина страждань -- бажання», «для звільнення від страждань треба позбавитися бажань», «шлях позбавлення від бажань -- дотримуватися вчення Будди, яке може привести віруючого до головної мети його буття -- нірвани (заспокоєння, згасання), стану повного подолання людських почуттів, бажань, вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.

Хоча страждання викликаються насамперед факторами біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори іншого порядку.

Будді, наприклад, приписують такі слова: «Володарі царств, котрим належать багатства і скарби, з жадністю поглядають один на одного, підкоряючись своїм ненаситним бажанням. І якщо вони діють саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?»

Буддизм зводить в абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю буття. Будь-яке життя, існування завжди у будь-якій формі є обов'язково стражданням, злом. Саме цим буддизм відрізняється від інших релігій.

Справді, в усіх релігіях, як правило, світ земний, світ чуттєвий принижується, а протиставлений йому світ небесний звеличується, утверджується як істинне надбуття. Звідси -- логічний висновок, що перебування у земному світі повинно бути використане для підготовки до життя у світі небесному. Зрозуміло, що «вічне життя» дається як винагорода за перенесені під нас земного існування страждання.

Зробивши відправним пунктом свого вчення тотожність будь-якого існування із повним стражданням, буддизм уже не міг припустити можливості іншого існування. Смерть, що е водночас стражданням, не позбавляє від мук.

Після неї розпочинається нове, сповнене стражданнями існування, а вчення брахманізму про переродження залишилось у буддизмі незмінним. Звідси випливає висновок про необхідність примирення із стражданням. Але буддизм на цьому не зупиняється. Він вказує шлях до порятунку, до подолання страждань.

Цей шлях полягає у повному подоланні людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у злитті з божеством й абсолютного спокою -- нірвани. Шлях до порятунку сформульований у «третій святій істині», яка проголошує: «Що ж є святою істиною позбавлення від страждань? Це --- повне позбавлення бажань, повне заперечення і усунення їх».

Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном «сансара», запозиченим буддистами з брахманізму. Переконувати візуючих Індії епохи формування буддизму е тому, що світ сповнений страждань, не було потреби.

Це стверджували існуючі релігійно-філософські традиції, це відчували прості люди саме тоді, коли руйнувалися вікові суспільні традиції: податковий прес вичавлював із людей усі життєві соки, а на кожному кроці людину очікувала страшна перспектива розорення, зубожіння, рабства.

За таких умов традиційно-релігійне критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли перспективу радісного щасливого життя усім: тому, хто народився раджею, багатим купцем, могутнім воєначальником, аби тільки вони дотримувалися релігійних обрядів, принесення жертв, -- то буддійські проповідники повністю заперечували існування життя без зла, без страждань.

Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати «просвітленого» жахливими страхіттями. Він посилав до нього своїх красивих дочок, щоб спокусити його радощами життя і змусити його відмовитися від вказування людям шляху порятунку. Сім днів (за іншими твердженнями, чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість.

Неподалік Бєнареса (нині Сарнатх) Будда проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. В ній він стисло сформулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, «привів у рух колесо дхар-ми».

Протягом 40-ка років, оточений учнями, ходив він горами й долинами Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалось дхармою (слід розуміти як закон життя). Потім нова релігія стала носити ім'я свого засновника -- буддизм.

Помер Будда, згідно з легендами, у 80-літньому віці в Куши-нагарі (твердять, що це теперішній Каспі). Він лежав під деревом у позі лева і звернувся до монахів і мирян з такими словами: «Тепер, монахи, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для врятування докладіть усіх зусиль!».

Смерть Будди послідовники називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день травневого повного місяця. Цю дату шанують, як і дату народження і, прозріння, тому ЇЇ називають «тричі святим днем».

Привертає увагу етично-практична спрямованість буддизму, що закликає до відходу від цього світу, байдужості до життя. Ідеал усунення від світу приводить прихильників цієї релігії до відмови про необхідність його вдосконалення. Але важливо підкреслити, що деякі послідовники буддистів не залишилися осторонь гострих проблем сучасності і беруть участь у суспільно-політичному житті своїх країн".

2. Віровчення і культ

Головним у віровченні буддизму є вчення про чотири благородні істини, що їх відкрив Гаутама у процесі "просвітлення" під деревом мудрості (смоківницею):

1. Життя -- це страждання. Народження, хвороби, старість, смерть і навіть сили, що підтримують у нас життя (сканди), повні страждань (скан-ди -- це тіло, почуття, думки й сумління).

2. Причини страждань -- бажання, жадоба насолод, невтомний потяг до радощів і надії.

3. Аби позбавитися страждань, слід звільнитися від бажань, подавити в собі будь-які їх прояви.

4. Спосіб позбутися бажань -- це наслідування шляху спасіння, що його відкрив Гаутама і виклав у таких восьми принципах:

· правильне розуміння чотирьох благородних істин;

· правильні прагнення, наміри;

· правильна мова (подолання обману та утвердження правди);

· правильна поведінка (не вбивати, не красти, бути людяним);

· правильний спосіб життя (відповідно до людських чеснот);

· належні зусилля у прагненні до довершеності (постійно долати будь-які перешкоди на шляху до спасіння);

· належний стан розуму (самоаналіз життя);

· правильна медитація (глибоке роздумування над життям, постійне самозречення від земного).

Правильна поведінка (четвертий шлях спасіння) криє в собі п'ять моральних заборон -- не вбивати жодної живої істоти, не красти, не обманювати, утримуватися від перелюбства і не вживати п'янких напоїв. Окрім цих заборон, є ще п'ять заборон для монахів: не їсти після обіду, не бути присутнім на танцях, на весільних заходах, не прикрашати себе, не спати на широкому чи високому ліжку, не тримати золота і срібла.

Дотримуючись восьмеричного благородного шляху спасіння та вимог буддійської моралі, людина може досягти досконалості, стати архатом, (святим) і поринути в нірвану -- ідеальний стан людського буття, що означає звільнення від страждань, бажань та смертної оболонки,

Буддизм не визнає існування Бога у вигляді персоніфікованої могутньої особи і стверджує, що світ змінний, потік ідеальних частинок -- дхарм, із яких комбінуються існуючі речі.

Смерть людини -- це розклад комбінації дхарм. Сполучення їх у комбінації новонароджених визначається кар-мою, тобто сукупністю гріхів і добродіянь у попередньому житті. Карма -- це закон відплати або закон причинно-яаслідкових зв'язків. Душа людини також утворена з дхарм.

Після смерті людини дхарми душі не зникають, а переходять у душу нової істоти -- відбувається перевтілення душ. І тільки тоді, коли людина досягла нірвани, вона звільняється від неминучості нових перевтілень і закону карми, тобто не несе відповідальності за свої попередні перевтілення.

Космологічні уявлення буддизму зводяться до того, що світ з'явився з порожнечі. Завдяки рухові і змінам утворився матеріальний світ -- сансара, який з часом зникає, поступаючись місцем тій же порожнечі.

Окрім сансари, існують два непомітні світи: нірвана та бодхїсатва, царство блаженства, населене духовними істотами, які досягли стану бодхісатв (тих, чия сутність -- знання), але ще не перейшли в нірвану. БодхІсатва -- це світла земля, рай, володарем якого є будда Амітаба.

Завдяки цьому світові віруючі отримали можливість перевтілюватись у світі Амітаби, щоби потім перейти в нірвану. Якщо будь-яка людина в світі сансари відмовиться від бажань або подолає їх у собі, буде знаходитись у самоспогляданні, виконувати буддійську обрядність, старанно молитись і слідувати настановам і порадам лам (монахів), тобто хубілга-нів (земних утілень будд і бодхісатв), то вона вийде з коловерті життя, зі стану перевтілень і перейде у світ бодхісатв, а потім -- у нірвану.

Отже, всі люди рівні у своїх можливостях на шляху спасіння через віру в Будду та виконання заповідей та обрядів. Своєю чергою, їм допомагають бодхісат-ви, які не перейшли в нірвану тільки тому, що бажають спасти людей.

Головним у буддизмі є культ Будди. У пантеоні буддизму їх чимало. Ще більше бодхісатв, за ними слідує велика кількість хубілганів. їм присвячено в буддизмі безліч зображень (скульптур, картин), що знаходяться у храмах. Найбільш поширеною є скульптура Будди в позі лотоса (сидячи зі схрещеними ногами), навколо якого ніби простягнуті тисячі рук із розкритими долонями. Сенс цього символу -- бачити всі страждання і несправедливості, а тисячі рук -- надання допомоги всім бажаючим.

Розкриті долоні уособлюють допомогу, спасіння, вітання, а складені долонями руки -- непротивлення злу, прощення образ. Окрім зображень різноманітних бурханів, у храмах розміщують картини (ікони) релігійно-морального змісту і картини з зображенням різноманітних буддійських святинь.

Досить поширеною є картина "Колесо світу", де образно викладено буддійське вчення про перевтілення і відплату.

Обрядовий бік буддизму має свої особливості. Богослужіння в храмах здійснюється виключно духовенством, без мирян. Останні є учасниками богослужінь -- містерій, які проводяться поза храмами, на відкритих майданах. Миряни здійснюють молитви вдома перед домашніми вівтарями, у степу перед обо (пірамідальні купи каміння, складеного на пагорбках і перевалах на честь духів землі), поклоняються бурханам і хубілганам у монастирях, ступах (культові споруди, де зберігаються реліквії буддизму), вшановують святі місця, пов'язані з народженням, "просвітленням", проповіддю та смертю Гаутами, деревом мудрості (смоківницею) і т. ін.

У храмах запалюють свічки, лампади, підносять пожертви з квітів та їжі. Буддійська церква має досить велику кількість служителів культу в особі монахів (лам), які перебувають у численних монастирях.

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах, найдавнішим із яких є палійський канон. Це -- "Трипітака" ("Три кошики мудрості"). ЇЇ частинами є "Віная-пітака" (збірник ритуальних правил стародавніх буддійських громад), "Сутта-пітака" (бесіди й висловлювання Будди), "Абідарма-пітака" (метафізичні міркування Будди), а також поеми, що складаються з п'яти книг -- "Сутта-пітака".

Включено до канону і "Джатаку", яка містить розповіді про 550 попередніх перевтілень Будди.

3. Буддійське віровчення та культ. Поширення буддизму. Основні напрями в буддизмі

Спочатку те, що проповідував Будда, і те, про що потім розповідали його учні, передавалося усно з покоління в покоління. І тільки через декілька століть після зародження буддизму на острові Цейлон були вперше зроблені записи зібрань священних текстів, які отримали назву Тіпітака (літ. три кошики). За легендою, в І ст. до н. е. цар Цейлону зібрав 500 найкращих знавців усної традиції та примусив їх продиктувати те, що вони за-пам' ятали, такій же кількості кращих писців. Ці записи були зроблені на пальмових листках, які потім складалися для зберігання в плетені кошики.

Інша версія канону - так звана санскритська Трипітака - була написана пізніше в Індії. Різноманітні школи і течії буддизму вносили поправки до неї. Тому в 1871 році у Мандалаї (Бірма) був скликаний спеціальний собор, на якому 2400 його учасників шляхом порівння різних списків та перекладів Трипітаки створили єдиний уніфікований текст. Потім його вирізали на 729 мармурових плитах, кожну з яких помістили в особливому храмі з гострим дахом. Так була створена своєрідна оригінальна місто-бібліотека - Кутодо, яку шанують буддисти всього світу.

Трипітака включає в себе три частини:

1. Віная-пітака (110 плит) - "Кошик дисциплін" - містить правила поведінки, обов' язкові для членів буддистської громади (сангхі). У свою чергу, віная-пітака теж поділяється на три розділи. У першому з них (Сутта-вібханга) перелічуються гріхи та покарання за них, найсуворіше з яких - вигнання з общини. В другому (Кхандхакі) йде описання основних церемоній, обрядів і правил поведінки, яких повинні дотримуватися монахи. Третя частина (Парівара) складена у вигляді запитань та відповідей, які коротко розповідають про деякі з наведених положень.

2. Сутта-пітака (410 плит) - "Кошик текстів" - подає у найбільш повному вигляді "Вчення" (Дхарму). Це своєрідна енциклопедія буддизму, яка складається з п' яти збірників сутр (текстів), де вчення викладено у формі кількох десятків тисяч притч і бесід, що приписують Будді та його близьким учням. Окрім того, до цієї частини канону входять збірники легенд і афоризмів, поеми, коментарі тощо. Найвизначнішим твором у цьому розділі є Дхаммапада ("викладення вчення"), в якій систематично й послідовно викладаються основні положення віровчення раннього буддизму. Дхаммапада складається з 423 коротеньких віршів - сутр, які згруповані в 26 главах. Цю книгу ще називають двійником Бхагават-гіти. Взагалі матеріал Сутта-пітаки упорядкований в спеціальні розділи (нікайа) за довжиною: Кхудакка Нікайа (Короткий розділ); Дігха Нікайа (Довгий розділ), який включає в себе розмірковування; Мадждхіма Нікайа (Середній розділ) - про використання буддійського вчення; Самйутта Нікайа - приписи для практичного життя буддиста; Ангутта Нікайа - арифметично упорядковані розмірковування.

3. Абхідхамма-пітака - "Кошик чистого знання" - метафізичні й етико-психологічні проблеми дхарми (вчення, закон, праведний шлях). Складається воно з семи розділів філософських розмірковувань буддистів про світ і людську істоту.

Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і неканонічну. Це збірники біографії Будди або коментарі до канону, що складалися у ІІ-УІІІ ст. н.е. Найбільше такої літератури було написано у ГУ-УШ ст. н.е., в період розквіту буддизму у Північній Індії та на Цейлоні.

Основою буддистського віровчення є відкриття, яке зробив Будда в день великого прозріння, та виклав у першій бенареській проповіді. Насамперед це вчення про "Чотири благородні істини" і "Благородний восьмиступеневий (восьмеричний) шлях". Ці істини, як вважають самі буддисти, вказують на "Зло, виникнення Зла й переборення Зла та благородний восьмеричний шлях, що веде до знищення Зла" (Дхаммапада, XIV, 191).

Перша благородна істина проголошує: "Життя в світі сповнене страждань", тобто "народження - страждання, старість - страждання, хвороба - страждання, смерть - страждання, поєднання з неприємним - страждання, розлука з приємним - страждання, неотримання чогось бажаного - страждання" (Типитака // Антология мировой философии: В 4-х т. - М., 1969. - Т. 1, ч. 1. - С. 118). Це виникає тому, що навколишньому світові властиві Страждання, Суб'єктивність і Мінливість. По-перше, навколишній матеріальний світ є іллюзією (майя), що створена нескінченними комбінаціями - дхарм, носіїв свідомості людини. Комбінації дхарм, тобто їх специфічні поєднання, і утворюють природний світ в цілому та будь-яку його окрему складову - богів, людей, тварин, духів тощо. Проблема в тому, що людина не знає цього і ставиться до світу як до чогось реального, чим і прирікає себе на нескінченні страждання. По-друге, існування людини також не є постійним. І по-третє, ніщо в світі не є постійним, все проходить, знаходиться в процесі безперервної зміни, а тому якщо ми прагнемо досягти чогось, то врешті залишаємось ні з чим.

Друга благородна істина говорить про джерело страждань. Це - людське бажання, дурні пристрасті - жадоба життя, насолод, земних благ тощо, що призводить до нових народжень. Спрага життя виникає з трьох джерел - ненависті, обману та "чуттєвих прив'язаностей". Вона виникає тому, що людська свідомість затьмарена незнанням істинної, ідеальної природи всього. Із незнання виникає порочне прагнення до дії, з порочного прагнення - помилкова установка свідомості, з помилкової свідомості - помилкові дані органів чуттів, які вводять нас в оману відносно реальності навколишнього світу, з ілюзорних почуттів - марні бажання, пристрасті та прив' язаності, жадоба життя. Але найнебезпечнішою, на думку буддистів, є прив'язаність до індивідуального "Я", тобто егоїзм. Не менш небезпечними є й інші п' ять прив' язаностей: до багатства, сексу, слави, їжі та сну. Тут можна побачити посилання на вихідні для індуїзму релігійні ідеї існування Колеса буття - сансари, тобто нескінченного переродження, та Карми - кар за людські гріхи, котру буддисти називають "законом залежного існування". Дію "закону залежного існування" сам Будда проілюстрував притчею про мисливця: якщо людина знищує життя, бруднить руки кров' ю, то, знов народжуючись серед людей, вона проживе коротке життя. Якщо людина, яка жаліє всіх живих істот, складе зброю, то в наступному перевтіленні серед людей вона буде жити довго.

Третя благородна істина пояснює, що для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань. Вже сама думка про це є саморозкриттям благородної істини.

І остання, четверта істина стосується шляху позбавлення бажань - дотримуватися вчення Будди, яке може привести віруючого до головної мети його буття - нірвани (заспокоєння, згасання) - це стан абсолютного спокою, в якому згасають усі емоції, пристрасті, почуття, будь-яка прив' язаність до земного життя, навіть бажання існувати у наступних переродженнях.

Чотири благородні істини багато в чому нагадують принципи лікування: історія хвороби, діагноз, визнання можливості вилікувати, рецепт лікування. Не випадково буддистські тексти порівнюють Будду з лікарем, який зайнятий не загальними розмірковуваннями, а практичним виліковуванням людей від духовних страждань. I своїх послідовників Будда закликає постійно працювати над собою заради порятунку, а не витрачати час на розмови про предмети, яких вони не знають з власного досвіду. Він порівнює любителя абстрактних розмов з дурнем, який замість того, щоб дозволити витягти стрілу, яка у нього влучила, починає розмірковувати про те, ким вона була випущена, з якого матеріалу зроблена тощо.

Існує шлях, який веде до подолання страждань. Це "благородний восьмирічний шлях", пов' язаний з дотриманням восьми чеснот:

1. Правильні погляди - необхідно вірити в "чотири благородні істини", щоб не відхилитися від шляху, продиктованого Буддою.

2. Правильна рішучість - готовність опанувати своїми почуттями та бажаннями, діяти згідно з істинами.

3. Правильна мова - правдива, миролюбива, без марних балачок та ненормативної лексики.

4. Правильна поведінка - незаподіяння шкоди живим істотам, утримання від чуттєвих задоволень, умисного пошуку користі, участь у добрих справах.

5. Правильний спосіб життя - заробляти на життя чесно, гідно поводитися в суспільстві.

6. Правильне зусилля - запобігати всьому, що шкодить порятунку, перемогти те, що прив' язує до життя, розвинути досягнуті успіхи, зберегти накопичені заслуги.

7. Правильна увага (пам' ять) - постійно пам' ятати про наповненість життя скорботою, необхідність відсторонення від мирських прив' язаностей.

8. Правильне зосередження - медитація - досягнення внутрішнього спокою, самоконтролю, неухильність у прагненні звільнитися від тілесних бажань, байдужості до страждань і втрат.

"Восьмирічний шлях" буддисти зазвичай поділяють на три частини: перша (1-2) - пов'язана з мудрістю, друга (3-6) - з моральною поведінкою, третя (7-8) належить до практики споглядання, "очищення розуму", "тренування думок", або йоги. Той, хто пройде цим шляхом, досягне спочатку просвітлення (самадхі), а потім ідеального стану нірвани. Людина, яка досягла нірвани (архат), розриває Колесо буття і більше не народжується у будь-якій тілесній формі. Це внутрішнє згасання чуттєвості й тілесності ніби звільняє людину від її страждаючого "Я" та від жадоби життя, яка тягне усіх живих істот до нескінченних перероджень. Тим самим змінюється влада Карми, і просвітлений таким чином мудрець до кінця розчиняється в абсолютному спокої, в гармонії всесвіту, що неможливо описати за допомогою звичних категорій і понять. "Той незрівнянний острів, де нічим не володіють і нічого не прагнуть, я називаю Нірваною, знищенням смерті та загибелі - говорив Будда. - Мало хто досягнув цього острова, але тим, кому вдалося це зробити, заздрять навіть боги".

Можна зробити висновок, що суть віровчення буддизму зводиться до заклику кожної людини стати на шлях пошуку внутрішньої свободи, відкинути всі кайдани, що сковують її життя. Будда спробував переосмислити вчення релігійної системи Давньої Індії - брахманізму - про панування закону Карми над кожною окремо взятою людиною. Він вчив, що не тільки Карма підкоряє собі будь-яку людину, а кожна людина може звільнитися від сансари завдяки власному зусиллю. При цьому Будда вказував і на те, що всі люди, незалежно від національних або соціальних відмінностей, мають однакові здібності для Просвітлення.

Унікальною рисою буддизму є відсутність віри у Бога-творця. Але що ж робить його релігією, якщо в ньому немає ні такого Бога, як у християнстві, ісламі та інших монотеїстичних релігіях, ні такої віри в богів, як у політеїстичних релігіях, ні безсмертної душі - основи церкви як посередника між Богом і людьми? Тим не менше відомо, що буддизм сповідують більшість народів Азії. Буддизм - релігія перш за все тому, що вчить вірити в порятунок, або, як говорять буддисти, в можливість для людини досягнути нірвани. Однак рятує не бог. Порятунок приходить або зсередини людини, завдяки її власним духовним зусиллям, або ж завдяки допомозі будд і бодхісаттв.

Буддизм не є ні політеїстичною, ні монотеїстичною релігією, але Будда не заперечує існування богів та інших надприродних істот. Він вважає, що вони підкоряються закону Карми і не можуть допомогти людині вийти з колеса перероджень. Тільки серед людей можуть з'явитися істоти, з яких складається своєрідний пантеон буддизму.

Кожна жива істота, яка досягла просвітлення та змінила світ сансари на світ нірвани, стає буддою.Будди мешкають у космічному просторі та мають 32 надприродні якості, що піднімають їх над богами (ходять по воді, стають невидимими, читають думки, та головне - знають весь цикл перероджень наперед). Іноді вони перевтілюються в земне тіло, щоб відкрити людям очі. Тоді трапляються великі дива: з неба падають зірки, гримить грім з ясного неба, дрижить земля, піднімається вода тощо. Будди проповідують Істинне Вчення та наставляють людей на благородний восьмирічний шлях до порятунку. Найпопулярніші будди, яких шанують в усіх буддистських країнах, вже відомий нам Шак'ямуні, божественний месія, будда майбутнього світового періоду, прихід якого символізуватиме загальну перемогу над стражданням Майтрейя; п'ять будд частин світу - Вайрочана (в центрі Всесвіту), Акшобх'я (на сході), Ратнасамбхава (на півдні), Амітабха (безкінечне світло - на заході) - володар щасливої чистої землі, та Амогасіддхі (на півночі).

Бодхісаттва (пробуджена істота) - людина, яка досягла стану найвищого духовного пробудження, але свідомо не увійшла до нірвани, щоб просвітлювати ще непросвітлених. Шлях, який повинен пройти майбутній бодхісаттва, поділяється на багато етапів, які людина проходить не послідовно, а одночасно, подібно благородному серединному (восьмирічному) шляху. Майбутній ботхісаттва, який прагне до визволення, спочатку дає своєрідну обітницю рухатися в наміченому напрямку, не звертаючи уваги на втомленість, не заспокоюючись на досягнутому. На кожному з рівнів він оволодіває якимось із шести важливих ступенів: щедрістю, моральністю, терпінням, мужністю, здібністю до медитації, мудрістю. Перший рівень - щедрість вимагає роздачі милостині всім, хто має в цьому потребу; другий - дотримання всіх загальнолюдських і буддистських моральних приписів, що вимагають від людини також мужності, терпіння та оволодіння мистецтвом медитації. Всі попередні рівні є основою для шостого рівня - мудрості. Піднявшись на цей рівень, людина стає святою, тобтоархатом.

У буддизмі, на відміну від християнства та ісламу, немає церкви, але є община віруючих - сангха. Це духовне братство, яке допомагає в процесі просування буддистським шляхом. Община забезпечує своїм членам жорстку дисципліну (віная) та досвідчених наставників. Вона не має складної ієрархії, як у християнській церкві. Сангхою можна назвати й місцеву общину - усіх буддистських монахів у світі, а її члени не є священнослужителями, посередниками між Богом (або богами) та мирянами. Миряни повинні подавати монахам - це їхній обов' язок і доброчесність. Монахи, в свою чергу, вчать їх моралі, ведуть рятівні бесіди, але вони не вправі сповідувати або відпускати гріхи. Якщо в одних напрямах буддизму, наприклад в тхераваді, сангха відіграє визначальну роль, то в інших, особливо в буддизмі маха-яни, велике значення мають монастирі-університети. Втім, останні в широкому розумінні також є сангхами.

На практиці людина, яка прагне досягти нірвани, має пройти в своєму житті три основних ступені.

По-перше, вона повинна увірувати в Тріратну (три скарби): Будду, вчення Будди (Дхарму) та буддистську общину - сангху, повіривши всією душею та всім серцем у те, що тільки в цих скарбах є єдиний порятунок від потоку перероджень.

По-друге, послідовник Будди має передусім вести праведне життя, що зводиться до п' яти заповідей (панчашила):

1. Головною вимогою є любов до всіх живих істот, ненасиль-ництво, неприпустимість заподіяння шкоди будь-кому. Цим буддист запобігає погіршенню карми, яке не дозволить йому досягти нірвани. Оскільки всі живі істоти рівною мірою включені в потік перероджень, тому якщо навіть просто зірвати квітку, то є ризик знищити теперішнє втілення того, хто колись був такою ж, як і ти, людиною.

2. Не красти, не брати чужого майна.

3. Не говорити неправди.

4. Не зазіхати на чужу жінку або чоловіка.

5. Не вживати збуджуючих засобів та одурманюючих напоїв. Виконуючи п' ять етичних вимог, людина могла готувати себе

до наступного, більш досконалого перевтілення, яке й відкриє шлях до нірвани.

І, по-третє, для досягнення нірвани, вищим та останнім ступенем культової практики в буддизмі є медитація. Буддисти, які практикують медитацію, спочатку переборюють зовнішні спокуси, що дає відчуття внутрішнього спокою. Далі досягається повне визволення свідомості від усього матеріального. І, нарешті, людина досягає стану повної байдужості - її свідомість виходить за ті межі, які наклала на неї звичка мислити власне "Я".

У буддизмі вперше в історії релігії з' являється чернецька організація. Доступ до неї був відкритий всім бажаючим, незалежно від расової, національної, мовної або соціальної приналежності, за невеликим винятком рабів, боржників, державних або військових службовців, інфекційних або душевнохворих. Більшість буд-дистських монахів - чоловіки, але є й жінки-монахині. Згідно із буддистськими текстами, чоловік та жінка рівні між собою, однак сам Будда чомусь був проти прийняття в общину жінок.

Крім п'яти заповідей для мирян, буддистські монахи підкоряються особливим п' яти заповідям і 253 правилам поведінки (з них 227 - заборони).

1. Не брати участі у мирських веселощах (танці, пісні, музика).

2. Не користуватися предметами розкоші, не використовувати парфуми.

3. Не мати золота і коштовностей (єдиним майном монаха має бути чаша для збирання милостині).

4. Не спати на високому та зручному ліжку.

5. Не вживати їжі у позаурочний час (тобто пам'ятати про піст).

І це вже не говорячи про те, що монах був зобов' язаний свято дотримуватися п' яти основних моральних заповідей (наприклад, йому пропонувалося уважно слідкувати за тим, щоб п'ючи воду, не проковтнути якусь живу істоту. Для цього монахи завжди носили з собою ситечко).

Крім зусиль щодо власного просвітлення, монахи були зобов' язані займатися місіонерською діяльністю, пропагувати вчення свого учителя. Це вчення зустрічало великий інтерес, але не кожний був здатний стати на шлях відмови від усього мирського. Тому виникла проблема буддистів-мирян, яка була вирішена на основі розробки вчення про два шляхи (напрями) порятунку: хі-наяна тамахаяна.

Хінаяна ("мала колісниця") - це вузький шлях до порятунку, який передбачав відносно жорсткий аскетизм. Це інтелектуально складний шлях індивідуального просвітлення та набуття нірвани, яким йшли архати - члени сангхи. Тому "мала колісниця" - це шлях небагатьох, тих, хто віддає себе служінню трьом головним скарбам буддизму - Будді, дхармі (вченню) та сангхі (спільноті монахів). Хінаяну ще називають "південним буддизмом", оскільки вона поширена у країнах, що знаходяться на південь від Індії, - Таїланд, Шрі-Ланка, Камбоджа, Лаос.

Махаяна ("велика колісниця") - широкий шлях до порятунку. В махаяні припускалася можливість набуття нірвани й мирянами, які дотримуються обітниці духовного вдосконалення під керівництвом бодхісаттви. Мирянам давався простіший етичний кодекс поведінки, який зводився до дотримання п' яти перших заповідей. Разом з тим, у махаяні набула розвитку культова практика.

Культові практики махаяни пов' язані із вшануванням бодхі-саттв і святих, будд. У країнах буддистської традиції розповсюджені їх скульптурні зображення. Застосовуються жертвоприношення, які зазвичай проводяться у храмах. Буддисти використовують спеціальні молитви (мантри).

Махаяна - це "північний буддизм", оскільки вона набула поширення в країнах, що знаходяться на північний захід від прадержави, - в Кореї, Японії, Непалі, Бірмі.

Але є ще й третій напрям - ваджраяна ("бриліантова колісниця"), або тантризм (від лат.хитросплетіння, магія, таємне знання). Ця течія зародилася в Індії у середині І ст. н.е. Її можна охарактеризувати як різновид махаяни, що покрита окультним, містичним та магічним туманом.

Шлях буддизму у країнах Азії починається ще до нової ери. З III ст. до н.е. буддизм з'явився у Центральній Азії (теперішній Таджикистан та Узбекистан), з I ст. н.е.- у Китаї, з II ст. - на півострові Індокитай, з IV ст. - у Кореї, з VI ст. - в Японії, з VII ст. - в Тибеті, з XII ст. - у Монголії. Використовуючи свій головний принцип - не порушувати культурні традиції різних країн та народів і намагатися зрощуватися з ними, - буддизм швидко всюди прижився і, привившись до дерева місцевої культури, дав нові пагони. Наприклад, у Китаї цей процес почався у ст. У VIII-IX ст. там успішно поширювалися вже два суто китайські напрями буддизму - школа чистої землі будди Амітабхи та школа чань. В Японію буддизм проник уже через Китай. Китайські школи тяньтай, хуаянь-цзун, школа чистої землі будди Амітабхи та чань завоювали Японію, ставши школами тендай, ке-гон, амідаїзма та дзен.

Однак і в Китаї буддизм піддавався атакам як ззовні - від іноземних завойовників, так і зсередини - з боку відродженого конфуціанства. Він не був цілком витіснений з цієї країни, як у Індії , але його вплив дуже ослабився. Той самий процес повторився в

Японії, де укорінилася національна релігія - синтоїзм. Поява та утвердження буддизму, як можна бачити на прикладі Китаю, Індії та деяких інших країн, стимулювали відродження місцевих релігійних традицій. Якщо вони, увібравши всі досягнення буддизму, виявлялися досить сильними, то пануванню буддизму приходив кінець.

У кожному регіоні розвивалися своя власна буддистська символіка та буддистські обряди - вшанування святих міст, календарні свята, обряди життєвого циклу, підкріплені місцевими традиціями. Буддизм увійшов у кров і плоть багатьох народів, став частиною їх повсякденного життя. Він змінив місцеві традиції, але й сам зазнав змін. Буддизм сприяв розквіту культури цих країн - архітектури (спорудження храмів, монастирів і ступ), мистецтва (буддистська скульптура й живопис), а також літератури (поезія, що надихається ідеями дзен-буддизму).

З ослабленням впливу великих монастирів, які в епоху розквіту буддистської цивілізації були своєрідними "державами у державі", головну роль у житті буддистів стали відігравати невеликі монастирі та храми. Влада почала активніше втручатися в релігійні справи сангхи. Особлива ситуація склалася в Тибеті, де утворилася теократична держава під керівництвом голови "жовтошапочної" школи гелукпа далай-лами, що був і релігійним, і державним лідером. Лами доносять послання Будди та його зміст учням, тому їх шанують як непогрішимих божеств, віра в яких важливіша за знання буддистських догматів.

Буддизм в Україні репрезентують понад 30 громад, які нараховують близько 500 членів і 10 000 симпатиків. Але буддизм поширюється в Україні переважно в модернізованих формах (дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму).

4. Дзен-буддизм як різновид буддизму

Дзен-буддизм. один із різновидів буддизму. а останні три десятиліття став предметом широкого зацікавлення у США та Західній Європі. Засновником вважається індійський монах Бод- хідхарма, який ніби прибув у 520 р. до Китаю і заснував там особливу езотиричну. тобто призначену лише для вузького кола, школу буддизму", що отримала назву чань-буддизму.

«Чань» (японське дзенТ" є модифікацією терміна, що передається в японській та китайській мовах санскритським словом «дх'яна» -- споглядання. Традиція пов'язує його виникнення з легендою про те, як одного разу Будда замість багатослівної проповіді мовчки підняв угору подаровані йому квіти. Всі були розгублені, і тільки старець Махакаш'яна із спокійною посмішкою подивився на свого вчителя, зрозумівши всю красномовність його безмовної настанови.

Побачивши це, Будда урочисто промовив, що він володіє найдорогоціннішим скарбом, духовним і трансцендентним, який він передає Махакаш'яні. Цей випадок, що розкриває нібито приховану суть духу Будди, увійщов, відповідно до традиції, в основу вчення дзен. Індійське за походженням учення дзен сформувалося у Китаї у VI ст. на основі буддизму махакаш'янського тлумачення, що включає в себе деякі ідеї даосизму, та морального вчення конфуціанства.

Дзен-буддизм мав значний вплив на ідеологію та культуру середньовічної Японії. У руках правлячої верхівки він перетворився у простий і надійний засіб формування у службовців і військових основи військово-етичного ладу -- відданості т. а дисципліни, стійкості та безстрашності перед лицем смерті. Дзен робить акцент на приголомшуючій раптовості. Поштовх"о'м може бути враження, переживання, потрясіння, а також спеціальна техніка тренування, спрямовані на те, щоб пробудити в людині інтуїцію.

Що ж відкривається послідовнику дзен, який досяг мети саторі? Мовчання у літературі дзен відносно центрального елемента системи пояснюється тим, що саторі не можна зобразити словами, не можна зрозуміти, йому не можна навчати, його можна тільки відчути.

Тому, вчить дзен, людина, яка не пройшла через цей стан особисто, не може зрозуміти його зміст. Звідси випливає два інших головних принципи дзен-буддизму: особиста передача істини І незалежність від писемних знаків і слів.!.. Акцент, дзен-буддизму на поза інтелектуальні форми передачі досвіду нерідко трактується як відмова від будь-якої словесної форми його виразу, будь-якої писемної традиції, будь-якої догматики.

В дійсності дзен має величезну канонічну літературу, куди входять найважливіші буддійські сутри та роз'яснення до них, життєписи патріархів, їхні проповіді та висловлювання з віронавчальних та дисциплінарно-практичних питань, філософські притчі, поетичні мініатюри, діалоги, питання-загадки.

У багатьох буддістських країнах чернеча община та буддійське духовенство звуться «сангха». Правила прийому в сангху регламентуються каноном. Той, хто вступає до сангхи, повинен змінити свій зовнішній вигляд: спочатку поголитись і вдягнути єдиний для всіх членів общини жовтий чернечий одяг.

На загальних зборах він підлягає бинтуванню, під час якого з'ясовувалося, чи не має він однієї з «п'яти хвороб», людина він чи ні (тобто, чи не злий дух, що прийняв людську подобу), чи не раб, чи не винен у чомусь, чи не перебуває на царській службі тощо. Прийом до сангхи відбувався за більшістю голосів присутніх.

Ченці брали на себе зобов'язання одбувати пости, відмовлятися від мирських розваг, міцних напоїв, прикрас та парфумів, від сну на зручній постелі, від володіння золотом і сріблом. Теоретично єдиною власністю була його чаша для збирання підношень.

Монастир. був і залишається основною формою відтворення дзен-буддизму. Життя тут починається звичайно о третій годині ранку. Снідають, коли ще темно, обідають о 10 ранку, вечеряють о четвертій годині, їдять лише рослинну їжу: рис, ячмінь, бобові, овочі. Роздача і приймання їжі здійснюються за складним ритуалом і супроводжуються великою кількістю дій, які мають символічний характер.

Після сніданку всі приступають до роботи: це -- прибирання приміщень і монастирського двори-ша, обробіток землі, яка належить монастиреві тощо. Фізична праця -- невід'ємна частина монастирського побуту, однією з вимог якого є: «День без роботи -- день без їжі». У розпорядок дня включаються також співбесіди з наставниками, які супроводжуються ритуалом. О дев'ятій годині вечора життя в монастирі завмирає, а найпрацьовитіші продовжують роботу і вночі, влаштувавшись на терасі або в саду.

Цей розпорядок певного мірою міняється в періоди інтенсивних духовних сесій, які проводяться щомісяця протягом 7--8 днів. В період сесій сеанси споглядання тривають по 17--18 годин на добу. Монахи сидять у позі лотоса, розслабившись і напівприкривши очі. Мета -- досягти високого ступеня зосередження, втратити відчуття особистого я і зануритися в абсолютний «бездум», віддатися таким чином Пустоті й Абсолюту.

За учнями спостерігає монах, який походжає по залу і бамбуковою палицею б'є по спинах тих, хто втомився. Вивчення дзенської премудрості в монастирі триває в середньому 10--12 років.

На сучасному етапі важливу суспільно-політичну й культурну роль відіграє буддизм у країнах індокитайського півострова. За винятком В'єтнаму, у всіх інших країнах Індокитаю поширений хинаянистський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм виступає як державна релігія. В Таїланді король вважається головою буддійської церкви, всі чоловіки проходять обов'язковий стаж у монастирі. У Бірмі буддизм є пануючою релігією, але частина населення сповідує інші релігії.

Традиційний буддизм у Японії налічує понад сто великих і малих сект, головними з яких є три: буддистський рай (дзіодо-кей), лотосова сутра верховного закону Будди (хокіокей) і відверте слово Будди (міккіокей).

Утворилися так звані «найновіші релігії» (синкоскжіс), які є різноманітними течіями буддизму. Вони втручаються в політичне життя країни. Йдеться про Сока чаккай, або Товариство по створенню моральних цінностей. Увага «Сокка чаккай» і «Комейто» звернена на розв'язання соціальних проблем, досягнення щастя на землі.

Буддизм проник у Китай з Індії у II ст. Це одна з найвшіиво-віших шкіл китайського буддизму, яка отримала в сучасному західному світі значне поширення під японською назвою дзен (кит-чань).

На ґрунті широких демократичних рухів в країнах Азії намітилася тенденція до зближення буддійських храмів і окремих сект. На буддістському з'їзді в Коломбо (Шрі Ланка) в 1950 р. було утворено Всесвітнє братство буддистів. Резиденцію його виконавчого комітету пізніше було перенесено в Бірму, а потім Таїланд.

Комітет, незважаючи на основну ідею буддійського віровчення, бере активну участь у міжнародній політиці, відображає настрої народних мас, особливо у їхній боротьбі за мир, проти реакційних кіл.

Інтерес до буддизму на Заході не новина. Одним з перших європейських мислителів, які звернули на нього увагу, був німецький філософ А. Щопенгауер. Послідовник Щопенгауера і попередник сучасних ірраціоналістів і волюнтаристів у західній філософії Е. Гартман у праці «Суть світового процесу або філософія несвідомого» доводить неминучість зростання страждань у міру прогресу. Перепущений через філософію Щопенгауера, Гартма-на, буддійський світогляд підхопили сучасні філософи відчаю -- екзистенціалісти.

Дзен-буддизмом наприкінці 50-х років охоплені широкі кола інтелігенції, студентство, а через десятиріччя --дрібнобуржуазні верстви. Творча інтелігенція пов'язала із ним надії на духовне оновлення, на отримання повного буття, безпосередність свободи. Різноманітні течії бітників і хіпі вбачали у ньому ідейне виправдання морального нігілізму, побутової розпусти, повну зневагу до соціальних обов'язків.

Добропорядні обивателі розраховували в цій модній новині знайти ефективний засіб психотерапії, здатний послабити тиск «безглуздого світу», альтернативу кризі європейської культури.

Захоплення дзен-буддизмом за часом збіглося з так званим релігійним бумом, який мав місце у США та ряді країн Західної Європи наприкінці 50-х -- на початку 60-х років. Він виявився в активізації церковних організацій, збільшенні тиражу релігійної літератури, в появі нових напрямів та сект.

Як свідчить історичний досвід, масове тяжіння до релігії завжди пов'язане із загостренням у суспільстві соціальних суперечностей, із занепадом традиційних ідеалів і цінностей, загрозою термоядерної катастрофи, обмеженістю демократичних прав і свобод, зростаючою бюрократизацією та стандартизацією суспільства тощо. Все це не могло не відбитися на світовідчутті широких верств капіталістичних країн.

Що ж являє собою дзен-буддизм насправді? Як і будь-яка релігія він виходить з протилежностей двох світів: прихованого і явного -- істинного. Дзен висуває свій шлях врятування.

Однак позбавлення від страждань він пов'язує не з перетворенням навколишньої дійсності, не з поліпшенням умов життя людей, а з перебудовою їхнього світогляду. Змученим боротьбою за існування дзен навіює: не існує ні того, що мучить, ні того, хто мучиться, і те й інше -- ілюзія свідомості, яку слід викорінити, аби покласти край стражданням.

Він розглядає всі проблеми не в галузі соціальних відносин, а в суб'єктивно-психологічній сфері. Історія доводить, що шлях до кращого життя лежить не у втечі від себе, а в активній соціальноперетворювальній діяльності людей, спрямованій на створення реальних умов для повноцінного життя кожного.

5. Ламаїзм

Ламаїзм -- один із різновидів буддизму, що утвердився в Тибеті внаслідок проникнення махаяни і тантризму і об'єднання їх з релігією тібетців бон-по (різновид шаманізму). Наприкінці XV ст. ламаїзм поширився серед монголів, а з XVII ст. проникає на територію Росії, де знаходить прихильників серед бурятів, тувінців і калмиків Не відрізняючись основними догматами від інших течій буддизму ламаїзм першочергову роль у спасінні відводить ламам, вважаючи, що без їх допомоги віруючий не зможе дістати переродження, потрапити до раю, досягти нірвани.

Характерними рисами для ламаїзму є: пишне богослужіння в дацанах, монастиря, безліч обрядів, магічних заклинань, спрямованих проти злих; численне духовенство, яке існує на кошти населення (старший син у сім'ї, як правило, стає ламою). Головним ламаїзм вважає покірність ламі і властям (бурятські лами свого часу проголосили Катерину II, а за нею і всіх російських царів земним втіленням богині Цаган-Дара-ехе).

Ним розроблене вчення про «Ю чорних гріхів» і «10 білих доброчесностей» як основ моралі. Ламаїзм механізував молитву: обертання наповнених текстами молитов і священною літературою барабанів різної величини замінює багаторазову промову молитов і заклинань.

Лама (готське -- вищий, небесний) -- буддійський чернець в Монголії- Бурятії, Туві, Тібеті. У кадиків звання «лама» присвоюється лише главі духовенства. В ламаїзмі ламу вважають представником Будди на землі.

У віровченні ламаїзму можна виділити сім головних позицій.

Перша -- вчення про бурханів. Цим терміном визначаються як боги, які вшановуються ламаїстами, так і їхні скульптурні та мальовані зображення. Усіх шановних бурханів, яких налічуються тисячі, ламаїсти поділяють на кілька розрядів. До вищого належать бурхзни-будди.

Будди -- це боги, які начебто по черзі з'являються У світ для проповіді шляху врятування. Усього будд, відповідно до вчення ламаїстів, рівно тисяча; п'ять з них вже з'являлося У світ, а 995 ще прийдуть у призначений час.

Найшанованіший з усіх будд (і взагалі з усіх бурханів) -- Гаутама (його також називають просто Буддою), який, за визначенням буддистів усіх напрямів, був п'ятим буддою з числа тих, що вже приходили на землю.

Він начебто сповістив людям істинне вчення -- буддизм і оголосив, що тільки прихильники цього вчення отримають посмертне благополуччя. З решти будд більше за інших визнаються «володар раю» будда Амітаба та прийдешній, щостий будда Майдарі, прихід якого пов'язується із створенням на землі царства справедливості.

Трохи нижче за божественним достоїнством стоять бурхани-бодхисатви -- божества, які заслужили нірвану (надприродний стан вищої насолоди), але добровільно відмовились від неї, аби бути ближче до людей І допомагати їм.Вважається, що місцем проживання вони вибрали рай Амітаби.

...