Релігія давніх скандинавів і германців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Релігія давніх скандинавів і германців

Германцями називали давні племена індоєвропейської мовної сім'ї, які спершу заселяли узбережжя Північного та Балтійського морів, а в II--III ст. н.е. почали наступ на Римську імперію. Відіграли вони помітну роль у Великому переселенні народів (IV-- VII ст. н.е.), становили основу в етногенезі німців, голландців, фламандців (народ, що населяє Бельгію), австрійців, датчан, шведів.

Давньогерманська релігія охоплює систему політеїстичних вірувань народів, що жили племенами в Центральній Європі, Скандинавії, Англії, Ісландії. її утворюють два розгалуження західногерманське та скандинавське. Таїть вона в собі багато спільного з релігією індоєвропейських народів.

Германські племена в епоху зіткнення з цивілізованими народами античного світу ледве почали долати родові відносини, а їх релігія існувала в архаїчних формах: тотемізмі, лікувальній та попереджувальній магії, мантиці (ворожіння, ілюзорні засоби пізнання майбутнього, невідомого) тощо. Племена різнилися рівнем розвитку, силою впливу на них вірувань сусідніх народів кельтів та римлян, а пізніше християнства. Єдиної релігії у них ще не було.

Пробудження інтересу до германської язичницької давнини у першій половині XIX ст. дало поштовх зародженню історії релігії як науки. У цьому руслі сформувалася перша класична для цієї галузі знань міфологічна школа (Якоб Грімм, Вільгельм Шварц, Адальберт Кун та ін.).

Найповніші відомості про міфологію та вірування давніх германців містяться у праці римського історика Таціта "Германія". Тривалий час там домінував культ богів-покровителів і святинь племені (найчастіше священних дібров). Існував і загальногерманський пантеон великих богів. Найважливішим вважався південногерманський бог Водан (північногерманський Один). Спершу його визнавали богом бурі, померлих, володарем потойбічного царства, пізніше -- богом війни, носієм мудрості, дару співу, хранителем таємниць письма, носієм магічної сили. Можливо, в епоху воєнної демократії та міжплемінних війн Водан (Один) був провідним у сонмі богів. Північногерманський Один царствує у світлій Валгаллі; войовничі дівивалькирії приводять до нього душі хоробрих воїнів. Образ Волана південногерманці пов'язували з психічним життям людини. Його вважали богом бурхливих душевних змін сказу, божевілля, що свідчило про залишки шаманських уявлень.

Богом грому і блискавки був Донар (у скандинавській міфології Тор, англосакській Токар, Тумор). Багато в чому він подібний до давньогрецького Зевса, індійського Індри, слов'янського Перуна. Його зображення носили як амулет. Більшість богів покровительствували землеробству. Богинею родючості, рослинності вважалася Нертус. Богам присвячувалися тварини: Водану змія і вовк, Донару ведмідь і козел, що засвідчує наявність у віруваннях давніх германців елементів тотемізму.

З часом, під впливом історичних процесів, боги набували нових особливостей. Військовими функціями були наділені Водан і Тар. Відомий був і бог війни Ціу (у скандинавській міфології -- Тир). Згідно з міфологією германці походять від землеродного бога Тіусто. Формування загальногерманського сонму богів було, як і в інших народів, відображенням, а інколи й засобом міжплемінного об'єднання.

Давньогерманські космогонічні міфи містять інформацію про походження богів. В одній з пісень Едди йдеться про те, що спершу народився велетень Бельбермир, чиїм батьком був Фрутгельмир, а дідом Аиргельмир, який постав із падаючих крапель "Великої хвилі". Не маючи дружини, Аиргельмир став батьком: його діти з'явилися з його пахвини. Так була вирішена проблема народження богів: усі боги і велетні походять від єдиного предка.

Давньогерманських богів, згідно з міфологією, очікував і природний кінець. Від старості їх рятувало вживання чудодійних яблук, які постачала покровителька родючості богиня Ідун. Але це не рятувало богів від неминучої космічної катастрофи, в якій на них чекала смерть. Після загибелі світу настане його відродження та оновлення. Бог родючості Бальдр повернеться з царства мертвих, нове покоління богів і людей житиме в достатку та спокої. В цій есхатологічній картині простежуються вплив міфологічних уявлень про вмираюче та воскресаюче божество родючості, ідея боротьби світлих і темних сил.

Основним джерелом давньогерманської міфології є Едда -- книга міфів та легенд. Едда це назва двох пам'яток літератури у народів Ісландії, Данії, Норвегії, Швеції. Старша Едда є збірка міфологічних і героїчних пісень VII-- XIII ст. Молодша Едда є своєрідний підручник теорії поезії давньоісландських поетів-співців скальдів. Впорядковані вони 1222--1223 рр. ісландським істориком Сноррі Стурлусоном.

Згідно з міфами до богів існували надприродні істоти, гігантські велетні; боги вбили одного з них (Іміра), а з його тіла створили землю і небо. Згодом вони створили людей з дерев: чоловіка з ясеня, жінку з вільхи. Боги (аси) поселилися в небесному житлі Асгарді (аналог давньогрецького Олімпу), де насолоджувалися бенкетами та іграми. В міфах ідеться про тривалу боротьбу асів з велетнями, які напали на них, а також із богами іншого походження, ванами. Одні дослідники стверджують, що вани південногерманські племена, інші племена шведів, фіннів і навіть слов'ян.

У скандинавській міфології діють й інші дві сили, породжені давніми велетнями: з одного боку вовк-чудовисько Фенрір, повелитель вогняного світу Суртр, похмура богиня смерті Хель, страшний пес, який стереже вхід у її підземне царство, Гармр, велетенський дракон Фафнір, чорні карлики Альфи, народжені від черв'яків, які руйнували тіло убитого Іміра. З іншого боги та герої, які ведуть безперервну боротьбу із злими силами. Серед героїв особливо відзначається Сігурд (Зігфрід), багатьма своїми рисами подібний до Геракла.

Серед інших міфологічних персонажів богині долі (сестри Урд минуле, Верданді сучасне, Скулд майбутнє); восьминогий кінь Одина -- Слейпнір, а також священні атрибути богів та героїв предмети, що мають імена: молот Тора -- Мьольнір, меч Сігурда -- Грам.

Едда подає загальний образ скандинавського Олімпу, населеного богами та богинями. Вони б'ються з велетнями, лаються між собою, порушують обіцянки, обманюють.

Відрізняються один від одного зовнішнім виглядом і характерами. Вони персонажі драми, яка починається зі створення світу, народженого в тумані з льоду і вогню, що безперервно рухається до катаклізму, хаосу, в якому загинуть і боги, і люди.

Ідея Всесвіту в міфології германських народів втілена в дереві фантастичних розмірів і незвичайних властивостей. Цим деревом є священний ясен Іггдрасіль. Під його віттям розташований весь світ, його вершина підтримує світ, а заглиблене в землю коріння сягає підземного царства. давньогерманський релігія міфологія вірування

Три корені Іггдрасіля, згідно зі Старшою Еддою, простягаються до царства мертвих (велетнів і людей), або, згідно з Молодшою Еддою, до богів, велетнів і до країни мороку. Біля Іггдрасіля головне святилище, де боги вершать свій суд. Під корінням джерела Урда, Міміра, Хвейгельміра. Біля Урди живуть норни, які визначають долі людей, зрошують джерельною вологою дерево. Медвяне джерело Міміра теж годує дерево: Іггдрасіль вкритий медвяною вологою, а коза Хедрун, що їсть його листя, годує медвяним молоком воїнів (ейнхеріїв), які загинули в бою. Вічнозелене дерево життя Іггдрасіль насичене живильним медом, тому його називають ще медовим деревом, яке годує Всесвіт.

Іггдрасіль з'єднує небо, де знаходиться місто Асгард, землю з містом Мітгард і підземний світ. Події, що відбуваються в Асгарді та Мітгарді, є втіленням поглядів на стосунки богів і людей. У давньогерманських мовах ставлення людини до богів означало не "вірити", а приносити первісну криваву жертву. Вона повинна була додавати сил божеству.

Ставлення людини до божества ґрунтувалося на принципі "даємо, щоб повернули". Вважалося, що боги мали користь із людських жертвопринесень, коли душі цих жертв були в їх розпорядженні. Саме вони зміцнювали богів (йшлося про військову міць).

Германські вожді та князі мали не тільки загони дружинників вільних людей, а й формування невільників із колишніх військовополонених. Ймовірно, що саме їх використовували для людських жертвопринесень божеству, чию милість намагалися заслужити. Такі жертвопринесення найчастіше присвячували Волану.

У германській міфології існують казкові істоти, які не належать ні до божественних асів чи ванів, ні до людського племені. Вони породжені уявленням, що все в природі має свого духа-покровителя. Так постав казковий світ ельфів, русалок, лісовиків, велетнів, тролів, кобольдів та ін.

Улюблене місце ельфів (малих духів) діброви, галяви та місця біля джерел. Ці гарні, світлі, добрі творіння живуть спільнотою, якою керує властитель. Вони захоплюються азартними іграми й танцями, вночі розважаються на лісових галявах до світанку. Простий смертний, зачарований їх красою, приєднується до хороводу і зникає назавжди. Тому германці побоювалися їх, хоча ельфи й належали до добрих духів.

До цієї категорії відносили й карликів (гномів), що населяли підземний світ: гроти, печери, гірські ущелини. їх уявляли міцної статури, з гострим розумом, заповзятливими, доброзичливими до тих, хто ставиться добре до них, і мстивими до тих, хто намагався принизити. Боги навчили гномів ковальського та ювелірного мистецтва, в чому їм не було рівних. Саме вони витворили скарби, якими вихвалялися боги: молот Тора, спис Одина, намисто Фреї, візок Фрейра. Допомагали гноми й людям.

Світ велетнів населяли могутні за розмірами та фізичною силою, але убогі розумом і слабкодухі істоти. Виникли вони раніше від богів та людей, зберегли суворість і грубість первісного світу льоду і мороку (у Скандинавії їх називали тролями, звідти це ім'я перейшло в інші мови). Тролі -- це втілення безтямних і могутніх стихій природи (землетрусів, вулканів, сильних вітрів, жорстоких морозів). Вони ненавидять богів, що витіснили їх у Иотунхейм країну в кінці світу, далеку від Асгарда, домагаються реваншу, і тому боги час від часу вдаються до приборкування їх.

Важливу роль у давніх германців відведено жертвопринесенням і ворожбі. Жертвопринесення були особливо жорстокими. Здебільшого жертвували військовополоненими. У міжусобних війнах ворогуючі племена іноді заздалегідь прирікали одне одного на жертву божествам, і тоді переможена сторона підлягала цілковитому знищенню. Святилищ та храмових споруд германці не мали. Місцем культу були священні діброви, де знаходилися жертовники. Не було зображень богів, окрім грубих обрубків дерева, що служили ідолами. Обходилися вони і без служителів культу.

Зіткнення з римлянами прискорило процес розпаду общинно-родового укладу германців. Вже через 150 років після Цезаря германські жерці були особливо впливовими. Вони мали вищий авторитет, ніж вожді племен, воєначальники. В їхніх руках був суд, де вони виступали від імені богів, могли засудити до страти, інших покарань. Жерці розпоряджалися і всіма справами культу богів, жертвопринесеннями, ворожбами, керували племінними зібраннями.

Помітну роль у громадському та релігійному житті відігравали жінки. "Вони думають, -- писав Таціт, -- що в жінках є дещо священне й віщуюче, не відкидають зневажливо їх порад і не залишають без уваги їх віщування". Дуже вшановували деяких віщунь, які впливали на громадські справи. Найвідоміша серед них Діва-провидиця Велнда з племені бруктерів, яка відігравала значну роль під час повстання Цивіліса 69--70 рр. Дещо раніше таке місце займала Альбруна, а згодом -- Ганна, які уособлювали жіноче шаманство.

Своєрідним було в давньогерманському релігійному мисленні уявлення про долю, персоніфіковану в норнах найнижчих жіночих божествах, які визначають долю людини при народженні. Частково з ними споріднені валькирії, які визначають долі воїнів у битвах. У Молодшій Едді згадано три норни Урд (доля), Верданді (становлення) і Скулд (обов'язок), що живуть біля джерела Урн у коренях світового дерева Іггдрасіль, щоденно зволожуючи його з джерела. Норни під час народження героя прядуть нитку його долі, віщують славетне майбутнє. За основними функціями норни аналогічні мойрам з античної міфології, мають аналоги в міфології інших народів.

Своєрідність давньогерманського розуміння долі полягає в тому, що герой діє свідомо, знаючи про неминучу загибель (іде назустріч своїй долі). Для королів, вождів, хоробрих дружинників, чиї дії були взірцем, така поведінка вважалась обов'язковою. Щоб зберегти свій соціальний статус і престиж, вони повинні бути готовими до ризикованих вчинків. Підкорялися долі й боги.

Релігія давніх германців помітно вплинула на розвиток європейської культури. Багато мотивів давньогерманської міфології увійшло в літературу та мистецтво епохи романтизму. Творчість німецьких романтиків увібрала її ідеї, символіку. Сюжети й мотиви давньогерманської релігії простежуються у творчості видатного німецького композитора XIX ст. Р. Вагнера (опери "Лоенгрін", "Парсифаль", "Тристан та Ізольда", тетралогія "Кільце Нібелунгів", "Золото Рейна", "Валькирія", "Зігфрид" і "Загибель богів").

Размещено на Allbest.ru