Місіонерська діяльність домініканців львівської архідієцезії в другій половині ХІХ — 30-х рр. ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

Андрій Гуменяк

У статті висвітлено місіонерську діяльність домініканського ордену в другій половині ХІХ -- в 30-і рр. ХХ ст. Проаналізовано порядок проведення місій. Висвітлено регіональну специфіку функціонування домініканців.

Ключові слова: домініканці, місіонерська діяльність, реколекції, катехизація, львівська архідієцезія.

Місіонерська діяльність домініканців не була пріоритетним напрямом діяльності ордену, проте її важливою ідейною засадою було проголошення євангельських принципів серед віруючих. Місії були засобом поширення серед римо-католицького населення Слова Божого. Вони виконували освітню, духовну, виховну та пізнавальну функції. Саме завдяки місіям зростала кількість прихильників домініканського ордену, парафіян та охочих вступити у згромадження. Місії популяризували, робили відомими проповідників не лише на теренах львівської архідієцезії, а й у інших країнах.

Дослідження є першою спробою висвітлення місіонерської діяльності на території львівської архідієцезії у другій половині ХІХ -- 30-х рр. ХХ ст. В історіографії це питання висвітлене згідно регіонального принципу функціонування домініканців. Найбільше воно розкрите в працях польських дослідників М. Мілавіцького, Р. Свентоховського, «Церемоніалі місій та реколекцій» А. Барвача, де подано інформацію про порядок місій. Джерелами для розгляду даного питання є хроніки осередків діяльності домініканців та листи із вищими ієрархами ордену, де присутні окремі факти місіонерської діяльності згро- мадження1.

Більшу частину місійної діяльності католицької церкви перебрали на себе чернечі ордени. Із усіх 14359 орденських місіонерів Галичини в 1923 р. 500 осіб були домініканцями. Під час місій та реколекцій тривала наука для віруючих. Час її тривання становив 30-45 хвилин, він залежав від категорії парафіян. Вона повинна включати справи, які цікавлять усіх парафіян. Місійні науки вкладалися в певну тематичну цілісність, яка підходила певній категорії парафіян. Для родин, наприклад, це були справи подружнього життя, батьківства та виховання дітей. Під час кожної реколекції або місії оголошувалися молитви залежно від присвячення релігійних заходівМісійна діяльність католицьких чинів і конгрегацій // Нива. Місячник посвячений церковним і суспільним справам / відп. ред.: о. Д-р Гавриїл Костельник. -- Львів: Видавництво товариства св. Апостола Павла, 1923. -- С. 117-120. Ceremonial misji i rekolekcji dominikanskich / oprac. Alojzy Barwacz; popr. i uzup. Jan Nowacki. -- Warszawa: Dominikanski Osrodek Kaznodziejski, 2001. -- 402 s..

Під час місії важливим є обряд посвячення місійного хреста. Він складався із богослужіння без проповіді, самої церемонії, процесії із хрестом навколо костелу, місійної науки під хрестом, церемонії завершення місії. На місійному хресті знаходився відповідний напис, на раменах хреста -- гасло зі змістом основної думки місії. Під час пронесення хреста несли дві запалені свічки, кадило і свячену воду, виконувалася пісня «Серце Твоє, Ісусе»Там само. -- С. 42..

Обряд хресної дороги відправлявся у наступний спосіб. Капелан, вбраний у рясу фіолетового кольору (місіонер -- у чорний одяг ордену), два міністранти несли хрест і дві запалені свічки, із якими виходили до вівтаря. Після вклякання перед вівтарем відмовлялася вступна молитва, потім проходили 14 стацій. Після останньої стації капелан разом із міністрантами поверталися до вівтаря, вклякали на найнижчій сходинці і відмолювали кінцеву молитву, після чого відходили до закристії. Проходження хресної дороги гарантувало одержання відпустівCeremonial misji i rekolekcji dominikanskich / oprac. Alojzy Barwacz; popr. i uzup. Jan Nowacki. -- Warszawa: Dominikanski Osrodek Kaznodziejski, 2001. -- С. 54..

Для участі у місії ченці мали добре освоїти християнську науку, щоб могли допомагати капеланам проповідувати та навчати парафіян; підготовка відбувалася також у плані ремесел: рільництва, кухарства, малярства, столярства, механіки, електроніки. Підготовку контролював пріор для забезпечення виконання статутних положень під час місій. Для цілої місії генерал ордену, дефініторій провінційної капітули або провінціал у погодженні з радою призначали керівника, яким міг бути вікарій або апостольський префект, і виконував повноваження на рівні власної посади. Вони візитували місію, якщо цього не робив генерал чи провінціал у певному році для контролю виконання статутівТам само. -- С. 68..

До місій парафіян готували заздалегідь, переважно місяць наперед. Розсилалися письмові звіти про підготовку до інших парафій та управління провінції. Наприклад, для благословення місії в Тисмениці 19-28 жовтня 1935 р. відправлено молебень на честь Діви Марії. Після молебені було оголошено науку та розпорядок місії. Протягом терміну перебування місіонерів у Тисмениці оголошувалися місійні науки, науки для дітей, богослужіння, сповіді та причастя. На місії були присутні віруючі греко-католикиТам само. -- С. 89. Там само. -- С. 102..

Місії розпочиналися з моменту привітання, місіонери були одягнені в чорну туніку і тримали хрест у руці. Якщо костел був далеко, дозволено носити білий габіт. Процесія завершувалася кропленням вірних свяченою водою із піснею «Сердечна Матір» та входом її учасників у церкву. Всередині костелу місіонери ділилися на дві колони і приймали святі тайни. Після відспівування молитви до Святого Духа парафіяльний священик заходив на найвищу сходинку головного вівтаря та вітав місіонерів, оголошуючи вступну науку. Після цього починалося богослужіння, потім оголошувався порядок обрядів та місійних наук на час тривання місій .

Для місіонерської діяльності в Російській імперії планувалося відновити ліквідовані царським урядом кляштори. Генерал ордену Яцек Кормер хотів створити нову провінцію в Королівстві Польському з 1907 р. Генерал отець Людвік Тейслінг домагався скасування малих конвентів та залучення їх отців до реставрації Польської провінції. У 1924 р. Рада провінції ухвалила ліквідацію кляшторів в Тисмениці, Богородчанах, Єзуполі, Борку Старому, Вєлких Очах, парафій в Костейові та Кротошині. Реформа Яцека Воронецького мала сприяти відновленню кляшторів у Королівстві Польському та ВільніMiiawicki, M. Polscy dominikanie na misjach w Chinach w latach 1937-1952 / Marek Milawicki. -- Krakow, 2007. -- 233 s..

На початку ХХ ст. домініканці з провінції св. Яцека мали намір відновити кляштори у Королівстві Польському. Перші кроки в цій справі здійснив отець Флоріан Бєлат (1860-1934), який керував провінцією у 1903-1911 рр. Надії на повернення до давніх осередків надавав виданий царський указ 1905 р. в Російській імперії, що давав можливість свободи діяльності католицькій церкві. У випадку чернечих орденів він дозволяв приймати нових кандидатів, однак забороняв засновувати нові осередкиMiiawicki, Marek. Dzialania rewindykacyjne polskich dominikanow w pierwszej polo- wie XX w. jako konsekwencje antyzakonnej polityki wladz zaborczych / Marek Milawicki // Kasaty klasztorow na obszarze dawnej Rzeczypospolitej Obojga Narodow i na Sl^sku na tle procesow sekularyzacyjnych w Europie. Tom III. -- Wroclaw, 2014. -- S. 381-416.. Однак надії на дозвіл існували. 15 липня 1907 р. куявсько-каліський єпископ Станіслав Здзітовецький (1854-1927) написав лист із проханням до домініканського керівництва провінції св. Яцека вплинути на рішення варшавського генерал-губернатора відновити кляштори в Гідлях, Серадзі, Пьотркуві та Бресті Куявському. Подібне прохання до вищих ієрархів він вислав у січні 1918 р. про необхідність заснування кляшторів у Пьотркуві Трибунальському або Серадзі чи збільшити кількість кандидатів у кляшторі в ГідляхТам само. -- С. 383. Там само. -- С. 384..

Прибуттям нових домініканців до своєї архідієцезії був зацікавлений варшавський митрополит, архієпископ Вінцентій Теофіл Попель-Хошцяк (18251912). Це випливає із кореспонденції папського посла Міхала Карського (18691928), яка відсилалася домініканцям із провінції св. Яцека в 1907 р. Архієпископ був готовий віддати членам ордену кляштор св. Яцека у Варшаві. Сам Міхал Карський здійснював переговори про повернення домініканцям кляштору в Климонтові (1613-1901). Завдяки старанням місцевого священика він не перетворився у руїни. Кляштор був важливий для галицьких домініканців із точки зору близькості до кордону з Галичиною та до центрів із фабричною промисловістю. М. Карський радив Флоріанові Бєлату не зволікати із поверненням давніх осередків. Незважаючи на це, домініканці не повернулися до давніх осередків11.

Передумови для місіонерської діяльності в Російській імперії стала реформа Яцека Воронецького (1878-1949) 1907 р., що передбачала відновлення кляшторів, ліквідованих наприкінці XVIII -- на початку ХІХ ст. В 1907 р. отець листувався із керівництвом провінції св. Яцека про необхідність відродження осередка в кляшторі св. Станіслава у Любліні. У зв'язку з цим було зібрано 6 тис. підписів жителів міста. Яцек Воронецький писав про необхідність приїзду отців провінції св. Яцека для організації духовного життя у кляшторі. Однак до проголошення незалежності Польщі не було організовано жодного кляштора на території Російської імперії та Королівства ПруссіїMiiawicki, Marek. Dzialania rewindykacyjne polskich dominikanow w pierwszej polo- wie XX w. jako konsekwencje antyzakonnej polityki wladz zaborczych / Marek Milawicki // Kasaty klasztorow na obszarze dawnej Rzeczypospolitej Obojga Narodow i na Sl^sku na tle procesow sekularyzacyjnych w Europie. Tom III. -- Wroclaw, 2014. -- S. 385..

Після відновлення незалежності Польщі плани на відновлення кляшторів на колишніх російських та прусських територіях мав генерал ордену Людвік Трейс- лінг (1856-1925), що керував орденом у 1916-1925 рр. З 1918 р. провінції св. Яцека було заборонено відновлювати осередки на цих теренах. Цю справу мали організувати генеральний вікарій отець Петро Жачек та отець Яцек Воронецький. Однак плани не втілилися в реальністьТам само. -- С. 387..

Домініканці провінції св. Яцека були зацікавлені в поверненні кляшторів у Галичині та поза нею. Незважаючи на небажання вищого керівництва, деякі брати здійснювали такі спроби, не вагаючись дискутувати з генералом. В період відновлення незалежності Польщі провінціалом польської провінції в 1916-- 1920 рр. був отець Альберт Новінський (1868--1931). Джерела не фіксують його спроб відновлення кляшторів. Не виключено, що він входив до складу папської комісії, ціллю якої були переговори зі світським урядом у справах церкви, в тому числі й питаннях власностіMazur, Z. Udzial ojca Jaceka Woronieckiego w reformie polskiej prowincji dominikanow (1909-1945) / Zygmunt Mazur // Dominikanie: Szkice z dziejow zakonu. -- Poznan: “W drodze”, 1986. -- S. 417-424..

Наступником Альберта Новінського був отець Августин Печек (1920--1926). У 1921 р. на прохання римо-католицького митрополита Йозефа Більчевського (1860--1923) приготував перелік об'єктів та маєтків, які австрійська влада секуляризувала на території Галичини. У грудні 1924 р. провінціал просив польських єпископів видати декларацію про уможливлення повернення домініканців до своїх давніх кляшторів. Також він був членом папської комісіїТам само. -- С. 420..

Свій внесок здійснив отець Гундислав Юнік (1880--1954), делегат провінції св. Яцека та правовий експерт. В рамках конференції вищих настоятелів ордену неодноразово піднімав питання відновлення домініканських осередків. Велике значення мав приготований на зустрічі в Кракові (13--14 грудня 1922 р.) меморіал з питання «маєткових відносин орденів у Польщі»Там само. -- С. 421..

На території Галичини однією із перших справ повернення домініканської спадщини була вимога у 1921 р. отця Степана Плащиці повернути каплицю Богоматері в Давидові, яку австрійська влада віддала греко-католикам. В Архіві Актів Нових зберігається справа із його кореспонденцією. У листі Департаменту віросповідань мотивував повернення поширенням у тій каплиці політичних акцій проти поляків. Однак ця справа не була виграною, і до 1939 р. каплиця належала греко-католикам Swi^tochowski, R.O. Gundyslaw Junik (1880-1956) / Robert Swi^tochowski // Prawo kanoniczne: kwartalnik prawno-historyczny. -- 1971. -- 14 / 1-2. -- S. 330-331..

У перших роках незалежності Польщі галицькі домініканці мали намір відновити кляштори, скасовані на теренах колишнього Королівства Польського та Великого Князівства Познанського. Одним із них був кляштор св. Домініка в Познані, який існував із ХІІІ ст. до 1833 р. Оскільки бажаючих поселитися туди було мало, він був подарований єзуїтам. Після посилення провінції св. Яцека в 1930-х рр. виникла ідея про повторну спробу повернення цього кляштору, яку висунули архієпископ та кардинал Август Глонд (1881-1948) і ректор Познанського університету Станіслав Кашніца. Спроба була невдалоюBoespflug, Francois-Dominique. Zycie zakonne Braci Kaznodziejow / FrancoisDominique Boespflug // Dominikanie: Szkice z dziejow zakonu. -- Poznan: “W drodze”, 1986. -- S. 35-62..

Постанова генерала Тейслінга заборонила приймати пропозиції про заселення домініканцями їх колишніх осередків. Віленський єпископ Єжи Мату- левич (1871-1927) в 1920 р. запрошував домініканців до реставрації кляштору в Рожаному Стоку, а після відмови поселив там салезіанів із кляштору в Освенцімі. Генерал Людвік Тейслінг не погодився на викуп домініканцями із Підкаменя кляштору в Бродах. Завдяки старанням провінціала Печка генерал дав згоду на відновлення кляшторів після генерального капітулу в Римі в 1924 р. Можна припустити, що вплив на цей крок мав провал планів Тейслінга створити нову провінцію, незалежну від провінції св. ЯцекаТам само. -- С. 36..

У 1925 р. провінціал Печка листувався із польським духовенством щодо питання повернення кляшторів домініканцям. Деякі єпископи надіслали позитивні відповіді. В січні 1925 р. львівський єпископ Болеслав Твардовський (1864-1944) дозволив домініканцям повернути собі колишні осередки. На початку лютого цього ж року підляський єпископ Генрик Пшеждзецький (18751939) запропонував домініканцям можливість повернути костел у Янові Підляському, який на той час належав православним. Однак домініканці так і не змогли скористатися позитивними відгуками. Домініканці змогли повернутися лише до ЛюблінаТам само. -- С. 38..

Вдалося завершити справу створення польської провінції. 2 липня 1927 р. наступник генерала ордену Тейслінга отець Бонавентура Граціа де Падерес (1866-1936), генерал ордену в 1926-1929 рр., відновив польську провінцію напротивагу провінції св. Яцека. Він надав їй права та привілеї давньої польської провінціїТам само. -- С. 39..

За кордоном у Чикаго у провінції св. Йозефа працював домініканець Вацлав Пец, який співпрацював із галицькими домініканцями та організував збір коштів на місію домініканців у Китай. У 1937 р. була створена польська домініканська місія в Китаї польською провінцією домініканського ордену. Така ініціатива згідно з даними листування провінціала о. Генрика Якубця виходила від братів. На провінціальній капітулі у Львові 24-30 серпня 1934 р. вперше прозвучала пропозиція вислати в Китай четверо отців домініканців у провінцію Сичуань. У грудні 1937 р. прибули три домініканці з Польщі. Цей факт оцінювався домініканцями як продовження діяльності св. Яцека ОдровонжаBoespflug, Francois-Dominique. Zycie zakonne Braci Kaznodziejow / FrancoisDominique Boespflug // Dominikanie: Szkice z dziejow zakonu. -- Poznan: “W drodze”, 1986. -- S. 40..

Згідно з даними листування провінціала о. Генрика Якубця, що зберігається в Архіві отців домініканців у Кракові, охочих вирушити до місії в Китай було 24 особи, в тому числі 15 капеланів та 9 братів конверсів. На раді провінції 3 липня 1937 р. було обрано чотирьох місіонерів: Садока Мацков'яка, Цирила Шляхтовського, Ансельма Єзерського, Вільгельма Ражного. На прикладі львівського кляштору бачимо, що місію більшість домініканців схвалювала, хоча були і її противники. Але кожен розумів, що проведення місії в Китаї було історичною подієюТам само. -- С. 153..

Матеріальну допомогу, як і у більшості місій, надсилав апостольський вікарій та Конгрегація пропаганди віри в Римі. Ситуація з матеріальною допомогою була дуже скрутною через перебіг японсько-китайської та Другої світової воєн. В першому році місії вдалося заощадити кошти на подальші роки перебування в Китаї. Великі клопоти були пов'язані із нестачею одягу та предметів, пов'язаних із літургією. У листуванні одного із місіонерів Садока відображено прохання нових місіонерів привезти предмети релігійного культу. Отці з Польщі періодично пересилали домініканцям у Китаї значні суми. Однак переважно місіонери були змушені жити тільки з того, що їм вдалося заробити та з допомоги єпископа з Хонґквінгу. Від липня 1937 до вересня 1939 рр. на місії в Китаї зібрано понад 9 тис. злотихТам само. -- С. 160..

Приїзду нових місіонерів у Китай перешкодила Друга світова війна. Планований виїзд із Польщі в Китай 25 вересня 1939 р. двох домініканських отців Урбана Шремета та Далмація Куласа був зірваний. Домініканки місіонерки не могли приїхати на місію в Китай, бо їх згромадження ще діяло на дієцезіальному правіSander, M. Kwestia m^czenstwa ojca Cyryla Szlachtowskiego OP (1899-1944), misjonarza chinskiego / Miroslaw Sander. -- Krakow, 2006. -- 154 s..

Для організації місії в Китаї провінціал і його рада призначили промотора місії, завдання якого полягало у координуванні діяльності місіонерів. Місійна діяльність домініканців регулювалася Кодексом канонічного права (1917 р.), декретами Конгрегації пропаганди віри та Конгрегацією Pro Ecclesia Orientali разом зі спеціально виданим генералом ордену «Статутом місіонерів»Там само. -- С. 28.. Роль промотора (генерального секретаря місій) була посередницькою в листуваннях представників польської провінції з Конгрегацією пропаганди віри і генералом ордену. Він також реалізував плани ходу місіонерської діяльності домініканців та підтримував відповідну атмосферу. Для польської провінції посада промотора місій була новою, оскільки вона не мала великого досвіду місіонерської діяльності. Першим генеральним секретарем був о. Анджей (Флоріан) Гмуровський. Завдяки його старанням місія була представлена на Загальнопольському місій- ному конгресі в Познані (18 і 25 вересня 1938 р.). Подорожі до Китаю передували численні реколекції, проповіді та організації пожертв. Після приїзду в Китай домініканцям зразу було виділено каплицю. Там було дуже мало можливостей для основних напрямів діяльності, однак ситуацію рятувала побожність місцевих католиківТам само. -- С. 29..

У Китаї домініканці заснували власний Апостольський Вікаріат, поділений на 13 дистриктів. Домініканці були об'єктами нападів з боку бандитів: отець Лукаш Гусарський 30 червня 1938 р. був пограбований і сильно поранений. Лише після двох місяців лікування він зумів зосередитися на своїй діяльності. Місія тривала 15 років. Вона згідно з планами домініканців польської провінції мала спричинити розвиток місійного руху та збільшенню кількості вступів до орденуТам само. -- С. 35..

Місії в Галичині організовували домініканці спільно із Содаліцією св. Петра Клявера та місійний інститут у Любліні. На африканські місії Содаліції св. Петра Клявера 1926 р. здійснювалися невеликі пожертви, здебільшого кілька доларів або церковні предмети. Особливо африканські місії підтримував Третій Чин. Видатки 1927 р. на місійні експонати для місійних вистав становили 124 злотихArchiwum Polskiej Prowincji Dominikanow w Krakowie. Lw. 453. Klasztor Bozego Ciala we Lwowie. Dzialalnosc III Zakonu sw. Dominika we Lwowie na rzecz katolickich misji zagranicznych, 1925-1935. (Listy, ulotki, afisze, rachunki). -- 140 s..

Місіонерською діяльністю вирізнявся отець Мефодій Каптуркевич. Деякий час він проповідував на території Російської імперії, організовував реколекції та засновував братства. Більшість братств допомагали організовувати й жіночі осередки. Капелан Зигмунд Огарек у період Першої світової війни був військовим капеланом, а потім допомагав отцю Яцекові Воронецькому організовувати академічне душпастирство в Люблінському католицькому університетіSwi^tochowski, R. Slownik biograficzny OO. Dominikanow w Polsce / Robert Swi§- tochowski. -- Krakow, 1979. -- 329 s..

Домініканці займалися місійною діяльністю і на території власних осередків. У 1923 р. у хроніці конвенту в Єзуполі згадується про місійну діяльність місцевих домініканців у цей період. 7-8 лютого 1924 р. в Єзуполі відбулася реколекція, присвячена відбудові костелу. У ній взяло участь 403 парафіяниArchiwum Polskiej Prowincji Dominikanow w Krakowie. Jezupol. Klasztor OO. Dominikanow. Jz 3. O. Klemens Kolwa OP “Kronika parafialna i klasztorna oo. Dominikanow w Jezupolu”, 1600-1943..

1-4 лютого 1900 р. у костелі домініканців у Жовкві відбулася беатифі- каційна урочистість на честь Раймунда Капуйського, генерала ордену отців домініканців. В перший день святкувань відбулася урочиста проповідь на честь святого. Програма передбачала богослужіння та молитви Серцю Ісуса, сповіді та причастя, а також процесію. Святкування завершилося молитвою «Те Беиш»Archiwum Polskiej Prowincji Dominikanow w Krakowie. Klasztor OO. Dominikanow w Zolkwi. Z 2. Kronika klasztoru OO. Dominikanow w Zolkwi, 1652-1946. -- 400 s..

Домініканці організовували та брали участь у публічних процесіях як поодинці, так і спільно із духовенством римо-католицьких парафіяльних костелів. Марселій Гутковський, підляський єпископ, із допомогою львівської капітули латинського обряду розпочав урочисту процесію із нагоди 100-річчя від коронації образу Діви Марії у Львові 1761 р.Korona Maryi czyli ksi^zka Rozancowa Najslodszego imienia Jezus i Najswietszej Maryi Panny, wedlug zwyczaju Arcy-Bractwa Lwowskiego zostaj^cego przy kosciele Bozego Ciala WW. OO. Dominikanow / Z roznych Autorow approbowanych zebral i ulozyl ks. Donat Pi^tkowski, Zakonu Kaznodziejskiego. -- Lwow: Drukiem Michala Fr. Poremby, 1851. -- 374 s. Там само. -- С. 120. Із будинку закладу убогих ішли парами 250 чоловіків зі свічками. Парафія та братство зі своїм місцевим священиком із іконами та хоругвами були присутні на пішій ході із Костейова до Львова. Із Жовкви відбулася процесійна хода домініканського братства. Друга процесія прямувала на місце коронації ікони Діви Марії. На протязі триденного відпусту від 30 червня до 2 липня 1861 р. в костелі Божого Тіла відпущено гріхи 2 тис. причасникам .

Невід'ємним елементом функціонування парафії та місіонерської діяльності була катехизація. Парафія була відповідальна за навчання вірних катехизму та правд віри. Аналіз дієцезіальних шематизмів дозволяє стверджувати, що кате- хизація відбувалася як у школах, так у парафіях. Катехизацією поза школою займалися отці із Підкаменя та ЄзуполяMiiawicki, Marek. Polscy dominikanie w mi^dzywojennej prasie polskiej na przykladie «Ilustrowanego Kuriera Codziennego» / Marek Milawicki // Krakow-Lwow: ksi^zki -- czasopisma -- biblioteki XIX i XX wieku. Tom IX, Cz^sc 2 / pod redakj Haliny Kos^tki, Barbary Gory, Ewy Wojcik. -- Krakow: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Pedago- gicznego, 2009. -- S. 237-253.. Катехитична діяльність у Підкамені згідно зі згадками розпочалася у 1820-х рр. В інших місцевостях релігія викладалася в школі. У Чорткові отець домініканець Адам Ковалек працював у жіночій вчительській семінарії, префект, згодом директор цього навчального закладу. Останні роки провів у Богородчанах, надалі займаючись катехизацією. Помер у тамтешньому кляшторі 28 квітня 1933 р. «Ілюстрований кур'єр щоденний» підкреслював його «великі заслуги щодо піднесення католицької віри». Чортківські домініканці були катехитами в тамтешній гімназії та у головній чоловічій та жіночій школі. Богородчанські та тисменицькі домініканці проводили катехизацію у головній школі для хлопців. Невідомо, чи навчали релігії львівські отці. На терені парафії Тіла Христа було кілька шкіл, але викладали тут дієцезіальні священикиТам само. -- С. 245..

Всі члени ордену мали відбути щороку 10-денну реколекцію. В період реколекцій члени ордену мали перебувати окремо від інших крім хору та їдальні. У цей період вони повинні присвячувати щоденній молитві дві години часу, читанню літератури та оголошенню проповідей. Після завершення реко- лекції відправлялася генеральна сповідьEncyklopedia katolicka. Tom IV. Decent -- ezzo / pod redakj Romualda Lukaszyka, Ludowika Bienkowskiego, Feliksa Gryglewicza. -- Lublin: Katolicki Uniwersytet Lubielski, 1983. -- 1486 s..

Подорожі домініканців до Риму із будь-якою, навіть місіонерською метою могли відбутися тільки зі згодою генерала ордену. У всіх конвентах та домах існувала функція брата, що приймав гостей. Брати, що перебували в гостях, повинні були показати документи пріору. Гості без дозволу не могли вийти з кляштору. Згідно зі статутами гості з тієї самої провінції, які перебували в кляшторі понад шість днів, повинні були внести свої гроші до касиRegula i ustawy Zakonu Kaznodziejskiego dla Braci Konwersow / wyd. z pol^cenia Czeslawa M^czki. -- Lwow: OO. Dominikanie, 1913. -- 193 s..

27 жовтня 1926 р. у Познані відбувся з'їзд місіонерів, на якому був присутній краківський домініканець Яцек Воронецький. Тут ішлося про потреби місій та їх користь для молоді, цілі та завдання місіонерської діяльності. На з'їзді відбулося 8 зборів та було зачитано 14 рефератівKrzyszkowski, Jozef T. j. Miedzynarodowy Akad. Zjazd Misyjny w Poznaniu / Jozef Krzyszkowski // Misje katolickie. -- Listopad 1927. -- Zeszyt 11. -- S. 489-512..

Таким чином, місіонерська діяльність домініканців проводилася на регіональному та міжнародному рівнях. Її організація вимагала високого рівня підготовки, яка проводилася під керівництвом вищих ієрархів ордену. Місіонерська діяльність дорівнювала за способом функціонуванням душпастирській діяльності, оскільки метою було вираження євангельських засад парафіянам. Вона поєднювала в собі катехизацію, виголошення проповідей, здійснення реколекцій та проведення богослужінь. Чіткий порядок організації місій був особливий з погляду виокремлення домініканських традицій богослужіння у рамках римо- католицького обряду.

Размещено на Allbest.ru