Велесова книга (історико-лінгвістичне дослідження)

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Велесова книга (історико-лінгвістичне дослідження). Частина 5

Таранець В. Г., доктор філологічних наук

Анотація

На матеріалі текстів «Велесової книги» розглядаються слов'янські божества: богиня-мати Сва, Сварог, Дажбог, Перун, Велес та етимологія слова «Бог».

Ключові слова: Велесова книга, Бог, богиня-мати Сва, Сварог, Дажбог, Перун, Велес.

Постановка проблеми. СЛОВ'ЯНСЬКІ БОГИ. Сюжет «Велесової книги» (далі - ВК) містить у собі дві площини подій: реальні, ті, що відбуваються на Землі, та потойбічні, небесні, в яких задіяні божества. Для давніх людей, що творять земні справи, обидва світи утворюють єдине ціле, в кожному із яких мають місце схожі реалії. Таке розуміння навколишнього світу було типовим для первісних людей, яке продовжувалося до епохи Середньовіччя і зберігається в деяких архаїзмах людської свідомості та буття до наших днів. Очевидно, що поняття БОГ також існує у свідомості людей із далеких часів, хоча смислове наповнення його багато разів змінювалося. Зупинімося детальніше на цій стороні питання.

Виклад основного матеріалу дослідження. Здавна людина мислила себе єдиною з природою, ототожнюючи свої ознаки з оточуючим живим світом і наділяючи цей світ також своїми рисами, що торкаються її мовлення та мислення. Відділення людини від природи характеризує етап бінарності існування зазначених складових. З цього часу зароджується протиставлення природа/людина, в якому під терміном природа виступає поняття БОГ. Дуальне мислення людини приводить до сприйняття всього навколишнього світу речей у вигляді двосторонніх явищ. Відбувається розділення і протиставлення просторових уявлень, які, зокрема, проявляються у вигляді окремого існування НЕБА і ЗЕМЛІ, на яких відповідно поселяються боги і люди.

Давня міфологія шумерської цивілізації свідчить про проходження уявлень людини в напрямку виокремлення у своєму соціумі окремих людей, героїв, які виглядали як напівбоги, що згодом були ідеалізовані як безсмертні і поміщені на небі. У цілому, цей процес виглядав подібно і в інших народів, що дозволяє прийняти розвиток у напрямку: людина ^ напівбог ^ бог. До сказаного необхідно додати, що людина первинно переносила всі свої відносини і побут земного життя на Небо, що стало притаманним також божествам. Так, поняття БОГ включало в себе семантику й атрибути природних речей та явищ, які поступово прийшли до сучасного розуміння, що БОГ - це ЛЮДИНА. Взагалі, необхідно прийняти й інші тлумачення подій та фактів, що подані в давніх оповідях, легендах та міфах. У них наявні реалії земного життя, необхідно лише зняти з них небесну вуаль, після цього їх можна сприймати як бувших у повсякденному житті землян.

До сказаного необхідно додати існування у Бога, за уявою древніх, надприродної сили, по-нашому, інформаційної енергії, що передається людям на Землі. Таке розуміння знаходимо у таких текстах ВК (д. 1): «Повчимося старому, зануримо душі наші в нього, бо то є наше, що прийшло з Колом, і творить Божу силу». Бога «просимо не переставати живих явищ Кола крутити в Яві» (д. 11-А). Раніше у нас була мова про Кола, які, йдучи із космосу, задають реалії і все життя на Землі.

Ґрунтуючись на викладеному вище розумінні зародження поняття БОГ і деяких його особливостей, розглянемо детальніше цю сторону питання на матеріалі текстів ВК.

У багатьох випадках у текстах вживається слово «Бог» у загальному значенні, не називаючи конкретного божества. До рис такого розуміння відносимо тези про те, що Бог єдиний з нами, «а тому творімо та говорімо з богами воєдино» (д. 1). Ця єдність пояснюється тим, що «...Боги наші суть отчі родичі» (д. 33/фрагм./).

В іншому місці автор ВК зазначає: «Бог є один і множествен» (д. 30). Ця фраза є глибоко філософською і підтверджує відомий у сучасній науці постулат про бінарність первинної парадигми мислення людини, або «двоєдність». Останнє свідчить, що Бог у давніх слов'ян представлявся як єдність «цілісної двоїни» (двоїна була одночасно і множинністю). У цьому ж тексті зазначається: «Не мали ми богів, окрім Вишень і Сварга, а вони суть множества». Очевидно, що первісно слов'яни розрізняли Вишень і Сварга, які пізніше утворили множину богів, але все ж як єдину цілісність. В одному тексті (д. 38-А) зазначається, що «Сварг - усіма править», а перед цим перелічуються ці божества: Перун, Стрибог, Ладобог, Купалбог, Яр-бог. З настанням дня до Бога звертаємося, «його ж називаємо Перун, Дажбо, Хоре, Яр та іншими іменами» (д. 4-Г). Очевидно, що в інших текстах ВК, де згадується «Бог наш», розуміється перш за все Сварог, «який ті землю, сонце наше і зірки утримує, і світ міцний творить» (д. 11-А). Його ми славимо, «хвалу співаємо. Співаємо й танцюємо йому» (д. 11-А). Бог локалізується на Небі, його множинність перебуває у пантеоні, так званому Сварзі.

Богам люди обов'язково приносили жертву, просячи при цьому «про поміч у ділах ратних» (д. 7-Д). Успіх у боротьбі з ворогом, вважають руси (слов'яни), можливий лише дякуючи співучасті того чи іншого бога. Це може бути матір-Сва зі своїми порадами, громовержець Перун, який допомагає воїнам залізними мечами, Яр-бог, який «править весняним цвітінням та русаліями, водяними, лісовиками та домовими» (д. 38-А). Пожертви приносяться лише своїм богам, а не чужим, з якими руси перебувають у ворожих стосунках. «Боги Русі, - відзначає автор, - не беруть жертви людської і тваринної» (д. 24-Б). Хоча свідчення арабських мандрівників до Русі показують, наприклад, як спалюють зі слов'янським вождем його дружину, але, на нашу думку, це не сприймає автор ВК як жертву, оскільки (за свідченням подорожуючих) дружина йшла на жертву добровільно, виражаючи свою любов до небіжчика і неможливість далі існувати без нього [12, с. 14, 16, 21].

Далі в тексті І. Хоругин зазначає, що «ліпше маємо зникнути, але ніколи не бути в рабстві та жертвувати богам чужим» (д. 6-Г). Наші боги - образи, «і волхви жертву приносили богам, хвалячи та славлячи їх» (д. 7-А). Слов'яни мали багато храмів: «у Новограді на Волхов-ріці, мали в Києграді по Боголісах. І ще мали на Волині дулібські храни, і в Суренжі на морі Сурськім та Синім» (д. 21).

У текстах зосереджується увага читача на тому, що той, хто забув слов'янську божественну віру, той отримує найсуворіше покарання. «І ніхто не сміє про те забути, бо проклятий буде богами нашими і людьми. Люди ім'я його схибнуть навіки» (д. 25). Автор звертає увагу на інше тлумачення заповідей Бога, за що така людина буде покарана, як зазначається в тексті (д. 30): «Якщо ж трапиться якийсь блудень, що захоче порахувати богів і відділити від неба, то вигнаний буде з роду, бо не мали ми богів, окрім Вишень і Сварга». І далі (д.31): «Якщо хтось знає... [що Бога Світла славимо] і не воздасть хвалу богам, триклятий буде».

Таким чином, очевидним є те, що основою життя племен, організації їхніх відносин і моральних та побутових устоїв та звичок виступає язичництво на чолі з Богом. Бог існує поряд з людиною, яка не мислить своє життя в іншій сфері. Для людини, на нашу думку, в давнину язичництво було визначальним для його етносу навіть у більшій мірі, ніж мова.

У розглянутих текстах слово Бог реалізовано у формах: БОЗЕ, БЬЗІ, БЗІ, БЪЗО, БГУ, БЗЕМ, БЗЪМ, БЗЕХ, БЪГОВ, БЬ- ЗЕХ, БОЗЪМ, БОГУ, БОГОУМ, БОГОМ, БОЗЕМА та ін. В усіх випадках начальним виступає дзвінкий /Б-/, за ним слідує один із голосних заднього ряду /О/ або /Ь/ чи повна його відсутність. Далі реалізується дзвінкий приголосний /Г/ або /З/, які представляють чергування г/з (пор. нога - нозі). Отже, корінь можна подати у вигляді БОГ-/БОЗ-, за яким слідує суфікс або флексія. Початкове *bog- має спорідненість в інших мовах, зокрема в слов'янських: ст.сл. богь, болг. бог, сербохорв. бог, словен. bog, чеш. buh, польск. bog, в.луж. bog, н.луж. boh, укр., рос. бог, які відтворюють псл. bogb, в германських: гот. guP, д.англ. jod, двн., свн. got, нім. Gott, д.сакс. god, гол. god, шв. gud, дан. guв, виходячи з яких реконструюється герм. *guвa- «бог», в індійських: д.інд. bhвdah «наділяючий, податель, пан, владика», ав. baya «господь, бог» та ін. Зазначимо, що мотивацією розглянутого наймення БОГ виступає смисл «Всесвіт; Природа». Перейдімо до аналізу окремих божеств.

МАТИРЬ-СВА. Найбільш поширеним у текстах ВК є опис матері-богині, яка виступає у своїх діях безпосередньо зі слов'янським племенем руси у їхній боротьбі з ворогами та труднощами за своє виживання. У центрі подій виступає богиня під іменами МАТЫРЬ, МАТЫРЕ, МАТЫРЯ, МАТЕ, серед яких архаїчнішими є форми з коренем та суфіксом типу МА-ТЫРЬ. Згадаймо, що в давнину морфемна та фонетична (складова) межі збігалися, що дозволяє вважати суфікс -ТЫРЬ як похідний від K.*-tйr зі значенням збірності, а пізніше - двоїни або множинності. Такий морфемний поділ у давніх словах подають К. Бругманн, В. Штрейтберг, О. Трубачов [13, с. 13]. Наявність серед інших словоформ редукованої у вигляді МАТЕ свідчить про період у розвитку мови, коли кінцевий склад слова суттєво артикуляційно ослаб, редукувався і зник, у такому вигляді існує сучасне укр. мати. У цілому, зазначені форми в текстах ВК свідчать про два мовні зрізи у розвитку останньої: доредукований та редукований.

До вище відміченого цікавим буде додати ще одну форму з тим же коренем *ma-, що поданий в одному із текстів (д. 6-Г) у вигляді МАГУРА «мати-богиня». Зазначена форма має в собі складові: МА-ГУРА, серед яких остання морфема виступає ідентичною до -ТЫРЬ. Слов'янське -ГУРА свідчить, що початковий приголосний /h-/ вийшов із давнішого /k-/, а не /t-/, як у попередньому K*-tйr. Із попередніх наших досліджень відомо, що псл. */t-/ могло появитися на місці k.*k- під впливом Трипільського субстрату. У результаті порівняння виходить, що в слов. -ГУРА початкове вийшло із іє.*к-, яке є давнішим, ніж іє. /t-/ у *tйr, тобто зазначений приголосний є досубстратним. Такий висновок підтверджується також подібними прадавніми (досубстратними) формами в германських мовах із *-tйr, що дало число «два» (пор. гот. *twai). До цих форм молода дослідниця У Баркар відносить такі споріднені слова, як дсканд. kvistr, шв. kvist «гілка» (пор. нім. Zweig), дсканд. kvпsl «розщеплена гілка чи інструмент, рукав річки», ісл. kvisl «гілка, вилка» (порівн. нім. Zwiesel), швед. kvitter, ісл. kvak «щебетання», які свідчать «про наявність задньоязикового приголосного k у розглядуваних формах» [2, с. 128]. Таким чином, слов. МАГУРА із ВК має в собі ознаки досубстратної форми, що є реалізацією ще одного ранішнього мовного зрізу в текстах ВК. У цілому, розглянуті форми, що позначають богиню-матір, представляють собою три мовні етапи, засвідчені в текстах ВК, які можна подати у вигляді фонетичного деривату: МАГУРА ^ МАТЫРЬ ^ МАТЕ.

Повертаючись знову до фрагментів тексту ВК, що утворюють своєрідний дискурс з домінантою МАТЕРІ-БОГИНІ, відмітимо, що мати, перебуваючи на небі у Сварзі богів, їхньому пантеоні, відображає свою минулу земну реальність. Ця дійсність полягає в тому, що події, які супроводжують цю богиню, мали місце на Землі, а значить, і засвідчують етап матріархату у суспільстві слов'ян. Іншими словами, у пам'яті слов'ян, поряд з іншими, мають місце події їхнього життя, які можна віднести до часу не пізніше новокам'яного віку. Словесне вираження наймення матері у вигляді кореня *ma має смисловий зв'язок, на нашу думку, з поняттям «багато; множити», що становить основну природну функцію матері щодо продовження роду на землі.

Семантичне гніздо слів з основою МАТИ має в собі багато інших наймень, що торкаються різних сторін розглядуваної богині. До основного імені, що часто супроводжує МАТЫРЬ, уналежнюємо словоформу СВА.

У реалізаціях розглядуваного словосполучення мати-Сва відмічаємо такі його варіанти: (д. 7-Г) МАТЫРЯ СВА СПЬВА ПІСЕНЬ РАТЬНУ «Мати Небесна співає пісню ратну», (д. 7-Е) ТО БО МАТЫРЕСВА БІЯЩЕТЬ КРЫДЛЯМА

0 БОЦЕ СВА «А Мати Небесна б'є крилами о боки свої», (д. 7-З) МАТЫРЬ СУНЕ СВА СТРОЕНІЯ «Мати-Сонце Небесна встає». У зазначених та інших випадках С. Піддубний перекладає слово СВА як «Небесна», Б. Яценко вживає у цих контекстах переклад «наша», а Г Лозко - «Слава». Пояснюється це тим, що в слов'янській міфології не розглядається СВА як існуючий теонім і тому в перекладах вживаються близькі за значенням поняття, до яких належать д.інд. Сварга «небо», «свій», що в текстах ВК передається через СВА, або слово «Слава», яке часто реалізується в текстах у сполученні Мати-богиня. Все ж, на нашу думку, слово СВА в контексті з богинею МАТЫРЬ необхідно розуміти як наймення богині,

1 воно не підлягає перекладу, як власні назви взагалі. Це підтверджується подальшим аналізом цього слова.

Перш за все необхідно зазначити, що в сполученні з МАТЫРЬ і подібними формами досить часто вживається в текстах ВК слово СВА (на дощечці воно подається разом або окремим словом). Цей термін подибуємо в композиті слов'янського божества Сварог (Swarog) - творця всього життя, бога світла і небесного вогню [18, с. 34]. У цьому імені виділяємо складові Swa-rog, які значать відповідно «Всесвіт; Небо» та «князь, цар». Останнє -rog співзвучне з написом rex на печатці, який ставили слов'янські князі о. Рюґен (пор. лат. rex, rйgis «цар»). У цілому, ім'я Сварог мало первинну семантику «Бог Всесвіту». Наше розуміння походження наймення бога Сварога відрізняється від більш відомого, пов'язаного з псл. *svara «свара, незгода, війна». Взагалі, цей теонім «загальноприйнятої етимології не має» [6, с. 186].

Назва богині-матері СВА в літературі свідчиться у варіанті з голосним між початковими приголосними Siva (Ziva), що з'явився під впливом мови трипільців, у мовленні яких не було комбінацій приголосних [14]. Це було наймення богині життя, родючості та порадниці всіх венедських народів, її собор знаходився в Ратцебурзі (Німеччина) [18, с. 26-27]. У полабів, що проживали на р. Ельба, була також богиня Siwa, дружина великого і шанованого Бога (Bog) [19, с. 32]. Очевидно, що наймення Siwa сягає часу існування Трипілля, коли тут зароджувалися численні індоєвропейські племена, серед них і індоіранські. Якщо взяти до уваги, що у давніх словах початковий приголосний С- іноді переходив у сильний шумний Ш- (пор. рос. сабля - укр. шабля, k.*(s)ner- «плести» - укр. шнур), то ім'я в індуїстській міфології верховного божества та творця світу Шіва виглядить як споріднене до вищеназваних СВА, Siwa, як за формою, так і за змістом. Взагалі, найдавнішим (досубстратним) вважаємо наймення СВА, яке пройшло розвиток у напрямку: k.*kwa > пслА^^ > *k'iwa > swa [15, с. 233], тобто вихідним виступає корінь kwa зі значенням «Всесвіт; Бог». Раніше нами було показано, що наймення Бог у слов'янських і германських мовах містить у собі також корінь kwa [13, с. 164-167]. Звідси пояснюється походження родинної (сімейної) пари Bog і Siwa, про які згадувалось вище. Можна передбачити спорідненість наймення kwa також із семітським Yahweh (тобто Ya-hweh) чи його варіантами, що свідчить про спорідненість ностратичних мов та їхніх етносів. велесовий міфологія бог культурологічний

Існування в слов'янському пантеоні богині СВА підтверджується також культурологічними дослідженнями фольклорного матеріалу слов'ян. До них відносимо прадавні відтворення на полотнах рушників Великої Богині. Ця богиня, як зазначає Л. Саннікова, є «першопричиною життя» і відображена у вигляді «Першоптахи» [10, с. 19]. Аналіз орнітоморфних мотивів на українських рушниках, виконаний Л. Андрушко, показав, що «Птахи у міфології - це істоти верхнього царства, вони є творцями Всесвіту» [1, с. 4]. Такі зображення, поширені на обрядових предметах у різних народів, є священними і володіють надприродними силами [1, с. 8]. Зазначені ознаки Птахи ріднять з богинею СВА із ВК, про що йдеться нижче.

У проаналізованих текстах ВК богиня-мати досить часто персоніфікується у вигляді ПТИЦІ, яка постійно знаходиться у тісному зв'язку з племенами слов'ян на землі. Проілюструємо це на деяких типових випадках.

Племена русинів, як пише автор (д. 6-А), були у великій скруті: спалені урожаї, з двох сторін тиснули ромеї та готи - і в цей час «прилетіла до нас Птиця Божеська ПТИЦЕ БЖЕ- СКА» і сказала, як діяти, ми так вчинили і перемогли. В іншому тексті (д. 8/2/) «прилетіла до нас, сіла на дереві й заспівала

Птиця СПЪВА ПТЫЦШ... І співає пісню до борні та битви». «Птиця-Мати Небесна [закликає] нас СЕ ВРЩЕТЬ ПТЫЦ1А МАТРЕ СВА ОНЫ, аби ми підняли мечі на свій захист» (д. 23). Птиця-мати передбачила горе велике для венедів, що відійшли від своєї віри, як сказано в тексті (д. 36-А): «А та свята Птиця сказала, що вогонь-смар принесе до них (венедів) голод нищівний і там горе буде» І ТА СЬВЕ ПТЫЦ1А РеЩеШЕТЬ ЯКО ОГЕНЬ СМАРЬ ПОНЕСТЩЕ ДО НОІ.

Мати-богиня у вигляді Птиці постійно контактує зі слов'янськими племенами, при цьому вживаються слова різноманітної семантики: прилетіла, сказала, розповідає, наказує, молить, дорікає, мовить, пророчить, закликає, йде перед нами, співає, кличе, б'є крилами о боки свої. Окрім нейтральної лексики, автор вживає емоційні вислови, що свідчать про велику турботу богині щодо своїх підлеглих, які повністю їй підкоряються, приносячи пожертви і свою слухняність. Такі відносини між Богинею та слов'янами-русами можуть пояснюватися лише їхніми родинними зв'язками, як свідчить подальший матеріал.

Сюжет текстів ВК показує, що богиня СВА носила також ім'я Славуня - мати дітей її та Богумира: (д. 9-А) «мати їхня, яку звали Славуня» А ТУ МАТЕ ИЕХ ИЖЕ РЬЩНА СЛАВУНИ. Нерідко це ім'я подається у варіанті СЛАВА, наприклад: (д.7-Є) «А Мати-Слава співала» А МАТЫРЕ СЛАВА СпЪВАШЕТЬ, «до Матері-Слави» МАТЫРЬ СЛВА, (д. 13) «якМати Небесна Слава накаже» АКО АМТЕР СВА СЛВА РЖЕЦЕ. Наймення СЛАВА, СЛАВУНЯ свідчать про спільність походження ма- тері-богині і слов'янських племен, де богиня сприймається як прамати слов'ян. В одному із текстів (д. 6-Г) зустрічаємо: «Нащадки ми Славуни і горді бути можемо» ПОТОМИЦЕ СМЕ СЛАВУНЕ А ГРДІ СМЕ БОІТЕ МОЖАШЕМ. Очевидно, що богиня СВА була у витоків зародження праслов'ян, буття яких починалося з наймення *ша (< іє.*к'а). Саме цей корінь, на нашу думку, об'єднував у давню пору зародження слов'ян, землеробські і скотарські племена, після чого відбулося їхнє відокремлення у вигляді *к“еї- та *к"Єг-. Про це свідчить розвиток двох родоплемінних гілок слов'ян - землеробів та пастухів, про які була мова раніше.

Богиня Сва отримує інші наймення залежно від атрибутів, з якими вона пов'язана. Оскільки у слов'ян Перун був богом грози й води, то в оповіді про те, як Богиня в розі несла живу воду воїнам, вона отримує назву Перуниця. Про це свідчиться в текстах ВК: (д. 7-Д) ПЕРУНЦЕ, ПЕРНІЦА, (д. 8/3/) ПЕРУНЫЦЬЯ, або в тексті (д. 26): «А загиблому на полі бою Перуниця дає Воду Живу попити» І ПАДЕЩЕМУ О ПОЛІЕ ПРЕ ПЕРОУНИЦІА ДАЕ ВОДОУ ЖІВОУ ОПЫТЕ.

Цікавою виглядить зовнішність Матері-Сва, коли вона сяє, блищить. У цьому випадку богиня носить ім'я Красної птиці, пор.: (д. 7-Б) «І Мати співала, та Красная птиця» КРАСНА ПТЫЦШ. В іншому тексті (д. 7-Є): «а та Птиця - не сонячна зоря, а світло її» А ТА ШЫЩА СУНЕ САрЕ НЕ ЕСЬ А ТАЯ ЕСЬ ОД ОНА ОВАСТА БЯЩА. Або - Зоря Красна (д. 7-Ж), «Тут Зоря Красна ЗОРІЯ КРАСНА іде до нас». Птиця прилетіла, сіла на дереві й заспівала, пише автор (д. 8/2/): «І всяке перо є на ній, і сяє кольорами різними - стало вночі, як вдень» І ВШЯКО ПЕРО Е ІНЕ А СЯЩЕ ЦВЪТА РУЗНА СТА І В НОЩЕ ЯКО В ДЕН. І тут же: «Тут бо Красна Зоря [КРАСНА ЗОРІЯ] іде і коштовності нанизує на убранство своє».

В окремих контекстах ВК Богиня Птиця пов'язана з вогнем, скажімо, в уривку (д. 19) мати небесна повинна принести вогонь [ОГНЬ] від патаре Дія. Вона закликає «Вишнього, щоб дав їй вогонь до вогнищ наших» ДО ВШНІЕГО ІАКВЬЕ ДАЯЛ

ЕСЕ ЕІЕ ОГЕНЬ ДО ОГНИЦОІ НАШЕ У тексті (д. 29) мовиться про Богиню, яка «огонь дала пращурам нашим» ОГЕНЬ ДАШЕТЬ ПРАЦУРОМ НАШЕМ

У розглянутих текстах Мати-богиня є зоря, вона сяє, несе вогонь на землю, отримавши його від Вишнього, від Дія. Схоже, що у цих випадках Богиня виступає під іменем Сонце. В одному випадку вживається ім'я Ясна ЯСНЕ, що разом з Інтра «йшли за нами» (д. 7-В).

Узагальнюючи, можна сказати, що Мати-богиня виступає в текстах ВК у таких іпостасях: 1) прамати слов'ян, 2) небесне світило - Сонце, 3) божа Птиця.

СВАРОГ. Під цим іменем виступає верховний бог у слов'ян, як ішлося вище, але наймення вказує також на місце знаходження богів - Сварг у значенні «небо», «небеса». Останнє засвідчено в текстах: (д. 7-Д) «то Мати Небесна кличе в Сварзі на подвиги ратні», (д. 6-Є) «усуріти [траву] на сонці нашому, щоб пити на честь богів у Сварзі», (д. 4-Г) «А наші діди в Сварзі...». Очевидно, що в Сварзі знаходяться боги наші та наші предки - діди. Знаходиться цей пантеон на Небі синьому (д. 7-Є). «Там Рай-ріка тече, що відділяє Сваргу од Яви» (д. 11-Б). Цікаво зазначити, як в одному з текстів в переліку божеств Сварги першим називається Сварог, за ним пари богів, а потім трійці, пор.: (д. 11-А) «Перун та Свентовенд обоє удержані в Сварзі, а з обох боків їх Білобог і Чорнобог перетягуються, але вони і Сварг тримають світ, аби не бути йому повергнутому. А за ними обома Хоре, Влес і Стриб, а поза ними - Вишень, Леле, Літиць...». Саме у такому порядку, як уже про це йшлося, зароджувалися числові поняття.

У славістиці вважається, що Сварог, або Сварожич, - бог вогню [9, с. 490]. У балтійських слов'ян його називали Рад- гостом (Radegast). Сварг давав слов'янам животворну енергію у вигляді води: (д. 8/2/) «пиймо [Воду Живу], бо те все од Свар- га до нас життям тече».

Руси (слов'яни) моляться до Сварга як свого «першого Пращура» (д. 15-А). В іншому тексті (д. 22) значиться, що «Сварг є Отець, а інші суть сини. І мусимо коритися йому, як корилися родичі, бо він Отець Роду». Схоже, що цей бог «започаткував» родоплемінну слов'янську гілку, про це свідчать такі слова: (д. 24-Г) «також величають пращура нашого Сварга, який був, є і пребуде завжди з нами з віку у вік до кінця». Своє природне призначення розуміє і сам Сварог, який мовить до старот- ця русів Ора: (д. 25) «Як мої творіння створив вас од перст моїх. Знайте, що ви сини Творця, і поводьтеся, як сини Творця, і Дажбо буде Отець ваш. Тому мусите слухатись його: що той вам накаже, те й маєте робити - і як говорити, і що творити». Своє повеління над русами він передає своєму сину Дажбогу.

У текстах ВК зазначається, що Всевишній Сварог визначив землю русам «од сонця до сонця» (д. 31), «уставив ті молитви та купалища» (д. 26), завжди «маємо турботу Сваргову» (д. 28). Взагалі, Свареж є Творцем Неба і Землі, «справимо свадьбу для них» (д. 30), прийдуть часи, коли «крутити будуть Кола Сваргові до нас» (д. 36-А). «Сварг, що створив світло, - це Бог світла і Бог Прави, Яви та Нави. Се бо маємо їх за істину і ця істина наша переборює сили темряви та до блага веде» (д. 15-А). Сварог може й покарати тих, хто його не слухається, він «усімаправить» (д. 38-А). До нього звертаються «пропоміч божу» (д. 20 /фрагм./), ласкаво про нього говорять: «Сваржець указує нам, куди тримати шлях свій» (д. 23).

Аналіз смислової сторони Сварога показує, що цей бог створив увесь Світ, він перший серед інших, йому моляться й підкоряються всі, хто живе на Землі. Він є першопредком слов'ян, дає їм силу і наснагу, повністю управляє їхнім життям. У текстах ВК зустрілися такі словоформи цього бога: СЬВРА, СВАРГ, СВАРГЬ, СВАРЗЕ, СВАРОЗЕ, СВАРЕГЬ, СВАРЪГЪ, СВАРОГ, СВРОГА, СВРОГ, СВРАЗЕ, СВРГ, СВРЗІ, СВРГОІ, СВРГА, ИСВАРГА. Зупинімося детальніше на аналізі наймення Сварог.

Вище було показано, що наймення цього Бога чітко відображається у його складових Сва-рог (Swa-rog), які значать відповідно «Всесвіт; небо» та «князь, цар». Обидві основи чітко представлені в текстах ВК своїми приголосними, голосні ж, як правило, редукуються, іноді до повного їх зникнення. Провідною семантикою в теонімі виступає кореневе сва-, що походить із k.*kwa. Згадаймо, що цей корінь має також мати-богиня у слов'ян СВА, яка в текстах подається як дружина БОГА. Із попереднього також відомо, що наймення БОГ містить в собі також K.*kwa. Очевидним є походження слов'янських головних богів Сварог і Сва, також і узагальнюючого Бог, від поняття індоєвропейців, вираженого словом *kwa. Цей же корінь на слов'янському тлі започаткував родовід слов'ян у вигляді *swa, що ліг в основу наймень племен. Про це свідчить слов'янський етнонімікон у своїх двох гілках k*kwer- та *fel- зі значеннями «скотарі» і «землероби» [15, с. 22].

У текстах ВК вживається похідна форма від Сварог у вигляді Сварожич, реалізована в таких варіантах: (д. 23) «Се бо Сваржець дивився на нас із небес своїх» СЕ БО СВАРЖЕЦЬ ЗРЯЙ ОНЫ ОД СВРЗЕ СВЫА. У цьому фрагменті тексту слово СВАРЖЕЦЬ вживається у значенні «бог Сварог». В інших випадках розглядуваний термін реалізується в множині, виражаючи смисл «боги», наприклад: 24-А «А ті Сварожичі (боги) в небі ячат» І ТЬПЕ СВАРОЗЕ 1МУТЫ ЯЩЕТЕ; (д. 25) «І Сварожичі чують те» І СЕ СВАРОЗ1ЦЫ ОШУЕ ТОА. Наведені приклади ще раз свідчать про деривацію смислів у напрямку: Сварог ^ Сварожичі ^ Боги (Бог), спорідненість яких зумовлена спільним коренем k.*kwe-.

ДАЖБОГ. У славістичній літературі цей теонім позначає Бога Сонця. Його наймення має свідчення у вигляді: др. Дажь- богъ, р.-цсл. Даждьбогъ, п. ст. Dacbog (особове ім'я, XIV ст.), псл. *Dadjbbogb, «утворене з імперативної форми дієслова *dadjb «дай» і основи іменника bogъ «щастя, добробут» [4, с. 9]. Зазначене смислове наповнення теонім міг отримати в ході свого розвитку, приймаючи вигляд «Дай щастя, добробут!», але не на початку свого зародження. Сучасні дослідження те- онімії зводяться до висновків, що мотивуючою стороною наймення божеств виступають його ознаки, зовнішні чи функціональні [11; 13, с. 139, с. 164-165]. Виходячи зі сказаного, ми дотримуємося точки зору Ф. Корша та О. Погодіна, згідно з якою початкове Дажъ- вчені співставляють з гот. dags «день» та ін. [16, с. 482]. При такому розумінні слов'янський Дажбог тлумачиться як «той, що дає вогонь» [13, с. 165], тобто Бог Сонця. Розглянемо смислове наповнення та формальне вираження вказаного божества у ВК.

У текстах ВК зазначається, що Дажбог [ДАЖЬБО] створив Світ, закріпив у безодні нашу Землю та встановив закони проживання (д. 1). Звернімо ще увагу на слово ВЕИЦЕ, яке С. Під- дубний переклав як «овейце» [8]. У цьому слові корінь ВЕИ-, який зустрічаємо і в іншому тексті (д. 7-Є) у вигляді ОВАСТА «світло», де коренева форма ОВЕ-. Зазначені кореневі форми, на нащу думку, є спорідненими і походять із k.*kwUe зі значенням «світлий, Світ». У зв'язку зі сказаним вірнішим буде переклад «Дажбо створив нам [Світ]», а не «овейце».

В іншому місці зазначається, що «Дажбо нас родив і крізь корову Замунь» ПОТОМИЦЕ СЛАВНЕ А ДАЖБО НАС РОДИ- вЕ КРЕНЗ КРАВУ ЗАМуНь (д. 7-Є). Сварог повчав слов'ян, говорячи Ору: (д. 24-В) «Дажбо [ДАЖЬДЕ] буде Отець ваш. Тому мусите слухатись його: що той вам накаже, те й маєте робити». І слов'яни сприймали його як свого бога: ДАЖЬБ- ГИ НАШ СОУТЬ (д. 32), Перший князь яких носив знак Даж- бога: ПРВЕ ІМА На ЩЕЛЕ ДАЖБО (д. 33), йому молилися: ХВАЛИМО ДАЖЬБА НЇЇЇЇГО (д. 4-А) і приносили жертву: А ОЦЯ НАША ДАЖБА ЖРЯТВУ ТВОРЯЙЩЕ (д. 6-Є), А ДЖБО УСЛОІША МЛБОУ ТУ (д. 16-А).

Ближче за інших богів Дажбог стоїть до русів (слов'ян), які себе часто називають «Дажбожі внуки»: (д. 3-А, 24-Б) ДАЖ- БОВЕ ВНУЦІ, (д. 19) ДАЖБОІ ВНУЦЕ, (д.23) ДАЖЬБА ВН- ЦЫЕ.

Цікаво зазначити, що в одному випадку має місце перестановка основ у найменні Дажбог, яка виглядає таким чином: (д. 38-А) БГЪДАЖДЬ «Богдаждь». Як уже раніше зазначалося, така форма подається у тексті, в якому є архаїчні риси. Прикметно, що ця форма представляє той давній час, коли кожна зі складових основ могла займати будь-яке місце в складному найменні Дажбога.

Назвемо всі форми з іменем Дажбога, що зустрілися у текстах ВК: ДАБО, ДАЖЬБА, ДАЖЬБУ, ДАЖБА, ДАЖБО, ДАЖ- БУ ДАЖБОІ, ДАЖЬБОМ, ДАЖБОВІ, ДАЖБОВЕ, ДАЖБОВА, ДАЖБОВЕМ, ДАЖЕ, ДАЖЬБГУ, ДАЖДЬБОГЪ, ДАЖЬДЕ, ДЕЖБО, ДОЖБО, ДЖБО, БГЪДАЖДЬ. Очевидною є двооснов- ність теоніма, в якому одна складова має вигляд: Даж-, Дажь-, Да-, Даждь-, Деж-, Дож-, Дж-, що має атрибутивне значення відносно подальшого «бог» у вигляді: -бо, -ба, -бу, -боі, -бом, -бові, -бове, -бова, -бовем, -бгу, -богъ, -де, бгъ-. В обох випадках постконсонантний голосний редукується, іноді до повного зникнення, що свідчить про основне смислове навантаження у приголосних. Сильна редукція форм, що виражають «бог», свідчить про їхню другорядність у вираженні загального значення і граматичну навантаженість, перш за все флективну. Провідним у вираженні основного смисла виступає початкове ДАЖ-, в якому кінцевий /-Ж-/ утворився в результаті слов'янської палаталізації із псл.*-Н/^. У цілому, в зазначеному корені ДАЖ- вбачаємо іє.* зі значенням «світлий; день». Таке розуміння відносно Дажбога означає «Світлий Бог, Сонце».

ПЕРУН - Бог дощу, грому та блискавки у слов'янському пантеоні [5, с. 357]. Його походження сягає індоєвропейського часу, коли під іменем Варуна - творця світу, а також бога неба та водяної стихії він засвідчений у ведійських текстах. В. Іванов і В. Топоров вважають Перуна «спільним нащадком стародавніх індоєвропейських традицій» [7, с. 4]. Звернімося до свідчень про Перуна в текстах ВК.

Ім'я Перуна в текстах ВК пов'язане з військовою сферою. Від цього бога [ПЕРУНІА] руси отримали мечі залізні і коней (д. 6-В), боги разом з Перуном «накували мечів своїх» (д. 4-В), Орій бачив, як Перунько кував мечі [ПЕРУНЬКО КОвАщЕТЬ МЕЩЫ] (д. 24-В), також стругав нам стрілу свою [СТРЖЕ НАМО ПЕРОУНЬ СТРЛА СВА] (д. 34). І Бога Перуна-гро- мовержця [БГУ ПЕРНЕВІ ГРМОВРЗЕЦУ] «просимо не переставати живих явищ Кола крутити в Яві» (д. 11-А). За все це велика похвала Перуну-златоусту [ПЕРУНА ЗЛАТУСА] (д. 4-А), руси виражають славу «Богові Перунові огнекудрому» [СЛВА БГУ ПЕРУНУ ОГНКУДРУ] (д. 11-Б).

«Старі отці венедського роду» судили родичів біля Перунова дерева [О ПЕРУНЬ ДРЕВЫ] (д. 7-А). Перун представляє множинність БОГА разом з іншими божествами ДАЖБО, ХОРА, ЯР (д. 4-Г) і вживається в числі перших. Все ж руси є сини Перуна, а Дажбога внуки [ПАРУНЕ СЫНЫ А ДАЖЬБА ВНЦЫЕ] (д. 23). В одному із текстів зазначається, що воїни «іспили води живої од Перунця» ВОДЕ ЖІВЕ ОД ПЕРУНЦЕ (д. 7-Д). В інших Перун «гримить у небі яснім» (д. 7-Е), «блискавками посіваючи донеба синього» (д. 7-Є).

У цілому, Перун, синами якого є руси, виступає в двох іпостасях: як Бог Грози і блискавки та Бог Воїнів, з яких останнє наймення, як свідчить подальша етимологія, виступає хронологічно вторинним.

У текстах ВК розглядуваний бог засвідчується такими словоформами: ПЕРУН, ПЕРУНЬ, ПЕРУНА, ПЕРУНЕ, ПЕРУНУ, ПЕРУНО, ПЕРОУНЬ, ПЕРОУНУ, ПЕРУНЮ, ПЕРУНОМ, ПЕРУНАМІ, ПЕРУНІА, ПЕРУНЦЕ, ПЕРУНЬЕ, ПЕРУНІУ, ПЕРОУНІА, ПЕРНЕВІ, ПЕРУНЬКО, ПЕРОУНЕЦ, ПЕРУНЬ- ШТЕ, ПЕРУНЬКОВЕ, ПАРУ, ВПАРУНА, ПАРУНЕ, ПАРУНІЕ, ПАРУНЕЦЬ, ВПАРУНІ, ПАРКУНА, ПРЕУНІ, ПРУНОІУ. Зана- чений теонім виступає, як правило, в похідних формах, в яких провідним є смисл, відображений в корені ПЕР-. Закореневі морфеми налічують до двох суфіксів та флексію, наприклад: -УН, -УНЬ-КО, -УН-ЕЦ, -КУН-А, -УНА-МІ та ін. Зникнення голосного в корені в окремих випадках свідчить про ненаголошеність цієї морфеми. Раніше нами було показано, що в корені ПЕР-/ПАР- має місце вплив трипільського субстрату, в результаті чого звук /п-/ витворився із іє.*к"Єг- зі значенням «скотарі; воїни» [14, с. 183].

Перший закореневий суфікс, як правило -УН-, має значення «один із...» і походить із іє.*-к"їп. У цьому сенсі форма ПАР-КУН-А є архаїчнішою порівняно з іншими, в яких відсутній приголосний /к/. Подібні форми зустрічаємо і в інших мовах: лит. Perkйms, лтс. Регкот, прус. Регкит, хоча з останніми, як зазначає М. Фасмер, «неможливо доказати родинність Регипъ» [17, с. 246-247]. За аналогією до утворення поширеного в слов'янських мовах суфікса -см, який вийшов із псл.*-каш > -(к)от > -ащ (-су) [15, с. 184], на нашу думку, можна прийняти походження слов'янського -ун із псл.*-кш, а значить, і вважати, що форми ПЕРУН, ПАРУНЕ і ПАРКУНА є варіантами одного й того ж слова. Очевидно, що первинною була форма ПАР-КУН- зі значенням «один із богів-скотарів», яка поступово стала поширюватися і переважати у значенні «один із богів-воїнів», редуку- ючись також у своїй формі до вигляду ПЕРУН. Саме таке значення цього божества є основним у текстах ВК. Повертаючись до форми ПАР-КУН, зазначимо, що таке ім'я в давнину було дво- основним і складалося із основ іє.*к"Єг- та *кмеп- зі значеннями відповідно «земля» і «небо». Перше позначало в сукупності скотарів та воїнів, друге відносилося до природної стихії у вигляді дощу, грому, блискавки. Згадаймо, що подібні функції виконувало також іє. божество Варуна.

Серед зазначених форм у текстах ВК вживаються наймення Перуна з демінутивним суфіксом -ЕЦ, -ЕК у вигляді ПЕ- РОУНЕЦ, ПЕРУНЦЕ, ПЕРУНЬКО, ПАРУНЕЦЬ, що виражає ніжність та повагу русів до цього божества. В одному із текстів в атрибуті від слова Перун наявні три суфікси: ПЕР-УНЬ- К-ОВ-Е (д. 24-В). Взагалі, суфіксальна варіативність та багате флективне оформлення свідчать про поєднання в текстах різних мовних та часових площин сюжету текстів ВК.

ВЕЛЕС - скотський Бог, головний у землеробів-слов'ян, протиставлявся Перуну. Руси (слов'яни), молячись до Влеса [ВЛЕСА], називали його отцем своїм (д. 3-А). Богам платили десятину, «а соту - на Влеса» [А СЕНТУ НА ВЛАСВЕ]. Автор

ВК зазначає, що «Влес навчив землю обробляти та зерно сіяти» [ВЛЕСО] (д. 4-Б), «ставити Снопа до огнища» (д. 8 /2/), « У Влеса навчилися землю раяти пращури, також і ми маємо» (д. 20 /фрагм./), він «іде правити отарами» (д. 26).

Але «тепер вже не ті старі часи... і стали ми як віск без Влеса» [ВОЩА БЕЗО ВЛЕСА ТОІ] (у значенні «як свічка без Бога») (д. 6-В). Вночі Влес як зоря «іде в небесах по Молоці Небесному до чертогів своїх», і руси свої співи зачинають, славлячи Влеса (д. 8 /2/). І згадується Влес разом з Хорсом та Стрибом (д. 11-А). «Волоса вої ідуть на [ворогів]» (д. 33 /уривки/).

Враховуючи сказане, І. Хоругин присвячує цю книгу Влесу - «Богу нашому» [ВЛЕС КНІГО СІУ ПТЧЕМО] (д. 16-А). Семантика наймення Велес відображена в землеробській сфері. Зупинимося на етимологї цього слова.

У текстах ВК зустрілися такі реалізації наймення Бога Велеса: ВЛЕС, ВЛЬС, ВЛЕСА, ВЛЕСО, ВЪЛОСЕ, ВЛАСВЕ. Архаїчнішою вважаємо форму ВЪЛОСЕ, в якій згодом початковий склад редукувався до ВЛ-. Очевидним є корінь вигляду ВЪЛ-, який може бути зведений до іє.*кквІ- зі смисловою домінантою «землеробство», протиставляючись к.*кКвг- у вигляді бога Перуна, що первісно стосувався скотарів і керівної верхівки суспільства (воїнів) [14, с. 183]. Зазначена основа ВОЛОС- фонетично є спорідненою до форми ВЕЛЕС-, що зустрічаються у слов'янських пам'ятках [3, с. 421], в яких давніше /о/ закономірно змінилося на /е/ (обидва звуки одного /середнього/ рівня підняття язика). Приведені варіанти основ, очевидно, походять із псл*УвЬ-/*уоЬ- («влада») [3, с. 421].

Наявне у ВЕЛЕС/ВОЛОС суфіксальне -С в одному випадку із тексту ВК засвідчено у вигляді -СВ(Е) (д. 3-А), що нагадує розглянуте раніше СВА зі значенням «бог». Таким чином, вищезазначені форми вказаного божества можна привести до вигляду ВОЛО-СВА (псл.^о/ояш) зі значенням «скотій Бог».

Окрім вищерозглянутих слов'янських теонімів, у текстах ВК зустрілися ще такі наймення божеств: Хорс, Сімаргл, Стрибог, Ладобог, Купалбог, Яр-бог, Марі-Мор, Вишень, Леле, Літиць та ін.

Висновки. Виходячи із аналізу основних слов'янських теонімів, засвідчених у текстах ВК, можна допустити, що найбільш архаїчним є наймення Богині-матері Сва (із іє.*к"а `Всесвіт'), із якого походить узагальнене поняття «бог» (псл.*йоЈь). Цей же первісний корінь зустрічаємо в імені Сварог зі значенням «Бог Всесвіту, Бог Неба», а також у найменні пантеону слов'янських богів Сварг. Його син Дажбог «Бог Сонця» опікувався слов'янами, які стали сонцепоклонниками. Розпад первісної слов'янської спільноти призвів до розрізнення землеробів та скотарів у вигляді відповідних божеств Велеса та Перуна.

Література

1. Андрушко Л.М. Орнітоморфні мотиви в орнаментиці українських рушників / Л.М. Андрушко // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архітектура. - 2008. - № 1. - С. 3-9.

2. Баркар УЯ. Поняття чисел «один»/«два» та їх реалізація в німецькій і українській мовах (семантико-етимологічне дослідження) : дис.... канд. філол. наук : спец. 10.02.17 «Порівняльно-історичне і типологічне мовознавство» / УЯ. Баркар. - Миколаїв, 2013. - 275 с.

3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. / гол. ред.

О.С. Мельничук. - Т. 1. - К. : Наукова думка, 1982. - 632 с.

4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. / гол. ред. О.С. Мельничук. - Т. 2. - К. : Наукова думка, 1982. - 571 с.

5. Етимологічний словник української мови : у 7 т. / гол. ред. О.С. Мельничук. - Т. 4. - К. : Наукова думка, 1982. - 656 с.

6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. / гол. ред. О.С. Мельничук. - Т. 5. - К. : Наукова думка, 1982. - 704 с.

7. Иванов В.В., Топоров В.Н. Исследования в области славянских древностей / В.В. Иванов, В.Н. Топоров. - М. : Наука, 1974. - 342 с.

8. Хоругин І. Влескнига : науково-популярне видання / І. Хоругин ; пер. прим. та комент. С. Піддубного. - 2-е вид. уточн., розш. - Го- лованівськ, 2010. - 340 с.

9. Мифологический словарь / гл. ред. Е.М. Мелетинский. - М. : Сов. энциклопедия, 1991. - 736 с.

10. Саннікова Л.П. Розмай - Зелен Гай. Гіпотези про Первину / Л.П. Саннікова. - Івано-Франківськ : Тіповіт, 2012. - 452 с.

11. Свєточева С.М. Германські теоніми : семантичний та функціональний аспекти (на матеріалі давніх англійських текстів та текстів «Старшої Едди») : автореф. дис.... канд. філол. наук : спец. 10.02.04 / С.М. Свєточева ; Міжн. гуманіт. ун-т. - О., 2015. - 20 с.

12. Січинський В. Чужинці про Україну / В. Січинський. - 2-е вид. - К. : Довіра, 1992. - 256 с.

13. Таранець В.Г. Діахронія мови : Збірка статей / за заг. ред. проф. Л.М. Голубенко. - О. : Друкарський дім, 2008. - 232 с.

14. Таранець В.Г. Трипільський субстрат : Походження давньоєвро- пейських мов : [монографія] / В.Г Таранець. - О. : ОРІДУ НАДУ, 2009. - 276 c.

15. Таранець В.Г. Українці : етнос і мова : [монографія] / В.Г. Таранець. - О. : ОРІДУ НАДУ, 2013. - 364 с.

16. Фасмер М. Этимологический словарь русского язика : в 4 т. / М. Фасмер ; пер с нем. и дополн. О.Н. Трубачева. - 2-е изд. - Т. 1. - М., 1987. - 576 с.

17. Фасмер М. Этимологический словарь русского язика : в 4 т. / М. Фасмер ; пер с нем. и дополн. О.Н. Трубачева. - 2-е изд. - Т. 3. - М., 1987. - 832 с.

18. Handwerg M. Die slawischen Gцtter in Pommern und Rьgen / M. Handwerg. - Elmenhorst Edition Pommern, 2010. - 50 s.

19. Zedler J.H. GroЯes vollstдndiges Universal-Lexicon aller Wissenschaften und Kьnste / J.H. Zedler. - Bd. 38. - Leipzig, Halle, 1732-1750.

Размещено на Аllbеst.ru