Сутність, смисли та особливості дуалізму в античному гностицизмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

СУТНІСТЬ, СМИСЛИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДУАЛІЗМУ В АНТИЧНОМУ ГНОСТИЦИЗМІ

09.00.11 -- релігієзнавство

Радченко Наталія Анатоліївна

Київ-2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Конотоп Людмила Григорівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри релігієзнавства.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Рибачук Микола Филимонович,

Український гуманітарний інститут,

професор кафедри гуманітарних дисциплін.

кандидат філософських наук

Афоніна Олена Геннадіївна,

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана,

старший викладач кафедри філософії.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема дуалізму від початків становлення людства була однією з найбільш значущих проблем. Дуалізм-- як одне з непояснених і незрозумілих явищ -- завжди привертав увагу дослідників. Варто зазначити, що це також питання, над яким замислюється кожна людина, адже дуальності, полярності та протилежності постійнооточують нас.

Актуальність проблеми дуалізму полягає в тому, що вихідною точкою роздумів щодо дуалізму є сама природа людини, дуальна за своєю сутністю. Відтак, проблема дуалізму виникає тоді, коли людина починає замислюватись над власною сутністю. І питання про дуалізм, у такому випадку, набуває значення не просто абстрактної метафізичної проблеми, а принципово значущоїдля життєдіяльності людини і людства. Цінність мають, однак, не самі опозиції, які по-різному визначаються та формулюються, а ті моделі, які закладаються ними в конкретній культурі. Смисл, у якому вперше було вжито термін «дуаліст» англійським дослідником релігії Томасом Гайдом, а саме, -- «людина, яка вважає, що Бог та диявол-- це два співвічні принципи», вказує на присутність в досліджуваному ним суспільстві певних цінностей, які забезпечуються Богом і заперечуються дияволом. Причому ці цінності стосуються, в першу чергу, людини, хоча опозиція, через яку вони виражаються, має значення онтологічної першооснови Всесвіту.

Звертання до гностицизму зумовлене тим, що світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння гностика є зрозумілим для сучасної людини. По-перше, це пояснюється тим, що гностицизм, будучи явищем думки Заходу, органічно поєднує елементи античної філософії й християнства зі східними релігіями, демонструючи тим самим можливість несуперечливості цінностей цих культур. Налагодження ж плідного діалогу між Західною та Східною цивілізаціями є одним із найбільш актуальних завдань, що стоїть сьогодні перед світовою спільнотою. Не менш важливим це завдання є і для сучасної України, яка прагне інтегрувати досвід та цінності як західних, так і східних країн, зберігши при цьому власну ідентичність.

По-друге, гностицизм є подібним до філософії екзистенціалізму, оскільки він фіксує «розірваність» буття людини в світі. У світобаченні гностиків висвітлюється парадоксальність знаходження людини у світі та її віддаленість від Бога. Гностичні секти виникають на зламі епох і тисячоліть, саме в І-ІІ століттях нашої ери відбувався пошук нових ідеалів, нових засобів сприйняття дійсності: в ті часи відбувався активних діалог західної і східної традицій -- елліни вперше відкрили для себе релігії Сходу. Гностичні системи відображують суть епохи та її умонастрої, синтезують ті уявлення, які існували в тогочасному суспільстві, й, окрім того, справляють значний вплив на подальший розвиток людської цивілізації. В такий спосіб, аналіз дуалізму в гностицизмі дозволяє краще зрозуміти ту установку стосовно цієї проблеми, яка виявилась результатом пошуків стародавніх цивілізацій, і найголовнішим є те, що ця установка стала визначальною для сучасної людини. Подолання «розірваності» буття людини є актуальним завданням і для сучасної України, яка активно розбудовує громадянське суспільство, прагне відшукати шляхи для гармонізації стосунків між людьми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України», науково-дослідницької програми філософського факультету № 066Ф041-01 «Філософія та політологія у структурі сучасного соціогуманітарного знання», науково-дослідницької тематики кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення системного філософсько-релігієзнавчого аналізу специфіки, сутності та функціональних смислівдуалізму в античному гностицизмі.

У відповідності до мети дослідження сформульовано наступні завдання:

дослідити смисли поняття «дуалізм» в різних аспектах його вияву в античному гностицизмі;

з'ясувати, чи є дуалізм античних гностиків філософським, чи релігійним за походженням;

виокремити характерні риси дуалізму античних гностиків;

розглянути особливості гносеологічної позиції гностицизму;

розкрити сутність дуалізму в античному гностицизмі.

Об'єктом дослідження є античний гностицизм -- сукупність релігійно-філософських рухів І-ІІІ століття нашої ери, які були розповсюджені в Сирії, Малій Азії, Александрії та Римі і були засуджені як єресь апологетами раннього християнства.

Предметом дослідження є сутнісні характеристики функціонування дуалізму в античному гностицизмі, його смисли та сутність.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічною основою дослідження є праці провідних українських філософів та релігієзнавців, які обґрунтували принципи філософського, історико-культурного, світоглядного, компаративного та психологічного аналізу релігійних явищ: В.Андрущенка, В.Бондаренка, А.Глушака, Т.Горбаченко, Л.Губерського, М.Заковича, А.Колодного, Л.Кондратика, Л.Конотоп, В.Лубського, О.Марченка, В.Панченко, М.Поповича, О.Предко, М.Рибачука, О.Сагана, П.Сауха, Л.Филипович, Є.Харьковщенка та ін.

Теоретична та методологічна основа дослідження обумовлена специфікоюджерельної базидослідження, ядро якої становлять, перш за все, тексти гностичної бібліотеки, знайденої у 1945 р. поблизу селища Наг-Хаммаді у Єгипті. Бібліотека складається із 13 кодексів, у яких міститься 51 трактат. Тексти бібліотеки є коптськими перекладами із давньогрецької мови, датуються приблизно I-IIIст.н. е.

До автентичних гностичних текстів належать також знайдені у XVIII столітті Аскевіанський та Бруцианський кодекси, Берлінський папірус. Важливим текстом для дослідження гностицизму також є «Гімн про перлину», який знаходиться у апокрифічних діяннях Томи.

Джерелами вивчення гностицизму також є праці єресиологів ІІ-ІІІ століття нашої ери: «Проти єресей» Іринея Ліонського, «Спростування всіх єресей» Іпполіта Римського, «Витримки із Теодота і так званої східної школи часів Валентина» Климента Александрійського, «Панаріон» єпископа саламського Єпіфанія, «Про переслідування єретиків» та «Проти валентиніан» Тертуліана, «Стромати» Климента Александрійського, праця александрійського філософа Оригена «Проти Цельса», «Церковна історія» Євсевія Кесарійського.

Джерельною базою дисертаційного дослідження виступають також тексти, в яких присутні дуалістичні вчення, що вплинули на розвиток дуалізму в античному гностицизмі: праці ранніх грецьких філософів-- орфіків, піфагорейців, давньоіндійські філософські тексти -- Рігведа, Упанішади,твори Платона, зороастрійські тексти -- Авеста, Бундахішн.

Наступну групу джерел становлять праці дослідників, які зверталися до аналізу понять «дуалізму» та «бінаризму»: А. Швейцера, В. Джемса, М.Бердяєва, Б. Маркова, П. Фонтена, Д. Зільбермана, М. Еліаде, М. Гране, М.Осокіна, І.Коуліано, С.Пріста, В.Іванова, К.Леві-Строса, А.Золотарьова, М.Уварова.

Ще одну групу джерел становлять класичні та новітні розробкигностицизму. До таких досліджень належать праці Ф.Баура, А.Гарнака, А.Хільгенфельда, Ф.Уіссе, Е.деФайє, Х.-М.Шенке, В.Буссе, А.Неандера, К.Рудольфа, П.Шмідта, А.Х.Армстронга, В.Дермота, Г.Йонаса, Е.Поснова, Ю.Ніколаєва, М.К.Трофімової, О.Мещерської, І.С.Свенцицької, А.Л.Хосроєва, О.Дьякова, В.Харламова, І.І.Євлампієва, А.Д.Пантелеєва, А.І.Сидорова, А.Мома, Є.В.Афонасіна, Р.В.Свєтлова.

Дослідники гностицизму аналізують проблему дуалізму, але лише побіжно. Незважаючи на те, що дуалізм вважається характерною рисою гностицизму, спеціального монографічного дослідження, присвяченого проблемі дуалізму в античному гностицизмі, немає. Однак, досить велика кількість досліджень з гностицизму взагалі, а також існуючі першоджерела уможливлюють дослідження зазначеної проблеми.

В дисертаційній роботі використовуються загальнонаукові та спеціальні методологічні принципи, які в сукупності дозволяють розв'язати поставлені завдання.

Застосовуючи метод системного аналізу, автор розглядає дуалізм античного гностицизму як систему, елементи якої, а саме -- смисли гностичного дуалізму, можуть бути пояснені на основі врахування їх взаємозв'язку й взаємообумовленості.

Використання методу структурно-функціонального аналізу дозволяє розглядати гностичний дуалізм як системну одиницю, яка виконує певне завдання, має функцію, і є, таким чином, необхідною ланкою, без якої античний гностицизм не зможе існувати як цілісне утворення.

В дослідженні також застосовуються такі методи як узагальнення, за допомогою якого узагальнюються результати розгляду різноманітних смислів дуалізму в античному гностицизмі, та компаративний аналіз, який використовується при порівнянні дуалізму давньогрецької, іранської, іудейської та індійської думки із дуалізмом античного гностицизму.

Дослідження також ґрунтується на принципі об'єктивності, тобто націленості на отримання об'єктивних результатів дослідження, а також виконувалось у відповідності до принципів сучасного релігієзнавства -- толерантності і конфесійної неупередженості.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському релігієзнавстві зроблено комплексне філософсько-релігієзнавче дослідження проблеми дуалізму в античному гностицизмі, в якому дуалізм розглядається як необхідна складова гностичного вчення, на основі чого розкрито смисли цього поняття і визначено його сутність та особливості.

Найсуттєвіші наукові результати, які відображають новизну дисертаційної роботи, внесок автора у розробку проблеми, і які виносяться на захист, конкретизуються у наступних положеннях:

встановлено, що дуалізм античного гностицизму є складним явищем, що включає в себе такі основні смисли цього поняття: космологічний дуалізм, який передбачає опозицію першоначал, із яких виникає Всесвіт; метафізичний дуалізм Бога і світу; антропологічний дуалізм духовного і тілесного начал в людині;

утверджено, що дуалізм гностиків є філософським за своїм походженням, оскільки найбільший вплив на нього здійснив метафізичний дуалізм Платона. Встановлено, що дуалізм філософських вчень постає не просто як постулювання опозицій у світі, людині або у сфері етики чи гносеології, а проблематизується і прагне примирення, що також дає підстави для того, щоб вважати гностичний дуалізм філософським, враховуючи драматизацію гностиками того розриву, який існує між Богом і світом;

доведено, що космологічний дуалізм, який є теоретичним підґрунтям всіх інших смислів дуалізму в античному гностицизмі, не є яскраво вираженим, а найважливіше значення відіграє метафізичний дуалізм, який виражається у протиставленні Бога і світу, Плероми і кеноми, а також світла і темряви, життя і смерті, істини й незнання, свободи й несвободи; етичний дуалізм в гностицизмі виражається не через космічні принципи, які уособлюють добро і зло, а зосереджений всередині самої людини і пов'язаний із опозицією знання і незнання;

з'ясовано, що гносеологія гностиків тісно взаємопов'язана із сотеріологією та етикою. Невизначеність гносеологічної позиції, яка полягає в тому, що Бог, який є в принципі непізнаваним, виступає в гностицизмі об'єктом пізнання, вирішується шляхом пояснення гнозису як сотеріологічного знання, що повертає людину до власної природи. Особливостями гносеологічної позиції також є ототожнення знання із свободою, світлом, життям та добром на противагу незнанню як несвободі, темряві, смерті та злу; важливість кожного окремого суб'єкта у процесі пізнання; моральнісний аспект процесу «зняття» дуалізму через єднання духовної сутності людини із Богом шляхом гнозису;

визначено, що сутність дуалізму античного гностицизму полягає в тому, що він має екзистенційний характер -- дуалізм є необхідною умовою гностичного вчення, і його необхідність зумовлена присутністю у світі людини. Як на початку космогонічного процесу, так і в кінцевому підсумку гностичне вчення виявляється моністичним за своєю сутністю. Дуалізм же є «проміжною ланкою», певним необхідним етапом у розвитку Всесвіту. Створення людини є кінцевою метою дуалізму і завдяки людині стає можливим відновлення єдності: дуалізм «Бог -- світ» знімається через тріаду «Бог-- людина -- світ».

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати дають комплексне уявлення про проблему дуалізму, його смислові значення та функції. Особливого значення набуває антропологічний вимір проблеми дуалізму, висвітлення якого в дисертаційному дослідженні дає можливість більш глибокого осмислення проблеми. Результати дослідження сутності та особливостей гностичного дуалізму дозволяють простежити формування смислових парадигм, що існували в Римській імперії на початку нашої ери, і які, в свою чергу, здійснили вплив на подальший розвиток християнської догматики, що була визначальною в західному світі до середини дев'ятнадцятого століття і яка є важливим смислоформуючим чинником сьогодення, зокрема, у процесі духовного відродження України.

Основні положення та результати, отримані в дисертації, можуть бути використані при розробці нормативних курсів з історико-філософських та релігієзнавчих дисциплін, зокрема, таких як «Історія філософії», «Історія релігій», «Феноменологія релігії», «Філософська антропологія», «Метафізика й онтологія», длярозробки спецкурсів з історії раннього християнства, а також слугувати матеріалом для видання монографічних праць і вузівських підручників з релігієзнавства, сучасної релігійної філософії, історії християнських вчень та ін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки,положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження обговорювались на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також були оприлюднені на міжнародних конференціях, зокрема, міжнародній конференції «Людина -- Світ -- Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігієзнавчих досліджень» (Київ, 2004); «Дні науки філософського факультету -- 2005» (Київ); «Дні науки філософського факультету -- 2007» (Київ); «Дні науки філософського факультету -- 2008», (Київ).

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснювалося у формі наукових публікацій -- п'яти статтях, що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, тезах доповідей на чотирьох наукових конференціях.

Структура дисертаційної роботи відповідає меті дослідження і відображає послідовність вирішення поставлених завдань.

У першому розділі визначаються методологічні засади дослідження -- особливості дослідження феномену гностицизму, специфіку, якої набуває дослідження проблеми дуалізму загалом, та методи, які є, на думку автора, найбільш доцільними для дослідження проблеми дуалізму в гностицизмі.

У другому розділі вміщено огляд дуалістичних вчень, які вплинули на розвиток дуалізму в античному гностицизмі. У третьому розділі аналізуються гностичні тексти і визначаються смисли дуалізму в гностичних системах. У четвертому розділі розглядається модифікація дуалізму, яка відбувається в межах тріади «Бог -- людина-- світ», і, відтак, визначається сутність гностичного дуалізму та його особливості.

Дисертація складається зі вступу (у якому розкрита актуальність обраної теми дослідження і ступінь її розробки, визначена мета і завдання дослідження, вказано теоретико-методологічні засади дослідження, джерельну базу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи), чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел зі 184 найменувань. Загальний обсяг дисертації (без списку використаних джерел) -- 154 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан наукової розробки проблеми, з'ясовується зв'язок дослідження з науковими програмами, формулюються мета, завдання, об'єкт і предмет роботи, розкриваються методи та наукова новизна дисертації, її теоретичне і практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію результатів дисертації.

У першому розділі -- «Аналітичний огляд джерел та методологічні засади дослідження дуалізму в античному гностицизмі» аналізуються джерела, які дають уявлення про феномен античного гностицизму. Найбільша увага приділяється твору Іринея Ліонського «Проти єресей», у якому подається критика, а також опис вчення школи Валентина, Марка, Симона Мага, Менандра, Сатурніла, Василіда, Карпократа, Керинта, ебіонітів і ніколаєлітів, Кердона, Маркіона, Татіана, енкратитів, барбело-гностиків та офітів.

Початок дослідженням гностицизму як окремого явища було покладено у двадцятих роках дев'ятнадцятого століття у зв'язку із появою автентичних гностичних текстів. Зокрема, у розділі аналізуються роботи А.Неандера, Ж.Маттера, Ф.К. Баура, А.Гарнака, В.Буссе, Р.Райценштайна.

У розділі також подано огляд досліджень з гностицизму, у яких висвітлено проблему дуалізму в античному гностицизмі. Це, зокрема, праці М.Е. Поснова, Г. Йонаса, Л.Карсавіна, А. Юліхера, М.В.Воробйової, В.П.Оргіша, Т. Аннаньєля, Е. фон Добшюца, А. Доніні, А. Хосроєва.

Доцільність використання терміну «античний гностицизм» обґрунтовується тим, що чітко окреслює досліджуваний об'єкт і дозволяє уникнути термінологічної плутанини. Під «античним гностицизмом» автор розуміє релігійно-філософські рухи І-ІІІ століття нашої ери, які були розповсюджені в Сирії, Малій Азії, Александрії та Римі і були засуджені як єресь апологетами раннього християнства.

Визначено методологічні підходи, які є доцільними при дослідженні проблеми дуалізму в гностицизмі. Загальнонауковими принципами, які слід використовувати в дослідженні, виступають, на думку автора, системний та структурно-функціональний підходи.

Вирішення завдань, які стоять перед дослідником гностицизму і, зокрема, дуалізму в античному гностицизмі, ускладнюється фактом розмаїття гностичних систем, а також тим, що в поняття дуалізму, який часто визначається як основа гностичного світогляду, кожного разу вкладається різний смисл. Внаслідок цього наголошено на необхідності дослідження смислів гностичного дуалізму, на основі аналізу яких стає можливим визначення сутності та особливостей дуалізму в античному гностицизмі.

З'ясовуються поняття «смисл» та «сутність». Під смислом розуміється той мисленнєвий зміст, який виражається і засвоюється при розумінні поняття. Під «сутністю» автор, наслідуючи визначення С. С. Аверінцева, має на увазі сукупність таких якостей предмета, без яких він не може існувати і які визначають всі інші його якості.

Автор робить акцент на необхідності розрізнення релігійного та філософського дуалізму. Філософський дуалізм включає такі типи: онтологічний, гносеологічний, антропологічний та етичний дуалізм. Релігійний дуалізм виявляється в таких опозиціях, як добро і зло, темне й світле, чоловіче і жіноче начала, мирське і священне, у протистоянні божественних близнюків, які висвітлюють всесвітню дихотомію, великого бога і культурного героя. Однак в межах кожної світоглядної установки можна виділити певні смисли поняття «дуалізм», характерні саме для неї.

Доведено, що релігійний дуалізм вкорінений у несвідомій сфері психіки людини, і є наслідком символічного сприйняття дійсності, яке перетворюється на релігійні уявлення. Філософський же дуалізм є наслідком діяльності розуму, і тому він постійно прагне примирення.

У другому розділі «Джерела гностичного дуалізму» розглядаються джерела формування дуалістичних уявлень гностиків. Зазначається, щохоча з'ясування джерел дуалізму в гностицизмі не може надати цілісного уявлення про сутність цього явища, однак дозволяє, за певною мірою, простежити ті моделі, за якими формувались дуалістичні уявлення гностиків -- релігійний та філософський компоненти, які лежать в його основі.

На основі розгляду концепцій різних авторів щодо природи дуалізму в античному гностицизмі автор приходить до висновку, що найбільший вплив на гностичний дуалізм здійснив дуалізм Платона, і дуалізм гностиків, відтак, є філософським за своєю природою.

У підрозділі 2.1. «Орфіко-піфагорейський дуалізм та дуалістичні уявлення Платона» з'ясовуються особливості дуалістичних вчень античної філософії, які здійснили вплив на становлення гностичного дуалізму.

З'ясовано, що в орфічному вченні присутній антропологічний дуалізм -- тіла й душі людини, а також уявлення про дуальність першопричини. Безсумнівним автор вважає вплив орфічного розуміння подвійної сутності людини на становлення гностичної думки.

У піфагорейській думці представлені такі типи протиставлень, як дихотомія тіла та душі, чисел як умосяжних сутностей та світу речей та явищ, монади або одиниці та множинності -- решти числового ряду, парних чисел як безмежних та непарних як обмежених, одиниці як розуму та двійки як гадки або як руху. Першоначало визначається у піфагорейців як непарно-парне число, подібно до гностицизму, де визнається існування Невидимого і Непізнаваного Першоотця, який не має числа, не є ані парним, ані непарним, із якого виникають пари еонів і потім все існуюче.

Встановлено, що дуалізм Платона передбачає, по-перше, дуалізм світу ідей та світу матеріального, а по друге -- дуалізм суб'єкта і об'єкта. Автор наголошує на тому, що протиставлення переноситься також і на людину, оскільки в ній, так само як і в космосі, присутня вічна ідея та матеріальне тіло, що накладає певний відбиток на взаємостосунки людини зі світом. Подібний метафізичний та антропологічний дуалізм притаманний також і гностичному вченню.

У підрозділі 2.2. «Давньоіранський, іудейський та староіндійський релігійний дуалізм» акцентується увага на тому, що у порівнянні із давньоіранською релігією, особливістю зороастрійського дуалізму є те, що окрім боротьби двох космічних сил, полем битви виступає також людина. Боротьба добра і зла в людині стає не лише однією з арен вічної битви, а головним дійством, від якого залежить успішність боротьби між Добром і Злом.

Показано, що такий розподіл на сили добра і світла, з одного боку, та сили зла і темряви -- з іншого має аналогію із гностичними ідеями. Крім того, уявлення про уособлення негативних людських якостей в образі зороастрійських девів перегукується із персоніфікацією недоліків в образі архонтів у гностицизмі.

У зв'язку із тим значенням, яке надаєтьсяпротистоянню Світла й Темряви в гностицизмі, розглядається взаємозв'язок гностицизму із вченнямиіудейських апокаліптичних рухів, і зокрема, із вченням про битву «синів Світла» і «синів Темряви», яке яскраво представлене у текстах кумранської громади. У цій війні беруть участь не лише люди, але й духи добра і зла, янголи і сатана. Спільні мотиви також існують між іудейським вченням про Премудрість та гностичним уявленням про Софію Премудрість.

У підрозділі аналізується й ідея дуальності в Індії, яка набула свого розвитку у філософії школи Санкх'я у вченні про Пурушу і Пракріті. Подібність вчення Санкх'ї із гностицизмом виявляється в уявленні про взаємодію космічних першоначал -- чоловічого (пуруші) та жіночого (Пракріті), яке можна зіставити із «парами» гностичних еонів (сизигіями). Також підкреслюється паралель між уявленнями про людину -- гностичним і школи Санкх'я.Людина ранньої Санкх'ї поневолена -- підвладна кармі, але, разом із тим, вона є «тим, хто пізнає поле» і здатна перетворитися на «того, хто пізнав поле». Аналогічно гностик, який підкорений Гемармені, може розірвати ланцюги поневолення і досягти Непізнаваного Бога.

У третьому розділі «Смисли дуалізму античного гностицизму» на основі аналізу першоджерел гностичної думки та праць єресиологів, а також філологічних та історико-філософських досліджень в цій галузі визначаються основні смисли дуалізму в античному гностицизмі. З'ясування множини смислів, у яких вживається поняття дуалізму, та їх аналіз є важливим завданням, оскільки одна з основних проблем дослідження дуалізму в античному гностицизмі полягає в тому, що в це поняття кожен дослідник вкладає свій смисл, часто без урахування контексту, в якому його варто вживати.

Виокремлюються такі основні смисли дуалізму в гностицизмі: космологічний дуалізм, який передбачає опозицію першоначал, із яких виникає Всесвіт; метафізичний дуалізм Бога і світу; антропологічний дуалізм духовного і тілесного начал в людині.

У підрозділі 3.1. «Космологічний дуалізм» розглядається питання про космологічні уявлення гностиків. Це питання, на думку автора, уможливлює постановку всіх інших питань щодо дуалізму: протистояння двох начал Всесвіту, двох начал всередині людини, людини і Вищої реальності.

У підрозділі аналізується природа Першоначала, яке у гностичних текстах позначається як Праотець або Непізнаваний Бог, на основі чого робиться висновок, що воно не є ані одиничним, ані подвійним, воно взагалі не має числа. При спробі порівняти його із числом, його можна уподібнювати Одиниці як початку. Але зважаючи на те, що із Першоначала виникає все існуюче, автор наголошує на тому, що в ньому є подвійність, без якої неможливою була б поява світу. За умови подвійності, яка має чоловічо-жіночу природу і виражається, одночасно, як протистояння і взаємодоповнення, народжується світ. Будучи нічим, гностичне Першоначало потенційно містить у собі все. Це виражається у понятті «Плероми» -- божественної повноти, яка протиставляється «кеномі» як пустоті, небуттю. «Плерома» є сукупністю еонів-- божественних сутностей, які є послідовною низкою еманацій із Першоначала, сила яких зменшується із віддаленням від першоджерела. Саме через це зменшення сили відбувається падіння Софії із Плероми, а людський світ втрачає свій зв'язок з Божественною повнотою й стає «ушкодженим».

Показано, що протистояння Світла й Темряви у гностичних вченнях скоріше характеризує метафізичний дуалізм Бога і світу, ніж виступає як космологічний дуалізм, оскільки у ньому відсутній елемент боротьби між силами Світла і Темряви, хоча провідною темою гностичної літератури і є очікування на перемогу світлого, духовного начала над темним. Темрява в гностицизмі виступає як тінь, невігластво, матеріальність, незнання, причому Темрява не може існувати самостійно, вона є нестачею знання, гнозису.

У підрозділі 3.2. «Метафізичний дуалізм» аналізується дуалізм Бога й світу в гностицизмі.

Під Богом або Отцем, Праотцем розуміється Непізнаваний Бог, який алегорично зображується як Світло. Прагнучи надати уявлення про Отця, гностики більш схиляються до використання апофатичного методу, однак Отець має і позитивні характеристики, які необхідні для того, щоб означити найвищий можливий ступінь досконалості Отця.

Світ розглядається як сполучення світла й темряви, сили та матерії, буття та небуття, світ знаходиться поміж вищим і нижчим рівнями буття і протиставляється Богу або Плеромі чи «царству». Долучення до «царства» і позбавлення від смерті можливо тоді, коли відновлюється єдність, коли зникає розподілення. Тому світ і «царство» неподільні, з одного боку, з точки зору можливості їх об'єднання, але вони і протистоять одне одному, оскільки ця можливість ще тільки має здійснитися.

Розглядаючи той взаємозв'язок, який існує між Богом і світом, автор зауважує, що не всі гностики відчували себе відчуженими від світу і були схильні до песимістичного ставлення до космосу і до Творця. Але погоджується із тим, що такий погляд був домінуючим.

Окремо розглядається теза про дуалізм двох богів в гностицизмі -- Непізнаваного Бога й Деміурга. Автор наголошує на тому, що не можна стверджувати їх рівнозначність і приходить до висновку, що опозиція Бога й Деміурга має бути включена до метафізичного дуалізму.

В підрозділі розкриваються аспекти розуміння співвідношення жіночого і чоловічого начал в гностицизмі. Жіноче начало протистоїть чоловічому тоді, коли проявляється його негативна роль -- пристрасна, матеріальна природа. Однак коли проявляється її божественна природа, жіночість набуває функції порятунку, наділяє життям та відновлює єдність.

У підрозділі 3.3. «Антропологічний дуалізм» розглядається уявлення про людину в античному гностицизмі і наголошується на тому, що в людині також присутні ті протилежні сили, що пронизують космос.

Розглядається уявлення про потрійну сутність людини: тілесну, душевну та духовну. Тіло людини створене Деміургом і належить, відтак, сфері, яка протистоїть Богу і в якій володарюють архонти, обтяжені пристрастями та бажаннями.

Йому протиставляється душа людини, яка, однак, також має подвійну природу. Наголошено на тому, що слід розрізняти духовну і душевну природу людини. Дух або «пневма»є «іскрою» або «частинкою світла», «сім'ям світла», полоненим у світі. Саме завдяки йому людина тісно пов'язана із вищим світом. Душа людини -- полонянка світу і свого власного тіла. Вона піддається стражданням і випробуванням після того, як відпадає від Отця. Душа підкорена Гемармені -- світовому року, створеному архонтами.

Особлива увага приділяється думці про те, що справжня природа душі-- це її духовна природа. Зокрема, аналізується присутність в гностичних вченнях бога, який іменується «Людиною» і наголошується на тому, що поява такого божества була спричинена тим центральним місцем, яке відводилось людині у гностичній теології. Спільне ім'я Бога і людини можливе завдяки їх спільній природі -- Бога і внутрішньої сутності людини, яка є, за певною мірою, копією свого божественного зразка. Ця досконала Людина об'єднує в собі три типи людей: духовних (пневматиків), душевних (психіків) та тілесних (гіліків або соматиків), що визначається тим, яка складова в людині переважає.

У четвертому розділі «Модифікація смислів дуалізму античного гностицизму в тріаді «Бог -- Людина -- Світ» обґрунтовується думка про те, що в гностицизмі надзвичайно важливого значення надається людині та її положенню у світі. Людина виявляється тим головним вузлом, який, з одного боку, містить в собі всі протиріччя, але, з іншого боку, і містить в собі потенцію до вирішення цих протиріч.

Наголошено на тому, що дуалізм Бога й світу отримує нове значення завдяки появі у світі людини -- опозиція «Бог -- світ» перетворюється на тріаду «Бог -- людина -- світ» і отримує етичний та гносеологічний виміри, які тісно взаємопов'язані.

Окремо розглядаються особливості гносеологічної позиції гностиків, надання важливого значення особистісній складовій в процесі пізнання, а також етичний вимір процесу пізнання.

У підрозділі 4.1. «Гносеологічна позиція гностиків» подається характеристика процесу пізнання в гностицизмі, визначення його особливостей. Стверджується, що вся гностична доктрина спасіння будується навколо питання про повернення душі людини до своєї природи. Це повернення описується як процес пізнання, набуття знання -- гнозису.

У підрозділі аналізується, в яких контекстах зустрічається в гностицизмі протиставлення знання та незнання, зокрема: знанням володіє Непізнаваний Бог, на відміну від світу, який через свою віддаленість від Плероми перебуває у незнанні; знання ототожнюється із свободою і життям, на відміну від незнання, яке є несвободою, підвладністю гріху, смерті; незнання ототожнюється із темрявою і протистоїть світлу.

Наголошується на тому, що алегоричне позначення знання як Світла є дуже влучним: воно самодостатнє і нічим не обмежене, Темрява ж не може існувати самостійно, тому що вона є лише невираженою формою Світла, його нестачею. Так само і незнання не може існувати без наявності знання.

Автор погоджується із думкою М.К.Трофімової, яка вважає, що дуалізм у гностицизмі існує у відношеннях Бога й світу, Бога й тілесності, але відсутній у стосунках Бога й людини -- у пізнавальній сфері.

Зазначається, що «незрозумілість» у визначенні гносеологічної позиції гностиків полягає в тому, щоБог, який є в принципі непізнаваним, виступає як об'єкт пізнання.

Відповіддю на парадокс є, на думку автора, містичний смисл поняття «гнозис». Гнозис не є суто теоретичним, інтелектуальним знанням. Гнозис відкриває перед людиною необмежені можливості пізнання, спонукає людину до самопізнання, до пошуку мудрості. Усвідомлюючи власну тотожність Божеству, гностик бере на себе його функції самопізнання, внаслідок чого долається суб'єкт-об'єктна дуальність.

Автор підтримує думку І.І.Євлампієва, який вважає, що гностичне «знання» є певним третім типом знання поруч із двома традиційними його формами -- раціональним, точним знанням, пріоритет якого стверджувала грецька філософія, і одкровенним «знанням» іудейської релігії і раннього християнства. Наслідком цієї точки зору є висновок, що пізнання в гностицизмі здійснюється завдяки дії двох сил: одкровенню вищих сил і зусиллю самої людини. Причому пізнання людини зливається із одкровенням, вони виступають як єдиний акт. Зазначається, зокрема, що у гностичних міфах завжди присутні певні посередники (Христос, Софія, Барбело), які набувають функції Спасителя, що допомагає людині усвідомити необхідність вдосконалення.

У підрозділі 4.2. «Значення особистісної та етичної складових у гностицизмі» розглядаються особливості суб'єктивізму гностиків, що проявляється у наданні особливого значення суб'єкту пізнання (значна кількість гностичних першоджерел написана від імені конкретної людини, яка отримала одкровення і бажає передати його), персоналізації божеств (зокрема, гностична Пістіс Софія, Ялдаваоф а також і еони Плероми мають антропоморфні риси -- вони «думають», «бажають», «відчувають невдоволення» тощо), ототожненні людини із божеством (простежується в Євангелії від Фоми, де Фома уподібнюється до Іісуса і, навіть, перетворюється на Нього, тобто, потенційно він також є знаючим).

У підрозділі також зазначається, що пізнання передбачає у гностиків пізнання добра і зла і є порушенням заповіді Деміурга, відкриттям людини в собі духовного начала, усвідомленням своєї дуальної природи. Пізнання добра і зла -- це пізнання світоустрою, пробудження від сну, від стагнації.

Визначено, що тексти Наг-Хаммаді не підтверджують тезу про те, що матерія у античних гностиків є злом. Причиною зла є не матеріальність, а ув'язнення духовної сутності людини. Зло, у гностиків, так само як і темрява, смерть, є приналежним світові й протиставляється Царству Світла.

Зло уособлюється Ялдаваофом та планетарними архонтами. Світ також є злим -- оскільки є їх творінням. Однак це уособлення відбувається у вигляді тих недоліків, які притаманні людині. Душевна частина людини є витвором злих сил, і через це людина є не лише об'єктом, але й суб'єктом дії цих злих сил-- вони діють в тому числі, і через людину.

Етичний дуалізм в гностицизмі виражається не через космічні принципи, які уособлюють добро і зло, як це відбувається в маніхействі та середньовічних містичних рухах, а зосереджений всередині самої людини, іпроцес пізнання в гностицизмі має відтак, етичну складову-- пізнання є, одночасно, очищенням і моральнісним вдосконаленням гностика.

Аналізується також етичний вимір процесу пізнання, який передбачає моральне очищення і є протилежним процесу падіння. Це описується якпроходження душі повз архонтів, що означає її непричетність до тих недоліків, які вони уособлюють. Дуалізм добра і зла долається через моральне вдосконалення людини.

Наголошено, що сходження душі передбачає внутрішнє перетворення гностика. Причому антиномія дуалізму й монізму вирішується завдяки містичному переживанню. Дуалізм, таким чином, визначається як інструмент повернення людини до власної сутності, оскільки усвідомлення подвійності призводить до спроби її подолання. Подвійність також уможливлює рух в двох напрямках -- як саморозгортання Отця і як повернення до нього ж. Можливість повернення, яка є головним предметом уваги і аналізу в гностицизмі, й виявляється тим прагненням до єдності, яке людина постійно відчуває, незважаючи на власну подвійність.

У результаті проведеного дослідження були зроблені наступні висновки, в яких висвітлюється проблематика та загальна структура роботи:

Дослідження феномену гностицизму можливе за поєднання трьох підходів. Перший підхід передбачає філологічну роботу з текстами, яка завжди є основою історико-філософського дослідження. Другий підхід являє собою фундаментальне історико-філософське дослідження феномену. Третім підходом до вивчення гностицизму є компаративні дослідження. Загальнонауковими принципами, які доцільно використовувати в дослідженні, виступають системний та структурно-функціональний підходи. Системний аналіз дає можливість отримання цілісного уявлення про досліджувану проблему, враховуючи різні смисли гностичного дуалізму. Метод структурно-функціонального аналізу дозволяє визначити дуалізм як феномен, що виконує певне завдання в межах гностичного світогляду і є необхідним елементом гностицизму.

Основними джерелами формування дуалістичних уявлень гностиків є, по-перше, піфагорейсько-платонічний метафізичний дуалізм, що передбачає опозицію двох світів -- духовного світу Ідей та світу речей; по-друге, це іранський дуалізм Добра і Зла; по-третє, це уявлення про протистояння сил Світла і сил Темряви, притаманне вченню кумранської громади, яке ґрунтується на апокаліптичних ідеях іудаїзму. Окрім цих джерел певні паралелі із гностичним дуалізмом можна простежити у індійській філософсько-релігійній думці. Найбільший вплив на гностичний дуалізм здійснив дуалізм Платона, який передбачає наявність світу ідей та полишеного повноти буття світу речей, який є лише копією першого. Цей онтологічний або метафізичний дуалізм і є тією основою, на якій ґрунтується дуалізм Непізнаваного Бога і світу в гностицизмі. Дуалізм гностиків, відтак, є філософським за своїм походженням, що підтверджується ставленням гностиків до того розриву, який існує між Богом і світом.

В гностичних вченнях можна виділити такі смисли дуалізму: космологічний дуалізм, який передбачає опозицію першоначал, із яких виникає Всесвіт; дуалізм Бога і деміурга; метафізичний дуалізм Бога і світу;антропологічний дуалізм духовного і тілесного начал в людині. Космологічний дуалізм, який є теоретичним підґрунтям всіх інших смислів дуалізму в античному гностицизмі, не є яскраво вираженим. Найбільше значення відіграють метафізичний та антропологічний смисли дуалізму.

На основі аналізу природи Першоначала, яке у гностичних текстах позначається як Праотець або Непізнаваний Бог, можна зробити висновок, що воно не є ані одиничним, ані подвійним, воно взагалі не має числа. При спробі порівняти його із числом, можна уподібнювати його Одиниці як початку. Але зважаючи на те, що із Першоначала виникає все існуюче, слід підкреслити, що в ньому є подвійність, без якої неможливою була б поява світу. За умови подвійності, яка має чоловічо-жіночу природу і виражається, одночасно, як протистояння і взаємодоповнення, народжується світ. Будучи нічим, гностичне Першоначало потенційно містить у собі все. Це виражається у понятті Плероми» -- божественної повноти, яка протиставляється «кеномі» як пустоті, небуттю.

Метафізичний дуалізм, який набуває в гностицизмі найважливішого значення, виражається через протиставлення досконалості Плероми -- божественної повноти -- і світу, який є результатом помилки і управляється законами, встановленими архонтами. Крім того, Плерома ототожнюється із Світлом, життям, істиною, свободою. Світ же ототожнюється із Темрявою, смертю, незнанням, несвободою.

Людина є образом усього Космосу, вона повторює його устрій -- в людині зосереджена та сама розірваність, яка існує між двома світами, між земним світом і Богом. Однак принципова відмінність полягає в тому, що людина потенційно здатна цю розірваність подолати, що і є основним предметом уваги і завданням гностика. Вся гностична доктрина спасіння будується навколо питання про повернення душі людини -- божественної іскри світла, яка через фатальнупомилку потрапила до цього світу, до своєї природи. Це повернення описується як сходження душі, есхатологічна подія, що здійснюється після смерті, і яка є звільненням душі від пут тілесного і психічного існування.

Важливого значення в гностицизмі набуває протиставлення знання і незнання. Знанням володіє Непізнаваний Бог, на відміну від світу, в якому воно відсутнє. Знання пов'язується із Світлом, свободою та життям на відміну від незнання, яке визначається як Темрява, несвобода і підвладність гріху, смерті. Однак визнавати наявність в гностицизмі гносеологічного дуалізму недоречно через парадоксальність гносеологічної позиції гностиків, згідно з якою Бог, який є непізнаваним в принципі, є тим не менш об'єктом пізнання і навіть закликає пізнати його. Ця парадоксальність вирішується тим, що гностичний абсолют є непізнаваним для людини, однак може бути досягнутий«знаючим» (гностиком). Абсолют, таким чином, виявляється і суб'єктом, і об'єктом пізнання. Гностик є частиною Абсолюту, завдяки чому бере на себе його функції самопізнання. Пізнаючи себе, гностик одночасно пізнає Бога.

Пізнання в гностицизмі не є абстрактним процесом, а дуже особистісним. Незважаючи на складні космогонії та числову символіку, гностицизм є дуже конкретним -- він звертається до людини, до її душі й закликає пізнати свою сутність. Цей суб'єктивізм виражається, по-перше, в тому, що момент гностичного пізнання описується як особистий стан. Гностик і Всесвіт повторюють і заміщують одне одного; драма Всесвіту постає особистою драмою людини, і навпаки. По-друге, значна кількість гностичних текстів викладається від імені якогось із гностиків, який отримав одкровення і бажає передати його. По-третє, цінним є спасіння кожної душі, що підтверджується і тим, що гностики досить велику увагу приділяли іменам. Людина повинна почути заклик, а для цього її треба назвати. По-четверте, людина в гностицизмі іноді ототожнюється з божеством. Суб'єктивізм гностиків проявляється також у надзвичайному персоналізмі гностичних божеств і демонів.

Процес пізнання в гностицизмі передбачає, зокрема, пізнання добра і зла і є порушенням заповіді Деміурга, відкриттям людини в собі духовного начала, усвідомленням своєї дуальної природи. Пізнання добра і зла -- це пізнання світоустрою, пробудження від сну, від стагнації, воно дає можливість долучитися істини.

Етична концепція гностицизму відрізняється від маніхейської та від концепцій середньовічних містичних рухів, із якими її часто порівнюють та вважають ідейним попередником останніх. Етичний дуалізм в гностицизмі виражається не через космічні принципи, які уособлюють добро і зло, а зосереджений всередині самої людини.

Дуалізм в гностицизмі є необхідною умовою, завдяки якій відбувається повернення людини до власної сутності. Подвійність уможливлює рух в обох напрямках -- як саморозгортання Отця і як повернення до нього ж. Дуалізм також є передумовою етики. На противагу дуалізму, моністичний містицизм не опікується проблемами етики, а має за свою головну мету духовну єдність людини із нескінченним Буттям. Як на початку космогонічного процесу, так і в кінцевому підсумку гностичне вчення виявляється моністичним за своєю сутністю. Дуалізм же виявляється «проміжною ланкою», певним необхідним етапом у розвитку Всесвіту.

Відновлення єдності можливе лише завдяки присутності людини, дуалізм «Бог -- світ», в потенційності, може бути знятий через тріаду «Бог-- людина-- світ». Саме присутність в цьому процесі людини і є визначальною щодо уяснення сутності дуалізму в античному гностицизмі. Дуалізм гностиків має екзистенційний характер, він зосереджений навколо людини, яка знаходиться у світі. Людина є кінцевою метою дуалізму і через людину він знімається.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО У НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Радченко Н. А. Головні смисли гностичного дуалізму / Н. А. Радченко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія : Зб. наукових праць. - 2006. - № 10 (23). - С. 224-232.

Радченко Н. А. Дуалізм космогонічних систем гностицизму: його сутність та значення / Н. А. Радченко // Українське релігієзнавство : Бюлетень Української Асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ. - 2007. - №43. - С. 152-161.

Радченко Н. А. До питання про філософський та релігійний дуалізм / Н. А. Радченко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - 2007. - № 63. - С. 171-181

Радченко Н. А. Гностичні мотиви у творчості Григорія Сковороди / Н. А. Радченко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. - 2007. - № 14 (27). - С. 141-148.

Радченко Н. А. Дуалістичні вчення в західній філософській традиції (від античності до Німецької класики) / Н. А. Радченко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. - 2007. - № 15 (28). - С. 208-217.

Радченко Н. А. Співвідношення духу й матерії в гностичних системах / Н. А. Радченко // Матеріали доповідей та виступів Міжнародної наукової конференції «Людина - Світ - Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігієзнавчих досліджень». - 2004. - С. 564

Радченко Н. А. Типи дуальності в гностицизмі/ Н. А. Радченко // Матеріали доповідей та виступів Міжнародної наукової конференції «Дні науки філософського факультету - 2005». - 2005. -Ч. V. - С. 22-23.

Радченко Н. А. Головні смисли гностичного дуалізму / Н. А. Радченко // Матеріали доповідей та виступів Міжнародної наукової конференції «Дні науки філософського факультету-2007».- 2007. - Ч. VII. - C. 167-168.

Радченко Н. А. Особливості метафізичного дуалізму гностиків / Н. А. Радченко // Матеріали доповідей та виступів Міжнародної наукової конференції «Дні науки філософського факультету-2008».- 2008. - Ч. II. - C. 138-139.

АНОТАЦІЯ

Радченко Н.А. Сутність, смисли та особливості дуалізму в античному гностицизмі. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 -- релігієзнавство. -- Київський національний університет імені Тараса Шевченка. -- Київ, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню дуалізму в античному гностицизмі. Дуалізм розглядається як важлива для самовизначення людини проблема, що проявляється в системах античних гностиків, світовідчуття і світорозуміння яких є близьким і зрозумілим для сучасної людини.

Проблему динаміки дуалізму розв'язано на підставі докладного аналізу оригінальних текстів гностиків. Ідея подвійності світу та протиставлення його Богу, диспозиції знання і незнання, свободи й несвободи, духовного та тілесного початків у людині, темного і світлого, чоловічого і жіночого начал, виявилися головними у вченнях гностиків. Найважливішою опозицією античного гностицизму виявляється опозиція «Бог-- світ», але вона «знімається» завдяки активній ролі людини, яка є учасницею протистояння Бога і світу. дуалізм гностицизм античний

У процесі дослідження встановлено, що людина -- центральна постать у подоланні дуалізму, саме людина прагне до духовного світу, до вищих цінностей.

Ключові слова: людина, смисли, сутність, пізнання, плерома, еон, філософський дуалізм, гностицизм, Бог.

Радченко Н.А. Сущность, смыслы и особенности дуализма в античном гностицизме. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 -- религиеведение. -- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. -- Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию сущности, смыслов и особенностей проявления дуализма в античном гностицизме. Дуализм рассматривается как проблема, имеющая важное значение для осознания человеком свой сущности, а также как закладывающая определенные ценностные ориентиры в той или иной культуре.

В дисcертации представлен анализ философских и религиозных учений, в которых содержится дуализм, и которые повлияли на дуалистические представления гностиков.

Дуализм в гностицизме анализируется в таких аспектах, как Бог -- мир, свет -- тьма, знание -- незнание, духовное начало в человеке -- материальное начало, добро -- зло, а также анализируется дуализм первоначал в космогонии гностиков, в результате чего определяются основные смыслы гностического дуализма -- метафизический дуализм Бога и мира; космологический дуализм, предполагающий оппозицию первоначал, из которых возникает Вселенная; антропологическй дуализм духовного и телесного начал в человеке.

Рассматриваются особенности гносеологии в античном гностицизме, которая тесно взаимосвязана с этикой и сотериологией. Видимая неопределенность гносеологичекой позиции гностиков разрешается благодаря определению гнозиса как сотериологического знания, возвращающего человека к своей сущности и сводимого к взаимодействию теоретического познания и знания, получаемого путем откровения.

Основываясь на критическом анализе гностических текстов, а также на выделении основных смыслов дуализма, в диссертации освещается сущность дуализма гностиков, которая заключается в экзистенциальном измерении феномена дуализма и доказывается, что гностический дуализм является философским по происхождению.

В процессе исследования подчеркивается, что именно человек является центральной фигурой в процессе преодоления дуализма, именно человек стремится не только к материальному, но и к высшим мирам, к духовности, к реализации духовного смысла своего существования. Человек содержит в себе все противоречия, но именно благодаря ему эти противоречия могут и разрешиться: дуализм «Бог-- мир» снимается через триаду «Бог -- человек-- мир».

Ключевые слова: человек, смыслы, сущность, познание, плерома, эон, философский дуализм, гностицизм, Бог.

Radchenko N. The essence, senses and characteristics of dualism in ancient gnosticism. -- Manuscript.

...