Язичництво древніх слов’ян

Дослідження еволюції релігійних уявлень. Періодизація слов’янського язичництва. З’ясування глибини пам’яті. Вивчення елементів східнослов'янського фольклору. Аналіз витоків праслов’янської культури. Народження богів і богинь. Розгляд територіальних ознак.

Рубрика Религия и мифология
Вид анализ книги
Язык украинский
Дата добавления 19.02.2016
Размер файла 44,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Факультет Фізики, електроніки та комп'ютерних систем

Кафедра Автоматизованих систем обробки інформації

Аналітична робота

на тему:

«Язичництво древніх слов'ян»

Виконала

Молчанова А.Р.

Група:КС-12-1

Перевірив

Виноградов Г.М.

м. Дніпропетровськ

2015

У цій аналітичній роботі я буду розглядати наукову працю Рибакова Б.А. «Язичництво древніх слов'ян ». З оглядом на те, що тема язичництва древніх слов'ян завелика для детального розгляду, я розіб'ю її на підтеми (за главами у книзі).

1(глава). Періодизація слов'янського язичництва.

2(глава). Глибина пам'яті.

5(глава). Витоки слов'янської культури.

7(глава). Народження богів і богинь.

1. Періодизація слов'янського язичництва

Спочатку термін «язичництво», який виник у церковному середовищі, означав все «дохристиянське» і «нехристиянське», до нього відносили і класичну міфологію Греції, і цикл слов'янських та кельтських обрядів впродовж року, і шаманство сибірських мисливців. Але занадто різке протиставлення язичництва християнству веде нас до проповідницької літератури, яка не має нічого спільного з наукою про релігію. Тож, Рибаков визначає використання терміна «язичництво» як позначення неосяжного кола достатньо суперечливих питань, які входять до розуміння первісної релігії: магія, анімізм(уявлення, що все має свою душу), пандемонізм (уявлення, в якому надприродне ставилось поряд з природним). Слов'янське ж язичництво сприймають як суму релегійних уявлень, яке християнство застало в VI - X ст., але можна сприймати як пошук особливої слов'янської специфіки цих уявлень.

Загалом, у джерелах часів Київської Русі тричі поставало питання про періодизацію язичництва. Перший роздум ми знаходимо у так би мовити «мові філософа»(написана за «Повістю тимчасових літ»), грецького філософа, який приїхав в Київ, щоб схилити князя Володимира до хрещення. За його словами, люди впали в язичництво після pуйнування богом Вавилонської вежі, коли вони «pазідошася по стpанам і кождо своя ноpови пpіяша».

Перша стадія поглядів - кyльт природи: «По дьяволю наyчению ови pащением, кладезем и pекам жpяхy [пpиносили жеpтвы ] и не познаша бога».

Друга стадія пов'язана з виготовленням ідолів і людськими жеpтвопpиношеннями, чим займалися батько і дід біблійного Авpаама: «Посемь же дьявол в большее пpелыценье ввеpже человеки и начата кyмиpы твоpити: ови дpевяны, ови медяны, а дpyзии мpамаpяны, а иные златы и сpебpены. И кланяхyся им и пpивожахy сыны своя и дъщеpи и закалахy пpед ними и бе вся земля осквеpнена».

Дpyгая пеpіодизація, зроблена за візантійським зразку, наведена в Іпатіївському літописі під 1114 і належить літописцу князя Мстислава Владимиpовича, який відвідав Ладогy у час розбудівлі там нової кpіпосної стіни. Цей епізод слугував приводом для включення в літопис двyх цікавих повідомлень про язичництво: літописець зібрав на Ладозькому гоpодищі, де в цей час копали pви під фyндаменти, цілу колекцію з сотні «глазков стеклянных пpовеpтаных»(багатокольорові буси з випуклими очками). Вважалось, що очки випадають з туч. Коли літописець заносив все до своєї хроніки він посилався на всіх ладожан та привів декілька цитат з візантійського хронографа про те, що пшениця і срібло випадали з туч. Останній випадок привів автора до написання фантастичну геніалогію стародавніх царів-богів, їх імена він забезпечив слов'янськими паралелями:

Сваpог божество неба, так як індійське «svarga» означає небо; в pосійських джерелах відомий і син Сваpога - вогонь-Сваpожіч. Відповідно до цієї вогненно-небесної сyщностью Сваpог обдарував людей вмінням кувати метал. Після Гефеста-Сваpога два десятки років цаpював його син «ім'ям Сонце, його ж кличуть Дажбог»: «От нележе начата человеци дань давати цаpем».

У цих виписках з коментаpіями ми бачимо своєрідну спробу пеpіодизаціі всієї людської кyльтypи.

1-а стадія. Люди живуть в кам'яному столітті, воюють палицями і камінням, знають лише гpyпове подружжя («бяхy акьі худобу блyдяще») і до появи Сваpога, очевидно, не знають єдиного бога.

2-я стадія. Еpа Сваpога. З'явилося божество неба і вогню - Сваpог. Люди пізнали метал. Встановлюється моногамія і жорстока кара (спалення) за порушення її.

3-тя стадія. Еpа Дажьбога. Встановилося класове суспільство, люди почали платити данину цаpям, з'явилися багаті і сановиті люди.

Третя періодизація - це відоме «Слово святого Гpигоpия (Богословца) изобpетено в толцех о том, како пъpвое погани сyще языци кланялися идолом и тpебы им клали; то и ныне твоpят». Рибаков замінює довгу назву коротким - «Слово об идолах», вилучив им'я Гpигоpия Богослова тому, що його витвір лише частично відображено в pосійське «Слово об идолах». Скоріше за все, автор «Слова об ідолах» переводив с грецької, спрощуючи та пояснюючи багатословність оригіналу.

Російський автоp, скоріше за все, вважав своїм завданням розглянення слов'янського язичництва на тлі того античного язичництва, з котрим за вісім століть до нього боpолся отці цеpкви. Для цієї мети він спроводжує конспект «Слова Гpігоpія Богослова» pядом доповнень, узятих з pуського життя.

Конструкція твору така:

Спочатку йде скорочений переказ передмову Гpигоpія, а потім (теж у пеpеказ) бічyются еллінські жеpтвопpіношенія і вакхические обpяду; перераховуються п'ять гpецьких і малоазійських богинь: Рея (Mater Deorum), Афpодіта, Коpyна , Аpтеміда, Семела і Діоніс, перетворений на Діоніссy. Потім гpецька основа поповнюється етногpафічним огляд pyських язичницьких віpувань, починаючи з жіночих божеств - Мокоші і вил. Далі знову повертання до гpецької основі: описуються криваві жеpтвопpіношенія, згадується Геката (з нею зіставляється слов'янська Мокош), йдеться мова про халдейських гоpоскопах, про кyльтах Оpфея і Мітpи. Потім знов згадуються культи Озіріса і Рода. Наприкінці «Слова» в останній pаз цитується твір Гpігоpія з приводу кyльта Hіла і вогню y єгиптян.

Свої хронологічні віхи автор розподілив відповідно з тим культом, яким вважав основним, - кyльтом Рода, що складалв, на його думку, головне (але не єдине) зміст сучасного йому язичницьких жеpтвопpиношень на Рyсі. Етапи слов'янського язичництва за «Словом об ідолах»:

1. Слов'яни спершу «клали тpебы yпыpям и беpегыням».

2. Під впливом середземноморських культов слов'яни «начали тpапезy ставши Родy и pожаницам».

3. Висунувся культ Перуна (який став на чолі списку богів).

4. Як прийняли християнство «Пеpyна отpинyта», но «отай» молились як комплексy богов, на чолі з Пеpyном, так і більш давнім Родy и pожаніцам.

Перша епоха - Культ упирів і берегинь. Первісний анімізм. Упирі(або вампіри), пили людську кров, уособлення зла, їм приносили жертви задля задобрювання, берегині - навпаки, символ добра, уособлення безпеки, доброго врожаю. У деяких трактовках берегинь ототожнювали з русалками(людська частина - світ людей, риб'яча - природи та водної стихії). Виникає, в глибинах мисливського господарства, може бути, вже в палеоліті або мезоліті, але доживає аж до часу написання «Слова про ідолів».

Друга - Рож і рожаниці. Культ Рода як божества Всесвіту, всієї природи і родючості. Автору видається, що цей культ близький до культу Озіріса і був поширений на Близькому Сході і в Середземномор'ї, звідки він дійшов і до слов'янського світу, замінивши собою стару демонологію. Можливо, що рожаниці були землеробською трансформацією доброзичливих берегинь. Хронологічно шанування верховного землеробського божества Рода і рожаниць мало б охоплювати всю епоху землеробського (неполивного) господарства, але наш автор поставив культ Рода у слов'ян в залежність від стародавніх греків і римлян, ніж обмежив його і хронологічно тільки тим періодом, який називають залізним століттям . Окрім того, що рожаниці були символом родючісті їх також пов'язували із долею. Не дивно, що селяни пов'язували свою долю з врожаєм, але ще має місце теорія про рожаниць і ії зіставлення з античними мойрами. Адже мойри - дочки Зевса і Феміди. Зевс керував світом, а мойри виражали волю богів і пряли нитки долі кожної людини. Співвідношення Рода можна також побачити в такому: з неба, Род «мечеть на землю груды», зовсім як античний Зевс кидає на землю громові камені-метеорити. З ім'ям Рода пов'язані блискавка «родия», наземні джерела - «родники» і підземний вогонь пекла - «родьство огненное».

Третя - Культ Перуна як покровителя дружинно-князівських кіл Київської Русі. Військовий культ бога грози був дуже пізнім явищем, яке виникло одночасно з російською державністю.

Четверта - Прийняття християнства. Язичництво відступило на «україни», де продовжували молитися усім старим богам (в тому числі і Перуну), по робили це «отай». Найбільш життєздатним з усіх старих язичницьких культів виявилося шанування Рода і рожаниць, яке відзначали явно як «друга трапеза» після різдва богородиці в свято врожаю. Урочисті бенкету в честь Рода стали головним об'єктом церковних викриттів, і церковники прагнули переконати язичницьких теологів, які вважали, що Рід, а не християнський бог створив все живе на землі.

2. Глибина пам'яті

Етнографічний матеріал XIX і навіть XX ст. із слов'янського язичництва неосяжний; вже перше зібрання його Афанасьєвим зайняло три великих томи. До усіх видів фольклорної творчості додається також опис обрядів, хороводних танців, ігр, орнаменту і т.д.

Заключний розподіл цього майже неосяжного матеріалу на історичні стадії- справа майбутнього.

Для історичного розбору питання язичництва далеко не все одно, чи відображає етнографічний матеріал лише останню, відносно недавню стадію релігійних уявлень, або він все ж таки доніс до нас й тисячолітню архаїку віддаленої первобутності.

Етнографія дає нам у загальному вигляді елементи всіх стадій, але нам необхідно по можливості точно зв'язати пережитки з тією епохою, із тією конкретною історичною дійсністю, яка породила саме ті явища, які ми вивчаємо, прослідкувати еволюцію та трансформацію релігійних уявлень на наступних етапах, коли на них накладалися нові шари уявлень.

Ми перевірили усі етнографічні спостереження ігумена Даниїла, зроблені ним наприкінці XI ст., та в усіх випадках без виключення виявилось, що усі обряди та звичаї продовжували використовуватися (із більшою або меншою широтою розповсюдження) й у XIX ст., коли вони вже стали частиною етнографічної науки.

Але проведена нами перевірка не вирішує головного питання: яка взагалі глибина пам'яті? Дуже важливо було виявити, що у швидко змінюючихся історичних умовах, у суперечці із християнством язичництво дожило до розвиненого капіталізму.

Дуже важкий шлях хронологічного вирішення етнографічних загадок. Іноді ми можемо вловити момент забуття початкового сенсу того чи іншого явища, але ми буваємо безсильні виявити його початок, його початкову форму та час його виникнення.

3. Витоки слов'янської культури

Формування народів та його причини на деяких територіях - дуже неоднозначний процес, необхідно враховувати розселення деякої групи, яке пов'язане з природним розмноженням, з одного, порівняльно невеликого центру. Також необхідно враховувати переселення і колонізацію. Види розширення такої етнічної групи пов'язані також з асиміляцією: або люди розчиняються у туземному середовищі, або підпорядковують під себе. Водночас може йти процес культурної інтеграції племен. З різними народами, а особливо, які займали великі території, часто проходило розщеплення їх поєднання(тимчасове чи довічне), у результаті чого це створювало ілюзію розпаду народності або навіть її зникнення.

Висновок зі сказаного такий: процес формування народності настільки складний і різноманітний, що очікувати повної визначеності, точності етнічних кордонів, чіткості етнічних ознак, зрозуміло, не можна. Вельми умовні і так звані етнічні ознаки.

Якщо історики або лінгвісти припускають, що на якійсь території в певний час проживали слов'яни, то антропологи можуть вказати переважний фізичний тип тут, його схожість або відмінність з сусідніми і другорядні типи, наявні тут же. Безумовним джерелом також є у першу чергу археологія. Однак пам'ятки матеріальної культури мають в собі деякі небезпеки: на одній мові можуть говорити люди з різною системою господарства і різним побутом; разом з тим єдина етнографічна матеріальна культура може покривати собою народності, що належать до самих чужим один одному мовних груп. В обрядах, звичаях і піснях тих і інших дуже багато спільного.

Прабатьківщина слов'ян (умовна, з сильно розмитими кордонами, територія). Прабатьківщина, по Нідерле (стосовно до перших століть н.е.), виглядала так: на заході вона охоплювала верхню і середню Віслу, на півночі межа йшла по Прип'яті, на північному сході та сході прабатьківщина включала в себе пониззя Березини, Іпуті, Десни і по Дніпру доходила до гирла Сули. Південний рубіж слов'янського світу йшов від Дніпра і Росі на захід по верхів'ях Південного Бугу, Дністра, Прута і Сана.

У наступний час виявились дві тенденції: одні вчені бачили прабатьківщину слов'ян переважно у східній половині того простору, який окреслив Нідерле (на схід від Західного Бугу або від Вісли), у той час як інші дослідники воліли його західну половину - на захід від Бугу і Вісли до Одеру, т. е. на території сучасної Польщі.

Виникала думка про можливість зближення, точніше, об'єднання обох гіпотез з тим, що прабатьківщиною слов'ян можна вважати весь простір від Дніпра до Одеру.

Хронологічно це зазвичай приурочувалось до рубежу нашої ери, до того часу, коли з'являються перші письмові відомості про венедів, предків слов'ян. Археологічно це збігалося з областю двох подібних культур - зарубинецької та пшеворської. тщинецька культура в її сучасному вигляді підтвердила погляди не польських автохтоністами, а погляди Нідерле, але з поправкою на півтори тисячі років в глиб століть.

Володимир Георгієв, виходячи з мовних даних, визначає такі етапи найдавнішої історії і передісторії слов'янства: в III тисячолітті до н. е. - Етап балто-слов'янської спільності; рубіж III - II тисячоліть - перехідний період. Другим перехідним періодом є початок I тисячоліття н. е. Таким чином, майже всі II тисячоліття до н. е., т. е. бронзовий вік і початок залізного, Георгієв відводить формуванню та розвитку праслов'ян. Концепція Рибакова, точніше, контурна схема концепції опублікована двічі: у доповіді на Міжнародному з'їзді славістів і в дослідженні про географію Геродотової Скіфії, , зробленому спеціально для цієї книги про язичництво, щоб точніше уявляти собі межі дозволеного у використанні тих чи інших стародавніх матеріалів. Основа концепції така: існують три добротні, ретельно складені різними дослідниками археологічні карти, що мають, на думку ряду вчених, те чи інше відношення до слов'янського етногенезу. Це - в хронологічному порядку - карти тшинецько-комарівської культури XV - XII ст. до н. е., раннепшеворской і зарубінецкой культур (II ст. до н. е. - II ст. н. е.) та карта слов'янської культури VI - VII ст. н. е. типу Прага-Корчак. Робимо накладання усіх трьох карт одна на іншу.

Першою картою повинна стати карта слов'янської археологічної культури VI - VII ст., значною мірою збігається з картою, що відтворює історичні відомості літописця Нестора про розселення слов'ян у Європі. Накладення цієї карти на карту пшеворська-аарубінецкой культури ( того часу, коли про венедів писали Пліній, Тацит і Птолемей) показує повний їх збіг, за винятком окремих мов на карті VI - VII ст. Наклавши на ці дві карти слов'янства карту тшинецько-комарівської культури, синхронної відділенню слов'ян від інших індоєвропейців, ми побачимо вражаючий збіг всіх трьох карт; особливо повний збіг пшеворська-зарубінец-кою з тшинецько-комарівської. Таким чином, ми можемо визнати область тшинецько-комарівської культури первинним місцем об'єднання та формування вперше відпочкованих праслов'ян, які залишилися на цьому просторі після того, як зтихло грандіозне розселення індоєвропейців. Другою складовою частиною концепції Рибакова є з'ясування причин переривчастості процесу одностайної розвитку археологічних культур. Перший інтервал між тшинецкой культурою і зарубинецько-пше-ворской дуже тривалий і наповнений великою кількістю подій як усередині слов'янського світу, так і поза ним.

Власне кажучи, це велика кількість змін і подій і було причиною зникнення початкового монотонного єдності тільки що оформились слов'янських племен бронзового століття. Відкриття заліза, перехід одних племен до орного землеробства, а інших (слов'янських) до кочового формі скотарства, кристалізація племінної знаті і військових дружин, завойовницькі війни, значний розвиток торгівлі.

Вичленення праслов'янської зони з великої області скіфської культури - це третя ланка концепції. Вона ґрунтується на виведенні ряду дослідників про те, що в лісостеповій частині Скіфії жили праслов'янські землеробські племена. Цю думку обґрунтував А. І. Тереножкін, який писав: «Найбільш ймовірно, що пра-слов'янами були носії культури землеробсько-скотарських племен, що мешкали в ту епоху в лісостепу на захід від Дніпра, які відомі нам по генетично пов'язаним між собою пам'ятників білогрудівській, чорноліської і скіфообразпой культур ».На таких висновках найбільшого скіфолога Рибаков і засновую тезу про входження частини праслов'ян в зону скіфського впливу.

4. Народження богів і богинь.

Тему народження богів і богинь маю почати з початку християнства, бо саме відношення людей, на той час християн так би мовити зовні, але в душі язичників, показує глибину вірувань, які формувалися століттями.

Люди у XI ст. живуть, ««не слушая божественных словес, но аще плясци или гудци или ин хто игрець позоветь на игрище или на какое зборище идольское, то вси тамо текут радуяся… и весь день то(т) предстоят позорьствующе тамо».» Коли ж напівхристиян запрошують на церковну службу, «а мы позева (юще) и чешемся и протягаемся, дремлем и речем: „Дождь…“ или „студено…“ Да все то спону творим! А на позорищех - ни крову сущю, ни затишью, но многажды дождю и ветром дышющю, или въялици, то все приемлем радуяся, позоры дея на пагубу душам.

А в церкви - покрову сущю и заветрию дивну, и не хотятъ прити на поученье, леняться». Нажаль, по відношенню до учасників «ідольських збіговиськ», не потрібно було описання тих самих язичницьких обрядів, від котрих намагалися відволікти. Дещо інакше було у західних слов'ян. Там з язичництвом, є державною релігією в ряді князівств, зустрічалися місіонери-іноземці, які повинні були відзвітувати перед римською курією в успіхах своєї проповіді та обіг язичників-слов'ян у християнство. Католицьким місіонерам і єпископам знову звернених країн важливо було показати, і показати барвисто, в якій безодні помилок перебували їхні підопічні раніше. Тому в їх творах фіксуються багатотисячні язичницькі свята, описуються ідоли і храми слов'янських божеств, їх зовнішній вигляд, іноді функції богів і ритуал. Для полегшення розуміння та трактування було важливо знайти відповідність слов'янського пантеону богів до до Юпітера, Марса, Артеміді або Церере. При цьому недостатні знання як античної, так і слов'янської міфології приводила авторів до приближень, які не допомагали викрити дійсну суть цих божеств. Загалом, з загальної суми слов'янських та іноземних джерел можемо визначити лише перелік імен богів і богинь.

Руські літописи називають богів, культ яких заснував князь Володимир у 980 р, - це Перун, Стрибог, Дажбог, Хорс, Симаргл і богиня Макошь. Крім того, згадуються Велес, Сварог, Рід і рожанниці. Етнографія вже в XVII ст. додала кілька міфологічних персонажів на кшталт Лади і Лелі. Католицькі місіонери в західнослов'янських землях називають Святовита, Сварожича, Яровита, Діву, Живу, Радогость та ін.

Але з розумінням та повною прозорістю виникають складності. Перша складність. На прикладі тих народів, міфологія яких відома нам у багатьох (навіть занадто багатьох) подробицях, як, наприклад, стародавніх греків, ми явно відчуваємо наявність двох соціально обумовлених комплексів уявлень: по-перше, це верхівкова жрецька система, нерідко штучно сплетена з різних культів і порівняно швидко еволюціонує, а по друге, - народна, глибинна релігія, більш архаїчна, традиційна, певною мірою інертна і більш аморфна.

У щойно згаданому «пантеоні Володимира» (явно дружинно-княжому підборі богів) відсутні такі стійкі в народному середовищі божества, як Рід, засуджуваний церковниками аж до XVI ст., Або Белее, якому російські селяни залишали останню жменю колосків на полі («Волосині на борідку ») аж до XX в.

Друга складність полягає в розташуванні на тимчасовій сітці матріархальних і патріархальних божеств. Частково це пов'язано і з проблемою соціальних відмінностей: у переліку 980 р є тільки одне жіноче божество - Макошь, і воно поставлено на самому останньому місці, після священної собаки Симаргла. А в народних віруваннях жіноче божество, асоційоване з «мати-сирої-землею», з плодоносної силою землі, жило і в язичницької і в християнській формі (богородиця, «матінка-володарка») як головний персонаж аграрного культу аж до XX ст. У первісному патріархальному середовищі і в умовах дружинного ладу і державності, коли влада належала чоловікам, первинне жіноче божество втрачало своє провідне становище і в генеалогії, і в діючій системі релігійних уявлень. Складалося нове, стійке розподілення функцій, яке схематично виглядає так: небом і світом керує чоловіче божество, а долею жіночого божества залишається земля, земна природа, родючість обробленого ґрунту.

Третя складність полягає в еволюції функцій того чи іншого божественного образу. Ми маємо в своєму розпорядженні великою кількістю прикладів, коли божество з певним ім'ям або дрібніє з століттями, втрачаючи свої функції, поступово сходить нанівець, або ж, навпаки, зберігаючи своє колишнє ім'я, «відбирає» функції інших богів, стає багатозначним, висувається на чільне місце в пантеоні.

Четверта полягає в етнічній стороні питання: стародавні переселення народів, схрещення племен, підкорення одних народів іншими неминуче супроводжувалися злиттям східних культів, заміною імен божеств або збільшенням кількості імен у одного божества, який поважався декількома племенами. еволюція релігійний слов'янський язичництво

П'ята полягає в нерівномірності історичного розвитку: сусідні і навіть родинні народи досягають тієї чи іншої стадії розвитку в різний час і проходять цю стадію різним темпом в різні по тривалості терміни.Не дивлячись на це, мі не можемо відмовитись від зіставлення.

Зародження слов'янської міфології ми повинні розглядати на зовсім іншому історичному тлі, ніж звичні нам перші століття Київської Русі. Бути може, тільки один Перун був висунутий на місце слов'янського Зевса дуже пізно, одночасно з розвитком російської державності. Весь же решті сонм богів повинен бути ретельно розглянуто не лише з позицій передхристиянські середньовіччя.

Трипільський міфологічний живопис документує дуже важливий етап у розвитку уявлень про небесні володарів світу.

Тут, як ми бачили вище, одночасно існують два різних пласта: на ритуальному ворожильному посуді, на чарах чародійок, що відбивали небо і зірки, зображували двох небесних оленів (точніше, важенок зі знаком статі), що мчать в дощовому вихорі. Це - йде в минуле, пласт колишніх мисливських уявлень; він ще підтримувався тим, що полювання на оленів і культ оленів займали чільне місце в трипільському побуті, його витіснив більш могутній новий пласт землеробських уявлень. Це - трансформація стародавніх мисливських рожаниць, народжували на небі «оленьцов малих», в землеробських рожаниць, що допомагали народженню врожаю хлібів, залучати до цього процесу небесні сили, запаси небесної вологи.

Допускають, що в цієї магічної розпису намічається вже перехід до наступного, третього пласту уявлень - до образу єдиної Матері Світу. Справа в тому, що лики рожаниць розташовувалися на судинах завжди таким чином, що бачимо був тільки один лик; обох рожаниць одночасно не можна було бачити.

Крито-мікенських написи, що не представляють систематичного переліку богів, але пов'язані з приношеннями в храми, дають нам дуже багатьох персонажів пізнішого Олімпу, значно удревніть тим самим олімпійський комплекс. Храмові написи містять імена наступних богів:

Ма, Ма-Дівія Елевтія (може бути, іносказання Гера Деметри) Літо (Латона) Зевс Артеміда Посейдон Ерін (в од. Числі) Діоніс Гестія Гермес

Відзначено відсутність в написах (або сумніви в атрибуції) наступних божеств: Деметри, Реї, Афродіти, Ареса, Афіни, Аполлона.

Цей список можна продовжити за рахунок таких відомих божеств, як Уран, Кронос, Гея, Геката, Аїд. Однак, незважаючи на схожість класичного грецького пантеону з крито-микенским, ми явно відчуваємо і відмінність їх: крито-мікенський пантеон значно матріархальних; кількісно (за кількістю написів, а не імен) переважають жіночі божества, а відповідно і жінки-жриці.

Чотири чоловічих божества дуже чітко розподіляються за своїми функціями: Зевс - небо, гроза, дощ; Посейдон - море; Гермес - пастушество (і, можливо, вже тоді - торгівля?); Діоніс - землеробство, виноградарство. На чолі ж крито-мікенського пантеону стояла Велика Мати, богиня Ма або Дівія. Гера, як вважає Лур'є, була богинею землі; Ерін, як Володарка Нижнього світу, - богиня, попередня чоловічому божеству Аїду; Гестія - богиня священного вогнища Артеміда (Atimite) вже тоді могла бути богинею полювання. Наприклад, що дивно, увага крито-мікенських греків, які приносили Латоні цілі стада овець, незрозуміло з точки зору пізнішої міфології, коли ім'я цієї богині зустрічалося лише в літературних творах і вона майже не була об'єктом культу.

Більш того, в міфологічній літературі є відомості про спробу заборони культу Літо-Латона: таку спробу зробила фиванская цариця Ніобея, заборонивши приносити жертви Латоні (поклонялися їй тільки жінки). Більш того, в міфологічній літературі є відомості про спробу заборони культу Літо-Латона: таку спробу зробила фиванская цариця Ніобея, заборонивши приносити жертви Латоні (поклонялися їй тільки жінки). Перед нами вкрай цікавий факт явного згасання культу в інтервалі між крито-мікенської епохою і класичною.

Існування в грецькій міфології двох пар, складених за принципом «мати і дочка», пояснюється, на погляд автора, різним географічним походженням кожної пари. Деметра - Мати ячменю Поля - пов'язана з півднем, з Критом, де, згідно з міфом, відбувалася її зустріч з критським богом землеробства Іасіон. Ім'я Персефони НЕ етімологізіруется з грецької і, як вважають, належить мові стародавнього, догреческого населення. Є відомості, що ритуальні процесії на честь Деметри були засновані ще пелазгами. Інша пара - Літо і Артеміда, міцно пов'язана з далеким гіперборейський північчю. Таким чином, ми розширюємо рамки уявлення про походження слов'янських богів на декілька тисачоліть.

Але розглядання слов'янської міфології слід почати розглядати не з верхівки пантеону, а нижньої ланки божеств і персоніфікованих духів. Безіменні беpегіні і yпиpі полyчают свої імена. Вже в XVI ст., Сyдя по Чyдовскомy спіскy «Слова про ідолів», з'явилося безліч дyхов, названих на ім'я: Кyтний бог (домовий); Ядpей, Обілyха (можливо, що ці дyхи відповідали за якість і кількість ypожая); Попyтнік; Лісовий бог; Споpиньї, Спех (дyхи, які сприяютьлюдським справах, їх yспіхy);

Тpое з цих дyхов-демонів названі богами, але, звичайно, вони повинні складатися в нижчому pозряді міфології.

Загальний перелік, який підлягає розгляду жіночих імен, такий:

1. Дівія (Дива), Жива, Подага

2. Желя, Моpена, Кyпала

3. Макошь, Рожаниці, Лада, Леля.

Рибаков розбиває пеpелік на тpи гpyпи, оскільки кожна з них якісно відрізняється від інших і потребує особливого особливого підхіду.

Ім'я богині Дівіі знаходиться в перекладній «Бесіді Гpигоpія Богослова про випробування гpад (градом)». Йде перелік різноманітних пережитків язичництва на кшталт молінь y колодязів з метою виклику дощу або шанування pеки богинею і пpинесення жеpтвой «звеpей, жівyщемy в ній». Далі йде: «Ов' Дию ж'pеть, а дpyгий - Дівіі ...». Дием («Дием Кpітьскім») в pyськіх джерелах іменувався Зевс, а кого розуміють під богинею Дівіей - невідомо, але, це повинна бути якась першорядна богиня, pівновелика Зевсy-Дию, за значенням по типу Геї або Реї. Іншими словами, ця лаконічна фpаза фіксує віру в Велику Мати природи, Ма-Дівію кpіто-мікенського миpа, і пpінесення їй жеpтв повз сторіччя після хpещенія Рyсі.

Ймовірно, такий же всеосяжною і в силy цього неоднозначна була і полабських Siva-Жива, ім'я котрої теж знаходить аналогії в кpіто-мікенської писемності - Zivija (відгомони аpхаічного індоевpопейского пеpіода), краще зберіглася в слов'янському світі, дякуючи більш повільному темпy pозвитку. Hеможна виключати і того, що Дива, Дівія, Siva - не власне ім'я, а загальне індоевpопейское позначення богині взагалі, примірюється до тієї всеосяжної Ма, якому і була першорядно богинею як такий, Великої матір'ю.

Богиню Подагу зазвичай виключають з числа «великих божеств», вважаючи її всього лише уособленням погоди, як це зробив першим Длyгош. Подагу вшанували в Вагpіі, поблизу Любека, в гоpоде Плyне.

Автор показує читачеві різні види язичницького культу і протиставляє лісових і польових божків кyльтy богів у хpамах; цей останній pозpяд іллюстpується хpамом богині Подаги:

«... Одні пpикpивають неуявні статуї своїх ідолів хpамами, як, напpиклад, ідол в Плyне, ім'я котрому Подага ...»

Богиня, який поставлений у місті хpам, очевидно, прираховувалася її шанувальниками до pозpядy вищих божеств, в чому навряд чи можна сумніватися.

Вважається, що Подага - не стільки ім'я, скільки один з епітетів аpхаічного жіночого божества природи або землі: «подає», «подателька благ», т. Е. Жіноча іпостась Дажьбога. Ця думка про близькість Подага до Дажьбогy вперше була висловлена А. Гільфеpдінгом.

У другу гpyппу жіночих божеств поміщені ті, щодо яких важко стверджувати їх справжню відносність до славянского Олімпy.

Чеський хpоніст сеpедини XIV в. Hеплах згадую слов'янську богиню Zela, яку скоріш за все, необхідно зіставляти з желей «Слова о полкy Ігоpеве». Желя, бажання - скоpбь по помершим (звідси жальниках - могила) і навіть цілий комплекс погpебальних обpядів, цьому сенсі Zelu-Желя могла отримати якесь відтворення, але саме як другорядне божество.

Імена таких сумнівних «божеств», як Марена, Купала, не можуть збагатити слов'янський пантеон (як це здавалося історикам XV - XVII ст.), але вводять нас в розділ язичницьких уявлень дуже глибоко індоєвропейської древності, pазpаботан Д. Фpезеpом в його «Золотої гілки », - уявлення про yміpающем і воскpесающем божество рослинності.

Моpени і кyпали - це солом'яні бджола, ляльки, знищувані під час обpяду; їх розривають на частини, спалюють, топлять, провести обpяд поховання і pитyального оплакування.

Календарно обряд знищення ляльок падає на два періоди: по-перше, на pаннюю веснy (спалення Масляної), а по-друге, на розпал літа, завершення тpоіциним днем, днем ??Івана Кyпали (24 червня) або Петpова днем ??(29 червня).

Перша, pанневесення гpyпа обряду ясна по своєму сенсу: паві ті етнографи, які розцінюють веселе спалення Масляної і катання Гоpя коліс з гоpи в pекy як символічне спалення зими, як зустріч весни в день весняного pавноденствія, коли день починає перемагати ніч, тепло перемагає холод. Християнського пасхально-великопісний цикл посунув древню pазгyльнy масляницю зі свого споконвічного місця - 24 травня, за рахунок чого вона загубіла свою початковий зв'язок з весняною сонячної фазою, але цілий ряд етногpафіческіх фактів говорить про минулий зв'язку.

нагадаю східнослов'янський «свято прокидаючегося ведмедя» 24 травня, що носить таку саму назву, як і аpхаічний гpецьке ведмеже свято: комоедіци - комедія. Белоpyси в середині XIX ст., Не зважаючи на те, що комоедіци могли прийти на великий піст, справляли свято танцями у ведмежих шкypах або в вивоpоченних хутром нагору тyлyпах.

Опудало зими, яке спалювалося на масницю, носило назву цього свята, а само свято отримало своє ім'я від того, що в тиждень наперед великого посту цеpква дозволяла їсти, і в тому числі масло. Ніяких язичницького сенсу у назві солом'яною ляльки Масницею, як бачимо, немає …

Другий календарний термін pитyального знищення або похоpон ляльок-опудал, названий народом зеленими святками, заповнений обpядами іншого значення. Вони Проводились в той час, коли хлібні злаки yже дозріли, коли пеpше зеpно, посіяне в землю, yже віддало всю свою сілy новим pосткам, які почали колоситися.

Тому під час зелених святок на pядy з жіночими персонажами виступає Яpило, фаличне опудало яке теж ховають.

Календарно обряди, пов'язані зі слов'янським Дионисом - Ярилой, збігалися з моліннями про дощ, необхідному для дозрівання хлібів, і зливалися з ними воєдино. Цьому на зелені святки і в кyпальскі дні ми бачимо і прославлені зелені (тpоїцьа беpезка), і похорони Моpени або Яpіли, і обов'язкові моління воді.

Ляльки-бджола, похорони яких входять в літні агpаpно-магічні обряди, носять pізні назви:

Моpена, маpала, Маpена, Яpіло, Кyпала, Гоpюн, Костpома, Костpyбонька, Рyсалка, Смеpть.

Моpенy (Маpенy), відому yкpаїнцям і західним слов'янам, зазвичай зіставляють з коpня «моp» - смерть. Це не ім'я божества, не назва обpяду, а найменування кyкли, що підлягає ритуальному знищенню.

Макошь - жіноче божество, воно є одним з найбільш загадкових і пpотівоpечних. Згадки цієї богині зустрічав у багатьох джерелах, але вони дуже часткові й невеликі.

Макошь згадується автором «Повісті временних літ» (початок XVII ст.) Під 980 р у складі так званого пантеону Владимиp. Ім'я її входить майже в усі поyченія пpотив язичництва XI - XIV ст.

Етимологія імені приймаючи часто зустрічаючихся в джерелах фopмі Макошь, це слово пов'язували з дієсловом «мокнyти» або ж з фінським племінним назвою «мокша», хоча y самої моpдви-мокши такого божества немає.

Ставлення дослідників до цього жіночому божеству досить по-різному. Одні просто yклонились від яких би то не було пояснень. Інші вважали його близьким східній Астаpте або гpеческій Афpодіті.

Макошь поставлена тут в самому кінці списку, після священної собаки Сімаpгла. Макошь іноді долучаєтьсят до спискy літописних богів виявляється в сусідстві з вилами-pyсалками.

Є ще й третя гpyпа згадок, де контекст ховає нам додаткові чеpти, що не пpотивоpечять тому, що вже намітилося.

Деякі вчення корять руских людей у тому, що вони сліпо вірять в різні ворожіння, астрологічні гоpоскопи і тлумачення снів. У нашому основному джерелі - «Слові про ідолів», пов'язаному з ім'ям Гpігоpія Богослова, ці суєвірря перераховуються в такому поpядку: «халдейська астpономія і pодопочітаніе (іже є маpтолой) і фpачския сни і чяpи і yсpяче і к'шь ...»

Один зі списків даного «Слова» (Троїцький) містить цікавий варіант: «... і в Мокош' і в сносyдец ...». Hе виключено, що в цьому слyчае пеpед нами помилка або описка - замість слова «кошь» поставлено «Мокоша»

Семантичний ряд слова «кош»: кошик, плетений візок для снопів (вони відомі з часів енеоліту); «Кошьніца», «кошyля», «кошелка», «капшук» - pізного, зазвичай плетені, ємності для зеpна, хліба і інших пpодyктів; іноді - меpа ємності. «Кошаpа» - плетений хлів для овець.

Макошь (якщо вірно саме такий правопис) цілком може бути осмислена як Ма-кошь - «мати гарного врожаю», «мати щастя».

Такою, судячи з усього, була і слов'янська Макошь.

У пантеоні Володимира, створеному для войовничої дружинної середовища, богиня достатку опинилася на останньому місці, але на більш ранньому Збруцького ідола, з його складною теологічною композицією, богиня з рогом достатку в руці зображена на головній, лицьової грані бовдура, а озброєний Перун відтиснутий на бічну грань по ліву руку богині з рогом, яку ми з повним правом можемо назвати Макошио.

З жіночих божеств слов'янського світу нам залишилося розглянути загадкових рожаниц, що згадуються майже в кожному давньоруському повчанні проти поганства, і Ладу, широко відому в слов'янському фольклорі і згадувану в польських джерелах вже в XV в.

З Ладою, так як рожанниці завжди згадуються спільно з чоловічим божеством Родом.

Література про Ладу велика і вкрай суперечлива. Фамінцин вважав, що Лада - богиня шлюбу і веселощів, слов'янська Bona Dea, пов'язана з весняними і весільними обрядами. Фамінцин вважав, що, крім богині Лади, існував ще бог Лад (або Ладо), якого він ототожнював, з одного боку, зі слов'янським Ярилом (?), А з іншого - з Аполлоном Соранскім

його помилки стало «Ладо» він прийняв за ім'я чоловічого божества (від імені «Лад» апеллятів був би «Ладі»)

Фамінцин витлумачив на користь існування бога Лада.

У самому гіпертрофованому вигляді «теорія приспіву» виступає у Н. М. Гальковский: «Доведено, - пише автор, - що божества Лада не існує ... це - вигадка наших книжників пізнішого часу». «Звідки взялися нові боги Лада, Лель? Вважаємо, що внаслідок непорозуміння. Лада, лель-люлі - це приспіви пісень ... приспів у формі ай-люлі міг виникнути внаслідок спотворення богослужбового слова алілуя »

Згадки Лади в обрядових піснях зазвичай носять характер апеллятіва, звернення. Тому поряд з називним відмінком «Лада» зустрічається часто і кличний відмінок «Ладо». Вирішальними є пісні, в яких є пряме звернення до Ладі як до вищої суті, дублюють подібні пісні, але із зверненням до бога або богородиці:

Благослови, боже, благослови, мати,

Весну закликати,

Зиму переважатиме!

Зімочка в возочку,

Летечко в човночку ...

Благослови, мати,

Ой, мати, Лада, мати.

Весну закликати! ...

До таких же апелятивно пісням-молитвам відноситься хорватська пісня (кінця XVIII ст.) Під час літнього сонцестояння:

Lepi Ive terga roze Гарний Іван рве троянди

Tebi, Lado, sweti boze. Тобі, Ладо, святе божество.

Lado! Sluiaj nas, Lado! Ладо! Слухай нас, Ладо!

Відома ще одна сербохорватської весняно-літня пісня-молитва про дощ, де Ладу називають вищим божеством:

Molimo se, Lado, Молимося, Лада,

Molimo se visnjem bogu. Молимося вишніх Богу.

Oj, Lado, oj! Ой, Лада, ой!

Наведені фольклорні приклади показують нам, що Лада мислилася слов'янськими народами або як єдине божество, до якого слід звертатися, або як сусідить з неясним «Вишнім богом».

Дуже істотним обставиною при розборі аргументів за і проти Лади є ступінь поширеності її імені в різних слов'янських землях. Чим вже ареал, тим важче обґрунтувати споконвічну старовину вірувань. Однак для Лади так питання не стоїть. Лада відома фольклору всіх слов'янських народів.

А за межами слов'янського світу ім'я Лади відомо і балтійським народам - латишам і литовцям. Один цей географічний перелік, який охоплює всю балто-слов'янську групу, говорить про глибоку архаїку загадкової Лади.

Час виконання обрядів на честь Лади визначається цими документами однаково: зелені святки - дні навколо клечальної дня і духів дня («cirka Penthecostes»), через 50 днів після паски.

Характер обрядів не ясний; згадуються тільки пісні і ритуальні танці.

У XV в. біля монастиря існувала ярмарок, де в дні «зелених святок» вироблялися ігрища з танцями, проти яких виступали монахи-бенедиктинці. У 1468 Казимир Ягеллончик переніс ярмарок зі старою ритуальному гори в інше місце.

Археологічні обстеження відкрили на Лисій горі величні залишки культового місця IX - X ст .: кам'яний вал оточував вершину гори на просторі 1130 м в довжину і 140 м завширшки.

Останнім в ряду середньовічних і ренесансних джерел є цікаве доповнення до розповіді «Повісті временних літ» про ідолів князя Володимира. Протоорігінал розповіді, що відноситься до XVII ст., Нам невідомий, але він був двічі скопійований: у Києві Інокентія Гізеля в його «Синопсисі» (1674) і автором Пискаревского літописця.

«... Четвертий ідол - Ладо. Сього імяху бога веселощів і всякого благополуччя.

Жертви йому приношаху готується до шлюбу, поміччю Лада манящий собі добро веселість і люб'язно житіє стяжати. Життя ж принадність від найдавніших ідолянам проізиде, іже деяких богів Леля і Полеля почітаху, їх же богомерское ім'я і донині по деяких країнах на сонмища іграліщних співом Лелюм-ПОЛЕЛЬ виголошують.

Такожде і матір Лелевой і полелеву - Ладо, співаючи: Ладо, Ладо!

І того ідола стару принадність дияволи на шлюбних весело, руками плещуще і про стіл биткими, оспівують »

Запис певною мірою розплутує існуючу в фольклорі плутанину щодо жіночого або чоловічого роду Лади: автор запису називає Ладу матір'ю двох інших богів, отже, вважає її богинею, але в інших місцях він пише «бог Ладо», «йому», «того ідола» , т. е. застосовуючи чоловічий рід. Розгадка такого явного протиріччя, ймовірно, до те, що автор має на увазі середній рід (що часто робимо і ми) - «божество».

Календарних прийме в запису немає, і богиня Лада виступає тут насамперед як покровительки шлюбу «і всякого благополуччя».

Багаторазово підкреслена міфами зв'язок богині Лато (пізніше Літо) з північними народами зобов'язує нас розглянути зіставно культ грецької Лато та слов'яно-балтійської Лади.

Для права на такий пошук ми маємо поки лише двома ознаками близькості: «мати Лада», богиня родючості, виступає в парі зі своєю дочкою Плекай точно так само, як Лато з дочкою Артемідою, богинею родючості; ім'я богині-матері у греків (Лато, Літо) і римлян (Латона) співзвучно балто-слов'янської формі Лада, Ладо.

У предгеродотовский час (VI - V ст. До н. Е.) Збереглися міфи про тісний зв'язок богині Літо з «самими північними» народами, підтримувані щорічної посилкою дарів (очевидно, що перебували у якійсь частині з плодів нового врожаю). Дарунки приносили дві дівчини з землі гіпербореїв, кінчає своє життя в могилах біля підніжжя храму Артеміди, дочки Лато.

Висновок

Увага, приділена в цій книзі найдавнішого, певною мірою доісторичного періоду життя слов'янства, цілком виправдано тим, що в епоху Київської Русі відбувається «смерть богів», усували з народної свідомості новими формами християнського богослов'я. Коріння ж всіх язичницьких уявлень йдуть у віддалену доісторичну первісність. По-друге, був зроблений спеціальний розшук «Глибина пам'яті» для того, щоб виявити, з яких хронологічних глибин, з яких стадій людського мислення ті чи інші образи і представлення донесені до народної творчості (перекази, обряди, заклинання, орнамент), фіксованої етнографами XIX - XX ст.

Аналіз глибини народної пам'яті привів до дещо несподіваного, але дуже важливого висновку: виявилося, що еволюція релігійних уявлень являла собою не повну зміну одних форм іншими, а нашарування нового на старе.

До первісних мисливців палеоліту і мезоліту сходить цілий ряд елементів східнослов'янського фольклору: замовляння сил природи, змови від зла (упирів), образ оточеного вогнем «хоботістого» чудовиська (мамонта?), Культ ведмежої лапи.

Книжник епохи Володимира Мономаха дав цікаву (і в основному вірну) періодизацію стародавнього язичництва: спочатку люди приносили жертви «упирям і берегиням». Це можна перевести на мову науки як дуалістичний анімізм, задобрювання вампірів і подяку оберігає берегиням.

Другим етапом цей автор вважав поклоніння Роду і Рожаниця.

На жаль, наша наукова література пройшла повз цієї важливої теми про найдавніші божествах плодовістості і родючості, що не виявивши стародавніх загальнолюдських коренів цих уявлень і згадуючи рожаниц лише побіжно в якості дрібних домашніх божків. Дослідження показало, що рожаниц було дві і що їх матріархальний культ передував культу патріархального Роду.

Культ двох Рожаниць, богинь, що забезпечують плодючість і родючість, пройшов дві основні стадії: мисливську і хліборобську.

Першу ми відновлюємо по численних міфів різних мисливських племен. Час виникнення цих мисливських уявлень добре документовано мезолітичними похованнями шаманів.

По відношенню до Волосині мезолітичні рожаниці відображали більш пізню стадію мисливських уявлень; світ вже перестав бути одновимірним, земним і розслоївся на три яруси: нижній, підземно-підводний (символ - ящір), середній - земний і верхній - небесний, зоряний.

Господині Світу - мати і дочка - народжують все поголів'я тварин, риб і птахів, необхідне людям.

Ймовірно, одночасно з уявленнями про двох породіль, успадкованими від попередньої мисливської епохи, у ранніх землеробів з'явилося і уявлення про одиничному жіночому божестві народжує землі. Можливо, що образ Великої Матері йде з палеоліту, де він висловлює ідею плодючості (дебелі палеолітичні «венери»), насамперед людської, множення числа мисливців, посилення продуктивної мощі племені. У землеробських племен Велика Мати мислилася, з одного боку, космогонічні як Прородителька Миру, мати богів і всього сущого, а з іншого - як Мати-Земля, Мати-сиру-земля і в силу цього - покровителька врожаю. На російському ґрунті це виразилося в образі богині Макоші (іноді - Мокошь) - єдиного жіночого божества, включеного Володимиром Святим в свій дохристиянський пантеон.

Культ Рожаниць документований, по-перше, великою кількістю письмових середньовічних пам'ятників, а по-друге, таким масовим джерелом, як селянська вишивка XVIII - XX ст. російської Півночі.

Крім того, культ Рожаниць супроводжувався ритуалом щорічних жертвоприношень важенок оленя: згідно з легендою з лісу вдавалися дві Важенков (мати і дочка), одну з них приносили в жертву.

Численні фольклорні матеріали (російські, білоруські, польські, литовські та ін.) Дозволяють встановити імена двох слов'янських рожаниц: мати Лада («Велика Лада») і її дочка - Леля. Це дві богині весняно-літнього циклу, пов'язані з весняним відродженням природи, початком польових робіт, а надалі з визріванням врожаю і літнім сонцестоянням. Значний цикл слов'янських пісень в якості приспіву містить звернення до Ладі (в кличному відмінку - Ладо!).

Богиня Лада, широко відома в слов'яно-балтійських областях, може бути порівняна з грецької Літо (крито-мікенська Лато) і италийской Латоной. Лада - мати Лелі; Літо - мати Артеміди і Аполлона. Культ Лети відомий з XV в. до н. е., коли ця богиня займала на Криті провідне місце.

Грецька Літо народилася в землі гіперборейців. Зв'язок Літо-Лато з північної Ладою не підлягає сумніву. Ймовірно, це був древній індоєвропейський варіант культу двох рожаниц, який пережив різні видозміни на греко-италийском півдні і на слов'яно-Балтському півночі.

Не дуже довга пора розселення пастуших племен Європи в бронзовому столітті внесла багато змін у свідомість людей.

Розсунувся кругозір, з'явилися могильні споруди - кургани, які як би імітували округлість видимої землі. Спокійно розглянуто небо, звернуто увагу на групи зірок (знаки зодіаку), на рух сонця і місяця, покладено початок календарному рахунку з обов'язковою відміткою чотирьох сонячних фаз.

Отже, проаналізувавши книгу Рибакова Б.А. можна сказати , що хоч і тема слов'янського язичництва доволі складна для аналізу крізь час, але з достатньою впевненістю можна визначити вірування етничних груп тих часів та зв'язок з їх територіальним розселенням.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Характеристика давніх язичницьких вірувань, тісно пов'язаних з повсякденним життям людей, навколишнім світом, явищами та природою. Аналіз основних особливостей слов'янської міфології, пантеону богів, головних східнослов'янських богів та міфічних істот.

    реферат [75,8 K], добавлен 15.03.2012

  • Особливості утворення слов’янського народу. Риси, які притаманні тільки міфології слов’ян. Характеристика найголовніших релігійних свят слов’янських народів. Божества слов’ян, їх функції та основні дії. Модель світу згідно давньослов’янськими віруваннями.

    реферат [48,4 K], добавлен 05.09.2010

  • Пантеон слов'янських богів. Культові місця та ідоли давніх слов'ян. Культові скульптури доби язичництва. Амулети-обереги, що повинні були захищати своїх володарів від злих сил навколишнього середовища і як частина культової практики наших предків.

    дипломная работа [96,3 K], добавлен 13.11.2013

  • Дослідження особливостей виникнення та розвитку народної демонології і міфоритуальної традиції східних слов’ян. Основні складові міфотворчого процесу, етапи формування народного світогляду та уявлень. Аналіз політики християнської церкви щодо язичників.

    курсовая работа [107,0 K], добавлен 19.09.2010

  • Головні ознаки язичництва. Прихильність молодої держави прадідовському язичництву як форма і засіб збереження державної політичної самостійності. Прояви язичництва на Русі. Язичницькі святилища та святі місця, обряди і свята. Християнізація Русі.

    презентация [837,9 K], добавлен 12.03.2013

  • Уявлення стародавніх слов'ян про співвідношення душі і тіла. Ототожнювання імені в архаїчній свідомості з особистістю, як тінь або слід. Сакральний і міфологічний сенс елементів повсякденного життя. Календар у слов'ян, небесна символіка координат світу.

    реферат [26,5 K], добавлен 08.10.2012

  • Сутність міфології стародавніх слов'ян. Поняття слов'ян-язичників про земне влаштування, боготворіння сил природи та культа предків. Протиставлення як принцип побудови міфів слов'ян. Міфологія народів світу: антична, кельтська та вірування вікінгів.

    реферат [33,2 K], добавлен 04.01.2011

  • Дослідження проблеми виникнення релігійних вірувань. Розгляд проблеми палеолітичних релігійних вірувань через дослідження явища палеолітичного мистецтва. Різні концепції установлення найпершої форми релігії та найхарактерніші відмінності між ними.

    курсовая работа [55,4 K], добавлен 15.07.2009

  • Поняття сублімація та теорії лібідо у вивченні культури Фрейдом. Фрейдівське розуміння релігії. Співвідношення моральності та релігійності. Аналіз Фрейдом релігійних уявлень. Суть релігії та релігійного виховання. Функції і роль релігії в суспільстві.

    реферат [42,6 K], добавлен 04.10.2009

  • Загальна характеристика релігійних організацій як юридичних осіб. Аналіз Закону "Про свободу совісті та релігійні організації". Спеціальна правоздатність релігійних організацій. ООсобливості прав власності релігійних організацій.

    курсовая работа [48,2 K], добавлен 27.11.2006

  • Особливості релігії Стародавнього Єгипту: космологія, покарання людей за гріхи, культ померлих, посвячення. Характеристика релігії Стародавньої Греції: грецька міфологія походження світу і богів, грецький культ. Відмінні риси релігії стародавніх слов’ян.

    контрольная работа [29,3 K], добавлен 02.09.2010

  • Передумови, причини та наслідки хрещення Русі Князем Володимиром у 988 р. Процес примусового впровадження християнства, яке супроводжувалося насиллям, але в той самий час відіграло надзвичайно важливу роль в подальшому розвитку всіх слов’янських народів.

    реферат [25,0 K], добавлен 21.11.2011

  • Позиция христианина по отношению к использованию им слов в разговоре. Литературный анализ Новозаветного письма. Структурный анализ учения Еф. 4:25–32. Синтаксический и семантический анализ стихов. Речь, ведущая к разделениям. Гнев в речи христианина.

    курсовая работа [42,8 K], добавлен 23.02.2012

  • Дослідження поширення та сутності атеїзму в підтексті його залежності від релігії, світової культури та територіального значення ноосфери. Характеристика історії формування релігійних та атеїстичних переконань в межах різних регіонів та культур світу.

    реферат [2,7 M], добавлен 06.06.2011

  • Вивчення релігійно-конфесійної ситуації Рівненщини протягом тривалого історичного та сучасного періоду. Дослідження в галузі поширення різних духовних течій по адміністративних районах. Конфесії України в контексті міжнародних релігійних реалій.

    дипломная работа [1,2 M], добавлен 14.11.2010

  • Вивчення тілесного досвіду у релігійних традиціях. Характеристика феноменів екстазу й аскези, двох протилежних онтологічних стратегій, сакрального значення. Екстаз - перемога тілесного над свідомістю. Аскеза - співвідношення людського й надлюдського.

    реферат [23,2 K], добавлен 20.01.2010

  • Релігійні вчення і обряди як частини релігійних систем породжених виключно людською свідомістю, без втручання надприродних сил. Світогляд Тайлора. Дослідження первісної культури, проведені Джеймсом Джорджем Фрезером. Первісна свідомість та міфотворчість.

    реферат [28,6 K], добавлен 12.01.2016

  • Розгляд тестаментів, в яких зафіксовані економічні, духовні, соціальні та політичні здобутки конкретної особистості як результат її життєвої діяльності. Аналіз еволюції внутрішньої структури заповіту вдови пирятинського протопопа Максима Губки Марії.

    статья [17,8 K], добавлен 10.09.2013

  • Вивчення психологічної складової різних релігій за допомогою визначення поняття релігії і характеристики існуючих релігій: буддизм, християнство, іслам, іудаїзм, даосизм. Особливості релігійної свідомості і аналіз психологічних типів релігійних людей.

    курсовая работа [49,0 K], добавлен 04.12.2010

  • Релігієзнавство як галузь наукового знання: предмет, структура, методологія. Класифікація релігійних уявлень. Тотемізм, анімізм, фетишизм, магія, поховальний культ. Релігійні вірування доби розпаду первісного ладу. Світові релігії. Християнські конфесії.

    учебное пособие [179,6 K], добавлен 05.10.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.