Функціональний вияв релігії в міжнародних відносинах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функціональний вияв релігії в міжнародних відносинах

Спробуємо відстежити в загальних рисах функціональний вияв релігії в міжнародних відносинах, іншими словами, охарактеризувати основні функції релігії у зазначеному аспекті. Перш за все, слід вказати на світоглядну функцію релігії, яка зорієнтована насамперед на визначення місця і ролі людини у створеному Богом світі; саме ця функція визначає мету життя та життєві ідеали віруючих. Компенсаторна функція релігії полягає у знятті напруги соціального протистояння, наприклад, через проповідування рівності всіх людей у своїй гріховності (християнство), стражданнях (буддизм), покірності (іслам). Релігії обіцяють за перенесені у земному світі страждання щасливе і заможне життя в потойбічному світі. Виконання комунікативної функції релігії в міжнародних відносинах пов'язане з пропагуванням толерантного ставлення до єдиновірців, а в деяких релігіях - і до інших людей, що є однією з умов правдивої інтерпретації позитивного сприйняття людини людиною. Регулятивна функція релігії в міжнародних відносинах зорієнтована на здійснення певного управління діяльністю, поведінкою віруючих, впорядкування стосунків між ними. У світовій політиці релігія може виконувати інтегруючу або дезінтегруючу функцію; в рамках певного віросповідання, як правило, відбувається інтеграція, а в протистоянні різних релігійних учень, конфесій виявляється дезінтегруюча функція. Функція трансляції культурних надбань у міжнародних відносинах полягає в підтриманні релігійних традицій із системним розвитком інших галузей культури (архітектури, музики, образотворчого мистецтва, книговидання тощо). Функція легітимації релігії обгрунтовує, освячує, узаконює або засуджує деякі міжнародні відносини. Завдяки виконанню різноманітних функцій (зокрема, світоглядної, компенсаторної, інтеграційно-охоронної, функції легітимації та інших) релігія, спираючись на універсальну і символічну мову, здатна оформляти і виражати інтереси представників різних груп населення, забезпечувати широкий спектр дій у сфері міждержавних відносин. релігія християнство страждання

Функціональний характер релігії найбільш яскраво проявляється в політичній царині. І хоча релігія та політика відрізняються в контексті причин виникнення, механізмів формування і форм прояву, всі релігійні феномени є певними формами суспільної свідомості, що вирізняються системністю та історичним характером. В історії вони завжди взаємодоповнювали, взаємозбагачували, взаємонасичували один одного. Так, у Стародавньому Римі релігійний культ взагалі ототожнювався з політичною діяльністю. В середні віки всі політичні рішення підкріплювалися санкцією церкви. Тому доцільно говорити не лише про вплив релігії на політику чи політики на релігію, але й про їхню взаємодію.

Поняття політичної релігії в контексті міжнародних взаємин

Термін "політична релігія" вперше трапляється у книзі німецького вченого Е. Фьогеліна "Політичні релігії" (1938 р.), де автор характеризує ним тотальні ідеології на зразок комунізму, фашизму, націонал-соціалізму. Ці ідеології слугують для обґрунтування національної єдності і могутності, надаючи політичному порядку квазірелігійних вимірів, хоча й у викривленій формі. Е. Фьоґеліна та його послідовників політична релігія не є релігією у власному смислі цього слова; це ідеологія, що має всі зовнішні ознаки релігії, але не передбачає віри в Бога.

В рамках політичної релігії світові історичні події розглядаються як частина (чи відбиття) подій релігійного, сакрального, вселенського (космічного) характеру. Цілі, які ставлять перед собою релігійно-політичні рухи, стосуються найголовніших завдань усього людства, а їх досягнення немовби санкціоновано потойбічними силами. Свою діяльність вони репрезентують як таку, якої хоче сам Бог чи інша надприродна сила. Відомий американський дослідник політичних релігій М. Юргенсмейер (Каліфорнійський університет, Санта-Барбара) так пише про релігійні війни: "Такого роду релігійні дії є не просто політичними феноменами, які виправдовуються за допомогою релігії; справжні віруючі сприймають їх як грані більш фундаментального протистояння. Конфлікти реального світу пов'язуються з невидимою, космічною війною: духовною битвою між порядком і хаосом, світом і темрявою, вірою й сумнівами". Це означає, що реальна війна сприймається як "священна", як земне відбиття сутичок між добром і злом у потойбічному світі.

Сакралізація політичного конфлікту призводить до сакрального сприйняття ворога. Ворог, якому протистоять прихильники політичних релігій, - ворог не особистий і навіть не політичний. Він сприймається як втілення вселенського зла, задля знищення якого жодні жертви не здаються надмірними і з яким унеможливлюються будь-які угоди чи оборудки. "Ми боремося не для того, щоб ворог визнав нас і запропонував нам щось. Ми боремося, щоб стерти ворога з землі", - заявив свого часу колишній лідер ліванської секції "Хезболла" X. Муссаві. Звідси уявна ірраціональність релігійного насилля, коли жертвами стають на перший погляд випадкові люди; між тим, для прихильників політичних релігій ці люди об'єднані у групі, наділеної рисами "космічного ворога". В більшості випадків жертви релігійно мотивованого насилля особисто нічим не викликали такого ставлення з боку своїх вбивць, але в рамках релігійно мотивованого насилля, за словами М. Юргенсмейера, "будь-який індивід, який входить у групу, що вважається ворожою, може цілком обгрунтовано стати об'єктом насильницького нападу, навіть якщо він чи вона - ні в чому не винний перехожий. У космічній війні такого поняття немає; тут усі - потенційні солдати". Звідси випливає, наприклад, виправдання ісламістами терористичного насилля у відношенні західних туристів. Так, У. бен Ладен неодноразово закликав мусульман вбивати американців та їхніх союзників - як військових, так і цивільних - у будь-якій країні, де це можливо. Для того щоб покінчити з представниками "вселенського зла", релігійний терорист-фанатик здатен, не замислюючись, здійснити самогубство. Як зазначали деякі свідки, окремі терористи перед здійсненням самогубного вибуху посміхалися, підкреслюючи, що таке "мучеництво" їм у радість.

Окрім відмінності між релігією та ідеологією, варто звернути увагу на відмінність між "просто релігією" та політичною релігією. Підхід до розрізнення "звичайних" і політичних релігій спирається на формулу класика німецької політології К. Шмідта, який вважав політику крайнім виявом будь-якої протилежності (етнічної, релігійної, класової, етичної тощо). Дослідник дійшов висновку про те, що політика не являє собою окремої сфери діяльності, але будь-які відносини між групами людей стають політичними тоді, коли інша група починає сприйматися в категоріях "свої" та "чужі", "друзі" і "вороги". К. Шмідт підкреслював, що йдеться не про символічну боротьбу, а про реальну можливість фізичного знищення. Під "ворогами" в цьому контексті маються на увазі не особисті вороги конкретної людини, а політичні вороги, вороги цієї групи, з якою людина себе ототожнює. На думку вченого, цитату з Євангелія "любіть ворогів ваших"[1] часто неправильно розуміють в якості заборони на будь-яке, навіть політично чи релігійно мотивоване насилля. Він вважає, що справжній смисл цієї цитати полягає в тому, що необхідно любити своїх особистих ворогів і ненавидіти ворогів політичних, будь вони ворогами віри чи держави. Політичний ворог - це щось чуже до такої міри, що викликає підсвідоме намагання до знищення.

Таким чином, політичну релігію можна визначити або як особливу форму релігії, яка обгрунтовує політичну дію, або як особливу форму ідеології, яка обгрунтовує політичну дію через апеляцію до потойбічних сил. Іншими словами, політична релігія являє собою поєднання релігії та ідеології, посередницьку форму, що дозволяє пов'язати релігію з політичною дією. Небезпечність політичних релігій не в тому, що вони викривляють "правильну" догматику тієї чи іншої релігії, а в тому, що переводять релігійні відносини у площину протистояння між уявними "друзями" й "ворогами", відкриваючи цим шлях до ксенофобії та релігійно мотивованого насилля.

Размещено на Allbest.ru