Критичні погляди православної теології на католицьке вчення Filioque

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Критичні погляди православної теології на католицьке вчення Filюque

Повернення православної теології у XX ст. до витоків - вчення східних отців церкви - було тісно пов'язане з процесом подолання впливу католицької та протестантської теологічних систем. Саме тому, сучасні православні богослови достатньо часто розкривають теологію східної християнської традиції через критику теологічних поглядів інших християнських течій, особливо католицизму. Так, завдяки католицькому вченню Filioque православні богослови розкрили різницю у розумінні понять «природа» і «особистість» між католицькою та православною теологією.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Серед православних богословів, філософів та мислителів, які у своїх працях піднімали проблему Filioque, можна виокремити С. Верховського, В. Лоського, О. Клемана, А. Кураєва, В. Лурьє, І. Мейєндорфа, Л. Успенського та інших.

Мета дослідження - окреслити критичні погляди православної теологічної думки щодо католицького вчення Filioque.

Виклад основного матеріалу. Filioque, що є вставкою до Символу Віри, стверджує, що третя Іпостась Трійці, Святий Дух, сходить як від Отця, так і від Сина. Символ Віри з Filioque з VI ст. починають використовувати в Іспанії для відстоювання божественного статусу Христа в очах готів-аріан. Незважаючи на достатньо довгу історію суперечок у самій Західній Церкві щодо питання про сходження Святого Духа від Сина, з XI ст. Filioque стає єдиним вірним вченням для католицького богослов'я.

У світлі вчення Filioque стає зрозумілою головна відмінність між тріадологіями католицтва і православ'я, яка полягає у різному розумінні співвідношення між іпостассю, що вказує на особистісне буття, та сутністю, що позначає безособистісне буття, тобто природу. Один із отців-кап- падокійців - Василь Великий - писав: «Яке поняття отримав ти щодо розрізнення сутності та іпостасі в нас, перенеси його в божественні догмати - і не матимеш гріха» [4, с. 82].

Так, на думку православного дослідника дияк. А. Кураєва, Filioque стало закономірним результатом побудов латинського богослов'я, де Особистості є відносинами, що виникають у безособистісній природі. Якщо особистість тільки виникає у відносинах, то буттю особистості передує буття деякої безособистісної духовно-розумної природи. Суб'єктом особистісного відношення стає безособистісна субстанція, природа. І це, за його висловом, є філософською квінтесенцією пантеїзму. Православна ж богословська думка відмовилася від розуміння Бога як «простої сутності», що характерно для західного богослов'я, і висунула концепцію Бога-Особистості, Який перевищує власну сутність [9].

Зауважимо, що передумови вчення Filioque ми знаходимо у авторитетного Західного отця Церкви - блаженного Августина. Як пише церковний дослідник Б. Хегглунд, «Августин стверджує, що в любові закладено відношення між тим, хто любить, і предметом любові. Тим самим відношення між трьома величинами таке: той, хто любить («amans»), те, що люблять («quod amatur») і любов («amor»). Відповідні стосунки існують в Божестві між Отцем, Сином і Духом» [11, с. 66].

Крім того, Filioque розкриває ще одне твердження, що безособистісна природа Трійці передує особистісному буттю Її Лиць. Ще авторитетний отець Західної Церкви Боецій вказував, що «основою особистості є природа» [1, с. 171].

Православна думка бачить у вченні Filioque передумови для розколу Троїчної єдності. Ісходження Духу і від Отця і від Сина передбачає, що дві останні Особи Божества мають однакові властивості, властиві лише Їм, але не Третій Особі.

Богослов'я Filioque пропонує розглядати відношення Особистостей і божественної природи в Трійці за допомогою питання «як?», що передбачає дроблення природи. Отець володіє божественною природою так, у такій повноті, що може сам (без участі інших Осіб) давати буття іншим Особистостям. Син теж володіє божественною природою так, що може давати буття іншим носіям цієї самої природи, але вже не самостійно, а лише з підтримкою Отця (як спільного Джерела для буття Духа). Дух же не може використовувати свою божественну природу так, щоб бути причиною буття іншої Іпостасі. Якщо три особистості по різному володіють можливостями однієї і тієї самої природи, в різній повноті, то вони не зовсім єдиносущні. Це означає, що єдина природа все ж розколота між ними. І тоді або відносини між Особистостям Трійці подібні відносини трьох людських особистостей - і це три різні боги, політеїзм. Або ж ми зберігаємо єдиносущність Отця і Сина, але відмовляємо в Божественності Духу.

Зазначимо, що розрізнення природи, індивідуальної характеристики та іпостасі відіграє значну роль в осмисленні православного неприйняття Filioque. У разі прийняття якоїсь змістовної властивості як характеристики, що притаманна не тільки даній особистості, а й іншій, ми маємо вийти за межі «іменування» і розглядати вже змістовні характеристики, які можуть відноситися до загальної для цих особистостей природи. Проте, якщо певна властивість належить лише до цієї безлічі, при цьому не властива іншим носіям цієї самої природи, то мова йде про характеристику індивідуальності. Це свідчить про нецілковиту «єдиносущність» даних індивідуальностей в реальному своєму бутті. Звідси випливає, що вони єдиносущні в абстракції або в потенції, а в реальності ряд природних рис проявляється в цих особистостях по-різному, різною мірою, що свідчить про певну міру неповноти.

Це дало для православного богослов'я підстави стверджувати, що католицьке вчення ЁШодив «розрубує» Трійцю, тобто дане догматичне положення ділить Трійцю на дві групи: повністю Єдиних Отця і Сина, з одного боку, з іншого - протиставляє Їм Духа, що не володіє всіма тими властивостями природи, які мають перші дві Особи Трійці. Таким чином, Трійця перетворюється у Божественну Двійцю, до Якої додається ще один напівбог. За влучним висловом філософа та історика Л. Карсавіна, Дух «визнаний іпостассю другого порядку» [7, с. 186].

В особистісні характеристики Трійці вчення ЁШодив внесло індивідуалізуючу властивість - «бути «Ізводителем» Духа», яку мають як Отець, так і Син, але її немає у Духа. Властивість, що повторюється, є індивідуальною характеристикою, а не найменуванням. Коли ж мова йде про індивідуальну характеристику, то виникає питання щодо неповноти володіння природою. На думку латинських богословів, «ізводити Дух» є властивістю божественної природи, але тоді даної сутнісної риси позбавляється Сам Дух, і це вводить в Троїчне буття ієрархічність і заперечує єдиносутність Лиць. З точки зору східного богослов'я, збереження єдності Трійці потребує визнання тези, не сумісної з вченням Filioquв: те, що є загальним для Двох, є загальним і для Трьох. В іншому випадку, логічним висновком з Filioquв стане заперечення Божественності Духа, з яким ні католицькі, ні православні богослови не можуть погодитися.

Вчення Filioquв своїм твердженням про те, що Особистість Духа виходить від безособової природи, спільної для Отця і Сина, «надало Духу характер майже безособової пасивності» [12, с. 85], неповноправної особи, а по суті - «прошарку» між Отцем і Сином [8, с. 164]. У православній традиції стверджується, що, за висловом богослова С. Булгакова, «Отець наділяє Сина Своєю природою, а не вона наділяється через Отця і Сина як якась безособова субстанція, в якій лише виникають іпостасі» [3, с. 116].

Католицтво ставить безлику субстанцію вище за живу особистість. Ось чому богослов В. Лоський підкреслював, що через Filioquв Бог філософів і вчених зайняв місце Бога живого [14, с. 46].

Саме у питанні: «що первинне - особистість чи природа?» - полягає одна із головних розбіжностей між східною та західною богословськими системами. Як пише С. Булгаков, католицьке богослов'я виходить із сутності, з певного безликого «воно», ипит, і в цьому воно імперсоналістичне. Особистість у Божестві, саме три іпостасі, виникає в даній сутності, як сукупність іманентних божественних стосунків, як модус, і отже, не становить первісного, абсолютного початку. Божество у цьому розумінні є щось, quaedam res, якесь «воно», в якому в різних напрямах виникають і перетинаються стосунки [3, с. 150, 156, 153].

Східні богослови саме у питанні первинності природної чи особистіс- ної первинності опонували західним, заперечуючи філіоквістську догматику. Отець - не «причина» (aitia) Сина і Духа, а «заподіювач» (aitios). Не «що» (причина) стоїть біля витоків буття Осіб Сина і Духа, а «хто».

Зазначимо, що в історії православно-католицьких відносин до розділення церков (до 1054 р.) так і не було зроблено серйозних спроб вирішити суперечки у питанні Filioque, і в подальшому це питання у діалозі Східної та Західної Церков так і залишилося невирішеним. Щоправда, представник католицького богослов'я IX ст. Іоанн Скот Еріугена, який добре знав східне богослов'я, будучи вірним сином Західної Церкви, не вважав за потрібне переглядати вчення Filioque, проте висловлював надію, що отці, які внесли цей додаток в Символ Віри, змогли б цілком розумно обґрунтувати дане нововведення. «Може бути, вони і були запрошені, а тільки нам не вдалося зустріти їх» - каже Еріугена, засвідчуючи тим самим, що доводи Августина та його учнів на користь Filioque, - як пише історик О. Бриліантов, - він не зміг визнати задовільними з точки зору тих вимог до богословської роботи, які висувало класичне грецьке богослов'я [2, с. 279].

Проте відзначимо, що сучасна католицька думка робить спроби вийти за межі традиції томізму і звернутися до розуміння особистості, притаманного східній патристиці. Так, «оригінальність каппадокійців, - як зауважує Карл Ранер, - полягала в тому, що остаточно онтологічне твердження про Бога слід шукати не в єдиному Бозі, але в Отці, тобто в Особистості» [6, с. 278]. Разом з тим, у 1982 р., у результаті роботи Змішаної міжнародної комісії з богословського діалогу між Римо-Католицькою Церквою та Православною Церквою, було прийнято текст, згідно з яким, католицька сторона погодилася з правотою традиційної для православних формули, що Дух походить від Отця як Єдиного Джерела в Трійці. Даний текст був повторений в 1996 р. в офіційному роз'ясненні, яке дала Папська рада по сприянню єдності християн за розпорядженням римського понтифіка [5, с. 145].

Незважаючи на наведені спроби зближення, східна (православна) і західна (католицька) традиція через Filioque мають принципово різне розуміння ряду богословських термінів, серед яких - різний погляд на поняття «особистість». Це підтверджує і О. Лосєв, який з приводу відмінностей між католицизмом і православ'ям писав так: «я наполягаю, що всі вони мають своєю підставою Filioque» [10, с. 866]. У свою чергу, деякі представники православного богослов'я робили з філіоквістського вчення радикальні висновки. Наприклад, В. Лоський у своїх лекціях всі хвороби західного суспільства і всі особливості католицтва розуміє як наслідки Filioque, проте вже його учень, французький богослов О. Клеман, бачить в цьому «блискучу систематизацію, яка абсолютно не витримує кропіткого і ретельного іспиту історії» [13, с. 82].

Висновки. Отже, критикуючи католицьке вчення Filioque, православна думка акцентувала на відношенні понять «природа» (сутність) та «іпостась» (особистість). Католицька теологія вважає, що безособистісна божественна природа передує виникненню особистості. Православна, навпаки, вважає, що саме особистість є початком безособистісної природи. Вчення Filioque, згідно з поглядами православних богословів, порушує єдиноначальність в Трійці і позбавляє Дух божественного статусу.

Список літератури

православний теологія filioque

1. Боэций. Утешение философией и другие трактаты / Боэций. - М. : Наука, 1990. - 416 с.

2. Бриллиантов А. И. Влияние восточного богословия на западное в произведениях Иоанна Скота Эригены / А. И. Бриллиантов. - М. : Мартис, 1998. - 446 с.

3. Булгаков С. Н. Труды о Троичности / С. Н. Булгаков. - М. : ОГИ, 2001. - 330 с.

4. Василий Великий. Творения : в 3 т. / Василий Великий. - СПб. : типография П. Сойкина, 1911. - Т.1. - 624 с.

5. Греческая и латинская традиции об исхождении Святого Духа // Страницы. Журнал Библейско-богословского Института св. апостола Андрея. - 1996. - № 1. - С. 114-158.

6. Зизиулас Иоанн. Общение и инаковость / Иоанн Зизиулас ; [пер. с англ. М. Толстолуженко, Л. Колкер]. - М. : ББИ, 2012. - 407 с.

7. Карсавин Л. П. Сочинения. / Л. П. Карсавин - М. : Раритет, 1993. - 496 с.

8. Кураев А. диак. Вызов экуменизма / диакон Андрей Кураев. - М. : Издательский Совет Русской Православной Церкви, 2003. - 384 с.

9. Кураев А. диак. Христианская мысль перед тайной личности / диакон Андрей Кураев // Христианская философия и пантеизм. - М. :Подворье Троице-Сергиевой Лавры, 1997. - С. 14-40.

10. Лосев А. Ф. История античной философии в конспективном изложении / Ф. Лосев. - М. : ЧеРо, 1998. - 192 с.

11. Хегглунд Б. История теологии / Бенгт Хегглунд ; пер. со швед. Володин. - СПб. : Светоч, 2011. - 370 с.

12. Clement O. La rйvolte de l'esprit : repиres pour la situation spirituelle d'aujourd'hui / Olivier Clйment. - Paris : Stock, 1979. - 439 p.

13. Clement O. Orient-Occident: Deux passeurs, Vladimir Lossky et Paul Evdokimov / Olivier Clйment. - Genиve : Labor et Fides, 1985. - 212 p.

14. Lossky V.The procession of Holy Spirit in the orthodox theology // In the Image and Likeness of God / Vladimir Lossky. - New York : SVS Press: Crestwood, 1976. - P. 71-96.

Размещено на Allbest.ru