Характеристика та форми первісних релігій

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Питання про первісні релігійні вірування -- важливе і досить складне в історії релігії. Передусім це стосується часу появи найдавніших релігійних уявлень. З цією проблемою пов'язана також низка питань про інтелектуальні, емоційно-почуттєві та вольові здібності людини, з якими, в свою чергу, тісно переплітається проблема формування уявлень про надприроднє та віри в нього.

Особливо великою розбіжністю думок позначені питання про причини виникнення, процес становлення та форми ранніх чи первісних релігійних вірувань. Причиною цього є майже повна відсутність прямих свідчень щодо цих вірувань, загалом недостатня наукова опрацьованість проблеми і, зрештою, різна світоглядна орієнтованість дослідників. З'ясування ж цієї проблеми може допомогти у вирішенні багатьох запитань, відповідь на які остаточно не знайдено і по сьогодення.

Саме тому мета цієї роботи -- спираючись на думки різних дослідників та фактичний матеріал, з'ясувати, а точніше, -- дійти більш-менш вірогідної гіпотези щодо формування релігійних уявлень у свідомості первісних людей.

1. Теорії походження релігійних вірувань

Більшість відомостей про первісні релігійні вірування ми отримуємо на основі порівняльного вивчення релігії. Основоположником цього методу був німецький мовознавець М.Мюллер. Він був переконаний, що знання стародавніх мов дає можливість досліднику проникнути в потаємні закутки людської душі і віднайти справжній зміст релігійної віри стародавніх людей, відтворити відчуття і враження, пов'язані в їхній свідомості з іменами богів, міфами і легендами про них. “Так само як людина володіє даром мови незалежно від усіх її історичних форм, -- писав М. Мюллер, -- вона має здатність вірити незалежно від усіх історичних релігій. Говорячи про те, що релігія відрізняє людину від тварини, ми не маємо на увазі яку-небудь окрему релігію; але ми маємо на увазі розумову здатність чи схильність, що незалежно від почуття і розуму, а іноді навіть усупереч їм, дають можливість людині осягати нескінченне під різними іменами й у різноманітних формах”.

Однак спроба М. Мюллера знайти загальну прарелігію народів не була плідною, тому що її обґрунтування звелося до штучного підтасування фактів для доказу існування в древніх релігіях єдинобожжя. Французький соціолог Е. Дюркгейм трохи по іншому використовував порівняльно-історичний метод дослідження релігії. Він також намагався відшукати прарелігію як найбільш просту й історично першу форму релігії. Дослідник думав, що для виявлення джерел релігії, що лежать не в індивідуальному, а в історичному розвитку людини, треба звернутися до найдавніших прошарків культури. Дюркгейм припустив, що примітивні суспільства, що дожили до нашого часу, являють собою модель таких стадій розвитку людства. Відповідно до цього, тотемізм, розповсюджений серед австралійських аборигенів, він розглядав як “елементарну“ форму релігії, тобто таку, котра вже не спирається на якісь більш ранні, попередні їй форми. Це -- самий початок релігійного життя. Дюркгейм стверджував, що у примітивній релігії об'єктом поклоніння є зображена в релігійному символі сама соціальна спільність.

Австрійський етнограф, лінгвіст і богослов В. Шмідт та його послідовники висунули концепцію прамонотеїзму, згідно з якою всі сучасні релігії беруть свої витоки з так званого “первісного монотеїзму”. В. Шмідт у праці “Походження ідеї Бога”, наводячи численні свідчення про вірування історично відсталих племен і народів, робить спробу довести, що нібито уже в ранніх віруваннях мали місце уявлення про єдиного Бога, а найдавніші фетишизм, тотемізм тощо були “магічними засобами” їхнього виразу. Проте ідея первісного єдинобожжя, яка обмежувала релігію виключно іманентними зв'язками, тим самим фактично знімала питання про її еволюцію, а відтак не потребує якогось історико-культурного виправдання. Саме тому вона піддавалася критиці з боку тих релігієзнавців, які вважали, що задовго до появи теїстичних уявлень релігія існувала у формах, які не знали віри в богів, тим більше -- в єдиного Бога.

Представники еволюціоністської школи Е. Тайлор, Г. Спенсер та інші фактично вперше розгорнуто поставили питання про історичність форм релігії, при цьому вважаючи її найдавнішою формою, “мінімумом” релігії, анімізм як віру в безплотних сутностей-духів. Але уявлення Е. Тайлора, Г. Спенсера та ін. щодо анімістичного “мінімуму” релігії не сприйняли ті, хто вважав, що вони некоректні, бо анімізм не є її найдавнішою формою, оскільки пов'язаний з вірою в душу не як духовну сутність, а як чуттєво-надчуттєву істоту.

І все ж було б несправедливим, якби не підкреслити, що сучасне релігієзнавство в аналізі первісних релігійних вірувань спирається на серйозні наукові дослідження вірувань народів світу, представлені працями Дж. Фрезера, Л. Моргана, Л. Штернберга, С. Токарєва, Д. Брінтона, Ф. Джевонса, Ю. Францева та багатьох інших вчених. Саме ці праці й склали фактологічну основу наших уявлень про час, причини та передумови виникнення вірувань про первісні форми релігійності та місце останньої у світосприйнятті людини первісного суспільства.

2. Форми первісних релігій

Анімізм.

Анімізм слід розглядати у тому сенсі, наскільки він складає древню і нову філософію, що у теорії виражається у формі віри, а на практиці у формі вшановування.

Віра в існування матеріальних об'єктів і надприродних двійників (від лат. anima - душа). Матеріальним об'єктам (людському тілу, тваринам, предметам, знаряддям праці) приписуються якості двійників. Наприклад, віра в те, що душа вночі може залишати тіло і йти гуляти по світу. Або покладання у могилу зброї, знарядь праці - щоб двійники цих предметів служили двійникам людських тіл у “країні мертвих”.

У багатьох народів, у тому числі у слов'ян головними двійниками були душі померлих родичів. Такий первісний анімізм ще має назву “культ предків”. На самому початку двійники уявлялися як інше тіло, невидиме і невідчутне у більшості життєвих ситуацій. У той же час вважали, що в окремих ситуаціях двійника можна побачити, почути і відчути: уві сні, як тінь, як відображення у воді. Душу не мислили безтілесною, двійники в уяві мали плоть - форму, запах, колір, вагу, об'єм. Таке уявлення про безсмертних двійників виникло тому, що уві сні бачили померлих.

З часом уявлення про безсмертя двійників переросло в уявлення про потойбічний світ, потойбічне життя. При первісному анімізмі країна мертвих розташовувалась не на небі, а на землі чи під землею. Так, за уявою давніх, душа мисливця у країні мертвих полює на душі звірів. У деяких народів з'явилося уявлення про переселення душ померлих у нові тіла.

Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі, віра в привиди - за своєю суттю ускладнений анімізм.

Анімізм, як і магія та фетишизм відображають безсилля примітивної первісної людини перед Природою. Відчуваючись безсилою перед стихіями Природи та плином часу, малоосвічена людина пояснювала оточуючий світ магією фетишів або надприродних двійників.

Фетишизм.

Ще одним розповсюдженим віруванням первісної людини є фетишизм (від португальського fetiзo -- чарівний, чудодійний), що полягає у мисленно-фантазійному наділенні деяких предметів і явищ неживої природи надчуттєвими якостями.

Поняття фетишизму як форми релігії оплутане значною неясністю, оскільки різні дослідники надають цьому терміну різних значень. Дійсно, у той час як одні дослідники (Шульце) називають фетишизмом шанування будь-яких матеріальних предметів (включаючи небесні тіла, людей і тварин), інші (Штернберг, Той) схильні обмежувати обсяг цього поняття, включаючи в нього тільки шанування неживих і притім земних предметів. Мало того, хоча більшість авторів називають фетишем матеріальний об'єкт культу, є дослідники, схильні настільки розширювати це поняття, що в нього включаються не тільки об'єкти, але і матеріальні приналежності культу (наприклад, церковне начиння, одяг), що самі по собі не є предметом шанування (Францев). релігійний шаманізм фетишизм надчуттєвий

Фетишизм - це віра в існування у матеріальних об'єктів надприродних властивостей. Фетишами називають матеріальні предмети, яким віруючі приписують надприродні властивості. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога.

Фетишизм дійшов до наших днів як віра у талісмани, амулети. Вважається, що амулет оберігає від нещастя, а талісман приносить щастя.

В сучасних релігіях фетишизм зберігається у вигляді поклоніння священним предметам - хрестам, іконам, мощам святих тощо.

Особлива, прихована сила фетишів, талісманів, амулетів -- це так звана мана. Термін “мана” європейські антропологи XIX в. запозичили в аборигенів Полінезії і Меланезії, які називали так силу, що керує природними процесами. Реальний зміст поняття “мана” не зводиться ні до “імперсональної сили”, ні до “надприродного”. Найбільш придатне значення слова -- “вища сила”. Людина володіє маною, коли вона щаслива, таланлива і демонструє якісь екстраординарні досягнення, наприклад, як хлібороб, воїн чи вождь.

Елементи фетишизму збереглися в релігійному уявленні людей і по сьогодення. Досить оглянути навіть загальним поглядом історію релігій усіх народів, щоб переконатися в тім, що фетишистські уявлення становлять невід'ємну частину будь-якої релігії. Навряд чи є хоч одна з них, у якій фетишистські вірування не займали б більш-менш помітного місця. Фетишизм складає один з найбільш постійних елементів усякої релігії. Це -- універсальне явище історії релігійних вірувань.

Тотемізм.

На нижчих ступенях культури часто зустрічається соціальний інститут, відомий під ім'ям тотемізму (мовою індіанців-оджибве ot-totem означає -- його рід) -- віра в існування родинного зв'язку між групою людей і визначеним видом тварин чи рослин.

Тотемізм тісно пов'язаний з господарською діяльністю первісної людини: збиранням плодів, полюванням. Тварини і рослини, що давали людям можливість існувати, ставали об'єктом поклоніння. У тотемізмі відбилися також особливості соціальних відносин у первісному суспільстві, засновані на принципі кревного споріднення. Усвідомлюючи це споріднення, люди переносили його на навколишню природу. Тотем ( тварина чи рослина) вважався предком роду, його родоначальником. З ним була пов'язана низка міфів, що описували його життя і подвиги, приписів, що дозволяли його убивати лише за умов дотримання певного релігійного дійства, обрядів, що піддобрювали тотем і сприяли його розмноженню. Пізніше на основі тотемізму виник культ тварин.

Зазначимо дві основні риси тотемізму. Перша -- виділення в ролі головних об'єктів поклоніння тотемних духів, тобто двійників тотемів. Не самі тотеми, а їхні двійники були головним об'єктом поклоніння в цій релігійній системі. Тотемам поклонялися настільки, наскільки вони були вмістилищем тотемних духів. Це поклоніння виявлялося через молитви (прохання), танці, табу, жертвоприношення, виготовлення і вшанування зображення тотемів, спеціальні тотемні свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему. Під уподібненням розуміється прагнення зовні бути схожим на тотема хоч би однією якоюсь рисою. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути схожими на антилопу-зебру, вибивали собі нижні зуби.

Друга риса -- дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних процедур. Важливим було одне: вбити і з'їсти за правилами, тобто так, щоб не нашкодити тотемному духові. Так, індіанці-шевенези (Канада) ще на початку ХХ ст. виконували такі процедури над тілом забитого “родича-оленя”: ставили перед мордою забитого посуд з їжею, танцювали мисливський танець, гладили тіло, дякували оленеві за те, що він дав себе забити, просили вибачення і бажали щастя духові оленя в країні померлих.

Тотемна тварина -- це священна тварина клану, кров якої символізує єдність клану, єднання його зі своїм божеством; ритуальне умертвіння і поїдання тотемної тварини -- цей прототип усякого жертвопринесення -- є не що інше, як укладення “кревного союзу” клану з його божеством. У тотемізмі людина переносить на всю природу риси свого суспільного устрою: природа тут поділяється на групи, суспільства на зразок людських спільнот.

Первісні люди, поділені на клани чи племена, повинні були неминуче вірити в те, що всі предмети, одухотворені і неживі, організовані за подобою того єдиного суспільства, про яке людина мала уявлення, тобто у формі людського суспільства; звідси мала виникнути думка про подібність видів тварин і рослин з родами і кланами людей: ці види тварин і рослин і були тотемами.

Тотемізм увійшов до всіх сучасних релігій як важливий елемент. Особливо відчутний його вплив в іудаїзмі, де багато тварин вшановуються як священні (священну корову у індусів ніхто не має права турбувати, де б вона не була і щоб вона не робила).

У християнстві святий дух зображується у подобі голуба, а Христос часто має наймення агнця. Свій початок християнське тайне причастя бере від обряду ритуального поїдання тотему: віруючі під виглядом хліба і вина їдять тіло і п'ють кров божества.

Бернгард Анкерман правильно підкреслював, що “психологічною передумовою тих специфічних відносин між соціальною групою і тотемом, почуття єдності між обома, що складає найхарактернішу рису тотемізму, була відсутність індивідуалізму, той колективізм роду, на ґрунті якого не могло ще розвинутися уявлення про індивідуальну душу, чому тотемізм і не можна виводити з анімістичних ідей”.

З точки зору Е. Дюркгейма, тотем -- ця елементарна форма божества -- є символом первісного клану, у його особі клан вшановує самого себе. “Бог клану, тотемний принцип, не може бути нічим іншим, як самим кланом, але гіпостазованим і представленим у зображеннях під чуттєвими видами рослини чи тварини, що служить тотемом”. Це і є бог, на думку Дюркгейма; і найранніша форма суспільства -- первісний клан -- усвідомлюється своїми членами як перша форма божества, як тотем клану.

Уявлення про тотемних предків є не що інше, як міфологічна персоніфікація почуття єдності групи, спільності її походження і наступництва її традицій. “Тотемні предки” -- релігійно-міфологічне схвалення звичаїв громади. Вони -- надприродні засновники тотемних обрядів, виконуваних членами групи, заборон, дотримуваних ними”.

Шаманізм.

Тоді ж, у ранньородовому суспільстві, виникає й інша форма чуттєво-надчуттєвого типу вірувань, що дістала назву шаманізму (евенкійською мовою шаман означає несамовитий) -- це віра в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів).

Найбільш типова особливість шаманізму -- застосування методів екстатичного спілкування з надприродним світом і у зв'язку з цим виділення особливих осіб, яким приписується здатність такого спілкування.

Звичайний ритуал дії шамана -- це так зване камлання -- несамовитий танець зі співом, ударами в бубон, громом залізних підвісок і т.ін. Камлання розглядається як спосіб спілкування з духами, що досягається двома шляхами: або духи вселяються в тіло шамана (чи в його бубон), або, навпаки, душа шамана вирушає в подорож у царство духів. У дійсності зміст камлання полягає в гіпнозі свого оточення і в самогіпнозі, завдяки якому шаман не тільки змушує глядачів вірити у свої надприродні здібності, але, звичайно, вірить у них і сам, переживаючи під час камлання галюцинації. На думку цілого ряду спостерігачів, шаманське камлання дуже нагадує істеричний припадок, та й узагалі шамани, зазвичай, нервові, схильні до істерії люди. Ціль шаманських обрядів загалом полягає в лікуванні людей чи тварин, а також у боротьбі з різними іншими нещастями та ін.

Що ж лежить в основі шаманізму? Шаманізм як культ виник тоді, коли з'явилися люди, які існували за рахунок виконання релігійних обрядів - професійні служителі культу. Шаман -- це насамперед нервова, істерична людина, схильна до припадків, іноді епілептик. Момент шаманського “покликання”, суб'єктивно усвідомлюваний як голос духів, що вимагають від людини вступу в шаманську професію, є об'єктивно нервове захворювання, що, до речі, у своїй більшості трапляється з людиною в період статевого дозрівання. Саме камлання шамана має велику схожість з істеричним припадком.

Однією з основних рис шаманізму є використання істеричних приступів як засобів виконання релігійних обрядів. У більшості випадків шамани вводили себе в транс. Коли шаман у трансі, він ніби залишає своє тіло, щоб зустрітися з духами і дізнатися від них про хворобу і способи її лікування. Як правило духи розказують шаману, що причиною хвороби є порушення табу. Тільки усвідомлення хворим цього і повернення до моральних норм громади призведе до одужання. У шаманізмі одним із засобів виконання релігійних обрядів використовується як несвідомий так і свідомий обман.

При появі шаманізму зменшується кількість жіночих духів, чоловічі духи витісняють їх на другий план і встановлюється керівна роль чоловіка в релігії.

Магія.

Поряд з тотемізмом і табу значне місце в життєдіяльності первісної людини посідала магія (від грецьк. мбгейб -- чаклунство, чарівництво) -- сукупність уявлень і обрядів, в основі яких лежить віра в можливість впливу на людей, предмети і явища об'єктивного світу за допомогою визначених дій.

Магія в уяві первісних людей подвоювала шляхи впливу на природні явища. Вважалося, що людина могла вплинути на природу не лише фізичними діями, а й діями символічними - обрядами. Обряди виконувалися перед полюванням, перед початком хліборобського року, до приходу весни, для закликання дощу тощо.

Один з головних законів первісної магії - закон подібного (схожого): подібне притягує подібне. Давні вважали, наприклад: щоб стати хоробрим і сильним, треба з'їсти шматок ведмедя; щоб стати швидконогим і сильним - шматок тура тощо. У той же час не слід вживати м'ясо, наприклад, їжака, бо будеш таким полохливим, як він. Зуби, які випадали, кидали пацюкам або мишам, щоб виросли нові - гострі, як у цих гризунів. Донині в українських селах перші зуби малюків кидають через стріху мишці. Спираючись на “закон” схожості, ворожбити і у давні часи, і нині викликають явище, зображуючи його у мініатюрі. Наприклад, щоб викликати дощ, треба побризкати водою. Або, щоб вплинути на людину, заподіяти їй щось, треба виготовити копію людини з дерева, воску, глини тощо і вчинити з тією копією те, що хочеш заподіяти самій людині.

Ще одне правило магії: те, що відбувається з частиною, відбувається і з цілим. Тобто, якщо, наприклад, заволодіти жмутком волосся людини, можна здобути владу над тією людиною. До цього правила дотичне ще одне: предмети, які довго стикалися один з одним, поєднані навіть після того, коли вони роз'єдналися. Наприклад, нігті, волосся, одяг, зброя, речі належали людині, отже, всяка дія на них позначиться на їхньому господареві. Тому ще довгий час (подекуди і нині) ховали у потаємних місцях обрізане волосся (особливо дітей) і нігті, щоб непевні зловорожі особи не заволоділи і не наврочили. За законами магії існує зв'язок між зброєю, якою була поранена людина і пораненою людиною. Тому стрілу, чи ножа виймали з рани і клали у воду чи у вологе місце, щоб у пораненого не було жару.

Магічні дії можна визначити як застережні, військові, магію погоди (метеорологічні), лікувальні, виробничі, сімейно-побутові тощо.

Релігійні табу були особливим різновидом застережної магії. Табу - означає заборону робити будь-що, щоб не накликати неприємностей. Наприклад, люди приховували своє ім'я від незнайомих. Вірили, що дізнавшись ім'я, їм можуть завдати шкоди. Не згадували імен померлих, щоб не накликати їхні душі. Не виголошували назву тотемних звірів, називаючи їх зовсім іншими іменами тощо.

Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії в самостійній формі; а також у побутовій формі як гадання на картах, ворожіння на воску тощо.

Висновки

Як бачимо, у ранньородовому суспільстві складається специфічний, суперечливий збіг соціумних та гносеологічних обставин -- саме таких, у яких крилася можливість появи релігійних вірувань. Соціумною причиною виникнення останніх став не просто низький, а такий рівень розвитку продуктивних сил і суспільних відносин, який був ще недостатнім для послідовно правильної орієнтації людини в навколишньому світі, але вже достатнім для виникнення у неї вищих, суто людських пізнавальних здібностей.

Інакше кажучи, розвиток умов матеріального життя людей приводить до того, що на певному етапі їхньої історії, у ранньородовому суспільстві, складаються й гносеологічні передумови появи релігії. Вони пов'язані, кажучи загалом, із здатністю абстрактного мислення і фантазії в умовах обмеженості знань відриватися від дійсності, уособлювати таємничі сили довкілля, абсолютизувати й догматизувати певні риси пізнавальної діяльності, створювати образи надприродного, викликати віру в його існування та його здатність впливати на людину і її довкілля.

Наявність названих причин та передумов релігійних вірувань з необхідністю привела до віри в існування особливих, таємничих сил природи та уявлення про можливість чаклунського впливу на них. Це були подеколи наївні, не завжди чітко визначені первісні вірування, представлені чуттєво-надчуттєвим, а опісля -- демоністичним типами.

Література

1. Абрамович С. Релігієзнавство: Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. - К.: Дакор, 2006. - 509с.

2. Калінін Ю. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Юрій Калінін, Євген Харьковщенко,. - К.: Наукова думка, 1995. - 252с.

3. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. - 3-є вид., перероб. і доп.. - К.: Кондор, 2004. - 643с.

4. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. - К.: Академвидав, 2002,, 2003. - 431с.

5. Релігієзнавство: курс лекцій/ В.Л. Петрушенко, О.П. Петрушенко, М.П. Скалецький та ін; Мін-во освіти і науки України, Слов'янський держ. педагог. ун-т. - 3-тє вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 327с.

6. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів ВНЗ/ Олександр Решетов, Володимир Кирильчук, Зоя Стежко, Сергій Римар,. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. - 155с.

Размещено на Allbest.ru