Релігійний та культурний світ Преподобного Ісака Сирійського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дрогобицька духовна семінарія блаженних священномучеників Северина, Якима та Віталія

Релігійний та культурний світ Преподобного Ісака Сирійського

Федько Р. С. доктор богослов'я та патристичних наук,

викладач патрології

Дрогобич

Стаття містить аналіз релігійного та культурного середовища в якому сформувався духовний світогляд Преподобного Ісака Сирійського (сирійського Отця Церкви УИ-го ст.). Ціллю статті є продемонструвати різні релігійні та культурні фактори того часу, які безпосередньо впливали на світогляд та духовність цього представника сирійської духовної традиції, який залишив по собі яскраві сліди як в сирійському монашому середовищі так і за його межами. сирійський преподобний ісак релігійний

Ключові слова: Східно-Сирійська Церква, християнська традиція, Преподобний Ісак Сирійський.

Сирійська духовність є яскравим каменем в мозаїці східної християнської традиції вона відрізняється від інших своїм семіцьким корінням та існує поруч з грецькою та латинською духовністю. Відповідно духовна спадщина Преподобного Ісака Сирійського є надзвичайно багатою, його думки і духовні настанови проникають в глибину людської душі і привносять теми для роздумів та стимули для духовних пошуків кожному, хто вчитується в його твори. Однак мало хто застановляється над питанням, що саме впливало на формування його особистості і які духовні та культурні віхи визначали стан душі і склад ума цього яскравого представника сирійської богословської і духовної спадщини. Тут вартує зазначити також і те, що Ісак Сирійський прийшов до нас з особливої Церковної традиції, яка не завжди позитивно розглядалася іншими Церквами.

Метою цього дослідження є аналіз релігійних і культурних чинників, що детермінували життєвий шлях і творчість Преподобного Ісака на фоні історичних подій життя і розвитку Церкви та богословських шкіл на території Месопотамії.

В процесі дослідження посилатимемося на наукові праці таких дослідників як: С. Брок [2; 3; 4], С. Кіала [6], І. Алфеєв [1], які висвітлювали дану тематику у своїх дослідженнях.

Одним з яскравих представників Східно-Сирійської Церкви, яка вже в У-му ст. опинилася поза межами спілкування з іншими Церквами, і то скоріше з політичних ніж богословських причини є Ісак Сирійський, відомий ще, як Ісак Ніневійський [3, с. 125-142]. Він належить до тієї церковної дійсності, яка зосереджена в східних регіонах Месопотамії, яких сягнуло християнство на протязі І-го тисячоліття, щоб згодом звідси, як зі свого історичного ядра, розповсюдитися на Персію і на Центральну Азію (теперішні Іран, Афганістан, Туркменістан, та ін.) і дійти аж до Китаю. Сьогодні ця Церква є поділена на Східно-Сирійську (двох юрисдикцій) та Халдейську. Однак, коли народився Ісак, то його Церква вже не була в канонічному сопричасті з іншими Церквами.

Преподобний Ісак Сирійський жив в другій половині УІІ-го ст., був родом з Бет Катрає (актуальний Катар). Після першого періоду самітницького життя, був покликаний католикосом Селевкії-Ктесифону, до єпископського служіння в місто Ніневія, що на півночі Месопотамії. Після п'яти місяців єпископату, він залишає це служіння, щоб знову повернутися до монашого життя в Бет Гузає (теперішній Іран на межі з Іраком). Тут навколо нього створилася спільнота, так званих, анахоретів для яких він написав свої духовні настанови, відомі як “Подвижницькі (Посницькі) Слова”.

Перш ніж детальніше охарактеризувати ситуацію Східно-Сирійської Церкви, яка традиційно бере свій початок від проповіді Апостола Томи та його учнів, коротенько зупинимося на тому, щоб в загальному окреслити сирійські Церкви, які були присутні на землях Месопотамії в перших століттях християнства, що допоможе краще зрозуміти дійсність в якій сформувався та з якої походить Преподобний Ісак Сирійський.

Існують дві основні Церковні традиції з відповідними богословськими напрямками, які сягають періоду Екуменічних Соборів, на яких базована історія сирійського християнства [2, с. 30]. Мова йде про Сирійську Православну Церкву (Західна Сирійська або Якоб(в)ітська Церква), яка вважає себе спадкоємницею христології Кирила Олександрійського та Севера Антіохійського і не визнає рішень Халкедонського Собору (451 р.). Є також Східно-Сирійська Церква (територія сучасного Іраку та Ірану), названа її супротивниками, “несторіанською”, яка вважає Теодора Мопсуестійського своїм головним богословом та не приймає Ефеського Собору (431 р.), з середовища якої походить Преподобний Ісак Сирійський.

До першої половини ІІІ-го ст. мало що відомо про присутність християн на Близькому Сході та про їхні відносини з державною владою Аршакідів, однак з історії знаємо, що коли близько 226-250 рр. династія Сасанідів втратила владу, тоді Східно-Сирійська Церква увійшла в драматичний період своєї історії: період переслідування. Коли намагаємося зрозуміти богословський розвиток цих Церков, важливо мати на увазі географічно-політичну ізоляцію, яка була невід'ємною складовою східно-сирійської дійсності. “Вся історія цих (християнських) спільнот, починаючи від їхньої появи, є глибоко позначена буттям “по той бік кордону”” [6, с. 12].

В ІУ-му ст. інтенсивно утверджується ідентичність та автономія Східно-Сирійської Церкви і це проходить в часі гострих переслідувань зі сторони династії Сасанідів.

Протягом У-го ст. Східно-Сирійська Церква провела три Помісні Синоди (410 р., 420 р., 424 р.), на останньому, що відбувся в Маркабті, було знову потверджено авторитет Предстоятеля Селевкії-Ктесифону, як Глави Церкви в Месопотамії і крім цього, було встановлено, що жоден член Східно- Сирійської Церкви не мав права звертатися до західних з метою протесту проти Єпископа Селевкії-Ктесифону. Рішеннями прийнятими на Синоді в Маркабті, єпископи Персії отримали значну підтримку політичної влади, бо поклали край звинуваченням, що до союзництва з Візантією: в цьому контексті потрібно було б відчитувати відмову від канонів Ефеського Собору (431 р.) на якому не брав участі жоден з єпископів Східно-Сирійської Церкви [3, с. 125].

В площині богослов'я, персіанська Церква знаходилася під впливом Антіохійськогол богословського середовища Несторія та його найяскравішого представника, Теодора Мопсуестійського, який став не лише прикладом екзегези, але й представником Східного-Сирійського богослов'я [6, с. 18].

Тогочасні персійські богословські школи багато прикладалися для консолідації антіохійського богослов' я в дійсності Східно-Сирійської Церкви, хоч в той же час відіграли важливу роль в творенні власної богословської парадигми. Коли говоримо про богословські школи Персії, то йдеться, насамперед, про дійсність відому вже в ІУ-У ст., яка інтенсивно розповсюджується починаючи з УІ-УІІ століття. Поблизу монастирів організовувалися школи з метою формації клиру, а також великі академії, які відігравали значущу роль в розвитку богослов'я і культури. Саме в цих школах, монахи перекладали на сирійську мову грецькі філософські та наукові твори, які запізнали араби, що в свою чергу принесли їх в Європу [5, с. 85].

Серед богословських шкіл Персії, важливе місце займала Нусайбінсько-Едеська школа, яка, згідно античного передання, була заснована в Нусайбіні після Нікейського Собору (325 р.), а пізніше, в другій половині ІУ-го ст., була перенесена до Едесси. Близько 363 року, школою керував Єфрем Сирійський, пізніше вона перейшла в руки Кіора, а потім Іва Едеського; ці останні керівники школи впроваджували в ній поруч з Єфремовою, нову екзегетичну лінію, натхнену Теодором Мопсуестійським. Той факт, що цілий Збірник екзегетичних творів Теодора був перекладений з грецької на сирійську мову, мав величезне значення для сирійського християнства, тому що не тільки його біблійна екзегеза, але також і богословські концепції з христологічними визначеннями, були засвоєні Східно- Сирійською Традицією.

В часи Нарсаєвого правління школою (437-502 рр.), відбулося знову перенесення частини школи до Нусайбіну, в чому було сприяння зі сторони єпископа Бар Сауми, який дозволив школі перенестися у його володіння, а так звана “перська школа” в Едессі, була остаточно закрита за наказом імператора Зенона. Наприкінці У-го ст., богословська школа Нусайбіну відігравала важливу роль в богословському та духовному житті Церкви у Персії. Як каже С. Кіала: “Саме на цю епоху випадає тріумфальне входження антіохійського богослов'я в Східно-Сирійську Церкву, що дозволить Теодору Мопсуестійсьому з переваги, стати вчителем з власним богословським підходом” [6, с. 22].

Наприкінці УІ-го ст. в Персійській Церкві є очевидним подальше збільшення впливу Теодора з Мопсуестії, подейкували навіть, що: “Віра Персійської Церкви стала “вірою Теодора” або “вірою Теодора і Діодора”” [1, с. 16], адже в богословському середовищі ім'я Діодора Тарсійського було не менш відомим.

На початку УІІ-го ст. помітною є богословська активність Баввая (Бабая) Великого, який займався виясненням христологічних проблем. Він практично, створив синтез між христологічними вченнями Теодора, Діодора і Несторія. Баввай також перебував в опозиції до рішень Халкедонського Собору, адже був ригористично відданим вченню Теодора з Мопсуестії. Щоб розвинути христологію Теодора, Баввай в частині, використовував Книгу Геракліта Несторія, який написав цю антологію після засудження на Ефеському Соборі, що була перекладена УІ-му ст. на сирійську мову. Сто років згодом, імена “трьох докторів” Діодора, Теодора і Несторія були вписані в диптихи Східно- Сирійської Церкви і з цього часу поминалися завжди [8, с. 507].

Вже згадувалося про те, що Перська Церква, була географічно ізольована і не брала участі у Вселенських Соборах, які відбувалися в решті Східного християнського світу. Така ізоляція, привнесла не лише політичну, але й богословську автономію, де в основі лежало вчення Теодора з Мопсуестії, який вважався експонентом Антіохійської Церковної Традиції що у христології надавала значення людському елементу Воплоченого Бога, а в своєму способі читання Святого Письма була завжди вірною історії та букві. Ці характеристики Антіохійського богослов' я дозволяли тісно контактувати зі Східно-Сирійським світом з його семітською ментальністю.

Період УІІ-го ст. в якому жив Преподобний Ісак Сирійський, був також епохою дуже важливих політичних переворотів, як для Сирії, так і для Месопотамії та Персії, бо на цих територіях проходили війни що глибоко позначили Церковну історію. Візантійський Імператор Іраклій в 627 році здобув перемогу в битві з Перським царем Хозроєм ІІ, поблизу Ніневії, який розпочав переслідування християн в Месопотамії. Перемога, яку здобув Іраклій, тривала короткий час, бо на горизонті почала з' являтися нова сила, тобто араби, які за короткий час зуміли підкорити більшу частину візантійських та перських володінь. В 633 році Ірак був захоплений Халідом і тоді Східно- Сирійське християнство почало шукати способів співжиття з мусульманами в реальності що наступила.

Поділи та різного роду протиріччя, які мали місце всередині християнства у багатьох регіонах Візантійської Імперії, на жаль, часто провокували навіть втіху від приходу арабів. Яскравим прикладом залишається подія, яка відбулася в Дамаску, коли західно-сирійські християни відкрили ворота мусульманам і на підтвердження доброзичливості християн до ісламу, можуть послужити слова коментаря цієї події озвучені Михайлом Сирійським який сказав: “Бог помсти нас звільнив руками ізмаїльтян від рук візантійців” [7, с. 45]. Тут вартує зазначити, що і східно-сирійське християнство з різних причин сприяло арабам. Хоч правдою є і те, що в той час арабський світ не був єдиним монолітом яким став пізніше, адже в цю епоху між арабами перебували різні християнські общини як наприклад Гассаніди та Лахміди; а іслам в той час сприймався як різновид християнської єресі яка протягом певного часу перебувала в діалозі з християнством [6, с. 26]. Як бачимо в часи Преподобного Ісака було присутнє багатонаціональне суспільство, крім персів та візантійців додалися ще й араби, які відіграли свою роль в історії Месопотамії.

Дискусії, які мали місце між, Східно-Сирійською та Західно-Сирійською, Церквами в УІІ-му ст. народжувалися з богословських та адміністративних проблем, що характеризували саме Східно-Сирійську Церкву. Серед богословських проблем стояло питання буквально-типологічної інтерпретації Біблії, запропонованої Теодором з Мопсуестії. В УІ-му ст., керівник Нусайбінської школи, Генана, почав зневажати теодоріанську біблійну екзегезу,

спровокувавши тим самим, відхід від школи багатьох знаних вчителів та простих студентів. Він пропонував замінити метод біблійної екзегези Теодора Мопсуестійського, на власний, базований на алегоричному методі Орігена. Між покинувшими школу, був також майбутній Католикос Селевкії- Ктесифону Ісхояб ІІІ, який до речі, був автором літургійної реформи насадженої всій Східно- Сирійській Церкві.

Крім богословсько-екзегетичних проблем, Перська Церква УІІ-го ст. зустрілася також з адміністративними труднощами, зв'язаними з питанням примату Католикоса Селевкії-Ктесифону. Криза, що проіснувала ціле сьоме століття, була породжена бажанням Католикоса, мати юрисдикцію над південними регіонами країни. В часи правління католикоса Георгія, був скликаний Синод на острові Дайрін (676 р.), де він зустрів Преподобного Ісака, якого пізніше було рукоположено на єпископа Ніневії. Цей Синод є цікавий для нас тому, що через призму 19-ти канонів, які були прийняті на ньому, можемо краще пізнати дійсність Перської Церкви УІІ-го ст. Перший канон закликає церковних Пресвітерів до праці з новонаверненими в святкові дні та в неділі та не покидати їх в незнанні після звершення на ними Таїнства Хрещення. Наступні канони торкаються питання способу вибору нового єпископа та його повноважень, серед яких проповідь Слова Божого та мистецтво зняття напруги, що виникає між вірними. В 12-му каноні критикуються фальшиві монахи, які ходять туди-сюди не маючи якогось одного монастиря для життя і молитви. В 13-14 канонах йдеться про подружжя, які мають звершуватися з благословенням священика і не допускається розлучення; крім цього жінки-християнки не можуть виходити заміж за поган а чоловікам-християнам заборонена полігамія. Останні канони переконують християн покинути звички заходити в єврейські таверни, після молитви Євхаристії. Отже метою Собору в Дайрін, було врегулювання складнощів які виникали з причини співжиття на одній території різних народів та вірувань.

Що до відносин Перської Церкви з іншими Церквами Римської Імперії, то вартує зазначити, що між ними було мало контактів. Географічна ізоляція привнесла з собою можливості автономного літургійного розвитку та богословських шкіл в Месопотамії, де творилася своя власна характерна богословська мова.

З проаналізованого бачимо, що сирійський релігійний та культурний світ є результатом автентичного християнства з азійським корінням, що в той же час, забезпечувало сирійській духовності, певного роду свободу від європейського культурного багажу. В цій древній сирійській традиції зустрічаємо таку форму християнства, богословські формули якої, ще не знають впливу грецької філософії, але користується такими формами думки, які ще й сьогодні дуже добре узгоджуються з культурним фоном цих Церков.

Однак на протязі історії відбулося певного роду зближення між сирійською, грецькою та латинською духовними традиціями. З початку V-го ст. аж до VII-го ст. християни сирійської культури та мови, були під впливом грецького християнства, що призвело до взаємозбагачення двох духовних традицій, і це можна яскраво побачити на прикладі розквіту Східно- Сирійської містичної традиції VII-VIII ст. Серед яскравих представників якої, є Преподобний Ісак Сирійський, що черпає в креативний спосіб з великим успіхом, як з сирійської так і з грецької духовної та культурної спадщини.

Підсумовуючи аналіз релігійного та культурного світу, що впливав на духовність і світогляд Преподобного Ісака Сирійського, можна зробити висновок, що кожна людина відображає назовні риси цього середовища, в якому народилася та була сформована і винятком не був також Ісак Сирійський, який, з одного боку, увібрав у себе елементи семіцької культури, а з другого, був також під впливом моделей грецької філософської думки бо історично належав до цього періоду в якому сирійське християнство творчо і плідно переживало зустріч з еллінською традицією.

Список використаних джерел

1. Alfeev I. La forza dell'amore, l'universo spirituale di Isacco il Siro / I. Alfeev. Magnano: Edizioni Qiqajon, 2003. 16 р.

2. Brock S. The Syriac Background, in Archibishop Theodore. Commemorative Studies on His Life and Influence [Bd. by M. Lapidge]. New-York-Cambridge: Cambridge University Press, 1995. 30 р.

3. Brock S. The Christology of the Church of the East in the Synods of the fifth to seventh centuries: Preliminary considerations and materials, in Aksum - Thyateira. A Festschrift for Archibishop Methodios of Thyateira and Great Britain. London: Dragas, 1985. 142 p.

4. Brock S. L'Йglise de l'Orient dans l'Empire sassanide jusqu'au VI^e siиcle et son absence aux consile de l'Empire romain // ISTINA. 1995. Nr.40. P.25-43.

5. Cassarino M. Traduttori arabi dall'VIII all'XI secolo / M. Cassarino. Roma: Salerno Editrice, 1988. 85 р.

6. Chialа S. Dall'ascesi eremitica alla misericordia infinita. Ricerche su Isacco il Ninive e la sua fortuna / S. Chialа. Firenze: Leo S. Olschki, 2002. 18 p.

7. Landron B. Chrйtiens et musulmans en Irak: Attitudes Nestoriennes vis-а-vis de l'Islam / B. Landron. Paris: Cariscript, 1994. 45 p.

8. Miller D. Translator's Epilogue in The Ascetical Homilies of Saint Isaac the Syrian / D. Miller. Boston: Massachusetts, 1984. 507 р.

Размещено на Allbest.ru