Релігія в контексті духовного світу особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

РЕЛІГІЯ В КОНТЕКСТІ ДУХОВНОГО СВІТУ ОСОБИСТОСТІ

ВИКОНАЛА ВАСІЛЬЄВА ОЛЕНА СЕРГІЇВНА

КИЇВ - 2007

Анотація

Васільєва О.С. Релігія в контексті духовного світу особистості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство.

Інститут філософії імені Г.С.Сковороди Національної Академії Наук України, Київ, 2006.

Дисертацію присвячено аналізу духовного світу особистості - найважливішого чинника самовизначення людини, який формується в процесі задоволення відповідних цінностей культури.

Аргументовано, що релігія в контексті духовного світу особистості постає у плані морального самовдосконалення на всіх рівнях її буття, а оскільки будь-який процес пізнання нерозривно пов'язаний із свідомістю, то в релігійному світогляді зміст інтелектуальних компонентів утворюють погляди й уявлення і на предмет віри, і на будь-які об'єкти релігійного відображення.

Обґрунтовано значення релігії як функціонуючого феномена індивідуального духовного буття людини. На прикладі християнства простежена трансформація релігії у духовному світі особистості, що обумовлює своєрідне ставлення людини до навколишніх істин та явищ життя.

Ключові слова: духовний світ особистості, релігія, духовність, релігійна духовність, функціональність релігії, трансформація релігії.

духовність релігія моральний християнство

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Радикальні зміни у світовідношенні людини й світу змушують кожного особисто осмислити нові суспільні реалії, визначити свої світоглядні установки, усвідомити місце і роль особи у процесі суспільної трансформації. Ми будуємо громадянське суспільство, а відтак кожна людина має право на власну духовність. За таких обставин проблема духовності набуває найважливішого статусу в структурі духовного світу особистості, хоч принагідно відзначимо, що сам феномен духовності ще не знайшов якогось усталеного розуміння.

В сучасних умовах з'явилася можливість заповнити прогалини філософсько-релігієзнавчого осмислення духовності, світоглядної зрілості й моральності людини. Наявні вияви духовної кризи, шляхів пошуку духовності, чинників її відродження потребують нині широко наукового витлумачення.

Погляд на духовність у філософському контексті тривалий час був пов'язаний передусім із тими формами суспільної свідомості, які ототожнювались із формами організації знання: духовність ототожнювалася з обізнаністю, її рівнем і обсягом. На противагу даній тенденції виникла інша: духовність переважно асоціюється з релігійністю, насамперед моральними цінностями, постульованими тією чи іншою конфесією. То ж актуальним постає дослідження питання співвідношення духовності й релігійності.

Обрану тему ми намагалися розкрити в контексті різних сфер людського буття: науки, моралі та мистецтва. Загальновідомо, що духовність не є поза людино, яка пізнає світ, створює художні цінності й живе морально. Людина завжди є усвідомлювальним, самоусвідомлювальним суб'єктом, що є необхідною умовою формування її духовного світу. Духовні процеси є доступними нашому самоспостереженню, матеріальні - сприйняттю, вивченню, практичній дії.

Духовні пошуки особистості як можливість осягнення людської суті в нових конкретно-історичних умовах набувають особливої актуальності. Прагнення до утвердження пріоритету загальнолюдських духовних цінностей стимулює інтерес до формування духовного світу особистості. Постало питання включення релігії як невід'ємного складника в процес духовного відродження.

Природа релігії, її значення в духовному житті людини та суспільства по-різному оцінювалися в різні періоди. Духовні пошуки в літературі завжди мали антропоцентричну заідеологізовану спрямованість. Саме тому актуальним завданням постає переосмислення сутності й змісту духовного світу особистості в сукупності його складових, а насамперед - релігійності, оскільки особливої гостроти набувають питання релігійно-морального змісту. Релігія в контексті духовного світу особистості постає у дослідженні в плані її морального самовдосконалення на всіх рівнях буття.

Проблема включення релігії в духовний світ особистості не знайшла достатньо комплексного висвітлення в науковій літературі, що також визначило інтерес дисертанта до обраної теми.

Зважаючи на значимість християнства в творенні історії, культури, ментальності українського народу, формуванні його світоглядних установок, духовних пошуків і устремлінь цю та інші проблеми, окреслені вище, автор вважає за доцільне розглянути через призму християнського контексту.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконувалось в руслі науково-дослідної програми ЗФ-413Б „Українська духовна культура: особливості становлення та розвитку" кафедри теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета і завдання дослідження. Через призму релігійності здійснити науковий аналіз духовного світу особистості та його структуру, а також визначити особливості проникнення релігії в особистісний духовний світ.

У дисертаційній роботі автор поставила перед собою такі завдання:

- проаналізувати історико-філософські основи вивчення проблеми "духовного феномену" та з'ясувати міру співвідношення між поняттями духовність, релігійність, духовний світ, релігія;

- з'ясувати сутність і структуру поняття "духовний світ особистості";

- осмислити місце та особливості включення релігії у особистісний духовний світ;

- обґрунтувати значення релігії як функціонуючого феномена індивідуального духовного буття людини;

- дослідити значимість та трансформацію релігійно-духовних пошуків в умовах сучасних соціально-моральних орієнтирів.

Об'єктом дисертаційного дослідження є духовний світ особистості в різноманітті його виявів.

Предметом дослідження є релігія, її місце, функціонування і трансформація в контексті духовного світу особистості.

Методи дослідження. В основу дослідження покладено загальнонаукові та специфічно релігієзнавчі принципи: об'єктивність, історизм, персоналізм, детермінізм, принципи феноменологічного аналізу духовного життя сучасної людини у тій дійсності, в якій воно розкривається через культурні структури.

Специфіка цього дослідження зумовлює особливе значення методу логічного та історичного як способу, за допомогою якого реальний історичний процес відтворюється в концептуальних положеннях теоретичного бачення проблеми. Розглянутий метод пов'язаний з методом аналізу і синтезу, який дає змогу створити цілісне уявлення про досліджуване явище через виявлення його структури й відокремлення суттєвого від несуттєвого.

Обов'язковим є системний метод, коли об'єкт розглядається як визначена множина елементів, їх взаємозв'язок зумовлює цілісні властивості цієї множини. Основна увага тут зосереджується на виявленні багатоманітності зв'язків та відношень, що мали місце і в середині об'єкта, і в його взаємовідносинах із зовнішнім середовищем..

В даному дослідженні використано також порівняльний метод. Він застосовується переважно для виявлення рис подібності чи відмінності між різними концепціями або світоглядами.

За допомогою методу узагальнення фіксуються загальні ознаки й особливості об'єкта, а також здійснюється перехід від одиничного до особливого і загального.

Наукова новизна дослідження. В результаті ґрунтовного дослідження духовного світу особистості та релігії як його структурного компоненту, встановлено, що він реалізується через мотиви, цінності, вірування людини та її переконання, де на першому плані постають питання співвідношення духовності та релігійності. На прикладі християнства простежується також трансформація релігії у духовному світі особистості, що обумовлює своєрідне ставлення людини до навколишніх істин та явищ життя.

Проведене дослідження дало можливість обґрунтувати низку теоретичних положень, що відрізняються науковою новизною:

- з'ясовано, що духовні пошуки не знайшли цілісного відображення в наукових публікаціях за радянських ідеологічних умов, а роздуми про духовність не набули тоді широкого заглиблення у внутрішній світ людини, хоча моральне сприйняття християнства домінувало на наших теренах, де пріоритет віддавався його морально-повчальним установкам та богословським роздумам;

- розкрито зміст поняття духовний світ особистості, що постає в окресленні людських життєвих орієнтирів та проявляється в людських діях. Виявлено, що в його основі міститься моральність, як важлива здатність особистості самостійно визначати і скеровувати свою поведінку без будь-якого зовнішнього контролю; освіченість, де актуальність визначається кризою духовності, яка накладається на інноваційний період; творчість, зокрема мистецька, за допомогою якої людина намагається виявити свій внутрішній світ та виразити уявлення про істину;

- аргументовано, що релігія в контексті духовного світу особистості постає у плані морального самовдосконалення на всіх рівнях її буття, а оскільки будь-який процес пізнання нерозривно пов'язаний із свідомістю, то в релігійному світогляді зміст інтелектуальних компонентів утворюють погляди й уявлення і на предмет віри, і на будь-які об'єкти релігійного відображення;

- встановлено, що функціональна роль релігії у духовному світі особистості розкривається через усвідомлення того, що вона їй дає та які життєві потреби задовольняє; показано, що релігія безпосередньо відноситься до духовних цінностей людини;

- обґрунтовано, що трансформація духовного світу особистості настає внаслідок багатьох розчарувань, а часто - сильного душевного потрясіння, однак з часом вона відбувається без зовнішніх причин, коли виникає відчуття незадоволення і внутрішньої пустоти - тоді людина починає задумуватися про походження і мету людського існування й нерідко звертається до релігії й актуалізує в людській свідомості певні обстоювані нею моральні принципи;

- доведено, що християнин на сучасному етапі орієнтується на особисту систему цінностей, бере відповідальність за розв'язання всіх проблем, успіхів та невдач. В такий спосіб релігія віднаходить основу буття людини не в потойбічному началі, а й в етичній стороні її життя; тому вона продовжує задумуватись над сенсом свого існування, а її нове світовідчуття зазнає впливу релігійних цінностей.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що у релігієзнавчо-філософському аспекті релігія розкрита як компонент духовного світу особистості. Визначені особливості та структура духовного світу особистості. Основні положення і висновки дисертації важливі для досконалішого розуміння релігії в контексті духовного світу особистості.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її положення та висновки можуть бути використані для підготовки лекційних і семінарських занять з релігієзнавства, історії культури, філософії. Отримані результати можуть бути застосовані у спецкурсах, при написанні дипломних і магістерських робіт, присвячених проблемам духовності. Матеріали дослідження можуть також стати в нагоді для спеціальних досліджень у галузі історії української духовної культури.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження апробовані на методологічних семінарах кафедри теорії та історії культури, міжнародних конференціях, зокрема на XII Міжнародній науковій конференції „Історія релігій в Україні" (Львів, 2002), звітній науковій конференції Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2004), на XIV Міжнародній науковій конференції „Історія релігій в Україні" (Львів, 2004). Апробація результатів дослідження відбувалась у навчальному процесі Львівського національного університету імені Івана Франка.

2. Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження; визначено зв'язок з науково-дослідною роботою кафедри, на якій виконана дисертація; вказано об'єкт і предмет дослідження; проаналізовано застосовані у дослідженні методи і принципи; сформульовано мету, завдання та наукову новизну положень, що виносяться на захист; розкрито теоретичне та практичне значення роботи та наводяться дані про характер апробації роботи і вмотивовано її структуру.

У першому розділі "Історіографія проблеми та джерельна база дослідження" зазначено, що у пострадянський період в українському суспільстві постала проблема відродження духовності нашого народу та нового погляду на духовний світ особистості. З'ясування шляхів втілення у життя різних форм духовності особи дасть змогу виявити, які з цих форм здатна реалізувати людина в умовах сучасного українського суспільства, що саме впливає на її духовний світ, чи є релігія основним структурним елементом духовного світу особистості. Отже, тематика нашого дослідження є перспективною ділянкою релігієзнавчих досліджень.

Детальніше зрозуміти ці проблеми допомогла спадщина минулого, зокрема філософські класичні твори мислителів різних історичних періодів. Оскільки дослідження релігієзнавче, то розглядались також праці істориків і богословів, які систематизували й узагальнили філософську спадщину.

У змістовно-смисловому ключі проблема релігії в контексті духовного світу особистості в спеціальній літературі практично не порушувалась. Виняток становить період розвитку радянської філософії. Особливістю розробок проблематики духовності у цей період було те, що вони здійснювались тоді, коли марксизм постав як єдино і виключно правильна методологічна й ідеологічна основа наукового дослідження.

Авторка дисертації звертає увагу на праці доби античності. Визначено, що ідеї античної філософії дотепер простежуються в науці, філософії та духовному житті суспільства. Саме в цю епоху перед людиною постала проблема співвідношення поточних подій із сутнісним змістом культури. Власне, і феномен духовного, і проблема самовизначення починали чітко окреслюватися лише тоді, коли розпадався міф як образ соціального життя.

Достатньо вагомими і концептуально насиченими є праці доби Середньовіччя, мислення якої набагато більше пройняте релігійною тематикою, ніж попередні історичні періоди розвитку філософської думки.

Дисертантка підкреслює, що вже в епоху еллінізму в духовному та релігійному житті спостерігався своєрідний ідейний синкретизм, який виявлявся у взаємному проникненні й злитті найрізноманітніших релігійних вірувань і культів. Приділено увагу філософії Відродження, яка розвивалася в умовах секуляризаційних навіювань, з розривом домінуючих установок середньовічної культури, що виявлялося у всебічному культивуванні гідності особистості й утвердження прав на задоволення земних потреб, насолоди тощо. Поряд з Богом з'явився не підпорядкований, а співрівний Богові творчий центр - людина, яка і є другим Богом (М. Кузанський, Марсіліо Фічіно, Джовані Піко делла Мірандола та ін.). Автор акцентує на творі М. Кузанського, найвідомішого мислителя-гуманіста XV ст.

Розглядалися теоретико-гносеологічні праці представників Нового часу - Б. Спінози та Г. Лейбніца, в яких критичний аналіз релігії зорієнтовано в річище гносеології. Г. Лейбніц у „Теодицеї" прагнув віднайти можливості філософського „виправдання Бога" за існуюче у світі зло. Б.Спіноза визначав релігію як результат невпевненості у своїх силах. Такого висновку можна дійти, проаналізувавши його твір „Короткий трактат про Бога, людину і її щастя". Релігію саму по собі мислителі не відкидали, а зауважували її спотворення та необхідність повернення до „дійсної релігії" через усунення цього спотворення.

Аналізуючи класичні філософські праці, присвячені окремим питанням дисертаційного дослідження, авторка зупинилася на філософії й історіософії релігії Гегеля та моральній філософії Канта. Кант не вбачав суттєвих відмінностей між релігією та мораллю, адже сакральне набуває виразу суто людських характеристик - моралі та розуму, що дає нам змогу вважати релігію компонентом духовного світу особистості. Згідно з вченням Гегеля, історія є життям Бога та людини, тобто певним боголюдським процесом, в якому здійснюється становлення і Бога, і людини.

Важливе значення для нашого дослідження мала точка зору українських і російських дослідників, таких як Л.Буєва, В.Гараджа, В.Лекторський, В.Щердаков, І.Економцев, С. Кримський, І.Степаненко, Н.Іордакі та ін., котрі досліджували сутність духовності, її світський і релігійний різновиди, зв'язок з моральністю, а також обґрунтовували етичний вимір духовності.

У нашому дослідженні ми спиралися на праці колективу науковців Відділення релігієзнавців Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України - А.Колодного, Л.Филипович, Б.Лобовика, П.Яроцького та ін., - у яких автори торкаються проблеми аналізу духовних чинників, розкривають роль релігії й вільнодумства у духовному світі особистості.

В дослідженні ми використовували таке поняття, як релігійна свобода, розкрите у низці праць А.Колодного, О.Сагана, М.Бабія. Уточнюємо та даємо своє бачення категорій "релігійна свідомість" та „релігійний світогляд", які описуються в працях А.Річинського та І.Левицького.

Прагнучи проаналізувати поняття „дух", „душа", „духовне" і „душевне", „духовість" та „духовність" і дати визначення поняття „духовний потенціал людини", ми детально ознайомились з монографією доктора психологічних наук, професора Мирослава Савчина „Духовний потенціал людини", де ґрунтовно проаналізовано богословські, філософські та психологічні підходи до вивчення духовного світу особистості, з'ясовано умови становлення духовного потенціалу людини.

Окремі аспекти духовної проблематики висвітлені у наукових дисертаціях І.Петрової "Людинотворчий характер христянської духовності", О.Липки "Духовність людини у контексті християнства", Р.Трачук "Особистісні аспекти феномену релігії", С.Хрипко "Духовно-релігійні вияви української ментальності".

Акцентувалася увага на праці А.Чернія "Онтологія духовності", в якій на основі положень багатовимірної соціогуманітарної парадигми пізнання людина визначається як „діяльна цілісність", атрибутивною ознакою котрої є духовність. Обґрунтовуються об'єктивно-онтологічні й аксіологічні параметри духовності в контексті релігійності, зокрема простежуються шляхи самоутвердження особи у вічності буття, в спілкуванні, пізнанні, самопізнанні тощо.

Методологічну основу дослідження становлять класичні праці представників світової філософської думки, в яких розглядається проблематика духовності, її значення для формування людської особистості.

У другому розділі - "Релігія як складова духовного світу особистості" - проаналізовано змістовне наповнення феномену "духовність", визначене поняття духовного світу особистості та його структура; подається характеристика богословського бачення з названої проблеми та досліджуються особливості включення релігії в духовний світ особистості.

У першому параграфі - "Структура духовного світу особистості" - визначені структурні елементи духовного світу. Дисертантка зауважує, що духовний світ особистості є утворення ідеальним, яке належить до суб'єктивної реальності. Духовні процеси є доступними нашому самоспостереженню, матеріальні - сприйняттю, вивченню, практичній дії. Духовні і матеріальні принципи тісно взаємодіють між собою, однак, сучасна наука в деталях ще не розкрила цієї взаємодії.

Авторка робить висновок, що в основі структури духовного світу особистості міститься моральність. До проблеми морального імперативу зверталися не лише богослови. Вона становить центральну тему й основу філософської етики. Аналізуючи проблему духовності, доцільно розглянути питання етики та моралі. Традиційно у гуманітарних науках духовне асоціюється з моральним, духовне зводиться до морального. Так, філософ С.Кримський під духовністю розуміє здатність переводити універсум зовнішнього буття у внутрішній всесвіт особистості на моральній основі.

Ще одним феноменом духовного світу особистості, який вимагає наявності розвинутих початків, виступає така духовна основа особистості, як сенс її буття. Розуміння сенсу різними дослідниками поділяється на ствердження одними загального, єдиного для всіх сенсу (В.Соловйов, Л.Толстой, А.Швейцер, С.Франк та інші) і конкретних індивідуальних сенсів (М.Бахтін, Д.Леонтьєв, В.Іванов та інші).

Іншим структурним елементом духовного світу особистості є освіченість.

Актуальність цього питання визначається кількома моментами. Перший - це криза духовності, яка накладається на інноваційний період, що розпочався у сфері освіти, ускладнюючи і без того непрості аспекти виховання особистості в сучасних умовах. Другий момент - недостатня розробленість проблеми формування духовного світу особистості з погляду цілісності й методологічного висвітлення цього питання у контексті виховного процессу. Важливий елемент у формуванні духовного світу особистості - є творчість, зокрема мистецька. Саме за допомогою творчої діяльності людина намагається виразити свій внутрішній світ, уявлення про красу, добро, істину.

Творчість можна також розуміти як духовну здатність індивіда, що веде до розвитку особистості через створення нових форм реальності - духовних і матеріальних. Складний розвинутий духовний світ становить загальну основу і творчості, й духовності. Отже, можна допустити, що творчість - одна із форм духовності, хоча це припущення вимагає аналізу і доведення. Міра творчості, реалізована в діяльності людини до перетворення світу, виявляється об'єктивною мірою її духовного розвитку, мірою реального осягнення своєї сутності.

Авторка наголосила на тому, що духовний світ особистості формується у процесі засвоєння цінностей культури. До його складу входять різні види діяльності людини, наукові знання, юридичні норми, моральні й естетичні цінності. Загалом вони становлять цінності суспільної свідомості. Крім цього, духовний світ особистості не є зовнішньо сформованим, це - надбання активності самої людини як діяльної цілісності, самоспрямованої на задоволення внутрішніх природних потреб.

Велику роль у специфічній формі стабілізації і трансформації духовної культури належить обрядовості. Здебільшого акцентується на вивченні ролі обрядовості у процесі виховання та формування людини. Однак при цьому випускається з виду інша його сторона - обряд як форма виявлення духовного світу особистості.

В структурі духовного світу людини важлива роль належить феномену "Я". Він дає особистісну визначеність духовного світу, є умовою можливості функціонування духовного світу як засобу самовизначення людини в реальній дійсності. Чому ж виникає проблема визначення змісту феномена "Я" і його місця в духовному світі людини ?

До предметного змісту духовного світу особистості можна відноситись вибірково, що в кінцевому підсумку забезпечує можливість повної рефлексії цього змісту. Факт реальної зміни особистості в процесі власної та всезагальної історії або визначена ділянка самототожності, причому не вимушеної, завжди є в духовному світі особистості, становлячи його невід'ємний компонент.

Саме релігія як духовний феномен безпосередньо пов'язана з людиною, прилученням її до високих смислів і смисловою наповненістю її буття загалом. Звідси випливає висновок, що релігія - важливий структурний елемент духовного світу особистості.

У другому параграфі - "Характеристика богословського бачення духовного світу особистості" - простежуючи різноманітні погляди багатьох богословів, дисертантка акцентувала на тому, що богослов'я можна вважати специфічною культурою самовираження, самовизначення та самовиправдання тих чи інших конфесій.

Богослови стверджують, що релігійні цінності не формуються в процесі діяльності, а даються Богом як вищі та незмінні істини, здатні самі визначати життєдіяльність людей. У багатьох сучасних філософських працях значна увага приділяється провідній ролі релігії у формуванні системи духовних цінностей.

Духовна основа людини - це її духовний світ. Духовність - це не продукт культури, нав'язаний людині ззовні, - це істинне єство людини, що дрімає в глибинах духу, її над свідомого. Пласт над свідомої духовності ("Божої іскри") вміщує джерела і корені всього усвідомлюваного та над усвідомлюваного.

Щоб досягти Досконалості, треба зрозуміти, що ти - вже приховано досконалий. Тому рух на шляху духовної еволюції - це створення умов для пробудження досконалості, яка живе у глибинах нашого душевного світу. Людина, котра втратила духовність, втратила сенс життя.

Величезне значення в духовному розвитку особи має молитва. Молитва - це духовна пожива кожної людини. Прагнучи єднання з Богом, людина повинна вміти розпізнавати в земному житті те, що спотворює Божу подобу в ній і знаходити сили протистояти цьому. Зазвичай вона сподівається саме цього домогтися через молитву.

З богословського погляду, розвиток індивідуального духовного світу особистості здійснюється через: а) занурення дитини а атмосферу Церкви (розповідь дорослих про Бога, читання книг на зразок "Дитяча біблія", розучування молитов тощо; життя з орієнтацією на Божественну Благодать); б) прилучення до духовно та морально зорієнтованого мистецтва (казки, спів, образотворче мистецтво, архітектура, класична музика тощо) як одного із засобів підготовлення душі до духовного перевтілення; в) моральне виховання та ін.

У третьому параграфі - "Особливості введення релігії у духовний світ особистості" - зазначено, що релігія - ірраціональне людське начало - це феномен, нерозривно пов'язаний із людським буттям. У духовному житті важко віднайти інший фактор, який би впродовж усього етапу планетарного людського існування виконував вагомішу роль, аніж релігія. Її вплив всеохоплюючий - від відомих соціальних рухів до найпотаємніших глибин внутрішнього світу конкретної людини, в яких вона віднайшла собі найміцніше опертя. Тому практично немає людини, котра б упродовж свого життя не мала потреби в релігії.

Бачення релігії у нерозривній єдності з людським буттям, визнання внутрішньої детермінації людиною потреб у релігійному задоволенні - це набуток не лише сучасних філософських досліджень. Ще в перші століття нашої ери досить поширене гнозисне переконання про внутрішнє поширення божества в людині.

Не заперечується й те, що і вільнодумство в будь-якій духовній сфері так чи інакше пов'язане з релігією. Цей зв'язок цілком закономірний з огляду на те, що витоки філософії, мистецтва, етики, літератури, історії та інших наук сягають своїм корінням саме релігії. Наш великий співвітчизник В. Вернадський зазначав: „Від релігії зародилася наука". Не слід лишати поза увагою й того факту, що перше цільне уявлення про людину зародилося не у філософії чи в іншій науці, а в надрах релігійної віри (Старий Заповіт, антична релігійна традиція, міфологія Стародавнього Сходу).

У дисертації наголошено, що задоволення людської потреби в пізнанні через релігію - непросте й неоднозначне і через складність самої релігії як духовного феномена, і через неоднозначність осягнення гносеологічного релігійного відношення на різних етапах суспільно-історичної практики.

У сфері релігії не лише задовольняються потреби пізнання, самопізнання, які мають особливу специфіку. Трансцендування всередину, вглибину, що становить сутність такого пізнання, є трансцендування до тієї основи чи грунту, через ставлення до якого особа набуває об'ктивності, якої їй не вистачає. Звертаючись до свого внутрішнього буття й розглядаючи власне єство, вона усвідомлює відсутність власного грунту, нестійкість свого буття. У цій самосвідомості особа й віднаходить своє коріння, яке показує їй грунт, до якого вона мусить прагнути.

У дисертації встановлено, що саме релігія - є тією пристанню, в якій людина чекає на те, що виходить поза межі її властивостей. Релігійність стає невідкличним виміром людського буття і залишається безумовною потребою людини, зокрема потребою в її духовному світі.

Авторка зазначила, що релігія, як засіб задоволення людської потреби в самоактуалізації чи самореалізації, як духовна реальність діє на глибинні основи безпосереднього самобуття і відкривається немов сила, що надає людині атрибутивної ознаки - рис особи (духовної "самості"). Тобто вона - не лише зовнішній трансцендентний грунт буття душевного, а момент побудови його як справжньої реальності - духовного буття, компонент духовного світу особистості.

У третьому розділі - "Функціонування релігії у духовному світі особистості " - простежується співвідношення термінів „функції релігії" та „функціональність релігії", що подібні між собою, але не збігаються за обсягом. Розглянута функціональність релігії в духовному світі особистості та механізми її реалізації. Досліджено шляхи виникнення духовної кризи та її подолання; трансформація релігії в духовному світі особистості, проаналізований сучасний стан релігійної духовності як наслідок впливів конкретних обставин життя.

У першому параграфі - "Система та рівні впливу релігії у духовному світі особистості" - проаналізовано, що функціональність релігії не підлягає прямому чуттєвому спостереженню. Її не можна зафіксувати за допомогою певних вимірювальних приладів. Отже, ми маємо справу з ідеальністю. Тому дослідження функцій релігії передбачає розгляд суб'єктів їх впливу. Таким суб'єктом насамперед постає конкретна особистість. Вона "виступає як соціальний вияв кожної людини, виражений у конкретній та індивідуальній характеристиці". Тому релігія не існує в абстрактній самостійності, а функціонує як "трансформована", "вплетена" в індивідуально-конкретні потреби, цілі кожної особистості, її духовний світ. У зв'язку з цим можна розглядати функціональний вплив релігії на духовний світ особистості.

Розглядаючи сферу функціонального впливу релігії на духовний світ особистості, потрібно розглянути такі поняття як „сакралізація" та „секуляризація". Перше з них відображає процес розширення простору та сфер функціонування релігії, а друге характеризує звуження її впливів, звільнення життєдіяльності людей від релігійно-церковного функціонування.

Зазначимо однак, що сакралізація відбувалася в історичному контексті розвитку суспільства й індивідуального життя в окремих регіонах, державах. Тенденція до сакралізації характерна для тих суспільно-економічних формацій, де діють соціальні корені релігії, зокрема для докапіталістичних - первісної, рабовласницької, феодальної, а також для тих країн, яким притаманний „азійський" спосіб виробництва.

Секуляризація супроводжується такими явищами, як відокремлення Церкви від держави, звільнення сфери освіти та права від диктату Церкви тощо. У сфері культури - це усунення релігійних сюжетів з мистецтва, автономізації науки. На сучасному етапі процес секуляризації виявляється досить часто.

Релігійні ціннісні системи зазнали значних змін у зв'язку з процесом секуляризації, що характерно для сучасного суспільства. Індивід, котрий отримує тепер можливість свідомо вибирати релігійну віру, звільняється від примусу Церкви, релігійна орієнтація стає значущішою.

Функціональність релігії у духовному світі особистості полягає ще й у тому, що релігія надає чи приписує життю особи смисл, вона з необхідністю позбавляє тривоги. У процесі засвоєння релігійного досвіду індивід уникає неспокою, невпевненості, сумнівів. Згідно з цією концепцією, релігія - це система мислення і дій, яка дає індивідові змогу вести усвідомлене життя, показує йому об'єкт для відданого служіння. Отже, релігія постає як загальнолюдський феномен, що не обмежується системою уявлень, центром яких є Бог і надприродні сили.

У другому параграфі - "Трансформація релігії у духовному світі особистості" - з'ясовано, що на порозі нового тисячоліття людство опинилося перед численними проблемами планетарного характеру, з-поміж яких найбільш кризовою виявилась не екологічна, технологічна, ядерна або вичерпання запасів енергоносіїв, а проблема духовної кризи значної кількості людей. Таке становище зумовлене дією потужних соціальних факторів - кризою європейської моделі індустріальної цивілізації, крахом світової соціалістичної системи, трагічним досвідом тоталітаризму XX cт. тощо. Водночас онтологічні, соціальні, антропологічні чинники призвели до відчуття трагізму ситуації відчуження, підриву гармонійного розвитку світової спільноти з притаманними їй суперечливими інтересами. Це актуалізувало роздуми про перспективи подальшого існування світової цивілізації.

Релігійний феномен, на думку філософів класиків, - обов'язковий атрибут не лише суспільної стабільності, він найактивніший учасник і каталізатор суспільних трансформацій. Попри всі декларування релігії як приватної, інтимної справи кожної людини, суспільна практика впродовж віків засвідчує, що спілкування людини з Вищою Силою, Абсолютом, ставало суспільною справою дуже часто, зокрема тоді, коли певна політична сила намагалася домінувати над людиною, цілковито полонити її волю й диктувати свої бажання та накази.

Дисертантка проаналізувала, що бурхливий розвиток наукових знань, здобутки науково-технічного прогресу поступово формували нове ставлення до навколишнього світу, новий тип культури та розуміння пізнавальних можливостей людини, яке не завжди потребує звертання до Бога.

Підкреслено, що трансформація релігії в духовному світі особистості відбувається внаслідок багатьох розчарувань, але оскільки релігія покликана опікувати душу людини, її духовний спокій, а не бути для неї регламентатором щодення, то інколи ця трансформація відбувається без зовнішніх причин. Коли виникає невизначене хвилювання, відчуття незадоволеності та внутрішньої пустоти, тоді постають нові запитання: людина починає роздумувати про сенс життя, джерела власного і чужого страждання, а також про силу релігії, яка визначена у її духовних функціях.

Висновки

У висновках авторка підводить підсумки й узагальнює головні отримані результати:

Відзначаються різні точки зору на релігійні духовні пошуки. Наголошувалось на спадщину минулого, зокрема філософські класичні твори мислителів різних історичних періодів. Насамперед - це праці істориків і богословів, які систематизували й узагальнили філософську спадщину.

Встановлено, що духовність пов'язується з людиною, а на сучасному етапі не просто з людиною, а з неповторною людською особистістю. Завдяки цьому створено надійний фундамент для системного розгляду духовного світу особистості та релігії як його компонента. Саме релігії як найпершому та найтривалішому в історії людства чиннику в формуванні основної антропологічної ознаки - духовності, належить, безсумнівно, провідна роль у задоволенні людської потреби в самоактуалізації чи самореалізації.

Проблема функціональності релігії - одна з провідних проблем, яка є об'єктом дослідження українських релігієзнавців. Твори, які торкаються цієї проблеми, вражають науковою переконливістю і глибиною аналізу.

Функціональність релігії певною мірою можна звести до сукупності ролей, які релігія виконує стосовно спільності людей та конкретної людини, зокрема в її духовному світі. Функції релігії виявляються в усіх сферах життя людини та суспільства, розкривають форми, способи, напрями, рівні впливу релігії на суспільство, особистість, її духовний світ.

Ми живемо в період, коли раціоналізація людської діяльності та свідомості є масовою секуляризацією соціальних і культурних інститутів. Фокусом сучасних суспільств виступає індивідуальність, яка виростає на перетині інновацій, секуляризації і демократизації.

Нині, коли цивілізація опинилася перед численними проблемами планетарного характеру, з-поміж усіх найбільш кризовою виявилась не екологічна, технологічна, ядерна або проблема вичерпання запасів енергоносіїв, а проблема духовного спустошення переважної частини людства, яка є актуальною, і дуже злободенною.

Основні положення і висновки дисертації подаються в таких публікаціях

1. Васільєва О.С. Структура духовного світу особистості // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Філософія. - Вип. 9. - Тернопіль, 2002 - С. 85-88.

2. Васільєва О.С.Духовність та духовний світ особистості // Українське релігієзнавство. - 2003. - № 27-28. - С. 14-22.

3. Васільєва О.С. Релігія в структурі духовних цінностей // Українське релігієзнавство. - 2006. - № 39. - С. 51-59.

4. Васільєва О.С.Релігія і духовний світ людини // Історія релігій в Україні, Науковий збірник - Львів, 2002. - С. 336-341.

5. Васільєва О.С. Трансформування релігії в духовному світі особистості // Історія релігій в Україні, Науковий збірник - Львів, 2004. - С. 217-223.

Размещено на Allbest.ru