Лісова русалка в обрядах і віруваннях східнослов’янських народів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лісова русалка в обрядах і віруваннях східнослов'янських народів

О.М. Романова

Анотація

У статті робиться спроба проаналізувати народні уявлення, щодо захисної сили обрядів, молитов, оберегів, які застосовувалися при зустрічі з нечистою силою, а саме з лісовою русалкою.

Ключові слова: лісова русалка, демонологія,обереги, заговори, обряди.

Русалки належать до найбільш популярних образів народної міфології, що добре представлено як у мистецтві, так і в літературі. Згадаймо, всім відомий з ранніх років рядок О. Пушкіна: «Русалка на ветвях сидит». До опису цього загадкового міфологічного персонажа вдавалися такі відомі письменники та поети, як О. Блок, М. Гоголь, С. Єсенін, М. Лермонтов. І це далеко не повний перелік тих, хто описував образ, поведінку, характер, зовнішність русалок, їх взаємозв'язок з людьми.

Поширення етнографічної діяльності та пошуки східнослов'янської старовини дали змогу зануритись у таємниче минуле, вивчати історію свого народу. Використовуючи праці Д. Зеленіна, В. Гнатюка, П. Чубинського, Б. Грінченка, В. Милорадовича, П. Шейна, С.Максимова, Д. Булгаковського, Л. Виноградової, маємо змогу долучитися до міфічного минулого східнослов'янського народу. Не менш цінні для дослідження демонології лісової стихії й етнографічні часописи - «Этнографическое обозрение», «Живая старина» та «Киевская старина» тощо. Мета цієї статті полягає у з'ясуванні питання щодо захисної сили оберегів, сили слова та системи обрядів, пов'язаних з русалками.

У народі звикли вважати русалку представницею тільки водної стихії. З цим твердженням можна погодитись лише частково. Так, дійсно, більшість часу русалки проводять у воді, але на певний період вони з'являються і в лісах. С. Максимов вказує на пряму належність русалки до лісу: «Оставляя с Троицына дня воды и рассыпаясь, вплоть до осени, по полям, перелескам и рощам, русалки выбирают себе развесившуюся, склонившуюся над водою иву или плакучую березу, где и живут. Ночью, при луне, которая для них ярче обычного светит, они качаются на ветвях, аукаются между собою и водят веселые хороводы с песнями, играми и плясками. Где они бегали и резвились, там трава растет гуще и зеленее, там и хлеб родится обильнее». Очевидним є зв'язок русалок зі стихіями природи, а також врожайністю полів [1, 94]. «До Духова дня оне живуть ве водах; на Духове день русалки выходяте изе своихе и плещутся на поверхности воды. Тогда русалки могу те заходить и далеко оте места своего обитания, ве леса и рощи» [2, 12]. Саме з перебуванням русалок у лісі пов'язана численна кількість пересторог, що викликана боязню перед демонічною істотою.

За народними уявленнями, особливо небезпечними є лісові русалки в перший, по Зелених святах, четвер - це Нявський четвер або Русальний Великдень. Б. Грінченко у своїх матеріалах описує перестороги, пов'язані з Русальним святами: «Не треба ни йиздыты в лисе, ни купатися, бо русалкы залоскочуть» [3, 45]. У перший по Трійці четвер русалки святкують свій Великдень: «Поминают на четвертый день Зеленой неде- ли, и потому называется она Русальною, а четверток - Русальным четвергом» [4, 77].

Особливий інтерес для нас становить обрядовість, пов'язана з перебуванням русалок на землі: у лісах, полях. Враховуючи те, що русалки є «заложными» мерцями, тобто тими, хто помер передчасно, «не своєю смертю», маємо право вказати на агресивне ставлення цих істот стосовно людини. В образі русалки поєднано дуалістичні риси. Перед людиною русалка являється в образі прекрасної діви, з довгим волоссям, стрункою статурою, гарним милозвучним голосом, дзвінким сміхом. Однак, згодом вроду змінює злість і ненависть, що закінчується для людини смертю. О. Толстой у творі «Русалка» окреслює її підступний характер. Зачарований вродою русалоньки, дід забуває про все, догоджає прекрасній гості, яка за це нагороджує його смертю: «И за самое серце укусила зубами русалка старого деда, - впилась».

Для того, щоб умилостивити русалок і задобрити їхні нещасні душі, в Русальний четвер люди носили на перехрестя доріг різноманітні ласощі: «В этот Русальный четверьг носят в мисочке мед на перехресток дорог; а некоторый угощають соседских дітей варениками, пампушками и проч. Сегодви, говорять они, свято: Русальни Помынкы» [4, 77]. У Зелений четвер, щоб не розсердити русалок, жінки не працюють ні в полі, ні в городі: «В этот день не работают, чтобы не обидеть ру- салоке, и всю неделю не купаются в одиночку» [5, 207].

Д. Зеленін у статті називає два головних обряди, пов'язані з Семиком. Це «похорони русалок» та «проводи русалок». Перший обряд відбувався наступним чином. Перед Петровим постом жителі складали з ганчір'я опудало дитини. Надавши йому ознак людських, домалювавши очі, ніс, губи та вбравши в одежину, ляльку кладуть до, зведеної з дощечок, домовини. Далі хлопці, дівчата, жінки вбираються, хто в священика, хто в диякона, йдуть до річки. На березі відбувається обряд прощання з русалкою, дехто плаче, інші сміються. По прощанні, до домовини прив'язують камінь й опускають її на дно. Зважаючи на складові цього обряду, чітко зрозуміло, що він спрямований на здобрення нещасних душ русалок, адже виконання поховальних почестей яких «заложные» мерці не мали [1, 415].

Перший після русалчиного тижня понеділок є днем проводів русалок. Перед вигнанням русалок, для них у лісі влаштовують всілякі забави, у тому числі, вішали на деревах вінки для того, щоб вони могли гойдатися. Подекуди проводи русалок супроводжувалися жорстоким вигнанням із села. Русалок зображали міські дівчата, одягнені в білі сорочки, з розпушеними косами. Усі інші жителі озброювалися кийками, батогами й гнали русалок за околиці села. Інколи палили опудало русалки. Хоча частіше обряд набував форми проводів русалок з почестями. Одну з дівчат обирали русалкою і всім селом проводжали піснями [6, 91].

Оригінальну обрядовість щодо проводів русалок подав Д. Зеленін. Так, у с. Кольно Аткарського повіту «проводи русалок» відбувались у неділю. Русалку там зображало опудало із соломи, якому надавали подоби коня: «Русалка: это - конь, сделанный из соломы; на нем сидит мальчик лет 15, “говорок”; у этого коня ноги заменяють два дюжіе парня, закутанные в торище». Обряд зевершується ходою до річки, де опудало демонстративно кидають у воду [1, 418]. Цей дослідник схиляється до думки, що в образі русалки чимало ознак, які поєднують її з нечистою силою і саме тому її так рішуче виганяють в обряді проводів [7, 76].

Як уже згадувалося, на Русальну неділю русалки вважалися особливо небезпечними для людини, бо перебували не лише в лісах та полях, а й підходили до людських осель. Перед тим як лягати спати та гасити світло, жінка чи баба повинна перехрестити всі вікна ножем та сказати: «Во імя Отця і Сина і Святого духа. Амінь. Світло з хати, хрест до хати, іди Богородиче до нас спати» [8]. Оскільки русалки, здебільшого, ходять голими або в порваних сарафанчиках, це змушує їх заходити в лазні за пряжею: «Желаніе одіться заставляет их ходить ночью в бани, где бабы иногда оставляют на гребнях мочки, чтобы “упрясть” или “напрясти себе ниток для одежды”» [11, 101]. обряд лісовий русалка молитва

У разі нападу русалки потрібно намалювати на землі хрест, обвести його колом і стати на те місце. «Первое средство, чтобы не тронула русалка, если человек увидит ее во ржи, начертить пальцем или палкою круг и в центре его стать. Русалка будет кружиться около черты, а переступить через нее не посмеет; бросает в человека камни, но чтоб она не попала, следует круг сделать большой» [12, 190]. Такі дії були зумовлені вірою в християнську силу й перевагу її над нечестями. В одній із пісень дівчата просили бабусю обвести їх колом та обсипати хмелем і любистком, щоб русалки їм були не страшні:

А ты бабушка, Купрыяноуна Ты ж обчарти нас залатым нажом,

Ты ж абсей нас ярым аусом Абсей-ка нас ярым хмелем,

Абчарти нас залатым нажом! [2, 13].

Щоб уберегтися від русалок, кожен мав при собі хрестик. Причому носили його інколи не лише з боку грудей, а й з боку спини. Так, русалка заплакала, коли тесля Гаврило перехрестився: «Не хреститися б тобі, чоловіче, жити б тобі зі мною на веселощах до кінця днів» [10, 210]. Віра в Бога та святу молитву нерідко оберігала людину від нечистої сили. П. Кондратюк згадує історію, що сталася в с. Солотвин Бердичівського р-ну, Житомирської обл. : «До однієї молодиці прийшов уночі її син, який у приймах у другому селі і попросив її до себе по якійсь справі. Мати не довго думаючи пішла за ним. Привів її син до річки, вліз у річку і став не по-людському сміятися. То був не її син, а нечиста сила. Та молодиця дуже злякалася, стала хреститися, Богу молитися і прийшла додому» [8]. Отже знову бачимо цілющу силу хреста і віру в молитву

Оберігав від русалоньки і часник. Тому, перебуваючи в лісі, кожен при собі мав кілька головок часнику: Ек би не лук, чеснок,

Анї одзілік дзіле,

Взялиби ми Руснака На своє веселе [9, 6].

Особливу захисну функцію виконував полин, який на Трійцю розкидали по хаті й, передусім, під столом. У Полтавській губ. на «зелені святки», напередодні Трійці в хатах кидали явір, любисток, зорю й неодмінно полин для оборони від русалок [10, 214].

Як і будь-яка нечиста сила, русалки бояться залізних знарядь. Голка чи булавка слугували для людини гарним оберегом: «Единственным возможным средством спасения от русалок служит укол хотя бы одной из них иголкою или булавкою, которые необходимо иметь при себе и наготове: тогда весь скоп русалок с воплем кидается в воду, где еще долго раздаются голоса их» [14, 87]. Для оборони від русалок люди брали із собою також кочергу. Для захисту потрібно було сісти на кочергу й потихеньку пересуватися. Русалки миттєво розбігалися, бо думали, що то відьми, яких вони бояться.

Важливими є заговори проти русалок. Ось один із них. «Коли русалка на таб приставань будзиць, ты на нее ня глядзи, а усе на землю скажи: “Водзяница, лесовица, шальная дзевица! Отвяжись, откацись, у моем дуору кажись; таб тут ня век жиць, а нядзелю биць.

Ступай у реку глубокую, на осину высокую. Осина трясись, водзяница ужмись. Я закон принимау, златой хрест цаловау; мне с тобой не водзицца, не кумицца”» [15, 525].

Якщо русалки женуться за людиною полем, уберегтися від ненависної можна, біжучи не вздовж борозни, а поперек і через межі. Це значно ускладнює їхнє пересування, бо через межі вони перелазять, як через тин: «Русалки гоняются за людьми, с трудом перелезая в поле через межи, словно люди чрез “сгороду”, почему и убегать от них нужно не вдоль резок, а поперек их» [10, 211]. Також існують повір'я, що на Духівську неділю ходять по лісі голі жінки та діти. При зустрічі з ними марно тікати. Треба неодмінно накинути на них хустку або якусь одежину. Якщо цього не зробити, то путівникові загрожує смерть. Такий випадок стався із жителькою с. Даньков. Вона оповідає, що одного разу їхала з батьком лісом. Невдовзі вони почули пронизливий плач. Батько одразу здогадався, що це діти русалоньки. Наказав доньці кинути хустку на те місце, і плач одразу стих.

Приспаних матерями дітей можна врятувати, вдаючись до наступних дій. Мати має піти до церкви на Благовіщеня і коли заспівають «херувимскую песнь», стати при виході. Як почнуть виходити всі чорти, з ними буде й та приспана дитина. Мати має вхопити доньку за руку й міцно тримати до тих пір, поки не вийде священик і не почне її «отчитивать» [2, 15]. У народі вірять, якщо на русалку одягнути хрест, вона людиною стане.

Таким чином, віра в обереги, силу слова, обрядовість була надзвичайно потужною. Людина, маючи при собі оберег, могла з упевненістю перебувати в лісі й навіть вступати в зносини з русалками, як це було у випадку з молодиком, котрий носив при собі два хрестики. Русалок боялися й поважали, їх обдаровували, просили про помилування. Русальна обрядовість оригінальна та різноманітна. Складність у її вивченні полягає в різнобарв'ї переказів, що подекуди сильно різняться, в залежності від регіональних особливостей.

Література

1. Зеленин Д.К. К вопросу о русалках // Живая старина (далі - ЖС). - 1911. - Вып. Ш-Ш

2. Добровольский В.М. Нечистая сила в народних верованиях (по даным Смоленской губ.) //ЖС. - 1908. - Вып. І.

3. Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседней с ней губерниях. - Чернигов, 1895. - Ч. 1.

4. Барвинок Г. Русалка (этнографический рассказ) //Киевская старина (далі - КС). - 1889. - № 7.

5. Милорадович В.П. Заметки о малорусской демонологии // КС. - 1899. - № 8-9.

6. Токарев С.А. Религиозные верования восточнославянских народов ХІХ- начала ХХ вв. - Л., 1957.

7. Померанцева Э.В. Мифологические персонажи в русском фольклоре. - М., 1975.

8. Кондратюк П.В. Фольклорні та етнографічні матеріали, записані в Житомирській обл. (1919-1946рр.). - Ф. 14-3: Фольклорно-етнографічні матеріали. Збірники. - Од. зб. 384.

9. Етнографія, вірування, розповіді /Записав Б. Заклинсь- кий на Станіславщині (1913). - Ф. 29-3: Етнографічна комісія НТШ у Львові. - Од. зб. 90.

10. Зеленин Д.К. Избранные труды. Очерки русской мифологии: Умершие неестественною смертью и русалки. - М, 1995.

11. Завойко Г.К. Верования, обряды и обычаи великороссов Владимирской губ. // Этнографическое обозрение. - 1914. - № 3-4.

12. Булгаковський Д.Г. Пинчуки. Этнографический сборник // Зап. ИРГО по отд. этн. - Т. XIII. - Вып. III. - СПб., 1890.

13. Максимов С.В. Куль хлеба. Нечистая, неведомая, крестная сила. - СПб., 1873.

14. Никифоровский Н.Я. Нечистики. Свод простонародных в Витебской Беларуссии сказаний о нечистой силе // Виленский временник . -- Кн. ІІ. -- Вильна, 1907.

15. Шейн П.В. Материалы для изучения быта и языка русского населения Северо-Западного края. -- СПб., 1893. - Т. 2.

Размещено на Allbest.ru