Тварини в повір'ях та обрядах слов'янських народів

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Вступ

Досить довго у науці панувала хибна думка про те, що нібито внаслідок "первісного страху" людини перед силами природи виникла релігія. Хоча, очевидно, що безсилля людини перед природою стало проявлятися лише тоді, коли вона перестала розуміти свій органічний зв'язок з Богом-природою, протиставила себе навколишньому світові.

Для наших Предків природа була рідною домівкою. Саме від світу природи вони отримували їжу, одяг, матеріал для будівництва жител. Тому людина й наділяла рослини, серед яких жила, і тварин, які жили поруч з нею, людськими рисами, таким чином, ніби олюднюючи навколишню природу. Первісна свідомість вбачала рівність і партнерський зв'язок людини зі світом рослин і тварин. Більше того, людина вважала тварин не тільки рівними собі, але навіть вищими і розумнішими. Саме обожнення природи, священне ставлення до неї, а не "страх" перед нею, стаю причиною виникнення релігії.

Люди вивчали поведінку тварин і властивості рослин для практичної мети -- співпраці з навколишнім світом. Святкові жертвопринесення певних тварин Богам і ритуальне вживання м'яса сакрапізованих тварин (або їх хлібних зображень), що супроводжувалося магічними обрядодіями і словами, у давнину маю на меті прилучення родини до сил природи, і через це -- примноження добробуту, забезпечення родючості людей і тварин.

Уявлення про тварин-тотем і в у давніх слов'ян сформувало багату й різноманітну фольклорну спадщину. Найкраще тваринний світ представлений у народних казках, причому в найархаїчніших з них тварини виступають не персоніфікацією людей чи їхніх якісних характеристик, як це стало пізніше, а самими собою.

1. Тварини земноводного (нижнього) простору. Звичаї та обрядовість

Почнемо з нижнього світу, якиіі символізується корінням Дерева Життя і в якому перебувають підземні мешканці та всі водоплаваючі. Як правило, майже всі вони пов'язані з уявленнями про світ Предків (Нави) і є зв'язківцями з підземним царством, представниками родючих сил природи.

Змія (Змій). Давні уявлення про змію пов'язують її зі стихією води, джерелами, ріками, морями. Змія -- хранителька підземного світу, древній символ родючості. Змій -- символ Велеса як земноводної стихії, охоронець входу в підземне царство Вирію. Боротьба Перуна-змієборця з Велесом у слов'янській міфології уособлює природну взаємодію стихій -- небесного вогню і земної води. Отже, образ змії-змія наділений водночас і позитивною, і негативною символікою. Таким він залишився і донині. Якщо християни, наприклад, уявляють Георгія-змієборця як переможця змія-язичництва, то український філософ Григорій Сковорода уявляв Біблію "потопом зміїним, що залив усю землю брехнею".

У багатьох народів змія символізує мудрість. У слов'янській міфології існує кілька типів чи образів змія і змії. Найпоширенішим є уявлення про змію як жіночу силу родючості, покровительку домашнього вогнища -- саме такою знаємо змію (вужа) Трипільської культури. Змій відомий також як чоловіче запліднююче начало (фалічний символ), охоронець кордонів, збирач данини, спокусник і викрадач жінок.

Черепаха -- найчастіше в замовляннях - виступає одним із втілень змії. Вона, як і змія, володарка "підземного царства", знає чарівні рослини (наприклад, розрив-траву), живе в коріннях Світового Дерева.

Жаба -- жіночий символ підземного світу. Побутує уявлення про жабу як зачаровану царівну: побачивши її вперше навесні, вітаються з нею як з "панною". За аналогією до образу царівни-жаби, справжню жабу подекуди вважають перетвореною відьмою. Погляду жаби уникають, бо думають, що вона може зурочити ("зглазити"). Чарівні властивості жаби близькі до зміїних. їх має її шкіра, лапка, певні кісточки або порошок із засушеної жаби, які використовували відаючі жінки, чаклунки, знахарки. Через те, що жаба є незвичайною твариною, існувало багато табу щодо неї. Жабу не можна брати в руки, бо вона може наслати бородавки, не можна показувати на неї пальцем -- заболить спина, не можна вбивати -- буде сильна злива (мати вмре). Прикмети, пов'язані з жабою, мають негативну символіку: якщо жаба перелізе дорогу -- на шкоду, невдачу, якщо вскочить у хату -- в родині буде велика втрата, навіть смерть.

Водночас з допомогою гадюки і жаби можна було роздобути чарівну паличку. Для цього слід підгледіти, коли вони б'ються і розборонити їх палицею. З цього часу палиця набуває магічної сили: розганяє хмари, приносить багатство, відганяє ворога.

Ящірка близька за своєю символікою до "гадів", тому в народі вона наділяється магічними якостями посланця з підземного світу. Вона охоронниця підземних скарбів. Вважають, що в ящірках виходять на землю душі покійних, аби подивитися на життя. Тому її забороняється убивати. Сонце не повинно бачити убиту ящірку, тому її слід закопувати в землю. Водночас вона має лікувальні властивості -- від головного болю рекомендували саджати ящірку в капелюх і надягати на голову. Якщо вперше навесні побачиш яшірку, слід перегнати її через пояс, кинувши його на землю, тоді цей пояс набуває властивостей лікувати поперек.

Миша належить до тварин "нижнього" світу, оскільки живе в норі (під землею). Коли в дитини випадає перший молочний зуб, здійснювали такий обряд: кидали цей зуб на горище і казали: "Мишко, мишко, на тобі зуба кістяного, дай мені -- золотого (залізного)". За поведінкою мишей ворожили на врожай: якщо миша вириє нірку на горбочку - буде недорід і високі ціни на хліб, якщо в низовині -- добрий врожай і низькі ціни на хліб, а якщо миші вилізуть з нори і пищатимуть -- чекай голоду.

2. Тварини земного (середнього) простору. Народні повір`я

Лев -- цар звірів, символ вищої Божественної сили, могутності, влади, величі, закону. Як уособлення сонця і небесного вогню він виступає помічником Богів (Митри, Ар-теміди, Кибсли, Репї та ін.). персоніфікацією Осіріса. Лев також символізує доблесть, гордість, благородство, справедливість, розум, достоїнство. І Іедаремио лев, сам будучи "царем звірів", став покровителем царської влади та могутніх героїв. Він - сторож, хранитель царських хоромів, бо статуї левів прикрашали їхні палаци, тропи, а також входи до гробниці). Вважалося, що він приносить щастя царям та героям.

Ім'я лева часто було табуйованим - деякі народи називали його "господарем", "братом". Леву часто приписують здатність перетворюватися на людину, в деяких народів вій символізує предка, що свідчить про його первісні тотемістичні риси. Існують міфи про царя і лева, які були близнюками, про походження "лев'ячих династій" тощо.

Левиця наділяється продукуючими функціями і в багатьох релігіях виступає супутницею Богинь-матерів. Водночас лев як хижий звір іноді символізує гнів, лють. Єгипетська богиня Тефнут у розгніваному стані перетворювалась на левицю. У народній медицині лев, навпаки, означає спокій, здоров'я, витривалість, живучість. Тому існує чимало різних талісманів із зображенням лева.

Зображення цього могутнього звіра відоме на гербах багатьох держав світу. Є він і в українській геральдичній традиції. Лева мали своїм символом у різний час багато міст України. Нині найвідомішим із них є герб старовинного міста Львова, заснованого князем Левом.

Ведмідь (Ведмедиця). Якщо в південних народів царем звірів вважався лев, то у наших слов'янських широтах царем звірів, безперечно, був ведмідь. Він є господарем лісу, покровителем полювання. Однак найпопулярнішим у слов'янській міфології була ведмедиця та її зв'язок із сузір'ями Великої іі Малої Ведмедиць, Полярною зорею, Світовим Древом і весною. Ці сузір'я символізують Богинь Рожаниць - Ладу і Л елю.

На півночі Ведмедиці-рожаниці мали свою паралель священних Лосих. Іноді сузір'я Великої Ведмедиці росіяни називають Лось. Народи Сибіру шанували Лосиху-матір, здійснюючи ритуали на її честь, у всьому схожі на російські обряди шанування Ведмедиці на "Ведмежих празниках". Лосині та оленячі роги прикрашали житла північних народів і шанувалися як родинні обереги. Лось у багатьох народів наділявся деміургічними функціями творця світу.

Здатність ведмедя впадати в зимову сплячку (на Здвпження) і пробуджуватися навесні (Масляна, Комоїдиця або Благовіщення) породила уявлення про нього як аналог умираючого і воскресаючого Бога. З ним у багатьох народів пов'язаний культурний герой, предок, родоначальник, засновник традиції, тотем*. Ведмідь і людина в повір'ях слов'ян вважатися родичами, бо ведмідь може ходити на задніх лапах, лазити по деревах, їсть таку саму їжу, як і людина (наприклад, мед), у нього схожі на людські ступні й пальці. Крім того, мисливці кажуть, що собака на ведмедя гавкає так само, як і на людину, а не так, як на інших звірів.

До того ж, ведмідь, будучи хижаком, ніколи не їсть людину і людям також здавна заборонялося вживати ведмежатину, носити одяг з ведмежого хутра. Однак у народів Сибіру і Далекої Півночі на "ведмежі свята" приносилось у жертву м'ясо ведмедя і плем'я прилучалося до тотема. Легенди про співжиття ведмедя з жінкою і народження нею сина богатирської сили, вказує на тотемний зв'язок людини з ведмедем. Існувати традиції вирощування і виховання ведмедя у людській сім'ї.

Як вважають дослідники, навіть ім'я ведмедя було табуйоване: назва ведмідь є лише своєрідним ім'ям-замінником "відаючий мед". Таких ев-фемізмів (слів замінників) щодо ведмедя є кілька десятків, серед них: сам, хазяїн, мельник, дідусь, чорний звір, кошлатий, косолапий, бурмило, старий та інші. Справжня назва ведмедя у слов'ян, як і романо-германців, могла бути her, bar (пор. назву барліг -- лігво бара-ведмедя)17. Культ ведмедя в язичннцькій традиції був тісно пов'язаний із Белесом і мисливською магією. Якщо яскраво світиться сузір'я Волосожар, буде вдалим полювання на ведмедя -- говориться у мисливському повір 1. Ведмідь користувався великою пошаною у власників худоби, бо вважався охоронцем домашніх тварин. Його кігті, лапи, голова часто служили оберегами, які чіпляли в стайнях чи хлівах для забезпечення здоров'я худоби. Якщо господар не мав справжніх ведмежих амулетів, він замовляв їх зображення з глини, воску або дерева. Шерстю ведмедя обкурювати курники, хліви.

Ведмедю також притаманна шлюбна символіка: спеціально ряджені у ведмежі шкури на весіллях здійснювати магію родючості. Існувати також прикмети: якщо введений до хати ведмідь зареве посеред кімнати -- чекай весілля, якщо дівчині присниться ведмідь -- буде жених. У Р(к*ії мати зустрічає молодих після вінчання у вивернутій хутром назовні ведмежій шкурі, в Україні -- у овечому кожусі, що символізує багатство і родючість.

Вважалося, що жінка виліковується від безпліддя, якщо через неї переступить ведмідь. При зустрічі з ведмедем у лісі, жінка показувала йому груди, бо вірили, що ведмідь жінку не чіпає.

У "ведмежі дні" (на Калиту, Велесовий тиждень. Масляну) господині випікати хліб і підкидали його в димохід "для ведмедя".

Олень -- цар рогатих тварин. Його роги водночас схожі на крону гіллястого дерева, що створює уявлення про роги-промені. Недаремно олень порівнюється з сонцем і його промінням. Він перевозить душі до Сварги (Раю). Олениці (лосихи) були також найдревнішим символом Богинь-Рожаниць. що широко відображено в ювелірному і культовому мистецтві. Золоторогий олень слов'янських казок - втілення сонячного світла -- поширений образ і в обрядовому фольклорі.

Вовк -- це насамперед символ військової доблесті, воїнської касти: він також -- тотем, господар лісу (російський "лев" і "собака Лешего"). В українців Карпат вважалося, що Лісовик годує вовків хлібом, який йому приносять пастухи, щоб задобрити його. Іноді Лісовику приносять у пожертву вівцю, аби вовк не "вирізав" усю отару.

Культ вовка як покровителя воїнської касти характерний для багатьох народів від скандинавів і германців до кавказців та індійців. Поширений він був і в Київській Русі, про що свідчать казки, билини, літописи, літературні твори, наприклад, казка про "Затізного вовка", розповіді про вовкулаків (перевертнів), де чоловік обертається на вовка, підперізуючись спеціальним (ритуальним поясом). Після війни він скидає цей пояс і знову стає людиною.

Ще Геродот описав "неврів-вовкулаків", які кілька разів на рік обертаються на вовків. Вірогідно, що в цих племен існувала традиція ініціацій молодих чоловіків до воїнського стану, які відбуватися у певний час року. Під час обряду юнаки зображали своє прилучення до тотема (сакруму), натаючи собі певних рис священної тварині! (вовчі шкури, маски, амулети з вовчих іко.т чи зубів, шийні гривні із зображенням тотема тощо).

В індоєвропейській міфології два вовки супроводжують Богів війни. Арійська міфологія знає міф про двох псів, народжених священною собакою Сарамою, які супроводжують Яму (Рігведа). Два священні вовки -- супутники германського Одіиа.

Вовчі зуби, ікла кігті, шерсть були поширеними амулетами, оберегами, з них робили намиста застосовували в лікувальній магії. Вовчі ікла давали гризти дитині, в якої ріжуться зуби, щоб вони росли міцними. У Києві під час розкопок язичницького кургану археологи знайшли намисто із 32 вовчих зубів. На І Іоліссі біля дитячої колиски вішали зображення двох вовків, щоб дитина не боялася. Існувала навіть балада про "вовків-няньок"".

Прикмети для воїнів: вовче виття перед боєм віщує перемогу.

Як хижаки вовки завдавали людям багато шкоди. Взимку голодний вовк здатен не тільки з'їсти худобу, але й людину, тому існували вірування в те, що при зустрічі з вовком слід присісти, торкнутися руками землі та промовити: "Ти -- вовк, і я -- вовк" або запалити вогонь, тоді вовк не зачепить .людину.

Кабан (вепр, свиня). Ця тварина як свійська, так і дика, символізує пробудження творчої світлоносної сили природи. На практиці свиня -- характерній"! символ осідлого хліборобського народу, на відміну від вівці -- символу кочового способу життя. Отже, свиня вважається показником багатства іі достатку. В арійських народів свиня або кабан символізували втілення хлібного духу".

У багатьох народів збереглися фольклорні порівняння сонця або зірок із золотою свинкою. У германців на вепрі виїздять Бог весни Фрейр і Богиня Фрейя (слов'янська Прія). Чехи напередодні Різдва виводять дітей на вулицю і показують зірку Звірнницю (Венеру), говорячи при цьому: "Уоі date prasatko" (Ось золоте поросятко). Слов'яни на Різдво не сідають їсти, доки не з'явиться Зоря, а хто витримає, той побачить "золоте поросятко". У Швабії па різдвяному небі бачили "біле поросятко із золотим .ланцюжком на шиї".

Свиня з поросятами у світогляді слов'янських племен ототожнювалася з місячним культом Богині-матері, а вепр -- з початком сонячного круга (Різдвяним святом Кола Сварожого). "Свинка-золота щетинка" наших казок уподібнюється сонячним променям. А слов'янській"! фольклорний Овсень, який їде на золотій свинці -- аналог германського Фреііра. Обидва Божества згадуються в день зимового сонцевороту. Кабан, його ікла та щелепи позначали культові місця Бога-громовержця Перуна. їх також широко застосовували як обереги, виготовляючи спеціальні амулети, намиста тощо.

Припускають, то первісно існувала міфологема "вепра початкового часу", який на Різдво сонця виходить з безмежного океану (первісного хаосу), щоб почати свій щорічний круг вічного повернення ладу (космосу).

Заєць -- чоловічий еротичний символ, пов'язаний із молодим Місяцем (на зростання), фалічний знак. Відомий у весільних піснях та казках мотив женіння зайця з куницею. Зображенням зайця і місяця прикрашають весільний коровай. Відомі також булочки та печиво у вигляді зайців.

Стрибаючий заєць мас фалічну еротичну символіку. На весіллях та на святі Калити, пов'язаному з парубочими ініціаціями, танцюють танець "Зайчик", перестрибуючи через кочергу і рогача, що покладені навхрест. У Галичині відомпіі весільний танець "Заєць", який танцюють, підстрибуючи з пучком соломи в зубах, імітуючи заячі вуса.

Етимологію слова заєць пов'язують із індоєвропейським *гь]а]о (зяю. сіяю), що зв'язане з уявленням про блимаюче швидко світло (йор. сонячні та місячні "зайчики"), або литовським гаііїі -- стрибати. Індійська міфологія споріднює зайця з місячним сяйвом: Чандрас, індійській"! Бог Місяця, носить зайця на руках, а його ім'я в перекладі з санскриту означає "той, хто носить зайця". За свою швидкість заєць уподібнюється блискавці, що також споріднює його з вогнем та світловим зблиском.

Часто на дитячі запитання про те, звідки беруться діти, говорять, що їх приносить зайчик. Соп про пійманого зайця означає вагітність жінки. В українській казці розповідається, що чоловік відібрав у зайця яблуко, яким поділився зі своєю жінкою. Від того яблука народився син Заяв1'. Отже, заєць відображає ідею родючості.

М'ясо, кров, жир та частини тіла зайця використовувані у лікувальній магії при пологах та безплідді, заячий хвіст служив амулетом від злих сил, вуха -- від безсоння. Християнство надаю зайцю негативного значення, пов'язавши його походження від Чорта. Заєць дуже швидко бігає, однак він через свою полохливість часто символізує страх, переляк. Існує також повір'я, що в зайця вселяється душа померлої людини, тому зустріч із зайцем віщує невдачу. Однак, якщо заєць перебіжить перед вагітною, кажуть, що дитина буде швидкою1". Дитину не називають "зайчиком", вважаючи, що від цього буде поганий сон, бо заєць не закриває очей під час сну.

3. Дикі тварини у фольклорній спадщині

Ведмідь

Ведмедя не налигаєш.

Ведмідь ніколи не вмивається, та він товстий, проте.

Де ведмідь, там і шкура.

Де й ділась ведмежа натура.

Не діли шкуру не вбитого ведмедя.

І ведмедя вчать танцювати.

Медвідь танцює, а циган гроші бере.

Як на ведмедя мала галуза впаде, то він ричить, а як велика, то мовчить.

Ревів ведмідь не тому, що бджоли покусали, а тому, що меду узяти не дали.

У ведмедя десять пісень і все про мед.

Чи чорт видав, щоб ведмідь щебетав?

Вовк

Аби вовк ситий і баран цілий.

Аби вовк ситий і коза ціла.

Бере вовк, та й вовка візьмуть.

Великій череді вовк не страшний.

Дружній череді вовк не страшний.

Вовка в кошару не впускай.

Вовка за вухо не втримати.

Вовка не треба кликати з лісу, він сам прийде.

Вовка ноги годують.

Вовка пастухом не ставлять.

Вовка пустили в обору, а козла в город.

Вовка боятися - в ліс не йти.

Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.

Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться.

Вовк змінює шкуру, але ніколи свою натуру.

Вовк линяє, а вдачі не міняє.

Натура вовка тягне до лісу, а музиканта -- до корчми.

Вовка в плуг, а він глядить у луг.

Вовк в овечій шкурі.

Бере вовк і лічені вівці.

Вовк вовка в яму не втрутить.

Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.

Вовком орати не будеш.

Вовк вовчу думку має.

Вовк старіє, але не добріє.

Вовк і з лісу вівці бере.

Вовк собаки не боїться, але не любить, як він гавкає.

Не научиш вовка орати.

Впустив вовка до стайні.

Дружба з вовком вилазить боком.

Е, ти ще не бачив смаленого вовка.

Лихо вовкові: зачинили його між вівці.

З вовка кепський пастух, а з п'яниці -- війт.

З вовком дружи, а камінь за пазухою держи.

З вовком до паю не ставай.

З вовками жити -- по-вовчому вити.

Або з вовками жити і по-вовчому вити, або з'їденим бути.

І вовк свої вовченята любить.

Із нехотя з'їв вовк порося.

І на вовка буває пригода.

Кажуть на вовка: гладкий, а він тиждень не їв.

Кликав вовк козу в гості, але та йти не хоче.

Коли йдеш до вовка на обід, бери пса з собою.

Ми про вовка, а вовк суне.

За вовка помовка, а вовк іде.

За вовка помовка, а заєць кобилу з'їв.

За вовка помовка, а то лис кобилу стис.

Про вовка помовка, а чорт пана несе.

Не буде з вовка баран.

Не за те вовка б'ють, що сірий, а за те, що овечку з'їв.

Не такий вовк страшний, як його малюють.

Лоша -- вовкові паска.

Не спиться вовку під селом.

Не сунься у вовки з кобилячим хвостом.

Туди вовка не тягне, де нічого не пахне.

Нюхом вовк ситий не буде.

Обійдеться без вовка у кошарі.

Який чорт вовком орав, такий в його й хліб їв.

Хоч вовки кобилу з'їли, так ми воза не дали.

Хоч кобилу вовки з'їли, так голоблі цілі.

Хто вродиться вовком, тому бараном не бути.

Переказами вовк не ситий.

Пізнати вовка по голосу.

Пішов вовк по вовну та й сам остався стриженим.

Пішов вовчими стежками.

Повадиться вовк у кошару ходити, поки все стадо забере.

Пожалів вовк кобилу: залишив тільки хвіст та гриву.

Солі вовку на хвіст насипав.

Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті.

Тобі, вовче, кози пасти.

Тобі що сіре, те й вовк, що куце, те й заєць.

То вже велика біда в лісі, як вовк вовка їсть.

Уже воно щось є: коли не вовк, то бура сучка.

Утікав від вовка, а натрапив на ведмедя.

Хоч і говорім за вовка, та його не болить головка.

Заєць

Видно зайця по вухах.

За двома зайцями не ганяйся.

За двома зайцями не гонись, бо й одного не піймаєш.

Заєць спить, та очей не жмурить.

Зайко ноги лиже, коли втече.

Зайця ноги носять, вовка зуби годують.

Зловив зайця за хвіст.

Не давай зайцеві моркву берегти, а лисиці курей стерегти.

Полохливий заєць і пенька боїться.

У зайця стільки стежок, як у клубку ниток.

Цілував би заєць кобилу, та високо.

І в зайця зимою щастя, бо не кожен шубу має.

І по заячому сліду інколи знаходять ведмедя.

Лаяв заєць вовка, тільки вовк того не чув.

Не давай зайцеві моркву берегти, а лисиці курей стерегти.

Погнався за зайцем та коневі голову зламав.

Хоч і коня загнав, зате зайця піймав.

Поневолі заєць біжить, як літати нема чим.

У зайця стільки стежок, як у клубку ниток.

Лев

Лев - цар звірів, а боїться комарів.

Мертвого лева і заєць скубне.

Лис

Говорить, як лисиця, а за пазухою камінь держить.

Дивиться лисичкою, а думає вовком.

Занадився лис у курник, то всі кури повиносить.

З лиса лиш кожух добрий.

Знати лисицю по хвосту.

І на хитру лисицю капкан знайдеться.

Кожна лисиця свій хвостик хвалить, а чужий ганить.

Кожний лис свою нору любить.

Лиса вбили -- курям радість.

Лисиця од дощу під борону сховалась: «Не всяка,-- казала,-- крапля капле».

Лисиця спить, а курей бачить.

Старого лиса тяжко зловити.

У вічі, як лис, а поза очі, як біс.

Лис може втратити зуби, але не апетит.

Лис став монахом не на те, аби гріхи спокутувати, але щоб нові зробити.

Не пускай лиса в курник, а вовка в кошару.

Попалася лисиця в пастку та й каже: «Хоч і рано ще, а доведеться заночувати».

Їжак

Голим задом їжака не вб'єш.

З їжака не буде бика.

Їжак їжака голками не зляка.

На мені покатаються, як на їжаку.

Казав їжак: «Най буде й так».

Не бий бобра -- не буде добра.

Видра мудра, а й серна не дурна.

Гадина, змія.

Вигрій гадину за пазухою, а вона тебе вкусить.

Гадину за пазухою має.

Гадюка як не вкусить, то засичить.

На всяку гадину є своя рогатина.

У гадюки нема іншої науки, ніж кусати.

Ужалений змією боїться і вірьовки.

Висновок

обрядовість тварина змія ведмідь повір'я

Таким чином, впродовж віків в Україні виробилася ціла система звичаїв та обрядів, спрямованих на "забезпечення" родючості полів, плодючості тварин, які є складовою частиною добробуту родини, її щастям, здоров'ям усіх членів сім'ї. Ці звичаї свято шанувалися. Той, хто не дотримувався звичаїв, втрачав не тільки своє багатство, але й пошану своїх сусідів.

На жаль, багато цих звичаїв були втрачені, адже за останнє століття виробилося негативне ставлення до стародавніх ритуалів, які були названі "бабськими забобонами", не вартими уваги. Мабуть, настав час пильніше придивитися і вивчити звичаї нашого народу, віднайти в них те раціональне зерно, яке в майбутньому забезпечить добробут родини і процвітання держави.

Лише з виникненням позаетнічних монотеїстичних культів з'являється уявлення про "вищість" людини над природою. Поступовий відхід від природи -- відчуження людини від світу рослин і тварин -- з усією очевидністю проявився і в наші дні.

Размещено на Allbest.ru

...