Проповідницька діяльність херсонського архієпископа Никанора (Бровковича)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проповідницька діяльність херсонського архієпископа Никанора (Бровковича)

Анотація

У статті досліджено особливості проповідницької діяльності Никанора (Бровковича) та визначено основні тематичні напрями його проповідей. Показано внесок архієпископа в розвиток православ'я, духовності та культури.

Ключові слова: архієпископ, Никанор (Бровкович), єпархія, церква, проповідь, православ 'я, духовність

никанор православ'я церква проповідь

В основі просвітницької діяльності вищого православного духовенства впродовж ХІХ ст. була організація та читання проповідей. Головна їхня мета полягала в тому, щоб донести до парафіян основні положення Св. Письма й укріпити їх у православній вірі. Одним із талановитих церковних діячів кінця ХІХ ст. по праву вважається архієпископ Херсонський і Одеський Никанор (Бровкович) (1883-1890 рр.). Він надавав проповідям провідну роль у процесі зміцнення позицій православ'я, виховання християнської моралі, духовності та культури серед парафіян.

Серед актуальних завдань сучасної історичної науки важливе місце посідає об'єктивне дослідження духовної спадщини вищого православного духовенства Південної України, що зумовлено відсутністю належного висвітлення зазначеної проблеми в історіографії. Діяльність архієпископа Никанора (Бровковича) певною мірою відображена істориками церкви ХІХ ст., зокрема С. Петровським [1], Н. Красносельцевим [2], Г. Фло- ровським [3, 223-224]. На сучасному етапі постать Никанора (Бровковича) ще не привернула належної уваги дослідників. Його проповідницька робота знайшла певне відображення в працях служителів церкви, насамперед одеського протоієрея О. Кравченка [4]. Однак духовна спадщина архієпископа не стала поки предметом спеціального дослідження, що зумовлює актуальність зазначеної теми. Мета цієї статті полягає в дослідженні особливостей проповідницької роботи архієпископа Херсонського і Одеського Никанора (Бровковича) та його внеску в розвиток православ'я.

Приступаючи до архієрейського служіння в Херсонській єпархії (1883 р.), Никанор зобов'язався нести слово істини, слідкувати за діяльністю духовенства, правомірністю духовного суду, боротися з порушенням церковних звичаїв і богослужінь [5, 69,74]. Перебуваючи на чолі Одеської кафедри, Владика приділяв значну увагу проблемі авторитету церкви та вихованню християнської моралі у парафіян. Він не міг змиритися з поведінкою деяких парафіян, які під час проповідей виходили з храму і влаштовували для себе перерву. Особливо його турбувало ставлення до церкви тих, хто мав владу і гроші. Вони лише зовні виявляли повагу до священиків, які терпеливо зносили те, що насправді ними помикали. Владика ж був досить суворим до виявів подібного безчинства [4].

В Одесі Никанору вдалося підняти на високий рівень благоустрій Архієрейського дому та Хрестової церкви при ньому. Із цим храмом він пов'язував кришталеву чистоту істинної церковності, урочистість церковної служби, введення в практику нових мелодій церковного співу за типом давньоруського розспіву, покладеного особисто ним на ноти. Архієпископ часто перевіряв підготовку хору до богослужіння й сам виступав у ролі регента-композитора. У Хрестовій церкві Никанор здійснював урочисті богослужіння, особисто читав акафісти. Ця церква вражала і багатим зібранням картин та ікон. Представники вищого духовенства з інших міст, які побували в ній, були вражені, переконуючи, що Хрестова церква у Никанора найкраща в Росії [б, 36-39].

П. Знаменський підкреслював, що архієпископ славився рідкісним поєднанням філософського та богословського складу розуму, з живим ораторським і поетичним талантом. У своїх захоплюючих проповідях він піднімав питання щодо моральної хвороби тогочасного суспільства, підкреслюючи, що проповідницька робота стала нагальною потребою часу [7, 403].

До написання своїх проповідей архієпископ підходив надзвичайно відповідально та творчо. За відгуками російських газет, «відмітними рисами проповідей Никанора були: сміливість думки, самостійність погляду, надзвичайна простота в поєднанні з образністю мови і, нарешті, незвичайність тем, що трактувалися з церковної кафедри» [1, 181]. Г Флоровський також писав про Владику з повагою, називаючи його людиною філософського складу. Він відзначав гострий, рішучий розум архієпископа та сміливість у богословських роздумах і промовах [3, 224]. Свої надзвичайно змістовні та повчальні проповіді Никанор читав із зошита тихим і монотонним голосом. На відміну від яскравих і емоційних проповідей колишнього Херсонського архієпископа Інокентія (Борисова), їх було краще прочитати, ніж сприймати на слух.

Упродовж 1884-1891 рр. було видано п'ять томів «Бесід і повчань» Никанора (Бровковича), останній із них - посмертно. Вони не були проповідями в класичному розумінні. а призначалися для індивідуального читання поза богослужебними бесідами та виступів на різних зібраннях. Усі вони написані на потребу дня і демонструють позицію автора відносно актуальних проблем церкви і суспільства. Наукові, філософські та проповідницькі праці Никанора, проникнуті духом православ'я, знайшли прихильників серед значної частини інтелігенції з вищою світською освітою, яка зачитувалася його творами і знаходила чітку відповідь на незрозумілі для себе питання [8, ХL-XLІ].

В опублікованих проповідницьких творах Никанора простежуються декілька тематичних напрямів. Пріоритетне місце відведено ролі православної церкви у християнському світі. Автор був палким прихильником погляду на походження православ'я від самого Ісуса Христа. Він вважав, що православна церква прийняла завіт давньої вселенської християнської церкви та продовжує її традиції. Навіть церковний спів зберіг той же розспів, який був тисячу років тому. На його думку, римо-като- лицька церква та різні протестантські течії спотворили догмати і вчення давньої вселенської церкви.

Никанор піднімав питання становища православної церкви в Росії за правління різних царів [9, 325346]. Він дотримувався проімперських поглядів, але негативно оцінював антирелігійну політику Петра І, наслідком якої став процес витіснення та попрання православної віри. Катерина ІІ в його очах була захисницею православної церкви та народності. Період реформ у галузі освіти, що розпочався в ХІХ ст., позначився прагненням до релігійної свободи, що призвело до відпадіння частини населення від православ'я, активізації розкольницького руху, появі бунтарських настроїв у світських університетах. Архієпископ підкреслював роль світської літератури і деяких її представників, зокрема О. Герцена та М. Чернишевського, у підриві основ християнської віри. Никанор схвально поставився до вчинку М. Костомарова, який публічно заявив, що інтереси науки не можна змішувати з ідеями площі, арени, трибуни та боротьби низів. Наука, працюючи в колі своїх інтересів, повинна сприяти тому, щоб суспільство стало освіченішим, гуманнішим і менш агресивним.

Деякі проповіді архієпископа стосувалися доброчинності. На його заклик, 6 грудня 1884 р. в усіх церквах Одеси відбувся збір пожертв на користь бідних, який становив майже 950 руб. [10, 825-828]. Три роки по тому, він виступив перед парафіянами з пропозицією допомогти болгарським біженцям, які через переслідування тікали до Росії. Вони опинилися в Одесі без будь-яких засобів існування. Никанор, виконуючи обов'язки Попечителя Болгарського Настоятельства і архіпастиря, змушений був звернутися за допомогою до православного населення єпархії [11]. Від 1886 р., у день П'ятидесятниці Никанор щорічно звертався до всіх православних єпархії, з проханням щодо пожертв на користь церковнопарафіяльних шкіл [12]. Він свято вірив, що просвітництво народу в дусі православної віри можливе через освітню діяльність церковних шкіл.

Особливе місце в діяльності Никанора відводилося проблемі християнської моралі та культури. Він з прикрістю говорив про низький рівень народної моральності, небажання православних парафіян навчати своїх дітей грамоті та поширення пияцтва [13, 553-556]. Одним із можливих шляхів покращення ситуації архієпископ вважав підвищення професійного рівня духовенства, яке мало зробити богослужіння привабливим для парафіян і звернути увагу на відсутність належних знань православної віри серед населення. Активізація діяльності духовенства, його творчий підхід до просвітницької роботи мали сприяти зміцненню православної церкви і залучення до неї вірян [14, 22-23].

Наприкінці ХІХ ст. духовенство змушене було приділяти увагу питанню зміцнення позицій православ'я, духовності та моралі населення. На шпальтах «Херсонских епархиальных ведомостей» («ХЕВ») з'явилися публікації, де йшлося про падіння релігійності та поваги до церкви серед певної частини жителів єпархії. Це негативно позначилося на житті суспільства, зокрема призвело до ослаблення сімейних стосунків, моральної деградації, зростання злочинності й навіть пограбування церковних храмів [15]. Щоб підняти релігійний дух народу, Никанор пильно стежив за тим, щоб причт проводив читання, бесіди і повчання, організовував церковні хори і загальнонародні співи, відкривав церковні школи.

У повчанні, виголошеному під час відкриття археологічного з'їзду (15 серпня 1886 р.) у Новоросійському університеті, Никанор (Бровкович) піддав різкій критиці тих мислителів, які вважали себе розумнішими самого Бога і заперечували історичне християнство. Він зауважив, що вони відмежувалися від Бога, безсмертя душі та моральності й тепер не знають як жити і куди йти. Адже водночас вони відмовилися від благородного завдання життя. Замість ідеалів добра для себе та інших, вони бажають зла іншим, висловлюють ідею руйнування, ненависті до життя і, врешті решт, рухаються до самознищення. Архієпископ був глибоко переконаний, що без Бога немає життя. У Росії, як і в усьому європейському світі, який зазнав впливу науки, похитнулись основи віри, що спричинило домінування ненависті над любов'ю. Народ збився з дороги і не знає куди направити свої зусилля, що може привести до знищення вітчизни. Щоб запобігти трагічним подіям, Никанор вважав необхідним об'єднати зусилля всіх сил суспільства - духовенства, православних парафіян і світської влади. Він звертався до членів Одеської міської думи із закликом, щоб вони сприяли розвитку освіти, культури, ремесел і знань у суспільстві, були милосердними до кожного, виступали захисниками законності, дотримуватися істини - праведності християнської [5, 206-208,314-324]. Проте, цей заклик, як і багато інших, не досягнув мети.

Загрозливого поширення в єпархії, на думку архієпископа, набрало і пияцтво. Парафіяни не соромилися влаштовувати п'яні дебоші, лихословити тощо. Через пристрасть до оковитої, вони втрачали достаток, силу, здоров'я, мораль і гідність. Все це негативно впливало на їхню релігійність, культуру та громадський патріотизм [16, 553-556]. Проповідь Никанора, якою він порушив цю важливу проблему, набула широкого резонансу в суспільстві, адже була актуальною для всіх регіонів Російської імперії. Одним із підтверджень цього є лист до редакції «ХЕВ» П. Алєксєєва, який служив на сході Росії. Він писав, що впродовж десяти років не зустрічав там п'яного єврея, бурята чи китайця, в той час як жодне свято не обходилося без п'яних бійок, затіяних православними росіянами [17].

Архієпископ Никанор (Бровкович) вважав, що людям потрібно вказати на необхідність мати Бога в своїх душах. Адже життя суспільства наскрізь пронизане побутовим матеріалізмом. Потрібно викорінити його з життя, звичаїв і відносин зі своїми близькими, з громадських і державних обов'язків, надавши простір людям для ідеалу любові. Лише так люди навчаться любити один одного, а через це - і Бога. Адже в оточуючому житті скрізь лише боротьба, сила і матеріальні інтереси. Немає місця для ідеалів і тому з'являється віра лише в матерію і світову боротьбу, витісняючи Бога любові і всепрощення - Христа [5, 6].

Архієпископ розумів, що релігійний переворот у свідомості освіченої частини суспільства зумовлював нові вимоги до проповідей і духовенства. Він вважав, що в проповідях необхідно піднімати проблему безвір'я, але так майстерно, щоб вона викликала інтерес парафіян і сприяла посиленню позицій православної церкви. Ситуація вимагала згуртування духовенства, усвідомлення ним своєї відповідальності за душі людей і самовідданої пастирської роботи, в основі якої лежала б жива проповідь, близька і зрозуміла кожній людині.

Таким чином, проповідницька діяльність Никанора (Бровковича) була націлена на піднесення православ'я в Південній Україні, виховання у парафіян християнської моралі та культури. Своїми проповідями він прагнув вдосконалити суспільство, зробити його більш освіченим та гуманнішим, відвернувши від згубної ідеології, в основі якої лежать ненависть і жорстокість.

Література

1. Петровский С. Семь Херсонских архиепископов. -- Одесса, 1894.