Православне військове духовенство: відносини з владою на перехресті епох

Під час липневих подій 1917 р., коли за наказом генерала Л. Корнілова в армії закрили більшовицькі газети та вилучили агітаційну літературу, саме полковим священикам доводилося проводити контрпропагандистську роботу й активно пояснювати причини поразки. 12 липня газета "Всероссийский церковно-общественный вестник" у статті "Отечество в опасности" писала: "Робота зрадників, що отримали німецькі гроші і називають себе більшовиками, принесла свої плоди. Своїми брехливими промовами вони розбестили деякі частини нашої армії на фронті і дали можливість німцям завдати нам жорстокої поразки. ... Росію продали ті, хто обіцяв народу всілякі блага та закликав миритися з німцями. Насправді ці люди просто бажали зруйнувати армію, щоб німцям було простіше перемогти нас. Зрадники мають бути покарані"90.

Більшовицьке керівництво не забуло цього протистояння. 16 січня 1918 р. наказом Народного комісаріату військових справ "Про розформування усіх управлінь духовного відомства" священнослужителів усіх віросповідань військового відомства звільнили зі служби та розформували всі управління військового духовенства, припинивши, таким чином, саме існування цього інституту в російській армії91. Комуністична держава повністю позбавила військове духовенство, що не мало цивільних парафій, засобів до існування. Втрутитися у ситуацію зробив спробу діючий на той час Всеросійський помісний собор РПЦ. На засіданні 31 березня/13 квітня делегати ухвалили "зберегти надалі, до особливого розпорядження Вищої церковної влади, особливе управління військового і морського духовенства, залишивши на чолі управління протопресвітера Г. Шавельського"92. Але після націоналізації капіталів Св. Синоду та конфіскації церковних земель реальної фінансової допомоги Собор надати не міг. Мало вплинуло на становище військового кліру і доручення Собору єпархіальним преосвященним "взяти особливу участь у влаштуванні на єпархіальні місця військових і морських священиків"93. Вільних місць на парафіях було вкрай мало. Сам о. Георгій у листі до більшовицького наркомату військових справ від 29 січня 1918 р. звертався з проханням зберегти за військовими священиками тимчасове державне утримання протягом кількох місяців, застосувавши до них порядок звільнення робітників 94. Обґрунтовуючи таку потребу, він писав: "Більше 40 священиків вбиті або загинули від ран на полі бою нарівні з рядовими захисниками Вітчизни, більше 200 осіб мають поранення та контузії. багато священиків, котрі всю війну перебували на позиціях з бойовими частинами, стали непрацездатними інвалідами"95. Відповіді не отримав. Натомість 25 липня 1918 р. РНК РСФРР видав декрет, згідно з яким всі громадяни, що не підлягали заклику до РСЧА, були закликані до тилового ополчення, куди серед інших "позбавленців" притягнули й ченців та "духовних служителів церков". Всеросійський собор рішуче відмовився виконувати цей закон, мотивуючи тим, що виконання декрету призведе до втягнення духовенства братовбивчу війну 96. Непрацездатним за віком або станом здоров'я колишнім військовим клірикам, що повернулися до розорених чи зліквідованих монастирів, стаціонарних храмів на території колишніх військових частин чи просто на малу батьківщину довелося жебракувати. Майбутній історик обновленського руху А. Краснов-Левітін, згадуючи реалії повсякдення 1920-х рр., писав: "Біля дверей храмів - жебраки... Першим ви побачите священика у ризі та з наперсним хрестом. З чашечкою у руці. Це батюшка із закритої домашньої церкви. Серед тих, хто просить милостиню, найбільше колишніх полкових священиків. Пам'ятаю одного такого батюшку з наперсним хрестом на Георгіївській стрічці. Він просив спокійно, з гідністю; останнього разу бачив його біля Олександро-Невської лаври у престольне свято 12 вересня 1929 року. Він стояв біля воріт і повторював: "святий Олександр Невський, моли Бога за нас". Особливо колоритними були флотські ієромонахи: у клобуках, але у коротких ризах, вони просили енергійно, вимогливо, але без жодної запопадливості..."97.

Аналогічно складалися долі 57 кліриків, що потрапили у полон і повернулися у 1917-1918 рр.. За міжурядовою угодою Росії та Німеччини військовополоненим клірикам німецька сторона зобов'язувалася надавати готове харчування, квартиру та грошове утримання. Однак, перебування у полоні було випробуванням. За свідченням ієрея 249-го піхотного Дунайського полку Миколи Болбочана, з належних за конвенцією грошей німецька сторона "обов'язково утримує 60 марок за те, що у них називається їжею: вранці - "кава" зі зварених тертих диких каштанів і цикорію без цукру і молока; о 12 год. - варений горох, бруква або кормова морква; о 6 год. вечора гаряча страва з кукурудзяного борошна або "кава", на добу - 300 гр. хліба, випеченого з домішкою 25% дерев'яних опилок. Отримувати харчування поза табором у багатьох місцях заборонено. З цих же коштів також утримується 10-12 марок за ту кімнатку, що її займає ієрей. Виділеного харчування достатньо лише для того, аби полонені вимирали не одразу, а поступово. Єдиним порятунком для них є посилки. Особливо страждають полонені ієромонахи, яким з Росії ніхто нічого не надсилає"98.

У питанні здійснення фінансових виплат німецька сторона також не завжди виконувала умови конвенції з утримання військовополонених пастирів. До жовтневого перевороту Відомство протопресвітера робило все можливе, аби вплинути на ситуацію позитивно. Крім цього, ІІ з'їзд військового духовенства постановив 11 липня 1917 р. "видавати сім'ям священнослужителів, що перебувають у полоні, щомісячну допомогу обсягом у 100 руб.. Для утворення фонду допомоги кожен священнослужитель робить єдиний внесок - 1 руб.. За необхідності видавати родинам військовополонених допомогу. Після вичерпання фонд підлягав відновленню аналогічним чином. Усі відрахування отці-благочинні мали надсилати до фонду протопресвітера"99. Чи отримав хтось цю допомогу - на сьогодні не встановлено. Однак, відомо, що полонені священики, які повернулися у 1917 р., отримували по 200 руб. на "придбання одягу та предметів домашнього вжитку"100. Радянський уряд проблемами військовополоненого кліру не переймався і захистом їхніх прав перед урядом Німеччини не займався.

Знайти розв'язання питання про військове та флотське духовенство, що разом зі своїми частинами опинилося на території України, намагалися українські уряди гетьмана П. Скоропадського та С. Петлюри. Припинення воєнних дій та розформування військових підрозділів гостро поставило проблему у трьох головних аспектах: статус і майбутній устрій самого інституту військового духовенства; формування штатів, їхній склад, підпорядкування, матеріальне забезпечення; працевлаштування та грошове утримання "безробітних" кадрів 101. Навколо вирішення проблеми об'єднали зусилля Українська держава (Військове міністерство спільно з Міністерством ісповідань), церква (Всеукраїнський собор і Київський митрополит) та власне самі військові клірики - 21 травня 1918 р. за їхньої участі було створено спеціальну комісію у справах військового духовенства.

Намагаючись полегшити долю військового духовенства, комісія використовувала всі доступні способи. 30 травня 1918 р. вийшов наказ військового міністра України про одноразову грошову допомогу і цим пастирям роздали 10 тис. руб. з фонду колишнього протопресвітера російської армії102. 12 червня гетьман затвердив ухвалу Ради міністрів про виділення 3 млн. українських карбованців для виплати заборгованості з утримання військовослужбовців і одноразової грошової допомоги армійським ієреям 103. 8 липня подібним розпорядженням було виділено 6 млн. крб.104 29 червня Рада міністрів ухвалила постанову про допомогу військовополоненим. За цим документом священики, повертаючись з німецького та австро-угорського полону, отримували виплати на рівні українських старшин - по 300 крб., а поранені - на 25% вищі та право на безкоштовний проїзд залізницею до місця постійного проживання 105. У вересні 1918 р. Військове міністерство підготувало проект тимчасового положення про пенсії та одноразові допомоги військовослужбовцям і військовим клірикам. Однак, врегулювати проблему матеріального забезпечення останніх так і не вдалося. Вже 5-7 серпня 1918 р. до Міністерства ісповідань надійшов перелік з 235 військових священиків, що гостро потребували матеріальної допомоги. Але, "з огляду на повну відсутність коштів у Міністерстві", їм довелося відмовити 106.

Практично невирішеною залишилася і доля кліриків, що бажали служити в армії Української держави. Так, семеро сімейних священиків, котрі після війни залишилися без засобів до існування, але були готові продовжити службу на Чорноморському флоті, просили особисто гетьмана зарахувати їх до складу резерву нарівні з офіцерами флоту і не "забути під час призначення на посади в армії та на флоті"107. Майже подібним чином склалася доля переважної частини священства сухопутних підрозділів. Призначення на посади у новостворених частинах української армії не відбувалися до затвердження 2/15 вересня 1918 р. військовим міністром відношення Київського митрополита Антонія про порядок призначення священиків до військових частин. Так сталося почасти через досить довгий процес вирішення питання про засади існування та підпорядкування самого інституту військового духовенства, почасти - через коротку тривалість існування української державності. У питанні підпорядкування стикались інтереси Київського митрополита, яким на той час був колишній голова київської організації "Союза русского народа" Антоній (Храповицький) і військових ієреїв, що відстоювали інститут протопресвітерства з білого духовенства; російської та української партій, окремих представників влади. Патріотично налаштовані військові клірики були активним чинником у спробах відновити самостійність української Церкви. 18-19 червня 1918 р. у Києві відбувся Всеукраїнський з'їзд військового духовенства, на якому з 63 учасників 46 (відповідно до постанови Соборної ради) обрали делегатами на Всеукраїнський собор з наказом: "Признавая в принципі бажаною автокефалію Української Церкви, з'їзд у випадках, не сприяючих цьому обставин на Соборі, дає право делегатам стояти за широке самоврядування Церкви на українських підставах"108. Стосовно управління делегати ухвалили, що вище управління інститутом військово-морського духовенства України має очолювати протопресвітер із середовища білого духовенства, який може бути представником будь-якої національності, але "українець по переконанням, котрий любить Україну і безумовно спочуває відродженню української Церкви і української незалежної державності"109.

Теоретично питання управління військовим кліром вирішилося на користь протопресвітерства за часів Директорії. Однак, проблему матеріального утримання не врегулювали належним чином. Директорія відмовила спілці колишніх військових священиків, що діяла з часів Гетьманату, в отриманні постійних компенсацій за службу у діючому війську під час Першої світової війни. Але видавала одноразові допомоги. Так, до прикладу, 24 жовтня 1919 р. за доповіддю Військового міністра Рада міністрів ухвалила постанову про відкриття Головному штабу Військового міністерства кредиту на 30 тис. карбованців для видачі одноразової допомоги старшинам, урядовцям, лікарям і духовенству колишньої російської армії - громадянам УНР 110.

З падінням української державності частина військових священиків опинилась на еміграції разом із вояками армії УНР, частина увійшла до складу священнодіячів УАПЦ, частина розділила долю представників інших православних конфесій. Для всіх, хто залишився на батьківщині, повсякденною реальністю стала побудова комунізму в одній окремо взятій країні.

Література

1 Григулевич И.Р. История инквизиции (ХІІІ-ХХ вв.) - М., 1970. - С. 103.

2 Ульяновський В. Церква в Українській Державі 1917-1920 рр. (доба Гетьманату П. Скоропадського). - К., 1997. - 320 с.

3 Андрусишин Б.І. Церква в Українській Державі 1917-1920 рр. (Доба Директорії УНР). - К., 1997. - 176 с.

4 Надтока Г.М. Православна церква в Україні 1900-1917 років: соціально-релігійний аспект. - К., 1998. - 270 с.

5 Стародуб А. Юрисдикційна політика РПЦ 1917-1921 рр.: український аспект // Дис... канд. іст. наук. 07.00.02. Всесвітня історія. Інститут археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ. - К., 2000. - 212 с.

6 Євсєєва Т. Російська православна церква в Україні 1917-1921 рр.: конфлікт національних ідентичностей у православному полі. - К., 2005. - 362 с. Її ж. Православне військове і морське духовенство // Велика війна 1914-1918 рр. і Україна. - К., 2013. - С. 590-604.

7 Хитровська Ю. Участь християнських конфесій у суспільно-політичному житті Правобережної України наприкінці ХVШ - на початку ХХ ст. - К., 2011. - 471 с.

8 Кандидов Б.П. Церковный фронт в годы первой мировой войны. Изд. 2-е, доп. - М., 1929; Його ж. Релігія в царській армії. - Харків-Одеса, 1930; Його ж. Церковь и февральская революция. Классовая позиция православной церкви в период февраля - августа 1917 г. Материалы и очерки. - М., 1934. - 96 с.; Василенко О. Офицеры в рясах: духовенство в царской армии. - М., 1930; Офицеры в рясах. 2-е изд., доп. и перераб. М., 1933. - 88 с.

9 Наприклад: Новиков В.С. Армия и церковь: Исторический очерк // Сибирские огни. - 1991. - № 6. - С. 269-280; Он же. Армия и Русская Православная церковь // Армия. - 1992. - № 4/5. - С. 60-66.

10 Фруменкова Т.Г. Православное духовенство в годы Крымской войны // Новый часовой. - 1994. - № 2. - С. 13-18.

11 Жукова Л.В. Военное духовенство в период русско-японской войны 1904-1905 гг. // Мое отечество. - 2001. - № 1.

12 Исакова Е.В. Военное духовенство в войне с Японией 1904-1905 гг. // Из истории религиозных, культурных и политических взаимоотношений России и Японии в ХІХ - начале ХХ веков: Сб. науч. ст. / Ред.-сост. Белоненко В.С. - СПб., 1998. - С. 131-148.

13 Мельникова Л.В. Место и роль военного духовенства в русской армии в 1812 году. // Отечественная война 1812 года: Источники. Памятники. Проблемы: Материалы 8 Все- рос. науч. конф.: Бородино, 6-9 сент. 1999 г. - Можайск, 2000. - С. 161-171.

14 Алексеева С.И. Синод и реформа управления военным духовенством // Алексеева С.И. Святейший Синод в системе высших и центральных государственных учреждений пореформенной России, 1856-1904 гг. - СПб., 2003. - С. 239-253.

15 Фирсов С.Л. Военное духовенство России: (К вопросу о материальном положении священно- и церковнослужителей русской армии и флота последней четверти ХІХ - нач. ХХ ст.) // Новый часовой. - 1994. - № 2. - С. 19-24.

16 Кострюков А.А. Военное духовенство и развал армии в 1917 году // Церковь и время: Научно-богословский и церковно-общественный журнал. - 2005. - № 2 (31). - С. 143-198.

17 Капков К.Г. Памятная книга российского военного и морского духовенства

XIX - начала ХХ веков. Справочные материалы. - М., 2008. - 741 с.; Он же. Очерки по истории военного и морского духовенства Российской империи ХУШ - начала

XX веков: Итоги к 1917 году. - М., 2009. - 256 с.

18 Огляд джерел з історії військового духовенства російської армії і флоту, що зберігаються в архівосховищах Російської Федерації подано за: Капков К.Г. Памятная книга российского военного и морского духовенства... - С. 7-18.

19 Державний архів Російської Федерації (далі - ДА РФ). - Ф. А 353. - Оп. 3. - Спр. 794. - Арк. 28.

20 Ульяновський В. Церква в Українській Державі 1917-1920 рр. ... - С. 168.

21 Евлогий (Георгиевский) митрополит. Путь моей жизни. Воспоминания митрополита Евлогия (Георгиевского), изложенные по рассказам Т. Манухиной. - М., 1994. - С. 284.

22 ЦДАВО. - Ф. 1072. - Оп. 2. - Спр. 100. - Арк. 11.

23 Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. - Казань, 1914. - Т. 1. - С. 809.

24 Там само.

25 Там само.

26 Капков К.Г. Памятная книга российского военного и морского духовенства... - С. 42.

27 Капков К. Военное духовенство Российской империи // Православие. Яи / Интернет-журнал, 12 ноября 2008 / http:www.pravoslavie.ru/jurnal/28242.htm - С. 1.

28 Кандідов Б. Релігія в царській армії. - С. 19-21.

29 Емеритура в імператорській Росії - спеціальна пенсія, яку видавали відставним державним службовцям з коштів емеритальної каси, нагромаджених із сум обов'язкових відрахувань від їхнього державного утримання.

30 Капков К.Г. Очерки по истории военного и морского духовенства Российской империи... - С. 77.

31 Там само. - С. 72-75.

32 Там само. - С. 79.

33 Капков К.Г. Памятная книга российского военного и морского духовенства... - С. 47.

34 Там само.

35 Куфакова Н.Д., Немировская Л.З. Вопросы войны и мира в русском православном богословии. - М., 1989. - С. 19.

36 Капков К.Г. Очерки по истории военного и морского духовенства Российской империи... - С. 53.

37 Шавельский Г., протопресвитер. Русская Церковь перед революцией. - София, 1935. 2 изд. - М., 2005. - С. 418, 444; Шавельский Г. Воспоминания последнего протопресвитера русской армии и флота. В 2-х т. - Нью-Йорк, 1954. 2-е репринт. изд. - М., 2005. - Т. 2. - С. 93.

38 Керсновский А.А. История русской армии. В 4-х т. - М., 1992-1994. - Т. 4. - М., 1994. - С. 247-248.

39 Руководственные указания духовенству действующей армии. - М., 1916. - С. 37-38.

40 Чимаров С.Ю. Русская православная церковь и вооруженные силы России в 1800-1917 гг. - М., 1999. - С. 266-268; Капков К.Г. Памятная книга российского военного и морского духовенства. - С. 40.

41 Капков К.Г. Очерки по истории военного и морского духовенства Российской империи... - С. 50.

42 Антимінс є православною святинею, рівною за значенням Престолу у храмі. За сакральним значенням це - жертовник, на якому відбувається перетворення хліба і вина в Тіло і Кров Христову і тільки на ньому здійснюється безкровна Жертва Тіла і Крові Христових. Антимінс виготовляли з лляної (в пізнішому часі - з шовкової) прямокутної тканини із зображенням покладення до Гробу Ісуса Христа, знарядь його страти і чотирьох євангелістів по кутах. По краях антимінс обрамляв напис, що засвідчував його освячення: дату, ім'я престолу, ім'я архієрея, що здійснив чин освячення. На зворотній стороні антимінса була кишеня, куди клали часточку мощів святих мучеників. Як найбільша святиня певного храму, антимінс ретельно оберігався. Його загортали в особливий плат з лляної або шовкової тканини - ілітон. Антимінс розгортався лише в певний момент богослужіння, перед початком літургії вірних, і згортався належним чином після її закінчення. Наявність часток мощів святих мучеників дозволяла у випадку нагальної потреби служити літургію за допомогою антимінса за межами храму / Бокій (Лупій) Т. Літургійні тканини у формуванні сакрального простору православного богослужіння // Православ'я в Україні: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції / [під ред. єп. Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Єпіфанія (Думенка) та прот. Віталія Клоса]. - К., 2011. - С. 92-93.

43 Котков В.М. Военное духовенство России: Страницы истории. В 2-х т. - СПб., 2004. - Т. 2. - С. 151-156.

44 Капков К.Г. Очерки по истории военного и морского духовенства Российской империи... - С. 164.

45 Кандидов Б. Церковный фронт в годы Первой мировой войны. - М., 1929. - С. 87.

46 Капков К. Военное духовенство Российской империи. - С. 2.

47 Там само.

48 Літургія - центральне богослужіння добового кола, під час якої відбувається Таїнство Євхаристії (співучасті у Таємній Вечері Господній), священнослужителі та віруючі причащаються / Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології. - Львів, 2001. - С. 70, 127.

49 Антидор - залишки агничної просфори (яка після Таїнства Євхаристії перетворюється на Тіло Христове) після вирізування Агнця, які наприкінці Літургії священнослужитель роздає вірним. / Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології. - С. 22.

50 Церковные Ведомости. - 1915. - № 43. Часть официальная.

51 Капков К.Г. Очерки по истории военного и морского духовенства... - С. 67.

52 Руководственные указания духовенству действующей армии. - М., 1916. - С. 27.

53 Василенко О. Офицеры в рясах. - С. 54-55.

54 Там само.

55 Романова О.О. Сповідь у житті православних мирян Лівобережної України (30- 70-і рр. ХУІІІ ст.): автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Інститут історії України НАН України / Романова Оксана Олексіївна / Київ, 2009. - С. 9.

56 Смирнов А.В., прот. История флотского духовенства. - СПб., 1914. - С. 36, 64.

57 Василенко О. Вказана праця. - С. 54.

58 Там само. - С. 63.

59 Там само. - С. 64.

60 Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 - грудень 1918. - Київ-Філадельфія, 1995. - С. 68.

61 Деникин А.И. Очерки русской смуты: Крушение власти и армии: февраль- сентябрь 1917 г. - Париж, 1921-1922. - Репринт. изд., М., 1991. - С. 79, 80.

62 Канонічне послання Св. Григорія, єпископа Ниського, до Литоія, єпископа Мелі- тинського. Правило 5 / Книга правил Св. Апостолів, Вселенських і Помісних соборів і Св. Отців. - К., 2008. - С. 290-291.

63 Послання Св. Афанасія Великого, архиєпископа Олександрійського, до Аммуна ченця. Правило 1 / Книга правил Св. Апостолів... - С. 232.

64 Перше канонічне послання Св. Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каппадо- кійської, до Амфілохія єпископа Іконійського. Правило 13 / Книга правил Св. Апостолів... - С. 246.

65 Книга Правил Святих Апостолів. - С. 22. Цыпин В. протоиерей. Церковное право. Курс лекций. - М., 1994. - С. 162.

66 Определение Св. Синода № 8401 от 14-17 октября 1915 г. // Церковные Ведомости - 1915. - Часть официальная.

67 Кандідов Б. Релігія в царській армії. - С. 80-81.

68 ЦДАВО України - Ф. 1072. - Оп. 1. - Спр. 22. - Арк. 40-50.

69 Надтока Г.М. Православна церква в Україні 1900-1917 років... - С. 199-200. Воинская повинность для семинаристов // Киевское слово. - 1905. - № 6397. - С. 8.

70 Надтока Г.М. Вказана праця. - С.194.

71 Шавельский Г.И. протопресвитер. Священник на войне // Церковь и жизнь. - 1916. - № 2. - С. 26-27; Шавельский Г.И. протопресвитер. Священник на войне // Дворянское собрание: Историко-публицистический и литературно-художественный альманах. - 1995. - № 3. - С. 225-235.

72 Нестор (Анисимов), митрополит. Мои воспоминания. Материалы к биографии, письма. - М., 1995. - С. 151-152.

73 Хитровська Ю.В. Участь християнських конфесій у суспільно-політичному житті. - С. 379.

74 Надтока Г.М. Вказана праця. - С. 198-199. Обзор военных действий // Черниговский церковно-общественный вестник. - 1916. - № 84/85. - С. 4.

75 Капков К. Военное духовенство Российской империи. - С. 4.

76 Биографические сведения о братии Киево-Печерской Лавры, пострадавшей за православную веру в 20 столетии / Составитель Рылкова Л.П. - К., 2008. - С. 50.

77 Церковные Ведомости. - 1915. - № 18/19. - Часть официальная. Там же. - 1916. - № 18/19. - Часть официальная.

78 Капков К.Г. Очерки по истории военного и морского духовенства Российской империи. - С. 153.

79 Панагія - архієрейська нагрудна ікона із зображенням Божої Матері - відзнака архієрейського чину / Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології. - Львів, 2001. - С. 91.

80 Биографические сведения о братии Киево-Печерской Лавры. - С. 50; Капков К.Г. Вказана праця. - С. 153.

81 Цит. за: Василенко В.О. Вказана праця. - М., 1933. - С. 52.

82 Там само. - С. 53.

83 Церковно-общественная мысль. - 1917. - № 1. - С. 34-35.

84 Василенко В.О. Вказана праця. - С. 64.

85 Кандідов Б. Релігія в царській армії. - С. 20-21.

86 Надтока Г.М. Вказана праця. - С. 201.

87 Центральний державний історичний архів України. - Ф. 182. - Оп. 1. - Спр. 286. - Арк. 1, 4, 5, 11.

88 Спасский Г. прот. Из жизни церкви Черноморской // Церковно-общественная мысль. - 1917. - № 5. - С. 23-24.

89 Церковно-общественная мысль. - 1917. - № 5. - С. 30-31.

90 Цит. за: Василенко В.О. Вказана праця. - С. 76.

91 ДА РФ. - Ф. А 353. - Оп. 3. - Спр. 794. - Арк. 28.

92 Там само. - Ф. 3431. - Оп. 1. - Спр. 87. - Арк. 5.

93 Там само. - Спр. 444. - Арк. 12.

94 Чимаров С.Ю. Вказана праця. - С. 266-268; Капков К.Г. Памятная книга российского военного и морского духовенства. - С. 60.

95 Чимаров С.Ю. Вказана праця. - С. 266-268.

96 ДА РФ. - Ф. 3431. - Оп. 1. - Спр. 641. - Арк. 12.

97 Краснов-Левитин А. Лихие годы: 1921-1941 гг. - Paris, 1977. - С. 74-75.

98 Церковно-общественная мысль. - 1917. - № 5. - С. 27-28.

99 Капков К.Г. Очерки по истории военного и морского духовенства Российской империи... - С. 92-93.

100 Там само.

101 Ульяновський В.І. Церква в Українській Державі 1917-1920 рр. ... - С. 160-161.

102 Державний вістник, 1918. - № 13.

103 Там само. - № 15.

104 Там само. - № 23.

105 Там само. - № 22.

106 Ульяновський В.І. Вказана праця. - С. 163.

107 ЦДАВО України. - Ф. 1071. - Оп. 1. - Спр. 92. - Арк. 19.

108 Там само. - Спр. 68. - Арк. 59.

109 Там само.

110 Андрусишин Б.І. Церква в Українській Державі 1917-1920 рр. ... - С. 112.

Размещено на Allbest.ru