Православ'я. Загальна характеристика та особливості віровчення і культу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кабінет Міністрів України

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра філософії

Реферат

на тему: "Православ'я. Загальна характеристика та особливості віровчення і культу"

Вступ

На сучасному етапі історії нашої країни особливе місце серед соціальних, історичних, психологічних факторів національно-духовного відродження зайняв фактор релігійний. В Україні, по суті, розпочався новий етап розвитку релігійних конфесій. Він породив безліч проблем, пов'язаних з нормалізацією релігійного життя, пошуками шляхів урегулювання міжцерковних відносин, зокрема подолання гострих і болючих міжконфесійних конфліктів на основі конституційних положень принципу свободи совісті й відповідного законодавства про правове регулювання діяльності релігійних організацій.

Історія свідчить, що численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільного розвитку, відображають у своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві риси різних соціальних епох. У зв'язку з цим релігія є універсальним духовним явищем у житті суспільства. Релігійне вірування об'єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні верстви населення у ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угруповання віруючих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їхній боротьбі проти негативних соціальних відхилень і явищ, виконувати інші функції.

1. Православ'я. Загальна характеристика

Православ'я - один із головних (поряд із католицизмом і протестантизмом) напрямів у християнстві. Виникло після поділу християнської церкви в 1054 р. на католицьку (західну) та православну (східну) церкви.

Православне віровчення базується на двох основах: Священному писанні - Біблії та Священному преданні. В Священне писання традиційно входять: Біблія, літургійна і богослужбова діяльність церкви, послання, а також постанови і діяння семи Вселенських Соборів, які визнає православна церква. В Священне Предання входять житія святих, що розділяються на апостолів, пророків, мучеників, преподобних, а також праведників.

Найважливіші положення православного віровчення (догмати) викладені в Символі Віри, прийнятому на Першому Вселенському соборі. Символ Віри інколи розглядають як стислий виклад православного віровчення. Так визнання православного Символу Віри означає віру в єдиного Бога, Творця всього сущого, видимого і невидимого, що виступає завжди в трьох іпостасях: Бог-отець, Бог-син і Бог-дух святий (віра у святу Трійцю). Бог-отець вважається творцем людини, природи і ангелів. Богом-сином вважається Ісус Христос. Бог-дух святий виходить тільки від Бога-отця - це і є головна відмінність православ'я і католицизму.

Головні православні догмати пов'язані з вшануванням Бога-сина Ісуса Христа. Найважливішим є догмат боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, будучи Всемогутнім Богом в одній з його іпостасей, щоб вказати людям правильний життєвий шлях, який несе спасіння, втілився в образі людини, народившись від діви Марії. Православні вірять, що своїм воскресінням Ісус звільнив людство від відповідальності за первородний гріх (помилку) Адама і Єви надавши можливість розраховуватись лише за свої гріхи.

Православна Церква (Вселенська Православна Церква, Кафолічна Православна Церква, Вселенське Православ'я, Православ'я) - друга за чисельністю внутрішньо єдина християнська спільнота у світі, яка існує з часу її заснування Ісусом Христом та його апостолами і у рамках якої передається Священне Передання, важливою складовою якого є Святе Писання. Вона складається з ряду єдиних у теології помісних (автокефальних і автономних) Церков, що перебувають між собою у євхаристійному спілкуванні. Кожна з Церков очолюється синодом (собором) єпископів, чиє завдання полягає у збереженні віровчення, традиції та практики Вселенської Церкви. Усі православні єпископи ведуть свою лінію до одного з дванадцяти апостолів через процес апостольської спадкоємності.

Відповідно до власного віровчення Православна Церква є:

Істинною ("православною") і єдиною Церквою Христовою на землі,

що очолюється Господом Ісусом Христом (згідно "побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її"), яка була заснована у День П'ятидесятниці 33 року після Різдва Христового, коли на св. апостолів зійшов Святий Дух.

Церквою, що має пряме і нерозривне історичне наступництво з часу заснування, зберігає апостольську традицію, передану їй, а також має нерозривний зв'язок між своїм священством та апостолами через апостольську спадкоємність.

Євхаристійною спільнотою, що ніколи не впадала у помилки (єресі, розколи) і не відходила від віри та традицій первісного християнства, а зберігає їх для наступних поколінь протягом багатьох віків. Усі богословські концепції, усі визначення і пояснення звіряються та визначаються первісною християнською вірою; жодні відхилення не дозволяються.

Укладачем і хранителем Нового Заповіту, тексти якого були записані членами Церкви у давні часі і відображали вже встановлену доктрину Церкви.

Церквою, що найточніше дотримується канонів Вселенських соборів.

Православ 'я є напрямом християнства, внутрішня історія якого найбільш драматична (з релігієзнавчої та історичної точок зору), кількість послідовників, порівняно з гілками західного християнства (католицизмом та протестантизмом), - найменша (вона складає 300-350 млн), а духовно-моральний вплив на соціальні процеси у різних країнах світу - найпотужніший.

Православна віра поширена здебільшого у регіонах, в яких мала вплив візантійська імперська культура (у період її розвитку), - на Близькому Сході, в Греції, Болгарії, Сербії, на Кавказі (у Грузії), у східних слов'ян (Київська Русь), на півночі Африки. Але пізніше "східне християнство" пускає коріння в інших етносів, зокрема, у фіннів, північних американців, японців. На цей час світове православ' я є дуже складним, неоднорідним релігійним феноменом. Він включає шістнадцять автокефальних Церков: Александрійську (Египет та деякі країни Африки), Антіохійську (Сірія, Ліван), Єрусалимську (Палестина), Російську (до канонічної території якої належить і Україна), Грузинську, Сербську, Румунську, Болгарську, Кіпрську, Елладську (Греція), Албанську, Чеську, Словацьку, Американську та Константинопольську. Самостійність в їх управлінні, тим не менш, не перешкоджає єдності Церкви, яка є єдиною во Христі та вірі в Нього. Формально головою всіх православних Церков є патріарх Константинопольський (Турція), який має титул Вселенського, але найважливіші для всієї Церкви рішення приймаються соборним розумом, тобто органом, якому представлені всі православні автокефалії.

Перед тим, як ознайомитися з ним, необхідно зупинитися на самому терміні. Сама течія у християнстві, яка позначається терміном "православ' я", виникла на Сході, тобто у східній частині Римської імперії - Візантії. Тут культурно-ідеологічний та мовний ареали здебільшого були грецькими (давньогрецькими), тому слово орипдойб є органічним до змісту тих релігійно-доктри-нальних пошуків, які розгорталися на теренах Візантії. Перш за все, ним позначався еталон у справах істинної віри, згідно з яким розглядалися ті чи інші вчення про Бога, Його атрибути, смисл тексту Святого Письма тощо, які виникали у Церкві в часи її догматичного, культового та організаційного становлення. Значно пізніше, на момент розколу (великої схизми) Церкви, цей термін закріпився за "східною Церквою", тобто вживався (та вживається) як її самоназва.

Українська православна церква має 35 єпархій, в яких діють понад вісім тисяч громад віруючих, налічує 105 жіночих і чоловічих монастирів. Серед них найвідоміші Києво-Печерська та Почаївська лаври. Діють 12 духовних навчальних закладів. Духовні семінарії існують у Києві, Одесі й Луцьку. Тут навчаються понад дві тисячі слухачів, єпархіальні школи готують псаломщиків і регентів. У Києві відкрито духовну академію, яка готує кадри вищого рівня. На рівні релігійних громад створено 16 братств, діють понад 1550 недільних релігійних шкіл, де Закон Божий вивчають діти віруючих. УПЦ має 27 періодичних видань, серед яких чільне місце посідають газети, журнали та релігійні календарі. Церковну службу здійснюють понад п'ять тисяч священиків. Найбільші релігійні громади УПЦ сконцентровані у східних областях України, проте чимало релігійних громад і православних храмів діють у західних областях нашої держави.

2. Особливості віровчення і культу

Православні християни вірять у єдиного Бога у трьох проявах (іпостасях): Бог-Отець - причина або джерело Божества, що вічно і безначально перебуває, від нього вічно і безначально народжується Бог-Син та вічно і безначально сходить Бог-Дух Святий. Свята Трійця - це три окремі особи (іпостасі), без перекриття чи подібності між ними, що є одною божественною сутністю (усію) - нестворену, нематеріальну та вічну. Православна доктрина про Святу Трійці викладена у Символі Віри.

У дискусіях щодо відношення Бога до його творіння, Православ'я дотримується концепції розрізнення вічної сутності Бога, що є повністю непізнаваною, та нествореними енергіями (благодаттю) через які він діє на створений світ і людей. Проте це умовне розрізнення, а не реальне розділення. Бог непізнаваний і Бог, що досягає нас - один і той же Бог.

Людська природа до гріхопадіння була чистою і невинною, відрізнялась від сучасної і душевним устроєм, і фізично (безсмертність завдяки спілкуванню з Богом). Коли Адам та Єва не послухались Бога у Раю, вони внесли новий елемент у людську натуру (тобто гріх і пошкодження, смерть). Цей новий стан не давав людині можливості участі у Царстві Небесному. Коли Бог втілився на Землі, він змінив людську природу шляхом об'єднання людини і Божества, через що Ісус Христос часто зветься "Новий Адам". Завдяки участі у людському житті, смерті та воскресінні, він відкрив і освятив засоби, якими людина може відновити свою первісну чистоту та досягти Царства Небесного. Ці засоби Православ'я називає спасінням від приреченості на пекло (вічні муки). Христова спасительна дія була зворотною до початку часів, тому спасенними були усі праведні люди, що опинилися у пеклі, включно з Адамом і Євою.

Воскресіння Христа - це центральна подія у літургічному році Православної Церкви і вона сприймається як реальна історична подія. Ісус Христос, Син Божий, був розіп'ятий і помер, зійшов у Пекло, врятував усі душі, що перебували там через гріх. Потім, оскільки Пекло не могло втримати безмежного Бога, повстав з мертвих, чим урятував все людство. Протягом цих подій він звільнив людство з кайданів Пекла і повернувся до життя як людина і Бог. Щоб кожна людина могла розділити це безсмертя, котре було б неможливим без Воскресіння. Відповідно до православної традиції, Воскресіння є головною обіцянкою і надією, даною людству Богом у його Новому Заповіті.

Кожне свято у православному літургічному році прямо або опосередковано пов'язане з Воскресінням. Кожна неділя року присвячена святкуванню Воскресіння, а в ширшому розумінні - кожна літургія. У літургічному святкуванні Страстей Христових протягом Страсного Тижня є багато згадок цієї останньої перемоги.

Православна Церква визначає себе як історичне і органічне продовження первинної Церкви, заснованої Ісусом Христом та його апостолами. Віра, якої Ісус Христов навчив апостолів, яка була оживлена Святим Духом у день П'ятидесятниці, і яка пройшла до наступних поколінь неушкодженою, зветься Святим Переданням. Першорядним і найавторитетнішим свідченням Святого Передання є Біблія (Святе Письмо) - тексти, що були написані або утвердженими апостолами за натхненням від Святого Духа для передачі істини і ранньої історії Церкви. Біблія вважається центром життя Церкви.

Біблія завжди тлумачиться відповідно до Святого Передання, котре її і породило, і канонізувало. Православ'я вважає, що доктрина єдиного письма (коли Святе Письмо вивчається "саме по собі") виносить Біблію за межі світу, де вона сформувалась. Внаслідок цього православні вважають, що зрозуміти Біблію вірно можна лише у межах Православної Церкви.

Інші свідчення Святого Передання включають церковну літургію, іконографію, постанови Вселенських соборів та писання Отців Церкви. Через вивчення спадщини Отців можна глибше увійти у життя Церкви і повніше її зрозуміти. Окремі Отці не є непомильними, але їхні спільні думки, їхня загальна узгодженість дають можливість розуміння Біблії та християнської доктрини.

Православна Церква вірить, що смерть та розділення тіла і душі є неприродніми, результатом людського падіння. Тому спільнота Церкви включає не лише живих, а й померлих. Всі члени Церкви, що знаходяться на небесах, вважаються святими, незалежно від того чи відомі їхні імена, чи ні. Частина святих, через яких Бог явив яскраві приклади для наслідування їхнього життя або їхнього вчення, відзначаються особливо. Коли святий засвідчується та цілковито визнається значною частиною Церкви у процедурі офіційного визнання (канонізації), встановлюється свято на його честь. Канонізація не "робить" людину святою, вона лише відзначає її святість і оголошує про це решті Церкви. Визначається день для святкування пам'яті святого, складаються піснеспіви на його честь, пишуться ікони. Пам'ять багатьох святих святкується у кожен день року. Їм віддається шана (велика повага і любов), але не поклоніння, бо поклонятись можна лише Богу. Православні вірять, що через любов до святих і молитовне прохання до них, святі можуть допомагати людям на шляху до їхнього спасіння.

Першою серед святих є Діва Марія, Божа Матір. Вона була обрана Богом і добровільно згодилась бути матір'ю Ісуса Христа, Боголюдини. Православні вірять, що Христос Немовля з моменту зачаття був на 100% Богом і на 100% людиною. Діва Марія зветься Божою Матір'ю також задля ствердження божественності того, кому вона дала життя. Також Православна Церква вірить, що її незайманість не постраждала від народження втілення Бога, вона не зазнала шкоди, не відчувала болі і назавжди залишилась незайманою. Через її унікальне місце в історії спасіння, вона має більшу честь за всіх інших святих, і особливо шанується за ту велику працю, яку Бог здійснив через неї.

Через святість життя святих, їхні тіла та пов'язані з ними речі визнаються Церквою теж святими. Багато чудес, зокрема зцілень від хвороб і поранень, що здійснювалось протягом історії, були пов'язані з мощами святих. Шанування мощей та чудеса від них тривають з Біблійних часів.

Православні вірять, що коли людина помирає, то її душа тимчасово відділяється від тіла. Хоча вона може затриматись на короткий час на Землі, потім вона обов'язково спрямовується на небеса або в пекло, відповідно до особистого суду (Православ'я не визнає Чистилища). Досвід душі у обох випадках буде лише "передчуттям", відчуттями лише душі, що триватимуть до Останнього Суду, коли душа і тіло будуть об'єднані. Православні вірять, що стан душі після смерті може бути змінений любов'ю та молитвами на краще, але тільки до Останнього Суду. З цієї причини Церква пропонує особливі молитви за мертвих (панахиди) на третій день, дев'ятий день, сороковий день та на рік після смерті православного. Також є кілька днів у році, що присвячені загальному поминанню померлих. Ці дні переважно припадають на суботу, бо саме у суботу Христос був покладений у Гроб.

Православні у своїй есхатології вірять, що "тисяча років" про які говориться у біблійному пророцтві, відносяться до теперішнього часу (від Розп'яття Христа до Другого Пришестя). Церква вчить, що ніхто не може знати години чи дня Другого Пришестя Христа, постійне очікування Христа повинно бути складовою духовного стану кожного. Також Апокаліпсис (Одкровення, Об'явлення) - це єдина книга Нового Заповіту, що ніколи не читається у церкві (хоча й згадується у проповідях). Вчення про Останні Часи має значний вплив на православне мистецтво та архітектуру. Традиційно, фреска Останнього Суду пишеться на західній стіні православної церкви, щоб нагадати віруючим, коли вони полишають службу, що вони будуть судитися за їхні дії у цьому тимчасовому житті. Православні вірять, що після Останнього Суду:

усі душі будуть об'єднані з їхніми воскреслими тілами;

усі душі все дізнаються про свій справжній духовний стан;

обрані (святі) будуть безповоротно зростати у глибшій і повнішій любові до Бога, що дорівнює вічному щастю (блаженству);

засуджені (грішники) потраплять у пекло, яке є метафорою покарання, не стільки створеного Богом, як самою нездатністю душі прийняти безмежну Божу любов, котра дається вільно і повно для кожного ("двері пекла замкнені зсередини").

Православний культ відрізняється великою кількістю ритуальних дiйств, яким приділяється важлива роль. Абсолютизація обрядово-культовоi сторони релігії характерна для православ'я має назву - обрядовiр'я.

Вся культова діяльність православ'я проникнута символічним значенням, втіленим в обрядах, таїнствах, святах та iн.

Цілим комплексом церковних обрядів є богослужіння. Головне православне богослужiння - літургія в ході якої здійснюється таїнство євхаристії. В православ'ї лiтургiя має назву обідня. Під час обiднi здiйснюються різні риту али, молитви, проповідь, духовне пiснепiння (без музичного супроводу - хорове).

Літургія виконується кожної неділі i в свята. В найбільш значних святах виконуються служби якi продовжуються всю нiч - всеношна обідня. Крім літургії проводиться: вечірня, повечірня (після вечірні), полунощниця, утреня. Але на практиці проводяться 3 служби - вечiрня, утреня, лiтургiя, решта приєднуються до них.

Проповідь є важливою складовою богослужіння i пропаганди та пояснення віровчення.

Православ'я, подібно до інших релігій, широко застосовує магічні дії, покликані вплинути на надприродні сили.

Молитва - це традиційний магічний прийом, звернення до Бога, своєрідні заклинання у формі благань. У них служителі культу та віруючі прохають надприродні сили подарувати різні блага і відвернути зло. Молитвами вати різні блага і відвернути зло. Молитвами супроводжуються майже всі релігійні церемонії. Місцем колективних молінь є православні храми. Тексти молитов створюються духовенством і вміщуються в молитовниках. Молитви є інтегруючим чинником, який згуртовує єдиновірців під склепінням храму; вони виробляють стійку емоційно-психологічну потребу в колективних магічних діях, формують переконання про рятівну місію церкви.

Релігійні обряди - це магічні церемонії, що відбуваються за усталеним ритуалом. Обряди православної церкви ґрунтуються на семи таїнствах: хрещення, миропомазання, сповідь, причастя, шлюб, священство, соборування. Обряди різнобічно впливають на почуття і розум віруючих - довершеністю форм, розмаїттям магічних дій, широким спектром церковної атрибутики, піднесеною урочистістю виконання, утаємниченим сенсом.

Хрещення - прийняття людини в лоно церкви. Після хрещення прощається первородний гріх. В православ'ї здійснюється шляхом занурення немовля в купель. На рідних і хрещених батьків церква покладає обов'язок навчати хрещених істин віри, нести моральну відповідальність за релігійне виховання дитини.

Покаяння (сповiдь вiруючим своїх гріхів перед священиком, щоб одержати через нього прощення вiд Бога). Таємниця сповіді зберігається церквою.

Причастя, або євхаристія, започатковане, стверджує церква, самим Ісусом Христом, що надає цьому таїнству особливої ваги. Віруючі причащаються освяченим пшеничним хлібом і виноградним вином, символами тіла й крові Христа. Вважається, що з причастям приходить цілюща сила для тіла та гріховної душі. Здійснення цього таїнства є "спільною справою" всієї церкви. Євхаристія - необхідна умова єдності віруючого з церквою. Витоки цього таїнства - тотемних віруваннях давніх народів, звичаях поїдати тіла і пити кров священних тварин - тотемів.

Миропомазання - таїнство що передає віруючому "благодать святого духа" шляхом змазування його ароматичною речовиною - миро. Проводиться після хрещення i причащання (в православ'ї відразу) щоб зберегти чистоту "накладають печатку Святого духа".

Шлюб грунтується на уяві про те, що сам Бог з'єднує людей в родину. Шлюб як церковне таїнство склався у православ'ї значно пізніше інших таїнств. Це пояснюється міцністю - вікових народних традицій, які супроводжували й символізували подружній союз. Утверджуючи свою місіонерську роль, церква формувала переконання в тому, що шлюб без освячення не може бути тривалим. Через шлюбний обряд церква поширює свою моральну санкцію на сімейно-побутове життя парафіян, стосунки у сім'ї, виховання дітей. Церква вимагає підпорядкувати подружнє кохання любові до Бога і самої церкви, проголошує зверхність чоловіка в сім'ї, його пастирську роль у цій "малій церкві", а дружину розглядає як помічницю у цій "малій церкві". Шлюбний союз церква трактує як вічний, а розлучення і повторний шлюб - як вимушену поступку людській слабкості.

Священство - це посвячення в духовний стан шляхом рукопокладання (хiротонiї).

Соборування (останнє помазання) є таїнством, в якому церква здійснює свій духовний патронаж над недужими. Водночас з помазанням хворого освяченим єлеєм служитель культу просить Божу благодать для зцілення тілесних недугів. Та найбільше випрошується відпущення гріхів, оскільки церква традиційно вважає тілесну хворобу наслідком гріха, а сам гріх розглядає як хворобу духа.

Релігійні свята пов'язані з тими чи іншими епізодами життя Ісуса Христа, діви Марії, апостолів, праведників, святих, самої церкви. Існує ціла низка релігійних свят. Найголовніші з них - Пасха (Великдень), Різдво, Хрещення, Благовіщення, Трійця, Спас тощо. У селах поширені храмові чи престольні свята - на честь святих, чиє ім'я носить храм.

Церковні свята формувалися тривалий час, багато з них увібрали в себе елементи народних святкових обрядів, їх колорит, стали не лише церковною, а й народною традицією, національно забарвленим феноменом культурного життя. Рішенням Верховної Ради Пасха, Різдво й Трійця проголошені в Україні державними святами.

Пости відіграють істотну рель у культовому житті православної церкви. Походження постів сягає сивої давнини і стосується різних харчових табу - заборон у первісних релігійних віруваннях. Особливо вшановуються у православ'ї Великий піст перед Пасхою, Петрівка, Спасів піст на честь Богородиці, Різдвяний, або Пилипівка. Пости, як і молитви, створюють у віруючих особливий душевно-емоційний стан, відчуття внутрішньої причетності до людської та божественної природи Ісуса Христа, об'єднують їх спільними помислами і переживаннями. Пiд час ритуалу на рукопокладаємого сходить Святий Дух i той стає посередником мiж Богом i людьми Усі пости повинні підготувати віруючого до найважливіших свят, перш за все - до Воскресіння Ісуса Христа. Тому піст, "великий піст" зокрема, є часом внутрішнього оновлення людини, позбавлення нею гріховного єства та народження нового. На тлі традиційних уявлень про праведне життя, що склалися у православ' ї (воно зафіксоване як у Святому Письмі, так і у Священному Переказі), піст передбачає не тільки утримання від вживання їжі, а й особливі молитовні канони, знайомство з творіннями отців та вчителів Церкви, думки про вічне життя, поклони, дії, спрямовані на поширення добра у світі. Окрім того, впродовж усього церковного року (за винятком кількох тижнів - різдвяних святок, м' ясного, сирного та "світлого"), віруючі повинні дотримуватися посту в середу і п' ятницю. Ці дні є днями шанування Ісуса Христа.

Важливе місце в православній обрядності займає храм. Внутрішнє убрання православного храму малює в душі віруючого сюжети священної історії: від створення Богом світу та перших людей - до Страшного Суду. Так, у фресках, іконах, хоругвах зображені Ісус Христос, Богородиця, апостоли, канонізовані Церквою святі. Окрім того, у православному храмі знаходяться зображення розп'яття Спасителя (хрест), священні реліквії, мощі святих. Увесь простір цієї культової споруди розбитий на три частини: 1) алтар, де знаходиться престол з жертовником; 2) середня частина, де збирається паства для молитов; 3) притвор, у якому в стародавні часи знаходилися ті, хто готувався до вступу у Церкву (оглашенні), хто проходив каяття та відлучені від причастя. Алтар, як найважливішу частину храму, відділяє від інших його частин так званий іконостас, який містить ікони храмові (на честь Бога, матері Божої чи святих - кому він присвячений), ікони дванадцяти великих свят, зображення Таємної вечері тощо. Перед іконами запалюють лампади та свічки. Найголовніше - перед ними здійснюють молитви. Іконошанування є одним з найважливіших елементів культу, яке остаточно встановлене на VII Вселенському соборі (787 р.). Православний храм має ще декілька важливих рис. По-перше, це його орієнтація. Храм будується алтарною частиною на Схід, при цьому вісь храму чітко визначається щодо сходу сонця у день, в честь якого святого він будується. Далі - його куполи, які прикрашаються хрестами. Вони символізують: якщо купол один, голову Церкви - Ісуса Христа, якщо куполів п' ять - Христа та чотирьох апостолів-євангелістів, з дванадцятьма "головами" - собор всіх апостолів тощо. До храму входить також дзвіниця. Розміщені тут дзвони "оголошують" навкруги про початок богослужіння, про найважливіші місця у самому богослужінні (наприклад, час, коли читають Євангеліє), про піст чи свята. На всякий випадок у православній Церкві існує свій дзвін.

Культ iкон надзвичайно поширений в православ'ї.

Православнi поклоняються також хресту. В православ'ї хрест - чотирьох, шести та восьми кінцевий (куль хреста введено в IVст.)

Важливе місце займав також культ святих.

Бог і диявол - стрижневі постаті у православній ієрархії надприродних істот. Вона доповнюється уявленнями про інші духовні сутності - безліч ангелів і чортів, що становлять небесне воїнство вічно ворогуючих Бога та диявола. Завершують цей уявний світ надприродних істот образи святих, тобто людей, удостоєних раювання за виняткові заслуги перед Богом. Православний календар містить понад тисячу імен святих, серед яких - царі, імператори, церковні діячі.

В православ'ї існує 7 рангів святих: ангели, пророки, праведні, преподобні, святителі, мученики.

Ангели (agelos - вісники) поділяються на 9 чинів, 3 лика: 1- серафими, херувiми, престоли; 2- господства сили i властi, 3- початки (начала), ангели, архангели. Сили - виконують волю Божу, серафiми - пломенiють любов'ю до Бога, херувiми - сяють свiтлом богопiзнання.

Ангели зла - дияволи. Голова дияволiв - сатана - протидiючий(Воланд, Вельзевул, Люцифер, Мефистофель).

Пророки - ті що наділені даром передбачати.

Праведні (преподобні) тi що прославились подвигами во славу Божу.

Мученики - тi що прийняли мученицьку смерть за віру.

Шануються також останки (мощі) святих.

Сучасна православна церква складається з:

1)Первісного осередку церкви - громади віруючих (парафії).Парафія очолюється верховним органом, який складається з мирян.

Духовенство задовольняє релігійні потреби прихожан але не втручається в адміністративно-господарську діяльність парафії. Витрати на утримання храму та обслуговуючого персоналу плануються за рахунок добровільних пожертвувань віруючих, продажу свічок, предметів культу, доходів від треб (хрещень, похоронних відправ, вінчань).

2)Парафії об'єднані в округи (благочиння).

3)Благочиння складають єпархiї, що територіально збігаються з областями.Єпархiї очолюються архиреями якi підпорядковані голові автокефальної церкви - патріарху.

В православ'ї існує три ступені священства: єпископи, пресвітери, д'якони. Єпископи - це всi вищi ієрархи (архиреї): патриарх, митрополити, архиeпископи, єпископи. Займати вищi посади можуть тiльки представники чорного духовенства (ченцi). Пресвiтери - це священники (iєреї). Д'якони - помiчники священника при богослужiннi та вiдправленнi обрадiв. (бiле духовенство - жонате).

Православ'я визнає як чоловiчi монастирi так i жiночi. Головнi чоловiчi монастирi називаються Лаврами.

релігія православ'я християнський

Висновок

Отже, основні положення православного віровчення (догмати) зафіксовані з двох рівних за авторитетом для церкви джерелах "Священному Писанні" (Біблії) i "Священному Переданні (переказі)" (матеріали помiсних i вселенських соборів IV-VIII ст. Праці церковних авторитетів того часу, яких називають "святими отцями", давня богослужебна практика).

Головні догмати викладено в Символ віри. (Нiкеоцаргородський Символ вiри) 825-981рр. в 12 параграфах. Це вчення про Трійцю, сходження святого духа тiльки вiд Бога-отця, боговтiлення, спокутування, воскресіння, вознесiння Ісуса Христа як боголюдини, визнання святості єдиної апостольської церкви, необхідності хрещення i чекання воскресiння з мертвих.

Православна традиція вимагає збереження в недоторканості не тільки зміст догматів в інтерпретації "отців церкви" але й збереження їх догматичного формулювання.

Передусім Церква прагне зробити більш прозорими відносини з державою та національними утвореннями, до яких вона звертається з проповіддю. Її турбує стан особистішої, сімейної та суспільної моралі, проблема фізичного та духовного здоров' я людей, зокрема, поширення новітніх технологій у сфері лікування. Церква не бажає залишатися осторонь від екологічних проблем і закликає до їх скорішого розв' язання. Вона має свій, підкреслено духовний погляд на проблему глобалізації різноманітних аспектів життя, на девальвацію класичних інститутів та цінностей суспільства - науки й освіти, права та художньої культури. Щодо останніх тенденцій, то православна Церква вбачає в сучасному етапі розвитку людства занепад віри, духовне зубожіння людини, її підконтрольність машині ЗМІ, моді, секуляризованому світобаченню.

Православ'я не припускає нi збільшення ні скорочення кількості догматiв, що канонізовані вселенськими соборами. Істинами вважаються тiльки ті положення віровчення які затверджені першими двома вселенськими соборами.

Таким чином, особливості православного віровчення, що відрізняють його від інших християнських конфесій, виявляються не в догматиці, а у богословській інтерпретації ідей, загальних для всіх течій християнства.

Найбільшою мірою це проявляється в православному трактуванні сутності людини, його шляху до спасіння і богопізнання. Згідно з цим вченням, людина вийшла з рук Творця богоподібним не тільки душевно, а й тілесно. У поданні православних богословів плоть аж ніяк не є низьким початком, протистояли душі, її "могилою", як вчили гностики. І гріховність зовсім не є якістю, споконвіку властивим людського єства, оскільки з цього випливало б, що ніхто інший, як Бог, що створив людину таким, яким він є, в остаточному підсумку першопричиною гріха. А коли так, то за що ж тоді Богу карати грішників? Творець створив людину вільною у виборі між гріховністю і праведністю. І у волі людини було наближатися до Бога, або, навпаки, - віддалятися від нього. І це аж ніяк не суперечить ідеї всемогутності Бога. Свобода зволення була вищим даром божественної любові, подібно до того, як справжня батьківська любов передбачає довіру до дітей, а не дріб'язкову і обтяжливе опіку над ними.

Список використаної літератури

1. Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. -- К., 1994.

2. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство: Підручник. - К.: Наукова думка, 1995.

3. Лобовик Б. А. Религия как социальное явление. -- К., 1982.

4. Лубський В.І. Релігієзнавство: Підручник. - К.: Вілбор, 1997.

5. Релігієзнавство / За ред. Рибачука. - К.: Освіта, 1997.

6. Релігієзнавство / За ред. Бублика. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

7. Віровчення православної церкви.

8. Канон та канонічні правила.

9.Таїнства і обряди в православ'ї.

Размещено на Allbest.ru