Становлення та розвиток євангельських християн у Польщі (1918-1939рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 283/289:94(438)"1918/1939"

09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН У ПОЛЬЩІ (1918-1939 рр.)

БОРОДИНСЬКА

Ліна Іллівна

Київ

2009



ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі історії України Рівненського державного гуманітарного університету

Науковий керівник кандидат історичних наук, доцент ГАЛУХА Любов Юріївна,

Рівненський державний гуманітарний університет, доцент кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

УТКІН Олександр Іванович,

Міжнародний Соломонів університет, завідувач кафедри історії

кандидат історичних наук, доцент

СІТАРЧУК Роман Анатолійович,

Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка,

доцент кафедри історії України

Захист відбудеться "16" жовтня 2009 р., о 14 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано "15" вересня 2009 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент Бучма О. В.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інституалізаційні трансформації, зміни акцентів у напрямах діяльності, зростання чисельності пізньопротестантських церков і організацій у незалежній Україні актуалізовують наукові дослідження, присвячені минулому цієї гілки християнства. Особливий інтерес складає спільнота євангельських християн міжвоєнного періоду, найчисельніше представлена на Волині і Поліссі, яка утверджувала протестантські ідеї, структурно, змістом і методами діяльності вписувалася у контекст релігійного і державно-церковного розвитку Польщі (1918-1939 рр.), складаючи своєрідний вияв духовної культури, цінний для сьогодення історичним досвідом.

З початку 90-х років ХХ ст. намітилися тенденції виходу із протестантських союзів окремих релігійних громад та спроби їх подальшого об'єднання під гаслом відновлення "проханівського" євангельського християнства у нові релігійні утворення: Собор незалежних євангельських церков в Україні, Асоціацію місіонерських церков євангельських християн України, Союз церков євангельських християн у Росії та ін. Також окреслилися тенденції до об'єднання протестантських союзів і асоціацій (Всеросійська співдружність євангельських християн, 2008 р.) навколо узагальненої ідеї євангельського християнства з метою представлення їхніх інтересів у суспільстві, відстоювання християнських моральних основ розвитку суспільства, активізації місіонерської діяльності.

Поряд із тим продовжують функціонувати Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів, Братство незалежних церков та місій євангельських християн-баптистів України, Рада церков євангельських християн-баптистів в Україні, що включають у себе також громади, в генеалогії яких збереглися окремі традиції євангельських християн.

На західноукраїнських, а також західнобілоруських землях у міжвоєнний період була найбільша чисельність послідовників та громад євангельських християн, які входили до релігійного об'єднання всепольського масштабу - Союзу слов'янських громад євангельських християн у Польщі з центром у Варшаві. На території сучасної Польщі продовжують діяти нечисленні громади цієї конфесії, які об'єднані у Церкву євангельських християн. Актуальність дослідження зумовлюється також недостатнім рівнем наукової розробки проблем розвитку спільноти євангельських християн у час, коли відбувався процес становлення, розвитку і розбудови самостійної структури, набуття досвіду державно-церковних та міжконфесійних відносин у міжвоєнній Польщі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукових програм і планів кафедр історико-соціологічного факультету Рівненського державного гуманітарного університету та в контексті наукових розробок з історії протестантизму, здійснюваних у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України: "Процес конфесіоналізації релігії: закономірності і прогнози (український і світовий контекст)" (№ 0108U011191). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Рівненського державного гуманітарного університету (протокол № 4 від 28 листопада 2003 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в дослідженні процесу становлення, утвердження і розвитку спільноти євангельських християн у Польщі в міжвоєнний період у контексті державно-церковних та міжконфесійних відносин. Для досягнення мети дисертаційного дослідження автор поставила такі завдання:

- простежити процес становлення євангельських християн в умовах Другої Речі Посполитої;

- виділити періоди розвитку досліджуваної спільноти;

- дослідити напрями й охарактеризувати зміст внутрішньоцерковної діяльності євангельських християн на теренах міжвоєнної Польщі;

- висвітлити правове становище євангельських християн у державі;

- проаналізувати забезпечення прав євангельських християн та виконання ними громадянських обов'язків;

- виявити місце спільноти євангельських християн у міжконфесійних відносинах та боротьбі за сфери впливу.

Об'єкт дослідження - євангельські християни у Польщі в міжвоєнний період.

Предметом дослідження є процес становлення й утвердження євангельських християн у Польщі, структура і внутрішньоцерковна діяльність, державно-церковні та міжконфесійні відносини спільноти у 1918-1939 рр.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали методи загальнонаукового та історичного аналізу, принципи об'єктивності та позаконфесійності у підході до явищ минулого.

Проблемно-хронологічний метод сприяв з'ясуванню основних аспектів історичного перебігу, виокремленню етапів розвитку євангельських християн у Польщі. За допомогою порівняльно-статистичного методу здійснено обробку статистичних звітів офіційної влади різних рівнів та церковних документів. Порівняльно-історичний метод сприяв виявленню особливостей поширення євангельського християнства у різних регіонах Польщі, його правового існування, а також визначенню взаємовідносин євангельських християн з іншими конфесіями. У дослідженні знайшов належне використання метод аналізу та синтезу. Огляд наукової літератури автор здійснила за хронологічним та структурно-тематичним принципами історіографії.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період 1918-1939 рр. Нижня межа дослідження обумовлена утворенням незалежної Польської держави, в умовах якої відбулося утвердження позицій спільноти євангельських християн, а верхня - початком Другої світової війни. Враховуючи, що процес становлення євангельських християн на українських та білоруських землях розпочався ще в умовах царської Росії, дослідження окремих аспектів їх життєдіяльності зумовлює вихід за хронологічні межі з метою глибшого аналізу передумов та особливостей їх розвитку.

Територіальні межі дослідження охоплюють землі, які входили до складу Польської держави у період 1918-1939 рр.

Наукова новизна дослідження. У результаті здійсненого комплексного історико-релігієзнавчого аналізу з'ясовано, що становлення і розвиток течії євангельських християн у Польщі (1918-1939 рр.) були складним суперечливим процесом, пов'язаним із легалізацією як окремих громад, так і їх об'єднань у цілому, пошуком оптимальних структурних утворень, утвердженням спільноти в умовах пріоритетності у державі римо-католицької церкви, внутрішньоцерковною і місіонерською діяльністю євангельських християн, більшість яких складали українці й білоруси, у протидії із православною церквою та боротьбі за сфери впливу з іншими протестантськими течіями.

У дисертації обґрунтовано низку положень, які відзначаються науковою новизною:

- поширення ідей та організаційне утвердження спільноти євангельських християн на території Другої Речі Посполитої відбувалося шляхом: проповідницької діяльності місіонерів Одеської громади євангельських християн; духовно-організаційної діяльності М. Ничипорука, О. Ничипорука, Ф. Венцкевича, Л. Шендеровського та ін., які раніше пройшли своє духовне та місіонерсько-практичне становлення під впливом І. С. Проханова, що очолював євангельських християн Росії; місіонерської діяльності В. Фетлера, Є. Самоукіна, Д. Болсуновського та ін., які здобули духовну освіту в еміграції у США, а в міжвоєнний період працювали на території Польщі; духовної і фінансової підтримки протестантськими місіями Європи і США окремих громад, місіонерських акцій, біблійних курсів, конференцій, з'їздів тощо;

- євангельські християни набули найбільшого поширення на території східних воєводств (Волинське, Поліське, Новогрудське, Віленське), меншого - у двох південних (Львівське, Тернопільське), незначного - у чотирьох центральних (Лодзинське, Білостоцьке, Люблінське, Варшавське), зовсім не були представлені у західних (Познанське, Поморське, Сілезьке), двох південних (Краківське, Станіславівське) та одному центральному воєводстві (Кєлецьке) Польської держави. У Волинському воєводстві проживало 63 % від загальної кількості послідовників євангельських християн Польщі і переважно це були українці, що мешкали у сільській місцевості;

- у розвитку спільноти євангельських християн у Польщі (1918-1939 рр.) виділено два періоди: 1) 1918-1927 рр. - становлення і утвердження; 2) 1927-1939 рр. - стабілізації та розвитку;

- інституалізація євангельських християн у Польщі включила в себе процес від утворення і легалізації окремих громад (визнанневих гмін) до об'єднання їх у союзи та юридичного визнання державою статуту Союзу (1927 р.); польща міжконфесійний інституалізація місіонерство

- спільнота євангельських християн у Польщі (1918-1939 рр.) мала таку структуру: вищим управлінським органом був з'їзд; виконавчим органом у період між з'їздами - комітет (правління); ревізійна комісія; правлінню комітету підпорядковувалися центральні відділи молоді, жінок, регентів, Біблійна школа у Варшаві, офіційні друковані видання; сім територіальних відділів, що складалися із громад;

- внутрішню життєдіяльність євангельських християн забезпечувала низка ключових напрямів роботи. Основою внутрішньоцерковного життя була богослужбова діяльність. Місіонерське служіння організовували пресвітери та підготовлені для цього напряму роботи благовісники, які в окремих випадках були на фінансовому утриманні Союзу. Діяльність молоді за змістом була духовно-літературною, освітньо-виховною, музичною, опікунською, господарсько-рільничою тощо. Жіноче служіння ознаменувалося функціонуванням дияконис як специфічної складової євангельських християн міжвоєнного періоду. Відділ регентів об'єднував 70-100 осіб, у тому числі з консерваторською освітою (Б. Ставинський, Л. Шендеровський), здійснював підготовку керівників хорів, оркестрів, музичних гуртів, видавав підручники і нотні збірники. Духовна освіта мала три рівні: перший - недільні школи, що давали загальні знання основ віри; другий - біблійні курси і третій - семінарії та Біблійна школа, які забезпечували навчання проповідників, дияконів і пресвітерів. Часописи "Християнин" і "Місіонерський вісник" видавалися польською та російською мовами, хоча більшість послідовників була українсько-білоруською, а "Євангельський християнин" виходив польською мовою і лише у 1938-1939 рр. - у перекладі українською;

- легітимізація євангельських християн у Польщі (1918-1939 рр.) ускладнювалася з одного боку відсутністю спільного для всіх регіонів Польщі релігійно-церковного правового забезпечення та чинного статуту, який Міністерство релігійних визнань і народної освіти визнало лише у 1927 р., а з іншого - наявністю низки інструктивних листів і розпоряджень міністерств і відомств, які в окремих випадках містили елементи суб'єктивізму та суперечливості, що негативно впливало на розвиток спільноти;

- упереджене ставлення до протестантів з боку державних чиновників різних рівнів ускладнювало легалізацію громад євангельських християн. Від правового статусу залежало суспільне життя як релігійних спільнот, так і окремих віруючих: тільки членам легалізованих громад та їх сім'ям місцева влада надавала право бути внесеними до реєстрів книг громадянських станів, здійснюваних представниками міських і гмінних управ, а не священнослужителями традиційних церков; діти євангельських християн таких громад могли бути звільненими від вивчення у школі Закону Божого, базованого на католицькому віровченні; військовозобов'язані за наявності підтверджуючого документа про належність до зареєстрованої громади могли скористатися правом альтернативної служби в армії;

- лідери євангельських християн (Л. Шендеровський, Л. Шендеровський (син), Ф. Венцкевич) стояли на позиціях польських патріотів та прагнули виховати у членів громад почуття доброчесних громадян держави у дусі поважного ставлення їх до виконання громадянських обов'язків, закликали брати участь у голосуванні під час виборів, не ухилятися від служби в армії;

- міжконфесійні взаємовідносини євангельських християн носили суперечливий характер: з одного боку, вони ускладнювалися виходом новонавернених із лона традиційних церков та боротьбою з іншими протестантськими конфесіями за сфери впливу, а з іншого боку - об'єднанням у спільні утворення (Міжвизнаневий протестантський комітет, Унія євангельських християн) з метою узгодження місіонерської діяльності та взаємодопомоги у питаннях спільного утвердження у суспільстві.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у розширенні і поглибленні рівня розробки проблем розвитку євангельських християн в умовах Другої Речі Посполитої.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації та зібраний фактичний матеріал можуть бути використані фахівцями для подальшої наукової розробки питань духовно-культурного розвитку та протестантських рухів 20-30-х рр. ХХ ст. України і Польщі. Результати дослідження можуть бути корисними історикам, релігієзнавцям, які працюють над підготовкою нових концептуальних підходів до питань історії релігії, а також можуть бути використані викладачами вузів, вчителями шкіл, працівниками музеїв у навчально-педагогічній діяльності. Матеріали дослідження сприятимуть зростанню рівня поінформованості громадськості та кращому розумінню історичного минулого протестантизму міжвоєнного періоду, а також поліпшенню міжконфесійних взаємовідносин на сучасному етапі.

Апробація результатів дослідження. Результати наукового дослідження були апробовані дисертантом у виступах на 21 конференції. Зокрема, шести міжнародних ("Історія релігії в Україні" (Львів, Львівський музей історії релігії (надалі ЛМІР), 16-18 травня 2006 р.; Львів, ЛМІР, 15-17 травня 2007 р.; Львів, ЛМІР, 15-18 травня 2008 р., Львів, ЛМІР, 12-15 травня 2009 р.), "Економічні та гуманітарні проблеми розвитку суспільства у ІІІ тисячолітті" (Рівне, Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені Степана Дем'янчука, 3-5 жовтня 2007 р.), "Наука, освіта, суспільство очима молодих" (Рівне, Рівненський державний гуманітарний університет (надалі РДГУ), Рівне, РДГУ, 15- 16 травня 2008 р.)), двох всеукраїнських ("100-річчю краєзнавчого музею в Рівненській області" (Рівне, Рівненський обласний краєзнавчий музей, 25-27 жовтня 2006 р.), "Наука, освіта, суспільство очима молодих" (РДГУ, 17-18 травня 2007 р.), шести регіональних ("Історія очима молодих дослідників" (Рівне, РДГУ, 13 грудня 2005 р.; Рівне, РДГУ, 13 грудня 2006 р.; Рівне, РДГУ, 13 грудня 2007 р.), "Актуальні проблеми історії західноукраїнських земель першої половини ХХ століття" (Рівне, РДГУ, 15 лютого 2006 р.; Рівне, РДГУ, 14 лютого 2007 р.; Рівне, РДГУ, 14 лютого 2008 р.)), семи загальноуніверситетських звітних наукових конференціях викладачів, співробітників, докторантів, аспірантів і студентів Рівненського державного гуманітарного університету (Рівне, 2003- 2009 рр.).

Результати дослідження також апробовано шляхом щорічних звітів здобувача на кафедрі історії України Рівненського державного гуманітарного університету та кафедрі гуманітарно-соціальних дисциплін Рівненського інституту Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"".

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 19 наукових праць, з яких 5 - статті у фахових наукових виданнях і 14 - у інших наукових збірниках.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Серед дев'ятнадцяти наукових публікацій за темою дисертації п'ять статей написано у співавторстві: одна - у фаховому виданні (позиція 1 у списку публікацій автора); чотири - в інших наукових збірниках (у списку публікацій автора - позиції 6, 7, 12, 15). Особистий внесок здобувача у працях, які видані у співавторстві, становить не менше 50 відсотків і полягає в постановці завдань, виявленні й опрацюванні джерел, технічній підготовці публікацій.

Впровадження результатів дослідження здійснювалося дисертанткою у навчальному процесі Рівненського державного гуманітарного університету, Рівненського інституту Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"" під час викладання навчальних курсів з історії України, релігієзнавства, спецкурсів з історії України (2005-2009 рр.).

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. У першому розділі проаналізовано історіографію та джерельну базу проблеми. У другому розділі розглядаються передумови розвитку, інституційне утвердження та структурна розбудова євангельських християн у Другій Речі Посполитій. У третьому розділі виявлено особливості реєстрації громад, затвердження Статуту Союзу слов'янських громад євангельських християн, а також забезпечення громадянських прав і обов'язків євангельськими християнами. Четвертий розділ розкриває особливості взаємовідносин євангельських християн із православною і католицькою церквами та боротьбу з іншими протестантськими течіями за сфери впливу. У висновках зазначено, що Союз слов'янських громад євангельських християн поширював діяльність на теренах міжвоєнної Польщі, а особливо на Волині і Поліссі, прагнув зайняти чільне місце у середовищі традиційних та протестантських релігійних спільнот.

Загальний обсяг роботи становить 216 сторінок (основний текст - 168 сторінок) і складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури, що нараховує 400 позицій та чотирьох додатків.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність проблеми, визначено та сформульовано мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, хронологічні рамки і територіальні межі, методи дослідження і наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію основних положень дисертаційного дослідження та обґрунтована структура роботи.

У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ "Історіографія і джерельна база" проаналізовано історіографію й охарактеризовано джерельну базу дослідження. У першому підрозділі "Стан наукової розробки проблеми" виділено наступні групи праць: радянську, українську 90-х ХХ ст. - початку ХХІ ст., української діаспори та зарубіжних авторів.

Корисними для нашого дослідження стали праці радянських дослідників В. Гараджі, Є. Дороша, О. Клібанова, Г. Ляліної, Л. Митрохіна, Р. Надольського, А. Ярцева.

У час розбудови незалежної Української держави наукові дослідження протестантських церков ґрунтовно репрезентовані фундаментальними працями, у першу чергу, академічного релігієзнавства, сконцентрованого у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України. Для нашого дослідження були значимими методологічні прийоми, реалізовані у наукових доробках вітчизняних вчених В. Єленського, А. Колодного, О. Уткіна, Л. Филипович, П. Яроцького та інших.

Глибиною думок, системністю та академічним характером подачі матеріалу вирізняються ґрунтовні праці "Історія релігії в Україні" (за редакцією Колодного А. М. та Яроцького П. Л. ), 5-ий том "Протестантизм в Україні" та 6-ий том "Пізній протестантизм в Україні" (за редакцією Яроцького П. Л.) десятитомного видання "Історія релігії в Україні", які цінні для дослідження концептуальністю підходів та значним джерельним матеріалом. Із узагальнюючих праць корисною для дослідження була синтезована "Історія протестантизму в Україні" В. Любащенко, видана в 1995 р. у формі навчального посібника та побудована на багатому фактичному матеріалі й маловідомих джерелах.

Наукові статті П. Яроцького, які відзначаються новаторством наукових пошуків й оцінок подій і явищ та баченням перспектив розвитку, були для нас особливо цінними і спрямовуючими на розуміння тенденцій у розвитку та значенні діяльності євангельських християн. Під час роботи над дослідженням дисертантом використано наукові статті Л. Галухи, А. Ігнатуші, І. Саламахи, які постановкою проблеми загострили увагу на питаннях внутрішнього розвитку, зовнішньоконфесійної діяльності, державно-церковних відносин пізньопротестантських течій. Дисертаційні дослідження Я. Вовк, А. Леди, І. Опрі, Ю. Решетнікова, Р. Сітарчука та Р. Соловія, що розкривають процес становлення окремих пізньопротестантських конфесій, сприяли розумінню процесу формування їх віровчення, особливостей географічного поширення.

Праці представників української діаспори (Л. Жабка-Потаповича, І. Кубрина, Г. Домашовця, М. Степановича, М. Подворняка, Н. Лук'янчука, Л. Коваленка) є вагомими для розуміння сутності євангельських християн і їх взаємозв'язків з іншими конфесіями.

Окрему групу історіографії склали праці польських авторів С. Грелевського, Г. Свьонтковського, С. Пєкарського, які окрім історичних та догматичних особливостей звернули увагу й на правові умови існування протестантських конфесій та їх взаємовідносини з державою. Якісно вирізняється історичний нарис "Євангельські християни. Відроджений євангельський рух в історичній християнській церкві. Історичний нарис (ХІХ-ХХ ст.)" Л. Шендеровського, який був не тільки сучасником розглядуваних у дисертації процесів, а й активним їх творцем. До дослідження історії євангельських християн долучилися сучасні протестанти Г. Томашевський і К. Беднарчик та П. Байко. Дослідження окремих аспектів життєдіяльності протестантських конфесій зробили сучасні польські вчені Е. Алабрудзинська, Я. Клачков, Н. Модніцка.

У підрозділі "Джерельна база дослідження" проаналізовано актові джерела, документи Центрального державного історичного архіву у Києві, Центрального державного історичного архіву у Львові, Державних архівів Рівненської і Волинської областей, Архіву нових актів у Варшаві, Архіву Церкви євангельських християн у Польщі, тогочасну періодику, опубліковані документи і матеріали та спогади сучасників тих подій, що сприяло цілісному розкриттю процесу становлення, утвердження і діяльності євангельських християн в умовах Польщі (1918-1939 рр.). Більшість із опрацьованих документів введено до наукового обігу вперше.

До першої групи документальних джерел були включені архівні документи (актові й законодавчі джерела, діловодну документацію, статистичні дані, програмні документи) та опубліковані документи і матеріали. Актові й законодавчі джерела дослідження представлені перш за все Конституціями Другої Речі Посполитої від 1921 р. та 1935 р. Діловодну документацію склали офіційні документи відомств, міністерств, циркуляри департаментів, переписка офіційних органів влади, церковна документація.

Чисельність євангельських християн та особливості їх поширення проаналізовані на основі статистичних даних, що містяться у документах повітового і воєводського рівнів, а також Міністерства релігійних віровизнань і народної освіти. Статут Союзу слов'янських громад євангельських християн і баптистів (1927 р.) також віднесено нами до групи документальних джерел дослідження.

У дослідженні використано документи опубліковані у працях Л. Шендеровського, П. Байка, а також у виданні "Історія євангельсько-баптистського руху в Україні. Матеріали і документи" (укладач С. Головащенко).

Другу групу джерел дисертації склала періодика, представлена офіційними і неофіційними виданнями. Інформацію про реєстрацію громад євангельських християн, масштаби, напрями і зміст їх діяльності почерпнуто з "Wolynskіego Dzennika Wojewodzkiego" - офіційного друкованого органу Волинського воєводства, тогочасної протестантської періодики ("Ewangeliczny chrzescijanin", "Післанець правди", "Гость", "Верность").

Третю групу джерел дослідження склали спогади протестантів І. Кубрина, С. Нищика, В. Боровського, І. Семенини, Ф. Сміюна, важливі для розуміння характеру діяльності євангельських громад, особливостей співжиття представників різних релігійних спільнот, побуту віруючих.

У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ "Утвердження спільноти євангельських християн" розглянуто процес поширення ідей і розбудови організаційної структури євангельських християн та їх діяльність. У першому підрозділі "Становлення та формування організаційної структури" проаналізовано специфіку утвердження спільноти, найвиразніше репрезентованої на теренах Волинського і Поліського воєводств.

Дисертантом виділено два періоди розвитку євангельських християн у Польщі. Перший період (1918-1927 рр.) - становлення і утвердження, у якому окреслено два етапи: 1918-1923 рр. - організаційного розвитку євангельських християн та становлення Союзу євангельських християн на Волині; 1923-1927 рр. - утвердження та співдіяльності в Об'єднанні слов'янських громад євангельських християн і баптистів. Другий період (1927-1939 рр.) - стабілізації і розвитку, коли відбулося виокремлення баптистської спільноти та стабілізувалася життєдіяльність у Союзі слов'янських громад євангельських християн у Польщі.

З'ясовано, що ці періоди ознаменовані пошуком оптимальних варіантів об'єднання за віровизнанневими і територіальними ознаками. У 1921 р. відбулося об'єднання 19 громад євангельських християн у Союз євангельських християн на Волині. Внаслідок пошуків варіанту організаційної структури та близькості з баптистами у теології й культовій практиці у 1923 р. утворено Об'єднання слов'янських громад євангельських християн і баптистів у Польщі. Відцентрові тенденції у 1925 р. зумовили виокремлення з Об'єднання українських баптистів Галичини, а у 1927 р. й інших слов'янських громад баптистів. Відповідно, відбулися зміни у назві структури: у 1925 р. Об'єднання слов'янських громад євангельських християн і баптистів у Польщі було перейменовано у Союз слов'янських громад євангельських християн і баптистів у Польщі (ССГЄХБ), а у 1930 р. - у Союз слов'янських громад євангельських християн у Польщі (ССГЄХ).

Виявлено, що порядок організації та діяльності релігійної спільноти визначав Статут ССГЄХБ у Польщі, відповідно до якого, керівними органами Союзу були: З'їзд; Комітет, до якого входили президент, заступники, секретар, скарбник, і члени (голови територіальних відділів і благовісник); Ревізійна комісія. Мета і завдання Союзу полягали у координуванні напрямів, форм і змісту життєдіяльності, забезпеченні державно-церковних та міжконфесійних відносин. Для вирішення вказаних завдань Союз проводив з'їзди, організовував лекції, видавав часопис, збирав кошти і розподіляв їх відповідно до потреб громад, сприяв вирішенню спірних питань.

Зміст діяльності євангельських християн забезпечували відділи за напрямами роботи і територіальні відділи. За напрямами діяльності функціонували молодіжний, жіночий, музично-хоровий відділи, здійснювалася освітня, видавнича та місіонерська робота. У 1928 р. відбулося утворення та налагодження роботи семи територіальних відділів: Луцький, Рівненський, Ковельський, Пінський, Пружанський, Малопольський, Варшавський (діяли з 1928 р., а до того часу - один відділ - Волинський), котрі складалися із окремих громад.

У другому підрозділі розкрито напрями та зміст діяльності євангельських християн. Внутрішньоцерковну і благодійну діяльність Союзу найактивніше забезпечували молодіжний, жіночий та музично-хоровий відділи. За сприяння керівників Союзу та місцевих пресвітерів при громадах діяли молодіжні гуртки (71 - у 1939 р.). У 1935 р. лідери молодіжного руху уклали "Статут християнської молоді при євангельських церквах", який регламентував діяльність молодіжних гуртків. Духовний потенціал та здобуті у гуртках вміння молодь євангельських християн реалізовувала на богослужіннях, спілкуваннях, злетах молоді. Благодійність реалізовувалася переважно за допомогою діяльності жіночих гуртків (25 - у 1939 р.). Робота жіночого відділу полягала у проведенні спеціальних богослужінь, конференцій, організації "кермашів" (розпродажів власноруч виготовлених виробів) з метою одержання додаткових коштів на потреби громад. Союз опікувався сиротинцем у Ковелі. Відділ регентів, який влаштовував регентські курси при громадах у різних регіонах, видавав підручники з теорії музики і пісенники для загального й хорового співу, сприяв організації хорів та оркестрів при громадах.

З'ясовано, що виховання й опіка віруючих переважно покладалися на пресвітерів, дияконів, проповідників. Засобами духовного впливу на євангельських християн були читання духовної літератури, проповіді на богослужіннях, духовні з'їзди за участю відомих протестантських діячів. Духовну освіту умовно поділено на три ступені: недільні школи та молодіжні гуртки, де учні могли засвоювати основні біблійні істини, а також навчатися писати, читати; біблійні й регентські курси; біблійні школи, семінарії, дияконати. Спеціалізовану духовну освіту євангельські християни здобували переважно у навчальних закладах у Лодзі, Венцборку, Сколімові, Радості, Варшаві. Видавнича діяльність євангельських християн реалізовувалася у друкуванні журналів "Християнин" і "Місіонерський вісник" польською та російською мовами, "Євангельський християнин" польською й українською мовами.

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ "Євангельські християни в контексті державно-церковних відносин" містить два підрозділи. Перший підрозділ "Процес реєстрації громад та визнання статуту" розкриває правові та юридичні умови існування громад євангельських християн у Польській державі. Утвердження цієї спільноти ускладнювалося процесом становлення нововідродженої Польської держави, яка на початку свого розвитку не мала діючої у межах всієї держави єдиної законодавчої бази. На території Волинського, Поліського, Віленського, Новогрудського, Білостоцького, Варшавського воєводств євангельські християни легалізовували свої громади на підставі Вищого Іменного Указу Російської імперії від 17 жовтня 1906 р. У Львівському і Тернопільському воєводствах вони могли здійснювати богослужіння виключно з дозволу офіційної влади, в той же час не мали права реєструвати громади, будувати молитовні будинки, проводити публічні зібрання, що у свою чергу стримувало місіонерську активність, чисельне і структурне зростання.

Встановлено, що окрім реєстрації громад необхідно було досягнути повного юридично-правового визнання. З цією метою Об'єднання слов'янських громад євангельських християн і баптистів у Польщі 25 червня 1923 р. подало до Міністерства внутрішніх справ текст статуту. Процес розгляду цього документа тривав аж чотири роки. І тільки 21 лютого 1927 р. статут було затверджено у Міністерстві релігійних визнань і народної освіти.

Дослідницею виявлено, що усталена система ведення записів громадянських станів представниками традиційних церков ускладнювала правове існування осіб, які вийшли з їх складу. Відповідно до Вищого Іменного Указу від 17 жовтня 1906 р. записи до метричних книг євангельські християни мали здійснювати у магістратах та гмінних управах. Проте, питання ведення книг громадянських станів представники влади на місцях трактували на власний розсуд і часто робили записи лише для членів зареєстрованих громад, виключно за наявності у них довідок про зміну віросповідання. У результаті цього, частина євангельських християн опинялася у складних ситуаціях (шлюби не реєстрували, не здійснювали записів про народження дітей або записували дітей як незаконнонароджених). Наявність метрик впливала на можливість навчання дітей євангельських християн у загальноосвітніх школах, а довідок про зміну батьками віросповідання - на вивчення основ віри.

З'ясовано, що часто спротив духовенства та представників конфесійної більшості населених пунктів щодо використання існуючих кладовищ євангельськими християнами призводив до важких наслідків: розкладання трупів, перебування тіл померлих багато днів поспіль у помешканнях, поховання померлих таємно уночі, поховання поза кладовищем у місцях, призначених для самогубців та хворих на холеру. Міністерство внутрішніх справ вважало, що існуючі кладовища мають характер не визнанневої належності, а санітарної норми.

Встановлено, що євангельські християни виступали за невтручання держави у внутрішні питання церкви. У той же час вони визнавали, що в питаннях суспільного життя церква повинна підпорядковуватися державним законам. Керівники Союзу, прагнули виховувати доброчесних громадян, друкуючи у своїх виданнях статті патріотичного характеру.

Доведено, що євангельські християни визнавали військову службу як громадянську повинність, водночас використання зброї та прийняття присяги суперечили їх сумлінню. Для вирішення проблеми необхідно було змінити вид військової служби та форму присяги. У розпорядженні Міністерства військових справ від 7 лютого 1928 р. зазначалося, що євангельські християни і баптисти, які стали членами церкви не менше ніж за 20 місяців до дня призову, можуть розподілятися для проходження служби у санітарні й адміністративні батальйони. Проблема прийняття присяги віруючими була вирішена відповідно до розпорядження Міністерства внутрішніх справ від 29 листопада 1919 р., у якому зазначалося, що не можна змусити особу до присяги, форма якої не відповідає її віровизнанню. Тому євангельським християнам було дозволено складати присягу у вигляді слова "так". Разом із тим зустрічалися випадки, коли призовники не могли ідентифікувати себе з євангельськими християнами за допомогою довідок, бо часто належали до незареєстрованих громад.

ЧЕТВЕРТИЙ РОЗДІЛ "Союз слов'янських громад євангельських християн у Польщі в міжконфесійних відносинах та боротьбі за сфери впливу" складається з двох підрозділів. У першому підрозділі "Поширення ідей євангельських християн у православному і католицькому середовищі" з'ясовано характер взаємовідносин євангельських християн з представниками традиційних церков. Найактивніше євангельські християни у Польщі поширювали свої ідеї серед православного населення, менше - у середовищі католиків. Реакція духовенства на активізацію протестантизму носила як стихійний, так і організований характер. Боротьба із "штундизмом" проявлялася у переслідуванні священиками та їх паствою євангельських християн, проведенні курсів, на яких священнослужителів навчали методам боротьби із "сектантами" та захисту своєї віри, діяльності православних місіонерів, які викликали євангельських християн на привселюдні диспути тощо.

З'ясовано, що у окремих населених пунктах євангельські християни та їх громади користувалися авторитетом серед православного населення, перш за все, завдяки моральному способу життя, акуратному веденню господарства. У ставленні євангельських християн до православ'я мало місце засуджування ними надмірної обрядовості традиційної церкви і акцентування на відсутності у її представників глибокої віри, подекуди на аморальній поведінці священиків. Водночас євангельські християни виявляли прихильне ставлення до самих православних, із середовища яких сподівалися залучити своїх послідовників.

У другому підрозділі "Взаємовідносини з протестантськими конфесіями" проаналізовано взаємини євангельських християн із Союзом громад слов'янських баптистів у Польщі (СГСБ), Товариством взаємної допомоги євангельським християнам (ТВДЄХ), Союзом церков Христових, дарбістами (вільними євангельськими християнами), п'ятидесятниками і ранньопротестантськими церквами. Взаємовідносини євангельських християн із баптистами виявилися в діяльності у спільній релігійній структурі впродовж 1923-1927 рр., але, незважаючи на близькість віровчень, перешкодою подальшій співпраці стали окремі культові відмінності, а також боротьба за керівне становище у об'єднанні.

Виявлено, що структурно незалежною від Союзу інституцією було ТВДЄХ, яке на початку своєї діяльності допомагало громадам євангельських християн духовною літературою, навчанням, фінансами, але невдовзі виявило спроби включити до своєї структури фінансовані ним окремі громади Союзу, що викликало конфліктні ситуації. З метою розмежування сфер впливу 13 серпня 1930 р. у Варшаві було підписано угоду представниками ССГЄХБ, ТВДЄХ і СГСБ, а в 1937 р. засновано спільну Біблійну школу. ССГЄХ брав активну участь у Міжвизнанневому протестантському комітеті, метою якого було проводити спільні з'їзди задля виховання толерантності, духовного збагачення представників кожної із церков. Євангельські християни намагалися будувати доброзичливі відносини із ранньопротестантськими конфесіями.

З'ясовано, складні взаємовідносини у ССГЄХ були з вільними євангельськими християнами, ідеї яких суперечили віровченню та статуту ССГЄХ. Взаємовідносини із Союзом церков Христових на чолі з К. Яконюком-Ярошевичем були напруженими, оскільки цей союз включав громади, які у 1926 р. відокремилися від ССГЄХБ. Незважаючи на значну відмінність віровчення та культу євангельських християн та п'ятидесятників, відомі факти взаємопереходу представників цих протестантських течій.

Встановлено, що інші пізньопротестанські течії з огляду на толероване становище у державі спільноти євангельських християн часто намагалися використовувати їх назву для забезпечення прихильного ставлення до себе державних урядовців.

Таким чином, поширюючи свою діяльність на території Другої Речі Посполитої, ССГЄХ кількісно зростав, особливо на Волині і Поліссі, і прагнув зайняти чільне місце у середовищі інших релігійних спільнот.

У ВИСНОВКАХ на основі широкої джерельної бази та наукових праць здійснено аналіз і теоретичне узагальнення процесу становлення, розвитку й діяльності євангельських християн у міжвоєнний період.

Становлення євангельських християн на західноукраїнських та західнобілоруських землях започатковано у 1909 р. заснуванням першої спільноти у м. Ковелі. А в 1921 р. розпочався процес інституювання перших 19 громад в умовах складних міжконфесійних відносини у Союз євангельських християн на Волині. Утворення союзу сприяло становленню більш тісних внутрішніх взаємозв'язків, чисельному й організаційно-структурному росту спільноти, досягненню її легалізації, активізації роботи, що мало позитивний вплив на формування толерантних взаємовідносин як з державними органами влади, так і з іншими конфесіями.

Співпраця з баптистами призвела до утворення у 1923 р. Об'єднання слов'янських громад євангельських християн і баптистів у Польщі, після чого розпочався процес легітимізації, який завершився реєстрацією 21 лютого 1927 р. польською владою його статуту. Однак, розбіжності у питаннях управління, культової практики, культурних традицій призвели до появи відцентрових тенденцій у середовищі баптистів і виходу їх у вересні 1927 р. із Об'єднання.

У розвитку спільноти євангельських християн чітко окреслено два періоди: 1) 1918-1927 рр. - становлення і утвердження; 2) 1927-1939 рр. - стабілізації та розвитку. У життєдіяльності євангельських християн у Польщі виділено місіонерський, молодіжний, жіночий, музичний, освітньо-виховний і видавничий напрями роботи. Фінансове забезпечення їх діяльності здійснювалося шляхом залучення пожертв від членів громад, спонсорських внесків із закордону й організації кас взаємодопомоги.

Легалізація євангельських християн залишалася проблемною і після визнання статуту. Місцева влада часто зволікала з реєстрацією громад і нерідко обмежувала права віруючих, забороняючи проводити богослужіння та будувати молитовні будинки. Упродовж всього міжвоєнного періоду проблемним залишалося й питання реєстрації громадянських станів для євангельських християн, оскільки на місцях державні чиновники часто робили такі записи лише для членів зареєстрованих громад. Таким чином, від процесу реєстрації громад залежала можливість узаконити шлюб, зареєструвати новонароджену дитину, забезпечити можливість навчання дитини в школі, отримати альтернативний варіант служби в армії.

Стримуючим фактором розвитку євангельських християн було упереджене ставлення до них владних структур, яке доповнювалося складними міжконфесійними відносинами, що виникали у організованій та стихійній боротьбі за сфери впливу із католицькою і православною церквами й іншими протестантськими спільнотами. Водночас, в умовах Польщі (1918-1939 рр.) діяли близькі за віровченням до євангельських християн релігійні утворення, з якими вони намагалися налагоджувати взаємини з метою узгодження меж впливу, місіонерської та освітньої діяльності, консолідації дій в окремих питаннях державно-церковних відносин, що позитивно впливало на їх життєдіяльність.

Отже, євангельські християни в Польщі, пройшовши шлях інституалізації від легалізації окремих громад до утворення Союзу слов'янських громад євангельських християн та визнання з боку держави його статуту, здійснюючи внутрішньо- і зовнішньоцерковну діяльність у боротьбі та взаємодії із традиційними церквами і протестантськими об'єднаннями, утверджуючи свої позиції, намагалися зайняти належне місце у суспільстві.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Й ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Статті у фахових наукових виданнях:

1. Бородинська Л. Діяльність молоді євангельських християн у Другій Речі Посполитій / Л. Бородинська, Л. Галуха // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Випуск 1 / [редкол.: Черній А. І. (гол. ред.) та ін.]. - Рівне: Рівненський державний гуманітарний університет, 2000. - С. 102-107.

2. Бородинська Л. Внутрішньоцерковна діяльність євангельських християн у Другій Речі Посполитій / Л. Бородинська // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Випуск 10 / [редкол.: Черній А. І. (гол. ред.) та ін.]. - Рівне: Рівненський державний гуманітарний університет, 2006. - С. 293-298.

3. Бородинська Л. Союз слов'янських громад євангельських християн: міжконфесійні відносини і боротьба за сферу впливу / Л. Бородинська // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Випуск 13 / [редкол.: Постоловський Р. М. (гол. ред.) та ін.]. - Рівне: Редакційно-видавничий відділ Рівненського державного гуманітарного університету, 2008. - С. 62-66.

4. Бородинська Л. Поширення ідей євангельських християн у православному і католицькому середовищі в умовах Другої Речі Посполитої / Л. Бородинська // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Випуск 14/[редкол.: Постоловський Р. М. (гол. ред.) та ін.]. - Рівне: Редакційно-видавничий відділ Рівненського державного гуманітарного університету, 2008. - С. 238-243.

5. Бородинська Л. Діяльність євангельських християн у Польщі (1918-1939 рр.) / Ліна Бородинська //Українське релігієзнавство: Бюлетень Української Асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ. - №49. - 2009. - С. 145-153.

Публікації у інших виданнях:

6. Бородинська Л. Діяльність протестантських місій на українських землях у Другій Речі Посполитій / Л. Бородинська, Л. Галуха // Роль християнства в утвердженні освіти, науки і мистецтва: історія, уроки, перспективи: науковий збірник / [редкол: Г. С. Дем'янчук (гол. ред.) та ін.]. - Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. - С. 28-36.

7. Бородинська Л. Утвердження євангельських християн на українських землях Другої Речі Посполитої / Л. Бородинська, Л. Галуха // Україна і Польща в ХХ ст.: проблеми і перспективи взаємовідносин: збірник наукових праць / [за ред. П. М. Чернеги]. - Київ-Краків: Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2002. - С. 118-120.

8. Бородинська Л. Інституційне утвердження євангельських християн на Волині в умовах Другої Речі Посполитої / Л. Бородинська // Історія релігій в Україні: науковий щорічник / редкол.: З. Білик, Я. Дашкевич, Л. Моравська. - Кн. 1. - Львів: Логос, 2006. - С. 191-199.

9. Бородинська Л. Структура молодіжних гуртків євангельських християн в умовах Другої Речі Посполитої / Л. Бородинська // Історія очима молодих дослідників: матеріали регіональної науково-практичної конференції молодих вчених, аспірантів, здобувачів, магістрантів. - Випуск 1 / редкол: В. Шеретюк, Л. Галуха, П. Савчук, Р. Давидюк. - Рівне: РДГУ, історико-соціологічний факультет, 2006. - С. 275-279.

10. Бородинська Л. Процес визнання церкви євангельських християн у Другій Речі Посполитій / Л. Бородинська // Історія релігій в Україні: науковий щорічник / редкол.: З. Білик, Я. Дашкевич, Л. Моравська. - Кн. 1. - Львів: Логос, 2007. - С. 189-197.

11. Бородинська Л. Благодійні організації євангельських християн у Другій Речі Посполитій / Л. Бородинська // Історія очима молодих дослідників: збірник наукових праць. - Випуск 2 / редкол: В. Шеретюк, Л. Галуха, П. Савчук, Р. Давидюк. - Рівне: РДГУ, історико-соціологічний факультет, 2007. - С. 254-258.

12. Бородинська Л. І. Товариство взаємної допомоги євангельських християн у Другій Речі Посполитій / Л. Бородинська, Л. Галуха // Наука, освіта, суспільство очима молодих: матеріали ІІ всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих науковців. - Рівне: Рівненський державний гуманітарний університет, 2007. - С. 152-153.

13. Бородинська Л. Інституційне утвердження євангельських християн в умовах Другої Речі Посполитої / Л. Бородинська // Історія. Філософія. Релігієзнавство. - 2008. - № 2. - С. 84-88.

14. Бородинська Л. Євангельські християни та баптисти в умовах Другої Речі Посполитої: пошук компромісу / Л. Бородинська // Історія релігій в Україні: науковий щорічник / редкол.: З. Білик, Я. Дашкевич, О. Киричук та ін. - Кн. 1. - Львів: Логос, 2008. - С. 248-254.

15. Бородинська Л. І. Освітньо-виховна діяльність євангельських християн в умовах Другої Речі Посполитої / Л. Бородинська, Л. Галуха // Наука, освіта, суспільство очима молодих: матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих науковців. - Рівне: Рівненський державний гуманітарний університет, 2008. - С. 170-171.

16. Бородинська Л. І. Діяльність Союзу церков Христових на Поліссі у міжвоєнному двадцятилітті / Л. Бородинська // Природно-ресурсний комплекс Західного Полісся: історія, стан, перспективи розвитку: матеріали конференції. - Частина 1: Екологічні проблеми та природно-ресурсний потенціал Західного Полісся, 17-18 травня 2008 р. / [редкол.: Шершун М. Х. (відп. ред.) та ін.]. - Березне: Надслучанський інститут, 2008. - С. 13-15.

17. Бородинська Л. Державно-церковні взаємини євангельських християн у Другій Речі Посполитій / Л. Бородинська // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу у школі та ВНЗ: збірник наукових праць. - Частина 1 / [редкол.: Дем'янчук А. С. (гол. ред.) та ін.]. - Рівне, 2008. - С. 71-76.

18. Бородинська Л.І. Видавнича діяльність євангельських християн в умовах Другої Речі Посполитої /Л.Бородинська // Історія очима молодих дослідників. Збірник наукових праць. - Випуск 3 / Редкол.: В. Шеретюк, Л. Галуха, П. Савчук, Р. Давидюк. - Рівне: РДГУ, історико-соціологічний факультет, 2008. - С. 212-216.

19. Бородинська Л. Ведення записів громадянських станів для євангельських християн у Польщі (1918-1939 рр.)/ Ліна Бородинська // Історія релігій в Україні: науковий щорічник / редкол.: З. Білик, Я. Дашкевич, О. Киричук та ін. - Кн. 1. - Львів: Логос, 2009. - С. 708-713.



АНОТАЦІЯ

Бородинська Л.І. Становлення та розвиток євангельських християн у Польщі (1918-1939 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, Київ, 2009.

У дисертації на основі широкого кола документів із українських і польських архівів, тогочасної протестантської періодики, вітчизняної і зарубіжної історіографії зроблено компаративний аналіз процесу становлення, утвердження та розвитку євангельських християн у Польщі (1918-1939 рр.) у контексті державно-церковних та міжконфесійних відносин. Євангельські християни набули найбільшого поширення на території західноукраїнських та західнобілоруських земель Польщі. Інституалізація євангельських християн включала в себе рух від утворення окремих громад до об'єднання їх у союзи.

Легалізація спільноти супроводжувалася складнощами у процесі реєстрації громад і статуту державними органами влади. Внутрішньоцерковне життя євангельських християн крім богослужбової діяльності забезпечувалося місіонерським, молодіжним, жіночим, музично-хоровим, видавничим та освітньо-виховним напрямами діяльності. Міжконфесійні відносини характеризувалися боротьбою із православною, католицькою та протестантськими конфесіями за сфери впливу, а також взаємодією з метою узгодження місіонерської діяльності.

Ключові слова: євангельські християни, баптисти, протестантизм, Польща (1918-1939), інституалізація, легалізація.



АННОТАЦИЯ

Бородинская Л. И. Становление и развитие евангельских христиан в Польше (1918-1939 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. Институт философии имени Г. С. Сковороды НАН Украины, Киев, 2009.

В диссертации на основании широкого ряда документов из украинских и польских архивов, протестантской периодики того времени, отечественной и зарубежной историографии сделано компаративный анализ процесса становления, утверждения и развития евангельских христиан в Польше (1918-1938 гг.) в контексте государственно-церковных и межконфессиональных отношений. Евангельские христиане были наиболее распространены на территории восточных воеводств Польши - Волынском, Полесском, Новогрудском, Виленском. Институализация евангельских христиан включала движение от образования отдельных общин до объединения их в союзы: Союз евангельских христиан на Волыни (1921 г.), Объединение славянских общин евангельских христиан и баптистов в Польше (1923 г.), Союз славянских общин евангельских христиан и баптистов в Польше (1925 г.), Союз славянских общин евангельских христиан в Польше (1930 г.). Евангельские христиане в Польше (1918-1939 гг.) в становлении и развитии прошли два периода: 1) 1918-1927 гг. - становления и утверждения; 2) 1927-1939 гг. - стабилизации и развития. Внутрицерковная деятельность евангельских христиан, кроме богослужебного, обеспечивалась миссионерским, молодежным, женским, музыкально-хоровым, издательским и образовательно-воспитательным направлениями.

...