Біблійні основи чернецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Біблійні основи чернецтва

ієромонах Єфрем (Хом'як)

Анотація

священний писання чернецтво аскетичний

Ключові слова: Біблія, назореї, єсеї, обітниці, аскетизм, чернецтво, Предтеча, Ісус Христос, дівство, послух.

Чернецтво своєю появою і походженням зобов'язане християнській релігії. Але, звичайно, не було залишене уваги чисте, непорочне, дівственне і аскетичне життя і в Старому Завіті. З прикладу дочки Ієфаєвої ми бачимо, що діви відмовлялися від шлюбу і були присвяченими на служіння Скинії. Пророки - Ілля, Єлисей та інші вели життя безшлюбне. Перед пришестям Христовим між юдеями, що мешкали в Єгипті, утворилося ціле суспільство терапевтів, що проводили життя безшлюбне. Втім, загальна думка того часу давала перевагу подружжю перед життям у дівстві. При очікуванні народження обіцяного Визволителя безпліддя подружжя Пророки називали покаранням Божим (Іс. 47: 9; Ос. 9: 12).

У старозавітній релігії аскетичні елементи окреслювалися словом Божим, сказаним вибраному Своєму народові: «будьте святими, бо святий Я Господь, Бог ваш» (Лев. 19: 2). Тому у єврейській релігії аскетизм виражався у на- зорействі; у служінні при Скинії просто у священичому чині, і особливому за обітницями, як це ми бачимо, наприклад, у житті Самуїла; у стані «синів» або «ликів пророчих»; у формі бідності і відлюдництва, як Ілля.

Ці носії аскетизму могли бути і були, за виключенням відлюдників, одруженими. Дівство було чужим більшості ізраїльського народу через глибоко вкорінену у ньому ідею дітонародження, як засобу, за допомогою якого повинен прийти на землю Месія і за допомогою якого кожен єврей, у своїх нащадках, плекав надію бути у царстві Месії. Цнотливість та дівство у євреїв зберігали лише деякі тайновидці євангельських істин, наприклад, пророк Іоан Предтеча.

Суть єврейського аскетизму, згідно вимог самої релігії, полягала у непорочному служінні Богові (Лев. 19: 2; 20: 7). Однак, при констатації того факту, що ідеал дівства в цілому був чужим для старозавітної релігії, необхідно прийняти до уваги, що співжиття чоловіка і дружини у шлюбі розглядалось виключно в аспекті дітонародження і всякі чуттєві насолоди, як такі, вважались блудом. Ця риса яскраво затвердилась у так званому «раввіністичному іудаїзмі», що виник вже після Різдва Христового.Гарнак А. Монашество. Его идеалы и его история. СПб., 1996. - С. 28.

Цілком особливий світ складав релігійний орден єсеїв, які, втікали від суєти світу на західний берег Мертвого моря, і вели напівчернечий спосіб життя. У їх спільноту приходило багато розчарованих і втомлених від життя, а також тих, хто не міг миритися зі злом і несправедливістю у світі.

Єсеї ревно вірили у близькість ери Месії. Їх формалізм був ще більш дріб'язковий і суворіший, ніж у фарисеїв: вони вважали оскверненням не лише контакти з язичниками, але й з усіма, хто не належав до їх партії.Архиепископ Вениамин (Пушкарь). Священная Библейская история. - СПб., 2008. - С. 319.

Особливе місце у Старому Завіті відводилося поняттю назорейства. Звання назорея юдеї давали людині, котра відокремлювалась від інших та особливо присвячувалася єдиному Богу. Згадка про назореїв міститься у більш пізніх додатках Старого Завіту Біблії (Числ. 6: 21).

Єврейське слово «назир» має значення «відокремлений, присвячений» і застосовується у випадках, де відбувається певне виділення або відокремлення людей.

До назореїв могли належати особи як чоловічої, так і жіночої статі, котрим після прийняття на себе обітниць заборонялося вживати вино, алкогольні напої та усі продукти виноградарства. Під час виконання обітниць не дозволялося також обрізати волосся на голові та наближуватись до інших людей (навіть родичів). Основний зміст назорейства ймовірно полягав у аскетичних вправах та молитвах на самоті.

Існування постійної групи назореїв підтверджується декількома згадками у Старому Завіті, але подібні згадки виглядають скоріше випадковими та не дають повної інформації. Так Самсон зветься «Назореєм Божим від лона матері» (Суд. 13: 5); пророк Самуїл вважається довічним «назореєм». Пророк Амос згадує «назореїв» у одному контексті з пророками як молодих людей, вихованих Богом.

Ймовірно, що апостол Павло також брав на себе обітницю посвячення разом з деякими учнями (Дії. 18: 18; 2: 23-26). Хоча це не сказано конкретно, але за вченням Мой- сея голову остригають тільки при обітниці посвячення (якщо не вважати окремих випадків, не пов'язаних з обітницями).

Обітниця назорейста давався взагалі на вісім днів, іноді на місяць, а іноді і на все життя. Деякі назореї на все життя присвячувалися Богу їх батьками з самого дитинства і залишалися такими до самої своєї.Смирнов Н. П. Терапевты и сочинение Филона Иудея «О жизни созерцательной». Киев, 1999. - С. 69.

У загальному ці судження зводяться до того, що єсеї залишалися вірними ідеалам іудаїзму, акцентуючи момент суворого слідування закону Мойсея. Відповідно і «старозавітний аскетизм» більш рельєфно закарбувався в їх вченні і культі. Він зводився переважно до жорсткого дотримання ритуальної чистоти; це стосувалося, зокрема, і дотримання цнотливості (або целібату), яке навряд чи у єсеїв було довічним і постійним, виходячи зовсім з інших світоглядних посилань, ніж обітниці безшлюбності в християнському чернецтві, і ідеалу бідності (або убогості), який обумовлювався типово іудейським месіанізмом: бідність була станом минущим і тимчасовим, за яким повинен прийти період вічного панування обраного народу Божого над тутешнім світом і володіння ним усіма земними благами.Там само. - С. 118.

Деякі вчені розглядають єсеїв як гілку фарисеїв, які прагнуть до досягнення вищого ступеня благочестя і тому слідують суворим правилам святості і ритуальної чистоти, і вважають релігійні приписи в так званому Храмовому сувої законами громади єсеїв.

Єсеї ніколи не були численні. Вони жили у відокремлених чоловічих комунах, що представляли собою братства, проте деякі брали собі дружин для продовження роду. У громадах єсеїв практикувалося найсуворіше дотримання законів Тори, причому особливе значення надавалося ритуалам, в першу чергу, пов'язаних з суботою і законами святості і чистоти. Члени громад займалися фізичною працею, переважно землеробством; все майно перебувало у спільному володінні; спільними були трапези, молитви і ритуальні обмивання.

У Новому завіті немає згадок про єсеїв. Можливо, однак, що Іоан Хреститель знаходився під їх впливом, оскільки він жив, проповідував і хрестив біля річки Йордан, всього в декількох кілометрах від основної громади єсеїв. Деякі вчені вважають, що ряд елементів доктрини і практики єсеїв став органічною частиною структури християнської Церкви періоду апостолів. У кожному разі, сам факт існування дохристиянських громад чернечого типу проливає додаткове світло на історію виникнення чернецтва.Гарнак А. Монашество. Его идеалы и его история. СПб., 1996. - С. 86.

Втім, слід підкреслити, що то були лише окремі ідеї, які представляють немов би розрізнені камені майбутньої будови. Ці розрізнені ідеї, що містяться в «природному» і старозавітному Одкровенні, зібрала, як у фокусі, збагатила їх новими ідеями та відобразила печаткою вишньої благодаті віра християнська, яка заповідями її Божественного Засновника відразу ж визначила себе як релігія аскетична: «якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною» (Мф. 16: 24; Лк. 9: 23).

Тому до родоначальників чернецтва Православна Церква і відносить саме святого Предтечу Господнього Іоана, святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, Саму Пречисту Діву Богородицю. Вони для християн були і будуть зразками всецілої присвяти себе Богу.Варнава (Беляев), еп. Основы искусства святости. Опыт изложения православной аскетики, т. 1-3. Нижний Новгород, 1995-1997. - С. 97.

Чернецтво, як його стали пізніше називати, з'явилося в християнстві відразу. Першим ченцем був Іоан Хреститель - провісник чернецтва. Жив він у пустелі, їв убого, лише акриди і дикий мед, одягався в грубий одяг - волосяницю. Спосіб його життя дає всі підстави дослідникам відносити Предтечу до числа назореїв.

Іоан проводив ще суворіше аскетичне життя, ніж кум- ранці чи єсеї. Але цей самітник не поділяв холодної самовдоволеності єсеїв, не відвернувся від світу, а став проповідувати «усьому народові ізраїльському». Можливо, що після смерті батьків Іоана виховували саме єсеї, але коли йому виповнилося тридцять років, Бог покликав його покинути пустелю.

Хреститель докоряв за легковажність у справі покаяння і очищення тим, хто вважав, що обряду омивання достатньо для прощення гріхів. Адже не народження робить синами Завіту, а вірність заповідям Господнім.

Іоан Предтеча не закликав втікати від світу і зачинятися у монастирських стінах, що звучало б цілком природно в устах аскета. Він хотів більшого: щоб люди, залишаючись там, де живуть, зберігали вірність слову Божому. Наголошуючи на важливості етичних норм Закону, Хреститель дотримувався традицій древніх пророків.Мень О. Син Людський/Пер. з рос. Л. Хмельковський. - Л.: Свічадо, 2011. - С. 47.

Виконання заповідей Господніх - це вузький тернистий шлях до життя вічного. Безліч перешкод, що виникають від похоті плоті, похоті очей і гордості життєвої (1 Ін. 2: 16), зустрічають тут благочестивого християнина. Тим, хто на шляху віри, моральної досконалості і любові відчує себе немічним долати ці перешкоди, Христос пропонує особливі засоби до перемоги над пристрастями. У число таких обітниць, за словами Господа, входить дівство: «Не всі сприймають це слово, а кому дано. Бо є скопці, що з утроби матері народилися такими; і є скопці, які оскоплені людьми; і є скопці, котрі самі себе зробили скопцями заради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить» (Мф. 19: 11-12).

Добровільна убогість або нестяжання, також запропоновані Господом багатому юнакові за умови, що той виконує всі десять священних заповідей: «Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добро своє і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Мф. 19: 16-21). Сюди ж відноситься і зречення від власної волі і слухняність духовному наставнику (Мф. 16: 24; Мк. 8: 34; Лк. 9: 23). «Тоді Ісус сказав ученикам Своїм: Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною» (Мф. 16: 24; Мк. 8: 34; Лк. 9: 23).

Шлях безшлюбності і повної посвяти себе для служіння Богу, для молитви і подвигу вельми схвалюється Святим Письмом. Багато людей, чуючи особливий заклик Христа, так і робили: роздавали своє майно, полишали свої посади, друзів, своє право мати дружину і йшли та ставали ченцями. Григорий (Лебедев), еп. Толкование на Евангелие от Марка. М., 1991. - С. 215.

Прояв чернечих обітниць яскраво виражений у земному житті Спасителя. Назорейство Ісуса Христа досить незвичне - воно прив'язане не до обітниці, а до Його походження з Назарету. Більше того, Христос не був назоре- єм хоча б тому, що вживав виноградний сік (Мф. 11: 19). Швидше за все, слово «назорей/назарет» в цьому випадку вживається не від слова «назир» (відокремлений), а відслова «насар», похідного від «нашер» - гілка. Вважають, що текст Мф. 2: 23 посилається на пророцтво Іс. 11: 1, де Месія названий пагоном від кореня Давида.

Благовістячи на землі людям шлях спасіння, Христос, щоб не зобов'язувати до дівства всіх, вказав на нього як на особливий образ життя. Але хоча висота життя, яку Сам Господь назвав ангельською (Мф. 22: 30), не для всіх доступна, проте достойні цього дару зобов'язуються бути вірними Божественному покликанню.Монашеская жизнь по изречениям о ней св. отцев подвижников. - К.: И-во имени святителя Льва, папы Римского, 2001. - С. 59.

Але тут ще необхідно відмітити одну досить важливу річ. Спаситель Ісус Христос ніколи не розділяв Своє вчення, ніколи не давав окремих заповідей для мирян, а інших - для монахів та подвижників. А тому кожен, хто називає себе християнином, уже покликаний до подвигів та до особливого способу життя, до пошуку Бога і життя з Богом.

Земне життя Пресвятої Богородиці теж являє нам виконання основних чернечих обітниць. Після свого народження за обітницею батьків дитя Марія була присвячена Господу і приведена до Єрусалимського храму, де перебувала у вивченні Святого Письма і занятті рукоділлям. Після досягнення відповідного віку Діва Марія була тільки заручена зі старцем Йосифом, який мав оберігати обітницю її дівста. Після народження від Неї Божественного Спасителя вона й далі залишилася вірною своїй обітниці, ставши, за вченням Церкви, Приснодівою.

Живучи в убогості зі старцем Йосифом Богородиця виконала і дві інші чернечі обітниці: нестяжання та цілковитого послуху. Цей подвиг послуху став найкращим прикладом для наслідування і яскраво виразився у словах Марії, сказаних при благовісті архангела: «Я - раба Господня. Нехай буде мені за словом твоїм» (Лк. 1: 37).Земная жизнь Пресвятой Богородицы с описанием Ее икон. - К.: Типография Киево-Печерской Лавры, 2010. - С. 27-28.

Згідно з вченням апостола Павла, все життя християн, «як покликаних і освячених у Христі Ісусі», повинне цілком відповідати їхньому високому обранню: воно повинно бути святе у всьому і, перш за все, щодо плотської чистоти. Плотська чистота повинна становити відміну християнина від язичника і тому турбота про неї є прямим обов'язком кожного християнина.

Апостол Павло пише: «Ті , яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі» (Євр. 11: 38). Наодинці, в тиші тільки можна чути Бога, молитися і отримувати Одкровення. Павло визнавав: «Неодружений турбується про Господнє, як догодити Господеві, а одружений турбується про мирське, як догодити жінці» (1 Кор. 7: 32-33). Він бажав, щоб усі християни подібно йому дотримувалися дівства. Він вказував на перевагу життя безшлюбного перед подружнім як у ставленні до обставин часу, так і до досконалості християнської.

Прагнення до дівства і подвижницького життя було таким сильним в часи раннього християнства, що потрібно було обмежувати навіть цю ревність і захищати святість шлюбу. Гарнак А. Монашество. Его идеалы и его история. СПб., 1996. - С. 112.

Таким чином, християнство з витоків свого історичного буття, у старозавтніх образах, у вченні Самого Господа і Його апостолів, відразу ж і недвозначно проголосило себе релігією аскетичною. Думка про становлення чернецтва до християнства полягає в самому слові «християнство». Виражається це відношення в торжестві або збігу аскетичного ідеалу з загально християнським ідеалом святості.

Такий процес можна назвати життям у Христі, з Христом і заради Христа, тобто життям християнським. Ці основні принципи та ідеї біблійного аскетизму були засвоєні і розвинені наступними поколіннями древніх християн. В перші три століття християнства аскетизм був відомий членам Церкви Христової як один з істотних подвигів, проходячи який вони тим самим більш ревно здійснювали заповіді Христа.

Література

1. Біблія: Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. - К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. - 1408, [8] с.

2. Архиепископ Вениамин (Пушкарь). Священная Библейская история.

3. СПб., 2008. - 736 с.

4. Варнава (Беляев), еп. Основы искусства святости. Опыт изложения православной аскетики, т. 1-3. Нижний Новгород, 1995-1997. - 414 с.

5. Гарнак А. Монашество. Его идеалы и его история. СПб., 1996. - 316 с.

6. Григорий (Лебедев), еп. Толкование на Евангелие от Марка. М., 1991.

7. 380с.

8. Земная жизнь Пресвятой Богородицы с описанием Ее икон. - К.: Типография Киево-Печерской Лавры, 2010. - 544 с.

9. Мень О. Син Людський/Пер. з рос. Л. Хмельковський. - Л.: Свічадо, 2011. - 372 с.

10. Монашеская жизнь по изречениям о ней св. отцев подвижников. - К.: И-во имени святителя Льва, папы Римского, 2001. - 136 с.

11. Смирнов Н. П. Терапевты и сочинение Филона Иудея «О жизни созерцательной». Киев, 1999. - 342 с.

Размещено на Allbest.ru