Трипільська культура

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Релігійний світогляд кіммерійців

Першим народом на території України, який мав власну назву, були кіммерійці (IX--VII ст. до н.е.). Згадки про племена кіммерійців є в "Одісеї" Гомера, "Історії" Геродота та в деяких малоазійських джерелах. Для їхнього релігійного світогляду характерні віра в душу та життя після смерті. Це підтверджують розкопки курганів, в яких знаходять речі, котрими користувався покійник за життя. У чоловічих похованнях -- кинджали, деталі кінської збруї. Іноді -- залишки коня, наконечники для стріл, жертовну їжу. У похованнях жінок -- золоті та бронзові скроневі кільця, скляне й золоте намисто, глиняний посуд.

На побутування в кіммерійців культу Богині-матері вказують стели із зображенням жінки, які мали культовий характер. Культ Богині-матері -- найхарактерніша риса формування релігійної свідомості багатьох народів. Колисковою всіх релігій була жіноча природа, що запліднювалася й розквітала від контакту з чоловічою природою. Чоловік і жінка започатковували світ, а найбільш виразні атрибути їхньої статі обожнювалися. Стародавніми релігіями звеличувалася й любов матері як єдиної годувальниці та захисниці дитини.

Культ Богині-матері в кіммерійців -- це відлуння релігійного культу ранньонеолітичної (дотрипільської) та трипільської доби. Глиняні жіночі статуетки з підкресленими жіночими прикметами, фалічні зображення, чоловічі фігурки із збільшеними статевими органами, статуетки жінки з дитиною на руках дають уявлення про тогочасний релігійний світогляд, про початки формування ще в тодішню епоху культу Роду і Рожаниць, поширеного в дохристиянських віруваннях східних слов'ян.

Поклонялися та приносили жертви жіночому божеству Богині-Діві й таври, які населяли Кримський півострів в IX--

III століттях до н.е. Херсонесці запозичили цей культ у таврів і елінізували його. Богиня--Діва представляла місто Херсонес, була його головним божеством і покровителькою. Пам'ять про Діву збереглася і в українському фольклорі. Відлуння цього культу знаходимо в "Слові о полку Ігоревім" та в українській народній традиції про Діву -- царицю русалок.

Вірування скіфів

У VII ст. до н.е., з вторгненням скіфських племен у Північне Причорномор'я, кіммерійців було витіснено в Передню Азію. З VII по III ст. до н.е. тут вже існувала скіфська держава з столицею на Дніпрі -- Кам'янським городищем. Релігія скіфів досягла розвинутого політеїзму. Скіфи стояли на порозі створення національно-державної релігії з визначеним загальнодержавним пантеоном вищих богів. Скіфська релігійно-міфологічна система сполучала в собі елементи зооморфної символіки звіриного стилю з антропоморфною міфологемою, поєднуючи вірування трипільської культури, елементи тотемів скотарської культури з впливом грецької міфології.

Верховенство в Скіфському пантеоні мала Табіті, яку Геродот ототожнює з грецькою богинею Гестіею. Будучи однією з різновидів Великої Богині-матері, символом жіночого народжуючого начала в природі, Табіті в той же час була божеством світла й вогню, що виконує деміургічні та космогонічні функції. Після Табіті скіфи вшановують Папая, якого вважають своїм прабатьком і чоловіком богині Апі, котра уособлювала життєтворчі стихії -- землю й воду. Шлюб Папая і Апі -- це союз неба й землі, джерело всього живого. Ця трійця -- Табіті, Папай і Апі -- очолювала пантеон вищих скіфських божеств. Богинею життя й смерті виступала Аргімпаса. Гой-тосир був охоронцем худоби. Він перемагав своїх ворогів шляхом магічних дій. Божеством, що виконував функції захисту й був більш наближеним до людей, виступає переможець потвор Геракл, частково злитий з образом грецького міфологічного героя. Одна з культових тварин Геракла -- бик.

Особливе місце в релігійному світогляді скіфів посідав бог війни Арес. З іменем цього божества пов'язано кривавий культ та жертвоприношення людей. Іншим богам у жертву приносили всіляких тварин. З усіх божеств тільки Аресу скіфи споруджували святилища.

Опис спорудження святилищ богу війни та жертвоприношення у скіфів залишив по собі Геродот. Він переповідає, що скіфи нагромаджують купи хмизу, поверх яких встановлюють залізний акінак (короткий скіфський меч), який і є зображенням Ареса. З кожної сотні полонених обирають у жертву одного. Жертви заколюють над посудиною, попередньо поливши їхні голови вином, а зібраною кров'ю скіфи окроплюють акінак. По тому у заколених жертв відрубують праві плечі з руками й підкидають їх у повітря. Скіфські чотирикутні вівтарі з хмизу з укріпленим на вершині мечем являли собою відтворення світового дерева як центру світу, де проходила світова вісь, у даному разі акінак.

Широкий спектр релігійних уявлень скіфів засвідчує різноманітність форм скіфської релігії: культи предків, героїв, вождів, поховальний культ і культ родючості, об'єктами якого були вода, земля, рослини, тварини і сонце.

Аналогічно трипільцям і кіммерійцям, скіфи ховали померлих у скорченому вигляді під курганами. Поряд з цим побутувало трупоспалення. Ці обидва обряди через антів передаються слов'янам і набувають значного поширення в дохристиянські часи на Київщині та Чернігівщині. Елементи скіфського релігійного світогляду ввібрав у себе і слов'янський культ Роду. Це -- відчуття присутності предків, віра в життя після смерті. Слов'яни мерців палили або погребали. В могили клали їжу, зброю, забитих коня, дружину чи невільницю. Насипали горбки або високі кургани. Через рік після смерті на могилі влаштовували тризну.

Значний вплив скіфських вірувань на становлення східнослов'янської релігійно-міфологічної системи відмічає Н.Полонська-Василенко: "Скіфи продовжують розробку трипільської міфології в образах фантастичного звіриного стилю і передають її через анто-слов'ян селу: це -- образи матері-богині, пастуха Геракла, одноокого циклопа, грифона, культового бика, коня, кабана тощо. Ще виразніше традиційний зв'язок дає наша хата з її піччю" (Полонська-Василенко Н. Історія України: В 2 т.-- К., 1993. -- Т.1 -- С.59.). Пов'язаному з піччю вогнищу слов'яни приписували чудодійні сили покровителя Роду. Згідно з віруваннями при зіткненні з вогнем і землею зростала родючість. Тому піч поставала тим священним місцем, де жінка мала народжувати дитину. Разом з цим піч розглядалася як місце перебування померлих членів роду. За повір'ям, піч могла забрати хвору дитину й повернути її назад здоровою. Це засвідчує давнє надання вогню відроджуючої функції. Вогнищу також приписувались очисні та охоронні властивості. Вогонь асоціювався з сонцем, яке дарувало тепло й світло. Сонячна сила могла дати дівчині красу, подарувати кохання. Такі ж магічні властивості надавались і домашньому вогнищу. Донедавна в деяких українських селах побутував давній звичай, згідно з яким вогнище зберігає честь дівчини, яку залишив хлопець, котрий обіцяв одружитися з нею. Дівчина таємно проникала в дім жениха, а потім в усіх на очах сідала на піч. В такому разі ні хлопець, ні його батьки не могли відмовити у весіллі. Про обряд очищення вогнем згадує і М.Гоголь у повісті "Вій": люди, які несли тіло панночки до церкви, перед тим прикладали долоні до печі. Підтвердженням єдності сонця й вогнища є випічка в печі короваїв, котрі формою нагадували сонце.

Всесвітня гармонія фізично символізувалася в образі пошлюблення вогнесвітла з водою. Цей шлюб здійснювався в день Купала і був прообразом статевого поєднання на землі. Тому наприкінці свята юнаки й дівчата поєднувались у шлюбі. Подібні свята побутували в багатьох народів: у фіннів, германців, угорців, литовців та ін.

Зображення качки, гуски на предметах культового призначення дає підстави вважати, що образ водоплаваючих птахів у скіфів був релігійним символом. Лише водоплаваючі птахи можуть спокійно пересуватися в трьох стихіях -- по суші, по воді і під водою та в повітрі. Слов'яни також вшановують водоплаваючих птахів. Б.О.Рибаков вважає, що качка була символом зв'язку з потойбічним світом. Тільки качка могла проникнути у води підземного моря і повернутися звідти. Птахи виконували захисну та магічну функції, а також поєднувалися з ідеєю часу й простору.

Подібно до скіфів слов'яни поклонялися і мечу. В літописі монаха Нестора "Повість врем'яних літ" згадується, що слов'яни вшановували меч як бога війни.

З релігійно-міфологічними уявленнями скіфів про дивовижну природу навколишнього тісно поєднані і початки історичних знань. Ось як, згідно з переказом Геродота, скіфська етногенетична легенда пояснює їхнє походження, заняття, етнічний склад та організацію влади. У скіфській Землі від Зевса й дочки ріки Борисфена народилася перша людина Таргітай. У Таргітая народилося три сини: Ліпоксай, Арпок-сай і молодший Колаксай. Невдовзі на землю впали золоті предмети: плуг, ярмо, сокира та чаша. Лише наймолодшому з братів удалося заволодіти цими предметами. А його братам це не вдалося, бо при наближенні їх золото розжарювалось і до нього не можна було доторкнутися. Царський трон успадкував Колаксай, оскільки він зміг взяти до рук ці предмети, що символізували верховну владу над племенами землеробів та скотарів. Від Ліпоксая пішли ті скіфи, котрі називаються авхатами, від Арпоксая -- катіари, а від молодшого брата -- паралати.

Як бачимо, в цій легенді наявні характеристика етнічного складу населення, і соціально-потестарна доктрина (уявлення про божественне походження влади й про верховенство царських скіфів -- паралатів), і все це об'єднано в загальному релігійно-міфологічному світорозумінні.

Відлуння цієї легенди зустрічається і в українському фольклорі. Героями багатьох казок є три брати. А царські лаври завжди дістаються наймолодшому. Лише наймолодшому вдається заволодіти жар-птицею чи жар-конем, які перебувають на одній міфологічній лінії із золотими предметами із скіфської легенди.

Вірування сарматів

У II ст. до н.е. з праць античних авторів зникає назва території Північного Причорномор'я й Приазов'я -- Скіфія. її заміняє назва Сарматія. Це пов'язано з частковим витісненням та асимілюванням сарматськими племенами (язиги, алани, роксолани, аорси, сіраки) скіфів. Вірування сарматів мало чим відрізнялися від скіфських. У даному разі можна говорити про спадковність релігійних традицій. Панівними в сарматів були культи сонця й вогню та Великої Богині-матері Астарти -- покровительки коней, а також культ бога війни, уособлення якого -- меч. Поряд з цим у сарматів спостерігаються чинники чуттєво-надчуттєвого типу надприродного: поклоніння неживим предметам та наділення їх душею, віра в чарівну силу каміння й таке інше.

Сармати вірили в потойбічне життя, а тому велике значення в їхніх віруваннях мав культ мертвих.

Заслуга сарматів полягає в тому, що, перейнявши елементи релігійної системи скіфів, вони передали їх слов'янам. Так під впливом сарматської культури у слов'ян змінюється тип поховань і поховальний ритуал. Померлих ховають у ґрунтових ямах з північним і південним орієнтуванням. У поховальному ритуалі передаються жертвоприношення та тризна.

Подібно до скіфів сармати наділяли особливою магічною силою дзеркало. Сарматський звичай ламання дзеркал при похованні був відлунням різноманітних давніх уявлень, за якими дзеркало -- вмістилище душі -- протиставлялося смерті. І в наш час спостерігається звичай завішувати дзеркала в будинку, де є покійник, та віра в те, що розбите дзеркало віщує смерть. У той же час зберігся ритуал, в якому дзеркало є традиційним атрибутом. Мається на увазі ритуал вінчання та традиційне гадання із дзеркалом на нареченого.

Таким чином, можна дійти висновку, що скіфо-сарматські народи проживали на одній території з праслов'янами і змішувалися між собою. Внаслідок цього прийшлі племена було асимільовано автохтонами. Значна кількість скіфо-сарматських паралелей у мові і, звісно, в релігії слов'ян вказує на симбіоз цих культур. Ставалося так, що плем'я, скажімо слов'янське, запозичало в сусідів звичаї й вірування, частково мову. В такому разі воно носило стару назву, але в духовній культурі зовсім змінювалося під впливом нових релігійних рис.

Вірування фракійських племен

У релігійну систему стародавніх слов'ян увійшло багато елементів з вірувань фракійських племен, що в І тис. до н.е. населяли південно-західну частину України (Галичина, Поділля, Південна Волинь), малоазійські простори, території нинішніх Болгарії, Румунії, частини Сербії та Греції.

У V ст. до н.е. існувала міцна фракійська держава, яка відстояла свою незалежність у боях із скіфами та греками. Та в І ст. н.е. вона стає римською провінцією Фракією (Дакією). Частина фракійських племен переселяється в Придніпров'я, Побужжя і разом із слов'янськими та сарматськими племенами бере участь у формуванні Черняхівської культури, яка створювала історичні передумови утворення русьської держави і була живильним грунтом для формування українського етносу.

Саме на території Прикарпаття й Середнього Подністров'я на рубежі та в перші століття н.е. ранньослов'янські племена мешкали на стику з фракійськими.

Етнографічні матеріали з порубіжних земель Молдавії та Буковини підтверджують наявність історичної мирної традиції спілкування двох сусідніх народів. У порубіжних землях молдавани й українці жили і живуть часто в одних і тих самих селах. Подібний характер і матеріальної та духовної культур цих народів у цьому регіоні. Це говорить про те, що предки їхні -- слов'яни та фракійці -- на рубежі і в перші ст. н.е. мали мирні економічні і культурні контакти.

Давньоримський історик Пліній Старший відносив фракійців до найсильніших народів Європи, які були на високому щаблі культурного розвитку. Займаючи територію на стику з найбільшими європейськими осередками політичної могутності -- Грецією і Римом, вони зробили значний внесок в культурний розвиток і цих держав. У фракійців греки запозичили вірування, обряди, таїнства богослужіння, релігійні та бойові пісні -- пеани. Фракієць за походженням і грецький поет та засновник своєрідної теогонічної й космогонічної системи уявлень Орфей.

Базисом релігійних поглядів фракійських племен була віра в безсмертя душі та потойбічне життя. Про це згадує давньоримський історик Геродот в "Історії", коли говорить, що фракійці вірили, нібито покійник не вмер, а відійшов до бога Залмоксіса. Залмоксісом греки називали фракійського бога Зальму.

Фракійці вірили, що після смерті кожен досягає свого бога Зальми, котрий вчить, що тіло не можна вилікувати без попереднього оздоровлення душі: від душі йде все лихо чи добро, а для оздоровлення душі потрібні молитви та пісні з добрими порадами. Різноманітні молитви, пісні, заговори та відмовляння і в наш час ще застосовують ворожки при лікуванні хворих. До наших днів у багатьох регіонах України збереглася віра в перебування душ під землею і звичаї просити померлих родичів покійного відчинити ворота, через які він має потрапити на той світ, і прийняти його до свого оточення.

Серед головних фракійських божеств, яких називає Геродот, перше місце посідає бог війни Арес. Аресу поклонялися й скіфи, про що говорилося раніше. Культ Ареса у фракійців запозичили греки та римляни (грецький Арес і римський Марс). Різні варіанти назв мав бог війни у слов'ян: Яр, Ярий, Ярун, Ярило, Яровит. Схожість у назвах фракійського й слов'янського божества та єдність культових елементів говорить про спільність їхніх релігійних витоків.

Греки та римляни запозичили також і культ фракійського бога сонця Дія. Греки називали його Діонісом, а римляни

-- Сабасієм. Тому в деяких слов'янських народів обряд палення вогню в день Івана Купала називається собіткою. Матір Дія -- богиня Семеля, назва якої співзвучна слову земля. Тому в українському фольклорі часто зустрічається словосполучення земля-мати. Дій був знаний у слов'ян і ставився поряд з їхніми головними богами (Дія іноді несправедливо ототожнюють з Дивом (Девом), що за походженням був тюркським і в слов'ян виступав уособленням злих сил, божеством страху й смерті). Зокрема, про це йдеться у "Слові і откровенії св. Апостола": "Мняще богы многы, Перуна и Хорса, Дия і Трояна и иніи многы" (Партицький Омелян. Давня історія Галичини // Хроніка-2000. -- 1993. -- Вип. 3--4 (5--6). -- С.31.) В пошані у слов'ян була й фракійська богиня щастя та весни, веселощів і кохання Лада. Вона відома і в чоловічій формі Ладо. Лада і Ладо були символом вірного подружжя. В жіночій формі Лада. -- символ жінки, коханки, а в чоловічій -- вірного чоловіка, коханця. В жертву Ладі приносили білого півня. Півень в уявленні давніх народів -- сонячний птах, символ чоловічої сили та мужності. Ще до недавніх часів в Україні зберігся обряд ритуального поїдання півня на вечорницях, що мав на меті помножити чоловічу силу та сексуальну енергію парубків.

Культ фракійської богині місяця та ловів Мендіди (Артеміди) також мав поширення в слов'янському середовищі. У слов'ян вона була знана як Дана (Дівиця, Діванна, Дівонія) і уявлялась юною княгинею, що, озброєна луком і стрілами, ходить по лісах, полюючи на всіляку звірину. На згадку про той давній культ у пам'яті українського народу ще й досі збереглися такі назви: Дівин, Дівич, Дівингород. А непрохідні ліси й нині називають дівичими. культ трипільський фракійський релігійний

Були у фракійців жриці сонця, яких називали Сивилами. Сивили -- це богині долі, поезії, музики й танців. З їхнім іменем пов'язані загадкові "Книги пророцтв" або, як їх ще називають, "Книги сивил". Українці цих богинь називали Вилами.

Фракійців, котрі своїм верховним богом вважали не Дія, а Аполлона, греки називали пелазгами. Аполлон не зразу був грецьким богом. Греки запозичили цей культ у фракійців. Назва Аполлон похідна від фракійського Пельо (Бел, Пел). У Фракійців Пел -- це божество сонця. В релігійній системі українців фракійський Пел відомий як Білобог, чи Білун (у західних давніх українців та білорусів). Білобог -- це творець землі, води, світла. Його вважали батьком Перуна. Біло-богові протистояв Чорнобог -- уособлення зла. А в українській міфології боротьба Білобога з Чорнобогом символізувала боротьбу добра і зла. В казках часто бог постає в образі дідуся з білою бородою, в білому одязі, з білим києм.

В українському православ'ї Білобог трансформувався в образі святого Георгія, який був втіленням перемоги сонця над темрявою, переможцем над злими силами, захисником народу. В уяві українця святий Георгій (Юрій) малюється в білих тонах: у білому одязі, на білому коні, з атрибутами білого кольору.

Беліном (Белом) називали свого бога сонця та світла і кельти. Крім того, в кельтів Белін виступав покровителем знань. А омела, що росла на дубі, була його емблемою і запорукою від різних хвороб.

Размещено на Allbest.ru